8. Поняття та ознаки особистого страхування.

Особисте страхування - це галузь страхування, за допомогою якої здійснюється страховий захист сімейних
доходів громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту. В якості об'єктів особистого
страхування виступають життя, здоров'я і працездатність людини, а конкретними подіями, на випадок яких
вона виробляється, є дожиття до закінчення строку, обумовленого віку або події, настання смерті
страхувальника або застрахованої особи або втрата ними здоров'я в період страхування від обумовлених
подій , як правило, від нещасних випадків.

Суб'єктами особистого страхування є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач,

призначуваний па випадок смерті страхувальника або застрахованої особи. Страхувальниками по
особистому страхуванню можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а застрахованими можуть бути
тільки фізичні особи. В якості застрахованих осіб можуть виступати як дієздатні, так і недієздатні громадяни.
При особистому страхуванні страхувальник може одночасно бути і застрахованою особою.

Договір особистого страхування укладається тільки на користь страхувальника (застрахованої особи) або за
його письмовою згодою на користь третьої особи (вигодонабувача).

В особистому страхуванні можуть страхуватися не тільки інтереси страхувальника або застрахованої особи,
але і групи застрахованих осіб, тому особисте страхування підрозділяється на індивідуальне (страхування
інтересів однієї особи) і колективне (страхування інтересів групи осіб).

Особисте страхування як форма захисту громадян від особистісних ризиків поєднує ризикову, соціальну та
інвестиційну функції, реалізація яких проявляється в інвестиціях для страховика і в капіталізації внесків - для
страхувальника.

Особисте страхування має ряд специфічних особливостей, які відрізняють його від майнового страхування,
зокрема:

 • страхова компанія бере на себе зобов'язання виплатити страхову суму, зазначену в договорі
особистого страхування, тоді як в інших галузях страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати
страхувальникові збитки;
 • в особистому страхуванні відсутня страхова оцінка, відповідно страхова сума визначається
виходячи з бажання і можливості страхувальника та злагоди страховика. Це пов'язано з тим, що
об'єктами особистого страхування є категорії неовеществленную, що не мають точної вартісної
оцінки;
 • страхувальник протягом дії договору може збільшити страхову суму за договором особистого
страхування, уклавши другий чи відразу кілька договорів. Таким чином, в особистому страхуванні
допускається подвійне страхування, так як не існує обмеження розміру страхової суми, що
пов'язано з попередньою особливістю особистого страхування;
 • не існує таких коштів, які могли б відшкодувати збиток страхувальникові (застрахованій особі) в
особистому страхуванні. Тому дана галузь страхування використовує термін "страхове
забезпечення";
 • при настанні страхового випадку страхове забезпечення на відміну від страхового відшкодування
не обов'язково виплачується одноразово, воно може виплачуватися у формі регулярних платежів -
ануїтетів.

Мета особистого страхування - захист інтересів громадян - реалізується у формі забезпечення їх певними
сумами, зазначеними у договорі страхування, при настанні негативних ситуацій у житті громадян.
Конкретизація об'єкта страхування, тобто інтересів громадян у збереженні життя, працездатності та
здоров'я, обумовлює виділення певних підгалузей особистого страхування. Особисте страхування включає
три підгалузі.

Як галузь страхування особисте страхування поділяється на такі підгалузі:

страхування життя;

пенсійне страхування;
страхування від нещасних випадків;

медичне страхування.

Основний принцип виділення підгалузей пов’язаний з накопиченням страхової суми. Так, страхування життя
об’єднує довгострокові види особистого страхування, які пов’язані з накопиченням страхової суми протягом
всього строку страхування. Тому їх ще називають накопичувальними видами. Страхові виплати мають
становити повну страхову суму, яка виплачується при настанні таких подій: дожиття до закінчення строку дії
договору, смерть застрахованого в період дії договору, досягнення застрахованим певного віку (пенсійного
або визначеного договором)

Страхування від нещасних випадків об’єднує короткострокові види особистого страхування, за якими обсяг
відповідальності передбачає виплату страхової суми або її частини в разі настання таких подій: смерті
застрахованого, тимчасової втрати працездатності, встановлення інвалідності. Умовою настання
відповідальності є те, щоб ці події були наслідком нещасного випадку.

Медичне страхування об’єднує види особистого страхування, основним призначенням яких є соціальний
захист інтересів громадян у разі втрати здоров’я. Воно пов’язане з компенсацією витрат на оплату медичної
допомоги (відвідування лікарів, придбання медикаментів, лікування у стаціонарі тощо).

