Поняття права міжнародних договорів.

Договори - це міжнародні угоди, які укладені між державами у письмовій формі та

регулюються міжнародним правом. Різноманітні назви договорів (пакт, хартія, угода,
конвенція, протокол тощо) не впливають на їх юридичний режим.

Зростаюча роль держав у міжнародному суспільстві у XVIII та у XIX сторіччях, вплив

позитивістських та волюнтаристських доктрин у ці часи були причиною того, що
договори посіданій дуже важливе місце серед джерел міжнародного права, для
волюнтаристів міждержавні угоди є єдиним джерелом цього права. До того ж договори
мають (або так здається) певні переваги технічного порядку: їх можна обговорювати та
укладати у короткий термін, на норми, які вони диктують, можна легко посилатися, без
проблем доведення, вони є ясними та точними. У 60-гі та 70-ті роки, під впливом країн,
що розвиваються, та за підтримки соціалістичних країн були укладені численні
багатосторонні договори з тим, щоб кодифікувати, з також спробувати змінити існуючі
звичаєві норми у більш сприятливому лля цих країн напрямку. Через усе це договори
посідали дедалі важливіше місце серед інших джерел міжнародного права.

Сьогодні ситуація змінилася, та договори стали посідати більш відповідне їм місце.

Співвідношення договорів та звичаїв стало більш відчутним і загалом прийнято, що
договори не можуть замінити звичаїв (а також інших джерел, зокрема загальних
принципів). З іншого боку, договори не завжди мають ті якості, які іноді їм
приписують: будучи результатом переговорів, вони виражають компроміси, це
відбивається на ясності та точності їх формулювань: процедура їх укладення часто
дуже довга. Не всі договори публікуються. Що ж стосується волюнтаристської
кодифікації, яку країни третього світу- за підтримки соціалістичних країн прагнуть
упровадити у міжнародному суспільстві, то вона мала дуже слабкий практичний
результат, наштовхуючися на опір розвинених країн з ринковою економікою.

Ось один з прикладів кодифікації самого права договорів: після 1950 року Комісія з
міжнародного права здійснила спробу кодифікації звичаїв. шо стосуються договорів,
23 травня 1969 року підготовлений документ був прийнятий багатосторонньою
Конференцією, що зібралася у Відні. Me цей «договір договорів», який
містить 85 статей та проголошує норми стосовно більшості аспектів права договорів
(укладення, застосування, тлумачення, модифікація, недійсність тощо) не мав того
впливу, на який сподівалися його автори, багато з його положень були прийняті
більшістю держав, які його підписали, але держави, які складали меншість (серед яких
фігурують розвинені країни з ринковою економікою), не погодитися з ним. а отже,
відмовилися ратифікувати цю конвенцію (зокрема, через те, що вона містить
положення стосовно вад згоди та недійсності договорів, а особливо juscogens.. Таким
чином, Віденська конвенція не виголошує права договорів, їх норми залежать лише
від держав, які їх ратифікують. Отже, можна сказати, що доля права договорів -
бути, зрештою, врегульованим звичаями.

Теоретична наука розробила класифікацію договорів, намагаючися виявити категорії,

які мають певні юридичні особливості. Ці спроби дають підставу для суперечок,
оскільки у численних галузях звичаєві норми, які застосовуються до договорів, не
зовсім ясно встановлені.

Досить насамперед відрізнити договори, які укладені між державами, та договори,

укладені іншими суб'єктами (невизнаними державами, визвольними рухами,
міжнародними організаціями, недержавними особами комерційного права тощо). З
іншого боку, можна класифікувати договори за формальними критеріями: наприклад,
розрізняти двосторонні та багатосторонні договори (серед останніх фігурує також
категорія всесвітніх договорів, відкритих «для всіх держав», сам цей вислів дає
підставу для різного тлумачення), договори в урочистій чи спрощеній формі, договори,
усталені під егідою міжнародної організації, та ті. які такими не є, тощо. Нарешті,
договори можуть бути класифікованими за матеріальними критеріями: спеціальні
конвенції, які мають дуже конкретний предмет, відрізняються від загальних конвенцій,
які регулюють широкі питання; договори-контракти, синалагматичні, відрізняються від
договорів-законів, які мають нормативну функцію. З цими різноманітними
категоріями, які повинні комбінуватись, пов'язані численні правові наслідки, що
стосуються режиму договорів