Тема 1.

Сутність, роль, принципи та функції підприємницької діяльності

1. Поняття підприємницької діяльності

2. Принципи підприємництва
3. Функції підприємництва
4. Суб’єкти підприємницької діяльності
5. Групування суб'єктів підприємництва
6. Особливі вимоги для окремих видів підприємницької діяльності

1. Поняття підприємницької діяльності.

На сьогодні в економічному середовищі спостерігається відхід від
сприйняття підприємництва як торговельної, комерційної діяльності
заснованої на операціях купівлі-продаж. Підприємництво
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на
власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами
господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і
соціальних результатів та одержання прибутку (Господарський кодекс
України, стаття 42).
Підприємництво — це соціально-економічна і ділова творчість
людини. Саме в ній, у самій людині, в її особистій ініціативі, енергії,
активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені
рушійні сили підприємництва. Прагнення людини реалізувати свої ідеї,
винаходи, виявити себе, задовольнити своє здорове честолюбство, залишити
після себе слід на землі спонукають її до підприємницької діяльності.
Підприємництвом називають діяльність, пов'язану з новаторством,
підвищеним венчурним ризиком, з новою якістю одержуваних результатів.
Підприємець – це фізична особа, яка зареєстрована у встановленому
законом порядку та здійснює комерційну діяльність на свій страх і ризик і 
відповідає за борги всім своїм майном. Підприємець може працювати як
індивідуально, так і залучати найманих працівників на умовах, визначених
законодавством.
Підприємництво – є не лише основним елементом економічної системи
країни, запорукою її економічного розвитку, але і основним фактором
виробництва.
Сучасна економічна наука виділяє чотири основоположні фактори
виробництва: земля, капітал, праця, підприємницький хист.
Земля як фактор виробництва — в широкому розумінні — це всі
зайняті у суспільному виробництві природні ресурси (орні землі, пасовища,
ліси, використовувані родовища корисних копалин, водоймища тощо)
Капітал як фактор виробництва — це використовувані у
виробництві матеріальні, або інвестиційні, ресурси.
Праця як фактор виробництва — це зайнята у виробництві людська
робоча сила, або розумова та/чи фізична діяльність, спрямована на
виготовлення благ. 
 Підприємницький хист як фактор виробництва — це особливий вид
праці по організації й управлінню господарською діяльністю. Саме
підприємець — людина, котра має організаційний хист, здатна орієнтуватися
в ринковому середовищі й оперативно ухвалювати економічні рішення —
реально мобілізує та організовує ефективну взаємодію факторів виробництва
задля створення нових товарів і послуг.
Відмінність підприємця від бізнесмена полягає в наступному:
обсяг поняття: бізнесмен – більш широка категорія, в яку входить
поняття підприємець;
організаційно-правова форма: підприємець діє від свого імені, в той час
як бізнесмен може бути власником або керівником ТОВ, ВАТ чи іншого
підприємства;
реєстрація: підприємцем є лише та особа, яка зареєстрована у
відповідних органах,  а бізнесменом може вважатися як керівник (власник)
організації, так і людина, яка займається підприємницькою діяльністю;
відповідальність: на відміну від бізнесмена, підприємець відповідає за
борги всім своїм майном.
Бізнес без підприємництва не існує. Підприємництво – не тільки
елемент систему бізнесу, але і фактор його розвитку. Система бізнесу як
система господарювання охоплює такі елементи:  підприємницький бізнес;
 державний бізнес;  споживчий бізнес.

2. Принципи підприємництва
Принципи підприємництва — це вихідні (первісні) засади, норми,
правила, через які реалізується свобода підприємницької діяльності.
Підприємницька діяльність відбувається на основі таких принципів:
— вільний вибір видів діяльності, які не заборонені чинним
законодавством (окремі види діяльності можуть здійснюватися тільки
державними підприємствами і організаціями, а деякі — лише на підставі
спеціального дозволу (ліцензії);
— залучення на добровільних засадах до заняття підприємницькою
діяльністю майна та коштів юридичних осіб і громадян;
— самостійне формування програми діяльності;
— самостійний вибір постачальників і споживачів продукції, що
виробляється;
— самостійне встановлення цін відповідно до законодавства;
— вільний найом працівників;
— залучення і використання матеріально-технічних фінансових,
трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене
або не обмежене законодавством;
— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, встановлених законодавством;
— самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зов-
нішньоекономічної діяльності;
 — використання будь-яким підприємцем належної йому частки
валютної виручки на власний розсуд.

3. Функції підприємництва.
Сутність підприємництва повніше розкривається через його функції
(роль у суспільстві) –творчу, ресурсну, організаційну, мотиваційну,
соціальну:
- творча (інноваційна) функція полягає в тому, що підприємці
реалізовують нові ідеї, упроваджують наукові розробки, пов’язані з
господарським ризиком;
- ресурсна функція передбачає, що підприємці націлені
найефективніше використовувати задіяні в бізнесі ресурси – матеріальні,
трудові, фінансові, інтелектуальні, інформаційні тощо;
- організаційна функція полягає в організації виробництва та збуту
товарів або послуг;
- стимулююча функція полягає у формуванні механізму, що мотивує і
ефективно використовувати ресурси, і максимально задовольняти потреби
споживачів;
- соціальна функція передбачає вироблення товарів і послуг,
необхідних суспільству;
- особистісна функція зводиться до самореалізації підприємця,
отримання задоволення від своєї діяльності.

Разом з тим, існує більш повний перелік функцій

підприємництва. Зокрема, А. Хоскінг, розуміючи під функціями бізнесу
(підприємництва) діяльність з виробництва і обмінних операцій між
підприємцем та іншими елементами господарського середовища, визначає
такі функції.
Ведення фінансів та обліку. Мобілізація капіталу за рахунок коштів
інвесторів та/або кредиторів. Накопичення прибутків від продажу.
Управління використанням капіталу та прибутків у рамках та поза бізнесом.
Кадрова. Відбір та прийом на роботу відповідно до потреб
бізнесу, рішення всіх питань, що стосуються використання
робітників.
Матеріально-технічне забезпечення. Придбання сировини, машин,
обладнання та інших матеріалів, необхідних для господарської діяльності.
Виробнича. Перетворення сировини та інших поставок у вид продукції,
придатний для продажу клієнтам підприємництва.
Маркетинг. Визначення потреб споживачів та управління
процесом обміну між підприємництвом та його контрагентами.

4. Суб’єкти підприємницької діяльності

Суб’єкти підприємницької діяльності в Україні визначені
Господарським кодексом (стаття 55).
 Основним діючим елементом у підприємництві є підприємець –
суб’єкт, що знаходить і розвиває нові види економічної діяльності, методи
виробництва, нові сфери застосування капіталу.
Суб’єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють
господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в
Україні користуються такими самими правами та мають такі самі обов’язки,
як і громадяни України.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність
безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство. що ним
створюється; самостійно або спільно з іншими особами.
Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам
державної влади та органам місцевого самоврядування. Існують також
обмеження щодо здійснення фізичними особами права на підприємницьку
діяльність. Вона обмежується законом щодо депутатів, посадових і
службових осіб органів державної влади та органів місцевого
самоврядування. До того ж, забороняється займатися підприємницькою
діяльністю військовослужбовцям, службовим особам органів внутрішніх
справ, прокуратури, суду, органів державної безпеки України тощо.

5. Групування суб'єктів підприємництва

Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів
від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого
підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього
або великого підприємництва. ст. 55 Господарського кодексу
Суб’єктами мікропідприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні
особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період
(календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої
діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за
середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-
правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за
звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від
будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро,
визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами малого пі

дприємництва є:
 фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні
особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період
(календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої
діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за
середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-
правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за
звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від
будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро,
визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти
господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності,
у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік)
перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму,
еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом
Національного банку України.
Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього
підприємництва.
Групування підприємств (відповідно до ст. 2 Закону «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Для цілей обліку та звітності
Мікропідприємствами є підприємства, показники яких на дату
складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному,
відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:
балансова вартість активів - до 350 тисяч євро;
чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 700
тисяч євро;
середня кількість працівників - до 10 осіб.
Малими є підприємства, які не відповідають критеріям для
мікропідприємств та показники яких на дату складання річної фінансової
звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із
таких критеріїв:
балансова вартість активів - до 4 мільйонів євро;
чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 8
мільйонів євро;
середня кількість працівників - до 50 осіб.
Середніми є підприємства, які не відповідають критеріям для малих
підприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності
за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких
критеріїв:
балансова вартість активів - до 20 мільйонів євро;
чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 40
мільйонів євро;
 середня кількість працівників - до 250 осіб.
Великими є підприємства, які не відповідають критеріям для середніх
підприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності
за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких
критеріїв:
балансова вартість активів - понад 20 мільйонів євро;
чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - понад 40
мільйонів євро;
середня кількість працівників - понад 250 осіб.
 За Законом №2164-VIII За ст. 55 ГКУ

Мікропідприємства

Мікропідприємствами є підприємства, показники яких на дату складання річної Суб'єктами мікропідприємництва є юрособи — суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-
фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом з правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період
таких критеріїв: (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує
 балансова вартість активів — до 350 тисяч євро; суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.
 чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — до 700
тисяч євро;
 середня кількість працівників — до 10 осіб.
Малі підприємства

Малими є підприємства, які не відповідають критеріям для мікропідприємств та Суб'єктами малого підприємництва є:
показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує юридичні особи — суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми
звітному, відповідають щонайменше двом з таких критеріїв: власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50
 балансова вартість активів — до 4 мільйонів євро; осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам
 чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — до 8 євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.
мільйонів євро;
 середня кількість працівників — до 50 осіб.
Великі підприємства

Великими є підприємства, які не відповідають критеріям для середніх підприємств Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи — суб'єкти господарювання будь-якої
та показники на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний
звітному, відповідають щонайменше двом з таких критеріїв: період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує
 балансова вартість активів — понад 20 мільйонів євро; суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.
 чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — понад
40 мільйонів євро;
 середня кількість працівників — понад 250 осіб.
Середні підприємства

Середніми є підприємства, які не відповідають критеріям для малих підприємств та Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.
показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує
звітному, відповідають щонайменше двом з таких критеріїв:
 балансова вартість активів — до 20 мільйонів. євро;
 чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — до 40
мільйонів. євро;
 середня кількість працівників — до 250 осіб.
 Все розмаїття підприємницької діяльності можна класифікувати за
такими ознаками.
Залежно від форми власності підприємницька діяльність
здійснюється в приватній, державної, муніципальної та інших формах
власності.
Приватна власність - це майно, що належить фізичним та юридичним
особам. Приватне підприємництво - форма здійснення економічної
активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в цій якості) або
підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, у
формі індивідуальної трудової діяльності).
Державна власність - це форма власності на засоби виробництва, при
якій їх власником виступає держава. Державна власність утворюється за
рахунок державного будівництва, коштів держбюджету і націоналізації
приватних підприємств.
Державні підприємництво - це форма здійснення економічної
активності від імені підприємства, заснованого:
 а) державними органами управління, які уповноважені
(відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном
(державне підприємство);
 б) органами місцевого самоврядування (муніципальне
підприємство).
Муніципальна власність - це майно, що належить на праві власності
міст, селищ, сіл та інших муніципальних утворень (школи, системи енерго- і
водопостачання, дороги, комунальні служби, соціальні об'єкти та ін.).
Інші форми власності - майно громадських і релігійних організацій,
різних об'єднань і фондів.
Крім того, підприємництво розвивається на змішаній і спільної формі
власності, якщо в створенні підприємницької організації поряд з російськими
користувачами беруть участь іноземні засновники, і власності (100%)
іноземних інвесторів.
Залежно від права власності підприємницька діяльність здійснюється
в індивідуальній (з утворенням або без утворення юридичної особи) або в
загальній формі власності, коли майно належить двом і більше особам.
Залежно від кількості власників підприємництво може бути
індивідуальним (сімейним) і колективним (партнерським).
Залежно від законності підприємництво поділяється на: законне,
незаконне, хибне підприємництво.
Незаконним підприємництвом визнається здійснення підприємницької
діяльності без реєстрації або з порушенням правил реєстрації, а також
подання до органу, який здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та
індивідуальних підприємців, документів, які містять завідомо неправдиві
відомості, або здійснення підприємницької діяльності без спеціального
дозволу (ліцензії) у випадках, коли такий дозвіл (ліцензія) обов'язково, або з
порушенням ліцензійних вимог і умов, якщо це діяння призведе до збитків
громадянам, організаціям або державі або пов'язане з отриманням доходу у
великому розмірі.
Хибне підприємництво є створення комерційної організації без наміру
здійснювати підприємницьку діяльність, а має цілями отримання кредитів,
звільнення від податків, отримання іншої майнової вигоди чи прикриття
забороненої діяльності, що заподіяла шкоду громадянам, організаціям або
державі.
Залежно від напрямків діяльності підприємництво буває: виробниче,
комерційне, фінансове, консультативне та соціальне.
Виробниче підприємництво пов'язане з виробництвом товарів,
наданням послуг, виробничим споживанням товарів і послуг; виконанням
робіт, інформаційним забезпеченням, а також з інноваційної, науково-
технічної та інформаційної діяльністю.
Комерційне підприємництво пов'язане з проведенням торгових,
торгово-закупівельних, торгово-посередницьких операцій та діяльністю
товарних бірж.
Фінансове підприємництво створюється у банківській, страховій,
аудиторської, лізинговою діяльністю, а також у діяльності фондових бірж.
Консультативне підприємництво спеціалізується на на наданні
спеціалізованих послуг тощо.
Соціальне підприємництво – це діяльність, спрямовану на пом'якшення
або вирішення соціальних проблем.
Залежно від територіального поширення підприємництво
поділяється на: місцеве, регіональне, національне, міжнародне і світове.
Залежно від економічних показників підприємства (темпів
розвитку, рівня прибутковості і прибутковості) підприємницькі організації
можна поділити:
 на швидкозростаючі і такі, що повільно нарощують темпи
розвитку компанії;
 високоприбуткові і низькорентабельні організації, що
здійснюють низькоризикові і високоризикові види бізнесу.
Залежно від інноваційної політики підприємницька діяльність в
процесі виробництва, організації та управління підрозділяється на творчо-
пошукові, інноваційно-продуктові, революційні.
Залежно від статусу визначають: мале, в тому числі мікро, мале-
середнє і велике підприємництво.
Залежно від механізму створення, числа засновників (учасників),
процесів функціонування та управління визначають: прості і складні
підприємницькі організації.
Залежно від термінів діяльності розрізняють: постійно діючі і
тимчасово створювані для вирішення конкретного завдання підприємницькі
організації.
Залежно від організаційно-правової форми розрізняють: товариства
(повні і на вірі), товариства з додатковою і обмеженою відповідальністю,
відкриті і закриті акціонерні товариства, виробничі кооперативи.
 Залежно від організаційно-економічної форми
підприємництва виділяють: холдинги, асоціації, консорціуми, синдикати,
картелі, концерни та ін.
 
6. Особливі вимоги для окремих видів підприємницької діяльності.
Підприємницьку діяльність можна вести у будь-якій сфері, окрім
тих видів діяльності, щодо яких існують певні державні вимоги у
вигляді:
1. Обмеження
2. Ліцензування
3. Патентування (відмінене з 2015року)
Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності (Закон про
підприємництво):
 діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону
України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори".
 діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих
об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у
встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність,
пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-
психіатричних експертиз, може здійснюватися тільки державними
підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також
і повними товариствами.
 діяльність, пов’язана з виробництвом бензинів моторних
сумішевих або з додаванням (змішуванням) біоетанолу та/або
біокомпонентів на його основі до вуглеводневої основи (бензинів, фракцій,
компонентів тощо), здійснюється підприємствами, перелік яких визначається
Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої
влади, що забезпечує реалізацію державної політики в паливно-
енергетичному комплексі.
 діяльність, пов'язана з виробництвом біоетанолу, здійснюється
суб'єктами господарювання за наявності відповідної ліцензії.

Ліцензування
Регулювання: Закон України Про ліцензування видів
господарської діяльності Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 23, ст.158
ліцензія - право суб’єкта господарювання на провадження виду господарської
діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню;
ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської
діяльності, спрямований на забезпечення безпеки  та захисту економічних і соціальних
інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров’я людини,
екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;
 ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого
уповноваженого законом органу державної влади, положення якого встановлюють
вичерпний перелік вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає
ліцензуванню, обов’язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів,
що додаються до заяви про отримання ліцензії;
Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:
1) банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та діяльність з
надання банкам послуг з інкасації;
4) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення, яка ліцензується відповідно
до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";
5) діяльність у сфері електроенергетики, яка ліцензується з урахуванням
особливостей, визначених Законом України "Про ринок електричної енергії", і діяльність
у сфері використання ядерної енергії, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про
дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії";
6) освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених
спеціальними законами у сфері освіти;
7) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим
дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, рідинами, що
використовуються в електронних сигаретах, і пальним, зберігання пального, яка
ліцензується відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і
обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів,
рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального";
8) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг
електронного цифрового підпису) та технічного захисту інформації, за переліком, що
визначається Кабінетом Міністрів України;
9) будівництво об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до
об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, за переліком видів робіт, що
визначається Кабінетом Міністрів України, - з урахуванням особливостей,
визначених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності";
10) виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими
засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - з
урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про лікарські засоби";
11) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і
боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і
швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю
невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною
зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на
секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та
дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;
12) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення за переліком, що
визначається Кабінетом Міністрів України;
13) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення за переліком,
що визначається Кабінетом Міністрів України;
14) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких
визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами. Не
підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених
ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи
передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на поводження з
небезпечними відходами;
15) медична практика;
16) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно
з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України;
 17) ветеринарна практика;
18) випуск та проведення лотерей з урахуванням особливостей,
визначених Законом України "Про державні лотереї в Україні";
18 ) діяльність на ринку азартних ігор, яка ліцензується відповідно до Закону
-
1

України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних

ігор";
19) туроператорська діяльність;
20) посередництво у працевлаштуванні за кордоном;
21) промисловий вилов водних біоресурсів за межами юрисдикції України;
22) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України,
розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація
(відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання,
знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до
зазначеного Переліку, - з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про
наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори";
23) діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням спеціальних
технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів
негласного отримання інформації (критерії належності та перелік технічних засобів
негласного отримання інформації визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням
Служби безпеки України);
23 ) діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням технічних
-
1

засобів розвідки (критерії належності до технічних засобів розвідки визначаються

розвідувальними органами України);
24) перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів
внутрішнім
водним, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні
перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;
25) зовнішньоекономічна діяльність відповідно до статті 16 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність".
Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:
значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що
мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської
продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових
товарів широкого вжитку першої необхідності або інших товарів. Таке ліцензування має
тимчасовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних
товарів на внутрішньому ринку;
необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин,
навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства
художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної
власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
експорту золота та срібла, крім банківських металів;
необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника в
разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення
достатньою кількістю таких матеріалів вітчизняної переробної промисловості протягом
періодів, коли внутрішня ціна на такі матеріали тримається на рівні, нижчому за світову
ціну, за умови впровадження Кабінетом Міністрів України плану стабілізації та за умови,
що такі обмеження не повинні призводити до зростання експорту товарів такої галузі
вітчизняної промисловості. Такі заходи застосовуються виключно на недискримінаційній
основі;
необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
 Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:
різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші
заходи є неефективними);
різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;
необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин,
навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства
художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної
власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
імпорту золота та срібла, крім банківських металів;
необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у
випадках зростання імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує завданням
значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо
конкуруючого товару. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується на
строк, який дає змогу не допустити завдання значної шкоди або компенсувати завдану
значну шкоду національному товаровиробнику і дає йому можливість відновити його
прибутковість;
необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;
необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України;
необхідності застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні
дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань.

26) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом;

27) діяльність на ринку природного газу, яка ліцензується з урахуванням
особливостей, визначених Законом України "Про ринок природного газу";
28) централізоване водопостачання та централізоване водовідведення;
29) виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і
місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії;
30) охоронна діяльність;
31) перероблення побутових відходів;
32) захоронення побутових відходів;
33) виробництво ветеринарних препаратів;
34) заготівля та тестування донорської крові та компонентів крові незалежно від їх
кінцевого призначення, переробка, зберігання, розподіл та реалізація донорської крові та
компонентів крові, призначених для трансфузії.
Хто видає ліцензії:

1. Законом “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту

етилового, коньячного, і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових
виробів та пального” від 19.12.1995 р. № 481 (далі – Закон № 481).
Органом ліцензування по алкогольним товарам є ДПС. Однак з 2021 року
ліцензування оптової торгівлі віднесено на територіальні органи ДПС. При
чому це стосується всіх підакцизних товарів, а не тільки алкоголю.
 Для отримання ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі
алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним достатньо
звернутися з відповідною заявою до найближчого Центру обслуговування
платників Головного управління ДПС
2. Постанова КМУ Про затвердження Ліцензійних умов провадження
туроператорської діяльності від 11.11 2015 року
Ліцензія на туроператорську діяльність надається Державним агентством
розвитку туризму України.
Інформацію про порядок отримання ліцензії можна отримати на сайті
Державної регуляторної служби України http://www.drs.gov.ua/licensing/

Патентування.
з 1 січня 2015 року отримувати торгові патенти не потрібно.
Торговий патент – це був дозвільний документ, який давав дозвіл суб’єкту
господарювання на здійснення при здійсненні певних видів діяльності, наприклад у таких
сферах, як: торгівля у пунктах продажу. Це були магазини, інші торгові точки, які
розташовані в окремому приміщенні/будинку, мали торговельний зал для покупців. Також
як торгові точки розглядалися кіоски, палатки, автомагазини, розвозки, лотки, прилавки
тощо. Усе це було визначено ПКУ; торгівля валютними цінностями; розваги, крім
державних лотерей; побутове обслуговування.
При  цьому торговий патент видавався податківцями і посвідчував не тільки
наявність самого дозволу, але й сплату збору за провадження торговельної діяльності,
який сплачувався наперед до початку такої діяльності. Щодо торгових патентів і
відповідно цього збору було й чимало винятків, наприклад для ФОП на ринках. Увага:
Торгові патенти посвідчували сплату спеціального збору (податку) та отримання дозволу
на торгівлю на конкретній торговій точці
Наразі  ж “патент” розуміється саме в такому значенні –  охоронний документ, що
засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель). Правила їх
видачі, їх види, строк дії та інші питання можна знайти у Законі “Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі” від 15.12.1993 № 3687.
 Тема: Умови забезпечення підприємницької діяльності
План:
1. Передумови розвитку підприємницької діяльності
2. Державне регулювання підприємництва
3. Державна підтримка підприємництва
1. Передумови розвитку підприємницької діяльності
Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному,
соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного
відтворення необхідні певні передумови. Можна виділити чотири групи цих передумов —
правові, економічні, політичні, психологічні.
Економічні умови - це сукупність факторів забезпеченості процесів виробництва,
обміну, розподілу та споживання товарів та послуг у визначеному проміжку часу та
направленість їх впливу (стимулювання/дестимулювання) на розвиток підприємницької
діяльності.
До економічних умов підприємницької діяльності відносяться:
1) Попит та пропозиція товарів на ринку;
2) Стан конкуренції на ринку;
3) Джерела фінансових ресурсів та їх доступність для суб'єкта
підприємницької діяльності;
4) Інфраструктура економіки та ринку;
5) Рівень ризику діяльності;
6) Інші.

Попит — це бажання і здатність покупців купувати певні обсяги тих чи

інших благ при заданому рівні цін. Попит відображає потребу покупця в деяких
товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості.
На попит впливає сукупність факторів:
рівень цін на товари та послуги. Чим вищий рівень цін, тим меншу кількість
товарів та послуг можуть придбати споживачі при умові, якщо рівень їх доходів не
зростає;
• рівень доходів населення (споживачів), що впливає на їх купівельну
спроможність. Купівельна спроможність – це кількість товарів і послуг, що можуть
бути придбані за грошову одиницю.
• кількість та демографічна структура (розподіл за віком та статтю)
споживачів товарів та послуг на даному ринку;
• сезонність споживання товару (послуги) ;
• наявність товарів-субститутів (замінників). Чим нижчий рівень
взаємозамінності товарів та послуг, тим вищий попит;
• рівень інфляції та інфляційні очікування (очікування майбутнього
зростання цін).
Пропозиція – це загальна кількість товарів та послуг, які можуть в даний
момент часу при даному рівні цін надати виробники їх споживачам.
На пропозицію товарів та послуг впливають наступні фактори:
 ціна ресурсів, які використовуються виробником для виготовлення
товарів та надання послуг. Чим менша ціна закупівлі сировини,
матеріалів, використання робочої сили, тим більшою буде
пропозиція товарів та послуг;
 ціна взаємозамінних товарів. Так, зростання цін на гречку і падіння
цін на пшоно призведе до зростання зацікавленості фермерів у
збільшенні площ посівів гречки і до зменшення площ під посівом
пшона, що призведе до циклічності цінових коливань;
  кількість виробників відповідного товару та послуги. Зростання
кількості виробників призводить до зростання пропозиції товару чи
послуги;
 рівень та потенціал попиту на товари та послуги;
 технологічні (рівень розвитку технологій виробництва та їх
доступність), економічні (рівень оподаткування, рівень цін,
прибутковість діяльності у визначеній сфері діяльності, рівень
відсотків за кредити, доступність джерел фінансування тощо).
Конкуренція (лат. concurrere - зіштовхуватися) – це змагання між
виробниками товарів та послуг за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів
та послуг. Той із виробників, хто має найкращі умови виробництва (доступ до
дешевих ресурсів та капіталу) та збуту (має розгалужену систему збуту), той
отримує максимальний прибуток.
Основними факторами, які впливають на стан конкуренції є:
 тип ринку: монополістичний, олігополістичний, конкурентний;
 конкурентоспроможність економіки країни в цілому та імідж держави на
міжнародній арені, що визначаються: обсягом реального ВВП, обсягом
промислового виробництва, сумою капітальних інвестицій, індексом інфляції,
показниками дефіциту бюджету та зведеного платіжного балансу, рівнем
реальних доходів населення;
 політичні фактори: стабільність політичної ситуації в державі, сталість
політико-економічного розвитку;
 якість державного регулювання: законодавча база, рівень корупції в країні;
 правові фактори: законодавча база, що сприяє процесу виробничої діяльності
та розвитку економіки, її прозорість та стабільність, рівень відповідності
європейським та світовим нормам права;
 економічні: зв’язки з іншими країнами; експортно-імпортні відносини;
система стандартизації та сертифікації продукції, що випускається в державі;
розробка та реалізація програм в пріоритетних сферах економіки;
регулюванні валютного курсу, податкова, кредитна системи;
 розвиток інфраструктури: транспортної,  систем комунікацій;
 природно-географічні фактори: розміщення продуктивних сил; наявність
джерел сировини; вартість ресурсів; кліматичні умови господарювання;
 соціокультурні фактори: культурні традиції, національні звичаї, менталітет
мешканців країни;
 конкурентоспроможність та інвестиційна привабливість галузі або регіону;
 наявність вхідних бар’єрів;
 доступність ресурсів, їх вартість;
 наявність регіональних програм підтримки бізнесу та їх дієвість;
 рівень розвитку регіональної інфраструктури та інші 

Джерела фінансових ресурсів для суб'єкта підприємницької діяльності – це можливі

способи забезпечення підприємництва фінансовими ресурсами. На сьогодні
підприємництво фінансується за рахунок власних та позичених коштів. Наявність та
вартість їх залучення впливає на можливості та масштаби підприємницької діяльності.
Чим нижчою є відсоткова ставка за кредитами, тим вищою може бути активність
організації підприємницьких структур.

Рівень ризику діяльності – це ймовірність впливу непередбачених подій на досягнення

запланованих цілей підприємницької діяльності. Сукупність ризиків підприємницької
діяльності залежить від сфери діяльності підприємця, стану макроекономічного розвитку,
 економічного та фінансового стану підприємця тощо. Найпоширенішими ризиками
підприємницької діяльності є: політичні, інфляційні, валютні, кредитні ризики, ризики
банкрутства, транспортні, фінансові, кадрові тощо.
Чим більші ризики діяльності, тим вищою є невизначеність результатів діяльності
підприємця.

Соціальні передумови – це сукупність умов, які пов'язані з людиною, як фактором

підприємницької діяльності та споживачем її результатів і суспільством, як середовищем
їх взаємодії. До соціальних умов формування підприємництва відносяться:
1) моральні і релігійні норми споживача;
2) культура та традиції споживання;
3) мода на товари та послуги;
4) підприємницька освіта та наявність системи підготовки та перепідготовки
кадрів;
5) інтереси та потреби членів суспільства;
6) індивідуальність та творчість людини;
7) умови праці й побуту.

Правові передумови – це наявність законів, що регулюють підприємницьку

діяльність і створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва. Під
ними розуміють:
1) спрощену і прискорену процедуру відкриття та реєстрації підприємств;
2) податкове законодавство
3) відкритість та прозорість судового розгляду господарських позовів;
4) правові гарантії підприємницької діяльності, включаючи, в першу чергу,
право на власність і дотримання договірних зобов'язань.
Обґрунтовуючи необхідність державного регулювання підприємницької діяльності,
Ф. Котлер наводить три основні причини, в силу яких з'явилися ті чи інші
законодавчі акти.
1. Необхідність захисту фірм один від одного.
"Підприємці в один голос звеличують конкуренцію, але, коли зачіпають їхні власні
інтереси, намагаються нейтралізувати її".
Це дозволило прийняти закони, що запобігають прояв "недобросовісної
конкуренції".
2. Необхідність захисту споживачів від недобросовісної ділової практики. Тому
закони спрямовані проти тих фірм, які, залишившись без нагляду, можуть почати
випускати неякісні товари, брехати в рекламі, вводити в оману написами на упаковці і
рівнем цін.
3. Необхідність захисту вищих інтересів суспільства від розбещеності
підприємців. Як обережно зауважує Ф. Котлер, "підприємницька діяльність не завжди
забезпечує нам кращу якість життя".

