Тема.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ

ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

ПЛАН
1. Поняття цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань.
Форми та види відповідальності
2. Відповідальність за окремі види правопорушень
3. Підстава і умови цивільно-правової відповідальності

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
1. Цивільний кодекс України від 16.03.2003р., гл. 51
________________________________________________________________
1. Поняття цивільно-правової відповідальності за порушення
зобов’язань. Форми та види відповідальності
Для характеристики юридичної відповідальності вирішальне значення
мають два аспекти. Перший аспект зводиться до того, що юридична
відповідальність — це завжди наслідок правопорушення. Саме у цьому аспекті
юридична відповідальність найбільш значуща з точки зору як правозастосовчої,
так і правотворчій діяльності. Обумовлено це тим, що юридична
відповідальність — це не просто наслідок правопорушення, а такий його
наслідок, який повинне стимулююче впливати на суб'єктів права, сприяючи
запобіганню правопорушенням.
Звідси з неминучістю проступає другий найбільш важливий аспект
юридичної відповідальності — в результаті досконалого правопорушення для
правопорушника повинні наступати певні негативні, небажані наслідки. Ці
негативні, небажані для правопорушника наслідки повинні володіти такими
властивостями, які здатні стимулювати суб'єктів права до дотримання вимог
закону і тим самим запобігати правопорушенням. Тут доречно відмітити, що
для самого правопорушника не має особливого значення те, що ці небажані,
негативні для нього наслідки мають місце в рамках особливого
правовідношення, що вони виступають у формі особливого обов'язку, що
покладається на нього тощо. Вирішальне значення для особи, що притягається
до відповідальності, мають тільки самі ці негативні, небажані для нього
наслідки, які наступають в результаті здійснення правопорушення. Саме вони
надають стимулюючу дію на суб'єктів права, сприяючи запобіганню
правопорушенням, на що і повинна бути направлена будь-яка юридична
відповідальність.
Як такі негативні, небажані для правопорушника наслідки можуть
виступати позбавлення або особистого характеру (арешт, затримання,
1
позбавлення волі і т. п.), або майнового (конфіскація майна, відшкодування
збитків, стягнення неустойки і т. п.).
З урахуванням викладеного можна визначити юридичну
відповідальність як наслідок правопорушення, який полягає в небажаних для
правопорушника позбавленнях особистого або майнового характеру.
Особливості цивільно-правової відповідальності. Оскільки цивільне
право має справу, насамперед, з майновими відносинами, то і цивільно-
правова відповідальність наступає у вигляді позбавлень майнового характеру.
Так, при відшкодуванні збитків правопорушник сплачує кошти чи надає якесь
інше майно потерпілому і тим самим позбавляється цього майна.
У цивільному праві навіть у разі порушення особистих немайнових прав
правопорушник не притягується до відповідальності, що припускає
позбавлення особистого характеру (арешт, затримання тощо). Обумовлене це
приватноправовим характером регулювання суспільних відносин, що входять в
предмет цивільного права.
Приватноправове регулювання тому так і називається, що воно враховує,
насамперед, приватні інтереси учасників суспільних відносин. Притягнення ж
до відповідальності порушника особистого немайнового права у вигляді
позбавлень особистого характеру не відповідає приватному інтересу особи, чиє
право порушене. Його приватному інтересу у більшому ступені відповідає
притягнення правопорушника до майнової відповідальності, оскільки і при
порушенні особистих немайнових прав потерпілий, як правило, несе майнові
втрати. Так, поширення про фізичну особу відомостей, що принижують її ділову
репутацію, може привести до зниження її доходів від підприємницької
діяльності. Заподіяння фізичній особі моральної шкоди (фізичних або етичних
страждань) діями, що порушують її особисті немайнові права, тягне за собою
грошову компенсацію вказаної шкоди. Тому цивільно-правова відповідальність
припускає певні майнові позбавлення для правопорушника у разі порушення
ним як майнових, так і особистих немайнових прав потерпілого.
Разом з тим, не усі заходи майнового характеру, що передбачені
цивільним законодавством на випадок правопорушення, відносяться до
цивільно-правової відповідальності. Так, ст. 620 ЦК України встановлює
наслідки невиконання зобов'язання передати індивідуально-визначену річ, які
наступають у вигляді примусового вилучення речі у боржника і передачі її
кредиторові. Таку міру майнового характеру не можна розглядати як цивільно-
правову відповідальність, оскільки в даному випадку у боржника вилучається те
майно, яке він зобов'язаний був сам передати кредиторові незалежно від
правопорушення через прийнятий на себе обов'язок. У наведеному випадку
про цивільно-правову відповідальність можна говорити тоді, коли боржник за
невчасну передачу індивідуально-визначеної речі буде позбавлений майна, що
належить йому, у вигляді відшкодування збитків або сплати неустойки
кредиторові, що виключалося б у разі належного виконання зобов’язання. Тому
2
до цивільно-правової відповідальності можуть бути віднесені тільки такі
прийняті до правопорушника заходи, в результаті яких він поніс майнові втрати,
як ті наслідки, які наступають в результаті порушення цієї норми.
