КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Т. І. ШИНКАРЕНКО

ДИПЛОМАТИЧНИЙ ПРОТОКОЛ
ТА ЕТИКЕТ

Навчальний посібник

V'-'

2-е видання, доповнене

Рекомендовано Міністерством
освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів

2009
ІЗШ
КИЇВСЬКИЙ^ І ІГ.ІІ ^УНІВЕРСИТЕТ
 УДК 341.75(075.8)
ББК66.49я73 '

Ш62 н
.

Рецензенти:
д-р екон. наук, проф. М.А. Дудченко,
канд. іст. наук, проф. М.А. Кулінич,
канд. політ, наук, доц. Т.В. Сьомик
І
І
Рекомендовано до друку ПЕРЕДМОВА

І
вченою радою Інституту міжнародних відносин
(протокол № 6 від 27 грудня 2007 року)
Активна участь України, як і будь-якої іншої держави, у міжнародному
спілкуванні вимагає дотримання певних загальновизнаних правил, тра-
дицій і умовностей, сукупність яких називається дипломатичним прото-
колом. Дипломатичний протокол - важливий інструмент дипломатії, який
має провідне значення для успішної зовнішньополітичної діяльності. Ди-
Шинкаренко, Т.І. пломатичний протокол у тій чи іншій формі охоплює всі сторони міждер-
жавної співпраці, починаючи від визнання нових держав і урядів, до по-
Ш62 Дипломатичний протокол та етикет : навч. посібник / Т.І. Шинкарен-
рядку розміщення в автомобілях під час візитів іноземних делегацій. До-
ко. - 2-е вид., доп. - К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський
університет", 2009. - 296 с. тримання протокольних норм дозволяє створити атмосферу дружби,
партнерства під час візитів, самітів, міжнародних конференцій, сприяє
І5ВМ 978-966-439-221-8 переговорному процесові, забезпечує ефективні міждержавні стосунки.
Протокольна служба грає помітну роль у справі організаційно-
протокольного забезпечення міждержавних контактів. На протокольну
Розкрито джерела, базові принципи, основні поняття, терміни та категорії, службу зовнішньополітичного відомства покладена також функція здійс-
що складають сутність дипломатичного протоколу, церемоніалу та етикету. Ви- нення поточного контролю за дотриманням загальновизнаних правил і
світлено сучасні тенденції розвитку дипломатичного протоколу, а також особли-
вості вітчизняної протокольної практики, церемоніалу, функціонування протоко- норм міжнародної ввічливості, зокрема щодо надання дипломатичних
льної служби України. Охарактеризовано організаційно-протокольні положення привілеїв та імунітетів.
роботи з іноземними партнерами. З метою забезпечення дотримання загальноприйнятих міжнародних
Для студентів вищих навчальних закладів, які вивчають міжнародні відноси- норм, правил, традицій, організації офіційних заходів, удосконалення й
ни, політологію, державне управління, міжнародний бізнес, і всіх тих, хто бере оптимізації порядку проведення в Україні заходів протокольного і цере-
участь у міжнародному співробітництві.
моніального характеру, 22 серпня 2002 р. Указом Президента України
було затверджено Положення "Про Державний Протокол і Церемоніал
УДК 341.75(075.8) України". Базуючись на загальновизнаних нормах дипломатичного про-
ББК 66.49я73 токолу, цей нормативний документ визначив основні засади і правила
Державного Протоколу і Церемоніалу України, а також засади забезпе-
Гриф надано Міністерством освіти і науки України
чення їхнього дотримання. Основним завданням Державного Протоколу
(лист № 1 . 4 / 1 8 - Г - 4 2 7 від 2 3 . 0 2 . 0 7 ) та Церемоніалу України є забезпечення засобами і нормами дипломати-
чного протоколу зовнішньополітичних заходів України, застосування
© Шинкаренко Т.І., 2007 єдиної протокольної практики при зустрічі і проводах іноземних офіцій-
ІЗВИ 978-966-439-221-8 © Шинкаренко Т.І., 2009, зі змінами них делегацій, здійснення візитів українського керівництва до іноземних
© Київський національний університет імені Тараса Шевченка, держав, проведення внутрішніх заходів за участю дипломатичного кор-
ВПЦ "Київський університет", 2009 пусу та представницької роботи з ним. Дотримання Державного Прото-
!! !'; цю::альча бібліотека України
колу та Церемоніалу України забезпечують структурні підрозділи з пи-
тань протоколу Секретаріату Президента України, Верховної Ради Укра-
їни, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних
справ України та інших органів виконавчої влади.
В умовах глобалізації поступово зникає межа між внутрішньою і зов-
нішньою політикою. Проблеми, які раніше вважались виключно внутрі-
шньою справою тієї чи іншої країни, все частіше вирішуються на міжна-
родному рівні, зусиллями різних акторів. В наш час міжнародне спілку-
вання перестало бути прерогативою лише професійних дипломатів. В
рамках державних структур постійно розширюється коло відомств, які ПОНЯТТЯ ДИПЛОМАТИЧНОГО
безпосередньо виходять на міжнародну арену й вступають у взаємодію
зі своїми партнерами за кордоном. Зростає роль сііііеп діріотасу (гро- ПРОТОКОЛУ, ЦЕРЕМОНІАЛУ ТА
мадянської дипломатії), оскільки трансформація державного суверенітету
й нові технології дозволяють непрофесійним дипломатам - підприємцям, ЕТИКЕТУ
службовцям, діячам неурядових організацій, представникам місцевих
органів влади тощо виходити на міжнародну арену поза державним
апаратом. Отже, принципово змінюється актуальність проблеми культу-
ри міжнародного спілкування, важливою складовою якої є дипломатич-
ний протокол та етикет.
Навчальний посібник "Дипломатичний протокол та етикет" включає в 1.1. Предмет, принципи, значення
себе передмову, десять розділів, додатки, список рекомендованої літе дипломатичного протоколу
ратури. В кінці кожного розділу містяться питання для самоконтролю і
завдання для самостійної роботи з окресленої проблематики. Поряд з
характеристикою особливостей протокольної практики в царині суто Активна участь України, як і будь-якої іншої держави, у міжнародному
професійної дипломатичної діяльності, а також у сфері державного про
спілкуванні вимагає дотримання певних загальновизнаних правил, традицій
токолу в посібнику висвітлені організаційно-протокольні положення ро
і умовностей, сукупність яких називається дипломатичним протоколом.
боти з іноземними партнерами (установлення протокольного старшинст
У вітчизняній і зарубіжній літературі зустрічається багато визначень
ва, організація проведення ділових візитів, дипломатичних прийомів то
поняття "протокол", як правило, у вигляді словосполучення "диплома-
що), наведені основні правила дипломатичного етикету. ,; *
Навчальний посібник розроблений з урахуванням досвіду викла- тичний протокол". Слово "протокол" походить від грецького ргоіокоііоп
дання нормативного курсу "Дипломатичний протокол та етикет" студе- (ргоіоз - перший, коїіа - клеїти). У Візантії термін "протокол" означав
нтам Інституту міжнародних відносин Київського національного універ- перший аркуш, приклеєний до манускрипту, з помітками про його зміст. У
ситету імені Тараса Шевченка. Навчальний посібник може бути корис- Візантії під цим терміном також розуміли правила оформлення докумен-
ним не лише для студентів, які вивчають міжнародні відносини, держа- тів для надання останнім юридичної сили. У середні віки до цього понят-
вне управління, міжнародний бізнес, а й організаторам і учасникам тя додалось і ведення архівної справи. Пізніше слово "протокол" стало
міжнародного співробітництва, діловим людям, всім особам, які турбу- вживатися стосовно дипломатії і дипломатичної служби, розширювався
ються про власний імідж. його зміст: крім правил оформлення дипломатичних документів, до дип-
ломатичного протоколу стали відносити питання етикету і церемоніалу,
пізніше - привілеїв та імунітетів дипломатів.
Термін у своєму сучасному значенні почав використовуватися з часів
Віденського конгресу (1815 р.). Участь у засіданнях Конгресу, різних уро-
чистостях, прийомах монархів, міністрів, видатних політичних діячів,
представників аристократії та генералітету, дипломатів створювала про-
 блеми із визначенням старшинства, що вимагало чіткої документальної
регламентації цього питання - "протоколювання".
Авторитетні американський і французький дипломати Джон Вуд та
Жан Серре у книжці "Дипломатичний церемоніал і протокол" визначили
поняття "протокол" як "сукупність правил поведінки урядів та їхніх пред-
ставників з офіційних і неофіційних приводів" 1. Ральф Джордж Фельтхем
в "Настільній книзі дипломата" сформулював поняття "протокол" як "офі-
ційну дипломатичну поведінку" 2. Відомий Оксфордський словник так
тлумачить цей термін: "Протокол - офіційна формальність та етикет,
яких особливо дотримуються під час державних нагод" 3. О.П. Селянінов
у навчальному посібнику "Дипломатичні відносини держав" дає таке ви-
значення: "Під дипломатичним протоколом прийнято розуміти сукупність
правил, звичаїв, традицій, умовностей, які набули характеру загальнови-
знаних норм ввічливості у дипломатичних зносинах держав" 4.
Найбільш докладне визначення поняття "дипломатичного протоколу"
дає Українська дипломатична енциклопедія: "Дипломатичний протокол
- сукупність загальноприйнятих норм, правил, традицій і умовностей,
яких дотримуються уряди, державні установи, відомства закордонних
справ, дипломатичні представництва, міси та представництва при
МО, офіційні особи та члени їх родин у міжнародному спілкуванні" 5'.
Стосовно практики конкретної держави зазначені правила, традиції й
умовності визначають поняттям "державний протокол". Положення про
Державний протокол та Церемоніал України, затверджене Указом Пре-
зидента України від 22 серпня 2002 р., визначає Державний протокол та
Церемоніал України як "сукупність вимог щодо забезпечення єдиного
порядку проведення офіційних заходів за участю Президента України,
Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Міністра за-
кордонних справ України, інших вищих посадових осіб України з ураху-
ванням загальноприйнятих міжнародних норм, правил і традицій, а та-
кож національних традицій України" 6. ' -
В останні роки, перш за все у зв'язку зі зростанням недержавного се-
ктора економіки, розвитком підприємницької діяльності в пострадянських
країнах, виходом на міжнародну арену великих фірм і компаній, досить
активно почало використовуватися поняття "ділового протоколу". В кни-
гарнях можна побачити літературу з відповідною назвою, у програмах
1
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - С. 36.
2
Фельтхзм Р.Дж. Настольная книга дипломата. - Мн., 2001. - С. 282.
3
(Мого1 Оісііопагу ої Сиггепі Епдіізп. - ОхЬггі Упіуегзііу Ргезз, 1992.
Селянинов О.П. Дипломатические отношения государств: Принципьі, формьі и
методьі. - М., 2004. - С. 173.
5
Українська дипломатична енциклопедія. - К., 2004. - Т.2. - С. 366.
6
Положення про Державний протокол та Церемоніал України, затверджене Ука
зом Президента України від 22 серпня 2002 р.
6
вищих навчальних закладів з'явились однойменні назви дисциплін. На
нашу думку, підміна понять "діловий етикет" і "ділова етика" поняттям
"діловий протокол" є хибною. Виходячи з того, що протокол - це сукуп-
ність норм і правил, які визначають зовнішні форми міждержавних відно-
син, його суб'єктами є:
• вищі посадові особи (глави держав та урядів, голови парламентів,
міністри тощо);
• глави дипломатичних представництв та консульських місій, дипло
матичний і консульський персонал місій;
• міжнародні посадові особи, представники держав в міжнародних
міжурядових організаціях;
• керівники і члени офіційних делегацій у міжнародні організації та на
міжнародні конференції, наради тощо; надзвичайні
посли і надзвичайні уповноважені глав держав і урядів;
• дружини та чоловіки перерахованих вище функціонерів.
Таким чином, норми протоколу стосуються виключно офіційного спіл-
кування між країнами, міжнародними організаціями, тоді як зовнішні фо-
рми міжнародного спілкування неурядових організацій та представників
ділових кіл визначають правила міжнародної ввічливості та етикету.
Міждержавні норми спілкування, у тому числі протокольні, почали
складатись з появою державних утворень, оскільки існувала потреба у
виробленні правил, умовностей поведінки, які б забезпечували можли-
вості ефективного міждержавного спілкування. У наш час у міждержав-
ному спілкуванні бере участь близько 200 країн, які мають власні націо-
нальні, культурно-історичні, релігійні, мовні особливості. Отже, нормаль-
не міждержавне спілкування не можливе без загальноприйнятих універ-
сальних принципів взаємовідносин. У процесі розвитку міждержавних
контактів з'явилась потреба в інструменті, який би дозволив різним дер-
жавам спілкуватися між собою без ущемлення власного національного
престижу й гідності, при цьому демонструючи повагу до інших держав як
до рівних партнерів. Саме таким інструментом і став дипломатичний
протокол. Розширення сфери міжнародного спілкування, формування
конференційної дипломатії збільшили потребу у протоколі, сприяли по-
яві та закріпленню нових протокольних норм.
Можна стверджувати, що жодна із форм діяльності в міждержавному
спілкуванні не обходиться без дотримання правил протоколу. Чітке до-
тримання протокольних норм обов'язкове при визнанні нових держав,
встановленні дипломатичних відносин, під час призначення глав дипло-
матичних представництв, вручення вірчих і відкличних грамот. Згідно із
нормами дипломатичного протоколу здійснюються дипломатичні візити,
проводяться бесіди, переговори, підписуються міжнародні договори, ор-
ганізуються зустрічі та проводи офіційних делегацій, скликаються міжна-
родні наради, конференції, здійснюється реагування на різного роду свя-
7
 ткові, а також траурні події в іноземних державах. Відповідно до вимог
протоколу проводяться дипломатичні прийоми, ведеться дипломатичне
листування, представницька робота з дипломатичним корпусом.
Складовими дипломатичного протоколу є:
• порядок встановлення дипломатичних відносин, початку і завер
шення місії дипломатичних представників;
• порядок встановлення консульських відносин, початку і завершен
ня консульської місії;
• порядок дотримання державного, службового і протокольного ста
ршинства;
• організаційно-протокольне забезпечення візитів офіційних інозем
них делегацій;
• офіційне й дипломатичне листування;
• державні церемонії;
• етикет державної символіки;
• офіційні та неофіційні прийоми;
• привілеї та імунітети дипломатів;
• реагування на урочисті, святкові, траурні події в інших державах;
ф • протокол багатосторонньої дипломатії; ' '
• протокол дружин дипломатів, офіційних осіб;
• дипломатичний етикет.
Норми дипломатичного протоколу за своєю суттю є універсальними.
Для всіх країн незалежно від їх соціально-економічного ладу і політичної,
економічної та військової могутності діють однакові протокольні правила
й норми. В їх основі лежить визнання державного суверенітету, рівності,
повага до незалежності й територіальної цілісності держави, невтручан-
ня у її внутрішні справи. При всіх відмінностях у взаємовідносинах між
державами загальновизнано, що кожний дипломат користується в країні
перебування однаковими привілеями й імунітетами у відповідності до
його рангу. З іншого боку, всі дипломати зобов'язані поважати протокол
країни перебування. Аналогічно різниця між ритуалами зустрічі вищих
І
посадових осіб іноземних держав у тій чи іншій країні визначається різ-
ницею державних посад, які вони обіймають, а не тим, яку країну, велику
чи малу, вони представляють.
Норми дипломатичного протоколу базуються на принципі "міжнарод-
ної ввічливості", який передбачає шанобливе й поважне ставлення до
всього, що символізує і представляє державу. Під міжнародною ввічли-
вістю розуміють акти добросусідства, дружелюбності, гостинності, під-
кресленої поваги, а також скасування формальностей, надання пільг,
привілеїв та послуг іноземним державам та їхнім громадянам не в силу
вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави, яка здійснює
такі акти. Міжнародна ввічливість не допускає жодних образливих дій по
8
І
відношенню до інших держав, їхніх представників, державних символів.
Під поняттям "міжнародної ввічливості" також розуміють сукупність зага-
льноприйнятих в міжнародній практиці правил етикету, шанобливості й
поваги, які дотримуються у міждержавних відносинах. Порушення прин-
ципу міжнародної ввічливості, особливо зумисне, розглядається як нане-
сення шкоди гідності й авторитету державі.
Загальновизнаним принципом міждержавних відносин є принцип вза-
ємності, відповідно до якого держави повинні будувати відносини між
собою на взаємовигідній, рівноправній основі, з урахуванням законних
інтересів іншої сторони. Прийнявши представника іноземної держави у
себе в країні не на належному рівні, важко розраховувати на вияв гос-
тинності до свого представника за кордоном. На основі взаємності дер-
жава може вживати належні заходи у відповідь на будь-яку акцію з боку
іншої держави (залежно від характеру цих акцій). Однак застосування
принципу взаємності вважається неприпустимим, коли відповідні дії су-
проводжуються порушенням міжнародно-правових норм або загально-
прийнятих норм людяності та моралі.
У міжнародному праві застосовується поняття реторсії (геіогзіо -
лат., тобто зворотна дія), під яким розуміються заходи, вжиті державою у
відповідь на нанесену їй моральну або матеріальну шкоду, недружні,
але без порушення норм міжнародного права. Заходи, вжиті в порядку
реторсії, повинні бути пропорційними актові, який її спричинив, і припи-
нятись із моменту відновлення попереднього стану у відносинах між
державами. Як правило, такі заходи є аналогічними за змістом недруж-
ньому актові, який детермінував реторсію. Вони полягають в обмеженні
тих інтересів держави, яка вчинила недружній акт, що не охороняються
міжнародним правом. Наприклад, мова може йти про обмеження на сво-
їй території прав громадян та юридичних осіб тієї держави, яка першою
поставила в дискримінаційні умови на власній території громадян та
юридичних осіб держави, що застосовує реторсію; відкликання посла
або вислання дипломатичних агентів держави, яка напередодні вислала
таку ж саму кількість дипломатів держави, що застосовує реторсію; ска-
сування запланованих візитів до іншої держави тощо.
Деяким протокольним нормам надана юридична сила міжнародними
правовими актами. Водночас більшість норм базується на традиціях
міжнародної ввічливості, носить узгоджений характер. Однак загаль-
новизнані норми і правила протоколу дотримуються всіма державами
однаково. Відхилення від них, їх порушення або довільна зміна однією із
сторін можуть викликати серйозні ускладнення у відносинах між держа-
вами. Так, відхід від таких протокольних норм, як виявлення пошани
державному прапору, виконання гімну держави, черговість у порядку
представлення дипломатів високій особі у країні перебування, у розса-
джуванні делегацій на міжнародних конференціях, дипломатів на дип-
 ломатичних прийомах тощо розглядається як приниження престижу, че
сті й гідності держави. У дипломатичній практиці відомо чимало випадків,
коли через зневажливе ставлення до протоколу, а подеколи через сві
доме відхилення від його правил, створювалися конфліктні ситуації, по
гіршувались відносини між державами.
Водночас протокол не можна вважати космополітичною категорією,
що однаково застосовується в міжнародному спілкуванні незалежно від
цілей зовнішньої політики держави. Крім уніфікованих протокольних пра
вил, які мають характер міжнародно визнаного звичаю, існують специфі
чні правила державного протоколу окремих країн. їх походження зумов
лене національними традиціями, ритуалом різних епох. Наявність етно-
національних норм урізноманітнює і збагачує протокольну практику. З
іншого боку, створення моделі національного протоколу - важливий за
сіб формування іміджу держави, її самоідентифікації та упізнавання у
світовому співтоваристві. Так, наприклад, немає будь-яких єдиних писа
них або усних норм міжнародного права, які зобов'язували б держави
надавати строго визначені почесті главі іншої держави під час його офі
ційного візиту в країну. Кожна держава дотримується своїх правил при
йому іноземних гостей різного рівня, керуючись чинною міжнародною
практикою, взаємністю, національними традиціями та звичаями народу.
Ці особливі правила протоколу є відображенням різних традицій та різ
ної історії. Проте шкала норм протоколу всіх країн має спільний початок
відліку - міжнародну ввічливість. . ного представника змусив фінів скасувати раз і назавжди цю частину
Дипломатичний протокол слід розглядати не лише як кодекс міжна-
родної ввічливості, але і як важливий тонкий політичний інструмент
дипломатії, підпорядкований цілям і завданням зовнішньої політики.
Історія дипломатії знає багато прикладів "протокольних демонстрацій",
які використовувалися тією чи іншою стороною для реалізації певних
зовнішньополітичних цілей. Під "протокольною демонстрацією" розумі-
ють коригування певною країною традиційних протокольних норм у конк-
ретній ситуації з метою підкреслення нюансів міждержавних відносин.
Наприклад, у 1963 р. заступник завідуючого протокольним відділом МЗС
СРСР В.Карягін був делегований в якості старшої особи для зустрічі в
аеропорту заступника держсекретаря США В.А.Гаррімана, хоча за про-
токолом цю місію повинен був виконати заступник міністра закордонних
справ. Таким чином радянська сторона продемонструвала своє невдо-
волення тогочасною політикою США у Південно-Східній Азії. Приклади
протокольних демонстрацій знає і новітня історія України. Так, під час
саміту Україна-НАТО у Празі восени 2002 р. розміщення учасників заходу
було здійснене не за традиційною англійською, а за французькою
абеткою, унаслідок чого президент України не сидів поруч із президен-
том США і прем'єр-міністром Великобританії. Ця протокольна демон-
10
страція була використана для висловлення незадоволення західних
держав роллю України у "кольчужному скандалі".
"Порушення" протокольних норм використовується і для демонстрації
особливих стосунків між державами залежно від тих чи інших обставин.
Наприклад, у 2000 р. прем'єр-міністр Японії І.Морі, демонструючи під-
креслену гостинність, особисто зустрів біля трапа літака президента РФ
В.Путіна, який прибув з візитом до Японії. Продовжуючи порушувати
протокол, прем'єр-міністр провів президента Росії безпосередньо до
палацу Акасака в центрі Токіо, який на час візиту став резиденцією
В.Путіна. Відповідна протокольна демонстрація підкреслювала особ -
ливий зміст і значення для Японії візиту російського керівника.
Зауважимо, що якщо протокольна норма, яка передбачає надання
почестей, була застосована одного разу, то вона вже не може бути дові-
льно опущеною наступного разу щодо одного й того ж самого партнера
або особи, яка займає те ж становище і за тих же обставин. Таким чи-
ном, можна стверджувати, що протокол за своєю природою є консерва-
тивним. Кожен прецедент у протоколі може стати нормою, а якщо нор-
ми відміняються, то це теж прецедент, який повинен стати нормою. На-
приклад, у 20-ті роки у Фінляндії діяв церемоніал вручення іноземними
послами вірчих грамот, згідно із яким на площі перед президентським
палацом вишиковувалась почесна варта і виконувався державний гімн
країни, яка акредитувала посла. Приїзд першого радянського повноваж-
церемоніалу, щоб запобігти звучанню державного гімну СРСР, яким тоді
був "Інтернаціонал".
Цікавий приклад трансформації протокольного прецеденту у прото-
кольну норму містить історія протоколу Радянського Союзу. У 1961 р.
перед візитом до СРСР президента Індонезії Сукарно посол СРСР у цій
країні надіслав пропозиції індонезійської сторони щодо програми пере-
бування гостя, де повідомив про побажання президента, щоб під час
церемонії зустрічі був даний Салют націй на його честь. Індонезійська
сторона посилалась на необхідність дотримання взаємності, оскільки під
час візиту до Індонезії М.С. Хрущова Салют на його честь було дано.
Вирішено салютувати на полі Внуківського аеродрому, чим було створе-
но прецедент. Після Сукарно в Москві чекали прибуття президента Гани
Кваме Нкрума. Його посол Д.Б.Елліот поставив питання про Салют на -
цій, як про щось уже само собою зрозуміле. Після цих подій артилерійсь-
кий салют почали давати на честь керівників партій і держав країн соціа-
лістичного табору і глав усіх інших держав, які прибували до СРСР з
офіційним візитом. Оскільки логіка прецеденту в протоколі має виріша-
льне значення, а офіційної регламентації протокольної практики органі-
зації візитів на вищому рівні тоді ще не було, ця церемоніальна норма
проіснувала в Радянському Союзі до кінця 1969 р.
11
 Хоча протокольна практика і вимагає жорсткого дотримання певних
правил та дипломатичних стандартів, вона, рахуючись з реаліями сього-
дення, динамізмом, з яким розвиваються міжнародні відносини, не ви-
ключає певної творчості та імпровізації в протокольній роботі. У рамках
загальновизнаних в міжнародній практиці норм можливі більш-менш ши-
рокі варіації: залежно від стану відносин між країнами, виходячи з полі-
тичних завдань, що стоять при практичному застосуванні, завжди є мож-
ливість надавати різних відтінків протокольним правилам. Можливі бі-
льша чи менша урочистість, збільшення чи зменшення кількості учасни-
ків офіційних церемоній, підвищення чи зниження рівня представництва
на них, надання більшого чи меншого ступеню офіційності різним захо-
дам. Проте в усіх випадках слід бути надзвичайно обережними. Необхід-
но завжди пам'ятати про те, що будь-яке відхилення від норм, що скла-
лися, буде помічено й отримає належну оцінку.
Під впливом глобальних факторів відбувається процес трансформації
міжнародної протокольної практики в напрямку її певної демократизації.
Сучасній протокольній практиці більшості країн притаманний чітко
виражений прагматичний підхід до питань протоколу, етикету й церемо-
ніалу. Він позбавлений зайвої помпезності, стає більш раціональним, *
йому притаманні діловитість, прагнення до новаторства. Наприклад, у
сучасному протоколі візитів на вищому рівні акцент робиться на діловій
частині. Скоротились строки таких візитів, під час їх проведення в багатьох
країнах відмовились від надмірно помпезних церемоніальних елементів,
запроваджено вартісне обмеження протокольних подарунків. Прикладом
раціоналізації сучасного протоколу є і спрощення деяких дипломатичних
церемоніалів, зокрема церемоніалу вручення вірчих грамот,
демократизація підходу до форми одягу дипломатів тощо. Водночас цей
процес можна охарактеризувати саме як процес прагматизації, а не
спрощення дипломатичного протоколу. Протокольна норма залишається
стійкою, змінюється лише її зовнішня церемоніальна сторона.
Таким чином, дипломатичний протокол у тій чи іншій формі охоплює
всі сторони міждержавної співпраці, починаючи від визнання нових дер-
жав і урядів до порядку розсадки в автомобілях при візитах іноземних
делегацій. Протокол допомагає демонструвати повагу до інших держав,
не зашкоджуючи власному престижу, національній гідності, тим самим
забезпечуючи ефективні міждержавні стосунки. Дипломатичний прото-
кол дозволяє створити атмосферу дружби, зміцнити співробітництво під
час візитів, самітів, конференцій тощо. Дотримання протоколу сприяє
переговорному процесові. Як уже зазначалося, дипломатичний протокол
- політичний інструмент дипломатії, який має провідне значення для
успішної зовнішньополітичної діяльності.
Дипломатичний протокол - зразок міжнародного спілкування, на який
орієнтуються державні та бізнесові структури, приватні особи. Представ-
12
ники бізнесу, які залучаються до міжнародної діяльності, потребують
стабільних універсальних інструментів такої діяльності, якими, зокрема,
є правила й норми ділового етикету, що формувався за зразком дипло
матичного протоколу й етикету (порядок зустрічей і проводів іноземних
делегацій, нанесення візитів, ведення переговорів, організація прийомів
тощо). Знання і дотримання протокольних норм - елемент іміджу люди
ни не лише вихованої та культурної, але й надійної, обов'язкової, яка
заслуговує на довіру. Представники західного ділового світу - від керів
ників банків і крупних фірм до власників середніх підприємств - у пере
важній більшості досить уважно ставляться до дотримання протоколь
них норм і очікують на відповідне ставлення з боку партнерів та колег.
Щоб не потрапити у неприємну ситуацію і не виглядати "диваком", необ
хідно знати відповідні правила і норми. З іншого боку, на відміну від дип
ломатичного етикету діловий етикет дотримується не так суворо. У сфе
рі ділового спілкування його правила можуть бути менш регламентова
ними, більш гнучкими.
Як вважає Жюль Камбон, "Правила "протоколу" сьогодні здаються
дещо старомодними. Дехто ставиться до них благоговійно, дехто крити-
кує. І ті, й інші помиляються. Така вже властивість звичаїв: хоча їх крити-
кують, їм потрібно коритися. Не робити цього так само безглуздо, як не
знімати капелюха, входячи до церкви, або взуття, входячи до мечеті. Не
настільки все не має смислу в цих урочистих дрібницях. Іноземні агенти
є представниками чогось такого, що вище за них. Почесті, що надаються
їм, звернені до глави держави, представниками якого вони є. "Протокол"
не знає народів-переможців та народів-переможених. Він навіть воро-
жим націям наказує дотримуватися взаємної поваги, незалежно від спів-
відношення сил. Ця формальність свідчить про повагу до гідності та не-
залежності слабких націй, що вже немало"7. Як би не складалися норми
дипломатичного протоколу протягом історії, яких би особливостей вони
не набували, сьогодні вони демонструють високу культуру, рівність та
взаємну повагу держав.
1.2. Поняття дипломатичного церемоніалу
Під церемоніалом розуміється урочистий офіційний акт, проведен-
ня якого передбачає чітко встановлений порядок, строгу однознач-
ність дій учасників. Термін "церемоніал" походить від латинського слова
7
Камбон Ж. Дипломат. - К., 1997. - С. 53.
13
 саегітопіа, яке означало культовий обряд, встановлений порядок про-
ведення урочистостей.
До розряду церемоніалів відносять, наприклад, вручення вірчих грамот,
урочисту зустріч глави іншої держави, проходження почесної варти, піднят-
тя державного прапора тощо. Слідування церемоніалу не лише надає не-
обхідну урочистість події, але й звільняє його учасників від побоювань вида-
тися незграбними або порушити який-небудь національний звичай.
На практиці часто ототожнюють поняття дипломатичний протокол і дип-
ломатичний церемоніал або використовують їх як слова-синоніми, зокрема,
визначаючи церемоніал як "строго регламентовану частину протоколу"8.
Дійсно, досить складно розрізнити, де задіяні протокольні або цере
моніальні норми (наприклад, при призначенні глав дипломатичних пред
ставництв, врученні вірчих та відкличних грамот, проведенні прийомів,
зустрічі та проводах високих гостей, скликанні міжнародних конференцій
тощо). Це пояснюється тим, що дипломатичний протокол та дипломати
чний церемоніал обслуговують сферу дипломатичних контактів між
суб'єктами міжнародного права, надаючи таким контактам формально
визначеного статусу та відповідного зовнішнього оформлення. Спільна
сфера застосування зумовлює глибоке проникнення і спорідненість цих
понять, до того ж вони мають спільну мету: підтримання та розвиток
ефективних дипломатичних контактів між міжнародними акторами.
* Водночас поняття дипломатичного церемоніалу й дипломатичного
протоколу мають і особливі риси. По-перше, вони різняться за джере
лом походження: на відміну від дипломатичного протоколу церемоніал
має корені не в державному началі, а в цивілізаційному і національно
му. Правила дипломатичного протоколу базуються на принципі "міжна
родної ввічливості", у поняття якої входить виявлення шани й поваги
до всього, що символізує та представляє державу. Церемоніал сфор
мувався в результаті історичного розвитку на основі національних осо
бливостей народів: їхнього світогляду та світосприйняття, релігії і куль
тури, характеру соціальних відносин, поняття про гостинність, а особ
ливо характеру ієрархічної структури суспільства. Церемоніал має у
своїй основі принцип ієрархічності та чиноповаги, який віддзеркалює
структуру та соціальний характер суспільства.
Щ слово "етикет" має в рідній мові два значення. Перше значення - це "яр-
Протягом довгого часу в дипломатичній практиці складалась тради-
ція, згідно з якою офіційні особи поділяються на більш і менш значущих.
Це було, зокрема, пов'язано із тим, що на дипломатичну службу часто
призначали осіб із шляхетськими титулами та значними фінансовими
можливостями, оскільки цим людям потрібно було вести діяльність при
монархічних дворах, контактувати з монархами та іншими провідними
особами держави. У системі таких відносин питання ієрархії набували
Михалькевич Г.Н. Зтикет международного общения. - Мн., 2004. - С. 7.
14
особливого значення. Відповідно, за Дж. Вудом і Ж.Серре, церемоніал -
це "зведення правил і звичаїв, які забезпечують офіційним особам пре-
рогативи, привілеї, імунітети"9.
Друга відмінність між поняттями дипломатичного протоколу і церемо-
ніалу полягає в тому, що на відміну від церемоніальних заходів норми
дипломатичного протоколу мають усталений та загальноприйнятий ха-
рактер, що забезпечується наявністю міжнародно-правових актів, які
регламентують деякі протокольні питання. Усталеність церемоніальних
норм забезпечується лише практикою окремих суб'єктів міжнародних
відносин. Участь іноземних представників у церемоніях не змінює його
державного характеру.
Протокол виокремлює із церемоніалу загалом церемоніал диплома
тичний як особливу сферу офіційної політичної діяльності, надаючи йому
офіційного статусу. У дипломатичній практиці використовується лише та
частина церемоніальних традицій, яка визнана допустимою державним
протоколом. Наприклад, в Індії особливо почесних гостей зустрічають,
одягаючи їм на шию вінки із квітів. Ця традиція знайшла своє відобра
ження в дипломатичній практиці індійського протоколу. В Україні існує
національна традиція зустрічати гостей хлібом і сіллю. Такі національні
особливості прийому гостя, власне церемонії, на сьогодні вже сприйма
ються як частини протоколу. Протокол кодифікує правила, які управля
ють дипломатичним церемоніалом у відносинах між суверенними дер
жавами, надаючи кожній із сторін прерогативи, привілеї та імунітети, на
які вони мають право. Отже, церемоніал створює рамки й атмосферу, у
яких повинні розгортатися миролюбні відносини між суверенними дер
жавами. У цьому контексті доречно згадати старовинний китайський ви
слів, що "церемоніал - це фіміам дружби". .
1.3. Поняття дипломатичного етикету
Етикет - зовнішня форма моральної сутності людини. Французьке
лик", "етикетка", "товарний знак". Друге - "церемоніал", "етикет". Другий,
сучасний зміст слово отримало у XVII ст., в часи Людовіка XIV. Тоді для
запрошення на придворні бали почали розсилатися спеціальні картки,
де були вказані час, місце, форма одягу, обов'язкові правила поведінки
9
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - С. 35.
15
 придворних на балу. Оскільки ці картки називалися "етикетками", самі
правила стали називатися "етикетом". Розрізняють кілька видів етикету:
• придворний етикет - строго регламентований порядок і форми об
ходження , встановлені при дворах монархів;
• дипломатичний етикет - сукупність правил і норм поведінки диплома
тів та офіційних осіб під час різних офіційних і неофіційних заходів;
• військовий етикет - зведення загальноприйнятих в армії правил, норм,
І Норми дипломатичного протоколу не були винаходом якоїсь однієї кра-
манери поведінки військовослужбовців в усіх сферах їхньої діяльності;
• світський етикет - сукупність правил і норм поведінки, які регламе
; зв'язків між ними стали складатися норми спілкування, включаючи прото-
нтують зовнішні прояви людських стосунків;
• діловий етикет - сукупність правил і норм поведінки, які регламен
тують відносини ділових людей.
Джерелом етикетних правил і норм є традиції, звичаї більш або менш
схожі у різних народів, які змінюються з плином часу або залежно від
національного та релігійного укладу конкретного народу. В основі дип-
ломатичного, світського й ділового етикету лежить стародавній принцип
людських стосунків - взаємної поваги та взаємної ввічливості. Ввічли-
вість була й залишається обов'язковою нормою всіх різновидів етикету.
Маючи єдину основу, дипломатичний, світський та діловий етикет харак-
теризуються наявністю аналогічних кінцевих цілей - робити можливим
панування гармонії у людських стосунках: діловий етикет - у робочих,
професійних відносинах, світський етикет - у приватному житті, дипло-
матичний етикет - в офіційних і дипломатичних зносинах.
Норми і правила світського етикету, основою яких є лицарство, полі-
тес, враховують стать і вік осіб, при цьому звання й посади є відносними
цінностями. Принципи й норми ділового етикету засновані на ієрархії та
владі. При цьому посада та титул є абсолютними цінностями, на яких
ґрунтується одне з основних правил ділового етикету - дотримання по-
рядку першості (перевага старшинства). Стать у даному випадку не віді-
грає значної ролі.
Більшість правил і норм дипломатичного, ділового, світського етике-
тів у тій чи іншій мірі співпадають. Відмінність між ними полягає в тому,
що дотриманню правил етикету дипломатами надається більшого зна-
чення, оскільки відхід від них або їх порушення може завдати шкоду пре-
стижу країни або її офіційним представникам і призвести до ускладнення
у взаємовідносинах держав. Таким чином, дипломатичний етикет менш
гнучкий, ніж діловий або світський етикет, більш консервативний.
16
1.4. Історія дипломатичного протоколу
їни чи групи дипломатів, вони - підсумок багатовікового спілкування дер-
жав. Протягом століть людський досвід накопичував і відбирав із нескін-
ченних повторень поведінки ті правила, умовності й традиції, що відпові-
дали інтересам підтримки спілкування. З появою держав і з розвитком
кольні. Ж.Камбон вважав, що протокол бере свій початок від звичаю ото-
чувати іноземних представників всіма можливими атрибутами ввічливості,
звичай став правилом, коли посольства перетворились у ПОСТІЙНІ МІСИ .
Форми дипломатичної діяльності поступово складались у процесі іс-
торичного розвитку з досвіду різних держав, серед яких у добу Серед-
ньовіччя і в Новий час провідну роль відігравали Візантія, Венеція, Свя-
тий Престол, Франція, особливо від часів Людовіка XIV. У дипломатичній
практиці Венеції і східних держав виразно відзначався вплив Візантії,
натомість у західноєвропейських державах домінував вплив двору Папи
Римського, пізніше французького двору 11. Поступово сукупність протоко-
льних норм і правил набували універсального міжнародного характеру.
Таким чином, засади дипломатичного протоколу зародились з практики
європейських держав і поширились на весь світ.
У минулому протокол повинен був не лише демонструвати взаємну
повагу господаря та гостя, а й бути гнучким інструментом політики, за
допомогою якого можна було, наприклад, продемонструвати іноземцям
велич та могутність держави, її непереможність перед зовнішніми воро-
гами. Надмірно урочистий дипломатичний церемоніал, який застосову-
вався у Візантії, мав саме таку мету. Уяву іноземців приголомшували
небувалою розкішшю вже під час першої аудієнції в імператора: перед
троном царя стояло золоте дерево, на якому щебетали золоті птахи; з
обох боків трону стояли позолочені леви, які били хвостами та ричали.
Посланець мав простягнутися ниць перед царем, а коли він піднімав го-
лову, то бачив, що трон, на якому сидів цар, піднявся до стелі, і що на
цареві вже інший багатий одяг. Під час першого прийняття посол лише
передавав вірчі грамоти та подарунки. Саме у Візантії вперше було ви-
користано вірчі грамоти, які писали на пергаменті вишуканим стилем
кольоровим чорнилом. Послам демонстрували військову могутність Кон-
стантинополя, звертали увагу на товщину міських стін, на неприступність
його укріплень. Перед послами проводили війська, які заради більшого
10
Камбон Ж. Дипломат. - К., 1997. - С. 52.
1
Ріеікіе\л/іс2 Е. РгоіокоІ сіуріотаіусгпа. - \Л/аг52а\л/а, 1992. - Р. 34.
17
 ефекту пропускались по кілька разів, змінюючи одяг та озброєння. Про-
воджали послів зі звуками труб та розгорнутими прапорами12.
Візантія була не єдиною країною, яка надавала "охорону" посольст-
вам. Часто під час "слідування посольства" до столиці стріляли з гармат,
грала військова музика. Саме демонстрація військової сили передувала
появі такої сучасної норми дипломатичного протоколу, як почесна варта.
Сьогодні в більшості країн світу на честь високих іноземних гостей під
час церемонії офіційної зустрічі виставляють військову почесну варту,
виконуються державні гімни, дається артилерійський салют 13.
Поява суверенних держав з сильною абсолютною владою, а також
постійних представництв з послами як особистими представниками су-
веренів зумовило розвиток протокольних і церемоніальних норм, покли-
каних, з одного боку, формувати культ суверена, з іншого - виказувати
повагу представникові іншого суверена. У тих умовах протокол і цере-
моніал відігравали важливу роль у дипломатичних зносинах, а їх пору-
шення було рівнозначне образі суверена, який надіслав посла.
XVI-XVIII ст. були часом, коли в Європі складався новий дипломатич-
ний протокол і церемоніал. Уже при імператорі Карлі V почесті, що нада-
валися послам при в'їзді і прийомі, одержали суворо встановлений хара-
ктер. У церемоніалі враховувалося значення кожної держави, посли якої
прибували в Іспанію. У XVI ст. поступово склався чин посольських при-
йомів і у Франції. Трохи простіше до церемоніалу ставилися довгий час
англійці. Але й в Англії з часів шанувальника французьких порядків Кар-
ла І Стюарта також установився визначений дипломатичний ритуал.
У XVI і XVII ст. при папському дворі існував, наприклад, такий поря-
док: урочиста аудієнція давалася папою, якого оточувала колегія карди-
налів, що складали консисторію. Посол зобов'язаний був вислуховувати
папу стоячи, з непокритою головою. Послів імператора, великих госуда-
рів і Венеціанської республіки приймали у великій, так званій Королівсь-
кій залі, послів інших государів - у малій, Герцогській залі. Були й такі
посли, яких папа приймав у своїх покоях, куди він на цей випадок запро-
шував лише деяких кардиналів, щоб посол не подумав, що для нього
складена консисторія. Герцог Савойський, отримавши титул кіпрського
короля, зажадав, щоб його послів папа приймав у великій залі. Коли йому
було в цьому відмовлено, він образився і на якийсь час перестав взагалі
надсилати свого представника до папи. Генуезька республіка про-
понувала папі кілька мільйонів золотом тільки за те, щоб її послів папа
приймав у великій залі. Папа відмовив їй у цьому під тиском Венеції, що
ніяк не бажала, аби Генуя була на одному рівні з нею. 13 вересня 1672 р.
у Римі побувала делегація государя московського. їй була дана аудієнція
12
История дипломатик -М., 1959. - Т . 1 . - С. 108-110.
13
Руденко Г.М. Основи дипломатичного протоколу. - К., 1996. - С. 11.
18
у великій залі, папа приймав її в оточенні п'ятнадцяти кардиналів. Мос-
ковського посла змусили здійснити таку ж церемонію, як і будь-якого
правовірного католика, - він повинен був зробити три глибоких уклони і
поцілувати папську туфлю. Під час звичайних аудієнцій папа сидів у
кріслі, оббитому червоним шовком. Послу дозволялось сидіти на табу-
реті, при цьому посол не міг покривати голову протягом усієї аудієнції.
У Франції послів коронованих осіб і папських нунціїв уводили до зали
прийому принци крові. Коли в 1635 р. до Франції прибув англійський по-
сол та з'явився до двору, що в цей час розміщувався за межами Парижа,
там не виявилось жодного принца крові. Посол заявив, що не зрушить з
місця доти, поки йому не буде надано особу - принца крові, який вво-
дить до двору. Довелось терміново посилати за принцом у Париж 14.
Здавна держави прагнули надати юридичної чинності деяким нормам
протоколу, перетворити їх у норми міжнародного права. У 1504 р. глава
римсько-католицької церкви, що претендував на верховенство серед
глав католицьких держав, спробував скласти "список монархів" як ключ
до вирішення суперечок, що постійно виникали між ними. Розміщення
держав у списку відбивало їхню відносну економічну й військову силу, а
також так звану порівняльну стародавність монархій. Однак "сила дер-
жав" не була постійною величиною, а "стародавність", не підкріплена
реальною силою, не могла бути переконливим аргументом
Протокольні правила старшинства довгий час були джерелом конфлік-
тів саме через те, що посол в добу абсолютних монархій розглядався як
"аііег едо" (друге я) глави держави, якого він представляв. Будь-яке пору-
шення привілеїв та імунітетів дипломатичного представника сприймалось
як особиста образа його государя. Саме тому виникали постійні суперечки
через дрібниці етикету, постійні намагання послів одержати такі ж почесті,
які були надані послу іншої держави, їхній острах принизити гідність свого
государя недостатньою увагою, виявленою до його посла
Дипломатична практика знає багато прикладів драматичних інцидентів
на цьому ґрунті. Один із них, який став хрестоматійним, стався ЗО вересня
1661 р. під час церемонії зустрічі шведського посла в Лондоні. За місце в
кортежі відбулась кривава сутичка між слугами іспанського посла Ватте-
вілля і французького посла д'Естрада. Людовік XIV, дізнавшись про цю
подію, наказав іспанському послу залишити Францію, а своєму представ-
нику в Мадриді надіслав інструкцію з вимогою сатисфакції: Ваттевілль
повинен бути покараний, крім того, Іспанія повинна зобов'язатись, що її
посли при всіх іноземних дворах надалі будуть поступатися місцем по-
слам Франції. В іншому випадку Франція погрожувала війною. Побоюю-
чись військових дій, король Іспанії направив особистого представника в
14
История дипломатик-М., 1959. -Т.1. - С. 240-241.
19
 Париж для принесення вибачень Людовіку XIV у присутності всього
двору і дипломатичного корпусу. Версаль увічнив свій тріумф, відливши
спеціальну медаль, на якій були викарбувані французький король і посол
Іспанії, який приносив вибачення. На перший погляд, сварку між слугами
двох послів і погрозу війни між державами не можна порівняти. Але це
тільки на перший погляд: за зовнішнім виявом сварки чітко проглядалася
претензія Франції на лідерство серед європейських держав.
Подальше зміцнення постійно діючої дипломатичної служби, стрімкий
розвиток мережі дипломатичних представництв загострювали проблему
старшинства в дипкорпусі. Йшло постійне суперництво за протокольне
старшинство між повноважними послами й надзвичайними, які прибули
зі спеціальними дорученнями на чолі надзвичайних посольств (напри-
клад, на коронацію). Вони також претендували на особливі привілеї. Су-
перечності, які виникали між постійно акредитованими і надзвичайними
послами, були зняті в другій половині XVII ст. У вірчі грамоти постійних
(повноважних) послів стали додавати слово "надзвичайні", тим самим
прирівнявши їх до надзвичайних послів
Великі витрати на утримання посольств, неприємні інциденти, пов'я-
зані із суперечками через старшинство та церемоніал, призвели до того,
що держави почали призначати замість послів представників або рези-
дентів, які не мали права на такі церемоніальні почесті, як посли. Так,
при австрійському дворі першість надавалась послу Іспанії, акредитова-
ному у Відні. Французький король, який не хотів, щоб його посол обіймав
місце після представника Іспанії, надсилав до Відня резидентів15.
У XVI - XVII ст. менш почесний титул представника почав виходити з
ужитку. Іншим титулом для дипломатів нижчого рангу був титул "повіре
ного у справах". Резиденти зустрічалися в різні періоди часу аж до кінця
XVIII ст. Фактично дипломатичні представники ділились на два класи:
перший складався з послів та легатів, а другий включав представників,
резидентів і посланників. За зразком терміну "надзвичайний посол"
означення "надзвичайний" стало застосовуватись до посланників, які
через це почали претендувати на старшинство перед резидентами, тоб
то постійними посланниками. Такі питання старшинства вирішувались
згідно з протоколом того двору, до якого призначався конкретний дип
ломатичний представник.
Питання про пріоритет держав, глав держав та їхніх представників
залишалось відкритим до XIX ст. Вирішення цих питань відбулось під
час Віденського конгресу 1815р., який підвів підсумки наполеонівським
війнам, а також під час Аахенського конгресу Священного союзу 1818 р.
15
Ріеікіемсг Е. РгоіокоІ сіуріотаіусгпа. - \Л/аг52а\^а, 1992. - р. 24.
20
На Віденському конгресі було вирішено надалі зовсім не враховувати
відносне старшинство монархів і встановити, що в кожному класі держав
(імперії, королівства, республіки) положення дипломатичних представ-
ників залежить від старшинства між ними, тобто від дати офіційного по-
відомлення про прибуття. І щоб позбутися пережитків теорії, за якою
ранг одних монархів вищий, ніж ранг інших, уповноважені вирішили та-
кож, що в актах або договорах між кількома державами, що допускають
чергування, порядок, в якому мають йти підписи, буде визначатися же-
ребкуванням між міністрами. Однак ні на Віденському, ні на Аахенському
конгресах положення щодо жеребкування не виконувалось. Замість ньо-
го уповноважені підписувались у алфавітному порядку французьких назв
представлених ними держав.
Питання старшинства в середині дипломатичного корпусу врегульо-
вувалось у "Положенні щодо дипломатичних агентів", оформленому як
"Додаток № 17" до Генерального акту Віденського конгресу (Віденський
регламент). Віденський регламент встановлював, що ні родинні зв'язки
між дворами, ні політичні союзи не могли давати послам жодних переваг
одному над іншим. Єдиним критерієм старшинства посла визнавався
термін перебування його в країні, який вираховувався від дня вручення
ним вірчих грамот главі держави. Посол, який першим вручав вірчі гра-
моти, ставав старшиною - дуаєном дипломатичного корпусу. У країнах,
де перебував папський посол (нунцій), він визнавався дуаєном, незва-
жаючи на час перебування у країні.
У Віденському регламенті визначались три класи дипломатичних
представників: Клас послів, папських
легатів та нунціїв.
1. Клас посланників, міністрів та інших уповноважених при государях.
3. Клас повірених у справах.
Передбачалось встановлення єдиного для всіх держав порядку при
йняття дипломатичних агентів кожного класу.
На Аахенському конгресі 1818 р. було прийнято "Аахенський прото-
кол", який доповнив цей список класом міністрів-резидентів, які зайняли
місце між посланниками та повіреними у справах. Дипломатичні пред-
ставники перших трьох класів (посол (нунцій), посланник, міністр-
резидент) акредитувались при главах країн перебування. Повірений у
справах представляв свого міністра закордонних справ при міністерстві
закордонних справ країни перебування.
Класифікація дипломатичних представників за класами, встановлена
регламентом, поклала край усім попереднім суперечкам з питань стар-
шинства. Значення Віденського регламенту полягало також у тому, що
це був перший письмовий багатосторонній акт у сфері дипломатичного
протоколу. Усі попередні рішення в цій сфері мали звичаєвий характер.
21
Віденський регламент був також визнаний державами, які не брали уча-
сті у Віденському конгресі.
Водночас положення Віденського регламенту й Аахенського протоко-
лу не знімали всіх суперечностей у питанні дипломатичного старшинст-
ва. У Європі, наприклад, лише великі держави (Англія, Австрія, Пруссія,
Росія та Франція) могли акредитувати за кордоном послів. Після Кримсь-
кої війни 1853-1856 рр. це право отримала Туреччина; після франко-
прусської війни 1870-1871 рр. - Німеччина; після російсько-японської
війни 1904 р. - Японія. Менш впливові держави обмежувались направ-
ленням дипломатичних представників нижчого класу.
Незважаючи на недосконалість указаних документів з позицій сього
дення, вони регулювали міжнародну протокольну практику більш ніж 150
років. Постанови Віденського регламенту щодо дипломатичних предста
вників були покладені в основу статей Віденської конвенції про диплома
тичні зносини 1961 р.
1.5. Джерела правил і норм
дипломатичного протоколу
Норми протоколу базуються на чотирьох основних джерелах: міжна
родному праві, міжнародному звичаї, державному праві, національних
традиціях та особливостях. > ..-•>.
Основоположними міжнародно-правовими актами, які врегульовують
окремі норми дипломатичного протоколу, є конвенції, укладені під егідою
ООН. Основним джерелом сучасного дипломатичного права є Віденська
конвенція про дипломатичні зносини, підписана 18 квітня 1961 р. у Відні
на Конференції ООН з дипломатичних зносин та імунітетів. В основу те-
ксту Конвенції було покладено проект, підготовлений Комісією міжнаро-
дного права ООН у ході робіт із кодифікації дипломатичного права, роз-
початих у 1955 р. Учасниками конвенції в наш час є понад 170 держав,
серед них і Україна. Всі країни світу, у тому числі й ті, які формально
утримуються від приєднання до конвенції, дотримуються зафіксованих у
ній норм, а протокольні служби враховують їх у своїй роботі. У деяких
державах Віденська конвенція була інкорпорована в національні законо-
давства й стала розглядатися як складова національного права. Інші -
прийняли власні законодавчі акти з урахуванням норм Конвенції.
Конвенція 1961 р. визначає:
• порядок встановлення дипломатичних відносин між державами й
заснування постійних дипломатичних представництв (ст.2);
22
• функції дипломатичного представництва (ст. 3);
• порядок акредитації дипломатичних представників (ст. 4);
• права й обов'язки дипломатичних представників (ст. 5-13);
• обов'язки держави перебування надавати всі можливості для вико
нання функцій дипломатичних представництв (ст. 25);
• класифікацію глав дипломатичних представництв (ст. 14, 15);
старшинство в дипломатичному корпусі (ст. 16, 17, 18);
• імунітети й привілеї дипломатичних представництв і дипломатич
них агентів (загалом 20 статей);
• порядок використання державної символіки акредитуючої держави
на приміщеннях представництва (ст. 20);
• порядок припинення функціонування дипломатичних представ
ництв (ст. 43), а також інші практичні питання, пов'язані з виконан
ням функцій дипломатичних представництв.
"Віденська конвенція про консульські зносини" від 24 квітня 1963 р. -
основне джерело сучасного консульського права, вона, зокрема, регла-
ментує окремі протокольні питання діяльності консульських установ і
консульських посадових осіб. Конвенція визначає порядок установлення
й припинення консульських відносин між державами і відкриття консуль-
ської установи; класифікацію глав консульських установ; порядок при-
значення і допущення глав консульських установ; старшинство між гла-
вами консульських установ і порядок старшинства між консульськими
посадовими особами консульської установи; переваги, привілеї та імуні-
тети консульських установ, штатних консульських посадових осіб та ін-
ших працівників консульських установ, зокрема порядок користування
державним прапором і гербом акредитуючої держави.
Конвенція про спеціальні місії, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН
і відкрита для підписання 16 грудня 1969 р., є одним із основних джерел
сучасного права зовнішніх зносин. Конвенція визначає порядок направ-
лення, початку і завершення функцій спеціальної місії, призначення членів
місії; правила, які стосуються старшинства спеціальних місій; правила ви-
користання державних символів країни, яка надіслала місію; статус глави
держави і осіб високого рангу, які очолюють спеціальну місію; привілеї та
імунітети спеціальної місії та її членів, аналогічні дипломатичним.
Головним міжнародно-правовим документом, який регламентує дія-
льність постійних представників та постійних представництв держав при
міжнародних організаціях, делегацій та спостерігачів в органах та на
конференціях, які скликаються міжнародною організацією чи під її егі-
дою, є Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах
із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 берез-
ня 1975 р. До міжнародно-правових документів, які врегульовують окремі
протокольні питання в діяльності міжнародних організацій, можна відне-
сти Конвенцію про привілеї та імунітети ООН (1946 р.), Генеральну угоду
23
про привілеї та імунітети Ради Європи (1949 р.), Протокол про привілеї
та імунітети Європейських співтовариств (1965 р.) тощо.
Іншим джерелом, що формує протокольні норми, є міжнародний зви-
чай. Прикладом протокольних норм, які спираються на міжнародний зви-
чай, є форми та правила складання дипломатичної кореспонденції, по-
рядок проведення дипломатичних прийомів, дипломатичних візитів, ви-
користання візитних карток, титулування, привітання вищих керівників
держави з національним святом тощо.
Джерелом норм і правил офіційного протоколу окремих держав є
державно-правові документи: конституція, закони, укази, положення, по-
НОРМИ Й ТРАДИЦІЇ
станови, кодекси тощо. Державно-правові акти встановлюють порядок
проведення офіційних заходів за участю вищих керівників держави; нор-
ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРОТОКОЛУ
ми, правила й церемоніал візитів на вищому рівні; порядок проведення
заходів за участю дипломатичного корпусу. Вони також урегульовують
В ДІЯЛЬНОСТІ ДИПЛОМАТИЧНИХ
питання акредитації дипломатичних представників та церемоніалу вру-
чення вірчих грамот; державного службового й протокольного старшинс-
ПРЕДСТАВНИКІВ
тва; дипломатичних рангів та старшинства своїх дипломатів; питання,
пов'язані з використанням державної символіки тощо.
Іншим джерелом, яке формує протокол окремих країн, є національні
традиції та особливості. До комплексу норм і правил, які базуються на наці-
ональних традиціях та особливостях, належить етикет вітань, у деяких краї- 2.1. Дипломатичний корпус. Дуаєн.
нах - одяг під час офіційних та протокольних заходів, протокольні подарун-
ки, особливості меню або виголошення тостів під час прийомів тощо. Дипломатичний список

