ЦПУ Відповіді на іспит Грабовська О О

1
Київський національний університет імені

Тараса Шевченка
Навчально-науковий інститут права
Навчальна дисципліна: Цивільний процес України
Відповіді на іспит
із Цивільного процесу України
Екзаменатор: Грабовська Оксана Олександрівна
III курс, I семестр
Зимова сесія 2022 року
Київ - 2022
КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

2
Зміст
Теоретичні питання
1. Загальна характеристика судової форми захисту цивільних прав, свобод та інтересів. Кола
(види) цивільних справ, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства;
2. Поняття та співвідношення правових категорій: цивільний процес, цивільне судочинство,
цивільне процесуальне право;
3. Поняття цивільного процесуального права, його предмет та метод;
4. Поняття правової категорії “цивільна процесуальна форма”;
5. Поняття цивільного судочинства. Завдання та мета цивільного судочинства;
6. Поняття науки цивільного процесуального права;
7. Джерела цивільного процесуального права;
8. Конституція України в системі джерел цивільного процесуального права. Які основні засади
цивільного судочинства закріплені в Конституції України?
9. Загальна характеристика Цивільного процесуального кодексу України;
10. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та рішення
Європейського суду з прав людини в системі джерел цивільного процесуального права.
Значення Конвенції та рішень ЄСПЛ для розвитку законодавства і судової практики;
11. Міжнародні договори України в системі джерел цивільного процесуального права, мета їх
застосування судами та значення;
12. Дія цивільних процесуальних норм у часі, в просторі, за колом осіб;
13. Види проваджень у цивільному судочинстві, їх загальна характеристика;
14. Юридична природа наказного провадження в цивільному судочинстві та ознаки цивільних
справ, що вирішуються судами в порядку наказного провадження;
15. Юридична природа позовного провадження в цивільному судочинстві та ознаки цивільних
справ, що розглядаються в порядку позовного провадження;
16. Юридична природа окремого провадження в цивільному судочинстві та ознаки цивільних
справ, що розглядаються в порядку окремого провадження;
17. Підвиди позовного провадження в цивільному судочинстві, їх загальна характеристика та
відмінності;
18. Поняття цивільних процесуальних правовідносин та їх суб’єктів;
19. Учасники судового процесу в цивільному судочинстві та їх склад;
20.Правова характеристика суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин. Права та
обов’язки суду;
21. Учасники справи у складі учасників судового процесу, їх головні ознаки, права та обов’язки;

3
22. Мета та процесуальний порядок участі в цивільному судочинстві представників;

23. Інші учасники судового процесу в цивільному судочинстві, їх загальна характеристика,
права та обов’язки;
24. Поняття сторін у цивільному судочинстві, їх права та обов’язки;
25. Поняття співучасті в цивільному судочинстві та загальна характеристика її видів. Права та
обов’язки співучасників;
26. Поняття третіх осіб у цивільному судочинстві, їх види, права та обов’язки;
27. Учасники справи в справах позовного провадження, їх права та обов’язки;
28.Учасники справи в справах наказного провадження, їх права та обов’язки;
29. Учасники справи в справах окремого провадження, їх права та обов’язки;
30.Органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, їх
загальна характеристика, права та обов’язки в цивільному судочинстві;
31. Поняття принципу верховенства права та його значення для здійснення цивільного
судочинства;
32. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом як
одна з основних засад цивільного судочинства: поняття та значення;
33. Зміст гласності і відкритості судового процесу та його повне фіксування технічними
засобами як однієї із засад цивільного судочинства;
34. Зміст принципу змагальності в цивільному судочинстві;
35. Усність у цивільному судочинстві та її значення для змагального судочинства. Поняття
письмового процесу;
36. Поняття диспозитивності цивільного судочинства. Основні диспозитивні права сторін;
37. Зміст принципу пропорційності у цивільному судочинстві;
38.Поняття обов’язковості судового рішення у цивільному судочинстві;
39. Поняття розумності строків розгляду справи судом як однієї з основних засад цивільного
судочинства;
40.Відповідальність, встановлена цивільним процесуальним законом щодо неприпустимості
зловживання процесуальними правами;
41. Поняття предметної та суб’єктної юрисдикції;
42. Поняття інстанційної юрисдикції;
43. Поняття територіальної юрисдикції (підсудності) та її види. Наслідки порушення вимог
закону щодо територіальної юрисдикції (підсудності);
44. Склад суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій;
45. Поняття та підстави відводу (самовідводу) судді в цивільному судочинстві. Порядок
вирішення питання про відвід (самовідвід);

4
46.Присяжні у складі суду в цивільному судочинстві. Поняття, специфіка діяльності, права та

обов’язки присяжних;
47. Поняття та види доказів в цивільному судочинстві;
48.Загальна характеристика письмових доказів;
49.Загальна характеристика речових доказів;
50.Загальна характеристика електронних доказів;
51. Висновок експерта в системі засобів доказування у цивільному судочинстві. Порядок
підготовки та роз’яснення. Права та обов'язки експерта;
52. Показання свідків як засіб доказування у цивільних справах. Порядок залучення свідків в
процес, їх допиту. Права та обов’язки свідків;
53. Властивості доказів у цивільному судочинстві;
54. Суб’єкти доказування у цивільному судочинстві, їх права та обов’язки;
55. Обов’язок доказування у цивільному судочинстві. Строки подання доказів до суду. Наслідки
неподання доказів;
56. Підстави звільнення від доказування в цивільному судочинстві;
57. Порядок та підстави витребування доказів судом в цивільному судочинстві;
58. Судові доручення щодо збирання доказів: підстави, порядок направлення та строк
виконання;
59. Загальна характеристика порядку дослідження доказів у цивільному судочинстві;
60.Правові засади оцінки судом доказів в цивільному судочинстві;
Практичні питання
61. Наведіть приклади найбільш поширених у судовій практиці категорій цивільних справ, що
виникають з цивільних правовідносин;
виникають з земельних правовідносин;
виникають з трудових правовідносин;
64.Наведіть приклади найбільш поширених у судовій практиці категорій цивільних справ, що
виникають з сімейних правовідносин;
виникають з житлових правовідносин;
66.Наведіть приклади категорій цивільних справ, що розглядаються в порядку наказного
провадження;

5
67. Наведіть приклади категорій цивільних справ, що розглядаються в порядку спрощеного

позовного провадження;
68.Наведіть приклади категорій цивільних справ, що розглядаються в порядку окремого
провадження;
69.Наведіть приклади найбільш поширених у судовій практиці видів зловживань
процесуальними правами;
70. До якого суду можуть подаватися позови про стягнення аліментів?
71. До якого суду можуть подаватися позови про розірвання шлюбу?
72. До якого суду можуть подаватися позови про захист прав споживачів?
73. Яким органом вирішується питання про підсудність справи про розірвання шлюбу між
громадянином України та іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за
межами України?
74. Яким органом вирішується питання про підсудність справи за участю громадян України,
якщо обидві сторони проживають за її межами?
75. До якого суду може бути подано позов у разі, якщо місце реєстрації проживання або
перебування відповідача невідоме?
76. До якого суду може бути подано позов у разі, якщо відповідач не має в Україні місця
проживання?
77. Специфіка визначення підсудності справ, які виникають з приводу нерухомого майна;
78. Склад суду та обов’язкові учасники у справах про усиновлення;
79. Склад суду та обов’язкові учасники у справах про надання особі психіатричної допомоги в
примусовому порядку;
80.Чи має право прокурор звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі в інтересах
звільненого працівника? Обгрунтуйте свою відповідь;
81. Чи має право орган опіки та піклування звернутися до суду з позовом про позбавлення
батьків батьківських прав? Обгрунтуйте свою відповідь;
82.Чи може заяву про встановлення усиновлення подати до суду орган опіки та піклування?
Обгрунтуйте свою відповідь;
83.У якому порядку розглядаються судами справи про стягнення заробітної плати та справи
про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та
середнього заробітку за час затримки розрахунку?
84.У якому порядку розглядаються судами справи про стягнення заборгованості за оплату
житлово-комунальних послуг?
85. Стадії процесу у справах загального позовного провадження;
86.Стадії процесу у справах спрощеного позовного провадження;
87. Стадії процесу у справах про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

6
88.Стадії процесу у справах про встановлення факту родинних відносин між фізичними
особами;
89.Чи має право суд витребувати докази у справах позовного провадження за власною
ініціативою?
90.Якими факторами зумовлено право суду витребовувати докази за власною ініціативою у
справах окремого провадження?

7
Основна частина
Теоретичні питання
1. Загальна характеристика судової форми захисту цивільних прав,

свобод та інтересів. Кола (види) цивільних справ, що підлягають
розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судова форма захисту цивільних прав, свобод та інтересів – це процесуальна

категорія; це визначений законом порядок захисту прав, свобод та інтересів юрисдикційним
органом – судом.
Законодавчі гарантії захисту цивільних прав, свобод та інтересів судом закріплені в ч. 2 ст. 124
Конституції України, у ст. 16 ЦК України.
Способи захисту цивільних прав, свобод та інтересів наведені в ст. 16 ЦК України,
ст.18 СК України, ст.232 КЗпПУ та в ЗУ «Про авторське право і суміжні права».
Способи захисту цивільних прав, свобод та інтересів за ЦК України: шляхом визнання права;
визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища,
яке існувало до порушення; шляхом зміни правовідношення; припинення правовідношення;
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування
моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Способи захисту цивільних прав, свобод та інтересів за СК України: шляхом встановлення
правовідношення (справа про усиновлення); припинення правовідношення (справа про
розірвання шлюбу); шляхом зміни правовідношення (справа про надання подружжю режиму
окремого проживання).
Способи захисту цивільних прав, свобод та інтересів за КЗпПУ: шляхом захисту порушеного
права як працівника, так і роботодавця (справи про поновлення на роботі; про незаконність
переведення на іншу роботу; про відшкодування працівником матеріальної шкоди; про
неприйняття на роботу).
Способи захисту цивільних прав, свобод та інтересів за ЗУ «Про авторське право і суміжні
права»: шляхом захисту права (справи про визнання авторського права; про відшкодування
збитків, включаючи упущену вигоду; про заборону опублікування твору; про заборону випуску
фонограм).
Окрім сімейних, трудових, з авторського права і суміжних прав, судовому захисту у
порядку цивільного судочинства підлягають житлові, екологічні, земельні та інші права,

8
свободи та інтереси.
2. Поняття та співвідношення правових категорій: цивільний процес,

цивільне судочинство, цивільне процесуальне право.
До початку ХХІ ст. поняття «цивільний процес» ототожнювали поняттю «цивільне

судочинство». Останнім часом під поняттям «цивільний процес» розуміють те, що вміщує в
собі цивільне процесуальне право, цивільне судочинство, цивільно-правову науку. А отже,
поняття «цивільний процес» охоплює і цивільне судочинство, і цивільне
процесуальне право.
Цивільний процес – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок
розгляду і вирішення юридичних справ судами загальної юрисдикції, що визначається
системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав і обов’язків, а також процесуальних
дій, які реалізуються їх суб’єктами – судом і учасниками процесу, а також процесуальний
порядок виконання судових рішень у цивільних справах і рішень інших органів (посадових
осіб), здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, визнання та виконання
рішень іноземних судів, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень третейських
судів, провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, рішень міжнародних
комерційних арбітражі, провадження з відновлення втраченого судового провадження та
провадження у справах за участю іноземних осіб.
Цивільне судочинство – це врегульована масивом законодавчих актів діяльність суду,
діяльність учасників справи, інших учасників судового процесу, спрямована на вирішення
справи по суті, на захист прав, свобод та інтересів. ДЕТАЛЬНІШЕ ДИВ. У ПИТ. 5 «Поняття
цивільного судочинства. Завдання та мета цивільного судочинства».
Цивільне процесуальне право – це самостійна галузь права, сукупність норм якої
регулюють правовідносини в галузі здійснення правосуддя в цивільних справах.
ДЕТАЛЬНІШЕ ДИВ. У ПИТ. 3 «Поняття цивільного процесуального права, його предмет та
метод».
3. Поняття цивільного процесуального права, його предмет та метод.
Цивільне процесуальне право – це самостійна галузь права, сукупність норм якої

регулюють правовідносини в галузі здійснення правосуддя в цивільних справах.
Предмет цивільного процесуального права – цивільне судочинство, тобто діяльність суду
та інших учасників судового процесу, спрямована на розгляд і вирішення цивільних справ.
Традиційно більшість спеціалістів визначає метод цивільного процесуального права як
імперативно-диспозитивний.
Метод цивільного процесуального права зумовлений чинниками:

9
1. Відкриття провадження у справі, розвиток процесу, перехід від однієї стадії до іншої
залежать від волі учасників справи;
2. Обов‘язковим суб‘єктом цивільно-процесуальних правовідносин є суд, який діє від імені
держави, але в інтересах осіб, які звернулись за судовим захистом.
Система цивільного процесуального права складається з комплексу цивільно-правових норм,
які регулюють здійснення судочинства в цивільних справах. Усю систему цивільного
процесуального права поділяють на 2 частини: загальну і спеціальну.
Загальну частину цивільного процесуального права складають інститути, закріплені в
розділі І ЦПК України: основні положення, принципи, цивільна юрисдикція, склад суду,
порядок відводів, учасники судового процесу, процес доказування, процесуальні строки тощо.
Дія норм загальної частини поширюється на весь хід цивільного судочинства, на всі види
проваджень (позовне, наказне, окреме провадження) і на всі стадії процесу.
Особлива частина цивільного процесуального права – це сукупність норм права, що
закріплені у розділах ІІ-ХІ ЦПК України і містять регламентацію видів провадження
(позовного, наказного, окремого провадження), стадійності цивільного процесу, видів судових
рішень (ухвал, рішень, постанов, судових наказів), порядку ухвалення судових рішень,
проголошення і оскарження судових рішень, специфіки вирішення справ з іноземним
елементом тощо.
4. Поняття правової категорії “цивільна процесуальна форма”.
Цивільно-процесуальна форма – це врегульований нормами цивільного процесуального

права порядок розгляду і вирішення цивільних справ, оформлений відповідно до вимог норм
цивільного процесуального законодавства і який включає систему гарантій.
Ознаки цивільної процесуальної форми:
➔ Підкорена конституційним гарантіям (незалежність суду, гласність, законність процесу,
мова судочинства, змагальність процесу);
➔ Її утворюють норми цивільного процесуального права;
➔ Суд застосовує своє рішення лише на фактах, доказаних учасниками справи і
встановлених судом у визначений законом спосіб;
➔ Юридично заінтересованим особам у справі надається право брати участь у судовому
розгляді з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Завдання цивільної процесуальної форми. Дотримання судами цивільної процесуальної
форми сприяє реалізації принципу законності і верховенства права. Порушення форми є
підставою для скасування рішення.
Ознаки і завдання цивільної процесуальної форми відображають різницю між судовою і

10
несудовою формою захисту.
5. Поняття цивільного судочинства. Завдання та мета цивільного

судочинства.
Цивільне судочинство – це врегульована масивом законодавчих актів діяльність суду,

діяльність учасників справи, інших учасників судового процесу, спрямована на вирішення
справи по суті, на захист прав, свобод та інтересів.
Ознаки цивільного судочинства:
➔ Його повна законодавча регламентація;
➔ Його структура складається з системи цивільних процесуальних відносин, суб’єктів (суд і
учасники судового процесу), які наділяються взаємними процесуальними правами й
обов’язками і уповноважені вчиняти процесуальні дії.
Завдання цивільного судочинства – справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і
вирішення цивільних справ. Завдання цивільного судочинства реалізуються в системі
проваджень цивільного судочинства, які відповідно до визначеної законом судової юрисдикції
уособлюють певні процесуальні порядки розгляду цивільних справ.
Мета цивільного судочинства – ефективний захист порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, інтересів держави.
6. Поняття науки цивільного процесуального права.
Наука цивільного процесуального права – це частина юриспруденції, яка складається з

висновків, поглядів, пропозицій і вчень про історію виникнення і розвиток цивільного
процесуального права, інститути цивільного процесуального права, принципи цивільного
процесуального права, докази і доказування у цивільному процесуальному праві.
Предмет науки цивільного процесуального права – цивільне процесуальне право в сукупності
із практикою його застосування (цивільне судочинство).
На розвиток науки і цивільного процесуального права впливають насамперед нові потреби і
виклики суспільства. Так тривалий час у нашому суспільстві точилася дискусія щодо
встановлення для залежних осіб заборони на відвідування гральних закладів, зрештою у 2020
р. ЦПК України було доповнено главою 2-1 розділу ІV «Про обмеження фізичних осіб у
відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх». Збройна агресія рф викликала
необхідність закріплення ст. 317 ЦПК «Особливості провадження у справах про встановлення
факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний
стан, або на тимчасово окупованій території України».
Наука цивільного процесуального права також досліджує цивільне процесуальне право

11
іноземних держав (порівняльне правознавство).
7. Джерела цивільного процесуального права.
Джерела цивільного процесуального права – це зовнішня форма вираження та

функціонування процесуальних норм, у яких містяться загальні та спеціальні правила
цивільного судочинства.
Для джерел цивільного процесуального права характерно:
➔ Пріоритетність і верховенство Конституції України та законів України;
➔ Розширення кола нормативних актів, у яких містяться норми цивільного
процесуального права;
➔ Наявність не лише законів, а й підзаконних актів, якими суд керується у процесі
вирішення цивільної справи;
➔ Включення в систему ратифікованих Україною міжнародних договорів, які стосуються
цивільного процесу, а також норм права інших держав, які суд може застосувати у разі,
якщо це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
➔ Визначення судової практики як самостійного джерела цивільного процесу.
Джерела цивільного процесуального права можна поділити на такі групи і види:
1. Національне законодавство України: а) Конституція України; б) цивільний
процесуальний кодекс України, г) закони України; в) міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України; д) підзаконні акти; є) Конвенція
про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї;
2. Норми права інших (іноземних) держав;
3. Судова практика і судовий прецедент: а) практика Європейського суду прав
людини; б) рішення Конституційного суду України; в) постанови Пленуму Верховного
Суду.
8. Конституція України в системі джерел цивільного процесуального

права. Які основні засади цивільного судочинства закріплені в
Конституції України?
У Конституції України містяться норми, які регламентують право громадян на судовий

захист, їх правовий статус у цивільному судочинстві (ст. 24, 29, 30, 31, 32, 55, 59
Конституції України) і визначають принципи організації та діяльності суду (Розділ VIII
Конституції України).

