Тема 12.

Договори про надання послуг

1. Загальні положення про договір про надання послуг

2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Договіри морського перевезення

3. Договір транспортного експедирування

4. Договір зберігання

5. Договір страхування

6. Договір доручення

7. Агентський договір

8. Договір комісії

9. Договір консигнації

10. Договір управління майном

Тема 12. Договори про надання послуг

1. Загальні положення про договір про надання послуг /I\
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням
другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії
або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві
зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір про надання послуг характеризується такими ознаками:

1) Договори про надання послуг є двосторонніми;

2) Договір про надання послуг можебути як реальним, так і консенсуальними;

3) Договори про надання послуг зазвичай є відплатними, а деякі з них – завжди відплатні
(договори перевезення, транспортного експедирування. комісії тощо). Істотними
умовами відплатного договору про надання послуг, зокрема, є розмір, строки та порядок
оплати послуги. Деякі послуги можуть надаватися безвідплатно, про що повинно бути
обумовленов договорі, адже відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК України будь-який договір
вважається відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із
суті договору. Якщо в договорі про надання послуги нічого не вказано щодо оплати або
виходячи з його умов не можна чітко визначити розмір плати, то такий договір вважається
відплатним, а ціна послуги визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на
аналогічні послуги на момент укладання договору;

4) Предметом договору про надання послуг є послуга. Статтею 177 ЦК вона закріплена
як самостійний об’єкт цивільних прав, однак ЦК не надає їй визначення.

В юридичній літературі вказують, щопослуга в будь-якому разі характеризується

такими основними ознаками:

– послуга спрямована на досягнення певного корисного і правомірного результату;

– результат послуги є завжди немайновим, хоча може мати речову форму. При цьому слід
розуміти, що при наданні послуги головним є не майнова форма вираження результату
послуги, а її зміст;

– послуга є різновидом товару, адже вона спрямована на задоволення потреб і має

грошову оцінку;

– послуга невіддільна від джерела, тісно пов’язана з особою виконавця та процесом її

надання;

– послугу неможливо зберігати, тобто вона існує лише на той час, коли надається;

– надання й споживання послуги відбуваються одночасно, тобто послуга споживається в

процесі її надання.
Форма договору
Договір про надання послуг укладається у письмовій формі. У спеціальних нормативних
актах, що регламентують порядок надання тієї чи іншої послуги, можуть бути встановлені
вимоги до форми договору (наприклад, договір про екскурсійне обслуговування може
оформлятися шляхом видачі ваучера). Крім того, виконавець зобов'язаний видати
замовнику документ, що підтверджує підставу сплати та суму отриманих коштів (для
юридичної особи) або розрахунковий документ, який свідчить про факт надання послуги
(для споживача).

Сторони договору
Сторонами договору про надання послуг є Замовник і Виконавець. За загальним
правилом, не існує обмежень за суб'єктним складом, якщо інше не передбачено законом
договором, або не випливає з характеру послуг. Наприклад, деякі види послуг можуть бути
надані лише суб'єктами підприємницької діяльності (житлово-комунальні послуги), для
надання інших необхідна ще й наявність ліцензії (медичні, туристичні послуги тощо). Якщо
Замовником є фізична особа, яка замовляє послугу для особистих потреб, не пов'язаних з
підприємницькою діяльністю, він є споживачем і на нього відповідно поширюється
законодавство про захист прав споживачів.
Виконання договору
Виконавець зобов'язаний надати послугу особисто, тобто без залучення посередників. У
той же час, у випадках прямо передбачених договором, Виконавець має право покласти
обов'язок виконання договору про надання послуг на третю особу. При цьому, покладаючи
свій обов'язок з виконання договору на третю особу, первинний Виконавець не вибуває з
правовідносин і залишається відповідальним перед Замовником за порушення договору в
повному обсязі. Третє ж особа не несе ніяких зобов'язань безпосередньо перед
Замовником, а тільки перед первинним Виконавцем.

Плата
Якщо в договорі про надання послуг передбачена оплата, вона повинна бути здійснена в
розмірі, строки та в порядку, встановленому договором.
Ціна в договорі має бути вказана в національній валюті – гривні.
Якщо в договорі відсутні умови про розмір винагороди, термін і порядок його виплати,
винагорода виплачується після надання послуги в розмірі, в якому при подібних
обставинах звичайно оплачуються такі послуги.
Якщо в договорі не зазначено термін оплати наданих послуг, кредитор (Виконавець) має
право вимагати оплати в будь-який час, а боржник (Замовник) зобов'язаний її здійснити
протягом 7 днів з дня пред'явлення вимоги.
У разі неможливості виконати договір про надання послуг не з вини Виконавця, Замовник
зобов'язаний виплатити йому розумну плату (плату, визначену виходячи зі звичайної
ціни на аналогічні послуги на момент укладення договору). Якщо неможливість виконання
договору виникла з вини Замовника, він зобов'язаний виплатити Виконавцю всю суму в
повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати
виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (грошові витрати або
використання власних матеріалів і предметів Виконавця з повним або частковим їх
споживанням, які використовуються Виконавцем для надання послуги). Доводити
відповідність понесених витрат, необхідних для виконання договору повинен сам
Виконавець. Відшкодування витрат можливе у формі грошової компенсації, або шляхом
повернення речей такого ж роду і якості або відновлення їх властивостей. Якщо виконання
договору стало неможливим унаслідок дії непереборної сили, Виконавець також має право
на відшкодування своїх фактичних витрат.

Відповідальність
Збитки (як прямі, так і упущена вигода), завдані Замовнику невиконанням або неналежним
виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню
Виконавцем, за наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не передбачено
договором. Для Виконавців, які порушили договір про надання послуг за плату при
здійсненні підприємницької діяльності, законодавством передбачена підвищена
відповідальність: вони відповідають за це порушення і без вини, крім випадків, коли
невиконання договору стало наслідком дії непереборної сили, якщо інше не передбачено
договором. Ось чому в договорах про надання послуг за плату так важливо передбачити
межі відповідальності Виконавця. У той же час, збитки завдані невиконанням або
неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг підлягають
відшкодуванню Виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, якщо інший розмір не встановлено в договорі.

Розірвання договору
Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої
відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених Цивільним кодексом
України, іншим законом або за домовленістю сторін.
 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Договіри
морського перевезення /I\

Поняття «договір перевезення пасажира та багажу»

Договір перевезення пасажира та багажу – це домовленість двох сторін, за якою одна
сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту
призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та
видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити
встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його провезення (частина
перша статті 910 Цивільного кодексу України).
3а договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов’язується перевезти
доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його
уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник
зобов’язу-
ється сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником
визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).
Договір морського перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Документами, що
підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є рейсовий чартер
(надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень), коносамент,
інші письмові докази.

Істотні умови та форма договору

Предмет: послуга з доставки пасажирів та багажу до пункту призначення.
Ціна: провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не
встановлене законом або іншим нормативним актом. Якщо розмір провізної плати не
визначений, стягується розумна плата.
Строк перевезення: встановлюється за згодою сторін або нормативно-правовими актами та
правилами, що видаються відповідно до них.
Форма договору: усна або письмова форма

Сторони договору
Перевізник – юридична або фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність з
надання транспортних послуг і має відповідну ліцензію.
Пасажир – фізична або юридична особа.

Права та обов’язки сторін

Сторони Права Обов’язки

 вимагати оплати від пасажира  вчасно надати для

Перевізни за проїзд та провоз багажу; перевезення справний
к  вимагати дотримання технічно й відповідним
пасажиром правил перевезень чином обладнаний
транспортний засіб;
 забезпечити безпечні умови
перевезення пасажирів;
 вчасно доставити пасажирів
і багаж у місце призначення
відповідно до договору та
 видати багаж осіб, що має
право на його одержання;
 виконати інші обов’язки
відповідно до договору та
закону.
 одержати місце у
транспортному засобі згідно з
придбаним квитком;
 провозити з особою безоплатно
одну дитину віком до 6 років
без права зайняття нею
окремого місця;
 купувати для дітей віком від 6
до 14 років дитячі квитки за
пільговою ціною;
 перевозити з собою безоплатно
ручну поклажу у межах
встановлених норм;  сплатити плату за проїзд та
 зробити не більше однієї багажу;
зупинки в дорозі з  дотримуватись правил
Пасажир подовженням строку чинності перевезення;
проїзних документів (квитка) не  виконати інші обов’язки
більше ніж на 10 діб, а в разі відповідно до договору,
хвороби - на весь час хвороби; закону
 відмовитися від поїздки,
повернути квиток і одержати
назад повну або часткову
вартість квитка - залежно від
строку здавання квитка;
 отримувати повну та своєчасну
інформацію про час та місце
відправлення транспортного
засобу за вказаним у
транспортному документі
(квитку) маршрутом та інші
права.

