МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра «Правознавство»

Контрольна робота
з дисципліни «Правознавство»

Виконав студент групи Е621-А

Коновалов Сергій В'ячеславович
(прізвище, ім'я, по батькові)

Перевірив викладач
Гаряєва Г.М.
(прізвище, ініціали)
 Харків 2022
1. Відшкодування шкоди у цивільному праві

Питання про відшкодування шкоди регулюються главою 82 Цивільного

кодексу України (далі - ЦКУ). Вона присвячена зобов’язанням, що
виникають не за договорами, а внаслідок завдання шкоди (їх умовно
називають деліктними зобов’язаннями). Залежно від об’єкта розрізняють
деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну
відповідальність за завдання шкоди особі. Розглянемо першу детальніше.

Для настання деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦКУ

необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди;
б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв’язок між
шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Перераховані
підстави визнаються загальними, оскільки необхідні для всіх випадків
відшкодування шкоди. Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що
охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери
потерпілого, що, своєю чергою, тягне за собою негативні майнові
наслідки для правопорушника.

Частина 1 ст. 1166 ЦКУ передбачає, що майнова шкода, завдана

неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим
немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода,
завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному
обсязі особою, яка її завдала. Тобто відшкодуванню підлягає не лише
реальна шкода (майно, втрачене або пошкоджене в результаті
протиправної поведінки), але й упущена вигода. Теорія цивільного права
базується на принципі генерального делікту, відповідно до якого
кожному заборонено завдавати шкоди майну іншої особи, що і знайшло
юридичне втілення в ст. 1166 ЦКУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦКУ особа звільняється від відповідальності,

якщо доведе, що шкода завдана не з її вини. Таким чином, підставою
деліктної відповідальності є вина - психічне ставлення осудної особи до
вчиненого неї протиправного діяння, а також до негативних наслідків, що
настали в результаті такої поведінки або діяння.

Стаття 614 ЦКУ розрізняє дві форми вини: умисел та необережність.

Умисел полягає в тому, що особа розуміє значенні своїх дій, передбачає
настання негативних наслідків і свідомо їх допускає. Необережність
полягає в тому, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при
обов’язку її передбачити. Частина 2 ст. 1166 ЦКУ говорить, що вина
заподіювача шкоди припускається, тобто заподіювач повинен сам
довести відсутність своєї вини. До цього часу він вважається винним, що
означає для нього відповідні негативні правові наслідки.

Згадана стаття повністю кореспондується зі ст. 13 Конституції України,

відповідно до якої власність зобов"язує. Саме на власника покладається
обов"язок утримувати своє майно в належному стані. Дуже часто
власники майна (зокрема, нерухомого), які здають його у найм або
оренду, вважають, що саме орендарі несуть відповідальність за
заподіяння шкоди внаслідок неправомірного використання майна, а сам
факт передачі майна в оренду автоматично звільняє їх від
відповідальності. Судова практика, яка базується на вказаних нормах
закону, доводить протилежне. У цьому разі вина власника за негативні
наслідки передбачається: власник повинен передбачити негативні
наслідки, які орендар може заподіяти іншим особам (наприклад, залиття
квартири сусіда). Зважаючи на це, власник майна міг застрахувати свою
відповідальність за настання негативних наслідків, тим самим
позбавивши себе необхідності відвідувати судові засідання. У таких
випадках суди правомірно задовольняють позовні вимоги потерпілих,
зобов"язуючи власників майна відшкодувати завдану орендарями шкоду.
Власники ж майна мають право подати регресний позов і стягнути
відшкодування, сплачене потерпілому, з орендаря нерухомого майна.

Однією з підстав звільнення заподіювача шкоди від деліктної

відповідальності є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна
зовнішня подія, яка повністю звільняє його від відповідальності за умови,
що він не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і
яка, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.
До непереборної сили належать явища суспільного характеру та вибухи
епідемій, розмиви гребель і дамб. Крім того, до явищ суспільного
характеру відносять війну як дію непереборної сили.