Особливість цивільно-правової відповідальності виявляється також у
тому, що вона не тільки стимулює учасників цивільного обороту до дотримання
вимог закону і тим самим запобігає правопорушенням, але і забезпечує
заповнення тих майнових втрат, які поніс потерпілий в результаті вчиненого
проти нього правопорушення. Ця особливість цивільно-правової
відповідальності зумовлюється еквівалентно-платним характером більшості
майнових відносин, що складають предмет цивільного права. Виходячи з того
цивільно-правова відповідальність будується таким чином, що майно з
господарської сфери одного учасника цивільного правовідношення
(правопорушника) передається іншому учасникові цього правовідношення
(потерпілому). Це майно правопорушника призначено для відновлення
майнових втрат потерпілого. Через це цивільно-правова відповідальність
носить компенсаційний характер: майнові втрати потерпілого компенсуються
за рахунок майна правопорушника.
Таким чином, під цивільно-правовою відповідальністю розуміють
застосування до правопорушника таких заходів, в результаті яких у
правопорушника вилучається і передається потерпілому майно, яке
правопорушник не втратив би, якби не вчинив правопорушення.

Форми цивільно-правової відповідальності. Під формою цивільно-

правової відповідальності розуміється форма виразу тих майнових втрат, які
зазнає правопорушник. Цивільне законодавство передбачає такі форми
відповідальності. Відповідальність може наступати у формі відшкодування
збитків (ст. 22 ЦК України), сплати неустойки (ст. 549 ЦК України), втрати
завдатку (ст. 571 ЦК України) тощо. Серед цих форм цивільно-правової
відповідальності особливе місце займає відшкодування збитків. Обумовлено це
тим, що найбільш істотним і поширеним наслідком порушення цивільних прав є
збитки. Зважаючи на це дана форма відповідальності має загальне значення і
застосовується у всіх випадках порушення цивільних прав, якщо законом або
договором не передбачено інше; тоді як інші форми цивільно-правової
відповідальності застосовуються лише у випадках, прямо передбачених
законом або договором для конкретного правопорушення.
Так, якщо наймач допустив погіршення стану майна, переданого у найм,
то наймодавець має право вимагати від нього відшкодування заподіяних йому
збитків, навіть якщо у нормах про найм і у договорі найму нічого із цього
приводу не сказано. Вимагати ж сплати неустойки за допущене погіршення
стану найманого майна наймодавець має право лише тоді, коли сплата такої
неустойки передбачена договором.
Оскільки відшкодування збитків можна застосовувати в усіх випадках
3
порушення цивільних прав, за деякими винятками, передбаченими законом
або договором, цю форму цивільно-правової відповідальності називають
загальною мірою цивільно-правової відповідальності. Інші ж форми цивільно-
правової відповідальності іменуються спеціальними заходами цивільно-
правової відповідальності, оскільки вони застосовуються лише у випадках,
спеціально передбачених законом або договором для відповідного виду
цивільного правопорушення.
Відповідальність у формі відшкодування збитків має місце тоді, коли
потерпіла особа, зазнала збитків. Під збитками розуміються ті негативні
наслідки, які наступили в майновій сфері потерпілого в результаті вчиненого
проти нього цивільного правопорушення. Ці негативні наслідки складаються з
двох частин. Перша частина негативних наслідків в майновій сфері потерпілого
виражається в зменшенні його наявного майна, що вже відбулося або буде
мати місце у майбутньому. Називається вона реальним збитком. Реальний
збиток включає витрати, яке особа, чиє право порушене, зробила або повинна
зробити для відновлення порушеного права, втрату або пошкодження її майна
(ст. 22 ЦК) України. Інша частина називається упущеною вигодою. Упущена
вигода включає неотримані доходи, які особа, що потерпіла, отримала б за
звичайних умов цивільного обороту, якби його право не було порушене (ч. 2 ст.
22 ЦК України). Так, якщо з вини наймача згоріла наймана ним дача, то збитки
наймодавця складаються з вартості відновного ремонту (реальний збиток) і
неотриманої за час ремонту орендної плати (упущена вигода).
Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування
збитків. У відповідності с ч. 3. ст. 22 ЦК України особа, право якої порушене,
може вимагати повного відшкодування завданих їй збитків, якщо законом або
договором не передбачено відшкодування збитків в меншому або більшому
розмірі. Це означає, що за загальним правилом, відшкодуванню підлягають
обидві частини збитків — як реальний збиток, так і упущена вигода.
