Тема 1.

Основи правового регулювання підприємницької діяльності та

обліку в Україні
Питання:
1.1.Ознаки підприємництва
1.2. Функції підприємницької діяльності
1.3. Принципи підприємницької діяльності
1.4. Види підприємницької діяльності
1.5. Законодавче регулювання підприємницької діяльності в Україні

1.1. Ознаки підприємництва

Поняття «підприємництво» вперше було сформульовано у ст. 1 Закону
України «Про підприємництво» (втратив чинність у 2004 році), де
підприємництво визначалось як безпосередня самостійна, систематична, на
власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання
послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та
юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької
діяльності у порядку, встановленому законодавством.
З введенням в дію Господарського кодексу України визначення
підприємницької діяльності наступне: підприємництво – це самостійна,
ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що
здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою
досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.
42 ГК України).
Під господарською діяльністю у Господарському Кодексі розуміється
діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва,
спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи
надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних
і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом,
а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може
здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська
діяльність)
В юридичній та економічній літературі немає єдності думок щодо ознак
підприємницької діяльності. Найчастіше виділяють такі її ознаки:
1) ініціативність;
2) самостійність;
 Ініціативність і самостійність підприємницької діяльності знаходить
своє відображення у нормах ГК України: підприємці мають право без
обмежень здійснювати самостійно будь-яку підприємницьку діяльність, що
не заборонена законодавством; заборона незаконного втручання органів
державної влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у
господарські відносини.
3) творчий та інноваційний характер (виявляється у пошуку нових
можливостей, орієнтації на нововведення).
4) систематичність (регулярність, професійність, постійність);
Існує декілька точок зору щодо характеристики цієї ознаки:
– при визначенні кількісних критеріїв систематичності підприємницької
діяльності виходять з вимог податкового законодавства;
– «метод вилучення» – епізодична або одинична діяльність не може
вважатися підприємницькою, у той час як регулярна, професійна, постійна
діяльність є такою. У разі ж виникнення спору про систематичність питання
повинне вирішуватися з урахуванням конкретних обставин;
– відповідне поняття прив’язується до таких галузей права, як
кримінальне, трудове, де систематичністю визнається здійснення дій два і
більше разів.
5) ризиковий характер (перекладення на підприємця тягаря
передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо їх
превенції або усунення, не пов’язане з винною поведінкою підприємця);
6) цільове спрямування на одержання прибутку;
Деякі автори підкреслюють, що метою підприємницької діяльності є
одержання не прибутку взагалі, а саме підприємницького прибутку, яким
визнається особливий вид доходу, винагороди за заповзятливість,
специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу. Вважається, що
прибуток підприємця складається з двох елементів: звичайного прибутку
ділової людини та надлишку над звичайним прибутком. Другий елемент і є
підприємницьким доходом (прибутком) у вигляді форми суспільної
винагороди за інноваційний пошук, новаторство у виробництві.
Та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо
її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий,
незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по
собі цей факт не може служити підставою для вилучення її з числа видів
підприємницької діяльності. Отже, визначальною є наявність саме мети
одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної
діяльності.
7) самостійна юридична відповідальність;
 8) соціально-відповідальний характер.
У жодному з визначень або описів підприємницької діяльності у
вітчизняній літературі вчені-юристи не згадують соціально-відповідальний
характер підприємницької діяльності як його необхідної ознаки. Зазначена
ознака виділяється вченими-економістами.
Окрім вказаних вище ознак підприємницької діяльності, в літературі
також називається ознака державної реєстрації. Але не можна визнати
державну реєстрацію необхідною ознакою саме підприємництва. Ст. 58 ГК
України має назву «Державна реєстрація суб’єкта господарювання», а Закон
України від 15 травня 2003 року має назву «Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», тому державну реєстрацію
слід вважати ознакою не підприємництва, а характеристикою його суб’єкта –
підприємця.

