1

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….2
Розділ.1 Типи підприємств і підприємницької діяльності……………………..5
Розділ.2 Аналіз класифікування типів підприємств та іх організаційної
структури………………………………………………………………………....11
Розділ.3 Шляхи та напрямки удосконалення організайної структури
підприємств............................................................................................................21
Висновки…………………………………………………………………………32
Список використаних джерел…………………………………………………..35
 2

Вступ

Данна робота присвяченна дослідженням в сфері з основ підприємницької

діяльності. Де ми розглянемо типи підприємств та іх організаційну
структуру.
Сьогоднішня економіка складна та різношарова, і підприємства грають
ключову роль у її розвитку. Вони займаються виробництвом товарів та
послуг, надають робочі місця та приносять прибуток власникам. Проте,
наявність різних типів підприємств може спричиняти певні відмінності у їх
функціонуванні та ефективності.
У цій статті ми розглянемо основні типи підприємств та їх характеристики.
Підприємства є важливим складником будь-якої економіки, оскільки вони
забезпечують виробництво товарів та послуг, а також створюють робочі
місця. В залежності від своєї діяльності та організаційної форми,
підприємства можна розділити на різні типи. Кожен з цих типів має свої
особливості та переваги, а також вимагає відповідного підходу до
управління. У даному тексті ми розглянемо різні типи підприємств та їх
характеристики, щоб допомогти зрозуміти, як вони функціонують та як
можна забезпечити їх успішне управління.Розгялнемо сучасні умови
існування цієї галузі, її мету в чому вона полягає .
 3

Отже визначемо предмет який ми будемо вивчати та розглянемо в якому

напрямку він рухаеться.Постави цілі дослідження сфер ціей галузі.
Мета дослідження якого буде актуальні теми типи підприємств та іх
організаційна структура.Вивчемо основнівні принципи іх роботи , а також
роглянемо шляхи та напрямки іх удосконалення и зробимо на цьому
висновок .
Завдання курсової роботи буде:
-Розкрити поняття «типи підприємств»
-Вивчити основні принципи організаційної структури та іх аналіз
-Вивчити іх вплив на економіку
-Виявити основні принципи іх роботи
-Розглянути приклади організаційної структури підприємств
-Рознянути шляхи та напрямки удосконалення організаційної структури
підприємств
Наявність оптимальної організаційної структури може забезпечити
ефективність управління підприємством, дозволяючи керівникам
ефективніше координувати роботу різних підрозділів та працівників,
забезпечувати взаємодію між ними та швидко приймати рішення в умовах
змінюючогося ринку та конкуренції.
Організаційна структура підприємства може включати в себе різні підрозділи
та відділи, які мають свої функції та повноваження. Наприклад, відділи
фінансів та бухгалтерії відповідають за фінансовий стан підприємства,
відділи маркетингу та продажу займаються рекламою та збутом продукції, а
виробничі підрозділи - виготовленням та постачанням товарів. Важливо, щоб
всі відділи були забезпечені необхідними ресурсами, технічними засобами та
інформаційними потоками для забезпечення високої продуктивності роботи.
 4

Організаційна структура є важливим елементом успішної діяльності будь-

якого підприємства. Правильно побудована структура дозволяє забезпечити
ефективне взаємодію різних підрозділів та збільшити продуктивність
працівників, що сприяє досягненню успіху на ринку та підвищенню
конкурентоспроможності підприємства. Наша мета постановити які методи
дослідження ми будемо використовувати та іх ефективність.
тже, організаційна структура підприємства залежить від його розміру, галузі
діяльності та стратегічних цілей. Для кожного типу підприємства існують сво
ї власні переваги та недоліки. Наприклад, малий бізнес може бути більш
гнучким та ефективним у прийнятті рішень, але може бути обмежений у
ресурсах. Великі корпорації можуть мати більше ресурсів, але можуть
страждати від бюрократії та повільного прийняття рішень.

Крім того, зміна організаційної структури може відбутися внаслідок зміни

бізнес-стратегії, розширення або скорочення діяльності, зміни власності або
об'єднання з іншими підприємствами.

Важливо знати, що організаційна структура підприємства повинна

відповідати його потребам та стратегії, а також забезпечувати ефективну
комунікацію та координацію між всіма рівнями та департаментами. Крім
того, організаційна структура може впливати на культуру підприємства та
взаємини між працівниками, тому варто враховувати ці аспекти при виборі
структури.
 5

Розділ.1 Типи підприємств і підприємницької діяльності

Існує безліч різних типів підприємств і підприємницької діяльності, проте

основні з них можна розділити на наступні категорії:
1. За формою власності:
Приватна власність - підприємства, власниками яких є приватні особи.
 Державна власність - підприємства, що належать державі або її
органам.
 Комунальна власність - підприємства, що належать
територіальним громадам (містам, селам тощо).
 Змішана власність - підприємства, що мають різних власників
(приватних, державних, комунальних тощо).
2. За видом діяльності:
 Промислові підприємства - виробництво товарів.
 Торгівельні підприємства - продаж товарів.
 Сфера послуг - надання різних послуг, наприклад, транспортні,
комунальні, туристичні тощо.
 Сільське господарство - вирощування рослин та тварин.
3. За формою організації:
 Фізична особа-підприємець - підприємець, що працює на свій
рахунок і ризик.
 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - підприємство,
в якому засновники не несуть відповідальності за зобов'язаннями
підприємства вище своєї вкладеної у статутний капітал суми.
 Акціонерне товариство (АТ) - підприємство, частини власності
якого розподілені між акціонерами.
 Господарські товариства - підприємства, утворені з метою
спільної діяльності без створення юридичної особи.
Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) - це підприємство, частини
власності якого розподілені між акціонерами, і яке має право залучати
 6

грошові кошти шляхом випуску акцій для вільного продажу на відкритому

ринку. [1]

Командитне товариство (КТ) - це господарське товариство, у якому є

два види учасників: командитисти, які не несуть відповідальності за
зобов'язаннями підприємства своїм майном, а тільки вкладають свої кошти,
та командитарі, які несуть відповідальність за зобов'язаннями підприємства
своїм майном у межах вкладених ними коштів, а також беруть участь в
управлінні підприємством.

