КЕРІВНИКУ

державного або місцевого органу влади, державного або

приватного підприємства, організації, установи або
закладу, підприємцю (ФОП)

Людини і громадянина
..................................................................
конституційні права і свободи, якого порушено
незаконними діями
поштова адреса: .....................................
електронна пошта: .................................
телефон: ..................................................

ПОПЕРЕДНЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ/ЗАПЕРЕЧЕННЯ
щодо порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина

Відповідно статті 40 Конституції України. Усі мають право направляти індивідуальні чи

колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути
звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Вашими діями було порушено мої конституційні права і свободи людини і громадянина щодо
обмеження в правах і свободах, незаконної вимоги вакцинуватись, надати медичну інформацію
про стан здоров'я, незаконний COVID-сертифікат, QR-код, примусу зробити щеплення, що не є
обов'язковим за двома Законами, обмеження пересування та вимоги носіння здоровою людиною
маски в місцях, в яких ніким не встановлено наявності збудника будь-якої інфекції та хворих на
інфекційну хворобу.

Категорично попередньо попереджаю та заперечую проти:

- вимагання вакцинуватись не встановленими Законом щепленнями від ніким не виявленого
вірусу COVID19;
- вимоги надання COVID19-сертифікатів, QR-кодів та інших медичних відомостей будь-якій
особі, крім медичних працівників, уповноважених на то Законом;
- обмеження у пересуванні та відвідуванні місць загального користування, у місцях де не
виявлено збудника інфекційної хвороби COVID19;
- відсторонення від роботи за відсутності не передбаченого двома законами України
щеплення від COVID19;
- вимагання носити маску не хворій людині та в середовищі здорових людей без
підтверджених медичними працівниками ознак наявності інфекції або захворювання;
оскільки такі вимагання, обмеження та відсторонення від роботи є незаконними.
Відповідно Конституції України та Законів України ніхто не має законних підстав і права ані
вимагати від мене виконання не конституційних та незаконних наказів та вимог, ані відсторонити
мене від роботи, ані позбавити заробітної плати та джерела існування.
Ані пересування без маски вулицею чи у транспортному засобі, ані місцями загального
користування, ані відсутність щеплення не є порушенням громадського порядку або трудової
1
дисципліни і не може бути підставою для вимагання та обмежень, відсторонення від роботи і тим
більше позбавлення заробітної плати.
Такі вище перелічені дії порушують права і свободи людей і громадян, в т.ч. на пересування,
на працю, інші супутні соціальні права та призводять до подання позовної заяви до суду та/або
заяви про злочин до правоохоронних органів з виплатою моральної та матеріальної шкоди
заподіяної приниженням честі, гідності, моральними переживаннями, порушенням цивільних
прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного
громадського життя, при настанні інших негативних наслідків, прийняття неправомірних рішень,
а також дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх
посадових і службових осіб.

Вважаю будь-які накази та розпорядження керівників державних та приватних

підприємств, організацій, установ, закладів та підприємців, органів державної та місцевої
влади (далі Керівники) незаконними та такими, що підлягають скасуванню судом з
наступних підстав:
Можливе обмеження прав і свобод людей і громадян встановлено Конституцією України.
Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею
на життя, особливо шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92
Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до
яких належать Постанови КМУ і Накази МОЗУ та не можуть підміняти собою Закони.
Пунктом 5 постанови № 9 “Про застосування Конституції України під час здійснення
правосуддя” від 01.11.1996 року Пленум Верховного Суду України прийшов висновку, що судам
необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу
(акти Президента України,постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження
Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки
Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого
самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств,накази керівників підприємств,
установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав
застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який
регулює ці правовідносини.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції
України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції
України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається
до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду
України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання
про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (ч.6 ст.10
ЦПК).
Пунктом 138 рішення у справі “Полях та інші проти України” (заява № 58812/15 та 4 інші
заяви) ЄСПЛ підкреслив, що в українському законодавстві не передбачається права фізичної
особи на індивідуальне звернення до Конституційного Суду України, і тому саме національні
суди мали досліджувати питання відповідності законодавчих актів Конституції України та, у
випадку виникнення сумніву, звертатися з поданням про відкриття конституційного провадження
(див. рішення у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 24,
2
від 18 липня 2006 року). У цьому контексті Суд повторює, що якщо один засіб юридичного
захисту не може сам собою цілком задовольнити вимоги «ефективного засобу юридичного
захисту» відповідно до Конвенції, то їх може задовольнити сукупність засобів юридичного
захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане рішення у справі «Де Суза
Ріберо проти Франції» (De Souza Ribero v. France), пункт 79).
Ст. 64 Конституції України дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно
неспростовний, абсолютно юридично доведений факт, що гарантоване ст.43 Конституції України
моє право на працю може бути обмежено лише у разі введення в Україні воєнного або
надзвичайного стану. Наразі в Україні не введено ані воєнний, ані надзвичайний стан.
Отже обмеження Конституційного права на працю підзаконним пунктом 46-1 Постанови
КМУ № 1236, який став підставою для видання будь-яким Керівником наказу або рішення, є
такими, що знаходяться у безпосередній суперечності до ст.3, ч.2 ст.22, ст.43, ст.64 Конституції
України і не відповідають зазначеним статтям Конституції України.
З наведеного випливає, що з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд має самостійно оцінити пункт 46-1 Постанови №
1236, Накази МОЗУ №2153, № 2393, та Наказ про відсторонення на відповідність до ст.3 ,ч.2
ст.22, ст.43, ст.64 Конституції України і навіть самостійно у встановленому законом порядку
здійснити подання про відкриття Конституційного провадження за фактом незаконного
обмеження в правах або відсторонення від роботи.