Відповідальність перевізника
За затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або
запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник
сплачує пасажирові штраф, у розмірі, встановленому за домовленістю сторін
відповідними нормативно-правовими актами, якщо перевізник не доведе, що ці
порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного
засобу, яка загрожувала життю або здоров’ю пасажирів, чи інших обставин, що не
залежали від перевізника.
У разі відмови пасажира від перевезення з причини затримки відправлення транспортного
засобу перевізник зобов'язаний повернути пасажиру провізну плату.
Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення
транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник
зобов'язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки.
 Пасажиру необхідно знати

Вид
Корисна інформація
транспорту

У разі виходу з ладу автобуса (припинення перевезення через настання

надзвичайної або невідворотної за даних умов події) водій здійснює
пересадку пасажирів на інший автобус, а також повертається повна
(приміський маршрут) або невикористана (міжміський маршрут) вартість
квитка.

На міжміських маршрутах не дозволяється перевозити дітей віком до 14

років без супроводження дорослих, за винятком випадків перевезення
дітей до загальноосвітніх чи дошкільних навчальних закладів у сільській
місцевості автобусами внутрішньообласних маршрутів та регулярних
спеціальних перевезень.

Перевезення організованих груп дітей колоною з п'яти і більше

автобусів здійснюється за умови супроводу уповноваженими підрозділами
Автобус1
Національної поліції і тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних
умов.

Пасажир під час здавання багажу для перевезення має право оголосити
його цінність, сплативши встановлену суму.

Особа, яка придбала квиток, має право на повернення його в касу до

відправлення автобуса і виплату суми, що дорівнює повній вартості квитка,
у разі:

 відміни рейсу або відправлення автобуса із запізненням;

 ненадання пасажиру місця, зазначеного у квитку (у разі відмови
пасажира від іншого запропонованого місця);
 надання для перевезення автобуса, клас якого нижчий, ніж
зазначено у розкладі руху на автостанції.
Водій таксі має право відмовити у поїздці пасажирові, який перебуває у
стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушує громадський
порядок, має при собі речі, заборонені для перевезення, може забруднити
салон автомобіля.
Таксі1
Пасажир таксі має право, зокрема вибирати на свій розсуд будь-яке таксі,
що перебуває на стоянці; визначати шлях прямування до пункту
призначення.
 Якщо проїзні документи пасажира після відправлення поїзда залишилися в
особи, яка його проводжала, останній негайно, але не пізніше ніж через
одну годину з моменту відправлення поїзда, повинен пред'явити їх
начальнику станції (вокзалу), який коштом того, хто проводжає, дає
телеграму (телефонограму) начальнику поїзда. На підставі телеграми
начальником поїзда оформляються проїзні документи на весь шлях
прямування.

Одна особа має право придбати за одним зверненням до каси до 9

проїзних документів уключно незалежно від напрямків та проїзні документи
на зворотний проїзд чи на проїзд з пункту пересадки до них, крім випадків
групового перевезення.

Залізничний Загублені та викрадені проїзні документи не поновлюються.

транспорт2
Поновлення пошкоджених проїзних документів здійснюється у квиткових
касах за поданням паспорта пасажира та письмової заяви пасажира. На
зворотному боці поновленого проїзного документа наноситься відмітка
«Поновлений» та зазначаються дата, підпис, прізвище та ініціали касира.

Квиток вважається дійсним, якщо пасажир не зміг виїхати поїздом,

указаним у проїзному документі, унаслідок хвороби чи нещасного випадку і
пред'явив проїзний документ разом з довідкою лікувального закладу не
пізніше 10 діб після одужання. У цих випадках нова поїздка може бути
оформлена протягом однієї доби після поставлення відмітки про
продовження дійсності квитка.

У вагонах поїздів куріння тютюнових виробів, а також азартні ігри

забороняються забороняється.

У разі втрати або псування квитка (його частини) пасажиром перевізник за

клопотанням пасажира може замінити такий квиток (його частину) шляхом
видачі дубліката квитка за умови підписання пасажиром угоди про
відшкодування перевізнику збитків до вартості оригіналу квитка, які зазнав
або може зазнати перевізник у зв'язку з використанням оригіналу квитка
третьою особою. Якщо пасажир не підписує таку угоду, перевізник, який
Літак3
видає дублікат квитка, має право вимагати від пасажира сплатити його
повну вартість.

Вагітні жінки можуть бути прийняті до перевезення повітряним транспортом

за умови, що строк вагітності у них не перевищує 35 тижнів, а в разі
багатоплідності - 32 тижнів.

Якщо пасажирам відмовлено у перевезенні проти їхньої волі, перевізник

має виплатити їм компенсацію у таких розмірах:

250 євро - для рейсів дальністю до 1500 кілометрів;

400 євро - для рейсів дальністю від 1500 до 3500 кілометрів;
600 євро - для рейсів дальністю понад 3500 кілометрів.

3. Договір транспортного експедирування /I\

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і
за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором
послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.
При цьому, договором транспортного експедирування може бути:

1) встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за

маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого
імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання
вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням;

2) передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості
та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на
клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для
експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Договір транспортного експедирування є двостороннім, консенсуальним і відплатним.

За своєю правовою природою договір транспортного експедирування розглядається як

самостійний окремий вид договорів про надання послуг. Однак, слід зазначити, що
у ньомуможуть міститися елементи інших договорів: перевезення, комісії, доручення, зберігання,
підряду тощо. У такому разі договір транспортного експедирування слід вважати змішаним, і тому
до відносин між його сторонами потрібно застосовувати не лише норми гл. 65 ЦК, а й положення
цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у такому договорі транспортного
експедирування, якщо інше не встановлено цим договором або не випливає із його суті (ч. 2 ст.
628 ЦК України).

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати

експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов’язків.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше

на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Обов’язки клієнта:

1) сплатити експедиторові плату. Розмір плати експедиторові встановлюється договором

транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не
встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату;

2) надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його
перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов’язків,
встановлених договором. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв’язку з
порушенням обов’язку щодо надання документів та інформації.

Обов’язки експедитора:

1) повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти –

вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію.

Права експедитора:
1) експедитор має право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб.У разі залучення
експедитором до виконання своїх обов’язків за договором транспортного експедирування інших
осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору;

2) у разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти
виконання своїх обов’язків за договором транспортного експедирування до надання документів та
інформації в повному обсязі.

Також клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування,
попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову,
зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв’язку із розірванням договору.

4. Договір зберігання /I\

Поняття договору зберігання
Договір зберігання - домовленість двох сторін, за якою одна сторона (зберігач)
зобов'язується зберігати річ, яка передана їй іншою стороною (поклажодавцем), і повернути її
останньому цілісною (стаття 936 ЦКУ).
Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом
підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Публічним є договір, за яким одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок надавати
послугу кожному, хто звернеться до неї. Умови публічного договору є однаковими для всіх
споживачів (крім тих, кому законодавством надані пільги). Підприємець не може відмовитися
від укладення публічного договору за наявності у нього можливості для надання послуги.

Сторони договору
Зберігач - фізичні або юридичні особи. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, яка
здійснює зберігання на основі підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути
встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому.
Поклажодавець - фізичні або юридичні особи.

Істотні умови договору

Предмет
Предметом є послуга, що полягає в сукупності корисних дій, спрямованих на прийняття,
зберігання та подальше повернення зберігачем певного об’єкта. Об'єкт: як індивідуально
визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками (стаття 184 ЦКУ).

