1.Дип.

кореспонденція:види,х-ка,призначення

Значну частину дипломатичної документації держав складають документи,

що мають внутрішньовідомчий характер. Інша категорія - це документи, за
допомогою яких здійснюються письмові офіційні зносини між державами і
які виражають їх позиції з того чи іншого питання.

Немало дипломатичних документів, які зачіпають важливі проблеми

міжнародного життя, досить широко публікуються і роблять серйозний
вплив на формування іміджу держави на світовій арені, на його престиж.
Разом з тим велика частина матерiалiв не оприлюднюється через
малозначність або приватного характеру розглянутих в них питань (ноти з
проханням про видачу віз, що повідомляють про поїздку дипломата по країні
і т. П.). Нарешті, існує документація, що носить в силу певних обставин суто
конфіденційний характер (нерідко при виконанні доручення центру текст
відповідного «усного послання» зачитується, але не передається адресату
офіційно).

Дипломатичне листування ведеться з дотриманням традиційних правил

протоколу, вироблених протягом тривалої практики і є на сьогодні
загальноприйнятими в міжнародній діяльності. А складання дипломатичних
документів, що вимагає певних професійних навичок, є одним з
найважливіших напрямків діяльності відомств закордонних справ Контроль
за дотриманням усталеної практики листування покладається, як правило, на
протокольні служби.

У міжнародній і російській дипломатичній практиці найбільш часто

застосовуються такі види документів:

- особисті ноти;

- вербальні ноти;

- пам'ятні записки;

- меморандуми;

- приватні листи напівофіційного характеру.

Формально міністерство і посольство мають право вести дипломатичну

переписку на мові своєї країни. Однак іноді це може викликати труднощі у
які отримали документ з перекладом і таким чином ускладнити і затримати
розгляд питань. поставлених в документі. З метою подолання цього
листування може вестися за домовленістю на якомусь третьому мовою; на
практиці частіше використовується мову своєї країни з доданням до кожного
документу його неофіційного перекладу. Не буде помилкою ведення
посольством дипломатичного листування на мові країни перебування; однак
необхідна обережність, коли в країні два або кілька офіційних мов. Ведення
листування на одному з них може викликати небажані ускладнення.

Нота направляється з питань важливого і принципового значення або містить

офіційну інформацію про будь-яку подію (наприклад, про зміну назви
держави, про сформування нового уряду, з важливого питання двосторонніх
або міжнародних відносин іт.п.). Посол посилає особисті ноти колегам по
дипломатичному корпусу про вручення вірчих грамот і відповідає на такі ж
ноти колег; міністру закордонних справ про тимчасове або постійне від'їзді з
країни пребиваніяі про призначення тимчасового повіреного в справах; про
повернення в країну перебування та ін.

2. Види дип.листув.: особиста і вербальні ноти; памятна

записка;меморандум;маніфест;ультиматум

Дипломатичне листування — одна з консервативних сфер

дипломатичної практики, а тому передбачає дотримання низки традиційних
правил дипломатичного протоколу (компліментарність, форми ввічливості,
мова). Ці правила вироблені протягом тисячоліть, і вільний відступ від цих,
здавалося би, архаїчних форм може призвести до небажаних наслідків, навіть
до загострення відносин.

 Серед вищезгаданих основних видів дипломатичних документів

особливе місце посідають ноти. Є два класичні види цих
документів — особиста нота і вербальна нота.
  Особиста нота має форму листа і стосується питань, що мають
принципове, важливе значення, чи містить інформацію про якусь політичну
подію. Вона складається від першої особи, від імені персони, яка підписує
ноту. Текст особистої ноти починається із звертання. Найбільш поширеною
формою звертання є: «Шановний пане Міністре», «Шановний пане Посол».
Це звертання покликане приязно налаштувати отримувача особистої ноти
щодо змісту тексту. Далі викладається змістова частина документа і
завершується нота компліментом (формулою ввічливості), яким автор
засвідчує свою повагу. Характер комплімента повинен враховувати принцип
взаємності, особливо у випадках направлення особистої ноти у відповідь.
Печатка, а також прізвище і посада особи, що підписує ноту, в ній не
проставляються. Адреса в особистій ноті друкується у лівому нижньому
кутку першої сторінки, незалежно від їхньої загальної кількості.
 Вербальна нота вважається одним із найбільш поширених документів
дипломатичного листування. (До речі, вислів «вербальна нота» означає:
«документ, який повинен якнайсерйозніше братися до уваги»). Текст таких
нот складається від третьої особи і не підписується. Вербальна нота почи-
нається і закінчується формулами ввічливості. Вербальні ноти
використовуються для вирішення широкого кола питань. У них
викладаються політичні, економічні, науково-технічні та інші проблеми як
двостороннього, так і багатостороннього характеру. У вербальних нотах
робиться запит на візи, повідомляється про автодорожні пригоди за участі
співробітників посольств, доводиться до дипломатичних представництв
інформація представницького характеру (про організацію поїздок членів
дипломатичного корпусу в країні перебування, про запрошення дипломатів
на всілякі урочисті заходи з нагоди національного свята країни, про екскурсії
на промислові підприємства та в наукові заклади тощо).