Щодо мотиву Керівників за ст. 46 Кодексу законів про працю:

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;
громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання
винагороди за працю захищається законом.
Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України
(далі Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка
дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від <…> стану їхнього
здоров`я <…>.
Статтею 46 КЗпП встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або
уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані
наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних
оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в
інших випадках, передбачених законодавством.
Застосовуючи способи граматичного, логічного та системного тлумачення вказаної норми
права, що законодавець використовуючи розділовий знак «;» після слів «протипожежної
охорони», розділяючи частини речення далекі за змістом, визначив випадки, коли працівник
може відсторонювати з ініціативи від роботи власником або уповноваженим ним органом, тобто
поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмова або
ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони
праці та протипожежної охорони та окремо визначив випадки передбачені законодавством, що
обумовлює відсутність ініціативи власника або уповноваженого ним органу за відсутності
окремої вказівки на це у відповідному законі. Інші випадки Законом не передбачені.
Таким чином, перелік підстав для відсторонення мене від роботи, який визначений статтею
3
46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення,
проте лише Законом.

Щодо мотиву Керівників до Закону України «Про захист населення від інфекційних
хвороб», а саме ч. 2 ст. 12:
Згідно з ч.1 та 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі
Закон), на яку Керівники посилаються, як на підставу обмеження прав і свобод людей та
відсторонення від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту,
правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Двома Законами України встановлено шість обов’язкових профілактичних щеплень, а саме:
- Статтею 12. Профілактичні щеплення Закону України "Про захист населення від
інфекційних хвороб" – Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту,
правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень;
- Статтею 27. Профілактичні щеплення Закон України "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення" – Профілактичні щеплення з метою запобігання
захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є
обов'язковими;
Отже, в жодному Законі України щеплення проти гострої респіраторної коронавірусної
хвороби COVID-19, як обов’язкове відсутнє.
Отже, ч.2 ст. 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка,
кору, поліомієліту, правця та туберкульозу, а щеплення від гострої респіраторної хвороби
COVID-19 за ст. 12 Закону не є обов'язковим. Нормами ч.2. ст.12 Закону передбачено
запровадження інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами 3, 4 ст. 12 Закону встановлено, що профілактичні щеплення можуть

