1. Поняття моделі підприємства.

2. Концептуальні моделі функціонування підприємств.

3. Бізнес-моделі підприємств.
4. Міжнародні моделі підприємств.
5. Визначення зовнішнього середовища господарювання підприємства.
6. Ринкове середовище господарювання підприємства.
7. Договірні взаємовідносини в бізнесі.
8. Партнерські зв’язки в бізнесі.
9. Підприємство як суб’єкт господарювання. Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства. Види
підприємств.
10. Добровільні та інституціональні об’єднання підприємств і організацій.
11. Характеристика капіталу підприємства. Види капіталу.
12. Основні засоби підприємства. Класифікація основних засобів підприємства, їх активна та
пасивна частини.
13. Оцінка основних засобів підприємства. Первісна вартість, відносна вартість, залишкова вартість,
ліквідаційна вартість, вартість, що амортизується, справедлива вартість.
14. Порядок оцінки основних засобів при їх зарахуванні на баланс підприємства.
15. Види зносу основних засобів і їх характеристика .
16. Амортизація основних засобів підприємства (надати формули, рисунки, пояснення). Методи
нарахування амортизації основних засобів.
17. Переоцінка балансової вартості основних засобів підприємства.
18. Оцінка запасів підприємства при їх надходженні та вибутті.
19. Оборотні засоби підприємства. Склад і структура оборотних засобів.
20. Загальна характеристика та нормування оборотних засобів підприємства.
21. Показники ефективності використання оборотних засобів.
22. Джерела формування оборотних засобів підприємства.
23. Персонал. Класифікація та структура персоналу підприємства.
24. Мотивація праці.
25. Продуктивність праці. Методи вимірювання продуктивності праці. Фактори, що впливають на
підвищення продуктивності праці.
26. Оплата праці: сутність, функції, державна політика і загальна організація.
27. Система преміювання на підприємстві.
28. Тарифна система оплати праці. Система посадових окладів. Форми оплати праці (перерахувати і
дати коротку характеристику).
29. Оцінка результатів діяльності підприємства. Показники фінансової стійкості підприємства.
Прибуток підприємства його економічний зміст.
30. Визначення фінансового результату діяльності підприємства.
31. Ділова кар’єра.
32. Витрати виробництва та їх класифікація.
33. Собівартість як узагальнюючий показник витрат. Види собівартості.
34. Калькуляція собівартості.
35. Сутність і класифікація фінансових результатів підприємства.
36. Доходи підприємства та джерела їх формування.
37. Прибуток підприємства та його формування.
38. Методика визначення фінансово-економічних результатів.
39. Ціноутворення підприємства: сутність та чинники.
40. Система цін у ринковій економіці.
41. Послідовність формування цін на різних етапах руху товарів.
42. Поняття управління. Суб’єкти та об’єкти управління.
43. Функції управління. Види управління. Особливості свідомого управління.
44. Форми управління. Методи управління. Принципи управління.
45. Організаційні структури управління на підприємстві.
46. Інвестиційний проект: зміст та основні елементи.
47. Інвестиційні ресурси: суть, класифікація.
48. Джерела фінансування інвестицій.
1.Поняття моделі підприємства.
 Модель – це спрощене уявлення дійсності у вигляді будь-якого відображення досліджуваного
явища (об’єкта) у вигляді наукового опису, теорій, формул, схем, макетів тощо. До моделей
підприємства можна віднести національні моделі, концептуальні моделі, бізнес-моделі, міжнародні
моделі, моделі об’єднань підприємств.
Для кожного суспільства необхідно формувати національну модель підприємства.
Основою для формування національної моделі підприємства (НМП) є національна модель організації
економічного життя та соціально-правова модель організації соціально-правових стосунків у
суспільстві. З світової практики можна навести такі приклади
національних моделей економічного життя:
1. Американська - заохочення підприємництва та збагачення.
2. Японська - високий рівень національної самосвідомості і пріоритет інтересів країни над інтересами
окремої людини.
3. Німецька - орієнтація на соціальне ринкове господарство.
4. Китайська - поєднує соціалістичні і ринкові методи господарювання.
5. Шведська - функціональна соціалізація ринкових методів господарювання.
6. Ірландська - максимальне врахування національних інтересів з особливою роллю загальної і
спеціальної освіти.
7. В'єтнамська - що об'єднує соціалістичні і ринкові форми господарювання в їх національно-
патріотичній спрямованості.

2. Концептуальні моделі функціонування підприємств.

Концептуальна модель – це теоретична модель, побудована на одній з існуючих наукових
концепцій підприємства. В економічній науці є кілька основних концепцій підприємства
(неокласична, інституціональна, еволюційна, підприємницька, агентська, інтеграційна і т.д)
У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об’єкт, що здійснює залучення
вхідних ресурсів у виробництво і перетворення цих ресурсів у продукцію, ґрунтується на виробничій
функції. При цьому передбачається, що підприємство випускає таку кількість продукції, при якій
граничні витрати дорівнюють ринковій ціні, що і є умовою максимізації прибутку.
Згідно інституціональної концепції, підприємство розглядається як організація, створювана
людьми для більш ефективного використання їхніх можливостей.
Еволюційний підхід. В еволюційній теорії підприємство розглядається як один з об'єктів у
середовищі подібних об'єктів, яке можна уподібнити біологічній популяції. Поведінка підприємства,
визначається взаєминами між членами цієї популяції та деякими внутрішніми характеристиками
об'єкта, до числа яких у даній теорії відносять у першу чергу устояні правила прийняття рішень у
відповідь на ті чи інші внутрішні чи зовнішні впливи. Вважається, що за час функціонування
підприємства на кожнім підприємстві складаються певні традиції і процедури прийняття рішень,
алгоритми реагування на зміну зовнішнього і внутрішнього середовища. Ці правила і визначають, у
кінцевому рахунку, обличчя фірми, а також відмінність одного підприємства від іншого в
конкурентній боротьбі.
Підприємницька модель підприємства спирається на уявлення про підприємство як про сферу
додатка підприємницької ініціативи і наявних у підприємця ресурсів. Вважається, що в основі
підприємницького бізнесу й у центрі діяльності такого підприємства знаходиться фігура підприємця
— незалежного, активного, енергійно спрямованого до успіху, схильного до ризику, наполегливого,
адаптивного, упевненої в собі людини, що уміє використовувати у своїх цілях суперечливі
обставини.
Агентська модель. Відповідно до цієї концепції власники, що не працюють на підприємстві як
керівники, як правило, не мають доступу до тієї інформації, якою володіє менеджер, частину цієї
інформації власник може придбати, однак це може вимагати істотних витрат. У цих умовах
активізація менеджера за допомогою оплати його праці в залежності від ефективності роботи
підприємства може приводити до різноманітних якісних ефектів.
Інтеграційна. Відповідно до цієї концепції підприємство розглядається як відносно стійка,
цілісна і відмежована від навколишнього середовища самостійна соціально-економічна система, що
інтегрує в часі і просторі процеси виробництва (реалізації) продукції і відтворення ресурсів.