Ціна
Договір зберігання є оплатним, якщо в ньому не передбачено інше. Розмір оплати і терміни її
внесення встановлюються договором.
Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про
свою власну (частина друга статті 942 ЦКУ).
Якщо зберігання припинилося достроково внаслідок обставин, за які зберігач не відповідає, він
має право на пропорційну частину плати; продовження зберігання речі після закінчення
строку, встановленого договором, дає зберігачу право вимагати оплату за весь фактичний час
зберігання (стаття 946 ЦКУ).
Крім того, зберігач має право на відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням речі.
Види таких витрат доцільно передбачити в договорі (витрати на електроенергію, опалення
тощо). Розмір таких витрат може бути включений у плату за зберігання. Витрати, які сторони
не могли передбачити (надзвичайні витрати) підлягають відшкодуванню понад плату за
зберігання.
Для суб'єктів господарювання факт надміру витрачених зберігачем коштів, їх розмір і порядок
відшкодування можна зафіксувати окремим документом, засвідченим підписами і печатками
сторін.

Строк дії договору

Строк дії договору встановлюється договором.
Якщо строк зберігання в договорі не встановлений і не може бути визначений, зважаючи на
його умови, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її
повернення.
Сторони можуть обумовити в договорі конкретний строк (певний проміжок часу) або термін
(точну календарну дату), до якого повинно здійснюватися зберігання, або ж встановити, що
зберігання триває до пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення речі. Якщо строк
зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення,
зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від
поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частина третя статті 938 ЦКУ). "Розумність"
строку визначається на підставі конкретних обставин справи з урахуванням положень статті
530 ЦКУ.
Якщо зберігач ухиляється від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець може
скласти відповідний акт і запропонувати зберігачу підписати його. У разі відмови
поклажодавець підписує такий акт сам, вказавши, що зберігач від його підписання відмовився.
Такий документ в суді слугуватиме доказом неправомірної відмови від повернення речі
зберігачем.

Форма договору
Договір зберігання укладають письмово, якщо:

 сторонами договору є юридичні особи;

 сторонами договору є фізична і юридична особа;
 сторонами договору є фізичні особи, а ціна договору в 20 і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (стаття 208 ЦКУ).
Договір зберігання, за яким зберігач зобов’язується прийняти річ на зберігання в майбутньому,
має бути укладений письмово незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.
В інших випадках договір зберігання може бути укладений усно.
Договір, укладений не письмово, не є недійсним, але в разі розгляду суперечки судом, що
випливає з такого договору, рішення не може ґрунтуватися на показаннях свідків.
За надзвичайних обставин (пожежі, повені тощо) прийняття речі на зберігання може
підтверджуватися показаннями свідків.
Письмова форма вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання
засвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, виданим зберігачем. Прийняття речі
на зберігання може підтверджуватися видачею номерного жетона, іншого знака, якщо це
встановлено законодавством або є звичайним для цього виду зберігання (стаття 937 ЦКУ).

Види договорів зберігання

Вид договору Зміст договору

Зберігання речей у Укладається між ломбардом і фізичною особою та оформляється

ломбарді видачею іменної квитанції. Річ, яку поклажодавець не забрав з
ломбарду після закінчення трьох місяців з дня закінчення строку
 договору зберігання, може бути продана ломбардом. З суми
виторгу віднімається плата за зберігання та інші платежі, які
належить зробити ломбарду. Залишок суми повертається
поклажодавцю.

Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери,

коштовні метали, каміння, інші цінності. Укладення договору
засвідчується видачею банком іменного документа, пред'явлення
якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцю.
Можливі два варіанти: надання індивідуального банківського
Договір зберігання
сейфа, який охороняється банком, і надання індивідуального
цінностей у банку
банківського сейфа, що не охороняється банком. У першому
випадку банк приймає цінності, контролює їх розміщення в сейф і
одержання з сейфа. У другому — банк не відповідає за вміст
сейфа, до цих правовідносин застосовують норми, які регулюють
відносини майнового найму (оренди).

Здійснюється в камерах схову загального користування, які

перебувають у веденні організацій і підприємств транспорту.
Послуга має надаватися незалежно від наявності пасажирського
документа. На підтвердження прийняття речі на зберігання
видається квитанція або номерний жетон. Збитки, завдані
поклажодавцю в результаті втрати, нестачі або пошкодження речі,
Зберігання речей у відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги
камерах схову про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої за її
передання на зберігання. Якщо річ не забрали у встановлені
терміни, камера схову зобов'язана зберігати її протягом трьох
місяців. Після закінчення цього терміну річ може бути продана у
порядку, встановленому законом. До договорів зберігання речі в
автоматичних камерах схову застосовують положення про
майновий найм (оренду).

Якщо річ здана в гардероб організації, зберігачем є ця організація.

Зберігач речі, зданої в гардероб, незалежно від того, зберігання
здійснюється за плату або безоплатно, зобов'язаний прийняти всі
Зберігання речей у
необхідні заходи щодо забезпечення збереження речі. Це також
гардеробі
стосується зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях,
спеціально відведених для цього, в установах охорони здоров'я та
інших закладах.

Зберігання речей Перевізник зобов'язаний забезпечити збереження валіз (сумок),

пасажира під час його особистих речей пасажира (крім коштовностей та грошей), які
перевезення пасажир перевозить у відведеному місці.

Зберігання речей у Готель відповідає за збереження речей, внесених у готель особою,

готелі що мешкає у ньому. Річ вважається внесеною у готель, якщо її
передано працівникам готелю або перебуває у відведеному
приміщенні. При цьому готель відповідає за втрату грошей, інших
 цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони
були окремо передані готелю на зберігання. У разі втрати або
пошкодження речі потрібно негайно повідомити про це
адміністрацію готелю. Якщо до закінчення терміну проживання
особа не висунула свої вимоги до готелю, вважається, що її речі не
були втрачені або пошкоджені. Це ж стосується зберігання речей у
гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах,
санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа
тимчасово проживає.

Дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть
передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після
вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду
або за погодженням усіх осіб, між якими є спір.
Зберігання речей, що є
предметом спору Річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за
рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа,
призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін,
між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її
згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на
плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом

підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За
договором зберігання транспортного засобу в боксах і гаражах, на
спеціальних стоянках зберігач зобов’язується не допускати
Зберігання проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за
автотранспортних першої вимоги поклажодавця. Договір зберігання транспортного
засобів засобу поширюється на відносини між гаражно-будівельним або
гаражним кооперативом і їх членами, якщо інше не встановлено
законом або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного
засобу на зберігання засвідчується квитанцією (номером,
жетоном).

За договором охорони охоронець, який є суб'єктом

підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити
недоторканність особи або майна, які охороняються. Власник
Договір охорони
такого майна або особа, що охороняється, зобов'язані виконувати
передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і
щомісяця платити охоронцеві встановлену плату.

Зберігання на За договором складського зберігання товарний склад

товарному складі зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому
поклажодавцем, і повернути товар цілісним.

На підтвердження прийняття товару товарний склад видає один із

складських документів: складську квитанцію, просте складське
свідоцтво або подвійне складське свідоцтво (складається з двох
частин — складське свідоцтво та заставне свідоцтво (варіант)).
Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним
складським свідоцтвом, може передаватися в заставу протягом
строку зберігання товару на складі на підставі застави цього
свідоцтва. Власник заставного свідоцтва має право застави на
товар на суму кредиту і відсотків за ним. У цьому випадку на
 заставному свідоцтві роблять відповідну відмітку. Товар може бути
виданий зі складу лише в обмін на обидва свідоцтва разом.}

5. Договір страхування /I\

Поняття договору страхування
Договір страхування - це письмовий договір, за яким одна сторона (страховик)
зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні
(страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а
страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору
(стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це
письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе
зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику
або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено
договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник
зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови
договору.
Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов’язані вести персоніфікований
(індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених
Уповноваженим органом.

Предмет договору страхування

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону
(стаття 4 Закону України "Про страхування") і пов'язані з:

1. життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте

страхування);
2. володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове
страхування);
3. відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування
відповідальності).