Господарські товариства з іноземними інвестиціями - це підприємства,

що мають іноземні інвестиції, тобто кошти, внесені іноземними юридичними
та фізичними особами для здійснення спільної підприємницької діяльності.

Сімейні підприємства - це підприємства, управлінням та контролем над

якими займається одна родина або кілька споріднених родин. Такі
підприємства зазвичай мають невеликий обсяг діяльності та спрямовані на
задоволення потреб родини.

Філії та представництва - це юридичні особи, які є складовою частиною

головного підприємства, розташованого в іншому місці або країні. Філії та
представництва не мають статусу.

Види підприємств за формою власності.

Залежно від основних форм власності (приватна, колективна,
державна) розрізняють такі організаційні види підприємств - одноосібне
володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство),
державне підприємство.
 7

Одноосібне володіння - підприємство, в якому майно належить одному

суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе
відповідальність за ризик від бізнесу. [3]

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших

належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий
безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні
витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних
фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а
комерційні структури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах.

Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника

підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко
призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних
витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з
ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою
формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє
свою діяльність.

Партнерство, або товариство, - форма організації бізнесу, що

засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.
Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством
прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження
капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно до паїв. По-
друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отримує пропорційно
до його паю.
Товариства, як правило, - це закриті компанії, де зміна власників паїв
відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів
товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.
Розрізняють такі види партнерства:
 повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);
 8

 товариство з обмеженою відповідальністю;

 змішане (командитне) товариство.
Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженою
відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в
розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус
повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних
послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність
партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства.
Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних
проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та
іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.
Змішане (командитне) товариство об'єднує частину своїх членів за
принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину -
за принципом обмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких
поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства.
Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.
Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має
ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні
фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні
ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту;
вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між
партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в
поглядах, інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.
Корпорація (акціонерне товариство) - провідна форма сучасного
підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість
їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить
провідна роль. [4]
Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на
пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до
 9

товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кожний акціонер

відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий
ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані
акції.
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал
утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною
величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від
партнерств (товариств).
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які
купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу
кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим
органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі
органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).
На практиці ж рішення приймає невелика група акціонерів, які
володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 відсотків +
1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих
акціонерних товариствах акції "розпорошені" серед багатьох власників, які
володіють мізерним пакетом.
Подібні власники не беруть участі у зборах або укладають трастові
угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими
компаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для
цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали інституціональних
інвесторів.

Види підприємств за сферою діяльності

Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської
діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до
якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові,
будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери
обслуговування.
 10

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються між собою не

тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У
промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати,
вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття,
одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник,
цукровий буряк - предмети виробництва сільського господарства.
Банки збирають вільні кошти і надають їх у кредит. Торговельні та
фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, поєднуючи
виробників і покупців. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна
згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі,
страхові.

Розділ 2. Аналіз класифікування типів підприємств та іх організаційної

структури

Класифікація підприємств є важливою задачею в економіці, оскільки

дозволяє визначити тип підприємства залежно від різних критеріїв. Це може
бути корисно для подальшого аналізу ринку, визначення регулюючих
політик та розвитку бізнесу.

Одним з основних критеріїв класифікації є форма власності.

Підприємства можна класифікувати на державні, приватні та мішані.
Державні підприємства належать державі, приватні - приватним власникам, а
мішані підприємства мають декілька власників, серед яких можуть бути як
держава, так і приватні особи.
 11

Інший важливий критерій - це розмір підприємства. За цим критерієм

підприємства можна класифікувати на малі, середні та великі. Як правило,
розмір підприємства визначається за кількістю працівників та обсягом
продукції.

Також можна класифікувати підприємства за галузями економіки, в

яких вони діють. Наприклад, підприємства можна класифікувати на
підприємства промисловості, сільського господарства, послуг тощо.

Класифікація підприємств за цими критеріями може бути корисною для

визначення ризиків та можливостей підприємств у різних галузях, а також
для розробки ефективних стратегій розвитку. Важливо зазначити, що
класифікація підприємств не є жорсткою, оскільки підприємства можуть
належати до декількох категорій одночасно залежно від різних факторів.

Організаційна структура підприємства може бути описана як взаємозв'язок

різних функцій, департаментів та підрозділів, що працюють разом для
досягнення спільної мети. Існують різні типи організаційної структури, в
залежності від розміру та природи діяльності підприємства.[6]

Ось кілька типів організаційної структури підприємств:

Функціональна структура - це коли підприємство поділяється на

функціональні департаменти, такі як виробництво, маркетинг, фінанси,
людські ресурси та інші. Кожен департамент відповідає за виконання
конкретних завдань і має свою внутрішню ієрархію. Цей тип організаційної
структури зазвичай використовують на великих підприємствах.

