Особливості взаємозв’язку конфліктності та здатності розв’язування

внутрішнього конфлікту у юнацькому віці

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................6
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМАТИК
ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ТА КОНФЛІКТІВ ОСОБИСТОСТІ
У НАУКОВИХ ПРАЦЯХ 9
1.1...................................................................................................................Ж
иттєстійкість як феномен самодетермінації особистості.................................9
1.2.................................................................................................................При
чини та стратегії вирішення конфліктів...........................................................14
1.3................................................................................................................Осо
бливості юнацького віку...................................................................................21
Висновки до 1 розділу....................................................................................28
РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ'ЯЗКУ
ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ЗІ СТРАТЕГІЯМИ
ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ У
ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ.....................................................................................30
2.1.................................................................................................................Орг
анізація та проведення дослідження. Обґрунтування методів та
методик................................................................................................................30
2.2................................................................................................................Ана
ліз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження........................33
2.3.................................................................................................................Рек
омендації щодо застосування конструктивних стратегій у розв’язанні
конфліктних ситуацій у юнацькому віці..........................................................39
Висновки до 2 розділу....................................................................................45
ВИСНОВКИ....................................................................................................47
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................50

5
 ВСТУП

Емпіричне дослідження, представлене в цій дослідницькій роботі,

спрямоване на встановлення кореляції між стійкістю та стратегіями вирішення
конфліктів серед молодих людей. Значення розуміння людської поведінки в
складних життєвих ситуаціях зростає через глобалізацію, перевантаження
інформацією та швидкий характер сучасного життя. Психологічна наука сьогодні
надає великого значення дослідженню факторів, які можуть протидіяти
негативним впливам середовища та розкрити внутрішні ресурси, які сприяють
незалежності, особистісному зростанню та самореалізації. Здатність і бажання
індивідів взяти на себе відповідальність за свій власний розвиток є як джерелом,
так і каталізатором їхніх самоспрямованих дій.

Здатність протистояти складним обставинам і долати їх, зберігаючи

внутрішню рівновагу, не ставлячи під загрозу досягнення цілей, визначає
стійкість. Стійкість є вирішальним чинником розвитку саморегуляційних
можливостей особистості.

Стійкість відіграє вирішальну роль у запобіганні виникненню психічних

захворювань і зменшенні впливу стресу на повсякденну діяльність. Це дозволяє
людям сприймати життєві події як менш важкі та спонукає їх шукати ефективні
стратегії подолання депресії та психічної напруги. Численні вчені, зокрема П.
Бартон, С. Мадді, К. Маннапова, Т. Наливайко, О. Рассказова, широко
досліджували значну роль стійкості в особистості. Крім того, такі дослідники, як
М. Селігман і А. Фомінова, досліджували, як активність сприяє здатності людини
ефективно справлятися зі стресовими ситуаціями. Поняття «життєздатність»
походить від екзистенціальної психології, яка підкреслює, що всі події в нашому
житті є результатом прийняття рішень, незалежно від їхнього значення,
свідомого чи несвідомого.

Екзистенціальну сміливість можна визначити як життєву силу, якщо

6
розглядати її через наукову призму. Вивчення міжнародних досліджень
життєздатності показує, що деякі вчені (М. Раш, В. Шоуел, С. Барнард, Ф.
Родволт) підходять до концепції життєздатності у зв’язку з проблемою
управління стресом і адаптації до суспільних обставин.

Вибір теми нашого дослідження «Взаємозв’язок між життєздатністю та

стратегіями вирішення конфліктів у молоді» був зумовлений величезною
значущістю та постійним прогресом у цій галузі в сучасній науці. Метою цього
дослідження є вивчення зв’язку між життєздатністю та використанням стратегій
вирішення конфліктних ситуацій серед молоді.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити кілька завдань. Вони

включають дослідження концепції стійкості, оскільки вона стосується
самовизначення особистості, вивчення причин і підходів до розв’язання
конфліктів, окреслення характеристик молоді, проведення емпіричного аналізу
кореляції між життєздатністю та стратегіями вирішення конфліктів серед
молодих людей, а також надання рекомендацій щодо реалізації конструктивних
стратегій вирішення конфліктів серед молоді. У центрі уваги цього дослідження –
життєздатність кожної людини.

Це дослідження зосереджено на вивченні зв’язку між життєздатністю та

стратегіями вирішення конфліктів у молодих людей. Щоб досягти цього, були
використані різні методи дослідження для вирішення поставлених цілей.

Теоретичний: Проблема дослідження розглядалася шляхом вивчення,

категоризації, організації, порівняння та узагальнення як теоретичних, так і
експериментальних даних. Емпіричний: для досягнення поставлених цілей були
використані різні психологічні техніки, включаючи метод стійкості C. Muddy,
D.O. Леонтьєва та методика шкали суб’єктивного благополуччя, розроблена М.В.

У дослідженні К. Томас «Виявлення стилю поведінки в конфліктній

ситуації» була використана методика, викладена Соколовою. Використані

7
статистичні та математичні методи обробки даних включали тест Колмогорова-
Смирнова з одним вибором і кореляційний аналіз Пірсона.

Дослідження, проведене в Національному авіаційному університеті,

ґрунтується на емпіричних даних. Учасниками цього дослідження були виключно
студенти університету.

8
 РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМАТИК
ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ТА КОНФЛІКТІВ ОСОБИСТОСТІ У
НАУКОВИХ ПРАЦЯХ

1.1. Життєстійкість як феномен самодетермінації

особистості

Широкий аналіз концепції життєздатності показує необхідність

розмежування методологій, які використовують вітчизняні та міжнародні
дослідники для концептуалізації цього феномену. Найпоширенішим у сучасному
науковому дискурсі до дослідження структурної організації цього явища є
системний (системно-структурний) підхід до вивчення психологічних феноменів.
Системний підхід обертається навколо аналізу об’єктів як систем, розкриваючи їх
взаємозв’язок, досліджуючи безліч взаємозв’язків та об’єднуючи їх у єдину
теоретичну структуру.
Застосування системного підходу відкриває принципово свіжу перспективу,
зосереджену насамперед на ідентифікації конкретних механізмів, які сприяють
загальній згуртованості об’єкта, а не просто на категоризацію його різноманітних
зв’язків [2, с. 57]. Вивчаючи життєздатність через призму системного підходу в
психології, можна розвинути всебічне розуміння даного феномену. Цей підхід
наголошує на взаємозв’язку елементів у структурі особистості, наявності
внутрішніх зв’язків, ієрархічній організації явища, його структуруванні,
розмежуванні функцій і цілей, ресурсах, необхідних для стійкості, а також
характеристиці його якісних характеристик і взаємодії з навколишнім
середовищем.
У контексті системної перспективи життєздатність можна визначити як
багатогранний психологічний розвиток, що охоплює комплексну характеристику
особистості та цілісне мислення щодо подолання перешкод. Ця активація
розумових здібностей дозволяє людям ефективно долати труднощі та позитивно
адаптуватися до нових обставин. Вираз життєвої сили діє на різних рівнях
індивіда [25, с. 393].

Виходячи з принципів системного підходу, життєвість можна розуміти як

інтегрованість і комплексність особистості. Це фундаментальна властивість, яка
проявляється на різних рівнях функціонування особистості, починаючи від
базового фізіологічного і закінчуючи вищим особистісно-смисловим. Це видно
через низку показників, як фізіологічних, так і психологічних, які узгоджуються з
сутністю життєвої сили та відповідають стабільній особистості. Крім того,
життєздатність стає особливо важливою в критичних і стресових ситуаціях,
9
оскільки вона відіграє вирішальну роль у подоланні цих викликів і боротьбі з їх
наслідками. У міру того, як індивіди розвиваються та взаємодіють з навколишнім
середовищем, життєздатність як система зазнає трансформацій на основі впливу
цього досвіду, у свою чергу впливаючи на зовнішнє середовище.
Розглядаючи структурно-функціональну перспективу, аналіз життєздатності
передбачає вивчення її складу та структури з точки зору елементів, зв’язків і
функцій. Цей підхід спрямований на розуміння та пояснення природи та розвитку
життєздатності шляхом встановлення співвідношення між структурними
елементами та функціями. Застосовуючи цей підхід, увага зосереджується на
визначенні фундаментальних припущень життєздатності як елементів у загальній
структурі. Показники життєвості можна спостерігати на різних рівнях її прояву, а
отриману структуру порівнювати з теоретичною сутністю життєвості. Залежно
від авторського підходу та теоретичних і практичних досягнень структура
вітальності може включати додаткові взаємопов’язані компоненти, такі як
емоційне благополуччя, самоаналіз (рефлексія), саморегуляція, самовизначення,
цілі, цінності, самооцінка, автономія, мотивація до самореалізації та емоційні,
когнітивні та особистісні ресурси, які сприяють позитивному та оптимістичному
погляду на життєві події.