1.2. Функції підприємницької діяльності

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його

основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну,
стимулюючу (мотиваційну).
Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні
генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-
економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським
ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на
добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних,
інтелектуальних та інших ресурсів.
Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній
організації виробництва, збуту, реклами, зводиться до поєднання ресурсів в
оптимальних пропорціях та здійснення контролю за їх використанням.
Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до
формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного
використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління
організацією виробництва, а також до максимального задоволення потреб
споживача.
 1.3. Принципи підприємницької діяльності
Принципи підприємницької діяльності – це її основоположні ідеї, засади,
яким вона повинна відповідати. ГК України, закріплюючи в ст. 44 принципи
підприємництва, виходить із загального положення про його свободу.
Підприємницька діяльність ґрунтується на таких основних принципах:
1. Економічна свобода, що передбачає вільний вибір діяльності,
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності
майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування
програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої
продукції.
Вона включає наступні елементи:
- встановлення цін у відповідності до законів ринку та економічної
доцільності;
- вільний найм працівників, залучення і використання
матеріальнотехнічних, фінансових та природних ресурсів, використання яких
не заборонено або не обмежено законодавством;
- вільне використання прибутку, що залишається після сплати податків
та штрафів;
- самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою)
зовнішньоекономічної діяльності з використанням належної йому частки
валютної виручки на свій розсуд.
2. Економічна зацікавленість. Головною рушійною силою
підприємницької діяльності є інтерес. Підприємець працює заради
збільшення власних доходів і його активність тим вища, чим більший обсяг
очікуваної вигоди.
3. Економічна відповідальність. Даний принцип передбачає те, що
суб’єкти підприємництва в разі невдачі відшкодовують всі збитки особам, з
якими вони мають ділові стосунки, і несуть майнову та іншу визначену
законом відповідальність.
4. Принцип еквівалентності обміну. Поняття економічності адекватне
поняттю еквівалентності. Підприємництво може розвиватись лише в умовах
еквівалентності обміну. Тобто, коли результат виробництва та прибутки, які
він приносить, виправдовують витрати на його продукування.
5. Принцип порівняльних переваг, що полягає в можливості
альтернативного використання ресурсів для отримання різних розмірів
прибутку. Мета підприємця – визначити таку комбінацію доступних
ресурсів, яка принесе йому найбільший прибуток.
6. Ризикованість. Підприємницька діяльність є ризикованою за своєю
суттю. Підприємницький ризик – це можливість втрати ресурсів чи
неотримання доходів, що не можуть бути покриті за рахунок наявних на
певний момент коштів. В той же час ризик може бути для підприємця
джерелом прибутку. До проблеми ризику слід підходити з двох позицій:
оцінки ризику та управління ризиками.
7. Конкуренція. Економічна діяльність здійснюється при наявності
певних, відповідних її сенсу відносин, сутність яких відображає конкуренція.
В сучасному розумінні її трактують як суперництво, боротьбу за досягнення
результатів. Конкуренція виступає як особливий тип взаємовідносин між
ринковими агентами, що характеризується постійним прискоренням процесу
оновлення в усіх сферах відтворювального процесу, прагненням першим
досягти успіху.
Виділяють декілька моделей конкуренції: вільна (досконала)
конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія. В
реальній економіці, як правило, ці моделі існують у взаємозв’язку, хоча в
кожному окремому секторі може домінувати лише один із них. Особливо це
залежить від рівня прояву економічних зв’язків (внутрішньогалузевого,
галузевого, міжгалузевого, міжнародного).
Конкуренція спонукає до опрацювання стратегії і тактики поведінки
господарюючих суб’єктів (підприємців), як таких, що спрямовані на
постійний пошук нового, рух вперед, маневрування поміж різними видами
ризику. Таким чином, вони забезпечують не тільки виживання, але й
отримання максимального прибутку, і, в кінцевому підсумку, –
соціальноекономічний розвиток суспільства.
Конкуренція між підприємцями є джерелом інновацій (нововведень).