Політичні передумови – це гарантії безпеки для життя та стабільності діяльності у

визначеній країні. До політичних умов відносяться:
1) відсутність реальних та потенційних загроз військових конфліктів;
2) відсутність загроз цілісності країни;
3) загрози рейдерства;
4) виключення можливостей націоналізації та експропріації власності;
 Психологічні передумови підприємництва полягають у позитивній суспільній
думці стосовно підприємницької діяльності, адже відсутність її стримує розвиток
останньої. В цьому плані існує багато проблем, оскільки життя кількох поколінь
проходило в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва.

Вставка для довідки

Фактори розвитку підприємництва в США
Загальновизнано п'ять факторів, що забезпечують положення США як визнаного
лідера у розвитку підприємництва в світі.
1. Статево-вікова структура населення та її динаміка в найближчому
майбутньому. Саме від демографічної ситуації залежать зміни в потребах в товарах і
послугах, а також реакція населення на ці зміни.
Найбільш перспективним для бізнесу вважається населення у віці 25-44 років.
Країни з найвищим розвитком підприємництва мають більше чверті населення в цьому
віковому діапазоні. У США в дану вікову групу потрапляє 30% всього населення. Крім
цього, доцільно враховувати співвідношення жінок і чоловіків серед підприємців. У США
воно становить 0,53; 47% підприємців - жінки, а 53% - чоловіки. У той же час жінки
складають потужний резерв розвитку підприємництва, який поки ще недостатньо
використовується, в тому числі і в США.
2. Рівень загальної та спеціальної підприємницької освіти. У даній області США
володіють істотною конкурентною перевагою, оскільки більше 80% населення в
призначеному віці отримують спеціальну середню та вищу освіту. За цим показником
США посідають друге місце в світі, поступаючись лише Канаді (90%). Підприємці мають
більш високий рівень освіти, ніж у середньому по країні.
Цікаво, що серед підприємців у США близько третини становлять особи з
незакінченою вищою освітою. Починаючи з 1990-х рр., Найкращі американські
університети і коледжі почали пропонувати спеціальні курси з підприємництва. Найбільш
красномовним прикладом стала заміна класичного курсу загального менеджменту в
Гарвардській школі бізнесу на новий, обов'язковий для всіх навчаються за програмою
магістра ділового адміністрування курс "Підприємницьке управління". Кращі студенти не
прагнуть у великі компанії, на Уолл-стріт або у провідні консультативні фірми, а воліють
перспективні стартові компанії.
3. Можливість значно підвищити свій особистий дохід. Розкид доходів
громадян вимірюється ставленням сумарних доходів 10% найбільш багатих платників
податків до сумарними доходами 10% найбіднішого населення. Цікаво, що якщо в
більшості промислово розвинених країн цей показник знаходиться в межах 5-10, то в
США він досягає 17. Пояснюється це тим, що групи населення з високим рівнем доходів
забезпечують необхідні накопичення для початкового інвестування в стартові компанії.
Крім того, ці групи населення служать хорошим прикладом для тих підприємців, які
хотіли б значно підвищити свій рівень доходів. На жаль, в Росії слабо забезпечуються
накопичення в початкові інвестування цієї групи населення.
4. Політика держави у сфері економіки, зокрема загальний рівень оподаткування
та розмір соціального податку. У США, а також в інших країнах, де підприємництво
добре розвинене, дохід держави від податків перевищує 21% ВВП. Якщо ж податки
перевищують 39-40% ВВП, то підприємці втрачають всякий стимул до своєї діяльності.
Крім того, в країнах з високим рівнем підприємництва розмір соціального податку не
перевищує 12% ВВП. У США він складає всього 7,5%. У більшості промислово
розвинених країн він досягає 22%, у той час як при рівні 37% і вище підприємництво
завмирає.
5. Ставлення суспільства до підприємництва. У цьому сенсі США вигідно
відрізняються від більшості інших промислово розвинених країн. Саме підприємці
заклали фундамент процвітання цієї країни в XVIII-XIX ст., Коли за океан з Європи
 кинулися безстрашні і заповзятливі люди. Американське суспільство завжди надавало і
надає сьогодні велике значення індивідуалізму, особистої ініціативи, самозабезпечення
громадян. Громадяни США не чекають від держави, що вона створить режим загальної
рівності і благополуччя. У кожного американця існують сильна мотивація, моральна
підтримка суспільства для прояву ділової ініціативи, розвитку своєї справи, для
поліпшення умов свого життя.
Цікаво, що американське суспільство не засуджує підприємця, потерпілого
невдачу. Навпаки, вважається, що такий "невдаха" після ретельного аналізу причин своїх
невдач буде краще підготовлений до нового бізнесу. Тому нерідко венчурні капіталісти
воліють вкладати інвестиції в проекти підприємців, раніше потерпілих певну невдачу.
Провал одного з підприємців розглядається як нормальні витрати бізнесу.
Високому рівню розвитку підприємництва в США сприяє добре розвинена ділова
інфраструктура послуг - юридичних, бухгалтерських, інших консультативних, що
спеціалізуються на підприємництві.

4. Державне регулювання підприємництва

Основні напрями та форми участі держави у сфері господарювання визначені в

розділі 2 Господарського кодексу (Ознайомитися з даним розділом:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#n78
«Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів
господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування;
технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій,
цільових інновацій та субсидій» ст.12 ГК.
У законі «Про підприємництво» визначено, що держава виконує дві функції:
регулює і контролює підприємницьку діяльність.
Функція регулювання підприємницької діяльності полягає у впливі держави на
економічні процеси та механізми такої діяльності, використовуючи низку
адміністративних та економічних інструментів з метою розвитку підприємницької
діяльності.
Адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності - це
інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів у вигляді заборони, дозволу,
примусу. До адміністративних інструментів державного регулювання відноситься:
ліцензії, квоти, санкції, стандарти, державні замовлення, ціни, соціальні, екологічні та
інші норми і нормативи.
Економічні методи  державного регулювання - це діяльність держави, яка
уможливлює створення економічних умов, що спонукають суб'єктів ринку діяти в
необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із
загальнодержавними та приватними інтересами.
Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної,
податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної
економічної політики.
Інструментами фіскальної політики є витрати і доходи державного бюджету, а саме
1) державні закупівлі; 2) податки. Державні закупівлі – це здійснення закупівель товарів,
робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об’єднаних
територіальних громад.
Податкова політика реалізується за двома напрямками:
 визначення видів податків і встановлення податкових ставок;
 надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на
інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.
 У межах бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування інвестиційних
програм, фінансування підтримки малого та середнього підприємництва. Витрати
державного бюджету здійснюються також у таких формах як дотації, субсидії, субвенції.
Грошово-кредитне регулювання – це визначення державою процентів по
державних кредитах; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу.
Таблиця Суб'єкти державного регулювання підприємницької діяльності
Органи державної Функції
влади
Верховна Рада України Прийняття законів
Кабінет Міністрів України Прийняття постанов, які виконують закони
Національний банк України, Грошово-кредитне регулювання
Державна митна служба Митно-тарифне та нетарифне регулювання
України зовнішньоекономічної діяльності
Антимонопольний комітет Контроль за дотриманням законодавства про захист
економічної конкуренції
Контроль за узгодженими діями, концентрацією
Формування та реалізація конкурентної політики,
сприяння розвитку конкуренції.
Центральні органи виконавчої Участь у формуванні і забезпечує проведення
влади (міністерства, державні і державної політики у відповідних сферах суспільного
національні служби, державні і та державного життя
національні агентства,
державні інспекції інші
центральні органи виконавчої
влади
Органи місцевого Встановлення місцевих податків, зборіів та ставкок
самоврядування земельного податку.
(сільська рада; селищна рада; надання юридичним і фізичним особам пільг щодо
міська рада; районна в місті сплати у меншому розмірі місцевих податків і зборів, а
рада; районна рада; обласна також земельному податку;
рада) розробка програм соціально-економічного та
культурного розвитку села, селища, міста, цільових
програм з інших питань, подання їх раді для затвердж
залучення на договірних засадах підприємств, установ
та організацій незалежно від форм власності до участі
в комплексному соціально-економічному розвитку
села, селища, міста; розміщення на договірних засадах
на підприємствах, в установах та організаціях
замовлень на виробництво продукції, виконання робіт
(послуг), необхідних для місцевої територіальної
громади
попередній розгляд плану користування природними
ресурсами місцевого значення на цій території,
пропозицій щодо розміщення, спеціалізації та
розвитку підприємств і організацій незалежно від
форм власності, внесення у разі потреби до
відповідних держорганів пропозицій з цих питань;

Функція контролю підприємницької діяльності полягає у діяльності органів виконавчої

влади щодо виявлення та запобігання порушень суб’єктами господарювання вимог
діючого законодавства; забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості
продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього
природного середовища.
Державний нагляд (контроль) здійснюється лише за наявності підстав. Держава має
право втручатися в діяльність підприємця, якщо останній порушує діюче законодавство,
тим самим завдає шкоди державі, суспільству, екології.
Держава має право контролю за діяльністю підприємців, однак лише в межах своїх
компетенцій, що означає, що орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати
державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не
уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері
господарської діяльності та  не визначає повноваження такого органу під час здійснення
державного нагляду (контролю). Тобто контроль за правильністю відображення
відомостей про нарахування податків у своїх звітностях може контролювати лише
податкова служба, а контроль за сумами коштів, що перераховуються з одного рахунку на
інший – служба фінансового моніторингу.
Правовою основою для реалізації функції державного контролю є «Закон України від
05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності»».
Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються
у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень, фактичних перевірок та зустрічних звірок.
У 2020 р. проти 2019 р. кількість усіх видів контрольно-перевірочних заходів значно
зменшилася на 17240 перевірок, а саме: в частині планових перевірок на 4692,
позапланових на — 9286, та зустрічних звірок на — 3070, а фактичних навпаки
спостерігається ріст на 192 перевірки. Підрозділи податкового аудиту проводять
документальну планову перевірку платника податків згідно із затвердженим ДПС України
планом графіком проведення документальних планових перевірок на відповідний рік,
який формується на підставі ризикоорієнтованого підходу до здійснення податкового
контролю.
Податковим кодексом України встановлено мораторій на проведення документальних та
фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день
місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом
Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території
України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім фактичних перевірок у частині обігу
підакцизних товарів, документальних перевірок з питань декларування ПДВ, припинення
(ліквідації) суб'єкта господарювання та на звернення платників податків.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 8 Закону України «Про основні
засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», органи
державного нагляду (контролю) зобов’язані оприлюднювати на своїх офіційних веб-
сайтах та вносити до інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду
(контролю) визначені законом відомості про здійснені заходи державного нагляду
(контролю).
Сайт інтегрованої автоматизованої системи, на якому здійснюється розміщення
документів інспекційного характеру: https://inspections.gov.ua/
Плани та акти перевірок розміщуються на сайті Державної регуляторної служби
України http://www.drs.gov.ua/state-supervision-category/perevirky/

Таблиця Органи державного (нагляду) контролю підприємницької діяльності

Орган державного Функції (нагляду) контролю
контролю
Податкова служба контролює дотримання податкового законодавства, законодавства
щодо трансфертного ціноутворення та іншого законодавства
Державна служба є єдиним органом, уповноваженим на здійснення державного
 України з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а
праці  виконавчі органи міських рад міст обласного значення та ОТГ —
на здійснення контролю за додержанням законодавства про працю
Органи місцевого здійснювати контроль за працею з питань: своєчасної та у повному
самоврядування обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій
в оплаті праці, оформлення трудових відносин
Державна служба реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії
фінансового легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,
моніторингу фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї
України масового знищення. Держфінмоніторинг контролює фінансові
операції. https://biz.ligazakon.net/aktualno/8459_fnmontoring-2021
Державна служба Державний контроль за використанням та охороною земель
України з питань (наявність права власності на земельну ділянку, дотримання меж
геодезії, земельних ділянок, цільове використання земельних ділянок,
картографії та захист від ерозії, підтримання родючості землі тощо)
кадастру  https://land.gov.ua/perelik-pytan-dlia-provedennia-zakhodiv-
derzhavnoho-nahliadu-kontroliu-u-sferi-vykorystannia-ta-okhorony-
zemel/
реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини,
Державна служба сферах безпечності та окремих показників якості харчових
України з питань продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та
безпечності реєстрації тварин, санітарного законодавства, санітарного та
харчових епідемічного благополуччя населення, з контролю за цінами,
продуктів та здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного
захисту забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів
споживачів харчування тощо

Державна здійснення державного фінансового контролю за використанням і

контрольно- збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та
ревізійна служба інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних
коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів
і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і
фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої
влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового
державного соціального страхування, бюджетних установах і
суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також
на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують
(отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх
рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового
державного соціального страхування або використовують
(використовували у періоді, який перевіряється) державне чи
комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за
дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням
законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської
діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені
законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням,
ухваленим у кримінальному провадженні.
Заходи державного нагляду (контролю) здійснюється планово та позапланово.
        Планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які
затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує
плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.
           Протягом одного року проведення більш як одного планового заходу державного
нагляду (контролю) щодо одного суб'єкта господарювання не допускається.
          План здійснення заходів державного нагляду (контролю) на відповідний плановий
період оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу державного нагляду (контролю)
не пізніше ніж за 10 днів до початку відповідного планового періоду.
         Підставами для здійснення позапланових заходів є:
          подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу
державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за
його бажанням;
          виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах
обов’язкової звітності, поданих суб’єктом господарювання;
          перевірка виконання суб’єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших
розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за
результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);
          обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб’єктом господарювання її
законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди
центрального органу виконавчої влади на його проведення;
          неподання у встановлений термін суб’єктом господарювання документів
обов’язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини,
які перешкоджали поданню таких документів;
          настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного
захворювання, що було пов’язано з діяльністю суб’єкта господарювання.
Дерегуляція підприємницької діяльності. Однією із пріоритетних реформ в Україні є
створення сприятливих умов для ведення бізнесу. Для втілення цієї мети поряд з реалізацією
регуляторної політики всі зусилля держави спрямовані на вдосконалення регуляторного
середовища (дерегуляцію). Дерегуляція передбачає скасування надмірних регуляторних
обмежень та неефективних процедур контролю, скасування надлишкового ліцензування,
застарілих систем сертифікації, моніторингу, здійснення експертиз та інших обмежень для
бізнесу.

На 2020-2022 роки було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від

04.12.2019 № 1413-р «Про затвердження плану заходів щодо дерегуляції господарської
діяльності та покращення бізнес-клімату, плану дій щодо підвищення позиції України в
рейтингу Світового банку “Ведення бізнесу” (“Doing Business”) та визнання такими, що
втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». (дивитися тут:
розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1413)

Заходи Плану дерегуляції, зокрема, передбачають:

 Спрощення умов провадження підприємницької діяльності в аграрній галузі;

 Спрощення адміністративних процедур у сфері земельних відносин;
 Спрощення адміністративних процедур регулювання господарської діяльності;
 Спрощення умов провадження підприємницької діяльності у будівельній галузі;
 Удосконалення процедури державного нагляду (контролю) за регулюванням господарської
діяльності;
 Розширення можливостей суб’єктів господарювання щодо участі в наданні публічних послуг;
 Спрощення умов провадження підприємницької діяльності в нафтогазовій галузі,
надрокористуванні та електроенергетиці;
 Спрощення процедур митного, податкового регулювання господарської діяльності та
подання звітності;
 Спрощення умов провадження підприємницької діяльності у сферах інформаційних
технологій і телекомунікацій;
 Удосконалення процедур технічного регулювання господарської діяльності;
 Спрощення умов провадження підприємницької діяльності у сфері транспорту та логістики.

Державна політика формування регуляторних правил для бізнесу, яка забезпечує

сприятливе середовище для ведення господарської діяльності в Україні, реалізується
Державною регуляторною службою України  http://www.drs.gov.ua/misiya-zavdannya-ta-tsili-
drs/

Результативність дерегуляційних реформ в Україні. МОЖНА ОЗНАЙОМИТИСЯ

http://icps.com.ua/assets/uploads/images/images/eu/reformi_ukr_b_full.pdf

Більше 800 регуляторних актів було переглянуто або скасовано для кращого ведення
бізнесу протягом трьох років реформи. 
Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження «Про затвердження Стратегії розвитку
малого і середнього підприємництва в Україні на період до 2020 року» та прийняв План дій з
реалізації Стратегії. Стратегія визначає шість ключових напрямів для подальшого вдосконалення:
створення сприятливого середовища для розвитку малого і середнього підприємництва,
спрощення доступу до фінансування, спрощення адміністрування податків, популяризація
підприємництва, сприяння експорту, підвищення конкурентоспроможності та інноваційності
МСП. 
Від 1 січня 2019 року в Україні запрацював новий підхід до перевірки бізнесу, який
базується на аналізі ризиків, пов’язаних із діяльністю підприємства. Інформація про планові
перевірки, їх дату та тривалість, а також результати можна знайти на спеціальному вебресурсі
https://inspections.gov.ua/
До кінця 2018 року Україна прийняла 5 105 національних стандартів, а рівень гармонізації
з європейськими стандартами досяг 64%.
Для здійснення електронних закупівель створено унікальну електронну систему закупівель
“ProZorro”, до складу якої входять веб-портал Уповноваженого органу з питань закупівель (база
даних і модуль електронного аукціону) та авторизовані електронні майданчики. На сьогодні
електронна система закупівель “ProZorro” є однією з передових та прогресивних електронних
систем закупівлі у світі, яка надає можливість проводити прозорі закупівлі шляхом оприлюднення
усієї інформації стосовно закупівлі та значно зменшує корупційні ризики під час проведення
процедур закупівель.
Створено Офіс розвитку малого і середнього підприємництва. Консультативнодорадчий
орган при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України. Місія Офісу - формування
системи підтримки МСП шляхом покращення доступу до інформації, фінансування, розвитку
інфраструктури та популяризації культури підприємництва в Україні.

https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/reform%20office/ukraine-reform-conference-
2019-09-ukr.pdf

Фасилітація підприємницької діяльності (бізнесфасилітація) – це процес сприяння

розвитку підприємництва шляхом надання суб’єктам господарювання фінансової,
інформаційно-консультаційної підтримки, стимулювання інновацій та мінімізації
господарських ризиків.     

3. Державна підтримка підприємництва

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку
підприємництва держава:
надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі
приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване
устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;
сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного
обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів;
 здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і
соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;
стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг
тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та
послуг;
надає підприємцям цільові кредити;
подає підприємцям інші види допомоги.
Державна підтримка підприємництва визначена в наступних нормативних
актах:
1) Закон України “ Про розвиток та державну підтримку малого і середнього
підприємництва в Україні» (ознайомитися самостійно)
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4618-17#Text
2) Постанова КМУ «Про надання фінансової державної підтримки від 24 січня 2020 р. №
28 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/28-2020-%D0%BF#n9
3) Порядок надання фінансової державної підтримки суб’єктам малого та середнього
підприємництва;
4) Порядок здешевлення вартості іпотечних кредитів;
5) Порядок надання фінансової державної підтримки суб’єктам малого та середнього
підприємництва за договорами фінансового лізингу.
6) Державна програма стимулювання економіки для подолання негативних наслідків,
спричинених обмежувальними заходами щодо запобігання виникненню і поширенню
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на
2020—2022 роки
7) Стратегія розвитку малого і середнього підприємництва в Україні на період до 2020
року; 
На сьогодні існує широкий перелік програм державної та міжнародної підтримки
підприємництва в Україні.
Таблиця Перелік програм підтримки малого і середнього підприємництва на державному
рівні 
Державний орган Програма підтримки
Міністерство аграрної 1. Бюджетна дотація для розвитку сільськогосподарських
політики та продовольства товаровиробників та стимулювання виробництва
України сільськогосподарської продукції.
2. Часткова компенсація вартості с/г техніки та
обладнання.
3. Державна підтримка фермерських господарств.
(Докладніше за посиланням: www.agro.me.gov.ua)
4. Регіональні програми розвитку АПК.
Державна служба зайнятості Сприяння у започаткуванні власного бізнесу
Державне агентство з Податкові та митні пільги  
енергоефективності та Отримання “зеленого тарифу”
енергозбереження України
Антимонопольний комітет Державна допомога суб’єктам господарювання 
України Портал державної допомоги.
Мінекономіки спільно з Бізнес-кейси для бажаючих відкрити власний бізнес.
Офісом ефективного Бізнес-кейси - це покрокові інструкції, що розповідають,
регулювання (BRDO) які дозвільні документи будуть потрібні для відкриття
того чи іншого бізнесу. StartBusinessChallenge
https://sbc.regulation.gov.ua/
 Міжнародна підтримка підприємництва в Україні здійснюється у формі відкриття
кредитних ліній для розвитку підприємництва, надання освітніх послуг, проведення
наукових досліджень у сфері підприємництва, пошуку закордонних партнерів тощо.
На сьогодні в Україні діють наступні міжнародні програми підтримки
підприємництва:
 Програма ЄС "Конкурентоспроможність підприємств малого і середнього бізнесу
(COSME) (2014-2020)"
 Програма для управлінських кадрів сфери підприємництва України (Fit for partnership with
Germany)
 Програма “Fit for Partnership with Germany”
 Unlimit Ukraine by EBA - Програма розвитку та підтримки малого українського бізнесу
 EU4Business
 Програми ЄС підтримки приватного сектору в Україні – EU SURE (EU Support to Ukraine
to Re-launch the Economy)
 Програма наукових досліджень та навчання Європейського співтовариства з атомної
енергії Горизонт 2020 (2014-2018)
 Підтримка малого і середнього підприємництва на міжнародному рівні (міжнародні
кредитні лінії)
 Банківські продукти та програми допомоги малому і середньому підприємництву
 Підтримка малого і середнього підприємництва на регіональному рівні.

Значний вплив на розвиток підприємництва має існуюча в країні кількість та

структура організацій, які підтримують та сприяють їх розвитку. Інфраструктуру
підтримки підприємництва формують бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки,
фонди підтримки підприємництва, інвестиційні фонди і компанії, інформаційно
консультативні установи, громадські об’єднання підприємців.
Бізнес-центри - це офісний будинок або комплекс будинків, з необхідною
інфраструктурою для ведення підприємницької діяльності.
Бізнес-інкубатори -  організація, яка надає на певних умовах і на певний час
спеціально обладнані приміщення та інше майно суб'єктам малого та середнього
підприємництва, що розпочинають свою діяльність, з метою сприяння у набутті ними
фінансової самостійності.
Технопарки\ індустріальні парки - науково-інноваційний центр, територіально
виділений комплекс, який об'єднує в собі організації, фірми, об'єднання, що охоплюють
весь цикл здійснення інноваційної діяльності від генерації нових ідей до випуску й
реалізації наукоємної продукції.
Лізингові центри – це співпраця компаній партнерів (банків та лізингових компаній), які
мають відповідні ліцензії НБУ або Держфінпослуг направо надання фінансових послуг у
формі фінансової оренди для придбання основних засобів підприємствами та інших
товарів фізичними і юридичними особами. Лізингові центри надають лізингоодержувачу
у виключне користування на визначений термін майно.
Фонди підтримки підприємництва – це фонди, які надають фінансові кредити для
розвитку малого та середнього підприємництва.
ММСП https://bdf.gov.ua/uk/principi-roboti
https://finsee.com/%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE
%D0%B2%D0%B0-%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC
%D0%BA%D0%B0/%D0%BD%D1%83%D1%84/
Інвестиційні фонди і компанії. Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована
у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених цим
Положенням, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.
Інвестиційна компанія — це інститут колективного інвестування, який за своїм
головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індивідуальні
заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень,
можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи.
Інформаційно консультативні установи – це організації, які надають різного роду
інформацію, необхідну для провадження підприємницької діяльності.
Громадські об’єднання підприємців - це добровільне об'єднання фізичних осіб
та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод,
задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та
інших інтересів.
 Тема 3. Організація процесу підприємництва

1. Мотиви та причини започаткування підприємницької

діяльності.
2. Вхідні бар’єри та перешкоди, пов’язані з виходом на ринок
суб’єкта підприємницької діяльності.
3. Етапи підприємницького процесу.
4. Формування стартового капіталу.

1. Мотиви та причини започаткування підприємницької

діяльності.
Для успішного входження фізичної особи в образ підприємця,
останньому необхідно, перш за все, усвідомити мотиви, які спонукають його
відкрити свою справу і, тим самим, стати самостійним суб'єктом
підприємницького бізнесу.
Мотивація підприємництва – це спонукання людини до
підприємницької діяльності. В основі цієї мотивації лежать підприємницькі
інтереси, що проявляються у формі реалізації потреби підприємця та
соціально-економічних умов її здійснення.
Під поняттям підприємницької мотивації можна розуміти процес
перетворення звичайної особистості на підприємця, який створюватиме
можливості для реалізації власних ідей і сприятиме максимізації
комерційного успіху (прибутку) та економічного розвитку країни загалом.
Мотивація є тим чинником, що стимулює бажання й активізує
ентузіазм у підприємців та змушує їх досягати певної мети. Відповідно, і
підприємництво можна розглядати як процес визначення сильних сторін і
можливостей, які допомагають реалізувати підприємцям свої мрії щодо
власної справи шляхом ефективного управління новими ризиками.
На думку вищезгаданих українських дослідників психологічних
особливостей мотивації підприємницької діяльності, "перше місце в ієрархії
мотивів підприємницької діяльності, як на етапі приходу до підприємництва,
так і на етапі стабілізації діяльності, посідають мотиви комерційного успіху.
Друге та третє місця в кожній з ієрархій мотивів посідають мотиви свободи і
незалежності та мотиви ініціативи і активності. Мотиви самореалізації,
інноваційності і ризику та соціальних контактів і групової належності
містяться на середніх позиціях в ієрархіях мотивів. Останні місця в обох
ієрархіях посідають мотиви поваги й самоповаги та мотиви вимушеності".
Мотивація підприємницької діяльності зазнає змін у процесі розвитку
діяльності. Підвищується сила мотивів комерційного успіху, мотивів
ініціативи й активності, мотивів самореалізації, мотивів соціальних контактів
і групової належності. Водночас зменшується сила мотивів свободи і
незалежності та мотивів вимушеності".
Зокрема, серед мотивів трудової діяльності, на думку Г. Ложкіна і В.
Комаровської, переважають:
 • інструментальні мотиви, тобто прагнення насамперед заробити кошти
для нормального існування, для задоволення матеріальних і духовних
потреб; • мотиви задоволення, тобто прагнення отримувати насолоду від
процесу роботи, розуміння її цінності як такої;
• мотиви самореалізації – бажання індивіда реалізувати свої потенційні
можливості;
• комунікативні мотиви – прагнення до спілкування та взаємодії з
людьми, бажання бути серед людей;
• соціальні мотиви, що пов'язані з осмисленням необхідності приносити
користь суспільству, небажанням бути ледарем, допомагати іншим.
Мотиви підприємництва будуть реалізуватися в процесі діяльності
створеного підприємства або діяльності фізичної особи-підприємця.
Метою діяльності підприємства є:
 отримання прибутку шляхом здійснення виробничої та іншої
господарської діяльності;
 розвиток підприємства з дозволу Власника на підставі принципу
вільного вибору видів діяльності;
 створення додаткових робочих місць за рахунок отриманого
прибутку, підвищення рівня економічних та соціальних умов роботи
трудового колективу підприємства.
 задоволення суспільних потреб та потреб територіальної
громади.

