1. Поняття та цивільно-правова характеристика договору страхування.

2. Сторони договору страхування.

3. Істотні умови договору страхування.
4. Страховий ризик, страховий інтерес та страховий випадок як основні поняття страхового права.
5. Укладення, зміна та припинення договору страхування.
6. Види договору страхування.
7. Загальна характеристика договорів страхування майна.
8. Загальна характеристика договорів особистого страхування.
9. Загальна характеристика договорів страхування відповідальності.

1. Страхування — це вид цивільноправових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та

юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених до говором страхування або
чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадяна ми та
юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення
коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події
(страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній в договорі,
грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та
виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).
Договір страхування є:
– двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов’язки виникають як у
страхувальника, так і у страховика. Страхувальник зобов’язується сплатити страховий платіж, а страховик
— здійснити страхову виплату (подати допомогу, виконати послугу тощо) у разі настання страхового
випадку.
– реальним, набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено
договором. Визначення договору страхування як реального потребує пояснення: як відомо, реальними
є договори, які вважаються укладеними з моменту передання майна або вчинення певної дії, але договір
страхування спочатку укладається, а вже потім страхувальник сплачує перший платіж. Якби цей платіж
здійснювався не на виконання вже укладеного договору, можна було стверджувати, що страховик отримав
відповідні грошові кошти безпідставно. Враховуючи зазначене, необхідно розмежовувати момент
укладення договору і момент набрання ним чинності. Згідно з діючою редакцією ст. 983 ЦК України
договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу,
якщо інше не встановлено договором, а в ст. 18 ЗУ «Про страхування» від 1996 року момент укладення
договору та момент набрання ним чинності чітко розмежовується.
Юридичне значення набрання чинності договору страхування: коли договір укладено, але перший
страховий платіж не внесено, страховик не зобов’язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо
відбувався страховий випадок. Як бачимо, внесення такого платежу є дуже важливим юридичним фактом,
який на практиці необхідно фіксувати та документально підтверджувати. У разі внесення платежу у
готівковій формі підтвердження буде в документальній формі (це може бути касовий чек, квитанція тощо).
У разі внесення платежу у безготівковій формі договір набирає чинності з дати надходження коштів на
рахунок страховика, якщо інше не передбачено договором.
При цьому в літературі обгрунтовується позиція проте, що реальний характер договору страхування зовсім
не виключає можливості досягнути згоди за всіма істотними умовами ще до сплати страхової премії
(страхових платежів). Однак такий правочин набере чинності в моменту сплати страхової премії
(страхового платежу), тобто з настанням відкладальної умови.
– оплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик – у разі настання страхового
випадку здійснює страхову виплату. Не впливає на оплатний характер договору страхування
ненастання страхового випадку протягом чинності договору страхування. У такому разі страховик все ж
таки надає страхувальнику страхову послугу, звільнивши страхувальника, наприклад, від небезпеки
понесення обумовлених договором втрат.
– алеаторним (ризиковим) – це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко
визначити межі виконання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежать від випадку.
Страховику невідомо, чи буде він виконувати свої обов’язки за договором, а також коли саме і в якому
обсязі. Так само ризикує і страхувальник, який, сплачуючи внески за договором, не впевнений щодо
отримання страхового відшкодування. Страхувальнику також невідоме співвідношення сплачених ним
страхових внесків і розміру страхового відшкодування. Отже, алеаторність договору страхування
полягає у заснованій на випадку можливості нееквівалентності первинного і зустрічного надання за
цим договором.
Договір страхування можна вважати правочином, укладеним з умовою (відкладальною умовою), оскільки
відповідальність страховика обумовлюється невизначеністю настання чи ненастання страхового випадку.
Договір страхування і правочин під відкладальну умову
Договір страхування відрізняється від договору, укладеного під відкладальну умову. В останньому права та
обов’язки сторін виникають при настанні певної події (ст. 212 ЦК), хоча правочин і вчинений. У договорі
страхування права та обов’язки виникають при безпосередньому вчиненні правочину, але предмет певного
обов’язку, тобто дія, яка вимагається до вчинення зобов’язаною особою, залежить від настання певної
обставини (події). При настанні страхового випадку у страховика не виникає нового обов’язку, адже
при укладенні договору страхування у нього вже виникає обов’язок здійснити страхову виплату. При
настанні страхового випадку страховик лише виконує той обов’язок, який первісно був закладений у зміст
договору при його укладенні1.