Разом з тим, конкуренція – могутній механізм ―природного відбору‖
підприємців. Тому важливим принципом підприємницької діяльності є
конкурентоспроможність її результатів – вироблених товарів та наданих
послуг.
8. Ринковість. Ринок являє собою сукупність відносин між
господарськими одиницями та споживачами, що виступають як продавці й
покупці. Їх мета – взаємодія попиту і пропозиції на конкретні групи товарів.
Відповідно до цього ринок виконує 4 базові функції:
- надає інформацію про ціну, якість, кількість товару, умови угод, та
перерозподіляє національний дохід поміж різними секторами економіки, що
створюється на різних видах ринку в межах загальнонаціональної ринкової
системи;
- при зміні попиту на різні групи товарів відбуваються переливи
факторів виробництва до інших сфер їх застосування. Таким чином,
прослідковується взаємозв’язок між ринками ресурсів, готової продукції,
інвестиційних товарів та іншими видами ринків;
- веде облік та враховує перспективи на підставі прийняття рішень з
урахуванням помилок минулого та ризиків майбутнього; - забезпечує
відтворення матеріальних передумов для дії об’єктивних економічних
законів на підставі узгодження потреб продавців та вимог покупців.
9. Принцип обов’язкового застосування інжинірингу. Інжиніринг –
це надання інженерно-консультаційних послуг щодо створення виробничих
підприємств, об’єктів економічної інфраструктури та товаропросування,
експлуатації устаткування і реалізації готової продукції, що надаються на
комерційній основі.
10. Принцип переважання малого підприємництва, який гарантує
розвиток та збереження ефективної конкуренції. Юридично, до малих
належать підприємства з чисельністю працівників від 15 до 200 осіб, в
залежності від галузі та виду діяльності. Притаманною рисою малого
підприємництва є швидка обіговість коштів, а на цій основі – можливість
його швидкого технічного переозброєння.

1.4. Види підприємницької діяльності.

Як в юридичній, так і в економічній літературі немає єдності думок
щодо класифікації видів підприємницької діяльності. Найбільш поширеною є
наступна класифікація:
1) За колом суб’єктів:
– індивідуальне (колективне) підприємництво громадян;
– підприємництво юридичних осіб.
2) За параметром юридичного статусу носія:
– підприємництво, що здійснюється власником;
– підприємництво на основі делегованих власником повноважень.
3) За фазами виробничого циклу:
– виробниче підприємництво;
– комерційне підприємництво;
– фінансове підприємництво.
4) За критерієм масштабу підприємництва:
- Мікропідприємствами є підприємства, показники яких на дату
складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному,
відповідають щонайменше двом із таких критеріїв: балансова вартість
активів - до 350 тисяч євро; чистий дохід від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) - до 700 тисяч євро; середня кількість працівників - до 10 осіб.
 - Малими є підприємства, які не відповідають критеріям для
мікропідприємств та показники яких на дату складання річної фінансової
звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із
таких критеріїв: балансова вартість активів - до 4 мільйонів євро; чистий
дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 8 мільйонів євро;
середня кількість працівників - до 50 осіб.
- Середніми є підприємства, які не відповідають критеріям для малих
підприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності
за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких
критеріїв: балансова вартість активів - до 20 мільйонів євро; чистий дохід від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 40 мільйонів євро; середня
кількість працівників - до 250 осіб.
- Великими є підприємства, які не відповідають критеріям для середніх
підприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності
за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких
критеріїв: балансова вартість активів - понад 20 мільйонів євро; чистий дохід
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - понад 40 мільйонів євро;
середня кількість працівників - понад 250 осіб.
Для визначення відповідності критеріям, встановленим у євро,
застосовується офіційний курс гривні щодо іноземних валют (середній за
період), розрахований на підставі курсів Національного банку, що
встановлювалися для євро протягом відповідного року.
