3

принцип гласності цивільного судочинства

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА МІСЦЕ ГЛАСНОСТІ ТА ВІДКРИТОСТІ В
ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1.1. Поняття гласності в українському судочинстві
1.2. Проблема розмежування гласності та відкритості у цивільному
судочинстві
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ПРИНЦИПУ ГЛАСНОСТІ. МІСЦЕ ПУБЛІЧНОСТІ ЯК
ЕЛЕМЕНТУ ГЛАСНОСТІ
2.1. Змісту принципу гласності та відкритості цивільного судочинства
2.2. Публічність рішення суду як елемент гласності в цивільному процесі
України
РОЗДІЛ 3.ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ ГЛАСНОСТІ У
ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 4

ВСТУП

Актуальність вивчення обраної теми зумовлена тим, що цивільне

процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство
побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, начало,
засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на
право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена
заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш
повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ
організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної
діяльності суду і правового становища учасників процесу.
Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що
закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосудця тільки
судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і
колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх
тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і
реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації,
доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній
заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на
судовий захист, надане Конституцією України.
З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права
розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-
економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту
суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також
підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і
справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і
законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів
цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення
законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і
демократичного правопорядку
 5

Отже, значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в

них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна
спрямованість права та його найважливіших Інститутів, у зв'язку з чим вони
дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у
цілому, а також окремих інститутів.
Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила
відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через
політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у
соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних
поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі
права.
Важливе місце серед існуючих принципів цивільного процесуального
права посідає принцип гласності та відкритості.
У даній роботі плануємо розглянути гласність та відкритість у
цивільному процесі, існуюючі теоретичні розбіжності у тлумаченні даних
принципів тощо.
Об’єкт дослідження: принципи гласності та відкритості у цивільному
процесі України.
Предмет дослідження: поняття гласності та відкритості, їх понятійні
розбіжності та єдність, місце гласності у цивільному судочинстві, правове
регулювання досліджуваних принципів, головні складові та форми прояву.
Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка включає два розділи з підрозділами, висновків та списку використаних
джерел.
 6

РОЗДІЛ 1.ПОНЯТТЯ ТА МІСЦЕ ГЛАСНОСТІ ТА ВІДКРИТОСТІ В

ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1.1. Поняття гласності в українському судочинстві

У переліку основних засад судочинства пунктом 7 частини третьої статті

129 Конституції України закріплена засада гласності судового процесу та його
повне фіксування технічними засобами, що чітко дотримано в назвах ст. 20
Кримінально-процесуального кодексу України [2] (далі – КПК) та ст. 4
Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК).
У назвах статей 6 Цивільного процесуального кодексу України (далі –
ЦПК) та 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС)
поряд з терміном "гласність" міститься термін "відкритість". Отже, виникає
потреба з'ясувати значення термінів "гласність" і "відкритість" судового
процесу.
Так, авторами "Юридичної енциклопедії" подається визначення термінів
"гласність" і "гласність судового розгляду". "Гласність" за їхнім твердженням, є
одним із принципів: здійснення демократії, гарантії ефективного
функціонування всіх її інститутів; діяльності державних органів, органів
місцевого самоврядування та об'єднань громадян; реалізації права на
інформацію [40, c.48].
"Гласність судового розгляду", за визначенням цих же авторів, – це
відкритий розгляд у всіх судах цивільних і кримінальних справ.
Гласність судового розгляду, за тлумаченням авторів "Популярної
юридичної енциклопедії", – один із конституційних принципів судового
процесу, який полягає в тому, що розгляд цивільних і кримінальних справ у
всіх судах України провадиться у відкритих для всіх громадян, які досягли 16
років, засіданнях суду.
Аналогічне визначення термінів "гласності" та "гласності судового
процесу" надано і в "Большом юридическом словаре" за редакцією О. Сухарєва
та В. Крутських.
 7

"Новий тлумачний словник української мови" дає декілька значень

терміна "відкритий". Це, по-перше, такий, "який можна бачити без перешкоди;
доступний зорові"; по-друге, "доступний для всіх бажаючих"; по-третє,
"неприхований, нетаємний, явний.
Як вбачається з викладеного, термін "гласність" є ширшим за термін
"відкритість", оскільки вміщує в собі весь зміст значення терміна відкритості.
Тому є всі підстави вважати відкритість одним із елементів гласності, її
складовою частиною.
За приклад можна взяти зміст статті 4 ГПК України, що називається
"Гласність розгляду справ". У частині першій статті зазначено: "Розгляд справ у
господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить
вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або
коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного
розгляду справи й подають відповідне клопотання до початку розгляду справи
по суті".
Стаття 20 КПК України, що називається "Гласність судового розгляду", в
частині першій містить припис, за яким "розгляд справ у всіх судах відкритий,
за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або
іншої захищеної законом таємниці".
Водночас стаття 6 ЦПК України та стаття 12 КАС України мають назву
"Гласність та відкритість .", але ці поняття не розмежовуються [29, c.51].
Не знаходимо їх розмежування й у фаховій літературі. Так, провідний
учений у галузі кримінального процесу доктор юридичних наук В. Маляренко,
розкриваючи сутність конституційних засад судочинства, між гласністю і
відкритістю судового процесу не проводить жодних меж.
Немає розмежування цих понять і в науково-практичному коментарі до
статті 20 КПК України.
Окремі дослідники вважають, що гласність є також одним із принципів
судочинства, який полягає у відкритості діяльності судових органів під час
розгляду кримінальних і цивільних справ [21, с.50].
 8

Тож, ведучи мову про гласність судового процесу, ми не виділяємо якісь

окремі його елементи, зокрема й відкритість. Ось чому вживання в назвах
законів чи статей словосполучення "гласність і відкритість" є недоречним,
оскільки відкритість (поряд, наприклад, із публічним оголошенням вироку) є
однією з форм реалізації гласності судочинства.
Аналізуючи відповідні статті процесуальних кодексів та ст. 9 Закону
України "Про судоустрій України", можна говорити про три аспекти гласності.
По-перше, це обов'язок суду забезпечити гласність судового розгляду
справи, який реалізується шляхом розміщення оголошення про час, день та
місце судового засідання, надання можливості сторонам процесу ознайомитися
з матеріалами справи тощо.
По-друге, це право сторін на гласний розгляд справи, яке полягає в
їхньому праві на гласне судочинство, поінформованість про зміст вимог і
заперечень сторін, ознайомлення з матеріалами судової справи, бути
вислуханим у судовому засіданні тощо.
По-третє, це право бажаючих бути присутніми на відкритих судових
засіданнях, у тому числі представників засобів масової інформації, поширювати
та отримувати інформацію про діяльність суду.
Звідси можна стверджувати про існування гласності для сторін і загальної
гласності.
Загальна гласність є однією з форм забезпечення суворого дотримання
судової процедури, передбаченої процесуальними законами, вона сприяє
підвищенню довіри та авторитету судової влади й поваги до закону.
Найефективніше загальна гласність реалізується через засоби масової
інформації.
Водночас говорити лише про права було б украй неправильно, адже
реалізація будь-яких прав тісно пов'язана з певними обов'язками та наслідками.
Отже, говорячи про реалізацію права на гласність судового процесу,
треба говорити й про обов'язки, невиконання яких призводить до певного
обмеження реалізації цього права. Звідси випливає, що гласність може бути
 9