Функціональний аспект аналізу в цьому конкретному підході має

вирішальне значення для розуміння справжньої природи життєздатності. Як
зарубіжні, так і вітчизняні автори виділяють різноманітні функції
життєдіяльності, зокрема активізацію психологічних властивостей для виконання
завдань, пошук оптимального поєднання життєво значущих орієнтацій,
психофізіологічних особливостей і соціальних компонентів для адаптації до
складних обставин, розробку ефективних стратегій навчання та їх реалізацію,
саморегуляція, адаптація до непередбачуваних змін із відчуттям мети та
контролю, формування стійкості перед обличчям складних особистих ситуацій,
перетворення стресових подій у можливості для особистісного зростання,
збереження або підвищення продуктивності, успіху та балансу на оптимальному
рівні, готовий робити самостійний вибір у складних життєвих ситуаціях,
досягаючи трансадаптації та набираючись мудрості. Головну метафункцію
життєздатності можна визначити як ефективне подолання страждань і рух до
особистісного зростання.
Зі структурно-функціональної точки зору життєздатність можна розуміти як
структуру послідовного ставлення до залучення, контроль і ризик, які
проявляються в усіх аспектах розумових процесів. Ці установки відображаються
на життєво важливих показниках і служать для адаптації до нових обставин і
активації індивідуальних ресурсів, що в кінцевому підсумку сприяє
особистісному зростанню.
Ці наукові методи підкреслюють складність і багатоаспектність явища, а
також виявляють взаємозв’язок і багаторівневість його складових.
Використовуючи системний і структурно-функціональний підходи, можна краще
зрозуміти концепцію життєздатності. Крім того, ці підходи допомагають
з’ясувати структурну організацію концепту, хоча для повного розуміння його
10
семантичної основи необхідний подальший аналіз [28, с. 76-77].
Питання, пов’язане з стійкістю особистості, випливає з теоретичних
досягнень екзистенціалізму, філософського руху, який значною мірою спирається
на екзистенціально-гуманістичну психологію. У своїй основі ця концепція
обертається навколо центральної ідеї.
Суть сталого розвитку в цьому конкретному підході полягає у визнанні
свободи та відповідальності людини, коли справа стосується вибору та побудови
власного життя. Це також передбачає визнання унікальної природи кожної
людини та її невіддільності від світу. Рушійною силою особистісного розвитку є
прагнення знайти мету свого існування, встановити важливі життєві орієнтації та
протистояти викликам і труднощам із непохитною рішучістю та стійкістю.
Незважаючи на тривогу, внутрішні конфлікти та труднощі, активна участь у
житті має вирішальне значення. Американські психологи С. Мадді та С. Кобейс,
досліджуючи концепцію життєздатності в рамках цієї системи, стверджують, що
її можна операціоналізувати як «екзистенціальну мужність». Вони ототожнюють
стійкість із філософським поняттям «мужність бути» і розглядають її як набір
установок і стратегій (таких як привабливість, контроль і прийняття ризику), які
сприяють трансформації стресових обставин у можливості для особистісного
зростання [41]. , стор. 213].
За Д. Леонтьєвим, життєздатність можна визначити як здатність індивіда
витримувати і залишатися врівноваженим перед лицем стресу, не шкодячи
ефективності своїх дій. Стійкість, з іншого боку, охоплює здатність легко
пристосовуватися до непередбачених обставин у поєднанні з відчуттям мети в
повсякденному житті та відчуттям особистої волі над власним досвідом [42, с.
54].
Ресурсний підхід, який виник у результаті зусиль економістів щодо
підвищення ефективності бізнесу та організацій, є методологічним шляхом, який
потребує подальшого дослідження щодо з’ясування категорії життєздатності.
Його фундаментальна концепція обертається навколо досягнення рівноваги між
використанням ресурсів і вирощуванням нових ресурсів [23, с. 85]. У сфері
психологічної науки ресурсний підхід спрямований на встановлення гармонійної
рівноваги між благополуччям індивіда та його потенціалом і ресурсними
можливостями. Відповідно до цієї точки зору, «людська система» володіє
обмеженим набором ресурсів, які визначають доступність ресурсів для діяльності
та сприяють її ефективності [33, с. 281].
Екопсихологічний підхід являє собою концептуально новий напрямок в
екзистенційно-гуманістичному підході, що виникає як одне з останніх його
відгалужень.

Суть психологічного консультування полягає в застосуванні психологічної

теорії та практики. Його фундаментальна мета – сприяти процесу реконструкції
та трансформації власного мислення, дозволяючи індивіду знаходити нові
значення та перспективи навіть у складних обставинах [32, с. 90].
Унікальність цього методу полягає у визнанні криз як можливостей, яких
немає в стабільному повсякденному житті. Отже, ці обставини породжують
11
окрему форму саморозвитку, відому як самозміна. Підхід еко-фасилітації
інтерпретує особистісні зміни з різних точок зору: це результат переходу до нової
ідентичності в різних системах; цей перехід охоплює як негативні, так і позитивні
елементи; це необоротний, нелінійний і непередбачуваний процес, схожий на
метаморфоз; перехід від негативних до позитивних особистісних змін передбачає
побудову нового Я-образу; а системна відкритість індивіда зумовлює
необхідність особистісних змін [19, с. 65].
Відповідно до цієї точки зору, суть життєздатності полягає в підтримці
ритму особистісного зростання в рамках відкритої та динамічної системи. Ця
характеристика передбачає не лише адаптацію до складних обставин, але й
сприймає несподівані зміни, кризи та ситуації як можливості для розвитку, які
недоступні в стабільних умовах. Стійкість, у цьому контексті, є рисою, яка
дозволяє людям жити повноцінним життям серед нестабільного зовнішнього
середовища або внутрішніх трансформацій. Інтегруючи ці якості у свій
внутрішній склад, люди можуть пройти самотрансформацію та використовувати
негативні ситуації як каталізатори для особистісного зростання. Стикаючись із
складними життєвими обставинами, люди відкривають нові виміри власного
потенціалу та виявляють якості, які можуть бути не властиві їм у стабільних
ситуаціях.
Стійкість у житті відноситься до цілісного підходу до освіти, який
зосереджується на культивуванні ставлення, яке дає людям можливість
орієнтуватися та змінювати складні життєві обставини.

Самовизначення особистості відкриває нові шляхи та аспекти особистісного

зростання. Визнаючи зміни, що відбуваються всередині себе, і пристосовуючись
до них, можна використовувати внутрішні резервуари і підтримувати відчуття
рівноваги. Рівень життєздатності самовизначеної людини можна оцінити за її
здатністю ефективно орієнтуватися та долати стресові обставини, особливо у
професійному житті. Подолання несприятливих умов стає для людей особливим
способом продемонструвати свої унікальні особистісні якості.
Після вивчення досліджень, проведених як вітчизняними, так і
міжнародними вченими на тему сталого розвитку, стає очевидним, що це
поняття, як фундаментальний аспект розвитку особистості, розглядається через
різні психологічні призму. Наше дослідження визначило два основні підходи:
один розглядає структурну організацію стійкості, а інший зосереджується на її
теоретичних основах і змісті. Ці підходи не суперечать один одному, а
покращують наше розуміння стійкості як психологічної конструкції та
проливають світло на різні аспекти її дослідження.

1.2. Причини та стратегії вирішення конфліктів

Коли люди мають різні погляди, інтереси та прагнення, які вони сприймають
як несумісні з їхніми власними, виникають протиріччя. Це часто призводить до

12
спроб відстоювати власну позицію, що, у свою чергу, породжує психологічне
напруження та конфронтацію (6, с. 31).
Конфлікт охоплює кілька ключових елементів, включаючи учасників
конфлікту, причини його виникнення, те, як конфліктуючі сторони сприймають
ситуацію, спрямованість і емоційне вираження їхніх дій. У кожному конфлікті
можна виділити окремі компоненти або сторони, такі як когнітивні, емоційні та
вольові аспекти.
У сучасній ситуації когнітивний компонент виникає через суперечливість у
сприйнятті подій, явищ, фактів його учасниками, що призводить до викривлення
їх уявлень.