12
У системі джерел цивільного процесуального права пріоритет належить національному

законодавству, у структурі якого головне місце посідає Конституція України 1996 р.
Тобто Конституція України як основний закон нашої держави визначає основні засади
організації та здійснення правосуддя в цивільних справах:
1. Визначає систему судоустрою в Україні, уповноважує суди на здійснення правосуддя в
цивільних справах;
2. Є законом прямої дії і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших
нормативних актів;
3. Визначає основні засади цивільного судочинства і правовий статус особи;
4. Закріплює право особи на судовий захист і гарантії його реалізації.
9. Загальна характеристика Цивільного процесуального кодексу

України.
ЦПК України – це основний кодифікований законодавчий акт, який детально регулює

порядок здійснення судочинства у цивільних справах.
Саме Цивільний процесуальний кодекс України визначає:
➔ Завдання цивільного судочинства;
➔ Порядок провадження в цивільних справах;
➔ Основні засади цивільного судочинства;
➔ Процесуально-правове становище суду і учасників судового процесу;
➔ Порядок судового розгляду та інші питання, які пов’язані з розглядом і вирішенням
цивільних справ у загальних судах;
➔ Інші окремі процесуальні питання.
У ЦПК України розміщено основний масив цивільних процесуальних норм. Тому він є
основним і головним процесуальним законом, який регулює цивільне судочинство, на норми
якого суддя обов’язково повинен посилатися у судовому рішенні (ухвалі, рішенні, постанові,
судовому наказі).
ЦПК закріплено принципи права, які формально можна визнати самостійним видом
джерела цивільного процесуального права.

13
10. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950

р. та рішення Європейського суду з прав людини в системі джерел
цивільного процесуального права. Значення Конвенції та рішень
ЄСПЛ для розвитку законодавства і судової практики.
В Україні суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело
права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України; ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 р…», ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини»).
Конвенція 1950 р. займає особливе місце у структурі джерел цивільного процесуального
права. У цивільному процесуальному законодавстві України передбачено обов’язок суду при
розгляді та вирішенні цивільної справи застосовувати Конвенцію про захист прав
людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а у судовому рішенні робити
на них посилання (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).
У системі джерел Конвенція має силу закону та формальний пріоритет перед іншими
законами у випадку конкуренції та «інкорпорована у правову систему України через
механізм ратифікації».
У юридичній літературі поширена думка про те, що рішення ЄСПЛ мають прецедентний
характер для національної судової практики, що, по суті, свідчить про кваліфікацію рішень
ЄСПЛ як прецедентів. Рішення ЄСПЛ мають обов’язковий характер у разі, якщо це
визнано в національному законодавстві. Суди України повинні враховувати рішення
ЄСПЛ і використовувати їх у своїй практичній діяльності.
11. Міжнародні договори України в системі джерел цивільного

процесуального права, мета їх застосування судами та значення.
Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є

частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). При
цьому, у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов’язковість
якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України (ч. 8 ст.
10 ЦПК України).
Поява міжнародних договорів у системі джерел цивільного процесуального права створює
певні труднощі у їх застосуванні. У діючому законодавстві України відсутні положення, які б
визначали повний перелік загальновизнаних положень, відсутні чіткі рекомендації щодо їх
застосування в судовій практиці.
ЦПК України надає міжнародним договорам вищої юридичної сили у порівнянні з
національним законодавством.

14
Які питання може вирішити суддя, застосовуючи міжнародний договір:

➔ У договорах прописується форма та зміст клопотання про надання правової допомоги;
➔ У договорах прописується мова;
➔ Компетентні установи, уповноважені надавати певний вид правової допомоги;
➔ Порядок витребування і вручення доказів документів про реєстрацію актів цивільного
стану.
Україною укладено двосторонні договори з КНР, Польщею, Литвою, Молдовою,
Естонією, Грузією, Латвією, В’єтнамом, Болгарією, Кіпром тощо.
12. Дія цивільних процесуальних норм у часі, в просторі, за колом осіб.
Дія цивільних процесуальних норм у часі визначається правилами:

1. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час
вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК
України);
2. Цивільний процесуальний закон не має зворотної дії в часі, якщо він встановлює нові
обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх
використання (ч. 4 ст. 4 ЦПК України).
Ці правила поширюються на всі види і стадії цивільного судочинства.
Дія цивільних процесуальних норм у просторі визначається тим, що:
1. Норми поширюють свою дію на всю територію України;
2. До спірних правовідносин, що виникли, змінилися чи припинилися за межами України,
але підлягають розгляду на території України, процесуальні норми застосовуються у
випадках передбачених законом України та міжнародними договорами за участю
України.
Дія цивільних процесуальних норм за колом осіб визначається їх обов’язковістю для
всіх громадян України, незалежно від їх національності, статі, походження, майнового стану,
посадового становища, місця проживання тощо; юридичних осіб; іноземних громадян, осіб без
громадянства, які знаходяться на території України; іноземних юридичних осіб, які
знаходяться на території України.
Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та
посадові особи), міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту
своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 496 ЦПК України). При цьому іноземні особи мають
рівні процесуальні права та обов’язки нарівні з громадянами та юридичними особами України,
крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними
договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

15
13. Види проваджень у цивільному судочинстві, їх загальна

характеристика.
В порядку цивільного судочинства розглядаються великі кола цивільних справ:

➔ Цивільні справи;
➔ Сімейні справи;
➔ Житлові справи;
➔ Трудові справи тощо.
Кожна справа, незважаючи на те, до якого кола вона належить, має свою специфіку в
юридичній сутності, в нормативному регулюванні, в суб’єктному складі, в суспільній
значущості тощо. Ці фактори зумовлюють неможливість їх розгляду за однаковими
правилами. Тому цивільний процесуальний закон передбачає різні порядку, процедури
залежно від специфіки справи.
ч. 2 ст. 19 ЦПК України визначає три види проваджень у цивільному судочинстві:
1. Позовне провадження (загальне і спрощене);
2. Наказне провадження;
3. Окреме провадження.
Основним критерієм поділу усіх справ до того чи іншого виду провадження є наявність або
відсутність спору про право.
Позовне провадження.
В порядку позовного провадження розглядається найбільша кількість цивільних справ.
Позовне провадження спрямовано на вирішення конфліктних ситуацій (спір про право).
Порядок розгляду та вирішення справ позовного провадження врегульований Розділом III
ЦПК України та іншими статтями.
Юридичні ознаки цивільних справ, які розглядаються в порядку позовного провадження:
1. Наявність спору про право;
2. Сторони з протилежними інтересами (позивач та відповідач);
3. Засобом відкриття провадження у справі є позов.
Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача.
Наказне провадження.

16
Назва “наказне провадження” виникла у зв’язку із тим, що суд, за наслідками вирішення

справи, ухвалює не судове рішення (як у справах позовного та окремого провадження), а видає
судовий наказ.
Порядок вирішення справ наказного провадження врегульовано Розділом II ЦПК України.
Наказне провадження призначене для розгляду цивільних справ за заявами про
стягнення грошових сум незначного розміру (ч. 3 ст. 19 ЦПК України).
Юридичні ознаки цивільних справ, які розглядаються в порядку наказного провадження:
1. Відсутній спір про право;
2. Сторонами наказного провадження є заявник і боржник;
3. Засобом відкриття наказного провадження є заява про видачу судового наказу.
Вимоги, за якими судом може бути виданий судовий наказ є у ст. 96 ЦПК України.
Наказне провадження – це спрощений вид цивільного судочинства, оскільки:
➔ Видача судового наказу проводиться без судового засідання і без залучення заявника та
боржника в процес;
➔ Не відбувається реалізації всіх прав, передбачених для учасників процесу ЦПК України;
➔ Використовується лише один засіб доказування (письмові докази, документи).
Якщо із заяви про видачу судового наказу і доданих до неї документів вбачається спір про
право, суддя, відповідно до ст. 100 ЦПК України, постановляє ухвалу про відмову у прийнятті
заяви про видачу судового наказу. У такому разі заявник має право звернутися з тими самими
вимогами, але в позовному порядку (ст. 101 ЦПК України).
Окреме провадження.
Порядок розгляду та вирішення справ окремого провадження врегульовано Розділом IV ЦПК
України.
Весь хід процесу у справах окремого провадження спрямований на виявлення і констатацію
фактів, з якими норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення у заявника прав та
обов’язків.
Юридичні ознаки цивільних справ, які розглядаються в порядку окремого провадження:
2. Відсутність сторін (є заявники та заінтересовані особи);
3. Засобом відкриття провадження у справах окремого провадження є заява.

17
14. Юридична природа наказного провадження в цивільному

судочинстві та ознаки цивільних справ, що вирішуються судами в
порядку наказного провадження.
Назва “наказне провадження” виникла у зв’язку із тим, що суд, за наслідками вирішення

справи, ухвалює не судове рішення (як у справах позовного та окремого провадження), а видає
судовий наказ.
Порядок вирішення справ наказного провадження врегульовано Розділом II ЦПК України.
Наказне провадження призначене для розгляду цивільних справ за заявами про
стягнення грошових сум незначного розміру (ч. 3 ст. 19 ЦПК України).
Юридичні ознаки цивільних справ, які розглядаються в порядку наказного провадження:
2. Сторонами наказного провадження є заявник і боржник;
3. Засобом відкриття наказного провадження є заява про видачу судового наказу.
Вимоги, за якими судом може бути виданий судовий наказ є у ст. 96 ЦПК України.
Наказне провадження – це спрощений вид цивільного судочинства, оскільки:
➔ Видача судового наказу проводиться без судового засідання і без залучення заявника та
боржника в процес;
➔ Не відбувається реалізації всіх прав, передбачених для учасників процесу ЦПК України;
➔ Використовується лише один засіб доказування (письмові докази, документи).
Якщо із заяви про видачу судового наказу і доданих до неї документів вбачається спір про
право, суддя, відповідно до ст. 100 ЦПК України, постановляє ухвалу про відмову у прийнятті
заяви про видачу судового наказу. У такому разі заявник має право звернутися з тими самими
вимогами, але в позовному порядку (ст. 101 ЦПК України).
15. Юридична природа позовного провадження в цивільному

судочинстві та ознаки цивільних справ, що розглядаються в порядку
позовного провадження.
В порядку позовного провадження розглядається найбільша кількість цивільних справ.

Позовне провадження спрямовано на вирішення конфліктних ситуацій (спір про право).
Порядок розгляду та вирішення справ позовного провадження врегульований Розділом III
ЦПК України та іншими статтями.
Юридичні ознаки цивільних справ, які розглядаються в порядку позовного провадження:

18
1. Наявність спору про право;

2. Сторони з протилежними інтересами (позивач та відповідач);
3. Засобом відкриття провадження у справі є позов.
Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача.
16. Юридична природа окремого провадження в цивільному

судочинстві та ознаки цивільних справ, що розглядаються в порядку
окремого провадження.
Порядок розгляду та вирішення справ окремого провадження врегульовано Розділом IV ЦПК

України.
Весь хід процесу у справах окремого провадження спрямований на виявлення і констатацію
фактів, з якими норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення у заявника прав та
Юридичні ознаки цивільних справ, які розглядаються в порядку окремого провадження:
2. Відсутність сторін (є заявники та заінтересовані особи);
3. Засобом відкриття провадження у справах окремого провадження є заява.
17. Підвиди позовного провадження в цивільному судочинстві, їх

загальна характеристика та відмінності.
Чинний ЦПК України містить дві форми позовного провадження:

1. Загальне позовне провадження;
2. Спрощене позовне провадження.
Розмежування загального та спрощеного провадження відповідно до норм ЦПК проводиться з
таких підстав: ціна позову, категорія справи та її складність і пріоритетність швидкого
вирішення.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду всіх справ, які у зв’язку зі
складністю, кількістю учасників та особливостями предмета доказування не можуть бути
розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Розгляд справи в порядку загального позовного провадження передбачає проходження всіх
передбачених кодексом стадій судового процесу, а саме:
1. Подання до відповідного суду позову, який відповідає вимогам процесуального

19
закону;
2. Вирішення питання про відкриття провадження у справі (або залишення
позовної заяви без руху, повернення позову, відмова у відкритті провадження);
3. Підготовче провадження, під час якого учасники подають суду заяви по суті справи,
а також клопотання з процесуальних питань. У підготовчому провадженні суд проводить
підготовче судове засідання, де розглядає клопотання учасників, вирішує питання
залучення третіх осіб, витребування доказів, призначення експертизи, примирення
сторін, колегіального розгляду справи та інші процесуальні питання. За результатами
підготовчого судового засідання суд може залишити позов без розгляду, закрити
провадження у справі або закрити підготовче провадження та призначити справу до
розгляду по суті. У випадку визнання позову відповідачем суд може у підготовчому
засіданні ухвалити рішення по суті спору;
4. Розгляд справи по суті, що включає такі етапи: відкриття розгляду справи по суті
(встановлення явки учасників, оголошення складу суду, роз’яснення учасникам їхніх
прав та обов’язків, розгляд клопотань); з’ясування обставин справи та дослідження
доказів (вступне слово учасників, питання, дослідження судом доказів, додаткові
пояснення учасників); судові дебати (заключне слово учасників, репліки);
5. Ухвалення судом рішення по суті справи (новою редакцією цивільного
процесуального кодексу передбачена можливість у певних випадках вирішувати питання
про судові витрати в окремому судовому засіданні вже після ухвалення рішення по суті).
Спрощене позовне провадження є допоміжною, особливою та спрощеною формою
вирішення судової справи, що характеризується оптимізацією провадження і суттєвим
зменшенням завантаженості суду. Така процедура є більш короткою та простою, позбавлена
зайвого формалізму та допомагає дотримуватися розумних строків розгляду справи.
Спрощене позовне провадження є простішою формою у порівнянні із загальним позовним
провадженням, пріоритетом якого є швидкість, а також одним із варіантів диференціації
позовного провадження цивільного процесу, що зумовлена необхідністю послаблення
завантаженості суду.
До спеціальних ознак спрощеного позовного провадження переважно відносять
наступне:
➔ Строк розгляду справ у порядку спрощеного провадження скорочений, він має бути
розумним і не може перевищувати 60 днів з дня відкриття провадження у справі;
➔ Підготовче провадження не проводиться;
➔ Розгляд справи по суті проходить у порядку письмового провадження, тобто без виклику
сторін, хоча розгляд може проводитися з викликом сторін за клопотанням однієї з них
або з ініціативи самого суду для заслуховування усних пояснень сторін та показів свідків;
➔ Судові дебати не проводяться;