2. Вхідні бар’єри та перешкоди, пов’язані з виходом на ринок

суб’єкта підприємницької діяльності.
Бар'єр входу на ринок являє собою перешкоду, яке підприємство
зобов'язане подолати, щоб увійти в певну сферу.
Бар’єри входу на ринок – це сукупність правових норм та ринкових
інструментів, закономірностей, правил та традицій, виконання яких збільшує
витрати доступу або обмежує обсяги постачання продукції на ринок.
Залежно від висоти бар'єру входу на ринок Джо Бейн (американський
економіст) запропонував наступну класифікацію галузей:
1. Сфери з вільним входом. В даному випадку можна відзначити
наявність достатніх ресурсів, невеликі обсяги капіталу, наявність достатньої
пропозиції трудових ресурсів необхідної кваліфікації. Ринок конкурентний.
Наприклад, ринок юридичних, аудиторських послуг, роздрібна торгівля.
2. Ринок з неефективними бар'єрами – це ринки, на яких є як
компанії-лідери, так і багато дрібних компаній. На таких ринках компаніям
лідерам набагато дешевше обійдеться пустити новачків, аніж фінансувати
зведення перешкод. Оптова торгівля, логістична діяльність, кондитерське
виробництво, виробництво хлібобулочної продукції..
3. Галузі з ефективними бар'єрами. Вхід на такі ринки вимагає
значних витрат, що призводить до сповільненого входу нових суб'єктів на
такий ринок. Явна олігополія і піднесення домінуючої компанії.
Автомобілебудування, послуги зв'язку, авіаперевезення. Ринки, де умовою
входження в ринок є ліцензування діяльності (виробництво лікеро-горілчаної
продукції, виробництво зброї, освітня діяльність тощо).
4. Блокований вхід. В галузі існує природний монополіст, а
кількість компаній часто залишається незмінною. Залізничні перевезення,
транспортування нафти, добування газу.
Види бар´єрів розкриваються через сукупність класифікаційних ознак
та відповідних їх підвидів (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 - Класифікація бар´єрів входження в ринок
Класифікаційна ознака Види бар´єрів
1 2
За місцем виникнення Бар’єри входу
Бар’єри виходу
За об'єктом входження Торговельні бар'єри
Інвестиційні бар'єри
За можливістю зміни Незмінні (історичні, ментальні, культурні)
Змінні
За природою походження Нестратегічні (структурні)
Стратегічні
За суб'єктною ознакою Вимоги до країни
Вимоги до підприємства
Вимоги до продукції
За методом регулювання Тарифні
Нетарифні
За роллю у торговельних Захисні
відносинах Обмежувальні
Дискримінаційні
За характером виникнення Технічні бар´єри
Економічні бар´єри
Екологічні бар´єри
За функціональною Бар'єри виробництва
приналежністю Бар'єри управління виробництвом
Бар'єри маркетингу
За спрямованістю впливу Прямого впливу
Опосередкованого впливу
За законністю перешкод Законні
Незаконні (корупція, шахрайство)

Стратегічні бар'єри – це сукупність перешкод, яка залежить від

підприємства, від його управлінських рішень, а нестратегічні (структурні) ‒
це перешкоди, які обумовлені особливостями галузі діяльності, впливом
зовнішнього середовища. Нестратегічні бар’єри, що пов’язані з
фундаментальними умовами функціонування галузі, факторами об’єктивного
характеру, здебільшого не залежать від поведінки підприємства-конкурента.
Зазвичай вони пов’язані з технологією виробництва, характером уподобань
споживачів, динамікою попиту, конкуренцією іноземних виробників.
Класифікація бар'єрів:
 адміністративні бар'єри входу на ринок - це встановлені
рішенням урядових органів правила і рекомендації, що собою представляють
певні умови ведення діяльності. До них відносяться: ставки податків та інші
обов'язкові платежі, сертифікація, стандартизація, санкції і штрафи,
проведення додаткового контролю і аудиту, вимоги до статутних капіталів,
порядок реєстрації підприємств, система ліцензування компаній; державний
контроль ціноутворення; урядовий моніторинг рівня прибутковості.
 соціальні бар'єри входу на ринок в першу чергу характеризується
кількістю потенційних споживачів, платоспроможністю споживачів. Якщо ж
ринок перенасичений продуктом або покупці не здатні придбати його, то
відразу виникає питання, а чи варто взагалі входити на цю галузь?
 економічні бар´єри – це сукупність перешкод, джерелом
походження яких є економічні явища та процеси, які супроводжують процес
реалізації продукції на зовнішніх ринках.
Економічні бар'єри – це перешкоди, які можуть бути віднесені такі:
1. насиченість галузі товаром;
2. високий рівень початкових капіталовкладень;
3. значний термін окупності вкладених коштів;
4. невизначеність у досягненні комерційного результату;
5. відсутність прибутку протягом значного часу діяльності;
6. цінові барєри;
7. логістичні барєри;
 екологічні бар´єри пов'язані, передусім, із наявністю заборон з
боку служб екологічної безпеки, природоохоронних органів і громадських
організацій.
Барєри входу на ринок збільшую витрати підприємця. Чим вищі
барєри, тим вищі витрати щодо їх подолання.
3. Етапи підприємницького процесу.
Специфіка підприємницького процесу в різних сферах господарської
діяльності. Пошук нової ідеї. Вимоги до ідеї: оригінальність, своєчасність,
відповідність суспільним інтересам та потребам споживачів. Перевірка ідеї
на життєздатність та прибутковість. Визначення відповідності ідеї цілям,
знанням та вмінням підприємця. Оцінка можливостей і розрахунок обсягів та
структури необхідних ресурсів. Обгрунтування цільових ринків.
Прогнозування обсягів попиту суб’єкта підприємництва.
Етапи підприємницького процесу
- генерування ідеї;
- вивчення ділового середовища;
- виявлення сумісності ідеї та економічного інтересу підприємця, а
також ідеї та характеру ділового середовища;
- визначення розміру необхідного капіталу;
- формування стартового капіталу;
 - створення підприємства;
- професійне управління виробничим процесом
Підприємницька ідея — конкретне цілісне знання про доцільність і
можливість здійснювати певний вид підприємницької діяльності, а також
чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів і засобів її досягнення.
Бізнес-ідея тримається на потребах ринку, внутрішніх здібностях
людини, можливостях здійснення підприємства, умовах здійснення бізнесу.
Якщо ця комбінація може бути відтворена конкурентами, то цей успіх буде
нетривалим. Унікальні особливості в цій комбінації забезпечують
підприємцеві своєрідний захист. У якості таких унікальних особливостей
можуть виступати правовий захист, авторитет у споживачів, високий рівень
кваліфікації працівників, науково-дослідні досягнення та ноу-хау, високий
рівень економічної безпеки.
Генерування та вибір підприємницької ідеї
Реалізація підприємницької ідеї передбачає відповіді на три основні
питання: Що робити? Для кого виробляти? Як виробляти?
Джерелами формування підприємницької ідеї зазвичай вважають:
1) товарний ринок;
2) географічний або структурний розриви в системі суспільного
виробництва;
3) досягнення науки і техніки;
4) нові можливості застосування вже виробленого товару;
5) неусвідомлені споживачем або поки незадоволені запити.
Можна впроваджувати в діяльність підприємницькі ідеї, розроблені
іншими субєктами, а можна генерувати свої.
У багатьох економічно розвинених країнах існує так званий «банк
ідей», який акумулює бізнес-ідеї, формує «ринок ідей» і допомагає
підприємцям визначитися з вибором напрямку діяльності.
Підприємницька ідея народжується в думках, охоплює всю систему
його почуттів і виливається у величезне бажання виробляти певний товар або
надавати послугу.. Й. Шумпетер вважав одним з мотивів підприємницької
діяльності є радість творчості, яку дає самостійне ведення справ. Але така
радість може бути присутня тільки в тому разі, якщо людина горить якоюсь
ідеєю і жадає її реалізації. Більш того, на думку того ж Шумпетера,
«ґрунтовна підготовка і знання справи, глибина розуму і здатність до
логічного аналізу в певних обставинах можуть стати джерелом невдач».
Тобто до підприємництва більш пристосований так званий «інтуїтивний» тип
особистості, не схильний до логічних міркувань.

Генерування підприємницької ідеї – складний процес, управління яким

повинно враховувати зміст цілей та завдань, що виникають на кожному етапі.
Пошук привабливої ідеї бізнесу – це досить важке і відповідальне
завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої
знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла
виникає проблема: де і як шукати нову підприємницькі ідею.
 Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних
досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять
від: споживачів; працюючих фірм; парламентів і урядів.
Всі існуючі методи генерування інноваційних ідей можна поділити на
чотири групи: методи індивідуальної творчості; методи колективної
творчості; методи активізації творчості; фактографічні (формалізовані)
методи творчості.
Методи індивідуальної творчості.
Метод поліпшення прототипу полягає у виявленні недоліків прототипу
(найкращого на ринку зразка) і пошук шляхів його поліпшення. Відбувається
удосконалення існуючих товарів: поліпшення їх конструкції, функціональних
властивостей, економічних характеристик.
Перевага методу: відносна простота наслідування відомого споживачам
товару (якщо прототип користується попитом, то і модифікація буде мати
попит). Недолік методу: товар не завжди піддається вдосконаленню, незначні
вдосконалення можуть призвести до втрати конкурентоспроможності.
Метод ідеалізації базується на ініціюванні уявлення про ідеальне
вирішення проблеми, яке може наштовхнути на усвідомлення певної нової
ідеї. Ідеальна форма, розміри, колір, розташування, зв'язки тощо, можуть
бути тими показниками, які прийняті за ідеал нового об'єкта. Наприклад,
ідеальний вигляд штучної новорічної ялинки, навіть з приємним живим
запахом; ідеальна форма упаковки Neskafe.
Метод інверсії – специфічний метод, що передбачає такі підходи до
вирішення нової проблеми:
 перевернути ″догори ногами″;
 ″вивернути″ на протилежний бік;
 поміняти місцями тощо.
Метод аналогії передбачає використання чогось подібного до вже
відомого рішення, ″підказаного″, наприклад, технічною економічною або
іншою літературою чи ″підглянутого″ в природі.
Методи колективної творчості.
Метод «мозкового штурму» представляє собою творчу співпрацю
певної групи спеціалістів заради вирішення наукової проблеми. Сутність
методу полягає в тому, що перед відібраною групою фахівців (як правило,
група складається з 5–6 і більше осіб) ставиться завдання – запропонувати
ідею нового товару, який може бути розроблений, виготовлений і виведений
на ринок конкретним підприємством. Забороняється критика, до розгляду
приймаються навіть, на перший погляд, «дикі» ідеї.
Висунуті кожним із фахівців ідеї слід зафіксувати. Мозкова атака
потребує від кожного з учасників солідного досвіду праці в конкретній галузі
діяльності, що аналізується. Однак досвід показує, що новачки також можуть
пропонувати досить цікаві ідеї, які можна реалізувати на практиці. Дж.
Джонс зазначає, що група із шести осіб може за півгодини висунути до 150
ідей.
 Після фіксації ідей їх авторам пропонується по черзі зачитати записи.
Члени робочої групи заслуховують їх і фіксують свої думки. Зафіксовані ідеї
разом із коментарями аналізуються і групуються, у подальшому вони
служать основою для пошуку найкращого рішення.
Переваги методу: швидкість; збільшення шансів знайти прийнятне
рішення; багатоаспектний аналіз проблеми. Недолік методу: якість ідеї
практично не залежить від терміну її пошуку; отримані результати вимагають
подальших досліджень.
Ф. Котлер наводить приклад, коли на одній із птахофабрик,
намагаючись вирівняти несучість курей, висунули ідею одягти їм контактні
лінзи і скоригувати зір. Таким чином птахів «вирівняли» у правах, оскільки
за умов однакового раціону в першу чергу харчувалися кури кращих порід
(від інших вони відрізнялися формою гребеня), а курям, простих порід, харчу
недоставало, і їх продуктивність (несучість) була меншою. Використання
контактних лінз сприяло тому, що кури перестали відрізнятись від своїх
сусідів і харчувалися рівномірно, що привело до практично однакової
несучості. Витрати на контактні лінзи швидко окупилися.
Синектика полягає у спонтанній діяльності інтелекту групи фахівців за
допомогою різного виду аналогій на дослідження і вирішення поставленої
проблеми.
Цей метод передбачає генерацію ідеї розв'язання проблеми (ідеї
товару) у кілька етапів:
1. Підібрати групу фахівців, які генеруватимуть ідею товару. Вона
повинна включати запрошених сторонніх осіб, різних за фахом (професією), і
працівників аналізованого підприємства (вони мають представляти різні
підрозділи підприємства). Фахівці повинні належати до найбільш
продуктивного віку (25-40 років), мати досить широкий діапазон знань
(таким можуть володіти спеціалісти, що кілька разів змінювали професію чи
вид діяльності, мають кілька дипломів у різних галузях знань тощо), мають
солідний практичний досвід, не обмежені рамками своїх знань та досвіду
(тобто відзначаються гнучкістю мислення), належать до різних
психологічних типів. Ця група організаційно оформляється як самостійний
підрозділ, що має своє приміщення й необхідне обладнання (інструменти,
технологічне оснащення, оргтехніку і таке інше).
2. Надати можливість створеному підрозділу набути практику
(попрактикуватися) у використанні аналогій для спрямування спонтанної
мозкової активності на розв'язання поставленої проблеми чи завдання,
наприклад, розроблення товарної інновації.
Найчастіше розрізняють такі типи аналогій:
- прямі аналогії (реальні): наприклад, у біологічних системах: обшивка
сучасних підводних човнів, яка зменшує тертя об воду та шум, виготовлена
за аналогією зі шкірою дельфінів та інших тварин, що живуть у воді;
шарнірні з'єднання в багатьох випадках повторюють суглоби на кінцівках
тварин;
 - суб'єктивні аналогії (тілесні): наприклад, коли розробник намагається
уявити себе як певний виріб чи вузол; уявити, що він відчував, якби був,
наприклад, крилом літака, які сили б діяли на нього тощо;
- символічні аналогії (абстрактні), коли характеристики одного
предмета чи явища ототожнюються з характеристиками іншого, зокрема
дерево рішень, головка болта, ніс корабля чи літака тощо.
3. Поставити перед новоствореним підрозділом розробників завдання,
яке вони повинні виконати. Частіше за все синектика застосовується з метою
розроблення нових виробів і розв'язання проблем, які при цьому виникають.
4. Подати результати роботи групи розробників замовникам
(керівництву підприємства) для оцінки і впровадження. Результати роботи
розробників оформляються у вигляді ескізу, загального опису товару, макету,
дослідного зразка тощо. Вони можуть супроводжуватися планами
виробництва і просування товару на ринок.
Перевага методу: дозволяє подолати упередженість думки розробників
і вирішити проблеми нетрадиційними шляхами. Недолік методу: вимагає
досвідченого й сильного керівника, ретельного підбору фахівців і
попереднього їх навчання.
Методи активізації творчості використовуються для прискорення
процедури пошуку нових ідей та інтенсифікації роботи творчих груп.
Метод контрольних запитань полягає у тому, щоб ініціювати
вирішення обговорюваної проблеми за допомогою певних питань. Під час
використання даного методу бажано мати попередньо розроблені блоки
питань.
На основі питань та відповідей на них формується інформаційне поле,
яке потім трансформується у потік ідей і призводить до відбору однієї ідеї.
Метод колективного блокнота поєднує індивідуальне висунення ідеї з
колективною оцінкою. При цьому кожний учасник отримує блокнот, у якому
викладена суть вирішуваної проблеми. Протягом певного часу (звичайно
місяця) кожний учасник обговорення записує у блокноті власні ідеї щодо
вирішення певної проблеми. Потім блокноти отримує керівник групи
учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення
цієї процедури організовується творча дискусія і приймається відповідне
рішення щодо нової підприємницької ідеї.
Ліквідація ситуацій «глухого кута». Даний метод передбачає пошук
нових напрямків рішень, якщо традиційні не дали результатів.
1. Генерування ідей товарів способом перетворення. Можливі такі
перетворення: використання іншим чином; пристосування; модифікація;
посилення; послаблення; заміна; перекомпонування; обернення; об'єднання.
Перевага методу: дозволяє вирішувати проблеми в ситуації, коли
відсутнє прийнятне рішення. Недолік методу: складнощі з виходом
напрямків пошуку за межі знань, досвіду, традицій розробників.
Приклад: У середині 1990-х років перед багатьма вищими навчальними
закладами України постала проблема виживання, оскільки бюджетне
фінансування було явно недостатнє. Як варіант виходу з кризи розглядалося
поширення практики підготовки студентів-заочників на контрактній
(платній) основі. Однак скрутний фінансовий стан більшості населення
унеможливлював виїзд студентів на сесію до базового університету та оплату
проживання в готелі (гуртожитків не вистачало), причому ці витрати були
додатковими до оплати власне навчання.
Для пошуку шляхів розв'язання проблеми було застосоване
перетворення – обернення, яке можна трактувати як обернення ситуації,
тобто заміну приїзду студентів до навчального закладу приїздом його
викладачів до студентів.
2. Пошук нових взаємозв’язків між частинами попереднього
незадовільного рішення. Як варіант можна розглядати асоціації, що
виникають у разі попарного зіставлення взаємного розміщення певних
елементів виробу чи системи.
Наприклад, удосконалення дизайну настільної лампи може
супроводжуватися аналізом взаємного розміщення пар: підставка – стояк;
стояк – освітлювальний елемент; освітлювальний елемент – абажур; вимикач
– стояк; вимикач – підставка тощо. При цьому аналізуються різні варіанти
розміщення двох елементів, встановлення одного на інший (в інший), заміни
одного на інший і т.п.
3. Переоцінка проектної ситуації. Розробник (проектувальник), який
зайшов у глухий кут, записує ускладнення, а потім замінює кожне його слово
(словосполучення) синонімом.
Фактографічні або формалізовані методи передбачають використання
різних статистично-математичних інструментів: одно- та багатофакторний
аналіз (кореляційний, регресійний, дисперсійний, екстраполяційний тощо),
кластерний, дискримінантний та динамічний аналіз.
Із групи однофакторних методів для генерування інноваційних ідей
найбільш придатним є метод дисперсійного аналізу. Його корисність полягає
в тому, що дозволяє або підтвердити, або відкинути гіпотезу впливу того чи
іншого фактора на об'єкт, що досліджується. Процедурно, аналіз полягає у
перевірці нульової гіпотези. Якщо вона підтверджується, то вплив фактора,
який вивчається, визначається як такий, що не має значення, або навпаки.
Із груп багатофакторних методів найбільш зручним є кластерний аналіз
– багатомірна статистична процедура, яка передбачає збір даних про вибірку
об'єктів та упорядкування об'єктів у порівняно однорідні групи (кластери).
При цьому різниця між об'єктами, що складають один кластер має бути
мінімальною. Реалізація кластерного аналізу передбачає багатокрокову
процедуру формування кластерів.
1. Складають перелік можливих характеристик нового виробу.
2. Визначення множини ознак полягає в тому, щоб знайти таку
сукупність змінних, яка найкраще відображає подібності ознак.
3. Для визначення міри подібності між об'єктами використовують
наступні коефіцієнти: кореляції; асоціативності та подібності.
 4. Роблять об'єднання груп елементів за ознаками найближчих
характеристик за умови, що кожен об'єкт розглядається як окремий кластер.
Далі об'єднують два найближчих кластери.
5. Об'єкти, ієрархічно об'єднані у кластери з однаковими ознаками та
ієрархічно визначеними відстанями між ними, класифікуються у вигляді
дендрограми. Дендрограма візуально показує, які кластери об'єднуються і яка
є відстань між ними.
6. Відкидають кластери, які знаходяться на значній відстані від інших
та об'єднують ті, що знаходяться найближче один від одного. Відбирають
характеристики тих кластерів, що залишились на дендрограмі. Саме вони
мають бути основою для розробки нового товару.
Для того, щоб краще орієнтуватися у потоці думок і доводити до
логічного пояснення заповітну ідею наводимо узагальнену підбірку технік
від відомих авторів, щодо інноваційних методик для генерування ідей, а
саме:
1. Брейнштормінг. Автор – Алекс Осборн (Alex Osborn). Основний
принцип полягає в тому, щоб розвести в часі генерування ідеї та її критику.
Кожен учасник висуває ідеї, інші намагаються їх розвивати, а аналіз
отриманих рішень проводиться пізніше.
2. Шість капелюхів. Автор – Едвард де Боно (Edward de Bono).
Методика дозволяє впорядкувати творчий процес за допомогою уявного
надягання одного із шести кольорових капелюхів. Так, у білому людина
аналізує цифри і факти, потім надягає чорний і у всьому шукає негатив.
Після цього настає черга жовтого капелюха – пошуку позитивних сторін
проблеми. Надівши зеленого капелюха, генерує нові ідеї, а в червоному може
дозволити собі емоційні реакції, у синьому підводяться підсумки.
3. Ментальні карти. Автор – Тоні Б'юзен (Tony Buzan). Креативність
пов'язана з пам'яттю, а значить, зміцнення пам'яті покращить і якість
креативних процесів. Однак традиційна система запису із заголовками та
абзацами перешкоджає запам'ятовуванню. Б’юзен запропонував помістити у
центр листа ключове поняття, а всі асоціації, гідні запам'ятовування,
записувати на гілках, що йдуть від центру. Процес малювання карти сприяє
появі нових асоціацій, а образ отриманого «дерева» надовго залишиться в
пам'яті.
4. Синектика. Автор – Вільям Гордон (Wiliam Gordon). Гордон вважає,
що основне джерело креативності полягає у пошуку аналогій. Спочатку
потрібно вибрати об'єкт і намалювати таблицю для його аналогій. У першому
стовпчику записують всі прямі аналогії, у другому — непрямі (наприклад,
заперечення ознак першого стовпчика).
5. Метод фокальних об'єктів. Автор – Чарльз Вайтінг (Charles
Whiting). Ідея полягає в тому, щоб об'єднати ознаки різних об'єктів в одному
предметі. Наприклад, взяли звичайну свічку і поняття «Новий рік». Новий рік
асоціюється з бенгальським вогнем; цю ознаку можна перенести на свічку.
Якщо бенгальську свічку стерти в порошок і додати його в віск, вийде свічка
з іскристою крихтою всередині. Сутність цього методу полягає у тому, що
зводиться до перенесення ознак випадково вибраних об'єктів на об'єкт, який
потребує вдосконалення. Застосування цього методу дає хороші результати
щодо пошуку нових модифікацій відомих технологічних ідей.
6. Морфологічний аналіз. Автор – Фріц Цвіккі (Fritz Zwicky). Об'єкт
потрібно розкласти на компоненти, вибрати з них кілька істотних
характеристик, змінити їх і спробувати з'єднати знову. На виході вийде новий
об'єкт, заснований на застосуванні комбінаторики всіх можливих варіантів,
виходячи із закономірностей побудови об'єкта. Шляхом комбінування
варіантів можна отримати чимало рішень у процесі пошуку ідеї. Мета цього
методу – виділити найважливіші параметри об'єкта, а потім вивчити всі
можливі співвідношення між ними.
7. Непрямі стратегії. Автори – Брайан Ено (Brian Eno) і Пітер Шмідт.
Береться колода карт, на яких записаний набір команд («вкради рішення»).
Під час створення нової ідеї потрібно витягувати карту і намагатися
слідувати її вказівкам.
8. «Автобус, ліжко, ванна». Метод заснований на переконанні, що нова
ідея не лише зріє у глибинах підсвідомості, але й активно рветься назовні. І
щоб вона проявилася, потрібно лише не заважати їй. Нова ідея може прийти
в голову де завгодно, як завгодно.
9. Розшифровка. Береться незрозумілий напис чужою мовою – скажімо,
ієрогліфи. У голові людини, яка їх розглядає, будуть народжуватися різні
асоціації. Один викладач, наприклад, «побачивши» воду і три кола, вирішив
відкрити свою справу і зайнявся доставкою устриць.
10. Пастка для ідей. Цей прийом полягає в інвентаризації всіх
виникаючих ідей: їх можна наговорювати на диктофон, фіксувати в зошити
тощо. А потім, коли виникне необхідність, звертатися до своїх записів.

Наступним кроком в організації підприємницької діяльності є

визначення: умов діяльності, перешкод, часу, місця, ризиків.
Грунтовне ознайомлення з чинним законодавством та ринковою кон
´юнктурою. На цій основі з´являється можливість всебічного врахування
існуючих правових та економічних обмежень для створюваного
підприємства.
Для кращого засвоєння правових основ підприємницької діяльності
доцільно ретельно вивчити законодавчі акти, звернути увагу на заборонені
сфери діяльності або на ті сфери, організація бізнесу в яких пов´язана з
певними обмеженнями, – ліцензуванням, отриманням спеціального дозволу
тощо. Це дасть змогу уникнути зайвих втрат часу і зусиль, краще
зосередитися на більш конкретному колі питань.
Підприємницька діяльність пов´язана з дією багатьох інших факторів.
Зокрема, невдало вибраний час для початку діяльності, викликаний
сезонними коливаннями або іншими особливостями ринкової ситуації,
здатний суттєво знизити ефективність розпочатого бізнесу.
 Інформація, необхідна для організації власного бізнесу, може бути
отримана двома шляхами:
Перший шлях – це самостійне дослідження ринкової кон´юнктури.
Визначення можливих розмірів збуту продукції доповнюється аналізом
взаємодії покупців і продавців. Поведінка й мотиви потенційних споживачів,
адекватність діяльності конкурентів на зміни в ринковому середовищі дають
змогу оцінити стан товарних і ресурсних ринків.
Другий шлях організації інформаційного забезпечення майбутнього
бізнесу – звернутися за допомогою до спеціалізованих консалтингових фірм.
На практиці доведено, що другий спосіб ефективніший. Але обмеженість
ресурсів закриває його для багатьох підприємців-початківців. Зазвичай
можуть мати місце одночасне використання власної інформативної бази і
дані спеціалізованих фірм.
Третій етап: виявлення сумісності ідеї та економічного інтересу
підприємця, а також ідеї та характеру ділового середовища;

Формування стартового капіталу

Стартовий капітал - капітал, що вкладається на початковій стадії

організації бізнесу.
Стартовий капітал буває двох різновидів: грошовий і матеріальний.
Грошовий капітал має на увазі готівкові або безготівкові нарахування.
Матеріальний капітал буває в різних формах:
 власність: автомобілі, нерухомість, професійне обладнання;
 інтелектуальний внесок: ідеї, патенти, розробки, винаходи;
 результат наукової або творчої праці;
 особистий час, витрачений на створення, розробку і реалізацію
проекту.
Джерела грошового капіталу
Щоб отримати стартовий капітал для відкриття своєї справи, слід
вивчити ймовірні джерела:
 власні кошти, їх можна накопичити, заробити, продати частину
власного майна;
 допомога держави, до неї відносяться різні гранти, субсидії;
 кредит в банку;
 позика у рідних або знайомих;
 гроші інвесторів.
Напрями використання стартового капіталу:
1. Оренда приміщення для зберігання продукції;
2. Логістичні послуги;
3. Оплата транспортування товарів;
4. Професійне обладнання;
5. Юридичне оформлення, відкриття ПП або ТОВ;
6. Придбання франшизи, якщо потрібно;
7. Оформлення різних дозволів;
 8. Заробітна плата співробітникам на перший час;
9. Придбання першої партії товарів або сировини;
10. Оплата рекламної кампанії;
11. Навчання робочого персоналу;
12. Придбання елементів особистого бренду: упаковки, візиток,
наклейок, плакатів, табличок та ін.;
13. Кошти на непередбачені обставини.

Способи отримання стартового капіталу:

1. краудінвестінг. Це коли інвестор стає власником бізнесу, володіючи
часткою акцій компанії.
2. краудфандінг. Він має на увазі об'єднання коштів кількох осіб, щоб
допомогти іншим у реалізації їхніх ідей. Найчастіше даний спосіб називають народним
фінансуванням.
3. IPO.
4. фінансування Міністерством економічного розвитку під невелику процентну
ставку. 
5. Отримання коштів від інвесторів. Такий спосіб має велику популярність, але
знайти бажаючих, готових спонсорувати ваш проект не так вже й просто. Треба надати
докладний бізнес-план, барвисто змалювати розвиток справи, позначити вигоду для
інвестора.
6. Грант - гроші з міського або обласного бюджету. Сума такої допомоги не
може перевищувати 100 тисяч грн. Грант можуть надати, якщо сам власник бізнесу
готовий вкласти мінімум 50% від необхідної суми.
7. Субсидії для підприємців. Їх видають часто досвідченим бізнесменам для
розширення їх проектів, щоб ті надавали ще більше робочих місць. Субсидії дають для
покупки обладнання або інших ресурсів. Максимальна сума досягає 4 мільйони грн і не
більше 90% від необхідних вкладень.
8. Допомога фермерам на розвиток сільського господарства. Якщо ви фермер,
то держава готова Вам допомогти і надати кошти на покупку необхідного обладнання,
худоби, розвиток інфраструктури.
Отримати гроші від держави не так вже просто, потрібно затверджений бізнес-
план, детально прописаний. В ньому обов'язково слід вказати:
 суму, повернену в майбутньому за допомогою податкових виплат;
 число нових робочих місць, що надаються бізнес-проектом;
 рівень актуальності і затребуваності даного виду послуг / товарів.
Крім бізнес-плану, перед зверненням до держави треба заздалегідь зареєструвати
свою підприємницьку діяльність.
У кожному регіоні країни діють свої програми.
10. позичити грошей у рідних чи знайомих,
9. заробити або накопичити самостійно.
10. ;заробити або накопичити самостійно.

Четвертий етап: Вибір форми, виду та способу започаткування

підприємницької діяльності. Основні та додаткові способи. Методи та
критерії вибору видів підприємницької діяльності. Створення нового
суб’єкта підприємництва, купівля існуючого, франчайзинг, вихід зі
складу великого підприємства тощо. Порядок прийняття рішення про
утворення суб’єкта підприємницької діяльності.
Дивіться в розділі 3.2.

П'ятий етап: Вибір бізнес-моделі підприємництва. Дивіться в розділі

3.3.

Шостий етап: Ресурсне забезпечення підприємницької діяльності.

Матеріальні та нематеріальні ресурси.
Трудові ресурси. Категорії персоналу у підприємницькій діяльності.
Фінансові ресурси: власні, залучені, позикові. Процес формування
підприємницького капіталу: етапи, основні елементи, вимоги.
Дивіться в розділі 3.4.
 Тема Організаційно-правові форми підприємницької діяльності
План:
1. Класифікація видів підприємств.
2. Поняття організаційно-правової форми ведення господарської діяльності
3. Юридичні форми підприємництва приватної власності
4. Підприємництво в організаційно-правових формах колективної форми
власності
5. Підприємництво в організаційно-правових формах державної (та
комунальної) форми власності
6. Вільна підприємницька діяльність
7. Непідприємницька (неприбуткова) діяльність

У сучасних умовах господарювання ринкову економіку визначають коротко як

економіку вільного підприємництва, тобто вільного здійснення підприємницької
діяльності. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних
формах, усіх форм власності, визначених законами України, має власні форми, типи
і моделі функціонування на вибір підприємця,
Вибір організаційно-правової форми бізнесу грає істотну роль, оскільки:
• впливає на можливі види бізнесу;
• кожній формі бізнесу може відповідати своя можлива форма оподаткування.
• впливає на можливі масштаби реалізації продукції або надання послуг.

1. Класифікація видів підприємств (ГК: Стаття 63. )

1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти
підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи
суб'єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство
колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності
територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання
майна різних форм власності);
спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного
фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб’єктами
співробітництва.
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
2. В залежності від частки іноземної інвестиції в статутному капіталі
підприємства поділяються на підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні
підприємства. Підприємства, іноземна інвестиція в статутному капіталі яких
становить не менш як десять відсотків, визнається підприємством з іноземними
інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція
становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
 3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного
капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє
необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не
поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або
через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою
такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його
трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та
ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні,
підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації
або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше
засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна
та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного
управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що
ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків
підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що
створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому
числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

2. Поняття організаційно-правової форми ведення господарської

діяльності
Організаційно-правова форма – це сукупність організаційних та майнових
відмінностей, способів формування майна, особливостей взаємодії власників,
засновників, учасників, їх відповідальність один перед одним та перед
контрагентами.
Підприємницька діяльність може здійснюватися фізичною особою без
створення юридичної особи і зі створенням юридичної особи.
Фізична особа — це суб'єкт правових відносин, що представляє собою одну
конкретну людину.
Юридична особа – підприємство, організація, установа, яка виступає єдиним
самостійним носієм прав і зобов'язань. Основними ознаками юридичної особи є:
1) наявність майна, відокремленого від майна (засновників) учасників,
2) самостійна майнова відповідальність;
3) право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю;
4) право здійснювати від свого імені господарські операції (укладати
контракти від імені підприємства);
5) мати власний поточний рахунок в банку;
6) мати найменування; Найменування юридичної особи повинно містити
інформацію про її організаційно-правову форму. Назва юридичної особи може
складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію про мету
діяльності тощо.
7) мати цифрові підписи.
 Законодавство надає можливість вибирати організаційно-правові форми
ведення господарської діяльності.