Основні причини напруги між людьми та їхні відповідні позиції, а також

потенційні шляхи вирішення є важливими факторами для розуміння конфліктів.
Конфлікт може виникнути через вузьке зосередження уваги на конкретних
аспектах або деталях події, а не на розгляді всього контексту. Крім того, спогади
про негативний досвід минулих конфліктів можуть посилити поточну ситуацію.
Інші фактори, що сприяють цьому, включають відсутність критичного мислення,
нездатність співпереживати іншим або визнавати різні точки зору, а також
упереджені судження. В емоційному плані конфлікти можуть характеризуватися
взаємною неприязню або байдужістю, дратівливістю, агресією, злобою. Люди
також можуть демонструвати емоційну нечутливість або підвищену вразливість
разом із почуттям презирства чи неповаги у спілкуванні.
Прояв вольової сторони конфлікту проявляється у взаємному відображенні
протилежних точок зору, відмові від компромісу, негативізмі, відсутності
готовності осмислити один одного і ситуацію, що склалася, наполегливому
наполяганні на відстоюванні власної точки зору. Ці різноманітні елементи
конфлікту переплітаються і щоразу проявляються унікальними способами.
Важливо розрізняти причину та основну причину конфлікту, оскільки вони
можуть мати різний ступінь значущості та по-різному сприйматися кожною
залученою стороною. Ці причини не завжди очевидні відразу; вони можуть

13
коренитися в минулому і тому залишатися прихованими, що робить їх
незрозумілими для однієї сторони конфлікту.
Конфлікт може виникнути несподіваним і ненавмисним чином, а також бути
навмисно спровокованим і посиленим сприятливими обставинами. Інша форма
конфлікту передбачає поступове накопичення, здавалося б, незначних протиріч,
що призводить до виникнення та посилення ворожнечі, що врешті-решт досягає
точки, коли нормальне співіснування стає неможливим.
Конфлікт, як психологічне явище, характеризується наявністю
непереборного протиріччя, яке набуває видимої та відкритої форми. Це
протиріччя може виникнути через наявні обставини.

Результат є прямим наслідком «зусиль» учасників, що охоплює їхні дії,

поведінку та ставлення один до одного. Ця зміна динаміки спілкування, від
співпраці до конфронтації, підживлюється негативною орієнтацією, яку
демонструє принаймні одна, якщо не обидві, залучені сторони. Коли стає
очевидною взаємна неприязнь і небажання йти на діалог, конфліктуючі сторони
змушені взаємодіяти, тим самим посилюючи конфлікт. Ця ескалація ще більше
підживлюється підвищеною активністю сторін, їх бажанням досягти певних
здобутків і поступовим розширенням репертуару їх тактик – включаючи осуд,
залякування, шантаж, погрози і навіть фізичну силу. Отже, емоційна
інтенсивність зростає, загострюючи негативні емоції до точки, що стає
неконтрольованою.
Конфлікти можна розділити на об’єктивні та суб’єктивні причини, обидві з
яких мають шкідливий вплив на офіційні та неформальні стосунки, а також на
психічне благополуччя людей. Об'єктивними причинами колективних конфліктів
можуть бути недоліки в організації роботи, недостатня матеріально-технічна
база, несправедливий розподіл обов'язків і навантаження, формальна інтеграція
членів групи без урахування їх психологічної сумісності. З іншого боку,
конфлікти всередині родини часто ґрунтуються на фінансових обмеженнях і
побутових незручностях.

14
 Причини конфліктів можна пояснити різними факторами, включаючи
негативне соціальне та психологічне середовище, розбіжності між офіційною та
неформальною структурами команди, несприятливі риси характеру та певні риси
особистості. Варто зазначити, що конфлікти можуть виникати з кількох причин,
причому деякі з них є більш помітними, ніж інші, тоді як деякі причини можуть
залишатися непоміченими або прихованими. Крім того, нерідко під час
конфлікту виникають нові чинники, які або переважають над початковими
причинами, або повністю замінюючи їх.
Розвиток конфлікту розгортається з часом, при цьому кожен конфлікт має
свою унікальну динаміку. Ця динаміка являє собою послідовну еволюцію етапів,
які визначають конфлікт від його початку до остаточного вирішення.
Конфлікт можна розділити на чотири основні етапи.

На початковому етапі виникає конфліктна ситуація, що характеризується

невирішеним протиріччям, яке ще не усвідомлюється сторонами. Якщо конфлікт
має навмисний характер, одна зі сторін бере на себе ініціативу для загострення
раніше прихованого протиріччя.
Наступний крок передбачає розпізнавання наявності конфлікту. Залучені
сторони усвідомлюють, що вони залучені у ворожі відносини, які
супроводжуються сильними емоціями. Вони аналізують ситуацію, визначаючи
першопричину, залучені сторони та розглядаючи різні варіанти дій. Зрештою,
вони обирають найбільш підходящий варіант і приймають рішення, як діяти далі.
Конфлікт досягає свого піку на третій стадії, де він стає видимим для
зовнішнього світу. Протиборчі сторони беруть участь у прямій конфронтаційній
битві, кожна з яких діє на основі власних намірів і вибору. При цьому вони
намагаються перешкодити діям суперника. У деяких випадках сторони можуть
піти на компроміс, перетворивши конфлікт у переговорний процес. Найбільш
успішний результат цих переговорів досягається шляхом взаємних поступок.
Вирішення конфлікту – це четвертий, завершальний етап. Під час цієї фази
люди оцінюють результати своїх дій і порівнюють їх із початковою метою. За

15
їхньою оцінкою, конфлікт або закінчується, або продовжує прогресувати. Якщо
він збережеться, він знову пройде другий, третій і четвертий етапи, але на
вищому рівні.
Описані тут етапи підпорядковуються певним умовам, оскільки конфлікти
можуть виникати в різних ситуаціях і мати різні форми. Деякі конфлікти
демонструють чіткі стадії, тоді як інші змішуються разом, особливо в
короткочасних конфліктах. Іноді причина конфлікту не повністю зрозуміла або
визначена, що призводить до спонтанних рішень щодо вирішення проблеми.
Зрештою, конфлікти можуть бути повністю вирішені, частково вирішені або
залишитися невирішеними. В останньому випадку одна або всі залучені сторони
можуть відчувати негативні емоції. Невирішені конфлікти можуть навіть
переходити з міжособистісного у внутрішньоособистісний, що ще більше
ускладнює ситуацію.

Переживання конфлікту часто супроводжується сильними емоціями та

схильністю звинувачувати себе, навіть коли на поверхні все виглядає добре. Коли
одна сторона вирішує вийти з конфлікту на його завершальній стадії, часто
спостерігається прояв фальшивої байдужості, визнання поразки та зовнішні
ознаки згоди, які приховують справжні почуття до опонента. Інколи цей конфлікт
може знову розгоратися з ще більшою інтенсивністю [16, с. 227].
Важливо визнати, що на динаміку конфлікту переважно впливають вже
існуючі стратегії поведінки, прийняті його учасниками в таких ситуаціях.

16
 РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ'ЯЗКУ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ЗІ
СТРАТЕГІЯМИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ У
ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1. Організація та проведення дослідження. Обґрунтування

методів та методик

Основна мета емпіричного дослідження полягає у дослідженні кореляції між

життєздатністю та стратегіями вирішення конфліктів у молодих людей. Група,
яка бере участь в емпіричному дослідженні, складається з 26 студентів
факультету лінгвістики та соціальних комунікацій Національного авіаційного
університету. Середній вік опитаних учасників – 21 рік.
У дослідженні брали участь як дівчата, так і хлопці. Групу складали
студенти факультету лінгвістики та соціальних комунікацій Національного
авіаційного університету, показано їх розподіл на рис. 2.1.

Хлопці
15%
Хлопці

Дівчата
85%

Рис. 2.1. Розподіл респондентів статтю

17
 Виходячи з інформації, представленої на рисунку 2.1, видно, що
дослідницька група складається з 22 осіб жіночої статі, що становить 85% від
загальної кількості, тоді як решта 15% представлені 4 особами чоловічої статі.
Процедура дослідження включала різні методи, включаючи адаптацію
методу життєздатності C. Maddi D.O. Леонтьєв.
Адаптація Огляду зимостійкості Д. О. Леонтьєва та О. І. Рассказової, відома
як тест на зимостійкість, створена С. Мадді. Цей тест призначений для оцінки
загальної життєздатності та її окремих компонентів, включаючи участь, контроль
і прийняття ризику. Учасникам пропонують 45 тверджень і пропонують вибрати
правильний варіант відповіді («ні»
Учасникам пропонується вибрати відповідь («ні», «швидше ні, ніж так»,
«скоріше так, ніж ні», «так»), яка найбільш точно відображає їхнє
самосприйняття. Оцінювання здійснюється за бальною системою, при цьому
прямим відповідям присвоюються оцінки від 0 до 3 («ні» — 0 балів, «швидше ні,
ніж так» — 1 бал, «скоріше так, ніж ні» — 2 бали, «так» «- 3 бали).
За відповіді нараховуються бали за шкалою від 0 до 3. Для прямих питань
«так» отримує 3 бали, а «ні» — 0 балів. І навпаки, для зворотних пунктів «ні»
отримує 3 бали, а «так» — 0 балів. Тест надає ключ, який визначає прямі та
зворотні пункти для кожної шкали. Оцінки за окремими субшкалами
підраховуються шляхом підсумовування балів як за прямим, так і за зворотним
пунктами. Нарешті, загальна оцінка життєздатності виходить шляхом
підсумовування даних за трьома підшкалами.
Тест включає додавання середніх значень і стандартних відхилень як для
загального показника, так і для субшкал. Потім ці результати порівнюють з
нормативними показниками. Оцінка від 0 до 61 бала свідчить про низький рівень
життєвого тонусу, від 62 до 99 балів — про середній, а від 100 до 135 балів — про
високий рівень життєвого тонусу. Показник «залученості» вимірюється за
шкалою від 0 до 54 балів, де від 0 до 29 балів — низький рівень, від 30 до 46 балів
— середній рівень, від 47 до 54 балів — високий рівень виразності.
«Контрольний» показник вимірюється за шкалою від 0 до 51 балів, де від 0 до 20
балів — низький рівень, від 21 до 38 балів — середній рівень, від 39 до 51 балів
— високий рівень вираженості. Нарешті, показник «прийняття ризику»
вимірюється за шкалою від 0 до 30 балів, де від 0 до 8 балів вказує на низький
рівень, від 9 до 18 балів вказує на середній рівень і від 19 до 30 балів вказує на
високий рівень серйозності.