Форма договору страхування

Договір страхування укладається в письмовій формі.
Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком
страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання
письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Істотні умови договору страхування

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України "Про страхування" договір
страхування повинен містити:

 назву документа;
 назву та адресу страховика;
 прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх
адреси та дати народження;
 прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його
адресу;
  зазначення предмета договору страхування;
 розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування
життя;
 розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування
життя;
 перелік страхових випадків;
 розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
 страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для
яких не встановлюється страхова сума);
 строк дії договору;
 порядок зміни і припинення дії договору;
 умови здійснення страхової виплати;
 причини відмови у страховій виплаті;
 права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне
виконання умов договору;
 інші умови за згодою сторін;
 підписи сторін.
Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування
життя та договорів страхування майна фізичних осіб. Істотними умовами договору
страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в
межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку
(страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови,
визначені актами цивільного законодавства.
Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих
умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з
урахуванням вимог, передбачених Законом.
Зверніть увагу! У разі виїзду зареєстрованого в Україні автотранспортного засобу на
територію іншої країни - члена міжнародної системи автострахування "Зелена Картка",
власник такого транспортного засобу зобов’язаний укласти договір міжнародного
обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів, дія якого поширюється на ці країни, та отримати від страховика -
повного члена Моторного (транспортного) страхового бюро страховий сертифікат
"Зелена Картка" єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах - членах цієї міжнародної
системи страхування.

Сторони у договорі страхування

Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності
та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вимоги,
яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення
державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.
Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Обов'язки сторін
 ознайомити страхувальника з умовами та правилами
Страховик страхування;
зобов'язаний:  протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про
настання страхового випадку, вжити заходів щодо
оформлення всіх необхідних документів для своєчасного
здійснення страхової виплати або страхового відшкодування
страхувальнику;
 при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату
або виплату страхового відшкодування у передбачений
договором строк. Страховик несе майнову відповідальність
за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового
 відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки
(штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору
страхування або законом;
Важливо! Страхова виплата за договором особистого страхування
здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним
соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від
відшкодування шкоди.
Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування
відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати
розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими,
якщо це встановлено договором.
Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється
страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах
вартості майна на момент укладення договору.

 відшкодувати витрати, понесені страхувальником при

настанні страхового випадку щодо запобігання або
зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
 за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що
зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна
переукласти з ним договір страхування;
 не розголошувати відомостей про страхувальника та його
майнове становище, крім випадків, встановлених законом;
 надавати відповідним підрозділам Національної поліції
інформацію про укладення договорів обов’язкового
страхування цивільно-правової відповідальності власників
наземних транспортних засобів, що підлягають
обов’язковому технічному контролю.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші
обов’язки страховика.

 своєчасно вносити страхові платежі ;

 при укладанні договору страхування надати інформацію
страховикові про всі відомі йому обставини, що мають
істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі
інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
 при укладенні договору страхування повідомити страховика
про інші чинні договори страхування щодо цього предмета
договору;
Страхувальник
Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже
зобов'язаний:
застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

 вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків,

завданих внаслідок настання страхового випадку;
 повідомити страховика про настання страхового випадку в
строк, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші
обов’язки страхувальника.

Укладання і початок дії договору страхування

Відповідно до статті 18 Закону України "Про страхування", для укладання договору
страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою
страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При
укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або
довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші
документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
Зверніть увагу! Договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності
власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов’язковому технічному контролю
відповідно до Закону України "Про дорожній рух", укладаються страховиками за умови
проходження транспортними засобами обов’язкового технічного контролю, якщо вони згідно з
протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними. Договори обов’язкового
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом
обов’язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України "Про дорожній рух".
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо
інше не передбачено договором страхування.
Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа
(договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами,
підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за
формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий
договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та
видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою
заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з
відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих
умов страхування.

Припинення договору страхування

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення строку дії;
2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому
договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий
платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з
дня пред’явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи
втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 Закону;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або
страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого
страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди
страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено
умовами договору та законодавством України.
Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов’язана
повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору
страхування, якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за
вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився
до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи,
визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та
страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога
страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній
повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.
У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою
страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо
вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування,
то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії
договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку
страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були
здійснені за цим договором страхування.
У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує
страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором
страхування життя.
Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору
страхування, страхувальнику повертається викупна сума.
Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії
договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору
страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно
з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є
невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити
вимоги до методики розрахунку викупної суми.
Зверніть увагу! Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в
безготівковій формі, за умови дострокового припинення договору страхування.

Недійсність договору страхування

Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених
Цивільним кодексом України (стаття 998 ЦК України)
Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

 його укладено після настання страхового випадку;

 об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.
Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про
недійсність правочинів, встановлених ЦК України.

Обов'язкове страхування
Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути
страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій
рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються
положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено актами цивільного
законодавства.
Стаття 7 Закону України "Про страхування" передбачає види обов’язкового страхування
В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:

1. медичне страхування;
2. особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які
працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету
України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні
ними службових обов’язків;
3. особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і
організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської
пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
4. страхування спортсменів вищих категорій;
5. страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
6. особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
7. авіаційне страхування цивільної авіації;
8. страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт,
пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування
збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам
морського транспорту та третім особам;
9. страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів;
10. страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання, що надає
послуги із транспортування та/або зберігання транспортних засобів у разі
тимчасового затримання транспортних засобів, за шкоду, яка може бути
заподіяна транспортному засобу при здійсненні його транспортування та/або
зберігання;
11. страхування засобів водного транспорту;
12. страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну
шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;
13. страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що
фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні
психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які
страждають на психічні розлади;
14. страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку
може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки,
включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська
діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-
епідеміологічного характеру;
15. страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду,
заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо
інше не передбачено такою угодою;
16. страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках,
передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";
17. страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового
адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, які
визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку;
18. страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу
у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";
19. страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів
охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в
установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на
випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними
професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками
інфекційних хвороб;
20. страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію
(видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути
заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному
середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення)
небезпечних відходів;
21. страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;
22. страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до
запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у
космічному просторі;
23. страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на
випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;
24. страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти
шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
25. страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених
Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім
особам;
 26. страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у
власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути
заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи
використання цієї зброї;
27. страхування тварин (крім тих, що використовуються у цілях
сільськогосподарського виробництва) на випадок загибелі, знищення,
вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках
та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;
28. страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду,
заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну;
29. страхування відповідальності морського судновласника;
30. страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів
електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або
техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;
31. страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного
походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім
особам;
32. страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового
пошкодження або псування;
33. страхування майна, переданого у концесію;
34. страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку
може бути заподіяно довкіллю або здоров’ю людей під час зберігання та
застосування пестицидів і агрохімікатів;
35. страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку
може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт;
36. страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-
промислового і промислового видобування та використання газу (метану)
вугільних родовищ;
37. страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса;
38. страхування ризику невиплати гравцям призів у разі неплатоспроможності
та/або банкрутства оператора державних лотерей;
39. страхування професійної відповідальності призначених органів з оцінки
відповідності та визнаних незалежних організацій за шкоду, яку може бути
заподіяно третім особам;
40. страхування життя і здоров’я фахівців у сфері протимінної діяльності (крім тих,
які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного
бюджету України) на період їхньої участі у виконанні робіт з гуманітарного
розмінування;
41. страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку
може бути заподіяно довкіллю та (або) здоров’ю і майну третіх осіб під час
виконання робіт з гуманітарного розмінування;

1. страхування відповідальності розробників документації із землеустрою;

1. страхування відповідальності виконавців топографо-геодезичних і

картографічних робіт загальнодержавного призначення.

6. Договір доручення /I\

Договір доручення (далі - договір) - домовленість двох сторівн, за якою одна сторона
(повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні
юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та
обов'язки довірителя ( частина перша статті 1000 ЦК України).
Договір доручення укладається здебільшого для одержання певної плати, пред'явлення
претензій, наданні товару тощо.
Договір є:
♦ оплатний - повірений має правона плату за виконання свого обов'язку (стаття 1002 ЦК
України);
♦ консенсуальний - договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма
істотними умовами договору;
♦ двосторонній - права та обов'язки виникають у обох сторін.

