Тема 5.

Фірма та конкуренція 1

1. Підприємство та фірма

Підприємство (enterprise) – економічна одиниця, в якій поєднуються фактори виробництва.

Підприємництво (entrepreneurship) – це ініціативна, самостійна діяльність громадян і об’єднань, що здійснюється на їх ризик та

майнову відповідальність, і спрямована на отримання прибутку задля подальшого розвитку підприємства.

!!! Підприємства за розмірами поділяють на великі, середні, малі та мікропідприємства. Основними критеріями такого поділу є
обсяг майна, кількість працівників та обсяги реалізованої продукції.

Згідно із законодавством України:

 мікропідприємствами визнаються ті, для яких зафіксовано щонайменше дві з ознак: середня кількість працівників не більше
10 осіб, чистий дохід – не більше 700 тис. євро, балансова вартість майна – до 350 тис. євро;
 малими визнаються підприємства, для яких зафіксовано щонайменше дві з ознак: середня кількість працюючих за звітний
(фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, обсяг чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми
еквівалентної 8 млн. євро, а балансова вартість майна не перевищує 4 млн. євро;
 середніми підприємствами визнаються підприємства, для яких зафіксовано щонайменше дві з ознак: середня кількість
працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 250 осіб, обсяг чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей
період не перевищує суми еквівалентної 40 млн. євро, а балансова вартість майна не перевищує 20 млн. євро;
 великими підприємствами визнаються підприємства, для яких зафіксовано щонайменше дві з ознак: середня кількість
працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, обсяг чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період
перевищує суму еквівалентну 40 млн. євро, а балансова вартість майна перевищує 20 млн. євро.

Переваги великих підприємств:

 кращі технологічні та фінансові можливості для використання досягнень науково-технічного прогресу (НТП) та
поєднання науки з виробництвом;
 економія від масштабу виробництва;
 кращі умови для ефективного використання ресурсів (зниження матеріало-, капітало- і трудомісткості);
 стійкі та стабільніші за інші форми підприємств;
 ширші можливості вирішення соціальних проблем.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 2

Недоліки великих підприємств:

 негнучкість і неспроможність швидко оновлювати продукцію;
 вимагають великих капіталовкладень і тривалого часу для створення;
 потребують великої кількості робочої сили, що породжує низку соціальних, транспортних, житлових та інших проблем;
 мають громіздку і часто неефективну систему управління;
 схильність до монополізму.

Переваги малих підприємств та мікропідприємств:

 оперативно реагують на кон’юнктурні коливання ринку;
 творять сприятливе середовище для підприємництва та ініціативи;
 чутливі до інноваційної діяльності;
 створюють нові робочі місця, насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб;
 забезпечують атмосферу конкуренції та сприяють ослабленню монополізму;
 є основою для формування середнього класу.
Недоліки малих підприємств:
 неспроможні здійснювати дорогі науково-технічні проекти;
 обмежені в доступі до ринків сировини та збуту;
 вразливіші до коливання цін і процентних ставок.

Середні підприємства зосереджують виробництво невеликої номенклатури виробів і поєднують окремі ознаки великих і малих
підприємств.

Фірма (firm) – організаційно-економічна і правова структура підприємницької діяльності, яка охоплює одне чи кілька
підприємств.

Види фірм:
 з горизонтальною структурою – володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову продукцію;
 з вертикальною структурою – об’єднує підприємства, кожне з яких здійснює свою стадію з виготовлення продукту;
 фірма-конгломерат – виробляє широкий асортимент товарів та послуг.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 3

2. Організаційно-правові форми фірм

Основні правові форми організації фірми:

 одноосібне володіння (індивідуальне підприємство, власна справа) (sole proprietorship);
 партнерство (товариство) (partnership);
 корпорація (акціонерне товариство) (corporation, join stock company).