3. Юридичні форми підприємництва приватної власності.

Приватна власність – це абсолютне, захищене законом право громадянина

або юридичної особи на конкретне майно, в т. ч. засоби виробництва.
І) Приватна власність реалізується у таких видах підприємництва:
Чинним законодавством не передбачається індивідуальна форма
підприємницької діяльності (ІП) створення та державна реєстрація нових
підприємств з такими організаційно-правовими формами.
 Фізична особа - підприємець (ФОП);
Фізична особа-підприємець – така форма організації підприємництва, коли
власність належить одній особі, яка одноосібно управляє реалізацією продукції і
власністю, привласнює увесь прибуток, і несе особисту відповідальність за усі
зобов'язання бізнесу.
Переваги фізичної особи – підприємця (ФОП):
1) реєстрація ФОП за місцем проживання з мінімальною кількістю документів
для реєстрації;
2) відсутність вимог до наявності статутного капіталу, печатки,
розрахункового рахунку;
3) привласнення усього прибутку і можливість вільно розпоряджатися ним
(після сплати податків);
5) незначні витрати на організацію виробництва;
6) високий ступінь свободи економічного вибору.
 простота реєстрації,
 знижені податки,
 спрощена система звітності та діловодства, яка не вимагає найму
професійного бухгалтера на постійну роботу.

Недоліки ФОП:
1) відповідальність фізичної особи – підприємця по зобов'язаннях не лише
активами підприємства, але і своїм особистим майном;
2) підвищена відповідальність за результати діяльності;
3) незначні обсяги прибутку, який присвоюють, отже, обмежені можливості
розширення підприємства за рахунок власних засобів;
4) більш, порівняно з середніми і великими підприємствами, труднощі в
отриманні кредитів;
5) значно велика вірогідність банкрутства;
6) велика тривалість робочого дня, висока інтенсивність праці.

 Приватні підприємства:
Приватні підприємства (ПП) - це підприємство, яке засноване на власності
фізичної особи, яке набуває статусу юридичної особи. Власником приватного
підприємства, є одна особа - суб'єкт підприємницької діяльності. Але власник
приватного підприємства має право найму будь-якої кількості працівників, котрі є
не власниками (господарями) підприємства, а найманими працівниками. Власник і
засновник приватного підприємства є підприємцем.
Підприємець як власник приватного підприємства має великий простір
свободи дій та прийняття рішень, однак має повну персональну відповідальність.
Переваги ПП - це мінімальні законодавчі вимоги до його реєстрації і
діяльності, відсутність вимог до мінімального статутного капіталу, в певних
випадках - можливість залучення сторонніх інвесторів і використання деяких
законодавчих переваг.
Недоліки ПП: поверхневе, недостатньо докладне правове регулювання,
неврегульованість в законі проблемних питань діяльності ПП.

 Фермерське господарство (ГК Стаття 114). 

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою
виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у
ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
Правове регулювання фермерських господарств здійснюється на підставі
Господарського кодексу України (стаття 114), Закону України «Про фермерське
господарство» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/973-15#Text
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян,
які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію,
здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних
ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для
ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського
виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином
України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї,
відповідно до закону.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа
або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі
установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без
статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського
господарства). В установчому документі зазначаються найменування
господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок
формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття
ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші
положення, що не суперечать законодавству України.
Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус
сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій
діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно
члени однієї сім’ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.
Реєстрація фермерського господарство юридичної особи здійснюється у
відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб,
фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» 15 травня 2003 року № 755-
IV
Фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується на
основі діяльності фізичної особи - підприємця і має статус сімейного фермерського
господарства, за умови використання праці членів такого господарства, якими є
виключно фізична особа - підприємець та члени її сім’ї відповідно до статті 3
Сімейного кодексу України.
Особливості створення та діяльності сімейного фермерського господарства
без набуття статусу юридичної особи
1. Сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи
організовується фізичною особою самостійно або спільно з членами її сім’ї на
підставі договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства.
2. Договір про створення сімейного фермерського господарства укладається
фізичною особою спільно з членами її сім’ї в письмовій формі і підлягає
нотаріальному посвідченню за місцем розташування майна та земельних ділянок
фермерського господарства.
Декларація про створення сімейного фермерського господарства (у разі
одноосібного ведення такого господарства) складається фізичною особою
самостійно в письмовій формі.
3. Головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної
особи є член сім’ї, визначений договором (декларацією) про створення сімейного
фермерського господарства, який реєструється як фізична особа - підприємець.
Після укладання (складання) договору (декларації) про створення сімейного
фермерського господарства голова сімейного фермерського господарства має
зареєструватися як фізична особа - підприємець або зареєструвати зміни до
відомостей про фізичну особу - підприємця в порядку, встановленому законом.
4. Від імені сімейного фермерського господарства без статусу юридичної
особи має право виступати голова цього господарства або уповноважений ним у
встановленому цивільним законодавством порядку один із членів господарства.
5. Умови договору (декларації) про створення сімейного фермерського
господарства визначають:
а) найменування, місцезнаходження (адресу) господарства, мету та види його
діяльності;
б) порядок прийняття рішень та координації спільної діяльності членів
господарства;
в) правовий режим спільного майна членів господарства;
г) порядок покриття витрат та розподілу результатів (прибутку або збитків)
діяльності господарства між його членами;
ґ) порядок вступу до господарства та виходу з нього;
д) трудові відносини членів господарства;
е) прізвище, ім’я та по батькові членів господарства, ступінь їх родинного
зв’язку, паспортні дані та реєстраційні номери облікових карток платників податків
(для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від
прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно
повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті,
реєстраційні номери облікових карток платників податків не зазначаються);
є) інші положення, що не суперечать чинному законодавству.
6. Типова форма договору (декларації) про створення сімейного фермерського
господарства затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної аграрної політики.
Закон України «Про фермерське господарство»
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/973-15#Text

 Підприємство з іноземними інвестиціями (Стаття 116. ГК)

Підприємство, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків
становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними
інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними
інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.
Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями
визначаються Господарським Кодексом, Законом про режим іноземного
інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.
Іноземні інвестори здійснюють інвестиції в різних формах, наприклад,
створюючи на території України нові підприємства, набуваючи в повну власність
уже діючі підприємства, яке-небудь рухоме або нерухоме майно, інші майнові
права. 
Найбільш поширеною формою інвестицій іноземних інвесторів вважають їх
дольову участь в підприємствах, що створюються спільно з українськими
юридичними і фізичними особами, або придбання ними частки працюючих
підприємств. Тобто іноземним інвесторам дозволено здійснювати підприємницьку
та іншу господарську діяльність на підставі договорів з суб'єктами господарювання
України без створення юридичної особи, тобто спільну діяльність.
ПІІ може створюватися і діяти в будь-якої організаційно-правовій формі,
передбаченої чинним законодавством.
ПІІ мають право виступати засновником дочірніх підприємств, створювати
філії і представництва на території України і за її межами.
Приклад назви підприємства з іноземними інвестиціями
ПІІ "МАКДОНАЛЬДЗ ЮКРЕЙН ЛТД"
 Іноземне підприємство (Стаття 117. ГК)
Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство,
створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців
або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у
власність цих осіб.
Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених
законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.
Приклади назв іноземних підприємств
ІП "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед"
ІНОЗЕМНЕ ПІДПРИЄМСТВО "І-АР-СІ" 
ІП РОМАНІВ ЛІС
 4. Підприємництво в організаційно-правових формах колективної форми
власності
Колективна власність - добровільне об'єднання майна громадян і юридичних
осіб для створення кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств і
об'єднань та подальше привласнення асоційованими власниками результатів
колективної праці, матеріальних благ і послуг.
Колективне підприємництво може здійснюватися у формі господарських
товариств, виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації,
підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені
законом. Найпоширенішою організаційно-правовою формою колективної форми
власності є господарські товариства.
Господарське товариство - є юридична особа, статутний (складений) капітал
якої поділений на частки між учасниками. До господарських товариств належать:
акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з
додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
На сьогодні діяльність господарських товариств є найбільш врегульованою.
Порядок створення та функціонування господарських товариств визначені в Законі
України «Про господарські товариства» (1991 р.) (за виключенням товариства з
обмеженою та додатковою відповідальністю»), Законі України «Про товариства з
обмеженою та додатковою відповідальністю» (2018 р.), Законі України «Про
акціонерні товариства» (2008 р.).
Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути
створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.
 Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське
товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність
за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю
сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у
межах своїх вкладів.
Організація та діяльність підприємництва в організаційно-правовій
формі ТОВ є однією з найбільш врегульованих форм бізнесу в Україні, наділена
широким спектром прав і чітко визначених обов'язків.
Переваги ТОВ:
1) Законодавство детально регламентує внутрішні відносини в ТОВ, а
також відносини з третіми особами.
2) Всі ризики за результати своєї діяльності несе ТОВ, а не його учасники.
3) З червня 2011 мінімального розміру статутного капіталу ТОВ
законодавством не встановлено (для порівняння: для акціонерного товариства
мінімальний статутний капітал становить 1250 мінімальних заробітних плат).
4) Повне розмежування між відповідальністю ТОВ і відповідальністю його
учасників. Товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім
належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов’язаннями своїх
учасників.
5) Простота залучення зовнішніх інвесторів;
 6) ТОВ як аналог іноземної Limited Liability Company буде повністю
зрозуміло іноземним партнерам (на відміну від ПП).

Недоліки ТОВ:
1) Бухгалтерський облік ТОВ вимагає кваліфікованого бухгалтера чи
кількох.
2) Складніша та детальніша звітність
3) Можливість інвестора  вилучити власну частку зі статутного капіталі за
власним бажанням.
4) Складна ліквідація.

 Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) є господарське

товариство, статутний капітал якого поділений на частки і яке несе відповідальність
за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники
цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному
установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з
учасників.
 Повним товариством (ПТ) є господарське товариство, всі учасники
якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку
діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за
зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
 Командитним товариством є господарське товариство, в якому один
або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і
несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм
майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші
учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного
товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
  Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал
якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості,
корпоративні права за якими посвідчуються акціями
Публічне акціонерне товариство - акціонерне товариство, акції якого за
рішенням його власника можуть вільно переходити у власність інших осіб або
продаватися на організованому ринку капіталу (фондовому ринку) без згоди інших
акціонерів.
Приватне акціонерне товариство – акціонерне товариство, у якому акціонери
мають переважне право на придбання акцій такого акціонерного товариства (продаж
акцій третім особам можливий лише у випадку, коли існуючі акціонери не
скористалися переважним правом придбання акцій). Кількість акціонерів ПрАТ на
дату прийняття рішення про створення товариства повинна бути більше 100 осіб.
Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може
складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

 Кооперативи – це добровільні об'єднання громадян з метою спільного

вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть
створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на
засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності,
що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових
внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між
членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну,
заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку
діяльність, не заборонену законом.
Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.
Загальні умови створення виробничого кооперативу
Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни,
іноземці та особи без громадянства. Чисельність членів виробничого кооперативу не
може бути меншою, ніж три особи.
Виробничий кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної
особи з дня його державної реєстрації відповідно до вимог цього Кодексу.

 Сільськогосподарський кооператив,
сільськогосподарське кооперативне об’єднання (Стаття 114-1. ГК)
Для провадження спільної господарської та іншої діяльності з метою
задоволення економічних, соціальних та інших потреб фізичні та/або юридичні
особи, які є виробниками сільськогосподарської продукції, можуть у порядку,
встановленому законом, утворювати сільськогосподарські кооперативи, а
сільськогосподарські кооперативи - сільськогосподарські кооперативні об’єднання.
 Відносини, пов’язані із створенням та діяльністю
сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських кооперативних
об’єднань, регулюються цим Кодексом, Законом України "Про
сільськогосподарську кооперацію" https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/819-20#Text
та іншими законами.
Сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними
та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції і
добровільно об’єдналися на основі членства та на засадах самоврядування для
провадження спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення
економічних, соціальних та інших потреб;
Сільськогосподарське кооперативне об’єднання - юридична особа,
утворена сільськогосподарськими кооперативами, що добровільно об’єдналися на
основі членства та на засадах самоврядування для провадження спільної
господарської та іншої діяльності з метою задоволення економічних, соціальних та
інших потреб;
Основними видами діяльності сільськогосподарського кооперативу є
виробництво, переробка, заготівля, закупівля, зберігання, збут, продаж
сільськогосподарської продукції, постачання засобів виробництва і матеріально-
технічних ресурсів та інші види сервісного обслуговування членів кооперативу,
зокрема надання технологічних, транспортних, меліоративних, ремонтних,
будівельних послуг, послуг з ветеринарного обслуговування тварин і племінної
роботи, з бухгалтерського обліку і аудиту, науково-консультаційного
обслуговування.
Сільськогосподарський кооператив, що здійснює діяльність без мети
одержання прибутку, є неприбутковою організацією у разі, якщо його діяльність
відповідає сукупності таких ознак:
1) кооператив не здійснює виробництва сільськогосподарської продукції і
надає послуги виключно своїм членам;
2) кооператив не набуває права власності на сільськогосподарську продукцію,
вироблену, вирощену, відгодовану, виловлену або зібрану (заготовлену) його
членами - виробниками сільськогосподарської продукції. При цьому власниками
сільськогосподарської продукції, що заготовлюється, переробляється, постачається,
збувається (продається) таким кооперативом, є його члени;
3) кооператив відповідає вимогам, встановленим підпунктом 133.4.1 пункту
133.4 статті 133 Податкового кодексу України для неприбуткових організацій.
Сільськогосподарський кооператив, що здійснює діяльність з метою
одержання прибутку, може надавати послуги, здійснювати операції, зокрема із
закупівлі сільськогосподарської продукції, постачання засобів виробництва і
матеріально-технічних ресурсів, з особами, які не є членами або асоційованими
членами сільськогосподарського кооперативу, за умови що сумарна вартість таких
послуг та операцій не перевищує 20 відсотків виручки кооперативу за рік.
Порядок утворення сільськогосподарського кооперативу
Сільськогосподарський кооператив утворюється за рішенням установчих
зборів його засновників.
 Сільськогосподарський кооператив утворюється не менш як трьома
засновниками.
Рішення установчих зборів про утворення сільськогосподарського
кооперативу оформлюється протоколом, який має містити відомості про:
1) дату та місце проведення установчих зборів;
2) кількість осіб, які брали участь в установчих зборах;
3) утворення сільськогосподарського кооперативу із зазначенням виду (видів)
діяльності сільськогосподарського кооперативу, а також про здійснення діяльності з
метою одержання прибутку чи без мети одержання прибутку;
4) найменування та скорочене найменування (за наявності)
сільськогосподарського кооперативу;
5) розміри та порядок внесення засновниками вступного внеску та вкладу;
6) затвердження статуту сільськогосподарського кооперативу або про
здійснення кооперативом діяльності на підставі модельного статуту;
7) затвердження правил внутрішньогосподарської діяльності
сільськогосподарського кооперативу;
8) утворення (обрання) органів управління сільськогосподарського
кооперативу відповідно до затвердженого статуту або модельного статуту;
9) визначення особи чи осіб, які мають право представляти
сільськогосподарський кооператив у здійсненні реєстраційних дій.
Сільськогосподарський кооператив підлягає державній реєстрації у порядку,
встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб,
фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", протягом 60 днів з дня
проведення установчих зборів. У разі неподання документів для державної
реєстрації сільськогосподарського кооперативу протягом 60 днів з дня проведення
установчих зборів такий сільськогосподарський кооператив не вважається
утвореним.

Споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі

добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для
спільної господарської діяльності з метою колективного організованого
забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого
товариства має свою частку в його майні.
Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

5. Підприємництво в організаційно-правових формах державної (та

комунальної) форми власності
 Державне підприємництво – це господарська або інша підприємницька
діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання
послуг суб’єктам економіки (приватним підприємствам і населенню). В Україні в
сфері державного володіння та державного управління знаходяться надра, земля,
ліси, водні ресурси, залізничний, трубопровідний та повітряний транспорт,
оборонна промисловість тощо.
Подробнее: https://tusovka.kr.ua/news/2019/09/20/derzhavne-pidpriemnitstvo-i-
upravlinnja-derzhavnoju-vlasnistju
Державне підприємництво виникає у випадку, коли до здійснення
підприємницької діяльності приєднуються державні структури, тобто в ньому
беруть участь підприємства і організації, засновані на державній формі власності.
Підприємницька діяльність держави є рівноправна з іншими суб’єктами.
Найпоширенішими організаційно-правовими формати державного
підприємництва є акціонерна. Ідентифікатором державної власності є наявність слів
«державна», «національна» в назві підприємства.
Основними формами підприємств державної власності є:
Державне акціонерне товариство (ДАТ, НАТ) – це акціонерне товариство,
єдиним засновником і акціонером якого є держава в особі уповноважених державних
органів.
Державна холдингова компанія – холдингова компанія, утворена у формі
акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі.

 Комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності

територіальної громади;
Комунальним підприємством в Україні є самостійний господарюючий
статутний суб'єкт, що діє на основі комунальної власності територіальної громади і
може здійснювати виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність із метою
одержання відповідного прибутку (доходу). (Вікіпедія)
Органи місцевого самоврядування (ОМС) (органи сільських, селищних і
міських рад) можуть утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні
підприємства (заклади, установи). Сільський, селищний, міський голова призначає на
посади та звільняє з посад керівників підприємств, що належать до комунальної
власності відповідних територіальних громад.
Відносини комунальних підприємств з органами місцевого самоврядування
будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності
органам місцевого самоврядування. ОМС здійснюють контроль за додержанням
законодавства про працю та зайнятість населення, проводять перевірки на
підприємствах, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної
громади.
На сайті Київської міської адміністрації до комунальних підприємств Києва
відносяться підприємства Комунальне підприємство «Міський магазин»
виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації),
Комунальне некомерційне підприємство «Лабораторний центр», Комунальне
підприємство «Бессарабський ринок», Комунальне підприємство «Володимирський
ринок», Комунальне підприємство «Житній ринок»
https://kyivcity.gov.ua/kyiv_ta_miska_vlada/struktura_150/
vikonavchiy_organ_kivsko_misko_radi_kivska_miska_derzhavna_administratsiya/
departamenti_ta_upravlinnya/
departament_promyslovosti_ta_rozvytku_pidpryiemnytstva/
upravlinnya_torgivli_ta_pobutu/pidporyadkovani_komunalni_pidpriyemstva/
 Право власності на комунальні підприємства закріплюється в Статуті
територіальних громад міста.

6. Вільна підприємницька діяльність

Фрилансер - вільний працівник (самозайнята особа); позаштатний працівник,

який виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування в штат,
тобто без трудового договору (лист Мінпраці від 15.05.2008 р. № 105/13/116-08).
Фрилансер — самозайнята особа. Самозайнятим можна бути в статусі ФОП
або незалежного професіонала.

Фрилансер

ФОП Незалежний професіонал

ФОП-підприємець. На вибір підприємця дві системи оподаткування: загальна

і спрощена.
На загальній системі: треба платити 18% ПДФО, 1,5% військового збору та
22% ЄСВ із чистого доходу (доходи мінус витрати, пов'язані з діяльністю).
Підприємець на загальній системі
На спрощеній системі оподаткування залежить від групи, яку виберете:
Ще один обов'язковий платіж для ФОП — ЄСВ, сплачувати треба раз на
квартал. Можна в мінімальному розмірі, 22% від мінімальної зарплати
Незалежна професійна діяльність. Згідно з ПКУ така людина не може бути
підприємцем або найманим працівником, а ще не можна використовувати найману
працю більш ніж чотирьох фізосіб.
Чим займаються (пп. 14.1.226 ПКУ):

Незалежні професіонали, як і підприємці, реєструються в держреєстратора і стають

на облік у податковій за місцем проживання.
Як зареєструватися підприємцем
Раз на рік подають декларацію про доходи, сплачують 18% ПДФО й 1,5% ВЗ
із чистого доходу (доходи мінус витрати, пов'язані з діяльністю) (ст. 178 ПКУ).
Вони так само щокварталу сплачують ЄСВ — 3117,18 грн у 2020 році.
 Самозайняті особи платять податки за себе самі, контрагенти з них податків не
утримують.
Із замовниками треба укласти договір цивільно-правового характеру. Після
виконання роботи (надання послуги) ви підписуєте з клієнтом акт приймання-
передачі, і на його підставі він виплачує вам заслужену винагороду.
Фрилансер-фізособа — позаштатник. Таким людям не обов'язково
реєструватися самозайнятою особою або підприємцем. А співпрацювати із
замовниками можна в статусі звичайної фізособи за договором ЦПХ, де будуть
установлені домовленості про обсяг робіт, строки виконання, розмір винагороди,
строки її виплати тощо.
Утримувати і платити податки, подавати звітність за вас — обов'язок
замовника, але тільки якщо він ФОП чи юридична особа.

7. Непідприємницька (неприбуткова) діяльність

Непідприємницьку (неприбуткову) діяльність здійснюють підприємства
об'єднань громадян, релігійних організацій. Громадським об'єднанням (відповідно
до Закону України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 р.) надається право
здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо.
Громадська організація - це організаційно-правова форма громадського
об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Громадська організація може здійснювати діяльність зі статусом юридичної
особи або без такого статусу. Громадська організація зі статусом юридичної особи
є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Найменування громадської організації складається з двох частин - загальної та
власної назв. У загальній назві зазначається організаційно-правова форма -
громадська організація.
Власна назва громадської організації має містити інформацію про її статус
("дитяча", "молодіжна", "всеукраїнська") та може містити інформацію про вид
("екологічна", "правозахисна" тощо). Власна назва громадської організації може
містити ім'я (псевдонім) фізичної особи.
Громадська спілка - це організаційно-правова форма громадського
об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами
(учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Громадська спілка може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи
або без такого статусу. Громадська спілка зі статусом юридичної особи є
непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Найменування громадської спілки складається з двох частин - загальної та
власної назв. У загальній назві зазначається організаційно-правова форма -
громадська спілка.
Власна назва громадської спілки має містити інформацію про її статус
("дитяча", "молодіжна", "всеукраїнська") та може містити інформацію про вид
("екологічна", "правозахисна" тощо). Власна назва громадської спілки може містити
ім'я (псевдонім) фізичної особи.
 Релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб
громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та
інституційної структури.
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри,
монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні
заклади, а також
об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні
об'єднання представлені своїми центрами (управліннями).
До релігійних організацій віднесено монастирі, релігійні братства,
місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що
реєструються у встановленому законодавством порядку.
Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів
(положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки
священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей.
Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що
реєструються у встановленому законодавством порядку.
На етапі створення і становлення бізнесу найпростішими для державної
реєстрації та управління і найпопулярнішими сьогодні є ФОП, ТОВ та ПП.
 3.3. Бізнес-моделі підприємницької діяльності
Незважаючи на популярність вживання терміна «бізнес-модель», на сьогодні
не існує єдиного визначення цього поняття.
Отже, варто спочатку окремо розглянуто поняття «бізнес» та «модель».
Бізнес – діяльність, справа, що приносить дохід або іншу матеріальну вигоду.
Модель (фр. Modele, від лат. Modulus –міра, аналог, зразок) – відображення, копія,
схема, макет, зображення, певний матеріальний чи подумки представлений об’єкт або
явище, що заміщає спрощенням оригінальний об’єкт або явище, зберігаючи тільки деякі
важливі його властивості.
Бізнес-модель — це опис підприємницької діяльності. 
Бізнес-модель — компактне, спрощене уявлення про бізнес, призначене для цілісного
опису і аналізау діяльності всієї системи взаємоповязаних бізнес-процесів.
Бізнес-модель показує, що потрібно робити для розвитку бізнесу, ресурси, які для
цього необхідні, та як поєднати це в єдиний механізм.
На сьогодні, при визначенні сутності поняття «бізнес-модель» виділяють 2 підходи.
1) орієнтований на бізнес-процеси/ролі (підхід, спрямований всередину
підприємства);
2) орієнтований на цінність/клієнта (підхід, спрямований-ний на зовнішнє оточення
підприємства).
Перший підхід пов’язаний з розглядом діяльності підприємства з точки зору бізнес-
процесів і технологій (фокус уваги спрямований всередину підприємства).
Другий підхід, навпаки, передбачає орієнтацію на цінність, яку підприємство
створює для зовнішніх клієнтів, а також на результати діяльності.
Бізнес-модель дозволяє отримати відповідь на питання: що і як необхідно робити,
щоб досягти бажаного результату.
Однією з найпопулярніших систем для опису бізнес-моделей є Business Model Canvas. Це
спосіб візуалізації, який допомагає наочно її побачити, зрозуміти і не забути. 

Рисунок 1 – Канва бізнес-моделі

Ключові партнери. Описуються ваші потенційні партнери, спосіб взаємодії з ними

та мотиви співпраці для кожного із партнерів.
 Ключова діяльність. Описується процес виробництва, постачання, збуту,
управління, маркетингу, які необхідні для досягнення результату діяльності.
Ключові ресурси. Потрібно детально прописати усе те, що необхідно для
функціонування бізнесу і донесення його ціннісної пропозиції до споживача. Наприклад,
якщо це інтернет-магазин, то потрібен бодай мінімальний штат працівників, кошти на
закупівлю товару, сайт для розміщення інформації (із доменним ім’ям та оплатою
хостингу), якісний контент із тематичними словами, контекстна реклама для просування і
т.д.
Ціннісна пропозиція. У чому конкретно полягає цінність вашого бізнесу для клієнта.
Який попит він задовольняє. Для кого ваш бізнес. Чим відрізняється він від уже існуючих.
Відносини з клієнтами. Цей пункт передбачає розуміння та планування того, яким
чином ви будете зацікавлювати та втримувати клієнтську аудиторію.Вказуються
маркетингові дії, програми лояльності, акції тощо. Формується портрет клієнта та
сукупність дій його підтримки.
Канали. Вказується спосіб просування товару (послуги) до споживача (в
соцмережах, на сайті магазину через контекстну рекламу та мережу Facebook тощо).
Сегменти клієнтів. Надається опис результатів сегментації споживачів та
відповідний асортимент товару для кожного із сегментів.
Структура видатків. Описуються витрати, необхідні для формування ціннісної
пропозиції для споживачів.
Потоки прибутків. Описуються планові обсяги прибутків від усіх сегментів та всього
асортименту товару..Вказується джерела отримання прибутку (за рахунок чого буде
отримано прибуток):оптимізація виробництва, низькі ціни, інноваційна діяльність тощо.

Рисунок 2 - Приклад бізнес моделі піприємницької діяльності з вирощування

малини

Таблиця - Основні критерії формування бізнес моделі

Бізнес модель на основі опису бізнес Бізнес модель на основі опису цінності для
процесів (акцент на процеси, які зовнішніх клієнтів (акцент на клієнті та
створюють цінність (унікальну унікальній пропозиції
пропозицію)
 ХТО наші партнери (постачальники, ХТО цільовий клієнт
споживачі (клієнти))
ЯКІ бізнес-процеси забезпечують ЩО ви пропонуєте клієнтам
діяльність бізнесу
ЯК створюється цінність (та унікальна ЧОМУ бізнес-модель генерує прибуток
пропозиція, яка задовольніє попит)
ЯКІ процеси генерують прибуток ЯК створюється цінність

Бізнес-моделі можуть створюватися:

– для певного продукту або послуги (групи однорідних товарів (послуг);
– для підприємства в цілому;
– для групи підприємств або холдингу.