Продуктова структура - це коли підприємство поділяється на групи, які

виробляють конкретний продукт або послугу. Кожна група має своїх
 12

спеціалістів, які відповідають за розробку, виробництво та маркетинг

продукту. Цей тип структури можна зустріти в багатьох виробничих
компаніях.

Матрична структура - це коли підприємство має дві структури:

функціональну та продуктову. Кожен працівник має два керівників:
функціонального та продуктового. Цей тип структури використовують на
великих підприємствах з багатьма проектами, що потребують спеціалізованої
команди.

Територіальна структура - це коли підприємство поділяється на географічні

регіони або території. Кожен регіон має свій менеджер та департаменти, що
відповідають за виробництво, маркетинг, продажі та інші функції. Цей тип
структури використовують на підприємствах з розподіленою географічною
діяльністю, які мають багато місцевих філій або представництв.

Лінійна структура - це коли всі працівники підприємства

підпорядковані одному керівнику, який приймає всі рішення та контролює
всі аспекти діяльності. Цей тип структури використовують на невеликих
підприємствах зі зрілим бізнес-планом та стабільною діяльністю.

Структура команд - це коли підприємство поділяється на невеликі

групи людей, які працюють разом над конкретними проектами. Кожна
команда має свого керівника та відповідає за виконання певних завдань. Цей
тип структури використовують на підприємствах з гнучкими бізнес-
процесами та інноваційними проектами.
Кожен тип організаційної структури має свої переваги та недоліки. Вибір
оптимальної структури залежить від розміру та природи діяльності
підприємства, стратегії та цілей компанії, а також від потреб клієнтів ринку.
[7]
 13

Типи організаційних структур управління підприємством

Розподіл відповідальності між усіма елементами підприємства (від рядових

співробітників до керівників вищої ланки) є тим критерієм, за яким
організаційні структури управління поділяються на типи. Глобально
структура управління буває двох типів: вертикальна (ієрархічна) та
горизонтальна (мережева). [8]

Вертикальна структура управління

В такому форматі наявний контроль нижчих рівнів вищими, через що даний

тип називають також пірамідою, структурою «деревоподібного» типу або
бюрократичною структурою. Одним з головних ознак вертикальної
структури управління є централізація — тобто зосередженість влади в одних
руках (генеральний директор) або в органі управління (рада директорів).
Саме цю структуру вважають за краще вибирати більшість власників
компанії, державні структури, системи транспорту та зв'язку тощо.
Найбільшим прикладом вертикальної структури управління можна вважати
державу.
Фундаментом або нижнім рівнем вертикальної структури управління є
рядові співробітники, яким ніхто не підкоряється, вони не мають широти
повноважень і статусу. Вони складають більшість в компанії, не володіють
владою, але мають значний вплив на результати діяльності підприємства.
Елементами нижнього рівня управління є, наприклад, робочі цеху,
менеджери з продажу, офіціанти в мережі ресторанів тощо. Саме вони
найкраще розуміють потреби виробництва і клієнтів компанії, але взагалі не
впливають на прийняття якісних рішень
 14

Верхівкою вертикальної структури є дуже малочисельне, але наділене

найбільшим статусом і широтою повноважень, керівництво або глава
компанії. Саме на них лежить максимальна відповідальність за прийняття
стратегічних рішень, контроль над усіма нижчими елементами підприємства
і найбільше навантаження.
Між фундаментом і вершиною вертикального типу управління
знаходяться проміжні ланки управління (бригадири, начальники відділів,
керівники підрозділів, топ-менеджери). Як елементи структури, проміжні
ланки в тій чи іншій мірі володіють як статусом, так і широтою повноважень,
безпосередньо впливають на якість і мотивацію нижніх поверхів структури.
Кількість рівнів між фундаментом і вершиною структури управління
визначає так звану висоту ієрархії. Чим більша компанія, тим більше у неї
середніх або проміжних рівнів і тим більше її «висота». Ієрархічні корпорації
— це зразок компаній з найбільшою висотою, а підприємець з одним-двома
підлеглими — приклад найменшої висоти компанії.
Чим більше висота компанії, тим більше вона формалізована, тобто до
кожного бізнес-процесу застосовуються певні стандарти, правила визначають
межу можливостей і відповідальності підлеглих. У високих компаніях часто
керівництво не має поняття про потреби своїх споживачів, оскільки
знаходиться занадто далеко від нижнього рівня структури компанії.
[10]
 15

1.Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише

одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного
керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному
підрозділі (рис. 4.1).

Рис. 4.1 - Лінійна організаційна структура управління

2. Функціональна – структура, яка передбачає наявність штабів, але їх

персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття
рішень (рис. 4.2).

Рис. 4.2 - Функціональна організаційна структура управління

 16

3. Лінійно-функціональна – структура управління, яка спирається на розподіл

повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття
рішень по вертикалі (рис. 4.3).

Рис. 4.3 - Лінійно-функціональна організаційна структура управління

4. Дивізіональна – це структура управління, яка будується не за

функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих
підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування
(рис. 4.4).

Рис. 4.4 - Дивізіональна організаційна структура управління

 17

5. Матрична – це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними

керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних
груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і
займаються створенням нових видів продукції (послуг).

