ВСТУП до КУРСУ ОСНОВ ПРАВОЗНАВСТВА.

Текст, позначений у
ПЛАН конспекті синім
1. Право й закони в житті людини й суспільства. кольором, НЕ записуємо,
2. Найвизначніші пам’ятки правової культури стараємось запам’ятати
України.
3. Мета, завдання й структура курсу.
1. Право й закони в житті людини й суспільства.
Розвиток людського суспільства нерозривно пов'язаний зі становленням соціальних
норм, які створюються для регулювання суспільних відносин. Одним із видів соціальних норм
є правові норми, які приймаються і охороняються державою.
Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, які регулюють
суспільні відносини своїм особливим методом.

Види соціальних норм

Критерії
-за сферою суспільної діяльності
-за способами встановлення
забезпечення
-за формою викладення
Види соціальних норм
економічні, політичні, гуманітарні, культурні,
етичні, естетичні тощо
й норми моралі, норми права, релігійні норми,
традиції, звичаї тощо
усні, письмові

Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених правил і норм

поведінки, що встановлюються і охороняються державою для регулювання суспільних
відносин.
Ознаки права:
1. Право є система норм.
2. Має нормативний х-р;
3. Є загальнообов’язковим;
4. Формальна вираженість права (норми права записані в законах, ін. НПА);
5. Забезпечується державою.

Мораль – сукупність правил і норм поведінки, що виникли в суспільстві історично,

і відображають прийняті в суспільстві поняття про добро і зло, честь і совість, обов’язок і
справедливість та регулюють поведінку людини через внутрішнє переконання або
засобами громадського впливу.

Спільне між правом і мораллю:

-є соціальними нормами;
- є засобами соціального регулювання;
-існують в реальній поведінці людини;
-впливають на поведінку людей, формуючи її стандарти (еталони);
-містять права та обов’язки;
-виробляють повагу до прав і свобод особи;
-протидіють свавіллю та беззаконню;
-певним чином встановлюються і закріплюються.

Відмінне між мораллю та правом:

МОРАЛЬ ПРАВО
-встановлює суспільство; -встановлює держава;
-існує в усній формі; -існує в письмовій формі;
-регулює більшість суспільних відносин; -регулює лиш найважливіші відносини;
 -розповсюджується на все суспільство;
-виконується лише в разі авторитетності
норми для суб’єктів;
-закріплюється в суспільстві в довільному
порядку;
-при порушенні норм моралі настає
громадський осуд;
- забезпечується суспільством.
– -«- на громадян і осіб у межах
держави;
-має обов’язковий для виконання
характер;
-приймається в рамках спеціальної
процедури;
-за порушення норм права настає
юридична відповідальність;
-забезпечується за допомогою спец.
органів держави.

Право – це теоретичне поняття. Конкретними зовнішніми проявами права є

нормативно-правові акти, владою: закони, укази, постанови, розпорядження тощо
Найдавнішою збіркою законів є закони царя Вавилону Хаммурапі (1792-1750 рр.) - містили
норми кримінального (покарання за злочини) й цивільного права (регулювали майнові
відносини).
У ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. в Індії створювались закони Ману, які поряд із нормами
індуїзму зафіксували правила правосуддя, управління державою, власністю.
Найбільш відомими законами Давньої Греції, згадки про які дійшли до нас із праць
античних істориків і філософів, є закони Драконта (VІІ ст. до н. е.), які відзначалися
надзвичайною жорстокістю (встановлювали смертну кару за незначні злочини).
Від к. VІІ до поч. VІ ст. закони Драконта замінили закони Солона, що стали основою
для запровадження демократичного устрою. У VІІІ ст. у Спарті діяли закони Лікурга.
Давньоримські закони 12 таблиць (середина V ст. до н.е.) регулювали цивільний
процес, землеволодіння, сімейні відносини, кримінальне право й стали основою для
формування римського права. 529 р. за наказом імператора Юстиніана було створено Звід
цивільного права, який об’єднав норми публічного й приватного права.
Із падінням Західної Риської імперії та утворенням варварських держав германських
племен у Європі почали з’являтися варварські правди, найбільш відомою з яких є Салічна
правда (поч. VІ ст.), що діяла в королівстві франків на основі германського звичаєвого
права.

2. Найвизначніші пам’ятки правової культури України.

Історія права України починається з усних пам’яток (правових норм, не зафіксованих в
офіційних документах) – норм звичаєвого права, на які спиралось українське
судочинство, зокрема й на Запорізькій Січі.
Найвідоміша збірка давньоруського права, що законодавчо закріпила основні норми
звичаєвого права – «Руська правда» Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.), доповнена
Ярославичами, на відміну від багатьох аналогічних європейських юридичних пам’яток (так
званих «варварських правд»), НЕ передбачала застосування смертної кари та членоушкодження
(відрубування рук, ніг, вух, носів, таврування тощо).
У період перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського і
Речі Посполитої, крім норм звичаєвого права та Руської правди, застосовувались Литовські
статути (1529, 1566 та 1588 рр.) – кодекси феодального права, які у значній частині
відтворювали давні норми руського права. Діяло Магдебурзьке право – право міст на
самоврядування (від 1339 р. його отримав Сянок, 1356 – Львів, 1444 – Житомир, 1494 – Київ).
Одними із найважливіших правових документів в історії України є «Березневі статті»
1654 р. – договір Війська Запорозького з Московською державою та «гетьманські статті»,
укладені з українськими гетьманами впродовж другої половини ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст.
Багато цікавих і прогресивних правових ідей на рівні кращих досягнень тогочасної
юридичної думки містила прийнята 5 квітня 1710 р. Конституція Пилипа Орлика
(складалась із 16 пунктів): закріплювала демократичний устрій козацької держави, права
козацтва, навіть найбільш незахищених верств населення (старих і немічних козаків, вдів,
сиріт).
1756 р. Сенат Російської імперії повернув на доопрацювання кодифікаційній комісії
збірник українського права під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ»,
у 30-ти розділах якого містились норми адміністративного, цивільного, кримінального й
процесуального права, які так і не були затверджені імперською владою, але є свідченням
високої правової культури українського суспільства середини ХVІІІ ст.
Значний внесок у розвиток української правової культури здійснили прийняті в добу
Української революції 1917-1921 рр. Універсали та Конституційні акти Української
Центральної Ради, правові акти гетьмана Скоропадського періоду Української Держави:
Грамоти до всього українського народу, Закони про тимчасовий державний устрій
України від 29.04.1918 р., правові акти Директорії УНР, Конституція ЗУНР. У період
радянської державності прийнято 4 конституції (УСРР – 1919, 1929 рр. та УРСР – 1937, 1978
рр.), які поряд із широкими соціальними гарантіями закріплювалили декларативність багатьох
положень і відчутний пріоритет держави над особою.
Першими, найбільш важливими нормативними актами, які стали основою для
формування незалежної України, є Декларація про державний суверенітет України (16
липня 1990 р.) та Акт проголошення назалежності України (24 серпня 1991 р.).

Д/З: Опрацювати текст конспекту, вивчити основні НПА міжнародного та

національного законодавства.