Страхування від нещасних випадків та медичне страхування ще називають ризиковими. Особливістю є те,
що страхові платежі не повертаються після закінчення дії договору.

За формами проведення особисте страхування буває обов’язкове і добровільне. Перелік обов’язкових і

добровільних видів страхування наведено в ЗУ “Про страхування”.

Класифікація добровільного особистого страхування здійснюється ще за такими критеріями:

за обсягом ризику: страхування на випадок дожиття до певного віку або смерті, страхування на випадок
інвалідності або недієздатності, страхування медичних витрат.

За видом особистого страхування: страхування життя яке передбачає обов’язок страховика здійснити
страхові виплати у випадку смерті застрахованого, страхування здоров’я – передбачає обов’язок страховика
здійснити страхові виплати в обумовлених розмірах у разі заподіяння шкоди здоров’ю застрахованої особи.

За кількістю осіб , зазначених в договорі (за характером сплати страхових внесків): індивідуальне
страхування, за яки страхувальник виступає одночасно і застрахованим; колективне – за яким
страхувальниками і застрахованими виступає група фізичних осіб, зокрема , страхувальником виступає
юридична особа , яка укладає договір страхування на користь застрахованих.

За тривалістю страхового покриття: короткострокове (менше 1 року), середньострокове (1-5 років),

довгострокове (6-15 років).

За формою сплати страхових премій: страхування з виплатою одночасної премії, страхування з довічною
виплатою премії, страхування зі щомісячною виплатою премії.

За формою виплати страхового забезпечення: з одночасною виплатою страхової суми, із виплатою страхової
суми у формі ренти.

Страхування як вид особистого страхування передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату
страхувальнику при настанні подій, що визначені умовами договору страхування.

Такими подіями можуть бути:

Досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, який визначений в договорі страхування;

Дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору;

Смерть застрахованої особи;

 Змішане страхування життя, яке є найбільш привабливим. Договір змішаного страхування життя дає
змогу поєднати відповідальність страхової компанії як у випадку дожиття до закінчення строку страхування,
так і у випадку смерті під час дії договору страхування..  Страхування дітей.  Страхування до одруження (до
вступу в шлюб) передбачає укладення договорів страхування відносно дітей віком до 18 років. Страхування
пенсій. Це вид особистого страхування і водночас різновид ренти, при якому страховик бере на себе
зобов’язання виплачувати застрахованому з певною періодичністю пенсію протягом життя, а страховик –
сплачувати страхові внески. 
Страхування від нещасних випадків на відміну від страхування життя, яке проводиться лише в
добровільній формі, може проводитись як в добровільній так і в обов’язковій формах. Воно відноситься до
ризикових видів страхування, і метою цього виду страхування є страховий захист громадян на випадок
втрати здоров’я або смерті внаслідок нещасного випадку.. Це страхування передбачає виплату страхової
суми лише у випадку настання страхового випадку. Об’єктом страхового захисту є майнові інтереси
застрахованої особи пов’язані із зниженням доходу або смертю застрахованого внаслідок нещасного
випадку..
Страхувальниками можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Договори за цим видом
страхування можуть укладатися в колективній ( юридична особа укладає договір страхування на користь
своїх працівників) або в індивідуальній формах (фізична особа яка укладає договір відносно себе самої або
іншої фізичної особи). Страховою подією є нещасний випадок, яким вважається раптова, короткочасна,
непередбачена та незалежна від волі застрахованої особи подія, що може призвести до розладу здоров’я
застрахованої особи.
Обсяг відповідальності страховика охоплює такі страхові випадки: тимчасову втрату працездатності,
постійну втрату працездатності, смерть застрахованої особи.
Загальний порядок укладання договору страхування від нещасних випадків визначений ст. 18 ЗУ
“Про страхування”, однак має свої особливості: факт страхування посвідчується страховим свідоцтвом,
договором або полісом., якщо страхувальник фізична особа, то договір укладається у 2 екземплярах, а якщо
страхувальник фізична особа то видається страховий поліс, термін дії договору встановлюється за згодою
сторін від 1 до 12 місяців, при укладанні договору про страхування третіх осіб (крім дітей до 16 років)
необхідна письмова згода застрахованої особи..
Об’єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян. Воно здійснюється на випадок втрати
здоров’я. Метою такого страхування є забезпечення громадянам у разі настання страхового випадку
одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів.
Сутність медичного страхування полягає у сплаті одноразового страхового внеску значно меншого,
ніж вартість усіх медичних послуг. Завдяки цьому громадяни мають можливість протягом року безкоштовно
користуватись комплексом медичних послуг..

