Тема 5.

Правочини

1.Поняття та види правочинів.

2. Умови дійсності правочинів.

Форми та місце їх вчинення.

3. Недійсність правочину. Правові

наслідки недійсності правочину.
 Тема 5. Правочини

1. Постанова Пленуму ВС України «Про

судову практику розгляду цивільних справ
про визнання правочинів недійсними» від 6
листопада 2009 р. № 9;

2. Практика розгляду судами цивільних справ

про визнання правочинів недійсними.
Верховний Суд; Узагальнення судової
практики від 24.11.2008
 Поняття і види правочинів

Правочин – це дія особи,

спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та
обов’язків (ч. 1 ст. 202 ЦК).
 Поняття і види правочинів
Правочин характеризується такими
ознаками:
1) правочин є юридичним фактом;

2) правочином є вольова дія суб’єктів

цивільного права, яка спрямована на
набуття, зміну або припинення
цивільних прав та обов’язків;
 Поняття і види правочинів

3) правочин – це дія, яка породжує

правовий результат;

4) правочин – це завжди дії незалежних

та рівноправних суб’єктів цивільного
права;

5) правочином може бути лише

правомірна дія.
 Поняття і види правочинів

Види правочинів
І. Залежно від кількості сторін волевиявлення яких є необхідним
і достатнім (ч. 2 ст. 202 ЦК):

1) Односторонні правочини (ч. 3 ст. 202 ЦК) –цє дія однієї

сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами
(видача довіреності; складання заповіту; оголошення конкурсу);

2) Двосторонні правочини (ч. 4 ст. 202 ЦК) – цє правочини, де є

волевиявлення двох сторін (наприклад, договір купівлі-продажу);
 Поняття і види правочинів

3) Багатосторонні правочини (ч. 4 ст. 202

ЦК – цє правочини, де є волевиявлення трьох,
чотирьох і більше сторін (наприклад, договір
про спільну діяльність).

Дво- і багатосторонні правочини іменуються

договорами.
В цьому випадку діє правило: «будь який
договір є правочином, але не будь який
правочин є договором».
 Поняття і види правочинів

II. За майновим інтересом сторін:

1) платним є правочин, у якому дії однієї сторони відповідає

обов’язок другої вчинити зустрічне майнове задоволення.
Відплатність може виражатися у наданні грошей, речей, послуг,
робіт тощо (договір купівлі-продажу, міни, страхування);

2) безоплатним є правочин, зустрічний обов’язок в якому

відсутній. Правочин носить майновий інтерес лише для однієї
сторони.
Так, за договором дарування майновий інтерес має лише
обдарований, який отримує від дарувальника майно у власність
безоплатно.
 Поняття і види правочинів

III. За моментом настання цивільних прав та обов’язків:

1) консенсуальні правочини – це ті, що вважають

укладеними після досягнення сторонами домовленості з усіх
істотних умов (ч.1. ст. 638 ЦК, ч.3 ст. 180 ГК)

2) реальні правочини – це ті, для укладення яких

недостатньо досягти згоди сторін, а необхідно ще вчинити
певну дію (передати річ), наприклад, договір позики,
зберігання тощо.

Більшість правочинів є консенсуальними.

 Поняття і види правочинів

IV. Залежно від юридичного значення підстав (мети)

правочину для його дійсності

1) каузальними є правочини, які мають підставу (мету)

вчинення.
Так, за договором купівлі-продажу майно покупцю передається у
власність; за договором майнового найму – у користування;

2) абстрактними є правочини, у яких не визначено підстави

їхнього здійснення.
Наприклад видача векселя, гарантії. Вексель містить
зобов’язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій
особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було
видано вексель: була позика, купівля-продаж тощо.
 Поняття і види правочинів

V. Залежно від наявності вказівки на строк

встановлення прав і обов’язків:
1) строкові характеризуються наявністю строків
дії цивільних прав та обов’язків сторін
(наприклад, договір майнового найму, в якому
визначений строк його дії);

2) в безстрокових правочинах не вказується

термін чинності правочину (той же договір
майнового найму, але укладений на
невизначений строк).
 Поняття і види правочинів
Окремими видами правочинів є:
1) Умовні –у яких виникнення, зміна або припинення цивільних
прав і обов’язків пов’язується з настанням якоїсь обставини.

Умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк

настає завжди, а умова може настати, а може не настати (ст. 212
ЦК).

Якщо настання умови тягне виникнення або зміну цивільних

прав і обов’язків, така умова називається відкладальною.

Якщо настання умови тягне припинення цивільних прав і

обов’язків, ця умова є скасувальною.
 Поняття і види правочинів
2) біржові (ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу») – це
правочин який відповідає наступним вимогам:

а) це купівля-продаж, поставка та обмін товарів,

допущених до обігу на товарній біржі;
б) сторони правочину - члени біржі або брокери;
в) місце вчинення правочину - біржа;
г) необхідність реєстрації правочину на біржі не пізніше
наступного за його здійснення дня.

Біржовий правочин не потребує нотаріального посвідчення.

 Поняття і види правочинів

3) фідуціарні (довірчі) - це ті, які засновані на

особистих довірчих відносинах між його
сторонами (договір доручення, довіреності);

4) легітарні - ґрунтуються на положеннях

Закону;

5) волюнтарні - не передбачені законом.

 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення.

Умови дійсності правочину – це сукупність

вимог визначених законом додержання яких є
необхідним для дійсності правочину.

Види умов дійсності правочину:

1) загальні – це ті яким повинен відповідати будь
який правочин;

2) спеціальні – це ті які встановлені для певних

правочинів.
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення.

Загальні умови дійсності правочинів

визначені ст. 203 ЦК України
1) – зміст правочину не може суперечити ЦК
іншим актам цивільного законодавства а також
моральним засадам суспільства;
2) – особа яка вчиняє правочин повинна
мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) – волевиявлення учасника правочину має
бути вільним і відповідати його внутрішній
волі;
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення.

4) – правочин має вчинятися у формі

встановленій законом;
5) – правочин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним;
6) – правочин, що вчиняється батьками
(усиновлювачами), не може суперечити
правам та інтересам їхніх малолітніх,
неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення .
Форма правочину - це спосіб вираження волі осіб, які
беруть у ньому участь.

Цивільне законодавство визначає такі форми правочину:

1) конклюдентні дії; це дії особи, які свідчать про намір

вчинити правочин (наприклад, кидаючи жетон в автомат, особа
виражає волю на укладення договору перевезення громадським
транспортом (метро);

2) мовчання; (наприклад, відповідно до ст. 764 ЦК, якщо

наймач продовжує користуватися майном після закінчення
строку договору найму, то за відсутності заперечення
наймодавця протягом одного місяця договір вважається
поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення.

3) усна (словесна);

4) письмова:
а) проста письмова;
б) нотаріально посвідчена.
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення
Правочини які вчиняються усно визначені в ст. 206 ЦК:

1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у

момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному
посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких
недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного

правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу
сплати та суму одержаних грошових коштів.

3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть

за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або
закону.
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення

Обов’язкова письмова форма встановлюється у

випадках, передбачених в ст. 208 ЦК:
1)правочини між юридичними особами;
2)правочини між фізичною та юридичною особою, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що
перевищує у двадцять і більше разів розмір
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК;
4)інші правочини, щодо яких законом встановлена
письмова форма.
(«інші правочини спеціальні норми» ст. 243, 547, 635 ЦК.)
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення
Правочин має вчинятися у письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню тільки у випадках:
1) встановлених законом (спеціальні норми ч. 2 ст. 245 ЦК, ст. 1247 ЦК та
інші);
2) за домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою

посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої
нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст
правочину, посвідчувального напису.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може

бути нотаріально посвідчений.

Державна реєстрація правочину здійснюється відповідно до Закону України

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
 2. Умови дійсності правочинів. Форми та місце їх вчинення

Місце вчинення правочину відповідно

до ст. 211 ЦК України є:
1) одностороннього правочину – місце
вираження волі сторони;

2) дво- або багатостороннього – місце

проживання фізичної особи або за
місцезнаходженням юридичної особи, яка
зробила пропозицію укласти договір, якщо
інше не встановлено договором.
 3. Недійсність правочину та її види

Недійсним є правочин, який не відповідає умовами

дійсності правочину (ст. 203 ЦК).