3. Бізнес-моделі підприємств.
Бізнес-модель логічно описує яким чином підприємство створює, постачає своїм клієнтам і
отримує вартість є практичним поняттям і пояснює, як працює підприємство.
По рівню складності внутрішніх зв’язків бізнес-моделі можуть бути локальними (без взаємного
зв’язку функцій та/або процесів конкретного підприємства, що моделюється) або інтегральними (з
взаємним зв’язком функцій і процесів цього підприємства).
За параметрами моделювання моделі розподіляються на функціональні (моделі функцій),
процесні (моделі процесів), спеціалізовані (моделі формування цінностей) і комбіновані (процесно-
функціональні).
За часовою ознакою моделі можна розділити на моделі поточного управління (оперативно-
тактичні), моделі прогнозування змін у недалекому майбутньому (коротко- і середньострокові
прогностичні) та моделі далекосяжних стратегічних змін (довгострокові стратегічні).
Ключові підходи до формування  бізнес-моделей підприємства. 1) функціональний – це
детальний опис послідовності дій, що необхідно зробити працівникам для досягнення; 2) процесний
підхід дозволяє синтезувати бізнес підприємства і сформувати необхідний перелік робіт; 3)
комбінований підхід розглядає процеси на підприємстві як послідовний внесок у створення продукту
як цінності, що має забезпечити підприємству відповідну конкурентну перевагу на ринку. 
Розглянемо основні функціональні моделі підприємств.
Виробнича модель направлена на виробництво максимальної кількості продукції. Така модель
застосовується, як правило, підприємствами-монополістами та підприємствами, що реалізують
державні замовлення, для яких головним критерієм успіху є продуктивність виробництва.
Ринкова модель має на меті ефективне пристосування підприємства до потреб конкретного
ринку.
Маркетингова модель направляє вектор основних зусиль на формування діяльності
підприємства відповідно до вимог ринку та споживачів, але надаючи суттєву перевагу сегменту
активної маркетингової діяльності підприємства і перетворюючи його у ефективний інструмент
боротьби за ринок.
Інноваційна модель має своєю метою виявлення і задоволення основних вимог споживачів
відповідно до усіх можливостей підприємства за рахунок використання інструментів активного
розвитку ринку. Це реалізується акцентом на залученні персоналу як носія інтелектуального капіталу
в якості активного елемента виробничої системи з метою формування нових ефективних бізнес-ідей.
Компромісна модель головною метою ставить задоволення вимог споживачів у межах реальних
можливостей підприємства.
Споживацька модель направлена на повне забезпечення усіх вимог споживачів.
Фінансова модель підприємства містить розрахунки потреб у фінансуванні, графіки погашення
кредитів, надходжень і витрат.
Економічна модель підприємства описує економічні засади ведення бізнесу, пов’язує основні
параметри діяльності підприємства один з одним та з фінансовим результатом
Фінансово-економічна модель містить в собі обидві моделі і дозволяє на основі економічної
моделі будувати прогноз руху коштів, оцінити обсяг і терміни надходжень коштів та розрахувати
показники ефективності основної діяльності.
 4. Міжнародні моделі підприємств.
Згідно класифікаційних ознак, підприємства поділяються так:
1. згідно мети діяльності - на комерційні і некомерційні;
2. згідно правового стану - на підприємства одноосібного володіння, товариства, об'єднання
підприємств;
3. згідно належності капіталу і контролю - на національні, іноземні, спільні (змішані),
багатонаціональні;
4. згідно сфери діяльності - на міжнародні, транснаціональні, офшорні;
5. згідно технологічної цілісності і ступеню підпорядкування - на головні, дочірні, філії;
6. згідно розміру підприємств за певними ознаками - на національні, іноземні, спільні (змішані),
багатонаціональні.
Одноосібне володіння (індивідуальне приватне підприємство) - це підприємство, яке належить
одній особі. На підприємстві можуть працювати наймані робітники.
Товариство (партнерство) - це узаконене добровільне об'єднання двох або більше осіб, які
виступають як співвласники підприємства та здійснюють управління ним з метою одержання
прибутку.
Корпорація - це зареєстрована в установленому порядку юридична особа, власниками якої є
акціонери, які несуть обмежену відповідальність по її боргах в залежності від їх внеску в акції.
 право володіння корпорацією окремими особами визначається кількістю акцій - часткою капіталу;
 дохід корпорації обкладається відповідним податком з корпорацій;
 акціонери можуть вільно продавати і купувати акції за їхньою ринковою ціною.
Національна компанія - це фірма, капітал якої належить тільки підприємцям своєї країни.
Іноземна компанія - це фірма, капітал якої належить виключно іноземним підприємцям.
Міжнаціональна компанія - це підприємство, капітал якого належить підприємцям з декількох
країн.
Міжнародна фірма - це підприємство, сфера виробничої та комерційної діяльності якого
розповсюджується на зарубіжні країни.
Транснаціональна компанія - це компанія, яка зареєстрована та здійснює бізнес у декількох
країнах, має зарубіжні філії і дочірні підприємства, розповсюджує акції на різних фондових біржах
світу.
Офшорна компанія - це іноземне підприємство, яке зареєстроване у зоні з пільговою системою
оподаткування.
Материнське (головне) підприємство - це підприємство, що контролює інші підприємства,
забезпечує технологічну, територіальну цілісність та координаційну єдність підконтрольних
господарюючих суб'єктів.
Дочірнє підприємство - це юридичне самостійне організаційне утворення, що виступає від
свого імені і за свій рахунок, має тісні виробничі, комерційні або фінансові зв'язки з материнським
підприємством. Здійснює угоди, складає баланс, контролюється материнським підприємством.
Філія - це територіальне відокремлене утворення, яке не має юридичної та господарської
самостійності. Не має власного балансу, статуту, діє від імені і за дорученням материнського
підприємства.
 5. Визначення зовнішнього середовища господарювання підприємства.
Зовнішнє середовище організації — це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але
справляють на неї певний вплив . Це сукупність умов і чинників навколишнього середовища, які
впливають на функціонування підприємства і вимагають відповідного реагування на нього (умови
постачання ресурсів, НТР, політичне та правове середовище, демографічна ситуація. Зовнішнє
середовище будь-якого підприємства слід розуміти як сукупність двох сфер: макросередовища та
мікросередовища.
Макросередовище складається з елементів, які не знаходяться у зв’язку з підприємством
постійно, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу. Це середовище непрямих
контактів підприємства. До його елементів належать: економічне середовище; політичне середовище:
соціальне середовище; природне середовище; технологічне середовище; екологічне середовище та ін.
Мікросередовище – це середовище, елементи якого прямо і постійно впливають на діяльність
підприємства. До елементів мікросередовища відносяться: постачальники: посередники; споживачі;
конкуренти; трудові ресурси; державні органи.

6. Ринкове середовище господарювання підприємства.

Ринок — це сфера товарного обігу і пов’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, що
виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу
товарів, робіт, послуг. Передумовою виникнення подібного типу відносин є, по-перше, розподіл
праці або економічна спеціалізація; по-друге, забезпечення прав власності на продукцію, тобто
можливості володіти, використовувати і розпоряджатися нею.
Види ринків:
1. ринок споживачів – окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують
послуги для особистого споживання;
2. ринок виробників – сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари чи отримують послуги
для особистого споживання;
3. ринок проміжних продавців (посередників) – сукупності осіб та організацій, які стають власниками
товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;
4. ринок господарських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери
комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;
5. ринок міжнародних установ, продавців і посередників – зарубіжних покупців, споживачів,
виробників, проміжних продавців.
7.Договірні взаємовідносини в бізнесі
Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов’язків. усний, письмовий, письмовий нотаріальний; загальний та
господарський.
Основою договірних відносин є свобода в укладенні договору, у виборі контрагентів та визначенні
умов договору. Договір укладається шляхом надання пропозиції від однієї сторони укласти договір
(оферта) і прийняття пропозиції другою стороною (акцепт). Незалежно від змісту договору, він
обов’язково містить такі структурні елементи:
• преамбулу, яка містить: назву договору, дату і місце укладання договору, юридичну назву сторін
договору;
• основну частину, яка охоплює загальні і специфічні умови договору;
• заключну частину, яка містить усі необхідні додатки; юридичні адреси сторін і їх реквізити;
підписи повноважених осіб.
Види письмової форми договору:
• публічний договір – договір, за яким підприємець зобов’язується надавати послуги всім, хто до нього
звертається на однакових умовах
• договір приєднання – це договір, за яким одна сторона встановила чіткі умови, а інша в разі бажання
укласти цей договір лише дає на них згоду.
Виконання договору відбувається з моменту його підписання всіма сторонами.
Припинення договору:
1. У зв’язку із закінченням строку дії договору (виконання всіх зобов’язань або завершення всіх дій
договору; подія, яка зриває дію договору).
2. Дострокове припинення (припинення виконання взятих зобов’язань до моменту, визначеного в
договорі).
8. Партнерські зв’язки в бізнесі
Партнерство в бізнесі - це різновид економічних відносин, які ґрунтуються на спільних діях і
зусиллях сторін, об’єднаних спільним інтересом, спрямованих для досягнення конкретних цілей, які
чітко розуміються учасниками таких відносин. Партнерські відносини можуть виникнути в сфері
виробництва, торгівлі, товарообміну, фінансів.
Класифікація партнерських відносин:
1.Партнерські відносини в сфері виробництва.
Виробнича кооперація – здійснення замкнутого виробничого циклу готового до споживання
продукту; кожний з партнерів виконує свою частку робіт відповідно до договору.
Проектне фінансування – партнерство, при якому один з партнерів фінансує підприємницький
проект, а інший його реалізує. Кредит повертається за рахунок виготовленої після реалізації бізнес-
проекту продукції.
Управління за контрактом - передача одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського
характеру; це є експортом управлінських послуг.
Підрядне виробництво – здійснення цільового виробництва одним з партнерів за прямою вказівкою
іншого.
Спільне підприємництво – функціонування організаційного утворення, статутний фонд якого
формується за рахунок пайових внесків партнерів.
2.Партнерські відносини в сфері товарообміну.
Бартерні операції – обмін між партнерами в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою
номенклатурою товарів.
Зустрічна поставка – різновид бартеру: передбачаються зустрічні зобов'язання продавців закупити в
покупців товари або послуги на частину або повну вартість товарів, що продаються.
Комерційна тріангуляція – бартерна операція, до якої залучається більше двох партнерів.
3.Партнерські відносини в сфері торгівлі.
Звичайна угода – це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якою партнерські
взаємини оформляються у вигляді договору поставки певного товару чи послуги.
Форвардні угоди – документально оформлені договірні взаємовідносини, що потребують термінової
практичної реалізації.
Угоди про передачу інформації у вигляді «Ноу-хау» реалізуються обов’язково за певну матеріальну
нагороду, умови і розміри якої визначаються цією угодою.
Угоди про встановлення прямих зв’язків – партнерські зв’язки суб’єктів господарювання, що
базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.
Угоди про експорт - договірні відносини, спрямовані на поставку продукції конкретним споживачам
у інші країни.
Угода про реекспорт – купівля певного товару за кордоном з метою наступної його поставки у треті
країни.
Угода про імпорт – договір про завезення товару з іншої країни.
4.Партнерські відносини в фінансовій сфері.
Факторинг – це банківська операція, суть якої полягає в придбанні банком (фактором) у
постачальника (продавця) права вимоги у грошовій формі на дебіторську заборгованість покупців за
відвантажені їм товари (виконані роботи, надані послуги), з прийняттям ризику виконання такої
вимоги, а також приймання платежів.
Комерційний трансферт означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у
визначених розмірах за договірною ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в
національному банку країни-продавця.
 9. Підприємство як суб’єкт господарювання. Поняття, цілі й напрямки діяльності
підприємства. Види підприємств.
Підприємство – це самостійний госп. суб’єкт економічної діяльності, який здійснює перетворення
наявних ресурсів у готовий до використання споживачами продукт.
Сутність підприємства як господарюючого суб’єкта визначається тим, що воно є
товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі виробляє і реалізує свій товар
з метою одержання прибутку.
Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і не для комерційної
господарської діяльності.
Виділяють певні вимоги щодо формування цілей підприємства.
1. Цілі підприємства мають бути конкретними і піддаватися виміру.
2. Цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти
прогнозування.
3. Цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його
діяльності.
4. Цілі підприємства мають бути взаємно підтримуваними, тобто дії і рішення, що необхідні для
досягнення однієї цілі, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей.
До найважливіші цілі функціонування сучасних підприємств:
 отримання прибутку;
 забезпечення потреб споживачів згідно з ринковим попитом;
 створення робочих місць;
 створення можливостей для професійного зростання працівників підприємства;
 своєчасна виплата заробітної плати.
1) виробнича – передбачає організацію та регулювання процесу виготовлення продукції;
2) комерційна – збут та постачання;
3) маркетингова – дослідження зовнішнього середовища підприємства;
4)економічна – планування, фінансова діяльність, ціноутворення, облік та звітність, ресурсне
забезпечення та ін;
5)інноваційна – науково-технічні розробки, технологічна та конструкторська підготовка
виробництва, впровадження нових технологій та видів продукції;
6)інвестиційна – процес накопичення капіталу за рахунок вкладення цінностей у бізнес та створення
додаткової вартості.
Види підприємств:
1) за метою діяльності - комерційні, некомерційні;
2) за формою власності - приватні, колективні, державні;
3) за формою організації (правове положення) - одноосібні володіння, партнерство (товариство),
корпорація, бюджетні підприємства, змішані корпорації;
4) за масштабами виробництва - індивідуальні, серійні, масові;
5) за рівнем спеціалізації - спеціалізовані, універсальні, змішані;
6) за розміром (кількістю персоналу) - малі, середні, великі;
7) згідно належності капіталу – національні, іноземні, спільні (змішані), багатонаціональні;
8) згідно сфери діяльності – міжнародні, транснаціональні, офшорні;
9) згідно характеру господарської діяльності – промислові, торговельні, сільськогосподарські,
будівельні, транспортні, фінансово-кредитні, страхові, туристичні, консалтингові;
10) згідно технологічної цілісності і ступеню підпорядкування – головні, дочірні, філії.
 10. Добровільні та інституціональні об’єднання підприємств і організацій.
Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати два типи об'єднань
підприємств та організацій: 1) добровільні; 2) інституціональні.
Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-
технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, можуть створювати різні за принципами й
цілями добровільні об'єднання:
● асоціації — найпростіша форма договірного об'єднання з метою постійної координації
господарської діяльності що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та
управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних
виробництв. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її
учасників (членів);
● корпорації — договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-
технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень
централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
● консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для
досягнення загальної мети;
● концерни —це одна з форм монополій, статутне об’єднання промислових підприємств,
наукових об’єднань, підприємств транспорту, торгівлі на підставах повної фінансової залежності від
одного підприємства чи їх груп; характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання
відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства
(фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки,
страхова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність,
підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється
мережа міжнародних концернів;
● картелі — договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення
спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;
● синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає
реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу
одного з учасників об'єднання.
● трести — монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям,
в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою
юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;
● холдинги (холдингові компанії) —форма об'єднання капіталів ; це компанія, яка володіє
контрольними пакетами акцій інших підприємств з метою здійснення по відношенню до них функцій
контролю й управління,
● фінансові групи — добровільне об'єднання організацій з метою концентрації їх фінансових
ресурсів для здійснення спільних великих інвестиційних проектів, підвищення ефективності їх
використання, закріплення і поширення своїх позицій на ринку.
В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують так звані інституціональні
об’єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами)
чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі
(науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об’єднання (комплекси, центри), що
інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного
обслуговування виробів тривалого використання.
 11. Характеристика капіталу підприємства. Види капіталу.
Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і
нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів.
Основний капітал переноситься на кінцевий продукт (відтворюється у ньому) частинами
протягом тривалого строку за допомогою механізму амортизації. До основного капіталу відноситься
та частина капіталу, яка авансується для придбання засобів праці
Оборотний капітал, на відміну від основного, повністю переноситься на кінцевий продукт
протягом одного виробничого циклу, в кінці якого повністю відтворюється в цьому продукті.
(сировина, палива, напівфабрикатів тощо) та робочої сили.
Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які внесені його
засновниками (учасниками), або суми реінвестованого чистого прибутку, нагромаджені протягом
строку існування підприємства, а також дарчий капітал.
Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є
внеском власників (учасників) у капітал підприємства.
Пайовий капітал – це сума добровільно розміщених пайових внесків членів споживчого
товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу,
кредитного союзу тощо для здійснення господарсько-фінансової діяльності.
Додатковий капітал – це капітал, який створюється внаслідок: доходу від розміщення акцій;
надходження внесків засновників та учасників у розмірах, які перевищують частку кожного в
оголошеному статутному капіталі; дооцінки активів підприємства;
Резервний капітал – це сума відрахувань із нерозподіленого прибутку відповідно до
засновницьких документів і чинного законодавства. Не нижче 15% статутного (складеного) капіталу.
Неоплачений капітал – це сума заборгованості засновників (учасників) господарського
товариства за внесками до статутного капіталу підприємства.
Вилучений капітал – це вартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським
товариством у його учасників.
Залучений капітал складається з фінансових кредитів (позик), облігаційних позик,
кредиторської заборгованості у вигляді відстрочок платежів, кредиторської заборгованості із
заробітної плати, податків тощо.
За приналежністю: власний, позичковий
За мето використання:вироничий, позичковий, спекулятивний
За формами: у фінанслвій, матеріальній, нематеріальній
За об’єктом інвестування: основний, оборотний
За формами власності: приватний, колективний, державний
За організаційно-правовими формами:акціонерний, пайовий, індивідуальний
За періодом використання: довго-, короткотерміновий
За походженням: національний, іноземний
За джерелами утворення: внутрішній, зовнішній
 12.Основні засоби підприємства. Класифікація основних засобів підприємства, їх активна
та пасивна частини.
Основні засоби - це довгострокові активи, якими підприємство володіє тривалий час із метою
продовження та здійснення своєї діяльності, а не для перепродажу. Це матеріальні активи, які
підприємство утримує з метою їх використання в процесі виробництва або постачання товарів,
надання послуг, здавання в оренду іншим особам.
Класифікація основних засобів
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:
1) земельні ділянки;
2) капітальні витрати на покращання земель (;
3) будівлі, споруди та передавальні пристрої;
4) машини і обладнання;
5) транспортні засоби;
6) інструменти, прилади, інвентар (меблі);
7) тварини; .
8) багаторічні насадження;
9) інші основні засоби.
Частина основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва продукції безпосередньо,
відноситься до активних засобів (машини та обладнання, інструменти, прилади, інвентар). Основні
засоби, які створюють необхідні умови для здійснення процесу виробництва, відносяться до
пасивних засобів (будівлі, споруди).

