Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

Імені Володимира Гнатюка

Факультет педагогіки і психології

Кафедра психології розвитку та консультування

Курсова робота
з теоретичної психології
на тему: «Соціально-психологічні чинники агресивної поведінки особистості в
підлітковому віці»

Спеціальність:
053 «Психологія»

Студентки групи: П-25

Кріль Вікторії Ярославівни
Науковий керівник:
кандид. психол.наук,доцент
Сіткар Віктор Ілліч

Тернопіль 2024
 ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................
РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічні основи дослідження. Психологічні
особливості агресивної поведінки підліткового віку…..................................….
1.1. Агресія як психологічно-соціальний феномен...............................................
1.2. Особливості підліткового віку в різних наукових
концепціях.............................................................................................................
1.3. Причини, які впливають на виникнення агресивність
в підлітковому віці................................................................................................
Висновки до розділу 1.......................................................................................
РОЗДІЛ ІІ. Емпіричне дослідження психологічних особливостей агресивної
поведінки в підлітковому віці............................................................................
2.1. Методичне забезпечення та організація дослідження...............................
2.2.Аналіз та інтерпретація даних емпіричного дослідження........................
Висновки до розділу 2..........................................................................................
РОЗДІЛ ІІІ. Методи психологічної корекції агресивної поведінки в
підлітковому віці..................................................................................................
3.1. Рекомендації щодо корекції агресивної поведінки в підлітковому
віці
3.2. Аналіз ефективності психокорекційної програми зниження агресивності
у підлітків.............................................................................................................
Висновки до розділу 3.........................................................................................
ВИСНОВОК..........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................
ДОДАТОК..............................................................................................................
 ВСТУП

Актуальність дослідження Протягом тривалого часу, явище агресивної

поведінки привертало увагу науковців через складнощі та швидкоплинні суспільно-
політичні зміни, які суттєво вплинули на якість міжособистісних взаємин.
Дестабілізація економіки, зниження рівня виробництва, та інші фактори відобразилися
на психологічному стані людей, спричиняючи конфлікти та агресивну поведінку,
особливо серед молоді та підлітків.
Відтак, надзвичайно важливим завданням є пошук конструктивних шляхів
формування особистості, особливо підлітків, для того, щоб уникнути агресивної
поведінки та сприяти розвитку активності, волі та цілеспрямованості. Ця проблема
потребує більш глибокого дослідження, оскільки агресивна поведінка молоді може мати
стійкий характер та вимагати професійної корекції.
Теоретична база Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних дослідників дозволяє
розглянути агресивну поведінку в контексті різних підходів, таких як психоаналітичний,
біологічний, фрустраційний, когнітивний та соціальний. Кожен з цих підходів надає
власне трактування агресивності.
В українській психологічній науці, феномен агресивної поведінки досліджувався
рядом вчених, які звертали увагу на деструктивний аспект цього явища, зокрема в
контексті девіантної та злочинної поведінки.
Сучасні наукові дослідження, що вивчають характеристики агресивної поведінки
в різному віці, вказують на необхідність подальших досліджень, зокрема стосовно
цькування в школі та інших форм насильства, характерних для підліткового віку.
Мета та питання дослідження.
Мета дослідження – аналіз психологічних особливостей агресивної поведінки
молоді.
Питання дослідження включають теоретичний аналіз літературних джерел,
обґрунтування методики та організації дослідження, емпіричне вивчення особливостей
агресивної поведінки, розробку практичних рекомендацій для психологів і батьків.
Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи та спеціальні
методи аналізу та обробки інформації, такі як тестування та спостереження.
 Обґрунтованість виділення підліткового віку Виділення підліткового віку для
дослідження обумовлено тим, що в цей період формуються стійкі патерни агресивної
поведінки.
Тому вивчення цього питання в підлітковому віці дуже важливо для розуміння і
запобігання майбутніх негативних симптомів.
 РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічні основи дослідження. Психологічні
особливості агресивної поведінки підліткового віку

1.1. Агресія як психологічно-соціальний феномен.

Метою даного підрозділу є чітке визначення ключового поняття нашого

дослідження – агресивності – та розмежування тих явищ, що належать до даного
теоретичного конструкту.
Термін "агресивність" широко використовується як на науковому, так і на
побутовому рівнях, проте його сутність не має однозначного визначення. Навіть серед
науковців не існує загальної думки щодо феномену агресивності. Різноманітність у
трактуванні цього поняття стає очевидною при вивченні сучасних психологічних
словників. Наприклад, словник О.В. Петровський і М.Г. Ярошевський визначають
агресію як «порушення норм і правил існування людини в суспільстві, заподіяння
шкоди об'єкту нападу (як живому, так і неживому), заподіяння фізичної шкоди людям,
або визначається як «умисне деструктивне поведінка, яка завдає фізичної шкоди
людям».
Негативні емоції, стан напруженості, страху.
У словнику-довіднику Н.І.Стійка агресія визначається як «демонстрація переваги
шляхом застосування насильства або насильства по відношенню до іншої особи або
групи людей».
Таким чином, якщо перше визначення вказує на ворожий і деструктивний
характер агресивної поведінки, друге визначення не дає цієї ясності.
Демонстрація переваги влади не обов'язково спрямована на заподіяння шкоди.
Щоб з’ясувати різницю в термінології, ми проаналізували наукові дані з цього питання.
Дослідження проблеми агресивної поведінки обмежуються книгами (А.Бандура,
А.Басс, Л.Берковіц, Р.Берон і Д.Річардсон, Б.Крейхі, К.Лоренц, В.Холлічер), не
пропонують: Чітке визначення самого терміну «агресія».
Найбільш дискусійною в науці є думка про те, що агресивна поведінка людини
визначається інстинктивною природою. Деякі дослідники, такі як З.Фройд та К.Лоренц,
розглядають агресивність як одну із складових сексуальних інстинктів, а інші, як
А.Басс, вбачають її в нанесенні збитків іншим без урахування мотивації. Такі різні
підходи вказують на необхідність детальнішого розгляду та аналізу даної проблеми.
 Агресивність може мати як деструктивний, так і конструктивний характер, що
залежить від контексту та мотивації особистості. Зокрема, А.Басс розглядає агресивну
поведінку як здатність наносити збитки іншим без урахування мотивації. У свою чергу,
А.Бандура підкреслює, що агресивність розглядається тільки як та, яка суперечить
соціально схваленим нормам. Агресивність може проявлятися в різних формах та
контекстах.
Наприклад, Л.Берковіц розглядає агресію як результат оцінки загрози та власних
можливостей. Така переоцінка може призвести до відмови від агресивності як засобу
боротьби. Когнітивні моделі агресивності, які розглядаються в роботі Д.Зілманна,
вказують на залежність агресивної поведінки від психологічного роздратування та його
інтерпретації. Агресивність може бути також управління соціальними переконаннями та
поведінковими репертуарами, які були засвоєні в процесі соціалізації. Отже,
агресивність є складною поведінковою реакцією, яка залежить від багатьох факторів,
включаючи емоційний стан, оцінку ситуації та соціальні уявлення.
Розширений аналіз агресивних дій, представлений А.Бассом, класифікує їх за
трьома шкалами: фізично-вербальна, активно-пасивна, пряма-непряма. Ця класифікація
дозволяє отримати Вісім можливих категорій агресивної поведінки:
1. Фізична – Активна – Пряма.
2.Фізичний – Активний – Непрямий.
3. Фізичний – Пасивний – Прямий.
4. Фізичний – Пасивний – Непрямий.
5. Вербальний – Агресивний – Прямий.
6. Оральний – Агресивний – Непрямий.
7. Усна – Пасивна – Пряма.
8. Усний – Пасивний – Непрямий (За Р.Беллоном і Д.Річардсоном).
Представлений структурний аналіз агресії допомагає зрозуміти її сутність, але не
вирішує проблеми оцінки.
На оцінку заходів часто впливають думки учасників на суб’єктивному рівні та в
контексті їхньої національної культури та мислення.
Найкраще для розуміння цієї проблеми є структурна модель Е. Фромма.Він
розрізняє типи агресивної поведінки, доброякісні та злоякісні.
Добро якісна агресивна поведінка пов’язана з людськими інстинктами, тоді як
злоякісна агресивна поведінка виникає через потреби виживання та пристрасті людини.
Різні підходи до тлумачення поняття «агресивна поведінка» свідчать про те, що в
більшості теоретичних поглядів на це визначення переважає ідея заподіяння шкоди
особі.Поширення агресивної поведінки у суспільстві породило прагнення науковців
відкрити її витоки та причини. Різні теоретичні підходи розглядають різні механізми,
що призводять до проявів людської агресивності.