5) За ступенем новизни, наявності творчого елементу:
– інноваційне (новаторське) підприємництво;
– імітаційне (як ініціативне запозичення нововведень) підприємництво;
– репродуктивне підприємництво.
6) З точки зору суспільного блага:
– конструктивне;
– деструктивне.
7) Залежно від легалізації підприємництва:
– законне підприємництво;
– незаконне підприємництво
Розглянемо організаційно-правові форми підприємницької діяльності
більш детально.
Особливістю індивідуального підприємства є те, що воно створюється
на основі власності громадян. В індивідуальній власності можуть бути
житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, насадження на земельній
ділянці, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, речі
домашнього господарства та особистого користування, засоби виробництва,
продуктивна і робоча худоба, виробнича продукція, а також інше майно
споживчого і виробничого призначення.
Характерною ознакою індивідуального підприємства, що визначає його
правовий статус, є те, що воно засноване виключно на особистій праці
власника, без залучення як членів сім'ї, так і найманих працівників. Сімейне
підприємство засноване на власності й праці громадян — членів сім'ї, що
проживають разом. У власності сімейного підприємства, пов'язаного з
діяльністю на транспорті, можуть бути підприємства автосервісу,
автотранспортні підприємства, житлові будинки та господарські будівлі,
машини, устаткування, транспортні засоби, матеріали та інше майно,
необхідне для самостійного ведення господарства. При цьому майно
сімейного підприємства, а також вироблена продукція і одержані прибутки є
загальною пайовою власністю членів сім'ї, що спільно ведуть господарство,
якщо договором не передбачено інше.
Законодавством України дозволена приватна діяльність у формі
приватного підприємства з правом використання праці громадян на
договірній основі.
Власник повинен забезпечити громадянину, працю якого
використовується, соціальні й економічні гарантії та права, передбачені
законом.
Приватні підприємства є рівноправними суб'єктами господарської
діяльності.
Визначальна юридично-змістова риса колективних підприємств полягає
в тому, що всі вони засновані на загальній пайовій, сукупній власності
фізичних або юридичних осіб. При цьому можливі різні поєднання як видів
суб'єктів колективної власності, так і їх майнових відносин, що виникають
при створенні, діяльності та ліквідації колективних підприємств. Суб'єктами
права колективної власності є трудові колективи державних підприємств,
колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні
товариства, господарські об'єднання, профспілки та інші громадські
об'єднання та організації, які є юридичними особами.
Утворення колективної власності забезпечується передачею державних
підприємств в оренду, наданням працівникам підприємств можливості
використання одержаних прибутків для викупу державного майна,
перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, безкоштовної
передачі державного підприємства у власність трудового колективу,
державними субсидіями, пожертвуваннями організацій та громадян, іншими
цивільно-правовими угодами.
 Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція,
одержані прибутки, а також інше майно, придбане на підставі закону. Внески
працівників у власність колективного підприємства відрізняються. Розмір
внеску працівника в майні колективного підприємства визначається залежно
від його колективної участі в діяльності державного або орендного
підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства
після його створення. На вклад працівника колективного підприємства
нараховуються і виплачуються відсотки в розмірі, визначеному трудовим
колективом, виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.
Працівнику, який припинив трудові відносини з підприємством, а також
нащадкам померлого працівника виплачується вартість вкладу.
Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу,
— це підприємство, створене у результаті переходу всього державного
підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого або
придбання майна іншими передбаченими законом способами.
Колективне підприємство може бути засноване на власності
кооперативу. Кооператив — добровільне об'єднання громадян, що ведуть
спільну господарську та іншу діяльність на основі певного кооперативу на
праві власності, орендованого чи наданого в безкоштовне користування
майна.
Суб'єктами права власності кооперативу є будівлі, споруди, грошові та
інші майнові внески його членів, вироблена ним продукція, транспортні
засоби, прибутки, а також інше майно, придбане на підставах, не
заборонених законодавством України. Кожен член кооперативу має право на
частину прибутку, одержану на його пай. У разі добровільного вибуття з
кооперативу громадянин має право на виділення належної йому частини у
майні кооперативу в натуральному або грошовому забезпеченні чи в інших
паперах.
