ТЕМА 5.

ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

План
1. Поняття програми соціологічного дослідження
2. Основні складники методологічної частини програми соціологічного дослідження
3. Методичний компонент програми соціологічного дослідження

1. Поняття програми соціологічного дослідження

Програма соціологічного дослідження - це обов’язковий початковий документ, її
підготовка дає змогу чітко визначити стратегію і тактику соціологічного аналізу виявленої
проблеми, забезпечити всеохопність проблемної ситуації і достовірність отриманої
інформації.
Вимоги до розробки програми соціологічного дослідження
Програма соціологічного дослідження має відповідати певним вимогам:
- чіткість і точність програми (всі її положення мають бути виразними, а елементи
- продуманими відповідно до логіки дослідження і зрозуміло сформульовані;
- логічна послідовність усіх ланок програми (не можна братися за вироблення
робочого плану без попереднього формулювання мети й завдань дослідження тощо);
- гнучкість програми (на перший погляд, це суперечить попередній вимозі, але на
практиці, в процесі розробки програми або при появі нових, непередбачених обставин
доводиться повертатися до вже сформульованих положень і вносити в них корективи).
Виходячи з цього, вона виконує три основні функції: методологічну, методичну та
організаційну.
2. Основні складники методологічної частини програми соціологічного дослідження
Формулювання теми, мети дослідження та його основних завдань
Переведення проблеми в назву дослідження
З’ясувавши попередньо суть проблемної ситуації, потрібно чітко зафіксувати
проблему в назві дослідження. У нашому випадку вона може звучати так: «Причини
конфлікту між робітниками та адміністрацією підприємства і вироблення конкретних шляхів
його розв’язання». Тут міститься одночасно певне знання (про те, що конфлікт існує, а
також про те, що повинні бути конкретні шляхи вирішення проблеми) і незнання (оскільки
ми ще не знаємо достеменно причин, які цей конфлікт викликали, а також тих заходів, за
допомогою яких конфлікт можна буде розвязати).
Формулювання мети дослідження
Мета соціологічного дослідження визначає домінантну орієнтацію, від якої залежить
уся логіка його здійснення і реалізації. Як зазначає В. Гречихін, програма соціологічного
дослідження повинна дати відповідь на питання, вирішення якої проблеми і досягнення
якого результату ставить на меті дослідження. У формулюванні мети треба чітко означити
одну проблему; якщо їх декілька, то цей фрагмент програми варто назвати у множині –
«цілі».
 Цілі соціологічного дослідження
Отже, цілі нашого соціологічного дослідження можна сформулювати так:
• встановлення причин, котрі викликали появу напруженості, а згодом і конфлікт у
стосунках між робітниками та керівним персоналом;
• визначення кола основних заходів, які дадуть змогу розв’язати конфлікт і запобігти
його виникненню в майбутньому, допоможуть створити сприятливий соціально-
психологічний клімат у трудовому колективі підприємства.
Завдання соціологічного дослідження
Завдання соціологічного дослідження - це сукупність цільових установок,
спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження безпосередньо
випливають із поставлених перед дослідниками цілей і є їхньою конкретизацією. Так, для
досягнення мети доцільно запланувати такі завдання:
• з’ясувати реальний стан соціально-психологічного клімату трудового колективу та
його головної складової - стосунків робітників та адміністрації;
• визначити ступінь конфліктної напруженості у трудовому колективі (високий,
середній, низький) та стадії або фази її розгортання (початкова, найвища,
завершальна);
• виявити характер причин, які викликали виникнення конфлікту (на особистісному
рівні, внаслідок суперечностей щодо виконання виробничих завдань, пов'язаних із
порушенням трудової дисципліни, або на рівні соціально-економічних та
організаційних складових виробничого процесу);
• вивчити взаємозв’язки між конфліктом і трудовою діяльністю робітників (чи впливає
він, а якщо так, то наскільки - на кінцевий результат і якість праці).