Що стосується такої форми дипломатичного листування, як пам'ятна

записка (AIDE—MEMOIRE), то в дипломатичній практиці застосовуються
два види цього документа: 1) пам'ятна записка, що передається
особисто; 2) пам'ятна записка, що направляється кур'єром. Головна мета
пам'ятної записки — полегшити дальше просування справи та попередити
можливість неправильного трактування чи розуміння бесіди або усної заяви.
Текст пам'ятної записки складається в безособовій формі з уживанням таких
висловів: «доводиться констатувати», «повідомляється», «порушується
питання» тощо. У верхній частині документа має бути напис: «пам'ятна
записка». Пам'ятна записка направляється або на прохання особи, з якою
відбулася бесіда, або як нагадування про те чи інше питання.

Меморандум може фігурувати як самостійний документ

дипломатичного листування або як додаток до особистої чи вербальної ноти.
У другому випадку меморандум розвиває та обґрунтовує зміст ноти.
Відмітною рисою меморандуму є детальне викладення фактичного або
юридичного боку того чи іншого питання.
   Характеризуючи меморандум, Е. Сатоу зауважує, що цей вид
дипломатичного документа нерідко являє собою детальне викладення фактів
та аргументів, що з них випливають, і нічим, по суті, не відрізняється від
ноти, за винятком того, що меморандум не починається і не завершується
формулою ввічливості і не повинен мати підпису. Іноді меморандум доречно
супроводжувати короткою пояснювальною нотою. В минулому меморандум
часто називали по-французьки «deduction» (висновок) або «expose des motifs»
(викладення мотивів, мотивування).
    Слушне зауваження щодо призначення меморандуму в системі
дипломатичної переписки міститься у книзі відомого австрійського
дипломата X. Вільднера «Техніка дипломатії». На його думку, форма
меморандуму має ту перевагу, що дає змогу в суб'єктивній формі викласти
завдяки певній кількості фактів об'єктивну точку зору з того чи іншого
важливого питання.

Різновидом вербальної ноти є урядова нота (дипломатична нота), яка набула

поширення після II світової війни. Такими типами документів обмінюються
уряди держав за посередництвом МЗС або дипломатичної місії. Урядова нота
відрізняється від класичної ноти відсутністю початкової і кінцевої
протокольної формули, словосполучення "має честь". Протокольна формула
ноти уряду найчастіше починається так: "Уряд України вважає за необхідне
заявити урядові (повна назва країни) наступне". Якщо нота є відповіддю на
ноту іншого уряду, то початкова формула найчастіше обмежується
підтвердженням факту отримання ноти, на яку дається відповідь.

«Колективна нота» – це вербальна нота, яка надсилається від імені кількох

відправників.

У минулому використовувався такий різновид урядових нот як маніфест -

нота, призначена для опублікування. Різновидом урядової ноти є також
ультиматум - нота з викладенням вимог, які один уряд пред'являє іншому і
дає зрозуміти, що застосування сили не виключається.