При ліквідації кооперативу майно, що залишилось після розрахунку з
бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами
кооперативу.
Державні підприємства засновуються органами управління,
уповноваженими управляти державним майном (статутним капіталом).
Майно державного підприємства утворюється за рахунок державного
бюджету, державного майна.
Власником такого підприємства є держава в особі уповноважених нею
органів управління. Вона ж привласнює прибуток такого підприємства і
розпоряджається ним.
 Держава через своїх уповноважених згідно з чинним законодавством
розробляє і встановлює для усіх найнятих працівників усі правила трудової
поведінки, включаючи й систему оплати праці. Усе це робиться в межах
трудового законодавства.
Державне підприємство є юридичною особою, несе повну
відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності, має власну назву
із зазначенням, як правило, організаційно-правової форми. Наприклад:
державний автобусний парк. Майно, що є державною власністю і закріплене
за державним підприємством, належить йому на правах повного
господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання,
підприємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном,
використовуючи його на власний розсуд, в рамках закону і мети діяльності
підприємства. До права повного господарського відання застосовуються
правила про власність, якщо інші випадки не встановлені законодавчими
актами України. У випадку прийняття державним органом, уповноваженим
управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію
державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі
підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство,
засноване на колективній власності.
Якщо державне підприємство — банкрут, трудовий колектив має право
вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше
підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на
себе боргів банкрута і згоди кредиторів. Суперечки, що виникають між
державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним
арбітражем.
Державне комунальне підприємство ґрунтується на власності
адміністративно-територіальних одиниць. Воно засновується місцевими
органами управління. Його майно і статутний капітал утворюються за
рахунок асигнувань з коштів відповідного місцевого бюджету і (або) вкладів
інших комунальних підприємств. Власником комунального підприємства є
місцевий орган управління майном. Комунальне підприємство є юридичною
особою, має власне найменування, як правило, із зазначенням
організаційноправової форми. Наприклад: Комунальне підприємство з
ремонту імпортних легкових автомобілів.
Суб'єкти підприємницької діяльності можуть добровільно об'єднуватися
в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за
галузевим, територіальним та іншим принципом. Асоціація становить
договірне об'єднання підприємств з метою координації виробничо-
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та
комерційну діяльність когось із його учасників.
Корпорація є одним з видів договірного об'єднання і характеризується
поєднанням виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням
окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з
учасників.
Консорціуми — статутні об'єднання підприємств транспорту,
промисловості, наукових організацій, банків тощо на засадах повної
фінансової залежності одного підприємства або їх групи. Об'єднання діють
на основі договору або Статуту, який затверджується їх засновниками або
власниками. Підприємства, що входять до складу згаданих організаційних
структур, зберігають права юридичної особи і на них поширюється дія
закону «Про підприємства».
Спільне підприємство — це підприємство з участю іноземних
юридичних і фізичних осіб. Спільні підприємства з участю юридичних осіб і
громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на
території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності,
обумовленої засновницькими документами, якщо інше не передбачено
актами України. Правовий режим майна, що знаходиться в Україні і є
об'єктом власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств і
міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо
інші не визначені міжнародними умовами.
Господарчі товариства — це підприємства, установи, організації,
створені на засадах договору між юридичними особами і громадянами
шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання
прибутку.
Є такі види господарських товариств: акціонерні товариства, товариства
з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю,
повні товариства, командитні товариства.
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має
статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової
номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки
майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із
діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків,
визначених законом.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та
фізичні особи. Для створення акціонерного товариства засновники повинні
зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити
передплату на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію
акціонерного товариства.
Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних
паперів згідно із законодавством України та положеннями фондової біржі.
Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на
основі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у
зв'язку зі збільшенням статутного фонду — з товариством.
