Мпрп тема 4 задачи 14-17

Завдання 14
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1993 року № 706
«Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних
засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії»
7. Дозволи на придбання і зберігання (носіння) газових
пістолетів і револьверів та патронів до них видаються органами
внутрішніх справ громадянам, які досягли 18-річного віку (за
винятком осіб, зазначених у пункті 19 цього Положення), за умови
наявності висновку (довідки) медичного закладу
(лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми про те, що
за станом здоров'я вони можуть володіти (користуватися)
спеціальними засобами самооборони та ознайомлені з порядком їх
зберігання (носіння) і застосування.
Кількість газових пістолетів (револьверів), які можуть бути у
власності громадян, не обмежується.
9. Дозволи на придбання і зберігання (носіння) газових
пістолетів (револьверів) підписується начальником органу
внутрішніх справ або особою, яка виконує його обов'язки:
громадянам - за місцем проживання;
суб'єктам підприємницької діяльності, установам і
організаціям (на придбання) та їхнім працівникам ( на зберігання)
(носіння) - за місцем реєстрації (юридичною адресою) установи,
організації або суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому в
дозволі робиться відмітка - відомче (службове)
10. Дозволи на придбання газових пістолетів (револьверів)
видаються органами внутрішніх справ терміном на три місяці. Не
використаний у цей термін дозвіл повертається до органу внутрішніх
справ, який його видав.

11. Для отримання дозволу на придбання газових пістолетів

(револьверів) громадяни подають до органу внутрішніх справ:( Абзац
перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 127 ( 127-94-п ) від 02.03.94 )
заповнену картку-заяву;
дві фотокартки розміром 3 х 4 сантиметри;
висновок (довідку) медичного закладу
лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми (крім осіб,
які мають дозвіл органу внутрішніх справ на зберігання і носіння
мисливської та відомчої вогнепальної зброї); ( Абзац четвертий
пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 127
( 127-94-п ) від 02.03.94 )
квитанцію про оплату послуг, пов'язаних з оформленням
документів для видачі дозволу на придбання газових пістолетів
(револьверів) (за кожну одиницю).
13. Орган внутрішніх справ не більш як у місячний термін
розглядає документи, зазначені у пунктах 11 і 12 цього Положення,
і видає дозвіл на придбання газових пістолетів (револьверів) або
мотивовано відмовляє у ньому.
Відмову у видачі дозволу може бути оскаржено відповідно до
чинного законодавства у судовому порядку.
Підстави відмови для видачі дозволу на придбання
Підставами відмови для видачі дозволу на придбання є:

 висновок (довідка) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої

форми, який свідчить про те, що така особа за станом здоров'я не може володіти
спеціальними засобами самооборони;
 відомостей про систематичне порушення особою громадського порядку, зловживання
спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без призначення лікаря;
 повідомлення такій особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а також
засудження до позбавлення волі;
 непогашеної або незнятої у встановленому порядку з особи судимості за тяжкий злочин або
злочин, скоєний із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових матеріалів або спеціальних
засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії;
 умовного засудження особи з іспитовим терміном або засудження до виправних робіт;
 вироку суду щодо такої особи, виконання якого відстрочено.
14. Придбані газові пістолети (револьвери) протягом десяти
днів з дня придбання подаються до органу внутрішніх справ для
реєстрації та оформлення дозволу на їх зберігання (носіння):
громадянами - за місцем проживання;
При цьому для отримання дозволу на зберігання (носіння)
газових пістолетів (револьверів) їх власники (користувачі) подають
до органу внутрішніх справ також корінець дозволу на придбання з
відміткою спеціалізованого магазину про продаж газового пістолету
(револьверу) та квитанцію (платіжне доручення) про оплату послуг,
пов'язаних з оформленням документів для видачі дозволу на
зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів).