певною мірою обмежено. При цьому українське законодавство не знає випадків

обмеження гласності для сторін, обмеженню підлягає тільки загальна гласність.
Якщо буквально розуміти назву статті 6 ЦПК України «Гласність та
відкритість судового розгляду”, то виходить, що ЦПК встановлює два
принципи: гласність та відкритість. Але ж це зовсім не так тому, що у частині 1
зазначено, що розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Це більш
вдало, оскільки відкритість, тобто розгляд справ у відкритому судовому
засіданні і є головною ознакою принципу гласності. Але до чого тут усність?
Усність є самостійним принципом, який притаманний не тільки відкритому, але
й закритому судовому засіданню, а тепер ще й попередньому. Автори
Концепції в п.1 розділу IV вказують також на такі загальні принципи
судочинства як гласність і відкритість (публічність).
Гласність, по їх розумінню, ставить вимогу забезпечити усім особам, які
мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у
судовому процесі, а відкритість(публічність) означає вільний доступ
громадськості до судового розгляду і до рішень суду; такий доступ може бути
обмежений законом і лише з легітимною метою (з легітимних підстав).
В інших джерелах гласність та публічність розуміють інакше. Так, у
словниках гласність судочинства розуміють як принцип, що проявляється у
відкритому судовому розгляді усіх справ, а публічність проявляється у тому,
що порушення кримінальних справ, їх розгляд і вирішення здійснюється
відповідним публічним (державним) органом, а цивільне судочинство
спрямоване на охорону не лише прав і законних інтересів громадян, але і
державних та суспільних інтересів.
Другою вимогою принципу гласності є обов'язок суду, який розглядає
цивільну справу, забезпечити особам, які беруть участь у справі, право на
інформацію про час і місце розгляду їх справи. Важливою є також вимога цього
принципу про надання права учасникам процесу та іншим особам, присутнім у
відкритому судовому засіданні, робити письмові записи, а також
використовувати портативні аудіотехнічні пристрої [29, c.33].
 10

Четвертою вимогою цього принципу є забезпечення особам,які, беруть

участь у справі, а також і таким, що не брали участь у справі, якщо суд вирішив
питання про їх права, свободи чи обов'язки, права на отримання у суді усної або
письмової інформації про результат розгляду справи. Доповнення до частини 9
досліджуваної статті конкретизує право осіб, які не брали участі у справі, якщо
суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, на отримання в суді
письмової або усної інформації про результати розгляду відповідної справи:
вони мають такі самі права, як і особи, що брали участь у справі, тобто мають
право ознайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії
документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал.
Коментована стаття містить і деякі винятки з принципу гласності.
Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо:
а) відкритий розгляд справи може призвести до розголошення державної
або іншої таємниці, яка охороняється законом;
б) з метою забезпечення таємниці усиновлення;
в) з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші
особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі;
г) з метою запобігання розголошення відомостей, що принижують честь і
гідність осіб, які беруть участь у справі.
У всіх випадках, крім першого, ініціаторами закритого розгляду мають
бути особи, які беруть участь у справі. Другий виняток - особисті папери,
листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції
можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, які
направили кореспонденцію, адресата використання кореспонденції, та інших
осіб, зазначених у ст. ст.303, 306, 307 та інших статтях ЦК України [2]. Ці
правила діють і при дослідженні звуко- і відеозаписів.
Третій виняток зводиться до того, що проведення в залі судового
засідання фото- і кінозйомки, відео -, звукозапису із застосуванням
стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і
телебаченню допускається на підставі ухвали суду та за згодою осіб, які беруть
 11

участь у справі. Четвертий виняток: якщо справа розглядалась у закритому

судовому засіданні, то рішення повинно проголошуватись також у закритому
засіданні. Це обмеження, за винятком справ про усиновлення, не має сенсу,
оскільки після набрання законної сили рішення будуть виконуватися, де за-
побігання розголошенню їх уникнути практично неможливо.
Питання про закрите судове засідання вирішується ухвалою суду, яка
постановляється у нарадчій кімнаті і оголошується негайно. При розгляді
справи в закритому засіданні повинні дотримуватись усі правила цивільного
судочинства. В такому судовому засіданні мають право бути присутніми особи,
які беруть участь у спразі, а в разі необхідності - також свідки, експерти,
спеціалісти і перекладачі.
Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує
демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і
виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам
безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його
відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Гласність
цивільного процесу забезпечує правову пропаганду чинних законів, контроль
населення за діяльністю суду і тим самим сприяє зміцненню його авторитету.
Присутні в залі переконуються в гуманності і справедливості законів. Гласність
цивільного процесу позитивно впливає на осіб, які беруть участь у справі,
процесуальні дії яких перебувають під контролем громадян, присутніх в залі
судового засідання.
Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що
розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить
інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також
допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню
відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також
забезпечення таємниці усиновлення. В закритому судовому засіданні присутні
особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також свідки,
експерти, перекладачі. Рішення судів у всіх випадках проголошується
 12

прилюдно. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші

шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або
свідками [2, ст.10]. Встановлене ст. 10 ЦПК визначення змісту принципу
гласності як відкритого розгляду справ у суді не є повним. Гласність означає
також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в
їх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інформуванні про час і місце
судового засідання і про виконання окремих процесуальних дій [2, ст.ст.99,
189].
Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і
повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо,
телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації,
обговорювати матеріали справи в трудовому колективі тощо. Ніхто не може
бути обмеженим у праві на отримання в суді усної чи письмової інформації
щодо результатів розгляду його судової справи. При розгляді справ перебіг
процесу фіксується технічними засобами у порядку, визначеному
процесуальним законом (ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).

1.2.Проблема розмежування гласності та відкритості у цивільному

судочинстві

Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року ознаменував собою

нові підходи до вирішення багатьох питань цивільного процесу України, в тому
числі це торкнулося і закріплення в кодексі принципу гласності цивільного
судочинства. Так, ЦПК містить ст. 6, порівняно нова назва якої: “Гласність та
відкритість судового розгляду” [2, ст.6], ставить перед нами ряд питань,
оскільки поряд із терміном “гласність” в ній присутній термін відкритість. Таке
формулювання вжите законодавцем не лише в ЦПК, а і в Кодексі
адміністративного судочинства України [5], проте в Господарському
процесуальному кодексі України [6] та в Кримінально-процесуальному кодексі
України [4] термін  “відкритість” в назвах статей 4 та 20, відповідно, не
 13

згадується. Так само немає єдності у цьому питанні і в проектах Кримінально-

процесуального кодексу України [8] та Господарського процесуального
кодексу України. Так, Проект КПК в переліку принципів кримінального
процесу містить принцип гласності судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами, а назва безпосередньо йому присвяченій ст. 22 звучить
вже як гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами, а Проект ГПК ст. 7 закріпив просто принцип гласності
судового розгляду.
Постає питання  – чи законодавцем поряд із гласністю виділено ще і
принцип відкритості і яким чином співвідносяться ці принципи?
На сьогоднішній день в літературі існує два підходи до вирішення цього
питання. Згідно одного з них, вживання в назвах законів та статей
словосполучень “гласність та відкритість” є недоречним, оскільки відкритість
(поряд, наприклад, із публічним оголошенням рішення) є однією з форм
реалізації гласності судочинства [20, 43]. Згідно другої точки зору,
законодавець не даремно вжив ці два терміни поряд, тим самим закріпивши та
розмежувавши їх, висловлюється думка про необхідність внесення змін до назв
статей тих процесуальних кодексів, де термін  “відкритість” не вживається.
 “Гласність” тут розглядається окремо від  “відкритості” і під нею розуміється
те, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у
справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи та інтереси чи
обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і
письмової інформації щодо результату розгляду справ, а також не можуть бути
обмежені у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце розгляду
своєї справи [25, с.123-125]. Обидві з наведених точок зору заслуговують на
увагу, проте, при вирішенні поставленого питання, на мою думку, слід
виходити з наступного.
Абсолютна більшість словників трактують гласність через відкритість
судового процесу, справедливо зазначаючи, що гласністю є приступність для
широкої громадськості, відкритість, публічність [25; 27, 28]. Термін відкритість
 14