9. Види майнового страхування.

Майнове страхування є однією з галузей страхування. Його значення зумовлене тим, що майно служить
обов'язковим елементом господарської діяльності юридичних осіб і життєдіяльності людей, тому
забезпечення страхового захисту майна є пріоритетним у системі страхових відносин.

Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних

страхувальнику внаслідок пошкодження або знищення майна при настанні страхових випадків. Мета такого
страхування — компенсування шкоди.

До майнового страхування у світовій практиці відносять будь-яке страхування, що не пов'язане з особистим
страхуванням та страхуванням відповідальності.

Зазвичай, під майном у майновому страхуванні розуміють як конкретні предмети, вантажі, транспортні
засоби, так і групу речей, предметів, виробів тощо.

Закон України "Про страхування" (2001) визначає як об'єкт страхування майна майнові інтереси, що
пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном. Страховий захист охоплює лише ті
майнові інтереси, які зумовлені необхідністю збереження майна через можливість його знищення,
затоплення, пошкодження, крадіжки у результаті настання непередбачуваних випадків та інших негативних
подій, а не отриманням якихось вигод чи переваг, пов'язаних із володінням, користуванням чи
розпорядженням цим майном. Звідси під майном, що підлягає страхуванню, розуміють не всі, а лише такі
об'єкти цивільних прав, стосовно яких:

— існує інтерес щодо їх збереження;

— завдані страховим випадком збитки можна оцінити вартісно.

Як правило, не страхуються предмети, факт знищення яких важко встановити, тобто діють певні обмеження
щодо об'єктів майнового страхування. Зокрема, не приймаються на страхування:

— документи, грошові знаки та цінні папери;

— рукописи, креслення, бухгалтерські та ділові книги;

— картотеки;

— технічні носії інформації (магнітні плівки, касети, магнітні диски тощо);

— дорогоцінні метали;

— майно, яке знаходиться у застрахованому приміщенні, але не належить страхувальнику;

— будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться у зоні, якій загрожують обвали, зсуви,
повені та інші стихійні явища;

— виробнича деревина та дрова на лісосіках і під час сплаву тощо.

Страхувальниками у майновому страхуванні можуть бути юридичні й (або) фізичні особи. Залежно від того,
хто виступає у ролі страхувальника, ця галузь страхування охоплює дві підгалузі:

1. Страхування майна юридичних осіб (виробничого майна):

— нерухоме майно;

— обладнання;

— устаткування;

— транспортні засоби;

— вантажі;

— інструменти;

— інше майно підприємств. .

2. Страхування майна фізичних осіб (особистого майна):

— будівлі та квартири громадян;

— домашні тварини;

— транспорт;

— домашнє майно та майно на садибі;

— інше майно.

Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують за такими групами ризиків:

— страхування майна від вогневих ризиків та стихійного лиха (вогневе страхування);

— страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ, посухи, граду тощо;

— страхування тварин на випадок загибелі в результаті хвороби та нещасних випадків;

— страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших ризиків тощо.

Страхування майна як юридичних, так і фізичних осіб може здійснюватись у добровільній і обов'язковій
формах.

Відповідно до ст. б Закону України "Про страхування" (2001), видами добровільного майнового страхування,
на які видається ліцензія, є:

— страхування залізничного транспорту;

— страхування наземного транспорту (крім залізничного);

— страхування повітряного транспорту;

— страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

— страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

— страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

— страхування іншого майна.

Ст. 7 згаданого Закону передбачені такі види обов'язкового майнового страхування:

— авіаційне страхування цивільної авіації;

— страхування засобів водного транспорту;

— страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними

сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур цукрових буряків
сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

— страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом
України "Про угоди про розподіл продукції";

— страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти та газу у випадках,
передбачених Законом України "Про нафту і газ";

— страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується

Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

— страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), яка є власністю України, щодо
ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у
космічному просторі;

— страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та
нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленим Кабінетом Міністрів України;

— страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від

пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

Отже, страхування майна фізичних осіб здійснюється в основному в добровільній формі, тоді як значна
частина майна юридичних осіб страхується в обов'язковій формі. Насамперед, це стосується тих об'єктів, які
мають високу вартість та зачіпають майнові інтереси не тільки окремих суб'єктів господарювання, але й
національні інтереси

Особливої уваги заслуговує організація страхового захисту майна юридичних осіб — підприємств та
організацій.

Юридичні особи можуть страхувати таке майно:

— державне;

— власне;

— орендне;

— заставне;

— лізингове.