13.Оцінка основних засобів підприємства. Первісна вартість, відносна вартість,

залишкова вартість, ліквідаційна вартість, вартість, що амортизуєтеся, справедлива вартість.
Основні засоби оцінюють за сумою витрат на виготовлення, спорудження або придбання
об'єктів, включаючи витрати на їх доставку та встановлення.
Розрізняють такі терміни визначення вартості основних засобів: первісна, ліквідаційна,
переоцінена, залишкова
Види вартості
Первісна вартість ідентифікує вартість на момент введення в експлуатацію або придбання
основних засобів
Первісна вартість об’єктів основних засобів включає:
- суми, що сплачують постачальникам активів і підрядникам;
- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів;
- суми ввізного мита;
- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
- витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;
- інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони
придатні для використання із запланованою метою.
Вартість основних засобів після їх переоцінки буде відновною (переоціненою) вартістю. Вона
відображає вартість відтворення засобів за сучасних умов виробництва (у цінах року переоцінки).
Залишкова вартість основних засобів характеризує реально існуючу їх вартість, яка ще
залишилася, тобто, ще не перенесена на собівартість продукції (робіт, послуг), що виготовляється.
Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує
отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх експлуатації, за
вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією)
Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість
необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу чи оплата
зобов’язання в результаті операції між поінформованими зацікавленими і незалежними сторонами.
 14. Порядок оцінки основних засобів при їх зарахуванні на баланс підприємства.

Порядок надходження основних засобів Порядок визначення первісної вартості

Придбання за грошові кошти Витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням і

доведенням основних засобів до стану, в якому вони
придатні для їх використання у запланованих цілях

Придбання об’єктів основних засобів, Розподіл загальної суми пропорційно до справедливої

зобов’язання за якими визначені вартості окремого об’єкту основних засобів
загальною сумою

Внесення до статутного капіталу Справедлива вартість, погоджена з засновниками

(учасниками) з урахуванням витрат, передбачених

Переведення в основні засоби з Собівартість, яка визначається згідно з П(С)БО 9

оборотних активів, товарів, готової «Запаси» [8] та П(С)БО 16 «Витрати» [9]
продукції тощо

Обмін на подібний об’єкт Залишкова вартість переданого об’єкту. Якщо залишкова

вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу
вартість, то первісною вартістю об’єкта основних
засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є
справедлива вартість переданого об’єкта, з включенням
різниці до витрат звітного періоду

Обмін на неподібний об’єкт Справедлива вартість переданого об’єкту, збільшена

(зменшена) на суму грошових коштів, що передана
(отримана) при обміні

Безоплатне отримання Справедлива вартість з урахуванням передбачених

витрат
 15. Види зносу основних засобів та їх характеристика
В процесі експлуатації ОЗ поступово втрачають частину своїх корисних властивостей,
внаслідок фізичного або морального старіння - процес зносу ОЗ. Зі зносом нерозривно пов’язаний
процес амортизації - поступове перенесення вартості основних засобів на продукт, що
виготовляється за їх допомогою. Розрізняють два види зносу ОЗ — фізичний і моральний.
1. Фізичний знос (експлуатація) — це поступова втрата ОЗ споживної вартості в процесі
експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Ступінь фізичного зносу залежить
від багатьох факторів: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування ОЗ; кваліфікації
робітників та їхнього ставлення до ОЗ у процесі використання, інтенсивності та умов їх
використання.
Розрізняють повний і частковий знос ОЗ.
1.1 Повний - передбачає повну заміну зношених ОЗ (нове капітальне будівництво, придбання
нових ОЗ).
1.2 Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту ОЗ.
Розрізняють знос I-го (виробничий) та ІІ-го (природний: пожежа, землетрус, повінь) роду.
2. Моральний знос — це знос ОЗ внаслідок створення нових, прогресивніших і економічно
ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною
продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих ОЗ ще до їх фізичного зносу.
Несвоєчасна заміна морально застарілих ОЗ → собівартість підвищується, а якість знижується
порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.
Розрізняють моральний знос I-го (економія ресурсів, здешевлення виробництва аналогічних
засобів праці) та ІІ-го (більш прогресивні технології) роду.
Способи усунення:
-Усувне (тимчасове) фізичне зношення – ремонт
-Часткове техніко-економічне старіння – модернізація
-Неусувне фізичне / повне техніко-економічне – заміна на нові засоби.
 16. Амортизація основних засобів підприємства (надати формули, рисунки,
пояснення). Методи нарахування амортизації основних засобів.
Метод нарахування амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного
способу отримання економічних вигод від його використання.
Прямолінійний метод. За цим методом річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка
амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів. (Амортизаційні
відрахування розподіляються рівномірно протягом усього корисного терміну експлуатації об’єкта
основних засобів з урахуванням ліквідаційної вартості.)
Виробничий метод. За цим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного
місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. (Виробнича ставка
амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт,
послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.)
Кумулятивний метод. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується,
та кумулятивного коефіцієнта. (Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років,
що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму числа
років його корисного використання.)
За цим методом підприємства дістали змогу значно прискорювати списання вартості основних
засобів не тільки у початковий, але і у завершальний періоди експлуатації.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості. За цим методом річна сума амортизації
визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості
на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації,( яка обчислюється, виходячи зі
строку корисного використання об’єкта, і подвоюється).
Метод зменшення залишкової вартості. За цим методом сума амортизації визначається як добуток
залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку
нарахування амортизації та річної норми амортизації
Метод нарахування Норма амортизації, H a Річні амортизаційні відрахування у році
амортизації