В умовах інфляції, коли ціни постійно міняються, важливо встановити
правила, за якими обчислюються збитки. Такі правила встановлені ч. 3 ст. 623
ЦК України. Якщо збитки заподіяні невиконанням або неналежного виконання
зобов'язання, то при визначенні збитків беруться до уваги ціни, що існували на
день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де
зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога добровільно задоволено не
було, — в день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або
законом. Виходячи з обставин справи суд може задовольнити вимогу про
відшкодування збитків, беручи до уваги ціни, що існують в день винесення
рішення. Якщо порушене право може бути відновлене в натуру шляхом
придбання певних речей (товарів) або виконання робіт (надання послуг),
вартість відповідних речей (товарів), робіт або послуг повинна визначатися за
наведеними вище правилами і в тих випадках, коли на момент пред'явлення
позову або винесення ухвали фактичні витрати кредитором ще не проведені.

4
 Якщо особа, що порушила право, отримала внаслідок цього доходи,
особа, право якої порушене, має право вимагати відшкодування разом з
іншими збитками упущеної вигоди в розмірі не меншому, ніж такі доходи. Н-д,
якщо наймач затримав повернення найманого устаткування на один місяць і за
цей період отримав дохід від його експлуатації, то орендодавець має право
вимагати відшкодування упущеної вигоди в розмірі не меншому, ніж дохід,
отриманий орендарем за час неправомірного використання орендованого
майна.
Види відповідальності. Поділ цивільно-правової відповідальності на
окремі види може здійснюватися за різними критеріями. Так, залежно від
підстави розрізняють договірну і позадоговірну відповідальність.
Договірна відповідальність є санкцією за порушення договірного
зобов'язання. Позадоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна
санкція застосовується до правопорушника, що не перебуває в договірних
відносинах з потерпілим. Н-д, за недоліки проданої речі перед споживачем
несуть відповідальність як продавець, так і виготовлювач речі (Закон «Про
захист прав споживачів»). Проте продавець несе договірну відповідальність
перед покупцем, оскільки перебуває з ним в договірних відносинах, а
виготовлювач — позадоговірну відповідальність зважаючи на відсутність
договірних відносин між покупцем і виготовлювачем речі.
Юридичне значення розмежування договірної і позадоговірної
відповідальності полягає в тому, що форми і розмір позадоговірної
відповідальності встановлюються тільки законом, а форми і розмір
договірної відповідальності визначаються як законом, так і умовами
укладеного договору. При укладенні договору сторони можуть встановити
відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не
передбачає відповідальності, або ввести іншу форму відповідальності,
відмінну від тієї, яка за дане правопорушення передбачена законодавством.
Залежно від характеру розподілу відповідальності декількох осіб
розрізняють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність.
Часткова відповідальність має місце тоді, коли кожен з боржників несе
відповідальність перед кредитором тільки в тій частці, яка припадає на нього
відповідно до законодавства або договору. Часткова відповідальність має
значення загального правила і застосовується тоді, коли законодавством або
договором не встановлена солідарна або субсидіарна відповідальність. Частки,
що припадають на кожну з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо
законодавством або договором не встановлений інший розмір часток. Так,
власники житлового будинку у разі його продажу несуть перед покупцем
відповідальність за недоліки проданого будинку відповідно до їх часток в праві
спільної власності.
Солідарна відповідальність застосовується, якщо вона передбачена
договором або встановлена законом. Зокрема, солідарну відповідальність
5
несуть особи, що спільно заподіяли позадоговірну шкоду. При солідарній
відповідальності кредитор має право притягнути до відповідальності будь-
якого з відповідачів як в повному обсязі, так і в будь-якій частині. Солідарна
відповідальність є зручнішою для кредитора, оскільки надає більше
можливостей з реального задоволення вимог, що є у кредитора. Так, у разі
заподіяння громадянинові шкоди декількома особами, він може повністю
відшкодувати збитки за рахунок одного чи іншого заподіювача шкоди, у яких є
для цього необхідне майно або грошові кошти.
Субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли у зобов'язанні беруть
участь два боржники, один з яких є основним, а інший — додатковим
(субсидіарним). При цьому субсидіарний боржник несе відповідальність перед
кредитор додатково до відповідальності основного боржника. Така субсидіарна
відповідальність може бути передбачена законом, правовими актами або
умовами зобов'язання За договором поруки сторони можуть встановити, що
поручитель несе субсидіарну відповідальність перед кредитором при
невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання,
забезпеченого порукою (ст. 554 ЦК України). У таких випадках кредитор, до
пред'явлення вимог до субсидіарного боржника, повинен пред'явити вимогу до
основного боржника. І лише в тому випадку, якщо кредитор не може
задовольнити свою вимогу за рахунок основного боржника, він може
звернутися з цією вимогою до субсидіарного боржника.