Підприємства можуть укладати такі види договорів страхування майна:

— основні;

— додаткові;

— спеціальні.

За основним договором можна застрахувати все майно, що належить підприємству: будівлі, споруди,
передавальні пристрої, силові та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна,
знаряддя лову, об'єкти незавершеного виробництва, інвентар, готову продукцію, сировину, товари,
матеріали та інше майно.

За додатковим договором можна застрахувати:

— майно, одержане підприємствами згідно з договором найму (в оренду, лізинг, прокат);

— прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на
комісію тощо.

Спеціальний договір може бути укладено на страхування:

— окремого виду майна чи окремого об'єкта (вибіркове страхування);

— майна, переданого згідно з договорами найму (в оренду, лізинг, прокат);

— майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Договори страхування майна укладаються переважно від 1 до 11 місяців, на один рік і більше (невизначений
строк) із щорічним уточненням вартості майна. Якщо у період дії договору страхування вартість майна
змінюється, це зумовлює необхідність перерахунку страхової суми і страхових платежів та укладання
додаткового договору на строк до закінчення дії основного договору, або навіть переукладання чинного
договору.

Страхове відшкодування = Страхова сума *Збиток / Вартість майна

Страхування майна фізичних осіб — це підгалузь майнового страхування, яка історично виникла першою.
Страхування майна фізичних осіб проводиться на випадок створення фінансової безпеки для власника
майна.

Об'єктом страхування виступає майно фізичних осіб, яке належить їм на правах особистої власності. У
власності громадян знаходяться земельні ділянки, квартири, підсобні будівлі, предмети домашнього
господарства, транспортні засоби, сільськогосподарський інвентар тощо.

В умовах ринку сфера власності громадян розширюється за рахунок приватних підприємств, створення
окремих виробництв, розвитку різного роду промислів тощо, що спричинює розвиток певної підгалузі
страхування.

Правила страхування можуть бути різноманітними у різних страховиків, але характерними для них є такі
умови:
— договори страхування майна громадян мають короткостроковий характер;

— сплата страхових платежів може відбуватися в готівковій та безготівковій формі, одноразово за весь строк
страхування чи в кінці дії основного договору;

— для певних категорій страхувальників страховиками можуть надаватися пільги.

Страхування майна фізичних осіб тепер проводиться, зазвичай, у добровільній формі. Основними видами
страхування майна громадян є: страхування будівель, страхування домашнього майна, страхування засобів
наземного транспорту, страхування тварин громадян, страхування ремонту квартир, страхування майна на
садибі, страхування майна громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, комплексне
страхування майна, страхування мисливської зброї, страхування мисливських собак, страхування
надмогильних пам'ятників та ін.

Розрахунок розміру нанесеного збитку має певні особливості:

— розмір збитку визначається окремо за кожним предметом домашнього майна;

—збиток визначається окремо за кожним ризиком знищення або ушкодження домашнього майна, оскільки
втрати в обох випадках будуть різні.

Майно вважається знищеним, якщо воно стало цілком непридатним для використання за початковим
призначенням, а ушкодженим — якщо якість предмета погіршилася, але можливе відновлення за
допомогою ремонту та подальша його експлуатація.

10. Поняття, особливості та види страхування цивільної відповідальності.

В основу страхових відносин при страхуванні відповідальності покладено норми вітчизняного та
міжнародного права, які закріплені у Законах України та постановах Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України, розпорядженнях уряду України, міжнародних конвенціях та угодах. Цивільним кодексом
України передбачена відповідальність особи, яка завдала шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи.
Законом України "Про страхування" (2001) визначено об'єкт страхування відповідальності, яким можуть бути
майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а
також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Для страхування становлять інтерес такі види відповідальності:

— адміністративна;

— цивільна;

— матеріальна.

Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб

за здійснення ними адміністративного правопорушення.

Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані ним підприємству

своїми явно протиправними діями, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством.

Цивільна (цивільно-правова) відповідальність — це встановлені нормами цивільного та господарського

права юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою передбачених правом
обов'язків, що пов'язано з порушенням суб'єктивних прав іншої особи.

Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов'язань або заподіяння шкоди настає за таких умов:

1) протиправної поведінки боржника або особи, що заподіяла шкоду;

2) наявності збитків або шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою й настанням шкоди;

4) вини боржника або особи, що заподіяла шкоду.