Акціонерні товариства за типом поділяються на:
- публічні акціонерні товариства (ПАТ);
- приватні акціонерні товариства (ПРАТ).
Приватне акціонерне товариство (ПРАТ) — це акціонерне товариство,
кількісний склад акціонерів якого не може перевищувати 100 акціонерів.
Публічне акціонерне товариство (ПАТ) — це акціонерне товариство,
кількісний склад акціонерів якого, відповідно, може перевищувати 100 осіб.
Переваги ведення бізнесу шляхом створення акціонерного товариства:
- акціонерне товариство – це зручний спосіб залучення інвестицій;
- можливість отримання доходів у вигляді дивідендів;
- акції дають право на участь у розподілі майна АТ при його ліквідації;
- можливість власників простих акцій брати участь в управлінні АТ;
- акції, як і інші активи, що можуть бути надані в заставу,
використовуватися в інших операціях їх власниками;
- акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями акціонерного
товариства і несуть ризики збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в
межах вартості належних їм акцій;
- обсяг відповідальності самого акціонерного товариства за власними
зобов'язаннями обмежується лише належним йому майном;
- при успішній діяльності АТ ринкова вартість його акцій може значно
перевищувати номінальну.
Недоліки ведення бізнесу шляхом створення акціонерного товариства:
- якщо вартість чистих активів АТ стає менше мінімального розміру
його статутного капіталу, таке товариство підлягає ліквідації. При цьому
механізм ліквідації АКЦІОНЕРНОГО товариства у зв'язку із зменшенням
вартості його чистих активів на законодавчому рівні недостатньо
врегульований;
- емісія акцій та обіг акцій вимагають дотримання додаткових вимог
законодавства про цінні папери та фондовий ринок;
- публічне акціонерне товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу
та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі;
 - АТ зобов'язані звітувати перед державними органами, які регулюють
обіг цінних паперів і фондовий ринок;
- для забезпечення обігу акцій та ведення обліку власників простих
іменних акцій необхідно встановлювати відносини з професійними
учасниками фондового ринку: реєстраторами, торговцями, охоронцями,
депозитарієм, тощо;
- відносно великі витрати на створення;
- подвійне оподаткування: перший раз платять податки до того, як
доходи будуть розподілятися між акціонерами, вдруге сплачують акціонери з
отриманих дивідендів.
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське
товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких
визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми
зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю
сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю
товариства, у межах своїх вкладів. Виконавчим органам товариства є
дирекція (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. До дирекції
можуть входити як учасники товариства, так і його працівники або інші
особи. Виконавчий орган товариства має право розглядати усі поточні
питання, що виникають у діяльності товариства, за винятком тих питань, що
стосуються виключно компетенції зборів учасників. Компетенція дирекції
(колективного органу) або директора може бути розширена зборами
учасників. Вони можуть передати частину своїх повноважень виконавчому
органу. Виконавчий орган підпорядкований зборам учасників і організовує
виконання його рішень. Однак він не має права приймати рішення,
обов'язкові для учасників товариства. Генеральний директор (директор) має
право без доручення діяти від імені товариства: укладати договори,
представляти інтереси товариства в установах, організаціях, державних
органах та виконувати інші дії. Такими правами можуть наділятися й інші
члени дирекції, якщо це обумовлено у засновницьких документах
товариства. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно
головою зборів учасників. Члени дирекції — посадові особи.
Товариством з додатковою відповідальністю є господарське
товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених
установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми
зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього
товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному
установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з
учасників.
 Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого
відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку
діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність
за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Справи товариства ведуться
за загальною згодою усіх учасників. Учасники можуть вести справи
товариства разом або доручати їх ведення одному чи кільком учасникам
товариства, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг
повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписане
рештою членів товариства. В установчому договорі можуть бути визначені
учасники, які наділяються повноваженнями для ведення справ товариства.
