Роль менеджменту для успішного бізнесу.

Курсова

Види та функції менеджменту. Роль менеджменту у фірмі. Керівник і

його роль в організації

Основна функція менеджменту – організація режиму функціонування

суб`єкту, що залежить від управлінського продукту. Чим краще
управлінський продукт, тим краще функціонує і дає позитивні результати
організація (фірма).

В світі бізнесу існують так звані вічні питання на які люди постійно шукають
відповіді. Чому великі та малі компанії заробляють сотні мільйонів, а інші
втрачають капітал? Як може невелика фірма, компанія забезпечити високий
рівень обслуговування ніж велика, яка застосовує набагато більше ресурсів?
На ці та інші питання допомагає відповісти теорія і практика менеджменту.

Менеджмент – як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю

пояснити, "чому" та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації.
Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в області
управління методом спроб та помилок відповідають на питання: " Чим
виявляється успіх організації?". Відповідь на це питання дозволяє відповісти
на більш прагматичне питання: "Що може зробити керівник для забезпечення
успіху організації?".

Організації складають основу світу менеджерів, саме в них спостерігаються

причини, які є причиною існування менеджменту.

Володіння основами сучасного менеджменту – важкий, багатоплановий

процес, який оцінюється фахівцями з різних боків. Одні вважають, що
менеджером потрібно народитися, другі, - що менеджмент це така ж наука,
як наприклад фізика чи біологія, так чи інакше формування менеджера
здійснюється через активне навчання і самовдосконалення. Як показує
статистика, не багато з тих, хто має талант організатора вміє розвивати цей
талант і користуватись їм заради розвитку суспільства.

Фахівці в галузі менеджменту повинні вміти виконувати функції планування,

організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для
досягнення певних цілей. Першочергова задача менеджменту полягає в
створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, які
стимулюють працівників на нововведення. Керівники різних ланок повинні
стати ініціаторами технологічних і організаційних змін.

В даній роботі пояснюється значення менеджменту на фірмі, приклад оцінки

ділових якостей персоналу підприємства, а також зарубіжний довід оцінки
персоналу фірми та ефективного використання ресурсів.

2
Види та функції менеджменту. Термін “менеджмент” утворився від
англійського дієслова “to manage” (керувати), яке, в свою чергу, походить від
кореня латинського слова “manus” (рука).

З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати

такі тлумачення менеджменту:

 спосіб, манера спілкування з людьми;

 влада та мистецтво управління
 особливого роду вміння та адміністративні навички;
 орган управління, адміністративна одиниця.

Менеджмент – це процес планування, організації, приведення в дію та

контроль організації з тим, щоб досягти координації людських і матеріальних
ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.

Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її

діяльності. Однак при всій різноманітності взаємодії менеджменту і
організації можна досить чітко визначити кордони діяльності, які складають
зміст менеджменту, а також виділяють його окремі види:

Виробничий менеджмент – це комплексна система забезпечення

конкурентноздатності товару, що випускається на конкурентному ринку.
Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур,
вибору організаційно-правової форми управління виробництвом, збуту і
фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого
циклу.

Фінансовий менеджмент – це комплексна система стійкості, надійності і

ефективності управління фінансами. Вона включає формування і планування
фінансових показників з дотриманням наукових підходів і принципів
менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників ефективності
використання ресурсів, рентабельності роботи і товарів.

Інноваційний менеджмент – це комплексна система управління інвестиціями,

що вкладаються власниками в розвиток всіх видів інновацій. Вона включає
побудову організаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію
інвестицій, різні аспекти управління персоналом. Крім приведених видів
спеціального менеджменту в цей час розробляються й інші види:

 менеджмент соціальної сфери;

 банківський менеджмент;
 податковий менеджмент;
 організаційний менеджмент;
 міжнародний менеджмент тощо.

3
Менеджмент як сукупність принципів, методів, коштів і форм управління
фірмами на Заході відомий в нашій країні давно. Однак ще десять років назад
наші фахівці вважали, що його основними цілями є отримання високого
прибутку і постійне випередження країн соціалізму по продуктивності праці
в інтересах зміцнення позицій імперіалізму.

Нові підходи до управління підприємством, сприяючі успіху в конкуренції,

передбачають стимулювання творчої енергії працівників, залучення їх до
прийняття рішень на різних рівнях управління. Головним стає людський
капітал.

