Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним

органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для
задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення
виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку,
передбаченому Господарським Кодексом та іншими законами.
Статут підприємства — це зібрання обов'язкових правил, що регулюють його
взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.
Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств —
власником майна за участю трудового колективу.
Колективний договір — це угода між трудовим колективом в особі профспілки та
адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі,
економічні і трудові відносини.
Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації
господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або
кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації
виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових
та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників
асоціації.
Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням
ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників
органам управління корпорації.
Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його
учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-
технічних, будівельних проектів тощо).
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій,
на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з
централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної,
фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
картелі – договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для
здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;
синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що
передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або
збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватися закупівля
сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною
для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;
трести – монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним
підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства
повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі
напрямки їхньої діяльності;
холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об'єднання
капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю,
а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які
є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому
холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у
холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення
основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.
фінансові групи – об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств
різних сфер національного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп
стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній),
що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.
 Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик
господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з
метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Виробнича підприємницька діяльність – це діяльність, яка здійснює
трансформацію ресурсів (матеріальних, трудових, технічних, інформаційних, енергетичних)
у готову продукцію чи послуги.
Посередницька підприємницька діяльность - інтеграція економічних інтересів
виробників і споживачів.
Фінансове підприємництво - це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є
специфічний об'єкт: гроші, іноземна валюта, цінні папери.
Страхування - це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування
збитків у разі непередбачених випадків, а також на допомогу громадянам у певні періоди
життя.
Договір (контракт, угода) — це форма документального закріплення партнерських
зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення
домовленостей).
Засновницький договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення
фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення
для реалізації конкретної підприємницької ідеї.
Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно без-
посереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній
організаційно-правовій формі.
Франчайзинг – це надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення
послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу. У вузькому розумінні
франчайзинг – це форма інтеграції малого і великого бізнесу, яка передбачає створення
широкої мережі однотипних малих підприємств через продаж великою компанією права на
користування товарним знаком.
Управління – це свідомий вплив людини на різні об'єкти та процеси навколишнього
світу, і пов'язані з ними людей, які здійснюється з метою надання процесам певної
спрямованості та отримання бажаних результатів.
Функції управління — об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності,
сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці. Виокремлюють кілька
функцій управління, а саме: планування, організація, мотивація і контроль.
Методи управління — це способи впливу на окремих працівників і трудові
колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).
 Економічні методи управління — це прийоми і способи управління, які мають в своїй
основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. це такі
методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах
(будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин.
 Організаційні (aдміністративно-правові) методи управління базуються на мотивах
примусового характеру, їхнє існування й практичне застосування зумовлене
заінтересованістю людей у спільній організації праці.
 Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки
людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають
свій стимулюючий вплив. Традиційні форми матеріального заохочення поступово
втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.
Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад
підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованість та взаємодії між ними. Розрізняють
поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління.
Виробнича структура – це склад підрозділів підприємства у яких проходять
виробничі процеси.
 Цех – це адміністративно відокремлена частина підприємства, у якій виконується
певний комплекс робіт у відповідності з внутрізаводською спеціалізацією.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими,
фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. До трудових ресурсів
відноситься як зайняті, так і потенційні робітники.
Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали
необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.
Робітники – це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних
цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів,
наданням матеріальних послуг тощо. Розрізняють основних і допоміжних робітників.
Основні робітники зайняті у технологічних процесах виготовлення продукції. Допоміжні – в
обслуговуванні устаткування і робочих місць.
Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх
структурних підрозділів, безпосередньо зайняті управлінням персоналом та процесами на
підприємстві. До них належать генеральні директори, начальники, завідувачі, керуючі, і
виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні
спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також
заступники перелічених керівників.
Фахівці – це інженерно-технічні працівники та функціональні фахівці, які
реалізовують технічні, організаційні, економічні функції, організовують діяльність
промислово-виробничого персоналу. До них належать інженери, економісти, юристи,
технологи, фінансисти, маркетологи тощо.