трактується як такий, “що можна бачити без перешкод; доступний зорові”,

“доступний для всіх бажаючих”, “неприхований, нетаємний, явний”, тобто
фактично ці два терміни не розмежовані і принципової різниці між цими
поняттями з наведених визначень не вбачається. Аналіз наукових джерел, які
дають визначення принципу гласності цивільного судочинства, дають нам
можливість дещо прояснити ситуацію, що склалася.
Так, більшість наукових джерел зазначають, що принцип гласності
полягає саме в тому, що розгляд цивільних справ у всіх судах повинен
проходити у відкритому судовому засіданні або ж що принцип гласності
означає, що при розгляді цивільної справи у судовому засіданні можуть бути
присутні будь-які особи, в тому числі і представники преси. Інколи, все ж таки,
вживається термін “принцип гласності та відкритості судового процесу”, проте,
його розшифровка подається лише через розгляд справ у всіх судах і на всіх
стадіях процесу у відкритих судових засіданнях з наданням всім присутнім
реальних і рівних можливостей слідкувати за перебігом процесу [15, с.39],
тобто без відмежування поняття відкритості процесу від гласності.
В деяких джерелах не дається визначення принципу гласності взагалі, а
коментар до ст. 6 ЦПК України одразу починається через подання тлумачення
відкритості, яка полягає в тому, що всі цивільні справи у всіх судах
розглядаються публічно [19, с.54].
Існують визначення в яких відкритість, як ознака принципу гласності,
дещо деталізується і під гласністю розуміється встановлений законом порядок
розгляду справ, який передбачає вільний доступ в зал судових засідань всіх
бажаючих громадян, а також їх право робити письмові записи та фіксувати все,
що відбувається в залі за допомогою портативних аудіо технічних пристроїв
[20, с.12-13]. Під вказану категорію підпадає і таке визначення: гласність
судочинства - це такий встановлений законом порядок розгляду справ в судах,
при якому судове засідання проводиться відкрито із наданням реальної та
рівної можливості громадянам бути присутніми в залі судового засідання,
слідкувати за ходом судочинства і при бажанні вести необхідні записи;
 15

представникам засобів масової інформації надається можливість фіксувати все,

що відбувається в судовому засіданні для більш широкого висвітлення змісту
та результатів процесу [27, с.98].
Дещо різниться від наведених думка, відповідно до якої, принцип
гласності означає, що розглядати цивільні справи, за окремими встановленими
законом випадками, потрібно усно та відкрито. Відкритість як складова
принципу гласності розглядається у кількох значеннях: як можливість сторін та
інших заінтересованих у вирішенні справи осіб знайомитися з процесуальною
діяльністю суду (гласність для учасників цивільного процесу); як можливість
ознайомлення всі бажаючих із процесуальною діяльністю суду, тобто у залі
відкритого судового засідання можуть бути присутні як учасники цивільного
процесу, так і будь-які інші особи (гласність загальна або публічність) [23,
с.13].
Існує і таке визначення, згідно якого гласність і відкритість судового
розгляду полягає у тому, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен
безпосередньо дослідити докази у справі, заслухати пояснення осіб, які беруть
участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з
письмовими доказами, оглянути речові докази, усе це відбувається усно і при
незмінному складі суддів [22, с.9].
Цікавим є баченні цього питання в найближчому зарубіжжі, а саме в
Російській Федерації. В російських джерелах принцип гласності цивільного
судочинства визначений досить своєрідно. Справа в тому, що статтею 123
Конституції РФ передбачено, що розгляд справ у всіх судах є відкритим, так
само як і в статті 14 Закону РФ Про судоустрій, а вже в статті 10 Цивільного
процесуального кодексу РФ передбачено саме принцип гласності цивільного
судочинства. Очевидно, виходячи з наведених положень, більшість російських
науковців одразу ототожнюють принцип закріплений Конституцією із
принципом гласності, закріпленим в кодексі, фактично не розрізняючи їх та
даючи визначення принципу гласності цивільного судочинства як принципу,
 16

який полягає в тому, що судовий розгляд цивільних справ проводиться у

відкритому судовому засіданні [12; 29].
Деякі російські джерела прямо говорять, що принцип гласності
цивільного судочинства закріплений у вказаній статті 123 Конституції РФ і
полягає саме у відкритості розгляду справ, і тут же окремо виділяють вже
згадуваний принцип публічності цивільного судочинства, який на їх думку
полягає у праві громадськості бути присутньою у залі судового засідання
(публіка, засоби масової інформації і т.д.), праві безпосереднього сприйняття
всього що відбувається залі судового засідання, праві фіксувати хід розгляду у
письмовій формі або засобами звукозапису [11, с.94-97].
Ще в деяких джерелах принцип гласності так само визначається лише як
відкритість розгляду цивільних справ, разом з цим, виділяється гласність для
сторін (гласність у вузькому розумінні) та гласність для народу (публічність)
[17; 18]. Варто зазначити, що такої думки дотримувались переважна більшість
науковців процесуалістів початку XX  століття. Так, АХ. Гольмстен,
Е.В.Васьковский, солідарні з К.І.Малишевим, який писав: “Гласність
судочинства являє собою такий його устрій, при якому різні акти процесу є
доступними для огляду зацікавленими особами та публікою. В поняття
гласності входить, перш за все, чисто зовнішня обстановка процесу, а саме —
доступність судових засідань для публіки. До поняття публічності суду
відноситься також право друку судових рішень і відомостей про те, що
відбувається у відкритому судовому засіданні. Крім цієї зовнішньої публічності
суду, тобто доступності різних моментів правосуддя публіці, необхідно також
звернути увагу на гласність процесу для осіб, які судяться, тобто на такий його
устрій, при якому жоден крок судочинства не лишається таємницею для жодної
із сторін. ” [25, с.31-32]. На думку Т.М. Яблочкова та В.А. Краснокутського:
“…гласність втілюється в двох напрямках, по-перше: публічність процесу
виражена в допуску публіки бути присутньою на судовому засіданні; по-друге:
гласність судочинства встановлена і по відношенню до осіб, які судяться.
Жодна судова дія не може бути вчинена, якщо обидві сторони не повідомлені
 17

про це повістками; вони мають право бути присутніми при всіх судових діях
при провадженні по справі: огляду на місці, допит свідків і т.д.” [23, с.35]
З наведених думок перш за все видно, що позиція щодо відокремленості
поняття відкритості від поняття принципу гласності цивільного судочинства є
поодинокою, оскільки абсолютна більшість науковців зазначають, що
відкритість є або єдиним змістом вказаного принципу або ж принаймні
головним його елементом.
На нашу думку, все ж таки, варто підтримати думку більшості науковців з
наступних міркувань. Перш за все, абсолютна більшість тлумачень поняття
гласності, поданих у тлумачних словниках та енциклопедіях, визначають  її 
саме через відкритість судового розгляду, і хоча в деяких з таких визначень
відкритість є не єдиною ознакою гласності, проте, ознакою визначальною.
Солідарні з таким визначенням і науковці, які, як подано вище, незалежно від
власної точи зору на визначення поняття гласності неодмінно найпершою її 
ознакою визначають саме відкритість судового розгляду.
По друге, Конституцією України закріплено саме принцип гласності
судового розгляду, а ст. 6 ЦПК України цей принцип деталізовано, розкрито
його зміст. Вказана ст. 6 ЦПК хоча і містить в своїй назві термін “відкритість”,
проте, за змістом статті ніяким чином не відокремлює його від принципу
гласності, а навпаки — під назвою статті про гласність судового розгляд одразу
вказує, що такий розгляд має бути відкритим.
Разом з тим, необхідно наголосити, що поняття відкритості судового
розгляду і поняття гласності, хоча і мають багато спільного, що випливає із
всього вищенаведеного, все таки є різними. Відкритість означає видимість
цивільного судочинства для всіх громадян, проте гласність - включає в себе не
лише цю видимість, а і ряд інших аспектів (які будуть наведені нижче), що дає
можливість визначити співвідношення цих понять як ціле (гласність) і частина
(відкритість).
Таким чином, аби не вносити плутанини у термінологію ЦПК України та
коректно визначити сам зміст принципу гласності цивільного судочинства
 18

