1... ГК Стаття 333.
Фінансова діяльність суб'єктів господарювання створення і розподіл фінансових ресурсів забезпечує суб’єктові господарювання
1. Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної
фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує
покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.
2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше
фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері
фінансів і страхування.
3. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та
перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством.
Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-
кредитними організаціями.
4. Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття
довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з
використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого
використання.
Фінансова діяльність суб’єкта господарювання — це діяльність всередині
підприємства з розробки і реалізації фінансових рішень щодо володіння чотирма
типами цінностей, з яких можна зробити вибір: • майно, матеріальні та нематеріальні
цінності; • фінансові цінності; • грошові кошти; • борги у формі дебіторської і
кредиторської заборгованості.
Наведені визначення поняття фінансової діяльності вказують на те, що вона завжди
пов’язана з варіантними розрахунками джерел фінансування і сферами використання
фінансових ресурсів у пошуках оптимального рішення стосовно конкретних умов
підприємницької діяльності. Так, можливість вибору між вказаними цінностями вже
зумовлює варіантний характер рішень, які приймаються в ході фінансової діяльності.
Ця варіантність підсилюється невизначеністю як зовнішнього, так і внутрішнього
середовища підприємництва, що впливає на можливість точного прорахування
результату від прийнятого фінансового рішення. Таким чином, фінансовій діяльності
органічно притаманна варіантність розроблених рішень та рекомендацій, кожне з
яких лише до певної міри вирішуватиме стратегічні завдання підприємства на ринку.
Побудова системи цілей фінансової діяльності суб’єкта господарювання базується на
визначенні їх місця серед стратегічних і тактичних цілей підприємства на ринку.
Зв’язок цілей фінансової діяльності зі стратегічними цілями підприємства
зумовлюється тим, що стратегічні цілі підприємства на ринку реальні тільки за
наявності відповідних фінансових ресурсів. Іншими словами, фінансова діяльність як
реалізацію його стратегічних цілей. Суб’єкти господарювання незалежно від
організаційно-правових засад, як правило, мають одночасно три стратегічні цілі на
ринку: виживання на ринку, одержання прибутку та економічне зростання. У
конкретний період для підприємства головною стає одна із зазначених цілей, але для
фінансової діяльності головною метою завжди залишається підвищення вартості
підприємства в інтересах максимізації добробуту його власників. При цьому
підвищення добробуту власників може виявлятись у двох формах: • максимізації
доходу на інвестиції, і в цьому разі мета фінансової діяльності полягає в максимізації
прибутку; • максимізації ціни акції, тобто ціни підприємства. Ця мета не завжди
збігається з максимізацією прибутку, позаяк ринкова вартість акцій залежить не
тільки від прибутку на акцію, а й від ризикованості бізнесу, нової емісії акцій,
перспектив галузі, технічного прогресу та ін. Цілі фінансової діяльності разом з
критеріями, за якими вони оцінюються, як і загалом у сфері менеджменту
організацій, утворюють систему, структуровану у формі “дерева цілей”, коли
головна мета (добробут власників підприємства) уточнюється низкою інших
основних (укрупнених кінцевих) цілей, з яких, у свою чергу, вирізняються локальні
(часткові) цілі.
У процесі реалізації окреслених цілей підприємства фінансова діяльність вирішує
такі основні завдання: • вибір оптимальних форм фінансування; • вибір структури
капіталу підприємства і напрями його використання; • підтримка необхідного рівня
ліквідності та платоспроможності підприємства; • регулювання грошових потоків
(балансування надходжень і витрат платіжних засобів підприємства в часі); •
забезпечення своєчасності розрахунків.
Зміст фінансової діяльності як системи з розробки фінансових рішень з метою
досягнення зазначених цілей визначається функціями фінансової діяльності, які
охоплюють комплекс проблем щодо залучення фінансового капіталу підприємства і
його розміщення в майно підприємства, тобто формування активів.
