Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

План

Вступ

1.Призначення неустойки як виду забезпечення виконання зобов’язань

2.Поняття та форми неустойки

3.Види неустойки

4.Збільшення та зменшення розміру неустойки

Висновки

Список використаних джерел

 Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлюється важливістю та

поширеністю використання неустойки в цивільних правовідносинах.
Неустойка, як один із способів забезпечення виконання зобов’язань, відіграє
значну роль у стимулюванні боржника до належного виконання взятих на
себе зобов’язань, а також у захисті прав кредитора у разі їх порушення.

Сучасний стан економічних відносин в Україні характеризується

значною динамічністю та складністю, що робить питання забезпечення
виконання зобов’язань особливо актуальними. Неустойка, завдяки своїй
гнучкості та ефективності, є одним із найпоширеніших способів
забезпечення, який використовується як у сфері договірних, так і
позадоговірних зобов’язань.

Незважаючи на значну увагу до проблем неустойки в науковій

літературі, залишаються невирішеними ряд теоретичних та практичних
питань, пов’язаних з її застосуванням. Це свідчить про актуальність та
необхідність проведення ґрунтовного дослідження, спрямованого на
комплексне вивчення неустойки як способу забезпечення виконання
зобов’язання.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у

поглибленні наукових знань про неустойку, узагальненні судової практики та
розробці практичних рекомендацій щодо її застосування.

Об’єктом дослідження є правові відносини, пов’язані з застосуванням

неустойки як засобу забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти

застосування неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язань в
господарських відносинах.
 Метою курсової роботи є розгляд та аналіз правового регулювання
неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язань у цивільному
праві, визначення її сутності, особливостей застосування .

Для досягнення вказаної мети дослідження були поставлені наступні

завдання:

- розглянути призначення неустойки як виду забезпечення виконання

зобов’язань;
- проаналізувати поняття та форми неустойки;
- охарактеризувати види неустойки;
- дослідити збільшення та зменшення розміру неустойки.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися сучасні

методи наукового пізнання, зокрема, діалектичний із системно-структурним
підходом до вивчення матеріалу, порівняльний, історичний, логіко-
юридичний, статистичний.
Використання цих загальнонаукових та спеціальних методів у дослідженні
дозволило проаналізувати правову природу неустойки, її роль серед засобів
забезпечення виконання зобов'язань та форм цивільно-правової
відповідальності. Також були досліджені особливості застосування неустойки
на кожному етапі її існування.
1.Призначення неустойки як виду забезпечення виконання зобов’язань

Один із важливих документів у сфері регулювання приватноправових

відносин - це договір, який виступає дієвим інструментом забезпечення прав
та інтересів учасників договірних відносин. Різноманітні способи
забезпечення виконання договірних зобов'язань та міри цивільно-правової
відповідальності, серед яких велике значення має неустойка, сприяють
досягненню вказаної мети.

Питання застосування неустойки у цивільному праві України вивчали

такі вчені, як М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, О.І. Гелевей, Д.О. Гришин,
Ю.В. Долматова, Ю.Л. Єршов, Е.М. Малікова, О.О. Отраднова та інші. У
доктрині цивільного права традиційно виділяють два різновиди неустойки:
законну, встановлену на підставі акта законодавства, та договірну,
передбачену у договорі, укладеному сторонами.

Неустойка, згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, може

бути в грошовій сумі або іншому майновому еквіваленті, який боржник
зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення першим свого
зобов'язання. У випадку порушення зобов'язання неустойка стає мірою
цивільно-правової відповідальності. Неустойка має подвійну правову
природу, що одночасно є і способом забезпечення виконання зобов'язань, і
мірою цивільно-правової відповідальності.

Функцією неустойки як засобу забезпечення виконання зобов'язань є

стимулююча, спрямована на зміцнення зобов'язальних правовідносин та
забезпечення інтересів кредитора. Неустойка може використовуватись лише
для матеріальних (майнових) об'єктів цивільних правовідносин, таких як
рухомі речі, цінні папери, результати робіт або послуг.
 Слід відзначити, що виплата неустойки в якості заходу відповідальності
має подвійну функцію - компенсаційно-штрафну. З одного боку, її
призначення полягає у відшкодуванні кредитору завданих збитків, а з іншого
- всі види її стягнення виконують штрафну функцію.

Щодо збитків, згідно з чинним Цивільним кодексом України,

традиційно виділяють чотири види неустойки: залікову, штрафну, виключну
та альтернативну. Залікова неустойка передбачає стягнення визначеної
законом або договором суми неустойки і, крім того, відшкодування збитків у
тій мірі, яка не компенсується стягнутою неустойкою, тобто сума, що складає
розмір неустойки, зараховується на рахунок відшкодування збитків.

Стягнення залікової неустойки має компенсаційну функцію і

зараховується на рахунок збитків. Зазвичай, розмір завданих збитків
компенсується стягненою неустойкою або збитки взагалі не виникають, саме
тому позивачі часто обмежуються стягненням залікової неустойки, не
подаючи позову про відшкодування збитків.

Штрафна неустойка дозволяє кредиторові вимагати від боржника як

компенсації в повному обсязі завданих кредиторові збитків внаслідок
невиконання зобов’язань, так і передбаченої законом або угодою суми
неустойки. За своїми майновими наслідками штрафна неустойка є
найжорсткішим засобом забезпечення виконання зобов’язань порівняно з
іншими видами неустойки, оскільки покладає на боржника додаткову
відповідальність за неналежне виконання зобов’язань.