У визначенні менеджменту використано 4 терміни – планування, організація,

мотивація, контроль. Ці чотири поняття утворюють основні функції
управління.

Планування. Складання плану завжди розглядається як початковий етап

процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли
та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді
на такі запитання:

Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони організації у

сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).

Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози в навколишньому

середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими повинні бути
цілі та як їх досягти).

Як ми збираємося це зробити?

Організація. Як тільки план складений, необхідно підготовити та забезпечити

його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то
організація його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення
відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва
матеріалів.

Мотивація - це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких

виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації.
Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той
не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками -завдання не з простих.
Для цього необхідні: талант, знання та вміння.

Контроль. Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю,

тобто порівняння фактичних результатів із запланованими.

4
Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення
необхідна комунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для
прийняття правильного рішення.

Прийняття рішень - це, по суті, серія правильних рішень із кількох

альтернативних можливостей, які вибирає керівник для цієї організації в цей
час і в цьому місці, тобто як і що планувати, організовувати, керувати,
мотивувати та контролювати. Прийняття рішень керівником становить
основний зміст діяльності керівника.

Комунікація — це процес обміну інформацією, її змістовним значенням між

двома чи більше особами. Міцність та якість відносин між людьми – чи то
друзі, чи члени родини, чи співробітники – залежить в основному від того,
наскільки чіткими та чесними є їхні міжособисті відносини.

Очевидно, якщо комунікації між особами не будуть ефективними, люди не

зможуть домовитися про їх спільну мету, що становить передумову
існування організації як такої.

Отже, менеджмент (управління) може існувати лише в контексті організації

та людей, що працюють у цій організації.

Роль менеджменту у фірмі. Згідно з основними положеннями теорії систем

будь-який об'єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна
розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних в
одне ціле елементів. Елемент системи — це частина цілого, яка в процесі
аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:

 по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;

 по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;
 по-третє, між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких
вони впливають один на одного;
 по-четверте, система не може існувати поза часом і простором.
Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний
даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість підприємства як системи полягає в тім, що підприємство

— це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з
навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального
зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на
продукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, передає знов у
зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний
(вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

5
Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою,
створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці.
Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша

— це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання.
Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів
підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного
процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та
окремими виконавцями, хтось має координувати їхні дії, щоб досягти
загальної мети діяльності.

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від

виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці
на підприємстві.

Для того щоб організація досягла своєї мети, завдання повинні бути
скоординовані шляхом вертикального поділу праці. Тому управління є
істотно важливою діяльністю для організації.

Однак у малих організаціях часто немає чітко виділеної групи керівників.

Наприклад, у невеликій крамниці, яка є власністю двох партнерів, один може
приймати рішення щодо постачання, виконуючи тим самим керівну функцію
протягом тижня, а другий - протягом другого тижня. Вони обидва
координують свої робочі графіки, щоб забезпечити крамниці години роботи.
Але обидва партнери також виконують і некерівні функції, обслуговуючи
покупців, розкладаючи товари на полицях. Ні один із партнерів не вважає
другого господарем чи керівником. Хоча керівні функції не виділені чітко,
основна функція – координування – виконується.

Вертикальний поділ праці приводить до формування рівнів керівництва по

вертикалі; деякі керівники витрачають час на координування праці інших
керівників, які, в свою чергу, також координують працю інших керівників,
доки, зрештою, ми не станемо на рівень керівників, які координують працю
некерівного персоналу, тобто людей, які фізично виготовляють продукцію чи
виконують послуги. Такий вертикальний поділ праці утворює рівні
керівництва. Більшість організацій має три рівні керівництва: верхній,
середній, нижній. Керівники кожного рівня виконують однакові функції.
Різниця лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції.
Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше
часу, ніж керівники нижчих рівнів.

Керівники верхнього рівня середніх і великих організацій концентрують

увагу на плануванні майбутнього, постановці мети, визначенні курсу дій,
правил і процедур їх виконання. Вони відповідають за процвітання
6
організації і тому повинні планувати, спрямовувати та контролювати її
діяльність. Менеджер середнього рівня приділяє керівництву та контролю
більше часу, ніж керівник верхнього рівня.

Керівники середньої ланки очолюють відділення та відділи. Вони повинні

так організувати їхню роботу, щоб цілі організації були досягнуті, а її
політика проводилася в життя; повинні добирати та зберігати хороших
працівників. Вони відповідають за керівництво повсякденною діяльністю
своїх підрозділів. До середньої ланки керівників належать керівники цехів,
складів, начальники ВТК та інші.