Словосполучення "дипломатичний корпус" вперше з'явилось у Відні в

Подумайте і дайте відповідь 1754 р. і мало іронічний смисл. У сучасному розумінні цей термін почав
широко використовуватися з початку XIX ст. Під поняттям "дипломатич-
1. Охарактеризуйте значення дипломатичного
ний корпус" розуміється сукупність глав іноземних дипломатичних пред-
протоколу в між
ставництв, акредитованих у певній країні. Саме це поняття мається на
народних відносинах.
увазі, коли мова йде про колективний виступ дипломатичного корпусу. У
2. Обґрунтуйте тезу: "дипломатичний протокол - політичний ін
широкому смислі поняття "дипломатичний корпус" означає всіх дипло-
струмент дипломаті)"'.
матичних працівників іноземних дипломатичних представництв, акреди-
г 3. Охарактеризуйте базові принципи дипломатичного протоколу.
тованих у певній країні, та членів їхніх родин. До дипломатичного корпу-
4. Перерахуйте джерела формування норм дипломатичного про
су також належать військові, військово-морські та військово-повітряні
токолу.
аташе, їх заступники та помічники; торгові представники та їх заступни-
5. Наведіть приклади протокольних демонстрацій із практики між
ки; спеціальні радники й аташе (торгові, промислові, економічні, фінан-
народного співробітництва.
сові, з питань культури, науки тощо) та члени їхніх родин. Членами ро-
' 6. Як відбувалося формування міжнародно-правової бази диплома-
дин дипломатичних співробітників вважають їхніх чоловіків, жінок, неза-
тичного протоколу?
міжніх дочок та неповнолітніх синів (практика різних країн може різнитися
7. Визначте спільне й відмінне між дипломатичним протоколом і
щодо встановлення вікової межі для дітей дипломатичних співробітни-
дипломатичним церемоніалом.
ків). У особливих випадках, на розгляд держави перебування, у список
8. На чому ґрунтується обов'язковість норм протоколу й етикету
дипломатичного корпусу можуть включатися й матері-вдови, які живуть
в міжнародному спілкуванні?
із дітьми, та навіть інші близькі родичі, присутність яких вважається не-
9. Знайдіть спільне й відмінне у правилах і нормах дипломатичного,
світського й ділового етикету. 25
24
 обхідною для нормальної роботи дипломатичного представника (напри-
клад, сестра неодруженого дипломата). Інші члени родини дипломата,
навіть якщо вони й не внесені до списку дипломатичного корпусу, також
можуть користуватися дипломатичними імунітетами. Наприклад, у США
та Великобританії неповнолітні сини не включаються у список, хоча й
користуються імунітетами.
У країнах, на території яких перебувають штаб-квартири впливових
міжнародних організацій, може бути кілька дипломатичних корпусів. На-
приклад, у Бельгії існує три дипломатичних корпуси. Перший складають
посли - представники держав, акредитовані при королі, другий і третій -
представники, акредитовані при НАТО і ЄС.
Як правило, визнання за дипломатичним співробітником і членами
його родини дипломатичної якості засвідчується урядами країн перебу-
вання наданням дипломатичних карток. Проведення цієї процедури вхо-
дить до обов'язків протокольної служби зовнішньополітичного відомства
держави. В Україні згідно з Положенням про акредитацію співробітників
дипломатичних і консульських установ іноземних держав, міжнародних
організацій та їхніх представництв, інших іноземних організацій від 28
січня 2003 р. дипломатичні картки надаються: членам дипломатичного
персоналу посольств іноземних держав, резиденція яких знаходиться в
Україні; послам іноземних держав в Україні за сумісництвом; військовим
аташе іноземних держав в Україні за сумісництвом; представникам тор-
гово-економічних місій іноземних держав в Україні за сумісництвом;
співробітникам представництв міжнародних організацій, з якими укладе-
но міжнародні угоди, що передбачають надання співробітникам цих ор-
ганізацій дипломатичних привілеїв та імунітетів; працівникам інших іно-
земних організацій, якщо це передбачено міжнародними договорами
України. Дипломатичні картки також надаються членам родин співробіт-
ників посольств, міжнародних організацій та їхніх представництв, інших
іноземних організацій із резиденцією в Україні, а саме: дружині (чо-
ловікові), неповнолітнім дітям віком від 7 до 18 років, які проживають ра-
зом із ними; повнолітнім незаміжнім дочкам, які проживають разом із ди-
пломатичними співробітниками й перебувають на їхньому утриманні;
синам за умови надання ними підтвердження про очну форму їх навчан-
ня в Україні; неодруженим повнолітнім дітям, які мають вади у фізичному
або розумовому розвитку; дружинам (чоловікам) послів іноземних дер-
жав в Україні за сумісництвом.
У практиці Управління державного протоколу (ДДП) МЗС України
процедура засвідчення дипломатичної якості відбувається так. Посольс-
тво шляхом направлення вербальної ноти звертається до ДДП МЗС з
проханням акредитувати співробітника і членів його родини, які прибули
в Україну. До ноти додаються національні дипломатичні паспорти й фо-
токартки власників. На підставі цих документів ДДП оформляє диплома-
тичні картки (серія "Д"). Дипломатична картка засвідчує належність її
/ 26
власника до осіб, які користуються привілеями та Імунітетами в країні
перебування. Термін дії дипломатичної картки не може перевищувати
терміну дійсності паспорта особи, якій вона належить, а також терміну
перебування цієї особи в Україні й оформлюється зазвичай на 4 роки.
Про завершення відрядження дипломатичного співробітника посольство
повідомляє ДДП шляхом направлення вербальної ноти, до якої додаєть-
ся відповідна дипломатична картка. ДДП проводить також акредитацію
консульських посадових осіб і членів їхніх родин з видачею консульських
карток (серія "К"); членів адміністративно-технічного й обслуговуючого
персоналу та членів їх родин з видачею службових карток (серія "С");
посадових осіб міжнародних організацій, їхніх представництв і членів їх
родин з видачею акредитаційних карток (серія "А").
МЗС країни перебування має право відмовити у визнанні дипломати-
чної якості за тим чи іншим працівником, якщо його посада не входить у
загальноприйняту номенклатуру дипломатичного корпусу.
Дипломатичний корпус об'єднує окремих, незалежних один від одного
дипломатичних представників, спільним для яких є місце перебування й
рід діяльності. Він не представляє собою інститут, заснований на певній
нормі міжнародного права, і не є політичним об'єднанням або організаці-
єю, що має права юридичної особи. Жодні політичні виступи з боку дип-
ломатичного корпусу не припустимі. Міжнародні звичаї допускають коле-
ктивні виступи дипломатичного корпусу з церемоніальних або протоко-
льних питань: поздоровлення, висловлення співчуття країні перебування
тощо. Як правило, від імені дипломатичного корпусу виступає дуаєн,
який є визнаним посередником між дипломатичним корпусом і урядом,
при якому він акредитований. Дуаєн може за власною ініціативою або на
прохання своїх колег здійснювати будь-які заходи для забезпечення за-
хисту інтересів всього дипломатичного корпусу або окремих його членів і
вимагати поваги до їхніх прерогатив, привілеїв та імунітетів.
Відомства закордонних справ систематично видають списки дипло-
матичного корпусу. Список регулярно переглядається й поновлюється
(з періодичністю, яка залежить від розмірів держави й частоти змінюва-
ності дипломатичних представників). Відповідальність за достовірність
інформації, яка міститься в списку, покладається на уряд країни перебу-
вання і на глав дипломатичних представництв. Список зазвичай не міс-
тить будь-якої таємної інформації і в деяких країнах може надходити у
вільний продаж. Він може бути вільно придбаний іноземними диплома-
тичними представництвами й дипломатами, а також міністрами й офі-
ційними особами країни перебування, які мають в ньому потребу (напри-
клад, працівниками митниці й імміграційної служби, мерами тощо) . •
Департамент державного протоколу МЗС України періодично видає
оновлений довідник про іноземні дипломатичні представництва, регуля-
16
Фельтхзм Р.Дж. Настольная книга дипломата. - Мн., 2001. - С. 50.
27
 рно вносить зміни й доповнення до списків їх персоналу та оновлює інші
дані. У довіднику міститься список глав дипломатичних представництв у
порядку старшинства, із зазначенням дати вручення ними вірчих грамот і
місця знаходження їхньої резиденції. У ньому в порядку протокольного
старшинства міститься також список представників міжнародних органі-
зацій і список Почесних Генеральних консулів та Почесних консулів. Далі
в алфавітному порядку наводиться перелік держав, з якими Україна має
дипломатичні зносини і представництва яких є в Києві, а також предста-
вництв міжнародних організацій, прирівняних за статусом до дипломати-
чних. Указуються імена, титули й посади глав дипломатичних представ-
ництв та їхніх дружин або чоловіків. Наводяться адреси представництв,
номери телефонів, факсів, телексів, дати національних свят представ-
лених країн, список дипломатичного персоналу представництв з ураху-
ванням їхнього старшинства в дипломатичному представництві. Згідно з
Віденською конвенцією (ст. 17) старшинство членів дипломатичного пе-
рсоналу визначається главою представництва, який направляє міністер-
ству закордонних справ список членів свого персоналу.
Станом на початок 2009 р. Україна має дипломатичні відносини бі-
льше ніж із 170 іноземними державами. У Києві акредитовані посли 115
іноземних держав, знаходяться дипломатичні представництва 70 країн
світу. Крім того, в Україні функціонує 90 іноземних консульських установ
та 16 представництв міжнародних організацій.
Дуаєн дипломатичного корпусу (з франц. доуеп - старшина, старій-
шина; декан; дін в англомовних країнах) - особа, яка очолює дипломатич-
ний корпус у країні перебування. Дуаєном дипломатичного корпусу завжди
стає дипломат - представник вищого класу глав дипломатичних предста-
вництв, який найдовше серед своїх колег обіймає свою посаду. Залежно
від місцевої практики час перебування глави дипломатичного представ-
ництва в країні вираховується від дати вручення ним вірчих грамот главі
держави, або від дати вручення завіреної копії вірчих грамот міністру за-
кордонних справ країни перебування. У деяких католицьких країнах (лати-
ноамериканські країни, Польща, Франція, Бельгія) за традицією дуаєном
дипломатичного корпусу завжди є папський нунцій. Існують й інші винятки
із загальноприйнятої практики. У ряді держав, колишніх французьких ко-
лоніях, дуаєном завжди є посол Франції. У Буркіна Фасо така перевага
завжди надається послам з африканських держав17.
Термін "дуаєн" застосовується й щодо консульського корпусу. Дуаєн
консульського корпусу - старший серед колег за рангом і перший за да
тою отримання екзекватури.
Функції дуаєна носять, перш за все, протокольний характер:
• дуаєн виступає від імені дипломатичного корпусу при передачі по-
здоровлення, висловленні співчуття;
Михалькевич Г.Н. Зтикет международного общения. - Мн., 2004. - С. 26.
28
• очолює дипломатичний корпус на різних церемоніях, виступає від
його імені з промовами;
• підтримує постійний контакт з МЗС, з протокольною службою зов
нішньополітичного відомства;
• консультує колег з питань протоколу країни перебування й відно
син із місцевою владою, національних традицій країни;
• організовує прийоми на честь новоприбулих послів і тих, хто заве
ршує свою місію, вручає пам'ятні подарунки;
• виступає на захист привілеїв дипломатичного корпусу, якщо в дип
ломатів є претензії до місцевої влади; "
• згуртовує дипломатичний корпус, заохочує стосунки між його
членами.
Дуаєн не має ніяких особливих прав стосовно інших членів очолюва-
ного ним дипломатичного корпусу й не може давати їм свої розпоря-
дження. Він також не має права від імені дипломатичного корпусу або за
його дорученням робити заяви або демарші політичного характеру. Та-
кого роду дії дуаєна можуть бути дезавуйованими будь-яким членом ди-
пломатичного корпусу як такі, що не відповідають позиції країни, яку
представляє останній 8.
Для забезпечення функцій дуаєна створюється фонд дуаєна за рахунок
внесків посольств, акредитованих у країні перебування. На ці кошти дуаєн
організовує прийоми на честь послів, вітання з днем народження тощо.
Свої обов'язки в дипломатичному корпусі виконує й дружина дуаєна.
Вона консультує дружин новоприбулих послів з питань місцевого прото-
колу й етикету, у деяких країнах, відповідно до місцевої традиції, пред-
ставляє їх дружині глави держави. Якщо дуаєн неодружений, ці обов'яз-
ки бере на себе дружина посла, який у списку дипломатичного корпусу
слідує за дуаєном.
Дипломатичні представники держав, які не мають дипломатичних
відносин з країною, що представляє дуаєн, підтримують відповідний
зв'язок із дипломатичним представником, наступним в ієрархії диплома-
тичного корпусу. Наприклад, у 60-х роках дуаєном у Москві був посол
Демократичної Республіки В'єтнам, країна якого знаходилась у стані вій-
ни із США і не визнавалась деякими державами. Посли західних держав
його ігнорували й підтримували зв'язок із віце-дуаєном. Зокрема, з наго-
ди від'їзду послів влаштовувались два прийоми: від імені дуаєна - для
однієї частини дипломатичного корпусу, від імені віце-дуаєна - для іншої
(для послів західних держав)19.
Обтяженість дуаєна додатковими протокольними обов'язками компе-
нсується престижністю його становища в країні перебування. На всіх
заходах за участю дипломатичного корпусу дуаєну надається найпочес-
1
Українська дипломатична енциклопедія. - К., 2004. - Т.1. - С. 422. Карягин В.В.
19
Дипломатическая жизнь за кулисами и на сцене. М., 1994. - С. 198.
29
 ніше місце серед послів. Виконання обов'язків дуаєна дає дипломатич-
ному представникові можливості для широких контактів у країні перебу-
вання серед урядових кіл, журналістів. Почесне становище сприяє росту
престижу держави, яку представляє дуаєн. Невипадково, невеликі дер-
жави іноді довго тримають своїх послів в окремих країнах, щоб вони ста-
ли дуаєнами. Так, в 70-ті роки посол Люксембургу у Великобританії за-
лишався послом 17 років і став дуаєном. Посол Нікарагуа в США вико-
нував свої обов'язки з 1943 по 1970 рр. і також став дуаєном 20.
2.2. Старшинство
в дипломатичному корпусі
Дотримання визначеного протокольного старшинства під час різних
державних церемоній, офіційних заходів, дипломатичних раутів - одне з
найважливіших правил протоколу. З поняттям протокольного старшинства
тісно пов'язане правило почесного місця: особи з вищим старшинством 1
під час різних заходів, церемоній мають право на більш почесне місце. У
дипломатичному середовищі питання дипломатичного старшинства набу-
ває спеціального значення. У даному випадку питання особистого престижу
співвідносяться із престижем держави. Саме питання старшинства, на
думку науковців, були головними джерелами посольського права 21.
Старшинство між главами дипломатичних представництв. Згідно
із Віденською конвенцією про дипломатичні зносини (ст. 14) глави пред-
ставництв розділяються на три класи:
• клас послів і нунціїв, акредитованих при главах держав, та інших
глав представництв еквівалентного рангу;
■ • клас посланників та інтернунціїв, акредитованих при главах держав;
• клас повірених у справах, акредитованих при міністерствах закор
донних справ.
Приналежність глав дипломатичних представництв до того чи іншого
класу визначає відмінності лише в питаннях протокольного старшинства
й етикету. Це положення відповідає принципу рівності держав, і той або
інший клас дипломатичного представника може служити лише показни-
ком ступеню розвитку відносин між державами.
На кінець XX ст. класи посланників і повірених у справах поступово
майже вийшли із застосування, і держави стали обмінюватися диплома
тичними представництвами, які очолюють посли або глави представ
ництв еквівалентного класу. ....... . . . , , . - . . . .-
,......
20
Попов В.И. Современная дипломатия. - М., 2000. - С. 265. 21 Карягин В.В.
Дипломатическая жизнь за кулисами и на сцене. М., 1994. - С. 196.
/ ЗО
У середині кожного класу глав дипломатичних представництв старшинс-
тво визначається залежно від місцевої практики. Ураховується або дата
вручення вірчих грамот главі держави, або дата, коли дипломатичний пред-
ставник повідомив міністерству закордонних справ про своє прибуття, або
передав міністру або міністерству закордонних справ копії вірчих грамот (ст.
13, 16 Віденської конвенції 1961 р.). У більшості країн, у тому числі в Україні,
ураховується дата вручення вірчих грамот главі держави. Але деякі, напри-
клад Великобританія, визнають дату передачі їхніх копій. Якщо глави двох
представництв одного класу вручають свої вірчі грамоти одного й того ж дня,
відповідно до звичаю їх приймають і визначають їхнє старшинство згідно з
датою видачі агреману або у алфавітному порядку (французький алфавіт)
назв країн, які вони представляють22. Якої би практики визначення
старшинства не дотримувалась країна, вона повинна застосовуватися
узгоджено і не повинна змінюватися без попереднього оповіщення.
Дружини глав дипломатичних представництв мають право на ті ж почесті,
старшинство й привілеї, що і їхні чоловіки.
Дипломатичне старшинство тимчасових повірених у справах визна-
чається класом дипломатичного представника, якого вони заміщають, і
датою повідомлення про їхній вступ на посаду23.
На заходах, де присутні глави дипломатичних представництв, по-
сланники та інтернунції знаходяться за послами й нунціями, після них
розміщуються повірені в справах, за якими слідують тимчасові повірені в
справах, при цьому враховується дата прийняття їхніх повноважень.
Якщо присутні інші члени дипломатичного представництва, тимчасові
повірені в справах займають місце відповідно до старшинства, яке ви-
знається за главою представництва.
Міжнародна практика передбачає колективне старшинство дипло-
матичного корпусу в країні перебування. Згідно з цим принципом дип-
ломатичному корпусу, запрошеному на офіційний захід, церемонію то-
що, надається почесне місце в безпосередній близькості від глави дер-
жави або уряду, присутнього на цьому заході або церемонії. На таких
заходах прийнято виявляти повагу до єдності дипломатичного корпусу:
не допускається розділення, розміщення в різних місцях послів, послан-
ників, повірених у справах. Коли дипломатичне представництво присутнє
в повному складі, члени представництва займають місця поруч із главою
представництва. Оскільки привілеї членів дипломатичного корпусу по-
ширюються і на їхніх дружин (чоловіків), принцип колективного старшин-
ства застосовується і по відношенню до них.
У питанні старшинства між дипломатичними представниками й вла-
дою країни перебування у міжнародній практиці в основному дотримують-
ся правила, згідно з яким іноземні посли як представники глав своїх країн
на протокольних заходах знаходяться безпосередньо за главою держави
22
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - С. 122.
23
Дипломатический словарь. - М., 1986. - С. 426.
31
перебування. За традицією міжнародної ввічливості іноземні посли добро-
вільно поступаються місцем прем'єр-міністру, членам Кабміну й главам
законодавчих зборів. Наприклад, у Федеративній Республіці Німеччина в
списку протокольного старшинства глави дипломатичних представництв
І секретар, третій секретар, аташе (дипломатичний). У посольствах України
займають сьоме місце після дуаєна дипломатичного корпусу, який відпо-X
відно знаходиться на шостому місці і слідує за главою конституційного
федерального суду. У Бельгії глави дипломатичних представництв, акре-
дитовані при королі, знаходяться на восьмій позиції, тоді як постійні пред-
ставники при НАТО і ЄС обіймають сімнадцяте місце. В Іспанії глави дип-
ломатичних представництв обіймають дванадцяту сходинку в списку, який
нараховує 41 позицію. У США посли іноземних держав, акредитовані в цій
країні, знаходяться на п'ятій позиції після держсекретаря й перед удовами
екс-президентів США. Глави дипломатичних представництв у Російській
Федерації займають дев'ятнадцяту позицію з 37 в списку протокольного
старшинства, слідуючи за керівниками релігійних конфесій, головою цент-
рального банку та керівником апарату російського уряду.
Дипломатичне старшинство членів дипломатичного персоналу
(індивідуальне) окремого дипломатичного представництва визнача
ється національним законодавством і традиціями акредитуючої держави.
Основними його критеріями є дипломатичний ранг, присвоєний дипло
мату, або посада, яку він обіймає. В Україні згідно із Законом України
"Про дипломатичні ранги України" від 28 листопада 2002 р. встановлені
такі дипломатичні ранги:
;
• Надзвичайний і Повноважний Посол;
• Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу; - представляє уряд або МЗС, старшинство залишається за послом. Якщо
• Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;
• радник першого класу;
• радник другого класу; . очолити делегації, які направляються зі спеціальними місіями за кордон,
• перший секретар першого класу;
• перший секретар другого класу;
• другий секретар першого класу; '
• другий секретар другого класу;
• третій секретар;
• аташе.
Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзви-
чайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і
Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом
України за поданням Міністра закордонних справ України. Присвоєння
інших дипломатичних рангів - прерогатива Міністра закордонних справ.
Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку
посідає державний службовець. Відповідність посад державних службо-
вців дипломатичним рангам визначається Переліком посад, приписаних
до дипломатичних рангів України, який затверджує Президент України.
Передбачена, як правило, така посадова ієрархія дипломатів по
сольств і місій: посол, радник-посланник, радник, перший секретар, другий
./ 32
відповідно до міжнародної практики другий за старшинством після посла
йде дипломат, який заміщає посла під час його відсутності як тимчасовий
повірений у справах. Місце по старшинству військових і спеціальних ата-
ше визначається кожним представництвом індивідуально. Як правило,
вони випереджають за старшинством першого секретаря. Згідно з прийня-
тим звичаєм у питанні старшинства перевага надається військовому ата-
ше (армія, флот, авіація)24. У цій групі старшинство визначається згідно з
національними традиціями або відповідно до часу заснування посади.
Якщо генеральний консул або консул бере участь у церемонії в якості ке-
рівника генерального консульства або консульства, його старшинство ви-
ще старшинства групи, яку складають військові аташе.
Про старшинство дипломатичного персоналу глава представництва
інформує відомство закордонних справ країни перебування. Дипломати,
які мають однакові ранги, розміщуються у списках, як правило, відповід-
но до часу їх прибуття в посольство для виконання своїх обов'язків.
Інколи виникає необхідність визначення протокольного старшинства
між постійним дипломатичним представником і главою делегації, яку
направив уряд його країни зі спеціальною місією (наприклад, на урочис-
тості з приводу інавгурації президента країни акредитації). Зазвичай в
міжнародній практиці дотримуються наступних правил. Якщо глава де-
легації - член уряду, посол займає друге за старшинством місце неза-
лежно від його рангу. У ситуації, коли делегацію очолює особа, яка не
його дипломатичний ранг нижчий, ніж у глави делегації, посол у порядку
ввічливості поступається йому своїм місцем. Нерідко уряди доручають
своїм постійним дипломатичним представникам у цих країнах. Це дозво-
ляє уникнути протокольних складнощів25.
Країни по-різному підходять до визначення старшинства своїх дип-
ломатів у власній державній протокольній ієрархії. Як правило, посли в
силу свого високого офіційного статусу в списках протокольного стар-
шинства займають почесні місця. У Великобританії, наприклад, посли і
Верховні комісари Великобританії за кордоном і в країнах Британської
співдружності націй займають у списку протокольного старшинства сім-
надцяте місце (всього 129 позицій) і випереджають герцогів, маркізів і
державних міністрів. У списку протокольного старшинства США посли
цієї країни займають шістнадцяте місце (всього 40 позицій), Республіки
Польща - 26 місце (всього ЗО позицій), РФ - 23 місце.
Індивідуальне старшинство під час дипломатичних прийомів врахо-
вує класи і ранги дипломатів, а також час їх прибуття в посольство для
виконання своїх обов'язків. Якщо відносне старшинство дипломатів од-
24
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - С. 124.
25
Михалькевич Г.Н. Зтикет © * 4 2 Ш 4 С 5 ^
33
накове, то береться до уваги вік. Індивідуальне старшинство дипломатів
визначається наступним чином:
2.3. Зносини дипломатичних представництв
• дуаєн; із зовнішньополітичними відомствами
• посли, верховні комісари, апостольський нунцій;
• посланники, інтернунції; та урядовими установами країни перебування
• повірені у справах;
• тимчасові повірені у справах;
• радники-посланники; Як правило, співробітники дипломатичних представництв підтриму-
• радники; ють офіційні відносини з урядовими установами країни перебування ли-
• перші секретарі; ше через МЗС. Якщо вони бажають мати безпосередній контакт з інши-
• другі секретарі; ми установами, то повинні отримати на це попередню згоду МЗС.
• треті секретарі; Одними з перших питання порядку здійснення контактів іноземних ди-
пломатичних місій з урядовими установами країни перебування були уно-
• аташе.
рмовані у Франції. Дві постанови - директорії Французької Республіки від
У категорії 5 старшинство визначається датою, коли тимчасові пові-
10 липня 1799 р. та імператора Наполеона від 29 грудня 1810 р. - визна-
рені у справах приступили до виконання своїх обов'язків. У категоріях від
чили обов'язковий спосіб зносин між дипломатичними представниками,
6 до 11 старшинство визначається датою відправлення ноти міністерст-
акредитованими у Франції, та урядовцями. Ці правила залишаються чин-
ву закордонних справ про призначення або вступ на посаду дипломата.
ними у Франції і дотепер. Схожі правила прийняті в багатьох країнах. Від-
Питання індивідуального старшинства технічних аташе розглянуто вище.
повідно до них дипломатичні агенти мають прямі відносини лише з МЗС,
Старшинство під час дипломатичних прийомів у деяких країнах
яке є посередником для контактів з іншими міністерствами й відомствами.
(Франція, Німеччина) визначається згідно з правилом старшинства в мі-
Зі свого боку міністри й глави адміністрацій не можуть безпосередньо
сцевому й іноземному домах. Відповідно до цього правила під час при-
отримувати листи від дипломатичних агентів. У випадку отримання такого
йомів, які влаштовуються урядовцями країни перебування, більш почесні
листа функціонер повинен протягом 24 годин з моменту отримання наді-
місця обіймають іноземні дипломати. Навпаки, під час прийомів, які
слати оригінал листа міністру закордонних справ. Міністрам заборонено
влаштовуються іноземними дипломатами, більш почесні місця надають-
відповідати усно або письмово на запити, скарги, справи, адресовані їм
ся представникам країни перебування.
іноземними дипломатичними агентами незалежно від їх важливості. Від-
Порядок старшинства в консульському корпусі визначає Віденська
повідь може бути спрямована лише міністру закордонних справ.
конвенція про консульські зносини 1963 р. (ст. 16, 21). У консульських
Існує й інша практика. Наприклад, у Бельгії дипломатичні місії можуть
округах порядок старшинства консулів визначається таким чином:
безпосередньо зноситися із міністерствами та органами регіональної
• відповідно до класу консульських установ за главами генеральних
влади для організації робочих візитів дипломатів у ці установи. Лише
консульств слідують глави консульств, віце-консульств й консуль
візити до прем'єр-міністра та міністра закордонних справ потребують
ських агентств;
узгодження через дирекцію протоколу.
• у кожній категорії штатні консули мають вище старшинство, ніж
З місцевою владою безпосередньо можуть зноситися лише ті дипломати-
почесні;
чні представництва, які повідомили МЗС про межі свого консульського округу
• у кожній з цих категорій старшинство визначається в хронологічно
та ім'я дипломата, якому доручено займатися консульськими питаннями.
му порядку отримання екзекватур або тимчасових допусків до ви
Консульські посадові особи при виконанні обов'язків можуть напряму
конання консульських функцій.
звертатися до компетентних місцевих органів своїх консульських округів.
На зустрічах за участю всього консульського корпусу штатний персонал
Якщо у них виникає необхідність звернутися до компетентних централь-
кожного консульства розміщується разом з його главою. У столицях іноземні
них органів держави перебування, вони це роблять за посередництвом
консули не відносяться до дипломатичного корпусу. Вони не можуть пре-
дипломатичного агента, що представляє їхню країну, який, у свою чергу,
тендувати на запрошення або на учать у церемонії, на якій присутній дип-
звертається до МЗС. Генеральний консул може сам виконувати функції
ломатичний корпус, крім випадків, коли консульство входить до складу по-
посередника для інших консульських агентів своєї держави у випадку від-
сольства в якості консульського відділу. У цьому випадку персонал консуль-
сутності посла, посланника, міністра, резидента або повіреного у справах.
ського відділу може бути включеним до списку дипломатичного корпусу2 .