При цьому треба визначити, як учасники можуть вести справи: спільно чи
кожен самостійно. Кожен з учасників товариства має право вимагати повної
інформації про дії, які здійснює учасник від імені товариства, а учасник, що
веде справи товариства, зобов'язаний надати цю інформацію. Повноваження
учасника, який веде справи товариства, можуть припинятися у випадках:
закінчення діяльності товариства; відмови учасника від доручення; відміни
доручення за вимогою хоча б одного з учасників товариства. При
несхваленні учасниками товариства дій одного з учасників, що діяв у
спільних інтересах товариства, останній має право вимагати від товариства
відшкодування збитків, якщо доведе, що внаслідок його дій товариство
зберегло або придбало майно, вартість якого перевищує вартість витрачених
коштів товариства.
Командитним товариством є господарське товариство, в якому один
або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку
діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну
відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено
стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства
лише своїми вкладами (вкладники). Якщо в командитному товаристві беруть
участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть
солідарну відповідальність за борги товариства. Справи командитного
товариства має право вести тільки учасник (або учасники) з повною
відповідальністю. В командитному товаристві, де тільки один учасник з
повною відповідальністю, керування справами здійснюється цим учасником
самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діяльності учасників з
повною відповідальністю щодо ведення справ. Вкладник командитного
товариства відповідає за борги товариства, які утворилися до його вступу в
товариство, перед третіми особами нарівні з іншими.
 1.5. Законодавче регулювання підприємницької діяльності в Україні
Правове регулювання підприємництва в Україні здійснюється цілою
низкою нормативно-правових актів, що пов’язано з досить широкою сферою
регулювання цієї галузі.
Нормативно-правові акти з питань підприємницької діяльності
утворюють єдину внутрішньо узгоджену систему, яка забезпечує її правове
регулювання в Україні. До таких актів належать закони (кодекси, закони) та
підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента України; постанови
Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; правові акти
нормативного характеру міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади; правові акти нормативного характеру державних органів, які є
суб’єктами нормотворення; постанови Верховної Ради Автономної
Республіки Крим нормативного характеру; постанови Ради міністрів
Автономної Республіки Крим; накази міністерств та інших республіканських
органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим тощо).
Зважаючи на специфіку та комплексність нормативно-правових актів в
сфері підприємницької діяльності, то можемо казати про те, що всі
нормативно-правові акти в цій галузі є спеціальними, оскільки регулюють
низку досить вузьких питань (ліцензування господарської діяльності,
оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, державна реєстрація
суб’єктів підприємницької діяльності тощо).
Найважливішим актом в регулюванні підприємницької діяльності є
Конституція України. У ст. 42 Конституції України зазначається: «Кожний
має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом». Це
право означає, що кожний сам вільний вибирати, орієнтуючись на свої
бажання і можливості, чим займатися: стати підприємцем, менеджером на
акціонерному підприємстві або розпочати індивідуальну трудову діяльність.
Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними
організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні
можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових,
інформаційних, природних та інших ресурсів.
Крім того, правові засади підприємницької діяльності встановлюються
Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України,
Податковим кодексом України, Водним кодексом України, Кодексом
України про надра, Лісовим кодексом України, Кримінальним кодексом
України, Кодексом про адміністративні правопорушення та спеціальними
законами.
 Специфікою законодавства про підприємницьку діяльність є велика
кількість підзаконних нормативно-правових актів (положень, інструкцій,
правил тощо), що ускладнює можливість його систематизації.
Таким чином, у підприємницькому законодавстві України можна
виділити три блоки нормативно-правових актів:
1. Конституція України.
2. Блок спеціальних нормативних актів, що регулюють виключно
підприємницьку діяльність: Закони України "Про фермерське господарство",
"Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців",
"Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в
Україні" та інші.