Істотні умови договору

Предметом договору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути
правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення
або у виданій на його підставі довіреності.
Слід звернути увагу, що відповідно до статті 238 ЦК України повірений може бути
уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має сам
довіритель, а також через повіреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого
характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укладення трудового договору,
складання заповіту).
Юридичні дії, які є предметом договору доручення, пов'язані з укладанням повіреним
правочинів, що створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки безпосередньо
довірителя. Сам повірений за такими правочинами стороною не стає, жодних прав та
обов'язків не набуває. Зокрема, коли повірений у межах наданих повноважень від імені
довірителя укладає договір із третьою особою, відповідні права й обов'язки виникають
безпосередньо у довірителя і третьої особи як сторін договору. Проте якщо повірений вчинить
правочин з перевищенням наданих йому довірителем повноважень, то такий правочин буде
створювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки для довірителя лише у разі
наступного схвалення останнім цих дій .
Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо
інше не встановлено договором або законом. Коли в договорі доручення не визначено розміру
плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення
відповідно до звичайних цін на такі послуги. Крім належної плати, довіритель повинен
відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Проте такий обов'язок
виникає у довірителя лише в тих випадках, коли витрати фактично проведені і при цьому вони
були необхідними.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від
імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У
договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є
чинним виключне право повіреного (частина друга статті 1000 ЦК України).

Форма договору
Договір доручення може бути укладений в усній або письмовій формі (зразок договору
доручення).

Строк договору доручення

Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти
від імені довірителя (стаття 1001 ЦК України).

Сторони договору
Сторонами цього договору є довіритель і повірений, якими можуть бути як фізичні, так і
юридичні особи.
Довірителем є особа, яка доручає повіреному виконати юридичні дії від її імені та за її
рахунок.
Повіреним є особа, яка зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя певні
юридичні дії. Комерційний представник повинен бути зареєстрованим як суб'єкт
підприємницької діяльності.
Цивільне законодавство передбачає особисте виконання договору доручення. Повірений має
право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках:

1. якщо це передбачено договором;

2. якщо він був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів
довірителя.
Повірений, який передав виконання доручення заміснику, повинен негайно повідомити про це
довірителя. При цьому довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав
повірений. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження,
відповідальність за дії замісника як за свої власні.
Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником, однак
повірений повідомив довірителя про передачу виконання доручення іншій особі, або така
можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає тільки за
вибір замісника (стаття 1005 ЦК України).
Повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії лише тоді, коли замісник
повіреного указаний у договорі доручення.
Однак вимоги, закріплені у статті 1005 ЦК України, не поширюються на виконання технічних,
підсобних дій (наприклад, упакування речей, надрукування документів), якщо в договорі або
вказівках довірителя немає заборон чи обмежень з цього приводу. У таких випадках йдеться
не про замісників, а про помічників, які діють під наглядом повіреного.

Права та обов'язки сторін

Сторона Права Обов'язки


 надати право повіреному,
який діє як комерційний
представник, відступати в
його інтересах від змісту
доручення без
попереднього запиту про
це;
 у будь-який час відхилити
замісника, якого обрав
Довірител
повірений;
ь засобами, необхідними для
 відмовитися від договорув
будь-який час;
 відмовитися від договору
без попереднього
повідомлення про це
повіреному, у разі
припинення юридичної
особи, яка є комерційним
представником.
Повірений  діяти від імені довірителя;
 на плату за виконання
свого обов'язку за
договором, якщо інше не
встановлено договором
або законом;
 чітко визначити юридичні
дії, які належить вчинити
повіреному, у договорі або у
виданій на підставі договору
довіреності;
 видати повіреному
довіреність на вчинення
юридичних дій,
передбачених договором.
Повіреному доводиться для
виконання обов'язків,
покладених на нього
договором, вступати у
взаємовідносини з третіми
особами від імені
довірителя. Ці особи мають
знати про характер та обсяг
повноважень повіреного. У
зв'язку з цим, довіреність
легалізує його як
представника довірителя
перед третіми особами,
відтворює його
повноваження, визначені
умовами договору;
 забезпечити повіреного
виконання доручення, якщо
інше не встановлено
договором;
 відшкодувати повіреному
витрати, пов'язані з
виконанням доручення,
якщо інше не встановлено
договором;
 негайно прийняти від
повіреного все одержане
ним у зв'язку з виконанням
доручення;
 виплатити повіреному
плату, якщо вона йому
належить;
 якщо повірений діє як
підприємець (крім випадків
комерційного
представництва),
довіритель має повідомити
його про відмову від
договору не пізніше ніж за
один місяць, якщо
триваліший строк не
встановлений договором.
 вчинити від імені та за
рахунок довірителя певні
юридичні дії;
 вчиняти дії відповідно до
змісту даного йому
доручення;

 відступити від змісту
доручення, якщо цього
вимагають інтереси
довірителя і він не міг
попередньо запитати
довірителя або не
одержав у розумний строк
відповіді на свій запит.
Повіреному, який діє як
комерційний представник,
довірителем може бути
надано право відступати в
його інтересах від змісту
доручення без
попереднього запиту про
це;
 передати виконання
доручення іншій особі
(заміснику), якщо це
передбачено договором
або якщо повірений був
вимушений до цього
обставинами, з метою
охорони інтересів
довірителя;
 відмовитися від договору в
будь-який час.
Договором може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за
рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. Для захисту
інтересів довірителя обов'язки також покладено на спадкоємців повіреного та ліквідатора
юридичної особи-повіреного. Вони повинні повідомити довірителя про припинення договору та
 повідомити довірителя про
допущені відступи від змісту
доручення, як тільки це
стане можливим.
Комерційний представник
повинен у розумний строк
повідомити довірителя про
допущені відступи від його
доручення, якщо інше не
встановлено договором;
 виконати дане йому
доручення особисто, крім
визначених випадків. Крім
того, повірений, який
передав виконання
доручення заміснику,
повинен негайно повідомити
про це довірителя;
 відповісти за вибір
замісника, якщо договором
не передбачена можливість
вчинення дій замісником
повіреного або така
можливість передбачена,
але замісник у договорі не
вказаний;
 повідомляти довірителеві
на його вимогу всі відомості
про хід виконання його
доручення ;
 після виконання доручення
або в разі припинення
договору до його виконання
негайно повернути
довірителеві довіреність,
строк якої не закінчився, і
надати звіт про виконання
доручення та виправдні
документи, якщо це
вимагається за умовами
договору та характером
доручення;
 негайно передати
довірителеві все одержане
у зв'язку з виконанням
доручення;
 повідомити довірителя про
відмову від договору не
пізніш як за один місяць до
його припинення, коли він
діє як підприємець, якщо
триваліший строк не
встановлений договором.
вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі,
документи та передати їх довірителеві (стаття 1010 ЦК України).

Підстави припинення договору

Договір припиняється на загальних підставах припинення договору (наприклад, виконанням,
проведеним належним чином), а також у разі:

 відмови довірителя або повіреного від договору;

 визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної
дієздатності або визнання безвісно відсутнім;
 смерті довірителя або повіреного.
Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору в будь-який час. Відмова від
права на відмову від договору є нікчемною.
Важливо! Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має
повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його
припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.
У разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право
відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному.

Наслідки припинення договору доручення

Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним,
довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а
якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним
роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він
довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.
Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків,
завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким
повірений діяв як комерційний представник.
Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків,
завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за
таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а
також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Відмінність договору доручення від інших договорів

Договір комісії
Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид
договору доручення у торговельному обороті. Але на відміну від договору доручення, де має
місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії
комісіонер — сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного
імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин. Договір доручення
може бути сплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, сплатний. У відносинах з
третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов’язків, а комісіонер стає
стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов’язків.
Договір підряду
Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядчик, і повірений діють в
інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі
підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення — юридичні
дії повіреного.
Договір транспортного експедирування
Експедитор, як і повірений, може здійснювати і юридичні, і фактичні дії. Але предметом
договору експедиції є водночас і юридичні, і фактичні дії. Наприклад, доставка вантажу на
станцію або на склад клієнта. Ці договори відрізняє те, що експедитор може діяти як від імені
клієнта, так і від свого імені. Повірений же діє тільки від імені довірителя.

Відповідальність сторін за договором

Законом України "Про захист прав споживачів" регулюються відносини, що виникають з
договору, укладеним між громадянином, який замовляє послуги для власних потреб у
підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця, які надають послуги.
В разі порушення виконавцем (представником) умов договору про надання послуг
(доручення), споживач (особа, яку представляють) має право за своїм вибором вимагати
безоплатного усунення недоліків у наданій послузі чи відшкодування витрат, яких він зазнав
при усуненні своїми засобами недоліків, відповідного зменшення винагороди за послугу,
розірвання договору та відшкодування збитків, сплати неустойки, якщо вона передбачена
договором.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування
моральної (немайнової) шкоди.