Автор шкали суб’єктивного благополуччя М.В. Соколова, окреслює

методологію, використану в її дослідженні.
ШСБ М.В. Соколова – це інструмент оцінки, який використовується для
вимірювання емоційного аспекту суб’єктивного благополуччя чи емоційного
комфорту. Він складається з 17 тверджень, які оцінюють сприйняття свого
загального стану, які оцінюються за семибальною шкалою. За змістом ці
твердження поділяються на шість кластерних шкал: напруга та чутливість,
супутні симптоми депресії, сонливості та дратівливості, зміни настрою,
значущість соціального оточення, самооцінка здоров’я та задоволеність
18
 повсякденною діяльністю.
Метою діагностичної методики К. Томаса є виявлення схильності
особистості до конфліктної поведінки. Цей метод має на меті визначити кращий
підхід до вирішення конфліктів у різних ситуаціях.
За допомогою діагностичного методу К. Томаса «Виявлення стилю
поведінки в конфліктних ситуаціях» стає можливим визначити первинні позиції
та моделі поведінки, які індивіди приймають під час взаємодії. До них належать
конкуренція, співпраця, компроміс, уникнення та адаптація. На думку К. Томаса,
уникнення конфлікту не веде до успіху жодної із залучених сторін. У сценаріях,
де демонструються конкуренція, пристосування або компроміс, один учасник
виходить переможцем, а інший зазнає поразки, або обидві сторони зазнають
втрат через компроміс. Тільки в ситуаціях співпраці обидві сторони виходять у
виграші. К. Томас представляє опитувальник, який оцінює типові поведінкові
форми, що складається з 12 тверджень, що стосуються поведінки індивіда в
конфліктних ситуаціях. Ці твердження поєднуються різними способами, щоб
утворити 30 пар. Анкету можна задавати в груповій обстановці, або разом з
іншими тестами, або як самостійне оцінювання.
Крім того, наш підхід передбачав використання статистичних і
математичних методів для обробки даних.

Після ретельного аналізу діагностичного обстеження ми отримали наступні

результати.

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного

дослідження

Проводячи емпіричне дослідження та аналізуючи результати, було проведено

дослідження для вивчення кореляції між стійкістю та стратегіями вирішення
конфліктів у молодих людей. Цей аналіз дозволяє узагальнити висновки. На
початковому етапі дослідження результати, отримані за допомогою методики «Тест
на життєздатність» (яка є адаптацією опитувальника С. Мадді Д. О. Леонтьєва та О.
І. Рассказової), показали (як показано на рис. 2.2), що лише 3 студенти (11 %) з
факультету лінгвістики та соціальних комунікацій Національного авіаційного
університету показали високий рівень життєздатності. Ці респонденти виявили
комунікабельність, відкритість до світу, емоційну виразність, оригінальність,
самосприйнятливість, цілеспрямованість і сенс життя.

Більшість учасників, а саме 19 із загальної вибірки, демонструють

переважаючий рівень життєвого тонусу. Ці люди постійно отримують задоволення
19
від своєї діяльності та вміють знайти інтерес навіть до повсякденних справ. Варто
зазначити, що вищий рівень життєвого тонусу значною мірою впливає на
сприйняття подій як менш тривожних і сприяє успішному подоланню життєвих
труднощів.

Серед респондентів 4 особи (15%) демонструють низький рівень життєвого

тонусу. Ці конкретні респонденти зазвичай демонструють такі риси, як низька
комунікабельність і підвищена тривожність. Вони схильні зосереджуватися на
сьогоденні чи минулому, часто відчувають невдоволення поточним життям і не
вірять у свою здатність впливати на хід подій у власному житті.

20
 Низький рівень
15% Високий рівень
11%
Високий рівень

Середній рівень

Низький рівень

Середній рівень
74%

Рис. 2.2. Результати методики «Тест життєстійкості»

Результати кількісного розподілу одержаних даних за окремими шкалами ми

наводимо у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 Кількісні показники вираженості життєстійкості
респондентів
Рівень вираженості життєстійкості за Респонденти
шкалами (n=26)
Кількі %
сть
Шкала залученості Високий 1 4%
Середній 23 87
%
Низький 2 8%
Шкала контролю Високий 1 4%
Середній 23 87
%
Низький 2 8%
Шкала прийняття ризику Високий 1 4%
Середній 23 87
%
Низький 2 8%

Рівень залученості відіграє вирішальну роль у формуванні самосприйняття

індивіда, дозволяючи йому відчути значущість і цінність, що дозволяє йому
повністю зануритися в подолання життєвих викликів, незалежно від будь-яких
стресових факторів. Виходячи з результатів, наведених у таблиці 2.1, очевидно, що
21
більшість учасників, а саме 87%, демонструють вищий середній рівень залученості,
набравши 23 бали.

Люди, які беруть участь в опитуваннях, часто вірять, що участь у власному

житті дає можливість відкрити для себе щось варте та захоплююче.

Існує дві чіткі групи респондентів залежно від їхнього рівня залучення. Перша
група, що становить 14% респондентів, отримує задоволення від власної діяльності
та веде насичене та насичене життя. Вони отримують задоволення від своєї роботи,
залишаються в курсі подій і відкриті до нових знайомств. З іншого боку, друга
група, яка складається з 8% респондентів, відчуває відчуття порожнечі та
відірваності від життя. Ці люди пасивні, відчувають відсутність мети у своїй
діяльності, намагаються завершити розпочаті завдання та їм важко налагоджувати
зв’язки з іншими.

Віра в контроль — це тверда віра в те, що своїми зусиллями можна вплинути

на хід подій, навіть якщо цей вплив не є всеохоплюючим і успіх не гарантований.
Серед досліджуваних осіб переважний ступінь вираження контролю в середньому
становить 87%, характеристика, яку поділяють 23 учасники. Ті, хто володіє добре
розвиненим почуттям контролю в стресових ситуаціях, наполегливо шукають
рішення та активно шукають нові підходи. Вони володіють почуттям волі в
прийнятті рішень і формуванні власної життєвої траєкторії.

Серед респондентів одна особа (4%) продемонструвала помітний ступінь

контролю, що дозволило їм ефективно керувати ситуаціями, ставити амбітні цілі та
старанно працювати над їх досягненням. Ця особа сприймає себе як архітектора
власного життя, на відміну від 2 респондентів (8%), які відчувають почуття
безсилля, що характеризується низьким рівнем контролю.

Прийняття людиною ризику випливає з її переконання, що будь-який досвід,

позитивний чи негативний, сприяє її особистому зростанню та розвитку через
набуті знання.

22
 Один учасник, який становив лише 4% від загальної кількості,
продемонстрував помітну схильність до ризику. Ці юнаки, яких не лякають
непередбачені обставини, знаходять у житті інтриги й охоче йдуть навіть на
найсміливіші починання.

Більшість респондентів, а саме 87%, демонструють рівень прийняття ризику в

середньому на рівні 23. Ці дані вказують на те, що ці люди мають високий ступінь
впевненості та оптимізму за різних обставин. Крім того, вони активно прагнуть
отримати знання як з позитивного, так і з негативного досвіду.

З іншого боку, люди з низькою схильністю до прийняття ризику (4%)

виявляють контрастні характеристики, такі як прагнення до спокійного існування,
ностальгія за минулим, відчуття, що час швидко спливає, і схильність ставати
дратівливою перед обличчям раптові зміни. Метод «Тест на життєздатність»
показує, що лише 11% учасників демонструють високий рівень життєвої сили, тоді
як більшість (74%) потрапляє в середню категорію. Решта 15% респондентів
демонструють низький рівень життєвого тонусу.

Для другого етапу дослідження ми реалізували підхід до шкали суб’єктивного

благополуччя, розроблений М.В. Соколова.

Середнє значення за цією шкалою становить 5,5 зі стандартним відхиленням

2,2. Таким чином, значення в діапазоні від 4 до 7 означає середній стан
суб'єктивного благополуччя. І навпаки, значення від 4 до 1 вказують на значно
підвищений рівень суб’єктивного благополуччя, тоді як значення від 7 до 9
вказують на порівняно нижчий рівень.

На основі даних, наведених на рисунку 2.3, видно, що кластер 1 демонструє

нижчий рівень задоволеності життям із середнім значенням 7,82. І навпаки,
кластери 2, 3 і 4 демонструють вищі рівні суб’єктивного благополуччя, про що
вказують відповідні середні значення 3,59, 2,81 і 3,68.