Договірне зобов’язання із страхування може виступати самостійним цивільним правовідношенням або

доповнювати інше. Відносини із страхування можуть виступати як додаткове, допоміжне зобов’язання
при страхуванні предмета застави (ст. 581 ЦК, ст. 10 Закону ЦК України “Про заставу”), страхуванні товару
за договором купівлі-продажу (ст. 696 ЦК), страхуванні ризику невиконання платником ренти своїх
обов’язків за договором ренти (ч. 3 ст. 735 ЦК), страхуванні предмета договору найму (оренди) (ст. 771
ЦК), страхуванні транспортного засобу у випадку укладення договору найму останнього та цивільно-
правової відповідальності, зумовленої Його використанням, страхуванні вантажів, пасажирів і багажу (ст.
802 ЦК), страхуванні об’єкта будівництва (ст. 881 ЦК) тощо.

Страхування є однією з істотних умов договору будівельного підряду (ч. 5 ст. 318 ГК), договору оренди
державного та комунального майна (ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна”), концесійного договору (ст. 10 Закону України “Про концесії”), угоди про розподіл продукції (ст. 9
Закону України “Про угоди про розподіл продукції”) тощо.

В окремих законах інститут страхування визнається способом забезпечення виконання зобов’язань,

хоча у загальних положеннях про зобов’язання цей інститут прямо не віднесено до способів забезпечення
зобов’язань. В юридичній літературі це пояснюється тим, що страхування, як правило, не використовується
як спосіб забезпечення виконання зобов’язання, а як можливість уповноваженої особи отримати
задоволення свого права вимоги, навіть у тому випадку, коли зобов’язана особа не може виконати свого
обов’язку.

Матеріальну основу страхування складає так званий страховий фонд, який є джерелом відшкодування
випадкових матеріальних втрат (здійснення страхових виплат). Створення цього фонду є економічно
необхідним. Історично склалися різноманітні форми його організації. За особливостями свого предмета
страховий фонд створюється у грошовій формі.

За принципами його організації можливі три його форми: самострахування, створення

централізованих страхових фондів (резервів) та власне страхування.

Перша з них полягає в тому, що страховий фонд створюється в межах одного суб’єкта (здебільшого —
юридичної особи). Це децентралізована форма організації страхового фонду: він створюється та
використовується окремими суб’єктами самостійно, незалежно один від одного. Втрати, які виникають у
цього суб’єкта, компенсуються виключно за його рахунок, розподіляючись на весь час створення
страхового (резервного) фонду. Самострахування може застосовуватися здебільшого великими учасниками
цивільних відносин або тими суб’єктами, які складаються із декількох самостійних частин (наприклад,
судноплавні компанії, авіакомпанії тощо).

Друга форма — створення централізованих страхових фондів (резервів) за рахунок державного

бюджету або місцевих бюджетів. Характерними її рисами є те, що страховий фонд існує та
використовується як єдиний фонд для певного кола суб’єктів (у межах держави в цілому або її окремої
адміністративної одиниці) та створюється в централізованому порядку за рахунок централізованих
державних, місцевих та інших ресурсів, а не окремими суб’єктами. Виплати з цього фонду призначені
для компенсації втрат багатьох осіб, що відповідають обумовленим вимогам (територія, вид діяльності
тощо) і які не завжди беруть участь у його створенні.

Особливе значення має третя форма організації страхового фонду — власне страхування. На відміну
від перших двох форм створення страхового фонду, страхування характеризується двома ознаками:
страховий фонд формується у децентралізованому порядку за рахунок внесків окремих його учасників, а
розподіляється централізовано страховиком, але виключно серед його учасників (осіб, які беруть
участь у його формуванні). Втрати, що виникають у окремих його учасників, розподіляються виключно
серед осіб, які створили цей фонд.

Страхування може здійснюватись у двох формах: добровільній або обов’язковій (ст. 5 Закону).
Обов’язкове страхування виникає в силу прямої вказівки Закону, який зобов’язує його учасників
(здебільшого — страхувальника) укласти договір страхування. Обов’язкове страхування розповсюджується
на пріоритетні об’єкти страхової охорони, коли питання такої охорони певних об’єктів зачіпає суспільні
інтереси (наприклад, страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на
випадок настання негативних наслідків при їх перевезенні). Обов’язкове страхування можливе лише тоді,
коли за допомогою добровільного страхування неможливо досягнути (або одержати) необхідний ефект.
Нерідко об’єктивною перешкодою для проведення добровільного страхування є обмежена
платоспроможність (неплатоспроможність) страхувальника, а тому обов’язкове страхування у таких
випадках дозволяє забезпечити захист майнових інтересів як безпосереднього учасника страхових
правовідносин, так і суспільства в цілому. Зважаючи на примусовий характер обов’язкового страхування,
Закон містить вичерпний перелік обов’язкових його видів (ст. 7 Закону: медичне страхування, страхування
спортсменів вищої категорії, особисте страхування від нещасних випадків на транспортному засобі тощо).