Генеральний керівник

Рис. 4.5 – Матрична організаційна структура управління

 18

6.Територіальна структура управління формується за місцем географічного

розташування підприємства (рис 4.6).

Рис 4.6. Територіальна структура управління

Побудова структури за місцем географічного розташування є
поширеною у практиці для зарубіжних підприємств готельно-ресторанного
бізнесу.
Територіальні організаційні структури за своїми характеристиками є
близькими до продуктових структур. Оперативне керівництво в них
здійснюється регіональними менеджерами, а стратегічне - директорами
відповідних служб з головного офісу організації. За допомогою
територіальної структури підприємство може успішно здійснювати свою
діяльність на значній території, охоплювати кілька ринків збуту послуг і
продукції. Територіальні підрозділи надають інформацію щодо місцевих
особливостей, запитів споживачів, ринку трудових ресурсів тощо, ефективно
організовують бізнес, а їхні рішення є адекватними реаліям конкретного
регіону.[11]
 19

Ефективність функціонуючих організаційних структур будь-якого типу

визначається насамперед тим, наскільки при їх формуванні враховані
чинники, що впливають на об'єкт і орган управління: чи дотримане
оптимальне поєднання централізованого керівництва самоврядування на
місцях; чи чітко визначені функції, обов'язки та права кожної складової
проектованої структури; чи максимально скорочений шлях проходження
інформації від вищого керівництва до безпосереднього виконавця; чи
створений механізм швидкого реагування організації на зміни у виробництві
й попиті на послуги та продукцію; чи надані повноваження щодо вирішення
питань у кожному конкретному випадку тому підрозділу, що є
найпоінформованішим з даного питання; чи широко застосовується ко-
лективна форма організації управління; чи узгоджена побудова окремих
підрозділів апарату управління з усією системою й чи адаптована система в
цілому до зовнішнього середовища.
При цьому діюча організаційна структура не може бути завжди
постійною. Успішно працюючі підприємства готельно-ресторанного бізнесу
регулярно оцінюють адекватність своїх оргструктур до внутрішніх і
зовнішніх умов і в разі потреби змінюють чи реструктурують їх.
Необхідність реструктуризації діючих та створення нових органі-
заційних структур зумовлюється як реформуванням власності, зміною
організаційно-правових форм господарювання, так і виникненням
негативних явищ в економіці, пов'язаних з неплатоспроможністю
підприємств. Реструктуризація означає послідовне впровадження комплексу
організаційно-економічних, правових, інформаційних, технічних заходів,
спрямованих на удосконалення структури.
При реструктуризації підприємств готельно-ресторанної сфери чи
створенні нових організаційних структур необхідно враховувати їхні місію та
мету діяльності, місце розташування, специфіку потреб споживачів та інші
чинники.
 20

Реструктуризація або удосконалення організаційної структури

підприємства є справою досить важливою, а тому при їх здійсненні, крім
використання вітчизняного досвіду та врахування національної специфіки
слід спиратись на світовий досвід аналогічних підприємств, які тривалий час
працюють в умовах ринкової економіки

Розділ 3. Шляхи та напрямки удосконалення організайної структури

підприємств

Організаційна структура підприємства є важливим елементом управління

бізнесом. Вона визначає, як будуть взаємодіяти різні підрозділи підприємства
та як будуть розподілятися повноваження між ними. Удосконалення
організаційної структури може допомогти підприємству досягти кращих
результатів і більш ефективного використання ресурсів. Ось деякі шляхи і
напрямки удосконалення організаційної структури підприємства:
1.Децентралізація. Цей підхід передбачає передачу повноважень та
відповідальності на різні рівні організації. Це дозволяє швидше приймати
рішення та збільшує мотивацію працівників.
2.Зміна структури. Перерозподіл повноважень та обов'язків між різними
підрозділами може зменшити непотрібну бюрократію та покращити
ефективність виконання робіт.
3.Усунення дублювання. При зміні структури підприємства, слід
враховувати, щоб не було дублювання робіт, що може призвести до
збільшення витрат та сповільнення процесів.
4.Використання технологій. Впровадження нових технологій та програмних
продуктів може покращити взаємодію між підрозділами та зменшити ручну
роботу.
5.Збільшення гнучкості. Розширення гнучких методів управління може
забезпечити підприємству більшу адаптивність до змін у ринкових умовах та
змінах в індустрії. [15]
 21

6.Оптимізація робочих процесів. Розроблення оптимальних та ефективних

робочих процесів може збільшити продуктивність та зменшити витрати. Для
цього можна використовувати методи контролю якості та процесів, які
допоможуть виявити непотрібні операції та зменшити час на виконання
завдань.

7.Впровадження інновацій. Впровадження нових інноваційних рішень може

допомогти підприємству зберегти конкурентоспроможність та розвиватися
швидше. Для цього можна використовувати нові технології, методи
управління, підходи до маркетингу та інші інструменти.

8.Розвиток комунікацій. Підприємство може впроваджувати нові методи

комунікації, такі як відеоконференції та мережеві платформи, щоб збільшити
ефективність спілкування між різними підрозділами та працівниками.

9.Управління знаннями. Розроблення та впровадження систем управління

знаннями може збільшити ефективність обміну знаннями та досвідом між
працівниками, що дозволить підприємству швидше реагувати на зміни.