26
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемонная и протокол. - М., 2003. - С. 126.
34 35
 Міністри закордонних справ зазвичай завжди приймають глав дипломати-
чних представництв, якщо у них виникає необхідність обговорити питання, що
їх цікавлять. Про зустріч з міністром достатньо домовленості по телефону.
У випадку відсутності або хвороби посла його радник або секретар
мають право зв'язуватися з міністром закордонних справ. При від'їзді з
країни (тимчасовому або постійному) глава дипломатичного представ-
ництва інформує МЗС про свій від'їзд нотою, в якій повідомляє ім'я тим-
часового повіреного у справах. Якщо цей дипломат особисто не відомий
міністру, він повинен бути йому представлений в якості тимчасового по-
віреного у справах. Протокол окремих країн передбачає направлення
аналогічних нот (особистих або вербальних) на адресу дипломатичного
корпусу (кожному посольству або місії держав, з якими країна посла має
дипломатичні зносини, а також дуаєну дипкорпусу).
Стаття 10 Віденської конвенції 1961 р. зобов'язує, щоб міністерство за-
кордонних справ інформувалось про призначення співробітників предста-
вництва, їх прибуття та про остаточний від'їзд або про припинення їхніх
функцій у представництві; про прибуття й остаточний від'їзд особи, яка
належить до сім'ї співробітника представництва. Таке інформування необ-
хідне для того, щоб відповідні імена були занесені у список дипломатично-
го корпусу, зокрема, для отримання дипломатичної картки та дипломатич-
них номерів для автомобілів. В Україні ДДП Міністерства закордонних
справ реєструє працівників дипломатичного та адміністративно-технічного
складу дипломатичних представництв на підставі відповідних клопотань -
офіційних нот, що надходять від дипломатичних представництв іноземних
держав в Україні до Міністерства закордонних справ України.
2.4. Протокольні особливості
процедури акредитації нового посла
в країні перебування
та завершення його місії
Порядок призначення глави дипломатичного представництва в країну
його майбутнього перебування передбачає попереднє отримання від
уряду цієї держави згоди - агреману на його призначення (ст. 4 Віден-
ської конвенції про дипломатичні зносини). Агреман (з франц. адгетепі
- згода, дозвіл) - згода приймаючої держави на призначення певної осо-
би главою дипломатичного представництва іншої держави. Запит на
агреман робиться зазвичай через відомство закордонних справ прийма-
ючої держави шляхом направлення посольством акредитуючої держави,
/ 36
рідше МЗС, вербальної ноти, до якої додається стисла біографічна дові-
дка з послужним списком кандидатури, яка передбачається для призна-
чення. Якщо глава дипломатичного представництва призначається впе-
рше після встановлення між державами дипломатичних відносин, запит
агремана може бути зроблений у третій країні через посольства двох
сторін, які домовляються. Згідно з практикою деяких країн агреман може
запитуватися в МЗС в усній формі з врученням біографічної довідки про
особу. Це може бути зроблено попереднім послом перед від'їздом або
тимчасовим повіреним у справах після від'їзду посла під час бесіди з
міністром закордонних справ країни акредитації або особою, яка його
заміщає. Протокольна практика України передбачає письмову форму
запиту на агреман - у вигляді вербальної ноти до МЗС України за наяв-
ності біографічної довідки на кандидата.
и
Зразок вербальної ноти - запиту на агреман '
Посольство (назва іноземної держави)
№ . . . • ■ ■ - - * •-•' ■ .-■' •
Посольство (назва іноземної держави) в Україні засвідчує
свою повагу Міністерству закордонних справ України і. на під-
ставі рішення Президента (назва іноземної держави), має
честь просити дати згоду Української Сторони на призначення
пана _______________ Надзвичайним і Повноважним Послом
(назва іноземної держави) в Україні.
Біографічна довідка пана _____________
додається.
Посольство (назва іноземної держави) в Україні користу-
ється цією нагодою, щоб поновити Міністерству закордонних
справ України запевнення у своїй високій повазі.
Додаток: зг.. на 1 арк. м.Київ.
12 жовтня 2005 року
Міністерство закордонних справ України м.
Київ
Відповідь на запит на агреман дається у відповідній формі (письмово
у вигляді вербальної ноти або усно) зазвичай протягом місяця. Термін
відповіді на агреман є своєрідним показником стану відносин між держа-
вами, тому береться до уваги й принцип взаємності, тобто час отриман-
ня урядом країни акредитації агремана на свого посла в акредитуючій
державі. Затягування відповіді на агреман завжди справляє негативне
враження. Відмова в наданні агремана приводить до погіршення двосто-
ронніх стосунків. Акредитуюча держава може в порядку реторсії залиши-
ти пост посла вакантним на тривалий термін. Посольство в цьому випад-
37
 ку буде очолюватися тимчасовим повіреним у справах, що сприймається
як зниження рівня відносин між державами.
■ що повідомляється в ЗМІ. Зазвичай одночасно відповідним актом його
Факт запиту агремана розголошувати не прийнято, оскільки це зобо-
в'язало б сторони коментувати можливу відмову в агремані. Не прийнято
й нагадувати про запит агреману або прохати прискорити відповідь. На
відповідні запитання журналістів, іноземних дипломатів, інших осіб відо-
мий радянський дипломат, багаторічний керівник протокольної служби
МЗС Радянського Союзу Ф. Молочков радив посилатися на дипломатич-
ну традицію 27. На запит агреману не дається негативна відповідь у ви-
гляді офіційної відмови. Сама затримка з відповіддю розцінюється як
небажання уряду прийняти пропоновану кандидатуру в якості посла, і
вона, як правило, знімається. Держава перебування не зобов'язана по-
відомляти причини відмови акредитуючій державі.
Причини для відмови в агремані можуть бути різними. Наприклад,
хрестоматійним став приклад відмови Швеції прийняти британського
посланника, оскільки він напередодні відвідав монарха країни, з якою
Швеція була в стані війни. У свою чергу Великобританія розірвала дип-
ломатичні відносини зі Швецією. У минулому відмовляли в агремані з
релігійних мотивів, через різкі публічні висловлювання особи на адресу
даної країни в період до його призначення послом, навіть якщо це було
багато років тому. Історії дипломатії відомі й інші випадки. Так, одному
радянському послу відмовили в наданні агреману з невідомих причин.
Уже пізніше з'ясувалось, що це була демонстрація невдоволення уряду
приймаючої держави діяльністю попереднього радянського посла. При-
чиною ненадання агреману може бути й неправильне оформлення до-
кументів на запит про агреман, наприклад, недостатнє висвітлення по-
передньої діяльності особи у біографічній довідці 28. Зауважимо, що ви-
падки відмови в агремані досить рідкісні. Однак дипломатам треба вияв-
ляти обережність у судженнях про ту чи іншу країну, у бесідах з різними
особами, у виступах у ЗМІ, доповідях тощо. МЗС збирає інформацію по
різних каналах, включаючи спецслужби про кандидата, направляє уряду
доповідь з відповідним висновком.
Після отримання агремана дипломатичний представник, так само як і
будь-який інший дипломат, який має дозвіл на в'їзд у країну (у вигляді
дипломатичної візи), вважається персоною ґрата (регзопа дгаіа - лат.,
тобто бажана особа). У разі відмови дипломат вважається персоною нон
ґрата (регзопа поп дгаіа - лат., тобто небажана особа). На призначення
тимчасового повіреного у справах агреман не запитується.
Після отримання агреману проводиться призначення глави диплома-
тичного представництва державним актом акредитуючої держави, про
Молочков Ф.Ф. Дипломатический протокол и дипломатическая практика - М
1979.-С. 43. .. .;... '
Попов В.И. Современная дипломатия. - М., 2000. - Сс. 167-168.
38
попередник звільняється від обов'язків.
Офіційна діяльність глави дипломатичного представництва пов'язана з
врученням ним вірчих грамот. Надзвичайний і Повноважний Посол вважа-
ється таким, що приступив до виконання своїх обов'язків, залежно від
практики, прийнятої в державі акредитації, яка згідно з Віденською конве-
нцією 1961 р. повинна застосовуватися однаково або з моменту вручення
послом своїх вірчих грамот главі держави, або з моменту повідомлення
про своє прибуття й представлення завірених копій вірчих грамот мініс-
терству закордонних справ країни перебування чи іншому міністерству,
відносно якого існує домовленість (Віденська конзенція 1961 р., ст. 13).
Напередодні прибуття глави дипломатичного представництва тимча-
совий повірений у справах інформує міністерство закордонних справ про
час прибуття глави представництва. Тимчасовий повірений у справах
повинен також зустрітися з дуаєном дипломатичного корпусу й повід-
омити йому про прибуття нового глави представництва. Дата й час при-
буття посла визначає черговість вручення ним вірчих грамот.
Зразок вербальної ноти - згоди на агреман „
МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
№...
Міністерство закордонних справ України засвідчує свою пова-
гу Посольству (назва іноземної держави) в Україні і, у відповідь на
ноту Посольства № 399/2005 від 7 вересня 2005 року, має честь
повідомити про згоду Української Сторони на призначення (ім'я,
прізвище) на посаду Надзвичайного і Повноважного Посла (назва
іноземної держави) в Україні.
Міністерство закордонних справ України користується цією
нагодою, щоб поновити Посольству (назва іноземної держави) в
Україні запевнення у своїй високій повазі.
м. Київ, 12 жовтня 2005 року
(місце печатки)
Посольство (назва іноземної держави)
м. Київ
39
 Прибуття глави представництва в столицю, де він буде виконувати свої
обов'язки, не пов'язане з будь-якою церемонією. Новий представник вва-
жається інкогніто до тих пір, доки він не вручить свої вірчі грамоти або їх
завірені копії згідно з практикою, прийнятою в державі акредитації . При-
йнято, однак, що влада країни перебування приділяє йому й особам, що
його супроводжують, певні знаки уваги: допомогу з боку митної і прикор-
донної служб, зустріч прибулих працівником протокольної служби тощо.
Такого роду знаки уваги встановлюються місцевою практикою.
Посла іноземної держави під час його першого приїзду в Україну зустрі-
чає директор Департаменту державного протоколу Міністерства закордон-
них справ України або його заступник. Для зустрічі посла міністерство замо-
вляє залу офіційних делегацій в аеропорту (вокзалі). Тимчасовий повірений
у справах представляє посла керівникові служби протоколу, який його вітає і
супроводжує до зали офіційних делегацій. Тимчасовий повірений у справах
знайомить посла із співробітниками посольства. Після доставки багажу й
виконання митних та прикордонних формальностей керівник служби прото-
колу запрошує посла та осіб, що його супроводжують, до автомобіля МЗС
України й доставляє його до резиденції, готелю чи посольства. Якщо посол
відбуває в автомобілі посольства, керівник служби протоколу супроводжує
його лише до автомобіля і прощається із ним.
Протягом двох днів посольство надсилає ноту до Департаменту дер-
жавного протоколу МЗС України, у якій повідомляє про прибуття посла і
його бажання нанести візит міністрові закордонних справ України. Згідно з
українською протокольною практикою посол запрошується до Департаме-
нту державного протоколу МЗС України для одержання необхідної інфор-
мації, зокрема про порядок проведення церемонії вручення вірчих грамот.
Під час зустрічі директор Департаменту державного протоколу знайомить
посла з особливостями Державного протоколу України, коротко інформує
про склад дипломатичного корпусу, вручає довідник "Посольства інозем-
них держав і представництва міжнародних організацій в Україні", інші до-
відкові та інформаційні матеріали. Після цього відбувається візит до мініс-
тра закордонних справ, під час якого посол вручає завірені копії вірчих
грамот і, як правило, копії відкличних грамот свого попередника та домов-
ляється про візит главі держави для вручення вірчих грамот. Інші посадові
особи України не можуть проводити офіційні зустрічі з новопризначеним
послом іноземної держави до моменту вручення ним вірчих грамот. Посол
може нанести неофіційний візит дуаєну дипломатичного корпусу для
отримання додаткової інформації про місцеву протокольну практику. Мі-
ністр закордонних справ і дуаєн дипломатичного корпусу не зобов'язані
наносити візит у відповідь новому послові.
Вірчі грамоти - документ, що засвідчує повноваження дипломатич-
ного представника (посла, посланника) й акредитує його в іноземній
29
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - С. 62.
40
державі. Його назва походить від слова "вірити", що слугує підтверджен-
ням тієї довіри, якою посол наділений владою акредитуючої держави, і
правильності всього того, що він буде говорити від її імені. В інших мовах
назва документа має приблизно те ж значення. Наприклад, англійський
варіант назви вірчих грамот - сгедепііаіз, тобто мандат, посвідчення
особи. У свою чергу ця назва походить від іншого англійського слова -
сгедепсе, що в перекладі означає - віра, довіра.
Вірчі грамоти підписуються главою держави, яка призначає диплома-
тичного представника, адресуються і вручаються главі держави країни
призначення. Повноваження постійного повіреного у справах видаються
міністром закордонних справ акредитуючої держави.
Зразок вірчих грамот № 1
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
Його Високоповажності
Панові (ім'я, прізвище)
Президентові (назва іноземної держави)
Ваша Високоповажносте,
Керуючись бажанням розвивати й поглиблювати дружні від-
носини між нашими державами, я вирішив призначити -
Пана__________________________________________
Надзвичайним і Повноважним Послом України в (назва іноземної
держави).
Прошу прийняти його з прихильністю і вірити йому в усьому,
що він висловлюватиме від мого імені або за дорученням Уряду
України.
Водночас користуюся нагодою, щоб висловити свої найкращі
побажання народу (назва іноземної держави) і запевнити Вашу
Високоповажність у моїй вельми високій повазі.
Особистий підпис Президента
Засвідчив \
(підпис) .-. лг . . . ■ ■ * - -
Міністр закордонних справ України
м. Київ, ____________ 2006 року
Вірчі грамоти - важливий документ не лише протокольного, але й
юридичного характеру, який віддзеркалює характер і рівень міждержав-
них відносин. Форма вірчих грамот склалась у XIX ст. У минулому вірчі
грамоти відзначалися багатослів'ям і витіюватістю мови. Сучасні вірчі
41
грамоти - достатньо лаконічний лист із усталеною й приблизно однотип-
ною структурою. Він починається з офіційного конституційного наймену-
вання глави держави, яка направляє посла. Далі зазначено повний титул
глави держави, яка приймає дипломатичного представника. Наступною
йде фраза, що мотивує призначення дипломатичного представника, у
редакції якої відображається стан міждержавних відносин. Далі повідом-
ляється ім'я, прізвище, клас дипломатичного представника, що відпові-
дає рівню, на якому ці країни обмінюються дипломатичними представни-
ками. Виражається прохання вірити всьому тому, що висловлюватиме
дипломатичний представник від імені глави своєї держави чи від імені
уряду. Документ завершується заключним компліментом, який містить
побажання народові країни й запевнення в повазі. Підпис глави акреди-
туючої держави засвідчується підписом міністра закордонних справ.
Зразок вірчих грамот № 2
УРЯД (НАЗВА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ)
Його Високоповажності
Пану (ім'я, по батькові, прізвище)
Президентові України
Пане Президенте,
Керуючись бажанням підтримувати та зміцнювати дружні
відносини, які так успішно розвиваються між (назва іноземної
держави) та Україною, ми вирішили акредитувати при Вашій
Високоповажності
Пана ___________________________________________
в якості Надзвичайного і Повноважного Посла.
Особисті якості
Пана____________________________________________ ,
його досвід і послуги, які він вже зробив своїй країні, надають нам
упевненості, що він виконає доручену йому високу місію.
У цій упевненості ми просимо Вас прийняти його з прихиль-
ністю, виявити йому Ваше добре ставлення та повністю віри-
ти йому в усьому, що він висловлюватиме від нашої сторони,
особливо коли він буде виражати Вам почуття нашої глибокої
поваги і побажання процвітання Україні.
Після чого ми доручаємо Вашу Високоповажність, разом із
нами, захисту Всемогутнього.
(Назва столиці), 28 грудня 2004
ВІД ІМЕНІ УРЯДУ (НАЗВА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ)
Президент
Канцлер
42
Мова вірчих грамот менш стандартизована, ніж їхня структура, і зале-
жить від національних протокольних традицій, стану двосторонніх відносин.
Так, кожна з вірчих грамот, яка вручається послами США, починається зі
стандартного звернення "Великий і добрий друг". Наступний текст варіюєть-
ся залежно від характеру відносин Вашингтона з тим чи іншим урядом.
Як правило, разом із вірчими грамотами новий дипломатичний пред-
ставник вручає главі держави й відкличні грамоти свого попередника.
Відкличні грамоти - документ, яким уряд сповіщає про відкликання дип-
ломатичного представника. Вони адресуються главі держави, при якому
був акредитований дипломатичний представник, підписуються главою
держави, що призначила дипломатичного представника, засвідчуються
підписом міністра закордонних справ.
У тексті відкличних грамот повідомляється про факт відкликання дипло-
матичного представника, причини його відкликання. Висловлюється споді-
вання, що дипломатичний представник сприяв підтримці та розвитку дип-
ломатичних відносин між країнами. У заключному компліменті міститься
побажання народові країни акредитації і запевнення в повазі до адресата.
Зразок відкличних грамот
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
Його Високоповажності >-
Панові (ім'я, прізвище)
Президентові (назва іноземної держави)
Ваша Високоповажносте, .
Маю честь повідомити, що я вирішив відкликати
Пана ____________________________________________
з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в (на-
зва іноземної держави).
В упевненості, що Пан _____________________________
активно сприяв розвиткові дружніх відносин, які існують між
Україною і (назва іноземної держави), прошу Вашу Високопо-
важність прийняти з прихильністю його Відкличні Грамоти.
Водночас користуюся нагодою, щоб висловити свої най-
кращі побажання народу (назва іноземної держави) і запев-
нити Вашу Високоповажність у моїй вельми високій повазі.
Особистий підпис Президента
Засвідчив *"
(підпис)
Міністр закордонних справ України
м.Київ, ____________ 2006 року
43
 Вірчі й відкличні грамоти виготовляються на спеціальних бланках із
державним гербом, печатки на них не ставляться. Спочатку завірені копії
вірчих і відкличних грамот надаються в МЗС країни перебування для
їхньої перевірки щодо правильності оформлення. Відступ від трафарету,
відсутність необхідних елементів можуть спричинити прохання предста-
вити грамоти у правильній редакції.
Церемонія вручення вірчих грамот, під час якої відбувається перша
офіційна зустріч посла з главою держави, - подія значної політичної ва-
ги. Тому церемоніал вручення вірчих грамот в усіх країнах детально роз-
робляється й неухильно дотримується в усіх деталях. Відступ від вста-
новленого порядку під час означеної церемонії може розцінюватися як
спроба нанести шкоду престижу країни, яку представляє посол.
При розробці церемоніалу вручення вірчих грамот протокольні служ-
би дотримуються загальновизнаної міжнародної практики. Це виявля-
ється в спільності основних елементів церемоніалу: вірчі грамоти глава
держави зазвичай приймає у своїй офіційній резиденції; послу надаються
військові почесті; на церемонії присутні високопоставлені представники з
боку глави держави та МЗС; посла супроводжують члени диплома-
тичного персоналу посольства, дружина; під час церемонії можливий
обмін промовами; після вручення вірчих грамот глава держави дає послу
аудієнцію; транспорт для слідування посла на церемонію забезпечує
приймаюча сторона; практикується фотографування посла з президен-
том країни акредитації. Інформація про вручення вірчих грамот подаєть-
ся у ЗМІ. Зауважимо, що в деяких країнах, зокрема в Росії, Франції,
США, тексти промов президента й посла передаються в письмовому
вигляді до або під час церемонії і не зачитуються.
Церемоніал вручення вірчих грамот визначається також національни-
ми традиціями й історичним минулим країни. У церемоніальних нормах
прослідковується намагання держави підкреслити свій суверенітет, само-
бутність, непорушність підвалин. Саме тому в більшості країн церемоніал
вручення вірчих грамот залишається незмінним протягом багатьох років.
Особливо це притаманно країнам з монархічною формою правління, де
збереглись традиції придворного етикету. Наприклад, у Великобританії і
Швеції послу, який направляється в королівський палац для вручення вір-
чих грамот, подають екіпаж, запряжений кіньми. Суворо регламентується
форма одягу посла, кількість дипломатів, які супроводжують посла.
Прийнято, щоб дипломати - учасники церемонії - одягали фраки.
У деяких країнах дипломатичному представникові виявляються додаткові
почесті: супроводження машини посла ескортом мотоциклістів (ФРН),
кавалерійським з'єднанням (Бельгія); парад роти почесного караулу (Авст-
рія, Швеція); виконання гімнів (Ірландія, Польща) тощо. У США під час це-
ремонії вручення вірчих грамот присутні не лише дружини послів, але й діти.
Церемоніал окремих країн містить і досить екзотичні елементи. Так, у
Непалі й Марокко церемоніал передбачає трикратний уклін посла (при
44
вході до зали, у середині зали й при наближенні до короля). Чітко регла-
ментується кількість кроків і уклонів, які повинен зробити посол під час
церемонії, у Таїланді. У Новій Зеландії врученню вірчих грамот передує
демонстрація національного обряду аборигенів країни - маорі, який су-
проводжується виконанням військового танцю в національних костюмах і
врученням спису послові. У Буркіна Фасо вручення вірчих грамот відбу-
вається під час масових мітингів. Після церемонії вручення вірчих грамот
у Республіці Куба посли за бажанням можуть покласти квіти до монуме-
нтів кубинської революції.
Церемонія вручення вірчих грамот Президенту України організову-
ється Службою Державного Протоколу та Церемоніалу Секретаріату
Президента України спільно зі структурним підрозділом з питань прото-
колу Міністерства закордонних справ України і проводиться, як правило,
у Марийському палаці в урочистій обстановці.
До посольства подається автомобіль Секретаріату Президента, в якому
посол у супроводі представника Департаменту державного протоколу при-
буває до Марийського палацу. Дружина посла та супроводжуючі особи слі-
дують у своїх автомобілях. Біля входу до Марийського палацу, де вишико-
вується почесна варта, посла зустрічає директор Департаменту державного
протоколу МЗС України та військовий комендант Києва. Церемонія перед-
бачає проходження посла повз стрій воїнів почесної варти, вітання послом
Державного Прапора України уклоном голови. У церемоніальній залі Марі-
їнського палацу посла іноземної держави приймає Президент України.
На церемонії вручення вірчих грамот від української сторони присутні
міністр закордонних справ України або, в разі його відсутності - перший
заступник міністра закордонних справ України, а також відповідальні
працівники Секретаріату Президента України, директор (заступник дире-
ктора) Департаменту державного протоколу МЗС України.
Церемонія передбачає представлення посла Президентові України
директором Департаменту державного протоколу, вітання послом Пре-
зидента потиском руки і звернення посла з коротким вступним словом
(до двох хвилин), після чого Президенту України вручаються вірчі грамо-
ти. Як правило, посол разом із вірчими грамотами вручає й відкличні
грамоти свого попередника. Президент України приймає вірчі грамоти й
у відповідь вітає посла короткою промовою, після чого відбувається
представлення послом своєї дружини та працівників дипломатичного
представництва відповідної іноземної держави в Україні, які супрово-
джують посла під час проведення церемонії (не більше п'яти осіб).
Президент України запрошує посла сфотографуватися біля Держав-
ного Прапора України (спочатку вдвох, а потім - разом з учасниками це-
ремонії з обох сторін). Президент запрошує посла для бесіди до окремо-
го приміщення. У бесіді беруть участь Міністр закордонних справ України
та керівник відповідного структурного підрозділу Секретаріату Президен-
та України. Після закінчення бесіди Президент прощається з послом у
45
 приміщенні, де відбувалася розмова. Члени делегації залишають Марі-
їнський палац. При виході з Марийського палацу процесія зупиняється
біля Державного прапора України, вшановує його легким уклоном і про-
ходить крізь стрій почесної варти до автомобілів.
Вручення Президенту України вірчих та відкличних грамот може про-
водитися кількома послами іноземних держав послідовно (по 2-4 особи)
або, в окремих випадках, індивідуально протягом спеціально визначеного
Президентом України для такої церемонії дня. Черговість вручення вірчих
та відкличних грамот визначається Управлінням державного протоколу
МЗС України з урахуванням міжнародної дипломатичної практики.
У міжнародній протокольній практиці прийнято, що після церемонії
вручення вірчих грамот посол влаштовує в посольстві прийом, напри-
клад "келих шампанського". На прийом запрошуються керівник протоко-
льної служби країни перебування, начальник гарнізону, якщо був почес-
ний караул, можливо, учасники церемонії.
Одразу після вручення вірчих грамот посол надсилає главам усіх ди-
пломатичних представництв, акредитованих у даній країні, особисті но-
ти, у яких повідомляється про вручення вірчих грамот. Тексти нот скла-
даються залежно від стану відносин країни посла з даною конкретною
державою. До представництва країн, з якими країна посла не підтримує
дипломатичних зносин, нота не направляється. Після отримання нот у
відповідь, посол наносить візити ввічливості офіційним особам, політич-
ним і громадським діячам країни перебування, а також своїм колегам.
Про прибуття або відбуття членів дипломатичного персоналу посоль-
ства прийнято повідомляти МЗС країни перебування вербальною нотою.
До того ж вони повинні насамперед отримати в'їзні візи до країни при-
значення, яка може виявити своє ставлення до цього призначення шля-
хом видачі візи або відмови у ній.
Якщо глава представництва відповідно до встановленого правила
прибуває в країну призначення після від'їзду свого попередника, то інші
співробітники зазвичай прибувають до від'їзду осіб, яких вони заступа-
ють . Це дозволяє дипломатам ґрунтовно ознайомитися із колом обо-
в'язків та тими питаннями, якими новому співробітнику доведеться за-
йматися. До того ж співробітник, який від'їздить, має можливість переда-
ти свої ділові зв'язки, познайомити з потрібними особами, що має також
важливе значення.
Порядок акредитації військових аташе регулюється ст. 7 Віденської
конвенції про дипломатичні зносини, яка, зокрема, передбачає, що держа-
ва перебування може запропонувати, щоб їхні імена повідомлялись на її
схвалення заздалегідь. Військові аташе, окрім дотримання загальноприй-
нятих норм дипломатичного протоколу, керуються протокольними норма-
30
Селянинов О.П. Дипломатические отношения государств: Принципьі, формьі и
методьі.-М.. 2004.-С. 62.
46
ми, які утвердились у міжнародній практиці відповідно до приналежності
до роду військ, а також існуючими статутами й розпорядженнями.
Завершення місії посла і його від'їзд також супроводжується низкою
протокольних заходів. Після отримання агреману на призначення нового
посла дипломатичний представник, місія якого завершується, визначає
за узгодженням із МЗС акредитуючої держави дату від'їзду й інформує
про це МЗС країни перебування та дуаєна дипломатичного корпусу. За-
гальноприйнятою практикою є складання главою дипломатичного пред-
ставництва прощальних візитів визначеному колу офіційних осіб країни
перебування. У разі від'їзду посла з України у зв'язку із припиненням його
повноважень Департамент державного протоколу МЗС України орга-
нізовує завершальну зустріч посла з Міністром закордонних справ Украї-
ни, а також, за попередньою домовленістю, - з Головою Верховної Ради
України та Прем'єр-міністром України й організовує протокольний захід
(ланч) від імені Міністра закордонних справ України з нагоди від'їзду по-
сла. Від імені міністра послові вручається пам'ятний сувенір. Як правило,
прощальний прийом влаштовує також дуаєн, який вручає послу пам'ят-
ний сувенір від імені дипломатичного корпусу. Прощальна зустріч посла
іноземної держави з Президентом України організовується лише у випа-
дку відзначення посла державною нагородою України.
Перед від'їздом посол організовує прощальний прийом, на який за-
прошує офіційних представників країни перебування, членів дипломати-
чного корпусу. У день від'їзду він надсилає в МЗС вербальну ноту, а гла-
вам дипломатичних представництв - переважно особисті ноти, в яких
повідомляє про свій від'їзд і про призначення тимчасового повіреного у
справах. Під час від'їзду посла іноземної держави у зв'язку із завершен-
ням його місії в Україні з аеропорту (вокзалу) його проводжає директор
Департаменту державного протоколу МЗС України або його заступник.
Для проводів посла Міністерство закордонних справ замовляє зал офі-
ційних делегацій аеропорту (вокзалу).
2.5. Дипломатичні привілеї та імунітети
Дипломатичні привілеї та імунітети - це особливі права та перева-
ги, які країна перебування надає дипломатичним представництвам, спе-
ціальним місіям, представництвам держав при міжнародних міжурядових
організаціях, делегаціям на міжнародних міжурядових конференціях,
їхнім главам та співробітникам.
До середини XX ст. дипломатичні привілеї та імунітети регулювались
переважно нормами міжнародної ввічливості та певною мірою Віден-
ським регламентом 1815 р. (із доповненнями, внесеними на Аахенсько-
47
 му конгресі 1818 р.). Сучасні дипломатичні привілеї та імунітети знайшли
своє закріплення в низці багатосторонніх договорів: Конвенції про приві-
леї та імунітети ООН 1946 р., Конвенції про привілеї та імунітети спеціа-
лізованих установ ООН 1947 р., Угоді між ООН та США про місцезнахо-
дження центральних установ ООН 1947 р., Віденській конвенції про дип-
ломатичні зносини 1961 р., Віденській конвенції про консульські зносини
1963 р., Конвенції про спеціальні місії 1969 р., Конвенції про запобігання і
покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом,
у тому числі дипломатичних агентів 1973 р., Віденській конвенції про
представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями
універсального характеру 1975 р. Окремі аспекти правового положення
та статусу дипломатичних представництв та їхнього персоналу регулю-
ються також двосторонніми угодами, підписання яких передбачено пунк-
том "б" ст. 47 Віденської конвенції 1961 р. Цей пункт надає можливість
державам як обмежувати, так і розширювати дипломатичні привілеї та
імунітети у стосунках між собою на основі принципу взаємності.
Дипломатичні привілеї та імунітети складають єдине поняття, однак
між його основними складовими існують суттєві відмінності. Під імуніте-
том слід розуміти вилучення з-під юрисдикції держави перебування офі-
ційних представництв іноземної держави, їхнього персоналу та інших
осіб, які користуються міжнародним захистом, і дотримання стосовно них
принципу недоторканності. Імунітет, таким чином, виступає як інстру-
мент, потрібний для безперешкодного виконання органами зовнішніх
зносин держави та їх співробітниками покладених на них функцій.
На відміну від імунітетів, привілеї - це певні пільги та переваги, які
надаються державою перебування органам зовнішніх зносин інших дер-
жав і співробітникам цих органів з метою створення найсприятливіших
умов для їхнього функціонування. Дипломатичні привілеї діють у більш
вузькій сфері існуючого правопорядку країни перебування, а не всього
правопорядку, як це стосується імунітетів.
Дипломатичні привілеї та імунітети підрозділяються на дві основні
групи: привілеї та імунітети дипломатичного представництва як органу
держави й особисті привілеї та імунітети членів дипломатичного персо-
налу представництва. Перша група норм включає такі привілеї та імуні-
тети: недоторканність приміщень дипломатичних представництв; недо-
торканність його архівів, кореспонденції; фіскальний імунітет (звільнення
від оподаткування в країні перебування); митні привілеї; право на вико-
ристання на будинку представництва прапора й герба своєї держави. До
особистих привілеїв та імунітетів належать: особиста недоторканність;
недоторканність приватної резиденції, кореспонденції, паперів і, за де-
якими винятками, майна, імунітет від юрисдикції та можливого притяг-
нення дипломата до кримінальної відповідальності; пільги при прохо-
дженні митного та прикордонного контролю; податкові привілеї.
Одним із найважливіших дипломатичних імунітетів є, безперечно, імуні-
тет, який забезпечує недоторканність дипломатичного представництва. Від-
48
повідно до Віденської конвенції 1961 р. "приміщення представництва" - це
будинок (або ж його частина), у якому розміщується представництво. Це
стосується й резиденції глави представництва, незалежно від того, хто во-
лодіє правом власності на неї, а також земельної ділянки, що обслуговує
цей будинок чи його частину. У поняття "земельна ділянка", згідно з комен-
тарем Комісії міжнародного права ООН, входять також сад і автостоянка,
що належать представництву. Загалом цей дипломатичний імунітет регла-
ментується ст. 22 згаданої Конвенції. У ній роз'яснюється, що приміщення
представництва є недоторканними. Власті держави перебування не можуть
проникнути в ці приміщення інакше, як з дозволу глави представництва.
Заборона вступати в приміщення представництва без дозволу його глави
має абсолютний характер. Це правило не має ніяких винятків, і його потріб-
но дотримуватись навіть у випадку пожежі в дипломатичному представниц-
тві або захоплення останнього терористами. Неприпустимість доступу міс-
цевої влади у приміщення дипломатичного представництва без згоди його
глави виключає тим самим можливість здійснення таких примусових захо-
дів, як обшук, арешт, реквізиція, та виконавчих дій.
Забезпечуючи недоторканність приміщень дипломатичного представни-
цтва, держава перебування зобов'язана попереджувати дії місцевої влади,
які можуть завдати шкоди, порушити спокій або принизити гідність диплома-
тичного представництва. Йдеться про попередження свідомих ворожих ак-
цій з боку місцевої влади. Дії, які в тій чи іншій мірі зачіпають інтереси дип-
ломатичного представництва, проте не направлені спеціально проти нього і
є результатом звичайної функціональної діяльності (громадські роботи в
безпосередній близькості від приміщень представництва, тимчасове від-
ключення з технічних причин електроенергії, телефонного зв'язку тощо), не
можуть розцінюватися як порушення недоторканності приміщень.
Ще одним аспектом поняття "недоторканність приміщень" є спеціальне
зобов'язання держави перебування забезпечити захист дипломатичних
представництв від посягань приватних осіб. Це зобов'язання включає в
себе два компоненти: по-перше, організацію місцевими органами влади у
випадку необхідності фізичної охорони дипломатичного представництва
та убезпечення його від будь-яких нападів, вторгнень та інших посягань з
боку приватних осіб і, по-друге, у разі здійснення посягань, - проведення
розслідування та покарання винних, а також забезпечення компенсації
заподіяної шкоди. Охорона приміщень дипломатичних представництв
здійснюється державами перебування, як правило, шляхом використання
спеціальних поліцейських або військових підрозділів.
Особливе місце серед дипломатичних привілеїв та імунітетів посідає
особиста недоторканність. Загальновизнаним є положення, що це осно
воположний дипломатичний імунітет, від якого походять усі інші імуніте
ти та привілеї дипломата. Цей дипломатичний імунітет регламентується
ст. 29 Віденської конвенції 1961 р. і передбачає захист від арешту або
затримання дипломата.
49
 Ще одним аспектом цього дипломатичного імунітету є забезпечення
посиленого захисту дипломата від посягань із боку приватних осіб. Як у
теорії міжнародного права, так і на практиці дотримання зазначених зо-
бов'язань забезпечення нормальної діяльності дипломатів у країні пере-
бування завжди розглядалося як найголовніша умова. Проте за останні
два десятиріччя у зв'язку з різкою активізацією міжнародного тероризму
виникла стійка тенденція до зростання різного роду посягань на життя,
честь і гідність дипломатів.
Особливе місце в питанні особистої недоторканності дипломата посі-
дає його непідсудність законам країни перебування. Згідно зі ст. 31 Ві-
денської конвенції 1961 р. імунітет від кримінальної відповідальності є
повним і абсолютним, а щодо цивільної та адміністративної юрисдикції є
винятки, коли дипломат не може посилатися на свій імунітет: майнові
позови, що стосуються приватного нерухомого майна; позови, що стосу-
ються успадкування; позови, що стосуються будь-якої професійної або
комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатом у країні перебу-
вання за межами своїх офіційних повноважень. Зауважимо, що закріп-
лені в Конвенції обмеження імунітету щодо цивільної юрисдикції майже
не відповідають сучасній дипломатичній практиці, оскільки в наш час
переважна більшість держав забороняє своїм дипломатам володіти при-
ватною нерухомістю в країні перебування, а також займатися приватною
професійною або комерційною діяльністю.
Звільнення дипломата від кримінальної, адміністративної та цивільної
юрисдикції в країні перебування не приводить до його повної безкарності у
випадку здійснення ним правопорушень. Існує дві можливості реального
покарання дипломата. Перша з них полягає в тому, що імунітет диплома-
тичного агента від юрисдикції країни перебування не звільняє його від
юрисдикції акредитуючої держави. Друга можливість полягає в тому, що
від імунітету юрисдикції дипломатичного агента може відмовитися акреди-
туюча держава. Це робиться без його згоди, і дипломат зобов'язаний під-
коритися прийнятому рішенню. Така практика мала місце після трагічного
випадку у Вашингтоні наприкінці 1996 р., коли в результаті автомобільної
аварії з вини грузинського дипломата загинула 16-річна громадянка США.
Дипломат, як було доведено, перебував за кермом свого авто в стані ал-
когольного сп'яніння, і на вимогу Держдепартаменту США МЗС Грузії зму-
шене було позбавити свого дипломата імунітету. Йому довелося нести
кримінальну відповідальність за американськими законами.
До імунітету особистої недоторканності дипломата належить також мит-
ний імунітет, який складається з трьох основних компонентів: безперешкод-
ного ввезення та вивезення предметів особистого користування; звільнення
вказаних предметів від митного оподаткування; звільнення, у вигляді зага-
льного правила, особистого багажу дипломата від митного огляду.
У поняття імунітету особистої недоторканності дипломата входять та-
кож недоторканність приватної резиденції дипломатичного агента (ст. ЗО
/ 50
Віденської конвенції). Ідеться, насамперед, про житлові приміщення, у
яких мешкають дипломат та його родина, дачу, а також номер у готелі,
купе в поїзді, каюту на судні під час пересування дипломата територією
країни перебування у зв'язку з виконанням ним дипломатичної місії.
Віденська конвенція (ст. ЗО) передбачає також недоторканність папе-
рів та кореспонденції дипломата в тій мірі, в якій забезпечуються недо-
торканність архівів, документів та офіційної кореспонденції дипломатич-
ного представництва. Це означає на практиці, що папери та кореспонде-
нція дипломата не підлягають затриманню, розпечатуванню, викорис-
танню місцевою владою в офіційних цілях і мають забезпечуватися за-
хистом від посягань з боку приватних осіб.
Засоби пересування дипломатичних представництв та їхнього персо-
налу користуються в країнах перебування правом недоторканності. Це
означає, що дипломатичний засіб пересування не підлягає обшуку, рек-
візиції, арешту та виконавчим діям. Цей імунітет поширюється також на
засоби пересування співробітників адміністративно-технічного персона-
лу та членів їхніх сімей (ст. 37 Віденської конвенції). Поширення імуніте-
тів на засоби пересування, що належать співробітникам обслуговуючого
персоналу, Конвенцією не передбачено. Необхідним атрибутом засобів
пересування дипломатичних представництв та їхнього персоналу є но-
мерні знаки спеціальних серій, які надаються в країнах акредитації.
Надзвичайно важливим дипломатичним імунітетом є свобода зносин
дипломатичного представництва та дипломатичних агентів з акредитую-
чою країною. У дипломатичній практиці склалося правило, згідно з яким
держава перебування зобов'язана створити іноземному дипломатичному
представництву всі необхідні умови для безперешкодного зв'язку зі своїм
урядом. Важливим аспектом таких зносин є можливість здійснення дип-
ломатичним представництвом таємного зв'язку з Центром. Таке ж зобов'я-
зання дозволяти та забезпечувати вільні зносини покладається й на треті
країни, через територію яких офіційна кореспонденція дипломатичного
представництва перевозиться транзитом (ст. 40 Віденської конвенції
1961 р.). Відповідно до зазначеної статті та ст. 27 звільнення дипломатич-
ної пошти від розпечатування та затримання має абсолютний характер.
Однак, в дипломатичній практиці більшості держав з'являється тенденція
до обмеження імунітетів дипломатичної пошти. Позиція цих держав зво-
диться до того, що за наявності серйозних підозр щодо використання дип-
ломатичної пошти в злочинних цілях держава перебування має право ви-
магати її розпечатування, а в разі відмови - повернути її відправникові.
Одним із привілеїв дипломатичних співробітників посольства є мож
ливість вільного пересування територією країни перебування, за винят
ком зон, закритих для іноземців з міркувань безпеки. Дипломатам, адмі
ністративно-технічному й обслуговуючому персоналу і членам їхніх ро
дин надають привілеї та імунітети й ті держави, територією яких вони
прямують до місця призначення і назад. '".'
51
 Дипломатичні привілеї та імунітети надаються в повному обсязі гла-
вам держав і урядів, міністрам закордонних справ, представникам між-
народних організацій, які мають дипломатичний статус, іншим громадя-
нам, які мають дипломатичні паспорти, видані їм на законних підставах.
Дипломатичними привілеями та імунітетами в повному обсязі користу
ються глави й члени дипломатичного персоналу представництв, члени їхніх
родин, якщо останні проживають разом із дипломатом та не є громадянами
країни перебування. Адміністративно-технічний персонал дипломатичного
представництва та члени їхніх родин, якщо вони проживають разом із спів
робітником представництва та не є громадянами країни перебування, корис
туються дипломатичними привілеями та імунітетами за тим винятком, що
імунітет від адміністративної та цивільної юрисдикції держави перебування
не поширюється на дії, які виходять за межі їхніх службових обов'язків, а їхній
особистий багаж не звільняється від митного огляду. Обслуговуючий персо
нал (за умови, що його члени не є громадянами країни перебування й не
проживають у ній постійно) користується імунітетом лише в межах виконання
посадових обов'язків та звільняється від податків, зборів і нарахувань на за
робіток. Держави можуть укладати між собою угоди про розширення обсягів
дипломатичних привілеїв та імунітетів для адміністративно-технічного та
обслуговуючого персоналу на основі взаємності. .
Подумайте і дайте відповідь
1. Назвіть протокольні особливості процедури акредитації
нового
посла в країні перебування.
2. Перерахуйте протокольні функції дуаєна дипломатичного корпусу.
3. Охарактеризуйте принципи визначення порядку старшинства в
дипломатичному корпусі.
4. Яким чином засвідчується визнання за дипломатичним співробіт
ником і членами його родини дипломатично/якості в країні перебування?
5. Охарактеризуйте порядок здійснення контактів дипломатич
них представництв із зовнішньополітичними відомствами та урядо
вими установами країни перебування.
6. Кого вважають членами дипломатичного корпусу в країні пере
бування?
7. На кого поширюються дипломатичні привілеї та імунітети?
8. Назвіть основні тенденції розвитку дипломатичних привілеїв
та імунітетів у наш час.
9. Який дипломатичний імунітет вважається найважливішим?
10. Проілюструйте на прикладі вручення послами вірчих грамот
главі держави поєднання в церемоніалі елементів міжнародно-
визнаного звичаю та національно-культурних традицій країни.
52
■ < ! ' ' * ■ ' !
ДИПЛОМАТИЧНІ ВІЗИТИ
ТА БЕСІДИ
3.1. Дипломатичні візити, їх місце
в дипломатичній практиці
Дипломатичний працівник не може обмежитися лише службовим ка-
бінетом, вивченням місцевої та іноземної преси, електронних ЗМІ. Одне
з найважливіших джерел інформації дипломатів - бесіди з впливовими
особами країни перебування, а також акредитованими в ній дипломата-
ми. За словами Ф. Молочкова, відомого радянського дипломата, автора
праць з дипломатичної практики й протоколу, дипломатична бесіда -
"найскладніше, найважче, найвідповідальніше, найцікавіше і корисне у
дипломатичній діяльності"31. Проведення візитів і бесід - один із найго-
ловніших політичних і професійних обов'язків дипломата за кордоном.
Невипадково Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. має
саме таку назву, оскільки під словом "зносини" мається на увазі поняття
"контакти". Саме в ході проведення візитів і бесід дипломати можуть по-
вноцінно реалізувати основні функції, визначені для дипломатичних
представництв у ст. З Віденської конвенції про дипломатичні зносини:
ведення переговорів з урядом держави перебування, з'ясування всіма
законними засобами умов і подій у державі перебування, захист інтере-
сів акредитуючої держави та її громадян, розвиток взаємовідносин у га-
лузі економіки, культури й науки. У ході візитів і бесід виявляються важ-
ливі аспекти міждержавних відносин, ліквідуються неточності в інформа-
ції, закладаються основи важливих рішень. При безпосередньому спіл-
куванні ефективність комунікативного зв'язку підвищується за рахунок
використання живого слова, інтонації, невербальних засобів спілкування.
31
Молочков Ф.Ф. Дипломатический протокол и дипломатическая практика. - М.,
1979.-С. 98. ,
53
 Про значення дипломатичних візитів і бесід згадував відомий україн-
ський дипломат, міністр закордонних справ А. Зленко: "Прибувши в нову
для себе столицю, глава дипломатичної місії постає перед титанічним
завданням: зав'язати контакти з сотнями людей, починаючи від керівни-
ків відділів міністерства закордонних справ і завершуючи главами всіх
важливих посольств. Ця мережа контактів складатиме в наступні роки
головний професійний здобуток і інструмент посла в країні перебуван-
ня"32. Живої роботи з людьми в країні перебування, а не щоденного бю-
рократичного сидіння над паперами вимагав А.Зленко й від дипломатів
українського посольства у Франції.
Коло співрозмовників дипломата залежить від його рангу, службового
становища, протоколу країни перебування. Ними можуть бути керівні
діячі держави; офіційні особи МЗС та інших відомств; члени дипломати-
чного корпусу; політичні та громадські діячі; парламентарі. У західних
країнах досить важливу роль відіграють контакти з політиками у відстав-
ці, представниками опозиції. Для контактів з останніми важливо дотри-
муватися правила, сформульованого Е.Сатоу: "Дипломатичний предста-
вник повинен вельми ретельно утримуватися від будь-якого втручання у
внутрішні справи держави, у якій він акредитований"33. Під час таких бе-
сід дипломат не повинен висловлювати своїх критичних зауважень на
адресу дій влади у сфері внутрішньої політики країни перебування, да-
вати в будь-якій формі поради й рекомендації, засуджувати ті чи інші
якості офіційних осіб, публічно висловлювати прогнози стосовно можли-
вої перестановки в урядових колах. Іншими словами, дипломат повинен
вислуховувати, але не втручатися, робити висновки, але не діяти сам34.
Дипломат, який не дотримується цих правил, ризикує бути кваліфікова-
ним як "регзопа поп дгаіа" з усіма ВІДПОВІДНИМИ наслідками.
Знайомства й контакти з діячами культури та мистецтва, науковця
ми сприяють підвищенню авторитету дипломата. До думки цієї частини
суспільства прислуховуються урядові кола країни перебування. У свою
чергу від представників наукових кіл можна отримати інформацію ана
літичного характеру. Важливими для дипломатів є контакти з діловими
людьми, які є найвпливовішою та найбільш поінформованою частиною
суспільства. їх не зв'язує закон про державну таємницю, вони більш
незалежні й в оцінці урядової політики. Контакти з представниками ЗМІ
використовуються дипломатами для створення позитивного іміджу ак
редитуючої держави за кордоном. . ;
Існує класифікація дипломатичних візитів, яку деякі автори вважа-
ють штучною 35. Згідно з цією класифікацією розрізняють протокольні ві-
зити, або візити ввічливості, та ділові візити. Деякі науковці виділяють
32
бьььбььььььььььььььььььььььььььььь
33
Сатоу 3. Руководство по дипломатичетитрской практике. - М., 1961. - С. 197.
34
Попов В.И. Современная дипломатия. - М., 2000. - С. 192.
35
Борунков А.Ф. Дипломатический протокол в России. - М., 1999. - С. 87.
54
ще й приватні візити дипломатів. Незважаючи на такий розподіл, усі ди-
пломатичні візити носять політичний характер, оскільки йде мова про
контакти представників різних держав.
3.2. Протокольні візити, або візити ввічливості
Після вручення вірчих грамот посол наносить візити офіційним осо-
бам, політичним і громадським діячам країни перебування, а також своїм
колегам - главам дипломатичних представництв, з якими його країна
підтримує дипломатичні зносини, починаючи з дуаєна. Оскільки такі візи-
ти не передбачають обговорення або вирішення будь-яких важливих
питань, проблем, а наносяться з метою особистого знайомства, вислов-
лення уваги особі, їх вважають протокольними, або візитами ввічливості.
Черговість здійснення візитів визначається відповідно до місцевого
протоколу. В Україні обов'язковими є візити керівництву МЗС, директо-
ру дипломатичного департаменту, який курирує країну посла. ДДП на-
дає допомогу в організації візитів керівництву країни. Порядок протоко-
льних візитів, які наносяться дипломатичним представникам, визнача-
ється їхнім старшинством за дипломатичним списком. Як правило, від-
відавши кількох послів за списком, дипломатичні представники відві-
дують послів країн регіону акредитуючої держави. Протокольний візит
передбачає нанесення візиту у відповідь.
Щодо візитів колегам по дипломатичному корпусу, то існує протоколь-
не правило: посол першим наносить візити лише послам. Після отримання
особистої ноти про вручення вірчих грамот певним послом та після напра-
влення ноти у відповідь візити до нього здійснюють посланники й повірені
у справах, тимчасові повірені у справах як старшому в протокольній ієрар-
хії. Посол наносить їм візити у відповідь. Візити наносяться одночасно і
главам дипломатичних представництв, і діячам країни перебування. Вра-
ховуючи незначну тривалість протокольних візитів (15-25 хвилин), вони
можуть наноситися протягом одного дня двом-трьом особам. Протокольні
візити передбачають проведення візитів у відповідь. У минулому візити у
відповідь наносилися протягом 24 годин після отриманого візиту. Відома
радянська жінка-дипломат О.Коллонтай у своїй телеграмі в Центр повід-
омляла про нанесення протокольних візитів після вручення вірчих грамот
королю Норвегії, прем'єр-міністру, заступнику міністра закордонних справ,
шефу протоколу. Візити у відповідь їй були нанесені вже наступного дня36.
У наш час фахівці з дипломатичного протоколу радять складати візити у
відповідь протягом 8-12 днів 37 . У країнах з чисельним дипломатичним
36
Лядов П.Ф. История российского протокола. - М., 2004. - С. 100.
37
Ріеікіемсг Е. РгоіокоІ сіуріотаіусгпу. - \Л/агз2а\л/а, 1992. - Р. 69.
55
корпусом главам дипломатичних представництв доводиться наносити до
100 візитів, а з візитами у відповідь це число зростає до 150-170. Тому на
нанесення протокольних візитів дипломатичний представник витрачає в
середньому три-чотири місяці. Висловлюються думки про необхідність
перегляду практики проведення протокольних візитів. Так, в одній з країн
дуаєн запровадив звичай не наносити візити у відповідь38. У деяких країнах
з метою спрощення встановлення контактів з дипломатами новий ди-
пломатичний представник організовує дипломатичний прийом, потім на-
носить візити у відповідь особам рівного й вищого рангу, іншим направляє
візитну картку й картку дружини відповідно до списку присутніх на прийо-
мі.39 Офіційні особи країни перебування замість візиту у відповідь беруть
участь у прийомах, які влаштовує посол.
Дипломатичний представник при нанесенні протокольних візитів з
метою розширення контактів може на власний розсуд збільшити реко
мендований список офіційних осіб,
Нанесення візитів, підтримання зв'язків - професійний обов'язок всіх ди-
пломатичних співробітників посольств. Дипломати наносять візити своїм
іноземним колегам: радник - радникам, торговий аташе - торговим аташе
тощо. Рівень офіційних осіб, яким дипломат складає візити, залежить від
його посади. Якщо виникає необхідність нанесення візиту високопосадовій
особі, дипломатичного співробітника супроводжує і представляє посол.
Дружина дипломатичного представника наносить візити дружинам
осіб, яким наніс візити її чоловік. Серед них відповідно до місцевої прото-
кольної практики можуть бути дружини глави держави та уряду, міністра
закордонних справ, дружини послів, а також жінки, які займають провідне
положення в країні перебування. Загальне правило цих візитів - з їх про-
веденням не поспішати. Передбачається, що дружинам потрібен деякий
час на облаштування побуту родини. Дружина голови дипломатичного
представництва може складати візити самостійно, з чоловіком або з дру-
жиною дуаєна, яку вона просить її супроводжувати. Зауважимо, що нехту-
вати загальноприйнятими умовностями неприпустимо. Дружина радянсь-
кого посла в Сенегалі Галина Єрофеєва у своїх мемуарах згадувала, що
після приїзду в країну не надала належного значення нанесенню протоко-
льних візитів дружинам колег чоловіка. Коли одного разу радянський по-
сол запросив на обід посла Італії з дружиною, остання відмовилась при-
йняти запрошення, мотивуючи відмову порушенням порядку нанесення
візитів ввічливості. Дружині радянського посла довелось терміново нано-
сити протокольний візит дружині італійського посла та наступного дня
приймати візит у відповідь, щоб встигнути до вказаного обіду40.
36
Е. РгоіокоІ сіуріотаіусгпа. - \Л/агз2а\ма, 1992. - р. 72.
39
40
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - С. 75.
Ерофеева Г. Нескучньїй сад. Недипломатические записки о дипломатической
жизни.-М., 1998.-С. 171.
56
Якщо посол не встиг нанести візит ввічливості дипломатичному пред-
ставникові, який організовує дипломатичний прийом, то для того, щоб взя-
ти у ньому участь, він повинен або зробити візит не за протокольним ста-
ршинством, або повідомити господаря, щоб той розглядав його участь у
прийомі як візит. У такому випадку візит у відповідь не потрібен.
Через деякий час посол сам починає отримувати ноти від диплома-
тичних представників про вручення ними вірчих грамот главі держави.
Згідно з протоколом відповідь на такі ноти, нанесення візитів у відповідь,
обов'язкові.
3.3. Деякі особливості етикету
дипломатичних візитів
Протокольний візит ініціюється візитером. Про день і час нанесення ві-
зиту домовляються заздалегідь. Візити прийнято замовляти за 4-6 днів по
телефону. Тривалість протокольних візитів - 15-25 хвилин. Оптимальний
час для проведення візитів і бесід - від 10-ї до 12.30, та від 16ч до 18-ї
години. Важливим правилом дипломатичного етикету є точне дотримання
часу прибуття на візит. Запізнення - ознака невихованості та відсутності
культури - не може бути виправдане жодними об'єктивними причинами.
Необхідно підготуватися до бесіди, однак ініціатива її проведення на
лежить господарю. На аудієнції в глави держави ставити йому питання
не прийнято, бесіду веде він сам. Ділові питання, як правило, під час
протокольного візиту не порушуються, бесіда має загальний характер.
Наприклад, тематикою бесіди можуть бути національні традиції, звичаї,
пам'ятки, місто й околиці, погода тощо. Під час бесіди господарі не від
волікаються на телефонні розмови •
Якщо посол наносить візит без дружини, то місцем його проведення
може бути службовий кабінет того, кого відвідують. Якщо ж із дружиною,
то зустріч відбувається в резиденції. Необхідно правильно зустріти гостя:
співробітник установи зустрічає візитера біля входу і проводить його до
кабінету, біля дверей кабінету гостя вітає господар. Супроводжуючи відві-
дувача, співробітник установи повинен підійти до дверей першим, відкрити
та притримати їх для гостя. Через вхідні двері, які обертаються, першим
проходить господар, показуючи візитеру напрямок подальшого руху.
Відвідувачів бажано приймати в спеціальному приміщенні, мебльо-
ваному гостинним гарнітуром (диван, крісло, стіл). При цьому почесним
місцем для гостя вважається диван. Господар сідає у крісло, яке стоїть
під кутом з лівої сторони від дивана. Можна сісти на диван поряд із гос-
тем, який повинен знаходитися обов'язково по праву руку від господаря.
57
 Місце перекладача - зліва або за спиною. Гість сідає після того, як сів
господар. Неприпустимо саджати гостя за свій письмовий стіл.
Перед початком ділових зустрічей присутні ведуть неформальну бесі-
ду, яка триває, як правило, 3-5 хвилин, і її тематика не пов'язана з ділови-
ми питаннями. Під час бесіди слід пам'ятати, що посмішка - знак друже-
любності, приязності та відкритості. Деякі забувають про неї й очікують,
що інша особа буде вести з ними щиру розмову, незважаючи на байду-
жий, відсторонений, а часом і ворожий вираз обличчя. Під час розмови
необхідно дивитися на співрозмовника, інколи схвально кивати, що
сприймається як прояв згоди або просто розуміння. Якщо під час розмови
співрозмовник трохи нахиляється вперед, це підкреслює його увагу й заці-
кавленість розмовою. Під час розмови варто зайняти відкриту позу, що є
невербальним сигналом відкритості для сприйняття ідей співрозмовника.
Не слід схрещувати руки перед собою - цей жест може бути розцінений як
вияв закритості, навіть агресивності. Доцільно запропонувати візитеру
каву або чай, інші напої. Пригощення доцільне лише у резиденції.
Завершення візиту ініціює візитер. Винятком є аудієнція в глави держа-
ви, який сам дає знати про її завершення. Пауза в розмові під час візиту
може бути сприйнята гостем як знак завершення візиту. У резиденції гос-
подарі проводжають гостей до вхідних дверей, зупиняючись на сходах.
Гості сідають в автомобіль, обмінюючись уклонами з господарями.
Протокольний візит дипломатичного представника має велике зна-
чення і грає суттєву роль у його подальшій роботі, оскільки під час пер-
шої бесіди зазвичай складається враження про людину.
Протокольні характеристики ділових візитів: можуть ініціюватися з
обох сторін; не існує обмежень щодо часових рамок візиту, який може
тривати і 15-20 хвилин, і кілька годин; під час візиту обговорюються кон-
кретні питання дво- і багатосторонніх відносин; візитеру можуть бути
запропоновані кава, чай, інші напої.
Правила проведення візитів ввічливості й ділових візитів у діловому
етикеті споріднені з нормами дипломатичного етикету. • ;
3.4. Особисті бесіди дипломатів
Поняття "дипломатична бесіда" охоплює різні за рівнем, змістом, фо-
рмою проведення контакти. Є декілька класифікацій дипломатичних бе-
сід. Наприклад, Віденська дипломатична конференція, проведена під
егідою ООН, умовно виділила:
• бесіди за офіційним дорученням керівництва й МЗС своєї країни;
• бесіди за офіційним запрошенням керівництва й МЗС країни пере-
г' бування;
58
• бесіди з представниками країни перебування за ініціативою самого
дипломата або на їх пропозицію;
• кулуарні бесіди: на офіційних прийомах, офіційних заходах тощо;
• "випадкові" бесіди41.
Найбільш важкою і відповідальною в дипломатичних колах вважається
бесіда, яка проводиться за офіційним запрошенням керівництва МЗС кра-
їни перебування. Загальноприйнятого правила - повідомляти заздалегідь
чи ні про тему офіційної бесіди, з якої запрошують дипломатичного пред-
ставника, або він запрошує його прийняти, - не існує42. Якщо під час такої
бесіди на поставлене питання в дипломатичного представника немає чіт-
кої і ясної інструкції від керівництва, він має право, заслухавши заяву сво-
го співрозмовника й поставивши йому запитання, давати відповідь не од-
разу, а зробити застереження, що він потребує деяких роз'яснень з даної
проблеми від свого уряду й негайно доповість йому про все почуте.