23
 Рис. 2.3. Середні значення по кластерах за шкалою М. В. Соколової
На самосприйняття індивіда значною мірою впливає рівень його залученості,
що дає йому відчуття мети та цінності, що дає змогу щиро долати життєві
перешкоди, незважаючи на будь-який зовнішній тиск. Результати, наведені в
таблиці 2.1, однозначно вказують на те, що значна більшість, а саме 87%
учасників, демонструють рівень участі вище середнього, досягнувши вражаючої
оцінки в 23 бали.

Коли люди беруть участь в опитуваннях, вони часто вірять, що активна

участь у власному житті дає їм шанс відкрити щось цінне та хвилююче.
Респондентів можна розділити на дві різні групи залежно від їхнього рівня
залученості. Початкова група, що становить 14% учасників, займається власними
справами та веде повноцінне та яскраве існування. Вони отримують задоволення
від своїх зусиль, залишаються в курсі поточних подій і сприйнятливі до
створення нових зв'язків. І навпаки, друга група, яка складає 8% респондентів,
переживає відчуття порожнечі та відірваності від життя. Ці люди приймають
пасивний підхід, відчуваючи відсутність мети у своїх починаннях, стикаючись із
труднощами під час виконання завдань і намагаючись встановити значущі
стосунки з іншими.
24
 Концепція контролю передбачає непохитну впевненість у тому, що спроби
людини здатні формувати хід обставин, незважаючи на відсутність абсолютного
впливу та відсутність гарантованого успіху. У групі 23 особи, що становили
більшість, постійно демонстрували глибокий рівень контролю, що становив у
середньому 87%. Ці люди, стикаючись зі стресовими сценаріями, демонструють
наполегливе прагнення знаходити рішення та активно досліджувати нові підходи.
Вони володіють глибоким почуттям незалежності, коли справа доходить до
прийняття рішень і планування свого шляху в житті.
З-поміж усіх учасників була одна особа (4%), яка продемонструвала
надзвичайний рівень майстерності, що дозволило йому вміло орієнтуватися в
різних обставинах, ставити амбітні цілі та старанно прагнути до їх досягнення.
Ця особа вважає себе ідейним розумом власного існування, на відміну від двох
респондентів (8%), які відчувають почуття безпорадності, що визначається
обмеженим відчуттям контролю.
Прийняття ризику людиною ґрунтується на її вірі в те, що кожен досвід,
позитивний чи негативний, сприяє її особистому зростанню та розвитку через
набуття знань.

З усієї групи одна особа, що становить лише 4% колективу, виявила помітну

схильність до ризику. Ці юнаки, які не бояться невідомого, мають вроджене
захоплення життям і охоче беруться навіть за найсміливіші починання.
Згідно з даними, 87% респондентів демонструють помірний рівень
готовності йти на ризик із середнім рівнем схвалення 23. Ці результати свідчать
про те, що ці особи мають помітне почуття впевненості та позитивності в різних
ситуаціях. Крім того, вони активно прагнуть отримати мудрість як від
сприятливих, так і від несприятливих зустрічей.
Навпаки, люди, які виявляють мінімальну схильність до ризику (4%), мають
чіткі риси, зокрема перевагу спокійного способу життя, тугу за минулим,
сприйняття часу, що швидко минає, і схильність легко дратуватися різкі зміни.
Згідно з тестом Vitality Test, лише 11% учасників демонструють значний рівень

25
життєвої сили, тоді як більшість (74%) потрапляє в помірний діапазон. У решти
15% респондентів спостерігається зниження життєвого тонусу.
На наступному етапі нашого дослідження ми використали М.В. Методологія
вимірювання суб'єктивного благополуччя Соколової.
Середній бал за цією шкалою становить 5,5, стандартне відхилення 2,2.
Тому, якщо значення знаходиться в межах від 4 до 7, це означає середній рівень
суб’єктивного благополуччя. І навпаки, значення в діапазоні від 4 до 1 свідчать
про значно підвищений стан суб’єктивного благополуччя, тоді як значення від 7
до 9 вказують на відносно нижчий рівень.
Інформація, зображена на рисунку 2.3, показує, що кластер 1 демонструє
порівняно нижчий ступінь задоволеності із середнім балом 7,82. І навпаки,
кластери 2, 3 і 4 демонструють підвищений рівень суб’єктивного благополуччя,
про що свідчать їхні середні значення 3,59, 2,81 і 3,68 відповідно до таблт. 2.2.
Таблиця 2.2 Результати респондентів за методикою “Виявлення стилю
поведінки у
конфліктних ситуаціях” (за тестом К.Томаса)

№ Стиль Респонденти (%)

поведінки
1 Суперництво 15,4%
.
2 Співпраця 30,6%
.
3 Компроміс 26,8%
.
4 Уникнення 15,5%
.
5 Пристосування 11,7%
.

Згідно з даними, наведеними в таблиці 2.2, видно, що серед суб’єктів є

помітна схильність до співпраці та компромісу (30,6% та 26,8% відповідно), коли
вони стикаються з конфліктними ситуаціями під час їх взаємодії та поведінки.

На підставі результатів методів дослідження можна зробити висновок, що

26
 коли індивіди стикаються зі стресовими ситуаціями, їх схильність до співпраці та
компромісів призводить до посилення різних компонентів життєвого тонусу.
Отже, спостерігається загальне підвищення життєвої сили, тоді як суперництво,
уникнення та стратегії адаптації мають зменшувальний вплив на рівні життєвої
сили. Щоб встановити зв’язок між стійкістю та підходами до вирішення
конфлікту, дуже важливо спочатку визначити модель розподілу даних за
допомогою критерію однієї вибірки Колмогорова-Смирнова.
Спостережений у нашому дослідженні розподіл відповідає нормальному
типу. При роботі з даними, які відповідають нормальному розподілу, для
виявлення кореляції використовується коефіцієнт кореляції Пірсона.
Отримані дані свідчать про наявність зв'язку між конкретними аспектами
збереження життя та різними підходами до вирішення конфліктів. Виявляючи ці
зв’язки, важливо враховувати два числові значення: емпіричне число (яке означає
силу зв’язку між явищами, зі значеннями, ближчими до 1 або -1, що вказують на
сильніший зв’язок) і число значущості (якщо це менше або дорівнює 0,05,
кореляцію можна вважати значущою та її слід враховувати в дослідженні).

Табл .2.3.
Результати знаходження кореляційних зв’язків між життєстійкістю та
стратегіями вирішення конфліктних ситуацій за допомогою коефіцієнта
кореляції Пірсона

Пристос
ування
Життєсті -0,461*
йкість
Пристос
ування
Залучені -0,445*
сть

Примітка: * - кореляція значима на рівні 0,05

27
 У рамках нашого дослідження ми змогли ідентифікувати загалом дві
асоціації, обидві з яких мають зворотний характер і мають помірний рівень
кореляції. Варто зазначити, що ці зв’язки мають значну статистичну значущість,
зокрема на рівні значущості 0,05. Зв'язки, про які йдеться, були встановлені між:
Стратегія стійкості та адаптації включає елемент залучення. Коли один
аспект посилюється, інший зменшується, і навпаки. У цьому конкретному
випадку сильний життєвий тонус молоді призводить до зменшення залежності
від пасивних стратегій адаптації для вирішення конфліктів. Це можна пояснити їх
високим рівнем залучення, що є невід’ємною частиною їх життєвої сили.
Методи, використані в дослідженні, не виявили жодних значних зв'язків між
різними показниками на шкалах. Отже, шляхом емпіричного дослідження було
встановлено, що респонденти нашої вибірки загалом мають помірний рівень
стійкості, а співпраця є переважаючим підходом до вирішення конфліктних
ситуацій. Результати кореляційного дослідження свідчать про те, що зі
збільшенням показників життєздатності та залученості зменшується використання
стратегії адаптації.

2.3. Рекомендації щодо застосування конструктивних

стратегій у розв’язанні конфліктних ситуацій у юнацькому віці

Дії підлітка під час конфлікту взаємопов'язані з іншою подією - самим

конфліктом. Аналіз конфлікту як соціально-психологічного явища вимагає
встановлення аксіоми, яка визнає невід'ємну природу конфлікту в людському
існуванні. Індивіди живуть у суспільстві, беручи участь у міжособистісних
стосунках і прагнучи задовольнити власні потреби. Однак, окрім потреби в повітрі,
усі інші потреби постійно залишаються незадоволеними в будь-який момент життя.
Отже, конфлікт стає неминучим аспектом людського існування [26, с. 10]. Тому
люди часто опиняються в конфліктних ситуаціях.

А.Я. Анцупов досліджує тему конфліктної поведінки та висвітлює

різноманітні стратегії, які люди використовують у конфліктних ситуаціях. Ці
стратегії можуть призвести як до сприятливих, так і до несприятливих результатів.
Анцупов підкреслює, що під час конфліктів люди використовують цілий ряд тактик
впливу на опонентів, кінцевою метою яких є задоволення власних потреб і
вирішення ситуації [15, с. 19].