Індивідуальне підприємство є власністю однієї особи, суб’єкта, що самостійно веде справу, організовує, працює, веде
бухгалтерію, управляє, повністю відповідає за ризик і отримує увесь дохід.

Переваги індивідуальних підприємств:

 економічна свобода дій (вибір сфери діяльності, обсягів виробництва, способів використання доходу);
 оперативність і гнучкість;
 безпосередня зацікавленість в ефективній діяльності;
 низькі організаційні витрати.
Недоліки одноосібного володіння:
 обмежені фінансові можливості;
 проблеми з отриманням кредитів і відповідно з оновленням виробництва та застосуванням здобутків НТП;
 зосередження в руках однієї особи функцій виробництва, управління і реалізації, що ускладнює життя, часто призводить
до прийняття помилкових рішень, а навіть банкрутств;
 необмежена відповідальність власника за боргами фірми;
 найменш стійкі – масово виникають і масово банкрутують.

Партнерство (товариство) ґрунтується на об’єднанні майна (паїв) різних власників (фізичних чи юридичних осіб) з відповідним
розподілом прав та обов’язків залежно від величини внеску до статутного фонду. В Україні юридично оформлені як різні види
господарських товариств:
 товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ, ТзОВ, LTD, GmbH) (limited liability company) − має статутний капітал,
поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки
своїм майном. Учасники ТОВ несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів;

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 4

 товариство з додатковою відповідальністю − статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими
документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники
цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до
вкладу кожного з учасників;
 повне товариство (general partnership) − всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють
підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм
майном;
 командитне товариство (limited partnership) − в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства
підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом
може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Корпорація (акціонерне товариство, АТ) – це правова форма підприємства, юридично відокремлена від конкретних осіб, що нею
володіють. Капітал корпорації формується у грошовій формі і ділиться на однакові (за номіналом) паї у вигляді акцій. Власник акцій є
співвласником корпорації, має право на участь в управлінні нею і на дохід у вигляді дивідендів, несе відповідальність в межах
вартості належних йому акцій.

Переваги корпорацій:
 покращення умов залучення фінансових ресурсів (через продаж акцій);
 полегшення доступу до кредитів;
 зменшення ризику банкрутства;
 ефективність управління і маркетингу.
Недоліки корпорацій:
 значні затрати і труднощі зі створенням та припиненням діяльності;
 складність організаційної структури управління та його бюрократизація;
 більша кількість законодавчих обмежень;
 часто – подвійне оподаткування (double taxation).

Види акціонерних товариств:

 приватне (ПрАТ)– може розміщувати акції власної емісії лише поза організованим ринком;
 публічне (ПАТ) – може розміщувати акції як на біржовому, так і позабіржовому ринках.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 5

3. Капітал, витрати і прибуток підприємства

Капітал поділяють на основний і оборотний:

 основний – частина капіталу, яка тривалий час бере участь у виробництві та переносить свою вартість на готовий продукт
частинами. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини;
 оборотний – частина капіталу, яка бере участь в одному виробничому процесі та повністю переносить свою вартість на
готовий продукт. До оборотного капіталу належать сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо, які витрачаються протягом одного
виробничого циклу, затрачені на них кошти повністю повертаються після реалізації продукції.

Використання основного капіталу супроводжується його фізичним i моральним зношенням:

 у разі фізичного зношення основний капітал стає фізично непридатним для подальшого використання;
 моральне зношення основного капіталу пов’язане не з втратою ним здатності бути виробничим фактором, а з його знеціненням
унаслідок появи дешевшого або новішого обладнання.

Зношені (фізично та морально) елементи основного капіталу замінюють за кошти амортизаційних відрахувань. Амортизаційні
відрахування здійснюють на підставі норми амортизації, яка визначається відношенням суми амортизаційних відрахувань до вартості
основного капіталу.