Від субсидіарної відповідальності необхідно відрізняти відповідальність
боржника за дії третіх осіб, яка має місце в тих випадках, коли виконання
зобов'язання покладене боржником на третю особу (ст. 528 ЦК). На відміну
від субсидіарного боржника, третя особа не пов'язана з кредитором цивільним
правовідношенням. Через це кредитор, за загальним правилом, може
пред'являти свою вимогу, що випливає з невиконання або неналежного
виконання зобов'язання, тільки до свого боржника, але не до третьої особи, яка
не виконала або неналежним чином виконало зобов'язання. У таких випадках
боржник несе відповідальність перед кредитором за невиконання або
неналежне виконання зобов'язання третьою особою (ст. 618 ЦК України). Так,
якщо підрядник передав субпідряднику виконання частини робіт, які він
зобов'язався виконати за договором із замовником, то підрядник несе
відповідальність перед замовником за неналежне виконання вказаних робіт
субпідрядником (ч. 2 ст. 838 ЦК України). У наведеному прикладі субпідрядник
є третьою особою, оскільки він не бере участь у зобов'язанні підряду, а лише
виконує частину робіт, передбачених даним зобов'язанням. Боржник,
притягнений кредитором до відповідальності за дію третьої особи, має право в
порядку регресної вимоги стягнути з останньої все те, що було стягнуте з нього
кредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язання
третьою особою. Так, якщо в наведеному прикладі замовник стягне з боржника
збитки, заподіяні йому неналежним виконанням робіт субпідрядником,
підрядник має право вимагати з субпідрядника відшкодування цих збитків.
6
 Разом з тим законом може бути встановлено, що відповідальність несе
безпосередньо третя особа, яка є виконавцем. У таких випадках боржник не
відповідає за дії третьої особи.
______________________________________________________________
2. Відповідальність за окремі види правопорушень
Деякими особливостями характеризується цивільно-правова
відповідальність за невиконання грошових зобов'язань. Вказана
відповідальність наступає у вигляді сплати відсотків на суму коштів, якими
боржник неправомірно користувався. Це неправомірне користування чужими
грошовими коштами може мати місце в силу різних причин: ухилення
боржника від їх повернення після того, як наступив термін платежу, іншого
прострочення в їх сплаті; необґрунтованого отримання або заощадження
грошових коштів за рахунок іншої особи; іншого неправомірного утримання
чужих грошових коштів. Відсотки, передбачені ст. 625 ЦК України, підлягають
сплаті незалежно від того, чи отримані чужі грошові кошти відповідно до
договору або за відсутності договірних відносин. Як користування чужими
грошовими коштами слід кваліфікувати також прострочення сплати боржником
грошових сум за передані йому товари, виконані роботи, надані послуги.
Викладене вище правило має надзвичайно важливе значення в умовах
інфляції, коли користування чужими грошовими коштами стає принадним для
недобросовісних учасників цивільного обороту і наносить відчутну втрату
інтересам кредитора. Недобросовісний учасник цивільного обороту,
використовуючи чужі гроші, отримує прибуток, а його кредитор зазнає збитки,
навіть якщо після закінчення певного часу йому буде повернена первинна
грошова сума, оскільки інфляція приводить до зменшення її вартості. Це є
однією з причин, що набула широкого поширення при системі взаємних
неплатежів. Підприємства не виплачували один одному грошові суми не тільки
тому, що їх у них не було, але і тому, що було вигідно користуватися чужими
грошовими коштами, оскільки після закінчення часу заборгована сума відчутно
«втрачала у вартості» зважаючи на інфляційні процеси.
По своїй юридичній природі відсотки за неправомірне користування
чужими грошовими коштами є різновидом збитків. Характерною особливістю
цього різновиду збитків є те, що їх розмір не потребує обґрунтування.
Передбачені ст. 625 ЦК України відсотки — це визначений законом розмір тих
мінімальних збитків, які учасник цивільного обороту завжди несе, якщо хтось
неправомірно користується його грошовими коштами.
Передбачені ст. 625 ЦК України відсотки за неправомірне користування
чужими грошовими коштами, будучи за своєю юридичною природою
різновидом збитків, з неминучістю зумовлюють необхідність застосування до
них як загальних правил про цивільно-правову відповідальність, так і правил,
що регулюють відшкодування збитків.

7
 Від відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами
необхідно відрізняти відсотки, що стягуються за правомірне використання
грошових коштів, а також відсотки, за допомогою яких встановлюється законна
неустойка. Так, при отриманні з позичальника відсотків на суму позики за
період, на який була надана позика, має місце передбачена законом або
договором плата за правомірне користування наданими грошовими коштами.
В цьому випадку позичальник не здійснює правопорушення і відповідно не
може бути притягнутий до відповідальності. Тому стягнення таких відсотків,
навіть якщо розмір відсотків визначається за правилами ст. 625 ЦК України,
трактується за правилами про належне виконання зобов'язань, а не за
правилами про цивільно-правову відповідальність.