Дипломатична бесіда - вершина практичної діяльності дипломата.
Саме в бесіді виявляються його ерудиція, політичні й професійні знання і
підготовленість, широка освіта. У більшості випадків дипломатична бесі
да здійснюється без досьє - без негайного залучення довідкового мате
ріалу. Дипломати повинні бути добре поінформованими, мати широке
коло знань, бути цікавими співрозмовниками. Дипломат повинен добре
знати власну країну, бути в курсі всіх останніх подій. Наприклад, посли
США один раз на два-три місяці відвідують свою країну саме з цією ме
тою. Дипломат повинен добре знати країну перебування, її історію, полі
тику, економіку, уміти пристосовуватись до традицій і звичаїв країни пе
ребування, не виявляти до них зневаги. ''
Якості дипломата, необхідні для успішного проведення дипломатич
ної бесіди - ввічливість, уважне ставлення до людей, стриманість і неза-
розумілість, уміння зав'язати і підтримати розмову, бути приємним спів
розмовником. Необхідно бути дуже уважним до співрозмовника, прояв
ляти максимальну чемність, при необхідності переводити розмову на
нейтральні теми. Важливо під час проведення візиту, бесіди враховувати
менталітет, національні особливості протоколу, етикету. В історії було
багато випадків, коли незнання елементарних норм протоколу й етикету,
правил спілкування не сприяли розвитку добросусідських відносин, на
віть ускладнювали їх. *
Наприклад, під час спілкування з англійськими дипломатами треба
пам'ятати, що вони, на відміну від американських дипломатів, віддають
перевагу конкретним питанням сьогодення і стримано ставляться до
розмов про глобальні проблеми. Англійські дипломати схильні до недо-
мовок і натяків, намагаються уникати категоричності. Вони - виключно
Попов В.И. Современная дипломатия. - М., 2000. - С. 329.
Там же, с.393.
 ввічливі, особливе значення надають етикету. На відміну від останніх
американці заводять контакти без особливих дотримань етикетних норм.
Італійські дипломати вільно ставляться до часу: можуть запізнювати-
ся, затягувати бесіду, не завжди дотримують обіцянки. Навпаки, німець-
ким дипломатам притаманні точність, дисциплінованість, послідовний
розгляд питань під час бесід. Під час розмов з італійськими дипломата-
ми не варто цікавитися їхніми політичними поглядами, оскільки їм забо-
ронено вступати в партії.
Японські дипломати сумлінно готуються до бесід. Під час розмови вони
уникають слів "так" чи "ні", "не можу", "не знаю". Не схильні висловлювати
свої думки прямолінійно, виключно ввічливі. У японців ціниться небагатослі-
вність. Японському стилю ведення переговорів притаманні обов'язковість,
точність у часі, у виконанні обіцянок, уміння вислуховувати партнера.
Арабським дипломатам притаманні недовірливість, обережність. На-
віть у випадку широкої поінформованості з певного питання арабський
дипломат під час розмови з офіційною особою іноземної країни може по-
відомити, що не володіє відповідною інформацією, лише для того, щоб
мати час для обмірковування порушених питань. Необхідно пам'ятати, що
в арабських країнах існують власні норми протоколу й етикету. Наприклад,
під час бесід із ними не можна критикувати іслам, Коран тощо.
При встановленні контактів з дипломатами - представниками малих
держав - треба добре знати їхній протокол, етикет, звичаї та цінності.
Для того, щоб впевнено провести бесіду, не потрапивши у глухий кут,
необхідно серйозно готуватися до неї, досконально вивчивши питання,
які будуть порушуватися під час розмови. Відомий український дипломат
П.Сардачук пропонує таку схему підготовки до запланованої бесіди43.
По-перше, визначивши для себе тему, уважно, у деталях вивчити всі об-
ставини, документи, пов'язані з нею, щоб досягти чіткого власного бачення.
По-друге, слід підготувати вагому аргументацію для захисту своїх ду-
мок, поглядів щодо тієї чи іншої події, одночасно готуючись до можливо-
го спростування аргументів свого співрозмовника.
По-третє, доцільно заздалегідь опрацювати тактику ведення бесіди.
Необхідно зважити на те, що співрозмовник, часто не зацікавлений в
поглибленому розгляді питання, може уникати розмови.
Дуже важливо розраховувати час, щоб мати його вдосталь для обго-
ворення основного питання й забезпечення ділової частини бесіди, а не
лише її протокольного оформлення. Не можна залишати найважливіші
проблеми на кінець розмови: співрозмовник може терміново завершити
бесіду й найважливіше питання залишиться нерозв'язаним.
Важливо мати попереднє уявлення та необхідну інформацію про
співрозмовника, знати основні моменти його біографії, політичні погляди,
Сардачук П.Д., Кулик О.П. Дипломатичне представництво: організація і форми
роботи. - Київ, 2001. - С. 83.
60
особисті інтереси, уподобання. Ознайомлення з характеристикою спів-
розмовника (досьє може зберігатися в посольстві) дозволить з'ясувати,
якими питаннями він цікавиться, у чому поінформований менше, а в чо-
му більше, якими є уподобання, хобі партнера. Останнє дозволить по-
жвавити розмову та встановити гарні особисті стосунки. У мемуарах ди-
пломатів містяться цікаві приклади використання такої інформації для
успішного виконання своїх обов'язків. Наприклад, колишній радянський
посол у Великобританії М. Луньков, який одночасно був послом за суміс-
ництвом на Мальті, у своїх мемуарах згадував про перший візит до пре-
м'єр-міністра Мальти Мінтоффа. Готуючись до візиту, М. Луньков з досьє
дізнався про його непередбачуваність. І тому для радянського посла не
була неочікуваною фраза, якою Мінтофф його зустрів: "А де мішок із
грошима?". Справа в тому, що Мінтофф вважав, що Радянський Союз
повинен допомагати Мальті, оскільки він оголосив нейтралітет і закрив
військово-повітряну базу НАТО44.
Мистецтво проведення бесіди проявляє себе через мову дипломата.
Дуже важливо вести бесіду спокійним тоном, у жодному разі не підви-
щуючи голосу і не виказуючи навіть ознак якогось незадоволення чи
роздратування. Не можна переривати співрозмовника. "Спокій ідеально-
го дипломата, - писав Г. Нікольсон, - повинен проявлятися в наступно-
му: по-перше, він повинен бути в доброму гуморі або, у крайньому випа-
дку, не виказувати свого поганого настрою, по-друге, він повинен бути
винятково терплячим"45.
Говорячи про здібності, розум і чесноти дипломатів, Г.Нікольсон в
один ряд із цими поняттями ставить їх "пристосовуваність", тобто здат-
ність поставити себе на місце співрозмовника. У сучасній науці для цьо-
го явища запроваджений термін "емпатія". Отже, дипломат під час бесі-
ди повинен бути психологом, цікавитися настроєм співрозмовника, ана-
лізувати стиль його мислення, намагатися зрозуміти його погляди.
Позитивною якістю дипломата є його вміння уважно вислуховувати
співрозмовника. Д. Карнегі давав таку ділову пораду: "Будьте гарним
слухачем. Нехай більшу частину часу говорить ваш співрозмовник." Ав-
тори різних видань з теорії і практики дипломатії, дипломатичного прото-
колу й етикету радять багато способів "розговорити" співрозмовника.
Звичайно, це мистецтво, якому треба навчатися.
Зауважимо, що навіть при хорошому знанні іноземної мови іноді ко-
рисно вести бесіду з допомогою перекладача. Тема бесіди може бути
настільки гострою й делікатною, що дипломату не можна помилитись
або обмовитись, до того ж, користуючись послугами перекладача, можна
отримати додатковий час для обдумування відповіді на складне запи-
44
Луньков Н. Русский дипломат в Европе. - М., 1999. - С.238.
45
Никольсон Г. Дипломатия. - К., 1999. - С. 89.
61
 тання. У деяких країнах, наприклад США, молодим дипломатам радять
уникати демонстрації доброго знання іноземних мов.
3.5. Запис бесіди
На основі бесід, проведених дипломатами, складаються документи,
приймаються рішення про необхідні оперативні заходи як дипломатич-
ним представництвом, так і зовнішньополітичним відомством акредиту-
ючої держави. Такий документ, як запис бесіди, - важливий для інфор-
мування власного уряду, а також для уточнення того чи іншого питання,
яке порушувалось під час розмови. Запис бесіди дозволяє провести її
аналіз, зокрема з метою врахування власних помилок. Для максимально
точного відтворення бесіди рекомендується оформляти її запис одразу
після її проведення, як виняток - наступного дня.
Інколи під час бесіди робляться нотатки, якщо було заздалегідь пові-
домлено, що буде зроблена усна заява без передачі письмового тексту. *
Нотатки робить або сам учасник бесіди, або ж спеціально призначений для
цього працівник, наприклад дипломат, який здійснює переклад розмови. Слідом
за викладом зробленого йому повідомлення дипломат записує свою відповідь.
Запис повинен точно віддзеркалювати сказане дипломатом.
За результатами бесіди можуть укладатися різні документи: звіт у ви-
гляді запису бесіди (щоденниковий запис); запис у журналі бесід (більш
стислий, ніж звіт); проект телеграми на підпис до посла, якщо бесіда ма-
ла важливий характер; стенографічний запис бесіди. Відомі записи бесід
у вигляді п'єс, сценарію, які, наприклад, оформляються за результатами
бесід під час зустрічей на вищому рівні.
Якість підготовки і проведення бесіди, а також належна підготовка доку
ментів на її основі свідчать про професійний рівень дипломата. Документ,
підготовлений за результатами бесіди, повинен містити докладну інформа
цію про зміст розмови, розкривати суть основних питань, що обговорюва
лись, показувати досягнуті результати та існуючі розбіжності. Виклад влас
ної позиції під час бесіди дається стисло, без зайвої деталізації.
? Закордонні представництва регулярно (з черговою дипломатичною
, поштою) направляють індивідуальні звіти співробітників про контакти з
іноземними представниками з коротким описом тематики бесід, викла
денням важливих висловлювань, які представляють інтереси для
Центру. У супровідному листі до запису бесіди або в службовій записці
робляться висновки та вносяться пропозиції щодо результатів розмови.
Рекомендації повинні бути лаконічними, можна пронумерувати кожний
висновок та рекомендацію. . мовника про... Міністр порушив питання про...", а в другому - лише від
62
Запис бесіди проводиться з дотриманням певної форми. Реквізитом
документа "щоденниковий запис бесіди" є гриф "З щоденника (прізвище
дипломата)", який пишеться зліва вгорі аркуша. Цей гриф - данина тра-
диції (усі дипломати в минулому постійно вели щоденники). По-друге,
цей гриф свідчить, що зміст документа не є в цілому терміновим, не при-
значеним для негайного ознайомлення. Хоча окремі його частини мо-
жуть розсилатися терміново.
Запис бесіди складається довільно, тобто виклад матеріалу та його
стиль залежать від автора. Але в документі "запис бесіди" обов'язково вка-
зується країна, місце, дата і тривалість бесіди; за чиєю ініціативою вона
проводилась; перераховують учасників бесіди із зазначенням їхніх посад.
Доцільно вказати, проводилась ця бесіда безпосередньо чи через перекла-
дача; чи вручались при цьому якісь документи, їхні копм, інші матеріали.
Особа, яка проводила бесіду, переговори, при складанні запису не вико-
ристовує займенник "я". Партнер іменується у третій особі, але займенник
"він" не використовується. Його іменують словами "співрозмовник", назвами
посад тощо. Якщо запис складається не главою делегації, то він називаєть-
ся власним ім'ям. У документі необхідно викладати лише суть справи, уни-
каючи зайвої інформації і коментарів. Об'ємний коментар або інформацію,
якщо необхідно, можна винести у додаток або примітки. Обсяг документа
може коливатися в межах від 1 до 5 сторінок залежно від посадового рівня
осіб, які вели розмову, змісту й кола порушених питань.
Початок запису може бути приблизно таким: "Згідно із дорученням
відвідав (указується кого) та мав із ним бесіду" або "8 серпня цього року
зустрівся з міністром закордонних справ ФРН (ім'я, прізвище) в МЗС на
його прохання". Далі викладається зміст бесіди. Рубрикація питань -
абзаци, можлива нумерація питань. Послідовність висвітлення питань
можна змінювати. Доцільно розмістити питання, які обговорювались,
відповідно до їх важливості. Протокольні моменти викладаються лише у
випадку необхідності.
Особи, які були присутні під час бесіди, перераховуються зазвичай в кін-
ці запису, при цьому спочатку вказуються особи однієї сторони, потім іншої,
незалежно від їхніх рангів або посадового становища. Наприклад: "У бесіді
взяли участь: з української сторони - радник А.І.Петренко й аташе
М.В. Симоненко; з німецької сторони - радник міністра В.Ральф".
Запис бесіди підписується особою, яка проводила бесіду. Інколи, коли
бесіду вела висока посадова особа (президент, міністр), яка не має часу
прочитати запис бесіди, у кінці робиться примітка "міністр не читав" або
"міністр із записом бесіди не ознайомився". Під таким документом ста-
вить дату і підпис особа, яка виконала запис бесіди. При цьому робиться
примітка: "Бесіду записав такий-то". У першому випадку бесіда склада-
ється від першої і третьої особи: "...Зі свого боку проінформував співроз-
третьої особи - "Посол запитав у міністра... Міністр відповів...".
 Якщо бесіда з певною особою проводилась уперше і співрозмовник
маловідомий, але його висловлювання важливі, то в кінці записів бесіди
в примітках доцільно повідомити про нього основні відомості.
Запис бесіди складається, як правило, у кількох екземплярах, які на
правляють у відповідні підрозділи МЗС, а інколи й в інші установи, при
четні до питань, які порушувались у розмові. Кому або куди направлені
копії запису бесіди вказується в лівому нижньому куті останньої сторінки
документа. Наприклад: екз. - В. В.
Федорову (заст. міністра)
1 екз. - Європейський департамент
2 екз. - Департамент державного протоколу . .
3 екз. - до справи \ ввічливість: "Радий Вас вітати!", "Дозвольте подякувати Вам!".
При складанні запису бесіди рекомендують надавати перевагу прос-
тим реченням і словам, уникати прикметників, без яких можна обійтись.
Стильові риси документу: простота, стислість, ясність, точність, відпові-
дність змісту бесіди. Якщо у дипломата є сумніви в точності отриманої
інформації, про це треба повідомити в примітках: "Інформація пана N
вимагає перевірки. Є відомості, які ставлять її під сумнів".
4.6. Етикет дипломатичної бесіди
Під комунікативним (спілкувальним) етикетом розуміють правила ви-
користання мовних і позамовних засобів спілкування, обов'язкових для
членів певного суспільства у визначених ситуаціях. Спілкувальний етикет
включає лінгвоетикет (мовний, мовленнєвий) і невербальний комуні-
кативний етикет. Мовний етикет - це сукупність національно-
специфічних сталих словесних форм, прийнятих у певному суспільстві
для встановлення контакту та підтримки спілкування в потрібній тональ-
ності. Мовний етикет безпосередньо стосується правил вітання, знайом-
ства, прощання, привітання, побажання, подяки, вибачення, прохання,
запрошення, поради, пропозиції, співчуття, компліменту, схвалення то-
що. Під мовленнєвим етикетом розуміють застосування мовного етикету
в конкретних актах спілкування. В основі використання етикетних фор-
мул, окрім універсального принципу ввічливості, лежить правило відпо-
відності комунікативній ситуації. При спілкуванні з іноземним партнером
його мовою без допомоги кваліфікованого перекладача до цього аспекту
мовної культури потрібно ставитися надзвичайно уважно.
Комунікативному етикетові притаманна національна своєрідність,
ідіоетнічність (від грецьких слів ідіос - свій, особливий, самобутній та
етнікос - народний). Наприклад, показником поважного ставлення до
партнера в багатьох країнах (Франція, Росія, Бельгія, Нідерланди тощо)
64
є звертання до нього на "Ви". Для вітчизняної практики офіційного спіл-
кування в умовах відсутності загальноприйнятих титулів, які символізу-
ють шанобливість, це правило є принциповим. Виражаючи пошанне ста-
влення до співрозмовника, німці звертаються до нього на "вони". У
Польщі, незважаючи на декілька спроб офіційно запровадити пошанний
займенник Ви, і в наш час віддають перевагу словам "пан", "пані", тобто
до другої особи звертаються, як до третьої, неприсутньої 46.
Офіційний мовленнєвий етикет передбачає піднесений стиль мов-
лення у порівнянні з нейтральним, загальновживаним. Офіційне спілку-
вання вимагає стилістично піднесених, синтаксично повних мовних стру-
ктур, що свідчать про дотримання протокольних норм, про підвищену
Для підкреслення особливої поваги до партнера (особливо при звер-
танні до високих офіційних осіб) під час різних етикетних ситуацій (про-
хання, запрошення, пропозиція) мовні формули можуть бути представ-
лені у вигляді питань або дозволенних фраз: "Чи не погодились би
Ви...?", "Можу я Вас попрохати...?", "Дозвольте запропонувати Вам...",
"Дозвольте привітати Вас...". Протокол деяких країн передбачає, що в
розмові з главою держави, монархом ініціаторами бесід можуть бути
лише вони. їхні співрозмовники ніколи не ставлять до них запитання.
Продуктивність вербального спілкування значною мірою визначаєть-
ся правильно обраною тональністю. Уміння модулювати голос, тобто
змінювати тональність - важлива якість мовця. У бесіді з партнером не-
припустимі надмірна напористість, безапеляційність. У строго офіційній
обстановці припустимий лише спокійний, рівний, стриманий тон; у менш
строгих офіційних відносинах - спокійний, доброзичливий, привітний.
Вищесказане не виключає полеміки, гострої суперечки. Але вона повинна
вестись у строго визначених рамках, не виходячи за межі коректності. Ді-
лова, особливо ж дипломатична бесіда має свій етикет, який не припускає
грубощів, образ. Не слід також переривати співрозмовника. Важливо ви-
слухати співрозмовника до кінця. Водночас не буде порушенням етикету
припинення бесіди, якщо партнер не дотримується його норм.
Правило дипломатичної бесіди - розпочати з того, що об'єднує парт
нерів, домогтися, щоб партнер говорив "так". Якщо метою бесіди є отри
мання інформації від співрозмовника, то треба пам'ятати, що бесіда — це
обмін інформацією. Отже, треба обдумати заздалегідь, на базі якої ін
формації буде розгортатися обмін думками. словами В.Попова, має
в дипломатії таке ж значення, як і в роботі слідчого47. Наприклад, під час
бесіди не рекомендують задавати "закриті" запитання, тобто такі, на які
можна дати однослівну відповідь "так" або
46
Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. - Львів, 2001. - С. 36.
47
Попов В.И. Современная дипломатия. - М., 2000. - С. 364.
65
 "ні". Зразки "відкритих" запитань - посилання на чиєсь висловлювання, ловне питання. Відповідь повинна бути ясною, чіткою, без натяків. Щоб
прохання прокоментувати статтю в газеті тощо. зробити свою позицію переконливою, її треба підкріпити посиланнями на
Існують прийоми для перевірки правильності почутого: факти, але з офіційних джерел.
• "перефразування" - повторення того, що сказав співрозмовник,
але не дослівно, а з іншим відтінком. Фразу можна розпочати мов Приклади мовних трафаретів (формул),
ними формулами: "як я Вас зрозумів..."; "таким чином, на Вашу які можуть використовуватися під час бесід:
думку..."; "іншими словами, Ви вважаєте..."; Початок бесіди:
• "підведення підсумків", резюмування, яке повинно точно відповіда • ми думаємо (вважаємо), що перш за все нам необхідно обговорити...;
ти сказаному співрозмовником. • думаю, що вам добре відомі причини, що спонукали до зустрічі з
Крім отримання інформації, дипломатичний працівник повинен уміти вами, тому хотілося б одразу перейти до обговорення питання...;
передавати і власну, вигідну для своєї країни інформацію. Необхідно • мені б хотілося почати бесіду з... ;
робити це тактовно, щоб вона сприймалась не як нав'язування власних
поглядів, оцінок, переконань, а як доречне доповнення під час обгово- Погодження: ця позиція, цей пункт не викликають наших заперечень;
рення тієї чи іншої теми. Ваші умови в цілому для нас прийнятні;
Дипломат не повинен говорити неправду: якщо він не може дати від- ми цілком поділяємо Вашу точку зору.
повіді або не володіє інформацією, краще ухилитися від відповіді або
послатися на свою непоінформованість. Намагання відстояти власну позицію:
Якщо дипломату треба зробити велику заяву, яку важко запам'ятати, • мені здається, що ми певною мірою відійшли від теми нашої роз
або невелике за обсягом, але дуже важливе повідомлення, у якому кож- мови, тому пропоную повернутися до попередньої проблеми;
не слово має визначене значення, то в дипломатичній практиці таку за- • вважаю, що слід обговорити інші аспекти даного питання;
яву прийнято зачитувати. • можливо, вам буде цікаво дізнатися про думку експертів з даного
У бесідах часто вживаються формулювання "в неофіційному плані", питання.
"моя особиста думка" тощо. Ці вирази сприймаються співрозмовником,
як правило, умовно і трактуються скоріш як натяк на довірливість, бо Прохання:
дипломат будь-якого рангу - особа офіційна, і все сказане нею сприйма- • з Вашої сторони було б дуже люб'язним, якби...; •
ється як офіційна точка зору. Коли ж дипломат заявляє, що йому дору- • ми щиро розраховуємо на Вашу підтримку.
чено зробити офіційну заяву, то цим лише підкреслюється важливість
інформації, яка має бути передана співрозмовникові. Вибачення:
Правило дипломатичної бесіди - без потреби не дискутувати. Дип- • приношу вибачення за...;
ломат віддасть перевагу спокійному впевненому доведенню власної • прийміть наше щире вибачення...;
правоти, а не неправоти співрозмовника. Краще ухилитися від дискусії, • я щиро сумую, що... Невизначеність, сумнів:
наприклад, використавши мовні трафарети: "Ваша точка зору цікава, • ми просимо Вас дати уточнення, оскільки у нас про це є прямо
але я, на жаль, не можу із нею погодитись"; "мій уряд дотримується протилежна думка;
іншої точки зору"; "є й інша точка зору, і вона має право на існування". • нам здається, що цей варіант рішення є дещо передчасним.
Особливу вагомість слова набувають при виникненні конфліктних си-
туацій. Необмірковане, випадково висловлене слово може ускладнити Бажання відійти від відповіді:
міждержавні відносини, скомпрометувати людину, яка це висловила. • можу Вам відповісти лише в загальних рисах;
Нерідко дипломатична бесіда починається в умовах, коли співрозмо- • на це питання однозначної відповіді немає;
вники знаходяться на протилежних полюсах. Спокійний тон, переконли-
• мені важко судити про це.
ва аргументація, вдумливий підхід до позиції співрозмовника, розважли-
ва манера ведення бесіди сприяє зближенню не лише співрозмовників, 67
але і їхніх позицій. У бесідах з приводу конфліктних ситуацій важливо
виявити основне, відкинути дрібниці та неістотне, дати відповідь на го-
66
 Формули протесту (наприклад, у формі здивування):
• ми були дуже здивовані Вашими звинуваченнями щодо...;
• ми були прикро здивовані пред'явленою нам претензією. ..,
Завершення бесіди: • влення партнерів один до одного. Невербальні засоби можуть викликати
• давайте підведемо підсумки наших домовленостей;
• дозвольте мені від імені нашого уряду подякувати Вам за участь
у розмові, висловити надію на подальше плідне співробітництво.
Існують різні засоби для тактовного, ввічливого висловлення незгоди,
відмови. Наприклад, з використанням непрямих мовних формул відмови
- аналогів заперечень:
• ми бач имо інш ий варі ант роз в'яз ання цієї проблеми.
• н а ш а т о ч к а з о р у д е щ о р о з х о д и т ь с я і з В а ш о ю сумніваємось, що це
можливо (мається на увазі - це не можливо);
• це було б можливо, якби... (зараз це не можливо);
• ми високо цінуємо Ваші зусилля, але не можемо прийняти Вашу
пропозицію.
Інший засіб - використання емоційних оцінок: на жаль..; щиро жалку-
ємо, але...; шкода, але... з метою переконати співрозмовника, що факт
відмови неприємний тому, хто її висловлює. Наявність у відповідній мов-
ній формулі протиставного сполучника але надає мові меншої категори-
чності. Якщо в мовній формулі відмови протиставний сполучник але від-
сутній, то відчувається констатація факту, який не можна змінити: щиро
жалкуємо, але у зв'язку з наявністю прецедентів, ми не можемо...
Мовна формула відмови може будуватися на основі превентивного
вибачення: переконані, що це прикра випадковість, але змушені...
3.7. Невербальні засоби спілкування
Звичайно, найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформа-
ційного зв'язку між людьми є словесне (вербальне) мовлення. Але люди
використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних
засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо. Психологами встановлено,
що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікації здійснюється за
рахунок невербальних засобів вираження, і тільки 20-40% інформації
передається за допомогою вербальних. На думку фахівців, мова тіла
здебільшого не усвідомлюється, і тому співрозмовникам важче прикида-
тись і фальшивити, ніж у словесному мовленні. Більшість дослідників
розділяють думку, що вербальний канал використовується для передачі
інформації, тоді як невербальний канал вживається для вираження ста-
довіру співрозмовника, заохотити його до спілкування, до відкритості або
навпаки. Американський автор Алан Піз радить виділяти кожного дня по
15 хвилин на освоєння невербальних засобів спілкування, завдяки чому
в людини не буде проблем із тим, як сидіти під час розмови, куди подіти
руки, який вибрати вираз обличчя. Водночас, набувається вміння читати
цю мову в поведінці своїх комунікативних партнерів.
Зауважимо, що більшості невербальних засобів спілкування притаман-
на національна своєрідність, ідіоетнічність. Результативність комунікатив-
ного зв'язку з іноземними партнерами зумовлений, певною мірою, знан-
ням ідіоетнічних особливостей невербальних компонентів спілкування.
Успіх спілкування певною мірою залежить від "комфортності дистан-
ції", яку займають учасники комунікативного акту. Особливо це стосуєть-
ся розмов під час конференцій, зустрічей, дипломатичних прийомів. Від-
стань між співрозмовниками - це ідіоетнічна ознака: у різних народів во-
на не однакова. Різні культури розрізняються за нормами, які регулюють
допустимий ступінь експресивності й розмір особистісного простору. З
невідомих науці причин представники різних культур, у міру наближення
до екватору, надають перевагу меншій відстані між учасниками комуні-
кативного акту й більш контактному й тісному спілкуванню. На загал
вважається, що в європейців особистий простір - це відстань простягну-
тої руки, у латиноамериканця - руки від ліктя до кінчиків пальців, в ара-
бів - руки від кистьового суглоба - до кінчиків пальців. Етнопсихологи
неодноразово описували факти нарікань арабів на європейців: "що тра-
пилось, чому вони стоять від мене так далеко?" Латиноамериканці
сприймають намагання північноамериканців відступити на звичну для
них більшу відстань як неповагу до них. Не в останню чергу з тієї ж при-
чини азійці, зокрема японці, відгукуються про американців і європейців,
як про холодних, неприязних людей.
За цими ознаками розрізняються й культури Європи. Представник
порівняно стриманої культури Північної Європи сприймає носія експре-
сивної середземноморської культури як людину сердечну, привітну, але
неділову, схильну втрачати час. Навпаки, вихідцю з узбережжя Серед-
земного моря людина з Півночі Європи буде, можливо, видаватися діло-
вою, холодною, надто пунктуальною. У Європі відстань між співрозмов-
никами зростає з півдня на північ: від 40 см в Італії до трохи не 2 м у Ве-
ликобританії. Так, британці й скандинави тримаються на більшій відстані
один від одного, ніж французи, а жителі південних регіонів Франції жес-
69
 тикулюють більше, ніж жителі північних регіонів. На Україні особиста від-
стань (під час розмов на конференціях, зустрічах, прийняттях) - від 0,4
до 1,5 м. Отже, для успішного спілкування з іноземцями варто врахову-
вати ідіоетнічні особливості їхньої особистої дистанції, оскільки незручна
для співрозмовника дистанція під час розмови може несвідомо сприйма-
тися чи й свідомо трактуватися як вторгнення в особистий "життєвий
простір" або ж як відчуженість, небажання йти на зближення тощо.
Етикетний сенс має не лише відстань між співрозмовниками, а й кон-
фігурація, яку вони творять під час розмов. Коли двоє комунікантів сто-
ять паралельно один до одного, то це означає, що вони не хотіли б, щоб
хтось до них підходив. Коли ж їхні плечі творять кут - це невербальний
знак, що третя особа може приєднатися до розмови. Якщо співрозмов-
ників більше ніж двоє і вони утворюють закриту фігуру: трикутник, квад-
рат, коло, а при наближенні третьої особи повертають голови, не зміню-
ючи позу, - це знак, що без запрошення підходити до них не бажано.
Коли співрозмовники сидять, то їм доцільно розташовуватися під кутом
один до одного, уникаючи позиції "прямо напроти партнера".
За тим, яку позу займають співрозмовники під час комунікації, досвід-
чені мовці можуть угадувати настрій, визначати характер, читати думки
співрозмовника. Наприклад, у ході успішних переговорів варто комусь на-
хилитися вперед - ближче до столу - всі інші учасники несвідомо при-
ймають ту ж позу. Нормативність - ненормативність, етикетність - неети-
кетність поз певною мірою залежить від національних традицій. Америка-
нці та англійці розташовуються збоку від співрозмовника, тоді як шведи
схильні уникати такого положення. Араби під час переговорів схиляють
голови вперед. Якщо в Японії не заведено сидіти, заклавши ногу за ногу
або схрестивши їх, то в американській культурі вважається припустимим
під час розмови покласти ногу на ногу так, щоб черевик однієї ноги опини-
вся на коліні іншої. Це нерідко дратує представників інших країн. Напри-
клад, в арабів демонстрація підошов - образа співрозмовника.
Під час розмови "без краваток" Б.Клінтона і Б.Єльцина, яка відбулась
під час візиту російського президента до США, Клінтон "по-
американськи" поклав ногу на ногу та ще й взявся руками за черевик.
Таку позу Клінтон під час бесід з Єльциним займав неодноразово, що
дуже дратувало російського президента, який під час переговорів трима-
вся строго, починаючи від одягу й завершуючи позою. Єльцин раптово
спитав: "Що, Білл, черевик тисне?" Клінтону переклали. Він посміхнувся,
опустив ногу й більше ніколи, за свідченням шефа протокольної служби
Єльцина В.Шевченка, на зустрічах з Єльциним таку позу не займав 48.
'І!
Шевченко В.Н. Повседневная жизнь Кремля при президентах. - М., 2004. - С. 273.
70
Погляд, як і інші невербальні комунікативні засоби, неоднаково трак-
тується в різних етномовних спільнотах. Етнографи, які досліджували це