Підставою для виникнення зобов’язань з добровільного страхування є договір страхування, який

укладається на підставі вільного волевиявлення сторін. Страхувальник повністю вільний у виборі
страховика при реалізації своїх страхових інтересів. Добровільне страхування у конкретного страховика не
може бути обов’язковою передумовою при реалізації страхувальником інших правовідносин. Перелік видів
добровільного страхування, який міститься у Законі (ст. 6), не є вичерпним. Страховик може здійснювати
будь-які види добровільного страхування. Визначальним моментом при цьому є наявність, по-перше,
прийнятих страховиком правил (загальних умов) страхування, які пройшли реєстрацію в Уповноваженому
органі; по-друге, відповідної ліцензії на здійснення конкретного виду добровільного страхування.

При здійсненні страхування досить широко використовуються такі його різновиди, як співстрахування та
перестрахування.

Співстрахування — це страхування предмета договору страхування кількома страховиками на підставі

одного договору страхування (ст. 986 ЦК; ст. 11 Закону). Договір співстрахування є договором з
множинністю осіб на боці страховика (ст. 540 ЦК). У договорі співстрахування має місце часткова
множинність. Права й обов’язки та їх обсяг кожного із страховиків мають бути визначені у договорі.
Співстрахування здійснюється лише за згодою страхувальника. Використання моделі співстрахування
може бути викликано різними причинами: наявність значних за обсягом об’єктів і як наслідок цього —
неможливість для одного страховика прийняти певний об’єкт на страхування, необхідність використання
різного роду страхової кооперації (наприклад, страховий пул) тощо.

Від співстрахування суттєво відрізняється перестрахування, яке є формою страхування страховиком у

іншого страховика (перестраховика) частини своїх фінансових ризиків, пов’язаних зі здійсненням
страхових виплат страхувальнику при настанні страхового випадку. Перестраховик має право приймати
ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного й обов’язкового страхування, на проведення
яких він отримав ліцензію. Перестрахування здійснюється на підставі укладеного між страховиком та
перестраховиком договору перестрахування, який укладається без погодження зі страхувальником. У
страховій практиці страховик за договором перестрахування, який передає в перестрахування частину
своїх ризиків, іменується цедентом, перестрахувальником, а перестраховик, який приймає вказаний
ризик, — також і цесіонарієм. У договорі перестрахування страховик за основним договором страхування
займає місце страхувальника. Останній при настанні страхового випадку вправі звернутися з вимогою про
здійснення страхової виплати лише до контрагента за укладеним ним договором страхування —
страховика. Необхідність перестрахування (як і співстрахування) викликана, зокрема, наявністю
значних за обсягом ризиків (наприклад, екологічних, космічних, ядерних), які окремий страховик не в
змозі прийняти на страхування, не порушуючи нормативно встановлені вимоги щодо забезпечення своєї
платоспроможності . Так, згідно зі 364 ст. 30 Закону, якщо страхова сума за окремим предметом
договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих
вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування.

2. Сторони договору страхування

Учасники страхового зобов’язання поділяються на дві групи: обов’язкові та факультативні

(необов’язкові). Сторонами договору страхування (його обов’язковими учасниками) є страховик та
страхувальник. ЦК визначає страховика як юридичну особу, спеціально створену для здійснення
страхової діяльності та яка одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Вимоги, яким мають відповідати страховики, встановлюються законом (ч. 1 ст. 984 ЦК). Відповідно до ст. 2
Закону Про страхування страховиками визнаються фінансові установи , які створені у формі
акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю і здійснюють
страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії. Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова
організація» та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які
мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Для набуття статусу страховика необхідне додержання
встановлених чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Україні здійснюється, за
незначними винятками, страховиками — резидентами, які повинні мати у своєму складі не менше трьох
учасників.

Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування
і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на
підставі укладених цивільно-правових правочинів, надання послуг (виконання робіт), якщо це
безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення
власних господарських потреб страховика (ст. 2 Закону). Мінімальний розмір статутного капіталу
страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі,
еквівалентній 1 мільйону євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 мільйона євро за
валютним обмінним курсом валюти України. Фізичні та юридичні особи з метою страхового захисту своїх
майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування (ст. 14 Закону), які не мають
на меті одержання прибутку, і тому не є суб’єктами підприємницької діяльності. Товариство взаємного
страхування є юридичною особою — страховиком, створеною з метою страхування ризиків своїх членів.
Страхові відносини між названим товариством та його членами будуються на підставі укладеного договору
страхування, в якому предмет страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення
страхових платежів визначаються з урахуванням особливостей кожного члена товариства.

Повноваження щодо права видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності належать Державній комісії з
регулювання ринків фінансових послуг України.

За характером діяльності страховиків поділяють на: таких, що страхують життя; таких, що здійснюють
інші види страхування; таких, що надають винятково перестрахувальні послуги.

За належністю страховики можуть бути державними і приватними.

За територією обслуговування страховиків можна поділити на: місцевих, регіональних, національних та

транснаціональних.

До специфічних учасників страхового ринку можна віднести об’єднання страховиків. Відповідно до ст. 13
Закону “Про страхування” страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання на основі
договору між собою для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів, представництва їх
інтересів у міжнародних об’єднаннях страховиків та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не
суперечить законодавству України. Ці об’єднання діють на підставі статутів і набувають прав юридичної
особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об’єднань страховиків, у 10-денний
строк з дня реєстрації повідомляє про це Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг
України.

Другим обов’язковим учасником (стороною) страхового зобов’язання є страхувальник.

Страхувальниками визнаються юридичні особи, ФОП та дієздатні фізичні особи, які уклали із
страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства (ч. 2 ст.
984 ЦК; ст. 3 Закону).

Крім страховика та страхувальника, у страховому правовідношенні можуть брати участь також інші особи:
вигодонабувачі, застраховані особи та страхові посередники (страхові агенти та страхові брокери).

Вигодонабувач — це юридична або фізична особа, призначена страхувальником для одержання страхової
виплати (ч. 2 ст. 985 ЦК). Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити
фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до
настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Порядок призначення
вигодонабувачів відрізняється залежно від того, призначається вигодонабувач за договором особистого
страхування чи за договором іншим, ніж договір особистого страхування. Договір страхування, яким
передбачено призначення вигодонабувача, є договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК), який
наділений певною специфікою (вигодонабувач наділяється, крім прав, також певними обов’язками,
встановленими договором страхування). Якщо вигодонабувач висловив намір скористатися своїм правом
(або виконав певні обов’язки за договором страхування), страхувальник не вправі його замінити.

Застрахованою особою є фізична особа, в житті якої може відбутися подія, яка викликає обов’язок
страховика здійснити страхову виплату. Страхувальник вправі укласти із страховиком договір на користь
третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату в разі досягнення нею певного віку
або настання іншого страхового випадку (ч. 1 ст. 985 ЦК). За загальним правилом страхування
застрахованих осіб може мати місце лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним
законодавством, тому що застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з
договором страхування. Страхова діяльність в Україні може провадитися також із залученням страхових
посередників: страхових або перестрахових брокерів та страхових агентів, якими можуть бути як
резиденти, так і нерезиденти.

Страхові брокери — юридичні або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти
підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від
свого імені на підставі брокерської угоди (договору) з особою, яка має потребу у страхуванні як
страхувальник.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у

перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) із страховиком, який має потребу
в перестрахуванні як перестрахувальник. Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у
страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати
консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладенням та
виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), у тому числі щодо врегулювання
збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових
відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі
послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом. Відносини
страхового (перестрахового) брокера з потенційним (майбутнім) страхувальником (перестрахувальником),
які опосередковуються брокерською угодою, мають комісійний характер. На відміну від страхових
(перестрахових) брокерів, страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за
винагороду на підставі договору доручення із страховиком. Страховими агентами можуть бути фізичні або
юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової
діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи,
пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Так, наприклад, при здійсненні
обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті кожному застрахованому
перевізник, що виступає агентом страховика, на підставі агентського договору зі страховиком видає
страховий поліс.