здійснюватись тільки за рішенням про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за
епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах головним державним
санітарним лікарем України, головними державними санітарними лікарями областей,
центральних органів виконавчої влади.
Відповідно п.6 ст.12 Закону має бути особиста згода людини на профілактичне щеплення,
якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних
щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати
таке підтвердження – засвідчити це актом у присутності свідків, що нікого не зобов’язує
примушувати людину здійснити саме профілактичне щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору,
поліомієліту, правця, туберкульозу, а щодо щеплення проти безсимптомної респіраторної
коронавірусної хвороби COVID-19 тим більш ніхто не має права примушувати до такого
щеплення без особистої згоди людини.
Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від
обов'язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від
вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке
письмове підтвердження.
Окремо звертаю увагу Суду на тому, що на сьогодні не встановлено окремого порядку
Законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від
COVID-19 .
З відкритих джерел інформації відомо, що Державної санітарно-епідеміологічної служби
4
Україні (СЕС) не існує з 2017 року за обставин ліквідації її Постановою КМУ від 29 березня 2017
року № 348, а тому і Головного державного санітарного лікаря України та головних санітарних
лікарів органів державної та місцевої влади станом на 11.03.2020 року не існувало, як і не існує
головних санітарних лікарів органів державної та місцевої влади, як і не існує СЕС.
Звертаємо увагу, що Законом України "Про лікарські засоби" звільнення від відповідальності
виробників вакцин та інших осіб, що здійснюють вакцинацію людей. Таке звільнення здійснено
внесенням Верховною Радою України в березні 2021 року внесено зміни до п.6 статті 9-2 Закону
України "Про лікарські засоби". Це вказує на наявність можливої небезпеки для здоров'я людей і
здійснення експериментального вакцинування людей ніби у екстреному порядку.
Звертаємо увагу на наміри Уряду вакцинувати 70% населення без введення інших заходів
профілактики захворювань відповідно Основ законодавства про охорону здоров'я та здійснення
пропаганди здорового способу життя.

Щодо мотиву Керівників за Наказом МОЗ від 04.10 2021 року № 2153 «Перелік професій,
виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним
щепленням» зі змінами, внесеними Наказом МОЗУ від 01.11.2021 року № 2393, пунктом 41-6
постанови КМ України від 09.12.2020 №1236:
Наказ МОЗ № 2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише
затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають
обов'язковим профілактичним щепленням».
Обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19,
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом
Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної
хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком,
який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров'я та профілактики
захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та
організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення
ними інфекційних хвороб. Тобто фактично обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої
респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ
України від 04.10.2021 № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а
затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають
обов'язковим профілактичним щепленням».
Наказ МОЗ № 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій,
працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не
вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як
обов`язкове, тобто таке щеплення не набуло статусу обов'язкового профілактичного.
З відкритих джерел інформації відомо, що Наказ МОЗ №2153 від 04.10.2021 був
прийнятий з численними процесуальними порушеннями, а саме:
- порушено процедуру стосовно погодження (не погоджено) Уповноваженим Верховної
Ради України з прав людини згідно пояснювальної записки до проекту наказу МОЗ України
№2153 від 04.10.2021;
- порушено п.12 Постанови КМУ №996 від 03.11.2010 року. У п.12 вказано, що в
обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного
5
громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів
нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків
стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього
природного середовища;
- не погоджено Наказ МОЗ зі Спілкою об'єднань профспілок (СПО). Він надійшов до СПО
28.09.2021 року в день, коли наказ був підписаний першим заступником Міністра МОЗ
Олександром Комарідою (4 жовтня 2021р.);

Щодо Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 то незаконним є продовження дії карантину
введеного цією постановою, термін дії якого закінчився 28 лютого 2021 року і в подальшому
жодних постанов КМУ, якими би встановлювався карантин на інший період не приймалось.
Внесення змін до п. 1 Постанови КМУ №1236 є неприйнятним з точки закону, оскільки КМУ
вправі, відповідно вимог ч. 1 ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних
хвороб" встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію, шляхом
внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався
період його дії КМУ не наділений.
З відкритих джерел інформації відомо що постанова КМУ №211 від 11 березня 2020 року про
введення на всій території карантину не легітимна – не відповідає Конституції України і Законам
України, а також прийнята з порушенням регламенту діяльності КМУ – засідання КМУ у березні
2020 року були 3, 18 та 25 числа, а засідання 11 березня 2020 року не було;
Також з відкритих джерел інформації відомо що постанова КМУ від 02 квітня 2020 року №
255 про продовження карантину також не легітимна – не відповідає Конституції України і
Законам України, а також прийнята з порушенням регламенту діяльності КМУ – засідання КМУ у
березні 2020 року були 1 та 8 числа, а засідання 2 квітня 2020 року не було.
П. 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається,
що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість
профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України
від 04.10.2021 №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов’язкових
профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону
України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні
протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали
медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий
закладом охорони здоров’я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення
визначену п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом,
тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.
Постанова КМУ, на яку посилаються Керівники, є тимчасовою, оскільки введена на певний
проміжок часу, який КМУ іменується як “карантин всієї території України”. В преамбулі
постанови зазначено, що вона прийнята в порядку ст. 29 Закону України “Про захист населення
від інфекційних хвороб”. В цій статті зазначено, що встановлюючи карантин, КМУ встановлює
тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються
на них. Отже, підставою дій Керівників є встановлені Кабміном тимчасові обмеження прав.
Отже, ні Постановами КМУ, ні Наказами МОЗУ, ні іншим Законом України не передбачено
правової можливості обмеження прав людей і відсторонення працівника від роботи із підстав
6
відсутності у нього щеплення від COVID-19, а тому будь-яке рішення та наказ Керівників є
незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку, що є належним правовим захистом прав
людини і працівника.
Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути
застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників
і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР
за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984 р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не
суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни – це
невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових
обов’язків. Отже, відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням
трудової дисципліни.
Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь
на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства
охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я
України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в
Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Щодо конституційних прав і свобод порушуваних Керівниками:

Судами України визнаються незаконними вимоги Керівників будь якого підприємства,
організації, установи, закладу, надати докази проведення відносно робітника, якихось медичних
маніпуляцій, тобто проведення щеплень:
- згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає
перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов'язком держави;
- згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством;
- згідно ч.ч.1,2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте
і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією;
- не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної
інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та прав людини;
- згідно ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я,
факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її
медичному обстеженні;
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз
та методи лікування фізичної особи;
Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині
першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших
джерел;
7
 Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках,
встановлених законодавством;
Тобто вимога будь-якого керівника до робітника, щодо надання конфіденційної інформації є
незаконною;
- за визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання,
зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту
та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані
про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса,
дата і місце народження;
- враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні
щеплення», приведеного у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних
хвороб» підпадає під дію статті 11 Закону України «Про інформацію» підпадають будь-які
медичні відомості, втручання, маніпуляції, діагнози тощо.
Таким чином Керівники незаконно обмежують людей і громадян в конституційних правах: -
конституційне право на вільне пересуванння та інші, право на працю, гарантоване статтею 43
Конституції України, а також право на заробітну плату, яка є складовою права на працю
відповідно до цієї статті Конституції.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і
громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В
умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і
свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, слід стверджувати, що обмеження конституційного права людини на працю,
встановлене ст. 43 Конституції України, оскільки іншого в цій статті не зазначено, можливе
виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Такої ж думки дотримується й Конституційний Суд України у рішенні №10 від 28.08.2020
року. В пункті 3.2 мотивувальної частини цього рішення КСУ навіть зазначає, такі обмеження
(конституційних прав) можуть встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим
Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення
такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Як відомо, постанова Кабінету міністрів України є підзаконним актом. Ця постанова повинна
відповідати закону (акту вищої сили) та Конституції України (закону найвищої юридичної сили).
Із наведеного вище вбачається, оскільки в Україні не введено воєнного чи надзвичайного
стану, відтак, пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року, який
покладає на Керівника (роботодавця) обов’язок забезпечити відсторонення особи, яка не є
щепленою від COVID-19, суперечить статтям 8, 19, 43, 64 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України актами цивільного
законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету
Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються
відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Отже, пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року не може
8
підлягати застосуванню. Керівники відповідно до ст. 19 Конституції України, зобов’язані
утриматись від виконання цього пункту постанови КМУ.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у Керівника
примушувати мене вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягнути його
до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби, або за не надання
медичного документу про щеплення від COVID-19.

Щодо моральної шкоди заподіяної незаконними діями Керівників:

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №
4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під
моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи
фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі
незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода в даній ситуації полягає у приниженні
честі, гідності, моральних переживаннях, у порушенні цивільних прав, у порушенні нормальних
життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, при настанні
інших негативних наслідків, прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності
органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб ( ст.1166 - 1167 ЦКУ);
Суд, відповідно п. 2 ст. 23, 1166, 1167 ЦКУ, визнає заподіяння моральної шкоди, яка
спричинила також матеріальні втрати, внаслідок душевних страждань, яких зазнала людина у
зв'язку з протиправною поведінкою щодо людини та членів її сім'ї та близьких родичів,
заподіяних людині незаконними діями Керівників шляхом відсторонення людини і громадянина
від роботи та залишення без засобів існування, яку оцінюється кожною потерпілою від дій
Керівників від 10 000 до 100 000 гривень, у залежності від погіршення стану здоров'я людини
після незаконних дій Керівників та матеріальних витрат за весь період обмеження в правах і
свободах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється
за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав працівника про
відновлення на роботі.