20
➔ Неможливість розгляду зустрічного позову, оскільки при його поданні справа повинна
розглядатися за правилами загального позовного провадження;
➔ Обмежене право касаційного оскарження;
➔ Відсутність обов’язкового представництва. При розгляді малозначних справ
представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну
процесуальну дієздатність;
➔ Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження залежить від волі
позивача.
18. Поняття цивільних процесуальних правовідносин та їх суб’єктів.
Цивільні процесуальні правовідносини – це система динамічних багатостадійних

правових відносин, які мають імперативно-диспозитивний характер, виникають між
обов’язковим суб’єктом – судом і іншими учасниками цивільного процес забезпечуючи захист
порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та
інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільним процесуальним правовідносинам, як різновиду правових відносин, властиві
загальні ознаки:
➔ Вони становлять різновид суспільних відносин;
➔ Є ідеологічними відносинами;
➔ Є вольовими відносинами;
➔ Охороняються і забезпечуються заходами державного впливу;
➔ Їх учасники є носіями прав та обов’язків.
Цивільні процесуальні правовідносини мають і свої, специфічні ознаки:
➔ Мають правовий характер і втілюються у цивільній процесуальній формі.
Норми цивільного процесуального законодавства чітко встановлюють, що “Цивільне
судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону
України “Про міжнародне приватне право”, законів України, що визначають особливості
розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України” (ст. 3 ЦПК України).
Про вагомість дотримання норм процесуального законодавства наголошується і в
Постанові ППВСУ від 12.06.2009 року № 2 “Про застосування норм цивільного
процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції”.
➔ Обов’язковим суб’єктом є суд.
Підкреслюючи роль суду у здійсненні правосуддя, його називають обов’язковим

21
суб’єктом всі без винятку цивільних процесуальних правовідносин, які можуть виникати
і існувати тільки між двома суб’єктами – судом, який розглядає справу, і будь-яким
іншим учасником процесу. Цивільні процесуальні правовідносини не можуть існувати
поза судом, оскільки саме суд є єдиним державним органом, виключною компетенцією
якого є здійснення правосуддя.
➔ Імперативно-диспозитивний характер.
Закріплення на законодавчому рівні принципів диспозитивності (ст. 13 ЦПК України),
змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України) та ін., призвели до втрати судом своєї активної
ролі і передбачають пасивність суду. Він керує ходом цивільного процесу і згідно з
положеннями ЦПК України, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між
сторонами, роз’яснює учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки,
наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє реалізації їх прав та
запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів
для виконання ними їхніх зобов’язань (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
➔ Динамічність.
Цивільні процесуальні правовідносини, з моменту виникнення, знаходяться в
постійному русі. Кожне правовідношення, яке виникає і розвивається, пов’язане із
іншими процесуальними правовідносинами. Наприклад, відносини між судом і судовим
експертом з приводу призначення і проведення судової експертизи (ст. 102-113 ЦПК
України) не можуть існувати ізольовано, відокремлено від інших відносин, в результаті
яких процес у даній, конкретній справі розпочався і дійшов до цього етапу.
➔ Багатостадійність.
Суть багатостадійності цивільних правовідносин полягає у тому, що в своєму русі та
розвитку вони здійснюють поступове проходження передбачених законом стадій
судового процесу.
III розділ ЦПК України передбачає такі стадії цивільного процесу як: відкриття
провадження у справі (глава 2), підготовче провадження (глава 3), розгляд справи по
суті (глава 6).
➔ Системний характер.
Перебуваючи у єдності, взаємозв’язку і взаємозалежності, цивільні процесуальні
правовідносини утворюють систему і відповідно мають системний характер.
➔ Зв’язок з матеріально-правовими відносинами.
Роль цивільних процесуальних правовідносин не зводиться лише до застосування
матеріально правових норм. Як правові категорії цивільного процесуального права, яка є
самостійною галуззю права не мають, і не можуть відігравати допоміжну роль по
відношенню до матеріальних правовідносин. Вони перебувають у тісному зв’язку, який
полягає в тому, що процесуальні відносини сприяють охороні матеріальних відносин.

22
➔ Є одним із засобів механізму захисту прав, свобод та інтересів фізичних,

юридичних осіб та держави.
Так, Конституція України закріплює і гарантує право людини і громадянина на судовий
захист (ст. 55). Реалізація права на судовий захист можлива шляхом звернення до суду та
вступу у процесуальні правовідносини. Ст. 2 ЦПК України зазначає, що завданнями
цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і
вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб,
інтересів держави.
З цього випливає, що реалізація завдань цивільного судочинства можлива шляхом
звернення до суду, що і зумовлює виникнення цивільних процесуальних правовідносин,
за допомогою і у межах яких здійснюється захист прав, свобод та інтересів.
Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин – це органи і особи, які в силу норм
цивільного процесуального законодавства наділяються суб’єктивними цивільними
процесуальними правами і обов’язками, у разі порушення яких притягуються до передбаченої
законом відповідальності, беруть участь у розгляді і вирішенні цивільних справ з метою
захисту порушених або оспорюваних, невизнаних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ознаки суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин:
➔ Кожен суб’єкт наділяється власними, тільки йому притаманними цивільними
процесуальними правами і обов’язками;
➔ Вступають у процес з певною метою і виконують конкретну функцію;
➔ До них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу, які передбачені
нормами цивільного процесуального законодавства;
➔ Суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні
особи, а також держава.
19. Учасники судового процесу в цивільному судочинстві та їх склад.
Всіх учасників цивільних процесуальних правовідносин (крім суду) ЦПК України поділяє на
три групи:
1. Учасники справи;
2. Представники;
3. Інші учасники судового процесу.
Це різні за правовим статусом суб'єкти, тому чітке їх розмежування має важливе значення для
правильного застосування цивільного процесуального законодавства. В основі такого поділу

23
лежить критерій юридичної заінтересованості.

Учасники справи – це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які наділені
юридичною заінтересованістю, що визначає їх правовий статус при розгляді й вирішенні
цивільної справи:
➔ У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи;
➔ При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та
боржник;
➔ У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані
особи;
➔ У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право
звертатися до суду в інтересах інших осіб;
➔ У справах про оскарження рішення третейського суду, оспорювання рішення
міжнародного комерційного арбітражу та про видачу виконавчого документа на
примусове виконання рішення третейського суду, міжнародного комерційного
арбітражу учасниками справи є учасники (сторони) третейського розгляду, особи, які не
брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні
права та обов’язки, а також сторони арбітражного розгляду.
Представники у діючому ЦПК України складають самостійну групу суб’єктів, яких
законодавець уніфікує і закріплює під назвою “Представники”.
Так, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в
інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво)
та (або) через представника (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний
представник. У якості законних представників малолітніх та неповнолітніх осіб, а також
недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена виступають відповідно їх
батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.
Особа, яка не має статусу адвоката, може бути представником у цивільному судочинстві тільки
під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних
спорах (малозначні справи) (ч. 2 ст. 60 ЦПК України).
Крім учасників справи та їхніх представників ЦПК України передбачає ще одну групу суб’єктів
– інші учасники судового процесу. До її складу входять помічник судді, секретар судового
засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач,
спеціаліст (ст. 65 ЦПК України).
Характерною рисою даної групи осіб є відсутність матеріальної заінтересованості в результатах
вирішення судом справи. Мета їх участі в цивільному процесі підпорядкована процесуальній
заінтересованості. Їхні основні функції полягають в сприянні суду в розгляді цивільних справ,

24
дослідженню доказів, встановленню фактичних обставин справи тощо.
20. Правова характеристика суду як суб’єкта цивільних процесуальних

правовідносин. Права та обов’язки суду.
Суд – обов'язковий учасник цивільних процесуальних правовідносин. Сторони,

треті особи, прокурор, державні органи між собою в цивільних процесуальних відносинах не
знаходяться. Ці відносини не можуть виникати без участі суду.
Суду, як органу державної влади, належить керівна роль у цивільному процесі, а його
повноваження відносно інших учасників носять владний характер. Суд залучає
громадян і організації до участі в справі, забезпечує виконання ними своїх процесуальних
прав і обов'язків, виносить постанови. На відміну від цивільних, сімейних, трудових та інших
матеріальних правовідносин, які характеризуються рівністю їх учасників, цивільні
процесуальні правовідносини є відносинами влади та підпорядкування. Суд наділений
владними повноваженнями, тоді як інші суб'єкти правовідносин таких повноважень не мають.
Владний характер повноважень суду не означає, що він є носієм прав, а всі інші – лише
носіями обов'язків. Суд наділений обов'язками відносно інших учасників процесу
(приймати позовні заяви, розглядати клопотання тощо). Процесуальні права і обов'язки
суду та інших учасників процесу пов'язані між собою, а інтереси суду не повинні суперечити
інтересам інших учасників правовідносин.
Зводити відносини суду й учасників цивільного процесу тільки до влади й підпорядкування
теж неправильно і нереально. Здійснюючи правосуддя, ухвалюючи рішення іменем держави,
суд реалізує судову владу. Але треба враховувати, що суд розв’язує головне питання
справи не тільки тому, що він вправі робити це. Він зобов’язаний робити це ще
й тому, що сторони мають право на правосуддя, тому що вони прагнуть від
суду правосуддя, оскільки він зобов’язаний це робити перед державою.
Наявність у суду владних повноважень не свідчить про підвладне чи підпорядковане
становище інших учасників процесу, і зазначені відносини не можна вважати відносинами
влади й підпорядкування.
21. Учасники справи у складі учасників судового процесу, їх головні

ознаки, права та обов’язки.

цивільної справи.
Склад учасників справи.

25
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. При розгляді
вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах
окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
Сторони в цивільному процесі характеризуються такими ознаками: ними є особи,
між якими виник спір про право; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх
справи ухвалюється судове рішення; на них поширюються всі правові наслідки законної сили
судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне
правонаступництво.
Учасники справи мають право:
➔ Ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії
судових рішень;
➔ Подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом;
брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також
свідкам, експертам, спеціалістам;
➔ Подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи,
міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти
заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
➔ Ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового
засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з
приводу їх неправильності чи неповноти;
➔ Оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;
➔ Користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Учасники справи зобов’язані:
➔ Виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;
➔ Сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин
справи;
➔ З’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом
обов’язковою;
➔ Подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не
приховувати докази;
➔ Надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також
учасниками справи в судовому засіданні;
➔ Виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;
➔ Виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

26
22. Мета та процесуальний порядок участі в цивільному судочинстві

представників.
Цивільне процесуальне представництво – це такі юридичні відносини, за якими одна

особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом,
положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і
охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів.
Цивільний процесуальний представник – це особа, яка здійснює процесуальні дії від
імені та в інтересах довірителя.
Представник бере участь у цивільній справі від імені і в інтересах іншої особи, здійснює
процесуальні дії в межах наданих нею, або в окремих випадках законом, повноважень.
Мета процесуального представника допомогти особі, яку представляють у здійсненні її
процесуальних прав, попередити їх порушення у цивільному процесі, домогтися для неї
найбільш сприятливого рішення і надати суду допомогу у здійсненні правосуддя у цивільних
справах.
Всього є 2 типи представників, і залежно від нього, залежить процесуальний порядок
приєднання до справи:
1. Представництво за довіреністю або договором. Умовою процесуальною є як раз
та сама довіреність або договір, який видається від особи учасника справи представнику,
в якій розписано дії які представник може, і не може вчиняти на користь особи.
2. Представництво за законом. Умовою процесуальною є якраз норма закону, що
регулює питання надання представництва, а саме опікуна чи піклувальника, тій чи іншій
групі за правовим статусом.
Відповідно до статті 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до
чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні
батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а
також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні
батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до
участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
23. Інші учасники судового процесу в цивільному судочинстві, їх

загальна характеристика, права та обов’язки.
При провадженні у цивільних справах, крім осіб, які беруть участь у справі, залучаються й інші
учасники цивільного процесу, зокрема: секретар судового засідання; судовий
розпорядник; свідок; експерт; перекладач; спеціаліст; особа, яка надає правову допомогу (ст. 47

27
ЦПК України).
Метою участі названих осіб у цивільному судочинстві є сприяння правильному та
своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ. Від осіб, які беруть участь у справі, інші
учасники цивільного процесу відрізняються тим, що вони не мають (і не можуть мати)
юридичної зацікавленості в результатах розгляду справи.
Секретар судового засідання є обов'язковим учасником цивільного процесу. На секретаря
судового засідання покладаються обов'язки:
1. Здійснювати судові виклики і повідомлення;
2. Перевіряти наявність та з'ясовувати причини відсутності осіб, яких було викликано до
суду, і доповідати про це головуючому;
3. Забезпечувати фіксування судового засідання технічними засобами;
4. Вести журнал судового засідання;
5. Оформлювати матеріали справи; виконувати інші доручення головуючого, що
стосуються розгляду справи.
Секретар судового засідання має право уточнювати суть процесуальної дії з метою її
правильного відображення в журналі судового засідання.
Участь судового розпорядника в цивільному процесі спрямована на вирішення питань, які
стосуються організації та проведення конкретного судового засідання, тобто на забезпечення
порядку під час судового засідання та зручних умов його проведення. Відповідно до ст. 49 ЦПК
України судовий розпорядник зобов'язаний:
1. Забезпечити належний стан залу судового засідання і запрошувати до нього учасників
цивільного процесу з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час
судового засідання;
2. Визначати можливу кількість осіб, які можуть бути присутні у залі судового засідання;
3. Оголошувати про вхід і вихід суду та пропонувати всім присутнім встати;
4. Слідкувати за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;
5. Виконувати розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача,
експерта;
6. Під час судового засідання приймати від учасників цивільного процесу документи та
інші матеріали і передавати їх суду;
7. Запрошувати до залу судового засідання свідків та виконувати вказівки головуючого
щодо приведення їх до присяги;
8. Виконувати інші доручення головуючого, пов'язані зі створенням умов, необхідних для
розгляду справи.

28
Помічник судді виконує великий обсяг роботи, пов'язаної з організацією здійснення

цивільного судочинства. Він сприяє якнайкращому здійсненню цивільного судочинства через
виконання покладених на нього посадовою інструкцією обов'язків. Основними обов'язками
помічника судді є:
1. Вивчення матеріалів справи і здійснення підбору законодавства та матеріалів судової
практики, необхідних для її розгляду;
2. Підготовлення за дорученням судді проектів запитів, листів, іншої документації,
пов'язаної з розглядом справи;
3. Здійснення за наказом голови суду приймання позовних заяв, скарг та заяв від осіб, які
звертаються до суду, безпосередньо під час прийому громадян відповідно до
затвердженого графіка;
4. Контролювання надходження та приєднання до судової справи відповідних матеріалів;
5. Контролювання своєчасності повідомлення про судові засідання осіб, які беруть участь у
справі, тощо.
Свідок – це учасник цивільних процесуальних правовідносин, який викликається судом для
дачі показань щодо відомих йому обставин, які мають значення для правильного вирішення
цивільної справи.
На свідка як учасника цивільного процесу покладаються певні обов'язки. Так, він зобов'язаний
з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі
неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.
За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених
законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків -
відповідальність, встановлену законом.
Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і
процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які
виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ч. 1 ст. 53 ЦПК
України).
Відповідно до ст. 53 ЦПК України експерт має такі обов'язки:
1. З'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та
об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності -
роз'яснити його;
2. Забезпечити збереження об'єкта експертизи під час проведення дослідження. Якщо
дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або
зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який
оформляється ухвалою;
3. Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через

29
відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;

4. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду
клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним
експертизи за заданими питаннями;
5. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи, негайно
подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення
експертизи.
Спеціаліст – це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування
технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань,
що потребують спеціальних знань і навичок.
Основними обов'язками спеціаліста є:
1. З'явитися за викликом суду;
2. Відповідати на задані судом питання;
3. Давати усні консультації та письмові роз'яснення;
4. Звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;
5. У разі потреби надавати суду технічну допомогу.
Перекладач – це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство,
та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на
іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими (ч. 1
ст. 55 ЦПК України).
На перекладача покладаються обов'язки:
1. З'являтися за викликом суду;
2. Здійснювати повний і правильний переклад;
3. Посвідчувати правильність перекладу своїм підписом у процесуальних документах, що
вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють (ч. 4 ст.
Особа, яка надає правову допомогу – це фахівець у галузі права, який за законом має
право на надання правової допомоги (ч. 1 ст. 56 ЦПК України).
Визначають такі види участі в цивільному процесі особи, яка надає правову допомогу:
1. Консультації та роз'яснення з правових питань;
2. Складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;
3. Надання правового висновку - письмового документа, який містить роз'яснення про
необхідність вчинення або утримання від вчинення певних дій за даних обставин;

30
4. Медіація - правова допомога, спрямована на досягнення компромісу законних інтересів

та вимог двох чи більше осіб з метою припинення спору між ними;
5. Надання інших послуг правового характеру, які не заборонені законом.
24. Поняття сторін у цивільному судочинстві, їх права та обов’язки.
Сторонами є особи, які беруть участь в справі, спір яких про суб'єктивне право або особистий
інтерес, що охороняється законом, суд повинен розглянути і вирішити.
Процесуальні права та обов’язки сторін.
Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Вони мають право знайомитися з
матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи,
одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати
участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а
також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та
письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під
час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб,
користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з
нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти,
прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього
копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти,
оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами,
встановленими законом.
Крім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або
предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а
відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що
стосується цієї сторони.
На сторони покладаються також процесуальні обов'язки – загальні і спеціальні. Загальні
полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами. Спеціальні
- у виконанні певних процесуальних дій: доведенні сторонами тих обставин, на які вони
посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, подання позивачем копій позовної
заяви та документів , повідомлення про третю особу без самостійних вимог у процесі , участь
відповідача у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про
встановлення батьківства, материнства та ін.