Об’єкти соціологічного дослідження

Об’єктами соціологічного дослідження на емпіричному рівні є реально діючі трудові
колективи, соціальні групи, спільноти, соціальні інститути. Тому в широкому сенсі слова
об’єктом дослідження є носії певної соціальної проблеми - люди, об’єднані у спільноти
різного типу, а також їхня діяльність. Коли йдеться, наприклад, про конфлікт у трудовому
колективі, маємо на увазі конкретні професійні, статеві, вікові, освітні групи робітників та
представників адміністрації. У нашому випадку це можуть бути робітники якогось цеху,
бригади, дільниці, з одного боку, і майстри, начальники цехів, завідувачі відділів та служб
підприємства - з другого.
Характеристики об’єктів дослідження
У програмі належить зафіксувати такі характеристики об’єктів дослідження:
• просторові (місто, район);
• часові (період початку і закінчення дослідження);
• галузеві (вид діяльності, що її досліджують; у цьому разі може бути промислове
виробництво);
• соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо).

Предметом соціологічного дослідження є найсуттєвіші властивості й стосунки

об’єкта, пізнання яких є важливим для виконання завдань, закладених у програму. Предмет
дослідження формується на основі об’єкта дослідження, але не збігається з ним. Один і той
самий соціальний об’єкт (наприклад, трудовий колектив) можна вивчати для виконання
різних завдань, а отже, він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмета
дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об’єкт досліджують у цьому разі.
Предметом нашого дослідження є стан соціально-психологічного клімату в трудовому
колективі певного підприємства, зокрема, взаємини робітників та адміністрації.
Інтерпретація понять
Інтерпретація понять відіграє надзвичайно важливу роль у процесі формування
програми дослідження, оскільки саме завдяки цій процедурі теоретичні положення
переводяться у площину наближення до безпосереднього емпіричного дослідження.
Інтерпретація понять необхідна для чіткого окреслення предметного поля дослідження й
уточнення змісту термінів, які є ключовими для обраної теми. У цій частині програми
доцільно навести визначення основних, а також похідних понять.
У нашому випадку такими поняттями є конфлікт, а також соціально-психологічний
клімат, а похідними - конфліктна напруженість та її рівні, фази розгортання конфлікту,
соціально-економічні та організаційні складники виробничого процесу тощо.
Гіпотези в соціологічному дослідженні
Гіпотеза в соціологічному дослідженні - це наукове припущення, яке висувають для
можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити
або спростувати. У методологічному плані гіпотеза слугує з’єднувальною ланкою між
теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження, її висувають для перевірки тих
залежностей, які внесені до теоретичної схеми і на вивчення яких скеровані завдання
дослідження. У цьому сенсі гіпотеза є своєрідним прогнозом їх очікуваного розв’язання,
який може і не виправдатися, що не применшує її цінності. Важливим є те, що висунення
гіпотези дає змогу зробити обґрунтований перехід від теоретичних понять до емпіричних
даних.
Види гіпотез:
Гіпотези-підстави
Усі гіпотези поділяються на гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки, які виводяться з
перших.
У нашому випадку можна визначити таку гіпотезу-підставу: основною причиною
виникнення конфлікту між робітниками й адміністрацією пов’язаний з особистісними
характеристиками робітників та невиправданими вимогами до них адміністрації, що має
своїм наслідком незадоволення перших і зростання напруженості у трудовому колективі.
Гіпотези-наслідки
Формулювання цієї основної гіпотези супроводжується висуненням гіпотез-
наслідків:
• можна припустити, що виникнення конфлікту між робітниками та адміністрацією
зумовлене прагненнями останніх в умовах скорочення робочої сили позбутися
насамперед, людей старшого віку і жінок;
• можна припустити, що саме ці групи робітників передусім підпадають під скорочення
внаслідок низької продуктивності їхньої праці, частими невиходами на роботу,
захворюваннями тощо.
3. Методичний компонент програми соціологічного дослідження
Розрахунок і обґрунтування вибірки
Необхідність вибірки
Другим складником програми соціологічного дослідження є її методична
частина. Вона містить опис методики та організації характеристик дослідження. Велике
значення у цьому розділі має розрахунок і обґрунтування вибірки. Ця процедура означає
необхідність добору тих людей, серед яких буде проводитися дослідження. Звичайно,
ідеальним варіантом було б соціологічне обстеження всіх людей, які є носіями певної
соціальної проблеми. У цьому разі це означало б необхідність опитування всіх без винятку
робітників і всіх представників управлінського апарату підприємства. Але чи доцільно це?
У соціології для виконання завдань дослідження звичайно
використовують вибірковий метод. Його ключовими поняттями є об’єкт дослідження,
генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниця аналізу тощо.
Генеральна сукупність
Об’єктом соціологічного дослідження є велика сукупність людей, котрі різняться за
своїми соціально-демографічними характеристиками і є носіями тієї чи іншої проблеми. Вся
чисельність соціальних об’єктів, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою
соціологічного дослідження, утворює генеральну сукупність. Оскільки організація і
проведення суцільного обстеження всіх без винятку соціальних об’єктів надзвичайно важкі й
потребують великих затрат і зусиль, то вони здійснюються у поодиноких випадках.
Прикладом суцільного обстеження є перепис населення.
Вибіркова сукупність
Емпіричні соціологічні дослідження, як звичайно, несуцільні, їх проводять лише на
певній частині об'єктів генеральної сукупності, яка має назву вибіркової сукупності. Отже,
вибіркова сукупність - це певна кількість елементів генеральної сукупності, відібраних за
певними правилами. Під час дослідження вона повинна становити своєрідну мікромодель