На відміну від кримінального права у цивільному праві діє презумпція

вини: особа, яка порушила зобов’язання, вважається винною, поки не
доведе відсутність своєї вини. Тобто для звільнення заподіювача шкоди
від відповідальності необхідно довести, що непереборна сила позбавила
його можливості запобігти шкоді.

Слід зазначити, що непереборна сила належать до категорії доволі

відносних понять, адже те, що є невідворотним за одного рівня розвитку
науки та техніки, повністю відворотне за інших умов. Суди дуже рідко
задовольняють клопотання заподіювача шкоди взяти до уваги форс-
мажорні обставини (дію непереборної сили) і вимагають не лише їх
обґрунтування, але й фактичного підтвердження (наприклад, довідки,
виданої Торговельно-промисловою палатою, Гідрометеоцентром України
тощо), детально з’ясовуючи всі обставини завдання шкоди в даному
випадку, зокрема час, місце тощо.

За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє заподіювача

шкоди від відповідальності тільки за відсутності його вини. Проте ч. 3 ст.
1166 ЦКУ передбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок
непереборної сили, підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених
законом.

2.Поняття та види дисциплінарних стягнень за трудовим

законодавством

Законодавством України визначено, що особи, які вступають у трудові

відносини мають виконувати свою роботу чесно та сумлінно, вчасно та
точно виконувати розпорядження власника, дотримуватись трудової і
технологічної дисципліни.

Для того щоб працівник зміг виконувати свою роботу, власник має
забезпечити йому організаційні та економічні умови для такого
виконання. Власник зобов’язаний організувати роботу працівників таким
чином, щоб у останнього були умови для продуктивної праці, були
дотримані норми трудової та виробничої дисципліни, правила охорони
праці та ін.

Щоб забезпечити виконання всього, що ми перелічили, власник має

врегулювати це певним документом. Таким документом, який регулює
трудову дисципліну на підприємстві, є правила внутрішнього трудового
розпорядку.

Що ж чекає працівника, який порушує трудову дисципліну/неналежно

виконує або зовсім не виконує, покладені на нього трудові обов’язки?

Стаття 147 Кодексу законів про працю (далі – КЗ пП) визначає лише 2
види дисциплінарних стягнення: догана і звільнення. Але не обмежує
власника у застосуванні лише цих стягнень, якщо інші види
дисциплінарних стягнень передбачені для окремої категорії працівників і
визначені в окремих законодавчих актах, статутах, положеннях.

Ми зупинимося з вами на цих 2 видах дисциплінарних стягнень, які

передбачені саме кодексом.

Важливими моментами для накладення стягнення є:

1. Дисциплінарне стягнення може накласти лише той орган, який має

право приймати на роботу (обирає/затверджує/призначає).
2. Дисциплінарне стягнення може бути застосоване не пізніше ніж
через один місяць з моменту виявлення (час перебування у
відпустці або період тимчасової непрацездатності виключаються з
цього терміну).
3. Дисциплінарне стягнення може бути застосоване не пізніше ніж
через шість місяців з моменту вчинення.
4. За одне порушення трудової дисципліни може бути застосоване
лише одне дисциплінарне стягнення.
5. На час оголошення догани до працівника не можуть
застосовуватися заходи заохочення (тут ми просимо вас бути дуже
уважними, оскільки не кожна премія є заходом заохочення, а може
бути премією, яка має виробничий характер і належати до
додаткової заробітної плати. Але тут також є нюанси, а саме, якщо
в положенні про преміювання вказано конкретно, що під час дії
догани виробнича премія (яка не має обов’язкового характеру) не
застосовується, то, в такому випадку, - вона не застосовується. А
якщо ж ні – то таку премію можна виплачувати).
6. Дисциплінарне стягнення знімається автоматично і працівник
вважається таким, що не підлягав стягненню, якщо протягом року
не було накладено нове стягнення. Або, у разі прояву сумлінності
працівника, стягнення може бути знято раніше (про що обов’язково
видається розпорядчий документ власника).
7. Існує певна категорія працівників, до яких можна застосувати
лише догану, а звільнити - не можна. До цієї категорії належать:

- вагітні жінки і жінки, які мають дітей до 3х років (в деяких випадках до

6ти років), одинокі матері при наявності дитини до 14ти років або дитини
з інвалідністю;

- батька, який виховує дітей без матері (в тому числі в разі тривалого
перебування матері в лікувальному закладі), опікуна (піклувальника),
одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів;
- працездатна молодь, яка визначена ст. 197 КЗ пП, та молоді спеціалісти;

- працівники, які обиралися до складу профспілкових органів

підприємства (не допускається застосування звільнення протягом року
після закінчення терміну обрання).