Це одночасне стягнення неустойки і збитків є найефективнішим

способом впливу на боржника. На відміну від залікової неустойки, головна
мета штрафної неустойки - стимулювати належне виконання зобов’язань, а не
лише компенсувати можливі негативні наслідки невиконання.

Згідно з чинним Цивільним кодексом України, законодавець надав

пріоритет штрафній неустойці. Згідно зі статтею 624 ЦК України, якщо за
порушення зобов’язання встановлена неустойка, то вона підлягає стягненню
в повному обсязі незалежно від відшкодування збитків.

Особливе значення серед наведених видів неустойки має виключна

неустойка - це єдиний негативний наслідок, який може настати для сторони,
що не виконала належним чином зобов’язання.

Аналіз норм чинного законодавства та судової практики свідчить, що

виключна неустойка широко застосовується саме як законна, що за своїм
характером захищає майнові інтереси не кредитора, а боржника,
відповідальність якого в цьому випадку має обмежений характер.

Застосування виключної неустойки не дає можливості кредиторові

відшкодувати завдані невиконанням договору збитки за рахунок боржника,
обмежуючи їх стягнення лише визначеною заздалегідь неустойкою. Найбільш
істотною ознакою виключної неустойки є забезпечення виконання договору.

Існує також альтернативна неустойка, для якої характерно, що

кредитору надається право стягнути з боржника або визначену угодою суму
неустойки у вигляді штрафу чи пені, або завдані невиконанням договору
збитки. Цей вид неустойки, крім стимулювальної функції, має на меті також
певною мірою компенсувати заздалегідь оцінені збитки, звільняючи
кредитора від необхідності обраховувати й доводити наявність збитків у
майбутньому.

Мета альтернативної неустойки - компенсувати кредиторові завдані

невиконанням договору збитки. Якщо розмір збитків перевищує розмір
неустойки, кредитор має можливість відмовитися від стягнення неустойки і
вимагати відшкодування збитків. У цьому випадку він зобов’язаний довести
не лише наявність завданих збитків, а й те, що ці збитки настали саме
внаслідок неналежного виконання договірного зобов’язання контрагентом.

Отже, неустойка відіграє важливу роль у регулюванні договірних

зобов'язань для юридичних та фізичних осіб, що робить її найбільш
універсальним і поширеним засобом забезпечення виконання зобов'язань. У
контексті компенсації збитків, традиційно виділяються такі види неустойки:
залікова, штрафна, виключна й альтернативна.

Ця класифікація обумовлена тим, що, незважаючи на принцип повного

відшкодування шкоди, законодавець може обмежити право на повне
відшкодування збитків у деяких випадках для захисту певних суспільних
інтересів.
2.Поняття та форми неустойки

Основною метою юридичного регулювання в зобов'язальних відносинах є

створення умов, сприятливих для запобігання невиконанню або неналежному
виконанню цивільно-правових зобов'язань. Чинне законодавство надає
широкі можливості для захисту інтересів добросовісної сторони. Один із
таких засобів - забезпечення зобов'язань.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань,

привабливість якого пояснюється зручним способом спрощеної компенсації
втрат кредитора, зумовлених невиконанням або неналежним виконанням
боржником своїх обов'язків.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойка (або штраф,

пена) - це грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати
кредиторові у разі порушення боржником свого зобов'язання. Зазвичай вона
відображає розмір заподіяних кредитору збитків. При цьому кредитор не
отримує жодних додаткових майнових гарантій: боржник або компенсує
збитки (залікова неустойка), або сплачує їх лише частково (виключна
неустойка). У випадку штрафної неустойки, вона має забезпечувальний
характер - кредитор отримує грошову суму незалежно від наявності чи
відсутності збитків.

Неустойка, яка також передбачена у статті 230 Господарського кодексу

України, визнається господарськими санкціями у вигляді грошової суми
(неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний
сплатити у випадку порушення ним правил здійснення господарської
діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського
зобов'язання.
Основні ознаки неустойки, як виду забезпечення виконання зобов'язань,
включають: а) акцесорність (додатковість) до відповідного договору; б)
спрямованість на запобігання невиконанню або неналежному виконанню
умов договору; в) підставою для покладення на боржника негативних
наслідків є факт порушення договірного зобов'язання; г) компенсація збитків,
завданих кредиторові у зв'язку з невиконанням умов договору; д) відсутність
додаткових гарантій виконання зобов'язання, яка є характерною ознакою
інших видів забезпечення виконання зобов'язання.

Важливу роль у забезпеченні виконання зобов'язання відіграє розрізнення

неустойки за способом розрахунку. При визначенні її розміру сторони
враховують ступінь виконання зобов'язання, тривалість порушення договору,
розмір збитків, завданих контрагенту. Водночас, право на неустойку виникає
незалежно від того, чи має кредитор збитки, спричинені невиконанням або
неналежним виконанням зобов'язання.

У цілому, неустойка відіграє суттєву роль у регулюванні кредитної діяльності

та сприяє збільшенню відповідальності позичальника за неналежне
виконання покладених на нього обов'язків. Проте, у зв'язку з можливістю
використання широкого спектру як іменованих, так і неіменованих методів
забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, значення
неустойки може втрачати свою пріоритетність. Це пояснюється тим, що
право кредитора на отримання предмету неустойки ще не означає, що
позичальник зможе або захоче передати його в натурі. У такому випадку
кредитор очікують довгі та затратні процеси здійснення цього права,
починаючи від судового процесу й закінчуючи виконанням рішення суду.

