Внутрішнє середовище підприємства

Зміст
Вступ
І. Розділ. Теоретичні основи аналізу внутрішнього середовища
підприємства
1.1. Роль внутрішнього середовища в загальній системі управління
діяльністю підприємства
1.2. Сутність та структура внутрішнього середовища підприємства
1.3. Методичні підходи до аналізу внутрішнього середовища
підприємства
ІІ. Розділ. Оцінка внутрішнього середовища
2.1 Загальна характеристика
2.2 Основні відомості про емітент
2.3 Канали збуту
Висновок
Список літератури
 Вступ
Вивчення внутрішнього середовища організації має вирішальне
значення, оскільки організація працює та розвивається як відкрита система,
покладаючись на певні елементи всередині неї, щоб ефективно реагувати на
зовнішні сигнали. Ці елементи разом утворюють його внутрішнє середовище.
Чим більше процвітає внутрішнє середовище підприємства, тим більш
сприятливі результати можна очікувати в кінцевому результаті.
Формування внутрішнього середовища є результатом дії багатьох
факторів. По-перше, на це впливають особливості ринку, які диктують
необхідні критерії внутрішнього середовища. Крім того, важливу роль
відіграє розмір організації. Управління великим підприємством із тисячами
працівників потребує іншого підходу порівняно з керуванням малим
бізнесом.
Всередині організації мікросередовище або внутрішнє середовище
включає п'ять основних елементів: цілі, структуру, завдання, технологію та
персонал. Ці компоненти визначають виробничий цикл і вимагають
ретельного контролю з боку керівництва. Щоб створити
конкурентоспроможне та стійке підприємство в ринкових умовах, необхідно
оцінити якісний та кількісний стан цих внутрішніх елементів.
У центрі уваги розслідування лежить внутрішня робота підприємства.
Основна увага дослідження зосереджена на вивченні складових
елементів внутрішнього середовища підприємства, дослідженні їхніх
унікальних характеристик і тонкощів їх взаємодії.
Призначені обов'язки для цього конкретного проекту включають:
Розкрито поняття внутрішнього середовища всередині компанії.
Ідентифікація ключових елементів, що складають внутрішнє середовище
підприємства, та аналіз їх взаємозв’язків має вирішальне значення.
Цей короткий виклад містить опис ключових атрибутів, що стосуються
елементів внутрішнього середовища організації.
 У композиції можна знайти вступний розділ, значну основну частину,
заключні зауваження та вичерпну бібліографію.
Розділ 1. Теоретичні основи аналізу внутрішнього середовища
підприємства
1.1. Роль внутрішнього середовища в загальній системі
управління діяльністю підприємства
Усі організації складаються з групи людей, які об’єднують зусилля для
досягнення спільних цілей. Ці люди гармонійно співпрацюють, об’єднані
спільною метою. Є певні риси, які універсально присутні в кожній
організації.
Використання чотирьох різних категорій ресурсів зображено на рисунку
1.1 для кожної організації.
Підрозділ організації, який займається управлінням персоналом,
зазвичай називають людськими ресурсами, доступні кошти виділяються на
фінансові потреби.
Матеріальні ресурси (такі як сировина та обладнання) необхідні для
діяльності організації.
Доступ до інформації залежить від наявності ресурсів.