Підприємство одночасно перебуває у сфері дії цивільно-, господарсько- і фінансово-
правових відносин, які регулюються Цивільним кодексом України, Господарським
кодексом України та законодавством у сфері фінансових відносин. Цивільним
кодексом України визначається діяльність підприємств як юридичних осіб різних
організаційних форм та діяльність підприємців як фізичних осіб. Господарський
кодекс України регулює діяльність юридичних осіб на основі права на управління
майном. Так, у ст. 4 Господарського кодексу України наводиться визначення
суб’єктів господарювання. Законодавство у сфері фінансових відносин регулює
використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Об’єктами відносин
відповідно до сутності цивільних, господарських та фінансових відносин є такі: •
об’єктом цивільно-правових відносин — майно: гроші, цінні папери, конкретні речі
або сукупність речей; • об’єктом господарсько-правових відносин — майнові права і
зобов’язання, тобто регулюються дії суб’єкта щодо належного йому майна; •
об’єктом фінансово-правових відносин — фінансові ресурси і грошові зобов’язання,
які утворюються у процесі фінансової діяльності. Суб’єктами господарювання є
господарські організації, які діють на основі прав власності, господарського відання
чи оперативного управління і мають статус юридичної особи.
Фінансова діяльність суб’єкта господарювання здійснюється в правовому полі,
окресленому Конституцією України. У сфері загальних майнових відносин правовою
базою фінансової діяльності в Україні є Цивільний кодекс України. У фінансовій
діяльності суб’єкти господарювання керуються фінансово-правовими актами, які
належать водночас і до цивільного права, і до господарського. Відповідно до сфери
регулювання фінансова діяльність забезпечується юридичними актами за такими
окремими видами: фінансовим правом, господарським правом, банківсь- 35 ким
правом, податковим правом, страховим правом. Ці акти регулюють фінансову
діяльність у порядку ієрархічності права: • Конституція України; • закони України; •
укази Президента України; • декрети Кабінету Міністрів України; • накази, інструкції
або положення Міністерства фінансів України і Державної податкової адміністрації;
• методичні вказівки, листи, телеграми НБУ та ін.
До основних законів, що регулюють фінансову діяльність, належать такі: • що
регулюють підприємницьку діяльність і її організацію — Цивільний кодекс України,
Господарський кодекс України, закони України “Про господарські товариства”, Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, “
• що забезпечують фінансову політику держави — Бюджетний кодекс України,
закони України, ” та ін. Про аудит фінансової звітності та аудиторську
діяльність: Закон України 2018 . https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2258-19#Text
Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків:
Закон України
3... Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну
грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах,
передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань
боржника не зараховуються недоїмка , визначена на дату подання заяви до
господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди
життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди,
зобов'язання перед засновниками боржника - юридичної особи, що виникли з такої
участі, зобов'язання боржника - фізичної особи - підприємця, що виникли
безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов'язаних із здійсненням таким
боржником підприємницької діяльності. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому
числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги,
сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник,
визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження
у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом
ЗАКОНОДАВЧЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ГРОШОВЕ ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ»
Перш за все, слід зазначити, що найбільша проблема виникає у зв‘язку з тим, що
єдине універсальне визначення поняття «грошового зобов‘язання» відсутнє.
Водночас в деяких нормативно-правових актах можна знайти характерні риси даного
виду зобов‘язання або тлумачення цього поняття в межах конкретних правовідносин.
Згідно із ч. 1 ст. 533 ЦК України передбачається, що грошове зобов'язання має бути
виконане у гривнях.
В ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом» наводиться визначення поняття «грошове
зобов’язання», в розумінні якого дане поняття вживається в даному законі.
Так, це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно
до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним
законодавством України.
Аналогічне визначення закріплене в Законі України «Про фінансову
реструктуризацію» (який втрачає законну силу з 19.10.2019 року).
Водночас відповідно до п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання
платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до
відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову)
санкцію.
Як можна встановити, наведені визначення даного поняття не є універсальними і їх
рідко застосовують до правовідносин, інших, ніж ті, про які йдеться вище.