3.Види неустойки

Прийняття нового Цивільного кодексу України спричинило відродження

окремих цивільно-правових інститутів та надання їм нового змісту.
Традиційні цивільно-правові структури, які використовувалися протягом
тривалого часу, в умовах ринкової економіки та розширення свободи
укладення договорів, втратили свою актуальність і потребують перегляду.

З метою забезпечення поступового й послідовного розвитку національної

економіки законодавець встановлює певні правила, за якими суб'єкти
цивільно-правових відносин у конкретних ситуаціях найбільш раціонально
визначають зміст своїх прав і обов'язків. Це стосується і видів забезпечення
виконання зобов'язань, передбачених для учасників цивільно-правових
відносин.

Основна мета засобів забезпечення виконання зобов'язань полягає у

створенні умов, за яких боржник належним чином виконає свої договірні
зобов'язання, особливо в натурі. Неустойка виступає як найуніверсальніший
та найпоширеніший вид забезпечення виконання зобов'язань у цивільному
праві. Це зумовлює пильну увагу від як наукового співтовариства, так і
підприємницького сектору, а також потребує чіткої класифікації.

Питання щодо юридичного регулювання, підстав виникнення та змісту

окремих методів забезпечення виконання зобов’язань є актуальними і
залишаються такими, оскільки сприяють не лише належному виконанню
договірних зобов'язань суб'єктами, але й слугують засобом захисту від
неправомірних дій контрагента у рамках договору, а також визначають міру
відповідальності сторін, які не дотримуються установлених угодою (або
законом) зобов'язань.

Особливі цивільно-правові аспекти застосування методів забезпечення

зобов'язань, зокрема неустойки, досліджували такі вчені-юристи, як Ч. Н.
Азімов, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський, О. В. Дзера, Н. В. Кузнєцова, В.
В. Луць, О. А. Підопригора, Н. О. Саніахметова, Ю. К. Толстой, О. Г.
Харитонова, Я. М. Шевченко, Т. В. Боднар, М. В. Венецька, І. О. Дзера, Г. В.
Єрьоменко, А. В. Луць, Л. О. Отраднова, Т. С. Шкрум та інші.
Диференціація неустойки за методом обрахунку має значний вплив на
забезпечення виконання зобов'язань у рамках укладених договорів,
враховуючи ступінь виконання зобов'язання, тривалість порушення
договірних умов та обсяг заподіяних збитків. Відповідно до ступеня
визначеності, неустойка може бути абсолютно визначеною або відносно
визначеною. Під абсолютно визначеною неустойкою розуміється та, що має
конкретну величину впливу, яка може бути застосована до порушника
зобов'язання, як у випадку відповідальності постачальника за поставку
неякісної продукції згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-
технічного призначення. Відносно визначена неустойка, наприклад, штраф за
несвоєчасне повернення багатократно використовуваної тари, залежить від
терміну прострочки.

Класифікація неустойки на обмежену та необмежену може здійснюватися в

залежності від способу обрахунку її розміру. Обмежена неустойка має чітко
визначений ліміт величини, який встановлюється законом або договором, у
той час як необмежена неустойка обчислюється протягом усього періоду,
коли боржник не виконує своїх зобов'язань.

Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми, де обов'язки однієї

сторони відповідають зобов'язанням іншої. Забезпечення вимог неустойкою
може класифікуватися як зустрічні або односторонні, враховуючи взаємодію
подібних вимог. Наприклад, постачальник несе відповідальність за
неправильну поставку продукції без тари, тоді як замовник зобов'язаний
повернути багаторазово використану тару.

Важливо розрізняти неустойки залежно від ступеня виконання зобов'язань.

Наприклад, коли зобов'язання взагалі не виконано (наприклад, підрядник не
розпочав роботу, перевізник не забезпечив транспортні засоби, боржник не
повернув кошти за кредитним договором тощо), та коли зобов'язання
виконано не повністю або неналежним чином (наприклад, підрядник
розпочав роботу з запізненням або виконав її неналежним чином, частина
продукції була некомплектною, замовник оплатив послуги, але не вчасно). З
урахуванням суті порушення, можна виділити замінну і каральну неустойки.
У першому випадку, коли неможливо отримати належне, кредитор може
задовольнити свої інтереси шляхом стягнення замінної неустойки. У другому
випадку йдеться про покарання контрагента за неналежне виконання
зобов'язань.

Історичний досвід показує, що існує умовна неустойка. У деяких випадках,

наприклад у 30-х роках ХХ століття, застосовувалась умовна неустойка як
засіб стимулювання виконання прострочених зобов'язань, де боржник
звільнявся від відповідальності за порушення зобов'язань при наступному їх
виконанні. У сучасному законодавстві можна зустріти випадки, коли розмір
неустойки за недопоставку зменшується, якщо постачальник здійснить
поставку в наступних періодах.

Сплата неустойки є одним із негативних наслідків неналежного виконання

зобов'язань. При цьому кредитор має право стягнути не тільки неустойку, а й
збитки, завдані йому внаслідок порушення зобов'язань. Класифікація
неустойки в залежності від співвідношення з збитками є однією з
найпоширеніших, що потребує уточнення поняття збитків.