Прямолінійний 100 % Ha
⋅ Ф −Ф л )
100 ( перв
Т сл

Виробничий Ф перв−Ф л
Т сл
Н а⋅Q t
∑ Qt
t=1

Кумулятивний t
Т сл (Т сл + 1) H a⋅( Фперв −Ф л )
2 , або

Т сл −(t−1 )
Т сл (Т сл + 1)
2 ,

прискореного 100 % Ha На t −1
2⋅
зменшення
залишкової
вартості
Тсл
100
⋅Ф перв⋅ 1−
100 ( )
t=1,2 ,. .. ,(Т сл −1) ;

Ф зал (t−1)−Ф л t=Т сл

для

1
зменшення -
Фл
залишкової
вартості
( √ )
1−
Тсл ⋅

Фперв
⋅100 %

2
 17. Переоцінка балансової вартості основних засобів підприємства.
Переоцінка основних засобів (основних фондів) проводиться підприємством для приведення
вартості основних засобів, що фактично склалася в бухгалтерському обліку, до її реального
ринкового рівня.
Предметом переоцінки основних фондів на підприємстві є:
• об'єкти нерухомості - будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо;
• робочі силові машини та обладнання;
• вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої;
• обчислювальна техніка, інша оргтехніка;
• транспортні засоби;
• інструмент;
• виробничий і господарський інвентар;
• інші види основних фондів, які діють, знаходяться на консервації або в резерві, підготовлені до
списання, але не оформлені у встановленому порядку відповідними актами.
Переоцінка основних засобів дозволить наблизити балансову вартість майна підприємства до
ринкової, а значить - оптимізувати бухгалтерський облік та оподаткування.
Фсправед .
К переоцінки =
Ф залишк .

У разі дооцінки збільшується стаття балансу «капітал у дооцінках». У разі уцінки зменшується
стаття «додатковий капітал»

18. Оцінка запасів підприємства при їх надходженні та вибутті.

Оцінку запасів згідно до П(С)БО 9 слід розглядати на наступних етапах її руху: при надходженні;
при вибутті; на дату складання фінансової звітності (на дату балансу).
1 етап: Оцінка запасів при їх надходженні
У момент придбання, виробництва або іншого надходження запаси оцінюються і зараховуються на
баланс підприємства за первісною вартістю (Фперв).
Визначення Фперв:
1) Придбання: Фперв = Рпридбання + Мввізне +НП (непрямі податки, що не відшкодовуються) +
ТЗВ (транспортно-заготівельні витрати) + інші витрати, пов’язані з придбанням та доведенням
запасів до придатного для використання стану.
2) Безоплатне отримання: Фперв = Фсправедлива (ринкова) + інші витрати з (1) крім Рпридбання.
3) Самостійно виготовлені запаси: Фперв = собівартість.
4) Отримані як внесок до статутного капіталу: Фперв = вартість, узгоджена між засновниками.
5) В обмін на подібні активи: Фперв = балансова вартість переданих запасів.
6) На не подібні активи: Фперв = Фсправедилива отриманих запасів.
2 етап: Оцінка запасів при їх вибутті
Методи оцінки запасів при їх вибутті
1. Метод ідентифікованої собівартості – в умовах незначної номенклатури продукції, запаси не
взаємозамінні. (списуються по тій вартості, по якій прибули)
2. Середньозваженої собівартості:
Сс – середньозважена собівартість
Сп і Кп – собівартість і кількість запасів на початок
періоду
Сн і Кн – собівартість і кількість запасів, що надійшли
протягом періоду

3. Метод FIFO (First Input-First Output) – поки не спишемо товари з попередньої поставки, не маємо
права брати нові.
4. Метод ціни продажу = ціна придбання + накрутка (середній % торгових націнок товарів).
5. Метод нормативних витрат – запаси вибувають за нормативами.
3 етап: Оцінка запасів на дату балансу
Собівартість запасу повинна включати всі витрати на придбання, переробку та інші витрати, що
виникли під час доставки запасів до їх місця знаходження та приведення у теперішній стан.
1
 19. Оборотні засоби підприємства. Склад і структура оборотних засобів.
Оборотні засоби підприємства – це сукупність коштів підприємст-ва, вкладених в оборотні
виробничі фонди і фонди обігу з метою забезпечення безперервності процесу виробництва і
реалізації продукції. До оборотних активів (фондів) підприємства відноситься та частина майна, яка
використовується протягом одного виробничого циклу і повністю переносить свою вартість на
вартість продукції, що виробляється, змінюючи свою натурально-речову форму.
До ОбЗ належать:
- Виробничі запаси (матеріали, комплектуючі)
- Незавершене виробництво
- Готова продукція
- Товарно-матеріальні цінності для подальшого продажу
- Малоцінні швидкозношувані предмети (канцтовари)
- Дебіторська заборгованість

Склад ОбЗ:

Інші оборотні засоби

Фонди обігу (сфера обігу)

Ненормовані оборотні засоби

Дебіторська заборгованість
ОБОРОТНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВ

Кошти на поточному рахунку та наявні в касі

Продукція відвантажена

Готова продукція на складі підприємства Нормовані оборотні засоби

Оборотні виробничі фонди (сфера виробництв)

Витрати майбутніх періодів

Незавершене виробництво

Виробничі запаси

Структура ОбЗ – характеризує фінансовий стан на певний момент роботи підприємства:

- Функціонально-технологічна – відсоткове співвідношення часток ОбФ і фондів обігу. Чим >
частка обслуговує сферу виробництва, тим > ефективно.
- Елементна структура – частка вартості окремих елементів ОбЗ із їх загальної вартості на певну
2
дату у %.

3
 20.Загальна характеристика та нормування оборотних засобів підприємства.
Оборотні засоби підприємства – це сукупність коштів підприємства, вкладених в оборотні
виробничі фонди і фонди обігу з метою забезпечення безперервності процесу виробництва і реалі-
зації продукції.
До ОбЗ належать:
- Виробничі запаси (матеріали, комплектуючі)
- Незавершене виробництво
- Готова продукція
- Товарно-матеріальні цінності для подальшого продажу
- Малоцінні швидкозношувані предмети (канцтовари)
- Дебіторська заборгованість
Нормування оборотних фондів це процес визначення мінімального розміру оборотних фондів,
необхідного для забезпечення безперервного нормального функціонування виробництва. Існує три
методи нормування оборотних фондів:.
1)Аналітичний – застосовується в тому випадку, коли в плановому періоді не передбачено істотних
змін в умовах роботи підприємства порівняно з попереднім.
2)Коефіцієнтний – норматив визначається на базі нормативу попереднього періоду шляхом внесення
до нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції, розрахунків.
3)Прямого розрахунку – ґрунтується на розрахунках нормативів за кожним нормованим елементом
оборотних фондів: виробничими запасами, незавершеним виробництвом, витратами майбутніх
періодів і готової продукції на складі підприємства, що призначена для продажу. Цей метод
нормування оборотних фондів є основним, інші – застосовуються як допоміжні.
Норма оборотних фондів у виробничих запасах – мінімально необхідна кількість днів, на яку
треба визначити запаси для нормального функціонування підприємства.
Норма поточного запасу – основний і найбільший вид запасу, необхідний для безперебійної
роботи підприємства між двома суміжними поставками матеріальних ресурсів.
Норматив оборотних фондів – це їх мінімальний плановий розмір, необхідний для
нормального функціонування підприємства, в натуральному та грошовому вимірі.
Норма і норматив оборотних фондів у незавершеному виробництві (Онзв) формується під
впливом обсягу товарної продукції за виробничою собівартістю і характеру розподілу витрат по днях
виробничого циклу.

4
 21. Показники ефективності використання оборотних засобів.
1. Швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за
який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.
О= (C*Д)/Р
О — термін обертання оборотних коштів (днів);
С — середня величина оборотних коштів (грн);
Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);
Р — обсяг реалізованої продукції (грн).
Цей показник водночас відображає обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний
період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів.
2. Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується
коефіцієнт обертання (Ко), який визначається за формулою
Ко= Р/С
Р — обсяг реалізованої продукції (грн);
С — середня величина оборотних коштів (грн);
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше
оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.
3. Коефіцієнт завантаження визначається за формулою
Кз=С/Р
Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).
Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн реалізованої продукції. Чим менше
оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони
використовуються.
4. Коефіцієнт ефективності (Ке) визначається за формулою:
Ке=П/С
П — прибуток від реалізації товарної продукції (грн).
Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим
більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.
22. Джерела формування оборотних засобів підприємства.
Джерела формування ОбЗ(оборотні засоби) підприємства - фінансові ресурси підприємства, за
рахунок яких вони створюються.
Джерела формування ОбЗ:
1. Власні кошти
−Внески засновників (статутний фонд)
−Прибуток
−Інші
2. Прирівняні до власних коштів - кошти, що юридично не належать підприємству, але
перебувають в його господарському обігу і використовуються ним:
−витрати, що належать до витрат виробництва, але які не застосовуються для безпосереднього
виготовлення продукції;
−заборгованість перед працівниками за ЗП, на соціальні заходи;
−тимчасово вільні кошти спеціальних фондів тощо.
3. Позичені кошти (різнострокові кредити, позики) - тимчасово притягнуті кошти на чітко
визначений строк.
4. Притягнуті до позичених коштів:
−Акціонування (випуск акцій, їх продаж)
−Кредиторська заборгованість та заборгованість своїм постачальникам