28
 Зіткнувшись із конфліктною ситуацією, дуже важливо розглянути стратегію
поведінки, викладену в таблиці Томаса-Кілмана. Для ефективного вирішення
проблеми важливо вибрати певний стиль поведінки, який враховує власний стиль,
стиль інших учасників конфлікту та характер самого конфлікту. Для цього
рекомендується ознайомитися зі стратегією поведінки в конфліктній ситуації,
розробленою К. У. Томасом і Р. Х. Кілманном в 1972 році, і свідомо обирати
стратегію, виходячи з обставин. Дослідники виділяють п'ять основних стилів
поведінки під час конфліктів: уникнення, відступ, ігнорування або відхилення;
суперництво, змагання, протистояння; проживання, примусова концесія;
компроміс; та співробітництво.

На підхід, який людина використовує в конкретному конфлікті, впливає їхнє

бажання досягти своїх власних цілей, будь то пасивними чи активними засобами, а
також врахування інтересів протилежної сторони, незалежно від того, чи обрали
вони діяти індивідуально чи спільно. Сітка Томаса-Кілмана надає візуальне
представлення цієї динаміки, полегшуючи аналіз конфліктів і вибір ефективної
стратегії вирішення. Використовуючи цю структуру, люди отримують можливість
розробити власний індивідуальний підхід до вирішення конфліктів.

Тепер давайте глибше розглянемо різні стилі поведінки, які можна

спостерігати під час конфліктів. Перший метод, який ми обговоримо, називається
«уникнення». Цей підхід передбачає, що людина активно намагається уникнути
будь-якого конфлікту і вдає, ніби нічого не сталося. Такі люди часто стверджують,
що вони неконфліктні та вихваляються тим, що у них дуже мало конфліктів. Однак
цей метод зрештою не задовольняє інтереси обох залучених сторін. Насправді,
якщо ми розглядаємо цей підхід у більш практичному контексті, виникає інша
перспектива. Стає очевидним, що уникаючи конфліктів, ні власні інтереси індивіда,
ні інтереси іншої сторони не зачіпаються по-справжньому.

Відхід від конфлікту може призвести до невдоволення учасників. Стиль

уникнення може бути застосований у різних ситуаціях: коли конфліктуюча сторона

29
вважає розбіжності незначними порівняно з іншими важливими завданнями; коли
вони усвідомлюють, що не можуть або не хочуть вирішити питання на свою
користь; коли вони мають обмежені повноваження для вирішення проблеми
відповідно до своїх уподобань; коли вони вважають, що результат незначний, а
рішення занадто тривіальне, щоб вкладати в нього енергію; коли їм потрібен час,
щоб зібрати інформацію та оцінити ситуацію, перш ніж прийняти рішення, або
отримати підтримку з боку інших; коли вони сприймають негайне вирішення як
небезпечне, оскільки воно може погіршити ситуацію через аналіз і відкрите
обговорення; коли вони вважають, що інші краще підготовлені для вирішення
проблеми.

Не слід вважати, що цей конкретний підхід завжди є засобом уникнути

проблеми або ухилитися від відповідальності [10, c. 173]. Стиль суперництва,
конкуренції та конфронтації є ще одним способом вирішення конфлікту. Такий
підхід передбачає боротьбу за власні інтереси до досягнення перемоги. На жаль, у
цьому процесі часто приносять у жертву дружбу («це все про мене»). Застосування
цього методу призводить до того, що одна особа виграє, а інша програє, причому
одна сторона отримує 100% переваг, а інша не отримує нічого. Переможець також
може отримати почуття провини, тоді як переможений залишиться з образою. Цей
стиль найбільш поширений у конфліктних ситуаціях. Згідно зі статистичними
даними, понад 70% конфліктів пов’язані з бажанням односторонньої вигоди,
прагненням до перемоги та пріоритетом власних інтересів понад усе.

Схильність впливати на партнера і нехтувати його інтересами походить від

бажання відстоювати власний план. Ця схильність виникає в різних ситуаціях: коли
людина володіє достатньою владою, непохитною рішучістю і авторитетним
впливом; коли хтось твердо вірить, що запропоноване ним рішення однозначно
краще; коли хтось надає великого значення вирішенню поточного конфлікту і
робить значну ставку на обраний курс дій; коли людина не бачить альтернатив і
відчуває, що їй нічого втрачати; і коли потрібно прийняти непопулярне рішення.

30
 У вашій нинішній скрутній ситуації ви можете зробити вирішальний вибір.
Вирішально важливо, щоб ви негайно вжили заходів і, роблячи це,
використовували підхід авторитетного керівництва під час взаємодії зі своїми
підлеглими, які готові наслідувати їхній приклад. Тим не менш, важливо визнати,
що ця конкретна стратегія рідко дає довготривалі результати. Сторона, яка
програла, може не повністю схвалити рішення, прийняте всупереч її бажанню, і
існує навіть можливість навмисних спроб його зірвати [36, c. 51].

Третя техніка відома як вимушена поступка, яка передбачає адаптацію стилю.

Поняття «пристосування, вимушена поступка» виступає як дзеркальний підхід

до вирішення конфлікту. Це означає, що людина, зазнавши поразки, готується до
другої зустрічі. Цей підхід втілює життя, присвячене мистецтву бою. Стиль
пристосування передбачає роботу у співпраці з іншою стороною, утримуючись від
захисту власних інтересів. Мета – створити гармонійну атмосферу та відновити
нормальну робочу обстановку. На думку К.У. Томас і Р. Х. Кілмен, цей метод іноді
є єдиним способом вирішення конфлікту. Він визнає, що під час конфлікту потреби
або досвід іншої людини можуть переважити власні. У таких випадках необхідно
пожертвувати особистими інтересами заради покращення іншої сторони.

Тим не менш, важливо зазначити, що відмова від ваших інтересів не є

рішенням. Натомість ви повинні тимчасово відкласти їх убік і, коли обставини
будуть більш сприятливими, знайти спосіб виконати їх шляхом поступок з боку
опонента або шляхом вивчення альтернативних шляхів.

Стиль пристосування застосовний у різних поширених сценаріях, таких як

пріоритет миру та стабільності над розв’язанням конфлікту, коли предмет
розбіжностей не має великого значення чи особистого турботи, цінування
підтримки позитивних стосунків над захистом своєї позиції, визнання відсутності
правди на вашому боці, визнання безсилля або невеликі шанси на перемогу, і
сприйняття можливості для іншої людини винести уроки з ситуації, погодившись з
їхніми бажаннями, навіть не погоджуючись або не вірячи, що вони помиляються.

31
 Акт пристосування передбачає жертвування власними інтересами на користь
опонента, по суті кажучи: «добре, бери все» [21, c. 33]. Четвертий підхід відомий як
«компроміс» і передбачає пошук золотої середини, де обидві сторони можуть
розділити щось порівну. Це передбачає досягнення взаємної згоди, яка частково
задовольняє бажання кожної людини. Це досягається шляхом обміну поступками
та переговорів для пошуку компромісного рішення. Для людей зазвичай
зосереджуються на тому, чого вони не отримали, а не на тому, що вони отримали.
Однак під час компромісу існує потенційна пастка, оскільки люди можуть
захопитися й опинитися в абсурдних ситуаціях під час розподілу ресурсів. Цей
стиль взаємодії найбільш ефективний, коли обидві сторони бажають однакового
результату, але розуміють, що одночасне виконання їхніх бажань неможливо.

Цей підхід спрямований не на пошук рішення, яке б відповідало бажанням

обох сторін, а на визначення курсу дій, який можна підсумувати так: «ми не
можемо повністю досягти наших індивідуальних цілей, тому вкрай важливо
досягти компромісу, який є прийнятним для кожного з нас» [36, c. 54].

Варіант номер п'ять називається «співпраця». Цей конкретний варіант

пропонує кожному учаснику можливість отримати 100% або навіть потенційний
150% виграш. У цьому сценарії одна особа добровільно поступається іншій із
щирої доброзичливості та без очікування будь-якої форми відплати. Цей акт доброї
волі допомагає розвивати та зміцнювати стосунки, що зрештою робить їх ще більш
корисними. Справді приємно мати можливість зробити щось добре для того, хто
справді цього заслуговує [10, с. 175].

Визначення власного стилю поведінки в конфлікті – важливий крок. Важливо

визнати, що кожен стиль має власну ефективність, залежно від обставин, і жоден
стиль не може вважатися кращим. Головне — вміти використовувати кожен стиль і
робити свідомий вибір на основі конкретної ситуації. Найбільш відповідний підхід
визначатиметься унікальними обставинами та вашими індивідуальними рисами
характеру. Хоча природно схилятися до певного стилю, суворе дотримання одного
може обмежити ваші здібності. Тому важливо залишатися відкритим.