Втіленням результатів дослідження більше 1000 компаній є класифікація бізнес-

моделей, запропонована колективом авторів школи менеджменту Масачусетського
технологічного інституту на чолі з Пітером Вейлом. Їхня класифікація побудована за двома
основними критеріями: 1) яке право продається споживачеві? 2) які активи залучені до
бізнесу? За першим критерієм виділяються чотири типи базових бізнес-моделей: творці
(creator), дистриб’ютори (distributor), власники (landlord) та брокери (broker).
Творці — це бізнес-моделі компаній, що купують сировину та необхідні матеріали у
постачальників і виготовляють продукт, який згодом продають покупцям.
Дистриб’ютори — це бізнес-моделі компаній, що здійснюють перепродаж
купленого раніше у безпосередніх виробників продукту, забезпечуючи при цьому
додаткову цінність кінцевому клієнтові (наприклад, послуги з транспортування, пакування
або післяпродажний сервіс). Власники — це бізнес-моделі компаній, що продають право
на використання об’єкта купівлі протягом певного періоду часу та за обумовлену
винагороду. Цей вид бізнес-моделей передбачає передачу компаніями в користування не
тільки фізичних (обладнання, нерухомість, транспорт), а й фінансових (гроші) і людських
ресурсів (послуги найманих консультантів, аутсорсинг персоналу).
Брокери — це бізнес-моделі компаній, що полегшують процес пошуку партнерів
покупцями і продавцями, а також пришвидшують процес укладання угоди між ними. На
відміну від дистриб’юторів, брокери не отримують право власності на об’єкт купівлі-
продажу. Натомість, брокери отримують винагороду (комісійні) від продавця та/або
покупця. Цей вид бізнес-моделей поширений у сфері торгівлі нерухомістю, у страхуванні і
фінансовій сфері (маклери на фінансовому ринку). Другим критерієм, який покладається в
основу цієї класифікації бізнес-моделей є вид ресурсу, що компанії можуть продавати
своїм клієнтам: фізичні (phisical), фінансові (financial), нематеріальні (intangible) та людські
(human). цієї категорії відносять також бізнес-моделі компаній, що використовують
виробничий аутсорсинг.
Виробник (manufacturer) — це домінуючий тип бізнесмоделей, що характерний для
компаній, які функціонують у сфері виробництва.
Підприємець (enterpreneur) — цей тип бізнес-моделі характерний для
компаній-»інкубаторів», що здійснюють інвестиції в певну підприємницьку ідею, а потім
продають її як окрему компанію чи бізнес.
Винахідник (inventor) — цю бізнес-модель використовують компанії, що створюють
і продають нематеріальні активи (патенти, авторські права). На практиці такі бізнес-моделі
зустрічаються досить рідко і їх не слід ототожнювати з компаніями, що продають лише
права на використання нематеріальних активів (ліцензії).
 Оптовий або роздрібний продавець (wholesaler/Retailer) — це найпоширеніший тип
бізнес-моделі в дистриб’юторському бізнесі (мережі супермаркетів, інтернет-магазини).
Фінансовий посередник (financial trader) — цей тип бізнесмоделі поширений на
фінансовому ринку (банки, інвестиційні фонди, факторингові компанії тощо).
Посередник на ринку нематеріальних активів (intellectual property (IP) trader) — ця
бізнес-модель характерна для компаній, що купують і продають нематеріальні активи,
такі, як авторські права, патенти, доменні імена (Інтернет).
Власник фізичних активів (physical landlord) — цю бізнесмодель використовують
компанії, що здають у лізинг/оренду або передають у користування будь-яке власне
рухоме і нерухоме майно (сюди ж відносять послуги авіакомпаній з перевезення
пасажирів, а також готельний бізнес).
Власник фінансових активів (financial landlord) — модель бізнесу фінансових
організацій і компаній, що надають позики у вигляді грошей або інших фінансових активів
чи інструментів (банківські установи, кредитні спілки та союзи, страхові компанії).
Власник нематеріальних активів (intellectual landlord) — цей тип бізнес-моделей
характерний для компаній, що на основі ліцензій передають у користування
інтелектуальні продукти. Зокрема, таку модель бізнесу можуть обрати компанії, що
передають іншим суб’єктам ліцензії на користування програмним забезпеченням, базами
даних, іншими інформаційними активами. До цього типу бізнес-моделей відносять також
власників брендів і торгових марок, які отримують дохід від продажу прав на їх тимчасове
використання іншими компаніями (наприклад, франчай- 26 зери). Бізнес-модель цього
типу особливо поширеною є в шоубізнесі, на телебаченні, радіо та в Інтернеті як спосіб
«продажу» рекламодавцям найбільш рейтингових періодів передачі інформаційно-
розважального трафіка.
Підрядник (contractor) — бізнес-модель компаній, персонал яких надає клієнтам
певні види послуг. Як правило, ці бізнесмоделі поширені у сфері консультування,
проектування, освіти, медицини, логістики тощо.
Товарний брокер (physical broker) — бізнес-модель компаній, що організовують
можливість укладення угод між продавцем і покупцем щодо купівлі-продажу фізичних
активів (наприклад, товарні біржі, інтернет-магазини).
Фінансовий брокер (financial broker) — бізнес-модель компаній, що організовують
можливість укладення угод між продавцем і покупцем щодо операцій із фінансовими
активами (страхові брокери, брокери на валютних і фінансових біржах).
Брокер нематеріальних активів (intellectual property (IP) broker) — бізнес-модель
компаній, що організовують можливість укладення угод між продавцем і покупцем
стосовно торгівлі об’єктами інтелектуальної власності (наприклад, аукціони з продажу
творів мистецтва і культури).
HR-брокери (human resources (HR) broker) — це бізнес-моделі компаній, що
підбирають персонал для компаній-замовників (рекрутингові агенції) та компанії з
аутсорсингу персоналу. Модель описує входи, виходи, споживачів та контрагентів у
загальному вигляді.

Франшиза: одна компанія надає іншій право працювати під своїм брендом, і за це

отримує винагороду — роялті (McDonald`s);

E-комерція: продаж онлайн (усі інтернет-магазини);

Bricks-and-clicks: компанія поєднує традиційний оффлайн-бізнес та елементи E-комерції

(виробники одягу, котрі мають як стаціонарні торгові мережі, так і онлайн-магазини);
Підписка: ця модель передбачає утримання клієнтів на основі довготривалого контракту
та отримання прибутку за рахунок повторного придбання (Netflix);

Агрегатор: компанія об’єднує суб’єктів, котрі можуть запропонувати послуги з однієї

сфери та реалізує це під власним брендом (Uber);

Дропшипінг: модель працює в рамках E-комерції, але у вужчому сегменті, адже тут

компанія виконує роль посередника між оптовим продавцем та покупцем (значна частина
онлайн-магазинів).

Існує класифікація бізнес-моделі за типом клієнтів:

 B2B (Business to Business). В рамках цієї моделі взаємодіють продавець та покупець

або замовник та виконавець, обоє з яких є юридичними особами або фізичними
особами-підприємцями. Прикладом може бути контент-студія, котра створює
тексти, аудіо- та відеоконтент для інших компаній. Або ж івент-агенція, яка
організовує конференції, семінари і таке інше.
 B2C (Business to Customer). Тут відбувається взаємодія бізнесу та кінцевого
споживача. Мова йде про товари й послуги, котрі призначені для фізичних осіб.
Яскравими прикладами такого бізнесу є салони краси чи магазини.
 B2G (Business to Government). У цьому сегменті бізнес пропонує товари й послуги
для держави. Наприклад, компанія розробляє сайти для державних устано
 ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Поняття фінансування підприємницької діяльності

2. Особисте та колективне фінансування
3. Внутрішні джерела фінансування підприємництва
4. Кредитування підприємницької діяльності
5. Лізинг як особлива форма кредитування
6. Фінансові програми підтримки підприємництва
7. Венчурне фінансування підприємництва
8. Краудфандинг у фінансуванні підприємницьких проєктів

1. Поняття фінансів та фінансування підприємницької діяльності

Фінанси- це грошові кошти, фінансування – це процес забезпечення грошовими

коштами підприємницької діяльності.
Джерелами фінансування підприємництва є: 1) внутрішнє фінансування -
фінансування процесу становлення, функціонування та розвитку підприємництва за
рахунок власних коштів підприємця (як фізичної особи) та грошових коштів юридичної
особи, отриманих в процесі підприємницької діяльності (нерозподілений прибуток,
амортизація, резервні фонди); 2) зовнішнє фінансування – кредити банків, міжнародні та
державні програми розвитку підприємництва, програми державної підтримки
(субсидування, дотації, пільги).
На етапі свого становлення підприємницька діяльність потребує коштів для
придбання або оплати оренди виробничих приміщень, виробничого обладнання,
транспортних засобів, придбання нематеріальних активів (ліцензій на право виробництва
та продажу), оплати вартості послуг з розроблення на утримування власного сайту або
розміщення реклами в мережі Internet,.
На етапі функціонування (поточної діяльності) фінансування підприємницької
діяльності забезпечує операції придбання сировини, матеріалів, комплектуючих, оплати
праці найманих працівників тощо.
На етапі розвитку підприємницької діяльності змінюються якісні та кількісні
властивості діяльності, що має прояви у розширенні та впровадженні нових видів
діяльності, зміні структури, обсягів виробництва товарів (послуг), реалізації нових
підприємницьких ідей. Такий етап підприємницької діяльності потребує додаткових
фінансових ресурсів для реалізації підприємницьких ідей.
Фінансування всіх етапів підприємницької діяльності може здійснюватися із всіх
можливих та доступних для підприємця джерел. Обсяги та структура джерел
фінансування залежать від масштабів підприємницької діяльності, обсягів власних джерел
фінансування, вартості залучення коштів, капіталоємності виробництва товарів та послуг,
організаційно-правової форми діяльності суб'єкта підприємництва, виду та моделі
підприємництва тощо.
Масштаби підприємництва характеризуються обсягами його діяльності. При
плануванні обсягів виробництва враховується попит та пропозиція на товари та послуги,
тип ринку, наявність релевантних товарів, купівельна спроможність споживачів тощо.
Чим більші обсяги виробництва товарів і послуг, тим більше обсягів грошових коштів
потрібно для забезпечення підприємницької діяльності.
Власні кошти підприємця є визначальним чинником при прийнятті рішення про
вид та масштаби підприємництва. Наявність достатніх обсягів власних коштів знижує
потребу в зовнішніх джерелах фінансування, а відповідно і зменшує пов'язані з ними
фінансові ризики.
 Вартість залучення коштів із зовнішніх джерел фінансування впливає на витрати
підприємницької діяльності, а, як наслідок, і на її результативність.
Капіталоємність виробництва, як показник фінансового має прямий вплив на
обсяги фінансування
Організаційно-правова форма діяльності суб'єкта підприємництва обумовлює
структуру джерел формування фінансових ресурсів. Так, всі організаційно-правові форми
колективної власності мають можливості формування обсягів фінансування шляхом
прямого інвестування в статутний капітал та розподілу власності між інвесторами.
Підприємства приватної власності, які є юридичними особами, фінансування
підприємницької діяльності забезпечують особистими коштами його власника.
Юридичний статус таких підприємств, а саме наявність майна, відокремленого від майна
засновників та самостійна майнова відповідальність надає їм кращі, порівняно з
фізичними особами підприємцями, умови зовнішнього фінансування їх діяльності.
Фізичні особи підприємці (ФОП) - це форма організації підприємництва, коли власність
належить одній особі, яка одноосібно управляє реалізацією продукції і власністю,
особисто формує обсяг фінансів для його функціонування, привласнює увесь прибуток,
несе особисту відповідальність за усі зобов'язання бізнесу. Відсутність статутного
капіталу у ФОПів як гарантії покриття можливої заборгованості зменшує потенційні
можливості джерел фінансування їх діяльності, але не виключає можливості залучення
кредитних коштів.
Модель підприємництва, як уявний образ підприємницької діяльності, залежить від
Існують дві моделі підприємницької діяльності: традиційна та інноваційна.
Традиційна модель базується на заснуванні діяльності в уже існуючих видах діяльності.
Інноваційна модель – це діяльність, пов'язана з розробкою та впровадженням радикально
нових чи вдосконалених технологій. Реалізація традиційної моделі базується на
використанні всіх видів ресурсів в обсягах, які практично визначені в діяльності
підприємств даного виду діяльності. Можливості прогнозування обсягів попиту,
доступність інформації про обсяги та структуру пропозиції товарів та послуг, формує
визначеність обсягів виробництва та реалізації товарів та послуг в традиційній моделі
підприємницької діяльності. Визначеність ринкової ціни та витрат на виробництво товарів
та послуг формує передумови для прогнозування результатів підприємницької діяльності.
Такі умови традиційного підприємництва впливають на потребу у більших обсягах
грошових коштів та можливості збільшення частки позикових коштів у структурі джерел
фінансування.
Інноваційна модель підприємницької діяльності характеризується ознаками
невизначеності ключових факторів успіху підприємницької діяльності, зокрема попиту,
рівня цін та витрат, що збільшує ймовірність ризику реалізації інноваційних проектів.
Збільшення ризику діяльності зменшує привабливість та результативність проекту, а як
наслідок і рівень кредитоспроможності позичальника, що впливає на обсяги та вартість
залучення позикових коштів.

створення функціонуванн розвиток

я
Реєстрація фізичної особи підприємця
через систему Дія безкоштовно
Реєстрація фізичної особи підприємця з платне
використанням послуг третіх осіб
Реєстрація юридичної особи підприємця платне
 Внесення змін платне
до реєстраційних даних
Придбання основних засобів платне платне
Придбання матеріальних та платне платне платне
нематеріальних активів
Оплата праці персоналу платне платне
Домен і хостинг сайту платне платне платне
СЕО сайту платне платне

2. Особисте та колективне фінансування підприємницької діяльності

На етапі започаткування джерелом фінансування підприємницької діяльності

можуть бути особисті заощадження власника. Власник формує початковий капітал,
інвестуючи у підприємницьку діяльність кошти, ідеї, будівлі, обладнання, транспортні
засоби або інші власні активи.
Частка особистих інвестицій у початковому капіталі підприємницької діяльності
залежить від форми підприємництва.
Якщо підприємницька діяльність організована фізичною особою підприємцем
(ФОП, ПП), самофінансування є основним джерелом формування як стартового капіталу
підприємництва, так і підставою для подальшого отримання кредитних коштів.
Для діяльності фермерських господарств, які засновані на особистій праці членів
сім'ї або родини, джерелом їх фінансування є особисті вкладення його членів.
Особиста участь власника у фінансуванні підприємницької діяльності є
підтвердженням серйозності намірів та гарантією надійності співпраці з таким суб'єктом
підприємницької діяльності.
Якщо підприємницька діяльність організовується в організаційно-правових формах
колективної власності, для її фінансування окрім особистих вкладень власника можуть
бути залучені кошти зовнішніх інвесторів.
Інвестування відрізняється від інших джерел фінансування (кредитування, лізингу,
факторингу, грантів) тим, що інвестор вкладає кошти в обмін на частку власності даного
підприємства Частка такої власності залежить від обсягів вкладених у підприємство
інвестицій і відображається у статуті підприємства. Після затвердження статуту
інвестовані кошти використовуються для фінансування придбання необоротних та
оборотних активів підприємства.
Обсяги залучення фінансових коштів через механізми інвестування у статутні
капітали підприємств визначаються потребами їх розвитку та бажаннями підприємця
ділитися правами власності на підприємство.
Інвесторів, які інвестують у стартапи або невеликі підприємства на початковому
етапі їх розвитку в обмін на частку власності, називають бізнес-ангелами. Окрім набуття
прав власності, бізнес ангели здійснюють контроль управління підприємством, надаючи
підприємству не лише фінанси, але і свій власний досвід, управлінські навички,
економічні знання та мережу партнерських контактів. Бізнес-ангелами зазвичай є колишні
керівники великих компаній, які вкладають кошти в маловідомі підприємства з
ризикованими проектами.
Приватний інвестор (бізнес ангел) інвестує в підприємницькі проекти (старт-ап),
які через свою порівняно не велику вартість є не привабливими обєктами фінансування
для венчурних фондів, а через високу ризикованість не можуть отримати банківське
кредитування.
Найбільша європейська мережа ангелів – European Business Angel Network
(EBAN) – складається з 62 асоціацій інвесторів у 22 країнах Європи. В Україні цей вид
діяльності з'явився не так давно. Асоціація приватних інвесторів України – єдине
об’єднання приватних та корпоративних інвесторів з усіх регіонів України, яке є
повноправним членом European Business Angel Network (EBAN).

3. Внутрішні джерела фінансування підприємництва

Внутрішніми називаються кошти, право власності на які має суб’єкт
підприємництва.
На етапах функціонування підприємницької діяльності до складу внутрішніх
джерел її фінансування відноситься прибуток та амортизація.
Відомий український науковець І. Бланк трактує прибуток як: «винагороду за ризик
здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними
витратами в процесі здійснення цієї діяльності» [6, с. 131],
Сукупний дохід – це загальна сума коштів, яка надійшла на рахунок підприємця від
усіх видів діяльності в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території
України, так і за її межами. До складу сукупного доходу включається дохід від реалізації
товарів (надання послуг, виконання робіт), дохід від продажу майна, дохід від фінансових
операцій (розміщення коштів на депозит, доходи від придбання облігацій) тощо.
Сукупні витрати – це загальна сума всіх видів ресурсів використаних для
виробництва товарів (послуг та робіт).
Саме прибуток, що залишається у розпорядженні підприємця після сплати податків
є основною метою підприємницької діяльності.
Прибуток до сплати податків формується як різниця між виручкою від реалізації
продукції (робіт, послуг) та витратами діяльності підприємця (витратами основної
діяльності, (витратами на виробництво), витратами на управління підприємством, на збут,
іншими операційними витратами, витратами фінансової діяльності).
Підприємець має право розпоряджатися чистим прибутком в повному обсязі на
власний розсуд. Він може використати його для розширення масштабів існуючої
підприємницької діяльності, впровадження нових підприємницьких ідей, задоволення
особистих цілей.
Амортизація - це поступове перенесення вартості основних засобів (будівель,
споруд, машин, обладнання тощо) на продукцію (роботи, послуги), що виробляється з їх
допомогою, яке відбувається шляхом пропорційного списання вартості цих засобів
протягом строку їх служби.
Підставою вважати амортизацію внутрішнім джерелом фінансування
підприємницької діяльності є той факт, що нарахування амортизації здійснюється
протягом всього фактичного строку служби основного засобу, а її використання – після
вибуття основного засобу (здачі в металолом або продажу).
Амортизація повинна накопичуватися протягом строку служби основного засобу на
рахунках підприємства і після його вибуття використана для придбання нового
обладнання. Однак в умовах щорічного зростання цін виробників основних засобів
накопичена сума амортизації не покриває вартості придбання нового обладнання, тому
підприємці використовують її як джерело фінансування поточного виробництва та для
реалізації цілей розвитку підприємницької діяльності.
Амортизація основних засобів нараховується щорічно, а потім списується на
собівартість виробництва продукції (робіт, послуг), і в складі собівартості включається до
ціни їх реалізації.
Не всі види підприємств нараховують амортизацію, а відповідно, не всі підприємці
володіють даних джерелом фінансування підприємницької діяльності. Не нараховують
амортизацію всі суб'єкти підприємницької діяльності, у яких об’єктом оподаткування є
доходи, а не прибуток, а це суб’єкти мікро- та малого підприємництва.
 4. Кредитування підприємницької діяльності

Потреба у фінансуванні виникає у суб’єктів підприємництва на всіх етапах

реалізації підприємницької ідеї. На етапі створення підприємництва головним завданням
підприємця є придбання основних засобів для організації діяльності (будівель, споруд,
машин, обладнання, устаткування, транспортних засобів, тощо), на етапі функціонування
– забезпечення процесу виробництва необхідними ресурсами (матеріальними,
нематеріальними (патенти, ліцензії), трудовим,), які необхідні для організації процесів
простого відтворення, на етапі розвитку підприємницької діяльності – виникає
необхідність приросту ресурсів для розширеного відтворення процесів виробництва. В
залежності від капітаємності підприємницької ідеї, наявності власних коштів у
підприємця, коефіцієнту покриття витрат власними коштами виникає потреба у кредиті.
Кредит – це позика у грошовій або натуральній формі, яка надається суб’єкту
підприємництва у тимчасове користування на умовах цільового використання, платності,
строковості, поверненості. Якщо ж позика є обовязковою до повернення, але не
передбачає нарахування процентів, така сума коштів вважається не кредитом, а
поворотною фінансовою допомогою
У підприємницькій діяльності найчастіше використовуються два види кредиту:
- банківський кредит – це позика в грошовій формі, яка надається банківськими установами
суб’єкту підприємницької діяльності;
- товарний кредит – це постачання товарів з відстроченням терміну їх оплати.
Виходячи із цілей, підприємці можуть залучати кредитні кошти на:
 фінансування оборотного капіталу;
 фінансування інвестиційних проектів (проектне фінансування);
 овердрафт за рахунками суб’єктів господарської діяльності
 кредитування за допомогою платіжних карток.
Фінансування оборотного капіталу – це вид взаємодії підприємства та банку,
пов'язаний з наданням короткострокових (строком до 1 року) кредитів на поповнення
оборотних коштів з метою закупівлі товарів, сировини, матеріалів, запчастин,
напівфабрикатів, оплати послуг тощо.
Поповнення необоротного капіталу підприємств всіх видів економічної діяльності
здійснюється з використанням фінансування банками інвестиційних проектів.
Фінансування інвестиційних проектів – це середньострокове (строком до 3 років) та
довгострокове (строком понад 3 роки) кредитування інвестиційних проектів (будівництво
офісних та ТРЦ; купівля нерухомості; купівля землі; придбання обладнання, транспортних
засобів; купівля цінних паперів (опціони); фінансування інших інвестиційних цілей.
Для забезпечення потреб кредитування інноваційних проектів підприємств останні
взаємодіють з банками в напрямку проектного фінансування. Проектне фінансування - це
довгостроковий кредит, погашення якого здійснюється за рахунок коштів, отриманих від
впровадження проекту.
Овердрафт – це короткостроковий кредит для поповнення оборотних коштів, який
надається для оплати платіжних документів понад залишок коштів на поточному рахунку
(позичальника) в межах встановленого ліміту [131].
Овердрафтне кредитування відноситься до тих видів взаємодії підприємства та
банку, яке має місце у випадку незначних ризиків невиконання зобовязань кожним із його
учасників. З метою забезпечення гарантій виконання договірних зобов'язань овердрафтне
кредитування надається в рамках відкритих кредитних ліній як максимального обсягу
кредиту, який може бути наданий позичальникові, виходячи із обсягу щоденних
надходжень коштів на рахунок клієнта та стану його кредитоспроможності.
Окрім кредитування операційної, інвестиційної та інноваційної діяльності
підприємств, яке здійснюється шляхом зарахування коштів на поточні рахунки
позичальника або шляхом оплати виставлених рахунків за придбані товарно-матеріальні
та нематеріальні цінності, банки відкривають підприємствам і кредитні лінії для
здійснення розрахунків за допомогою корпоративних платіжних карток.
Кредитування для здійснення розрахунків за допомогою корпоративних платіжних
карток - це вид кредитування потреб юридичної особи-резидента України для
забезпечення потреб розрахункових операцій на території України та за її межами.
Розрахунок з допомогою корпоративної платіжної карти забезпечує потреби готівкових
розрахунок юридичної особи в межах дозволених в Україні сум.
Для організації кредитування за корпортивними картками підприємство відкриває
в банку картковий рахунок. Для здійснення операцій з даного карткового рахунку
підприємству відкривається кредитна лінія (без застави).
Кредит в межах відкритої кредитної лінії надається позичальнику шляхом оплати банком
операцій, проведених понад залишок власних коштів на картковому рахунку
позичальника.
Погашення кредиту і нарахованих відсотків здійснюється автоматично за рахунок коштів,
що надходять на корпоративний картковий рахунок.
Організація всіх видів кредитування здійснюється у відповідності до сукупності
етапів, які забезпечують процес передачі грошових коштів від банків до суб’єктів
підприємництва на умовах тимчасового володіння.
Основними етапами процесу кредитування є:
1. подача клієнтом кредитної заявки та документів (клопотання про кредит);
2. попередня бесіда кредитного працівника з потенційним позичальником;
3. оцінювання банком кредитоспроможності позичальника та оцінка ризику;
4. визначення суми кредиту, виду забезпечення, порядку видачі та погашення
кредиту, відсоткової ставки за кредитом тощо;
5. оформлення кредитної угоди, де остаточно визначаються всі умови кредитування;
6. надання кредиту;
7. повернення кредиту і сплата процентів за ним.
Процес видачі банківських кредитів розпочинається з подачі клієнтом до банку
таких основних документів:
1. заява, де вказується: сума кредиту, цільове призначення, термін користування,
пропонована форма забезпечення, характеристика об’єкта кредитування. При
розрахунковому обслуговуванні клієнта іншим банком вимагається подача: установчих
документів, картки зі зразками підписів та відбитком печатки, довідки про наявність
коштів на поточному рахунку і про стан заборгованості, отриманої в інших банках;
2. бізнес-план, під реалізацію якого планується отримати позику з розрахунком
графіка його окупності;
3. копії контрактів на придбання товарів та послуг (якщо позика видається на їх
оплату);
4. проекти, кошториси, контракти, графіки виконання робіт, висновки санітарно-
епідеміологічної комісії, дотримання екологічних нормативів (якщо позика видається для
будівництва об’єктів виробничого призначення);
5. бухгалтерські і фінансові звіти, аудиторські висновки та інші документи на
вимогу банку.
Кредитоспроможність позичальника – це оцінена здатність позичальника виконати
зобов'язання кредитного договору (повернути тіло кредиту та відсотки). Метою
оцінювання кредитоспроможності позичальника є оцінка кредитного ризику та виявлення
джерел погашення позичальником заборгованості та відсотків за наданим кредитом.
Методики оцінювання кредитоспроможності потенційного позичальника
відрізняються в залежності від статусу підприємця (фізичної чи юридичної особи), цілей
кредитування (започаткування бізнесу, кредитування поточної чи інвестиційної
діяльності).
Оцінка комерційним банком кредитоспроможності фізичної особи підприємця
здійснюється на основі аналізу первинної інформації (заявки (клопотання) на отримання
кредиту; паспорту громадянина України (з нього банківський працівник визначає вік,
місце прописки, сімейний стан тощо); довідки з місця роботи з зазначенням доходів
позивача, стажу роботи на підприємстві, розміру щомісячних відрахувань; документів, що
підтверджують прибутки за банківськими вкладами та цінними паперами (при їх
наявності), декларації про доходи, виписка з ЄДРПО, податкова декларація, виписка по
рахункам ФОП за останні 12 місяців, інформація про банківські рахунки позичальника
інші) тощо.
Для оцінювання кредитоспроможності фізичних осіб підприємців банками
використовуються наступні методики: скорингові моделі; оцінка платоспроможності
позичальника; оцінка кредитної історії .
Суть скорингу полягає в тому, що кожному параметру, що характеризує
позичальника (вік, сімейний стан, місце роботи, дохід та багато інших факторів),
присвоюється відповідний бал за заданою шкалою. За результатами такого балового
оцінювання розраховується зважена сума визначених характеристик позичальника.
Суть методики оцінювання платоспроможності позичальника полягає в тому, щоб
виявити можливість позичальника наявними грошовими коштами своєчасно погасити свої
короткострокові зобов'язання. Оцінювання платоспроможності здійснюється за
сукупністю якісних та кількісних показників (табл. ).
Таблиця 1. Параметри оцінки кредитоспроможності позичальника – фізичної особи
Якісні показники Кількісні показники
- загальний матеріальний стан клієнта - сукупний чистий дохід та його прогноз;
(наявність майна: нерухомості, цінних - кошти на рахунках в банку;
паперів, банківських вкладів, - коефіцієнти, які характеризують поточну
транспортних засобів тощо); платоспроможність позичальника і його
- соціальна стабільність ( сімейний стан, фінансові можливості виконати
ділова репутація); зобов'язання за кредитною угодою:
- вік і стан здоров'я клієнта; співвідношення сукупних доходів і витрат,
- кредитна історія отримана з державних сукупного чистого доходу за місяць і
реєстрів (інтенсивність користування щомісячного внеску за кредитом і
банківськими кредитами у минулому та відсотками за ним.
своєчасність їх погашення, користування
іншими банківськими послугами)
На основі комплексного оцінювання кредитоспроможності визначається надійність
позичальника, як надійного, .
При наданні кредитних коштів суб’єкту підприємницької діяльності банк приймає
на себе ризик неповернення кредиту позичальником. З метою зменшення збитків, які
можуть виникнути у банку при умові неспроможності позичальника повернути кредит,
обовязковою умовою підписання кредитного договору є договір застави.
Застава – це грошовий чи матеріальний актив, який перебуває у власності
позичальника, і який при умові неповернення кредиту позичальником може бути
переданий у власність кредитора для подальшої реалізації банком та погашення суми
наданого кредиту та нарахованих відсотків за період користування кредитом.
В якості застави можуть виступати грошові кошти на депозитному рахунку,
нерухоме майно житлового призначення, нерухоме майно комерційного призначення,
земельні ділянки, транспортні засоби.
Передача грошових та майнових об’єктів в заставу за кредитними договорами
здійснюється на основі договору застави. При не виконанні позичальником умов
кредитного договору об’єкти застави на основі нотаріального посвідчення переходять у
власність кредитора, продаються ним на відкритих торгах заставного майна, і виручкою
від їх реалізації покривається сума непогашеного кредиту та відсотків за ним.
 Одним із основоположних принципів кредитування є принцип платності кредиту,
що підтверджує те, що сума коштів, яка надається в користування іншій особі є кредитом
лише у випадку, якщо кредитор нараховує плату за весь термін такого користування
(процентну ставку).
Існують наступні види процентних ставок:
 фіксована процентна ставка — процентна ставка встановлюється один раз на
весь період кредитування;
 плаваюча процентна ставка — ставка, яка протягом терміну кредитування
може переглядатися з урахуванням зовнішніх умов діяльності.
Величина процентної ставки за кредитом є комплексним виразом сукупності багатьох
факторів, які на неї впливають. Так, процентна ставка залежить від типу позичальника
(фізична, юридична особа), виду його діяльності, мети позички, термінів погашення,
графіка погашення, надійності позичальника, доступності кредиту, виду забезпечення.
Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється
наступними методами: класичний (стандартний) та ануїтетний.
За класичним (стандартним) методом відсоток нараховується на
залишок тіла кредиту. Проценти будуть змінною величиною, оскільки кожен раз
нараховуються на зменшену суму основного боргу (сума кредиту за мінусом попередніх
повернень тіла кредиту).
За ануїтетним методом оплата періодичних платежів здійснюється рівними частинами
протягом всього строку дії кредитного договору. Періодичний платіж складається із суми
тіла кредиту та відсотків. На початку сплати кредиту в цих платежах переважають
відсотки і менше погашається сума кредиту. Надалі з кожним платежем частка відсотків
зменшується і більше погашається сума кредиту.

5. Лізинг як особлива форма кредитування підприємницької діяльності

Правовою основою здійснення лізингових операцій є Господарський кодекс України,

Податковий кодекс України та Закон «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 р.
У Господарському кодексі визначено поняття лізингу, у Податковому кодексі
сформульовано поняття оперативного та фінансового лізингу, у Законі «Про фінансовий
лізинг» розкрито правові основи фінансового лізингу, які закладають організаційні та
економічні особливості даного виду операцій, що відрізняє його від оперативного лізингу.
У відповідності до Податкового кодексу України існують наступні види лізингу:
оперативний та фінансовий.
Фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за
якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане
або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов’язані з правом
володіння та користування об’єктом фінансового лізингу.
Фінансовий лізинг — це альтернативна форма фінансування придбання майна.
Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг – це
фінансова операція, відповідно до якої лізингодавець зобов’язується передати
лізингоодержувачу у володіння та користування майно, що набуте ним без попередньої
домовленості із лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у
продавця (постачальника) відповідно до умов встановлених лізингоодержувачем.
Лізингодавець зобов'язується набути у власність вказане лізингоодержувачем майно і
надати лізингоодержувачу це майно за плату в тимчасове користування.
Предметом договору фінансового лізингу стає конкретне майно, необхідне
лізингоодержувачу і купується лізингодавцем у конкретного постачальника, обраного
користувачем майна. Після закінчення договору фінансової оренди передбачено перехід
права власності на об'єкт оренди до лізингоодержувача з урахуванням оплати викупної
вартості майна. Фінансовий лізинг – це оптимальна форма довгострокового фінансування.

