Срс 9

Тема 4.3 Вплив життєдіяльності на стан суспільства і стан людини

1.У процесі життєдіяльності людину оточують інші люди, взаємостосунки між якими
утворюють людську спільноту, так зване соціальне середовище (соціум). Соціум — це
система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує
цілісність суспільства, і навпаки, дисгармонія яких спричинює конфлікти і деформації.
Сфера суспільного життя включає: матеріальну, соціально-політичну, духовну і
культурно-побутову.

Під соціальним середовищем розуміють частину середовища життєдіяльності, що

характеризує досягнення людини у створенні соціально-політичних,
духовно-матеріальних та інтелектуальних (інформаційних) цінностей, які формують
світогляд людини, зумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин із навколишнім
середовищем.

Людина — істота соціальна. Вона може розвиватися лише у середовищі собі подібних,
жити і діяти лише у суспільстві, спілкуючись і об'єднуючи свої зусилля з іншими. її
життя і діяльність обумовлюються не тільки природними, але й соціальним фактором,
який є регулятором функціонування людського суспільства, яке пройшло через
катастрофи, уроки історії і на гіркому досвіді зрозуміло, що найцінніше — це не
політичні ідеї, не технологічні досягнення, не утопічні ідеї вселенського щастя, а просте
виживання і безпечне існування. Люди все чіткіше усвідомлюють, що без дотримання
певних правил і норм у стосунках між собою, технікою і природою вони можуть
зникнути назавжди. Суспільство повинно відповідати за своє існування на Землі. Тому
життя людей має бути виваженим, глибоко осмисленим, а діяльність — зорієнтованою
не лише на швидкоплинне сьогодення, але і спрямоване у майбутнє. Це значною мірою
обумовлюється рівнем культури суспільства, що є умовою формування світоглядних
засад людей щодо їхнього безпечного існування
2.Стрес — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник)
зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. За останні
роки надто зріс темп життя. Разом з цим збільшилось психоемоційне навантаження на
нервову систему людини відповідно до індивідуальних особливостей психіки та типу
вищої нервової діяльності. Кожна людина намагається встигнути адаптуватись до
сучасного технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних,
політичних, екологічних умов.

Адаптація — це біологічна функція стресу. Тобто стрес, як особливий

психо-фізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнуючих
впливів, як психічних, так і фізичних. Тому виникнення стресу означає, що людина
включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для нього
впливам. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який
характерізується комплексом реакцій нервової, гормональної та інших систем
організму. Таким чином, стрес — це нормальна реакція здорової людини, захисний
механізм біологічної системи. Але здатність до адаптації не безмежна. У тому випадку
коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості
протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, такий стан
називається — дистрес.
Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини.
Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, вібрація, пиродні
стихійні лиха (землетрус, паводок, виверження вулкану) та навіть затоплення вашої
квартири сусідами. Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина
реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка
залежить від особистих характеристик, соціального статусу, ролевої поведінки, віку,
вихованості, життєвого досвіду. Скажімо, крадіжка гаманця, для одного стане стимулом
бути більш уважним, сконцентрованим, більше попрацювати, щоб повернути втрачене.
А іншого навпаки охопить апатія, відчуття своєї нікчемності та постійного невізіння.
Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть.
Здатність організму до адаптації поступово втрачається.

Г. Сельє довів, що в розвитку стресової реакції можна виділити три стадії:

1) Стадія тривожності — характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози,

селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів.

2) Стадія резистентності — розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким

підвищенням секреції кортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість
циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою
глікогену. В цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до
надзвичайних подразників. У людини на цій стадії активізується розумова та м'язова
діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або
надзвичайну ситуацію. Як що дія стресору на цій стадії припиняється або стає
маленької сили, зміни, які він викликав, поступово нормалізуються.

3) Стадія виснаження. Однак, якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він

продовжує бути надто сильним і тривалим, розвивається стійке виснаження кори
наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є не зворотними і
закінчуються загибеллю організму (смертю).
Срс 11
Тема 5.2 Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику
1.прогнозування дій конкурентів, установлення всіх можливих ризиків, оцінка
ймовірності ризикових подій, призначення коефіцієнтів відносної важливості.

Фінансово-аналітичні методи дають змогу визначити ймовірність ризиків на підставі

власної інформаційної бази. Так, за допомогою аналітичних розрахунків,
використовуючи дані бухгалтерської звітності та управлінського обліку, можна
встановити ймовірність ризику втрати майна, ризику неплатоспроможності, ліквідності.
Методи оцінки ризиків підприємства за результатами аналізу фінансового стану є
доступними методами відносної оцінки ризику як для самого підприємства, так і для
його партнерів. Застосування цих методів у практиці господарювання офіційно введено
при визначенні банком фінансового стану позичальника банку, а також при розрахунках
економічних нормативів банку, що рекомендовані Національним банком України [2].

Аналогові методи полягають в аналізі всіх наявних даних, що стосуються здійснення

підприємством аналогічних видів діяльності у минулому з метою розрахунку
можливостей виникнення втрат. Найбільше значення при цьому мають данні про
діяльність підприємства в минулому [4].

Функціонування підприємства не може уникнути наявності ризиків у його діяльності.

Виходячи з вищезазначеного, одним із важливих елементів управління ризиками є їх
оцінка. Вище названі п’ять методів оцінки ризику є найбільш розповсюдженими та
оптимальними для підприємств з точки зору достовірності отриманого результату, від
якого залежить успішність функціонування підприємства то розмір одержаного їм
прибутку.
2.Для того, щоби визначити серйозність небезпеки використовують категорії
серйозності небезпеки (I катастрофічна, II критична, III гранична, IV незначна), які
встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків
небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки ( (А) часта, (В) вірогідна, (С)
випадкова …