5
 23. Персонал. Класифікація та структура персоналу підприємства.
Персонал - найбільш складний об’єкт управління на підприємстві, оскільки на відміну від
матеріальних факторів виробництва, наділений можливістю самостійно приймати рішення, критично
оцінювати вимоги до себе, має певні суб’єктивні інтереси, а також надзвичайно чутливий до
управлінських дій, реакцію на які не завжди можливо передбачити.
Персонал підприємства – це сукупність усіх працівників, що отримали необхідну професію
підготовку та мають досвід практичної діяльності і виконують операції з переробки предметів праці з
використанням засобів праці або задіяні в процесі управління підприємством.
Класифікація персоналу:
1) за характером участі у господарській діяльності:
- виробничий персонал - працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні
- невиробничий персонал - працівники, зайняті в невиробничій сфері підприємства.
2) залежно від функцій, що виконуються:
- робітники - особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами з
надання виробничих послуг. Залежно від відношення до процесу створення продукції поділяються на
основних (безпосередньо беруть участь у процесі виробництва продукції) та допоміжних (виконують
функції обслуговування основного виробництва).
- службовці - працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, господарське
обслуговування, облік та контроль;
- спеціалісти - працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи;
- керівники - працівники, які обіймають керівні посади на підприємстві та у його структурних
підрозділах.
3) за професіями та спеціальностями:
-професія характеризує вид трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки;
-спеціальність виділяється в межах певної професії та характеризує відносно вузький вид робіт.
4) за рівнем кваліфікації:
- робітники: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані;
- спеціалісти: найвищої кваліфікації, вищої кваліфікації, середньої кваліфікації, практики.
5) за статтю та віком:
- до 30 років,
- від 30 до 60 років,
- більш ніж 60 років;
6) за стажем роботи:
- до 1 року;
- 1-3 роки;
- 3-10 років;
- більше 10 років.

6
 24. Мотивація праці.
Мотивація праці – це процес стимулювання діяльності окремого працівника або групи
працівників, спрямований на досягнення індивідуальних та загальних цілей. Це одна з
найважливіших функцій менеджменту, що являє собою стимул групи працівників, до діяльності
щодо досягнення цілей підприємства через задоволеній їх власних потреб. Головні важелі мотивації -
стимули і мотиви.
Економічні методи мотивації поділяються на методи прямої і непрямої мотивації. До методів
прямої мотивації відносяться відрядна і преміальна заробітна плата, система преміювання за
раціоналізаторство. До методів непрямої мотивації відносяться такі види виплат, як пільговий
відпочинок співробітників, пільгове або безкоштовне харчування під час робочого дня, пільгове або
безкоштовне транспортне обслуговування тощо.
Негрошові методи мотивації припускають гнучкі робочі графіки, охорону праці, питання,
можливістю просування по службі (кар’єра) тощо.
Основними формами стимулювання працівників підприємства є:
1. Заробітна плата. Вона має бути порівняна і конкурентоздатна з оплатою праці на аналогічних
підприємствах.
2. Система внутрішньофірмових пільг працівникам підприємства, серед яких:
−продаж продукції підприємства своїм працівникам із знижкою, оплата витрат на проїзд працівника
до місця роботи і назад;
−надання своїм працівникам безпроцентних позик або позик з низьким рівнем відсотка;
−надання права користування транспортом підприємства;
−оплата лікарняних листів, страхування здоров'я; ефективне преміювання, доплати за стаж роботи.
3. Нематеріальні пільги і привілеї персоналу: гнучкий графік роботи; надання відгулів, збільшення
тривалості оплачуваних відпусток за певні досягнення і успіхи в роботі; ранній вихід на пенсію.
4. Заходи, що підвищують змістовність праці, самостійність і відповідальність працівника,
стимулюючі його кваліфікаційне зростання.
5. Створення сприятливої соціальної атмосфери
6. Просування працівників по службі, планування їх кар'єри, оплата навчання і підвищення
кваліфікації.
25.Продуктивність праці. Методи вимірювання продуктивності праці. Фактори, що
впливають на підвищення продуктивності праці.
Продуктивність індивідуальної праці – це витрати живої праці на виробництво одиниці
продукції. Її рівень визначається відношенням робочого часу, витраченого на виготовлення обсягу
продукції, до її кількості:
Продуктивність суспільної праці – це витрати живої і уречевленої праці на виробництво
одиниці продукції:
Методи
Натуральний метод використовується на підприємствах галузей, які виготовляють подібну
продукцію.За цим методом точніше оцінюються витрати живої праці на рівень продуктивності праці
робітників різних підприємств та галузей.
Умовно-натуральний метод використовується у галузях, які випускають продукцію, проте є
можливість звести витрати до єдиного вимірника за допомогою коефіцієнтів. Недоліком цього
методу є використання коефіцієнтів, а перевага – на рівень продуктивності праці не впливає ціновий
фактор.
Трудовий метод використовується, якщо обсяги робіт вимірюються трудомісткістю. Цей метод
потребує розвинутої системи нормування праці, тому зона використання його обмежена бригадою,
дільницею, цехом.
Вартісний метод є універсальним. Різні обсяги робіт зводять до єдиного виміру за допомогою
цін. Недоліком цього методу є вплив цінового фактора на рівень продуктивності праці, а позитивним
– можливість порівнювати продуктивність праці робітників різних галузей.
На підвищення продуктивності праці робітників впливають технічні, організаційні, соціально-
економічні та інші фактори. Важливим фактором є впровадження у виробництво досягнень науково-
технічного прогресу, підвищення рівня механізації, автоматизації та комп’ютеризації процесів
виробництва, рівень мотивації праці.

7
 26. Оплата праці: сутність, функції, державна політика і загальна організація.
«Оплата праці (заробітна плата) – винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі,
яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за
виконану ним роботу.
Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку отримують працівники за свою працю за
певний проміжок часу (годину, день, місяць).
Реальна заробітна плата засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за
зароблену суму грошей, або «купівельна спроможність» номінально.
Основними функціями заробітної плати є:
- відтворювальна – нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;
- стимулююча;
- регулююча – реалізує принцип диференціації рівня заробітної плати залежно від кваліфікації,
складності праці, напруженості завдань, фаху;
- соціальна – забезпечення однакової оплати праці за однакову роботу.
Державне регулювання оплати праці – система впливу державної влади й управління на рівень
і організацію заробітної плати. Система державного регулювання оплати праці охоплює
підприємства усіх форм власності й передбачає:
- умови визначення розміру мінімальної заробітної плати;
- мінімальний розмір ставок заробітної плати, порядок їх встановлення;
- норми оплати праці за особливих умов (надурочний, нічний час, у святкові, вихідні та
неробочі дні,тощо);
- оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету.
Мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за
виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Організація оплати праці визначає взаємозв’язок міри праці і міри його оплати. Основа:
тарифна система – комплекс нормативів, за допомогою яких здійснюється організація та
регулювання заробітної плати робітників.
Тарифні ставки інших розрядів = тарифна ставка І-го розряду * тарифний коефіцієнт
відповідного тарифного розряду.

8
 27. Система преміювання на підприємстві.
Премія - грошова сума, що виплачується понад основну заробітну плату, як стимулювання та
заохочення за успішну трудову діяльність.
Показники преміювання належать такі: виконання та перевиконання планових показників,
підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції. Для підвищення трудового
внеску працівників також використовують надбавки та доплати до встановлених посадових окладів
працівників.
Надбавки є додатковими вишитими працівникам за: високу професійну майстерність, вислугу
років, виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи, знання й використання в роботі
іноземних мов.
Доплати — це кошти, що виплачуються понад встановлені тарифні ставки, нормативи, ліміти у
зв'язку з виникнення особливих умов чи обставин. Доплати встановлюються за роботу у
понаднормовий час; суміщення професій; виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника;
роботу у важких та шкідливих умовах праці; перевезення небезпечних вантажів; роботу у вихідні
дні.
Показниками преміювання робітників можуть бути:
- при стимулюванні поліпшення якості продукції: скорочення випадків повернення неякісної
продукції; відсутність претензій тощо;
- при стимулюванні зниження собівартості: економія сировини, матеріалів, паливно-енергетичних
ресурсів,тощо;
- при стимулюванні освоєння нової техніки та прогресивної технології: підвищення коефіцієнта
завантаження устаткування;
 Одноразові - це премії, які передбачаються до нарахування і виплати тільки один раз при виконанні
умов преміювання.
 Багаторазові:
o премії, що можуть бути нараховані тільки один раз протягом певного календарного періоду
часу у разі виконання умов преміювання саме в цей період часу
o премії, що можуть бути нараховані за кожен випадок виконання умов преміювання незалежно
від того, скільки таких випадків станеться протягом періоду часу.
Індивідуальне преміювання застосовується у випадку, коли з огляду на специфіку виробництва
мають враховуватися індивідуальні результати праці незалежно від результатів праці інших
робітників.
Колективне преміювання застосовується щоб стимулювати робітників для досягнення найкращих
загальних, кінцевих результатів роботи бригади, дільниці, цеху.

9
 28. Тарифна система оплати праці. Система посадових окладів. Форми оплати праці.
Організація оплати праці – це інструмент, що визначає взаємозв’язок міри праці і міри його оплати.
Основа: тарифна система – комплекс нормативів, за допомогою яких здійснюється організація та
регулювання заробітної плати робітників.
Система посадових окладів - віднесення працівників до певної групи оплати праці на підставі
відповідних характеристик.Підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати
праці, а державні тарифні ставки можуть служити орієнтиром у процесі організації оплати праці.
На підприємствах найчастіше використовують дві форми оплати праці: погодинну і відрядну .
Погодинна форма - оплата праці за відпрацьований час і рівень кваліфікації. Має такі системи:
1. Пряма погодинна. Заробіток = відпрацьований за місяць час * годинна тарифна ставка згідно з
розрядом робітника.
2.Погодинно-преміальна система: Зп.прем = сума заробітку, нарахованого за прямою погодинною
системою оплати праці + сума преміальних доплат за досягнення певних показників.
3.Система посадових окладів - оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.
Відрядна форма - за кількість виготовлених виробів / обсяг виконаних робіт за певний час. Системи:
1. Пряма відрядна. Заробіток =фактична кількість виробів і-го виду, виготовлених робітником за
певний час * відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і-го виду.
Відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і-го виду = час на виготовлення одного виробу
і-го виду * годинна тарифна ставка згідно з розрядом робітника.
2. Відрядно-преміальна: = тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці
+ сума преміальних доплат.
3. Відрядно-прогресивна. = вихідна база для нарахування доплат * звичайний розцінок за 1 виріб +
(Qвипуску продукції за місяць - вихідна база для нарахування доплат) * підвищений розцінок за 1
виріб.
4. Непряма відрядна. При оплаті праці допоміжних робітників і підсобників.
Заробіток підсобника = непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і-го робітника (грн/шт) *
сума (фактично виготовлена кількість продукції і-м основним робітником за зміну).
5. Колективна система (бригадна) - розраховується заробіток всієї бригади як при прямій відрядній
системі, використовуючи бригадну розцінку; заробіток розподіляється між членами бригади одним
із таких методів:
1. Метод годино-коефіцієнтів - коли всі члени бригади працюють в однакових умовах.
2. Метод коефіцієнта виконання норм - члени бригади працюють у різних умовах.
3. Акордна система - розцінки за весь обсяг робіт із встановленням строку його виконання.