Ст. 612 ЦК України встановлює загальне правило про відповідальність
боржника за прострочення у виконанні зобов’язання. В таких випадках
боржник зобов'язаний не тільки відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні
простроченням, але і відповідає перед кредитором за наслідки неможливості
виконання, що випадково настала під час прострочення. Так, якщо орендар
своєчасно не повернув орендоване майно орендодавцеві, то він відповідає
перед орендодавцем за випадкову загибель орендованого майна і
зобов'язаний відшкодувати йому всі збитки, заподіяні загибеллю орендованого
майна, не дивлячись на те, що його провини в загибелі орендованого майна
немає. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес
для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати
відшкодування збитків. Н-д, постачальник допустив прострочення в постачанні
одягу літнього асортименту. З настанням осіннього сезону виконання цього
обов'язку може втратити інтерес для покупця. У такому разі він має право
відмовитися від прийняття одягу літнього асортименту і вимагати від
постачальника відшкодування збитків, включаючи неотриманий прибуток.
У цивільному обороті зустрічаються ситуації, коли прострочення в
ухваленні виконання допускає кредитор. В цьому випадку боржник не
вважається таким, що прострочив до тих пір, поки зобов'язання не може бути
виконане унаслідок прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що
прострочив, якщо він відмовився прийняти запропонованого боржником, або
не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи
випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких
боржник не міг виконати свого обов’язку (ст. 613 ЦК України). Так,
вантажоодержувач вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив
необхідних дії з прийняття доставленого перевізником на його адресу вантажу.
Кредитор вважається таким, що також прострочив, якщо він відмовився видати
розписку, повернути інший борговий документ або відзначити в розписці
неможливість його повернення боржникові, що запропонував належне
виконання зобов'язання (ст. 545 ЦК України). При простроченні кредитора
боржник також може зазнати збитки, н-д витрати по утриманню майна, від
прийняття якого неправомірно відмовився кредитор. У цих випадках
8
боржникові надається право на відшкодування заподіяних простроченням
збитків. Проте кредитор звільняється від відповідальності, якщо доведе, що
прострочення відбулося з обставин, за які ні він сам, ні ті особи, на яких через
закон, інші правові акти або доручення кредитора було покладено виконання,
не відповідають. Якщо прострочення кредитора допущене в грошовому
зобов'язанні, боржник не зобов'язаний виплачувати відсотки кредиторові за
час його прострочення.
______________________________________________________________
3. Підстава і умови цивільно-правової відповідальності
Сукупність умов, необхідних для притягання до цивільно-правової
відповідальності, утворює склад цивільного правопорушення. Необхідними
умовами для всіх видів цивільно-правової відповідальності є, за загальним
правилом, протиправна поведінка і вина боржника. Для притягання до
відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність самих
збитків, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою
боржника і збитками, що наступили. Т.ч., склад цивільного правопорушення,
що є підставою для відшкодування збитків, є якнайповнішим і охоплює
елементи складів інших цивільних правопорушень, що є в основі інших видів
цивільно-правової відповідальності.
Протиправна поведінка. Вказана умова належить до об'єктивних
передумов цивільно-правової відповідальності. Протиправною визнається така
поведінка, яка порушує норму права незалежно від того, знав або не знав
правопорушник про неправомірність своєї поведінки. Іншими словами, в
понятті протиправності знаходить віддзеркалення тільки факт об’єктивної
невідповідності поведінки учасника цивільного обороту вимогам
законодавства.
Нормами цивільного законодавства встановлені різні вимоги, що
пред'являються до поведінки учасників цивільного обороту. Якщо зобов'язання
виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що
порушує умови договору. Якщо ж в основі зобов'язання лежить односторонній
правочин, то протиправною буде поведінка боржника, що не відповідає
умовам одностороннього правочину. Нарешті, в зобов'язаннях, що виникають з
складного юридичного складу, поведінка повинна відповідати всім елементам
цього складного юридичного складу. Інакше поведінки боржника не набуває
протиправного характеру.
Протиправна поведінка може виражатися у вигляді протиправної дії або у
вигляді протиправної бездіяльності. Дії боржника набувають протиправного
характеру, якщо вони або прямо заборонені законом чи іншим правовим
актом, або суперечать закону, іншому правовому акту, договору,
односторонньому правочину або іншій підставі виникнення зобов'язання. Так, в
ст. 525 ЦК України міститься пряма заборона на односторонню відмову від
виконання зобов'язання і односторонню зміну його умов, за винятком випадків,
9
передбачених законом.
Протиправними є і дії продавця, що передав покупцеві товари, які не
відповідають за якістю умовам укладеного договору. Для вирішення питання
про протиправність дій учасника цивільного обороту у відповідних випадках
беруться до уваги звичаї ділового обороту або інші вимоги, що зазвичай
пред'являються. Так, якщо при укладенні договору довічного утримання
сторони не погодили розміри і види утримання та необхідної допомоги, які
мають надаватися, то у разі суперечки суд буде розглядати поведінку сторони з
точки зору не тільки добросовісності і розумності, але і вимог, що зазвичай
пред'являються в даній місцевості, до цих видів послуг.