1.2. Особливості підліткового віку в різних наукових концепціях .

Вчені визначили різні вікові межі підліткового віку. Особливо І.Ю.Курагін

зосереджується на ранньому підлітковому віці дівчаток 9-12 років і хлопчиків 12-14
років.
Пізня юність припадає на 13-16 років у дівчат і 15-18 років у хлопчиків.
Підлітковий вік, який також називають підлітковим, є етапом дорослішання та
розвитку особистості між дитинством і дорослим життям.
Як і І.С.Конг зазначав, що підлітковий вік є перехідним періодом від залежного
дитинства до незалежного та відповідального дорослого життя.
Цей період включає завершення фізичної і особливо статевої зрілості та
досягнення соціальної зрілості.
Найкраще специфіку підліткового віку розкриває концепція Ж. Піаже.
Відповідно до цього підходу, цей етап розвитку особистості характеризується
високим ступенем розвитку розумових здібностей, особливо здатності мислити
абстрактно і цілісно, застосовувати рефлексивні навички.
Це дає змогу прогнозувати перспективи тривалого життя, цілісно сприймати
життя та планувати основні поняття світоглядного мислення.
Однак мислення цього періоду характеризується егоцентризмом і спрямоване
переважно на категорії можливого і бажаного, а не на реалістичне. Суспільство ставить
перед підлітками завдання вибрати власну модель поведінки з безлічі варіантів і
моделей.
У процесі соціальної та особистісної ідентифікації цей вибір має бути зроблений
свідомо і конкретно.
 Тривалість підліткового віку за В.І. Слободчикова є завершальним етапом
процесу персоналізації.
Основними новоутвореннями цього вікового періоду є самоспостереження,
визнання власної індивідуальності, поява життєвого плану і перспективи, готовність до
самовизначення, зосередженість на усвідомленому світогляді, на моральних і ціннісних
орієнтаціях діапазон областей.
Громадська діяльність підлітки стають емоційними через занепокоєння щодо
власної самооцінки та аналізу власних здібностей і рис особистості. Цей період
супроводжується розвитком практично всіх психічних процесів.
Це означає підвищену концентрацію уваги, обсяг і види пам'яті, здатність
вербально і логічно мислити, здатність структурувати і вивчати матеріал.
У підлітків зростає потреба та здатність аналізувати та самостійно вирішувати
складні життєві проблеми.Емоційна сфера активно перебудовується: на початку
підліткового періоду вона може бути некерованою, а з часом формуються самостійність,
рішучість, критичність, нетерпимість до несправедливості та блюзнірства. Однак часто
залишаються підвищена емоційна збудливість, неврівноваженість, різка зміна настрою
та тривожність. Поступово формується система уявлень підлітка про себе, але часто
важко зрозуміти, наскільки ці уявлення відображають реальність. Це може породжувати
деструктивні реакції та переживання. Новим навичанням стає прогнозування на
віддалені періоди часу, яке стає частиною структури самосвідомості підлітка.
Важливим завданням підліткового періоду є формування особистісної
ідентичності, яка забезпечує цілісність і прийняття тотожності власної особистості. Це
поняття широко описане в теоріях психології особистості різними вченими, такими як
А.Адлер, Г.Олпорт, Р.Кеттел, К.Роджерс, З.Фрейд і К.Юнг. У сучасній психології зміст
ідентичності формується в контексті досліджень про самосвідомість, детермінацію та
самореалізацію в процесі соціалізації особистості.
Ідентичність вперше була описана в роботах Е.Еріксона, який вважав період
підлітковості ключовим етапом формування Его-ідентичності. Саме ідентичність є
необхідною умовою для процесу набуття особистісної зрілості.
Ідентичність включає всі знання особистості про себе, що базуються на минулому
досвіді і включають передбачення і прагнення майбутнього. Підлітки переосмислюють
життєві концепції, які вони засвоїли від батьків, школи, ровесників, релігії, суспільства і
інших авторитетних джерел. Цей процес включає "приміряння" цих концепцій до
їхнього власного життя. Якщо підліток має складнощі з вибором серед різних зразків і
моделей поведінки, він може переживати кризу ідентичності, що проявляється у
неконструктивних формах поведінки та негативних емоціях.
Канадський психолог Джеймс Марш (1966) виокремив чотири етапи розвитку
ідентичності в підлітковому віці:
1. Невизначена ідентичність: особистість ще не має чітких переконань і
напрямку професійної реалізації.
2. "Мораторій": особистість активно вивчає різні зразки поведінки та
переконань, щоб знайти свій власний шлях.
3. Ідентифікація: особистість повністю включається в обрану систему
поведінки, хоча вона може все ще містити шаблони, запозичені від інших.
4. "Досягнута, зріла ідентичність": підліток успішно завершує кризу
ідентичності і переходить до практичної реалізації своїх цілей і життєвих спрямувань.
Послідовність етапів ідентичності підлітка є відносною, оскільки існує
можливість переходу від одного етапу до іншого. Наприклад, підліток може спочатку
перебувати на етапі мораторію, а потім розвиватися в напрямку зрілої ідентичності.
Також є й інші варіанти розвитку, такі як залишення на рівні розмитої ідентичності або
дострокове досягнення ідентичності без активного вибору.
Наукові дослідження, проведені у 80-і роки ХХ століття в США, Канаді та інших
країнах Європи, підтвердили, що розвиненість ідентичності пов'язана з конкретним
набором особистісних якостей.
У період мораторії підліток проявляє високий рівень тривожності, часто відчуває
внутрішній контроль. На етапі дострокової ідентифікації, навпаки, тривожність
зменшується, оскільки відсутня кризова ситуація вибору. Проте цей етап може бути
деструктивним, якщо ідентичність формується за допомогою психологічних механізмів
захисту, які блокують усвідомлення суперечностей в уявленнях про себе.
Дослідження показали, що високий рівень ідентичності співвідноситься з високим
рівнем самоповаги. Низький рівень самоповаги може перешкоджати формуванню
ідентичності та призводити до захисних реакцій, таких як агресивність, включаючи
аутоагресію.
Тому підлітковий вік є одним із найважчих і важливих з точки зору становлення
особистості. Розвинений інтелект і сила волі, а також емоційна зрілість є запорукою
успішного подальшого розвитку.
Соціалізація, вроджені здібності та набутий досвід можуть мати як позитивний,
так і негативний вплив на розвиток особистості.
Порушення формування ідентичності можуть приймати різні форми.
1. Дифузія ідентичності: проявляється як нездатність досягти особистісного
самовизначення, інфантильна поведінка.
2. Розпорошення часу: асоціюється з неадекватним сприйняттям часу, що
призводить до психологічної інфантильності та психологічного старіння.
3.Застій в діяльності: проявляється зниженням працездатності,
безвідповідальністю, лінню, депресією, прихильністю до нікчемності.
4.Негативна ідентичність: виражається як відмова від традиційних цінностей і
ролей, імітація неприйнятних моделей поведінки.
Підлітковий вік відзначається значною роллю самооцінки та прийняття себе.
Відсутність самоповаги проявляється у неприйнятті та незадоволеності собою. У цьому
віці спостерігається розбіжність між ідеальним та реальним "Я".
Спілкування з однолітками важливе для розвитку особистості, оскільки вони є
каналом інформації та основним способом встановлення емоційних контактів.
Підлітковий період супроводжується активною гормональною перебудовою,
статевим дозріванням та посиленням сексуальних та іноді агресивних проявів.
Криза підлітковості є необхідною і складною частиною процесу формування
особистості. Вона відкриває нові можливості для становлення індивідуальності, формує
особисту відповідальність та потребу в свідомій самоосвіті. Однак цей період також
може бути супроводжуваний негативними моментами, такими як втрата усталених
форм поведінки, погіршення взаємин з іншими та потреба у відповідальності за власні
вчинки.
1.3. Причини, які впливають на виникнення агресивної поведінки
в підлітковому віці.