Щоб створити належні умови для відновлення основного капіталу, держава в законодавчому порядку провадить політику
прискореної амортизації. Амортизація за її вищими нормами дає змогу швидше замінювати морально застаріле обладнання
найновішим. Водночас політика прискореної амортизації стимулює науково-технічний прогрес, оскільки дає змогу спрямовувати
значні суми з прибутків до амортизаційних фондів для оновлення основного капіталу. Цих коштів, до того ж, не оподатковують, що
стимулює оновлення виробництва.

Економічні витрати (economic cost) – це безпосередні витрати фірми на фактори виробництва разом із недоотриманим доходом
від найкращого альтернативного використання власних факторів фірми. Економічні витрати є сумою явних та неявних витрат:
 явні (бухгалтерські) витрати (explicit (accounting) cost) – це грошові платежі фірми зовнішнім постачальникам ресурсів –
платежі за сировину, електроенергію, працю тощо;
 неявні витрати (implicit cost) – це альтернативна вартість, пов’язана з використанням власних ресурсів фірми, тобто дохід,
який забезпечили б власні ресурси фірми за їх найліпшого використання. До неявних витрат відносять і так званий нормальний

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 6

прибуток (normal profit) – мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Якщо нормальний
прибуток не буде забезпечено, підприємець переорієнтує свої зусилля на інший вид діяльності.

Згадані відмінності між явними та економічними витратами зумовлюють існування різних показників прибутків:
 бухгалтерський прибуток (accounting profit) визначається як різниця між загальним виторгом (добуток ціни одиниці товару на
кількість проданих одиниць) та явними витратами фірми;
 економічний прибуток (economic profit) – різниця між загальним виторгом (total revenue) та економічними витратами фірми.
Інакше кажучи, економічний прибуток дорівнює різниці бухгалтерського прибутку та неявних витрат включно з нормальним
прибутком

У короткостроковому періоді (short run) усі витрати фірми можна поділити на постійні та змінні:
 постійні витрати (fixed cost) – це витрати, величина яких не залежить від обсягу продукції, виробленої фірмою. До постійних
витрат відносять орендну плату, обслуговування позик, частину відрахувань на амортизацію устаткування, заробітну плату
адміністративного персоналу, а також неявні витрати. Фірма має постійні витрати навіть у тому разі, якщо не випускає жодної
продукції;
 змінні витрати (variable cost) – це витрати, величина яких залежить від обсягу виробленої продукції; вони зростають
(зменшуються) зі збільшенням (зменшенням) обсягу виробництва фірми. До змінних витрат належать витрати на сировину,
електроенергію, транспортні послуги, більшу частину послуг праці та інші змінні ресурси. Якщо фірма не виробляє продукції, її змінні
витрати дорівнюють нулю.

У довгостроковому періоді (long run) фірма має змогу змінювати кількість усіх залучених ресурсів, тобто усі витрати є змінними.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 7

4. Ринкові структури та їхні ознаки

Ринкова структура (market structure) − умови, в яких відбувається ринкова конкуренція.

Класифікація ринкових структур за кількістю продавців та покупців на ринку

Попит (кількість
покупців)
Один Мало Багато
Пропозиція
(кількість продавців)
двостороння обмежена
Один (монополіст) монополія
монополія монополія
обмежена двостороння
Мало (олігополіст) олігополія
монопсонія олігополія
поліполія
Багато (поліполіст) монопсонія олігопсонія
(двостороння)

Поширеною в економічній теорії є класифікація, яка ґрунтується на комплексі ознак та припускає, що попит на ринку складається
із великої кількості покупців, які не здатні помітно вплинути на поведінку виробників. До цих ознак зараховують:
 кількість фірм, які продають товари та послуги на ринку;
 тип продукції і передовсім рівень її однорідності;
 можливості входження нових фірм на ринок та виходу з ринку;
 рівень доступності інформації для визначення поведінки на ринку;
 можливість контролю за ціною;
 рівень нецінової конкуренції;
 можливість змови учасників ринку.