Нижній рівень керівництва - це рівень посадових осіб, які безпосередньо

керують роботою своїх підлеглих. Посади менеджерів нижньої ланки такі:
майстер, бригадир, керівник групи, агент з питань постачання, експедитор.

Менеджер нижнього рівня витрачає більшу частину свого часу на мотивацію

та контроль підлеглих. На цьому рівні управління функції планування та
організації менш важливі для менеджера, ніж функції контролю та мотивації.
І все-таки більшість керівників виконує всі чотири функції управління.

Слід зауважити, що ясно та чітко визначати кожний з трьох рівнів

керівництва неможливо.

Керівник і його роль в організації. У сучасному суспільстві визначенню

ролі менеджерів в організації приділяється значна увага.

Згідно з дослідженням американського вченого Геста керівники нижньої

ланки виконують за день у середньому 583 операції різного характеру.

Другий видатний вчений Мінцберг виділив одну загальну рису керівної

роботи – роль керівника. Роль керівника, за його визначенням, є набором
правил поведінки, які відповідають конкретній установі чи конкретній
посаді. Так само як герої п'єси мають свої ролі, які примушують їх
поводитись обумовленим чином, менеджери займають визначені посади
керівника, і від цього залежить їхня службова поведінка. «Окрема особа
може впливати на характер виконання ролі, але не на її зміст. Як актори,
менеджери грають заздалегідь визначені ролі, хоча, як особистість, можуть
давати власне трактування цих ролей». Мінцберг виділив десять ролей, які,
на його думку, виконують керівники в різні періоди по-різному.

За його класифікацією ці ролі можна звести до трьох великих категорій: ролі

міжособистісного спілкування, інформаційні ролі, ролі з прийняття рішень
(табл. 1).

7
Менеджери у процесі діяльності дотримуються визначених принципів.
Принципи – це початок, основа, це те, що є в підвалинах визначеної теорії
науки.

Принцип керівництва - це орієнтири, що застосовуються в усіх ситуаціях.

Наприклад, в управлінні фабрикою з виготовлення морозива
використовуються такі ж принципи керівництва, як і на електростанції, в
банку, якщо їх правильно застосовують.

Освоєння навичок правильного використання цих принципів допомагає стати

хорошим керівником. До таких висновків вчені прийшли методами спроб і
помилок. Говорячи “це лише теорія”, або “в житті зовсім не так”, розуміють,
що недосконалі не принципи, а те, як їх застосовують.

8
Таблиця 1. Десять керівних ролей за визначенням Мінцберга

9
 1. Стратегічне керівництво:
o Визначення місії, цілей і стратегій компанії.
o Розробка планів дій для досягнення стратегічних цілей.
o Аналіз зовнішнього середовища та внутрішніх ресурсів для
прийняття оптимальних рішень.
2. Організація та координація:
o Створення оптимальної структури компанії.
o Розподіл завдань і функцій між різними відділами та
співробітниками.
o Забезпечення співпраці та взаємодії між підрозділами для
досягнення спільних цілей.
3. Лідерство та комунікація:
o Мотивація персоналу та створення відкритої комунікаційної
культури.
o Розвиток навичок управління для підтримки та розвитку
команди.
o Забезпечення ефективної співпраці між керівництвом і
співробітниками.
4. Управління ресурсами:
o Ефективне використання фінансових, людських та матеріальних
ресурсів.
o Планування бюджетів та контроль за їх виконанням.
o Розвиток стратегій залучення та утримання талановитого
персоналу.
5. Управління змінами та ризиками:
o Адаптація до змін в ринкових умовах та технологічних
трансформаціях.
o Аналіз потенційних ризиків і розробка стратегій їхнього
управління.
o Створення гнучких систем для швидкого реагування на зміни.
6. Постійне вдосконалення:
o Аналіз результатів та вдосконалення стратегій та процесів.
o Впровадження інновацій та вдосконалення ефективності роботи.
o Створення культури постійного розвитку та навчання в
організації.

Управління ресурсами - це, насправді, серце успішного бізнесу. Тут йдеться

про керування всім, що потрібне для того, щоб компанія могла працювати:
грошима, людьми, речами та інформацією.

Отож, фінанси - це як кров, що живить організацію. Керівництво вирішує,

куди спрямовувати кошти, як керувати бюджетом, і як залучати кошти для
зростання бізнесу.