Оскільки при страхуванні відповідальності захищаються не тільки майнові інтереси потерпілої особи, але й
майнові інтереси особи, яка заподіяла шкоду, то для притягнення до відповідальності такої особи і визнання
факту страхової події необхідними є наявність її вини або визнання того, що її відповідальність настає
незалежно від вини.

У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди
вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду.
Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними
діями, підлягає відшкодуванню тільки у випадках, передбачених законом.

Страхування відповідальності тісно пов'язано з майновим страхуванням, оскільки більшість видів

відповідальності передбачає користування або розпоряджання майном. Проте страхування відповідальності
відрізняється від майнового страхування тим, що у страхуванні майна об'єктом захисту є заздалегідь
визначене майно на заздалегідь визначену суму, а в страхуванні відповідальності — не заздалегідь
визначені майнові блага, а кошти страхувальника в цілому.

Страхування відповідальності відрізняється і від особистого страхування, яке проводиться на випадок

настання певних подій, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією
страхувальника. Особисте страхування — це, зазвичай, страхування суми, а страхування відповідальності —
галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми особами, яким може бути завдано
збитку (шкоди) внаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника, тобто це страхування збитків.

Страхування відповідальності вирізняється особливими рисами, пов'язаними з тим, що:

1) у страхуванні відповідальності завжди беруть участь три сторони: страховик, страхувальник і третя особа,
яка є наперед невідомою;

2) відшкодування стосується як матеріального збитку, так і шкоди, завданої життю і здоров'ю третіх осіб,
яким у силу закону або за рішенням суду здійснюються відповідні виплати, що компенсують понесений
збиток. Збитки мають деякі особливості:

— причина — ненавмисні дії страхувальника;

— відповідальність повинна бути визначена законодавчо;

— спричинені третім особам, а не самому страхувальнику.

3) договором, зазвичай, не визначається конкретна страхова сума, а оговорюється тільки верхня межа
розміру відшкодування (ліміту відповідальності страховика).

Страхування відповідальності залежно від характеру (виду) відповідальності охоплює дві підгалузі.

По-перше, страхування цивільної відповідальності, яке пов'язане з необхідністю відшкодування збитків за

цивільно-правовими відносинами. По-друге, страхування заборгованості, яке пов'язане із борговими
зобов'язаннями страхувальника перед третіми особами. Воно охоплює: страхування експортно-імпортних
кредитів, страхування товарних кредитів, страхування банківських кредитів та ін., які об'єднуються в систему
кредитного страхування.

Страхування відповідальності може здійснюватися в обов'язковій і добровільній формах, перелік видів яких
наводиться в ст. 6 і ст. 7 Закону України "Про страхування".

У добровільній формі страхуванню підлягають такі види відповідальності:

— страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність

перевізника);
— страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність
перевізника);

— страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

— страхування відповідальності перед третіми особами.

В обов'язковій формі страхуванню підлягають такі види відповідальності:

— авіаційне страхування цивільної авіації;

— страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних з обслуговуванням

морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим
користувачам морського транспорту та третім особам;

— страхування цивільної автовідповідальності власників наземних транспортних засобів;

— страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, якої може бути
заподіяно внаслідок ядерного інциденту;

—- страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, якої може бути заподіяно
пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти.

а також об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного й санітарно-
епідеміологічного характеру;

— страхування цивільної відповідальності інвестора, у тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю
людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

— страхування фінансової відповідальності, життя та здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора

фінансової установи;

— страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних

відходів, щодо компенсування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та
навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення й утилізації (видалення)
небезпечних відходів;

— страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

— страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на

космодромі, запуском та експлуатацією її в космічному просторі;

— страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок негативних

наслідків перевезення небезпечних вантажів;

— страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за
переліком, установленим Кабінетом Міністрів України;

— страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів
України) щодо шкоди, яку може бути заподіяно третім особам;

— страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи в іншому законному

володінні зброю, за шкоду, якої може бути заподіяно третій особі або її майну внаслідок володіння,
зберігання чи використання цієї зброї;

— страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю

туриста або його майну;

— страхування відповідальності морського судновласника;

— страхування ліній електропередач та перетворювального обладнання передавачів електроенергії від
пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;

— страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження,

ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам.

Страхування відповідальності перевізників вантажу охоплює такі види: повітряного транспорту, морського,
річкового та інших видів транспорту.

Страхування відповідальності вантажоперевізника, незалежно від виду транспорту, здійснюється на

загальних принципах. Разом із тим, ураховуються специфічні умови перевезень кожним видом транспорту.