10.Орієнтація на клієнта. Підприємство може змінити свою організаційну

структуру, щоб бути більш орієнтованим на потреби клієнтів та ринку. Це
може допомогти підприємству бути більш ефективним та успішним на
ринку.
 22

11.Розвиток кадрів. Підприємство може забезпечувати розвиток своїх

працівників та забезпечувати їм можливості для навчання та підвищення
кваліфікації. Це дозволить створити команду висококваліфікованих
працівників, які зможуть ефективно виконувати свої обов'язки та працювати
на благо підприємства.

12.Створення сприятливої корпоративної культури. Створення сприятливої

корпоративної культури може допомогти залучати та утримувати
талановитих працівників, а також збільшити їх продуктивність та
задоволеність роботою. Для цього можна використовувати різноманітні
програми мотивації та стимулювання працівників.

13.Застосування цифрових технологій. Застосування цифрових технологій,

таких як штучний інтелект, розподілені системи, блокчейн та інші, може
допомогти підприємству збільшити ефективність та зменшити витрати на
виробництво та управління.

14.Розширення географічного покриття. Підприємство може розширювати

свої ринки збуту та розширювати географічне покриття шляхом відкриття
нових філій та підрозділів у різних регіонах. Це дозволить підприємству
збільшити свій обсяг продажів та залучити нових клієнтів.

15.Управління ризиками. Розроблення та впровадження систем управління

ризиками може допомогти підприємству зменшити ризики та витрати,
пов'язані з ними. Для цього можна використовувати аналіз ризиків,
створення планів невідкладних заходів у разі виникнення ризиків, а також
застосування страхових полісів та інших фінансових інструментів для
зменшення фінансових втрат в разі непередбачених ситуацій. [17]
 23

Розвиток технологій. Підприємство може розглядати можливості

використання новітніх технологій, щоб поліпшити свої процеси та
виробництво, збільшити продуктивність та знизити витрати. Такі технології
можуть включати штучний інтелект, розумні системи управління запасами та
виробництвом, автоматизацію виробництва та багато іншого.

Розвиток персоналу. Підприємство може вкладати в навчання та розвиток

свого персоналу, щоб забезпечити їм необхідні знання та навички для
досягнення більшої продуктивності та ефективності. Це може включати
проведення тренінгів та семінарів, надання можливостей для професійного
розвитку та стажування в інших компаніях.

Співпраця з партнерами. Підприємство може розглядати можливості

співпраці з іншими компаніями та партнерами, щоб забезпечити більшу
ефективність та ефективність своїх операцій. Це може включати спільний
розробка та реалізацію нових продуктів та послуг, обмін досвідом та
знаннями, а також використання спільних ресурсів для зменшення витрат.
Використання інформаційних технологій для удосконалення організаційної
структури управління можна розглядати як базову передумову, що
об'єктивується за формою та змістом у такому явищі, як управлінське
рішення.
Управлінські рішення, їхня підготовка, розробка, ухвалення та виконання
посідають центральне місце серед організаційно-правових засобів
стратегічного і тактичного зрізу функціонування всієї ієрархічної системи
управління. Розглянемо окремі складові управлінського рішення як функції
управління соціальними системами на засадах зворотного зв'язку між
керівною і керованою системами. [18]
З точки зору теорії управління соціальними системами суть підготовки
управлінського рішення полягає у збиранні та опрацюванні інформації про
 24

стан об'єкта впливу, а отже, це передбачає інформаційно-аналітичну роботу.

У когнітивному аспекті метою цієї роботи є отримання якісно нового знання
про можливі шляхи, засоби, форми та методи досягнення певних (бажаних)
результатів функціонування системи управління.
Не будемо торкатися всіх підходів до розуміння управлінського рішення,
оскільки це питання детально і обґрунтовано розглянуто у вітчизняній та
зарубіжній науково-практичній та навчальній літературі. Зосередимо увагу
на аспекті соціальної кібернетики: на тому, що потрібно враховувати різницю
між інформацією та управлінським рішенням.
З погляду соціальної кібернетики, механізація та автоматизація управлінської
діяльності покликані істотно змінити "технологію" управління соціальними
системами за рахунок інтенсифікації інформаційних процесів. У результаті
з'являються інформаційні й управлінські відносини, які відрізняються за
об'єктами виникнення: інформацією та рішеннями.
Зазначимо, що предмет інформаційних відносин — операції з інформацією, а
управлінських — ухвалення та реалізація рішень щодо впливу на керовану
систему. Так, інформація та прийняття управлінських рішень хоч і
взаємопов'язані, але не тотожні категорії. Інформація лежить в основі
рішення, але прийняття рішення — істотно відмінний процес, хоча у
більшості випадків знаходить вираження в інформації. У кібернетичному
аспекті управлінське рішення співвідноситься з інформаційно-аналітичною
функцією управління так, як процес перетворення співвідноситься з об'єктом
перетворення.
Рішення є згустком інформації спеціально зібраної, проаналізованої та
опрацьованої суб'єктом управління. Управлінське рішення можна розглядати
і як засіб поєднання інтелектуальної управлінської діяльності з
матеріальними суспільними процесами. Наприклад, утілюючись в актах
державного управління та інших формах як результат управлінської праці
управлінське рішення акумулює цілеспрямовані, координальні та
організаційні властивості управлінської діяльності. Воно синтезує різні
 25

аспекти, напрями керівного впливу стосовно особливостей стану об'єкта і

конкретної життєвої ситуації.
У цілому з погляду змісту управлінські рішення повинні дати відповіді на
запитання:
 у які терміни мають бути здійснені керівні впливи;
 з витратами яких сил і засобів повинні бути здійснені керівні впливи;
 у якому порядку (алгоритмі, програмі) мають бути здійснені заходи;
 при якому розподіленні зобов'язань (обов'язків, прав, відповідальності)
мають бути здійснені керівні впливи;
 при якій організації контролю мають бути здійснені керівні впливи;
 з якими результатами мають бути здійснені керівні впливи;
 як передбачити наслідки реалізації управлінського рішення.