Дозвіл на зберігання і носіння газових пістолетів

(револьверів) видається органом внутрішніх справ терміном на три
роки.
Дозвіл на зберігання (носіння) газових пістолетів
(револьверів) може бути виданий кожному членові сім'ї власника
газового пістолету (револьверу), який має на це право.
Дозвіл на зберігання (носіння) газового пістолету
(револьверу) може бути виданий не більш як трьом працівникам
суб'єкта підприємницької діяльності, установи і організації на
кожний газовий пістолет (револьвер).
Дозвіл на зберігання і носіння безномерних або саморобних
газових пістолетів (револьверів) органами внутрішніх справ не
видається.
Отже, за умовами задачi нам не відомо про причини вiдмови, якщо була якась з
причин зазначена в постанові, то відмова правомірна.
 Завдання 15
Якщо суд держави, де іноземець має місце проживання, встановить, що є підстави для
обмеження в дієздатності або визнання недієздатною особи, яка є громадянином іншої
держави, він повідомляє про це компетентний суд держави громадянства. Якщо суд
держави громадянства протягом трьох місяців не почне справи або не повідомить
своєї думки, суд за місцем проживання цієї особи може провести справу про
обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною відповідно до законодавства
своєї держави, якщо підстави обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною
передбачені також законодавством держави громадянства іноземця. Рішення про
обмеження в дієздатності або про визнання недієздатною пересилається відповідному
суду держави, громадянином якої є іноземець.

За загальним правилом, судове рішення, яке набрало законної сили, може бути
виконано лише в межах тієї держави, суд якої постановив це рішення. У той же час з
розвитком співпраці міжнародної спільноти дедалі актуальнішим стає питання
захисту прав та основоположних свобод людини на території будь-якої держави.
Стаття 390 ЦПК визначає, що рішення іноземного суду визнаються та виконуються в
Україні, тобто легалізуються, якщо їх визнання та виконання передбачено
міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України, або за принципом взаємності.
Стаття 81 ЗУ "Про міжнародне приватне право” Рішення іноземних судів, які можуть
бути визнані та виконані в Україні
1. В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що
виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки
іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується
відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та
інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і
господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених
частиною другою цієї статті.
2. В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах
щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу,
внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення
для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора
та/або держави окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи
іноземного підприємства держави-агресора та/або держави окупанта.
Стаття 82 ЗУ “Про міжнародне приватне право”. Порядок визнання рішень іноземних
судів
1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у
порядку, встановленому законом України.
Отже, іноземний суд мав право так вчинити.

Завдання 16
16. в данній ситуації наявна така формула прикріплення як:
Закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi) – означає застосування права тієї
держави, на території якої була заподіяна шкода, і застосовується для регулювання
деліктних зобов’язань. Принцип закону місця заподіяння шкоди виражений в п. 1 ст. 42
Мінської конвенції 1993р.: «зобов’язання про відшкодування шкоди, крім дій, що
випливають із договору, та інших правомірних дій, визначаються за законодавством
Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що є підставою
для вимоги про відшкодування збитків». Саме цей принцип знайшов своє відбиття і в
розділі 7 Закону України «Про міжнародне приватне право». Але необхідно зазначити, що
основним принципом сучасного вирішення деліктних зобов’язань є можливість вибору
законодавства найбільш сприятливого для потерпілого.

Застосування особистого закону для визначення дієздатності особи означає, що

особа, яка є дієздатною за особистим законом, повинна вважатися такою і в
інших державах. Це положення є загальновизнаним у міжнародних
приватноправових відносинах. Але особа, яка є недієздатною за особистим
законом, не завжди вважається такою в інших державах.
Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» цивільна дієздатність
фізичної особи визначається її особистим законом. Проте, якщо інше не передбачено
законом, дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають
внаслідок завдання шкоди, може визначатися також за правом країни місця вчинення
правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди (п.1 ст. 18).

Ч. 2 Стаття 17 ЗУ “Про міжнародне приватне право” цивільна правоздатність фізичної

особи
Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з
громадянами України, крім випадків, передбачених законом або мiжнародними
договорами України.
Отже, в даній ситуації буде діяти законодавство України.