необхідно змінити назву ст. 6 ЦПК України, виключивши з неї слово

“відкритість”.
 19

РОЗДІЛ 2.ЗМІСТ ПРИНЦИПУ ГЛАСНОСТІ.МІСЦЕ ПУБЛІЧНОСТІ ЯК

ЕЛЕМЕНТУ ГЛАСНОСТІ
2.1.Змісту принципу гласності та відкритості цивільного судочинства

Наступним питанням, що потребує вирішення, є питання щодо змісту

принципу гласності цивільного судочинства. Очевидно, що визначення
принципу гласності цивільного судочинства лише через відкритість судового
засідання є неповним і таке визначення потребує значного вдосконалення, як
видно із наведених вище визначень цього принципу, рядом науковців вже
робились спроби дещо розширити його зміст. Так, пропонується включати у
цей зміст: відкритість всіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у
процесі, їх право знайомитися з матеріалами справи; обов’язкове інформування
учасників справи про час і місце судового засідання; обов’язкове інформування
учасників справи про результати розгляду відповідної справи і про виконання
певних процесуальних дій; право публікувати звіти і повідомлення про судові
процеси у пресі, інформувати по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням
інших засобів масової інформації [26, с.80].
Або ж пропонується виділяти три аспекти гласності:
1.Як обов’язок суду забезпечити гласність судового розгляду справи,
який реалізується шляхом розміщення оголошення про час, день та місце
судового засідання, надання можливості сторонам процесу ознайомитися з
матеріалами справи тощо;
2. Як право сторін на гласний розгляд справи, яке полягає у їх праві на
гласне судочинство, поінформованість про зміст вимог і заперечень сторін,
ознайомлення з матеріалами судової справи, бути вислуханими у судовому
засіданні тощо;
3. Як право бажаючих бути присутнім на відкритих судових засіданнях, у
тому числі як право представників засобів масової інформації поширювати та
отримувати інформацію про діяльність суду [23, с.44].
 20

Проте, на сьогоднішній день і цей список вже є не достатньо актуальним,

справа в тому, що з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної
юрисдикції 22 грудня 2005 р. було прийнято Закон України “Про доступ до
судових рішень” [7]. Цим законом гарантовано відкритість судових рішень, що
забезпечується офіційним оприлюдненням таких рішень на офіційному веб-
порталі судової влади України. Прийняття вказаного закону є значним
доповненням змісту принципу гласності цивільного судочинства, разом з тим,
механізм оприлюднення судових рішень в ньому виписаний досить
недосконало і детальний його аналіз потребує подальшого окремого
дослідження. Проте, в рамках цієї статті необхідно звернути увагу на те, що
набрання рішеннями законної сили не поставлено законодавцем в будь-яку
залежність від розміщення таких рішень на веб-порталі судової влади, тому
фактично механізм забезпечення гласності судочинства виявляється досить
примарним. З цих позицій хотілося б звернути увагу на Проект Закону України
“Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо обов’язковості
внесення судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень)” від
24 вересня 2008 р., прийнятому Верховною Радою України в першому читанні
19 березня 2009 р. [9], яким запропоновано ст. 223 ЦПК України доповнити
новою частиною другою такого змісту:  “2. Рішення суду не пізніше
наступного дня після його проголошення включається до Єдиного державного
реєстру судових рішень. Рішення суду, яке не включено до Єдиного
державного реєстру, виконанню не підлягає. Такий  самий механізм
пропонується запровадити і щодо рішень апеляційної та касаційної інстанцій.
Формулювання, вжиті зазначеним законопроектом, потребують значного
вдосконалення, проте, концепція, запропонована ним, є необхідною, оскільки
не лише дає громадськості та сторонам реальну можливість ознайомитися з
результатами розгляду справ, а і служить дієвою гарантією забезпечення
гласності судочинства, здійснення суспільного контролю за відправленням
правосуддя. Разом з тим, необхідно не лише доповнити статті, що стосуються
набрання законної сили рішеннями всіх інстанцій, а і внести певне корегування
 21

у п.9 ст. 6 ЦПК, закріпивши не просто право осіб, які беруть участь у справі, а
також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх
права, свободи чи обов’язки, на отримання в суді усної або письмової
інформації про результати розгляду відповідної справи, а і встановивши, що:
“Суди всіх інстанцій зобов’язані оприлюднювати всі прийняті рішення на
офіційному веб-порталі судової влади у порядку встановленому чинним
законодавством України.”
Крім викладеного, необхідно звернути увагу на той факт, що наявні
тлумачення змісту принципу гласності цивільного судочинства виходять лише
з позиції прав публіки та осіб, які беруть участь у справі, проте, на мою думку,
необхідно висвітлити і наявні при цьому обов’язки. Так, ще навіть
положеннями статей 154, 155 Зводу Законів Російської Імперії було
передбачено, що: “Все находящиеся в публичном заседании судебного места
обязаны строго соблюдать правила благопристойности, порядок и тишину,
беспрекословно повинуясь в сим отношении распоряжениям
Председательствующего или Первоприсутствующего” та передбачено
відповідальність у вигляді видалення з зали судового засідання або взяття під
варту строком на 24 години [29, с.137]. Ст. 92 ЦПК України також передбачено
застосування відповідальності у вигляді попередження або видалення із зали
судового засідання до учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в
судовому засіданні за порушення порядку під час судового засідання або
невиконання ними розпоряджень головуючого. Отже, під час відкритого
судового розгляду учасники наділені не лише цілим рядом прав, а і зобов’язані
виконувати певні обов’язки — дотримуватися порядку та виконувати
розпорядження головуючого, що є суттєвим елементом змісту принципу
гласності цивільного судочинства, оскільки підкреслює взаємність прав і
обов’язків між судом, учасниками процесу та публікою, крім того, являє собою
механізм збалансування інтересів правосуддя та бажаючих бути присутніми
про розгляді певної справи.
 22

Таким чином, зміст принципу гласності цивільного судочинства

уявляється доволі широким, тому визначення цього принципу видається
раціональним дати через поєднання характеристик, що об’єднують всі аспекти
цього принципу та подальшу деталізацію таких аспектів. З урахуванням
теоретичних положень, викладених вище, та норм, закріплених у ст. 6 ЦПК
України, найбільш повним було б наступне визначення принципу гласності
цивільного судочинства:
Гласність цивільного судочинства - принцип цивільного процесуального
права, який покликаний забезпечувати видимість та контрольованість ходу
судового процесу у всіх інстанціях шляхом:
• надання широкій громадськості права бути присутніми на відкритих
судових засіданнях; робити письмові записи, а також використовувати
портативні аудіотехнічні пристрої; права з дозволу суду та осіб, які беруть
участь у справі, проводити в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-,
звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання
судового засідання по радіо і телебаченню; права здійснювати публікації та
обговорення; а також накладення обов’язку дотримуватися порядку під час
судового засідання та виконувати розпорядження головуючого.
• надання особам, які беруть участь у справі, крім прав перелічених для
публіки, права знати час і місце розгляду своєї справи, бути присутнім при
судовому розгляді (в тому числі при закритому судовому розгляді справи, в
якій вони беруть участь), права бути поінформованими про весь хід судового
розгляду та його результати, права знайомитися з усіма матеріалами справи.
• накладення на суд кореспондуючого обов’язку забезпечити можливість
реалізації вищеперерахованих прав через розміщення публікації про час і місце
відповідного судового засідання; через здійснення розгляду справи усно із
забезпеченням можливості всіх бажаючих бути присутніми в судовому
засіданні; через надання можливості особам, які беруть участь у справі,
ознайомитися з матеріалами справи; через публічне проголошенням прийнятих
рішень та оприлюднення їх на офіційному веб-сайті; через право вимагати
 23

дотримання порядку в судовому засіданні та виконувати розпорядження

головуючого та право попереджати або видаляти з зали судового засідання
винних у порушеннях.