генеральної сукупності. Або, іншими словами, вимагається, щоб структура вибіркової
сукупності максимально збігалася зі структурою генеральної сукупності за основними
якісними характеристиками і контрольними ознаками останньої. Але щоб досягнути того,
треба дотримуватися правил вибірки.
Одиниці аналізу
Елементи вибіркової сукупності (респонденти, або люди - носії певної соціальної
проблеми), які підпадають під добір та вивчення, і є одиницями аналізу.
Репрезентативність
Якість вибірки оцінюють за двома показниками: репрезентативністю і
надійністю. Репрезентативністю називається здатність вибіркової сукупності максимально
точно відтворювати характеристики генеральної сукупності. Отже, йдеться про точність
вибіркового оцінювання і гарантію цієї точності. Адже завданням дослідницької групи є
добір певної кількості обстежуваних людей, проведення соціологічного дослідження й
отримання достовірної соціологічної інформації, яка точно характеризуватиме всі соціальні
об'єкти - носії проблеми.
Типи вибірок
Вибірки поділяють на ймовірнісні (випадкові) та цілеспрямовані. Перші повязані з
поняттям імовірності, яке широко використовується у багатьох галузях природничих і
соціогуманітарних наук. У найзагальнішому випадку ймовірність певної очікуваної події є
відношенням кількості очікуваних подій до кількості всіх можливих. У соціології до
ймовірнісних вибірок зараховують власне випадковий вибір, серійну, гніздову, механічну
вибірки. Зупинимося докладніше на методі механічної вибірки.
Механічна вибірка
У загальному вигляді принцип механічної вибірки полягає в тому, що всі елементи
генеральної сукупності зводять у єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирають
відповідну кількість респондентів. Крок відбору (К) розраховують за формулою:
К = N/n,
де N - величина генеральної сукупності; п - величина вибіркової сукупності.
Наприклад, нехай N = 2000 осіб, а п = 200 осіб. Тоді К = 2000/200 = 10. Це означає, що
із загального списку робітників і управлінців певного підприємства має бути відібраний
кожний десятий. Такими списками можуть бути бланки обліку у відділі кадрів.
Поряд із випадковою вибіркою у соціологічних дослідженнях користуються також
і цілеспрямованою, до якої правила теорії ймовірності не застосовуються. Вона може
здійснюватися за допомогою таких методів: стихійної вибірки (наприклад, поштового або
телефонного опитування), основного масиву (коли опитується 60-70 % з генеральної
сукупності) та квотної вибірки.
Квотна вибірка
З них найточнішим і широковживаним є метод квотної вибірки. Його використовують
у тих випадках, коли до початку дослідження є статистичні дані про контрольні ознаки
елементів генеральної сукупності. Всі дані про ту чи іншу контрольну ознаку є квотою, а їхні
окремі числові значення - параметрами квоти. При використанні квотної вибірки
респондентів добирають цілеспрямовано, з дотриманням параметрів квот. Кількість ознак,
дані про які обирають квотами, переважно не повинна перевищувати чотирьох. Ними
звичайно є стать, вік, освіта, рівень кваліфікації або інші квоти, які визначаються цілями,
завданнями та гіпотезами дослідження у методологічній частині програми соціологічного
дослідження.
Види квот
Наприклад, у нашому випадку серед усіх робітників певного підприємства
(генеральна сукупність) налічується 89 % чоловіків і 11 % жінок. За квотою «стать» у
вибірковій сукупності також має бути дотримана ця пропорція. За квотою «вік» серед усіх
робітників вирізняють такі групи та їхні кількісні означення: вікова група від 16 до 18 років
(4 %); вікова група від 19 до 21 року (9 %); вікова група від 22 до 25 років (17 %); вікова
група від 26 до 55 років (51%); вікова група від 56 до 60 років (15 %); вікова група від 61 і
більше років (4 %). Відповідних пропорцій належить дотримуватись і у вибірковій
сукупності. Визначення саме таких вікових груп зумовлене гіпотезами нашого дослідження,
в яких припускається, що однією з можливих причин виникнення конфліктів на цьому
підприємстві є намір адміністрації звільняти насамперед молодь і представників старших
вікових груп.
За квотою «освіта» можна встановити кількість робітників з неповною середньою,
середньою, середньою спеціальною, незакінченою вищою та вищою освітою у генеральній
сукупності й пропорційно відібрати робітників до вибіркової сукупності. За квотою «рівень
кваліфікації» можна відібрати до вибіркової сукупності робітників із високим (5-6 розряди),
середнім (З-4 розряди), низьким (1-2 розряди) рівнем, попередньо встановивши питому вагу
цих груп серед усіх робітників підприємства за даними відділу кадрів.
Розрахунок обсягу вибірки
 Досить складним питанням є розрахунок обсягу вибірки, тобто визначення кількості
респондентів, У соціології є правило, згідно з яким що більш дисперсний (тобто
неоднорідний) склад об’єктів дослідження, то більшим повинен бути обсяг вибірки, оскільки
в ній має бути якнайщільніше відображена ця різноманітність. І навпаки, що однорідніший
(дисперсія дорівнює нулю або близька до нього) склад генеральної сукупності, тим меншу
кількість осіб треба для обстеження. При масових опитуваннях, якщо величина генеральної
сукупності становить менше 5000 осіб, достатнім є обсяг вибіркової сукупності не менше
500 осіб. Якщо ж величина генеральної сукупності 5000 осіб і більше, то доцільно обстежити
10 % її складу, що гарантує одержання достатньо достовірних результатів дослідження.
Відомий український соціолог Н. Паніна зазначає: практика соціологічних досліджень
показує, що звичайно обґрунтований обсяг вибіркової сукупності становить від 2000 до 400
одиниць спостереження. З цього випливає, що в стандартному дослідженні двох тисяч
опитаних цілком достатньо, щоб одержати репрезентативну, надійну й обґрунтовану
інформацію (звісно, за умови дотримання всіх інших правил процедури відбору).
Отже, у програмі соціологічного дослідження конкретної проблеми доцільно
зазначити:
• який тип вибірки використовується і чому;
• який обсяг вибіркової сукупності.