Завдання 17
Ч. 1 стаття 20 ЗУ “Про міжнародне приватне право" визнання фізичної особи безвісно
відсутньою або оголошення її померлою
Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або
оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї
особи.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти»
особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви
про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду.
Стаття 18. Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин

1. Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, подається до

відповідного територіального органу Національної поліції України.
Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана
родичем такої особи, представником військового формування, органом державної влади,
органом місцевого самоврядування, громадським об’єднанням або будь-якою іншою особою,
якій стало відомо про зникнення.
Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана
Уповноваженим, якщо зазначені в абзаці другому цієї частини особи звернулися до неї з
повідомленням про зникнення особи.
У заяві про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, зазначається
інформація, що може сприяти розшуку такої особи.
{Частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2191-IX від
14.04.2022}
2. У разі отримання інформації про зникнення особи за особливих обставин або заяви
про розшук такої особи Національна поліція України зобов’язана інформувати
Уповноваженого протягом трьох днів з моменту отримання такої інформації або заяви.
3. Відомості, зазначені у заяві про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин,
підлягають внесенню до Реєстру в порядку, передбаченому цим Законом, протягом 24 годин
після отримання Уповноваженим від Національної поліції України інформації про зникнення
особи за особливих обставин або інформації про отримання заяви про розшук такої особи.
Отже, iз заявою про особу, яка зникла безвiстi можна звертатися в будь-яку країну,
яка є останньою для проживання.

(Стаття 19. Розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин

1. З метою отримання інформації, що може сприяти розшуку особи, зниклої безвісти за
особливих обставин, Уповноважений надсилає запити на отримання інформації до органів
державної влади (зокрема органів, уповноважених на облік та/або розшук осіб, зниклих
безвісти за особливих обставин), органів місцевого самоврядування, їх посадових чи
службових осіб, громадських об’єднань та міжнародних гуманітарних організацій, що
можуть володіти необхідною інформацією.
 Керівники органів державної влади (зокрема органів, уповноважених на облік та/або
розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), органів місцевого самоврядування, їх
посадові чи службові особи, а також керівники громадських об’єднань, до яких надійшов
запит Уповноваженого на отримання інформації, зобов’язані повідомити Уповноваженого в
письмовій формі про результати розгляду такого запиту в триденний строк з дня його
одержання.
Якщо запит Уповноваженого про отримання інформації з об’єктивних причин не може
бути розглянуто у встановлений строк, керівник відповідного органу державної влади
(зокрема органу, уповноваженого на облік та/або розшук осіб, зниклих безвісти за особливих
обставин), органу місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа, керівник
громадського об’єднання, до якого надійшов запит, зобов’язаний письмово повідомити про
це Уповноваженого та розглянути запит в інший строк, що не перевищує одного місяця з дня
одержання запиту.
Якщо запит Уповноваженого про отримання інформації з об’єктивних причин не може
бути розглянуто протягом одного місяця з дня його одержання, керівник відповідного органу
державної влади (зокрема органу, уповноваженого на облік та/або розшук осіб, зниклих
безвісти за особливих обставин), органу місцевого самоврядування, його посадова чи
службова особа, керівник громадського об’єднання, до якого надійшов запит, продовжує
вживати всіх можливих заходів з метою отримання інформації, що може сприяти розшуку
особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та повідомляє про це Уповноваженого із
зазначенням причин, що унеможливлюють надання інформації у встановлений строк.
Ненадання керівником органу державної влади (зокрема органу, уповноваженого на
облік та/або розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), органу місцевого
самоврядування, громадського об’єднання відповіді на запит Уповноваженого тягне за собою
адміністративну відповідальність у порядку, визначеному законом.
2. Органи, уповноважені на облік та/або розшук осіб, зниклих безвісти за особливих
обставин, під час виконання запитів (звернень) заінтересованих організацій, установ,
громадян щодо інформування про стан розшуку (ідентифікації) особи (трупа) не
повідомляють результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оперативних
заходів, не розкривають методи та способи розшукової роботи.
3. Уповноважений узагальнює отриману інформацію та у триденний строк передає її до
відповідного територіального органу Національної поліції України для вжиття заходів з
розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, про що повідомляє заявнику.
4. Уповноважений здійснює моніторинг виконання заходів щодо розшуку осіб, зниклих
безвісти за особливих обставин, і має право витребувати у відповідного територіального
органу Національної поліції України інформацію про результати виконання таких заходів на
будь-якій стадії їх проведення на підставі запиту від заявника або за власною ініціативою.
5. Після закриття кримінального провадження щодо розшуку особи, зниклої безвісти за
особливих обставин, відповідний територіальний орган Національної поліції України
повідомляє про це Уповноваженого не пізніше ніж у триденний строк із зазначенням підстав
для прийняття такого рішення.
)