Дійсністю правочину називається його можливість породжувати, змінювати

або припиняти для його сторін цивільні права та обов’язки. Для того, щоб
правочин був дійсним і породжував ті правові наслідки, які прагнули досягнути
його сторони, необхідно наявність ряду умов.

Під умовами дійсності правочину розуміються такі вимоги закону щодо

змісту, дієздатності його сторін, спрямованості волі та відповідності її
волевиявленню, а також форми вираження, яким повинен відповідати вчинений
правочин.

УМОВИ ДІЙСНОСТІ: Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є

необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам

цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його
моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної
дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його
внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити
правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних
дітей.

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення
правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -
третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом
(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним
судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути
визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із
сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах,
встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним
(оспорюваний правочин).
Недійсний правочин — це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він
породжує не ті права і обов'язки, яких бажали його учасники, а правові
наслідки, котрі прямо передбачені у законі.
За характером порушення закону та правовими наслідками недійсні
правочини поділяються на:
1) нікчемні;
2) оспорювані.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Визнання

такого правочину недійсним судом не вимагається. Будь-яка заінтересована
особа може звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків
недійсності нікчемного правочину. Суд може застосувати наслідки нікчемного
правочину з власної ініціативи (ч.5 ст. 216 ЦК України). На нікчемність вказує
словосполучення „є нікчемним”.
Оспорюваним є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на
підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний
недійсним судом (ч.3 ст. 215 ЦК України). На оспорюваність вказує
словосполучення „може бути визнаний недійсним”.

До нікчемних правочинів, зокрема, належать:

1) правочин, вчинений з порушенням письмової форми у випадках
встановлених законом (договір дарування майнового права та договір
дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому- ч.3 ст. 719 ЦК;
договір банківського вкладу- ч.2 ст 1059 ЦК та ін.);
2) правочин, вчинений з порушенням вимоги щодо його нотаріального
посвідчення (ст. 219 та 220 ЦК);
3) правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
(ст. 221 ЦК);
4) правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК);
5) правочин, вчинений недієздатною особою (ст. 226 ЦК);
6) правочин, який порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК);

До оспорюваних правочинів належать:

1) правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності (ст. 222 ЦК);
2) правочин, вчинений особою, обмеженою в цивільній дієздатності, за межами
її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);
3) правочин, вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не
усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними (ст. 225 ЦК);
4) правочин, вчинений юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії)
(ст. 227 ЦК);
5) правочин, вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК)
6) правочин, вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК)
7) правочин, вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК);
8) правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника
однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);
9) правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК);
10) фіктивний правочин (ст. 234 ЦК).
Правові наслідки недійсності окремих частин правочину (ст. 217 ЦК- якщо
можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього
недійсної частини).
4.Недійсний правочин не спричиняє наслідків, крім тих, що пов’язані з його
недійснісю (ч.1 ст. 216 ЦК).

Варто зазначити, що також діє Презумпція правомірності правочину. ЩО

ЗАКРІПЛЕНА В ЦК (СТ 204) 1. Правочин є правомірним, якщо його
недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом
недійсним.

Співвідношення понять «недійсність правочину» та «припинення

правочину»
Підстава недійсності правочину - порушення вимог закону на момент вчинення
правочину
Підстава припинення (розірвання) правочину - невиконання чи неналежне
виконання правочину

Співвідношення понять «недійсний правочин» та «неукладений правочин»

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені
законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма
істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила
оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення
правочину потрібна його передача тощо).

Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що
пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути
другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього
правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли
одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій
послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують
на момент відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або
третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають
відшкодуванню винною стороною.
3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті,
застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх
застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних
правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені
законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину
може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з
власної ініціативи.