Тема 1

Питання №4. Загальна характеристика та роль дипломатичного протоколу та етикету.

Хотів би почати з самого визначення дипломатичного протоколу. Дипломатичний

протокол – це певна сукупність правил, традицій та певних умовностей(норм), які
дотримуються урядами, органами закордонних справ, дипломатичними
представництвами та іншими офіційними особами при виконанні своїх
функцій(зустрічей, конференцій, підписання угод та ін.) в спілкуванні на міжнародному
рівні.
Спочатку це значення містило позначення лише як документу, точніше правил
оформлення документів. А вже потім, з допомогою дипломатичної практики увійшли в
це значення загальноприйняті питання етикету і церемоніалу. (Більш просте визначення
поняття «протокол» розуміється як сукупність правил поведінки урядів та їх
представників офіційних та неофіційних(за Дж. Вудом)).
Якщо брати загальну характеристику, то ці правила ґрунтуються на принципі
міжнародної ввічливості, поваги до представників іншої держави/держав, дотриманні
певних традицій, умовностей та норм, сукупність яких і називається дипломат
протоколом або скорочено просто протоколом.
Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини між
державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній
атмосфері та в обстановці взаємоповаги.
Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже більше 190 держав, кожна з яких
має свої соціально-економічний та суспільно-політичний устрій, історію, культуру, мову,
релігію, традиції. Нормальне спілкування було б неможливим, якби всі вони не
дотримувалися загальних принципів взаємовідносин, у першу чергу таких, як повага до
державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у внутрішні справи
іншої держави, дотримання рівності між державами, територіальна цілість, дотримання
умов міжнародних угод і договорів, суворе виконання взятих на себе зобов’язань.

Етикет - це встановлені правила поведінки (поведінка в громадських місцях, манери,

стиль одягу, форми звернень і привітань, відносини з оточуючими тощо); правила
ввічливості (чемності) в дипломатичних колах.
Церемоніал - це офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій
(церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного візиту, церемоніал вручення вірчих
грамот і вступу посла на посаду, церемоніал підписання міжнародних договорів тощо).

Щодо перших постанов або правил, які офіційно закріпили визначення та певні
норми дипломатичного протоколу, етикету та церемоніалу, то це були Віденський (1815) і
Аахенський (1818) конгреси. Також вирішували вони і питання визначення старшинства
дипломатичних представників. Ці політичні документи були першою спробою наділити
юридичною силою і перетворити в норми міжнародного права деякі правила міжнародної
ввічливості. Постанови Віденського та Аахенського конгресів, що визначили основу
міжнародної протокольної практики, проіснували понад 150 років — аж до 1961 року,
коли у Відні була підписана "Віденська конвенція про дипломатичні зносини".
 Одним словом, практично всі зовнішньополітичні акції проводяться відповідно до
вимог протокольних норм. Будь яке порушення цих норм (наприклад, недотримання
правил розсадки на офіційних прийомах, під час переговорів, запізнення чи ранній (без
спеціального попередження господаря) відхід з прийому) може розцінюватися як певний
демонстративний крок або елементарне невігластво і вплинути на зниження авторитету
держави на міжнародній арені, а часом і спричинити напругу в міждержавних відносинах.
Слід завжди пам’ятати, що будь-яке відхилення від протокольної традиції, навіть цілком
випадкове, не пройде непоміченим, і на нього відповідним чином буде відреаговано.

Існує багато випадків, які були протокольною вільністю та були розцінені як неповага до
протоколу та насамперед до глави певної держави, стосовно якої це було розцінено. Я
вважаю, що складність питання про «офіціоз» або «вільність» протоколу також залежить
від рангів та обстановки, у якій дані церемоніали проходять.

Я виділив 2 випадки, які точно відобразять дану проблему.

1) Офіційний візит королеви Великобританії Єлизавети II до Австралії в лютому 1992
року.
2) Офіційний візит дружини президента США Дж. Кеннеді до Ватикану.