7. Агентський договір/I\
Стаття 295. Агентська діяльність
1. Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю,
що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при
здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в
інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.
2. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або
юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі,
здійснює комерційне посередництво.
3. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від
власного імені.
4. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє,
стосовно себе особисто.
5. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного
посередництва в окремих галузях господарювання.
Стаття 296. Підстави виникнення агентських відносин
1. Агентські відносини виникають у разі:
надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному
агентові на вчинення відповідних дій;
схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди,
укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з
перевищенням наданого йому повноваження.
Стаття 297. Предмет агентського договору
1. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати
послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти
їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
2. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання
комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і
розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі
порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.
3. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої
комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо
територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах
території України.
4. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено
форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.
Стаття 298. Схвалення угоди, укладеної комерційним агентом без повноваження на її
укладення або з перевищенням повноважень
1. Комерційний агент повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок
його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього
суб'єкта угоду.
2. Угода, укладена від імені суб'єкта, якого представляє комерційний агент, без
повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження,
вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою
особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого
представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення.
Стаття 299. Немонопольні і монопольні агентські відносини
1. Суб'єкт, якого представляє комерційний агент, має право довірити комерційне
посередництво також іншим суб'єктам, повідомивши про це агента, а агент має право
здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання,
якщо інтереси суб'єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у
питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент.
2. У разі монопольних агентських відносин комерційний агент, що представляє
суб'єкта господарювання, не має права здійснювати комерційне посередництво для
інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором.
Стаття 300. Передача прав комерційного агента
1. Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений
суб'єктом, якого він представляє.
2. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може
передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого
він представляє.
Стаття 301. Взаєморозрахунки в агентських відносинах
1. Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську
винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він
представляє, у розмірі, передбаченому договором.
2. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою
особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено
договором сторін.
3. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується
додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати
виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.
4. Суб'єкт, якого представляє комерційний агент, розраховує винагороду, на яку має
право комерційний агент, відповідно до розмірів і строків, передбачених договором
сторін.
5. Комерційний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо
всіх угод, за які йому належить агентська винагорода.
6. Умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення
договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін,
визначаються договором.
Стаття 302. Обов'язки щодо нерозголошення конфіденційної інформації в агентських
відносинах
1. Комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію, одержану
від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у
власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він
представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах
зазначеного суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним.
2. Сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист
конфіденційної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про
нерозголошення).
3. Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної
інформації відповідно до закону та договору.
Стаття 303. Відповідальність за порушення агентського договору
1. Комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну
суб'єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання
своїх обов'язків, якщо інше не передбачено агентським договором.
2. Якщо інше не передбачено договором, комерційний агент не гарантує суб'єкту,
якого він представляє, виконання третіми особами зобов'язань за угодами, укладеними
за його посередництва.
3. У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерційний
агент, останній має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених
агентським договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок
невиконання або неналежного виконання договору другою стороною.
Стаття 304. Припинення агентського договору
1. Агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання
повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови
комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за
договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із
сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що
припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє.
2. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє
комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за
один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.
3. У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення повноважень
комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.
Стаття 305. Законодавство про комерційне посередництво у сфері господарювання
 1. Відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської
діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими
відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості
комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.
2. У частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій
статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні
положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення.

8. Договір комісії /I\

Поняття договору комісії
Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за
дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого
імені, але за рахунок комітента.

Предмет договору
Предметом договору комісії є вчинення одного чи декількох правочинів. Це робить інститут
комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформлюється агентськими
договорами, предметом яких також є вчинення правочинів, зокрема, укладення договорів, і,
відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є "вчинення юридичних дій", в
тому числі укладення договорів.
Комісія традиційно застосовується у сфері торгівлі. Зважаючи на це, наказами Міністерства
зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 37 затверджені
Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, а від 8 липня 1997 р. № 343 -
Інструкція про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні
комісійної торгівлі непродовольчими товарами. Однак все частіше предметом договору комісії
стають цінні папери. За допомогою договорів комісії здійснюються різного роду банківські
операції, здійснюється реалізація газу, електроенергії тощо.

Форма договору
Договір комісії укладається в простій письмовій формі (з урахуванням ст. 208 ЦК України).
Нотаріальне посвідчення в цьому випадку не потрібне, але при бажанні сторони можуть
засвідчити договір у нотаріуса.

Сторони договору
Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. Комісіонер є виконавцем доручення, що
дає комітент. ЦК України не містить вказівок ані щодо правової форми сторін договору комісії
(юридичні чи фізичні особи), ані щодо їх правового статусу (суб'єкти господарської
(підприємницької) діяльності чи ні). Тому статус комісіонера і комітента залежить від сфери
діяльності, в межах якої укладаються договори, що передбачені договором комісії.
Згідно зі ст. 1015 ЦК України за згодою комітента комісіонер має право укласти договір
субкомісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії
субкомісіонера перед комітентом. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси
комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. За договором
субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента.

Виконання договору комісії

Законодавство встановлює певні правила виконання договору комісії, які визначають
поведінку сторін за договором.
Згідно із ч. 1 ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочин на умовах,
найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Це може стосуватися ціни, за
яку комісіонер продає або купує майно; способів його зберігання та транспортування; умов, за
якими комісіонер його страхує, та ін. Якщо у комітента виникають сумніви, комісіонер має
довести, що під час виконання комісійного доручення він діяв сумлінно, правочин вчинено ним
на найбільш вигідних для комітента умовах, а зроблені витрати були необхідними.
У ЦК України вирішується питання щодо вигоди, яку комісіонер додатково отримав за
договором, укладеним із третьою особою. Якщо комісіонер визначив умови договору, а
комітент учинив правочин на більш вигідних умовах, то відповідно до ч. 2 ст. 1014 ЦК
України вигода, яку отримав комісіонер, належить комітентові. Слід вважати, що сторони
можуть визначити інший, ніж установлено в законі, режим вигоди, яку отримав комісіонер.
У зв'язку з тим, що комісіонер діє за рахунок комітента, він має право на відшкодування
витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків (ст. 1024 ЦК України). Такі
витрати можуть бути пов'язані з переїздом комісіонера в іншу місцевість для вчинення
правочину, необхідністю оренди транспортних засобів або приміщення, зберіганням або
страхуванням майна тощо. Право на відшкодування витрат за певних умов зберігається за
комісіонером навіть у разі, якщо він не виконав комісійного доручення і не вчинив правочин.
Комісіонер може отримати відшкодування, якщо: а) він вжив усіх заходів щодо вчинення
правочину; б) не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали (наприклад, різка
зміна цін на ринку певних товарів або послуг, відсутність необхідного товару тощо).
Комісіонер зобов'язаний діяти відповідно до вказівок комітента (ч. 1 ст. 1014 ЦК України). При
вчиненні договору з третьою особою може виникнути непередбачена ситуація, коли комісіонер
не може виконати усі вказівки комітента. У такому разі необхідно отримати нові
розпорядження комітента щодо виконання правочину.
Комісіонер має право відступити від указівок комітента і вчинити правочин на інших, ніж
передбачено договором доручення, умовах за двох обставин: а) якщо цього вимагають
інтереси комітента; б) комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав від
нього відповіді на свій запит у розумний строк.
У ЦК України встановлені спеціальні правила, які стосуються відступу комісіонера від вказівок
комітента під час учинення ним договорів купівлі та продажу майна (ч. З, ч. 4 ст. 1017 ЦК
України).
Кодекс регулює два види відносин, які тут можуть виникнути: 1) комісіонер продав майно за
нижчою ціною порівняно з тією, яка була встановлена комітентом; 2) комісіонер купив майно за
вищою ціною, ніж була визначена. Зрозуміло, що як у першому, так і в другому випадку
комісіонер відступив від указівок комітента щодо умов договору і не в найкращий для нього
спосіб, тому така ситуація потребує спеціального законодавчого вирішення.
Якщо комісіонер продав майно за нижчою ціною, він повинен заплатити різницю комітентові.
Унаслідок цього комітент отримує ту ціну, за якою він хотів продати майно. Ця норма є
способом забезпечення інтересів комітента і певною санкцією проти комісіонера, який діяв
неправомірно. Комісіонер звільняється від обов'язку сплатити різницю в ціні, якщо доведе, що
він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною
попередив більші збитки.
Дії комісіонера щодо продажу майна за нижчою ціною можуть бути вимушеними і
пояснюватися реальною ситуацією, яка склалася на ринку товарів. Комісіонер повинен
довести, що він продав майно хоча і за нижчою, ніж за договором, але найбільш вигідною
ціною, яка могла бути отримана за таких умов, а непродаж майна, враховуючи тенденції
розвитку ринку, міг спричинити ще більші збитки для комітента. Доказ вказаних обставин є
достатнім для комісіонера, який є підприємцем і якому було надано право відступати від
вказівок комітента без попереднього залиту про це. Якщо за нижчою ціною продав майно
інший комісіонер, він має довести, що не міг попередньо запитати комітента про необхідність
знижки ціни або не отримав у розумний строк відповіді на свій запит.
Якщо склалася протилежна ситуація й комісіонер купив майно за вищою, ніж була погоджена,
ціною, для забезпечення своїх інтересів комітент може:
  не прийняти майно, яке комісіонер придбав для нього, сповістивши комісіонера про
своє рішення в розумний строк після отримання повідомлення про цю купівлю;
 отримати різницю у ціні від комітента, який вимушений буде це зробити, бо вийшов
за межі, які були встановлені комітентом. Якщо комітент зробив відповідну доплату
за майно, комітент не має права відмовитися від прийняття виконання договору.
Комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов'язку
перед третьою особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК України). Існує чимало випадків, коли комісіонер не
може здійснити виконання доручення, якщо комітент не забезпечить йому необхідних умов
(комісіонер не може продати майно, яке належить комітентові, у зв'язку з тим, що товар не
поступив на його склад; комітент не забезпечив комісіонера необхідними документами, які
підтверджують якість товару, не надав технічної документації щодо його експлуатації тощо). У
разі невиконання комітентом обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 1016 ЦК України, може
ставитися питання про застосування правил щодо прострочення боржника (ст. 613 ЦК
України).
Відповідно до цього, якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати
свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення
кредитора.