Водночас, будь-які інші визначення даного поняття в законодавстві відсутні, у
зв‘язку з чим суттєве значення у врегулюванні даного питання відіграє судова
практика.
ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ГРОШОВОГО ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ» СУДАМИ
УКРАЇНИ
Першим судовим актом, який на неофіційно прецедентному рівні врегулював дане
питання, була Постанова ВСУ від 18.04.2006 року у справі № 7/38-21/11. Поміж
іншим, суд в даній справі встановив, що «грошовим зобов'язанням ... є зобов'язання
боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-
правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством
України».
Пізніше в роз’яснювальному Листі ВССУ №10-74/0/4-13 від 16.01.2013 «Про деякі
питання застосування статті 625 ЦК України» було зазначено наступне:
«грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з
правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання
певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на
користь кредитора». Поміж іншим, в даному листі обгрунтовується також позиція
неможливості поширення дії ч. 2 ст. 625 ЦК України на правовідносини, що
виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Пленум ВГСУ у Постанові №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання
практики застосування законодавства про відповідальність за порушення
грошових зобов'язань» також висловив свою позицію із вказаного питання (п. 1.1.),
визнавши, що: «грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, є
виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому
еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої
сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона
зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в
грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в
якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни
договору».
Таким чином, в даному випадку виявляється дуалістичний характер підходів до
визначення цієї категорії, а саме застосовується розширювальний підхід до
тлумачення даного правового інституту.
Аналогічний підхід висловлено і в низці Постанов Верховного суду України,
Ще в одному з рішень, а саме у Постанові ВСУ від 01.10.2014 року у справі №6-
113цс14, суд вказав, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної
шкоди також є грошовим зобов’язанням.
Виходячи із зазначеного, проаналізувавши висловлені позиції правників, слід
визнати відносну єдність підходів до визначення поняття «грошового зобов‘язання».
Водночас певна колізійність та дуалізм продовжують існувати на рівні судової
практики, що призводить до її різносторонності та непередбачуваності під час
вирішення окремих судових справ.
8..... З У Про валюту і валютні операції
валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак:
а) операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності та (або)
права вимоги і пов’язаних з цим зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, між
резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій,
що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є
національна валюта;
б) торгівля валютними цінностями;
в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення
валютних цінностей;
2) валютне регулювання - діяльність Національного банку України та в
установлених цим Законом випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на
регламентацію здійснення валютних операцій суб’єктами валютних операцій і
уповноваженими установами;
Стаття 3. Валютне законодавство
1. Відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного
регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим
Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами,
прийнятими відповідно до цього Закону.
2. Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та
нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону
здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень
цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін
до цього Закону.
3. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону,
застосовуються положення цього Закону.
 4. Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства,
що встановлюють нові обов’язки для суб’єктів валютних операцій або погіршують
їхнє становище, не мають зворотної сили.
5. У разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта
Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших
нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне
(множинне) трактування прав і обов’язків резидентів та нерезидентів у сфері
здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така
норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
Стаття 4. Гарантії свободи здійснення валютних операцій
1. Валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства
України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у
сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму
чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих
Україною зобов’язань за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним
банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
2. Свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання
принципів валютного регулювання, встановлених цим Законом.
3. Резиденти з урахуванням обмежень, визначених цим Законом та іншими
законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових
установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.
Нерезиденти з урахуванням обмежень, визначених цим Законом та іншими
законами України, мають право відкривати рахунки в українських фінансових
установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.
4. Резиденти мають право придбавати валютні цінності за кордоном,
здійснювати їх транскордонне переміщення та (або) транскордонний переказ з
урахуванням обмежень, визначених цим Законом.
5. У сфері здійснення валютних операцій нерезиденти мають усі права, надані
резидентам.
Стаття 5. Розрахунки
1. Гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням
особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без
обмежень на всій території України для проведення розрахунків.
2. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім
розрахунків за:
1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному
інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних
на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;
2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на
підставі банківської ліцензії;
3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини
другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими
фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію
Національного банку України на здійснення валютних операцій;
4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій,
казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це
передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);
5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в
іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є
банк;
6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або)
нормативно-правовими актами Національного банку України.
Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в
іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.
3. Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами
1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі
сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть
проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні.
4. Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається
Національним банком України.
 9. Обмеження валютних операцій та їх значення. Суб’єкти
валютного контролю в Україні. Санкції за порушення валютного
законодавства в Україні
Про валюту і валютні операції Стаття 12. Заходи захисту
1. Національний банк України за наявності ознак нестійкого
фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного
балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності
банківської та (або) фінансової системи держави, має право
запровадити такі заходи захисту:
1) обов’язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у
межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного
банку України;
2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з
експорту та імпорту товарів;
3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов’язаних із
рухом капіталу;
4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих
валютних операцій;
5) резервування коштів за валютними операціями;
6) заходи відповідно до статті 7 Закону України "Про
-
1
Національний банк України", виключний перелік яких визначається
нормативно-правовими актами Національного банку України.
Обов’язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті не
застосовується до надходжень, що надійшли за договорами про участь
у розподілі пропускної спроможності до моменту повного виконання
оператором системи передачі зобов’язань у частині розрахунків за
кожним із договорів про розподіл пропускної спроможності та кожним
із відповідних договорів про спільний розподіл пропускної
спроможності, а також до надходжень у вигляді грошового
забезпечення (кредитних лімітів) з метою участі в аукціоні з розподілу
пропускної спроможності міждержавних перетинів.
2. Правління Національного банку України має право запровадити
заходи захисту на строк не більше шести місяців та подовжувати строк
дії попередніх заходів захисту на строк не більше шести місяців.
Рішення Правління Національного банку України про
запровадження нового заходу захисту, якщо з дня припинення дії
попереднього подібного заходу захисту минуло менше шести місяців,
або про подовження строку дії кожного попереднього заходу захисту
не більш як на шість місяців потребує підтвердження Радою
Національного банку України наявності ознак та (або) обставин,
передбачених частиною першою цієї статті.
У разі необхідності отримання підтвердження наявності ознак та
(або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті, Правління
Національного банку України не пізніше ніж за 30 календарних днів
до закінчення строку дії заходів захисту звертається з відповідним
запитом до Ради Національного банку України. Рада Національного
банку України приймає рішення щодо такого запиту протягом 20
календарних днів з дня його надання.
Неприйняття Радою Національного банку України рішення щодо
наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною
першою цієї статті, протягом 20 календарних днів після надання
запиту Правління Національного банку України дає Правлінню
Національного банку України право прийняти рішення про
запровадження нового заходу захисту або подовження строку дії
попереднього заходу захисту на строк, визначений Правлінням
Національного банку України, але не більше ніж на шість місяців.
Обов’язковою умовою для прийняття Правлінням Національного
банку України рішень, передбачених абзацом другим цієї частини, є
надання звіту про запровадження заходу (заходів) захисту відповідно
до частини четвертої цієї статті.
Загальний строк дії заходів захисту не може перевищувати 18
місяців протягом 24 місяців, починаючи з дня першого запровадження
відповідного заходу захисту.
Правління Національного банку України має право достроково
припинити дію будь-якого заходу захисту в разі, якщо підстави, через
які було запроваджено такий захід захисту, втратили актуальність.
3. У разі запровадження та (або) подовження строку дії та (або)
припинення дії заходів захисту, передбачених цією статтею,
Національний банк України інформує про це органи суб’єктів
міжнародного права відповідно до норм міжнародних договорів, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Національний банк України протягом трьох місяців з дня
запровадження або подовження строку дії заходу захисту, або
припинення дії заходу захисту зобов’язаний підготувати та подати
Комітету Верховної Ради України, до предметів відання якого
належить питання банківської діяльності, звіт про запровадження
заходу (заходів) захисту.