Одним із постулатів теорії управлінських рішень є те, що практично всі

основні питання, які можуть виникнути в ході організації виконання рішення,
повинні отримувати відображення в його змісті. Це потрібно для того, щоб
виконавці рішень мали чітку і ясну програму дій, яка зорієнтована на
конкретно визначені та усвідомлені результати. Завдяки такій якості й
чіткості процес досягнення головної цілі організації отримує необхідне
упорядкування за відповідного матеріального забезпечення, що обумовлює
можливість маневрування організаційними, кадровими та іншими ресурсами.
Наступним постулатом соціальної кібернетики є те, що кожне рішення як
форма прояву ролі суб'єкта управління стосовно об'єкта передбачає
оптимальний вибір із деякої множини можливих варіантів такого впливу на
діяльність об'єкта. Цей вибір більш ніж інші відповідає конкретним
обставинам і цілям функціонування системи на цьому етапі її існування.
Причому конкретний етап діяльності органів соціального управління і їхні
цілі визначаються усією множиною внутрішніх і зовнішніх умов
функціонування.
 26

Відповідно до положення теорії ймовірності при прийнятті рішення

обов'язково слід враховувати можливі сторонні впливи випадкових
(стихійних, соціогенних і техногенних) факторів. Вони можуть розглядатися
як загрози управлінню соціальними системами. У зв'язку з цим управлінські
рішення виділяються не лише у вигляді програми мобілізації внутрішніх
ресурсів, а й у вигляді основи для регулювання діяльності щодо досягнення
зовнішніх організаційних цілей.
З погляду праксеології управлінське рішення як розумовий і правовий
акт містить вибір раціонального, доцільного курсу діяльності у конкретній
ситуації. Воно може бути об'єктивно виражене в усній, письмовій чи іншій
формі, яка і фіксує управлінську інформацію.
Інформація, сформована в рішеннях, може бути збережена за
допомогою запису на магнітному носієві даних, у тому числі з
використанням графічного зображення у цифровій формі, математичних чи
логічних формул, зокрема й у пам'яті ЕОМ тощо (як комп'ютерна
інформація).
З погляду організаційно-правового аспекту, для того щоб управлінське
рішення перетворилося на юридичний акт управління певного органу чи
посадової особи, воно мусить бути втілене у встановлену нормативно-
правову форму. Тобто попередньо формалізуватися в усних чи письмових
юридичних актах уповноваженого суб'єкта управління, на основі яких
розгортається практична діяльність учасників управлінських відносин.
З точки зору адміністративно-правового аспекту конкретне
управлінське рішення може бути реалізоване як шляхом видання актів
органів державного управління, так і за допомогою інших форм соціальної
управлінської діяльності (суспільного договору, визнання керованою
системою авторитету влади тощо).
 27

Розвиток підприємництва в умовах ринкової трансформації України має

стати одним із важливих чинників соціально-економічного зростання. Проте,
як засвідчує аналіз господарської діяльності підприємств, рівень управління
підприємництвом та його державна підтримка є ще недостатніми і не
відповідають можливостям вітчизняної економіки. Удосконалення
організаційної структури підприємства означає насамперед необхідність
встановлення оптимальної чисельності та структури управлінського апарату,
а також чисельності працівників виробничих відділів та підрозділів згідно з
діючими нормами, нормативами та потребами підприємства з урахуванням
сучасних ринкових умов господарювання. Основними напрямами
удосконалення системи управління підприємством є : перегляд та зміна
організаційної структури управління підприємством : оптимізація організації
менеджменту і бізнес-процесів через поліпшення системи планування, обліку
і контролю за основними показниками діяльності підприємства;
удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами; підвищення
ефективності управління інноваційними процесами на підприємстві,
поліпшення якості продукції. Організаційна структура управління відіграє
важливе значення для злагодженого функціонування підприємств.
Оптимальна організаційна структура створює сприятливі умови для процесу
прийняття управлінських рішень, її стабільність робить організацію стійкою і
в той же час дозволяє успішно реагувати на зміни внутрішнього і
зовнішнього середовища . Поліпшити систему планування, обліку і контролю
за основними показниками діяльності підприємства можна за допомогою
впровадження ефективної системи внутрішнього контролю, широкого і
всебічного впровадження обчислювальної техніки, розвитку комп’ютерних
мереж, застосування сучасних програмних засобів: технологій управління та
інформаційних технологій. Насамперед це стосується системи організації
фінансового менеджменту, управління фінансовими потоками та витратами .
Удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами означає
 28