Рисунок Схема фінансового лізингу

1. Авансовий лізинговий платіж за об’єкт лізингу (від 10% вартості обладнання).
2. Оплата вартості об’єкту лізингу (до 100%вартості обладнання).
3. Придбання лізингодавцем обладнання для наступної його передачі у фінансовий лізинг
лізингоодержувачу на умовах договору фінансового лізингу.
4. Поставка обладнання та гарантійне обслуговування.
5. Передача обладнання в фінансовий лізинг на умовах договору фінансового лізингу.

Лізинг вважається фінансовим, у разі якщо до лізингоодержувача переходять усі

ризики та винагороди (вигоди) щодо користування та володіння об’єктом фінансового
лізингу, що означає, що лізингоотримувач несе всі витрати або має право власності на
доходи у разі виникнення небезпек (переваг), пов'язаних з використанням об'єкту лізингу
(погіршенням або поліпшенням економічних умов діяльності, зміною його технічного
стану, непередбаченими обставинами тощо).
Основними умовами фінансового лізингу є:
1) фінансовий лізинг укладається на строк, протягом якого амортизується не менше
75 відсотків первісної вартості майна;
2) після завершення строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач
зобов’язаний придбати об’єкт фінансового лізингу з подальшим переходом права
власності від лізингодавця до лізингоодержувача;
3) сума лізингових платежів на момент укладення договору фінансового лізингу дорівнює
первісній вартості об’єкта фінансового лізингу або перевищує її.
Суб’єктами договору фінансового лізингу є:
1. лізингодавець - юридична особа, яка набула у встановленому законом
порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового
лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об’єкт фінансового
лізингу
2. лізингоодержувач - фізична особа, фізична особа – підприємець або
юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від
лізингодавця об’єкт фінансового лізингу у володіння та користування
3. продавець (постачальник) - фізична особа, фізична особа – підприємець або
юридична особа, в якої лізингодавець набуває у власність майно (об’єкт фінансового
лізингу) для подальшої передачі лізингоодержувачу на підставі договору фінансового
лізингу
4. інші особи, які є сторонами багатостороннього договору фінансового
лізингу.
 Об’єктом фінансового лізингу може бути будь-яке майно, окрім того, що заборонене
законодавством України. Так, не можуть бути об’єктами фінансового лізингу земельні
ділянки, інші природні об’єкти, майно казенних підприємств, майно органів державної
влади та об’єктів, які забезпечують виконання державою своїх функцій. Перелік таких
об'єктів визначений частиною другою статті 3 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна".
Підприємець на умовах фінансового лізингу може отримати у володіння та
користування дороге обладнання, машини, устаткування, технології.
Операції фінансового лізингу здійснюються на основі укладеного договору
фінансового лізингу, в якому вказується назва документа; назва, адреса та реквізити
суб’єкта господарювання; відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу:
прізвище, ім’я, по батькові, адреса проживання – для фізичної особи, найменування та
місцезнаходження – для юридичної особи; найменування фінансової операції;
найменування та опис об’єкта фінансового лізингу із зазначенням індивідуальних ознак;
строк дії договору; розмір фінансового актив; строк передачі об’єкта фінансового лізингу
лізингоодержувачу; строк, на який лізингоодержувачу надається право володіння та
користування об’єктом фінансового лізингу; порядок та графік сплати
лізингоодержувачем лізингових платежів; права та обов’язки сторін, відповідальність
сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою
сторін; підписи сторін.
Законодавство України визначає фінансовий лізинг як фінансову послугу, що
означає, що фінансовий лізинг в Україні вимагає наявності ліцензії Національного банку
України на право здійснення таких операцій. Починаючи з 1 липня 2020 року, усі
суб’єкти, що займаються наданням послуг фінансового лізингу, контролюються та
регулюються НБУ.
Фінансовий лізинг - це по суті кредит на тривалий термін. Лізингоотримувач отримує
майно, використовує його і паралельно виплачує тіло кредиту і відсотки. Після
завершення виплат майно переходить у власність авіаперевізника.
Недоліком такого лізингу є його довготривалість, платність, недостатня кількість
фінансових компаній, які надають послуги фінансового лізингу.
Перевагами фінансового лізингу є можливість лізингоотримувачем набути права
власності на об'єкт лізингу, амортизація об'єкту лізингу є витратами лізингоотримувача.
Оперативний лізинг (оренда) - це операція юридичної чи фізичної особи
(лізингодавця/орендодавця), за якою лізингодавець/орендодавець передає іншій особі
(лізингоодержувачу/орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені
лізингодавцем/орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим
лізингом. Тобто це довгострокова оренда, що дозволяє лізингоодержувачу (орендарю)
користуватися орендованим майном протягом визначеного терміну, без його придбання.
Оперативний лізинг передбачає передачу права володіння і користування майном
на період, як правило, менший, ніж строк корисного використання об'єктів майна. Після
закінчення договору оперативного лізингу лізингоодержувач може повернути майно
лізингодавцю; продовжити договір оперативного лізингу.
Переваги оперативного лізингу для підприємця полягають у наступному:
1) можливість повернути об’єкт лізингу після завершення лізингового договору;
2) відсутність майна на балансі лізингоодержувача, що зменшує активи підприємства,
а відповідно і поліпшує балансові показники підприємства;
3) оперативний лізинг не визначається як фінансова послуга. З цієї причини
оперативна лізингова діяльність не вимагає наявності ліцензії, відповідно вона не
регулюється, не звітується та не контролюється Національним банком України. 
 В процесі виконання лізингової угоди лізингоодержувач сплачує лізингодавцю
лізингові платежі. Складові лізингового платежу за умовами фінансового та оперативного
лізингу відрізняються з огляду на особливості їх видів.
До складу лізингових платежів за договором лізингу включаються:
1) сума, що відшкодовує частину вартості об’єкта фінансового лізингу (амортизація
об'єкту лізингу);
2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об’єкт лізингу;
3) плату за кредитні ресурси, які використовуються при закупівлі лізингодавцем
об’єкту лізингу у постачальника;
4) інші платежі та/або витрати, що передбачені таким договором (одноразова
комісія (1.5 % вартості об’єкту)).
Амортизація – це розподіл вартості основних засобів відповідно періодам протягом
строку його використання. Якщо строк лізингової угоди менше строку корисного
використання об’єкту лізингу, амортизація нараховується, виходячи із строку лізингової
угоди. За умовами лізингового договору може бути передбачений початковий (авансовий)
внесок вартості об'єкту лізингу. Чим більше перший внесок, тим менше залишкова
вартість об'єкта, отже менше щомісячні амортизаційні відрахування.
Винагорода лізингодавцю – це сума лізингових платежів, яка покриває власні
витрати лізингодавця (оплата лізингових послуг брокерів, премія за ризик).
Плата за кредитні ресурси (відсоток за кредит) - це процентна ставка за лізингом,
яка відповідає рівню процентної ставки за банківським кредитом. На сьогодні існують
різні схеми нарахування процентної ставки (відсотків) : 1) класична  - щомісяця
зменшуючи суму виплат; 2) ануїтетна - оплата  рівними частинами в протягом усього
періоду дії договору лізингу.
Інші платежі та/або витрати лізингодавця можуть включати інформаційні,
консалтингові, юридичні, технічні, рекламні тощо.
Окрім лізингових платежів при отриманні лізингу необхідно буде оплатити і інші
обов'язкові платежі: державні податки, плату за нотаріальне оформлення договорів, тариф
за страхування життя позичальника і страхування об'єкта застави.
Щодо державних податків, то варто попередньо розмежувати можливі об’єкти
оподаткування, якими є об’єкт лізингу і послуги лізингодавця (лізингові платежі). Щодо
оподаткування об’єкту лізингу, то одатковим кодексом України (пп. 196.1.2) передбачено,
що набуття майна в оперативний лізинг (оренду), а також повернення
лізингоотримувачем такого майна його власнику не є об’єктом оподаткування ПДВ.
За умовами фінансового лізингу передача майна у фінансовий лізинг та його повернення
майна є об’єктом оподаткування ПДВ.
Щодо лізингових платежів, то при здійсненні платником ПДВ операцій з передачі майна в
оперативний лізинг (оренду) об’єктом оподаткування ПДВ є вартість наданих послуг у
межах договору лізингу (оренди), тобто, сума лізингових (орендних)
платежів підлягає оподаткуванню в загальновстановленому порядку за основною
ставкою.
Періодичність та спосіб виплати лізингових платежів визначаються договором
лізингу. За періодичністю лізингові платежі поділяються на щорічні, піврічні,
щоквартальні, щомісячні, за способом їх виплати - ті, що здійснюються рівними
частинами; ті, що поступово зростають; ті, що поступово зменшуються.
Таблиця Порівняльна характеристика фінансового та оперативного лізингу
Вид лізингу
Характеристика
фінансовий оперативний
Правовий Право володіння та користування
режим Право володіння – це утримування у себе майна, що належить по
праву власності іншій особі
 Право користування – це право отримувати корисні властивості з
майна
Об'єкт лізингу Надаються кошти для
придбання об'єкту лізингу
Дії після Після закінчення строку
закінчення строку договору фінансового лізингу
договору об’єкт лізингу, переданий
лізингоодержувачу згідно з
договором, переходить у
власність лізингоодержувача
або викуповується ним за
залишковою вартістю.
Перебування Майно, передане за договором Майно, передане за договором
майна на балансі фінансового лізингу,
зараховується на баланс
лізингоодержувача з
позначенням, що це майно
взято у фінансовий лізинг.
Ризик Ризик випадкового знищення
випадкового або випадкового пошкодження випадкового пошкодження
знищення або об’єкта фінансового лізингу
випадкового несе лізингоодержувач, якщо
пошкодження інше не передбачено
договором лізингу.
Витрати на Всі витрати на утримання
утримання об’єкта об’єкта лізингу, пов’язані з
лізингу його страхуванням,
експлуатацією, технічним
обслуговуванням та ремонтом, матеріалів, несе лізингодавець,
несе лізингоодержувач, якщо
інше не передбачено
договором лізингу.
Статус Фінансова компанія
лізингодавця
Вимоги до Потрібна ліцензія НБУ
лізингодавця
КВЕД 64.91 Фінансовий лізинг
лізингодавця
Надається об'єкт лізингу
Після закінчення строку договору
оперативного лізингу його може
бути продовжено або об’єкт
лізингу повертається
лізингодавцю та може бути
повторно переданий у
користування іншому
лізингоодержувачу за договором
лізингу.
оперативного лізингу,
залишається на балансі
лізингодавця із зазначенням, що
це майно передано у лізинг та
зараховується на позабалансовий
рахунок лізингоодержувача із
зазначенням, що це майно
одержано у лізинг.
Ризик випадкового знищення або
об’єкта оперативного лізингу
несе лізингодавець, якщо інше не
передбачено договором лізингу.
Всі витрати на утримання об’єкта
лізингу, крім витрат, пов’язаних
із його експлуатацією та
поновленням використаних
якщо інше не передбачено
договором лізингу.
Лізингова компанія
Не потребує дозвільних
документів
77.1     Надання в оренду
автотранспортних засобів
77.2     Прокат побутових виробів
і предметів особистого вжитку
77.3     Надання в оренду інших
машин, устаткування та товарів
77.4     Лізинг інтелектуальної
власності та подібних продуктів,
крім творів, захищених
авторськими правами
 Окрім визначених видів лізингу, існують наступні форми лізингу (як спосіб
організації існуючих видів лізингу, структура лізингової операції) : зворотний,
міжнародний.
Зворотний лізинг - операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і
передбачає продаж основних засобів фінансовій установі (лізингодавцю) з одночасним
зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою
(лізингоодержувачем) в оперативний лізинг (оренду) або фінансовий лізинг.
Підприємець може купити обладнання, однак щоб вивільнити фінансові кошти, він
перепродує його лізинговій компанії, повертає гроші і бере обладнання вже на умовах
сухого лізингу в тимчасову оренду на кілька років.

6. Фінансові програми підтримки підприємництва

Джерелом фінансування процесів розвитку підприємництва є не лише власні та

позичені кошти, але і державні та міжнародні програми підтримки підприємництва.
Правові засади державної підтримки підприємництва визначені в Законі України
“Про державну допомогу суб'єктам господарювання”, “Про розвиток та державну
підтримку малого і середнього підприємництва в Україні”.
Державна підтримка - це підтримка у будь-якій формі суб’єктів господарювання за
рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує
спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих
видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності (Закон України
“Про державну допомогу суб'єктам господарювання”, ст. 1).
Законом “Про розвиток та державну підтримку малого і середнього
підприємництва в Україні” передбачено, що об'єктами державної підтримки є:
- діяльність суб'єкту підприємництва;
- об’єкти інфраструктури, що сприяють розвитку малого і середнього
підприємництва (бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори,
науково-технологічні центри, центри трансферу технологій, фонди підтримки малого
підприємництва, лізингові компанії, консультативні центри, інші підприємства, установи
та організації, основним завданням яких є сприяння розвитку малого і середнього
підприємництва).
Суб’єктам малого і середнього підприємництва державна підтримка може бути
надана в наступних видах: фінансова, інформаційна, консультаційна підтримку (у сфері
інновацій, науки і промислового виробництва, експортної діяльності, підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів та кадрів ведення бізнесу).
Державна фінансова допомога може реалізовуватися, зокрема, у таких формах:
1) надання субсидій (грошової допомоги з бюджету) та грантів (грошові або інші
засоби для проведення наукових досліджень, реалізацію соціальних проектів, благодійних
програм, навчання тощо);
2) надання дотацій (кошти, які виділяє державний або місцевий бюджет для
надання фінансової підтримки збитковим підприємствам);
3) надання податкових пільг, відстрочення або розстрочення сплати податків,
зборів чи інших обов’язкових платежів;
4) списання боргів, включно із заборгованістю за надані державні послуги,
списання штрафних санкцій, компенсація збитків суб’єктам господарювання;
5) надання гарантій, кредитів на пільгових умовах, обслуговування кредитів за
пільговими тарифами;
6) зменшення фінансових зобов’язань суб’єктів господарювання перед фондами
загальнообов’язкового державного соціального страхування;
 7) надання, прямо чи опосередковано, суб’єктам господарювання товарів чи послуг
за цінами нижче ринкових або придбання товарів чи послуг суб’єктів господарювання за
цінами, вище ринкових;
8) продаж державного майна за цінами, нижче ринкових;
9) збільшення державної частки в статутному капіталі суб’єктів господарювання
або збільшення вартості державної частки на умовах, неприйнятних для приватних
інвесторів (ст. 4 Закону “Про державну допомогу суб'єктам господарювання” ).
Окрім державної підтримки, фінансування розвитку малого та середнього
підприємництва в Україні здійснюється і іноземними фондами та банками.
Головною метою фінансування підприємництва за рахунок державних коштів та
коштів іноземних установ є розвиток української економіки, зростання участі малого та
середнього підприємництва у формуванні валового внутрішнього продукту країни. Про
необхідність реалізації визначеної мети свідчить той факт, що 80% всіх суб’єктів
господарювання в Україні є фізичними особами підприємцями, які разом з іншими
суб’єктами малого підприємництва (юридичними особами) сумарно реалізують лише 19%
обсягу продукції (робіт, послуг) в Україні. Вказана статистика є свідченням низької
продуктивності діяльності малих підприємств в України.
Програми державної підтримки розвитку підприємництва поширюється на будь-
яку підтримку суб’єктів господарювання для виробництва товарів або провадження
окремих видів господарської діяльності, окрім сільськогосподарського виробництва та
рибальства, виробництва зброї і військового спорядження для потреб Збройних Сил
України, проектів, що реалізуються Українським інститутом книги тощо.
Програми міжнародної підтримки розвитку підприємництва спрямовані на
створення та розвиток малих та середніх підприємств шляхом надання фінансової
підтримки розвитку підприємництва в пріоритетних галузях економіки, зокрема в
реалізацію проектів розвитку сільського господарства, переробної промисловості,
готельно-ресторанного бізнесу, зеленого туризму, легкої промисловості, проекти,
пов’язані з енергоефективністю та енергозбереженням, імпортозаміщенням, підвищення
продуктивності праці та створення робочих місць в слаборозвинених та депресивних
регіонах.
Програми державної підтримки розвитку підприємництва.
1. Програма «Доступні кредити 5-7-9%».
Програма реалізується Урядом України за ініціативи Президента України через
Фонд розвитку підприємництва. Програма передбачає фінансову допомогу шляхом
часткової компенсації бізнесу процентної ставки до рівня 0%, 3%, 5%, 7% та 9% річних за
кредитами в національній валюті.
Умови Програми: https://5-7-9.gov.ua/
2. Програма фінансово-кредитної підтримки підприємств у м. Києві
Програма реалізується відповідно до Положення про фінансово-кредитну
підтримку суб’єктів малого та середнього підприємництва, затверджену рішенням
Київської міської ради від 21.09.2017 № 46/3053 (зі змінами та доповненнями). Метою
даної програми є впровадження прозорого та ефективного механізму фінансово-кредитної
підтримки (ФКП) суб’єктів малого та середнього підприємництва в місті Києві відповідно
до кращого європейського досвіду задля зростання показників добробуту населення,
збільшення інвестиційної та економічної активності, створення робочих місць.
Програма реалізується у співпраці з Київською Міською Державною
Адміністрацією та Фондом розвитку підприємництва, за фінансової підтримки Уряду
Німеччини через Німецький банк розвитку KfW та Європейського Союзу в рамках
ініціативи «EU4Business».
Програма поширюється на підприємства зареєстровані у м. Києві, виробничі
потужності яких розміщені повністю або частково на території міста Києва або Київської
області.
 За умовами даної програми підприємці отримують фінансування на реалізацію
своїх інвестиційних проєктів на досить доступних умовах: UIRD (ставка за банківськими
депозитами) + 6 %. Фінансовою кредитною підтримкою для київських підприємців є
компенсація 99 % номінальної відсоткової ставки, що встановлюється кредитним
договором.
3. Програма підтримки українським фондом стартапів
Український фонд стартапів (УФС) – це загальнодержавна інвестиційна програма,
яка надає фінансування українським підприємцям. Це державний фонд, започаткований за
ініціативою Кабінету Міністрів України. Цільові сектори, які фінансуються включають,
штучний інтелект (AI), доповнена реальність (AR/VR), великі дані (BigData), блокчейн,
кібербезпека, захист (Defence), медицина та охорона здоров’я, подорожі, фінансові
технології (FinTech), освітні технології (EdTech), робототехніка, професійні послуги,
програмне забезпечення як послуга (SaaS), виробництво, електронна комерція, інтернет
речей
https://sme.gov.ua/support_programs/ukrayinskyj-fond-startapiv/#:~:text=USF.com.ua,pochinay
e%2Dprijom%2Dzayavok%C2%A0%C2%A0

Програми міжнародної підтримки підприємництва

1. Кредитування Фондом розвитку підприємництва.
Фонд розвитку підприємництва є правонаступником Німецько-Українського Фонду
(НУФ). НУФ був заснований у 1999 році Національним банком України (31,25%),
Кабінетом Міністрів України в особі Міністерства фінансів України (31,25%) та
Німецькою Кредитною установою для відбудови (KfW) (37,5%) на паритетних засадах.
Статутний капітал НУФ становить 16,36 млн. євро.
НУФ – неприбуткова установа, тому будь-який можливий прибуток не
розподіляється між засновниками НУФ, а спрямовується на подальше кредитування
ММСП.
Головна мета діяльності Німецько-Українського фонду – посилення
конкурентоспроможності українських мікро-, малих та середніх підприємств (ММСП)
шляхом надання їм кредитів для фінансування інвестицій та обігових коштів через обрані
банки-партнери.
Пріоритетними програмами підтримки підприємництва фондом розвитку
підприємництва є програма мікрокредитування, програма рефінансування заходів з
підтримки системи кредитування у сільській місцевості, програма кредитування ММСП за
пріоритетними галузевими напрямками, програма з підтримки фінансування
інвестиційних проектів малих та середніх підприємств за пріоритетними напрямами.
2. Програма InnovFin – фінансування інноваційних проєктів
Програма InnovFin Equity, це спільна ініціатива Європейського Інвестиційного
Фонду (ЄІФ) та Європейського союзу, започаткованої Європейською комісією (ЄК) та
Групою ЄІБ у рамках  Horizon 2020.
InnovFin Equity надає інвестиції в акціонерний капітал та спільне інвестування в
інвестиційні фонди або разом із ними, зосереджуючись на компаніях на ранніх стадіях
розвитку, які працюють в інноваційних секторах, охоплених Horizon 2020 . Мета –
розробити великий портфель коштів, мобілізувати 4-5 мільярдів євро інвестицій у
підприємства, засновані або діючі в ЄС та країнах, асоційованих з Horizon 2020 .
У рамках InnovFin Equity ЄІФ націлений на інвестиції у фонди передачі технологій,
фонди спільного інвестування, венчурні фонди , які надають фінансування підприємствам,
у тому числі соціальним підприємствам, на їх ранній стадії та працюють у секторах
Horizon 2020. ЄК та ЄІФ активізують свої зусилля в сферах, які мають стратегічне
значення для ЄС, включаючи штучний інтелект, блокчейн або космічні технології.
3. Програма підтримки малого та середнього бізнесу «Кредитна Лінія ЄБРР-
EU4Business
 Кредитна лінія EU4Business-EBRD – це спільна ініціатива ЄС та ЄБРР для надання
допомоги українським малим та середнім підприємствам (МСП) у фінансуванні
інвестицій, завдяки чому вони матимуть нагоду скористатися можливостями, наданими в
рамках Глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі (DCFTA). Мета кредитної лінії
EU4Business-EBRD – допомогти компаніям досягнути міжнародних стандартів
виробництва, стати більш конкурентоспроможними та підвищити свою прибутковість за
рахунок фінансової та технічної підтримки. EU4Business-EBRD відкриває кредитні лінії
компаніям, які реалізують проекти, пов'язані з економією енергії та ресурсів, а також
зменшення викидів вуглецю. Отримувач кредиту в разі успішної реалізації проекту має
можливість отримати грантову допомогу ЄС.
4. Спеціальні умови кредитування від Європейського Інвестиційного Банку
Європейський Інвестиційний Банк – фінансова установа Європейського Союзу,
заснована згідно зі статтею 308 Угоди про функціонування Європейського Союзу – разом
з місцевими фінансовими установами бере участь у фінансуванні інвестиційних програм,
що відповідають завданням Європейського Союзу.
У рамках такої інвестиційної програми, банк надає позичальнику знижену
відсоткову ставку. Зниження, порівняно зі звичайною річною відсотковою ставкою яку
позичальник сплачує банку, має становити мінімум 50 (п'ятдесят) базисних пунктів
річних.
У рамках програми фінансування за участі Європейського Інвестиційного Банку,
банк надає кредити малим та середнім підприємствам (SMEs) та підприємствам середньої
капіталізації (MidCaps).
Фінансування Європейським інвестиційним банком кредитів МСП завдяки угоді з
Європейським інвестиційним банком ми підтримуємо малі та середні підприємства, а
також підприємства, де працюють до 3 000 співробітників (компанії середньої
капіталізації), надаючи можливість отримати фінансування з меншими витратами.
5. Програма в рамках Угоди про Поглиблену та всеохоплюючу зону вільної
торгівлі
Європейський Інвестиційний Банк та Європейський Інвестиційний Фонд спільно з
уповноваженим банком в рамках Угоди про Поглиблену та всеохоплюючу зону вільної
торгівлі (ПВЗВТ) в рамках Східної ініціативи пропонують програму фінансування, яка
надає можливість клієнтам отримувати фінансування на преференційних умовах, а саме:
знижена відсоткова ставка, можливість довгострокового фінансування.

6. Венчурне фінансування підприємництва

Підприємці, які мають ідеї для невеликих, але унікальних проектів, можуть
залучити фінансові кошти через механізми венчурного фінансування.
Венчурні фонди – це інвестиційний фонд, який зібраний від зовнішніх інвесторів та
який інвестується в різноманітні стартапи за допомогою керуючих цими фондами
компаній з управління активами. Венчурні фонди формуються за рахунок залучення
коштів як від інституційних інвесторів (пенсійні фонди, цільові фонди тощо,) так і
приватних інвесторів.
Керівництво венчурним фондом здійснює компанія з управління активами (КУА),
задача якої полягає в тому, щоб зібрати венчурний фонд, знайти інвесторів та залучити від
них гроші, знайти найкращі стартапи, дати гроші, допомогти їм вирости та зібрати дохід
для інвесторів. Окрім залучення зовнішніх інвестицій існують також корпоративні
венчурні фонди. Вони інвестують частину заробленого прибутку від своїх компаній та
розподіляють її на інвестування в зовнішні стартапи. Таким чином частина прибутку
компанії іде на інвестування.
 Венчурне фінансування є вкладанням інвестицій у ризиковані стартапи, які при
підтримці венчурних фондів мають потенціал зростання, який забезпечить можливості
отримання надприбутків інвесторам.
Факторами вибору стартапів венчурними фондами є:
1) професійні компетенції команди засновників та виконавців (досвід у великих
корпораціях, менеджменті великих команд чи в заснуванні власного бізнесу);
2) якісні характеристики товарів та послуг, які підтверджуються результатами
тестування на наявність багів, перевіркою відгуків від нинішніх та існуючих клієнтів,
збирається фідбек на ринку та серед експертів;
3) розмір ринку. Зазвичай мається на увазі ринок понад 10 млрд доларів глобально.
При інвестуванні у стартапи для венчурних фондів діє ступеневий закон розподілу
дохідності та ризиків. Це значить, що лише один з десяти стартапів буде успішним, та
бажано щоб дохід від цього стартапу покрив затрати на інші девять. Саме для цього
венчурні фонди намагаються сформувати великі портфелі стартапів та інвестицій, щоб
збільшити ймовірність знайти саме той дохідний стартап який принесе успіх
Здебільшого такі інвестиції надаються в обмін на частку в підприємстві.
Після виходу проекту на заплановану рентабельність інвестор виходить із бізнесу,
продавши свою частку.
Діяльність венчурних фондів регулюється Законом України «Про інститути
спільного інвестування», Положенням про об‘єднання професійних учасників фондового
ринку, затвердженому рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від  27.12.2012р. № 1925 та іншими нормативними актами НКЦПФР.
Повний перелік венчурних фондів України розміщений на сайті Української
асоціації інвестиційного бізнесу
https://www.uaib.com.ua/analituaib/rankings/ici/by-types/vench-ici

8. Краудфандинг у фінансуванні підприємницьких проєктів

Краудфандинг – це колективне, громадське фінансування, спосіб залучення коштів
для реалізації проекту, розвитку підприємства або програми за рахунок внесків від великої
кількості сторонніх осіб, які можуть бути не пов’язані ані з самим проєктом, ані з
професійним бізнес-інвестуванням. Краудфандинг - це спосіб добровільного фінансування
проекту всіма бажаючими це зробити.
Звичайно, цей спосіб ніяк не може вважатися способом фінансування великого
бізнесу, однак успішно використовується для фінансування підприємницьких ідей,
повязаних з вирішенням соціальних, екологічних, побутових, освітніх, наукових,
економічних завдань міст, регіонів.
Відмінність краудфандингу від венчурного фінансування полягає у збереженні
власності проекту за підприємцем.
Такий збір фінансування зазвичай здійснюють через краудфандингові платформи
(сайти), які перевіряють всі проєкти на достовірність та реалістичність, а потім
моніторять збір коштів і саму реалізацію. Краудфандингова платформа – це он-лайн
платформа, на якій розміщуються підприємницькі ідеї. Найпопулярнішими способами
звернення до громадськості є: соціальні медіа, електронна та звичайна пошта, місцеві ЗМІ.
Окрім стартап-проєктів, краудфандингові платформи залучають і юридичні особи
для акумулювання коштів для реалізації підприємницьких проектів (відкриття броварен,
крафтових виробництв, піцерій тощо).