2.2. Публічність рішення суду як елемент гласності в цивільному процесі

України

Приймаючи до уваги те значення і ту важливу роль, яку відіграють

рішення суду в захисті прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб,
інших суб'єктів права, а також в укріпленні законності та правопорядку в
державі, до кожного судового рішення, незалежно від його виду,
пред'являються жорсткі вимоги. Тільки при дотриманні всіх цих вимог рішення
суду може виконувати всі ті завдання, які перед ним ставляться, і може
вважатися правосудним. Не останнє місце серед вимог, що ставляться до
рішення суду займає вимога публічності, що витікає з принципу гласності
правосуддя.
Тут, перш за все, необхідно вказати на важливість положення закону про
те, щоб рішення суду в силу принципу гласності проголошувалося судом
публічно, у відкритому судовому засіданні [2, ч.9 ст.6, ст.218]. При цьому
велике значення має забезпечення доступу до рішень судів не тільки для осіб,
які беруть участь у справі, але й усіх бажаючих.
Для ознайомлення з рішеннями судів широкого загалу осіб створений
Єдиний державний реєстр судових рішень, який запущений в роботу 01 червня
2006 року паралельно з набранням сили Законом України „Про доступ до
судових рішень". Відповідно до ст. 2 вказаного закону кожен має право на
доступ до судових рішень у порядку, визначеному законом. Для цього всі
рішення судів загальної юрисдикції оприлюднюються на офіційному веб-
порталі судової влади України в порядку, встановленому законом.
 24

Постановою КМУ № 740 від 25.05.2006 року затверджений Порядок

ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, обов'язок ведення якого
покладено на Державну судову адміністрацію України.
Відповідно до положень вищезазначеної Постанови КМУ передбачено
два порядку доступу до судових рішень, що містяться у Реєстрі:
а) загальний доступ до судових рішень - режим доступу до судових
рішень, внесених до Реєстру, який передбачає можливість одержання,
використання, поширення і зберігання інформації, що міститься у Реєстрі, з
урахуванням вимог щодо нерозголошення в текстах судових рішень, відкритих
для загального доступу, відомостей, що дають можливість ідентифікувати
фізичну особу, та відомостей, для забезпечення нерозголошення яких прийнято
рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні;
б) повний доступ до судових рішень - режим доступу до судових рішень,
внесених до Реєстру, який передбачає можливість одержання, використання і
зберігання інформаційних ресурсів, що містяться у Реєстрі, зокрема відомостей,
що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для
загального доступу.
Право на загальний доступ до судових рішень має кожна фізична або
юридична особа без обмежень. Повний доступ до судових рішень мають судді,
а також працівники апарату судів. Державної судової адміністрації та
інформаційно-технічного адміністратора Реєстру у разі надання їм на один рік
дозволу на такий доступ з урахуванням службових обов'язків і здійснюється
шляхом автентифікації користувача.
Не дивлячись на безсумнівний прогрес у питанні доведення судової
практики до відома широкого загалу населення, на даному шляху ще існує
багато невирішених проблем, головні з яких - проблема наповнення Реєстру і
включення до нього всіх без винятку рішень судів, а також проблема
фінансування ведення Реєстру. Так, наприклад, зі слів посадових осіб,
відповідальних за ведення Реєстру, до нього не потраплять рішення місцевих і
апеляційних судів загальної юрисдикції, ухвалені до 01 червня 2006 року. Не
 25

останню роль в даному питанні відіграє і невирішена до кінця проблема

комп'ютеризації судів і запровадження в них електронного документообігу. І
все ж таки головним залишається питання фінансування ведення Реєстру з боку
держави, оскільки всі інші проблеми, при належному фінансуванні, можуть
бути з часом вирішені, або втратять свою актуальність. В той час як проблема
фінансування стоїть на сьогоднішній день особливо гостро і недостатньо
серйозне до неї ставлення ставить під загрозу саме функціонування Єдиного
державного реєстру судових рішень.
Необхідно все ж зазначити, що при всіх існуючих проблемах і недоліках,
створення Єдиного державного реєстру судових рішень - явище без сумніву
прогресивне. На думку спеціалістів, створення електронної бази судових
рішень і розміщення її в мережі Інтернет дасть можливість:
1) забезпечити вільний доступ всіх зацікавлених осіб до судових рішень
і постанов, а отже забезпечити право учасників судового розгляду на
оскарження рішень судів у зв'язку з винятковими обставинами на підставі
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того
самого положення закону;
2) забезпечити однакове застосування і тлумачення законодавства і, як
наслідок, однаковість судової практики;
3) підвищити якість судових рішень, зменшити навантаження на суди;
4) спростити процес збору, аналізу і узагальнення судової практики;
5) оцінювати професійні якості конкретного судді шляхом оцінки
ухвалених ним рішень тощо.
 26

РОЗДІЛ 3.ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ ГЛАСНОСТІ У

ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними

засобами як засада судочинства закріплена у п.7 ст. 129 Конституції України.
Гласність судочинства у Конституції поєднується з повним фіксуванням
судового процесу технічними засобами, оскільки фіксація судового процесу
технічними засобами розглядається як спосіб забезпечення гласності
судочинства[1,с. 48].
Зміст принципу гласності судочинства регламентований і у ст. 6 ЦПК
України. На відміну від конституційного припису щодо гласності судового
процесу та його повного фіксування технічними засобами, ст. 6 ЦПК України
має назву: «Гласність та відкритість судового розгляду» і регламентує
головним чином підстави закритого розгляду справи у судовому
засіданні[2,с.5].
Гласність судочинства є необхідним елементом правосудної діяльності
органів судової влади, а також умовою реалізації права на судовий захист
сторонами - основних учасників судочинства та інтересів суспільства у
справедливому правосудді. Виходячи з цього, гласність судочинства має, на
наш погляд, три аспекти: обов'язок суду забезпечити гласність судочинства;
право сторін на гласний розгляд справи; право бажаючих (публіки) бути
присутніми у відкритих судових засіданнях, розповсюджувати та отримувати
інформацію про діяльність суду.
Незважаючи на значимість гласності судочинства для забезпечення вимог
справедливого правосуддя, чинним процесуальним законодавством не
передбачаються процесуальні наслідки порушення даного принципу. Виходячи
з цього, в процесуальній літературі пропонуються певні конструкції
адміністративного позову захисту права на гласний суд не лише учасниками
цивільного судочинства, оскільки за умов відсутності гарантій гласності
 27