Технічні виконавці – це працівники, що здійснюють підготовку та оформлення
документації, облік та контроль, господарське обслуговування (діловоди, обліковці,
архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо).
 Професія – це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного
комплексу спеціальних знань та практичних навичок.
Спеціальність – це різновид трудової діяльності в межах професії.
Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що
визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій
відповідної складності.
Кадрова політика – це система правил і норм, які реалізуються в процесі
безпосередньої взаємодії як працівників, так і працівників і підприємства в цілому.
Основні засоби – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у процесі
виробництва протягом тривалого часу, зберігаючи свою натурально-речову форму, а їхня
вартість переноситься на вартість виготовленої продукції частинами, в міру свого
спрацювання.
Оцінка основних засобів підприємства – це грошовий вираз їх вартості. Вона
проводиться з метою визначення ступеня зносу, планування витрат на відтворення основних
засобів, шляхом оновлення, модернізації та ремонту їх складових.
Первісна вартість – це фактична вартість основних засобів на момент введення їх в
дію чи придбання. Вона включає вартість купівлі, транспортування та монтажу основних
засобів.
Відновна вартість – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва.
Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами.
Залишкова вартість – реальна вартість основних засобів яка ще не перенесена на
вартість виготовленої продукції.
Ліквідаційна вартість – це вартість основних засобів підприємства після закінчення
терміну їх корисного використання.
 Амортизація – це процес постового перенесення вартості основних засобів на
виготовлену продукцію (надані послуги) або на витрати підприємства протягом їх корисного
терміну використання.
Фондовіддача (Фв) характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості
основних засобів і розраховується співвідношенням обсягу товарної (валової,чистої)
продукції підприємства за рік до середньорічної вартість основних засобів підприємства: 
Фв=Q/Sсер ,грн.,
де Q-обсяг товарної (валової,чистої) продукці п-ства за рік,грн..;
Sсер-середньорічна вартість основ.засобів п-ства,грн..;
Фондомісткість (Фм)-це показник обернений фондовіддачі,який визначає величину
осн.засобів,яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду
продукції: Фм=Sсер/Q, грн.
Фондоозброєнність (Фо) - показує величину основних засобів на одного
середньооблікового працівника і обчислюється співвідношенням середньорічної вартості
основних засобів до чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства:
Фо=Sсер/Ч,грн,
де Ч-середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу,чол.
Рентабельніть основних засобів (Р) розраховується співвідношенням прибутку до
середньорічної вартості основних засобів: 
P=П/Sсер *100% ,
де П-прибуток п-ства,грн.
Виробнича потужність (ВП) – максимально можливий випуск продукції
підприємством за певний час у встановленій номенклатурі та асортименті під час повного
завантаження обладнання та виробничих площ.
Нематеріальні ресурси підприємства - це складова частина потенціалу
підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту
особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та невизначені
майбутні розміри усіх доходів.
Об'єкти, що охороняться авторським та суміжними правами - це твори науки,
літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які
можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій і об'ємно-просторовій формах, а також
комп'ютерні програми, бази даних, мікросхеми.
Суміжні права - це права, які примикають до авторського права і є похідним від
нього (права виконавців; права виробників фонограм; права організацій мовлення.).
Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності - це результати творчої
діяльності людини, які не належать до перших двох складових об’єктів інтелектуальної
власності
Нематеріальні активи – це права власності і захист доступу до нематеріальних
ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою одержання
доходу.
Патентом називається виданий державним органом охоронний документ, який
підтверджує право його власника на відповідний об`єкт промислової власності.
Ліцензія – дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний
ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.
Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка,
корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на
використання у певних межах своїх прав на патенти, “ноу-хау”, товарні знаки тощо.
Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для
формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних засобів та засобів обігу.
 Оборотні засоби — це частина виробничих засобів (предмети праці) підприємства,
яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і
повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.
Виробничий процес – це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та
природи, потрібних для виготовлення продукції.
Технологічний процес – сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.