(Таким чином, якщо коротко підсумувати характеристику головних видів

документів дипломатичного листування, то можна констатувати: особиста
нота пишеться від імені першої особи, вербальна — від третьої, пам'ятна
записка — в безособовій формі; особиста та вербальна нота починаються та
закінчуються формулою ввічливості, а в пам'ятних записках та
меморандумах такі формули відсутні. Що стосується приватних листів
напівофіційного характеру, то вони взагалі не відіграють самостійної ролі в
дипломатичній практиці.)
3. Напівофіційне та приватне листування

Приватний (особистий) лист напівофіційного характеру – лист,

адресований знайомим офіційним особам і пов’язаний із особистими
питаннями або офіційними, порушувати які в офіційному порядку не бажано
або не прийнято. Приватний лист переважно адресується знайомим
офіційним особам і пов´язаний з якоюсь особистою послугою або стосується
питань, які є предметом офіційних переговорів або листування. Цим автор
листа підкреслює свою особисту зацікавленість у вирішенні того чи іншого
питання за допомогою особи, якій адресується лист.
Приватний лист напівофіційного характеру пишеться на спеціальному
бланку (наприклад, бланку Міністерства закордонних справ, Посла) меншого
формату, навіть на піваркуша, або на звичайному поштовому папері.
Зворотний бік аркуша не використовується ніколи. Як правило, лист
починається зі звернення «Шановний пане».
Заключний комплімент обов'язковий і залежить від різниці у службовому
становищі автора і адресата, характеру їх відносин. В західних країнах
звернення і заключний комплімент, а інколи і весь текст листа пишуться
автором від руки, що надає йому підкреслено приватного характеру.
Номер на листі не вказується, а дата і особистий підпис — необхідні. У
випадку, якщо лист пишеться на звичайному папері (не на бланку), то до
підпису додається і назва офіційної посади автора.
Звання і повне прізвище адресата пишуться тільки на конверті.
Зокрема адресант надсилає приватного листа, щоб висловити адресатові
подяку за запрошення на прийом, привітати його з особистою чи сімейною
подією (днем народження, просуванням по службі, отриманням ордена,
народженням дитини), висловити співчуття або супроводити сувенір. Він
також може попрохати про сприяння у вирішенні питання, яке вже є
предметом офіційного листування чи переговорів, або підкреслити особисту
зацікавленість у цьому питанні.
Приватний лист надсилають у відповідь на отриманий приватний лист.
Листування у формі напівофіційної та приватної кореспонденції
відбувається між співробітниками МЗС і посольств, між дипломатичними
представниками та представниками політичних, бізнесових, культурних
тощо кіл країни перебування, між самими представниками посольств.
Зазвичай за допомогою таких листів спілкуються особи, які мають приблизно
однакове посадове положення.
Особисте послання глави держави, уряду чи Міністерства закордонних
справ – це документ, присвячений найважливішим, невідкладним
міжнародним проблемам і питанням двосторонніх відносин, укладений від
імені глави держави, уряду чи Міністерства.
 Цей різновид дипломатичного листування став поширеним після Другої
світової війни. Особисте послання формально подібне до особистої ноти, але,
зважаючи на високий статус як відправника, так і отримувача, а також на
його значення, такий документ прийнято виділяти в окремий вид
дипломатичного листування.
Послання вручають адресатам або особисто посли, або спеціальні
представники адресанта. Такі документи, як правило, не опубліковують.
Особисте послання надсилають у відповідь на отримане особисте
послання.

4. Оформлення дипломатичної кореспонденції. Протокол дипломатичного

листування

Дипломатичне листування є доволі консервативною сферою дипломатичної

практики, тому воно відрізняється від звичайного службового діловодства
обов’язковим дотриманням не лише нормативів, які визначено у відповідних
інструкціях, положеннях, а також дотриманням правил дипломатичного
протоколу. Дипломатичний протокол – сукупність загальноприйнятих норм,
правил, традицій і умовностей, яких дотримуються уряди, державні
установи, відомства закордонних справ, дипломатичні представництва, місії
та представництва при міжнародних організаціях, офіційні особи та члени їх
родин у міжнародному спілкуванні. Ці правила загальноприйняті та
обов’язкові в міжнародній дипломатичній діяльності.

Дипломатичний протокол базується на таких принципах міждержавного

спілкування:

1. Принцип «міжнародної ввічливості» – передбачає шанобливе й поважне

ставлення до всього, що символізує й представляє державу. Його порушення,
особливо зумисне, розглядають як нанесення шкоди гідності й авторитету
державі.