Поведінкові відмінності у підлітків, зокрема агресивність, зазвичай виникають у

результаті складного взаємодії різних факторів, які включають навколишнє середовище,
внутрішні конфлікти та соціальні умови.
Однією з можливих причин агресивної поведінки є формування протесту проти
нерозуміння з боку дорослих та невдоволеність власним становищем у суспільстві. Крім
того, ця поведінка може відображати емоційні та ідентичні кризи, що є характерними
для підліткового періоду. Ці кризи можуть включати в себе відчуття самотності,
невизначеності у власній ідентичності та втрати цілісності внутрішнього світу.
Важливо зазначити, що агресивна поведінка підлітків не завжди є постійною або
серйозною. Вона може виникати епізодично та не завжди впливати на загальні взаємини
з оточуючими. Це може бути результатом недоліків у розвитку вищих соціально-
психологічних властивостей особистості, неправильних установок поведінки та
перекручень у системі цінностей.
Сім'я та взаємодія з однолітками є важливими джерелами формування агресивної
поведінки у підлітків. Саме в сімейному середовищі дитина переживає свою первинну
соціалізацію. Підлітки, які проявляють агресивну поведінку, часто виростають в сім'ях з
відстанню між ними та батьками, де відсутність тепла та підтримки може сприяти цьому
типу поведінки. Деякі батьки можуть виявляти байдужість або недостатнє розуміння до
проявів агресії в підлітковому віці, віддаючи перевагу силовим методам виховання
замість турботи та терплячого пояснення.
Дослідження показують, що жорстокі форми покарань у сім'ї можуть сприяти
зростанню рівня агресивності у дітей, тоді як недостатність контролю та нагляду з боку
батьків може вести до високого рівня асоціальності, який часто супроводжується
агресивною поведінкою в підлітковому віці.
Зв'язані з підлітковою агресивністю такі фактори:
1. Негативне ставлення матері - ворожнеча, відчуженість, байдужість до
дитини.
2. Терпиме ставлення матері до агресивної поведінки дитини у відношенні до
однолітків або членів родини.
3. Використання батьками силових методів дисципліни - фізичне покарання,
загрози, скандали.
4. Темперамент дитини - рівень активності та запальність.
Було проведено досліджень агресивної поведінки у взаємодіях між особами.
Наприклад, Н.Г. Самсонова показала, що для підлітків-хлопців агресивність є віковою
нормою з демонстративним характером. У дівчат зовсім інша ситуація: вони в
орієнтовані на відносини під час конфлікту, а не на вирішення завдань. Для них важливо
уникати конфліктів та зберігати відносини, оскільки агресивність часто призводить до
руйнування спільних дій і відносин.
Стихійно сформовані групи однолітків об'єднують підлітків зі схожим рівнем
розвитку та інтересами. Група впливає на особистісний розвиток підлітків,
встановлюючи стандарти поведінки. Тут важливе поняття "зрушення до ризику", коли
рішення підлітків після обговорення у групі стають більш ризикованими порівняно зі
своїми первісними виборами.
Алкоголізація та наркотизація щільно вплітаються в девіантний спосіб життя
підлітків.
Один із класичних відкриттів соціальної психології полягає в тому, що дії та слова
інших сильно впливають на людей. Спостерігаючи агресивну поведінку інших, підліток
може змінити своє ставлення до аналогічних дій, вважаючи, що якщо інші вчиняють
безкарно, то йому також дозволено. Цей ефект може збільшити ймовірність агресивних
дій, а також призводити до зменшення емоційної сприйнятливості до насильства та
чужого страждання, що сприяє появі булінгу - новій формі агресивної поведінки серед
сучасної молоді. Також важливою є присутність інших осіб, яка може збільшувати або
стримувати агресивну поведінку в залежності від оцінки ступеня агресивності
спостерігача.
Існує точка зору, яка стверджує, що часто виникнення агресивності може бути
результатом лише переконання в тому, що інша людина має ворожі наміри, навіть якщо
безпосереднього нападу не відбулося. Часто гнів стає основним каталізатором, що
виникає як емоційна реакція на передбачене насильство.
Підлітки засвоюють моделі агресивної поведінки з трьох основних джерел.
По-перше, це сімейні стосунки.
По-друге, агресивна поведінка часто може виникати під час спілкування з
однолітками під час ігор.
По-третє, діти вчаться агресивним реакціям не тільки на реальних прикладах
(поведінка однолітків і членів сім'ї), а й на символічних прикладах, представлених у
ЗМІ.
Насильство на екрані та в Інтернеті створює стереотипи агресивної поведінки та,
що ще більш небезпечно, бажання її втілювати.
Дослідження підлітків і дорослих показало, що ті, хто «часто» (більше 4 годин на
день) дивився агресивні сцени, частіше, ніж ті, хто спостерігав потенційно агресивні дії
протягом 2 годин або менше перебільшувати рівень насильства в оточенні на них.
Зрозуміло, що зв’язок між спостереженням за насильством і агресією не є
однозначним.
Водночас високий рівень насильства, характерний для сучасних фільмів,
телебачення та інтернет-продуктів (поряд із іншими соціальними факторами), негативно
впливає на прояв певної агресивної поведінки, особливо в підлітковому віці.
Зовнішні детермінанти агресії, визначені вченими, включають біль, спеку,
агресивну поведінку, натовп, хвилювання та знущання. Також важливо звернути увагу
на гендерний вимір агресивної поведінки. Хлопчики-підлітки більш схильні до
відкритої фізичної агресії.
Дівчата-підлітки сприймають агресивну поведінку як спосіб вираження гніву та
зняття стресу шляхом вивільнення агресивної енергії.
Навпаки, хлопчики сприймають агресивну поведінку як засіб отримання
соціальної та матеріальної винагороди.
Підсумовуючи теоретичний аналіз особливостей агресивної поведінки підлітків,
ми виявили, що агресія найбільш виражена серед тих, хто має стійкі установки на
користь насильства.
 Висновки до розділу 1