10
Людські ресурси - це ті, хто робить всю цю справу. Тут мова йде про пошук
та тримання найкращих людей, їх навчання, мотивацію та розвиток.

Матеріальні ресурси - це всі речі, які потрібні для виробництва: від сировини
до готової продукції. Керівництво відповідає за те, щоб мати достатню
кількість матеріалів та ефективно ними керувати.

Інформаційні ресурси - це як енергія, що рухає все вперед. Це дані, які

збираються та використовуються для прийняття рішень, ІТ, які
впроваджуються для полегшення роботи, і захист цієї інформації від
несанкціонованого доступу.

Кожна з цих складових - як окремі інструменти в майстерні. Їхнє гармонійне

узгодження допомагає компанії працювати на повну потужність і досягати
поставлених цілей.

Напрями організації управлінської праці

Значення організації праці керівника зростає у міру розвитку ринкових

стосунків, сприяючих відродженню конкуренції, при якій більшу вагу має

результативність праці, що робить вирішальний вплив на ефективність

виробництва. Крім того, у міру технічного удосконалення виробництва

зростає

ціна одиниці робочого часу. Правильна організація праці керівника сприяє

раціональному використанню устаткування і часу, працюючих на ньому, що

підвищує продуктивність праці, знижує собівартість продукції, збільшує

рентабельність виробництва [11, с. 205].

Для виявлення суті організації праці керівника важливе чітке визначення її

місця в системі організації виробництва. У економічній літературі термін

"організація праці" вживається в найрізноманітніших поєднаннях:

"організація

виробництва, праці і управління", "організація і управління працею",

11
"організація, нормування і оплата праці" та ін. Це результат різного
смислового

трактування цього поняття. У одному випадку організація виробництва і

організація праці розглядаються як взаємозв'язані, але відносно самостійні

напрями, в іншому – організація праці розуміється як складова частина

організації виробництва, яка пов'язана з організацією управління

підприємством.

Процес організації праці керівника є органічним поєднанням знарядь,

предметів праці і самої праці. Він включає:

- конструкторсько-технологічну підготовку виробництва, сутність якої

полягає в розробці конструкції виробу, технології його виготовлення, підборі

11

устаткування, технологічного, організаційного оснащення, пристосувань і

інструменту;

- матеріальну підготовку виробництва, вона забезпечує постачання

робочих місць необхідною сировиною, заготівлями, напівфабрикатами,

комплектуючими виробами, інструментом та ін.;

- організаційно-технологічну підготовку виробництва, що забезпечує

регламентацію функціонування засобів виробництва, їх просторове

розміщення, послідовність здійснення технологічних процесів, операцій і

робіт;

- організацію праці, що забезпечує встановлення кількісних пропорцій

живої праці, організацію і обслуговування робочих місць, використання

раціональних методів та прийомів праці, встановлення міри праці для

кожного,

12
працюючого або груп працюючих, створення сприятливих умов праці,

раціональних режимів праці і відпочинку;

- організацію управління виробництвом, встановлення чіткої системи

лінійного керівництва, що забезпечує, раціональну організаційну структуру

управління, облік і контроль за ходом технологічного процесу і при

необхідності його коригування [12, c. 141].

Таким чином, розглядаючи організацію праці керівника як самостійний

напрям економічної роботи підприємства, її не можна ізолювати від інших

елементів організації виробництва.

Як показує практика, найбільший ефект від впровадження заходів по

організації праці досягається в тих випадках, коли їх розробка і

впровадження

здійснюється в комплексі із заходами по вдосконаленню техніки і організації

виробництва. Серед напрямів організації праці керівника слід особливо

виділити його нормування і планування. Це пояснюється тим, що будь-який

трудовий процес будується в часі. При його проектуванні і впровадженні

завжди повинне використовуватися нормування, що дозволяє не лише

встановити міру праці, але і оцінити раціональність кожного елементу,

визначити кращу послідовність їх виконання [13, с. 155].

12

В умовах ринкових стосунків організацію праці керівника усі більшою

мірою зв'язують з соціально-економічними і соціально-психологічними

аспектами управління підприємством, оскільки за конкурентної боротьби

проблема підвищення ефективності використання праці персоналу стає дуже

13
гострою. Разом з цим зростають вимоги до забезпечення працедавцем

нормальних умов і оптимальної напруженості праці, його змістовності.