2. Принцип взаємності – держави мають будувати відносини між собою на

взаємовигідній, рівноправній основі, враховуючи законні інтереси іншої
сторони. Наприклад, прийнявши представника іноземної держави у себе в
країні не на належному рівні, важко розраховувати на вияв гостинності до
свого представника за кордоном. Відступ від загальноприйнятих у
дипломатичному листуванні норм, а поготів, їх ігнорування, може бути
сприйняте не лише як свідчення низької культури діловодства, але і як вияв
неповаги до країни-адресата, а це може призвести до загострення відносин
між сторонами. Тому дипломатичні документи потребують відповідного
оформлення, що є не лише формальністю, але й питанням політики, яке
зачіпає гідність держави. Як правило, контроль за дотриманням практики
листування покладають на протокольну службу Міністерства закордонних
справ.

Правила протоколу дипломатичного листування:

1. Правильний вибір виду документа. Вид документа має відповідати

кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати зміст і
призначення документа, а також традиції країни перебування. Наприклад,
для вирішення поточних справ, технічних питань, прискорення видачі віз,
реєстрації автомобіля, тощо обирають вербальну ноту; для інформування про
позицію держави стосовно того чи іншого питання прийнято користуватися
особистою нотою, меморандумом; для підтримання контактів та дружніх
відносин використовують приватний лист напівофіційного характеру,
вітальну листівку, телеграму.

2. Дотримання протокольних формул – етикетних мовних формул, якими

висловлюють повагу до адресата. Це: - звертання – етикетна формула, що в
шанобливій формі називає того, до кого звернене повідомлення; -
висловлення поваги – етикетна формула, що фіксує факт засвідчення поваги
до адресата; - заключний комплімент – етикетна формула, що підкреслює та
підсилює засвідчення поваги до адресата, висловлене в початковій
компліментарній формулі. Протокольні формули є обов’язковим складовим
елементом багатьох дипломатичних документів: особистих послань глав
держав і урядів, особистих і вербальних нот, пам’ятних записок, переданих із
кур’єром, вірчих і відкличних грамот. Існують дві основні тенденції щодо
стилю протокольних формул: - французька, або європейська; - англо-
американська, поширена в англомовних країнах. Різниця між ними полягає в
особливостях формули звертання, заключного компліменту та написання
адреси. Англо-американський стиль складання дипломатичних документів
передбачає ширше використання напівофіційної і приватної кореспонденції.
Форма і стиль документів дипломатичного листування України ближчі до
французького стилю.

3. Правильність написання титулу, імен та прізвища адресата, а також

офіційних назв держав. Ці власні назви мають точно відповідати записам в
офіційних документах, які виходять від іншої сторони. Це особливо
стосується складних імен і прізвищ, наприклад, арабських, іспанських тощо.
При цьому жодних перекручень і, здавалося б, на наш погляд, закономірних
скорочень не має бути. Наприклад, повний титул глави Малайзії звучить так:
Його Величність Султан Азлан Шах, Верховний глава Малайзії, Аконг
Малайзії, а глави держави і уряду Брунею-Даруссалам – Його Величність
Султан Сер Муда Хассанал Болкіах Муіззадін Ваддаулах Султан і Глава
держави, Прем’єр-міністр Брунею-Даруссалам. Правильне написання
офіційних назв держав є важливим у дипломатичному листуванні, оскільки
може мати політичне значення.
4. Урахування правила альтернату (почергового старшинства) – принцип,
згідно з яким кожній стороні надано право зайняти в порядку ротації почесне
(перше) місце. Правило альтернату визначає послідовність розміщення
різномовних текстів дипломатичної документації, а також порядок
згадування власних назв, абревіатур, представників, назв мов сторін та
проставляння підписів і печаток тієї сторони, якій належатиме примірник
дипломатичного документа. Зокрема в дипломатичній кореспонденції назву
держави, установи тощо сторони-адресанта ставлять на перше місце.

5. Дотримання принципу взаємності під час вибору форми документа та

формул увічливості. Зокрема, на вербальну ноту прийнято відповідати
вербальною нотою, на особистий лист – особистим листом, на візитну картку
– візитною карткою. Вважають неввічливим на особистий лист відповісти
вербальною нотою, як і на лист з особистим підписом – листом із
надрукованим прізвищем. Крім того, протокольні мовні формули, які вжито в
документі-відповіді, мають відповідати протокольним мовним формулам, які
було вжито в отриманому документі.