Різні форми агресивної поведінки та відмінності в їх мотивації породжують різні

тлумачення цього поняття.
Агресія відноситься до дій або намірів, спрямованих на заподіяння шкоди іншій
людині (або собі), тварині або предмету. Люди, яким подобається агресивна поведінка,
вважаються агресивними.
Природа агресивної поведінки аналізується з точки зору біологічних факторів
(зокрема, психоаналітичних і біологічних теорій), а також впливу навколишнього
середовища та особистих характеристик суб’єкта (зокрема, таких теорій, як соціальне
навчання, фрустрація та когнітивізм соціальна взаємодія). Ці підходи пропонують різні
пояснення виникнення агресивної поведінки.
Стрімке зростання агресивної поведінки серед підлітків відображає одну з
головних проблем сучасного суспільства.
Основними факторами, що впливають на розвиток агресивної поведінки у
підлітків, є:
 Виховання в сім'ї, яке може бути прикладом для наслідування та
підтримувати агресивну поведінку.
 Взаємодія з агресивними однолітками.
Крім того, вплив агресивного контенту в ЗМІ та Інтернеті, відчуття просторової
обмеженості, стрес, кліматичні умови, алкоголь тощо також впливають на розвиток
агресивної поведінки у молоді.
Це підкреслює важливість впровадження спеціальних програм профілактики та
корекції агресивної поведінки в цьому віці.
 РОЗДІЛ ІІ: ЕМПІРИЧНЕ ПСИХОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ОСОБИСТОСТЕЙ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКІВ.

2.1. Методичне забезпечення та організація дослідження

Досліджуваність проводилося протягом 2021-2022 років на базі загальноосвітньої

школа № 206 у місті Києві. Обрана вибірка складає 49 осіб у віці від 13 до 14 років, що
репрезентує різні соціодемографічні групи.
Агресивна поведінка, як визначено, є небезпечною для соціуму, тому вибирати
адекватних методів для її діагностики важливий і вимагає уважного підходу. Ми
відмовилися від методів, спрямованих на пряме спонукання до агресивної поведінки або
шкоди іншим особам, оскільки це не етично та не законно. Замість цього, ми
використали комбінацію методів, спрямованих на вивчення намірів, виявлення проявів
агресії та аналізу самовідношення підлітків.
Методи, які використовувалися у дослідженні:
1. Опитувальники та анкети. Ми використовували опитувальник Басса-
Даркі для вивчення форм та показників агресивної поведінки особистості. Також
використали методику "Діагностика схильності до агресивної поведінки" від А.
Ассінгера.
2. Оцінки інших осіб. Залучення інших осіб для незалежної оцінки поведінки
та характеристик учасників дослідження.
3. Спостереження та бесіди. Аналіз поведінки та спілкування у природних
умовах життя підлітків.
4. Проективні методи. Використання методів, що дозволяють виявити
приховані аспекти особистості.
5. Аналіз продуктів діяльності. Вивчення творчих та інших робіт учасників
дослідження для отримання додаткових відомостей.
Мета дослідження полягала у визначенні психологічних особливостей агресивної
поведінки в підлітковому віці. Для досягнення цієї мети були сформульовані наступні
завдання:
1. Обгрунтувати методи та організацію дослідження щодо проблематики
агресивної поведінки.
2. Провести емпіричне дослідження особливостей виникнення агресивної
поведінки серед підлітків.
3. Розробити практичні рекомендації для шкільних психологів та батьків з
метою зниження рівня агресивності серед підлітків.
Результати дослідження дозволили встановити кореляцію рівня агресивної
поведінки з особливостями самовідношення серед підлітків.
Опитувальник складається з 8 суб'єктивних шкал:
1. Фізична агресивна поведінка - акти фізичного насильства проти інших осіб.
2. Побічна (непряма) агресивна поведінка - дії, спрямовані на шкоду або
образу інших, виконані обхідним шляхом.
3. Роздратування - реакція на найменші подразники з проявом негативних
почуттів.
4. Негативізм - вираження опозиційної поведінки та відмова від
підпорядкування встановленим нормам та законам.
5. Образа - ненависть до інших осіб через їхні дії або вчинки, які можуть бути
реальними або уявними.
6. Підозрілість - недовіра та обережність у стосунках з іншими людьми, яка
може бути наслідком попередніх негативних досвідів.
7. Вербальна агресивна поведінка - вираження негативних почуттів через
словесні засоби, такі як образи, загрози тощо.
8.Почуття провини - переконання суб'єкта в тому, що він або вона є
поганою людиною через злий вчинок, який викликає моральні страждання.
Розробляючи цю анкету, автори дотримувалися двох основних принципів.
1) Кожне запитання стосується лише однієї форми агресивної поведінки.
2) Питання побудовані так, щоб вплив соціального схвалення на відповіді був
якомога меншим. Метод Басса-Даркі визначає типові форми агресивної поведінки
особистості.
Вибір досліджуваними форм агресивних реакцій дозволяє зробити висновок про
сферу їх мотивації.
Для оцінки рівня агресії використовується індекс агресії (ІА), який включає суму
фізичних, вербальних і непрямих показників агресії. Індекс ворожості (HI)
розраховується як сума показників недовіри та образи.
Важливо зазначити, що анкети не захищені від потенційної упередженості, і
результати дослідження можуть залежати від довіри між клієнтом і психологом.
Метод Басса-Даркі використовувався в багатьох закордонних дослідженнях і має
високі показники валідності та надійності. Хоча цей опитувальник використовувався і в
українознавстві (наприклад, С. Н. Єнікоропов), даних про стандартизацію на
українській вибірці не наводиться.
Деякі дослідники відзначають зв’язок між самооцінкою підлітків та їх
агресивною поведінкою (Г.К.Валіцкас, Ю.Б. Гіппенрейтер, Н. О.Ратінова, А.О.Реан).
Тому важливо включити в дослідження аналіз взаємозв’язку між самооцінкою та
агресією у молодих чоловіків.
Методика А.Ассінгера «Діагностика схильності до агресивної поведінки»
спрямована на визначення ступеня агресивності респондента. Опитування складається з
питань, розбитих на ситуаційні блоки. За нарахуванням балів можна визначити такі
рівні агресії: «Дуже агресивний», «Помірно агресивний» і «Миролюбний».
Крім того, опитувальник містить сім шкал, які оцінюють виразність ставлення до
власної внутрішньої поведінки по відношенню до «мене».
1.Шкала впевненості.
2.Міра відносин з іншими.
3.Шкала самосхвалення.
4.Шкала самоконтролю та самоузгодженості.
5.кількість докорів сумління.
6.Шкала власного інтересу.
7.Шкала Я-концепції.
За допомогою цієї методики можна не лише визначити рівень агресії, а й
з’ясувати, чи самі респонденти провокують чи пригнічують агресію.