Методи анкетування
Серед видів опитування чільне місце посідає анкетування, основним інструментом
якого є питальник, або анкета. У економічній соціології запитання виконує функцію
дослідницького інструмента, що висуває особливі вимоги до його формулювання і зведення
питань в анкету.
Структура анкети
Насамперед це вимоги до структури анкети, її складовими повинні бути:
• 1. Вступ (звернення до респондентів із коротким викладом теми, мети, завдань
опитування, назвою організації або служби, яка його здійснює, з інструкціями щодо
процедури заповнення анкети, із посиланням на анонімність опитування й
використання його результатів лише з науковою метою).
• 2. Блоки простих запитань, нейтральних за змістом (крім пізнавальної мети, вони
забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують
їх зацікавлення, формують психологічну установку на співробітництво з
дослідниками, вводять у коло обговорюваних проблем).
• 3. Блоки складніших запитань, які потребують аналізу й роздумів, активізації
пам’яті, підвищеної зосередженості й уваги. Саме тут міститься ядро дослідження,
збирається основна первинна соціологічна інформація.
• 4. Прикінцеві запитання, які мають бути достатньо простими, знімати психологічну
напруженість у респондентів, дати можливість їм відчути, що вони брали участь у
важливій і потрібній роботі.
• 5.»Паспортичка», або блок із питаннями, що розкривають соціально-демографічні,
професійно-освітні, етнічні, культурні тощо характеристики респондентів (стать, вік,
сімейний стан, місце проживання, національність, рідна мова, ставлення до релігії,
освіта, професійна підготовка, місце праці, стаж роботи тощо).