10
 29.Оцінка результатів діяльності підприємства. Показники фінансової стійкості
підприємства. Прибуток підприємства його економічний зміст
Оцінка результатів діяльності підприємства - це процес визначення групи показників, що
характеризують фінансові результати діяльності підприємства і показують ефективність
використання наявних ресурсів у процесі виробництва продукції та наданні послуг.
Основним показником, що визначає оцінку результатів діяльності підприємства є прибуток –
частина доходу підприємства від реалізації своєї продукції та надання послуг, що залишається після
покриття усіх витрат, які понесло підприємство. Прибуток визначається як різниця між доходами і
витратами. Як економічна категорія, прибуток являє собою грошовий вираз вартості реалізованого
чистого доходу, основну форму грошових накопичень суб’єктів господарювання. Функції:
• джерело фінансування та розвитку виробництва
• джерело збагачення власника підприємства
• є характеристикою ефективності діяльності підприємства
• є одним з джерел формування бюджету держави.
Фінансова стійкість підприємства – це його надійно-гарантована платоспроможність у звичайних
умовах господарювання і в умовах випадкових змін на ринку. Показники:
1. Коеф. незалежності = Власний капітал / Загальні активи
2. Коеф. залучення = Власний капітал / Залучений капітал
3. Показник фінансового важеля = Кредиторська заборгованість / Власний капітал
4. Пок-к платоспроможності (показує як вчасно підприємство може розрахуватись з боргами)
5. Пок-ки ділової активності (на скільки швидко змінюється активність компанії)
6. Пок-ки ліквідності (на скільки швидко підприємство може обміняти свої активи на готівку)
7. Коеф. заборгованості
8. Показники рентабельності
30. Визначення фінансового результату діяльності підприємства.
Фінансовий результат діяльності підприємства визначається шляхом співставлення доходів і
витрат підприємства за певний період часу.
Перевищення валових доходів над валовими витратами становить прибуток, зворотне явище
характеризує збиток. Отже, фінансовими результатами діяльності суб'єктів підприємництва є
прибуток або збиток. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів спрямована на
забезпечення отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а за наявності
збитків - на встановлення їх причин та джерел покриття.
За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють:
- позитивний фінансовий результат - прибуток;
- негативний фінансовий результат - збиток.
Чистий дохід (виручка) = виручка від реалізації продукції–ПДВ-акцизний збір-ін збори- знижки
тощо
Валовий прибуток(збиток)= ЧД - собівартість реалізованої продукції
Фін рез від операційної діяльності=ВП-ін опер дох- ін опер витр –адмін витр –витр на збут
Фін рез до оподаткування = Фін рез від операц діяльн + фін дох – фін витр+дох від участі в
капіталі-витр від участі в капіталі-інші витрати
Чистий прибуток (збиток) = Усі доходи – Усі витрати

11
 31. Ділова кар’єра
Ділова кар’єра – це поступове просування працівника по сходам службової ієрархії або
послідовна зміна сфери діяльності в межах певного підприємства впродовж усього трудового життя,
а також відповідна зміна розмірів винагороди та можливості самореалізації на кожному етапі
кар’єрного зростання
Внутрішньо-організаційна кар’єра – це процес коли конкретний працівник під час своєї
професійної діяльності проходить всі етапи розвитку в межах 1ї організації:
1)працевлаштування на роботу; 2)адаптація на підприємстві; 3)професійний розвиток; 4)підтримка і
розвиток індивідуальних та професійних здібностей; 5)вихід на пенсію.
Міжорганізаційна кар’єра – конкретний працівник в процесі своєї професійної діяльності
проходить всі стадії розвитку, але послідовно в різних організаціях.
Спеціалізована кар’єра - працівник в процесі професійної діяльності проходить стадії розвитку,
але в рамках конкретної професії або сфери діяльності.
Неспеціалізована кар’єра - працівник в процесі своєї трудової діяльності може змінювати
професію або сфери діяльності.
Вертикальна кар’єра – це сходження на більш високий рівень ієрархії в процесі професійної
діяльності.
Горизонтальна кар’єра - переміщення працівника в процесі професійної діяльності в іншу
функціональну галузь діяльності або виконання певної службової.
Ступенева кар’єра – це вид кар’єри, що поєднує чергування горизонтального просування і
вертикального зростання.
Центроспрямована кар’єра – характеризується тим, що працівник може займати незначну
посаду, однак завдяки своїм зв’язкам він може виконувати окремі важливі доручення керівництва
підприємства, отримувати конфіденційну інформацію від керівництва, запрошення на важливі
наради тощо.

12
 32. Витрати виробництва та їх класифікація.
Витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення
зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу
внаслідок його вилучення або розподілу між власниками).
Загальна класифікація витрат:
• Змінні витрати (VC) – витрати на виробництво продукції, що змінюються прямо пропорційно
до зміни обсягів виробництва. Розподіляються на кожну одиницю виробленої продукції.
• Постійні витрати (FC) – витрати на обслуговування і управління виробництвом, які
залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. Включаються до собівартості реалізованої
продукції.
• Загальні витрати (TC) – сума постійних і змінних витрат.
• Середні загальні витрати ( ATC) – загальні витрати в розрахунку на одиницю виробленої
продукції.
• Середні постійні витрати ( AFC) – постійні витрати в розрахунку на одиницю виробленої
продукції.
• Середні змінні витрати ( AVC) – змінні витрати в розрахунку на одиницю виробленої
продукції.
• Граничні (маржинальні) витрати (MC) – додаткові витрати, пов’язані з випуском кожної
додаткової одиниці продукції. Загальна класифікація:
1. За економічним змістом:
- Витрати засобів праці
- В. предметів праці
- В. живої праці
2. Безпосередньої діяльності:
- Оперативні (збут, управління, виробництво)
- Фінансові
- Інвестиційні
- Витрати надзвичайної діяльності
3. За роллю у господарській діяльності:
- Чисті (виробничі процеси)
- Додаткові (пов’язані з виробництвом – транспортування, зберігання)
4. За економічною доцільністю:
- Продуктивні (економічно обґрунтовані)
- Непродуктивні
5. За календарем:
- Поточні
- Витрати майбутніх періодів
6. За економічними елементами:
- Матеріальні
- На оплату праці
- Амортизація
- Інші операційні витрати

13
 33. Собівартість як узагальнюючий показник витрат. Види собівартості.
Собівартість – грошовий вираз вартості витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт,
послуг). Від рівня собівартості продукції залежить основний показник діяльності підприємства –
прибутковість.
У процесі виробництва, залежно від часу формування витрат, розрізняють:
Планова собівартість – це індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі
плануються за нормами, тарифами, цінами, ставками поточного періоду.
Фактична собівартість – це витрати конкретного підприємства, які виражені в грошовій
формі за даних умов.
Кошторисна собівартість – враховує витрати відповідно до їх призначення та місця
виробництва.
За етапами формування витрат:
Технологічна собівартість – це сума витрат на здійснення технологічного процесу
виготовлення продукції, за винятком витрат на куплені деталі та вузли.
Цехова собівартість охоплює всі витрати цеху з випуску продукції:
–технологічна собівартість;
–вартість напівфабрикатів та послуг інших підрозділів;
–витрати на купівлю комплектуючі вироби;
–витрати на управління та обслуговування виробництва у межах цеху.
Собівартість виробництва враховує прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату
праці, інші прямі витрати, змінні (VC) загальновиробничі та постійні (FC) розподілені
загальновиробничі витрати.
Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, проданої
підприємством упродовж звітного періоду; нерозподілених постійних (FC)загальновиробничих
витрат; наднормових виробничих витрат.
34. Калькуляція собівартості
Калькулювання собівартості – обчислення у грошовій формі витрат на виробництво і реалізацію
продукції, робіт, послуг.Розрізняють три види калькуляції:
 Нормативна – розрахуно собівартості продукції на основі діючих на початок періоду нормативів
затрат, що відображають рівень техніки, технологій, організації виробництва.
 Планова – складається перед початком планового періоду на основі прогнозних технічно
обгрунтованих норм. Визначає рівень затрат, пов'язаних із виробництвом продукції, який повинен
бути досягнутим за планований період
 Звітна(фактична) – та, яка реально мала місце на кінець звітного періоду.
Статті калькуляції:
1. Сировина та матеріали;
2. Комплектуючі, напівфабрикати та послуги виробничого характеру;
3. Паливо, енергія на технологічні цілі;
4. Основна ЗП;
5. Додаткова ЗП;
6. Відрахування на соціальні заходи;
7. Загально виробничі витрати:
- На підготовку та освоєння виробництва
- Відрахування зносу інструментів цільового призначення
- Цінові витрати
- На утримання і експлуатацію обладнання та інші виробничі витрати
8. Адміністративні