2.2 Аналіз та інтерпретація даних емпіричного дослідження

Аналіз та узагальнення результатів дослідження дозволило встановити рівні

прояву агресивної поведінки серед молоді за критеріями, які були визначені за
показниками шкал тесту Басса-Даркі, такими як фізична, побічна, вербальна
агресивність, негативізм, роздратованість, образи, підозрілість та почуття провини.
Особлива увага була приділена фізичній формі як найбільш деструктивному прояву
агресивної поведінки.
У простіших термінах, якщо досліджувана особа мала високі показники (більше
7,5 балів) на чотирьох або більше шкалах тесту, то її вважали особою з високим рівнем
прояву агресивності; ті, у кого було два-три високі показники або переважали середні
показники (5-7 балів) за шкалами, вважалися особами з середнім рівнем агресивності;
при відсутності високих показників жодної форми агресивності та переважанні низьких
показників (до 4 балів) особи відносилися до групи з низьким рівнем прояву агресивної
поведінки.
Під час аналізу даних виникли труднощі у порівнянні показників за шкалами
через різну максимальну кількість балів. Наприклад, шкала фізичної агресивної
поведінки мала 10 балів, побічна - 9, негативізм - 5, образи - 8, вербальна - 13, а почуття
провини - 9. Для спрощення порівняння ми привели всі показники до єдиної
максимальної шкали, приблизно 10 балів, шляхом множення показників за шкалою
побічної агресивної поведінки та почуття провини на 1,11; негативізму - на 2; образів -
на 1,25; вербальної - на 0,77, роздратованості - на 0,88. При цьому ми використовували
математичну процедуру, затверджену в психології, відповідно до якої дані вибірки за
однією шкалою тесту, помножені на певний коефіцієнт, статистично не змінюються і
можуть порівнюватися. Зведені дані за середніми рівнями прояву агресивної поведінки
представлені на діаграмі (Рис.2.1).
Рис.2.1.
 19
Діаграма відображає високі показники за шкалою почуття провини - 6,5 балів та
вербальної агресивності - 5,3 бала. З іншого боку, низькі показники спостерігаються за
шкалами підозрілості -3,7 бала та роздратування -4,1 бала. Цей підхід до визначення
рівня агресивності поведінки згідно з методикою Басса-Даркі дозволив отримати
кількісні дані, представлені в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Кількісний розподіл досліджуваних на групи за рівнями прояву агресивної
поведінки

Аналіз результатів дослідження показав, що найбільша група, яка складає 79,4%

від усіх учасників, має середній рівень агресивності. За даними анкети, ця група
розподілена за наступними категоріями агресивності: фізична агресивність – 7,4%;
роздратування – 1,9%; негативізм – 9,3%; образа – 18,5%; вербальна агресивність –
3,7%; почуття провини – 38,9%.
Цікаво, що особливістю цієї групи є високе почуття провини, що свідчить про те,
що підлітки в цій групі дуже стурбовані наслідками своєї поведінки і переживають
докори сумління через завдану фізичну або моральну шкоду.
У підлітків з високим рівнем агресивної поведінки показники розподілені таким
чином:
фізична агресивність – у 100%;
побічна агресивність – у 77,7%;
негативізм – 55,6%;
образа – 55,6%;
вербальна агресивність – 88,9%;
почуття провини – 88,9%.
 20
Варто зазначити, що представники цієї групи, які мають високі показники
фізичної та вербальної агресивності, виявляють відкриту агресивну поведінку у
взаємодії з іншими (бійки, удари, образи, грубі слова). Вони вважають за потрібне
реагувати на ситуації стресу через емоційний дискомфорт зазначеною агресивною
поведінкою.
Група підлітків з низьким рівнем агресивності, яка посідає третє місце, не має
високих показників агресивності за жодною з категорій.
Підхід, що використовувався у дослідженні, дозволив виявити різні психологічні
особливості агресивної поведінки підлітків в залежності від ступеня її прояву. Загалом,
81,2% учасників проявляють помірну агресивність, тоді як 14,5% - характеризуються
вираженою агресивністю.