питання, ділять етнокультури на "контактні" й "неконтактні". У "контакт-
них культурах" погляд при розмові й спілкуванні має більше функціона-
льне значення. Людина, яка мало дивиться на співрозмовника, здається
представникам таких культур нещирою та холодною. А "неконтактному"
співрозмовнику "контактний" здається дещо нав'язливим. До "контакт-
них" умовно можна віднести в основному південні народи - іспанців, іта-
лійців, португальців, латиноамериканців, арабів. До "неконтактних" - на-
роди, які населяють північ Європи, японців, індійців, пакистанців. Дослі-
дження, проведені в США, показали, що навички використання погляду у
спілкуванні, засвоєні в дитинстві, протягом життя майже не змінюються,
навіть якщо людина потрапляє в інше національне середовище. Сло-
в'янські народи відносять до "середньо контактних культур", у яких вва-
жають за необхідне дивитися на співрозмовника.
Англійські психологи експериментально довели, що для встановлен-
ня партнерських стосунків треба дивитися прямо в очі комунікативному
партнеру від ЗО до 60% (за американськими даними до 70%) часу роз-
мови, контакт очей має періодично повторюватись, триваючи 1-7 секунд.
Тим, що дивляться в очі менше третини тривалості розмови, рідко дові-
ряють. Погляд убік, донизу часом виявляє недовіру, неправдивість, не-
щирість мовця. Під час розмови слід знімати сонцезахисні окуляри.
У Китаї, Японії, інших країнах Південно-Східної Азії, у деяких африкан-
ських народів співрозмовники здебільшого уникають прямого погляду. У
Франції, Італії, Латинській Америці - навпаки. У японців - "людей зору", за
словами К.Сьодзабуро: "око, будучи органом зору, одночасно є й органом
мовлення; зустрівши погляд іншої людини, японець розуміє рух її душі,
• и49
його почуття", для нього очі говорять тією ж мірою, що и язик .
В офіційній, діловій або подібній ситуаціях доцільно уникати позиції
"прямо напроти партнера". Така позиція вимушує співрозмовників диви-
тися один одному у вічі або відводити їх убік, опускати донизу тощо. Роз-
ташування співрозмовників під кутом дає їм можливість вийти поглядом
за межі цієї альтернативи, не порушивши правил етикету спілкування.
Саме так під час бесід сидять політичні діячі.
Якщо досвідчені в переговорах люди і спроможні не виявляти свої
емоції за допомогою жестів та рухів тіла, то вже ніхто не здатен контролю-
вати рух своїх зіниць. Вони несвідомо розширюються або звужуються і
тим самим адекватно передають інформацію про реакцію особи на пропо-
зицію співрозмовника. Наприклад, китайські або турецькі купці визначають
ціну товару, орієнтуючись на зіниці покупця: якщо той отримує бажане,
49
Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. -Львів, 2001. - С. 68.
71
 зіниці його очей розширюються до 4 разів. Аналогічно чинником успіху
гравців у покер є використання ними такого засобу отримання інформації
про карти суперників: у гравців, яким випадає гарна карта, зіниці помітно
І Найобразливіший для грека жест - долоня, спрямована в бік його об-
розширюються, блефування, навпаки, супроводжується звуженням зіниць.
Міміка (рухи м'язів обличчя) -показник почуттів, емоцій, настроїв лю-
дини - оцінюється співрозмовником на рівні підсвідомості. Наприклад,
стиснуті губи співрозмовника можуть бути розцінені як спроба словесної
атаки, насуплені брови - як вираз незадоволення. Міміка належить до
ідіоетнічних ознак. Якщо, наприклад, французам притаманна рухлива
міміка, то фіни обличчям реагують значно стриманіше, а серед японців і
донині поширене обличчя-маска, що не дає проникнути в душу й дізна-
тися, що в ній діється.
Важливим невербальним знаком етикетного спілкування є усмішка.
На думку чеського соціолога Іржі Томана, дружня усмішка усуває насто-
роженість, долає перешкоди в спілкуванні з людьми. Фахівці говорять
про так звані "етикетні усмішки", які віддзеркалюють культурно -
специфічні нормативи виявлення емоцій і відносин у процесі спілкуван-
ня. Наприклад, японці усміхаються часто, навіть в таких ситуаціях, у яких
посмішка здалася б європейцю недоречною. Вияв особливості японської
культури - небажання нав'язати партнеру власні негативні емоції, турбо-
ти. Або відома американська посмішка, яка може неоднозначно сприй-
матися європейцями. В американському суспільстві вже не одне десяти-
ліття поширене гасло "Усміхайтесь".
Жести - виражальні рухи рук, які мають комунікативну спрямованість.
Інтенсивність і норми жестикуляції, прийняті в різних народів, суттєво
розрізняються. За даними досліджень, у середньому впродовж годинної
розмови мексиканець жестикулює 180 разів, француз - 120, італієць -
80, фін - 1 раз. Для українців характерна середня інтенсивність жестику-
ляції. Звичайно чим вищий ступінь "етикетності" ситуації, тим необхідні-
шою є стриманість у жестах. Важливо навчитися читати "мову жестів".
Наприклад, трохи нахилена убік голова співрозмовника може свідчити
про його зацікавленість у розмові. Руки, повернуті долонями догори, -
знак, що мовець говорить щиро.
Особливо стриманим і обачним щодо жестикуляції треба бути в спіл-
куванні з іноземцями, оскільки доволі часто в різних народів однакові
жести мають неоднакове значення. Потирання брови кінчиком пальців у
слов'янських народів не є усвідомлюваним, тобто комунікативним зна-
ком, отже, цей природний порух не має етикетного сенсу. У японців він
сприймається як знак обдурювання, шахрайства. Натякаючи, що від дов-
гої розмови "вже виросла щетина", італійці погладжують щоку, але їхнім
співрозмовникам - неіталійцям цей знак ні про що не говорить, і вони,
зрозуміло, на нього не зреагують.
72
личчя. Цей жест, який зветься "муце", залишився від старого візантійсь-
кого звичаю, згідно з яким обличчя засуджених мастили брудом, доки
закутих у кайдани вели містом. У Греції неможливий навіть знак перемо-
ги "V", вигаданий Черчіллем, оскільки він має вигляд як половина "муце".
Ось чому, коли мешканець Афін замовляє дві кави, він передбачливо
схиляє долоню пальцями донизу.
Африканці частіше, ніж європейці, можуть під час ділових зустрічей
торкати обличчя руками або прикривати очі, що зовсім не означає втра-
ти інтересу до теми бесіди або втому.
Приймати подарунок, візитну картку від японця треба обома руками.
Цей жест демонструє, що людина приймає подарунок від щирого серця.
Напроти, в простягнутій одній руці в даній комунікативній ситуації япо-
нець побачить холодну ввічливу байдужість.
Отже, як різні народи розмовляють різними мовами, так немає і уні -
версальної невербальної мови спілкування. Для успішного спілкування з
іноземцем треба обов'язково враховувати ідіоетнічні особливості невер-
бальних компонентів комунікації. Розуміння невербальних сигналів до-
поможе слухачеві вірно інтерпретувати і слова співрозмовника, що до-
зволить підвищити результативність спілкування.
3.8. Особливості титулування співрозмовників
під час дипломатичних контактів
Під час спілкування треба бути дуже уважним і обізнаним, звертаю-
чись до особи. Важливо правильно назвати її ім'я і звання, не помили-
тись у звертанні, не применшити її гідність або навпаки перестаратися в
титулуванні. Для багатьох людей імена й звання - невід'ємна частина їх
особистості. Чим поважніша особа, тим більше вона звертає увагу на
правильне іменування і титулування.
Форми звертань, прийняті в багатьох країнах, визначаються багатові-
ковими національними традиціями, культурними особливостями. У різ-
них мовах існують загальні іменники, які вживаються для називання або
звернення. Такі іменники поділяються на дві категорії: слова-індекси і
слова-регулятиви. Слова-індекси показують соціально-мовленнєвий ста-
тус мовця: посадове становище, рід занять (доктор, директор); вчений
ступінь, звання (доктор, професор, магістр); ранг (капітан, полковник,
генерал); сан (митрополит, єпископ); титул (барон, князь). Слова-
73
 регулятиви регулюють взаємини між співрозмовниками відповідно до
мовленнєво-етикетних стандартів і норм, узвичаєних у певному суспіль-
стві. У сучасній українській мові це слова пан, добродій та їх жіночі від-
повідники, а також колега, товариш тощо. У радянські часи з української
мови були вилучені слова-регулятиви, пов'язані з традиційною культу-
рою етикетних взаємин. Так, у словниках радянської доби слово-
регулятив пан кваліфікувалось як застаріле, як ввічлива форма згаду-
вання або звертання зазвичай до офіційного представника чи громадя-
нина іноземної держави. Ще й сьогодні в Україні вживання слів-
регулятивів остаточно не стабілізувалося50.
У наш час загальний іменник пан, який вживався в українській мові як
звертання не менше семи століть, повернутий в українську ділову мову в
якості офіційного звертання. В етикетному застосуванні слово "пан" є
•л
словом-регулятивом, яке засвідчує пошану до співрозмовника, тому
здебільшого вживається з прикладкою, що конкретизує особу. Водночас
звертання "пане", "пані", "панове" можуть використовуватися самостійно,
зазвичай по відношенню до незнайомих людей.
У ролі прикладки при слові пан виступають як власні, так і загальні
іменники. Ім'я людини при слові пан рекомендують вживати лише тоді,
коли співрозмовники приблизно одного віку і мають схоже соціальне
становище. Звертатися до депутата Верховної Ради, представника нау-
кових або мистецьких кіл пане Ігорю або пане Олександре, що можна
почути від молодих журналістів з екранів телевізорів чи по радіо, не є
тактовним. Етикою дипломатичного спілкування не допускається пере-
ходу межі від дружності до фамільярності, і навіть у тривалих неформа-
льних стосунках дипломатів зберігається пошанність і ввічливість, нех-
тування формальними формами ввічливості не допускається.
Прізвище людини як прикладку до слова пан доцільно вживати тоді,
коли йдеться про неприсутню людину. Так можна говорити і стосовно
присутньої третьої особи, якщо вона малознайома чи коли взаємини з
нею не виходять за межі офіційної пристойності. Вживання прикладки-
прізвища у зверненні до іншої особи (адресата) надає спілкуванню відті-
нок офіційності, інколи сухості й відчуженості.
Одночасне вживання імені й прізвища разом зі словом пан є дореч-
ним у офіційних ситуаціях (Прошу до слова пана Івана Федоренка), під
час знайомства, при листуванні з незнайомими або малознайомими лю-
дьми, а також у привітаннях, вітальних адресах: Високоповажна пані
Оксано Стеценко. Ім'я і по батькові зі словом пан не поєднуються - це
не відповідає українським традиціям і нормам літературного мовлення.
Останніми роками спостерігається тенденція до повного "поновлення в
правах" кличного відмінка як однієї з прикмет української граматики. У звер-
50
Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. -Львів, 2001. -С. 100.
74.
таннях у кличному відмінку ставляться загальні іменники, особові імена і по
батькові. Прізвища у звертаннях завжди ставляться в називному відмінку.
Офіційні титули
При звертанні до офіційних осіб, які мають державний статус, війсь-
кове звання, дипломатичний ранг, вчений ступінь, у більшості країн імен
не вживають. Наприклад, у офіційних комунікативних ситуаціях у США ні
президента, ні віце-президента, ні членів кабінету міністрів по прізвищам
не називають, оскільки кожну таку посаду у визначений період часу може
обіймати лише одна особа. Звертаючись до них, зазвичай говорять так:
"Це велика честь для мене, пане (пані) президенте" або "Дякую Вам,
пане віце-президенте". Якщо розмова продовжується, то цих державних
діячів, як і інших високих посадових осіб, називають "сер" або "мадам",
щоб варіювати формули звертання. Якщо присутні кілька вищих керівни-
ків відомств виконавчої влади, щоб запобігти плутанині, указують, яке
саме з них він чи вона очолюють, наприклад: Пані міністр праці.
При офіційному титулуванні враховують посадове становище (пане
президенте, пане прем'єр-міністре, пане глава Уряду (Іспанія) пане
директоре, пане генеральний прокурор, пане консуле, пане депутате);
вчений ступінь, звання (пане професоре, пане докторе); військове зван-
ня (пане генерале, пане полковнику, пане офіцере); ранг (пане посол,
пане посланнику). Якщо людина має декілька титулів, то, звертаючись
до неї, треба називати найвищий.
Усі глави дипломатичних представництв титулуються згідно із їх кла-
сом в усіх країнах: посол, посланник, повірений у справах. До дружини
посла у деяких країнах (Франція) звертаються "пані дружина посла". При
виконанні службових обов'язків до послів звертаються "Ваша Високопо-
важносте". Цей титул у порядку ввічливості використовують при звер-
танні до президентів, прем'єр-міністрів, спікерів парламентів, міністрів,
послів, у тому числі колишніх. У деяких країнах (Франції, Польщі, США)
так титулують лише іноземних послів і державних діячів.
У різних країнах зі словами-регулятивами, відповідними українському
слову пан, вживаються різні прикладки. Наприклад, у Німеччині, на від-
міну від інших європейських країн, у ролі прикладки при слові-регулятиві
одночасно вживається слово-індекс і прізвище особи. Українською від-
повідна мовна формула виглядала б так: "пане докторе Браун". У Ні-
дерландах, напроти, у ролі прикладки до слова-регулятива прізвище не
вживають, а вживаються лише слова-індекси. У Франції вживання прі-
звища разом зі словами-регулятивами (Мопзіеиг, Мабате) вважається
грубістю та фамільярністю51.
51
Сапсіоіги. Оиісіе сіез Ьоппез тапіегез еі сій ргоіосоїе еп Еигоре. - Регдатоп
Воокз Ш/Ріхої, 1989. - Р. 127. .... V- і,;^
75
 У Франції до президента звертаються "лане президенте республіки".
Вважається, що звертання "пане президенте" не є достатнім, оскільки
ця формула вживається і при зверненні до президентів асоціацій, компа-
ній тощо. Відомий випадок, що стався з президентом Франції Франсуа
Міттераном на прийомі, у якому він брав участь. Коли до нього звернув-
ся один із гостей зі словами "пане президенте", Франсуа Міттеран у ньо-
го поцікавився, до кого він звертається 52.
У традиціях західного етикету - іменувати заступників посадових осіб так
само, як і їхніх начальників - пане міністре, пане ректоре тощо. До того ж,
прийнято звертатися до людей за посадовою номенклатурою навіть тоді,
коли вони цю посаду вже не обіймають. До колишніх президентів, прем'єр-
міністрів, міністрів, послів звичайно звертаються без префікса "екс" - пане
президенте, пане прем'єр-міністре, пане міністре, пане посол.
У деяких країнах (Німеччина, Англія, Італія) титул доктор дається
всім, хто отримав університетську й медичну освіту. У Франції цей термін
стосується лише лікарів, дантистів, ветеринарів.
Як правило, у професійному середовищі при звертанні вживається
офіційно присвоєне вчене звання: пане професоре, пане докторе. У
Франції при звертанні до професорів, які перебувають на пенсії, викори-
стовують прикладку "почесний", "заслужений" (Мопзіеиг Зеап Соїаз
Ргоіеззеиг етегіїе).
До жінки-професіонала прийнято звертатися згідно із службовим ти-
тулом: пані професор, пані прем'єр-міністр, пані посол, пані доктор. З
метою уникнення частого повторення офіційних звань та рангів під час
розмови можна удатися й до міжнародної форми - "мадам". Зауважи-
мо, що особа, яка використовує звертання "мадам", свідомо ніби ста-
вить себе нижче того, до кого вона звертається. Тому жінки одного віку
й становища зазвичай не вживають цю форму звертання по відношен-
ню одна до одної. Це ж правило поширюється й на звертання до чоло-
віків "сер" у США (на відміну від Великобританії, де "сер" є титулом ли-
царя, у США "сер" є ввічливим звертанням до осіб, які займають особ-
ливе становище в суспільстві).
У європейській практиці досить поширена прикладка "молодший" до
імені чоловіка, названого на честь батька. Якщо син такої особи назва-
ний на його честь, після його імені додають прикладку "третій" і т.д. Цю
чоловічу прикладку в подальшому носить і його дружина.
Військові представники в США будь-якого військового рангу мають
титул, який відповідає їхньому званню: генерал, полковник, капітан тощо.
Усі ці титули вживаються в офіційній обстановці. На дружин ці офіційні
титули чоловіків не поширюються, і до них звертаються: "пані Джонс". У
Великобританії до осіб, які мають військове звання вище капітана, звер-
52
. Сиісіе сій ргоіосоїе еі сіез изадез. - Зіоск, 2001. - Р. 97.кол фр.О
76
таються зі згадуванням звання й прізвища, незалежно від того, перебу-
ває він на службі або у відставці. Звертання без згадування прізвища є
менш офіційним. У Франції чоловіки звертаються до офіцерів "мій капі-
тане", жінки говорять "капітане", не називаючи прізвище. До дружин
офіцерів звертаються "мадам". У Німеччині до офіцерів звертаються
"Негг Наирітапп". Жінкам дається титул чоловіка, наприклад "пані дру-
жина генерала" (Ргаи Оепегаі).
У Франції при зверненні до відомих музикантів, письменників, худож-
ників, скульпторів, а також представників юридичної професії, адвокатів
використовують слово-регулятив метр.
У деяких країнах існує чітко регламентована, багатоступенева система
звертань до монархів, вищих церковних чинів, аристократів, яка сягає сво-
їми коренями доби середньовіччя. Спілкуючись з представниками таких
країн, треба попередньо з'ясувативи їхні імена, титул і форму звертання.
Монархічні титули. Вищих коронованих осіб (королів, султанів, емі-
рів) титулують "Ваша Величносте", а при згадуванні про них зазвичай
говорять "Його (її Величність)". До королів можна також звертатися:
"пане" ("сер" англійською, "сір" французькою); до королев - "панГ ("ма-
дам"). Єлизавету II згідно з придворним етикетом перший раз обов'язко-
во титулують "Ваша Величносте". І лише після другого-третього разу
звертаються "мадам" або "мем". Ці звертання із ввічливості поширюють-
ся також на суверенів, які зреклися або скинуті з престолу. У деяких кра-
їнах при розмові з сувереном, наприклад з королем Бельгії, до нього мо-
жна звертатися лише в третій особі: "Ваша Величність має рацію нага-
дати цю проблему"; "Я сказала б Вашій Величності, що він знайде в
праці Анрі Сімона відповіді на питання, які мені поставив".
Члени королівської родини (спадкоємний принц, принц-консорт, великий
князь, великий герцог, шейх) мають титул "Королівська Високість" (АІІеззе
Зегепіззіте). До них звертаються: "Ваша Королівська Високосте". У Фран-
ції до правлячих принців, спадкоємців трону звертаються: "монсеньйор".
Правила дворянського титулування. Монархи давали шляхетські
титули своїм наближеним, які особливо відзначились. Ця традиція збе-
реглась до нашого часу в деяких країнах з відповідним державним уст-
роєм. У республіках, колишніх монархіях (Франція, ФРН), шляхетські ти-
тули більше не даються, але повага до колишніх титулів зберігається, і їх
носіям у порядку ввічливості виявляється пошана.
У європейських країнах (Франції, Бельгії, Італії, Іспанії) визнані такі ти-
тули вельможного панства: принци, герцоги, маркізи, графи, віконти, ба-
рони. Титул лицаря (шевальє) у Великобританії присвоюється за особливі
заслуги і не успадковується. Така ж практика існувала в минулому і у
Франції. Напроти цей титул є спадковим у таких країнах, як Німеччина,
Бельгія, Нідерланди, Швеція. Кожна країна має свої особливості щодо
титулування дворянства. Наприклад, у Бельгії визнані такі титули знаті:
77
 принц, герцог, маркіз, граф, віконт, барон, шевальє (лицар). Представники
дворянства - чоловіки мають право на найменування месір (теззіге фр.),
яке не має еквіваленту для жінок. У Данії існують шляхетські титули
графів і баронів. Титул графа носить глава родини, барона - старший з
дітей, син або дочка. У ФРН визнані дворянські титули герцогів, принців,
графів, баронів, рітерів (лицарів). Титули передаються також дочкам та
їхнім дітям. У наш час у Німеччині частка "фон" перед прізвищем не
обов'язково вказує на приналежність до дворянства. В Іспанії існує
титуловане дворянство - герцоги, маркізи, графи, віконти, барони,
сеньйори та нетитуловане -ідальго. Титули успадковуються по чоловічій і
жіночій лінії.
У Франції родинний титул успадковується старшим сином. Інші сини
носять титул, наступний за рангом. У Франції існують деякі особливості
щодо титулування знатних осіб. Наприклад, титул принца, крім членів
королівської родини, вважається іноземним титулом, і французькі герцоги
вважають себе вищими від всіх іноземних принців, які не є суверенами
або принцами по крові. За традицією, яка існує у Франції, лише в
розмові з принцом і принцесою, герцогом і герцогинею до них зверта-
ються відповідно до їх титулів: "Пане герцогу" і "Пані герцогине"
(Мопзеідпеиг Іе йис, Масіат Іа йисНеззе), ТОДІ ЯК ІНШІ титули згадуються
лише при представленні. Титули також вживаються після слів "мій доро-
гий": "Мій дорогий маркізе", "Мій дорогий графе", "Мій дорогий бароне".
Частка де (сУе) у французьких прізвищах, яка не обов'язково вказує на
приналежність до дворянського звання, уживається лише тоді, коли пе-
ред нею стоїть ім'я або титул: "Я зустрів Бріссака", але П'єр де Бріссак
або герцог де Бріссак. Винятком є прізвища, які складаються з одного
складу або вимовляється як односкладові: "мемуари де Голля".
У Греції та Ірландії немає почесних титулів. У Португалії, Люксембур-
зі почесні титули практично не вживаються. У Нідерландах визнають
титули принців, графів, баронів, шевальє, рідерів, джонкерів. Однак у
титулуванні використовують лише офіційні титули.
У Великобританії дворянські титули успадковують лише глави родини.
Старший син і в деяких випадках старший син старшого сина можуть ти-
тулуватися не по праву, а виходячи з правил ввічливості, інші члени родини
носять родинне прізвище. При титулуванні з ввічливості старші сини
герцогів, маркізів або графів можуть носити другий титул батька. Цей ти-
тул ввічливості на один або кілька рангів нижчий титулу батька. Перед
іменами й прізвищами молодших синів герцогів і маркізів ставиться титул
"лорд", молодших синів графів та всіх синів віконтів, баронів титулують
"високоповажний" . До вищої знаті належать і жінки. По відношенню до
дочок герцогів, маркізів і графів використовується титул "ледГ, до дочок
віконтів і баронів звертаються "високоповажна". Ці титули використову-
ються перед іменем і прізвищем: "Леді Мері Сміт". З офіційних приводів,
наприклад при написанні адреси на конверті англійською мовою, перед
78
титулом "ледГ завжди повинен вживатися артикль (іпе). Наприклад, гер-
цог Данстер має родинне прізвище Грей, другий титул виключно почесний
- маркіз Вільтон. Його старший син матиме титул маркіза Вільтона, другий
син Генрі - лорда Генрі Грея і його дочка - леді Джейн Грей.
У повсякденному житті лише герцог і герцогиня завжди називаються
повним титулом. Герцог представляється як герцог такий-то, у розмові до
нього треба звертатись "герцогу", до його дружини - "герцогине". Маркі-
зи, графи, віконти титулуються лише в офіційних випадках, наприклад, в
адресах на конверті, коли оголошується про їх прихід у вітальні, на за-
прошеннях. В інших випадках до маркізів, графів, віконтів, баронів у Вели-
кобританії звертаються "лорд", "ледГ. По відношенню до баронів і баронес
теж використовують звертання "лорд", "ледГ, але не в документах офіцій-
ного характеру. Власне ім'я у вищезазначених титулах не згадується.
Хоча титул баронета й успадковується, баронети не належать до ви-
щої знаті. Баронет вживає титул "сер" перед ім'ям і скорочену форму від
баронета після імені. Повний титул вживається в листуванні, наприклад,
"сер Джон Браун, бт", але у світі він представляється як "сер Джон Бра-
ун". Ця ж форма використовується і на його візитних картках. Його дружи-
на відома під іменем "леді Браун", форма звертання до неї тотожна. У да-
ному випадку при написанні титулу англійською перед словом "Леді" не
вживають артикль "Іпе", оскільки це б означало, що вона - дружина лорда.
Почесний титул лицаря не успадковується. В усіх випадках особа, яка
носить цей титул, використовує перед власним ім'ям титул "сер": "сер
Джон Браун". Зазвичай при звертанні до лицаря згадують лише його
ім'я: "сер Джон". Його дружина в усіх випадках іменується "леді Браун"
без артикля "іпе". Якщо королева Великобританії дає за особливі заслу-
ги титул лицаря іноземцю, який не є підданим британської корони, він не
має права на використання титулу "сер".
До духовних осіб належить звертатися так, як цього вимагає сан кож-
ного з них. До вищих ієрархів православної церкви звертаються таким
чином. До патріарха - "Ваша Святосте", митрополита (глави Церкви) -
"Ваше Блаженство", митрополита, архієпископа - "Ваше Високопреос-
вященство", єпископа - "Ваше Преосвященство".
До Папи Римського слід звертатися "Святий Отче" або "Ваша Свято-
сте" в третій особі. До кардиналів слід звертатися "Ваше Преосвященст-
во" або "Ваша Світлосте" в третій особі. До архієпископів і єпископів
вживається звертання "Високоповажносте" або "Ваша Світлосте". Інші
представники духовенства іменуються відповідно до їхнього сану.
79
 Таблиця 1. 'Форми титулування та усного звертання до осіб з
високим статусом"
Особи, до яких звертаються
Вищі короновані особи - мо-
нархи та їхні дружини
імператори королі королева
Великобританії
Спадкоємні принци, принцеси,
принци-консорти, великі князі,
великі герцоги, шейхи
принц монакський
Аристократи: герцог
герцогиня :. * ь Світлість Ваша Світлість, мадам
маркіз інші титуловані особи
Президенти, прем'єр-міністри,
голови парламентів, міністри
закордонних справ, інші мініс-
три, посли чи особи рівнозна-
чного положення або рангу,
особи, які знаходяться у від-
ставці
Віце-прем'єр-міністри, заступ-
ники міністрів, посланники,
радники-посланники, дирек-
тори департаментів (якщо вони
не мають особистого рангу
посла) тимчасові повірені у
справах
Патріархи УПЦ,
УГКЦ
Папа Римський
Митрополити, архієпископи
(православні)
Кардинали,єпископи
(православні, католицькі)
Титулування, усне звертання
Государ ("Сер" англійською, "Сір" французькою),
Государиня ("Мадам"), Ваша Величносте, Його Ве-
личність, Ті Величність Його Імператорська
Величність Його Королівська Величність її
Величність Королева Великобританії
Ваша Високосте, Його Високість, її Високість, Сер
(США) (Ваша) Його Імператорська Високість -до сина
імператора Ваша (Його) Королівська Високість - до
сина короля Ваша (Його) Світлість
Вельможний пане мілорд герцог, Ваша
.-
:
мілорд маркіз, Ваша Милість мілорд, мадам,
Ваша Милість, лорд, леді, сер
пане президенте, пане прем'єр-міністре, пане мініст-
ре, пане посол, Ваша Високоповажносте Ваша
Високодостойносте - ■:
пане міністре, пане
посланнику, пане
директоре,
пане повірений у справах
Ваша Святосте
Святий Отче, Вельмишановний Отець, Ваша Свято-
сте, Ваше Блаженство
Ваше Високопреосвященство
Ваше Преосвященство, Ваша Світлосте
80
4.9. Візитна картка
при дипломатичних контактах
Візитна картка широко використовується у дипломатичній практиці
при підтримці зв'язків з офіційними особами, представниками диплома-
тичного корпусу, ділових і суспільних кіл країни перебування. Візитна
картка може "заочно" представляти власника, "діяти" від його імені. Візи-
тна картка в деяких випадках замінює візит. Наприклад, посол замість
проведення візиту у відповідь на протокольний візит тимчасового пові-
реного у справах може надіслати візитну картку. Візитна картка може
використовуватися у різних формах спілкування офіційного й неофіцій-
ного характеру: представлення очне й заочне, повідомлення про що-
небудь, привітання, висловлення співчуття, подяка, прощання тощо.
Оскільки візитна картка ніби представляє власника, замінює його, у ви-
падку його відсутності на місці (відпустка, службове відрядження тощо)
надсилати візитну картку з приводу тих чи інших подій, які вимагають
протокольного реагування, не рекомендують5 .
Візитну картку прийнято передавати, надсилати або залишати особис-
то. Якщо візитна картка привозиться адресату особисто власником, що
вважається виявом особливої поваги до нього, то її верхній куток (правий)
або вся права частина по всій ширині загинається; вручати її безпосеред-
ньо не прийнято. Якщо візитна картка означає візит у відповідь, то вона
обов'язково повинна бути завезена особисто. Вважається серйозним по-
рушенням етикету, якщо загнуту картку доставляє водій або кур'єр.
Оформлення візитних карток. Візитні картки друкуються на цупкому
папері невеликого формату розміром зазвичай 5*9 см, для жінок в якості
дружини, а не в силу посади, яку вони обіймають - 4*8 см. Вищі посадо-
ві особи користуються візитними картками більшого розміру - 6*10 см. У
Великобританії візитні картки жінок більші за розмірами від чоловічих.
Для офіційних візитних карток найбільш прийнятний чорний текст на бі-
лому фоні. Використання кольорів допускається лише в зображенні дер-
жавної символіки. Шрифт візитних карток залежить від місцевої практики
й жорстко не регламентується. Ім'я зазвичай виділяється напівжирним
шрифтом, який легко читається, дещо більшого розміру, ніж інший текст.
Рекомендують для написання імен використовувати курсив - шрифт,
наближений до написаного від руки.
Текст класичної візитної картки повинен друкуватися лише на одній
стороні, щоб на іншій чистій стороні можна було зробити певні записи.
Текст на візитних картках друкується мовою країни перебування дипло-
мата. Якщо в країні кілька офіційних мов - дипломату бажано мати
окремі картки цими мовами.
53
Лядов П.Ф. История российского протокола. - М., 2004. - С. 103.
81
 На візитних картках, виконаних англійською, французькою або іншою Елемент
іноземною мовою, ім'я по батькові не указується, оскільки іноземці мо- державної
жуть його прийняти за частину прізвища або друге ім'я. При бажанні піс- символіки
ля імені можна позначити ініціал по-батькові: Реіг V. ІVапоV.
Рене де Вальмі
Офіційним особам, особливо дипломатам бажано мати кілька видів
Посол Франції в Україні
візитних картках. Реквізитом офіційної візитної картки є елемент дер-
жавної символіки. На такій візитній картці друкують ім'я, прізвище, поса- тел.:227 54 23
ду власника, у правому нижньому кутку - назву столиці країни перебу- Вул. Рейтарська, 01901, Київ, Україна факс: 227 54 22
вання, тобто місцезнаходження посольства або консульства. Глави
представництв використовують два види офіційних карток: на першій Борис М. Петренко
указується їх повний титул, на другій - просто "посол". Наукове звання,
ступінь на візитках дипломатів не указують. У наш час у візитних картках
дипломатів використовуються реквізити, запозичені з візитних карток
ділових людей, які необхідні для продовження контактів: номери служ- . > < ■