31
25. Поняття співучасті в цивільному судочинстві та загальна

характеристика її видів. Права та обов’язки співучасників.
Співучасть – це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в

цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку.
За формою співучасть буває:
➔ Активною – кілька позивачів пред’являють позов до одного відповідача;
➔ Пасивною – один позивач пред’являє позов до декількох відповідачів;
➔ Змішаною – кілька співпозивачів пред’являють позов до кількох співвідповідачів.
За ступенем обов’язковості співучасть буває обов’язковою та факультативною:
➔ Обов’язкова співучасть настає в тому випадку, коли характер спірних майнових
правовідносин такий, що питання про права та обов’язки одного із суб’єктів неможливо
вирішити без залучення у процес інших суб’єктів цих правовідносин. Підставою
співучасті тут є загальне право та загальний обов’язок;
➔ Факультативна співучасть буває тоді, коли в матеріальних правовідносинах немає
обов’язковою множинності суб’єктів на тій чи іншій стороні. Тобто виникає
процесуальна ситуація, за якої необов’язково залучати всіх суб’єктів правовідносин, щоб
вирішити питання про права та обов’язки одного з них.
На співучасників розповсюджуються загальні (ст. 43 ЦПК) і спеціальні права сторін (ст. 49
ЦПК): *питання № 24*.
26. Поняття третіх осіб у цивільному судочинстві, їх види, права та

обов’язки.
Треті особи – це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у розпочату

провадженням справу для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом
інтересів.
В залежності від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох
видів:
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (відповідно до ст. 52
ЦПК України;
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (відповідно до ст.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити
у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання,

32
якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до

однієї або декількох сторін.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються всіма
правами і несуть усі обов'язки позивача. ( це як загальні права сторін, так і спеціальні права
позивача)
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть
вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого
провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в
порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на
їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки,
встановлені для учасників справи, на сторону яких вона вступає.
27. Учасники справи в справах позовного провадження, їх права та


цивільної справи:
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Права сторін вказувалися у 24 питанні, як і їх обов язки: *питання № 24*.
Треті особи – це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у розпочату
провадженням справу для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом
інтересів.
В залежності від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох
видів:
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (відповідно до ст. 52
ЦПК України);
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (відповідно до
ст. 53 ЦПК України).
Треті особи мають право:
➔ Подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом;
брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також

33
свідкам, експертам, спеціалістам;

Треті особи зобов'язані:
справи;
28. Учасники справи в справах наказного провадження, їх права та

При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і
якій належить право вимоги, що є предметом судового вирішення – стягувач.
Заінтересованою особою виступає особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи
витребувати майно для погашення вимоги заявника, – боржник.
Законодавство не виокремлює особливі права для заявника та боржника. Тому керуватись
треба уніфікованою статтею про права та обов’язки сторін у цивільному процесів.
Учасники справи мають право:

34
➔ Подавати докази;
➔ Брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом;
➔ Брати участь у дослідженні доказів;
➔ Ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
Учасники справи зобов’язані:
справи;
29. Учасники справи в справах окремого провадження, їх права та

Справи окремого провадження розглядаються за участі заявника і заінтересованих осіб (ч.

4 ст. 235 ЦПК).
Заявник – це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про встановлення певних
обставин або правового статусу громадянина, необхідних для реалізації нею особистих і
майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбавлена можливості здійснити ці
права. Заявник стає на захист своїх охоронюваних законом інтересів.

35
Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх
інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не порушують
справу, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі в
справі судом.
Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права та обов’язки
сторін, які вказані вище (*питання № 24*), крім випадків, передбачених у розділі IV (ЦПК
України).
30. Органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в

інтересах інших осіб, їх загальна характеристика, права та обов’язки в
цивільному судочинстві.
Відповідно до ст. З ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть

звернутися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та
інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. До цих органів та осіб
належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної
влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (ст. 45 ЦПК України).
Органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або
державні чи суспільні інтереси, які звернулися до суду із відповідною позовною заявою
(заявою), мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють,
за винятком права укладати мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК України).
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
У Конституції України (статті 55, 101) закріплено право кожної особи звертатися за захистом
своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і визначається, що через
нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини та громадянина.
Така посадова особа для виконання покладених на неї функцій наділена широким комплексом
повноважень, зокрема Уповноважений має право:
1. Звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за
станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а
також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках
та порядку, встановлених законом;
2. Бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових
засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено
закритим;
3. Ознайомлюватися з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримувати
їх копії, включаючи справи, які знаходяться в судах (ст. 13 Закону України «Про

36
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

Прокурор.
Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів
громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Прокурор може бути залучений
судом до участі у справі або вступати в справу за своєю ініціативою для надання висновків з
метою здійснення покладених на нього обов'язків. Прокурор бере участь у розгляді цивільних
справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які
за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. дження»).
Прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії цивільного процесу, якщо цього вимагає
захист конституційних прав громадян, інтересів держави та 6 суспільства, і зобов'язаний
своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого
вони виходили (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру»).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Органи державної влади та орган місцевого самоврядування в передбачених законом випадках
можуть бути залучені судом до участі в процесі або вступити в процес за своєю ініціативою для
дачі висновку в справі з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту прав
громадян та інтересів держави. Участь у таких випадках органів державної влади і місцевого
самоврядування є однією з форм здійснення ними компетенції в галузі виконавчо -
розпорядчої і правоохоронної діяльності.
Фізичні та юридичні особи.
Законодавець також надає право звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та
інтересів інших осіб окремим фізичним та юридичним особам. Так, подати заяву про
позбавлення батьківських прав серед інших мають право один із батьків, опікун, піклувальник,
особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому
вона перебуває.
Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана, крім інших,
членами її сім'ї, наркологічним або психіатричним закладом. Заяву про визнання фізичної
особи недієздатною можуть подати члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного
проживання, психіатричний заклад (ст. 237 ЦПК України).
31. Поняття принципу верховенства права та його значення для

здійснення цивільного судочинства.
Стаття 10. Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує

справи.
1. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

37
Принцип верховенства права, закріплений в Конституції України, в цивільно-процесуальному

судочинстві, означає підпорядкованість діяльності судових органів та всіх учасників цивільного
процесу праву як способу вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля
стає правом.
Принцип верховенства права в цивільному судочинстві в теоретико-прикладному аспекті має
визначатися через номінування його як основоположного принципу цивільного судочинства,
що має характер загальновизнаної норми міжнародного права jus cogens і виступає стандартом
судового правозастосування. Принцип верховенства права в такому сенсі набуває статусу
мета-принципу або «парасолькового» принципу цивільного судочинства, який об’єднує в собі
такі підпринципи, як законність, правова визначеність, пропорційність, доступність
правосуддя, незалежність і неупередженість суду, право бути почутим. За такого розуміння
принцип верховенства права виконує такі функції: у законотворчій діяльності – на
відповідність принципу верховенства права мають оцінюватися будь- які зміни до цивільного
процесуального законодавства; під час правозастосування – по-перше, усі норми цивільного
процесуального права мають тлумачитися через призму вимог принципу верховенства права,
що, по суті, робить його стандартом судового правозастосування в цивільному судочинстві;
по-друге, виступаючи субсидіарним джерелом права, принцип верховенства права має
використовуватися для подолання прогалин у праві.
Дослідження принципу верховенства права дало змогу виявити інтегральне значення
верховенства права в цивільному судочинстві з огляду на його конституалізацію. По-перше,
верховенство права транспонує масив конституційних цінностей у сферу здійснення
судочинства, легітимуючи процес здійснення правосуддя в цивільних справах. По-друге,
верховенство права, будучи за своєю природою мета-принципом, дозволяє простежити
реалізацію загальних принципів права у процесуальних галузях права, що донедавна часто
сприймалися формально й декларативно. По-третє, верховенство права вимагає від суду не
лише дотримуватися спеціальних принципів цивільного судочинства, а й виходити із
пріоритетності прав людини при здійсненні правосуддя. Формальне відображення принципу
верховенства права у тексті ЦПК України має таке ж фундаментальне значення для системи
цивільного судочинства, як і закріплення мети і завдань цивільного судочинства, що
відбивається в позитивному ефекті підвищення якості всієї правозастосовної практики.
32. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу

перед законом і судом як одна з основних засад цивільного
судочинства: поняття та значення.
Стаття 6. Повага до честі і гідності, рівності перед законом і судом.

1. Суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати
правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального

38
походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Згідно з ст. ст. 24, 129 Конституції України всі громадяни мають рівні конституційні права і
свободи і рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану тощо. Цей принцип передбачає рівність можливостей для
зацікавлених осіб при зверненні до суду, а також при використанні процесуальних засобів
захисту своїх інтересів. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд
створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у
реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених
процесуальним законом. Зміст даного принципу реалізується на всіх етапах цивільного
судочинства. Наприклад, при зверненні до суду позивач подає позов, а відповідач може подати
зустрічний позов. Під час судового розгляду справи сторони можуть відмовитись від позову і
зустрічного позову, можуть підписати мирову угоду. Рівними є можливості участі сторін у
наданні доказів суду тощо.
33. Зміст гласності і відкритості судового процесу та його повне

фіксування технічними засобами як однієї із засад цивільного
Даний принцип закріплений Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і

статус суддів" (ст. 11). Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що
розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам
охорони державної таємниці.
При відкритому судовому розгляді всі учасники процесу та бажаючі мають право входити до
залу суду і бути присутніми при розгляді справи. Прилюдно проголошуються судові рішення;
особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з усіма її матеріалами,
обговорювати їх. У той же час за мотивованою ухвалою суду, згідно зі ст. 7 ЦПК України, з
метою охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні
сторони життя осіб, які беруть участь у справі, забезпечення таємниці усиновлення
допускається проведення закритого судового розгляду.
В залі засідань суду дозволено робити письмові замітки. Проведення фото- та кінозйомки,
теле-, аудіо- і відеозапису та його трансляція допускаються за згодою осіб, які беруть участь у
справі на підставі ухвали суду.
Стаття 7. Гласність судового процесу.
1. Розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим
Кодексом.
2. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи,
яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які

39
документи, крім документа, що посвідчує особу. Особи, які бажають бути присутніми у
судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань до початку судового
засідання або під час перерви.
3. Суд може видалити із зали судових засідань осіб, які перешкоджають веденню судового
засідання, здійсненню прав або виконанню обов’язків учасників судового процесу або
судді, порушують порядок у залі суду. Суд може прийняти рішення про обмеження
доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, в судове засідання під час карантину,
встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про захист
населення від інфекційних хвороб", якщо участь в судовому засіданні становитиме
загрозу життю чи здоров’ю особи.
4. Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації
можуть проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з
використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого
дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом.
5. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи
беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється
транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку.
6. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція
судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання і
здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.
7. Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий
судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що
охороняється законом, або за клопотанням учасників справи з метою забезпечення
таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші
особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їхню честь і
гідність, а також в інших випадках, установлених законом.
8. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види
кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні лише за згодою осіб,
визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні
звуко- і відеозаписів такого самого характеру.
9. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд
ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його
частину.
10. Розгляд справи та вчинення окремих процесуальних дій у закритому судовому засіданні
проводяться з додержанням правил здійснення цивільного судочинства. Під час такого
розгляду можуть бути присутні лише учасники справи, а в разі необхідності - свідки,
експерти, спеціалісти, перекладачі. Суд попереджає зазначених осіб про обов’язок не

40
розголошувати інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення
окремих процесуальних дій відбувається в закритому судовому засіданні.
11. Використання систем відеоконференц-зв’язку та транслювання перебігу судового
засідання в мережі Інтернет у закритому судовому засіданні не допускається.
12. Якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація, для
забезпечення нерозголошення якої розгляд справи або вчинення окремих
процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні, вже є публічно
доступною або обмеження доступу до інформації є безпідставним чи не відповідає
закону, суд постановляє ухвалу про подальший розгляд справи у відкритому судовому
засіданні.
13. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі
матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У
такому випадку судове засідання не проводиться.
14. Суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його
перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім
випадків, передбачених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим
Кодексом.
15. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у
порядку, передбаченому цим Кодексом.
16. Судове рішення (повне або скорочене), ухвалене у відкритому судовому засіданні,
оголошується прилюдно у порядку, визначеному цим Кодексом.
17. Якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюдно
оголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини не
містять інформації, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих
процесуальних дій проводилися в закритому судовому засіданні. Якщо вступна та (або)
резолютивна частини рішення містять таку інформацію, їх оголошення здійснюється в
закритому судовому засіданні.
18. Якщо судове рішення оголошується прилюдно, учасники справи, інші особи, присутні у
залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в
залі судового засідання фотозйомку, відеозапис, транслювання проголошення рішення
по радіо і телебаченню, в мережі Інтернет.
Стаття 8. Відкритість інформації щодо справи.
1. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду
своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про
результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має
право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

41
2. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи,
інтереси та (або) обов’язки, які подали апеляційну чи касаційну скаргу на відповідне
рішення, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги,
знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії судових рішень в
порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову,
дати надходження позовної заяви (скарги) чи будь-якої іншої заяви або клопотання у
справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та
(або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з
одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на
офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про
Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що
визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
4. У разі постановлення судом ухвали про розгляд справи у закритому судовому засіданні
інформація щодо справи не розкривається, окрім відомостей про учасників справи,
предмет позову, дату надходження позовної заяви, стадії розгляду справи, місце, дату і
час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого.
5. При розкритті інформації щодо справи, передбаченої частинами третьою та четвертою
цієї статті, не можуть бути оприлюднені такі відомості:
➔ Місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери
телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери
облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу,
унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;
➔ Реєстраційні номери транспортних засобів;
➔ Номери банківських рахунків, номери платіжних карток;
➔ Інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих
процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні.
Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.
34. Зміст принципу змагальності в цивільному судочинстві.
Закріплений у ч. 4 ст. 129 Конституції України – одна з основних засад судочинства. Закріплено
в ст. 12, 43 ЦПК України тощо.
Функціональний принцип.
Змагальна форма цивільного судочинства характеризується тим, що незважаючи на ту
обставину, що суд є обов’язковим суб’єктом( учасником судового процесу), сам процес розгляду

42
та вирішення цивільних справ заснований на свободі його учасників (свобода полягає у