Бездіяльність лише в тому разі стає протиправною, якщо має місце
покладений юридичний обов'язок діяти у відповідній ситуації. Так,
протиправною є бездіяльність постачальника, що не здійснив постачання
товару в строки, визначені договором поставки. Обов'язок діяти може
випливати із службового становища особи. Так, працівник рятувальної станції
повинен прийняти всі необхідні і можливі заходи з порятунку потопаючого.
Невиконання цього обов'язку робить його поведінку протиправною.
Бездіяльність же відпочиваючих на пляжі осіб не носить протиправного
характеру, оскільки на них лежить лише моральний обов'язок з порятунку
потопаючого. Обов'язок вчинити певну дію може випливати із закону. Так,
особа, яка знайшла втрачену річ зобов'язана повернути її особі, яка втратила її,
або власникові речі.
Причинний зв'язок. Відшкодуванню підлягають лише збитки, заподіяні
протиправною поведінкою боржника. Це означає, що між протиправною
поведінкою боржника і збитками кредитора повинен існувати причинний
зв'язок. В більшості випадків порушення зобов'язань, вирішення питання про
наявність або відсутність причинного зв'язку не викликає труднощів. Так,
цілком зрозуміло, що між про строчкою у поставці постачальником сировини і
простоєм устаткування та працівників покупця існує причинний зв'язок, а між
тією ж прострочкою постачальника і витратами покупця з розвантаження
поставленого із запізненням товару, немає причинного зв'язку, оскільки ці
витрати покупець поніс би і у разі своєчасної поставки.
У окремих ситуаціях розгляд питання про причинний зв'язок може
викликати значні труднощі. Н-д, водій передав управління машиною
тринадцятирічному підліткові, який, не володіючи необхідними навиками
водіння, вчинив наїзд на пішохода. Зловживаючи службовим становищем,
керівник закладу ПТО відправив учнів на вантажному автомобілі на прибирання
своєї присадибної ділянки. Водій вантажівки порушив правила дорожнього
руху, вантажівка заїхала в кювет, і декілька учнів отримали каліцтво. За
вказівкою лікаря медсестра закапала в очі новонародженого ліки, внаслідок
чого немовля повністю втратило зір. Як з'ясувалося, замість ліків, вказаних
лікарем, медсестра помилково закапала інші ліки. Прокладаючи газові труби
10
через вулицю, будівельна організація зменшила зазор в місцях перетину
газових і водопровідних труб нижче встановленої межі. Через деякий час після
закінчення робіт ремонтна організація приступила до ремонту мостової,
використовуючи вібраційну машину. В результаті тиску на підземні споруди
водопровідні труби, відокремлені невеликим зазором від газових труб,
лопнули, і водою були затоплені товари, що зберігалися на складі торгової
організації. У приведених прикладах відповідь на питання про те, чиї дії
послужили причиною протиправного результату, не є таким очевидним.
У подібних ситуаціях необхідно керуватися розробленими цивілістичною
наукою теоріями причинного зв'язку. Найбільш прийнятною як з теоретичної,
так і з практичної точки зору представляється теорія прямого і непрямого
причинного зв'язку. Ця теорія спирається на два основні положення, що
випливають із загально-філософського вчення про причинність. По-перше,
причинність є об'єктивним зв'язком між явищами і існує незалежно від нашої
свідомості. Через це неправильно при вирішенні питання про причинний
зв'язок керуватися можливістю або ступенем передбачення правопорушником
шкідливого результату. Можливість передбачення настання збитків носить
суб'єктивний характер і має значення при вирішенні питання лише про вину
правопорушника, але не причинний зв'язок. По-друге, причина і наслідок як
такі мають значення лише стосовно даного окремо узятого випадку. Виходячи
за рамки конкретного випадку, ми пов'язуємо його зі всім ланцюгом взаємодії
матеріального світу, в якій уявлення про причину і наслідок сходяться і
переплітаються, постійно міняються місцями. Так, в наведеному прикладі з
медсестрою її поведінка є наслідком вказівки лікаря і в той же час — причиною
втрати зору дитиною. Якщо ж ще більше розширити рамки даної справи, то
можна встановити, що причиною поведінки лікаря є розпорядження завідувача
відділенням, що направив його на лікування новонародженого і т.д. Тому для
вирішення питання про відповідальність неправильно розглядати
найвіддаленіші від досліджуваного випадку події. Необхідно обмежитися
виявленням безпосередньої причини, тобто найближчого по відношенню до
збитків явища.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона
прямо (безпосередньо) пов'язана з цими збитками. Наявність же непрямого
(опосередкованою) зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками
означає, що дана поведінка лежить за межами конкретного випадку, а отже, і
за межами юридично значущого причинного зв'язку. Разом з тим необхідно
мати на увазі, що всі дії тягнуть за собою певні наслідки. Проте одні із згаданих
чинників, не мають значення для юридичної відповідальності і тому не роблять
зв'язок протиправної поведінки особи із збитками непрямим
(опосередкованим). Інші ж впливають на юридичну відповідальність і тому
опосередкують зв'язок між протиправною поведінкою особи і результатом, що
наступив (збитками). За шкоду, заподіяну малолітніми, відповідають їх батьки
саме тому, що діям малолітніх закон не надає юридичного значення зважаючи
11
на їх недієздатність, через що між неправомірною поведінкою батьків
(неналежний нагляд або виховання) і шкодою, що наступила, є прямий
причинний зв'язок, достатній для покладання юридичної відповідальності.