 УКРАЇНСЬКІ КРАУДФАНДИНГОВІ ПЛАТФОРМИ

Спільнокошт (Biggggidea)
Які проєкти підтримує: Спільнокошт публікує проєкти у сферах соціального розвитку та
інновацій, екології, соціального підприємництва, освіти, науки, технологій, культури,
мистецтва, урбаністики тощо та проекти на перетині цих тем. 
Умови: кошти виплачуються проєкту, якщо збереться вся зазначена сума чи хоча б 50%
від неї. 
Платформа отримує 10% від зібраної суми у випадку вдалого завершення проєкту.  Усі
гроші з проєкту, що вважається невдалим, обов’язково повертаються на рахунки
вкладників.
Термін дії кампанії визначає автор. Але не більше 100 календарних днів з дати публікації
проєкту на сайті.
КУБ
Українська краудінвестингова платформа, заснована на базі ПриватБанку. Залучає
інвесторів до фінансування бізнес-проєктів за принципом краудфандингу
(краудінвестинг).
Які проєкти підтримує: відкриття малого та середнього бізнесу; підприємців, які
шукають способи розширення власної справи.
Умови: позичальниками можуть бути юридичні особи або підприємці, які працюють у
бізнесі більше ніж 1 рік і мають відкритий рахунок у ПриватБанку.
Всі інвестиційні вклади на цьому майданчику застраховані. 
Прибуток інвесторів, залучених до проєктів КУБа чітко диференційований: менше
вкладаєш – маєш меншу частку повернення. Вклавши 1000 грн інвестор отримає 230 грн
на рік. А за 20 тис грн можна розраховувати на додаткові 4600 грн за 12 місяців.
Na-Starte
Na-Starte українська краудінвестингова платформа. 
Працює як магазин-предпродаж: надаючи фінансову підтримку автору проєкту, спонсор
робить попереднє замовлення на продукт або послугу, а не просто вкладає гроші.
Які проєкти підтримує: стартапи, комерційні і суспільно-соціальні проєкти та розробку
бізнес-ідей. 
Умови: Кошти виплачуються проєкту, якщо збереться вся зазначена. 
Платформа отримує 8% від зібраної суми у випадку вдалого завершення проєкту. 
Усі гроші з проєкту, що вважається невдалим, обов’язково повертаються на рахунки
вкладників.
Mo.Cash
Платформа Mo.Cash – перший онлайн-сервіс в Україні, що допомогає зустрітися
підприємцю і приватному кредитору/позичальнику/інвестору.
Які проєкти підтримує: малий бізнес з різних економічних сфер, який шукає
позичковий/кредитний/інвестиційний капітал.
Умови: максимальна сума позики, яку можна отримати тут – 500 000 гривень.
Якщо проєкт набере необхідну суму, платформа візьме 4% за адміністрування.
https://startbusiness.com.ua/kraudfandyngovi-platformy/

20 краудфандингових компаній https://uaspectr.com/2020/05/18/20-

kraudfandyngovyh-platform/
 Тема. Оподаткування та звітність суб'єкта підприємницької
діяльності

1. Поняття податків та зборів, функції податків, види податків

2. Спрощена система оподаткування. Поняття та переваги
3. Групи платників податків
4. Обмеження для застосування спрощеної системи оподаткування в
підприємницькій діяльності
5. РРО – як елемент системи контролю нарахування та сплати податків суб'єктами
підприємництва
6. Обов'язкова та додаткова реєстрація платника податків
7. Податкова звітність суб'єктів підприємництва спрощеної системи оподаткування
8. Внутрішні документи суб'єктів підприємництва спрощеної системи оподаткування
9. Фінансова звітність підприємців, які є платниками єдиного податку
10. Звітність підприємців на загальній системі оподаткування
11. «Нульова» звітність
12. Електронні сертифікати АЦСК
13. Програмне забезпечення для подання звітності

1. Поняття податків та зборів, функції податків, види податків

Податки – це обов'язкові платежі, що стягуються державою з доходів або майна
юридичних або фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави та
комунальної (територіальної) влади.
Збори – це платежі, які є умовою здійснення відносно їх платників певних дій. На
сьогодні до зборів відносяться: Єдиний соціальний внесок, військовий збір, туристичний
збір, збір за місця для паркування транспортних засобів.
В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що є обов'язковими до сплати на
усій території України.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в
межах граничних розмірів ставок, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад
об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним
планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до
сплати на території відповідних територіальних громад.
До загальнодержавних податків належать:
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
податок на додану вартість;
акцизний податок;
екологічний податок;
рентна плата;
мито.
До місцевих податків належать:
податок на майно;
єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
збір за місця для паркування транспортних засобів;
туристичний збір.
Таблиця – Об'єкти оподаткування та ставки податків
Податок Об'єкт оподаткування Ставка податку
Об'єкти оподаткування та ставки загальнодержавних податків
податок на прибуток із джерелом походження з України та 18%
прибуток за її межами
підприємств
податок на -загальний місячний (річний) оподатковуваний 18%
доходи дохід
фізичних осіб -доходи з джерела їх походження в Україні
(виплати, надання)
-іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з
джерел за межами України
податок на -постачання товарів на митній території України 20%
додану - постачання послуг на митній території України 0% (експорт)
вартість -ввезення товарів на митну територію України
7 % (імпорт
- вивезення товарів за межі митної території лікарських засобів,
України фільмів тощо)
- постачання послуг з міжнародних перевезень 14% (імпорт с/г
пасажирів і багажу та вантажів залізничним, продукції з УКТ
автомобільним, морським і річковим та ЗЕД: 1001, 1003,
авіаційним транспортом 1005, 1201, 1205,
1206 00.
акцизний Вартість реалізованих на митній території Імпорт: Ставки див.
податок України та вартість ввезених: стаття 215.3 ПК
Роздрібна торгівля:
-спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, 215.3.10. Для пива,
алкогольні напої, пиво (крім квасу "живого" алкогольних напоїв,
бродіння); тютюнових
-тютюнові вироби, тютюн та промислові виробів, тютюну та
замінники тютюну; промислових
замінників тютюну,
-рідини, що використовуються в електронних ставка податку
сигаретах; становить 5
-пальне, у тому числі товари (продукція), що відсотків
використовуються як пальне для заправлення
автомобілі легкові, кузови до них, причепи та
напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби,
призначені для перевезення 10 осіб i більше,
транспортні засоби для перевезення вантажів;
-електрична енергія
екологічний Обсяги та види забруднюючих речовин, які Стаття 243 ПК
податок викидаються в атмосферне повітря
стаціонарними джерелами, у водні об'єкти;
радіоактивні відходи, обсяги електричної енергії,
виробленої атомними електростанціями тощо
рентна плата -користування надрами для видобування Стаття 252.20 ПК
корисних копалин
 -за користування радіочастотним ресурсом
України;
-за спеціальне використання води
- за транспортування нафти і нафтопродуктів
магістральними нафтопроводами та
нафтопродуктопроводами
мито Ввезення/вивезення товарів та послуг
Об'єкти оподаткування та ставки місцевих податків
податок на
майно
Єдиний
податок
Об'єкти та ставки місцевих зборів
збір за місця
для
паркування
транспортних
засобів
туристичний
збір

Рисунок 1 – Структура податкових надходжень до державного бюджету України

2. Спрощена система оподаткування. Поняття та переваги.

 Спрощена система оподаткування (ССО) в Україні – це особливий механізм
справляння податків та зборів, який займається встановленням заміни сплати окремих по-
датків та зборів на сплату єдиного податку.
Спрощена система оподаткування має певні переваги:
- звільняє від сплати окремих видів податків, таких як податок на прибуток, податок
на доходи фізичних осіб, ПДВ, земельний податок і т. д.;
- надання права вибору сплати ПДВ;
- спрощення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності була запроваджена у липні 1998 р. з
метою захисту законних інтересів суб’єктів малого підприємництва й як захід щодо їх
легалізації.
Дана система не одразу набула поширення серед підприємців у зв’язку з низьким порогом
щодо отримання доходів у 200 тис грн. У червні 1999 р. до єдиного податку внесли зміни.
Було піднято граничний обсяг виручки для фізичних осіб до 500 тис грн, юридичних осіб
– до 1 млн грн. У більш-менш незмінному стані єдиний податок функціонував до 2011 р.
У результаті компромісу чинний механізм єдиного податку було унормовано у Главі 1
Розділу ХIV Податкового кодексу України.

Єдиний податок належить до місцевих податків, фіксовані ставки єдиного податку

встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб –
підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської
діяльності, з розрахунку на календарний місяць та надходить до місцевого бюджету.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати
спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам та реєструється
платником єдиного податку.
 Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та
подання податкової звітності з таких податків і зборів:
1) податку на прибуток підприємств;
2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що
отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої -
четвертої групи (фізичної особи);
3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг,
місце постачання яких розташоване на митній території України;
4) податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що
використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження
господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого
майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому
праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення
сільськогосподарського товаровиробництва;
5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку
четвертої групи.
3. Групи платників єдиного податку
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності, поділяються на 4 групи платників єдиного податку. Ставки єдиного податку
для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру
прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня
податкового (звітного) року), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру
мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного)
року, третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю
найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на
ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і
обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 167 розмірів мінімальної
заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;
2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність
з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню,
виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за
умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними
у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої
законом на 1 січня податкового (звітного) року.
3) третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих
осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та
юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у
яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної
заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;
4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники:
а) юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка
сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік
дорівнює або перевищує 75 відсотків;
б) фізичні особи - підприємці, які провадять діяльність виключно в межах
фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про
фермерське господарство", за умови виконання сукупності таких вимог:
здійснюють виключно вирощування, відгодовування сільськогосподарської
продукції, збирання, вилов, переробку такої власновирощеної або відгодованої продукції
та її продаж;
провадять господарську діяльність (крім постачання) за місцем податкової адреси;
не використовують працю найманих осіб;
членами фермерського господарства такої фізичної особи є лише члени її сім’ї у
визначенні частини другої статті 3 Сімейного кодексу України;
площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у власності та/або
користуванні членів фермерського господарства становить не менше 0,5 гектара, але не
більше 20 гектарів сукупно.
Об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа
сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або
земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у
власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у
тому числі на умовах оренди.
Базою оподаткування податком для платників єдиного податку четвертої групи для
сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка 1 гектара
сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) з
урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного станом на 1 січня базового податкового
(звітного) року.
Вибір групи оподаткування субєктом підприємництва здійснюєтьмя на підстві заяви. Реєстрація
суб’єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних
записів до реєстру платників єдиного податку

4. Обмеження для застосування спрощеної системи

оподаткування в підприємницькій діяльності

Таблиця - Обмеження під час застосування системи оподаткування суб’єктами підприємництва

Система Обмеження за
оподаткування
статусом кількістю за видом діяльності обсяг доходу протягом
підприємця працівників календарного року

Загальна Немає обмежень

тільки не виключно роздрібний продаж товарів не перевищує 167 розмірів

фізичні використовуват з торговельних місць на ринках мінімальної заробітної
Платники 1-ї особи и працю та/або провадять господарську плати
групи підприємці найманих осіб, діяльність з надання побутових
послуг населенню

Платники 2-ї фізичні не більше 10 надання послуг, у тому числі не більше 834 розміри
групи особи - найманих побутових, платникам єдиного мінімальної заробітної
підприємці працівників податку та/або населенню, плати
виробництво та/або продаж товарів,
діяльність у сфері ресторанного
господарства

Платники 3-ї фізичні Немає Немає обмежень, окрім тих, що не більше 1167 розмірів
групи особи обмежень зазначені в табл. мінімальної заробітної
підприємці плати

Немає Немає обмежень, окрім тих, що не більше 1167 розмірів

юридичні
обмежень зазначені в табл. мінімальної заробітної
особи
плати

Платники 4-ї фізичні не вирощування, відгодовування площа землі не менше 0,5

групи особи використовують сільськогосподарської продукції, гектара, але не більше 20
працю збирання, вилов, переробку такої гектарів сукупно
(лише для найманих осіб. власновирощеної або відгодованої
фермерськог продукції та її продаж, окрім тих, що
о Працюють зазначені в табл.
господарств лише члени сімї
а)

Немає сільськогосподарське виробництво, частка

обмежень окрім тих, що зазначені в табл. сільськогосподарського
всі юридичні товаровиробництва за
особи попередній податковий
(звітний) рік дорівнює або
перевищує 75 відсотків

Джерело: розроблено на основі Податкового кодексу України [

 Не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп:
1. суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які
здійснюють:
1) діяльність з організації, проведення азартних ігор, лотерей (крім розповсюдження
лотерей), парі (букмекерське парі, парі тоталізатора);
2) обмін іноземної валюти;
3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного
продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних
осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових
вин);
4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,
у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу
(реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного
каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння);
5) видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин
місцевого значення;
6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування,
яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування",
сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього
Кодексу;
7) діяльність з управління підприємствами;
8) діяльність з надання послуг пошти (крім кур’єрської діяльності), діяльність з
надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та
експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку
(місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого
телефонного зв’язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної
мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів
електрозв’язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг
рухомого (мобільного) телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та
експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку,
діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації
телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового
радіомовлення та телемереж;
9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації
торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;
10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;
2. фізичні особи - підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження
(група 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту;
3. фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа
яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких
перевищує 400 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх
частини, загальна площа яких перевищує 900 квадратних метрів;
4. страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові
компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного
забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом;
реєстратори цінних паперів;
5. суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що
належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або
перевищує 25 відсотків;
6. представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи,
яка не є платником єдиного податку;
7. фізичні та юридичні особи - нерезиденти;
 8. платники податків, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного
податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник
внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Не можуть бути платниками єдиного податку четвертої групи:

1. суб’єкти господарювання, у яких понад 50 відсотків доходу, отриманого від
продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її
переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних
квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на
праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин
і птахів, хутряних виробів і хутра (крім хутрової сировини);
суб’єкти господарювання, діяльність яких згідно з КВЕД-2010 відноситься до класів
01.47 (розведення свійської птиці), 01.49 (в частині розведення та вирощування перепелів
і страусів) та 10.12 (виробництво м’яса свійської птиці);
2. суб’єкти господарювання, що провадять діяльність з виробництва підакцизних
товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30),
вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного
виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції,
вин виноградних, вин плодово-ягідних та/або напоїв медових, вироблених та розлитих у
споживчу тару малими виробництвами виноробної продукції з виноматеріалів виключно
власного виробництва (не придбаних), отриманих шляхом переробки плодів, ягід,
винограду, меду власного виробництва, а також крім електричної енергії, виробленої
кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії (за
умови, що дохід від реалізації такої енергії не перевищує 25 відсотків доходу від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) такого суб’єкта господарювання);
3. суб’єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має
податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії
обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Ставки єдиного податку

Система оподаткування
№
Критерій Спрощена
з/п
Загальна Платник 1 Платник Платник 3 Платник
групи 2 групи групи 4 групи
Податок на доходи Єдиний податок: не Єдиний податок: не Єдиний податок від Єдиний податок,
18%, ЄСВ – 22% та більше 10% більше 20% доходу: 3% і ПДВ; ставка залежить від
1 Ставки прожиткового мінімальної виду та площі
податку військовий збір 1,5% мінімуму зарплат 5% без ПДВ земельної ділянки

2 Максимальний 2481*0,1=248,1 грн 6500*0,2=1300 грн

розмір податку
в 2022 році

ЄСВ за 22% від мінімальної 22% від 22% від 22% від
власника заробітної плати мінімальної мінімальної мінімальної
заробітної плати заробітної плати заробітної плати

(всі члени
фермерського
 господарства)

ЄСВ за 22% від окладу 22% від окладу 22% від окладу
найманого
працівника

ПДФО не сплачується не сплачується не сплачується

(податок на
доходи
фізичних
осіб) за
власника

ПДФО за 18% від окладу 18% від окладу 18% від окладу 18% від окладу
найманого
працівника

Військовий не сплачується не сплачується не сплачується

збір за
власника

Військовий 1,5% від окладу 1,5% від окладу 1,5% від окладу 1,5% від окладу
збір за
найманого
працівника

є платником ПДВ За ставкою 3% є

платниками ПДВ,
3 Реєстрація Не є платниками ПДВ Не є платниками за ставкою 5% не є Не є платниками
платником ПДВ ПДВ
ПДВ платниками ПДВ
Збільшено ставку військового збору з 1,5% до 3,0% (пп. 1.3 п.16-1 підрозд. 10 
“Інші перехідні положення” розд. ХХ “Перехідні положення” ПКУ).
Тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану не підлягають
оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового
забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та
працівників ЗСУ, Нацгвардії України, СБУ, Служби зовнішньої розвідки України,
Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу,
військовослужбовців, працівників МВС України, Управління державної охорони
України, Держспецзв’язку України, інших утворених відповідно до законів України
військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в
здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і
стримування збройної агресії рф (пп. 1.7 п. 16-1 підрозд. 10  “Інші перехідні
положення” розд. ХХ “Перехідні положення” ПКУ).
 Для платників єдиного податку четвертої групи розмір ставок податку з одного
гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду залежить від категорії
(типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування):
- для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у
гірських зонах та на поліських територіях, а також сільськогосподарських угідь, що
перебувають в умовах закритого ґрунту) - 0,95% до нормативної грошової оцінки землі;
- для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських
територіях, - 0,57;
- для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у
гірських зонах та на поліських територіях) - 0,57;
- для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських
територіях, - 0,19;
- для земель водного фонду - 2,43;
- для сільськогосподарських угідь, що перебувають в умовах закритого ґрунту, -
6,33.
- для сільськогосподарських угідь, на яких розташовані будівлі, споруди
сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до
підкласу "Будівлі для птахівництва" (код 1271.2) Державного класифікатора будівель та
споруд ДК 018-2000, або для сільськогосподарських угідь, які використовуються для
обслуговування таких будівель, споруд, з урахуванням даних Державного земельного
кадастру, - 50.

Мінімальний розмір заробітної плати та прожитковий мінімум визначається на кожний рік

в Законі України «Про Державний бюджет України на …. рік». Так у Законі України «Про
державний бюджет України на 2022 рік» Мінімальна заробітна плата з 1.01.2022 р – 6500
грн, з 01.10.2022 р – 6700 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2022 році –
2481 грн.
Нормативну грошову оцінку землі здійснює Державна служба України з питань
геодезії, картографії та кадастру. Дані про нормативну грошову оцінку окремої
земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної
грошової оцінки земель, який підприємець замовляє в електронному вигляді на сайті
Держгеокадастру https://www.kmu.gov.ua/service/vityag-pro-normativnu-groshovu-otsinku
Індексацію грошової оцінки землі здійснює Держгеокадаст (Державна служба
України з питань геодезії, картографії та кадастру ). Індекс розраховується в
залежності від індексу інфляції.
Довідник показників нормативної грошової оцінки земель населених пунктів див.
на сайті Держгеокадастру
 Ставки єдиного податку при перевищені критеріїв оподаткування
Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої -
третьої групи (фізичні особи - підприємці) у розмірі 15 відсотків:
1) до суми перевищення обсягу доходу
2) до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у реєстрі
платників єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;
3) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж
зазначений у цій главі;
4) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права
застосовувати спрощену систему оподаткування;
 5) до доходу, отриманого платниками першої або другої групи від провадження
діяльності, яка не передбачена для даної групи оподаткування.
Ставки єдиного податку для платників третьої групи (юридичні особи)
встановлюються у подвійному розмірі ставок,:
1) до суми перевищення обсягу доходу,;
2) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж
зазначений у цій главі;
3) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права
застосовувати спрощену систему оподаткування.
Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними,
міськими радами або радами об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із
законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб -
підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської
діяльності, з розрахунку на календарний місяць:
У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів
господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку,
встановлений для таких видів господарської діяльності.
У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп господарської
діяльності на територіях більш як однієї сільської, селищної, міської ради або ради
об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним
планом формування територій громад, застосовується максимальний розмір ставки
єдиного податку, встановлений цією статтею для відповідної групи таких платників
єдиного податку.

2. РРО – як елемент системи контролю нарахування та сплати податків

суб'єктами підприємництва
Всі господарські операції суб'єктів підприємництва повинні бути прозорими
та базуватися виключно на дотриманні норм законодавства. Для реалізації
вище визначених принципів застосовуються реєстратори розрахункових
операцій (РРО). Використання РРО дозволяє одночасно здійснювати
контроль за процесами нарахування податків при реалізації товарів та послуг.

Правові відносини у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій

та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (ПРРО) регулюються Законом
України від 06 липня 2021 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»
Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські
одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють
розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
З 01.01.2022 року застосування РРО та/або ПРРО є обов’язковим для фізичних осіб
– підприємців – платників єдиного податку ІІ-ІІІ та четвертої груп при продажу товарів,
робіт, послуг, у разі здійснення ними розрахункових операцій незалежно від виду
діяльності та обсягу доходу
Постановою КМУ від 23.12.2021 №1359 «Про внесення змін до постанови Кабінету
Міністрів України від 23 серпня 2000 №1336» внесено зміни до постанови №1336, які
визначають, що підприємці платники єдиного податку, що провадять роздрібну торгівлю
на території села мають право здійснювати розрахунки без застосування РРО/ПРРО, але з
використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, крім
випадків:
- роздрібної торгівлі в торгівельних об’єктах, в яких здійснюється також  торгівля
підакцизними  товарами;
- дистанційної торгівлі, зокрема, торгівлі через Інтернет;
- прийняття рішень сільськими  радами та радами ОТГ  про обов’язкове 
застосування на  території  села РРО/ПРРО.  
Закон № 265  передбачає РРО:
 у вигляді  технічного  пристрою (апарату); даний  різновид  часто називають
«класичним» РРО;
 у вигляді певного  програмного забезпечення, яке може бути встановлено  на
любий персональний комп’ютер (ПК) або  гаджет; таке програмне забезпечення
визначають як  програмне РРО.
Продавець повинен на вимогу покупця надати документ із фіскальними даними по
розрахунковій операції (фіскальний чек), який друкується класичним РРО на папері.
Закон № 265 як альтернативу паперовому варіанту передбачає надання програмним
РРО QR-коду, за допомогою якого у покупця є можливість самостійно отримати
фіскальний чек встановленої форми в електронному вигляді.
ПРРО (програмний реєстратор розрахункових операцій) - програмно-технічний
комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції, призначені для реєстрації розрахункових
операцій під час продажу товарів чи послуг.
Програмний РРО (ПРРО) – являє собою спеціалізоване програмне забезпечення,
що можна встановити на будь-який пристрій, зручний для користувача. Це може бути
комп'ютер, смартфон, планшет, ноутбук тощо. ПРРО відправляє створені чеки на сервер
податкової служби в електронному вигляді. А вже покупцю чек можна надати одним із
наступних способів: 
роздрукувати на будь-якому принтері; 
відправити чек: через месенджер, на електронну пошту, у вигляді SMS чи шляхом
сканування QR-коду. 
Які ж варіанти ПРРО може обрати підприємець?
безкоштовні програмні рішення від ДПС;
програмні реєстратори від українських розробників з розширеним функціоналом. 
Програмний РРО від ДПС (безкоштовний).
Його можна завантажити відразу з сайту ДПС. А програмну касу можна встановити
на пристрої з операційними системами Android та Windows. 
Безкоштовна каса надає користувачу можливість працювати з основними
функціями: фіскалізація операцій та робота з електронними чеками. 
Перевагами використання ПРРО є:
миттєва реєстрація електронних чеків на сервері ДПС;
ведення обліку товарів;
видача покупцю електронних чеків у будь-якій формі (Е-mail, СМС, вайбер);
автоматичне створення Z-звітів на підставі розрахункових підсумків;
фіксування дати, часу та деталей розрахункової операції;
безкоштовність (програмне рішення  ДПС).

5. Обов'язкова та додаткова реєстрація платника податків

Суб'єкти господарювання – як юрособи, так і фізособи-підприємці –
реєструються як платники ПДВ в обов'язковому або добровільному порядках.
 Суб'єкти господарювання зобов'язані реєструватися платником ПДВ,
якщо загальна сума оподатковуваних постачань товарів (послуг) протягом
останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 1 000 000 грн. (без
урахування ПДВ).
Суб'єкт господарювання може реєструватися платником ПДВ добровільно
– якщо загальна сума оподатковуваних постачань у нього становить менше 1
000 000 грн. або якщо оподатковуваних постачань у нього ще не було, але при
цьому він вважає доцільним стати платником ПДВ.
Реєстрація платником ПДВ підтверджується витягом з реєстру платників
податку на додану вартість

6. Податкова звітність суб'єктів підприємництва спрощеної системи

оподаткування

Платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу

податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного
податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу,
щомісячні авансові внески, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого,
обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.
Платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу
податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального
податкового (звітного) періоду.
Платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи) у складі податкової
декларації платника єдиного податку за IV квартал податкового (звітного) року подають
також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого, обчисленого і сплаченого в
порядку, визначеному законом для даної категорії платників.
Податкова декларація подається до контролюючого органу за місцем податкової
адреси.
Строки подання тa податкові періоди
Для всіх юридичних осіб, а також підприємців третьої групи звітним періодом є
календарний квартал, і декларацію вони надають протягом 40 календарних днів,
наcтyпних за останнім календaрним днем звітного (податкового) квартaлу.
Для підприємців першої і другої груп звітний період доpiвнює календарному року
(згідно п. 296.2 cт. 296 ПКУ).
Четверта група платників надає декларацію не пізніше 20 лютого пoточного року.

Звітність з ЄСВ
ФОП надають річну звітність з ЄСВ у вигляді додатку 1 декларації єдиного
податку.  Юридичні особи надають Об'єднана звітність  (про ЄСВ, податок на доходи та
військовий збір з виплат працівникам та іншим фізичним особам) щоквартально у ДПІ за
місцезнаходженням юрособи.
 7. Внутрішні документи суб'єктів підприємництва спрощеної системи
оподаткування

Книга обліку доходів (ФОП 1 і 2 груп)

Книга обліку являє собою єдину форму обліку фактично надбаних доходів.
Підприємці, які працюють на спрощеній системі, вказують тільки доходи, ФОПи на
загальній системі прописують прибутки та витрати. Вести книгу доходів за всіма
правилами потрібно, щоб було що надати інспектору під час перевірки. Відсутність книги
є причиною для застосування податкових санкцій.
Нововведення з 2021 року
З 2021 року вести книгу доходів та витрат можна через власний електронний
кабінет в електронному чи паперовому вигляді. Книгу в податковій можна не реєструвати.

ФОП-єдинники І-ІІІ групп (окрім платників ПДВ) починаючи із 01.01.2021 року

зможуть вести облік доходів у довільній формі в паперовому та/або електронному
вигляді шляхом помісячного відображення отриманих доходів. Водночас ФОП
платники єдиного податку ІІІ групи - платники ПДВ вестимуть облік доходів у довільній
формі шляхом помісячного відображення доходів та витрат. Саме так Законом №
786 відкоригували порядок ведення обліку доходів для ФОПів.
Також для ФОПів та фізосіб, які провадять незалежну професійну діяльність, Закон №
786 дає можливість вести облік доходів і витрат у зручній для них формі - паперовій
та/або електронній, у т.ч. через Електронний кабінет.
Тому фактично скасовується вимога обов'язкового ведення книги обліку доходів для
ФОП - платників єдиного податку І-ІІІ груп, а також її реєстрація в ДПС.

8. Фінансова звітність підприємців, які є платниками єдиного податку

Форми фінзвітності за НП(С)БО 25

Фінансова звітність малого

Фінансова звітність мікропідприємства
підприємства
Баланс форма № 1-мс
Баланс форма № 1-м
Звіт про фінансова результати ф. № 2-мс
Звіт про фінансова результати ф. № 2-м

Використовують:
— малі підприємства* (крім платників
єдиного податку 3 групи);
— представництва іноземних суб’єктів
господарської діяльності
Використовують
— мікропідприємства;
— підприємства — платники єдиного
податку 3 групи;
— непідприємницькі товариства (тобто
неприбуткові організації)
 Баланс (форма № 1-м)
У Балансі відображають активи, зобов’язання та власний капітал. І головне правило
Балансу: підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань і власного
капіталу.
Баланс стандартно складається з 2 частин: активу та пасиву. У графі 1 визначено
найменування статей, у графі 2 — їх код, у графі 3 відображають показники відповідної
статті на початок звітного року. Наголошуємо — не періоду, а саме року! Їх беруть із
річного минулорічного балансу. Тож, під час складання проміжного квартального балансу
показники цього рядка протягом року не змінюються. До графи 4 записують дані станом
на кінець звітного періоду (залежно від періоду складання). У разі складання квартальної
звітності показники наводять наростаючим підсумком із початку звітного року.

Звіт про фінансові результати (ф.2-м).

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної,
правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки та збитки від
діяльності підприємства за звітний період.

Юридичні особи - платники єдиного податку третьої групи використовують дані

спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням
положень пунктів 44.2, 44.3 статті 44 цього Кодексу.

9. Звітність підприємців на загальній системі оподаткування

Стандартні п'ять форм фінансової звітності

(ф.1,2,3,4,5)
Фінансова звітність Податкова
звітність
Спрощена 1, 2 групи Книга доходів Податкова
декларація
Спрощена 3 група фізична особа Книга доходів і витрат Податкова
декларація
Спрощена 3 група юридична особа Ф.1-м, ф-2 м Податкова
Ф.1-мс,ф-2-мс декларація
Загальна система оподаткування 5 форм звітності
(баланс, ф. 1,2,3,4)

10. «Нульова» звітність

 «Нульова» звітність - це такий вид податкової звітності, в якій всі дані, крім
інформації про платника податків, дорівнюють нулю. 
 «Нульова» звітність подається платниками податків за звітний період, в якому не
велася господарська діяльність в терміни, відповідні для регламентованої звітності даного
платника податків.
Платник податків зобов'язаний  за  кожний звітний  період  подавати
податкові декларації по кожному окремому податку,  платником якого він 
є... незалежно від  того,  чи здійснював  такий платник податку господарську
діяльність в звітному періоді.
Платники податків подають «нульову»  звітність в такі періоди своєї діяльності:
 після державної реєстрації платника податків (господарська діяльність в звітному
періоді ще не почалася);
 господарська діяльність припинена з приводу сезонного характеру роботи
підприємства;
 підприємство не веде господарської діяльності – не здійснюється придбання або
постачання товарів, робіт або послуг з будь-якої причини.
 Відсутність господарської діяльності у суб'єкта підприємницької діяльності
фіксується за умови, якщо:
- немає руху грошових коштів на банківському рахунку і в касі;
- немає виплат найнятим робітникам.
  «Нульова» звітність подається по кожному податку у встановлені для цього
податку терміни всіма платниками податків:
 фізичними особами-підприємцями,
 юридичними особами.
 
11. Електронні сертифікати АЦСК: АЦСК ІДД Міндоходів; АЦСК Україна;
АЦСК «MASTERKEY»; АЦСК «ІВК», АЦСК «Ключові СИСТЕМИ».

https://ca.masterkey.ua/regulatory-docs/

В 2017 році був прийнятий Закон України «Про електронні довірчі послуги» (від 5
жовтня 2017 року
№ 2155-VIII), яким введено в дію електронний підпис та визначено правові засади його
використання. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19#Text
Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших
електронних даних або логічно з ними пов’язуються і використовуються ним як підпис.
З 7 листопада 2018 року відповідно до закону України “Про довірчі послуги”
електронний підпис може бути у трьох категоріях:
1. Простий ЕЦП та печатка – низький рівень довіри;
 2. Удосконалений ЕЦП та печатка – середній рівень довіри;
3. Кваліфікований ЕЦП та печатка – високий рівень довіри.
Відповідно лише КЕП (кваліфікований електронний підпис) з високим рівнем
довіри відповідає власноручному (частина 4 статті 18 Закону про ЕДП).
Електронний цифровий підпис створюється шляхом генерації цифр при
шифруванні даного електронного документа на основі його вмісту. Візуально ЕЦП
відображається як набір цифр.
Завдяки спеціальному програмному забезпеченню, що пропонується до
використання виробниками (центрами сертифікації ключів), відбувається шифрування та
дешифрування ЕЦП. Саме тому є ще один ключ у вигляді електронного документу, який
підтверджує правомірність згенерованого ключа.
Отримати ЕЦП можна у акредитованих спеціальних Центрах сертифікації ключів
(ЦСК). Є центри, які створені при державних структурах, а є і недержавні. Реєстр ЦСК
веде “Центральний засвідчувальний орган” при Міністерстві Юстицій. Сьогодні в реєстрі
приблизно 25 акредитованих ЦСК та кілька без акредитацій. Відмінно від акредитованих
центрів, неакредитовані не мають право видавати посилені сертифікати відкритих ключів. 
Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який
створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на
кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Видачу КЕП здійснюють акредитовані центри (АЦСК ІДД Міндоходів; АЦСК
Україна; АЦСК «MASTERKEY»; АЦСК «ІВК», АЦСК «Ключові СИСТЕМИ»), які
забезпечують виконання вимог щодо надання послуг електронного цифрового підпису.
Акредитований центр під час надання послуги сертифікації фізичним та юридичним
особам зобов'язаний генерувати відкритий та особистий ключі підписувача, формувати
сертифікат згідно із законом.