32
 ВИСНОВОК

Дії підлітка під час конфлікту взаємопов'язані з іншою подією - самим

конфліктом. Аналіз конфлікту як соціально-психологічного явища вимагає
встановлення аксіоми, яка визнає невід'ємну природу конфлікту в людському
існуванні. Індивіди живуть у суспільстві, беручи участь у міжособистісних
стосунках і прагнучи задовольнити власні потреби. Однак, окрім потреби в
повітрі, усі інші потреби постійно залишаються незадоволеними в будь-який
момент життя. Отже, конфлікт стає неминучим аспектом людського існування
[26, с. 10]. Тому люди часто опиняються в конфліктних ситуаціях.

А.Я. Анцупов досліджує тему конфліктної поведінки та висвітлює

різноманітні стратегії, які люди використовують у конфліктних ситуаціях. Ці
стратегії можуть призвести як до сприятливих, так і до несприятливих
результатів. Анцупов підкреслює, що під час конфліктів люди використовують
цілий ряд тактик впливу на опонентів, кінцевою метою яких є задоволення
власних потреб і вирішення ситуації [15, с. 19].

Зіткнувшись із конфліктною ситуацією, дуже важливо розглянути

стратегію поведінки, викладену в таблиці Томаса-Кілмана. Для ефективного
вирішення проблеми важливо вибрати певний стиль поведінки, який враховує
власний стиль, стиль інших учасників конфлікту та характер самого конфлікту.
Для цього рекомендується ознайомитися зі стратегією поведінки в конфліктній
ситуації, розробленою К. У. Томасом і Р. Х. Кілманном в 1972 році, і свідомо
обирати стратегію, виходячи з обставин. Дослідники виділяють п'ять основних
стилів поведінки під час конфліктів: уникнення, відступ, ігнорування або
відхилення; суперництво, змагання, протистояння; проживання, примусова
концесія; компроміс; та співробітництво.

На підхід, який людина використовує в конкретному конфлікті, впливає

їхнє бажання досягти своїх власних цілей, будь то пасивними чи активними
33
засобами, а також врахування інтересів протилежної сторони, незалежно від
того, чи обрали вони діяти індивідуально чи спільно. Сітка Томаса-Кілмана
надає візуальне представлення цієї динаміки, полегшуючи аналіз конфліктів і
вибір ефективної стратегії вирішення. Використовуючи цю структуру, люди
отримують можливість розробити власний індивідуальний підхід до вирішення
конфліктів.

Тепер давайте глибше розглянемо різні стилі поведінки, які можна

спостерігати під час конфліктів. Перший метод, який ми обговоримо,
називається «уникнення». Цей підхід передбачає, що людина активно
намагається уникнути будь-якого конфлікту і вдає, ніби нічого не сталося. Такі
люди часто стверджують, що вони неконфліктні та вихваляються тим, що у
них дуже мало конфліктів. Однак цей метод зрештою не задовольняє інтереси
обох залучених сторін. Насправді, якщо ми розглядаємо цей підхід у більш
практичному контексті, виникає інша перспектива. Стає очевидним, що
уникаючи конфліктів, ні власні інтереси індивіда, ні інтереси іншої сторони не
зачіпаються по-справжньому.

Відхід від конфлікту може призвести до невдоволення учасників. Стиль

уникнення може бути застосований у різних ситуаціях: коли конфліктуюча
сторона вважає розбіжності незначними порівняно з іншими важливими
завданнями; коли вони усвідомлюють, що не можуть або не хочуть вирішити
питання на свою користь; коли вони мають обмежені повноваження для
вирішення проблеми відповідно до своїх уподобань; коли вони вважають, що
результат незначний, а рішення занадто тривіальне, щоб вкладати в нього
енергію; коли їм потрібен час, щоб зібрати інформацію та оцінити ситуацію,
перш ніж прийняти рішення, або отримати підтримку з боку інших; коли вони
сприймають негайне вирішення як небезпечне, оскільки воно може погіршити
ситуацію через аналіз і відкрите обговорення; коли вони вважають, що інші
краще підготовлені для вирішення проблеми.

34
 Не слід вважати, що цей конкретний підхід завжди є засобом уникнути
проблеми або ухилитися від відповідальності [10, c. 173]. Стиль суперництва,
конкуренції та конфронтації є ще одним способом вирішення конфлікту. Такий
підхід передбачає боротьбу за власні інтереси до досягнення перемоги. На
жаль, у цьому процесі часто приносять у жертву дружбу («це все про мене»).
Застосування цього методу призводить до того, що одна особа виграє, а інша
програє, причому одна сторона отримує 100% переваг, а інша не отримує
нічого. Переможець також може отримати почуття провини, тоді як
переможений залишиться з образою. Цей стиль найбільш поширений у
конфліктних ситуаціях. Згідно зі статистичними даними, понад 70% конфліктів
пов’язані з бажанням односторонньої вигоди, прагненням до перемоги та
пріоритетом власних інтересів понад усе.

Схильність впливати на партнера і нехтувати його інтересами походить

від бажання відстоювати власний план. Ця схильність виникає в різних
ситуаціях: коли людина володіє достатньою владою, непохитною рішучістю і
авторитетним впливом; коли хтось твердо вірить, що запропоноване ним
рішення однозначно краще; коли хтось надає великого значення вирішенню
поточного конфлікту і робить значну ставку на обраний курс дій; коли людина
не бачить альтернатив і відчуває, що їй нічого втрачати; і коли потрібно
прийняти непопулярне рішення.

У вашій нинішній скрутній ситуації ви можете зробити вирішальний

вибір. Вирішально важливо, щоб ви негайно вжили заходів і, роблячи це,
використовували підхід авторитетного керівництва під час взаємодії зі своїми
підлеглими, які готові наслідувати їхній приклад. Тим не менш, важливо
визнати, що ця конкретна стратегія рідко дає довготривалі результати.
Сторона, яка програла, може не повністю схвалити рішення, прийняте
всупереч її бажанню, і існує навіть можливість навмисних спроб його зірвати
[36, c. 51].

35
 Третя техніка відома як вимушена поступка, яка передбачає адаптацію
стилю.

Поняття «пристосування, вимушена поступка» виступає як дзеркальний

підхід до вирішення конфлікту. Це означає, що людина, зазнавши поразки,
готується до другої зустрічі. Цей підхід втілює життя, присвячене мистецтву
бою. Стиль пристосування передбачає роботу у співпраці з іншою стороною,
утримуючись від захисту власних інтересів. Мета – створити гармонійну
атмосферу та відновити нормальну робочу обстановку. На думку К.У. Томас і
Р. Х. Кілмен, цей метод іноді є єдиним способом вирішення конфлікту. Він
визнає, що під час конфлікту потреби або досвід іншої людини можуть
переважити власні. У таких випадках необхідно пожертвувати особистими
інтересами заради покращення іншої сторони.

Тим не менш, важливо зазначити, що відмова від ваших інтересів не є

рішенням. Натомість ви повинні тимчасово відкласти їх убік і, коли обставини
будуть більш сприятливими, знайти спосіб виконати їх шляхом поступок з
боку опонента або шляхом вивчення альтернативних шляхів.

Стиль пристосування застосовний у різних поширених сценаріях, таких як

пріоритет миру та стабільності над розв’язанням конфлікту, коли предмет
розбіжностей не має великого значення чи особистого турботи, цінування
підтримки позитивних стосунків над захистом своєї позиції, визнання
відсутності правди на вашому боці, визнання безсилля або невеликі шанси на
перемогу, і сприйняття можливості для іншої людини винести уроки з ситуації,
погодившись з їхніми бажаннями, навіть не погоджуючись або не вірячи, що
вони помиляються.

Акт пристосування передбачає жертвування власними інтересами на

користь опонента, по суті кажучи: «добре, бери все» [21, c. 33]. Четвертий
підхід відомий як «компроміс» і передбачає пошук золотої середини, де обидві
сторони можуть розділити щось порівну. Це передбачає досягнення взаємної
36
згоди, яка частково задовольняє бажання кожної людини. Це досягається
шляхом обміну поступками та переговорів для пошуку компромісного
рішення. Для людей зазвичай зосереджуються на тому, чого вони не отримали,
а не на тому, що вони отримали. Однак під час компромісу існує потенційна
пастка, оскільки люди можуть захопитися й опинитися в абсурдних ситуаціях
під час розподілу ресурсів. Цей стиль взаємодії найбільш ефективний, коли
обидві сторони бажають однакового результату, але розуміють, що одночасне
виконання їхніх бажань неможливо.

Цей підхід спрямований не на пошук рішення, яке б відповідало бажанням

обох сторін, а на визначення курсу дій, який можна підсумувати так: «ми не
можемо повністю досягти наших індивідуальних цілей, тому вкрай важливо
досягти компромісу, який є прийнятним для кожного з нас» [36, c. 54].