раціональне використання всіх видів матеріальних ресурсів, застосування

енергозберігаючих технологій, регулювання використання виробничих
запасів згідно з прогресивними нормами. Підвищення ефективності
інноваційними процесами на підприємстві складається з сукупності
безперервно здійснюваних у просторі та часі якісно нових, прогресивних
змін. Усі елементи інноваційної діяльності тісно взаємозумовлені і
взаємопов’язані. Тому для забезпечення ефективності інноваційного процесу
важливе значення мають системні структурні і процесні взаємодії, які
забезпечують неперервність процесів у часі. Нововведення на підприємстві
забезпечують підвищення якості продукції, зниження витрат та
вдосконалення виробництва . Організація автоматизованої системи збирання
і обробки економічної інформації створює умови для підвищення культури
управління, а також звільняє керівників і фахівців різних рівнів від
витрачання часу на пошук та роботу з інформацією, скорочує строки
прийняття управлінських рішень, поліпшує їх якість тощо . Таким чином
можна впевнено говорити, що використання даних напрямів удосконалення
системи управління підприємством, сприяють підвищенню ефективності
бізнес-процесів, якості управлінських рішень, покращенню стратегічного та
оперативного планування діяльності, що забезпечать гнучкість та
адаптивність підприємства до динамічних ринкових умов господарювання.
[19]
 29

Використання стандартів. Використання стандартів та сертифікація можуть

забезпечити підприємству певний рівень якості та безпеки виробів та послуг,
що допоможе підприємству здобувати довіру клієнтів та збільшити їх
задоволеність. Крім того, використання стандартів може допомогти
підприємству підвищити ефективність своїх процесів, сприяючи їх
оптимізації та зменшенню витрат. Також, використання стандартів може
бути вимогою для участі в різних тендерах та конкурсах, що дозволяє
підприємству отримувати нові можливості та ринки збуту.
Додаткові переваги використання стандартів полягають у тому, що вони
дозволяють підприємству підвищити його конкурентоспроможність, зокрема
на міжнародному рівні. Багато стандартів міжнародні та визнані в різних
країнах світу, тому їх використання дозволяє підприємству відповідати
вимогам різних ринків та здійснювати експорт своєї продукції до інших
країн.

Крім того, використання стандартів може допомогти підприємству

прискорити введення нових продуктів та технологій на ринок, зокрема
шляхом зменшення часу на їх сертифікацію та перевірку відповідності
вимогам.

Також, використання стандартів може сприяти підвищенню мотивації

та ефективності працівників, оскільки стандарти встановлюють чіткі вимоги
до продукції та процесів, що забезпечує їх стабільність та якість. Це може
допомогти підприємству зберегти свій репутацію та позиції на ринку, а
також залучити нових талановитих працівників до команди.
 30

Удосконалення організаційної структури підприємства може бути корисним

для забезпечення більш ефективного управління, зменшення витрат та
підвищення продуктивності праці.[20]

Основними кроками удосконалення організаційної структури

підприємства можуть бути:

Аналіз поточної структури. Визначення того, що працює добре, а що

потребує поліпшення.

Визначення стратегічних цілей підприємства та зв'язок між різними

підрозділами.

Розробка нової структури, яка відповідає стратегічним цілям та може

забезпечити більш ефективну роботу підприємства.

Впровадження нової структури та навчання персоналу її використанню.

Оцінка результатів та корекція структури за потреби.

Для досягнення максимального ефекту при удосконаленні

організаційної структури, важливо враховувати специфіку діяльності
підприємства, його розмір, кількість співробітників та інші фактори. Також
необхідно враховувати культурні та соціальні аспекти, щоб забезпечити
прийняття нової структури персоналом та виконання робіт в нових умовах.

Узагальнюючи, удосконалення організаційної структури підприємства може

привести до покращення ефективності та продуктивності, зменшення витрат,
покращення комунікації та управління. Варто враховувати специфіку
підприємства та його потреби при розробці та впровадженні нової структури.
 31

Висновок
Отже, класифікація типів підприємств та їх організаційна структура є
важливими аспектами успішної діяльності будь-якої компанії. Розрізняють
такі типи підприємств: малі та середні підприємства, великі корпорації та
державні підприємства. Кожен з них має свої переваги та недоліки, а також
вимагає певної організаційної структури, яка повинна відповідати його
потребам та стратегії.

Організаційна структура підприємства залежить від його розміру,

галузі діяльності та стратегічних цілей. Для кожного типу підприємства
існують свої власні переваги та недоліки. Наприклад, малий бізнес може бути
більш гнучким та ефективним у прийнятті рішень, але може бути обмежений
у ресурсах. Великі корпорації можуть мати більше ресурсів, але можуть
страждати від бюрократії та повільного прийняття рішень.

Важливо знати, що організаційна структура підприємства повинна

відповідати його потребам та стратегії, а також забезпечувати ефективну
комунікацію та координацію між всіма рівнями та департаментами. Крім
того, зміна організаційної структури може відбутися внаслідок зміни бізнес-
стратегії, розширення або скорочення діяльності, зміни власності або
об'єднання з іншими підприємствами.
Ми проаналізували всі типи підприємств та іх стуктуру у цілому.
Успішність підприємства в значній мірі залежить від правильного вибору
типу підприємства та відпові дної організаційної структури, яка забезпечить
ефективну діяльність та досягнення стратегічних цілей компанії.

Правильна організаційна структура підприємства допоможе

забезпечити ефективну координацію та комунікацію між всіма
департаментами та рівнями управління, сприятиме оптимальному
використанню ресурсів та збільшенню продуктивності працівників.
 32

Відповідна організаційна структура також може забезпечити відповідний

рівень контролю та управління ризиками, що зменшить можливість
виникнення проблем та збільшить шанси на успіх.