У вітчизняній цивілістичній теорії, під збитками розуміють негативні

наслідки, що виникають внаслідок неправомірної поведінки. Ці негативні
наслідки, що зумовлені втратою майна або неодержанням доходів, які могли
бути отримані, якби було виконано зобов'язання, вважаються позитивними
збитками в майні. Відповідно до термінології Цивільного кодексу України,
перший вид збитків називається "реальними збитками", а другий -
"упущеною вигодою". У юридичній літературі розглянуто питання
співвідношення шкоди та збитків у повному обсязі. За урахуванням майнових
втрат потерпілого через протиправні дії, розрізняють збитки у вигляді
позитивної шкоди та упущеної вигоди. Щодо статті 225 Господарського
кодексу України, втрату майнових вигод законодавець також називає
"втраченою вигодою", включаючи до цього поняття штрафні санкції, сплачені
іншим суб'єктам. Зобов'язання щодо сплати неустойки не є самостійним, а
залежить від основного договірного зобов'язання, що забезпечується нею.
Таким чином, зобов'язання щодо сплати неустойки є акцесорним і існує
одночасно з зобов'язанням відшкодувати заподіяні збитки в результаті
невиконання договору, що породжує питання про їх взаємозв'язок.

У вітчизняній цивілістичній теорії, законодавець розрізняв два види

неустойки - альтернативну і штрафну. Однак, до цієї класифікації, яка була
встановлена в Цивільному кодексі СРСР 1963 року та Основах цивільного
законодавства Союзу РСР, додали ще два види - залікову і виключну
неустойки. Таким чином, у літературі зазвичай виділяють чотири види
неустойки: залікову, штрафну, виключну і альтернативну, що також
відображено у статті 624 чинного Цивільного кодексу України.

Залікова неустойка передбачає стягнення певної суми, визначеної законом або

договором, як неустойки, а також компенсацію за збитки в тій частині, яка не
покривається сумою неустойки. У заліковій неустойці виявляється зв'язок
між штрафними санкціями та позовом про відшкодування збитків, оскільки
сума неустойки зараховується на рахунок збитків, що виявляє її
компенсаційну функцію. Зазвичай позивачі обмежуються стягненням
залікової неустойки, не подаючи позов про відшкодування збитків, оскільки,
як правило, розмір заподіяних збитків покривається стягненою неустойкою
або збитки взагалі не виникають.

З іншого боку, законом або договором може бути передбачено інше

співвідношення неустойки зі штрафом. Штрафна неустойка дозволяє
кредитору стягнути з боржника як заподіяні йому збитки через невиконання
зобов'язання, так і визначену законом або договором суму неустойки.
Зазвичай, штрафна неустойка є найжорсткішим засобом забезпечення
виконання зобов'язання, оскільки покладає на боржника додаткову
відповідальність за неналежне виконання зобов'язання. Таке одночасне
стягнення неустойки та збитків є найефективнішим способом впливу на
боржника і зазвичай називається кумулятивною неустойкою.

На відміну від залікової неустойки, головна мета штрафної неустойки полягає

у стимулюванні належного виконання зобов'язання, а не у компенсації
можливих негативних наслідків, що можуть виникнути внаслідок його
порушення. Проте слід відзначити, що штрафна неустойка на практиці також
часто виконує компенсаційну функцію, оскільки процес відшкодування
збитків завжди пов'язаний з певними труднощами в доказуванні.

У чинному Цивільному кодексі України законодавець віддає перевагу

штрафній неустойці. Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України, якщо
за порушення зобов'язання передбачена неустойка, то вона підлягає
стягненню в повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків.

Серед зазначених видів неустойки особливе значення має виключна

неустойка. Законодавець передбачає, що за домовленістю сторін може бути
передбачене стягнення лише неустойки без відшкодування збитків. Виключна
неустойка є єдиним негативним наслідком, який може настати для сторони,
що не належним чином виконала зобов'язання, оскільки наявність або
відсутність збитків не впливає на розмір виключної неустойки чи можливість
її стягнення. Хоча деякі можуть вважати, що легальне визначення поняття
виключної неустойки ідентичне договірній неустойці, це не так. Аналіз норм
чинного законодавства та судової практики свідчить про те, що виключна
неустойка широко застосовується як законний інструмент, що захищає
майнові інтереси не кредитора, а боржника, відповідальність якого в цьому
випадку є обмеженою.

Система планового та адміністративного управління в економіці мала

великий вплив на характер відповідальності за невиконання цивільно-
правових зобов'язань. Виключна неустойка широко використовувалася в
рамках законодавства Союзу РСР і особливо активно застосовувалася у
відносинах між транспортними та підрядними організаціями та їх клієнтами.
Основна причина обмеження відповідальності транспортних організацій
перед клієнтурою полягала в тому, що масштаби клієнтури величезні, і якщо
б усі позови про збитки були задоволені, це могло би серйозно підірвати
функціонування цих підприємств та загалом загрожувати їх існуванню як
суб'єктів підприємницької діяльності.

У цьому контексті особливість відповідальності транспортних підприємств за

невиконання договірних зобов'язань полягала у тому, що позови про
відшкодування збитків могли би бути задоволені лише у випадку прямих
вказівок закону. Застосування виключної неустойки не давало можливості
кредитору відшкодувати заподіяні невиконанням договору збитки за рахунок
боржника, обмежуючи їх стягнення лише визначеною заздалегідь
неустойкою.