На підставі цих ознак виокремлюють чотири типи ринкових структур: досконалу конкуренцію, монополію, олігополію та
монополістичну конкуренцію.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 8

Досконалу конкуренцію (або двосторонню поліполію) (perfect competition) характеризують такі ознаки:
 пропозицію творять велика кількість незалежних одна від одної фірм-продавців;
 об’єктом купівлі-продажу є однорідні (стандартизовані) товари чи послуги, тому продавець товару не може вплинути на
вибір споживача неціновими важелями, такими як якість продукту (вона однакова) чи реклама (вона лише здорожчує
продукцію). Інакше кажучи, нецінова конкуренція між виробниками – відсутня;
 відсутність перешкод для входження фірми на ринок та виходу з галузі;
 рівний доступ усіх фірм до всіх видів інформації;
 відсутність контролю за ціною.

Наявність перелічених ознак забезпечує досягнення досконалою конкуренцією виробничої та розподільної ефективності.
Досконало конкурентні виробники досягають успіху лише за умови вибору технологій виробництва, які мінімізують витрати на
виготовлення продукту (виробнича ефективність). При цьому, виготовляють лише ті продукти, які позитивно сприймає ринок, бо
виробництво небажаних для суспільства продуктів не покриватиме навіть витрати фірм (розподільна ефективність).

Недоліки досконалої конкуренції:

 досконала конкуренція відкидає виробництво товарів, ціновий сигнал щодо яких з боку суспільства є надто слабким
порівняно з потенційними витратами;
 орієнтація досконалої конкуренції на постійне зниження витрат може вести до надмірної експлуатації природних ресурсів
та забруднення довкілля;
 за умов досконалої конкуренції відсутні достатні стимули для науково-технічного розвитку;
 нерівномірність доходів учасників ринку.

!!! Досконалу конкуренцію розглядають як ідеальний тип ринкової структури. Ідеальний не в розумінні оптимального,
найкращого способу організації ринку, а абстрактної моделі, яка не має повного відображення в дійсності !!!

Головні ознаки монополії (або чистої монополії) (pure monopoly):

 пропозицію на ринку репрезентує єдина фірма-продавець. Інакше кажучи, фірма уособлює цілу галузь;
 пропонований фірмою товар є унікальним або принаймні не має близьких замінників (аналогів);
 заблоковане входження інших фірм на ринок. Фірма-монополіст завжди захищена певними бар’єрами від потенційних
конкурентів. Прикладом таких бар’єрів можуть, зокрема, бути:

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 9

 виняткові права на володіння природними ресурсами чи сировиною;

 патентні чи авторські права, товарні знаки. Патент – це документ, що засвідчує авторство винаходу та
виключне право на його використання впродовж певного періоду. а отже слугує монополізації ринку. Товарні знаки –
це малюнки, назви чи символи, які представляють товар, послугу чи фірму. Вони належать винятково фірмі і не
можуть використовуватись конкурентами;
 значний або повний контроль над ціною. обмежений доступ до інформації. Йдеться передусім про захист нових
технологій та продукції патентами;
 допустимість нецінової конкуренції у формі реклами.

Обставини, які породжують появу монополії, можуть бути надзвичайно різноманітними. З огляду на це в економічній науці
розрізняють такі її види:.
o закрита монополія передбачає захист від конкуренції з допомогою юридичних обмежень;
o природна монополія виникає в галузях національної економіки, де виробництво всієї продукції лише однією фірмою є
економічно обґрунтованим;
o відкрита монополія – це випадок, коли одна фірма на певний час є єдиним продавцем товару, проте не має спеціального
захисту від конкуренції.

В економічній науці монополію найчастіше розглядають як явище негативне. Зацікавленість фірми-монополіста в запровадженні
за свою продукцію спонукає до штучного обмеження обсягів виробництва. Як наслідок, неповною мірою використовуються виробничі
потужності фірми, що одразу позначається на її витратах. Тому виробництво за умов монополії здійснюється не за найнижчого рівня
витрат. Крім того, недостатньо реалізовуються запити споживачів – обсяг продукції не відповідає обсягу попиту і до того ж доводиться
платити вищу, ніж за конкурентних умов ціну. Доходи перерозподіляються на користь монополіста.