бового телефону, телефаксу, службова адреса.

У різних формах спілкування неофіційного характеру, наприклад для над-
силання дружинам дипломатів, офіційних осіб з приводу урочистих або інших Брюссель
значних подій в їхньому житті, використовуються візитні картки, на яких ука-
зуються лише ім'я та прізвище особи без зазначення його посади, назва сто-
лиці країни перебування. Така візитна картка може супроводжувати квіти та
сувеніри, які підносяться. Глави дипломатичних представництв можуть також Елемент -
мати візитні картки, на яких указаний лише його офіційний титул. державної
На картках дружин дипломатів проставляється лише ім'я та прізвище, СИМВОЛІКИ
назва столиці країни перебування. У дипломатичній практиці використо- Богів М. Реігепко
вується також сімейна (спільна) візитна картка подружжя із зазначенням АгпЬаззасІеиг сіє Шкгаіпе еп
імен дружини й чоловіка та їх прізвища. Такий різновид візитних карток р.Г.
використовують, як правило, особи, які займають високе становище в Веідіяие
державі, посли, наприклад, при передачі квітів, подарунків. Ім'я дружини
в таких картках ставиться перед іменем чоловіка. У деяких країнах, на-
приклад у Бельгії, проставляється ім'я лише чоловіка - пан і пані Поль
Лакруа. У Великобританії спільні картки не використовуються. ВгихеІІез

