ЗАЛІКОВИЙ БІЛЕТ № 15 (ФАТЮК ЮРІЙ)

Затверджено на засіданні кафедри конституційного,міжнародного та

адміністративного

права. Протокол №1 від 28.08.2023 р.

Завідувач кафедри

_______________

Розвадовський В.І.

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

1)I. Внести зміни до таких законів України:

1. До Закону України "Про громадянство України" (Відомості Верховної Ради України від 30.03.2001
N 13, стаття 65):

доповнити статтю 1 частинами такого змісту:

"множинне (подвійне) громадянство - це правове становище фізичної особи, яка одночасно

перебуває у громадянстві (підданстві) двох чи більше країн;

особа з множинним (подвійним) громадянством - особа, яка перебуває у громадянстві України і є

громадянином (підданим) іншої (інших) держави;

зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що
в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або
громадянства (підданства) інших держав і не менше одного місяця з моменту набуття ним
громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої
держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове
посвідчення громадянина України;
зобов'язання повернути паспорт іноземної держави - обов'язок особи, яка виявила намір набути
громадянство України, повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї
держави в порядку та строки встановлені цим Законом";

доповнити статтю 2 частинами такого змісту:

"Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства - що виключає можливість одночасного перебування фізичної особи у

громадянстві (підданстві) двох і більше держав. Якщо громадянин України набув громадянство
(підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною до видання указу
Президента України про припинення громадянства він визнається лише громадянином України.
Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною з моменту
видання указу Президента Україно про надання громадянства він визнається лише громадянином
України.

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства та множинного громадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без

громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства
України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з
подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення.

громадянства України другим з подружжя;

2)Метод конституційного права України

Основними методами є імперативний та диспозитивний. Для конституційного права традиційно
характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що
передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах.

3)Під юридичним фактом в конституційному праві традиційно прийнято розуміти визначені

гіпотезою конституційно-правової норми конкретні обставини (умови), з настанням яких
виникають, змінюються або припиняються конституційно-правові відносини.
4)Статтю присвячено розкриттю змісту понять «правова норма» та «конституційно-правова
норма». З використанням логіко-семантичного та порівняльного методів пізнання

виокремлено суттєві ознаки цих категорій і сформульовано авторське визначення поняття «норма
конституційного права». Акцентовано увагу на тому, що норми конституційного

права набувають своєї формальної визначеності через об’єктивацію в різних джерелах

права; визначено коло таких джерел. Доведено, що конституційно-правова норма відіграє

основну роль у механізмі конституційного-правового регулювання суспільних відносин з

організації та функціонування органів охорони правопорядку України, що обмежується

моделюванням правомірної поведінки вищезазначених суб’єктів конституційного права

шляхом встановлення їхніх прав (за допомогою уповноважувальних норм), покладання

на них юридичних обов’язків (через зобов’язувальні норми) і заборон (через заборонні

норми). Обґрунтовано, що всупереч усталеному в загальнотеоретичній юридичній науці

підходу до визначення субсидіарної (допоміжної) ролі норм-принципів у механізмі конституційно-

правового регулювання нормам-засадам разом із класичними нормами права

відводиться основна роль