Звіт про запровадження заходу (заходів) захисту має містити,
зокрема:
1) оцінку ступеня і масштабу кризових явищ у грошово-кредитній
сфері, оцінку ознак нестійкого фінансового стану банківської системи
та обставин, що стали підставою для запровадження заходів захисту;
2) обґрунтування відповідності кожного з передбачених частиною
першою цієї статті заходів захисту виявленим системним ризикам і
загрозам;
3) підтвердження ефективності застосування обраних заходів
захисту в сукупності у вигляді оцінки фактичного впливу на
забезпечення фінансової стабільності та економічний і соціальний
розвиток.
У разі надання звіту при запровадженні заходу захисту, якщо з дня
припинення дії попереднього подібного заходу захисту минуло менше
ніж шість місяців, та (або) при подовженні строку дії заходу захисту
звіт має додатково містити аналіз результатів попереднього
запровадження заходу захисту та актуальності факторів та (або)
обставин та (або) ознак, що були підставою запровадження заходу
захисту.
Звіт про запровадження заходу (заходів) захисту подається за
підписом Голови Національного банку України (або особи, яка його
замінює) та має бути представлений на засіданні Комітету Верховної
Ради України, до предметів відання якого належать питання
банківської діяльності, Головою Національного банку України (або
особою, яка його замінює) або заступником Голови Національного
банку України, до сфери відповідальності якого належить питання
валютного регулювання (або особою, яка його замінює).
Звіт про запровадження заходу (заходів) захисту є публічним
документом, що не містить інформації, яка є банківською таємницею,
та має бути оприлюднений на сторінках офіційного інтернет-
представництва Національного банку України протягом календарного
місяця з дня його підписання та безстроково там зберігатися.
5. Порядок застосування заходів захисту, зокрема критерії їх
запровадження, подовження строку дії та дострокового
припинення встановлюються нормативно-правовими актами
Національного банку України з урахуванням положень цього Закону.
1. Національний банк України є головним органом валютного
контролю, що:
 • здійснює контроль за виконанням правил регулювання
валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених
цим Декретом до компетенції інших державних органів;
• забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо
здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими
актами валютного законодавства України.
2. Уповноважені банки, фінансові установи та національний
оператор поштового зв’язку, які отримали від Національного банку
України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій,
здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться
резидентами і нерезидентами через ці установи.
3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну податкову і митну політику,
здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що
провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері надання послуг поштового зв’язку, здійснює
контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання
валютних цінностей через митний кордон України.
5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію
державної політики у сфері державної митної справи, здійснює
контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей
через митний кордон України.
1) валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак:
а) операція, пов’язана з переходом права власності на валютні
цінності та (або) права вимоги і пов’язаних з цим зобов’язань,
предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а
також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються
між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна
валюта;
б) торгівля валютними цінностями;
в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне
переміщення валютних цінностей
Стаття 14. Види відповідальності за порушення вимог валютного
законодавства
1. За порушення вимог валютного законодавства (крім порушення
строків за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність
за яке встановлюється згідно із статтею 13 цього Закону) можуть бути
застосовані:
1) до банків - заходи впливу згідно із Законом України "Про банки
і банківську діяльність";
2) до уповноважених установ (крім банків) - такі заходи впливу:
а) письмове застереження;
б) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих
видів валютних операцій;
в) штрафні санкції;
г) зупинення або відкликання (анулювання) ліцензії на здійснення
валютних операцій;
 3) до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - заходи
впливу у вигляді штрафних санкцій;
4) до фізичних осіб, посадових осіб уповноважених установ,
посадових осіб юридичних осіб - заходи впливу у вигляді штрафів,
передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення
2. Національний банк України має право адекватно вчиненому
порушенню застосувати до уповноважених установ передбачені
пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті заходи впливу.