гласність не буде гарантованою, а дискусії з цього приводу будуть

представляти інтерес лише для вчених[11,с.235-236].
Зважуючи на засадничий характер гласності судочинства, у рішенні у
справі «Мальхоус проти Чеської Республіки» Європейський суд з прав людини
відмітив, що проведення судових засідань у відкритому режимі становить
основоположний принцип, втілений у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. Публічний характер
розгляду надає сторонам у справі гарантію, що правосуддя не
здійснюватиметься таємно, без публічного освітлення; це також один із засобів
підтримання довіри до судів. Забезпечуючи прозорість здійснення правосуддя,
публічність дає змогу досягти мети п. 1 ст. 6, а саме - забезпечити справедливий
судовий розгляд, гарантія якого є одним з основоположних принципів будь-
якого демократичного суспільства, у контексті Конвенції. В рішенні
зазначалося, що слухання в адміністративному органі не можна вважати
публічним, оскільки воно було відкритим лише для сторін та їхніх
представників. Фактом є те, що рішення Земельного управління від 12 жовтня
1994 року підлягали судовому розгляду в порядку нагляду і що заявник
звернувся з апеляцією до муніципального суду та до Конституційного суду.
Однак жоден із цих судових органів не провів слухання у відкритому засіданні.
Суд постановив, що відбулося порушення п. 1 ст. 6, з огляду на те, що у справі
про реституцію, порушеній за скаргою заявника, відкритого слухання
незалежним і безстороннім судом проведено не було[5,с.35].
Враховуючи різноплановість прояву гласності судочинства, стало
хрестоматійним положення виділяти гласність загальну (гласність для народу) і
гласність сторін. Загальна гласність означає можливість присутності у суді усіх
бажаючих при розгляді судових справ і допустимість у різних формах, в тому
числі і у засобах масової інформації, висвітлення діяльності судів. У свій час
Є.В. Васьковський писав, що по колу осіб, які мають право знайомитися з
процесуальною діяльністю суду, розрізняють гласність для сторін, якщо це
право належить тільки сторонам, - гласність у вузькому розумінні слова - і
 28

гласність загальну, яка розповсюджується на всіх бажаючих, чи

публічність[13,с. 177-178].
Гласність для сторін, на відміну від загальної гласності (гласності для
народу), відбивається у їх праві на гласне судочинство, а також у праві бути
повідомленим про зміст вимог і заперечень сторін, знайомитися з матеріалами
судової справи, бути вислуханими у судовому засіданні тощо. Так, у рішенні у
справі «Стрижак проти України» Європейський суд з прав людини визнав, що
малоймовірно, що 27 липня 2000 р. заявник отримав повідомлення про дату та
час слухання, оскільки лише у цей день Жовтневий районний суд м.
Дніпропетровська прийняв касаційну скаргу (ця ухвала стала остаточною через
10 днів). Більше того, слухання справи відбулось 14 серпня 2000 р. у
Дніпропетровському обласному суді без встановлення, чи було заявнику
належним чином направлено повідомлення від 27 липня 2000 р. Заходи
повідомлення не були достатньою мірою забезпечені і, таким чином, заявник
був позбавлений можливості надати свої аргументи під час публічного
слухання у Дніпропетровському обласному суді. На думку Суду, це слухання
було важливим, беручи до уваги той факт, що відповідачем у цій справі був
заступник голови цього суду. Було встановлено порушення пункту 1 статті 6
Конвенції було з огляду на відмову національних органів повідомити заявника
про дату та час слухання у цій справі[7, с.497].
В іншому рішенні у справі «Гоч проти Туреччини» Суд дійшов висновку,
що не було виняткових обставин, які виправдовували не проведення усного
слухання позову заявника про відшкодування шкоди. На думку Суду,
заявникові треба було надати можливість в усній формі пояснити суду першої
інстанції завдану йому затриманням моральну шкоду, яка спричинила стрес і
болісне занепокоєння. Ці питання не були технічними, які можна було б
належним чином вирішити, розглянувши лише матеріали у справі. Суд вважає,
що для здійснення правосуддя та дотримання принципу підзвітності державних
органів влади у справі заявника було б краще, якби заявникові надали право
пояснити свою особисту ситуацію під час слухання в національному суді із
 29

забезпеченням громадського нагляду. Цей чинник переважував інтереси

оперативності та ефективності, які, як стверджує Уряд, мав забезпечувати
Закон N 466[15,с. 503].
Гласність судочинства притаманна усім стадіям судочинства -при
розгляді справи по суті, апеляційному та касаційному переглядах. Разом з тим,
у практиці Європейського суду з прав людини виникали питання про
дотримання принципу гласності в апеляційних, касаційних та інших інстанціях,
де перевіряються прийняті рішення. У справах «Монелля проти Швеції»
(рішення від 22 лютого 1984 р.) та «Моріс проти Швеції» (рішення від 2
березня 1987 р.) перед судом стало питання, про можливість відходу в
апеляційній інстанції від принципу відкритого розгляду, на якому
обвинувачений може бути присутній і наводити доводи на свій захист, з
урахуванням особливості національного процесуального права.
Суд постановив, що якщо розгляд у суді першої інстанції був гласним, то
її відсутність у судах другої і третьої інстанції може бути оправдана
особливостями процедури. Якщо скарга зачіпає виключно питання права, а не
факту, то, за думкою Суду, вимоги гласного розгляду є дотриманими і тоді,
коли заявнику не була надана можливість особисто бути заслуханим у
апеляційному або касаційному суді. Як видно, Європейський Суд з прав
людини в даному випадку тлумачить гласність у контексті розуміння гласності
для сторін[16, с.584-585].
Оскільки принцип гласності реалізується через обсяг прав, обов'язків та
повноваження суб'єктів процесу та процедури їх здійснення, можна говорити,
що у системі засад судочинства гласність може бути певною мірою обмежена.
Так, загальна гласність може обмежуватися за колом осіб (наприклад, для
неповнолітніх) або за характером обставин справи (які містять державну
таємницю або становлять особисту таємницю, відомості про інтимні сторони
життя осіб, які беруть участь у справі, таємницю установлення тощо).
Відповідно до ст. 6 ЦПК України розгляд справ у всіх судах відкритий, за
винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці
 30

та іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які

беруть участь у справі, з метою забезпечення таємності усиновлення,
запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони
життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь
та гідність.
Закон України «Про державну таємницю» державну таємницю визначає
як інформацію, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і
техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку,
розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які
визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і
підлягають охороні державою (ст. 1 Закону). Так, у сфері економіки, науки і
техніки до державної таємниці відноситься інформація про мобілізаційні плани
і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання
стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про
номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску,
закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву; про
використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей та об'єктів
інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки; про плани, зміст,
обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення
потреб оборони та безпеки; про плани, обсяги та інші найважливіші
характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних
видів сировини і продукції; про наукові, науково-дослідні, дослідно-
конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені
прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних
процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво
впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України
тощо.
Законом забороняється віднесення до державної таємниці будь яких
відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та
 31

свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці

населення.
Не відноситься до державної таємниці інформація про стан довкілля, про
якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи,
небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть
статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його
життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування
та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан
правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод
людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та їх посадових осіб; інша інформація, яка
відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, не може бути засекречена (ст. 8 Закону).
ЦПК України передбачає закритий розгляд справи не лише з підстав
державної, але і іншої таємниці, яка охороняється законом, - нотаріальної,
банківської, адвокатської, комерційної, медичної тощо. Так, медична таємниця
- це сукупність інформації про стан здоров'я людини: відомості щодо звернення
особи до лікувального закладу за медичною допомогою, діагнозу її
захворювання, стану здоров'я тощо.
Про закритий судовий розгляд суд постановляє мотивовану ухвалу в
нарадчий кімнаті. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають
право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності -
свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.
Елементом гласності судового процесу є проголошення рішення суду
прилюдно. Одначе чинне процесуальне законодавство передбачає, що рішення
проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у
закритому судовому засіданні. Це положення процесуального законодавства, як
видно, протирічить ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та
основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «Престо проти Італії»
Європейський суд з прав людини відмітив, що публічний характер проваджень
 32