3. Істотні умови договору страхування.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору; стра- ховий випадок; розмір грошової суми,
в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума);
розмір страхового платежу і строки його виплати; строк договору та інші умови, ви- значені актами
цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не
суперечать законодавству України, пов’язані з:
– життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхуваль- ника або застрахованої особи
(особисте страхування);
– володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове стра- хування);
– відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної
юридичній особі (страхування відпо- відальності).
Договір страхування укладається в письмовій формі (ст. 981 ЦК). У разі не- додержання письмової форми
такий договір є нікчемним. Договір страхування може укладатися шляхом видачі страховиком
страхувальникові страхового сві- доцтва (поліса, сертифіката), що є підтвердженням факту укладення
договору.

4. Страховий ризик, страховий інтерес та страховий випадок як основні поняття страхового права.
Страховий ризик — обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.
Стаття 8. Страховий ризик і страховий випадок

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з
настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового
відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком
та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування,
або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили

застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає
право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг.
5. Укладення, зміна та припинення договору страхування.

Порядок укладання договору страхування регламентується цивільним законодавством, зокрема Законом

України "Про страхування". Процес укладання договору страхування складається з двох стадій:
1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини (оферта);
2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною — акцепт, що свідчить про її згоду укласти договір
на умовах, викладених у пропозиції.
Пропозиція щодо укладання договору може визначатися як оферта, якщо вона відповідає багатьом
необхідним ознакам, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення на укладання договору, а не тільки
наводитись інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.
Пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офертою, якщо вона
достатньо визначена і відображає намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором
у разі її прийняття (акцепту).
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою,
встановленою страховиком, або по-іншому заявляє про свій намір укласти договір страхування.
Укладаючи договір страхування, страховик має право вимагати у страхувальника баланс або довідку про
фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).
Факт укладання договору страхування може посвідчувати страхове свідоцтво (поліс, сертифікат), що є
формою договору страхування.
Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору
страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною,
яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком,
що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання
страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не
містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається
страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття
запропонованих умов страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не
передбачено договором страхування.
Страхувальники мають право вносити страхові платежі лише у грошовій одиниці України, а
страхувальник-нерезидент — в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у
випадках, передбачених чинним законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої ст. 19
Закону України "Про страхування" при укладанні договорів страхування життя.
Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з
іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства
України про валютне регулювання.
Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у
національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що
визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.
 Після набрання чинності договором можуть виникнути ситуації, коли сторони будуть змушені змінити або
розірвати договір страхування.
Існують загальні підстави для зміни договору та спеціальні підстави, визначені законом саме для договору
страхування.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного
порушення договору іншою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним
є таке порушення, якщо внаслідок завданої ним шкоди іншій стороні постраждала сторона у значній мірі
позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути
змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті
зобовязання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це
передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди
щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання,
то договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони; якщо розірвання
договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати,
необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, - договір може бути змінений судом. Для
обох випадків необхідна наявність одночасно таких умов:
 - в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
 - зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення
при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
 - виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану
сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
 - із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована
сторона.
При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає
наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат,
понесених ними у звязку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України).
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобовязанням до моменту
зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо ж договір змінено
або розірвано у звязку з істотним порушенням договору однією зі сторін, контрагент може вимагати
відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

— закінчення терміну дії;
— виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
— несплати страхувальником страхових платежів у визначені договором терміни. Договір вважається
достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за
письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги
страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору;
— ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним
дієздатності, за винятком випадків, передбачених ст. 22, 23 і 24 Закону України "Про страхування";
— ліквідації страховика у порядку, визначеному законодавством України;
— прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
— в інших випадках, передбачених законодавством України. Дію договору страхування може бути
достроково припинено за
вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.
Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу
не пізніше як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше не передбачено.
У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає
йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних
витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум
та страхового відшкодування, виконаних за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника
зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то він повертає страхувальникові
сплачені ним страхові платежі повністю.
При достроковому припиненні дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою
страховика страхувальнику повертають повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика
зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає
страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначеної
нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, які
проводили за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням
страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові
платежі повністю.
У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику
викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.
Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору
страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя
залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка здійснена
актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.
Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було внесено в безготівковій формі.
Договір страхування вважається недійсним з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним
законодавством України.
Крім того, відповідно до Закону України "Про страхування" договір страхування визнають недійсним:
1) коли його укладено після страхового випадку;
2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або
рішення, що набуло законної сили.
Договір страхування визнають недійсним у судовому порядку.

5. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які містять умови страхування
певного виду й підлягають обовʼязковій реєстрації Національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
На сьогодні ці правила є основними документам, що регулюють здійснення страхування. Вони
розробляються страховиком для кожного виду страхування і підлягають реєстрації в Уповноважено- му
органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (ст. 17 ЗУ «Про
страхування»). Отже, вказані правила залишаються приватноправовим засобом регулювання страхових від-
носин, хоча й санкціонованим державою.
Така ситуація призводить до значних непорозумінь на практиці. Кожна страхова компанія розробляє
самостійну концепцію страху- вання ризиків, що в результаті відбивається на інтересах страхувальника. 3
огляду на це ми переконуємося в тому, що потребують страхувальника. 3 огляду на це ми переконуємося в
тому, що потребують перегляду нормативні правила страхування ризиків та закріплення їх в окремому
законодавчому акті або у створених Типових правилах страхування ризиків за певними видами
страхування.
Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобовʼязана повідомити іншу
не пізніше як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше не передбачено
законодавством.

Деякі цивілісти виділяють певні принципи, на яких мають укладатися договори страхування:
⁃ по-перше, необхідно, щоб під часукладення договору страхування буловраховано інтереси всіх
сторін (страхувальників, страховиків, вигодонабувачів, застрахованих осіб тощо). Так, згідно зі ст. 20 ЗУ
«Прострахування» страховик зобовязаний ознайомити страхувальника з умовами таправилами
страхування.
⁃ по-друге, договір страхування повинен бути укладений відповідно до чинного законодавства.
При цьому страхові правовідносини мають бути оформлені письмово. Невідповідність договорувимогам
закону тягне за собою визнаннятакого договору недійсним.

Договір страхування вважається недійсним з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним
законодавством України.
Підстави недійсності договору страхування та її наслідки визначаються відповідно до положень про
недійсність правочинів, встановлених ЦК. Так, договір страхування є нікчемним або визнається недійсним
у випадках, встановлених ЦК (ст. 998 ЦК). ЦК, крім загальних підстав недійсності правочинів, передбачає
також додаткові (спеціальні) підстави для недійсності договору страхування: 1) якщо його укладено після
страхового випадку; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі
судового вироку або рішення, що набрало законної сили. У даному випадку договір страхування визнається
недійсним у судовому порядку. Договір страхування (новий, наступний) є нікчемним, якщо страхувальник
не повідомив страховика про те, що об’єкт уже застрахований (ст. 989 ЦК). Договір страхування
вважається недійсним з моменту його укладення (ст. 29 Закону).

ЯЯЯЯ

Закон України «Про електронну комерцію» застосовуєть- ся до правочинів у галузі страхування,

вчинених в електронній формі, тільки в тій частині, в якій він не суперечить спеціальному
законодавству в галузі страхування, зокрема Зако- ну України від 7 березня 1996 р. No 85/96-ВР
«Про страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про страхування» для укладання договору страхування
страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або
іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

12. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у

порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками
прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Процедура укладення договорів за допомогою електро- нних засобів зв’язку, так само як і
процедура укладення будь-яких інших договорів, від- бувається в декілька етапів: оферта (пропо-
зиція укласти договір) і акцепт (прийняття такої пропозиції), однак вираження волі і оферента, і
акцептанта у цих договорах є досить нетиповим [20, с. 65]. Так, відповідно до ст. 11 Закону
України «Про електро- нну комерцію» пропозиція укласти електро- нний договір (оферта) може
бути зроблена шляхом надсилання комерційного електро- нного повідомлення, розміщення
пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Водночас відповідь особи, якій адресована про- позиція укласти електронний договір, про її
прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка
зробила пропозицію укласти електронний договір; заповнення формуляра заяви (форми) про
прийняття такої пропозиції в електронній формі; вчинення дій, що вважаються прийняттям
пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній
сис темі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Таким чином, з метою укладення договору страхування страховик в інформаційно-

телекомунікаційній системі може розмістити пропозицію (оферту) про укладення договору
страхування, яка повинна містити усі істотні умови такого договору, з якими потенційний
страхувальник ознайомлюється перед укла- денням договору. У разі погодження з усіма умовами,
викладеними в оферті, страхуваль- ник заповнює заявку на сайті, в яку вносить необхідні для його
ідентифікації дані. Після здійснення акцепту та набрання договором страхування законної сили
страхувальник отримує повідомлення про підтвердження укладення договору страхування в
електро- нній формі та здійснення оплати на елек- тронну пошту або засіб мобільного зв’язку,
вказані при заповненні заявки.

При цьому варто зазначити, що при укладанні договору страхування в електронній формі для
страховика важлива беззастережна можливість ідентифікувати страхувальника.