Страхувальник — це транспортне підприємство, яке бере участь у вантажоперевезенні. Він може бути
формальним або фактичним перевізником.

Об'єктами страхування є:

1) відповідальність перевізника вантажів за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до
перевезення;

2) відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну вантажу в результаті затримки у доставці (за додаткову
страхову премію);

3) відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду, завдану їхньому життю, здоров'ю
або майну під час транспортування вантажу.

Договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його
субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою
щорічної премії.

До специфічних видів страхування відповідальності відносять страхування професійної відповідальності.

Такий вил страхування в багатьох країнах світу здійснюється в обов'язковій формі. Наявність страхового
поліса є одним із елементів, необхідних для отримання ліцензії на приватну професійну практику певним
категоріям фахівців. В Україні страхування професійної відповідальності з прийняттям нової редакції Закону
України "Про страхування" (2001) передбачено проводити в обов'язковій формі, але тільки за переліком
професій, визначених Кабінетом Міністрів України. Для решти професій таке страхування може проводитись
також у добровільній формі.

Особливість страхування професійної відповідальності полягає у тому, що страховик зобов'язується згідно з

договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за позовом третьої сторони за шкоду,
заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку при виконанні ним своїх професійних
обов'язків.

Основою для висування позовів с халатність, помилки, пов'язані з виконанням професійної діяльності, що
призводить до фінансових втрат або погіршення стану здоров'я клієнтів або третіх осіб. Відповідальність
страховика настає у тому випадку, якщо вина страхувальника доведена.

У такому страхуванні виділяють 2 групи ризиків, на випадок яких і проводиться страхування тих чи інших
видів професійної діяльності:

1) ризики, пов'язані зі заподіянням шкоди життю і здоров'ю, тобто можливість завдання тілесних
пошкоджень. Сюди відносять: страхування професійної відповідальності хірургів, стоматологів, фармацевтів,
косметологів, масажистів тощо;

2)ризики, пов'язані зі заподіянням матеріальної шкоди. Сюди відносять: страхування професійної

відповідальності інженерів, експертів, адвокатів, бухгалтерів, аудиторів, нотаріусів, фінансистів та ін.

Об'єктом страхування є відповідальність за матеріальні витрати, яких зазнала третя особа внаслідок
ненавмисно завданих їй страхувальником фактичних прямих матеріальних збитків під час надання послуг.
Особливістю страхових кредитних ризиків є те, що у відносинах між кредитором та його боржником
предмет їхнього спільного інтересу (кредит) ставить сторони в діаметрально протилежні умови. Боржник
зобов'язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за
узгодженими умовами. Невиконання цих умов загрожує кредитору фінансовими збитками. Основний ризик
кредитної операції з матеріальної точки зору проявляється у неповерненні заборгованості, а з юридичної —
у невиконанні зобов'язань.

У сфері кредитних відносин існують різні форми забезпечення кредитів, найбільш надійною та доступною
виступає страхування. В Україні страхування кредитів проводиться лише з 1990 р., коли були прийняті
відповідні закони щодо формування комерційних банків.

Об'єктами цього виду страхування є комерційні кредити, банківські позики, кредитні зобов'язання тощо.

Страхування кредитних ризиків захищає інтереси кредитора на випадок неплатоспроможності боржника

або несплати боргу з інших причин.

Найбільшого поширення набуло страхування банківських кредитів, яке охоплює два види:

1) страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту;

2) страхування ризику непогашення кредиту

11. Співстрахування та перестрахування.

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка
конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у
портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання
лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії
загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території
(наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу
передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

o Ø Можливий збиток, пов’язаний з великим ризиком.

o Ø Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.
o Ø Перевищується середня частота збитків.

У договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що
приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов’язково). Процес, пов’язаний з передаванням
ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик,
називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

   Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування,

залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

   При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе
зобов’язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що
укладаються між ними.

   Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині
іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик,
називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм (рис. 17.1).

   У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність

розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

   Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб
уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

   Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання

послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість,
потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і
розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний
договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що
варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

   Отже, головні функції брокера такі:

- представлення клієнта;

- консультування;

- ведення переговорів;

- розподіл ризиків.

   Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими
сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик
перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні
перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип
страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

   У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а
також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на
отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія — це узгоджена частина понесених
цедентом витрат з укладання договорів страхування.

   Існують такі види комісій:

   Оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній

цесії.

   Перестраховувальна комісія — відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при

ретроцесії.

   Брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов’язані з

розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.