На нашу думку, не доцільним є використання в господарській практиці

виключної неустойки як засобу забезпечення виконання зобов'язань. У цьому
випадку виключна неустойка стає не ефективним інструментом
попередження порушень, а лише максимальною нормативною виплатою, що
позбавляє її роль попереджувального заходу та компенсаційної функції.
Законодавство передбачає застосування виключної неустойки, як правило, у
випадках, коли боржником є природний монополіст. Також можна розглядати
штрафи, передбачені типовими договорами на централізовану охорону
квартир та об'єктів, як варіант виключної неустойки.

У випадку, коли сторони домовилися про виключну неустойку, а контрагент

прагне вирішити питання, задовольнившись заздалегідь визначеною сумою,
можна припустити, що ця визначена грошова сума, за своєю правовою
природою, не є неустойкою, а є відступним. В радянському цивільному
законодавстві, за умов планової економіки, можливість "відкупитися" від
контрагента вважалася неприпустимою, тому відступне не обговорювалося.

Як для неустойки, так і для відступного, є додатковими зобов'язаннями

боржника, які підлягають стягненню лише у випадку невиконання основного
зобов'язання. Однак, між ними є ряд відмінностей. По-перше, неустойка - це
штраф за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, тоді як
відступне не пов'язане з винністю контрагента, а є одним з варіантів його
правомірної поведінки. По-друге, основною метою неустойки є забезпечення
виконання договору, тоді як відступне надає можливість кожній зі сторін
припинити договір за умови сплати певної суми. По-третє, неустойка
відшкодовує збитки, пов'язані з неналежним виконанням договору, тоді як
відступне сплачується за припинення договору. По-четверте, підставою для
стягнення неустойки є факт невиконання зобов'язання, тоді як для
відступного достатньо бажання контрагента. Серед інших відмінностей
можна відзначити форму встановлення: неустойка повинна бути укладена в
письмовій формі, тоді як відступне підлягає встановленню відповідно до
вимог Загальної частини Цивільного кодексу України.

Неустойка може бути встановлена як законом, так і договором, у той час як

відступне є винятковим інститутом договірного права.

У випадку, коли сторони угоди мають можливість включити альтернативну

неустойку, це передбачає, що кредитор може вимагати від боржника або
певну суму визначену як неустойка у формі штрафу або пені, або ж
відшкодування збитків, заподіяних невиконанням договору. Цей тип
неустойки, окрім того, що має стимулюючу функцію, також спрямований на
відшкодування заздалегідь оцінених збитків, звільняючи кредитора від
необхідності доводити наявність збитків у майбутньому. Цей вид неустойки
також відомий як оціночна, згідно з вказівкою К. О. Граве, оскільки він
передбачає фіксацію розміру можливих збитків для кредитора в разі
невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Метою альтернативної неустойки є компенсація заподіяних кредитору

збитків. У випадку, коли розмір збитків перевищує розмір неустойки,
кредитор має право відмовитися від стягнення неустойки і вимагати
відшкодування збитків. В такому випадку він зобов'язаний довести не лише
факт заподіяних збитків, але й те, що ці збитки виникли в результаті
неналежного виконання договірного зобов'язання контрагентом.

Непопулярність альтернативної неустойки може бути пов'язана з тим, що

кредитор, вибираючи стягнення збитків, може не мати гарантії, що суд
прийме його аргументи щодо розміру збитків. Таке ігнорування
альтернативної неустойки пояснюється відсутністю практичного досвіду
застосування. Зміна пріоритету, на нашу думку, може бути зумовлена
складною економічною ситуацією в країні та зростанням випадків порушення
договірних зобов'язань, включаючи несплату не лише неустойки, але й
збитків, зазнаних контрагентом. Ця редакція статті відповідає принципу
повного відшкодування, що є основним принципом інституту відшкодування
збитків.

Законодавча новела, яка міститься у статті 624 Цивільного кодексу України,

породжує конфліктну ситуацію при порівнянні зі статтею 232 Господарського
кодексу України "Порядок застосування штрафних санкцій". Остання стаття
стверджує, що у разі встановлення штрафних санкцій за невиконання або
неналежне виконання зобов'язань, збитки відшкодовуються у частині, яка не
компенсована цими санкціями. Це означає, що за загальним правилом,
неустойка, яка стягується за порушення господарських зобов'язань, є
заліковою. Яка ж норма має пріоритет при обчисленні вартості позову, якщо
характер неустойки не визначений безпосередньо у договорі? Звичайно,
кредитор зацікавлений у стягненні штрафної неустойки. Однак це може
суперечити вимогам статті 232 Господарського кодексу України.
На нашу думку, основні принципи цивільно-правової відповідальності за
неналежне виконання зобов'язань мають міститися саме у Цивільному кодексі
України. Це обумовлено тим, що саме цивільне законодавство регулює
майнові відносини, що ґрунтуються на принципах юридичної рівності,
вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Неустойка, як засіб забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань,

має своє поширення і в інших країнах. Згідно з аналізом цивільно-правових
систем, де неустойка використовується як засіб забезпечення зобов'язань, в
більшості випадків вона є альтернативною. Наприклад, Французький
цивільний кодекс дозволяє сторонам угоди визначити в договорі розмір
компенсації, яку повинен буде сплатити боржник у разі порушення
зобов'язань. Неустойка розглядається як збитки, що передбачені заздалегідь, і
суд відмовляє у стягненні збитків, якщо вони перевищують розмір неустойки.