Попри очевидні недоліки, монополія нерідко знаходить своє виправдання:

o випадки, коли усунення монополізації ринку погіршує умови виробництва;
o чиста монополія. є ідеальним типом ринкової структури, який рідко зустрічається на практиці
o більшість монополій можна кваліфікувати як відкриті – їхня ринкова влада є тимчасовою;
o монополісти зазвичай є великими підприємствами, вони самі здатні ініціювати науково-технічний прогрес, фінансуючи
великі дослідницькі проекти.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 10

Основними ознаками олігополії (oligopoly) є такі:

 пропозиція товару представлена декількома в основному великими фірмами;
 однорідні (стандартизовані) чи диференційовані продукти;
 можливості входження нових фірм на ринок обмежені;
 контроль за ціною з боку учасників ринку – обмежений або відчутний.
 постійна непевність у завтрашньому дні нерідко змушує олігополістів вдаватись до позаекономічних методів
конкурентної боротьби. До них відносять переманювання провідних працівників фірми-конкурента, технічне шпигунство,
підкуповування службових осіб тощо.

Здатність фірм-олігополістів контролювати, хай і у вужчих межах, ціни виготовлюваної продукції віддаляє цей тип ринкової
структури від рівня ефективності, яку демонструє досконала конкуренція. Немало економістів вважають, що олігополія є більш
шкідливою для національної економіки ніж монополія. На ринку, де працює декілька фірм, завжди створюється видимість жорсткої
конкуренції між ними. Однак, за нею може приховуватися таємна змова задля контролю обсягів виробництва та цін, що має наслідки
зіставні із наслідками монополії.

Аргументи на захист олігополії:

o для недопущення на ринок нових учасників фірми-олігополісти можуть утримувати ціни на низькому рівні;
o цей тип ринкової структури вимагає від фірм постійного пошуку конкурентних переваг, які найчастіше досягаються
завдяки інноваціям.

Монополістична конкуренція (monopolistic competition) посідає проміжне становище між досконалою конкуренцією і чистою
монополією, володіючи при цьому такими рисами:
 пропозицію формує відносно велика кількість продавців;
 об’єктом купівлі продажу є диференційовані товари та послуги. Диференційованість продукту за умов монополістичної
конкуренції є підставою для широкого використання важелів нецінової конкуренції;
 входження нових фірм на ринок та вихід з нього – відносно легкі;
 обмежений контроль за цінами;
 доступ до інформації дещо обмежений.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.

 Тема 5. Фірма та конкуренція 11

Подібно до монополії чи олігополії монополістична конкуренція функціонує за вищих від мінімально можливого рівня витрат, а
тому менш ефективна за досконалу. Все ж вона є типом ринкових структур, який можна найчастіше спостерігати у повсякденному
житті.

Концентрація ринку – це рівень (міра) домінування на ринку однієї чи кількох фірм. Вимірювання концентрації здійснюється з
допомогою коефіцієнта концентрації та індексу Герфіндаля (часто – Герфіндаля-Гіршмана).

Коефіцієнт концентрації – це сума кількох (залежно від специфіки ринку – трьох, чотирьох, п’яти чи більше) найбільших на
ринку (в галузі) фірм за обсягами продажу.

Індекс Герфіндаля (Herfindale index) вираховують за формулою:

n
H  k
i 1
i
2
,
де ki – частка i-ої фірми на ринку (у %);
n – кількість фірм на ринку (у галузі).
Або ж її відповідником:
n
 xi2
i 1
H  10000 2
 n 
  xi 
,

 i 1 
де xi – обсяги продажу i-ої фірми на ринку.

Макроекономіка 2020-2021 н.р. Стирський М.В.