Важливо також пам'ятати про важливість змісту та ролі кожного

департаменту та рівня управління в організаційній структурі. Наприклад,
фінансовий департамент може бути ключовим у контролі фінансових
ресурсів компанії, тоді як департамент маркетингу може бути відповідальним
за залучення та утримання клієнтів. Крім того, правильне розподілення ролей
та обов'язків в організаційній структурі може допомогти зменшити
дублювання робіт та збільшити ефективність компанії.

Таким чином, правильний вибір типу підприємства та відповідної

організаційної структури є ключовим чинником успішної діяльності
компанії. Варто ретельно проаналізувати свої потреби та можливості, а також
врахувати вимоги галузі діяльності, щоб забезпечити оптимальну
організаційну структуру та досягнути успіху у бізнесі.
Організаційна структура підприємства є важливим елементом, що впливає на
його ефективність та конкурентоспроможність. Шляхи та напрямки
удосконалення організаційної структури підприємств можуть включати такі
заходи, як раціоналізація структури, оптимізація бізнес-процесів, зміна
стратегії розвитку та інноваційні зміни.

Раціоналізація структури може включати зміну організаційної форми

підприємства, скорочення рівнів управління, а також перегляд функцій та
ролей різних департаментів. Оптимізація бізнес-процесів може сприяти
зменшенню зайвих витрат та збільшенню продуктивності працівників. Зміна
стратегії розвитку може включати перехід до нових ринків та галузей
діяльності або розвиток нових продуктів та послуг, що вимагають нової
 33

організаційної структури. Інноваційні зміни можуть включати впровадження

нових технологій, процесів та підходів до управління.

Удосконалення організаційної структури підприємства є постійним

процесом, який потребує аналізу та оцінки ефективності різних заходів.
Організаційна структура повинна бути гнучкою та здатною пристосовуватись
до змін у зовнішньому середовищі та внутрішніх потреб компанії.
Раціональне поєднання різних шляхів та напрямків удосконалення
організаційної структури може допомогти підприємству досягти
конкурентних переваг та забезпечити успішне функціонування на ринку.

Крім того, успішне удосконалення організаційної структури

підприємства потребує відповідного управління змінами. Важливо
забезпечити взаємодію та співпрацю між всіма відділами та рівнями
управління компанії, залучити співробітників до процесу змін та
підтримувати відкритий та комунікативний клімат в колективі.

Таким чином, удосконалення організаційної структури підприємства

може забезпечити підвищення його ефективності та
конкурентоспроможності. Важливо ретельно аналізувати потреби та
можливості компанії, визначити найбільш оптимальні шляхи та напрямки
удосконалення структури та відповідно до цього впроваджувати необхідні
зміни. Управління змінами та залучення співробітників до процесу є
важливим елементом успішного удосконалення організаційної структури
підприємства.
 34

Список використанних джерел

1. Бусыгин А. В. Предпринимательство: Основной курс: Учеб. для
вузов. — М.: ИНФРА-М, 1997.
2. Варналій З. С. Основи підприємництва: Навч. посіб. — 2-ге
вид., випр. і допов. — К.: Знання-Прес, 2003.
3. Дашков Л. П., Данилов А. И., Тютюкина Е. Б.
Предпринимательство и бизнес: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 1996..
4. Злупко С. М., Стефанишин О. В., Швайка Л. А. Підприємництво:
основи, особливості, механізми: Навч. посіб. — Л.: Вид-во Львів. Нац.
ун-т ім. І. Франка, 2000.
5. Климко О., Ковалко А. Власна справа: Навч.-метод. посіб. — К.:
Юніверс, 2001.
6. Мочерний С. В., Устенко О. А., Чеботар С. І. Основи
підприємницької діяльності: Посібник. — К.: Академія, 2001.
7. Онищенко Т. Предпринимательская деятельность без создания
юридического лица. — 3-е изд., перераб. и доп. — Харьков: Фактор,
2000.
8. Э. А. Арустамов, А. Н. Организация предпринимательства
Пахомкин, А. П. Платонов и др. — М.: Маркетинг, 2001.
9. Покропивний С. Ф., Колот В. М. Підприємництво: стратегія,
організація, ефективність: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ,
10. Пунько Б. М. Основи підприємницької діяльності (практичні
аспекти): Навч. посіб. — Л., 1997.
11. Сизоненко В. О. Сучасне підприємництво: Довідник. — К.:
Знання-Прес, 2003.
12. Шевеленко С. Д., Федів І. І. Підприємництво і підприємницька
діяльність / За ред. В. В. Сопка. — К.: Вища шк., 1997.
13. Шпак В. І. Розвиток малого підприємництва в Україні (на
прикладі української видавничо-поліграфічної компанії “Експресоб’ява”). —
 35

К.: МАУП, 2002.

14. Нечаюк Л.І., телеш Н.О. Готельно-Ресторанний Бізнес: менеджмент URL:
https://tourlib.net/books_ukr/nechauk31.htm
15. Як організувати структуру підприємства: актуальні види і формати URL:
https://online.novaposhta.education/
16.Економічна теорія URL: https://osvita.ua/vnz/reports/econom_theory/21583/
17. Офіційний сайт Національної бібліотеки ім. Вернадського URL:
www.biblvernad.org.ua
18. Закони України URL: http:/ /meta-ukraine.com
19. Міністерство освіти та науки України URL: http://www.education.gov.ua/
20. Офіційний сайт Національної бібліотеки ім. Вернадського URL:
www.biblvernad.org.ua