Таким чином, прямий (безпосередній) причинний зв'язок має місце тоді,
коли в ланцюзі подій, що послідовно розвиваються, між протиправною
поведінкою особи і збитками існують обставини, що мають значення для
цивільно-правової відповідальності. У тих же випадках, коли між протиправною
поведінкою особи і збитками мають місце обставини, яким цивільний закон не
надає значення при вирішенні питання про відповідальність (протиправна
поведінка інших осіб, дія непереборної сили і т.п.), в наявності непрямий
(опосередкована) причинний зв'язок. Це означає, що протиправна поведінка
особи лежить за межами випадку, що розглядається з погляду юридичної
відповідальності, а отже, і за межами юридично значущого причинного зв'язку.

Вина. Заходи цивільно-правової відповідальності не тільки направлені на

задоволення майнового інтересу потерпілого, але і покликані запобігати
цивільним правопорушенням. Цивільно-правова відповідальність виконує
певну превентивну функцію, сприяє тому, що учасники цивільного обороту під
загрозою притягнення їх до відповідальності прагнуть побудувати свою
діяльність так, щоб не порушувати чинне законодавство, права і інтереси інших
осіб, що охороняються законом. Проте постійна загроза притягнення до
відповідальності може значно знизити ініціативу рядових учасників цивільного
обороту, не досвідчених в його тонкощах. Щоб уникнути цього необхідно
створити такі умови, при яких у осіб, що беруть участь в цивільному обороті,
виникала тверда упевненість в тому, що вони не будуть притягуватися до
відповідальності за непередбачені наслідки їх діяльності. Така упевненість
з'являється в тому випадку, якщо заходи цивільно-правової відповідальності
застосовуються при винному правопорушенні. Відповідно до цього ч. 1 ст.614
ЦК України встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, несе
відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо законом
або договором не встановлено інше. Т.ч., за загальним правилом,
відповідальність в цивільному праві будується на засадах вини.
На відміну від протиправної поведінки і причинного зв'язку, вина є
суб'єктивною умовою цивільно-правової відповідальності. Вона є таким
психічним відношенням особи до своєї протиправної поведінки, в якій
виявляється нехтування інтересами суспільства або окремих осіб. Таке поняття
вини в рівній мірі застосовується як до громадян, так і до юридичних осіб. Вина
останніх інакше і не може проявитися, як тільки через винну поведінку
працівників відповідної організації при виконання ними своїх трудових
(службових) обов'язків, оскільки дії працівників боржника з виконання його
зобов'язання вважаються діями боржника.
Разом з тим в літературі висловлюються і інші думки з даного питання.
12
Зокрема, наголошується, що вина юридичної особи не може зводитися до вини
окремих працівників, а є виною колективу як єдиного цілого. Дійсно,
властивості цілого не можуть бути зведені до простої сукупності властивостей
складових його частин. Тому вина юридичної особи як колективного суб'єкта
цивільного права набуває такі властивості, якими не володіє вина окремих
працівників. Проте ці властивості, надзвичайно важливі з погляду психології, не
представляють ніякого інтересу для юридичної науки, оскільки вони ніяк не
впливають на цивільно-правову відповідальність юридичних осіб. Для
юридичної науки важливе значення має та обставина, що зовні вина юридичної
особи не може виявитися інакше як через винну поведінку її працівників.
Відповідно до ст. 614 ЦК України вина може виступати у формі умислу і
необережності. У свою чергу, необережність може виявитися у вигляді простої
або грубої необережності. Як суб'єктивна умова цивільно-правової
відповідальності вина пов'язана з психічними процесами, що відбуваються в
свідомості людини. Проте на сучасному рівні розвитку суспільства ми не
можемо при рішенні питання про відповідальність безпосередньо
досліджувати психічні процеси, що відбувалися в свідомості людини у момент
правопорушення. Судити про ці внутрішні процеси можна тільки з поведінки
людини, в якій вони знаходять свій зовнішній вираз.