У німецькому цивільному праві неустойка розглядається як певна грошова

сума або інше відшкодування, яке боржник має надати кредитору у випадку
невиконання, неналежного виконання або прострочки виконання
зобов'язання. На відміну від французького цивільного права, у німецькому
праві кредитор має можливість стягнути збитки, які не покриваються
неустойкою, або вимагати відшкодування збитків разом з неустойкою.

ЦК Нідерландів, як вважають, є зразковим кодексом, що чітко визначає

поняття неустойки і дозволяє встановити її як грошову суму або інше вид
відшкодування.

У англо-американському цивільному праві відсутній такий інститут, як

неустойка. Замість цього використовуються поняття штрафу чи штрафної
неустойки, а також заздалегідь обрахованих збитків.

У статті 1622 ЦК провінції Квебек також передбачено можливість

встановлення неустойки у договорі шляхом попереднього визначення збитків,
які можуть виникнути в разі невиконання боржником своїх зобов'язань. При
цьому кредитор не зобов'язаний доводити факт заподіяння шкоди
невиконанням зобов'язань.

Загальний висновок з порівняльно-правового аналізу полягає в тому, що

вітчизняне законодавство виявляє певну специфічність у співвідношенні
неустойки зі збитками, яка виявляється у виділенні таких видів неустойки як
залікова, штрафна, виключна і альтернативна. Ця класифікація обумовлена
необхідністю захисту певних суспільних інтересів і можливістю обмеження
права на повне відшкодування збитків залежно від типу зобов'язань.

Основні принципи цивільно-правової відповідальності за неналежне

виконання зобов'язань мають бути відображені в Цивільному кодексі України,
оскільки стаття 1 цього Кодексу передбачає, що саме цивільним
законодавством регулюються майнові відносини, засновані на принципах
юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх
учасників.

4.Збільшення та зменшення розміру неустойки

Існування в цивільному праві договірної неустойки та можливість визначення

її розміру за згодою сторін може спричинити завищення розміру такої
неустойки, особливо в умовах нестабільної економіки та падіння курсу
національної валюти. В історії спостерігалися значні збільшення розміру
неустойки, такі як "сплески" до 1000% від суми договору або прогресивний
зріст розміру неустойки за кожен день прострочення, зокрема під час
економічних криз і гіперінфляції 90-х років XX століття.

В цивільному праві існують два основних способи обмеження надмірно

великого розміру неустойки, відомі як "нормативний" та "судовий".
Нормативний спосіб обмеження неустойки полягає у встановленні у
нормативних актах максимальної суми, яку не може перевищувати неустойка.
Цей підхід давно існує, але не завжди має широке застосування через
відсутність такого самообмеження у деяких галузях права. В Україні,
наприклад, нормативне обмеження розміру неустойки встановлене Законом
"Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", де
розмір пені обмежується подвійною обліковою ставкою Національного банку
України.

Оскільки законодавець у пункті 3 статті 551 Цивільного кодексу України 2003

року встановив зв’язок між неустойкою та збитками, потрібно проаналізувати
потребу та доцільність такого положення. Відповідно до різних взаємозв'язків
зі збитками, цивільне право виділяє такі типи неустойок як штрафна,
залікова, виключна та альтернативна.

Штрафна неустойка є такою, що стягується вище за розмір збитків.

Наприклад, згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України, штрафна
неустойка застосовується у всіх випадках, якщо сторони не визначили інший
вид неустойки. Залікова неустойка стягується лише в тій мірі, яка не покрита
неустойкою.

Згідно з пунктом 2 статті 624 Цивільного кодексу України, сторони можуть

укласти договір, в якому передбачено обов'язок відшкодування збитків лише
в тій мірі, яка не покрита неустойкою. У той час, коли при встановленні
штрафних санкцій згідно з Господарським кодексом України, збитки
відшкодовуються тільки в тій мірі, що не покрита цими санкціями. Якщо
порушення не спричинило збитків, суд може знизити розмір належних до
сплати штрафних санкцій з урахуванням інтересів боржника.

Отже, згідно з загальним правилом Цивільного кодексу України передбачена

штрафна неустойка, тоді як згідно з Господарським кодексом України -
залікова. Обидва кодекси дають сторонам можливість встановити інше
співвідношення між неустойкою та збитками. У разі, якщо сторони цього не
зробили, виникає питання про застосування загальної та спеціальної норми.
На думку деяких науковців у галузі господарського права, застосуванням
спеціальної норми має бути Господарський кодекс України, оскільки його
норми щодо неустойки мають більш послідовний підхід до ролі штрафу за
порушення стороною свого обов'язку, а не як додаткового збиткового
стягнення.

Існує також виключна неустойка, яка обмежує відповідальність лише

сплатою неустойки, що виключає потребу у відшкодуванні збитків. Цей вид
неустойки нормативно передбачає максимальне відшкодування, на яке може
розраховувати кредитор. Іншим видом є альтернативна неустойка, яка дає
кредитору можливість вибирати між стягненням неустойки або вимаганням
відшкодування збитків. У практичній діяльності цей вид неустойки майже не
використовується.