   Страховик (цедент) має також право на тантьєму — відрахування з прибутку перестраховика, який він
може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із
суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком
перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення
справи.

   Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул
страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники
беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики
випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або
ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики
між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні
ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден).

   Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і

перестрахування. Слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування
вживають різних заходів, один із них — створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки
таких страхових об’єднань уже з’явилися в Україні.

   Необхідність у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої
кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв’язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в
нашій країні. Адже об’єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління,
опиняються в ризикових ситуаціях.

      Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників
страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію
надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку
перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передавання найбільш небезпечних ризиків.

   Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін

перестрахувальні операції поділяються на такі:

- факультативні;

- облігаторні (договірні);

- факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).

   Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору

перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній
відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному
перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування
полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

   Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що

перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових
операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо
це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує
багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць
щодо ризиків і т. ін.).

Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої

частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків
згідно з умовами договору.

   У договорі облігаторного перестрахування обов’язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії

договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема
розрахунків тощо. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто
використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування
дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних
галузях і видах страхування.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване

факультативно-облігаторне перестрахування і облігаторно-факультативне перестрахування.

   У разі факультативно-облігаторного перестрахування компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики

або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені
договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для
перестраховика.

   Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою

довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від
перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі,
віддаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний
ризик.

   Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках,

у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпана місткість пропорційних договорів.
   Облігаторно-факультативне перестрахування, навпаки, передбачає обов’язковість для страховика, а
факультативність — для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують
страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається
можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може
порушити баланс його страхового портфеля.

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає стандартного, спільного для всіх
страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні
особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі договори можна поділити на
дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком.
До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій (рис.
17.3).

   Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності.

Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

   У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми

і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

   Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов’язується передавати

перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов’язується приймати її. Частка
участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному
вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.

Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид

перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за
страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх
договорах, що перевищує власне утримання цедента.
Іноді квотний договір та договір ексцедента суми використовуються комбіновано. Квотно-ексцедентний
договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А
понад рівень утримання використовується ексцедент — ліміт відповідальності перестраховиків, що
фіксується в абсолютному вираженні.

   Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому
для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання.

непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком,

визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного
розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного
перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого
сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує
збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту
відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в
абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У
непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом.
Відповідальність перестраховика — покриттям.
Один і той самий об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою
страхувальника, кількома страховиками.

   Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками
у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у
своїй частці.

   При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.

   За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може

представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у
розмірі своєї частки.
   На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам,
узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов’язує його, як прийнято у пропорційному
перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у
збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

   Якщо страхувальник застрахував об’єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе
відповідальність за недострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні,
вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності
частину ризику.

   Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька

страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

   І це не випадково. Хоча з юридичного погляду співстрахування та страхування різні, за своєю економічною

сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат,
наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові
фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому
страхуванні.

   Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об’єднань, фондів).

   Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за
відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу
згідно з розміром премії, що її передано до пулу.

   Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування.

   Зауважимо, що багато з пулів не виправдали надій, оскільки середній результат діяльності страхових
компаній, які не були членами пулів, був вищий, ніж у членів пулу.

   Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною
відповідальністю (наприклад, страхування атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об’єднання
страховиків до пулів відбувається також за каско суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей
тощо.

   Раніше в деяких країнах пули створювались для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що
виходять за межі країни.

   Об’єднання страховиків до пулів виправдане також при проведенні небажаних з технічного погляду
страхових операцій або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких
важливо утримати спеціалістів у цій галузі, також виправдує діяльність пулів. Мало місце створення
регіональних перестраховувальних пулів, мета яких полягала в міжнародному розподілі ризиків.

   Учасники пулу зобов’язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні
приймати частку у всіх ризиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його членами.

   Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку
укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу в
перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників
пулу, має вигляд фіксованого відсотка.

   Пул, створений на базі співстрахування, має принципові особливості. Він відрізняється від
перестраховувального пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів
пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі
співстрахування беруть участь і професіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів
страхування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у
конкретному пулі.
   Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного
розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його
створення. Із зарубіжної практики відомі також випадки визначення частки в абсолютних долях (наприклад,
15 із 100 часток), а інколи і в фіксованих сумах. Для країн з високим рівнем інфляції такий метод визначення
пайової участі не зручний.

   Кожний з учасників пулу бере участь як у тих ризиках, які він сам прийняв і передав до пулу, так і в решті
ризиків, які внесені до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити
кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити
небезпеку кумуляції ризиків.