Вимоги до змістових запитань анкети

 Існують також вимоги до змістових запитань анкети, сформульовані Н. Паніною
такими чином.
1. Валідність (обґрунтованість), тобто ступінь відповідності запитання анкети
показникові, що досліджується і завершує операціоналізацію поняття. В цьому випадку
варто бути уважним до переходу від рівнів операціоналізацїі до формулювання запитань в
анкеті. Наприклад, інколи конфлікт між робітниками й управлінцями розгоряється через
відсутність вчасного постачання сировиною або напівфабрикатами.
2. Лаконічність, або стислий виклад запитань анкети. Н. Паніна слушно вказує:
кожному дослідникові зрозуміло, що чим довшим є запитання, тим складніше респондентові
зрозуміти Його зміст. Вона ж додає, що експериментами у сфері міжособистісного
спілкування встановлено: для більшості людей 11-13 слів у запитанні є межею
сприйняття фрази без істотного викривлення її основного змісту.
3. Однозначність, тобто однакове розуміння всіма респондентами саме того змісту
запитання, який вкладав у нього дослідник. Найчастішою помилкою у цьому сенсі є
включення до запитання кількох питань одночасно. Наприклад: «Якими є основні причини
конфлікту між робітниками та адміністрацією на Вашому підприємстві та які заходи
мож можуть допомогти у розв’язанні цього конфлікту?». Потрібно запам’ятати, що у
запитанні має бути сформульована лише одна думка чи твердження.

Відкриті питання
Запитання, внесені в анкету, поділяють на різні типи. Це можуть
бути відкриті запитання, коли дослідник ставить запитання і залишає вільне місце для
власноручного запису відповіді респондента. Наприклад:
«Вкажіть, будь ласка, якими, на Вашу думку, є основні причини конфлікту між
робітниками та адміністрацією Вашого підприємства?»
(місце для відповіді)
Закриті запитання - це такі, на які в анкеті наведено в міру можливого повний набір
варіантів відповідей, а респонденту лишається тільки позначити той варіант, який відповідає
його думці. Альтернативні закриті запитання передбачають вибір респондентами лише
одного варіанта відповіді, внаслідок чого сума відповідей на всі варіанти становить 100 %.
Наприклад:
«Як Ви виконуєте виробничі завдання?»
• 1. Звичайно перевиконую норму виробітку (7 %).
• 2. Звичайно виконую норму виробітку (43 %).
• 3. Інколи не виконую норми виробітку (33 %).
• 4. Практично не вдається виконувати норми виробітку (17 %).
Напівзакриті запитання - це така їх форма, коли спочатку перелічують усі
можливі варіанти відповідей, а в кінці залишають місце для власноручно написаної
відповіді респондента, якщо він вважає, що жоден із наведених варіантів відповідей не
віддзеркалює його думки. Іншими словами, напівзакриті запитання - це комбінація
відкритих і закритих запитань в одному.