Виходячи з визначення організації праці керівника і її особливостей, вона

покликана вирішувати наступні завдання:

- техніко-технологічні, які виражають вплив, що робиться організацією і

нормуванням праці на вдосконалення структури підприємства, спеціалізацію

виробництв, вибір оптимальних варіантів технологічних процесів. Усі

рішення,

що приймаються по перерахованих напрямах (проектування цехів, розробка

нових технологічних процесів, конструювання устаткування і оснащення та

ін.), вимагають використання одного з критеріїв – трудомісткості трудових

процесів, встановлюваної за допомогою такого напряму організації праці, як

нормування;

- економічні, що виражають спрямованість організації праці на створення

такої системи взаємозв'язку людини із засобами виробництва і один з одним,

яка забезпечує максимальну продуктивність праці, мінімальну собівартість

виготовлення продукції, високу рентабельність виробництва. Такий

взаємозв'язок забезпечується на основі вибору оптимальних варіантів

розділення і кооперації праці, застосування передових прийомів і методів

праці

на робочих місцях, оптимальних систем їх обслуговування, встановлення

обґрунтованих і напружених норм праці, створення комфортних умов праці;

- психофізіологічні, припускаючи створення сприятливих умов праці на

робочих місцях, що забезпечують високу і стійку робото здатність людини

14
впродовж тривалого періоду часу, збереження його здоров'я. Це стає
можливим

завдяки застосуванню при організації трудового процесу фізіологічно

обґрунтованих режимів праці і відпочинку, оптимізації темпу робіт при

13

встановленні робітникам міри праці, створенню на робочих місцях

нормальних

умов праці;

- соціальні, ставлячи метою підвищення змістовності і привабливості

праці. Вони вирішуються за допомогою вибору раціональних форм розподілу

і

кооперації праці, що забезпечують оптимальне поєднання фізичних і

розумових зусиль працюючих при виконанні покладених на них функцій або

робіт [14, с. 47].

Рішення психофізіологічних і соціальних завдань створює умови для

гуманізації праці, що є обліком людського чинника при організації праці. Під

гуманізацією розуміється створення таких умов на підприємстві, які

найбільшою мірою враховують психофізіологічні і соціальні потреби

працівників. Гуманізація – найважливіша вимога організації праці,

реалізувати

яку досить складно. Для цього іноді необхідно поступитися принципом

економічності.

Вище перераховані завдання тісно пов’язані між собою, тому до їх

вирішення потрібно підходити системно, враховуючи необхідність

удосконалення техніки та технології, організації виробництва і управління

[15,

15
c. 79].

Це зможе забезпечити найвищу ефективність організації праці, напрями

якої, виходячи із завдань, згаданих вище можна зазначити наступним чином:

1) розробка раціональних форм поділу і кооперації праці, що ґрунтується

на удосконаленні виробничого процесу, враховуючи технологічні

особливості,

виконуваних функцій і кваліфікації робітників;

2) організація робочих місць припускає оснащення засобами виробництва,

предметами праці, інструментом, пристосуваннями і оснащенням, засобами

зв'язку, а також їх раціональне розміщення на робочому майданчику і в

робочій

зоні, сприяюче застосуванню раціональних методів і прийомів праці і

зрештою

– високій ефективності праці кожного працівника;

3) обслуговування робочих місць як важливий елемент організації праці

припускає по суті пошук оптимальних варіантів взаємодії основних і

14

допоміжних робітників, що дозволяє забезпечити безперебійне постачання

робочих місць початковою сировиною, матеріалами, заготівлями, послугами

налагоджувального і ремонтного характеру, транспортним і господарським

обслуговуванням та ін.;

4) оптимізація трудового процесу завдяки впровадженню раціональних

методів і прийомів праці передбачає проведення трудового процесу на основі

прийомів і методів праці, які забезпечують максимальне заощадження

робочого

16
часу при цьому найменші витрати фізичної енергії і оптимальний темп
роботи;

5) створення сприятливих умов праці на робочих місцях, раціоналізація

режимів праці і відпочинку припускають встановлення науково

обґрунтованих

річних, тижневих, добових і змінних режимів праці і відпочинку,

комфортних

умов праці на кожному робочому місці, що забезпечують стійку

працездатність

людей впродовж тривалого періоду часу і збереження їх здоров'я;

6) атестація і раціоналізація робочих місць, що є періодичним обліком,

усебічною оцінкою і атестацією робочих місць на предмет їх відповідності

сучасним вимогам, а у разі цього невідповідності – розробку заходів по їх

раціоналізації;

7) нормування праці, що є діяльністю по управлінню працею і

виробництвом, спрямовану на встановлення необхідних витрат і результатів

праці, а також відповідності між чисельністю різноманітних груп персоналу і

кількістю одиниць устаткування [16, c. 262].