14
 35. Сутність і класифікація фінансових результатів підприємства.
Фінансовий результат діяльності підприємства визначається шляхом співставлення доходів і
витрат підприємства за певний період часу.
Перевищення валових доходів над валовими витратами становить прибуток, зворотне явище
характеризує збиток. Отже, фінансовими результатами діяльності суб'єктів підприємництва є
прибуток або збиток.
За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють:
- позитивний фінансовий результат - прибуток;
- негативний фінансовий результат - збиток.
Класифікація :
 фінансові результати операційної діяльності;
 фінансові результати інвестиційної діяльності;
 фінансові результати фінансової діяльності;
 фінансові результати надзвичайних подій.
Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, визначається як операції, пов'язані
з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення
підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Інвестиційна діяльність - це придбання та реалізація тих необоротних активів і фінансових
інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Фінансова діяльність - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та
позикового капіталу підприємства.
Надзвичайна подія - це подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності
підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному
звітному періоді.
36.Доходи підприємства та джерела їх формування.
Доход підприємства – це фінансові ресурси, що формуються в результаті виробництва та
реалізації товарів, забезпечують кругообіг основного та оборотного капіталу.
Доходами підприємства визнаються:
1. Дохід (виручка) від реалізації продукції відображає загальні надходження від реалізації
продукції без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків.
2. Інші операційні доходи дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових
різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів (крім
фінансових інвестицій) тощо.
3. Дохід від участі в капіталі (інвестиційний) та інші фінансові доходи.
4. Інші доходи включають дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і
майнових комплексів;
5. Надзвичайні доходи відображають:
Форми доходу:
 Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг;
TR=PQ; P-ціна одиниці виробленого товару; Q-кількість одиниць
 Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і
послуг:
AR=PQ/I; І - кількість реалізованих товарів (послуг).
 Граничний дохід - приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів
MR=ΔTR/ΔQ

15
 37.Прибуток підприємства та його формування.
Прибуток як економічний показник визначається як різниця між обсягом доходу та сумою витрат
на підприємстві за певний проміжок часу.
Розрізняють такі види:
Операційний прибуток визначаться як різниця між операційними доходами і витратами.
Основну частку прибутку підприємство отримує від реалізації продукції, продажу майна та інших
позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації продукції утворюється від проданих товарів, виконаних робіт, наданих
послуг. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції та податками і повною її
собівартістю.
Прибуток від продажу майна формується від продажу основних фондів, нематеріальних активів,
цінних паперів інших підприємств тощо. Він визначається як різниця між ціною продажу об'єкта і
його балансовою вартістю та витратами на продаж (демонтаж, транспортування тощо).
Прибуток від фінансової діяльності - від операцій по забезпеченню фінансовими ресурсами
власного капіталу (емісія акцій, облігацій та інших цінних паперів тощо).
Прибуток від інвестиційної діяльності –від операцій по придбанню (будівництву) і продажу
необоротних активів, а також від короткострокових фінансових інвестицій.
Виділяють валовий (балансовий) прибуток і чистий прибуток.
Валовий (балансовий) прибуток - це увесь прибуток підприємства, отриманий від усіх видів
діяльності підприємства до оподаткування. Валовий (балансовий) прибуток розраховується як різниця
між чистим доходом та собівартістю реалізованої продукції.
Чистий прибуток – це різниця між балансовим прибутком та податком на прибуток та іншими
податковими і неподатковими платежами за рахунок прибутку

16
 38. Методика визначення фінансово-економічних результатів.
Мета розрахунку показників фінансово-економічних результатів - визначити повноту та якість
їх отримання, оцінку динаміки абсолютних і відносних показників, з’ясувати спрямованість, ступінь
впливу окремих факторів на зміну прибутку, виявити та оцінити можливі резерви зростання.
Основні завдання оцінки фінансово-економічних результатів:
1) оцінка динаміки показників прибутку;
2) виявлення резервів підвищення результатів діяльності підприємства та обґрунтування заходів
щодо їх мобілізації;
3) аналіз розподілу і використання прибутку.
Для визначення фактичного результату діяльності підприємства використовується бухгалтерський
підхід, що дає змогу в подальшому більш адекватно оцінити її ефективність.
Процес формування фінансово-економічних результатів на підприємстві розпочинається з моменту
спрямування ресурсів у ті чи інші напрями діяльності. Вартісна оцінка використаних у процесі
господарювання ресурсів складає витрати підприємства. Грошовий вираз реалізованої продукції
(товарів, робіт, послуг) чи одержаних благ від інших видів діяльності показує загальні доходи
підприємства. Доходи компенсують витрати і мають принести прибуток. Прибуток обчислюється в
межах певного періоду як різниця між доходами та витратами. Збитком вважається перевищення
суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати, а прибутком - сума,
на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Після сплати податків, прибуток підприємства
використовується за рішенням власників - на виплату дивідендів, формування фондів накопичення та
споживання.
Схема розрахунку доходів та прибутку (збитку) підприємства:

17
39.Ціноутворення підприємства: сутність та чинники
Ціна товару – це норма обміну товару на гроші або грошовий вираз вартості товару. Як видно
зі схеми, останній елемент ціни, тобто торговельна надбавка, перетворює ціну виробника в
роздрібну.
До елементів ціни належать: собівартість , прибуток, мито , акцизний збір , податок на додану
вартість, посередницько-збутова надбавка і торговельна надбавка .
Собівартість та прибуток – основні елементи ціни, які формують вартість продукції. Однак,
важливими елементами ціни є податки. Саме податки перетворюють вартість товару на ціну В
структурі ціни формуються три непрямих податки: мито, акциз та податок на додану вартість.
Акцизний податок (А) – це непрямий податок, що встановлюється на високорентабельні товари,
зокрема соціально небезпечні товари та предмети розкоші.
ПДВ - це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі
виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.
Собівартість, прибуток, мито, акцизний збір та ПДВ – становлять відпускну ціну товару
Виділяють п'ять основних чинників ціноутворення:
1. мета маркетингової політики ціноутворення(рівень ціни визначається маркетинговою стратегією)
2.витрати(витрати визначають нижній рівень цін, який не може бути нижчим за собівартість);
3. попит(попит визначає верхній рівень цін.);
4. ціни конкурентів(цінова конкуренція - це вид конкурентної боротьби за допомогою зміни цін на
товари.);
5. методи ціноутворення.

18
40.Система цін у ринковій економіці
В умовах ринкової економіки формування цін відбувається під впливом сукупності чинників.
Внутрішні чинники - це всі ті чинники, які впливають на витрати виробництва товарів і послуг: вид
товару, що виробляється; попит на деякий товар чи послугу та ін. Зовнішні чинники - державне
регулювання цін, економічна, соціальна та політична ситуація в країні, правові чинники тощо. На
ціну впливають також суб'єктивні, психологічні процеси (звички, традиції, мораль тощо).
Ринкова ціна — це ціна, яка встановлюється на ринку відповідно до суспільного попиту і пропозиції.
Вона буває така: ціна попиту, пропозиції і рівноваги.
Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, за якої споживачі (покупці) ще згодні купувати певні
товари. Тобто це ціна, офіційно заявлена покупцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію
придбати заявлений товар (на товарній біржі).
Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, за якої товаровиробники (продавці) ще можуть
пропонувати (продавати) свої товари. Тобто це ціна, офіційно заявлена продавцем, яка зумовлює
безвідкличну пропозицію продати заявлений товар (товарній біржі).
Ціна рівноваги - це ціна, за якої величина попиту дорівнює величині пропозиції.
За ступенем державного регулювання, ступенем конкуренції на ринку ціни поділяються на:
-вільні ціни – встановлюються відповідно до кон’юнктури ринку на основі ринкового попиту та
пропозиції;
-демпінгові ціни – різновид монопольних цін, рівень яких свідомо занижується суб’єктами
ціноутворення відносно ринкового з метою витіснення конкурентів з ринку;
-регульовані ціни встановлюються державними або місцевими органами виконавчої влади, як
правило, на продукти, товари та тарифи соціального призначення (їх різновидом є фіксовані ціни або
тарифи, наприклад, на газ, електро– та теплову енергію, транспортні перевезення тощо);
-граничні ціни – регульовані ціни, що обмежені нижньою чи верхньою межею.
-паритетні ціни – встановлюються виконавчою владою для заохочення виробництва певної галузі
(наприклад, регулювання цін аграрного ринку США).
За способом встановлення ціни розподіляються на:
-тверді (постійні) ціни - встановлюються на основі погоджень, тому не змінюються на протязі всього
періоду поставки продукції за угодою чи контрактом;
-рухливі ціни - ціни, зафіксовані в договорі з умовою можливості її перегляду в подальшому, якщо на
час виконання договору ринкова ціна зміниться (зменшиться чи збільшиться);
-ковзні ціни встановлюються на вироби, що вимагають тривалого терміну виготовлення.
Обчислюється в момент виконання договору шляхом перегляду початкової договірної ціни,
враховуючи зміни у витратах виробництва за період її виготовлення;
-гнучкі – ціни, що швидко реагують на зміну попиту та пропозиції на ринку;
-сезонні ціни діють у певний період року.
-ступінчаті – ряд послідовно змінюваних цін на продукцію в наперед обумовлені моменти часу за
певною шкалою.
Залежно від територіальної диференціації ціни поділяються на:
- міжнародні
-єдині (загальнодержавні) ціни встановлюються державними органами влади на окремі товари і
послуги на всій території, як наприклад, тарифи на залізничні перевезення, на електроенергію, газ
тощо;
-регіональні наприклад, вартість проїзду в міському транспорті, тарифи на житлово-комунальні
послуги тощо;
-зональні ціни ціни на рудні ресурси, вугілля, нафту тощо;
-поясні ціни встановлюються за районами споживання товарів відносно місця виробництва, затрат на
транспортування, тощо (зазвичай такі ціни визначає держава, проте вони часто складаються
стихійно, якщо певні товари не виготовляються в даному районі.
За способом одержання інформації ціни класифікують на:
-довідникові ціни інформують покупців про умови продажу товарів (робіт, послуг) виробником
(продавцем). Вони, як правило, відображають інтереси продавця, є орієнтовними і можуть суттєво
відхилятися від цін фактичних угод;
-аукціоні;
-біржові ціни відображають результати біржових торгів. Ціни біржової торгівлі інформують в

19
основному про стан попиту та пропозиції на даний товар;
-тендерні ціни – ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, що ґрунтується на замовленні
постачання товарів, виконанні підрядів по проведенню певних робіт, умови яких наперед зазначені у
спеціальному документі – тендері.

41.Послідовність формування цін на різних етапах руху товарів.

Алгоритм розрахунку ціни:
1. постановка цілей ціноутворення;
2. визначення попиту;
3. оцінка витрат;
4. аналіз цін і витрат конкурентів;
5. вибір методу і стратегії ціноутворення;
6. встановлення остаточної ціни.
Ціна товару – це норма обміну товару на гроші або грошовий вираз вартості товару. Як видно зі
схеми, останній елемент ціни, тобто торговельна надбавка, перетворює ціну виробника в роздрібну.