доказуванні обставин справи, на яку сторони, треті особи посилаються з метою обґрунтування
вимог чи заперечень )
Суб’єктами змагального процесу є сторони та інші учасники процесу.
Принцип змагальності – врегульований цивільним процесуальним законом порядок
розгляду справ, при якому з’ясування фактів(обставин) здійснюється шляхом змагання сторін
та інших учасників справи, яке спрямоване на доказування ними фактів та становлення їх
судом
Юридичні гарантії змагального процесу (змагальні права): право подавати докази до
суду; право брати участь у дослідженні доказів; право ставити питання іншим учасникам
справи , а також свідкам експертам спеціалістам; тощо
Для змагального процесу принцип процесуальної рівності сторін є фундаментальним.
Змагальні права це одночасно і право і обов’язок.
Ч. 4 ст. 12 ЦПК попереджає про ризики для сторін настання наслідків пов’язаних із вчиненням
або не вчиненням процесуальних дій. Обов’язок суду в змагальному процесі бути об’єктивним і
неупередженим і зобов’язаний роз’яснити права та обов’язки , наслідки вчинення/не вчинення
процесуальних дій, а також сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав у
способи передбачені ЦПК України.
Також суд зобов’язаний запобігати зловживанню учасниками суд процесу їх правами.
Змагальне судочинство притаманно здебільшого позовному провадженню.
У справах окремого провадження здебільшого слідчий характер доказування.
У змагальному позовному провадженні, за загальним правилом, суд не має права самостійно
збирати докази, але якщо справа стосується малолітніх, або якщо суд виявив зловживання, то
суд може витребувати докази.
В наказному провадженні не можна говорити про змагальність, адже процесу як такого немає.
35. Усність у цивільному судочинстві та її значення для змагального

судочинства. Поняття письмового процесу.
Цивільний процес базується на поєднанні двох начал - усного і письмового. Домінуюче

значення в цьому поєднанні надається усності. В ЦПК України закріплені норми, які
зобов'язують суд, сторони, інших учасників процесу здійснювати процесуальні дії в усній
формі. Так, в усній формі ведеться засідання суду, усно виступає суддя, заслуховуються
пояснення осіб, які беруть участь у справі, і експертів, усно задаються запитання. Усна форма
спілкування створює можливість правильного встановлення істини в процесі, підвищує

43
ефективність принципу змагальності сторін, сприяє винесенню законного і обґрунтованого

рішення.
В той же час деякі процесуальні дії повинні здійснюватися лише у письмовому вигляді.
Позовна заява як основний процесуальний документ подається в письмовій формі. Письмово
подаються апеляційні та касаційні скарги, укладаються мирові угоди.
Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити свої
міркування, сприйняті щодо обставин в справі. Вона спрощує процес, робить його доступним
для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком
процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи
скорочується. Разом з тим, усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді
справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і
оформлення деяких з них- викладення вимог до суду в формі письмових заяв, скарг, подання, а
владних суджень суду - в судових рішеннях. Чого немає в актах провадження, те визнається
таким, що не існує.
Усність треба відрізняти від безпосередності. Усність визначає зовнішню форму, в якій
процесуальний матеріал повинен бути наданий суду та сприйнятий ним, а безпосередність -
спосіб сприйняття матеріалу: особисте ознайомлення з ним з першоджерел.
Письмовість слід відрізняти від документування ходу процесу. Є. В. Васьківський вказував, що
письмовість стосується розробки доказів сторонами та форми надання їх суду, але вона немає
ніякого відношення до питання про записування вже наданих доказів. Це питання складає
частину більш загального питання відносно надання письмової форми, документування,
протоколювання судового провадження, за яким необхідно закріпити письмово найважливіші
акти та моменти провадження на випадок оскарження рішення суду, для можливої перевірки
правильності рішення суду.
36. Поняття диспозитивності цивільного судочинства. Основні

диспозитивні права сторін.
Реалізація диспозитивних прав передує реалізації змагальних, але в кодексу закріплено

навпаки
Принцип диспозитивності – функціональний, базовий принцип цивільного процесуального
права.
Так само як і змагальність, диспозитивність засновується на автономії волі сторін та інших
учасників справи.
ч. 1 ст. 13 ЦПК України: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим
відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих
учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

44
В цивільному судочинстві суд НЕ має права виходити за межі поставлених вимог.

Останнім часом змагальні елементи включені до регулювання диспозитивності і диспозитивні
елементи до змагальності.
У цпк змішані ознаки змагальності та диспозитивності у статтях. Тому процесуалісти у
широкому значенні розуміють диспозитивність як вільне розпорядження усім комплексом
прав, передбачених цпк, у вузькому - розпорядженні позовом і реакцією на позов.
Класичні диспозитивні права позивача : право подати позов до суду,право розпоряджатись
позовом (змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних
вимог, укласти мирову угоду з відповідачем з приводу позовних вимог тощо.
Класичні диспозитивні права відповідача: подати відзив на позов, у якому визнати чи не
визнавати позовні вимоги, право подати зустрічний позов, має право запропонувати позивачу
укласти мирову угоду
Треті особи – особи які вступають у вже відкрите провадження між сторонами, але вони є різін:
ті які заявляють самостійні вимоги і ті які не заявляють
Якщо третя особа заявляє самостійні вимоги то засобом вступу її в справу є позов, вона
прирівнюється ЦПК в правах та обов’язках до позивача , а тому має обсяг диспозитивних прав
позивача
Щодо третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, їм диспозитивні
права НЕ належать і засобом вступу в спір є заява.
В цивільній процесуальній доктрині право подати заяву про видачу судового наказу і тд
вважається реалізацією диспозитивних прав.
Принцип безпосередності стосується процесуального порядку особливостей дослідження
доказів. За вимогами ст. 229 ЦПК України, суд зобов’язаний в стадії розгляду справи по суті
безпосередньо дослідити докази. Це означає що суд зобов’язаний ознайомитись із письмовими
та електронними доказами, висновками експертів, поясненням учасників справи (не є засобом
доказування), вивчити заяви по суті справи.
37. Зміст принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
Стаття 11. Пропорційність у цивільному судочинстві.

1. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у
справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного
судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними
інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення
розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір
судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

45
38. Поняття обов’язковості судового рішення у цивільному

судочинстві.
Стаття 18. Обов’язковість судових рішень.

1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади
і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи
службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у
випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, - і за її межами.
2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
3. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі,
можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання
про їхні права, свободи чи інтереси.
39. Поняття розумності строків розгляду справи судом як однієї з

основних засад цивільного судочинства.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України є обов'язковими для судів та

учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час,
протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового
рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням
цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК).
Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи
апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний
розсуд) тривалість цих строків, суду необхідно враховувати принципи диспозитивності та
змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні
строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників
процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання
процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою
забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у
цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також
інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної
влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна
проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005
року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05
лютого 2004 року та інші).

46
Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховувати, зокрема, наявність

обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та інших
учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; необхідність допиту
значної кількості свідків; участь у справі іноземного елемента та необхідність з'ясування і
застосування норм іноземного права.
При цьому судам слід виходити з того, що така обставина, як розгляд цивільної справи судами
різних інстанцій, не може сама по собі свідчити про її складність.
Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість
предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що
потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов'язані зі станом
здоров'я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо.
Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників
процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий
розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для
здійснення свого захисту, зокрема, у зв'язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів
справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід
взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи
надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; тощо.
Оцінюючи поведінку органів державної влади (насамперед суду), слід враховувати своєчасність
призначення справи до судового розгляду; проведення судових засідань у призначений час;
строки виготовлення суддею мотивованого судового рішення та направлення його особам, які
брали участь у справі; тощо.
40. Відповідальність, встановлена цивільним процесуальним законом

щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з засад цивільного

Стаття 44 ЦПК України говорить про неприпустимість зловживання процесуальними
правами:
➔ Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися
процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними
правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1. Подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія
якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання,
яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення

47
завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на

безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового
рішення;
2. Подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим
самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним
предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція
автоматизованим розподілом справ між суддями;
3. Подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у
спорі, який має очевидно штучний характер;
4. Необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності
справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з
тією самою метою;
5. Укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне
неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У
випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до
нього заходи.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником
процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має
право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково
незалежно від результатів вирішення спору.
41. Поняття предметної та суб’єктної юрисдикції.
Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, господарських та

адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори),
які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої
компетенції.
Суб'єктна цивільна юрисдикція передбачає компетенцію суду щодо розгляду і вирішення
цивільної справи залежно від її суб'єктного складу.
Стаття 19. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних,
земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких
здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та
майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого
майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і

48
переданий на його розгляд з такими вимогами.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом,
у порядку:
➔ Наказного провадження;
➔ Позовного провадження (загального або спрощеного);
➔ Окремого провадження.
42. Поняття інстанційної юрисдикції.
Інстанційність — форма організація судових органів, яка забезпечує право незадоволеній

стороні судовим рішенням на перегляд його судом вищого рівня.
Інстанційність цивільних судів визначена в ЦПК України.
Судовий розгляд цивільної справи виконує суд першої інстанції — місцевими загальними
судами, крім окремих справ, які розглядаються в апеляційному суді.
Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене незадоволеною стороною в апеляційному
суді в апеляційному порядку відповідно до апеляційного округу.
Якщо апеляційний суд вирішував справи, як суд першої інстанції, то апеляційне провадження
здійснює Верховний Суд.
Касаційний розгляд справ, які були попередньо розглянуті судами першої та апеляційними
інстанціями, виконує Верховний Суд.
Стаття 24. Суд першої інстанції.
1. Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються
як судами першої інстанції місцевими загальними судами, крім справ, визначених
частиною другою та третьою цієї статті.
2. Справи щодо оскарження рішень третейських судів (міжнародних комерційних
арбітражів), про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських
судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем
розгляду справи третейським судом (за місцем знаходження арбітражу).
3. Справи щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного
комерційного арбітражу розглядаються: 1) якщо місце арбітражу знаходиться на
території України – апеляційними загальними судами за місцем знаходження
арбітражу; 2) якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України - апеляційним
загальним судом, юрисдикція якого розповсюджується на місто Київ.
Стаття 25. Суд апеляційної інстанції.

49
1. Апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів,

які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку
поширюються повноваження відповідного апеляційного суду).
2. Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів,
ухвалені ними як судами першої інстанції.
Стаття 26. Суд касаційної інстанції.
1. Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами
першої та апеляційної інстанції.
Функціональна підсудність – компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію
функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують
місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні (ст. 107 ЦПК).
Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів,
у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове
рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК). В системі судів загальної юрисдикції діє вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суд касаційної
інстанції з розгляду цивільних справ (ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Судом, який переглядає справу, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який
переглядає справу за нововиявленими обставинами- суд, який ухвалив рішення, постановив
ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК). Судом, який здійснює контроль за виконанням
судових рішень та вирішує питання у ході виконання рішення у цивільній справі, як правило, є
суд, який видав виконавчий документ (розділ VI ЦПК). Судом, в якому оскаржується рішення
третейського суду є суд за місцем розгляду справи третейським судом (ст. 389-1 ЦПК). Видача
виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду здійснюється судом за
місцем проведення третейського розгляду (ст. 389-7 ЦПК).
43. Поняття територіальної юрисдикції (підсудності) та її види.

Наслідки порушення вимог закону щодо територіальної юрисдикції
(підсудності).
Територіальна підсудність – компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами

залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Видами територіальної підсудності є:
➔ Загальна;
➔ Альтернативна;
➔ Виключна;
➔ За зв'язком справ та за вказівкою суду.

50
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших -
створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та
неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується
у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
За загальним правилом позови пред'являються в суді за місцем проживання фізичної особи,
місцезнаходженням юридичної особи.
Місцезнаходження відповідача встановлюється позивачем, а якщо воно йому невідоме, він
може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими.
Це загальне правило встановлене у зв'язку з тим, що сам факт пред'явлення позову до
відповідача не свідчить про те, що на останньому лежить певний обов'язок перед позивачем, а
також для недопущення зловживання правом на звернення до суду.
Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена
необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.
Підсудність справ за вибором позивача:
➔ Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що
виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим
місцем проживання чи перебування позивача.
➔ Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем
проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні
або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних
причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа
може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з
них.
➔ Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я
або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть
пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача,
або за місцем завдання шкоди.
➔ Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями,
діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду,
можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування
позивача.
➔ Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим
місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи
виконання договору.
➔ Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб,

51
можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

➔ Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть
пред'являтися також за їх місцезнаходженням.
➔ Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати
які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за
місцем виконання цих договорів.
➔ Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме,
пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим
зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття
(роботи).
➔ Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть
пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим
зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
➔ Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення
сум винагороди за рятування на морі, можуть пред'являтися також за
місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.
➔ Позови до стягувана про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає
виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть
пред'являтися також за місцем його виконання.
➔ Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю
позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування,
можуть також пред'являтися за місцезнаходженням міністерства або його
територіальних органів.
➔ Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна
справа, за винятком виключної підсудності.
За правилами альтернативної підсудності пред'являються також заяви щодо окремих категорій
справ непозовного характеру - окремого і наказного провадження. В окремому
провадженні такими справами є:
➔ Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою-
заява подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем
проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за
місцем знаходження її майна;
➔ Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі - заява
подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного паперу на пред'явника або за
місцем платежу векселем;
➔ Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу - заява

52
подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює

медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого
хворого.
Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених
законом,означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку
застосування інших видів підсудності не допускається, а саме:
➔ Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за
місцезнаходженням майна або основної його частини.
➔ Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна
або основної його частини.
➔ Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями,
пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.
➔ Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів,
багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.
Справи окремого провадження також розглядаються відповідно до вимог
виключної підсудності. До таких відносяться:
1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи
недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи – така заява
подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у
наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу (ст.
236 ЦПК);
2. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності – заява подається
за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК);
3. Справи про усиновлення – заява подається до суду за місцем проживання дитини або
повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування,
що усиновлюється (ст. 251 ЦПК);
4. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення,- заява подається за
місцем проживання особи, яка хоче встановити через суд такий факт (ст. 257 ЦПК);
5. Справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність – заява
подається до суду за місцезнаходженням цієї речі (ст. 269 ЦПК);
6. Справа про визнання спадщини відумерлою – заява подається до суду за місцем
відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК);
7. Справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку- заява
подається в наступному порядку: заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного
огляду особи в примусовому порядку та про надання особі амбулаторної психіатричної
допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем

53
проживання такої особи; заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію

особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої
госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу (ст. 279
ЦПК);
8. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо
юридичних та фізичних осіб – заява подається до суду за місцезнаходженням банку, що
обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст. 287 ЦПК).
Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою визначає суд, який розглядатиме спір,
виходячи із первісного спору, що є предметом судового розгляду.
Приміром, позови до кількох відповідачів, які проживають або перебувають в різних місцях,
пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за
вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється до суду за
місцем розгляду первісного позову.
Підсудність за ухвалою суду – це новий вид територіальної підсудності, за якого
територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Застосовується у
випадках, чітко визначених законом, а саме:
➔ Коли однією із сторін є суд або суддя цього суду, вона визначається ухвалою вищого
суду;
➔ Коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її
межами, а також у разі вирішення справи про розірвання шлюбу між громадянином
України та іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за межами України,
визначається ухвалою Верховного Суду.
44. Склад суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

54
Відповідно до ст. 34 ЦПК України:

1. Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово
суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим
Кодексом.
Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід
держави розглядаються колегіально Вищим антикорупційним судом у складі
трьох суддів.
2. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції
розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при
здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
3. Перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції
здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох
суддів.
4. Перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється
колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної
кількості суддів.

55
5. У визначених цим Кодексом випадках перегляд судових рішень судом касаційної

інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою),
об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об’єднаною палатою) або Великою
Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).
6. Засідання палати в суді касаційної інстанції вважається правомочним за умови
присутності на ньому більше половини її складу.
7. Засідання об’єднаної палати, Великої Палати вважається правомочним,
якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу.
8. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється судом у такому
самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або
колегіально).
9. Незалежно від того, у якому складі розглядалася справа, перегляд судових рішень за
виключними обставинами з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини третьої статті 423
цього Кодексу, здійснюється колегією у складі трьох або більшої непарної кількості
суддів, а з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, -
Великою Палатою Верховного Суду.
10. Якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але цим Кодексом передбачена
можливість колегіального розгляду такої справи, питання про призначення
колегіального розгляду вирішується до початку розгляду справи суддею, який розглядає
справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що
постановляється відповідна ухвала.
11. Питання про розгляд справи колегією у складі більше трьох суддів вирішується колегією
суддів, визначеною в порядку, встановленому частиною другою статті 33 цього Кодексу,
до початку розгляду справи, з урахуванням категорії і складності справи, про що
постановляється відповідна ухвала.
45. Поняття та підстави відводу (самовідводу) судді в цивільному

судочинстві. Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід).
Стаття 36. Підстави для відводу (самовідводу) судді.

1. Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
➔ Він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим,
мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка,
усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич
цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали
стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого
судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
➔ Він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник,

56
адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи
правничу допомогу в цій чи іншій справі;
➔ Він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
➔ Було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
➔ Є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.
2. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею
37 цього Кодексу.
3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між
собою чи родичами подружжя.
4. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в
інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного
питання не може бути підставою для відводу.
Стаття 37 ЦПК України встановлює недопустимість повторної участі судді в
розгляді справи:
1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі
в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у
новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або
ухвали про закриття провадження у справі.
2. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати
участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового
рішення.
3. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати
участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у
новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
4. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати
участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її
розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.
5. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому
скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за
нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.
6. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної
інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку
з виключними обставинами у цій справі.
Стаття 40. Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу.
1. Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після

57
відкриття провадження у справі.

2. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд
задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
3. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і
заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до
наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не
входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому
частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до
наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а
питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
4. Якщо питання про відвід судді в порядку, визначеному частиною третьою цієї статті,
неможливо розглянути в суді, в якому розглядається справа, то справа для вирішення
питання про відвід передається до суду відповідної інстанції, найбільш територіально
наближеного до цього суду.
5. Якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя
менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій
кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію,
про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої цієї
статті не застосовуються.
6. Питання про відвід судді Великої Палати не підлягає передачі на розгляд іншому судді
та розглядається Великою Палатою.
7. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід
суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих
днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про
відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід.
Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку
письмового провадження.
8. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою
суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням
учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується
питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
9. Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду,
що розглядає справу.
10. Питання про відвід секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
вирішується складом суду, що розглядає справу. Суд, який розглядає заяву про відвід,
заслуховує особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає надати пояснення, а також
думку учасників справи. Неявка особи, якій заявлено відвід, у судове засідання, в якому

58
вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
11. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
46. Присяжні у складі суду в цивільному судочинстві. Поняття,

специфіка діяльності, права та обов’язки присяжних.
Відповідно до частини четвертої статті 124 Конституції України народ безпосередньо бере
участь у здійсненні правосуддя через присяжних.
Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою
вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя
(частина перша статті 63 ЗУ Про судоустрій та статус суддів).
Якщо на Конституційному рівні та в нормах процесуального законодавства закріплюється
норма щодо участі присяжних під час здійснення судочинства, то в Законі «Про судоустрій і
статус суддів» детально регламентується процесуальне становище останніх. Зокрема, розділ 3
даного Закону так і іменується «Судді та присяжні», а глава 3 має назву «Присяжний», де чітко
закріплено статус присяжного, список присяжних, вимоги до присяжного, підстави і порядок
увільнення від виконання обов’язків присяжного, залучення присяжних до виконання
обов’язків у суді, гарантії прав присяжних.
Закон України “Про судоустрій та статус суддів” визначає:
Стаття 63. Статус присяжного.
1. Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою
вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.
2. Присяжні виконують обов’язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 частини сьомої статті 56
цього Закону, а саме:
➔ Справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи
відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
➔ Дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати
високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної
довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності
суддів;
➔ Виявляти повагу до учасників процесу;
➔ Не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у
тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;
➔ Виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у
сфері запобігання корупції.

59
Стаття 65. Вимоги до присяжного.

1. Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і
постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного
окружного суду, якщо інше не визначено законом.
2. Не включаються до списків присяжних громадяни:
➔ Визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
➔ Які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню
обов’язків присяжного;
➔ Які мають незняту чи непогашену судимість;
➔ Народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори,
працівники правоохоронних органів (органів правопорядку), військовослужбовці,
працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи органів місцевого
самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України, Вищої ради правосуддя;
➔ Особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за
вчинення корупційного правопорушення;
➔ Громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;
➔ Особи, які не володіють державною мовою.
3. Особа, включена до списку присяжних, зобов’язана повідомити суд про обставини, що
унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх наявності.
Стаття 67. Залучення присяжних до виконання обов’язків у суді.
➔ Суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не
більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено
необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.
➔ Добір осіб для запрошення до участі у здійсненні правосуддя як присяжних
здійснюється за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
➔ Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя суд надсилає присяжному не
пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання. Запрошення містить інформацію
про права та обов’язки присяжного, вимоги до нього, а також підстави для увільнення
від виконання обов’язків. Одночасно із запрошенням надсилається письмове
повідомлення для роботодавця про залучення особи як присяжного.
➔ Залучення присяжних до виконання обов’язків у суді та їх виклик здійснюються в
порядку, визначеному процесуальним законом.
➔ Роботодавець зобов’язаний увільнити присяжного від роботи на час виконання ним
обов’язків зі здійснення правосуддя. Відмова в увільненні від роботи вважається

60
неповагою до суду.
➔ Присяжний зобов’язаний вчасно з’явитися на запрошення суду для участі в судовому
засіданні. Неприбуття в судове засідання без поважних причин вважається неповагою до
суду.
Стаття 68. Гарантії прав присяжних.
➔ Присяжним за час виконання ними обов’язків у суді виплачується винагорода,
розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично
відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією
України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також
виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної
програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової
адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.
➔ За присяжними на час виконання ними обов’язків у суді за місцем основної роботи
зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним
обов’язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення присяжного з
роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов’язків
у суді не допускається.
➔ На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів,
установлені законом, на час виконання ними обов’язків із здійснення правосуддя. За
обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися
і після закінчення виконання цих обов’язків.
47. Поняття та види доказів в цивільному судочинстві.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин
(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які
мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
➔ Письмовими, речовими і електронними доказами;
➔ Висновками експертів;
➔ Показаннями свідків.
Також докази можна класифікувати за різними підставами. У теорії цивільного процесу
класичним вважається поділ доказів на групи за наступними критеріями.
За характером зв'язку змісту доказів з фактами, що підлягають встановленню:

61
1. Прямі докази – безпосередньо вказують на факт, який підлягає встановленню

(наприклад, показання свідка-очевидця щодо факту заподіяння шкоди джерелом
підвищеної небезпеки);
2. Непрямі (побічні) докази – не вказують безпосередньо на факт, який підлягає
встановленню, проте вказують на інші факти, що дозволяє зробити вірогідний висновок
про шуканий факт (наприклад, показання свідка про те, що одна із сторін при укладенні
договору не усвідомлювала значення своїх дій).
За способом утворення фактичних даних:
1. Первісні докази – фактичні дані, одержані з першоджерела (показання свідка-очевидця,
оригінал документа тощо);
2. Похідні докази – фактичні дані, отримані з джерела, що відтворює інший засіб
доказування (наприклад, копія документа, показання свідків зі слів інших осіб).
За джерелом отримання фактичних даних:
1. Особисті докази – фактичні дані, джерелом отримання яких виступає людина (містяться
у показаннях свідків, поясненнях сторін, третіх осіб, їх представників);
2. Речові докази – фактичні дані, джерелом отримання яких виступає матеріальний об'єкт
(закріплені у письмових доказах, речових доказах);
3. Змішані докази – фактичні дані, джерелом отримання яких одночасно є людина і
матеріальний об'єкт (містяться у висновку експерта).
Залежно від мети доказування докази можуть бути основними та протилежними
(контрдокази):
1. Основні докази – це докази, що підтверджують наявність чи відсутність певної
обставини;
2. Протилежні докази – це докази, що спростовують основний доказ.
48. Загальна характеристика письмових доказів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про
обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії,
якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише
частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях,
посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно

62
до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку,
встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях),
повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового
доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який
знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника
справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового
доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під
сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом
до уваги.
Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку,
приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені
законом або договором.
Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації,
може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні
офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках,
передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України.
49. Загальна характеристика речових доказів.
Стаття 97. Речові докази.

1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми
якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу
встановити обставини, що мають значення для справи.
Стаття 98. Зберігання речових доказів.
1. Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються в матеріалах справи
або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду.
2. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх
місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а
в разі необхідності - сфотографовані.
3. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.
Стаття 99. Повернення речових доказів.

63
1. Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони
були одержані, якщо такі особи заявили про це клопотання і якщо його задоволення
можливе без шкоди для розгляду справи.
2. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено
оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За
клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм
для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
3. Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються
особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням суду законної
сили.
50. Загальна характеристика електронних доказів.

1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить
дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в
тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та
звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові
повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть
зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах
тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в
електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії,
засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису
відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути
передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових
копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного
доказу не вважається письмовим доказом.
4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про
наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника
справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал
електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи
або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий
доказ не береться судом до уваги.

64
51. Висновок експерта в системі засобів доказування у цивільному

судочинстві. Порядок підготовки та роз’яснення. Права та обов'язки
експерта.
Відповідно до статті 73 ЦПК України як експерт з питань права може залучатися особа, яка має
науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права.
Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до
матеріалів справи ухвалюється судом.
Законодавством не визначено та не конкретизовано методик чи стандартів діяльності експерта
з права. Такі особи не вносяться до жодного реєстру, не атестуються, їхня діяльність не
ліцензується, до їх працевлаштування чи трудового стажу жодних вимог не встановлено.
В законі немає положень про відводи такому експерту, також не передбачено монополію на
провадження відповідної діяльності.
Виходячи з невизначеності кандидата на експерта права в законодавстві слід вважати, що
таким експертом з права може бути особа, яка має юридичну освіту зі ступенем кандидата чи
доктора наук, якщо його авторитет та досвід визнаються хоча б одним з учасників процесу і суд
ухвалою долучає його до участі в процесі.
Експерт з права залучається для надання висновку про застосування аналогії закону, аналогії
права або змісту норм іноземного права згідно з їхнім офіційним або загальноприйнятим
тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі (стаття 114
Цивільного процесуального кодексу України).
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, суджень про
достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над
іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для
суду.
Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта як на джерело відомостей, які в ньому
містяться, та має дійти самостійних висновків щодо відповідних питань.
Права Обов'язки
ознайомлюватися з матеріалами справи з’явитися до суду за його

викликом та роз’яснити свій
заявляти клопотання про надання йому додаткової висновок і відповісти на
інформації по справі, якщо надання висновку призначено питання суду та учасників
судом справи
надати обґрунтований та
об’єктивний письмовий

65
викладати у правовому висновку виявлені в ході її проведення висновок на поставлені йому

факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому питання
не були поставлені питання
бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що

стосуються предмета і об’єктів , в ситуації що потребує
висновку
оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат,

пов’язаних з наданням висновку і викликом до суду
знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у

судовому процесі, якщо він не володіє відповідними
знаннями
брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції
52. Показання свідків як засіб доказування у цивільних справах.

Порядок залучення свідків в процес, їх допиту. Права та обов’язки
свідків.
Згідно ст. 50 ЦПК України, свідок – особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються
справи. Свідком, для належного виконання своїх функцій, повинна бути особа, яка здатна
правильно сприйняти обставини, які причетні до справи і давати правильні показання.
Потрібно розрізняти показання свідка, як докази і показання свідка, як засоби доказування.
Показання свідків як докази – це відомості про факти і самі фактичні дані, про які свідок
повідомляє суд, а показання свідка як джерело, з якого суд отримує ці фактичні дані – це засіб
доказування.
Отже, показання свідків як засоби доказування — це повідомлення про обставини, що
входять до предмета доказування, тобто про юридичні факти складу вимог і заперечень сторін
та інші обставини, що мають значення для справи, які повідомляються суду в установленому
законом процесуальному порядку і формі, а можливість свідчення про факти, що мають
значення для справи, є підставою для визнання їх належними до справи і виклику свідків у
судове засідання.
Притягнення свідка до участі в процесі у справі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які
беруть участь у справі. Суд, при оцінці і дослідженні показань свідків, повинен врахувати й те,
що на повноту і об’єктивність свідчень можуть впливати не правові зв’язки між сторонами і

66
свідками, наприклад товариські, родинні, моральні та психологічні фактори. Тому в ЦПК

України передбачено, що перед допитом свідка потрібно встановити його особу, вік. Рід занять,
відношення до даної справи і стосунки з сторонами. (ч.3 ст. 180 ЦПК України), а лише після
цього попередити його про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального
кодексу України за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання та привести його
до присяги під розписку. Але існує виняток, тобто відповідно до ст. 63 Конституції України
особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких
родичів, коло яких визначається законом, зокрема ст. 52 ЦПК України. Повнота і об’єктивність
показань свідків забезпечується також безпосередньою і усною формою допиту в судовому
засіданні у тому самому складі суддів, який ухвалює рішення.
Викликаний свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві
показання про відомі йому обставини. Виклик свідка в суд може бути здійснений телеграмою,
факсом чи за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або
виклику. Якщо свідок не буде виявлений за адресою, повідомленою суду, виклик можливо
здійснити судовою повісткою за місцем роботи свідка. У разі, якщо свідок не має можливості
з’явитися до суду у визначений час, він повинен завчасно повідомити про це суд. Причому, цей
обов’язок щодо повідомлення покладений саме на свідка, а не на сторону у справі. Належним
чином викликаний свідок, який без поважних причин не з’явився в судове засідання або не
повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з
відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.
Обставини, щодо яких дає показання свідок, повинні бути відомі йому особисто. У разі, якщо
свідку відомі певні факти з певних джерел, то варто ставити запитання, з яких саме джерел
свідок брав дану інформацію, оскільки показання свідка, який не може назвати джерела своєї
обізнаності щодо певної обставини, не мають доказової сили.
53. Властивості доказів у цивільному судочинстві.
Для того, щоб фактичні дані отримали процесуальний статус доказів, ті повинні відповідати
певним умовам.
«…Властивостями доказу є такі невід'ємні його ознаки, за умови наявності яких певні відомості
здобувають якість доказу та, навпаки, при відсутності хоча б однієї з них відомості не мають
доказового значення».
Ці умови мають назву властивостей доказів, а саме:
➔ Належність;
➔ Допустимість;
➔ Достовірність доказів, а для сукупності зібраних доказів, крім того,
➔ Достатність.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність
обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також

67
достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Допустимість доказів означає правову придатність їх для використання у кримінальному
процесі як аргументів у доказуванні. Допустимість доказів означає, що:
➔ Фактичні дані як докази одержані уповноваженим на те суб'єктом;
➔ Фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної
форми, яка гарантує захист прав та законних інтересів громадян;
➔ Фактичні дані та сам процес їх одержання належним чином закріплені та засвідчені;
➔ Зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи загалом дозволяють здійснити
перевірку достовірності та законності одержання фактичних даних.
Достовірність доказів — це відповідність дійсності фактичних даних, які отримані із
законних джерел, в результаті ретельної перевірки доказів та їх джерел під час досудового
слідства та в суді. Достовірність є відповідністю інформації, отримуваної із доказу, дійсності.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів,
яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні
наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення
об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
54. Суб’єкти доказування у цивільному судочинстві, їх права та

Суб'єктами судового доказування у цивільному процесі є суд, особи, які беруть участь у
справі, та інші учасники процесу, які мають матеріально-правову та процесуально-правову
заінтересованість у вирішенні справи і які відповідно до своїх процесуальних прав та обов'язків
вчиняють дії, що мають значення для вирішення цивільної справи.
Доказова діяльність кожного із суб'єктів доказування має значну специфіку, що відображає
відмінності у характері їх заінтересованості у вирішенні справи, цілях участі у процесі та
виконуваних процесуальних функціях, процесуальному стані.
Основний суб'єкт доказування у цивільному процесі - суд першої інстанції. Суд
вирішує всі питання, що виникають у процесі судового доказування, безпосередньо досліджує
докази, представлені іншими суб'єктами доказування, перевіряє істинність даних, що надані як
докази, і в результаті їх оцінки встановлює фактичні обставини, що мають значення для
правильного вирішення справи.
Всі інші суб'єкти доказування зобов'язані довести в судовому засіданні ті факти, на які вони
посилаються, відстоюючи таким чином свої інтереси чи інтереси, які доручені їм для захисту.