Варіант номер п'ять називається «співпраця». Цей конкретний варіант

пропонує кожному учаснику можливість отримати 100% або навіть
потенційний 150% виграш. У цьому сценарії одна особа добровільно
поступається іншій із щирої доброзичливості та без очікування будь-якої
форми відплати. Цей акт доброї волі допомагає розвивати та зміцнювати
стосунки, що зрештою робить їх ще більш корисними. Справді приємно мати
можливість зробити щось добре для того, хто справді цього заслуговує [10, с.
175].

Визначення власного стилю поведінки в конфлікті – важливий крок.

Важливо визнати, що кожен стиль має власну ефективність, залежно від
обставин, і жоден стиль не може вважатися кращим. Головне — вміти
використовувати кожен стиль і робити свідомий вибір на основі конкретної
ситуації. Найбільш відповідний підхід визначатиметься унікальними
обставинами та вашими індивідуальними рисами характеру. Хоча природно
схилятися до певного стилю, суворе дотримання одного може обмежити ваші
здібності. Тому важливо залишатися відкритим.

37
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бех І. Д. Виховання особистості: Підручник. К. : Либідь, 2013. 848 с.

2. Важинський С. Е. Методика та організація наукових досліджень. Суми,
Україна: СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2016. 412 с.
3. Вернік О. Л. Проблематика «життєвого шляху» у психологічному
дослідженні. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту
психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.
Франка, 2017. Том VІІ. Екологічна психологія. Вип. 44. С. 30-50.
4. Гладкевич М. І. Психологічні умови формування життєвих планів у
юнацькому віці. дис. ... канд. психол. наук – Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова. Київ, 2019. 277 с.
5. Гріньова О. М. Психологія проектування життєвого шляху особистістю
юнацького віку : автореф. дис. д-ра психол. наук : 19.00.07; Нац. пед. ун-т ім.
М. П. Драгоманова. Київ, 2018. 44 с.
6. Захарчин Г. М. Управління конфліктами : навч. посіб. 2-е вид., допов.
Львів : Львівська політехніка, 2019. 192 с.
7. Зінчина, О.Б. Конфліктологія: навч. посібник. Харків: ХНАМГ,
2017.
164 с
8. Ічанська О. М. Становлення особистісної ідентичності в
ранньому
юнацькому віці : дис. канд. псих. наук : 19.00.07. К., 2012. 225 с.
9. Карсканова С.В. Психологічне благополуччя особистості як основа
фахового зростання: автореф. дис… канд. психол. наук. К., 2012. 316 с.
10. Коберник Л.О. Конфліктні форми поведінки та способи їх корекції в
юнацькому віці. Актуальні проблеми психології. За ред. С.Д. Максименка, Л.М.
Карамушки. Т. 1 : Організаційна психологія. Економічна психологія. Соціальна
психологія. К., 2018. С. 173–177.
11. Конфлікт Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine. Тофтул М. Г.
Сучасний словник з етики. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. 416 с.
38
 12. Конфлікти: прояви, причини та шляхи вирішення. 17.11.2020. URL:
https://np.pl.ua/2020/11/konflikty-proiavy-prychyny-ta-shliakhy-vyrishen-nia/#:~:te-
xt=Шляхи%20вирішення%20конфліктів%20та%20їх%20попередження&text=1)
%20вирішення%20проблеми%2C%20що%20стала,повне%20припинення
%20ст осунків%20між%20ними.
13. Котигоренко В. Конфлікт. Політична енциклопедія. Редкол.: Ю.
Левенець, Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. К.: Парламентське видавництво, 2011.
360 с.
14. Кравчук С. Л. Особливості життєстійкості як фактора психологічної
пружності особистості юнацького віку в умовах воєнного конфлікту. Науковий
вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки».
Херсон: Херсонський державний університет, 2018. Том 1. Вип. 1. С. 99-105.
15. Краснова Н.П. Причини конфліктів у діловому спілкуванні Соціальна
педагогіка: теорія та практика. 2013. №1. С. 18–26.
16. Куковський А.Г., Познаховський В.А., Кизима В.П. Причини розвитку
та розв’язання міжособистісних конфліктів. Вісник Національного університету
водного господарства та природокористування. Серія: Економіка. 2014. Вип.
1(65). С. 222–231.
17. Ларина Т.О. Життєстійкість особистості: соціальна необхідність та
безпека. Київ, Марич, 2014. 76 с.
18. Лук’яненко В.В. Психологічні особливості становлення здатності до
самоефективності в юнацькому віці : дис. ... доктора психол. наук : 19.00.07.
Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. К., 2011. 269 с.
19. Лушин П.В. О психологии человека в переходный период: как
выживать, когда все рушится?. Київ, Україна: Наук. світ, 2012. 212 с.
20. Максимець Ю.В., Дадак В.М. Шляхи подолання конфліктних ситуацій
на підприємстві. Науковий вісник НЛТУ України. 2013. Вип. 23.10. С. 372–376.
21. Матвійчук Н.М. Конфлікт-менеджмент: методичні вказівки до
практичних занять (електронне видання). Луцьк: Східноєвропейський
національний університет імені Лесі Українки, 2020. 57 с.

39
 22. Методи і стратегії управління конфліктами. URL:
https://stud.com.ua/22122/menedzhment/metodi_strategiyi_upravlinnya_konfliktami.
23. Микитюк С.О. «Витоки наукових основ ресурсного підходу»,
Педагогіка, психологія та медико‐біологічні проблеми фізичного виховання і
спорту, № 2, с. 83–88, 2010.
24. Моделі поведінки у конфліктній ситуаці. URL:
https://magneticone.com.ua/%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BB%.
25. Панченкo В. O. «Життєстiйкiсть як фактoр прoфесiйнoї адаптації
менеджерiв кoмерцiйних організацій», дис. канд. наук; Чернігів. нац. пед. ун-т ім.
Т. Г. Шевченка. Чернiгiв, 2016, №9(9). С. 393-399.
26. Пилат Н.І. Соціальна ідентичність особистості як чинник вибору стилю
поведінки в конфлікті : дис. … канд. психол. наук : спец. 19.00.05; Ін-т психології
ім. Г.С. Костюка АПН України. К., 2014. 177 с
27. Помиткіна Л. В. Психологія прийняття особистістю стратегічних
життєвих рішень: монографія. К.: Кафедра, 2013. 381 с.
28. Психологічні технології самодетермінації розвитку особистості:
монографія. Л. З. Сердюк та ін.; Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН
України, Київ, 2018. 192 с.
29. Психологічні особливості формування життєвих цілей у юнацькому
віці. URL: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/8027/1/O_Grynova_POFJCJuV_V-
PKMUOSS_2.pdf.
30. Психологічні особливості юнацького віку. URL:
htps://sites.google.com/site/motivacianavcalnoiedialnostis/home/psihologicniosobliv
osti-unackogo-viku.
31. Психологія управління конфліктами в організації : монографія. Л. М.
Карамушка, Т. М. Дзюба ; АПН України, Ін-т психології им. Г. С. Костюка,
Полтав. держ. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка, Укр. асоц.. організац. психологів та
психологів праці. К. : Наук. світ, 2014. 266 с.
32. Решетник О.А. «Екзистенційний та екопсихологічний підходи до
дослідження життєстійкості як необхідної якості особистості» на ІІІ Всеукр.

40
 наук.‐практ. конф. з міжнар. участю Психолого‐педагогічний супровід
професійної підготовки та підвищення кваліфікації фахівців в умовах
трансформації освіти. Київ, 2018. С. 90–93
33. Рисинець Т.П. «Особистісні ресурси як фактор вибору
копінгстратегій майбутніми психологами», Питання психології. Вісник
Національного ун‐ту оборони України, 2013. № 1(32), с. 280–287.
34. Савчин М. В. Вікова психологія: навч. посіб. Київ: Академ-видав,
2011. 384 с.
35. Сергєєнкова О.П. Вікова психологія. Навчальний посібник. К:
Центр учбової літератури, 2012. 376 с.
36. Сінгаєвський І.О. Управління конфліктами : конспект лекцій для
студ. за напрямом підготовки 6.030505 «Управління персоналом та
економіка праці» всіх форм навч. К. : НУХТ, 2012. 80 с.
37. Стратегії вирішення конфліктних ситуацій.
URL:
https://pidruchniki.com/17180401/psihologiya/strategiyi_virishennya_konfliktni
h_ situatsiy.
38. Характеристика юнацького віку. URL:
https://cpto.kiev.ua/harakter- istika-yunackogo-viku/.
39. Ющишина Л.О. Конфлікт-менеджмент : курс лекцій (електронне
видання). Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі
Українки, 2020. 147 с.
40. Ямницький В. М. Розвиток життєтворчої активності особистості:
теорія та експеримент : Монографія. Одеса : ПНЦ АПН України – СВД
Черкасов М. П., 2016. 362 с.
41. Maddi S. R. Hardiness. Turning Stressful Circumstances into Resilient
Growth. Irvine, CA, USA: Springer Science & Business Media, 2012. 414 р.
42. VandenBos G. R. APA dictionary of psychology. Washington, DC,
USA: American Psychological Association, 2013. 220 р.

41