Відступ від вказівок комітента

Комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси
комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк
відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені
відступи від його вказівок як тільки це стане можливим (ст. 1017 ЦК України).

Субкомісія
За згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою
(субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За
договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента. У
виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти
договір субкомісії без згоди комітента. Комітент не має права без згоди комісіонера вступати у
відносини з субкомісіонером (ст. 1015 ЦК України).

Виконання договору укладеного комісіонером з третьою особою

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору,
укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при
виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). У разі порушення
третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно
повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право
вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи (ч. ч. 3, 4 ст. 1016 ЦК
України).

Право власності на придбане комісіонером майно

Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК
України). Проте, комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії
притримати річ, яка має бути передана комітентові. У разі оголошення комітента банкрутом
комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі (ст. 1019 ЦК України). В той
же час, комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна
комітента (ст. 1021 ЦК України).

Строк дії договору

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку (ч. 1 ст.
1012 ЦК України).
Плата
Договір комісії є платним, тобто за надані послуги комісіонер отримує комісійну винагороду,
розмір якої встановлюється договором.
Якщо договір комісії не виконано із причин, що залежать від комітента, комісіонер має право
на комісійну винагороду на загальних підставах.
Також потрібно чітко вказати в договорі не тільки розмір комісійної винагороди, але й порядок
її виплати комісіонеру. Розмір винагороди комісіонера можна встановити в договорі різними
способами. Це може бути: відсоток від суми правочинів; тверда грошова сума; комбінована
форма: тверда грошова сума та диференційований відсоток залежно від суми правочинів;
різниця (або частина різниці) між ціною, призначеною комітентом, і ціною продажу товару
(роботи, послуги) комісіонером.
Порядок виплати винагороди комісіонеру також буває різний: 1) винагорода виплачується
комітентом після затвердження звіту комісіонера; 2) комісіонер самостійно утримує винагороду
з виручки, отриманої від правочинів.
Якщо комісіонер здійснить операцію на більш вигідних умовах, ніж це визначено комітентом
(наприклад, продасть продукцію комітента за більш високою в порівнянні із зазначеною в
договорі ціною), додатково отримана вигода належить комітенту. Рекомендуємо чітко
прописати в договорі моменти, пов'язані з поверненням нереалізованого товару, прийнятого
на комісію: строки, порядок, документи, які при цьому оформляються.

Інші умови договору комісії

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові
звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо
звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання
звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ст. 1022 ЦК України).
Форма звіту та строки його подання законодавством не визначено.

Припинення договору комісії

Договір комісії з урахуванням його особливостей також має і своєрідні підстави припинення.
Ці підстави можна об'єднати у дві групи:
а) відмова від виконання договору, причому в односторонньому порядку, при загальній
презумпції про неприпустимість односторонньої відмови;
б) друга група підстав припинення комісійного договору не залежить від волі сторін договору:
щодо фізичних осіб - смерть особи, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною і
позбавлення особи дієздатності; щодо юридичних осіб - ліквідація, позбавлення ліцензії,
реорганізація. Особливість підстав припинення договору комісії обумовлена наданням
комісіонеру права виступати від свого імені. У той самий час, якщо щось (за аналогією з
дорученням) сталося із стороною договору-комітентом, сам по собі цей факт ніякого впливу на
відносини за договором не має, допоки спадкоємці чи правонаступники не заявлять про інше.
Стаття 1025 ЦК України закріплює право комітента відмовитися в односторонньому порядку
від договору. Ця норма носить імперативний характер і, на відміну від норми, яка регулює
аналогічні питання в договорі доручення і містить додаткове застереження про недійсність
угоди сторін про інше, по суті не впливає на беззастережність такого права комітента.
Наслідками односторонньої відмови є відшкодування витрат, зроблених на виконання
договору комісіонером, обов'язок попередити про відмову від безстрокового договору не
пізніше ніж за місяць до розірвання та обов'язок розпорядитися майном, якщо воно
знаходиться у контрагента. Комісіонер, на противагу повіреному за договором дорученню, не
вправі відмовитися в односторонньому порядку від договору, крім випадків, коли такий договір
було укладено на невизначений строк і комісіонер попередив комітента не пізніше 30 днів до
моменту припинення відносин. При цьому він повинен ужити всіх заходів до збереження майна
і продовжувати його зберігати впродовж 15 днів із дня отримання комітентом повідомлення
про розірвання договору. У випадку відмови комісіонера від угоди на законних підставах за
ним зберігається право на винагороду щодо тих правочинів, які були укладені на виконання
комісійного зобов'язання.
Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу чи пошкодження майна за
наявності його вини. Але таке положення закріплене як загальне правило. Якщо договором
комісії був передбачений обов'язок застрахувати майно, а комісіонер не зробив цього, то
звільнити його від відповідальності за втрату чи пошкодження майна може тільки непереборна
сила або випадок. Відповідальність комісіонера не обмежується відповідальністю за втрату,
недостачу чи пошкодження майна комітента. Неналежне виконання договору комісії може
призвести до виникнення збитків у комітента. Обов'язок відшкодування збитків настає для
сторони на загальних підставах, які передбачені для договорів про надання послуг.
Незалежно від наявності титульного володільця майна, комітент як власник несе ризик його
випадкової загибелі чи втрати (ст. 323 ЦК України). Витрати за зберігання майна
відшкодовуються комітентом, якщо інше не передбачено законом чи договором (ст. 1024 ЦК
України).

9. Договір консигнації /I\

Консигнація (від англ. «consign» – передавати, передоручати товари, вантажі) – вид
посередництва, умовою якого є продаж товарів через консигнаційні склади посередників,
коли право власності на товар, що надійшов на склад посередника, залишається за
експортером до моменту продажу товару покупцеві.

сторони мають укласти договір консигнації на тих умовах, які випливають безпосередньо з
визначення цього договору. Як відомо, в договорі можуть міститися істотні, звичайні та
випадкові умови. Істотні умови відсутні у цієї договірної конструкції, таким чином істотності
може набути будь-яка умова, на якій наполягає одна зі сторін. Водночас господарський
кодекс України (далі – ГКУ) у ч. 3 ст. 180 визначає, що під час укладення господарського
договору сторони зобов’язані у будь-якому випадку погодити предмет, ціну та строк дії
договору.