На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють за різними
ознаками.
Основні процеси – це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції
підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як
товар для продажу.
До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на
самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні
процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як
ремонтне, інструментальне, енергетичне тощо.
Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і
допоміжних. До них належать складські, транспортні процеси.
Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів
певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо).
Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має сталого об'єму й
форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної
циклічності.
Операція – це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному
робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування. З
усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний
процес.
Тип виробництва – це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його
властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.
Виділяють три типи виробництва:
 одиничне,
 серійне
 масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції,
малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не
передбачається.
Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих
виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може
бути досить значним.
Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим
обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.
Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це
система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій
номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів
поставки.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних
одиницях за номенклатурою і асортиментом.
Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, асортимент – це
різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у
фізичних одиницях виміру (штуки, кілограми, метри).
Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової,
реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції та обсяг незавершеного виробництва.
 Товарна продукція – характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів,
призначених для реалізації на сторону (іншим підприємствам), а також робіт і послуг
промислового і непромислового характеру, що виконані для інших підприємств:
Валова продукція характеризує загальний обсяг виробництва, тобто обсяг
виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний період у
незмінних (порівняних) цінах:
Реалізована продукція – це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку
надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти
у зазначений термін:
Чиста продукція підприємства характеризує додаткову вартість, що створена на
підприємстві за певний період:
Умовно-чиста продукція характеризує частину ціни виробу, яка включає основну й
додаткову заробітну плату персоналу з відрахуванням на соціальні заходи та нормативний
прибуток:
Якість продукції - сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність
задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Розрізняють
поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за
змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних
характеристик.
Сертифікат – це документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність
вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9001.
В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію.
Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи
управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з
метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за
сертифікованими виробами.
Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів
господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на договірних
засадах).
Конкурентноспроможність продукції заведено розуміти сукупність її властивостей,
що відбиває міру задоволення конкретної потреби в порівнянні з репрезентованою на ринку
аналогічною продукцією. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто
мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.
Фактори росту продуктивності праці – це умови, створення яких забезпечує
використання наявних на підприємстві резервів.
Під резервами росту продуктивності праці розуміють ще не використані, але
реальні можливості її підвищення, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані
впродовж певного періоду.
За місцем виникнення і використання резерви поділяються на:
Народногосподарські – це резерви, пов’язані зі здійсненням заходів, які впливають
на підвищення рівня продуктивності праці у всіх галузях матеріального виробництва.
Галузеві резерви – характерні для даної галузі і пов’язані з дією заходів галузевого
значення.
Міжгалузеві резерви – це можливості, які створюють одні галузі для росту
продуктивності праці в інших, суміжних галузях.
Внутрішньовиробничі – це резерви, пов’язанні з поліпшенням використання техніки,
технології, організації виробництва і праці, поліпшенням використання робочого часу на
окремих підприємствах.
За часом використання:
 Перспективні – можуть бути використані через тривалий період і, як правило,
пов’язанні з суттєвими удосконаленнями техніко-технологічної бази підприємства,
організації і управління виробництвом.
Поточні резерви – використовуються протягом року (резерви поліпшення
використання робочого часу, ефективного використання діючого устаткування тощо).
Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі,
що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує
працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й
визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також
надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством.
Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів
діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії, інші
заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним
законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за
підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні
та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або
які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми
Під інвестиціями, згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність", розуміють
всі майнові та інтелектуальні цінності, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності,
в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Витрати – це обсяг спожитих виробничих факторів (матеріальних, фінансових,
трудових ресурсів), необхідних для здійснення підприємством господарської діяльності,
направленої на отримання прибутку та максимізацію доходу власників у грошовому виразі.
Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва,
виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість
комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень
техніки, технології та організації виробництва. Собівартість є одним із важливих показників
ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною.
Ціна – це плата клієнта за пакет споживчих цінностей, куди входять товари, послуги,
ідеї та їх комплекси.
Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів,
визначення їх рівня, співвідношення та структури.