Вина у формі умислу має місце тоді, коли з поведінки особи видно, що
вона свідомо направлене на правопорушення. У цивільному праві, що має
справу з нормальними явищами у сфері цивільного обороту, вина у формі
умислу зустрічається не так часто, як, н-д, в кримінальному праві,
розрахованому на аномальні явища. Разом з тим в окремих випадках і суб’єкти
цивільного права умисно порушують права і інтереси інших осіб, що
охороняються законом. Так, практиці відомі випадки, коли постачальник у
відповідь на застосовані до нього покупцем штрафні санкції за затримку в
постачанні продукції взагалі припиняє відвантажувати продукцію в адресу
цього покупця. Щоб обмежити сферу умисного порушення зобов'язань, ч. 3 ст.
614 ЦК України встановлює, що правочин, яким скасовується чи обмежується
відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Значно частіше цивільні правопорушення супроводжуються виною у
формі необережності. У цих випадках в поведінці людини відсутні елементи
умислу. Вона не спрямована свідомо на правопорушення, але в той же час в
поведінці людини відсутня належна уважність і обачність. Відсутність належної
уважності і обачності характерні як для грубої, так і для простої необережності.
При грубій необережності в поведінці особи відсутня всяка уважність і
обачність. Проста ж необережність характеризується тим, що особа проявляє
деяку обачність і уважність, проте недостатні для того, щоб уникнути
правопорушення. Так, якщо пішохід, переходячи проїжджу частину на жовте
світло, допускає просту необережність, проявляючи відому обачність і
уважність під час переходу вулиці, то сплячий на трамвайних коліях громадянин
допускає грубу необережність, нехтуючи найелементарнішими вимогами
13
уважності і обачності.
У літературі сформувався і інший погляд на поняття вини. Так, В. В.
Вітрянский вважає, що для оцінки вини боржника не мають ніякого правового
значення індивідуальні якості боржника і тим більше його «психічні
переживання» у зв'язку з вчиненим ним правопорушенням. Вина боржника має
місце тоді, коли боржник не виконує зобов'язання, не дивлячись на те, що має
можливість його виконати. Такий підхід, разом з позитивними моментами, що
дозволяють вирішити питання про наявність або відсутність вини
правопорушника, має і недоліки. Найбільш істотною вадою даної позиції є те,
що вона лише дозволяє вирішити питання про наявність або відсутність вини
правопорушника, але не відповідає на питання про те, що собою представляє
вина як одна з умов цивільно-правової відповідальності.
У цивільному законодавстві, за загальним правилом, вина є лише
умовою, але не мірою відповідальності. Якщо має місце вина, то незалежно від
її форми правопорушник зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки у
повному обсязі. Проте в деяких випадках, прямо передбачених законом або
договором, форма вини може вплинути на розмір цивільно-правової
відповідальності. Так, якщо перевізник допустив прострочення в доставці
швидкопсувного вантажу, а вантажоодержувач — в отриманні цього вантажу,
то збитки вантажоодержувача, пов'язані з псуванням вантажу, викликані
поведінкою як перевізника, так і самого вантажоодержувача. При цьому
неможливо визначити, в якій частині ці збитки заподіяні винною поведінкою
перевізника і в якій частині — винною поведінкою вантажоодержувача. У таких
випадках суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Суд має
право також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор
умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, заподіяних
невиконанням або неналежного виконання, або не вживав заходів до їх
зменшення.
У відповідності с ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність вини доводиться
особою, яка порушила зобов'язання. Це означає, що в цивільному праві, на
відміну від кримінального, діє презумпція вини правопорушника. Останній
вважається винним до тих пір, поки він не доведе свою невинність. Особа є
невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо
належного виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 614 ЦК України). Обумовлено це
тим, що цивільне право має справу не з аномальними явищами, а з
нормальним розвитком цивільного обороту. Якщо один з учасників цивільного
обороту своєю протиправною поведінкою порушує нормальний перебіг
цивільного обороту і заподіює збитки іншому його учасникові, то про те, що такі
збитки виникли і що вони викликані протиправною поведінкою
правопорушника, знає в першу чергу потерпілий. Тому на нього і покладається
тягар доказування факту вчиненого проти нього правопорушення, наявність у
нього збитків і причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника і
збитками, що виникли.
14
 Проте потерпілий не знає про те, який ступінь дбайливості і обачності
проявив правопорушник, які заходи він прийняв для належного виконання
зобов'язання і які психічні процеси при цьому відбувалися в його свідомості. В
той же час правопорушникові, на відміну від потерпілого, всі ці дані добре
відомі. Маючи в своєму розпорядженні ці дані йому легше ніж потерпілому
довести свою невинність. Тому правопорушник в цивільному праві вважається
винним до тих пір, поки не буде доведена його невинність. Разом з тим,
закріплена в цивільному законі презумпція вини правопорушника не виключає
для потерпілого можливості представляти суду докази вини правопорушника.

15