6. Обов’язковість відповіді. Є таке протокольне правило: кожний

дипломатичний документ вимагає відповіді. Відсутність відповіді в
дипломатії сприймають як відповідь негативного характеру. Затримка
відповіді на отриману ноту – серйозне порушення дипломатичного
протоколу. Якщо немає особливих причин, відповідь на ноту, лист, інший
дипломатичний документ слід надавати в найкоротший термін. На візитну
картку – протягом 24 годин, на телеграму, лист – від 3 до 10 днів. Не
вимагають відповіді лише прощальна нота глави представництва, який
від’їжджає з країни, лист із подякою за виявлену гостинність, лист із
висловленням співчуття. Дипломатичні документи вручає особисто адресату
посол або посланник. Їх також направляють із кур’єром і віддають під
розписку спеціальній уповноваженій особі. Через кур’єра надсилають
дипломатичні документи, які, як правило, містять інформацію технічного,
протокольного та організаційного характеру. Надсилати дипломатичну
кореспонденцію поштою не рекомендують. Поштою можна розсилати лише
запрошення на дипломатичні прийоми, а також вітальні телеграми та
телеграми із висловленням співчуття. Дипломатичні документи повинні
мати бездоганний зовнішній вигляд. Їх слід друкувати на папері вищого
ґатунку машинного різання, як правило, формату А-4, й бездоганного
зовнішнього вигляду. Більшість дипломатичних документів друкують, крім
приватних листів напівофіційного характеру (їх іноді ще пишуть від руки).
Але при цьому, якщо автор листа хоче висловити адресатові знаки особливої
поваги, звертання до нього («Шановний пане Посол», «Пане Міністр» тощо),
а також заключний комплімент («Із найкращими побажаннями», «Щиро
Ваш» тощо) він напише власноруч, хоча решту тексту буде надруковано. Для
відправлення дипломатичних документів використовують конверти,
відповідні за розміром і якістю. Документ можна складати лише навпіл
аркуша. Деякі знавці дипломатичного протоколу радять взагалі не згортати
дипломатичні документи, які відсилають.

(Правила протоколу дипломатичного листування:

1. Правильний вибір виду документа. Вид документа має відповідати

кожному конкретному випадку. Наприклад, для вирішення поточних справ,
технічних питань, прискорення видачі віз, реєстрації автомобіля, тощо
обирають вербальну ноту; для інформування про позицію держави стосовно
того чи іншого питання прийнято користуватися особистою нотою,
меморандумом.
2. Дотримання протокольних формул – етикетних мовних формул, якими
висловлюють повагу до адресата. Це:
- звертання – етикетна формула, що в шанобливій формі називає того, до
кого звернене повідомлення;
- висловлення поваги – етикетна формула, що фіксує факт засвідчення
поваги до адресата;
- заключний комплімент – етикетна формула, що підкреслює та підсилює
засвідчення поваги до адресата, висловлене в початковій компліментарній
формулі.
3. Правильність написання титулу, імен та прізвища адресата, а також
офіційних назв держав. Ці власні назви мають точно відповідати записам в
офіційних документах, які виходять від іншої сторони. Це особливо
стосується складних імен і прізвищ, наприклад, арабських, іспанських
тощо. Наприклад, повний титул глави Малайзії звучить так: Його Величність
Султан Азлан Шах, Верховний глава Малайзії, Аконг Малайзії, а глави
держави і уряду Брунею-Даруссалам – Його Величність Султан Сер Муда
Хассанал Болкіах Муіззадін Ваддаулах Султан.
4. Дотримання принципу взаємності під час вибору форми документа та
формул увічливості. Зокрема, на вербальну ноту прийнято відповідати
вербальною нотою, на особистий лист – особистим листом, на візитну картку
– візитною карткою. Вважають неввічливим на особистий лист відповісти
вербальною нотою, як і на лист з особистим підписом – листом із
надрукованим прізвищем.
5. Обов’язковість відповіді. Є таке протокольне правило: кожний
дипломатичний документ вимагає відповіді. Відсутність відповіді в
дипломатії сприймають як відповідь негативного характеру. Затримка
відповіді на отриману ноту – серйозне порушення дипломатичного
протоколу. Якщо немає особливих причин, відповідь на ноту, лист, інший
дипломатичний документ слід надавати в найкоротший термін. На візитну
картку – протягом 24 годин, на телеграму, лист – від 3 до 10 днів. Не
вимагають відповіді лише прощальна нота глави представництва, який
від’їжджає з країни, лист із подякою за виявлену гостинність, лист із
висловленням співчуття.)