Тепер розглянемо саме порядок накладення такого дисциплінарного

стягнення, як ДОГАНА:

1. Необхідно зафіксувати факт вчинення (виявлення) порушення

трудової дисципліни (такий факт може бути зафіксований актом,
протоколом, доповідною запискою).
2. Отримати пояснення від працівника щодо факту порушення
трудової дисципліни. Якщо працівник відмовляється надати такі
пояснення або пояснення надаються усно, то складається акт про
відмову від надання пояснень/вказання факту надання пояснень в
усній формі (але для уникнення непорозумінь, радимо вам, все ж
таки, застосовувати письмову форму надання пояснень).
3. Видання розпорядчого документу про оголошення догани.
4. Ознайомлення працівника з розпорядчим документом про
винесення догани (працівник має поставити свій підпис, що буде
свідчити про факт ознайомлення з наказом, протягом 3 днів з
моменту видачі розпорядчого документу. Ця вимога визначена п.
31 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для
робітників та службовців підприємств, установ, організацій,
затверджених постановою Державного комітету праці СР СР від
20.07.84 р. № 2 13). У випадку відмови працівника від
ознайомлення або відмови поставити свій підпис, необхідно
скласти про це відповідний акт.
5. У випадку дострокового зняття догани, також видається
розпорядчий документ з вказанням відповідного обґрунтування для
зняття (робиться посилання на доповідну записку/клопотання
трудового колективу/ клопотання працівника про дострокове зняття
догани).

Такий захід дисциплінарного стягнення, як ЗВІЛЬНЕННЯ, є більш

жорстким і має застосовуватись у крайньому випадку. Ініціатором такого
звільнення, звісно ж, є роботодавець.

Є певні чинники, які ви маєте врахувати, перед тим як застосувати цей

захід:
- працівник систематично, без поважної причини, умисно не виконує або
не належно виконує покладені на нього обов’язки Але ви маєте врахувати
той факт, що необхідно буде довести, що на працівника покладене
виконання цих обов’язків. Ці обов’язки мають бути визначені в
трудовому договорі, правилах внутрішнього трудового розпорядку і т.п.
Також має бути доведена систематичність невиконання/невиконання без
поважної причини/умисність невиконання;

- до працівника вже були застосовані дисциплінарні та громадські

стягнення, які не втратили свою силу або не зняті достроково. Тобто з
моменту накладення стягнення (видання розпорядчого документу про
накладення стягнення) не минув 1 рік.

Тільки, якщо у вас наявні ці 2 чинники, ви можете звільнити працівника

за ч.3 ст. 40 КЗ пП. У наказі про звільнення обов’язково необхідно
вказати факти, які свідчать про систематичність невиконання
працівником покладених на нього обов’язків, про застосовані раніше до
нього заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Зверніть увагу ще на такий факт. У зв’язку з тим, що таке звільнення

відбувається за ініціативою роботодавця, воно не може бути здійснене в
період тимчасової непрацездатності та перебування працівника у
відпустці та потребує попередньої згоди виборного органу первинної
профспілкової організації, членом якої є працівник (ст. 43 КЗ пП).

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку

індивідуального трудового спору.

3. Батьки подарували дочці Олені квартиру. Під час розірвання

шлюбу чоловік Олени вимагав 50 % вартості квартири, оскільки
дарунок було здійснено в період шлюбу. Чи правомірні вимоги
чоловіка Олени, Обґрунтуйте висновки за Сімейним кодексом
України.

Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини,

чоловіка

1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору

дарування або в порядку спадкування;
Отже, вимоги чоловіка не є правомірними.