страхувальник-нерезидент — в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у

випадках, передбачених чинним законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої ст. 19
Закону України "Про страхування" при укладанні договорів страхування життя.
 Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з
іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства
України про валютне регулювання.
Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у
національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що
визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.

Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на
це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не
передбачено умовами договору та законом (ч. 3 ст. 997 ЦК; ч. 2 ст. 28 Закону).

6. Види договору страхування.

6. Види договору страхування.
Договором страхування притаманні як особливі риси (в силу особливого предмета договору і його цілі), так
і загальні для цивільно-правових договорів. Як вже говорилося раніше, договір страхування є
двостороннім договором, що включає зобов'язання страховика при зустрічному зобов'язанні
страхувальника. При цьому кожна сторона договору страхування є відомі права і обов'язки по відношенню
до іншої сторони. У зв'язку з цим слід погодитися з думкою про те, що існує головне зобов'язання
(страховика перед страхувальником за страхову виплату при страховому випадку), що визначає
особливості страхового правовідносини в цілому, і другорядне зобов'язання (страхувальника зі сплати
страхової премії), яке забезпечує реалізацію першого [ 1][1] .

Договір страхування є одночасно консенсуальних і реальним договором. Консенсуальний характер

договору визначається на підставі досягнення угоди між його сторонами по істотним (ст. 942 ЦК) і
несуттєвим (або додатковим) умовам (п. 4 ст. 421 ЦК). Реальність договору страхування визначається
сплатою страхової суми за страховий випадок в установлений договором термін.

Договір страхування є алеаторного (або ризиковим) договором. У ризиковому договорі страхування

імовірнісний і випадковий характер настання визначеного договором (законом) події виключає при його
ненастання виконання свого зобов'язання страховиком, хоча зустрічне зобов'язання страхувальника було
своєчасно виконано.

За ознакою укладення договорів страхування на користь тих чи інших суб'єктів страхових правовідносин
договори страхування можуть поділятися на три групи:
1) договори, які укладаються тільки на користь страхувальників (контрагентів страховиків);
2) договори, які укладаються тільки на користь вигодонабувачів (третіх осіб);
3) договори на користь будь-якого із зазначених суб'єктів страхових правовідносин - на розсуд сторін
договору страхування.
До першої групи належать договори страхування підприємницьких ризиків (ст. 933 ЦК).
Друга група включає договори страхування відповідальності за заподіяння шкоди і за порушення договору
(ст. 931, 932 ЦК).
Третя група включає договори страхування майна (ст. 930 ЦК) і різні договори особистого страхування -
страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичного страхування та ін. (Ст. 934 ЦК). У
цьому випадку одержувач страхової виплати визначається на розсуд сторін.

Виділяють також договори обов'язкового і добровільного страхування.

Стаття 5. Форми страхування відповідно до ЗУ про страхування
Обов’язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього
Закону. Забороняється здійснення обов’язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом.

Стаття 6. Добровільне страхування та його види

Договори добровільного страхування укладаються на основі вільного волевиявлення сторін при
встановленні і реалізації страхових правовідносин відповідно до правил добровільного страхування, що
розробляються і затверджуються страховиками.
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і
страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами
страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону. Конкретні умови
страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов’язковою передумовою при

реалізації інших правовідносин.
Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими
страховиком правилами (умовами) страхування.
Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

4) страхування здоров’я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

та інші
Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган.
Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити
страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це
передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору
страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору
страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі
нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо
при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування
довічної пенсії), обов’язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи
протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних
страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим
протягом всього строку дії договору страхування життя.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в
ліцензії.

Стаття 7. Види обов’язкового страхування

В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і
організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом
імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що
фінансуються з Державного бюджету України), пожежної охорони, основних працівників пожежно-
рятувальних підрозділів для забезпечення місцевої пожежної охорони та членів пожежно-рятувальних
підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони;
4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням

морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим
користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

та інші

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом,
встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування
обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику
актуарних розрахунків.
Актуарні розрахунки — поширена у світовій практиці система математичних і статистичних розрахунків,
що використовується у страхуванні. Актуарні розрахунки ґрунтуються на механізмі утворення і ймовірного
витрачання страхового фонду в довготермінових страхових операціях, що пов'язані з тривалістю життя
населення.
Для договорів міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників
наземних транспортних засобів Кабінет Міністрів України встановлює максимальні розміри страхових
платежів, у межах яких Моторне (транспортне) страхове бюро України встановлює обов’язкові для своїх
повних членів єдині розміри страхових платежів за такими договорами.