Підставами для визнання правочину недійсним є:

– дефекти суб’єктивного складу (відсутність у сторін

дієздатності );

– дефекти форми правочину, що стосуються винятково

письмової форми правочину;
 3. Недійсність правочину та її види
–дефекти змісту правочину
(невідповідність умов правочину вимогам
законодавства, наприклад фіктивні, удавані
правочини тощо);

– дефекти волі (правочин здійснений без

внутрішньої волі сторін).
 3. Недійсність правочину та її види

Недійсні правочини поділяються на:

а) нікчемні (ч 2 ст. 215 ЦК), тобто ті

недійсність яких встановлена законом;

б) оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК) тобто ті

недійсність яких не встановлена законом, але
одна із сторін або інша заінтересована сторона
заперечує їх дійсність на підставах
встановлених законом.
 3. Недійсність правочину та її види

До абсолютно недійсних (нікчемних) відносять

правочини:

- вчинені з порушенням обов'язкової письмової та

нотаріальної форми (статті 218—220 ЦК);

- вчинені малолітньою особою за межами її

цивільної дієздатності, крім випадку, коли
вчинення такого правочину згодом було схвалено
батьками (усиновителями), опікуном (ст. 221 ЦК);
 3. Недійсність правочину та її види

- вчинені без дозволу органу опіки та

піклування у випадках, коли така згода є обов
'язковою, крім випадку, якщо судом буде
встановлено, що такий правочин відповідає
інтересам підопічного (ст. 224 ЦК). Наприклад,
опікун відмовляється від майнових прав
підопічного;

- вчинені недієздатною фізичною особою, крім

випадку коли такий правочин схвалено
опікуном чи доведено, що він вчинений на
користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК);
 3. Недійсність правочину та її види
- що порушують публічний порядок, тобто правочини,
спрямовані на порушення конституційних прав і свобод
людини, знищення майна фізичної чи юридичної особи,
держави, незаконне заволодіння ним (ст. 228 ЦК);

- удавані правочини. Удаваним є правочин, який вчинено

сторонами для приховання іншого правочину, який вони
насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК);

- фіктивні правочини (ст. 234 ЦК). Фіктивний правочин

— це правочин укладений без наміру створення правових
наслідків, тобто правочин "про людське око".
 3. Недійсність правочину та її види

Оспорюваний правочин (заперечний)- це правочин,

недійсність якого прямо не встановлена у законі, але який може
бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або
інша заінтересована особа заперечують його дійсність на
підставах, передбачених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК).

До вказаних правочинів ЦК відносить правочини, передбачені

статтями 222, 223, 225, 227, 229-234 ЦК.

На відміну від нікчемних, оспорювані правочини є дійсними,

породжують права та обов'язки, але їх дійсність може бути
оспорена стороною або іншою зацікавленою особою у судовому
порядку.
 3. Недійсність правочину та її види
Розрізняють такі види оспорюваних (або
заперечуваних) правочинів:
1) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності (ст. 222 ЦК);

2) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої

обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223
ЦК);
3) вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення
не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними (ст. 225 ЦК);

4) вчинений юридичною особою, який вона не мала права

вчиняти (ст. 227 ЦК).
 3. Недійсність правочину та її види
5) вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

6) вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК);

7) вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК);

8) вчинений в результаті зловмисної домовленості

представника однієї сторони з другою стороною (ст.
232 ЦК);

9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК).

 3. Недійсність правочину та її види
До загальних правових наслідків недійсності
правочину належать:
а) двостороння реституція, яка полягає в тому, що
кожна сторона недійсного правочину має повернути
іншій стороні все, що вона одержала на виконання
такого правочину;
б) відшкодування збитків винною стороною,
завданих іншій стороні або третій особі у зв’язку з
визнанням недійсності правочину;
в) відшкодування моральної шкоди завданої іншій
стороні або третій особі у зв’язку із вчиненням
недійсного правочину.
 3. Недійсність правочину та її види
Двостороння реституція як правовий наслідок визнання
правочину недійсним передбачена при укладенні
правочину:
- з малолітніми особами (ст. 221ЦК);
- з неповнолітніми особами (ст. 222 ЦК);
- з недієздатними особами (ст. 226 ЦК);
- з порушенням простої письмової форми (ст. 218 ЦК);
- з порушенням нотаріальної форми (ст. 220 ЦК)
- юридичною особою, укладати який вона не мала
права (ст. 227 ЦК);
- під впливом помилки (ст. 229 ЦК);
- внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 233 ЦК).