3. Національний банк України має право застосувати до
уповноважених установ (крім банків) заходи впливу у вигляді
штрафних санкцій у розмірі не більш як 20 відсотків суми власного
капіталу відповідної уповноваженої установи.
4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
податкову політику, має право адекватно вчиненому порушенню
застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід
впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100 відсотків суми
операції, проведеної з порушенням валютного законодавства.
Стаття 15. Порядок застосування заходів впливу за порушення
вимог валютного законодавства
1. Порядок застосування заходів впливу, передбачених статтею 14
цього Закону, у тому числі розмір штрафних санкцій, встановлюється:
до уповноважених установ - Національним банком України;
до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - Кабінетом
Міністрів України.
Порядок застосування заходів впливу до фізичних осіб, посадових
осіб уповноважених установ, посадових осіб юридичних осіб
визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення
2. Заходи впливу можуть бути застосовані протягом шести місяців
з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня
його вчинення.
3. За кожне порушення вимог валютного законодавства може бути
застосований тільки один із заходів впливу, передбачений законом.
4. Рішення Національного банку України про застосування заходу
впливу у вигляді штрафних санкцій є виконавчим документом та
набирає законної сили з дня його прийняття.
5. Суми стягнених штрафних санкцій спрямовуються до
державного бюджету.
11. Форми готівкових розрахунків та порядок касових операцій.
Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування
населення (наприклад – виплата заробітної плати, премій, грошової
допомоги, дивідендів, пенсій). Отримуючи грошові доходи, населення
витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги
і здійснює інші платежі. Міжготівковими і безготівковими
розрахунками існує тісний зв 'язок.
Усі розрахунки готівкою між підприємствами можуть
здійснюватися як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за
рахунок виторгу від реалізації й інших касових надходжень. Причому
готівка, отримана як виторг від реалізації продукції й інші касові
надходження, можуть бути використані підприємствами для
забезпечення господарських потреб, а готівка, отримана з каси банку,
як виторг від реалізації продукції і касові надходження на оплату праці
і виплату дивідендів. Підприємства повинні забезпечувати
систематичне і повне виконання своїх фінансових зобов'язань (сплата
податків, обов'язкових платежів у бюджет і державні цільові фонди).
Касові операції підприємства.
Розрахунки в готівковій формі для підприємств усіх видів
діяльності і форм власності проводяться з оформленням таких
документів:
- податкова накладна; - прибуткові і видатковий касові ордери;
- касовий або товарний чек; - квитанції;
- договір закупівлі-продажу; - акт про закупівлю товарів,
виконаних робіт, наданих послуг.
Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства
(підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного
дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється
відповідною постановою Правління Національного банку України.
Станом на 01.09.05 вона становить 10 тис гри.
Ці обмеження не поширюються на: а) розрахунки з фізичними
особами, бюджетами та державними цільовими фондами;
б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу; в)
розрахунки за спожиту електроенергію;
г) використання коштів, виданих на відрядження; ґ) розрахунки
під час закупівлі сільськогосподарської продукції.
В касі забороняється зберігати готівку та інші цінності, що не
належать даному підприємству. Спеціальних вимог до обладнання
приміщення каси немає - керівник підприємства вирішує самостійно,
як облаштувати касу та забезпечити надійне зберігання готівкових
коштів.
Строки витрачання готівки: - кошти, отримані на оплату праці, для
виплати пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), можна зберігати в касі
понад установлений ліміт протягом трьох робочих днів, включаючи
день одержання готівки;
- кошти, отримані на інші виплати, потрібно видати працівникам у
той самий день або повернути в банк не пізніше наступного робочого
дня, також їх дозволено залишати в касі у межах ліміту.
Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими
відомостями, розрахунковими документами, електронними
розрахунковими документами, документами за операціями із
застосуванням платіжних інструментів, іншими касовими
документами, які згідно із законодавством України підтверджували б
факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання
(повернення) готівки.
Касові документи можуть бути паперовими або електронними.
Електронні касові документи повинні бути оформлені відповідно до
вимог законодавства України у сфері електронного документообігу.