ЯЯЯЯЯ

До основних страхових послуг, які надаються страховими компаніями України належать послуги
із особистих видів страхування: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне
та пенсійне страхування; послуги із загальних видів страхування: страхування майна юридичних
та фізичних осіб, сільськогосподарських ризиків, підприємницьких та технічних ризиків,
фінансово-кредитних ризиків, транспортне страхування та ін.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» (2001), видами добровільного
майнового страхування, на які видається ліцензія, є:

 страхування залізничного транспорту;

 страхування наземного транспорту (крім залізничного);

 страхування повітряного транспорту;

 страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного

транспорту);

 страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

 страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

 страхування іншого майна.

9. Страхування відповідальності відрізняється і від особистого страхування, яке проводиться на випадок

настання певних подій, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією
страхувальника. Особисте страхування — це, зазвичай, страхування суми, а страхування відповідальності
— галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми особами, яким може бути
завдано збитку (шкоди) внаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника, тобто це страхування
збитків.
Страхування відповідальності вирізняється особливими рисами, пов'язаними з тим, що:
1) у страхуванні відповідальності завжди беруть участь три сторони: страховик, страхувальник і третя
особа, яка є наперед невідомою;
2) відшкодування стосується як матеріального збитку, так і шкоди, завданої життю і здоров'ю третіх осіб,
яким у силу закону або за рішенням суду здійснюються відповідні виплати, що компенсують понесений
збиток. Збитки мають деякі особливості:
— причина — ненавмисні дії страхувальника;
— відповідальність повинна бути визначена законодавчо;
— спричинені третім особам, а не самому страхувальнику.
3) договором, зазвичай, не визначається конкретна страхова сума, а оговорюється тільки верхня межа
розміру відшкодування (ліміту відповідальності страховика).
Страхування відповідальності залежно від характеру (виду) відповідальності охоплює дві підгалузі.
По-перше, страхування цивільної відповідальності, яке пов'язане з необхідністю відшкодування збитків за
цивільно-правовими відносинами. По-друге, страхування заборгованості, яке пов'язане із борговими
зобов'язаннями страхувальника перед третіми особами. Воно охоплює: страхування експортно-імпортних
кредитів, страхування товарних кредитів, страхування банківських кредитів та ін., які об'єднуються в
систему кредитного страхування.
Страхування відповідальності може здійснюватися в обов'язковій і добровільній формах, перелік видів
яких наводиться в ст. 6 і ст. 7 Закону України "Про страхування".
У добровільній формі страхуванню підлягають такі види відповідальності:
— страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність
перевізника);
— страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність
перевізника);
— страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
— страхування відповідальності перед третіми особами.
В обов'язковій формі страхуванню підлягають такі види відповідальності:
— авіаційне страхування цивільної авіації;
— страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних з обслуговуванням
морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим
користувачам морського транспорту та третім особам;
— страхування цивільної автовідповідальності власників наземних транспортних засобів;
— страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, якої може бути
заподіяно внаслідок ядерного інциденту;
—- страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, якої може бути заподіяно
пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти.
а також об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного й санітарно-
епідеміологічного характеру;
— страхування цивільної відповідальності інвестора, у тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю
людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;
— страхування фінансової відповідальності, життя та здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора
фінансової установи;
— страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних
відходів, щодо компенсування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та
навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення й утилізації (видалення)
небезпечних відходів;
— страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;
— страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на
космодромі, запуском та експлуатацією її в космічному просторі;
— страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок негативних
наслідків перевезення небезпечних вантажів;
— страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за
переліком, установленим Кабінетом Міністрів України;
— страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів
України) щодо шкоди, яку може бути заподіяно третім особам;
— страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи в іншому законному
володінні зброю, за шкоду, якої може бути заподіяно третій особі або її майну внаслідок володіння,
зберігання чи використання цієї зброї;
— страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю
туриста або його майну;
— страхування відповідальності морського судновласника;
— страхування ліній електропередач та перетворювального обладнання передавачів електроенергії від
пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх
осіб;
— страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження,
ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам.
Страхова сума за договором страхування відповідальності встановлюється за погодженням сторін. У
договорі страхування може встановлюватися ліміт відповідальності, який є граничною сумою виплати по
кожному страховому випадку або по групі страхових випадків.