Форми розміщення запитань

 Лінійна форма розміщення запитань передбачає їх формулювання і наведення нижче
можливих варіантів відповідей.
Одночасно можна вживати і табличну форму розміщення запитань і відповідей.
Існує і така форма розміщення запитань, яка ґрунтується на використанні
шкали. Наприклад: «Одна група людей вважає, що основною причиною конфлікту на
підприємстві є особистісні характеристики робітників. Цій думці відповідає позначка 1 на
поданій нижче шкалі. Інша група людей переконана, що конфлікти зумовлені соціально-
економічними та організаційними причинами внаслідок незадовільної діяльності
адміністрації. Цій думці відповідає позначка 7 на шкалі. Яка позиція збігається з Вашою
думкою і де б Ви розмістили її на цій шкалі?»
Приблизний робочий план та його етапи:
1. ЕТАП ПІДГОТОВКИ ДО ПОЛЬОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Обговорення і затвердження програми соціологічного дослідження.
1.2. Складання проекту вибірки і бланку її коригування.
1.3. Розробка інструкцій для групи, що здійснюватиме збирання первинної соціологічної
інформації.
1.4. Тиражування (друкування і розмноження) методичного інструментарію для
проведення пробного (пілотажного) дослідження.
1.6. Проведення пробного дослідження.
1.6. Аналіз результатів пробного дослідження.
1.7. Внесення коректив у програму, методичні документи та інструкції щодо опитування
відповідно до підсумків пробного дослідження.
1.8. Тиражування методичного інструментарію для масового збирання інформації.
1.9. Формування групи збирання первинної інформації (анкетерів).
1.10. Інструктаж і навчання анкетерів.
2. ЕТАП ПОЛЬОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Узгодження організаційних питань польового дослідження з представниками цехів і
служб підприємства.
2.2. Підготовка респондентів до дослідження.
2.3. Проведення польового дослідження (масового збирання первинної інформації).
3. ПІДГОТОВКА ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДО ЇЇ ОПРАЦЮВАННЯ ТА
ОБРОБКИ НА КОМП'ЮТЕРАХ
3.1. Розробка інструкції для вибракування неправильно заповнених анкет.
3.2. Вибракування непридатних для обробки анкет.
3.3. Виписування отриманих відповідей на відкриті запитання для їх подальшої
типологізації.
3.4. Розробка інструкції щодо кодування відкритих питань.
3.5. Кодування відкритих питань.
3.6. Складання програми для комп'ютера або адаптація вже існуючих програм обробки
отриманої інформації.
3.7. Перенесення отриманої інформації з анкет у комп'ютер.
3.8. Обробка первинної соціологічної інформації на комп'ютері.
4. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ, ФОРМУЛЮВАННЯ ВИСНОВКІВ І
РЕКОМЕНДАЦІЙ
4.1. Аналіз результатів дослідження і підготовка попереднього звіту.
4.2. Науково-практичне обговорення попереднього звіту, висновків і рекомендацій за
підсумками дослідження.
4.3. Доопрацювання і затвердження остаточного звіту, висновків і рекомендацій за
підсумками дослідження.
4.4. Підготовка і затвердження аналітичної довідки за підсумками дослідження для
органів управління і зацікавлених сторін.
ТЕМА 7. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНА
СТРАТИФІКАЦІЯ
1. Сутність та основні елементи соціальної структури.
2. Соціальна стратифікація: поняття та види.
Актуальність та практичне значення теми:
Модернізаційні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, вимагають знань різних
аспектів суспільства як соціального феномена, етапів його розвитку, структури, типології,
взаємодії та взаємовідносин людей, напрямів соціальних змін, соціального розвитку та
соціального прогресу.
1. Сутність та основні елементи соціальної структури
Соціальна структура – це сукупність його елементів і взаємозв’язок між ними.