1) Представляючи знаменитих гостей, а їх зібралося понад 800, прем’єр-міністр Австралії

Пол Кітінґ невимушено взяв англійську королеву за талію. На додаток до цього, його
дружина, голландка за походженням, не виконала реверанс — присідання на праву ногу
разом з шанобливим поклоном для виявлення поваги монарху, як цього вимагає етикет
двору. Цей інцидент не залишився непоміченим. Преса роздула з нього цілий скандал.
Справа у тому, що Австралія — колишній домініон Англії, потім союзник, що входить у
Співдружність націй, де в більшості випадків англійський монарх вважається головою
держави. А в Австралії це, подібно, поставили під сумнів. Випадкова ситуація, що
склалася, не поліпшила відносин між двома державами, які й так були непростими, а
скоріше навпаки.

2) Папа Римський запитав, як він повинен звернутися до неї. Йому запропонували на

вибір: "пані дружино президента", "пані", "пані Кеннеді". Папа ж зустрів дружину
президента з обіймами і радісним вигуком: "О, Жакліно".

Звісно, треба розуміти, де закінчується ввічливість(міжнародна) та починається юридична

обов’язковість дотримання певних правил. Але не завжди вільності у протоколах
робляться заради неповаги до глави держави.

Тобто, якщо підсумувати 1 та 2 випадки можна ось що виділити:

1) чітке дотримання правил дипломатичного протоколу відіграє не останню роль у
підтриманні нормальних відносин між державами та їх представниками.
2)Порушення протоколу або відхід від нього інколи проявляється у бажанні зробити і
щось приємне.
 У сучасному дипломатичному протоколі залишається ще багато архаїчного та складного,
що є наслідком історичного нашарування. Очевидно, з часом він значно спроститься і
стане більш раціональним. Це буде мати велике позитивне значення для міждержавних
відносин не тільки тому, що складність протоколу є джерелом помилок (інколи незалежно
від волі сторін), але й тому, що такий протокол створює незручності і, таким чином,
замість полегшення дипломатичних відносин може ускладнити їх.

Будучи інструментом перетворення правоздатності держави в сфері дипломатичних

відносин в її дієздатність, норми протоколу в низці випадків самі не мають юридично
обов’язкового характеру і є лише даниною ввічливості чи звичаю (форма одягу, час
прибуття на прийом та залишення його тощо).

Тож, я б підсумував деякі загальні правила, по яким і працюють усі протоколи:

1) Дипломатичний протокол є важливим інструментом реалізації основних принципів

зовнішньої політики держави. Принцип суверенітету держави, наприклад, виражається в
таких протокольних нормах, як виконання гімну, вияв почестей державному прапору
тощо. Тут треба особливо зважати на те, щоб прапор був піднятий правильно з
урахуванням його кольорів або інших важливих символів (У деяких країнах, наприклад,
перевернений державний прапор означає стан війни, хоча у США, на місцевому рівні, це
значить незгоду з політикою держави).

2) Правила протоколу не є священними, і церемоніал не можна порівнювати з релігійними

обрядами, порушення яких може принести кару розгніваного Бога. Вони базуються на
належній повазі до традицій та місцевих звичаїв, до їхніх завдань належить не порушення
встановленого порядку, а зміцнення того, що отримало загальну згоду. Інколи, якщо
виникає необхідність, вони можуть бути змінені після вивчення та узгодження з
зацікавленими особами. Протокол частково допомагає створити дружню та невимушену
атмосферу на зустрічах чи прийомах, сприяючи взаєморозумінню та досягненню
результатів, що очікуються від цієї зустрічі.

3) Разом із тим, кожна країна має право вносити до протоколу свою специфіку. Завдяки
впливу національного колориту, історичних традицій і способу життя та віросповідання
правила протоколу в тій чи іншій країні набувають своєї специфіки. Тому перше, що
необхідно зробити дипломатові по прибутті до країни свого службового відрядження —
отримати якомога повнішу інформацію про звичаї та особливості місцевого протоколу.

Отож, останнім часом у міжнародній протокольній практиці планувалася тенденція до

раціоналізації і спрощення деяких елементів церемоніалу. Ці явища не суперечать, а,
навпаки, сприяють подальшому процесу уніфікації протокольних вимог у створенні
єдиного загальновизнаного кодексу норм. А Це, в умовах міжнародного спілкування, яке
постійно розширюється, актуалізує завдання освоєння і застосування на практиці норм і
принципів дипломатичного протоколу, який є, по суті, гарантією успішного виконання
дипломатом своїх професійних обов’язків і, за словами відомого німецького політика і
дипломата, канцлера Отто фон Бісмарка, з допомогою якого можна поставити політику
держави, що розвивається, на належний рівень.