Вказані напрями організації праці керівника нерозривно пов'язані між

собою, тому їх слід розглядати як систему. Усі вони в рівній мірі відносяться
до

основних і допоміжних робітників, спеціалістів і службовців.

Основні проблеми організації управлінської праці

До основних проблем кадрової політики в ТОВ «ЗІМ» слід віднести

наступні: плинність кадрів, відсутність системи безперервного навчання

17
персоналу. Тому на сьогодні гостро стоїть питання активізації уваги на

навчанні персоналу, що може здійснюватися як без відриву від виробництва,

так і з відривом.

На ТОВ «ЗІМ» відсутня система підвищення кваліфікації працівників, на

підставі чого можуть встановлюватися категорії, робитися перестановка

кадрів,

здійснюватися мотивація праці працівників підприємства. Важливе значення

має спрямування роботи управлінців в напрямку удосконалення

управлінської

праці з питань підвищення кваліфікації та проходження стажування

працівниками підприємства, що відразу позначиться на економічних

результатах діяльності підприємства.

Працівники підприємства повинні мати можливість кар'єрного зростання.

Кар'єрне просування співробітників усередині фірми являється цінним

доповненням до багатьох інших методів управління. Наявність можливостей

кар’єрного зростання міцно зв'язує працівника і роботодавця. Сприяє

децентралізації управління і делегуванню повноважень, оскільки розвиває

атмосферу довіри між ієрархічними рівнями організації. Крім того,

співробітники, що зайняли управлінські позиції, дуже добре знають бізнес з

середини: технологію і процеси, якими вони управляють. Можливість

кар'єрного зростання усередині організації є важливим стимулом для

якісного

виконання роботи. І хоча таке кар'єрне зростання пов'язане з матеріальними

стимулами (зазвичай спричиняє за собою збільшення розміру зарплати), воно

також має і нематеріальний компонент, а саме зростання статусу відповідно

до
18
посади, упевненість у власній затребуваності на ринку праці і почуття само

реалізованості.

30

Ефективність трудової діяльності керівника багато в чому визначається

правильною організацією його праці. В процесі управління підприємством

постійно повинна обробляється безліч організаційно-розпорядливих,

планових,

статистичних і інших документів. Для роботи з ними потрібно наявність

організаційної техніки і раціональне облаштування робочого місця і кабінету.

Тому важливим на сьогодні для організації управлінської праці

облаштування

робочого місця автоматизованими засобами управління [20, с. 140].

Із-за поганої організації праці керівники бувають вимушені збільшувати

робочий день до 10 – 12 годин. У результаті не залишається часу на

самоосвіту,

відпочинок, сім'ю. Уникнути цього дозволяє правильній розподіл і

планування

робочого часу. Цільове планування є плануванням, спрямованим на

досягнення

певної, заздалегідь відомої мети. Метою в плануванні організації роботи

менеджера є підвищення ефективності роботи при мінімумі витрат. В цілому

увесь процес планування можна представити у вигляді наступної схеми

Формування мети → Аналіз поточного стану → З’ясування слабких сторін →

Проведення спостережень → Проведення заходів по покращенню работы →

Порівняння результатів до и після проведення відповідних заходів

Отже, кожен структурний підрозділ повинен мати Положення про

19
організацію роботи, де зазначатимуться основні завдання і структура даного

відділу; функції, що покладені на працівників відділу, їх права та обов’язки,

взаємовідносини з іншими підрозділами підприємства, що суттєво

покращить

організацію управлінської праці [21, с. 30].

Необхідно також приділяти увагу нормуванню праці на підприємстві, що є

важливим фактором підвищення продуктивності праці і як наслідок

підвищення ефективності діяльності управлінської праці та

конкурентоспроможності підприємства.

20
 ВИСНОВКИ

Отже, виконавши роботу можна зробити наступні висновки:

1.Управлінська праця – це праця, основне завдання якої – це забезпечення

цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного

трудового процесу, так і трудового колективу в цілому. Це планомірна

діяльність працівників адміністративно-управлінського персоналу,

спрямована

на організацію, регулювання, мотивацію і контроль за роботою

співробітників

організації.