у судових органах, про які йдеться у п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про

захист прав людини та основоположних свобод, захищає сторони від таємного
здійснення правосуддя без публічного, відкритого розгляду; він також є одним
із засобів підтримки довіри до судів як вищої, так і нищої інстанції.
Забезпечуючи прозорість судочинства, публічність сприяє досягненню мети п.
1 ст. 6, а саме - справедливого судового розгляду, гарантія якого є одним з
найголовніших принципів будь-якого демократичного суспільства у цілях
Конвенції. Тим часом як всі держави - члени Ради Європи підписалися під цим
принципом публічності, їхні законодавчі системи та судова практика
відкривають шлях до урізноманітнення меж і способу його втілення як
стосовно проведення слухань, так і стосовно «проголошення» судових рішень.
Проте формальний аспект цього питання є другорядним порівняно з метою
вимоги публічності, закладеної у п. 1 ст. 6 Конвенції[15,с. 35].
Суд вважає, що в кожному окремому випадку форма оприлюднення
«судового рішення», на підставі національного права держави-відповідача,
визначається залежно від особливостей конкретного провадження і відповідно
до завдання та мети пункту 1 статті 6.
У цій справі Касаційний суд постановив своє рішення після проведення
відкритого слухання, і, попри те що рішення про відхилення скарги з питань
права не було оголошене на відкритому засіданні суду, будь-яка особа могла
ознайомитися з цим рішенням або отримати його копію, звернувшись до
канцелярії суду. На думку Суду, за таких обставин мета п. 1 ст. б Конвенції, а
саме - забезпечити публічний контроль за судовою владою з метою
гарантування права на справедливий судовий розгляд, стає, принаймні стосовно
касаційних проваджень, не менш досяжною, коли рішення передається на
зберігання до канцелярії суду, завдяки чому повний текст судового рішення
стає доступним для будь-якої особи, ніж коли на відкритому судовому засіданні
зачитується рішення про відхилення скарги або скасування попереднього
рішення; інколи це зводиться лише до зачитування резолютивних
положень[17,с. 431-432].
 33

Відповідно до принципу гласності особи, які беруть участь у справі, а

також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх
права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або
письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не
брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи
обов'язки, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги,
знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і
ухвал (п. 9 ст. 6 ЦПК України).
Поряд з загальною гласністю може бути обмеженою і гласність сторін.
Гласність сторін є обмеженою, якщо сторона не приймає участі у тих чи інших
судових процедурах або не має можливості знайомитися з матеріалами справи
тощо. Обмежену гласність сторін не можна кваліфікувати як наслідок
порушення процесуальних прав. Так, у справі «Краксі проти Італії» було
зазначено, що заявник не може посилатися на те, що у нього не було достатньо
часу і засобів для підготовки свого захисту, оскільки розпорядок слухань був
погоджений із його ж представниками. Він за власним бажанням не відвідав
першого судового засідання у своїй справі та залишив Італію, переїхавши до
Тунісу, і тим самим опинився поза межами юрисдикції держави, яка сповідує
принцип верховенства права. Отже, він самостійно і з доброї волі вирішив не
відвідувати судові засідання. Крім того, захист заявника здійснювався
юристами, котрі неодноразово брали участь у коротких слуханнях інших справ,
тому у них був відповідний досвід. Суд дійшов висновку про відсутність
порушення ст. 6 Конвенції[6,с. №11].
Виходячи з наведеного, допустимі правові обмеження гласності слід
відрізняти від її порушення. Так, відповідно до п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК України
судове рішення підлягає скасуванню, якщо справу розглянуто у відношенні
будь-кого з осіб, які беруть учать у справі, не повідомлених про час і місце
судового засідання, або якщо суд вирішив питання про права і обов'язки осіб,
які не були залучені до участі в справі [2,с. 107].
 34

У контексті принципу гласності судочинства є актуальним питання щодо

транспарентності судової влади у стосунках з засобами масової інформації,
пресою. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової
інформації (пресу) в Україні», здійснюючи свою діяльність на засадах
професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки,
передбачені Законом України «Про інформацію» та цим Законом. Журналіст
має право: на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та
зберігання відкритої за режимом доступу інформації; відвідувати державні
органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також
підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;
відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких
технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом тощо.
Що стосується публікацій про судові справи у засобах масової
інформації, формальних обмежень чинне законодавство не містить. Разом з
тим, допустимість таких публікацій обмежується неприпустимістю порушення
конституційних прав і свобод громадян та дотримання законодавчих заборон
щодо впливу на суддів у будь-який спосіб, а також цивільним процесуальним
законодавством.
Оскільки відповідно до ст. 10 даного Закону судові рішення відносяться
до виду інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, вони мають бути доступними. Регламентується лише доступ
до інформації, яка за своїм правовим режимом є конфіденційною або таємною
(ст. 30 Закону України «Про інформацію»), чого не можна сказати про
матеріали цивільних справ та судові рішення. Виходячи з цього, на перший
погляд, можна виснувати, що законодавство передбачає необмежені
можливості кожного громадянина, юридичної особи, журна ІІі та знайомитися з
матеріалам цивільних справ та отримувати судові рішення у плані реалізації їх
права на інформацію. Уявляється, що таке розширене тлумачення гласності
цивільного судочинства та права на інформацію як права отримувати відомості
про діяльність органів судової влади по конкретних справах не є точним. І
 35

Цивільне процесуальне законодавство та законодавство про інформацію мають

застосовуватися системно, відповідно до предмета правового регулювання. У
цьому відношенні, на наш погляд, слід чітко розділяти гласність правосуддя і
цивільного судочинства, яка відбивається у передбачених законом
процесуальних формах (гласність для народу та гласність для сторін), та,
власне, інформаційні відносини, які виникають у певних сферах життя і
діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та
зберіганні інформації, в тому числі у сфері діяльності органів судової влади як
гілки державної влади. Крім того, відповідно до законодавства про інформацію
право на отримання інформації обумовлено певним інформаційним приводом
для особи, яка направляє запит на отримання інформації. Таким інформаційним
приводом виступає особиста юридична зацікавленість отримати певну
інформацію, виходячи з того, що громадяни, юридичні особи і державні органи
мають право на інформацію за умов необхідності для реалізації ними власне
своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. В цьому
відношенні ЦПК України та Закон України «Про інформацію», на наш погляд,
достатньо гармонізовані і не конкурують, оскільки, як вже зазначалось, п.9 ст.6
ЦПК України передбачає, що особи, які беруть участь у справі, а також особи,
які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи
обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про
результати розгляду відповідної справи[20,с. 241].
Гласність судочинства забезпечується гласною процедурою судочинства,
процесуальними гарантіями і її не слід тлумачити розширено. Для осіб
зацікавлених вона гарантується визначальними правами учасника цивільного
судочинства - правом приймати участь у суді та правом бути заслуханим при
розгляді своєї справи.
Що стосується права журналістів отримати рішення суду, то у
законодавстві відсутня спеціальна регламентація цього питання. Відповідно до
ст.26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні» журналіст має право: на вільне одержання, використання, поширення
 36

(публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;

відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального
самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути
прийнятим їх посадовими особами; відкрито здійснювати записи, в тому числі
із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків,
передбачених законом; на вільний доступ до статистичних даних, архівних,
бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише
специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що
визначаються чинним законодавством України. Згідно зі ст. 37 Закону України
«Про інформацію» не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за
інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі, поряд з
державною таємницею, конфіденційною інформацією та інформацією, що
стосується особистого життя особи, інформацію про оперативну і слідчу роботу
органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих
випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам,
розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та
об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю
будь-якої особи[24,с. 214].
Зміст названих статей, на перший погляд, начебто передбачає систему
правових дозволів для представників засобів масової інформації (преси), яким
кореспондуються обов'язки тих чи інших суб'єктів права. І тому деякі автори
вважають, що, виходячи зі свободи журналістів та засобів масової інформації, а
також їх ролі у суспільстві, представники засобів масової інформації -
журналісти мають право на отримання судових рішень по конкретних справах,
на відміну від ординарних громадян. Така думка уявляється спірною.
Як відомо, проблема відносин засобів масової інформації та судів є
досить складною і потребує більш чіткого законодавчого врегулювання. Разом
з тим, що стосується цивільного процесуального законодавства та його
застосування, то, виходячи з предмету процесуально-правового регулювання
сфери цивільного судочинства, слід відмітити, що журналісти не мають право
 37

отримати судове рішення по конкретній справі. Реалізація їхніх професійних

прав може здійснюватися лише в межах загальної гласності цивільного
судочинства (гласності для народу), а право на отримання копії рішення мас
лише обмежене коло суб'єктів процесуальної діяльності і це право с похідним
від права знайомитися з матеріалами справи або з реалізацією інших
процесуальних прав - права на оскарження тощо.
 38

ВИСНОВКИ

Отже, закріплений п.7 ст. 129 Конституції принцип гласності

характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним
запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість
громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його
відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ.
Гласність цивільного процесу забезпечує правову пропаганду чинних
законів, контроль населення за діяльністю суду і тим самим сприяє зміцненню
його авторитету. Присутні в залі переконуються в гуманності і справедливості
законів. Гласність цивільного процесу позитивно впливає на осіб, які беруть
участь у справі, процесуальні дії яких перебувають під контролем громадян,
присутніх в залі судового засідання.
Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що
розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить
інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також
допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню
відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також
забезпечення таємниці усиновлення. В закритому судовому засіданні присутні
особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також свідки,
експерти, перекладачі.
Рішення судів у всіх випадках проголошується прилюдно. До залу
судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років,
якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками [2, ст.10].
Встановлене ст. 10 ЦПК визначення змісту принципу гласності як відкритого
розгляду справ у суді не є повним. Гласність означає також відкритість усіх
матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в їх праві знайомитися з
ними, в обов'язковому їх інформуванні про час і місце судового засідання і про
виконання окремих процесуальних дій [2, ст.ст.99, 189].
 39

Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і

повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо,
телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації,
обговорювати матеріали справи в трудовому колективі тощо. Ніхто не може
бути обмеженим у праві на отримання в суді усної чи письмової інформації
щодо результатів розгляду його судової справи. При розгляді справ перебіг
процесу фіксується технічними засобами у порядку, визначеному
процесуальним законом.
З наведених думок перш за все видно, що позиція щодо відокремленості
поняття відкритості від поняття принципу гласності цивільного судочинства є
поодинокою, оскільки абсолютна більшість науковців зазначають, що
відкритість є або єдиним змістом вказаного принципу або ж принаймні
головним його елементом.
На нашу думку, все ж таки, варто підтримати думку більшості науковців з
наступних міркувань. Перш за все, абсолютна більшість тлумачень поняття
гласності, поданих у тлумачних словниках та енциклопедіях, визначають  її 
саме через відкритість судового розгляду, і хоча в деяких з таких визначень
відкритість є не єдиною ознакою гласності, проте, ознакою визначальною.
Солідарні з таким визначенням і науковці, які, як подано вище, незалежно від
власної точи зору на визначення поняття гласності неодмінно найпершою її 
ознакою визначають саме відкритість судового розгляду.
По друге, Конституцією України закріплено саме принцип гласності
судового розгляду, а ст. 6 ЦПК України цей принцип деталізовано, розкрито
його зміст. Вказана ст. 6 ЦПК хоча і містить в своїй назві термін “відкритість”,
проте, за змістом статті ніяким чином не відокремлює його від принципу
гласності, а навпаки — під назвою статті про гласність судового розгляд одразу
вказує, що такий розгляд має бути відкритим.
Разом з тим, необхідно наголосити, що поняття відкритості судового
розгляду і поняття гласності, хоча і мають багато спільного, що випливає із
всього вищенаведеного, все таки є різними. Відкритість означає видимість
 40

цивільного судочинства для всіх громадян, проте гласність - включає в себе не

лише цю видимість, а і ряд інших аспектів (які будуть наведені нижче), що дає
можливість визначити співвідношення цих понять як ціле (гласність) і частина
(відкритість).
Таким чином, аби не вносити плутанини у термінологію ЦПК України та
коректно визначити сам зміст принципу гласності цивільного судочинства
необхідно змінити назву ст. 6 ЦПК України, виключивши з неї слово
“відкритість”.
 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-

IV від 08.12.2004 р.
2. Цивільний-процесуальний кодекс України 2004 року //  Офіційний
вісник України
3. Цивільний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами та
доповненнями на 01.01.2005. - К.: Вид. Паливода А.В.,2005. - 336 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960р. в
редакції від 10 жовтня 2009р. // http:// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
5. Кодекс адміністративного судочинства України 2005р. // Відомості
Верховної Ради України. — 2013. — № 35—36, № 37. — ст. 446.
6. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної
Ради України. — 1992. — № 6. — ст. 56.
7. Закон України “Про доступ до судових рішень” №3262-IV від 22 
грудня 2005р. // Голос України. — 2012. — № 7.
8. Проект Кримінально-процесуального кодексу України №3456-д від 18
листопада 2005р., прийнятий Верховною Радою України у першому читанні 15
грудня 2005 р. // http://gska2.rada. gov.ua
9. Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих
актів (щодо обов’язковості внесення судових рішень до Єдиного державного
реєстру судових рішень)” № 3214 від 24 вересня 2008. // http://gska2.rada.gov.ua
10. Збірка Постанов Пленуму Верховного Суду України з цивільних та
кримінальних справ. - К.: Освіта, 2006.
11. Баранов И. В., Васильчук Ю. В., Владимирова И. А., Дронова Ю. А.,
Жукова О. В., Захаров Г. Н. Гражданское процессуальное право: учебник / Л.В.
Туманова (ред.). — М.: Проспект, 2012. — 606 с.
12. Великий тлумачний словник сучасної української мови / А.П.
Загнітко, І.А.Щукіна — Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2011. — 500с.
 42

13. Великий тлумачний словник української мови: Близько 40000 сл. /

Упоряд. Т.В.Ковальова. — Х.: ФОЛІО, 2011. — 766с.
14. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 250 000: [А-
Я] / Уклад. і голов. ред. В.Тбусел. — К.; Ірпінь: Перун, 2007. — 1719 с.
15. Гражданский процесс: учеб. пособие. / СВ. Васильев. — изд. 2-е, доп.
—  Х.: Одиссей, 2013. — 510с.
16. Гражданский процесс Украины: Учебник для студентов юридических
специальностей высших учебных заведений / Под ред. Ю.С. Червоного;
Одесская национальная юридическая академия. — К.: Истина, 2006. — 399 с.
17. Гришин И.П. Гражданский процесс: Учебник. / Под ред.
М.К.Треушникова. — 3-е изд., испр. и доп. — М.: Юриспруденция, 2001. — 387
с.
18. Гражданский процесс: Хрестоматия: Учеб. пособие. Под ред.
М.К.Треушникова; Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Юрид. фак. — 2-е изд.,
перераб. и доп. — М.: ОАО  ”Изд. дом  ”Горо-дец”, 2011. — 890с.
19. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. ВА. Мусина и др. — М.:
Гардарика: Проспект, 1996. — 480 с.
20. Зейкан Я.П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України:
(за станом на7жовт. 2013 р. — К.: Юрид. Практика, 2013. — 559 с.