3. Нормативно-правові акти, що містять окремі норми або їх сукупність,
які регулюють підприємництво: Господарський Кодекс України, Цивільний
Кодекс України, Податковий Кодекс України, закони України, "Про захист
прав споживачів", "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від
недобросовісної конкуренції", "Про дозвільну систему у сфері господарської
діяльності" та інші
Основними недоліками правового забезпечення підприємництва в
Україні є:
1. неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-
правової бази підприємництва;
2. практично не функціонуючий характер багатьох правових актів, дуже
низька виконавча дисципліна щодо нормативно-правових документів;
3. наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні
можна піддати будь-якому трактуванню; необґрунтованість законодавчих
обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах.
Досліджуючи ефективність правового забезпечення підприємницької
діяльності, можна запропонувати наступні конкретні заходи:
1) активізація залучення підприємницької спільноти до конструктивного
діалогу з органами публічної адміністрації щодо прийняття владних рішень
на державному та місцевому рівнях. Державні службовці і службовці органів
місцевого самоврядування повинні публічно обґрунтовувати необхідність
прийняття владних рішень. Закони повинні мати конструктивний і творчій
характер, бути дієвим механізмом державного захисту, легко доступними для
розуміння широкого кола підприємців.
2) розроблення будь-яких законодавчих проектів на компетентній і
кваліфікаційній основі з урахуванням їхньої економічної обґрунтованості та
фінансової забезпеченості, тому ініціювання законопроектів повинно
здійснюватися фахівцями, які мають відповідні знання і досвід у правовому
регулюванні конкретних сфер господарської діяльності. Професіоналізм
парламенту визначається якістю змісту, корисністю та порядком реалізації.
Обов’язковою умовою має бути обґрунтування очікуваного впливу кожного
проекту нормативно-правового акта на інтереси підприємців, населення
(тобто споживачів) і держави.
3) очищення господарського законодавства від зайвих шкідливих
нормативно-правових і підзаконних актів, в яких іноді перекручується
сутність закону, тому що органи виконавчої влади, видаючи постанову чи
наказ, корегують і тлумачать сутність закону, замінюють основні його
положення корпоративним змістом, трансформуючи державний інтерес у
відмочу користь. Підзаконні акті стають перешкодою на шляху
реформування будь якої галузі господарювання, проникаючі до глибин суті
закону, перекручуючи та підмінюючи його зміст Підзаконні акти необхідні
як засіб управління, в якому відзначені шляхи впровадження в дію самого
закону. Неприпустимо, щоб постанова уряду або наказ міністерства чи
іншого центрального органа виконавчої влади визначали умови розвитку
певної галузі господарювання. Такий акт управління повинен бути
економічно обґрунтованим, фінансово забезпеченим і корисним. Готуючи
його проект, необхідно уникати протиріч, неузгодженостей і дублювання з
уже діючими нормами закону, збалансовувати державні та галузеві інтереси,
а на стадії виконання актів здійснювати контроль за його впровадженням.
4) встановлення ефективного парламентського розгляду за безумовним
дотриманням посадовими особами органів державної влади і місцевого
самоврядування вимог законодавства щодо регуляторної діяльності (задля
недопущення прийняття економічно-недоцільних і неефективних
регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів
підприємництва та усунення перешкод для розвитку підприємницької
діяльності). Внести відповідні зміни і доповнення до Кодексу України про
адміністративні правопорушення та до Закону України «Про засади
державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо
конкретизації адміністративної відповідальності посадових осіб у сфері
здійснення державної регуляторної політики.
 Питання для самостійного контролю:

1. Які існують ознаки підприємницької діяльності?

2. Що означає «самостійність» здійснення підприємницької діяльності?
3. Що означає «ініціативність» здійснення підприємницької діяльності?
4. В чому полягають функції підприємницької діяльності?
5. Які можна виділити принципи підприємницької діяльності?
6. Що означає «творчий та ініціативний характер» підприємницької
діяльності?
7. Які виділяють види підприємницької діяльності?
8. Чим відрізняється імітаційне підприємництво від репродуктивного
підприємництва?
9. Якими нормативно-правовими актами регулюється підприємницька
діяльність в Україні?