   Пул може нормально функціонувати тільки тоді, коли він дотримується прийнятих правил та обмежень і всі
члени пулу використовують ті самі умови та ставки премій, аби уникнути будь-яких несанкціонованих
переваг одного учасника над іншими.

   Міжнародним досвідом об’єднання страховиків відпрацьовані головні принципи їх організації. Ці

принципи відображені в угоді про пул та визначають такі умови:

- форму об’єднання (обов’язкову чи добровільну, зі створенням юридичної особи чи без отримання

відповідного статусу);

- форму прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ризиком: співстрахування чи

перестрахування;

- вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками: часткова, солідарна або субсидіарна;

- порядок об’єднання страховиків у страховий пул: вільний, обмежений, з урахуванням відповідних

спеціальних критеріїв;

- форму відносин між учасниками пулу та страхувальниками, що стосується укладання договору

страхування: будь-яким учасником пулу, тільки учасником-андеррайтером чи лідером пулу;

- установлення ліміту відповідальності пулу;

- проведення спільної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу;

- здійснення спільної політики інвестування страхових резервів;

- проведення страхування на підставі загальних правил та тарифів.

   Деякі із зазначених умов включаються в угоду про страховий пул як безперечні принципи його організації.
До таких безперечних принципів належать, наприклад, умови про проведення страхування за єдиними
правилами та тарифами, умови здійснення єдиної політики з перестрахування відповідальності, що
перевищує місткість пулу, ліміт його відповідальності.

   Питання про прийняття інших умов як основоположних принципів організації страхового пулу може бути
вирішене різними шляхами.

   На принципи організації страхового пулу впливають, насамперед, такі чинники:

- цілі та завдання, які встановлені при його створенні;

- специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул;

- правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення;

- особливості національної економіки та національного страхового ринку, що коригують міжнародний

досвід страхових пулів.

   Шляхом створення пулу вирішуються такі завдання:

- Заявляються умови для страхування ризиків, раніш невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко; таких,
що трапляються рідко і не дають змоги в разі максимального охоплення сформувати збалансований
страховий портфель; катастрофічних ризиків.

- За рахунок об’єднання фінансових засобів окремих страховиків відповідно збільшується місткість пулу, а
також підвищуються можливості страховиків з прийняття на страхування значних ризиків.

- Підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиками своїх
обов’язків з відшкодування збитків. При цьому надійність страхового захисту, що гарантується пулом,
залежить від того, на основі якого договору будуються відносини між страховиками — учасниками пулу та
страхувальниками: співстрахування або перестрахування. І якщо пул є співстрахувальним, то на основі якої
відповідальності: часткової, солідарної або субсидіарної — діють учасники страхового пулу. Форми
договорів та відповідальності, на підставі яких будуються взаємовідносини учасників пулу, визначаються
угодою про пул.

   Один із головних принципів організації страхового пулу — це визначення ліміту його відповідальності.

   Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов’язань за договором страхування, що укладений

від імені пулу, установлюється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відповідальності кожного
учасника пулу. У свою чергу, максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком
за договором страхування не може перевищувати 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих вільних
резервів та страхових резервів страховика.

   Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на актуальність вирішення питання про

перестраховування відповідальності, що перевищує зазначену місткість.

   Перестрахувальні пули бувають таких видів:

- Пул ринку, або ринковий пул.

- Ринковий пул є організаційною формою, яка об’єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи
дуже небезпечних, навіть катастрофічних ризиків. Особливості пулу можуть бути корисними для покриття
нових видів страхування (наприклад, атомних ризиків).

- Урядовий перестрахувальний пул.

   У деяких країнах з метою запобігання передання ризиків іноземним закордонним перестраховикам

урядами створюються центральні перестрахувальні компанії або пули, у які всі страхові компанії, що
здійснюють страхування в державі, повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину.

- Андеррайтерські пули.

   Невеликі компанії, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати проводити новий вид страхування,
але не мають достатнього досвіду чи необхідної місткості. У такому разі вони можуть об’єднуватись,
утворюючи пули з компаніями, що мають більший досвід, об’єднуючи андеррайтерські можливості для
прийняття на страхування конкурентоспроможних часток.

   Україна також іде шляхом створення страхових і перестраховувальних пулів. Нині вже існують ядерний пул,
перестраховувальний “АВТО-КАСКО ПУЛ”, до яких увійшли найвідоміші українські страховики, що
спеціалізуються у відповідних галузях.