КЕП використовується для підписання електронних документів і надання їм

юридичної сили нарівні з паперовими документами.
КЕП можуть використовувати юридичні та фізичні особи.
Для ФОП підприємців та юридичних осіб, які використовують електронний
документообіг виникає потреба в:
1) КЕП власника, бухгалтера та інших осіб, уповноважених підписувати
документи
2) Кваліфікованій електронній печатці
Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка
створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на
кваліфікованому сертифікаті електронної печатки;
Сертифікат відкритого ключа - електронний документ, який засвідчує належність
відкритого ключа фізичній або юридичній особі, підтверджує її ідентифікаційні дані
та/або надає можливість здійснити автентифікацію веб-сайту;
Для окремих субєктів дгосподарської діяльності обов’язковою є вимога
використання захищених носіїв КЕП. Така вимога стосується:
 нотаріусів та державних реєстраторів;
 органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств державної
форми власності.
 Всі інші субєкти підприємництва за бажанням теж можуть використовувати
захищені носії КЕП.

Захищений носій ключової інформації являє собою пристрій, призначений для

безпечного зберігання кваліфікованого електронного підпису КЕП (попередня абревіатура
– ЕЦП).  По суті це апаратно-програмний засіб, виконаний у вигляді токена – USB-
пристрою (зовні схожого на флешку) або смарт-карти (пластикової картки з чіпом).
Використання звичайної флешки не вбереже підпис від копіювання та
компрометації. Тому застосовуються носії з криптографічним захистом, що гарантують
існування КЕП у єдиному екземплярі. Усі операції виконуються всередині носія.
Витягнути будь-яким засобом секретний ключ з захищеного носія неможливо.
При втраті або крадіжці носія підібрати пароль неможливо — після певної
кількості невдалих спроб (залежить від виробника) токен блокується.
Які види захищених носіїв пропонують виробники?
 Токен (USB-пристрій)
 Смарт-карта
 Мережевий криптомодуль «Гряда»
Особливості захищених носіїв:
 Забезпечують невилучення секретного (особистого) ключа КЕП. Секретний
ключ ніколи не залишає носій. Таким чином, ключ існує в єдиному екземплярі і
копіювання ключа неможливе.
 Генерація ключа і всі операції з ним виконуються всередині носія. При
підписанні документ передається в носій, обчислення КЕП проводиться всередині носія.
 Носій захищений паролем доступу, кількість спроб введення якого
обмежено. Це захищає ключ від несанкціонованого використання в разі втрати носія.
Переваги захищених носіїв:
 Ключ неможливо скопіювати, отже, зловмисник не зможе непомітно
викрасти ключ, навіть якщо носій залишився без нагляду.
 Шкідливі програми не зможуть перехопити ключ з пам’яті комп’ютера в
момент підписання і передати зловмисникові.
 Віруси і програми-шифрувальники не можуть пошкодити ключ на носії.
 Навіть в разі втрати носія з ключем ймовірність швидкого підбору пароля до
носія мінімальна, і користувач встигне заблокувати свій сертифікат.
Недоліки захищених носіїв:
 Ключ неможливо скопіювати, отже, неможливо створити резервну копію на
випадок поломки носія (або для передачі бухгалтеру, наприклад).
  Один захищений носій може зберігати лише один секретний ключ. Таким
чином, КЕП директора, бухгалтера, печатки та за потреби інших відповідальних осіб
повинні зберігатися на окремих носіях.
 Неможливо використовувати електронний підпис на веб-ресурсах без
установки на комп’ютер бібліотек (драйверів) для роботи з носієм.
 Висока ціна носіїв.
https://portfel.ua/shho-take-zahishhenij-nosij-etsp-perevagi-ta-nedoliki/

12. Програмне забезпечення для подання звітності.

Безкоштовне програмне забезпечення: Електронний кабінет платника податків; Єдине

вікно надання електронної звітності, «OPZ».

Комерційне програмне забезпечення: «MEDoc IS», «Арт-звіт плюс», «iFin», «1С-Звіт»,

«Соната», «Taxer».

M.E.Doc (My Electronic Document) – програма для подачі звітності та потужна система
електронного документообігу
 ТЕМА №17
БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ
 

ПИТАННЯ ТЕМИ
1. Сутність бізнес-планування та призначення бізнес-плану
2. Технологія розробки бізнес-плану
3. Зміст основних розділів бізнес-плану
 
 
1 Сутність бізнес-планування та призначення бізнес-плану
 
Бізнес-план – це документ, який містить систему заходів і дій,
спрямованих на отримання прибутку, внаслідок реалізації підприємницької
ідеї.
Бізнес-план - це ретельно підготовлений плановий документ реалізації
ідеї (інвестиційного проекту).
Основна ідея бізнес-плану полягає в обгрунтуванні доцільності
залучення інвестицій або фінансування ідеї (за рахунок власних або
позичених коштів). Тому бізнес-план створюється там, де необхідно
залучення додаткового фінансування або інвестора для реалізації проектної
ідеї.
Бізнес-план –це документ, який у у стислій та зрозумілій формі
представляє інформацію про ідею.
Бізнес-план є візитною карткою підприємницької ідеї (проекту) при
переговорах з партнерами, інвесторами і кредиторами.

2 Технологія розробки бізнес-плану

 
Етапи розробки бізнес-плану. У розробці бізнес-планів можна виділити
шість-сім етапів *.
Перший етап підготовки бізнес-плану включає збір інформації про
вимоги до бізнес-планів в обраній галузі і масштабах діяльності.
Другим етапом є визначення цілей підготовки бізнес-плану. План
повинен містити привабливу для цільового ринку комерційну пропозицію
товарів або послуг. З іншого боку, план повинен являти собою привабливу
пропозицію для цільового ринку інвесторів.
Цілі підприємства можуть бути досягнуті, якщо створений план, який
відповідає вимогам інвесторів. Бізнес-план по суті являє собою комерційну
пропозицію інвесторам - "товар", який можуть "купити" інвестори, які
прагнуть отримати дохід від своїх вкладень. План повинен їм дуже
сподобатися, так як "купівля" пов'язана з ризиком.
Третій етап - точне визначення цільових інвесторів. Це можуть бути
вітчизняні кредитні організації, міжнародні фінансові організації, що
займаються фінансуванням розвитку, майбутні партнери або акціонери -
великі підприємства і підприємці, що діють в галузі або регіоні.
Вибір кола інвесторів визначає специфіку змісту бізнес-плану,
необхідність виділити ті чи інші сторони діяльності фірми, економічних
показників. Наприклад, якщо бізнес-план орієнтований на фінансування в
першу чергу за рахунок випуску і розміщення акцій, то необхідно особливу
увагу приділити прогнозом їх котирувань і розмірів дивіденду, визначенню
порядку їх виплати. Якщо суб'єкт господарювання передбачає отримання
банківського кредиту, в бізнес-плані потрібно показати можливості
ефективного страхового забезпечення повернення кредитів.
Четвертий етап підготовки бізнес-плану - це встановлення
загальної структури бізнес-плану.
Бізнес-план може включати розділи:
резюме;
історія підприємства, якщо воно вже діє;
опис продуктів - товарів і послуг;
опис справ в галузі, товарних ринків;
конкуренти, оцінка та вибір конкурентної стратегії;
виробничий план;
план маркетингу;
організаційний план;
фінансовий план та оцінка ризику;
додатки.
П'ятий етап підготовки бізнес-плану передбачає збір інформації,
необхідної для розробки кожного розділу плану. На цьому етапі може бути
необхідна участь експертів і консультантів. Для збору інформації необхідно
скласти перелік відомостей, необхідних для підготовки основних розділів
плану.
Шостий етап підготовки - це безпосереднє складання бізнес-плану.
Як правило, розробка бізнес-плану повинна здійснюватися під керівництвом
того, хто буде керувати реалізацією плану, або безпосередньо керівником,
підприємцем. Йому можуть допомагати консультанти, експерти.
Сьомий етап може полягати в проведенні попередньої експертизи
плану, після чого план може бути представлений інвесторам або кредиторам.

 
3 Зміст основних розділів бізнес-плану
Зміст бізнес-плану
Титульний аркуш
Резюме готується після того, як бізнес-план складений, воно
узагальнює підсумки планування. Резюме повинно включати основні
положення, результати і висновки бізнес-плану. Резюме може складатися з
трьох частин: 1) введення - опис мети плану і суть проекту; 2) основний зміст
- характеристика основних особливостей і показників проекту, що
дозволяють переконатися в можливості успіху; 3) висновок - узагальнення
результатів планування.
Резюме має бути коротким, не більше 3-4 сторінок, краще - одна
сторінка. Резюме - ключова частина документа, воно повинно бути складено
так, щоб у читача виникло бажання продовжити читання бізнес-плану.
Історія підприємства. Розділ складається в тому випадку, якщо
підприємство вже існує і пройшло певний шлях розвитку. Інформація розділу
в основному призначена для зовнішніх читачів, тому, обговорюючи історію
бізнесу, потрібно відзначити реальні успіхи, яких фірма досягла в минулому,
досягнення працівників фірми.
Необхідно вказати, коли було засновано підприємство, які основні
етапи його розвитку, які продукти пропонувалися для ринку, як і роль
вищого керівництва в розвитку підприємства, як розподілені основні ролі в
фірмі.
Підсумки діяльності необхідно пов'язати з наміченими цілями і
орієнтирами. Переважно використовувати кількісні показники.
Опис продуктів - товарів і послуг. Бізнес-план має включати
детальний опис майбутнього товару.
Опис повинен містити такі відомості:
основні споживчі властивості товару і способи його використання.
Ступінь відповідності товару потребам покупців;
оцінки попиту, ціни і тенденції споживання товару, оцінка етапів
життєвого циклу товару;
асортимент подібних продуктів, пропонованих конкурентами,
відмінності товару від товарів конкурентів;
рівень захисту товару патентом, авторськими правами, зареєстрованою
торговою маркою.
Аналіз стану справ у галузі. Описуючи галузь, необхідно показати
абсолютні розміри ринку, чи схильний цей ринок до зростання або застою,
охарактеризувати основні сегменти ринку. Необхідно оцінити, наскільки
чутливий ринок до різних внутрішніх і зовнішніх факторів, схильний він
циклічним і сезонним коливанням. Необхідно описати конкурентів, оцінити
частку ринку, яку вони освоїли, сегменти, на які орієнтуються, врахувати
інші галузеві фактори.
Необхідно обгрунтувати привабливість ринку. Слід вказати свою
потенційну частку, дати прогноз продажів продукту підприємства в
натуральному та вартісному вираженні.
Оцінка конкурентів і вибір конкурентної стратегії. Навіть якщо
підприємство - єдиний виробник і продавець в галузі, воно неминуче
стикається з конкурентними силами, пов'язаними з тим, що багато піт
ребностямі можуть задовольнятися різними засобами.
В конкурентній боротьбі з іноземними підприємствами вітчизняні
підприємства повинні вдаватися до апробованим в міжнародній практиці
конкурентним стратегіям. Наприклад, необхідно використовувати стратегії,
запропоновані Портером. Це дві групи ефективних, але несумісних стратегій:
 1) лідерство у витратах і низьких цінах на стандартизовані товари;
2) лідерство за якістю унікального товару для всіх або зосередження на
обслуговуванні цільових сегментів ринку.
У бізнес-плані має бути охарактеризований вибір стратегій. У плані
повинні бути відповіді на стратегічні питання:
Як краще реалізувати стратегію?
Як змінити структуру підприємства для реалізації стратегії?
Яка необхідна структура фінансування?
Чи потрібно підприємству переходити на новий ринок?
Якщо має бути зміна стратегії або просто вихід на ринок, то необхідно
передбачити можливі відповідні дії конкурентів:
ступінь ймовірності відповідних дій;
їх можливий вплив на фірму;
коли це може статися;
наскільки агресивними вони будуть;
можливість ухилитися від агресивних впливів.
План виробництва. Виклад розділу повинно бути простим, без
вживання технічного жаргону, так як читати цей розділ будуть не тільки
інженери, а й менеджери, економісти, перш за все фінансисти. Всі головні
компоненти виробничої системи повинні бути описані в бізнес-плані.
Крім технічного опису план виробництва повинен включати економічні
розрахунки витрат виробництва. Крім цього, повинні бути дані відповіді на
наступні питання:
Які основні методи виробництва і технології?
Яка структура виробничого процесу і його операцій?
Чи можливе досягнення переваги в операціях?
Які використовуються сировина, матеріали, комплектуючі?
Хто основні постачальники фірми?
Виявлено критичні фактори, вузькі місця виробництва?
Які потужності необхідні для організації виробництва?
Чи існують на підприємстві вже задіяні потужності?
Які витрати і тривалість робіт по створенню нових потужностей?
Яка передбачувана структура витрат?
Як здійснюється контроль якості?
Яке обладнання, необхідне для виробництва?
Де буде розташовано виробництво?
Яка робоча сила, необхідна для ведення виробництва?
План маркетингу. Щоб досягти успіху, фірма повинна отримати
ефективний ринок для свого товару. Основні кроки по створенню такого
ринку описує маркетинговий розділ бізнес-плану.
Потрібно не просто зробити хороший продукт, запропонувати новинку.
Потрібно також завоювати покупців цього товару, залучити до нього людей,
які мають здатність оплачувати покупки, тобто створити платоспроможний
попит на свій товар.
 Маркетинговий розділ бізнес-плану потрібен для того, щоб: 1)
підприємець міг усвідомити основні цілі та завдання, стратегію
маркетингової діяльності фірми; 2) працівники маркетингових підрозділів
фірми могли використовувати план як керівництво для дій з освоєння та
створенню ринку свого товару; 3) інвестори могли переконатися в достатній
місткості і перспективності ринку.
Маркетинговий план повинен завершувати характеристику комплексу
маркетингу в бізнес-плані. Як відомо, основні елементом 1И комплексу - це
товари, ціни, розподіл, що забезпечує доведення товару до споживачів, і
просування шляхом впливу на споживачів і посередників. У розділі плану
повинні бути відповіді на наступні питання:
-Які основні характеристики покупців на тому галузевому ринку, на
який орієнтується підприємство?
-Які групи покупців за рівнем доходів, демографічною ознакою,
поведінковим принципам можна виділити, іншими словами, які основні
сегменти даного ринку?
-На який із сегментів має намір орієнтуватися підприємство?
-На яку частку в даному сегменті ринку може претендувати
підприємство?
-Яка основна методика розрахунку ціни на товар фірми?
-Які канали поширення товарів буде використовувати фірма? Чи буде
вона вдаватися до послуг оптових і роздрібних торговців або пропонувати
товар споживачеві безпосередньо, без посередників п яким способом? Чим
обгрунтований вибір тих чи інших посередників?
-Які заходи вживатиме фірма для ефективного просування своїх
товарів? які і з способів просування - рекламу, стимулювання збуту,
пропаганду, особистий продаж - будуть застосовувати? Як буде визначатися
бюджет для фінансування просування товарів? Чи буде організований відділ
зі зв'язків з громадськістю?
-Чи буде фірма застосовувати систему технічних гарантій на свою
продукцію? Як планується організувати післяпродажний сервіс?
Організаційний план знайомить з організаційно-правової формою
підприємства, розподілом повноважень і відповідальності, системою
управління і організаційною структурою. У ньому повинні бути дані
відповіді на наступні питання:
-Яка організаційно-правова форма підприємства?
-Хто основні пайовики, акціонери? Може бути, необхідно привести
список акціонерів закритого товариства або список великих власників акцій
відкритого товариства. Потрібно надати відомості про них: ім'я та паспортні
дані громадян, реквізити фізичних осіб, кількість і тип акцій, якими вони
володіють.
Фінансовий план
Фінансовий план є найважливішою частиною бізнес-плану, так як
характеризує комерційні результати пропонованого проекту. Він повинен
привернути пильну увагу всіх зацікавлених сторін. Тому при його розробці
необхідно врахувати відмінності в інтересах учасників інвестиційного
проекту. Банкіри будуть цікавитися потенціалом підприємства і вивчати
можливі ризики, можливості повернення позики. Керівники підприємств
зацікавляться зростанням і прибутком.
План повинен містити такі деталі, як дані про обсяг продажів, валового
прибутку, витрати на обладнання і на оплату праці та інші ключові витрати.
Він також повинен включати докладний оперативний аналіз доходів і витрат,
формування чистого прибутку підприємства. Це дозволить інвестору скласти
повне уявлення про рентабельність підприємства.
Фінансові результати першого року реалізації проекту слід
прораховувати і представляти помісячно, другого року - по кварталах, а
третю і наступних - по результатам року. Фінансовий план складається в
кілька етапів.
Прогноз обсягів реалізації є основою фінансового плану.

Розрахунок витрат на реалізацію товарів або послуг. Витрати на

реалізацію товарів або послуг визначаються відповідно до чинних
нормативів, ціновою політикою підприємства та умовами реалізації послуг.
При розрахунку витрат слід використовувати дані попередніх
підрозділів, зокрема підрозділу "Прогноз обсягів реалізації". Витрати
розраховуються по ринках, по роках, а протягом першого року - по місяцях і
кварталах.
Розрахунок витрат на створення виробничої бази. Витрати на
створення виробничої бази визначаються відповідно до поточних цін, діючих
нормативів на проведення будівельно-монтажних робіт. Розраховуються за
роками, а протягом першого року - го кварталах.
Розрахунок забезпеченості матеріальними ресурсами - сировиною,
енергією, водою - технічної і питної. розраховують також витрати на запасні
частини і експлуатаційні матеріали на перші 5 років за календарними
періодами.
Розрахунок забезпеченості трудовими ресурсами. Він включає
розрахунок чисельності ІТП, виробничих робітників, визначення форм
залучення персоналу необхідної кваліфікації і витрати на забезпечення
виробничого процесу персоналом на 5 років за календарними періодами.
Розрахунок статей витрат. Повинні бути класифіковані витрати,
розраховані витрати амортизації. Після чого визначають розміри статей
постійних витрат - не залежать від обсягу виробництва і статті змінних
витрат - пропорційно обсягу виробництва на 5 років по роках.
Розрахунок планованого прибутку та податків. Розрахунки
виконуються на всі календарні періоди плану. Їх результати зазвичай
представляють у формі таблиці.
Часто фінансовий план включає аналіз критичного обсягу реалізації
продукції. Критичний обсяг являє собою рівень виручки, яка точно покриває
загальні витрати і витрати по функціонуванню. Ця величина реалізації
називається "точкою критичного обсягу реалізації" (КОР) або "точкою
беззбитковості". КОР - обсяг реалізації, що забезпечує покриття всіх витрат,
розраховується для кожного року реалізації проекту.
Опис джерел фінансування виконують по всіх календарних періодах
проекту за такою схемою: вказують обсяги формування ресурсів за рахунок
власних коштів і за рахунок позикових коштів; планують розподіл прибутку
після сплати податків; встановлюють частки і суми прибутку, направлені на
фонд розвитку і на виплати дивідендів із зазначенням термінів і відсотків.
Тут же повинні бути визначені за календарними періодами отримання і
повернення кредитів, описані форми страхування і форми банківських
платежів. І на закінчення повинні бути приведені критерії оцінки
ефективності проекту.
Показники економічної ефективності інвестиційного проекту
Досягнення бажаних фінансових результатів завжди пов’язане з
певними ризиками, що виникають у результаті настання небажаних
негативних змін. Тому у бізнес-плані передбачено розділ «Ризики
та гарантії».
Під підприємницьким (господарським) ризиком розуміють можливість
невдачі та непередбачених втрат, що виникають при будь-яких видах
діяльності, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції, робіт,
наданням послуг, товарно-грошовими і фінансовими операціями,
здійсненням соціально-економічних та науково-технічних проектів. Ризик -
це загроза того, що суб’єкт підприємницької діяльності понесе додаткові
витрати порівняно з тими, що передбачалися проектом або програмою його
дій, або отримає доходи нижчі за ті, на які він розраховував. Особливо
великим є ризик у новому підприємництві.
Необхідно також провести аналіз чутливості проекту. Він полягає в
тому, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для
базового варіанту, виконується розрахунок ще для декількох екстремальних
випадків:
     розрахунок за найгіршим сценарієм - коли зовнішні фактори
максимально заважають здійсненню проекту;
     розрахунок за найкращим сценарієм - коли зовнішні фактори
максимально сприяють здійсненню проекту.
За найгіршого сценарію реалізації проекту повинна бути забезпечена
прибутковість, яка гарантує виконання зобов’язань перед кредиторами або
партнерами.
У Додатки до бізнес-плану вносять всю важливу інформацію, яка не
увійшла до його основної частини: повні резюме менеджменту компанії;
копії балансів і звітів про фінансову діяльність підприємства (як правило, за 3
попередні роки); детальні розрахунки економічної ефективності
інвестиційних проектів; аналіз фінансово-економічної діяльності
підприємства; рекомендаційні відгуки кредиторів, у яких компанія раніше
отримувала кредити; копії договорів, пов’язаних із реалізацією проекту;
угоди про наміри з закупівель обладнання, сировини, матеріалів і реалізації
готової продукції; схеми технологічних процесів і фотографії; опис
виробничих процесів; копії ліцензій, авторських свідоцтв і т. д.
 Тема 9. Інвестиції у підприємництво

1. Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності в підприємницькій діяльності.

2. Види інвестицій у діяльність суб’єктів підприємництва: реальні та фінансові;
прямі та портфельні; короткострокові та довгострокові; приватні, державні,
іноземні, спільні; внутрішні та зовнішні.
3. Поняття стартап.
4. Мета та завдання стартапів.
5. Відмінні особливості стартапів.
6. Сфери діяльності стартапів.
7. Види стартапів.
8. Стартапи в Україні.

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність для

одержання прибутку.
Існує класифікація, згідно з якою можна виділити форми інвестицій в залежності від
об’єкта:
1. Реальні. Прямі закупівлі основних фондів, машин, обладнання, земельних ділянок,
приміщень для виробництва, придбання діючих виробництв, вкладення коштів в торгові марки,
знаки, в розвиток персоналу.
2. Фінансові. Придбання акцій та інших ЦП (цінних паперів), кредитування, надання
лізингових послуг тощо.
3. Спекулятивні. Мета таких інвестицій – короткострокове збагачення через
очікуване підвищення ціни на: валюти, дорогоцінні метали, ЦП.
Виділяють також типи інвестицій в залежності від мети вкладень:
 прямі – придбання матеріалів, засобів виробництва, вкладення грошових фінансів в
бізнес з метою участі в подальшій підприємницькій діяльності компанії;
 портфельні – вкладення в ЦП, які формуються портфельним способом. Так
інвестор зможе оперативно приймати участь в управлінні компанією, мати право голосу на
засіданнях засновників або зборах акціонерів, пропонувати і затверджувати рішення про подальшу
політику компанії;
 реальні – вкладення коштів в матеріальне виробництво;
 нефінансові – інвестиції в формі відкриттів, патентів, ноу-хау, торгових марок. Дані
форми вкладень мають своє грошове вираження і прямо або побічно сприяють підвищенню і
ефективності діяльності, в яку відбувається інвестування.
 інтелектуальні – фінансові вкладення в продукт інтелектуальної діяльності.
Фінансування розробки ноу-хау, технологій, патентів тощо.
Види інвестицій та їх класифікація за терміновістю:
 до 1 року;
 1-3 роки;
 від 3 і більше.
За формами власності інвестиційних ресурсів
1. Приватного капіталу – внески фізичних та юридичних осіб форм власності.
2. Держвласності – вклади капіталів держпідприємств, держбанки, держфондів,
фондів, що не відносяться до бюджетних, але є державними.
3. Іноземних суб’єктів – вклади суб’єктів іноземного капіталу.
4. Змішані – поєднання вкладів державного і приватного капіталів в інвестиційні
об’єкти компаній і підприємств.

Вперше термін «стартап» з'явився в США в 1939 році. Тоді поблизу міста Сан-
Франциско, в долині Санта-Кларі (Каліфорнія), сконцентрувалися майже всі підприємства
і фірми, що займаються розробками в сфері високих технологій. У ті часи студенти
Стенфордського університету Девід Паккард і Вільям Хьюлетт, створюючи тут свій
невеликий проект, назвали цю справу стартапом (від англ. Start-up - стартувати,
запускати). Згодом цей стартап переріс в таку величезну і успішну компанію, як Хьюлетт-
Паккард.
Стартап (Start-up) (от англ. - запускати) – це тимчасова структура, яка
спрямована на пошук і реалізацію масштабованої бізнес-ідеї.
Основними характеристиками стартапу є :
1) Тимчасовість. Успішний стартап часто перетворюється у компанію, робить exit
(продається) або поглинається конкурентами;
2) Інноваційність. Стартап має мати певну інноваційну складову, щоб успішно
конкурувати на ринку;
3) Масштабованість
4) Постійна невизначеність і відсутність стабільності, великі ризики.
Приклади стартапів:
- Найбільша інтернет-енциклопедія - Вікіпедія. Число статей на цьому ресурсі
неможливо підрахувати, так як їх кількість щодня зростає.
- YouTube - (засновники - Чад Херлі, Стів Чен, Джавед Карім).
- Flickr - один з найпопулярніших сервісів для зберігання фотографій.
- -Twitter - платформа створена Джеком Дорсі для обміну короткими
повідомленнями.
- Кожен з перерахованих вище стартапів - це сайт в інтернеті.
- Інші класичні приклади успішних стартапів - Microsoft (засновники -Білл Гейтс і
Пол Аллен), Apple Computer inc. (Засновники Стів Джобс і Стів Возняк) і Google
(засновники - Леррі Пейдж і Сергій Брін).

Мета та завдання стартапів

Основна мета стартапу – отримання прибутку.

На початковому етапі побудови своєї компанії потрібно визначитися, який бізнес
ви хочете побудувати.
Друга головна мета стартапу - це набір професійної команди.
Завдання стартапу на перших етапах - це ідея створення продукту.

Відмінні особливості стартапів

1. Курс на новий продукт. Найчастіше суть стартапу полягає в просуванні

новаторських ідей або удосконалення старих. Завдяки цьому стартапи можуть
конкурувати навіть з найпотужнішими корпораціями, які в більшості випадків не
обтяжують себе введенням інновацій і продовжують пропонувати ті товари та послуги, які
давно зарекомендували себе. Ось чому будь-який стартап – це стрибок у невідомість.
2. В основі стартапу лежить цікава бізнес-ідея. Не секрет, що без ідеї не було б
взагалі ніякого бізнесу. Однак, в стартапі ідея має особливу цінність. Якщо вона обіцяє
перспективи, то може бути дуже і дуже дорогою. Для порівняння: в Інтернеті повнісінько
стандартних ідей для відкриття власної справи, і вони абсолютно безкоштовні. Іноді до
них навіть додаються бізнес-плани.
3. Творці стартапів молоді. Багато відомих успішні стартапів – дітища вчорашніх
студентів. Згідно зі статистичними даними, середній вік стартапера – 25 років. Ось чому
нові починання іноді з ноткою зневаги іменують «гаражним бізнесом»: молодим людям,
ще не розбагатівшим, ніде зібратися для обговорення своїх ідей, окрім як в гаражах і на
знімних квартирах.
4. Стартапери ставлять на карту все. Як правило, ініціатори стартапу
вкладають всю душу в свою ідею. Щоб реалізувати її, людина готова ризикувати.
Стартапера не хвилює той факт, що ціна перемоги може виявитися занадто високою: якщо
він зацікавлений в успіху, то зробить все можливе, щоб домогтися його.
5. Ініціативна група працює за ідею, а не заради прибутку. У створенні стартапу
бере участь ціла команда на чолі з ідейним лідером. Кожен з членів цієї команди виконує
певні функції: один може розробляти перспективну ідею, інший – планувати бізнес на базі
цієї ідеї, третій – шукати постачальників, клієнтів, джерела фінансування.
6. Проблеми з фінансуванням. Мабуть, нестача коштів для втілення ідеї в життя є
головною характерною ознакою стартапу. У цьому немає нічого дивного, адже стартапи
створюються захопленими молодими людьми, у яких є величезна кількість енергії, але
немає грошей. Ось чому стартапи потребують інвесторів – людей, які зацікавляться
свіжими ідеями і допоможуть реалізувати їх, вклавши свої кошти в ці проекти.

Сфери діяльності стартапів.

8 перспективних сфер для стартапів:
1. «Інтернет речей» для промислових потреб.
2. Онлайн-освіта.
3. Розробка мобільних додатків.
4. Переносні пристрої та аксесуари.
5. Розробка ПО для бізнесу.
6. Кібербезпека.
7. Таргетований ecommerce.
8. «Зелені» технології.

Етапи розвитку стартапу (класична правильна модель):

Формування команди -> Пошук проблеми -> Ідея/Рішення -> Валідація проблеми
та цільової аудиторії (Customer Discovery phase) -> Прототип (MVP) -> Тестування
(Customer Development phase) -> Розробка/покращення продукту -> Вихід на
ринок/Масштабування

В процесі розвитку стартапу виділяють 5 етапів:

1. Посівний етап, або Pre-Seed stage.
2. Запуск, або Startup Stage.
3. Зростання, або Growth Stage.
4. Розширення, або Expansion Stage.
5. Вихід, або Exit Stage.

Інфраструктура, яка включає в себе організації, що сприяють розвитку стартапів -

інкубатори і акселератори, коворкінги, лабораторії тощо.

Топ українські Єдинороги

https://ucluster.org/shkola-startapiv/top-ukrainski-edynorogy/
Школа стартапів
https://ucluster.org/shkola-startapiv/top-ukrainski-edynorogy/
Світова карта стартапів
https://rb.ru/news/interaktivnaya-karta-mirovoj-startap-industrii/