Таким чином, склад роздрібної ціни товару, яка включає максимальну кількість елементів, можна
записати у вигляді формули:

Ц р =C+П + M+ A+ПДВ+H n +H m
До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), податок на
додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова надбавка (Нп) і торговельна надбавка (Нт).

20
42.Поняття управління. Суб’єкти та об’єкти управління.
Управління є функцією організованих суспільних систем, що забезпечує збереження їхньої
структури, підтримку режиму діяльності, досягнення поставленої мети.
Метою управління є організація спільної діяльності людей, окремих груп та організацій,
забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю - здійснення керуючого впливу на
відповідні об'єкти.
Необхідність здійснювати управління з'являється там, де потрібно об'єднати і скоординувати
зусилля двох і більше людей.
Суб’єктом управління є керівний орган структурно оформленої системи (адміністративний
персонал), а об’єктом – сама ця система, її структура та режим її діяльності (ресурси).
Основними функціями управління є систематизація і розвиток.
Необхідною є наявність у суб'єкта управління важелів впливу (мотивації) на об’єкт управління,
за допомогою яких можна спонукати його виконувати управлінські команди (це умова визначає
принципову можливість або неможливість суб'єкта управління здійснювати управління).

43.Функції управління. Види управління. Особливості свідомого управління.

Функції управління
1)Систематизація - формування узгоджених зв’язків між суб’єктом і об’єктом управління
через збір, обробку, передачу інформації і формування управлінських сигналів або команд.
- Планування: спосіб єдиного напряму зусиль всіх членів підприємства до досягнення їх спільної
мети.
- Організація: створення структури
- Мотивація
- Координація: визначає узгодженість рішень суб’єктів управління різних рівнів і дій
- Контроль: вищий ступінь координації дій
2)Розвиток - передбачає незворотні, спрямовані, закономірні зміни об’єкту управління,
внаслідок яких виникає новий якісний стан об’єкту за складом або структурою.

Види управління
Стихійне управління – це результат впливу на об’єкт управління великої кількості випадкових
одиничних подій, внаслідок перетину різноманітних сил. Відбувається за умов відсутності волі
керівника, без втручання факторів системоутворення, і провокує регресивний напрямок розвитку
підприємства.
Свідоме управління здійснюється спеціальними інституціональними і організаційними
утвореннями, базується на такій функції управління, як систематизація.
Розглянемо особливості головних складових свідомого управління:
1. Економічний аналіз – вивчення економічних процесів, проблем,
2. Прогнозування – наукове передбачення порядку подій,
3. Планування –побудова змісту і послідовності кроків
4. Економічне програмування – розробка і затвердження економічних і соціальних програм
5. Організація і координація.
6. Формування координаційних структур управління – рівні управління, структурні підрозділи.
7. Оперативне регулювання – поточні управлінські рішення, інструкції, накази,
8. Облік (бухгалтерський) – фіксація стану об’єкту управління
9. Державна, галузева, відомча статистика – облік всіх складових національного багатства
держави;
10. Функціональний контроль

21
44.Форми управління. Методи управління. Принципи управління.
Форми управління
Генеральне управління – загальна, головна форма управління, розглядаються основні питання
управлінської діяльності в межах установчих документів, надаються рекомендації середнім ланкам
апарату управління.
Функціональне управління - формування завдань окремим виконавчим структурам
Стратегічне управління поєднує управління цілями у часі.
Фінансове управління – форма управління підприємством з позицій фінансових потоків як
всередині підприємства, так і у сполученні із зовнішнім середовищем.
Виробниче управління базується на виконанні виробничих завдань підприємства.
Операційне управління передбачає управління окремими операціями в межах виконання певних
функцій.
Інноваційне управління спрямоване на пошук нових напрямів діяльності підприємства і нових
видів продукції. Пов’язане з високим ризиками.
Муніципальне управління – управління підприємством з позицій інтересів місцевої територіальної
громади. Таким чином, форма управління обирається керівником підприємства залежно від мети
функціонування підприємства.
Основними методами управління є:
1. Організаційно-розпорядницькі – управління, засноване на примусовості, управлінські заходи
мають вигляд директив, команд, наказів.
2. Економічні – це заохочення, стимулювання, тобто перехід від управління «вертикального» до
управління «горизонтального».
Принципи управління
Принципи управління – це правила і положення, якими керуються працівники апарату управління.
Усі принципи управління можна сформулювати у вигляді трьох основних цільових визначень:
сильне підприємство, твердий порядок, багаті працівники.

22
 45. Організаційні структури управління на підприємстві.

Організаційна структура управління будь-яким суб`єктом господарювання – це форма системи

управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів:
Лінійна організаційна структура управління - між елементами цієї структури існують лише
одноканальні зв'язки, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі
адміністративні та інші функції у відповідному підрозділ

Функціональна організаційна структура управління - передбачає поділ функцій управління між

окремими підрозділами апарату управління. При цьому кожний виробничий підрозділ одержує
розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління передбачає розподіл повноважень і

відповідальності за функціями управління й прийняття рішень по вертикалі. При цьому управління
організоване за лінійною схемою, а функціональні підрозділи апарату управління допомагають
лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання

Дивізіональна – це структура управління, яка будується не за функціональними ознаками, а за

принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем
розташування
Матрична – це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними керівниками та
функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів
функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції

23
 46.Інвестиційний проект: зміст та основні елементи
Інвестиційний проект — це сукупність поєднаних в одне ціле намірів і практичних дій з метою
здійснення інвестиційних вкладень, з метою забезпечення визначених конкретних фінансових,
економічних, виробничих і соціальних заходів з метою отримання прибутку; це одноразова
сукупність заходів, розроблених для досягнення певних цілей, однією з яких є одержання прибутку
підприємства.
Проект має такі характерні ознаки:
- цілі проекту повинні бути обов’язково досягнуті з одночасним виконанням усіх вимог;
- наявність внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків операцій, завдань
- встановлення термінів початку та закінчення проекту;
- обмеження ресурсів;
- унікальність цілей проекту та умов його виконання.
Кожен інвестиційний проект складається з чотирьох однакових елементів:
1. розрахунковий період — період реалізації проекту;
2. чисті інвестиції — обсяг витрат;
3. грошовий потік — чистий грошовий потік від діяльності;
4. ліквідаційна вартість — затребування і вилучення капіталу в кінці строку економічного
життя інвестицій.
Необхідність розгляду цього проекту залежить від співвідношення цих чотирьох елементів.
Першочергове завдання - необхідна інформація, заздалегідь підготовлена для ухвалення
рішення.
Життєвий цикл проекту – це проміжок часу між початком проекту (коли його ще не існує) та
його закінченням (коли він уже не існує).
Тип проекту визначається його масштабом, складністю, якістю та тривалістю.
47.Інвестиційні ресурси: сутність, класифікація
Інвестувння - процес витрачання коштів сьогодні з метою отримання щн більшої суми завтра
Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти
підприємницької та інших видів діяльності для створення прибутку або досягнення соціального
ефекту.
За формою інвестиції поділяють на реальні й фінансові.
Реальні інвестиції –це вкладання коштів у основний капітал (створеня матеріальних суб’єктів,
що матимуть прибуток за рахунок вир-ва і продажу товарів)
Фінансові інвестиції передбачають вкладання коштів у цінні папери, спеціальні банківські
вклади, депозити, облігації, що випускаються державою або підприємством.
Інвестиції бувають валові та чисті.
Валові інвестиції – це загальний обсяг коштів, спрямованих за визначений період діяльності
підприємства на нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння основних
фондів, а також на придбання нематеріальних активів, приріст запасів матеріально-технічних
цінностей.
Чисті інвестиції– це сума всіх валових інвестицій за визначеній період, зменшена на суму
амортизаційних відрахувань. Якщо сума чистих інвестицій є позитивною величиною, то на
підприємстві забезпечується економічне зростання.
За характером участі в інвестуванні визначають прямі та портфельні інвестиції. Прямі
інвестиції передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єктів інвестування та вкладання
коштів з метою одержання доходу і участі в управлінні виробництвом.
Портфельні інвестиції здійснюють інвестиційні або інші фінансові посередники
Інвестиції з урахуванням чинника часу поділяють на:
- короткострокові (до одного року);
- середньострокові (від одного до трьох років);
- довгострокові (п'ять і більше років).
З технічної й технологічної точок зору інвестиції прив'язані до змісту конкретного проекту

24
 48.Джерела фінансування інвестицій
Джерелами інвестицій можуть бути як внутрішні, так і зовнішні ресурси.
Внутрішні:
Амортизаційний фонд в разі повного використання амортизаційних відрахувань на капітальні
вкладення підприємство забезпечить підтримку свого виробничого потенціалу на вже досягнутому
рівні.
Іншим внутрішнім джерелом інвестування є прибуток підприємств. Його використання
створює умови для збільшення обсягів виробництва та маси прибутку.
Зовнішні джерела: можуть поділятися на дольові та позикові. До дольових джерел відносяться
залучення коштів майбутніх споживачів продукції або емісія акцій (як звичайних, так і
привілейованих). До позикових відносяться кредитування, залучення акціонерного капіталу, випуск
позик та інших боргових зобов'язань.
Емісія акцій. Чинні акціонери мають можливість або викупити пакет акцій нової емісії, або
відмовитися від такого викупу й піти на зменшення своєї частки в уставному капіталі.
Залучені кошти споживачів продукції Майбутні споживачі продукції підприємства, що
створюється, можуть брати пайову участь в інвестуванні, за що після його створення вони можуть
отримувати частку від прибутку, або одержувати продукцію із знижками.Кредитування. В умовах
занадто високих відсоткових ставок банківські кредити для задоволення інвестиційних потреб
підприємств використовуються дуже рідко.
Централізоване бюджетне фінансування. Зараз за рахунок бюджету в промисловості
фінансуються тільки соціальні або екологічні проекти.
Таким чином, основне джерело інвестицій у промисловість – це позиковий капітал. Щоб
залучити такі великі кошти, необхідно провести дуже ретельне техніко-економічне обґрунтування
проекту, щоб підтвердити його ефективність і можливість повернення позики разом із відсотками в
обумовлений кредитною угодою термін.

25