Рис. 2.3 Кількісні показники за тестом Ассінгера у %

Для зручності узагальнення результатів емпіричного дослідження ми створили

таблицю, що містить зведені дані за всіма використаними методиками (див. Таблицю
2.2).
Таблиця 2.2. Зведені середні значення за методиками для вивчення агресивних
реакцій особистості
 21

Проводячи якісний аналіз отриманих даних, помічаємо, що у 7-ми респондентів

виявлено надмірно високий рівень агресивності, що підтверджено двома методиками
діагностики. Ці респонденти були обрані для участі в тренінгово-корекційній програмі.
Значення вербальної агресивності та почуття провини виявилися високими порівняно з
загальними показниками вибірки.
Дослідимо зв'язок між рівнем агресивної поведінки та самовідношенням в
підлітковому віці. Для цього скористаємось коефіцієнтами кореляції: Q-коефіцієнт Юла,
що виражає однобічний зв'язок, а також критерієм асоціації Пірсона (φ).

Будуємо чотирьохрипільну таблицю :

Q = AD-BC/AD+BC
 22
Qемп. = 22*22-15*9/22*22+15*9= 349/619≈0,57
Qемп. =0,57 зв'язок значний, досить виражений.
Перевіримо це припущення за критерієм асоціації Пірсона (φ):
φ = AD-BC/ √(A+C)(B+D)(A+B)(C+D)
φемп. = 349/ √(22+22)*(15+22)*(22+15)*(9+22) = 349/1366,5 ≈ 0,26.
φемп. = 0,26.
Встановлено зв'язок на рівні тенденції між рівнем фізичної
агресивності та самозвинуваченням.
Спробуємо знайти зв'язок між негативізмом, як однією із форм прояву
агресивної поведінки та самокеруванням. Для цього також будуємо
чотирипільну таблицю.

Таблиця 2.4

Qемп. = 7*14-21*25/7*14+21*25= |-452/648| ≈ |-0,7|

Qемп. =0,7 зв'язок зворотній, досить виражений.
Перевіримо це припущення за критерієм асоціації Пірсона (φ):
φемп. = |-452/ √(7+25)*(22+14)*(7+14)*(25+14) | = |-452/971,3| ≈ |-0,46|.
φемп. = 0,46.
Зв'язок між показниками негативізму та самокеруванням показує, що підлітки з
високим рівнем самокерування не проявляють негативізму або опозиційної поведінки
щодо авторитетів чи керівництва. Натомість, у підлітків з низьким рівнем
 23
самокерування спостерігається більше негативізму та заперечення авторитетів.
Щодо зв'язку між фізичною агресивністю та самоінтересом, необхідно побудувати
чотирипільну таблицю для подальшого аналізу.

Таблиця 2.5

Qемп. = 13*12-13*30/13*12+13*30= |-234/546| ≈ |-0,43|

Qемп. =0,43 зв'язок зворотній, виражений помірно.
Перевіримо це припущення за критерієм асоціації Пірсона (φ):
φемп. = |-234/ √(13+30)*(13+12)*(13+12)*(30+12)| =
= |-234/1062,4| ≈ |-0,22|.
φемп. = 0,22.
Давайте створимо чотирипільну таблицю, щоб проаналізувати зв'язок між
фізичною агресивністю та аутосимпатією.
За даною таблицею можна припустити такі взаємозв'язки:
1. Якщо рівень фізичної агресивності високий, то можливо, що рівень
аутосимпатії також буде високий. Це може пояснюватися тим, що людина, яка виявляє
фізичну агресивність, може мати впевненість у собі та своїх діях.
2. Якщо рівень фізичної агресивності високий, а рівень аутосимпатії низький,
це може свідчити про внутрішні конфлікти та низьку самооцінку у людини.
3. Якщо рівень фізичної агресивності низький, а рівень аутосимпатії високий,
то це може означати, що людина має позитивне ставлення до себе та інших, і не виявляє
агресії у відношенні до інших.
 24
4. Якщо рівень фізичної агресивності низький, а рівень аутосимпатії також
низький, можливо, що людина має певні страхи чи неувагу до свого власного
самопочуття, що може призводити до агресивності в певних ситуаціях.
Загалом, зв'язок між фізичною агресивністю та аутосимпатією може бути
складним і залежати від багатьох факторів, таких як самооцінка, внутрішні конфлікти,
ставлення до себе та інших тощо.

Таблиця 2.5

Qемп. = 10*9-24*25/10*9+24*25= |-510/690| ≈ |-0,74|

Qемп. =0,74 зв'язок зворотній, виражений сильно.
Перевіримо це припущення за критерієм асоціації Пірсона (φ):
φемп. = |-510/ √(10+25)*(24+9)*(10+24)*(25+9)| =
= |-510/1155,5| ≈ |-0,44|.
φемп. = 0,44.

Встановлено, що існує зворотній зв'язок між рівнем фізичної агресивності та

аутосимпатією, що означає, що підлітки, які мають позитивне ставлення до себе, менш
схильні до використання фізичної сили в конфліктних ситуаціях. Навпаки, ті, хто мають
негативне ставлення до себе, можуть виявляти більшу агресивність.
Як підтвердження цій гіпотезі служить якісний та кількісний аналіз результатів
експериментального дослідження. Такі висновки вказують на те, що для зниження рівня
 25
агресивної поведінки серед підлітків важливо акцентувати увагу на психолого-
корекційній роботі, спрямованій на формування позитивного самовідчуття,
самоприйняття і саморозуміння.
 26

Висновки до розділу 2.

У дослідженні агресивної поведінки підлітків використано ряд

психодіагностичних методик, таких як опитувальник Басса-Даркі, методика
"Діагностика схильності до агресивної поведінки" А.Ассінгера та опитувальник
самовідношення В.В. Століна. Для аналізу даних було використано методи
математичного аналізу, зокрема вивчення кореляційних зв'язків за допомогою
коефіцієнтів Q та φ.
За результатами дослідження встановлено наявність зв'язків між деякими
аспектами поведінки підлітків. Зокрема, виявлено позитивний зв'язок між фізичною
агресивністю та самозвинуваченням (Qемп 0,57; φемп 0,26).
Також було встановлено від'ємний зв'язок між негативізмом та самокеруванням
(Qемп -0,7; φемп - 0,46), що свідчить про те, що підлітки з високим рівнем
самокерування не проявляють опозиційну поведінку.
Додатково, виявлено зворотній зв'язок між фізичною агресивністю та
самоінтересом (Qемп -0,43; φемп -0,22), а також між фізичною агресивністю та
аутосимпатією (Qемп -0,74; φемп -0,44).
На підставі якісного та кількісного аналізу даних можна зробити висновок, що
сформульовані гіпотези підтверджуються. Тому для зниження рівня агресивності у
підлітків важливо зосередити увагу на розвитку їхнього самоставлення та самооцінки.
 27
Розділ 3. Методи психологічної корекції агресивної поведінки в підлітковому
віці.

3.1.Рекомендації щодо корекції агресивної поведінки в підлітковому віці.