Умови договору
У процесі укладення договору консигнації сторони мають погодити низку умов (зокрема,
строки, в які продукція має бути реалізована). Строк реалізації товару та строк дії договору
не є тотожними поняттями. Строк дії договору може складати від 3-х місяців до 1-го року
або від 1-го до 5-ти років, що обумовлюється безпосередніми властивостями товару. Строк
реалізації стосується лише конкретно визначеної партії товарів.
За таких умов договір консигнації може набувати ознак змішаного договору. Крім того,
якщо товар не був реалізований у передбачені строки, сторони в договорі можуть
передбачити, що консигнатор зобов’язується викупити такий товар або повернути
консигнанту його коштом.
У договорі консигнації сторонам важливо обумовити ціну товару, що буде реалізовуватися
з консигнаційного складу. Консигнант може встановлювати як максимальну, так і
мінімальну вартість товару. Мінімальною є ціна, нижче якої консигнатор не може
реалізовувати товар. Максимальна ціна також може встановлюватися, однак це може
призвести до неконкурентоспроможності такого товару на ринку.
У практичній діяльності консигнант і консигнатор аналізують ситуацію, яка склалася з
реалізацією товару на момент завершення строку дії договору, та приймають узгоджене
рішення щодо нереалізованого залишку. Якщо вони зацікавлені у подальшій співпраці, то
консигнант погоджується на зменшення мінімально допустимого рівня ціни на
нереалізовані товари. Розмір знижки, як правило, встановлюється в межах подвійної
вартості транспортування товару від консигнанта до консигнатора та суми витрат на
сплату обов’язкових зборів і податків.
Наступна умова – строк надходження платежів на рахунок консигнанта. Такі строки мають
бути чітко встановлені в договорі. Також у договорі необхідно передбачити розмір та
порядок виплати винагороди консигнатору. Така винагорода може бути визначена як
певний відсоток від вартості реалізованої продукції, або це може бути чітко встановлена
сума, яка міститься в оферті. Строк виплати винагороди також встановлюється в договорі.
Отже, істотними умовами договору консигнації є предмет, строк дії договору, строк
реалізації товару, строк надходження коштів на рахунок консигнанта, ціна та обумовлена
винагорода.
Особливості договору консигнації
Передусім, варто зазначити, що хоча договір консигнації може містити елементи інших
договорів (комісії, поставки, перевезення, доручення та ін.), проте він має низку
специфічних особливостей, які виділяють його з-поміж інших видів договорів. Особливості
договору консигнації:
· сторонами в договорі консигнації є виключно суб’єкти господарювання;
· предметом договору є лише товари, тому що в усіх положеннях фігурує слово
«склад»;
· постачання товару консигнантом має вироблятися на спеціально створеному для
консигнаційної діяльності складі, з якого реалізовуватимуться належні консигнанту товари;
· зазвичай сферою використання договору консигнації є зовнішньоекономічна
діяльність (в тому числі за участю нерезидента), однак існує практика укладення та
виконання договорів консигнації виключно на території України за участю лише резидентів
України;
· в договорі завжди обумовлюються терміни, протягом яких має бути реалізований
товар (як правило, 1-1,5 роки);
· консигнація обов’язково здійснюється на платній основі (найбільш поширеною
формою винагороди є фіксована сума або певний відсоток від вартості товару, який був
визначений консигнантом);
· реалізація товару здійснюється від імені консигнатора, тобто розрахунки за товар
проходять між третіми особами (покупцями) та консигнатором;
· обов’язки сторін щодо компенсації витрат, пов’язаних з реалізацією товарів,
обумовлюються в договорі;
· в договорі консигнації не може встановлюватися право консигнатора на
відшкодовування йому витрат на збереження майна консигнанта, консигнатор самостійно
несе подібні витрати.
 10. Договір управління майном /I\
Поняття, предмет та форма договору управління майном
Відповідно до статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона
(установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в
управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління
цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої
власності на отримане в управління майно.Законом чи договором управління майном можуть
бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.
Предметом договору управління майном можуть бути:

 підприємство як єдиний майновий комплекс (земельні ділянки, будівлі, споруди,

обладнання, сировина і продукція, а також інші види майна, передбачені для
діяльності даного підприємства, а також право на торгову марку, право вимоги);
 нерухома річ;
 цінні папери;
 майнові права та інше майно.
В управління може передаватися майно, яке перебуває у приватній, державній або
комунальній власності. Також можна передати майно, що перебуває у заставі (частина перша
статті 1039 ЦК України).
Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли
право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.
Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника
управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, має обліковуватися в
управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з
управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку. Майно, набуте
управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління
майна.
Договір управління майном укладається в письмовій формі.
Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню.

Істотні умови договору управління майном

Істотними умовами договору управління майном є:

 перелік майна, що передається в управління;

 розмір і форма плати за управління майном (частина перша статті 1035 ЦК
України).
Строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не
визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У
разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном
після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких
самих умовах.
Варто звернути увагу, що управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його
імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором управління
майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі
неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління.
Управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.
Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування
необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо
це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право
відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна,
переданого в управління.

Сторони договору управління майном

Сторонами договору управління майном є установник управління та управитель, а в
передбачених договором випадках вигодонабувач.
Установником управління є власник майна (частина перша статті 1032 ЦК України).
Не може виступати установником особа, якій майно належить на іншому правовому титулі, ніж
право власності.
Проте, законодавством визначено деякі особливі обставини, коли установником управління
може бути:

 орган опіки та піклування, якщо власником майна є фізособа, місце перебування

якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою;
 опікун або орган опіки та піклування, якщо власник майна – малолітня особа (віком
до 14 років) або фізособа, яку визнано недієздатною;
 піклувальник – якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої
обмежена; неповнолітня особа-власник (віком від 14 до 18 років) – за дозволом
батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частини друга-п'ята статті 1032 ЦК
України).
У випадках, встановлених законом, установником управління може бути Національне
агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від
корупційних та інших злочинів.
Управителем може бути виключно суб’єкт підприємницької діяльності (частина перша статті
1033 ЦК України).
Управління майном здійснюють фінансові-кредитні установи, емітенти цінних паперів щодо
своїх власних паперів, підприємницькі організації - професійні учасники ринку цінних паперів,
індивідуальні підприємці тощо.
Серед особливостей управителя можна назвати такі (статті 1033 ЦК України):

 діє на підставі договору від власного імені, без довіреності;

 діє в інтересах власника майна або вигодонабувача;
 ним не може бути орган державної влади або місцевого самоврядування, якщо
інше не встановлено законом, а також вигодонабувач;
 він є довірчим власником майна, яким володіє, користується та розпоряджається
відповідно до закону та договору управління майном (якщо це прямо визначено
умовами договору). Договір управління майном не тягне за собою переходу до
управителя права власності на майно, що передається йому в управління.
Вигодонабувач – це особа, указана в договорі установником управління, яка має право
набувати вигоду від майна, переданого в управління (частина друга статті 1034 ЦК України).
Управитель має право, визначити договором іншу особу, яка отримуватиме вигоду від процесу
управління майном. Така особа не бере участі в договорі, але має власну заінтересованість
від процесу використання предмета договору. Вигодонабувачами можуть бути фізособи,
юрособи, фізособи-підприємці, держава тощо.

Права та обов'язки сторін договору управління майном

Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати
майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою
установника управління.
Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в
управління, відповідно до статті 396 ЦК України.
Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених статтею 1041 ЦК України.
Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний
повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником
майна. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій
формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки
управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.
Крім того, майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління.
Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке
передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник управління не
попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане
в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання
договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим
майном.
Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника
управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або
звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору
застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном
припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

Відповідальність управителя
Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси
установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові
управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду.
Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок
непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.
Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням
ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення
вимог кредиторів.
Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою статті 1043 ЦК
України, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень
або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині,
доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або
встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя
відшкодування завданих ним збитків.

Припинення договору управління майном

Договір управління майном припиняється у разі:

 загибелі майна, переданого в управління;

 припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку
 смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи -
вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;
 відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;
 визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної
дієздатності або смерті;
 відмови управителя або установника управління від договору управління майном у
зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;
 відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї
частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;
 визнання фізичної особи - установника управління банкрутом;
 повного завершення виконання сторонами договору управління майном;
 дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим
договором, або за рішенням суду.
У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу
сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший
строк.
У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, або
майно, набуте від такого управління, передається установникові управління у порядку,
визначеному договором.