Основні види та функції соціальних інститутів

Основні етапи становлення соціального інституту
 Параметри соціальної структури (за Р. Блау)

Номінальні параметри Рангові параметри

□ Стать □ Освіта
□ Раса □ Дохід (заробітна плата)
□ Етнічна незалежність □ Багатство (спадщина або нагромадження)
□ Віросповідання □ Походження
□ Місце проживання □ Вік

□ Сфера діяльності □ Адміністративна посада

□ Політична орієнтація □ Інтелігентність

□ Мова □ Престиж
□ Влада

Соціальна структура суспільства

 Соціальні статуси та їх різновиди

Соціальна структура – тісно зв’язана із соціальними змінами в суспільстві.

При чому їх зазнають як окремі люди, так і цілі групи.

Аналіз проблеми соціальної структури суспільства сьогодні має важливе

значення:
 По-перше – соціальні групи двигуни суспільного прогресу, без їх зусиль ніякі зміни в
суспільстві не проходять.
 По-друге – від характеру соціальних груп, їх значимості залежить функціонування
всіх соціальних інститутів.
 По-третє – від того із яких соціальних груп складається суспільство залежить тип
суспільства.

Соціально-класові ознаки суспільства Критерії виділення соціальних груп за

теорією соціальної стратифікації
Соціальні групи розрізняються між собою:

за місцем в системі за становищем, яке вони займають у

системі соціальних нерівностей даного
суспільного виробництва, яка склалася історично суспільства

Чим визначається це місце-становище?

1. Ставленням до засобів виробництва 1. Становищем груп у системі володіння

владою

2. Характером і змістом праці /роллю в суспільній організації 2. Рівнем прибутку

праці/

3. Способами й розмірами одержуваних прибутків 3. Рівнем престижу тієї чи іншої соціальної

групи

4.Можливостями одного класу присвоювати собі працю 4. Рівнем її освіти

іншого класу

Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві

характеризуються:
1. зростанням кількості зайнятих у приватному секторі, бізнесі, особливо молоді,
менеджерів,
2. поглибленням соціальної диференціації,
3. появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо),
4.зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.

2. Соціальна стратифікація: поняття та види

 Соціальна стратифікація - це емпірично фіксована спільнота, яка об’єднує людей на
с загальних позиціях, або які мають спільну справу, що до конструювання даної
спільноти в соціальній структурі суспільства і протиставлення іншим соціальним
спільнотам
 Страта - верства соціальної структури суспільства.

Типи стратифікаційних систем

(які існують для опису будь-якого суспільства у складних і змішаних комбінаціях)

Спосіб детермінації
Тип системи Основа диференціації
відмінностей
 Фізичний примус,
Фізико-генетична Природні ознаки: стать, вік, фізичні дані
звичай

Рабовласницька Права власності та громадянства Військовий примус

Кастова система Релігійний та етнічний розподіл праці Релігійний ритуал

Станова Обов'язки перед державою Право

Етакратична Військово-політичне
Ранги у владній ієрархії
(влада держави) панування

Класова Розмір власності (на засоби виробництва) Ринковий обмін

Соціально- професійна Рід занять та кваліфікація Освітні сертифікати

Моральне регулювання
Культурно- нормативна Стиль життя
та наслідування

Маніпулювання
(релігійне,
Культурно-символічна Володіння сакральним (священним) знанням
технократичне,
ідеологічне)

 По-перше – теорію соціальної стратифікації представляють: Т. Парсонс, М. Вебер,

Е. Шилз, П. Сорокін і інші. Вони виходять із того, що суспільство ділиться на
соціальні групи, верстви, які не рівні по відношенню до інших.
 По-друге – ознаками, що визначають цю нерівність, виступає характер власності,
об’єм влади, прибуток, рівень освіти.

Спроби пояснити механізми соціального розшарування привели до появи трьох підходів до

аналізу соціальної стратифікації.