68
55. Обов’язок доказування у цивільному судочинстві. Строки подання

доказів до суду. Наслідки неподання доказів.
Метою судового доказування є всебічне, повне, об'єктивне з'ясування всіх обставин, що мають
істотне значення для правильного розгляду і вирішення справи. Обов'язок забезпечити в ході
провадження повноту доказового матеріалу, що дозволяє встановити істину у справі в
цивільному процесі, покладений на сторони, інших юридично заінтересованих у вирішенні
справи осіб та суд.
Відповідно до ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,
встановлених у законі. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у
справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у
справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
У зазначеній нормі закріплюється головний елемент змагального початку цивільного процесу:
кожній заінтересованій особі слід довести факти, які обґрунтовують її юридичну позицію.
Обов'язки сторін з доказування розподіляються таким чином: позивач повинен доказати
факти, що свідчать про існування правовідносин, з приводу яких виник спір, і про порушення
відповідачем прав і законних інтересів позивача; відповідач же повинен доказати ті факти, на
які він посилається, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову.
Однак не слід вважати, що особа, яка бере участь у справі, зобов'язана доказати тільки ті
обставини, які вона сама прямо і чітко зазначила. Як свідчить практика судів, позивач не
завжди вичерпно визначає склад підстави вимоги. Відповідач, здійснюючи захист, вказує, які
важливі дії та події позивач залишив без уваги і відповідно без доказування. Завдяки цьому
позивач може одержати шанс виправити свої хиби, надавши суду потрібну інформацію.
Сторони зобов'язані подати свої докази або сповістити про них суду до або під час
попереднього судового засідання по справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з
урахуванням часу, необхідного для подання доказів.
Докази, подані з порушенням вимог, встановлених ЦПК, не приймаються, якщо сторона не
доведе, що докази подані несвоєчасно з поважних причин (ст. 131 ЦПК).
У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є
складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ч. І ст. 137 ЦПК). Суд
вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи,
залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або
про судові доручення щодо збирання доказів (п. 5 ч. б ст. 130 ЦПК).
56. Підстави звільнення від доказування в цивільному судочинстві.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не

69
має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи,
поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється,
доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне
значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини
визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.
Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі
прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному
порядку. Необхідно розрізняти визнання обставин як доказ і визнання позову як
волевиявлення, як акт розпорядження матеріальним і процесуальним правом відповідача.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомість обставини визначається стосовно кола і часу осіб: факти, пов'язані з подіями
світової історії (дати початку і кінця Великої Вітчизняної війни, дата катастрофи на
Чорнобильській АЕС і т. д.), відомі більшості. Можуть бути факти, відомі колу осіб і суду тільки
певної області, міста, району. Факт землетрусу, засухи, повені, іншого лиха можуть бути відомі
в конкретному регіоні.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або
адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при
розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці
обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній
або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при
розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не
брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального
провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або
постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали
законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій
чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в
питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є
обов’язковою для суду.
Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного
комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при
розгляді справи судом.
Визнання - це повідомлення стороною чи іншими особами, що беруть участь у справі,
обставин, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які за законом повинна доводити
друга сторона чи інші особи.

70
В ході розгляду справи сторона може відмовитися від визнання нею чи її представником
певних обставин, довівши належними та допустимими доказами, що ці обставини було
визнано внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої
обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з
іншою стороною.
57. Порядок та підстави витребування доказів судом в цивільному

судочинстві.
Статтею 84 ЦПК України визначені умови та випадки витребування доказів. Так, учасник
справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про
витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у
частинах другій та третій статті 83 ЦПК України.
При поданні до суду даного клопотання необхідно пам’ятати: позивач подає таке
клопотання обов’язково разом з позовною заявою (ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 83 ЦПК України), а
відповідач – разом з відзивом на позовну заяву, у строк встановлений судом для подання
відзиву (ч. 1 ст. 84, ч. 3 ст. 83 ЦПК України).
Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без
задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у
встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:
➔ Який доказ витребовується;
➔ Обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
➔ Підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
➔ Вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно,
докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання
цього доказу.
У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у
порядку, встановленому статтями 116-118 ЦПК України.
Суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону. Будь-яка особа, у
якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості
подати такий доказ у встановлені строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням
причин протягом п’яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про
неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин,
визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального
примусу, передбачені ЦПК України.

71
Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов’язку подати витребувані

судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення
причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання,
а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з’ясування якої
витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за
наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити
позовну заяву без розгляду.
58. Судові доручення щодо збирання доказів: підстави, порядок

направлення та строк виконання.
Відповідно до статті 87 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд,
який розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, в разі виникнення потреби в
збиранні доказів за межами його територіальної юрисдикції доручає відповідному суду
вчинити певні процесуальні дії. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть
справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що
підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, зокрема
перелік питань, поставлених учасниками справи та судом свідку.
Отже, положення вказаної норми дозволяє суду здійснювати окремі доручення не щодо
виконання будь-яких процесуальних дій, а лише щодо збору доказів. Таким чином,
законодавець ставить в залежність виконання окремого доручення лише необхідністю
збирання доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників
справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1. Письмовими, речовими і електронними доказами;
2. Висновками експертів;
3. Показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 498 ЦПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи суду
необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території
іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного
суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим
Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою
України.
З огляду на законодавчі норми є всі підстави стверджувати, що правове регулювання інституту
судових доручень у цивільному судочинстві України досить умовно допускає існування так
званих «внутрішньодержавних» судових доручень і судових доручень «з іноземним
елементом». «Внутрішньодержавними» судовими дорученнями, відповідно до норм статей 87,

72
88 ЦПК України є судові доручення, що направляються українськими судами українським

судам на території України в межах української судової системи. Судовими дорученнями «з
іноземним елементом» можна назвати доручення щодо вручення документів, отримання
доказів, проведення окремих процесуальних дій на території іншої держави або виконання
судових доручень іноземних судів, що відображають порядок двостороннього звернення
українських судів до іноземних судів чи до компетентних органів іноземних держав,
закріплений як на рівні Цивільного процесуального кодексу України (ст.ст. 498-502), так і на
міжнародному рівні – у міжнародних договорах та в угодах про правову допомогу, що
надається державами одна одній, у тому числі в цивільних справах.
Норми про судові доручення в силу їх закріплення в ЦПК України, що встановлюють правила
цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції України, – наділяють повноваженнями
направляти обов’язкові до виконання внутрішньодержавні доручення лише суди, що входять в
судову систему України. Таким чином, за межами системи взаємодії за допомогою судових
доручень залишаються всі органи і організації, які не є органами судової влади, в тому числі і
третейські суди.
59. Загальна характеристика порядку дослідження доказів у

цивільному судочинстві.
Дослідження судового доказу – це його безпосереднє сприйняття, тобто вивчення судом

інформації про факти, яка вилучається з доказів.
Суд та інші суб’єкти доказування не можуть приступити до дослідження доказів, поки вони їх
не виявлять та не зберуть. Ось чому етап дослідження доказів слідує відразу за етапом збору
доказів. Як зазначають науковці, на цьому етапі процесу судового доказування переплітаються
логічні, емпіричні та процесуальні операції. Хоча слід зауважити, що весь процес судового
доказування характеризується здійсненням розумової та процесуальної діяльності, а тому етап
дослідження судових доказів не є винятком.
За своєю суттю дослідження доказів полягає у безпосередньому вилученні суб’єктами
доказування доказової інформації з джерел доказування. З метою забезпечення
обґрунтованості та законності судового рішення, вилучення доказової інформації взято у суворі
процесуальні рамки та відбувається у заздалегідь визначеній послідовності.
Суворе дотримання процесуальної процедури при дослідженні судових доказів має глибокий
сенс: воно покликане гарантувати отримання якісного доказового матеріалу, на підставі якого
не тільки сторони, а й суд може дійти безпомилкових висновків про існування чи відсутність
фактів у справі, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну та припинення прав і
Спосіб дослідження – це ті процесуальні дії, за допомогою яких докази стають доступними
для безпосереднього їх сприйняття в судовому засіданні судом та особами, які беруть участь у
розгляді справи. Тут варто додати, що спосіб дослідження доказів обумовлений тим джерелом
доказування, де зафіксовано доказову інформацію.

73
Дослідження доказів у суді першої інстанції за правилами цивільної процесуальної форми

може бути попереднє та остаточне. Попереднє дослідження судових доказів проводиться з
метою здійснення попередньої оцінки доказів на предмет їх належності та допустимості до
цивільної справи. Причому процедура попереднього дослідження кардинально відрізняється
від процедури кінцевого дослідження: може проводитися без осіб, які беруть участь у справі, не
в залі судового засідання, негласно, презюмуватися тощо.
Згідно з положеннями чинного Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК
України) виділяють наступні способи дослідження доказів: а) пояснення осіб, які беруть участь
у розгляді справи (ст. 176 ЦПК України); б) допит свідків (ст. 180 ЦПК України) та експертів
(частина третя ст. 189 ЦПК України); в) оголошення показань свідків (ст. 183 ЦПК України),
оголошення письмових доказів (ст.ст. 185, 186 ЦПК України), оголошення протоколу огляду
речових доказів (частина друга ст. 187 ЦПК України), оголошення висновку експерта (частина
перша ст. 189 ЦПК); г) огляд речових доказів (ст. 187 ЦПК); д) відтворення аудіозапису та
демонстрація відеозапису (ст. 188 ЦПК).
60. Правові засади оцінки судом доказів в цивільному судочинстві.
Оцінка доказів у цивільному судочинстві є важливим процесуальним елементом інституту

доказування в цілому. Вона є самостійним цілісним видом пізнавальної діяльності
суду, яка повинна ґрунтуватися на певних методологічних засадах для забезпечення уніфікації
й однакового підходу до процесу розв’язання правового конфлікту. І хоча сам термін «оцінка»
за своїм семантичним значенням стосується переважно висновку щодо можливості та
доцільності використання того чи іншого доказу в цивільному процесі, однак саме від
умовиводу, який зробить суд у процесі дослідження доказів у такий спосіб, залежить
формування кінцевої позиції щодо вирішення спору.
Оцінка доказів завершує весь процес доказування. Результати оцінки доказів знаходять
відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов’язаний вказати, які
факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких
мотивів.
Оцінка доказів – це розумова діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, що
ґрунтується на законах логіки і правових нормах і спрямована на формування у суб’єктів
доказування власної думки щодо достовірності обставин, якими сторони обґрунтовують свої
вимоги чи заперечення, а також ухвалення судом законного й обґрунтованого рішення.
Оцінка зібраних доказів здійснюється з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності,
достатності на основі внутрішніх переконань.
У теорії цивільного процесуального права класифікують оцінку доказів за юридичним та
суб’єктним критеріями.
За юридичним значенням виділяється:
➔ Попередня оцінка – здійснюється під час судового розгляду до виходу суду до нарадчої
кімнати;

74
➔ Остаточна оцінка – здійснюється судом в нарадчій кімнаті і є підставою для ухвалення

рішення у справі;
➔ Контрольна оцінка – здійснюється судами апеляційної та касаційної інстанції під час
перевірки законності й обґрунтованості рішення судів першої інстанції.
За суб’єктами доказової діяльності:
➔ Рекомендаційна оцінка – здійснюється сторонами та іншими учасниками цивільного
процесу крім суду, у формі пояснень, клопотань, заперечень тощо;
➔ Владна оцінка – здійснюється судом і є підставою для прийняття ним законного і
обґрунтованого рішення.
Безумовно, оцінка судових доказів – елемент доказування, який підводить підсумки і завершує
весь пізнавальний процес підсумковими висновками. Без оцінки процес доказування матиме
незавершений характер та не породжуватиме юридичних наслідків. Важливо зазначити, що
оцінка доказів не є безконтрольною розумовою діяльністю суддів, яку не можна регулювати
нормами процесуального права. Вона в загальних рисах підпорядковується правовому
регулюванню. Аналізуючи ст. 212 ЦПК України, можна виділити наступні правила оцінки
доказів, а саме:
1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному
повному, об’єктивному дослідженні наявних у справі доказів;
2. Жоден доказ для суду не має наперед встановленого значення;
3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також
достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Також доступним є інша постановка питання, яка розкриває додаткові перспективи у вивченні
структури судового доказування, місця і ролі окремих елементів в його системі. Варто
зазначити, що судове доказування можна класифікувати в аспекті структури діяльності
учасників процесу, виходячи з положень, які відносяться до загальної структури людської
діяльності. В даній класифікації в якості основного моменту визначення покладено
суспільно-сутнісну людську діяльність як цілеспрямовану активність. У складі структури
доказової діяльності можна виділити ціль доказування, засіб доказування, безпосередньо
процес діяльності по доказуванню, результат.
Практичні питання
61. Наведіть приклади найбільш поширених у судовій практиці

категорій цивільних справ, що виникають з цивільних правовідносин.
1. Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів;

2. Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування;
3. Справи у спорах, що виникають із житлових відносин;

75
4. Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно
(крім землі);
5. Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, Справи у спорах, що
виникають із сімейних відносин;
6. Справи у спорах, що виникають із земельних відносин;
7. Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав
споживачів»;
8. Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).

категорій цивільних справ, що виникають з земельних правовідносин.
Справи про:
➔ Визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку,визнання
права власності на земельну ділянку;
➔ Спори про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій);
➔ Спори про припинення права власності на земельну ділянку;
➔ Cпори щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб (емфітевзис);
➔ Що виникають з договорів купівлі-продажу;
➔ Що виникають з договорів оренди;
➔ Щодо припинення права користування земельною ділянкою;
➔ Щодо припинення права оренди;
➔ Щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

категорій цивільних справ, що виникають з трудових правовідносин.
1. Справи про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним

підприємству, установі, організації;
2. Справи про виплату заробітної плати;
3. Справи про поновлення на роботі, з них:
➔ У зв’язку з іншими підставами звільнення за ініціативою роботодавця;
➔ У зв’язку зі звільненням за вчинення дисциплінарного проступку

76

категорій цивільних справ, що виникають з сімейних правовідносин.
➔ Надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України;

➔ Про визнання шлюбного договору недійсним;
➔ Про встановлення батьківства або материнства;
➔ Про повернення дітей до країни постійного місця проживання;
➔ Про позбавлення батьківських прав;
➔ Про розірвання шлюбу;
➔ Про стягнення аліментів.

категорій цивільних справ, що виникають з житлових правовідносин.
1. Про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням;

2. Про виселення (вселення);
3. Про стягнення плати за користування житлом.
66. Наведіть приклади категорій цивільних справ, що розглядаються в

порядку наказного провадження.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум
незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
➔ Справи до юридичної або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за
договором (крім надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг,
послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі
електронній) формі;
➔ Справи про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини
або транспортних засобів боржника;
➔ Справи щодо повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке
набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості,
ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;
➔ Справи щодо стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на
трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше
десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину;
➔ Справи щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 %

77
прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не повʼязана із

встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
➔ Справи щодо стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних
послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з
урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму
заборгованості;
➔ Справи щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми
заробітної плати.