У юридичній літературі другої половини XX століття домінувала думка про

беззаперечний штрафний характер неустойки. Це положення було
обґрунтоване на тлі госпрозрахунків підприємств. Неустойка виходила за
рамки госпрозрахункових інтересів сторін, тоді як збитки, навпаки,
переважно представляли собою такі інтереси. За радянських часів науковці,
як правило, вважали, що співвідношення неустойки і збитків неприпустиме,
оскільки їх мета не відповідала одна одній. Штрафна неустойка, на їхню
думку, повинна була перш за все забезпечувати відповідність інтересів
окремих господарських органів державним інтересам.

Сучасне розуміння штрафної неустойки базується на праві учасників

договірних відносин самостійно встановлювати розмір відповідальності,
включаючи неустойку за порушення договору. Це має стимулювати сторони
до належного виконання договору, оскільки розмір відповідальності за
можливе порушення договору наперед відомий. Таким чином, стягнення
неустойки виступає як штраф за факт порушення стороною своїх договірних
обов'язків.
Оціночна теорія неустойки відома в українській цивілістиці ще з
дореволюційних часів. Згідно з цією теорією, неустойка представляє собою
заздалегідь встановлену оцінку можливих збитків, що можуть виникнути
внаслідок порушення зобов'язання, і ця оцінка проводиться за згодою сторін.
Такий попередній розрахунок може спростити процедуру доведення факту та
розміру збитків у майбутньому. За висновками деяких вчених, така оціночна
неустойка має компенсаційний характер, оскільки її завдання полягає у
відшкодуванні заздалегідь визначених збитків.

Проте позиція В.К. Райхера щодо оціночної теорії неустойки відрізняється.

Він вважав, що попередня оцінка майбутніх збитків є абсолютною фікцією,
оскільки точний розмір збитків важко визначити навіть після порушення
зобов'язання. Отже, визначити їх обсяг заздалегідь, на момент укладення
договору, є неможливим.

Загалом, оціночна теорія неустойки визначає її як спосіб відшкодування

збитків за раніше встановленою оцінкою, яка заздалегідь фіксує розмір
інтересу кредитора у виконанні зобов'язання.

Наведені погляди варто розглядати уважно, оскільки часто сторони при

встановленні розміру неустойки вирішують, що окрім її стягнення вони не
будуть доводити факт і розмір збитків. Однак, на мою думку, оціночна теорія
неустойки має свої недоліки. У сучасній науці цивільного права вже усталено,
що відповідальність за порушення договору має ретроспективний характер.
Це означає, що неустойка повинна відображати фактично завдані збитки, а не
бути передбаченою заздалегідь.

Якщо неустойка буде прив'язана до розміру збитків, то можуть виникнути

ситуації, коли кредитор не має змоги стягнути неустойку, якщо не поніс
жодних збитків. Крім того, спрощений механізм стягнення неустойки може
призвести до того, що вона стане штрафом за неналежне виконання
зобов'язань, а не компенсацією за завдані збитки.
Положення статті 551 Цивільного кодексу України 2003 року, зокрема фраза
"значно перевищує розмір збитків", потребує уточнення, оскільки воно
відноситься до оціночного поняття, застосування якого залежить від рішення
суду. Відповідно до процесуальних норм, суд повинен повністю, всебічно та
об'єктивно розглядати всі обставини справи, включаючи можливість
зменшення розміру неустойки, якщо вона включена до предмета позову.

У своїй Постанові № 5 від 30.03.2012 року Пленум Верховного Суду України

визначив істотні обставини для застосування статті 551 ЦК України, такі як
ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, а також
інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Постановою № 14 від
17.12.2013 року Пленум Вищого Господарського Суду України також було
зазначено, що при зменшенні неустойки враховується перелік обставин,
визначений у статті 233 ГК України.

Незважаючи на тлумачення вищих судових органів, судова практика у цьому

питанні залишається суперечливою. У більшості випадків вироки не містять
достатньої обґрунтованості щодо доцільності або необхідності зменшення
розміру неустойки, що ґрунтується на обставинах справи. Згідно з Єдиним
реєстром судових рішень за період з 2017 до 2018 року більшість суддів
задовольняють клопотання боржників про зменшення розміру неустойки.
Зокрема, лише у двох або чотирьох випадках із 60 вироків відмовлено у
зменшенні, залежно від регіону.

Часто вироки судів посилаються на норми Цивільного кодексу України та

зменшують розмір неустойки, але цей висновок не завжди підкріплюється
відповідними аргументами, що ґрунтуються на обставинах справи.
Наприклад, в деяких випадках суди посилаються на загальні принципи
цивільного законодавства або абстрактні категорії, які не випливають із
конкретного характеру суперечки.

Деякі суди визначають як істотні обставини ті фактори, про які не згадується

ні в юридичній літературі, ні в роз’ясненнях вищих судових органів.
Наприклад, у вироках можна зустріти врахування стану здоров’я відповідача,
його фінансового стану тощо.

Додатково, варто зазначити, що деякі суди значно зменшують розмір

неустойки, не надаючи адекватного пояснення цієї різниці. Така практика
залишається без належного обґрунтування та може породжувати сумніви у
справедливості рішень.

Досягнення у галузі цивільного права, аналіз судової практики та пояснення

вищих судових органів викликають певні сумніви щодо доцільності прив'язки
розміру неустойки до розміру збитків кредитора. Розповсюдження практики
зменшення розміру неустойки, як визначеного сторонами розміру
відповідальності за можливе порушення договору боржником, підриває
стимулюючу функцію неустойки як форми цивільно-правової
відповідальності. Це не відповідає інтересам добросовісних учасників
цивільних відносин, підриває договірну дисципліну та не сприяє стабільності
цивільного обороту.