Методологічні підходи до аналізу соціальної стратифікації

Функціоналістський підхід Конфліктологічний конфлікт Еволюційний підхід

1. Стратифікація природна, 1. Стратифікація не необхідна, 1. Стратифікація не

необхідна, неминуча, бо пов’язана з
багатоманітністю потреб, функцій і
соціальних ролей
2. Винагорода здійснюється у
відповідності з роллю і тому -
справедлива.
3. Стратифікація забезпечує
оптимальне функціонування
суспільства.
але й не неминуча. Вона виникає з завжди є необхідною і
конфлікту груп корисною. Вона
з’являється не лише в
2. Стратифікація несправедлива, її силу природних потреб,
визначають інтереси можновладців. але й на основі
конфлікту, що виникає
3. Стратифікація утруднює
нормальне функціонування у результаті
суспільства. розподілу
додаткового продукту.
2. Винагорода може
бути справедливою і
несправедливою.
Стратифікація може
сприяти, а може
утруднювати розвиток.

М.Вебер (поряд з відношеннями власності) велику увагу приділяв статусним відмінностям.

Три соціальні стратифікації :
( П.Сорокін)
 Економічне розшарування (виражається в різниці прибутку, рівні життя, існуванні
багатих і бідних прошарків населення).
 Політична диференціація (наявність різних рангів авторитету і престижу, звань,
почестей, наявність керівників, підлеглих).
 Професійна диференціація (П. Сорокін в книзі «Людина. Цивілізація. Суспільство»
дослідив кожний із типів, розкрив закономірності коливань економічного,
політичного і професійного статусів в різних суспільствах і групах).

Критерії та історичні типи соціальної стратифікації

 Типи соціальної мобільності

Небезпека присутності маргінальних елементів у суспільстві полягає у тому, що ця група

часто стає “живильним середовищем” для розповсюдження асоціальних варіантів поведінки,
зокрема злочинності.

Основні страти Рівень добробуту Основне коло людей

Вищий клас Дуже високий Правляча еліта, великі бізнесмени,

 банкіри, фінансисти, частина творчої
інтелігенції

Середні і дрібні підприємці і люди з

Умовно середній клас Від заможного до задовільного постійною зайнятістю і регулярним
одержанням доходу

Люди, що живуть на і за межею

Нижчий клас Низький і дуже низький
бідності

Характеристика соціально-стратифікаційної системи

Рівень освіти і Рівень допуску до Основне коло

Основні
Рівень добробуту професійна прийняття владних людей
страти
кваліфікація рішень

Утримують реальний Правляча еліта,

контроль над крупні бізнесмени,
ситуацією в фінансисти, топ-
Вищий клас Дуже високий Високий
суспільстві, менеджери, частина
формують громадську наукової та творчої
думку. еліти.

Середні і дрібні
Достатньо високий,
Від заможного до підприємці, основна
такий, що дозволяє
такого, що дозволяє маса інтелігенції,
займатися Рівень "пересічного
Середній клас задовольнити управлінців
кваліфікованою громадянина".
основні соціальні середнього рівня",
працею, в т.ч. і в
потреби кваліфіковані
управлінні.
робітники.

Як правило,
невисокий, низький,
Як правило, не є Як правило,
за винятком "нових
самостійним у наймані
бідних" у
Низький, на межі прийнятті владних працівники зайняті
Нижчий клас нестабільних
бідності некваліфікованою і
суспільствах, де навіть рішень, виступають
малокваліфікованою
їх висока освіта і
об'єктами управління. працею, безробітні.
кваліфікація не має
попиту на ринку праці.

Виступають як
Частина зайнятих
об'єкти і управління,
У більшості випадків найбільш не
або і зовсім
Андерклас Поза межею бідності найнижчий, або і престижною
відсторонені від
відсутній працею, хронічно
участі в громадсько-
безробітні, бомжі
політичному житті
Роль “соціального ліфту” можуть відігравати й інші чинники, наприклад, одержання спадку.
Такий варіант соціальної мобільності, як правило, не лише сприяє розвитку суспільства в
цілому, але може і ускладнювати його, бо на верхні щаблі соціальної драбини потрапляють
люди, які лише скористалися із здобутків інших, не давши нічого суспільству.