ПЕРЕЛІК СУДОВИХ РІШЕНЬ ПРО СКАСУВАННЯ НАКАЗІВ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ

ВІД РОБОТИ:
22 грудня 2021р. Деснянський районний суд міста Чернігова
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102092576
22 грудня 2021р. Жовківського районного суду Львівської області
https://youcontrol.com.ua/catalog/court-document/102121248/
22 грудня 2021р. Гайсинського районного суду Вінницької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102145835
21 грудня 2021р. Сєвєродонецький міський суд Луганської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102052807
20 грудня 2021р. Жовківський районний суд Львівської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102044947
16 грудня 2021р. Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102053759

9
16 грудня 2021р. Вугледарський міський суд Донецької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101970066
16 грудня 2021р. Гайсинський районний суд Вінницької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101993797
15 грудня 2021р. Гайсинський районний суд Вінницької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101993795
14 грудня 2021р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101903190
13 грудня 2021р. Деснянський районний суд міста Чернігова
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101824386
13 грудня 2021р. Гайсинський районний суд Вінницької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101993796
13 грудня 2021р. Ізяславський районний суд Хмельницької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102001569
10 грудня 2021р. Деснянський районний суд міста Чернігова
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101800948
10 грудня 2021р. Жовківський районний суд Львівської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101784953
07 грудня 2021 р. Димитровський міський суд Донецької областi
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101706972
07 грудня 2021 року Липовецький районний суд Вінницької області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101790026
07 грудня 2021 р. Городнянський районний суд Чернігівської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101771373
06 грудня 2021 р. Роменський міськрайонний суд Сумської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101670605
02 грудня 2021 р. Виноградівський районний суд Закарпатської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101570951

ПЕРЕЛІК СУДОВИХ НАКАЗІВ ПРО СКАСУВАННЯ ПОСТАНОВ ЩОДО НЕ НОСІННЯ

МАСКИ АБО ВІДСУТНОСТІ COVID-СЕРТИФІКАТІВ, QR-КОДІВ:
12 квітня 2021 р. Зіньківського районного суду Полтавської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96391117?fbclid=IwAR2MFy-0KHvMLAZ34aSE_3VzH70KLV
MFFmpEGcYVfAN3IWBZpGROj94Y2jo
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101083193
23 листопада 2021 р. Галицького районного суду м. Львова
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101317507
23 листопада 2021 р. Саратського районного суду Одеської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101271269
16 листопада 2021 р. Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101101882
16 листопада 2021 р. Херсонського міського суду Херсонської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101135347
15 листопада 2021 р. Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101102977
15 листопада 2021 р. Конотопського міськрайонного суду Сумської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101093372
15 листопада 2021 р. Тростянецького районного суду Сумської області
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101093504
15 листопада 2021 р. Херсонського міського суду Херсонської області
10
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101135362
Виходячи з вищенаведеного, Керуючись нормами міжнародного права, Конституцією
України та Законами України, прошу публічно аргументовано відреагувати на це моє Попереднє
Попередження-Заперечення у 10-ти денний строк, припинити незаконні дії щодо обмеження моїх
конституційних прав і свобод людини і громадянина поновити мої права і свободи на
пересування без маски, без COVID-сертифікату, без QR-коду та надати мені письмове реагування
на це Попереднє Попередження-Заперечення.

В разі ненадання аргументованого публічного та письмового реагування у 10-ти денний

термін з дня отримання, вважати, що Ви згодні з моїми доводами, викладеними в цьому
Попередженні-Запереченні, що означає мою правоту та право на подання Заяви про злочин до
прокуратури, а також Позовної заяви до суду про визнання Ваших дій незаконними з
відшкодування мені матеріальної та моральної шкоди.

Враховуючи вищезазначене та у відповідності до ст. 1 ККУ (Кримінальний кодекс України

має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина,
власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою
України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання
злочинам) та ст. ст. 2, 56, 214, 215 Кримінально-процесуального кодексу України.

4 січня 2022 року підпис П.І.Б.

11