Висновок полягає в тому, що положення частини третьої статті 551

Цивільного кодексу України 2003 року щодо можливості суду зменшувати
розмір неустойки потребує коригування. Незважаючи на численні пояснення
вищих судових органів, на рівні місцевих та апеляційних судів практика
залишається досить суперечливою.

Судове обмеження неустойки має бути засобом впливу, а не загальним

правилом, оскільки це призводить до обмеження права учасників
встановлювати розмір, який би стимулював відповідне виконання
зобов'язань. Зазвичай суди не проводять докладний аналіз обставин справи,
що порушує суть неустойки, закладеної в Кодексі. Для вирішення цієї
проблеми необхідно або визначити, що стягнення неустойки є фіксованою
санкцією без додаткових коригувань від суду, або уточнити положення
Кодексу. Наприклад, можна передбачити, що суд зменшує розмір неустойки
тільки у виняткових ситуаціях, які можуть бути наслідком обставин, що
нехарактерні для нормального виконання зобов'язань. Крім того, необхідно
встановити, що зменшення розміру стягуваної неустойки має бути
пропорційним характеру обставин справи. Наприклад, випадкові природні
катастрофи можуть призвести до зниження розміру неустойки до певного
відсотка.

Висновки

Список використаних джерел

1. Пучковська І.Й. Теоретичні проблеми забезпечення зобов’язань: автореф.

дис. ... д-ра. юрид. наук. Харків, 2018. С. 20–21. 2. Цивільний кодекс України
від 31.03.2019. URL https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/435-15#n2792 (дата
звернення: 23.07.2019). 3. Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов’язань: Закон України від 11.07.2013. URL
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/543/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення:
23.07.2019). 4. Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 №
7-рп/2013. URL https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-13(дата
звернення: 23.07.2019). 5. Отраднова О.О. Деякі проблеми неустойки в
цивільному праві. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління
та права. Науковий часопис. 2002. № 2 / Хмельниц. ін-т регіон. упр. та права.
2002. С. 138-141. 6. Договірне право України. Загальна частина : навч. посіб. /
Бондар Т.В., Дзера О.В., Кузнєуова Н.С. та ін.; за ред. Дзери О.В. Київ :
Юрінком Інтер, 2018. с. 565. 7. Гражданское уложение. Проект Высочайше
учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского
Уложения с объяснениями, извлеченными из трудов Редакционной Коммисии
по составлению Гражданского Уложения : в 2 т. / под ред. И. М. Тютрюмова. –
Санкт-Петербург : Тип. Санкт-Петербург. т-ва печат. и издат. дела «Труд»,
1910. Т. 2. 1215 с. 8. Азімов Ч.Н. Забезпечення виконання зобов’язань : навч.
посіб. Харків : Національна юридична академія України, 1995. С. 9. 9.
Цивільний і Господарський кодекси: 2004-2014 рр. : монографія / І.В.
СпасибоФатєєва, В.І. Крат, Ю.В. Мица та ін.; за заг. ред. І.В. Спасибо-
Фатєєвої. Харків : Право, 2014. С. 166. 10. Мілаш В.С. Господарське право:
Курс лекцій: У 2 ч. Ч. 1. Харків : Право, 2008, С. 387. 11. Брагинский М.И.,
Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения.
Москва : «Статут», 1999. С. 667. 12. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В.І.
Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, Т.І. Бєгова та ін. / за заг. ред. В.І.
Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Харків : Право, 2012. Т. 2.
С. 57. 13. Малеин М.Н. Имущественная ответственность в хозяйственных
отношениях / Н. С. Малеин. Москва : Наука, 1968. 208 с. 14. Цюра В.
Проблемні аспекти класифікації неустойки, її оціночні і штрафні властивості.
Підприємство, господарство і право. 2010. № 6. 15. Граве К.А. Договорная
неустойка в советском праве. Москва : Гос. изд-во юрид. лит., 1950, с. 15. 16.
Райхер В.К. Правовые вопросы договорной дисциплины в СССР. Ленинград,
1958. 266 с. 17. Пучковська І.Й. Теоретичні проблеми забезпечення
зобов’язань: монографія / І.Й. Пучковська. Харків : Право, 2017. С. 154.

18. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення,

тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій,
Міністрества юстиції, науковців, фахівців): у 12 т. / гол. ред. І.В. Спасибо-
Фатєєва. Харків : ФО-П Лисяк Л.С., 2012. Т. 7. С. 205. 19. Єдиний державний
реєстр судових рішень. URL http://reyestr.court.gov.ua/

1. Кудрявцев В.І. Забезпечення виконання зобов’язань за кредитним

договором: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2017. 222с. 2. Міловська
Н.В. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язань за договором
страхування. URL: file:///C:/Users/VALENT~1/
AppData/Local/Temp/Ppip_2019_19_30.pdf 3. Ситнік О.М. Неустойка як спосіб
забезпечення виконання зобов’язань за договором побутового підряду.
Часопис Київського університету права. 2015. № 4. С. 203-207. 4. Слома В.М.
Розвиток інституту забезпечення виконання зобов’язань у цивільному
законодавстві. Університетські наукові записки. 2006. № 1 (17). С. 103-107. 5.
Тімуш І.С. Класифікація неустойок за цивільним законодавством України.
URL: http://elar.naiau.kiev.ua/bitstream/ 123456789/3061/1/ 2013_1_timush.pdf