12. Форми безготівкових розрахунків. Вексель та акредитив
Підприємства використовують (залежно від форми розрахункового
документа) такі форми безготівкових розрахунків:
Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка
перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача
коштів.
 Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих,
а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони
забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-
матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання
оборотних коштів; запобігають виникнення кредиторської
заборгованості у покупців.
Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий
документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога
підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити
вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення
покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує,
переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок
постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і
направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює
нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для
переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з
дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка
чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів).
Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На
відміну від платіжного доручення чек передається платником
підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час
здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у
свій банк для оплати.
Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї
кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально
задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за
відвантажений товар.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
• покритий — акредитив для здійснення платежів, за якими
завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому
рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку — "Розрахунки за
акредитивами";
• непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової
відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-
емітентом за рахунок банківського кредиту.
• Відкличний акредитив може бути змінено або анульовано банком-
емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача
платежу (постачальника товарів або послуг).
• Безвідкличний акредитив може бути анульовано (умови якого
можуть бути змінені) тільки за згоди на це одержувача платежу, на
користь якого його було відкрито.
Коли вигідний вексель:
Під час поставок товарів і надання послуг ризики можуть з’явитися на
різних етапах: від придбання сировини, виготовлення та зберігання
товарів до своєчасної поставки/надання послуг і платежу.
Використання акредитивних розрахунків дозволяє в таких ситуаціях
захистити інтереси як продавця, так і покупця. Для покупця
найважливішим є належним чином здійснені поставка товару/надання
робіт/послуг, у той час як для продавця – своєчасне отримання
платежу. Пов’язані з цим ризики загострюються під час складних
економічних ситуацій, коли покупцеві складно оцінити надійність
продавця. Те ж саме, природно, стосується і продавця: під час продажу
він бере на себе ризики, пов’язані як із перевезенням товарів, так і з
неоплатою. Найчастіше акредитив використовується в розрахунках у
таких випадках:
 • ділові партнери установили нові, неперевірені ділові відносини;
• продавець не впевнений у платоспроможності покупця, а
покупець не впевнений у спроможності продавця поставити
товар/виконати роботи/надати послуги;
• об’єктом договору є великі проекти або товари, виготовлені за
спеціальним замовленням.
Скористатися акредитивом вигідно, якщо:
• є необхідність отримати гарантії виконання зобов’язань за
договором іншою стороною;
• сторони укладають угоду на велику суму;
• працюєте з новими партнерами, ділові відносини з якими ще не
перевірені;
• є необхідність суворого контролю ряду умов і зобов’язань
сторін один перед одним.
Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачальником
(отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою
платежу, які оформлюються векселем.
Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове
зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену
суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
1. Векселі, що видаються лише за надані товари (роботи,
послуги), називаються товарними, комерційними. Також в Україні
існують податкові векселі, що видаються на суму податків і/або зборів,
їх видача й обіг регулюються не вексельним, а податковим
законодавством.
2. Проведення розрахунків з використанням векселів обов'язково
повинно бути передбачено у письмовому договорі між контрагентами.
3. За видачу векселя без наявності грошового боргу за товари
(роботи, послуги) і/або без зазначення в договорі того, що в
розрахунках використовується вексель, законом передбачений штраф.
4. Бути учасником вексельного обігу в Україні можуть як
юридичні, так і фізичні особи.
5. В України платежі за векселями здійснюються лише в
безготівковій формі.
6. Векселі оформляються на вексельному бланку, який можна
придбати в комерційному банку.
7. Векселі, як товарні, так і податкові, існують лише в
документарній (паперовій) формі. В Україні заповнюються лише
українською мовою на вексельному бланку. Векселі юридичних осіб
підписуються обов'язково двома особами – керівником підприємства
та головним бухгалтером. Вексель, що видається в оплату за
контрактом між резидентами України, може бути номіновано тільки в
національній валюті – гривні.
Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках
стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в
бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими
органами.