З метою створення ефективних методів психологічної корекції агресивної

поведінки важливо провести аналіз її функцій у конкретних ситуаціях, порівняти її з
іншими активностями підлітка та вивчити динаміку її виникнення.
Під час будування корекційної роботи для зниження рівня агресивної поведінки у
підлітків, необхідно враховувати форму та рівень цієї поведінки. Перший рівень
агресивності виявляється у гострому переживанні негативних емоційних станів,
супроводжується роздратуванням, невдоволенням та гнівом. На цьому рівні важливо
вчити підлітків саморегулюванню за допомогою дихальних технік та ауторелаксації.
Другий рівень агресивності включає усвідомлене негативне ставлення підлітка до
оточуючих, проявляється у негативізмі та одобренні власних реакцій. На цьому рівні
ефективними є методи формування конструктивних установок та вміння впливати на
оточуючих без агресії, такі як індивідуальні та групові бесіди, тренінги та психологічні
групи.
На третьому рівні агресивності, коли вона стає типовою для структури характеру
підлітка, важливо формувати потребу змінити стиль поведінки. Спрямована корекційна
робота на цьому рівні має на меті підвищення моральних цінностей та формування
стійкого рівня правової та моральної самосвідомості. Для досягнення цієї мети
використовуються методи самооцінки, розвитку самоконтролю та самостійного
прийняття рішень у різних ситуаціях життя.
У практиці психокорекції використовуються три основні корекційні моделі:
загальна, типова та індивідуальна.
Переважаюча модель передбачає систематичний вплив психологів на
оптимальний розвиток підлітків. Типові моделі базуються на класичних методах
навчання.
Модель індивідуальної корекції враховує особистісні особливості молоді та
спрямована на усунення поведінкових відхилень.
Важливо зазначити, що три описані тут моделі працюють разом, але мають різні
цілі.
 28
Наприклад, загальна модель психокорекційної роботи спрямована на
попередження агресивної поведінки підлітків, що є типовою моделлю стимулювання
психічного розвитку, тоді як індивідуальна модель спрямована на попередження
агресивної поведінки підлітків, враховуючи особистісні особливості та вирішуючи
особистісні проблеми недоліки.
Однак важливо дотримуватися певних методичних вимог.
1. Визначте основні цілі психокорекційної роботи.
2. Окресліть ряд завдань, які сприяють досягненню основних цілей
психокорекційної роботи.
3. Підібрати зміст заняття, враховуючи індивідуальні особливості підлітка,
розвиток лідерської діяльності та рівень агресивності, який потребує корекції.
4. Виходячи з раціональних рішень, обирайте формат своєї роботи з підлітками
(груповий, сімейний, індивідуальний).
5. Враховуючи вікові, інтелектуальні та фізичні особливості підлітків, ми
складаємо методи та прийоми, які найбільш ефективно сприяють досягненню
поставлених завдань.
6. Надати можливість неповнолітнім залучати до виправного процесу батьків та
інших значущих осіб.
7. Визначення якісних та кількісних методів оцінки змін показників, спрямованих
на психокорекційні процеси. Ці методичні вимоги важливі для успішного проведення
психокорекційної діяльності з молоддю. Наша програма корекційного навчання була
розроблена з урахуванням конкретних потреб щодо зниження агресивної поведінки
серед молоді.
Він складається з чотирьох основних блоків:
1.Зменшення психологічних скарг: • Зменшення емоційної напруги.
• Створити позитивний емоційний настрій і «безпечну» атмосферу в групі.
• Навчіть себе розслаблятися.
2.Правильна залежність від чужої думки: • Розвивати навички самостійного прийняття
рішень.
• Збудуйте довіру.
• Здатність зосереджуватися на своїх почуттях і емоціях.
• Навчання навичкам саморегуляції та самоконтролю.
 29
3.Примирення особистісних протиріч: • Зменшення емоційної напруги.
• Корекція поведінки через рольову гру.
• Розвиток емоційного інтелекту.
• Формування моральних уявлень.
• Навчання психометричним функціям.
4.Усунення ворожості та агресії:
• Тренування навичок поведінкового контролю.
• Регулювання взаємодії між командами.
• Навчіть себе розслаблятися.
Групову психотерапію зазвичай рекомендують проводити невеликими групами
по 4-7 осіб.
Якщо кількість учасників велика, існує ризик поділу на підгрупи, що може
знизити ефективність програми. Корекційно-розвивальна спрямованість нашої програми
полягає в підвищенні емоційної стійкості, зниженні агресії, удосконаленні навичок
спілкування з однолітками, розвитку відповідного ставлення до оцінок і думок
оточуючих.
Ми пропонуємо ретельно підібрані ігри та вправи.

3.2. Аналіз ефективності програми психокорекції для зниження рівня

агресивності серед підлітків.

Для проведення аналізу ефективності програми психокорекції була сформована

група з семи підлітків, у яких виявлено високий рівень агресивної поведінки під час
діагностичного тестування. Після завершення тренінгової програми було проведено
повторне тестування учасників.
Ефективність корекційного впливу може бути оцінена з таких позицій:
а) вирішення реальних труднощів у розвитку;
б) досягнення поставлених цілей і завдань психокорекційної програми.
Отримані результати наведені у таблиці 3.1
Перетворені дані про сирові бали респондентів після проходження тренінгової
програми можуть бути надані у формі такої таблиця

Таблиця 3.1
 30

Після проведення корекційної програми ми опитали учнів, які належали до

експериментальної групи. Графік нижче наглядно показує результати ретестування за
методикою Басса-Дарка (див. Рисунок 3.1).

Зображення 3.1. Таблиця порівняння результатів тестування згідно з методикою

Басса-Даркі.
Продемонстровано позитивну тенденцію в результатах повторного тестування
згідно з методикою Ассінгера, що відображено на діаграмі 3.2.

Малюнок 3.2. Зміни в результатах тесту Assinger після встановлення виправлення.