Загальну модель системи організації зображено на рисунку 1.1. Будучи

відкритою системою, кожна організація отримує ресурси із зовнішнього
середовища, щоб виробляти товари або пропонувати послуги. Так само
організація поширює свої продукти у зовнішньому середовищі,
підкреслюючи свою залежність від взаємодії з навколишньою екосистемою.
Отже, очевидно, що всі реальні організації працюють як відкриті системи.
На рис. 1.2 наведено схематичне зображення організації як відкритої
системи.
 Рис. 1.2. Організаційна структура як відкрита система
Розподіл робочого навантаження необхідний, коли дві особи
співпрацюють для досягнення спільної мети, що є поширеною практикою в
усіх організаціях, які використовують горизонтальний і вертикальний
розподіл праці.
Горизонтальний поділ праці, також відомий як процес поділу загального
робочого навантаження в організації на окремі компоненти, призводить до
формування різних окремих підрозділів усередині організації. Ці підрозділи
можуть мати форму відділів, цехів, заводів, районів тощо.
Успішне управління різними відділами та особами в організації потребує
впровадження координації. Це призводить до вимоги до того, що зазвичай
називають вертикальним розподілом праці, що передбачає відокремлення
відповідальності за координацію дій від самих дій, які координуються.
За своєю суттю організаційний менеджмент обертається навколо вмілої
координації індивідуальних зусиль у більш широких рамках. Мистецтво
управління передбачає використання колективної сили людей, їхнього
інтелекту, прагнення та самовідданості для досягнення заздалегідь
визначених цілей.
Усередині кожної організації лежить структура, яка охоплює різні
підрозділи, зв’язки та відносини між рівнями управління та функціональними
сферами. Ця структура має вирішальне значення для забезпечення необхідної
згуртованості та спроможності організації досягати своїх цілей. Кінцевою
метою будь-якої організації, незалежно від її глобального охоплення, є
досягнення успіху. У цьому контексті успіх визначається як виконання цілей
організації. Є кілька факторів, які сприяють досягненню успіху, зокрема:
Кінцевою метою людей є забезпечення їх подальшого існування, яке
можна визначити як виживання. Досягнення оптимальної продуктивності
вимагає ретельного балансу між ефективністю та ефективністю.
Для того, щоб організація не тільки вижила, але й процвітала та досягала
своїх цілей, вкрай важливо мати поєднання ефективності та результативності.
Точка зору П. Дрекера підкріплює це уявлення.
Ефективність підвищується, коли люди роблять правильний вибір і
виконують відповідні дії. Прямим результатом правильного виконання
завдань є підвищення ефективності дій людини.
Перше і друге твердження передають однакові значення. Коли
організація розумно обирає свою мету, це означає, що діяльність організації
задовольняє значні та справжні потреби, результатом чого є розробка
затребуваних товарів або послуг. Ефективність у цьому контексті є
абстрактним і непомітним поняттям. З іншого боку, ефективність можна
виміряти та оцінити. Ефективність організації називається продуктивністю,
яка визначається шляхом обчислення відношення загальної вартості
продукції, виробленої організацією, до загальної вартості ресурсів, що
використовуються організацією.
Безперебійне та ефективне функціонування організацій значною мірою
залежить від активної участі менеджерів. Їхня найважливіша роль
виконується через виконання чотирьох основних функцій управління:
планування, організації, мотивації та контролю. Ці функції мають дві основні
характеристики: усі вони охоплюють процес прийняття рішень і вимагають
ефективної комунікації для збору важливої інформації для прийняття
обґрунтованого рішення та забезпечення ясності між іншими членами
організації. Завдяки цьому внутрішньому зв’язку спілкування та прийняття
рішень часто розглядаються як взаємозалежні процеси, які об’єднують і
синхронізують усі чотири функції управління.
 Основна роль менеджера полягає в ухваленні рішень, що включає
планування, організацію, мотивацію та контроль. Для забезпечення
ефективного прийняття рішень і всебічного розуміння проблеми
вирішальною є наявність достатньої та точної інформації. Спілкування
служить єдиним способом отримання такої інформації.
На процес прийняття рішень в організації впливає безліч внутрішніх і
зовнішніх факторів і обставин. Організація стикається з постійним тиском
певних елементів свого середовища.
Для того, щоб організація працювала ефективно, вона повинна
орієнтуватися в складній системі, що складається з різних основних
елементів, включаючи цілі, структури, завдання, технології, людей і
середовище. Ця система охоплює ряд факторів, таких як політичні,
економічні, культурні та ринкові аспекти, які вимагають здатності організації
адаптуватися. Організація покладається на навколишнє середовище, щоб
забезпечити відповідні можливості, які дозволяють їй успішно
функціонувати.
Внутрішнє середовище організації є життєво важливим для її виживання
та зростання, забезпечуючи необхідну основу для її існування. Тим не менш,
якщо організація не виконує своїх основних операційних вимог, це внутрішнє
середовище може перетворитися на живильне середовище для проблем,
потенційно призведе до фінансового краху.
Щоб організація досягла своїх цілей, вона залежить від ресурсів,
наданих її зовнішнім оточенням, які, у свою чергу, підтримують її внутрішні
можливості. Для того, щоб передбачити майбутні дії організації, менеджери
повинні володіти знаннями про внутрішні та зовнішні елементи, які
впливають на середовище. Це включає розуміння потенціалу організації,
спостереження за моделями зростання та оцінку її позиції в ширшому
контексті.

1.2. Сутність та структура внутрішнього середовища підприємства

 Згідно з українським законодавством, підприємством є самодостатній
суб’єкт господарювання, утворений у встановленому законодавством порядку
для виробництва товарів і послуг, задоволення суспільних потреб, а також з
метою отримання прибутку. Кожна організація (підприємство) взаємодіє із
зовнішнім середовищем, отримуючи з нього ресурси (такі як праця, капітал,
обладнання, сировина, енергія, інформація тощо), які потім стають
невід’ємними компонентами його внутрішнього середовища. Ці отримані
ресурси піддаються обробці для створення продуктів (або послуг), які згодом
поширюються у зовнішнє середовище для продажу. [1]
Внутрішнє середовище організації, також відоме як мікросередовище,
складається з п’яти ключових елементів: цілей, структури, завдань, технології
та персоналу. Ці компоненти визначають виробничий цикл і вимагають
максимальної уваги керівництва. [2]. На рисунку 1.3 розглянемо основні
складові внутрішнього середовища підприємства.

Рис. 1.3. Структурні елементи внутрішнього середовища підприємства