2. Напрямами організації управлінської праці є: розробка раціональних

форм розділення і кооперації праці; організація робочих місць припускає

оснащення засобами виробництва, предметами праці, інструментом,

пристосуваннями і оснащенням, засобами зв'язку та ін.; обслуговування

робочих місць як важливий елемент організації праці; оптимізація трудового

процесу шляхом впровадження раціональних методів і прийомів праці;

створення сприятливих умов праці на робочих місцях, раціоналізація

режимів

праці та відпочинку; атестація і раціоналізація робочих місць; нормування

праці.

3. ТОВ "ЗІМ" є технологічно ефективним підприємством, що дозволяє

йому упевнено зберігати позиції на меблевому ринку України. Підприємство

займається виробництвом меблів для офісів і підприємств торгівлі та

здійснює

неспеціалізовану оптову торгівлю.

4. Забезпеченість ТОВ "ЗІМ" трудовими ресурсами визначається

21
порівнянням фактичної кількості працівників по категоріях і професіях в

звітному році з фактичною кількістю працівників в попередніх роках. В 2019

р.

підвищилася забезпеченість персоналом по відношенню до 2017 р. на 15%.

Найбільша питома вага у структурі персоналу в 2019 р. припадає на

робітників

і складає 76,09%, у той же час на 3,59% зменшилася питома вага службовців,

а

в структурі персоналу їх частка складає 23,91%. В 2017 р. кількість

прийнятих

34

на роботу перевищувало кількість звільнених працівників, і в 2019 р.

ситуація

не змінилася, тобто прийнято на роботу було більше, ніж звільнено.

На підприємстві ТОВ «ЗІМ» застосовуються усі методи управління

персоналом – адміністративно-правові, економічні і соціально-психологічні.

Слід зазначити, що за період 2017-2019 р.р. коефіцієнт обороту зі

звільнення та коефіцієнт плинності кадрів знизилися, а коефіцієнт сталості

персоналу підвищився, що, безумовно, слід відмітити як позитивні тенденції

в

забезпеченні організації трудовими ресурсами і стабільній роботі в цілому.

5.Розподіл управлінської праці в ТОВ «ЗІМ» є об'єктивним процесом

відособлення окремих його видів в самостійні сфери трудової діяльності

різних

груп управлінських працівників. По суті, це спеціалізація працівників на

виконанні окремих видів робіт. В управлінні персоналом на ТОВ «ЗІМ»

простежується демократичний тип управління.

22
6. До основних проблем кадрової політики в ТОВ «ЗІМ» слід віднести

наступні: плинність кадрів, відсутність системи безперервного навчання

персоналу, відсутня система підвищення кваліфікації працівників.

7. Для ефективної роботи співробітників на підприємстві мають значення

такі стимули, як стабільна зарплата, що підкріплюється різними видами

матеріальних заохочень, одночасно поєднувана з можливістю підвищення

професійних навичок і націленістю на довгострокову діяльність з елементами

індивідуальної ініціативи і кар'єрного зростання.

23
Література

1. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту». – Л.: Світ, 1995.

2. Гончаров В.В. Руководство для высшего управленческого персонала: В 2-х

т. Опыт лучших промышленных фирм США, Японии и стран Западной
Европы. – М.: МНИИПУ, 1995, Т.1.

3. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. – М.: Экономика, 1990.

4. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. –

К.: Знання, 1999.

5. Личность и коллектив в производственном менеджменте. – Журнал

«Бухгалтерский учет в торговле», №4, 1997.

6. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Книга для предпринимателя. – К.:

Либра, 1995.

7. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій. – К.:

2001.

8. Покропивний. Економіка підприємства.

9. Пол М. Дизель, У. Мак Кинли. Поведение человека в организации. – М.:

Фонд «За экономическую грамотность», 1993.

10. Румянцева З.П. Менеджент организации. – М.: ИНФРА, 1995.

11. Томпсон. Стратегический менеджмент. – Юнити, 2000.

12. Тутушкіна М.К. Практическая психология для менеджеров.

13. Уотерман Т. В поисках эффективного управления. – М.: Прогресс, 1986.

14. Уткин Э.А. Управление фирмой. – М.: Акалис, 1992.

15. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. – К.: Знання, 1998.

16. Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации.- М.,

1996.

24