Після якісного та кількісного аналізу результатів повторних тестів у результаті
застосування корекційної програми ми робимо висновок, що запропонована нами
програма позитивно вплинула на прояв агресії в підлітковому віці.
Однак, щоб більш детально оцінити ефективність програми корекційного
тренінгу, залучіть незалежних експертів для порівняння найближчих і віддалених
 31
результатів психокорекції (це особливо важливо при індивідуальному підході) і:
Рекомендуємо врахувати наступні моменти. Теоретичні положення психолога
впливають на його професійні цілі та завдання.
У нашому випадку ефективність корекційної програми визначали шляхом аналізу
змін таких критеріїв:
• Суб'єктивні – емоційні зміни у внутрішньому світі.
• Об’єкт – Зафіксовані (експертами або спостерігачами) параметри, які
відображають зміни в різних аспектах сприйняття світу підлітками.
• Стійкість змін внаслідок впливу інших середовищ життя.
Після закінчення тюремної програми з респондентами було проведено інтерв'ю,
що дозволило визначити їхні суб'єктивні враження від її ефективності.
За результатами бесід 60% учасників сказали, що почуваються менш
агресивними, легше керують своїми емоціями, набувають здатності знаходити
конструктивні форми спілкування з оточуючими та однолітками.
 32

Висновки до розділу 3

На основі поставлених дослідницьких запитань визначено фактори, що

зумовлюють агресивну поведінку.
З цією метою розроблено та апробовано програму корекційного тренінгу, яка
базується на практичних заняттях з підвищення самооцінки, самоконтролю та розвитку
емоційного інтелекту.
Програми корекційного навчання спрямовані на зниження агресивності підлітків,
спільною метою яких є усунення психологічного дискомфорту, корекція залежності від
чужої думки, гармонізація особистісних протиріч, зниження ворожості та агресії,
складається з чотирьох взаємопов’язаних блоків.
У реалізації програми взяли участь молоді люди, з них 7 молодих людей, за
попередніми результатами дослідження, були віднесені до категорії особливо
агресивних. Програма складалася з шести сесій по 40 хвилин кожна.
Після проведення корекційної програми проведено якісний та кількісний аналіз
результатів, що підтверджує конструктивний вплив на прояв агресивної поведінки
підлітків.
Проте для більш детальної оцінки ефективності рекомендується залучати
незалежних експертів, порівнювати безпосередні та віддалені наслідки
психокорекційного впливу та враховувати теоретичні вимоги психологів. Ефективність
програми визначалася змінами суб'єктивного досвіду, об'єктивно зареєстрованими
параметрами, що характеризують зміни у сприйнятті світу, стійкістю змін до подальших
впливів життєвого середовища.
У розмові з респондентами після завершення програми 60% учасників знизили
рівень агресії, легше справлялися зі своїми емоціями, знайшли конструктивні форми
спілкування з оточуючими та однолітками, підтверджено, що це стало легше.
Підводячи підсумки затвердження програми , варто враховувати всі обставини,
що впливають на виникнення агресивної поведінки у підлітків, з метою попередження
або обмеження прояву агресії та забезпечення нормального психічного здоров’я та
спілкування з оточуючими.
І мої друзі підтримають мене матеріально.
 33

ВИСНОВОК

Теоретико-методичні аналізи та експериментальні дослідження прояву агресивної

поведінки в підлітковому віці дозволили зробити наступні висновки.
1. Різноманітність проявів агресивної поведінки та її множинність мотивацій
роблять її трактування неоднозначним.
Агресія може бути вмотивованою поведінкою або наміром завдати шкоди іншій
людині, тварині чи навіть самому собі. Переваги агресивної поведінки характеризують
особистість як агресивну.
Природа агресивної поведінки є результатом біологічних факторів (інстинктів,
біологічних теорій) і впливу середовища, а також міжособистісних характеристик
(теорії соціальних наук, теорії фрустрації, когнітивістські підходи, соціальні взаємодії).
Вважається, що Підлітковий вік — це період тривоги та дисбалансу через
фізичний і соціальний розвиток, що посилює симптоми агресії.
Основними причинами виникнення агресивної поведінки у підлітків є вплив
членів родини, однолітків, ЗМІ, таких як телебачення та Інтернет, кліматичні умови та
вживання алкоголю.
У зв'язку з цим необхідно впроваджувати спеціальні програми з профілактики та
корекції агресивної поведінки молоді.
4. При оцінці агресивної поведінки важливо враховувати самооцінку
особистості.
Самооцінка визначає не тільки ставлення людини до себе, але й її групові
тенденції. Однією з причин вираженої агресивної поведінки може бути неправильне
уявлення про себе, свої мотиви, здібності, а сама агресія може впливати на самооцінку
людини.
Отримані дані свідчать про те, що інтерес підлітків до власного внутрішнього
світу, як правило, не спонукає їх до застосування фізичного насильства для вирішення
конфліктів.
І навпаки, якщо підліток має низьку самооцінку, він може відчувати себе
нездатним контролювати свою поведінку та вважати, що в агресії немає нічого
поганого.
Крім того, підлітки з високим рівнем самоконтролю та самоконтролю не
 34
виявляють бунтарської поведінки щодо влади та лідерства, тоді як підлітки з низьким
рівнем самоконтролю демонструють негативне ставлення та більш схильні слухати
авторитетів докази того, що вони можуть відмовитися це зробити. Вирішення проблем
агресивної поведінки є важливим у розвитку підлітків.
Це пов’язано з тим, що така поведінка може закріпитися в майбутньому і
ускладнити адаптацію людини в суспільстві.
Для соціального оздоровлення несприятливого середовища, що призводить до
соціальної дезадаптації молоді, та її корекції соціально-просвітницькими методами
необхідно проводити профілактичні заходи та попереджати девіантну поведінку. Це
питання важливе не тільки в соціальному, а й в психологічному плані.
Зокрема, ефективність ранньої профілактики можна підвищити за рахунок: •
Розпізнавати небажані риси поведінки та дезадаптивні форми поведінки в найближчому
оточенні та вчасно їх нейтралізувати.
– Використання сучасних методів діагностики асоціальних відхилень у поведінці
підлітків та розробка індивідуальних підходів до вибору методів корекції девіантної
поведінки.
Це призводить до необхідності систематичного аналізу індивідуальних,
особистісних, соціально-психологічних та психопедагогічних факторів, які призводять
до соціальних відхилень у поведінці молоді.
Враховуючи ці фактори, слід розробляти та впроваджувати просвітницькі та
профілактичні заходи для попередження цих відхилень.
Запобігти десоціалізації цього покоління може допомогти раннє виявлення
проблемної поведінки у молоді, аналіз її виникнення та відповідні виховні та корекційні
заходи.
Тому ми розробили та протестували програму корекційного тренінгу, яка
базується на практичних вправах, спрямованих на підвищення самооцінки,
самоконтролю та розвитку емоційного інтелекту.
Програма спрямована на зниження рівня агресивної поведінки підлітків,
усунення психологічного дискомфорту, корекцію залежності від чужої думки,
гармонізацію особистісних протиріч, ворожості та агресії, складається з чотирьох
взаємопов’язаних блоків: пом’якшення Аналізуючи результати посттестування після
програми, можна стверджувати, що наша програма позитивно впливає на прояв
 35
агресивної поведінки підлітків.
Підсумовуючи затвердження програми, слід мати на увазі, що для її успішної
реалізації необхідно врахувати всі фактори, які впливають на розвиток агресивної
поведінки підлітків.
Лише за таких обставин ми можемо ефективно запобігти чи обмежити прояви
агресивної поведінки та допомогти підліткам подолати перешкоди для нормального
психічного здоров’я та спілкування з оточуючими та однолітками.
 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