порядку спрощеного позовного провадження.
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:

1. Малозначні справи;
2. Що виникають з трудових відносин;
3. Про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України
тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі
сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально
посвідченої згоди на такий виїзд;
4. Справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке
вирішення справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа,
віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Для цілей ЦПК України малозначними справами є:
➔ Справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для
працездатних осіб;
➔ Справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають
розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в
яких перевищує двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
➔ Справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат
на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію
аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов’язані із встановленням чи
оспорюванням батьківства (материнства);
➔ Справи про розірвання шлюбу;
➔ Справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот
п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

78
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи

у спорах:
1. Що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх
розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за
прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення,
розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2. Щодо спадкування;
3. Щодо приватизації державного житлового фонду;
4. Щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12
розділу ЦПК України;
5. В яких ціна позову перевищує двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для
працездатних осіб;
6. Інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

порядку окремого провадження.
Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого

розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних
фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов
здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи
відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
➔ Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи
недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
➔ Обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;
➔ Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
➔ Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
➔ Усиновлення;
➔ Встановлення фактів, що мають юридичне значення;
➔ Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
➔ Передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
➔ Визнання спадщини відумерлою;
➔ Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

79
➔ Примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

➔ Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та
фізичних осіб.
У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб,
про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя,
якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого
проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
69. Наведіть приклади найбільш поширених у судовій практиці видів

зловживань процесуальними правами.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами
дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1. Подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія
якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання,
яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення
завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на
безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового
рішення;
2. Подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим
самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним
предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція
автоматизованим розподілом справ між суддями;
3. Подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у
спорі, який має очевидно штучний характер;
4. Необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності
справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з
тією самою метою;
5. Укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне
неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
70. До якого суду можуть подаватися позови про стягнення аліментів?
Для присудження аліментів стягувач має звернутися до місцевого загального суду із

заявою про видачу судового наказу, або із позовною заявою. Звернення до суду відбувається за
правилами альтернативної підсудності, яка надає стягувачу право обрати суд, до якого він
звернеться із заявою чи позовом. Так, звернутися до місцевого загального суду стягувач може
як за місцем власного проживання, так і за місцем проживання платника аліментів

80
(боржника) (ч. 1 ст. 28 ЦПК).
71. До якого суду можуть подаватися позови про розірвання шлюбу?
За відсутності дітей позовна заява на розірвання шлюбу через суд подається до місцевого
загального суду за місцем проживання чи перебування відповідача.
Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання
чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні
діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця
проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за
зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
72. До якого суду можуть подаватися позови про захист прав

споживачів?
Позов про захист прав споживачів подається до суду: за місцем проживання чи перебування
споживача, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за
місцем виконання договору - на вибір позивача.
73. Яким органом вирішується питання про підсудність справи про

розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем чи
особою без громадянства, які проживають за межами України?
Підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою
без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного
Суду, визначеним Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою, одноособово.
74. Яким органом вирішується питання про підсудність справи за

участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її
межами?
Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами
визначається суддею Верховного Суду, визначеним Єдиною судовою інформаційно-
комунікаційною системою, одноособово.
75. До якого суду може бути подано позов у разі, якщо місце реєстрації
проживання або перебування відповідача невідоме?
Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме,

81
пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим

зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його
заняття (роботи).
76. До якого суду може бути подано позов у разі, якщо відповідач не
має в Україні місця проживання?
Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть

пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим
зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні (ч. 10 ст. 28 ЦПК
України).
77. Специфіка визначення підсудності справ, які виникають з приводу

нерухомого майна.
Статтею 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність, зокрема в частині 1 цієї статті
зазначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за
місцезнаходженням майна або основної його частини.
78. Склад суду та обов’язкові учасники у справах про усиновлення.
Дана категорія справ розглядається в порядку окремого провадження.

В судовому засіданні обов'язково мають бути присутні:
➔ Заявник;
➔ Орган опіки та піклування або представник уповноваженого органу виконавчої влади;
➔ Дитина, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення;
➔ Заінтересовані та інші особи, яких суд визнає за потрібне допитати.
У разі розгляду справи про усиновлення повнолітньої особи обов'язковою є участь
заявника (заявників), усиновлюваної особи, заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за
потрібне допитати.
Розгляд справи за відсутності заявника є підставою для скасування ухваленого
рішення (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України 30.03.2007 № 3 “Про
практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про
позбавлення та поновлення батьківських прав”).
Заява (заяви) про усиновлення двох або більше дітей підлягає розгляду судом в
одному провадженні, навіть якщо ці діти не є між собою братами або
сестрами (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України 30.03.2007 № 3 “Про

82
практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про
позбавлення та поновлення батьківських прав”).
Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом
України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.
Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної
дитини (стаття 218 Сімейного кодексу України), якщо така згода є необхідною, або наявність
згоди усиновлюваної повнолітньої особи (ч. 4 ст. 313 Цивільного процесуального кодексу
України).
Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
➔ Невідомі;
➔ Визнані безвісно відсутніми;
➔ Визнані недієздатними;
➔ Позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється;
➔ Протягом двох місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в
сім'ю та запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135
Сімейного кодексу України.
Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде
встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не
проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
79. Склад суду та обов’язкові учасники у справах про надання особі

психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Частиною другою статті 341 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що

справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про
припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому
порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про
надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, (з урахуванням стану
здоров'я особи, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з
психіатричного закладу, в якому перебуває така особа) з обов'язковою участю прокурора,
лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та
законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням
психіатричної допомоги.
З урахуванням стану здоров’я особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй
психіатричної допомоги у примусовому порядку, її участь у розгляді справи може відбуватися у
режимі відеоконференції з закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває така

83
особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина третя статті
341 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно пункту 11 частини 1 статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" особи,
щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому
порядку,мають право на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13
цього Закону, протягом розгляду справи в суді, а саме:
➔ Здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну
правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого
самоврядування, перед іншими особами;
➔ Складення документів процесуального характеру.
80. Чи має право прокурор звернутися до суду з позовом про

поновлення на роботі в інтересах звільненого працівника?
Обгрунтуйте свою відповідь.
Можна звернутися до самої Прокуратури зі скаргою щодо порушення трудових прав та до

відповідної територіальної державної інспекції праці для проведення перевірки
додержання законодавства про працю на підприємстві. У випадку виявлення порушень
законодавства щодо посадової особи-порушника, складається та передається на розгляд суду
протокол про притягнення її до адміністративної відповідальності.
81. Чи має право орган опіки та піклування звернутися до суду з

позовом про позбавлення батьків батьківських прав? Обгрунтуйте
свою відповідь.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з
батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я,
навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування,
прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).
82. Чи може заяву про встановлення усиновлення подати до суду

орган опіки та піклування? Обгрунтуйте свою відповідь.
Закон передбачає, що право на подання заяви до суду у справах про усиновлення має особа,
яка бажає усиновити дитину. Відповідно до ст. 26 ЦПК України така особа у процесі
йменується заявником із наділенням її процесуальними правами та обов'язками,
передбаченими ст. ст. 27, 31, гл. 5 розд. IV ЦПК України.
Відповідно до ст. 38 ЦПК України заявники у справах про усиновлення не можуть

84
брати участь у цивільній справі через представника. На стадії відкриття провадження у

справі процесуальне представництво застосовуватися не може, тобто особа, яка бажає
усиновити дитину, повинна подати заяву до суду самостійно, а не через
представника.
83. У якому порядку розглядаються судами справи про стягнення

заробітної плати та справи про стягнення нарахованої, але не
виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього
заробітку за час затримки розрахунку?
В порядку спрощеного позовного провадження обов'язково підлягають розгляду

малозначні справи або справи незначної складності, а також справи, що виникають з
трудових відносин у цивільному судочинстві, але якщо ціна позову перевищує 250 розмірів
прожиткового мінімуму (ч. 4 ст. 274 ЦПК).
В порядку наказного провадження: судовий наказ може бути видано у разі якщо заявлено
вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та
середнього заробітку за час затримки розрахунку (пункт 1 частини 1 статті 161 ЦПК України).
84. У якому порядку розглядаються судами справи про стягнення

заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг?
У наказному провадженні.
Стаття 161. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.
3. Заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних
послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з
урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму
заборгованості.
85. Стадії процесу у справах загального позовного провадження.
1. Стадія пред’явлення позову;

2. Стадія відкриття провадження у справі;
3. Стадія підготовчого провадження;
4. Стадія врегулювання спору за участю судді;
5. Стадія розгляду справи по суті;
6. Стадія перегляду судового рішення в апеляційному порядку;
7. Стадія перегляду судового рішення в касаційному порядку;

85
8. Стадія перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами;

9. Стадія виконання судового рішення.
86. Стадії процесу у справах спрощеного позовного провадження.
1. Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за

правилами, встановленими ЦПК України для розгляду справи в порядку загального
позовного провадження, з певними особливостями;
2. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття
першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття
провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться;
3. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до
цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких
відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть
вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі;
Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного
провадження не проводиться;
4. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня
відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд
справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або)
заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин;
5. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення
сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін
про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи
проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін;
6. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому
засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
➔ Предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів
прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
➔ Характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають
проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного
встановлення обставин справи.
7. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач
має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше
п’яти днів з дня отримання відзиву;
8. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і
письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з

86
повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та

показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Особливістю спрощеного провадження є те, що відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не
підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім
випадків, якщо:
➔ Касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для
формування єдиної правозастосовної практики;
➔ Особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього кодексу позбавлена можливості
спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду
іншої справи;
➔ Справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника
справи, який подає касаційну скаргу;
➔ Суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
87. Стадії процесу у справах про примусову госпіталізацію до

протитуберкульозного закладу.
Справи про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження

строку примусової госпіталізації суд розглядає не пізніше 24 годин після відкриття
провадження у справі.
Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли
за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження
хвороби.
Розглянувши заяву про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
або про продовження строку примусової госпіталізації, суд ухвалює рішення, яким
відхиляє або задовольняє заяву.
Рішення про задоволення заяви, підлягає негайному виконанню та є підставою для
примусової госпіталізації або продовження строку примусової госпіталізації особи в
протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк.
Після набрання законної сили рішенням суду про примусову госпіталізацію до
протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації суд
надсилає рішення відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття
заходів щодо охорони майна особи, стосовно якої ухвалено рішення суду.

87
88. Стадії процесу у справах про встановлення факту родинних

відносин між фізичними особами.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що справи про встановлення фактів, що мають
юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
➔ Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них
мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав
громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з’ясувати мету
встановлення;
➔ Встановлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо
під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде
заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення
факту пов’язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд
залишає заяву без розгляду і роз’яснює цим особам, що вони вправі подати позов на
загальних підставах;
➔ Заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує
факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення
факту подає докази на підтвердження того, що до її пред’явлення він звертався до
відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але
йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву,
відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
➔ Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення
юридичних фактів.
Встановлення факту родинних відносин здійснюється судом тільки в порядку
окремого провадження.
Як i в бiльшocтi iншиx cпpaв пpo вcтaнoвлeння фaктiв, що мають юридичне знaчeння, зaявa
пpo вcтaнoвлeння фaкту poдинниx вiднocин мiж фiзичними ocoбaми пoдaєтьcя дo cуду зa
пpaвилaми виключнoï тepитopiaльнoï пiдcуднocтi – зa зapeєcтpoвaним у вcтaнoвлeнoму
зaкoнoм пopядку мicцeм пpoживaння aбo зa зapeєcтpoвaним у вcтaнoвлeнoму зaкoнoм пopядку
мicцeм пepeбувaння зaявникa. Пopяд iз цим у зaзнaчeнiй кaтeгopiï цивiльниx cпpaв oкpeмoгo
пpoвaджeння зacтocoвуєтьcя пpaвилo пiдcуднocтi cпpaв зa Уxвaлoю Верховного суду, згiднo з
яким пiд чac пoдaння вiдпoвiднoï зaяви гpoмaдянинoм Укpaïни, який пpoживaє зa ïï мeжaми,
пiдcУднicть cпpaв пpo вcтaнoвлeння фaкту бaтькiвcтвa (мaтepинcтвa), a тaкoж фaкту визнaння
мaтepинcтвa визнaчaєтьcя зa йoгo клoпoтaнням Уxвaлoю cуддi Bepxoвнoгo Cуду Укpaïни (ч. 2
cт. 257 ЦПK Укpaïни).
Доказування.
До заяви про встановлення факту родинних відносин можуть додаватися такі документи та

88
докази:
1. Докази, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети,
автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру,
особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські
книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про
родинні відносини осіб);
2. Довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення
втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного
стану;
3. Пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із
заявником.
Kpiм тoгo, слiд акцентувати увaгу нa тoму, щo cуд мaє пpaвo встановити фaкт poдинниx
вiднocин, який нe мaє юpидичнoгo знaчeння зa зaкoнoдaвcтвoм Укpaïни, якщo зa iнoзeмним
зaкoнoдaвcтвoм цeй фaкт тягнe пpaвoвi нacлiдки, i piшeння cуду є нeoбxiдним для зacтocувaння
у вiднocинax iз гpoмaдянaми iншoï держави.
Підставою для відмови судді у відкритті провадження у справі є наявність спору про право.
Якщо такий спір про право буде виявлений вже під час розгляду справи, то суддя залишає дану
заяву без розгляду. Це, перш за все, пов’язано з тим, що у порядку окремого провадження суд
може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право. Оскільки метою такого судового
розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту. Факт, що
встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і
безспірний характер. Тому, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження
виникає спір про право, то такий спір вирішується в порядку позовного провадження.
Наприклад, для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про
встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в
наступному своє право на житлове приміщення або на обмін приміщення, у випадку наявності
інших спадкоємців у справі та спору між ними тощо.
89. Чи має право суд витребувати докази у справах позовного

провадження за власною ініціативою?
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи,

крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні
учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

89
90. Якими факторами зумовлено право суду витребовувати докази за

власною ініціативою у справах окремого провадження?
Такими випадками, окрім добре відомої можливості суду витребувати необхідні докази за
власною ініціативою у справах окремого провадження (ч. 2 ст. 294 ЦПК), є:
1. Право суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у
випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб
або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена
(ч. 2 ст. 13 ЦПК);
2. Право суду витребувати за власною ініціативою докази, коли він має сумніви у
добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав
або виконанні обов’язків щодо доказів (ч. 7 ст. 81 ЦПК).

ЦПУ Відповіді на іспит Грабовська О О

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

ЦПУ Відповіді на іспит Грабовська О О

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1

Київський національний університет імені

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

22. Мета та процесуальний порядок участі в цивільному судочинстві представників;

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

46.Присяжні у складі суду в цивільному судочинстві. Поняття, специфіка діяльності, права та

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

67. Наведіть приклади категорій цивільних справ, що розглядаються в порядку спрощеного

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

1. Загальна характеристика судової форми захисту цивільних прав,

Судова форма захисту цивільних прав, свобод та інтересів – це процесуальна

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

2. Поняття та співвідношення правових категорій: цивільний процес,

До початку ХХІ ст. поняття «цивільний процес» ототожнювали поняттю «цивільне

3. Поняття цивільного процесуального права, його предмет та метод.

Цивільне процесуальне право – це самостійна галузь права, сукупність норм якої

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

4. Поняття правової категорії “цивільна процесуальна форма”.

Цивільно-процесуальна форма – це врегульований нормами цивільного процесуального

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

несудовою формою захисту.

5. Поняття цивільного судочинства. Завдання та мета цивільного

Цивільне судочинство – це врегульована масивом законодавчих актів діяльність суду,

6. Поняття науки цивільного процесуального права.

Наука цивільного процесуального права – це частина юриспруденції, яка складається з

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

іноземних держав (порівняльне правознавство).

7. Джерела цивільного процесуального права.

Джерела цивільного процесуального права – це зовнішня форма вираження та

8. Конституція України в системі джерел цивільного процесуального

У Конституції України містяться норми, які регламентують право громадян на судовий

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

У системі джерел цивільного процесуального права пріоритет належить національному

9. Загальна характеристика Цивільного процесуального кодексу

ЦПК України – це основний кодифікований законодавчий акт, який детально регулює

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

10. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950

11. Міжнародні договори України в системі джерел цивільного

Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

Які питання може вирішити суддя, застосовуючи міжнародний договір:

12. Дія цивільних процесуальних норм у часі, в просторі, за колом осіб.

Дія цивільних процесуальних норм у часі визначається правилами:

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

13. Види проваджень у цивільному судочинстві, їх загальна

В порядку цивільного судочинства розглядаються великі кола цивільних справ:

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

Назва “наказне провадження” виникла у зв’язку із тим, що суд, за наслідками вирішення

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

14. Юридична природа наказного провадження в цивільному

Назва “наказне провадження” виникла у зв’язку із тим, що суд, за наслідками вирішення

15. Юридична природа позовного провадження в цивільному

В порядку позовного провадження розглядається найбільша кількість цивільних справ.

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

1. Наявність спору про право;

16. Юридична природа окремого провадження в цивільному

Порядок розгляду та вирішення справ окремого провадження врегульовано Розділом IV ЦПК

17. Підвиди позовного провадження в цивільному судочинстві, їх

Чинний ЦПК України містить дві форми позовного провадження:

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma

КОНецСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРАВА КНУ / @daidyploma