Зразки візитних карток дипломатів та дружин дипломатів

Елемент
. ■ ■ / державної
символіки Галина І. Петренко

Борис М. Петренко

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Бельгії ■• ■• ■ ( - ■

.1 і
Брюссель

____________________________________

____________________________________ Брюссель 83

82

Мгз. Оаііпа Реігепко
р.г ВгихеІІез
Галина і Борис Петренки
зичать успіхів на новій посаді
Брюссель
і Для запрошення на неофіційний, дружній прийом на зворотньому бо-
Мг. & Мгз. Реігепко
р.ГМА. ВгихеІІез
Згідно з нормами етикету у певних випадках на візитній картці у ниж-
ньому лівому кутку можуть бути проставлені чорним олівцем від руки
символічні позначення, які означають привід, згідно з яким вручена або
передана візитка. Ці символи (букви латинського алфавіту) являють со-
бою перші літери слів відповідних висловлень французькою мовою: • р.ї.
(роиг ґеіісііег) - поздоровлення. Для привітання з Новим роком
використовують позначення рі.И.а. (роиг їеіісііег Іе NоиVеI Ап). Якщо
партнери надіслали поздоровлення з Новим роком першими, то їм
треба подякувати і у свою чергу привітати з Новим роком. У
84
цьому випадку використовують скорочення р.г.ї.И.а (роиг гетегсіег
еі роиг ґеіісііег Іе NоиVеI Ап);
• р.с. (роиг сопбоїеапсез) - висловлення співчуття;
• р.г. (роиг гетегсіег) - висловлення подяки за привітання, вислов
лення співчуття, подарунки та інші знаки уваги й дрібні послуги;
• р.р.с. (роиг ргепдге сопде) - на знак прощання. Таким чином позна
чаються візитні картки, які направляються у випадку остаточного
від'їзду з країни перебування, якщо не наноситься особистий візит;
• р.р. (роиг ргезепіег) - представлення. Використовується для заочно
го представлення. Візитну картку особи, яку представляють, надси
лають разом з візитною карткою іншої особи, уже знайомої з адреса
том. На другій карточці наноситься відповідне позначення. Предста
вленій особі дається відповідь візитною карткою з надписом р.ї.с.
(роиг їаіге соппаіззапсе) - висловлення задоволення від знайомства.
У менш офіційних випадках, залежно від характеру стосунків з відповід-
ною особою, можна робити невеликі записи від третьої особи: "вітає з наці-
ональним святом"; "дякує за увагу" (в якості відповіді на надісланий пода-
рунок, квіти тощо; "з найкращими побажаннями надсилає книгу на па-
м'ять". Можливі й інші написи залежно від конкретного приводу. На візитці
дата і підпис ніколи не ставиться. Текст розміщується над або під іменем.
ці візитної картки згори пишеться ім'я та прізвище особи, яка запрошу-
ється, а внизу вказується найменування прийому, місце, число й час йо-
го проведення.
Правила використання візитних карток. Візитними картками обміню-
ються при першій зустрічі. Першим вручає свою візитну картку гість, якщо
це візит, або (при знайомстві) особа, чий ранг нижчий, або хто молодший
за віком, якщо службове становище партнерів однакове. Чоловік перший
вручає візитну картку жінці, при цьому жінка не зобов'язана вручати свою у
відповідь. У випадку закордонного візиту першими свої візитні картки вру-
чають господарі. Особливо цим правилам слідують японці та корейці.
Отримавши візитну картку, необхідно вручити свою. Вручати візитну карт-
ку треба правою рукою, причому візитка повинна бути повернута так, щоб
партнер зміг одразу прочитати текст. Вручаючи візитну картку, необхідно
називати своє прізвище. Прийнявши візитну картку, необхідно виявити до
неї максимум поваги, уважно її прочитати. Не буде зайвим прочитати вго-
лос прізвище партнера, з'ясувати його посадове становище. Вручення
візитної картки супроводжується взаємним легким уклоном або кивком
голови. Отримавши візитну картку, жодних поміток на ній в присутності
того, хто її вручив, не роблять. Якщо потрібно надписати на візитній картці
яке-небудь уточнення, то краще попрохати господаря зробити це самому.
У деяких країнах існують національні особливості в користуванні візитни-
ми картками. Наприклад, в Японії візитку прийнято подавати двома рука-
ми, а під час переговорів візитні картки розкладають перед собою відпові-
85
 дно до розміщення партнерів, щоб не плутатися в іменах. У країнах ісламу
не можна вручати візитку лівою рукою.
Якщо візитна картка передається з допомогою кур'єра або шофера, то її
потрібно покласти в спеціальний конверт із зазначенням імені, прізвища й
посади адресата. Якщо він має почесний титул, то його теж прийнято вказу-
вати на конверті. При відправці в установу або на фірму в одному конверті
кількох візитних карток у верхньому лівому куті помічається, кому вони ад-
ресовані. У будинку подружжя неодружені чоловіки залишають дві візитні
картки - одну для чоловіка, другу для дружини. Подружні пари в гостях за-
лишають візитну картку чоловіка для господаря, спільну (сімейну) для гос-
подині. У Великобританії залишаються дві картки чоловіка й одна дружини.
Відповідь на візитну картку дається власною візитною карткою протя-
гом 24 годин з часу отримання. Якщо при зустрічі певній особі була вру-
чена візитка картка, але в неї не виявилося власної візитної картки при
собі, то вона може надіслати її протягом тижня із позначенням р.г. Візитні
картки із висловленням співчуття надсилають протягом дев'яти днів з
дати сумної події. З приводу національних та інших свят і подій першими
поздоровляють господарів візитними картками особи, які працюють у
країні перебування. При зміні адреси, статусу власника разом зі старою
візитною карткою надсилається нова з зазначенням нових реквізитів. У
міжнародній практиці прийнято всім гостям, присутнім на сніданку, обіді
або вечірньому прийомі (за винятком чаю) протягом тижня направити
господарям свої візитні картки з висловленням подяки, якщо вони не
надсилають відповідні листи. Таким чином, візитні картки - зручний ін-
струмент, що сприяє встановленню та підтриманню контактів.
Подумайте і дайте відповідь, виконайте завдання
1. Яка існує класифікація особистих візитів дипломатів?
Назвати
протокольні характеристики різних видів дипломатичних візитів.
2. Назвати складові підготовки особистих бесід дипломатів. < >
3. Які документи укладаються за результатами дипломатичних
бесід?
4. У чому полягає значення дипломатичних візитів і бесід?
5. Перерахувати правила оформлення візитних карток дипломатів.
ІІ
6. Назвати види візитних карток дипломатів. Яке їхнє призначення
в роботі дипломата ?
7. Перерахувати складові невербального комунікативного етикету.
і 8. Сформулювати правила офіційного титулування.
9. Підготувати таблицю форм звертань до різних категорій осіб
під час протокольних заходів різного формату.
10. Як/ мовні формули можна використати, якщо під час диплома
тичної бесіди виникає необхідність відійти від відповіді?
86
і
.: • я. гл -.'.'
ДИПЛОМАТИЧНЕ
ЛИСТУВАННЯ
4.1. Поняття дипломатичної мови та
дипломатичного листування
Кожна форма дипломатичної діяльності (встановлення дипломатич-
них зносин, початок і завершення представницьких функцій, ведення
переговорів, пошуки і збір інформації тощо) супроводжується складан-
ням документів - дипломатичного листування з представниками інозем-
них держав, офіційного і особистого; внутрішньовідомчого листування
(між МЗС і посольствами своєї країни, президентом, урядом, іншими мі-
ністерствами і відомствами). Саме ця частина роботи займає 80-90%
часу дипломатів вищих і середніх рангів міністерств і більше половини
робочого часу у дипломатів, які працюють у закордонних представницт-
вах54. Як слушно зауважив відомий англійський дипломат і письменник
Г. Нікольсон, "дипломатія - наука письмова"55. Його думку поділяють
сучасні відомі дипломати і науковці. Так, за висловом В. Попова, "дип-
ломатія значною мірою є мистецтвом і вмінням писати" .
Підручники з дипломатичної майстерності наголошують на тому, що ди-
пломат повинен не лише вміти збирати інформацію, а й мати певні літера-
турні здібності. Нерідко дипломатичну діяльність прирівнюють до літератур-
ної, письменницької. Невипадково багато видатних письменників, особливо
у Франції і Росії, були дипломатами, співробітниками зовнішньополітичних
відомств, послами. Серед них - Сервантес, Бокаччіо, Данте, Петрарка, Во-
льтер, Стендаль, Пушкін, Тютчев, Фонвізін, Грибоєдов, О. Толстой тощо.
Етимологія самого терміну "дипломатія" пов'язана з дипломатични-
ми документами. Цей термін походить від грецького дієслова "складати".
54
Попов В.И. Современная дипломатия. - М., 2000. - С. 432.
55
Никольсон Г. Дипломатия. - К., 1999. - С. 86.
56
Попов В.И. Вказ. праця. - С. 431.
87
 У часи Римської імперії всі паспорти, пропуски, подорожні карбувались
на подвійних металевих пластинках, які зшивались особливим способом.
Ці металеві пропуски називались дипломами. У подальші віки це слово
почало означати й неметалеві офіційні документи, які, зокрема, містили
угоди з іноземними державними утвореннями. Для зберігання дипломів
створювались імператорські архіви. Заняття, пов'язані з розшифруван-
ням старовинних документів, роботою в архівах, до кінця XVI ст. назива-
лись "дипломатичними справами". Для означення діяльності в сфері
міжнародних відносин цей термін почали використовувати у Великобри-
танії наприкінці XVIII ст. Широке поширення в сучасному значенні термін
"дипломатія" отримав після Віденського конгресу 1815 р.
Вислів "дипломатична мова" використовується для визначення кіль-
кох понять:
• мови офіційних дипломатичних зносин, а також мови, якими скла
даються дипломатичні документи, у т. ч. міжнародні договори; у
цьому сенсі дипломатична мова - підстиль офіційно-ділового сти
лю літературної мови;
• сукупності спеціальних термінів, фраз, що складають загально
прийнятий дипломатичний словник;
• визначення стриманості, обережності під час розмови, які дозво
ляють дипломатам і політикам говорити один одному різкі речі у
ввічливій, м'якій формі; '■
• специфічної, професійної мови переговорів.
Використання дипломатичної мови дозволяє під час переговорного
процесу зберегти спокійну, конструктивну атмосферу, що, зокрема, важ-
ливо для суспільної думки; дає можливість розпочати переговори з від-
носно сприятливих стартових позицій; дозволяє при вирішенні складних
питань "зберегти обличчя" кожній із сторін та ухилитися від прямої від-
повіді "так" або "ні".
Зауважимо, що необхідно розрізняти поняття "дипломатична мова" і
"міжнародна мова". Міжнародні мови обслуговують будь-які міжнародні
зносини як між державами, так і між неурядовими організаціями і навіть
приватними особами, дипломатичні ж мови - лише дипломатію.
До XVIII ст. загальною мовою дипломатії була латинь. Європейське се-
редньовіччя успадкувало від античності римську церкву й римське право -
носіїв латинської мови. Духовенство і юристи монополізували дипломати-
чну діяльність, і латинська мова була єдиною спільною мовою для офіцій-
них зносин держав у Середньовічній Європі. Ця традиція була поширена й
на території України: дипломатичне листування Галицько-Волинського
князівства, Запорізької Січі, Війська Запорізького велося латинню. Почи-
наючи з середини XVII ст., французькі дипломати, долаючи опір інших
держав, неодноразово намагались домогтись прийняття французької мо-
ви в якості дипломатичної. У середині XVIII ст. французька мова міцно
утвердилась в якості офіційної мови дипломатії. Аахенський договір від
88
І 89
1748 р. був складений французькою мовою. Він містив спеціальний параг-
раф із застереженням, що це не повинно створювати прецедент. Такі ж
застереження були включені в тексти Паризького договору (1763), Вер-
сальського (1783), Заключного акту Віденського конгресу (1815) тощо,
укладених французькою мовою. На Віденському (1815) і Паризькому
(1856) конгресах вся робота велась лише французькою мовою. На Пари-
зькій мирній конференції 1918-1919 рр. лише англійська мова була прирі-
вняна до французької, що зумовлювалось як процесами демократизації
дипломатії, так і появою кваліфікованих перекладачів.
На конференції у Сан-Франциско 1945 р., яка відкрила новий етап в
розвитку міжнародних відносин і принципів дипломатії, офіційними мо-
вами були прийняті англійська, французька, іспанська, російська і китай-
ська. Ці мови, а пізніше також арабська, стали офіційними і робочими
мовами ООН, тобто дипломатичними мовами.
Принцип рівноправності мов у міжнародних відносинах утвердився
після II світової війни. У наш час не існує обов'язкової єдиної мови для
ведення офіційних дипломатичних зносин і складання міжнародних до-
говорів. Дипломатичною мовою вважається будь-яка мова, яка викорис-
товується в усних або письмових міжнародних зносинах.
Дипломатичне листування є надзвичайно важливим аспектом бага-
тогранної повсякденної дипломатичної практики. Під цим терміном розу-
міють сукупність різного роду офіційної кореспонденції та документації
дипломатичного характеру, а також один з основних інструментів зовні-
шньополітичної та дипломатичної діяльності держави. За допомогою
документів дипломатичного листування здійснюються письмові офіційні
зносини між державами, а також висловлюється позиція держави з того
чи іншого міжнародного питання. З офіційного дипломатичного докумен-
та судять у першу чергу не лише про зовнішню політику держави, а й про
професіоналізм дипломатичної служби, злагодженість і компетентність
державного апарату в цілому.
Дипломатичне листування ведеться між суверенними державами, ін-
шими повноважними суб'єктами міжнародного права та їх повноважними
представниками. Воно вимагає строгого врахування правової рівності пар-
тнерів, взаємної поваги й коректності. Частина таких документів через пе-
вні конкретні обставини носить конфіденційний характер (у практиці зу-
стрічаються навіть "усні послання" та "усні заяви", текст яких зачитується,
але не передається адресатові офіційно). Більшість дипломатичних доку-
ментів не опубліковується з огляду на невелике значення питань, які в них
розглядаються (наприклад, ноти з проханням про видачу віз). Але значна
частина дипломатичних документів, особливо якщо вони стосуються важ-
ливих питань міжнародного життя, оприлюднюється.
Спілкування між державами в письмовій формі здійснюється держав-
ними органами, уповноваженими на представництво цих держав за кор-
доном. Дипломатичне листування може вестися від імені глав держав
 (президентів, монархів), урядів (голів уряду, міністрів та міністерств за-
кордонних справ), органів дипломатичної служби (послів, посланників,
повірених у справах), вищих функціонерів міжнародних організацій.
У широкому розумінні дипломатична кореспонденція включає також різні
документи дипломатичного листування, які надсилають своїм відповід-
никам за кордоном члени уряду, віце-міністри, керівники головних орга-
нів державної адміністрації. Отже, адресатами дипломатичного листу-
вання можуть бути як фізичні особи (міністри, посли, посланники), так і
установи (МЗС, посольство, місія при ООН тощо). Головною умовою
приналежності документа до дипломатичного листування є те, що його
адресат і адресант - представники різних країн, які уповноважені пред-
ставляти свої держави за кордоном.
Дипломатичне листування відрізняє від звичайного службового діло-
водства обов'язкове дотримання низки особливих норм міжнародно-
правового характеру, протокольних вимог, усталених звичаїв і традицій.
Відступи від загальноприйнятих в дипломатичному листуванні норм, а
тим більше їх ігнорування, можуть бути сприйняті не лише як свідчення
низької культури діловодства, але і як вияв неповаги до країни-адресата.
Дипломатичні документи можуть різнитися змістом, призначенням,
протокольними особпивостями. На їхньому стилі позначаються традиції,
мовні, історичні, культурні особливості окремих країн. Однак з точки зору
архітектури документа всі вони мають традиційну схему, включають низ-
ку елементів (реквізитів) постійного, незмінного характеру.
У минулому дипломатичні документи виходили лише від монархів
або підписувались уповноваженою особою від його імені та були адре
совані іншому главі держави. Особиста нота, яка містила розгорнуті про
токольні формули, була основним видом дипломатичних документів.
Використання ж вербальної ноти вважалось ознакою прохолодних від
носин між державами. За свідченням російського дипломата Ю.Я. Соло
вйова, у 1909 р. МЗС Росії вважало можливим зноситися з австро-
угорським посольством у Петербурзі за допомогою вербальних нот. Від
хилення від загальноприйнятих канонів дипломатичного листування
розцінювалось компетентними спостерігачами як серйозна ознака на
пруженості між двома країнами. Раніше вербальна нота визначалася як
документ, зміст якого повинен бути предметом серйозного розгляду,
надзвичайно важливий, але не призначений для опублікування. Це ніби
важлива заява, зроблена усно і потім відтворена на папері, щоб заява
не забулась. У наш час замість вербальної ноти після усної заяви може
залишатись "пам'ятна записка", а вербальні ноти є найуживанішим ви
дом дипломатичного листування. ...... . ..,..,
У роки Другої світової війни, коли обставини вимагали прийняття гла-
вами держав антигітлерівської коаліції термінових і відповідальних рішень,
набула поширення практика обміну між ними особистими листами, по-
сланнями. У наш час такий вид дипломатичного листування, як обмін
90
особистими посланнями між главами держав, урядів, міністрів закордон-
них справ з найважливіших питань світової політики став поширеним яви-
щем. Після Другої світової війни також усталилась практика нотного лис-
тування безпосередньо між урядами. Нота уряду - порівняно новий вид
дипломатичного листування, який використовується все частіше.
Як і раніше, до числа традиційних видів дипломатичного листування
відносять:
• ноти (вербальні й особисті (підписні));
• пам'ятні записки;
• меморандуми;
• заяви, послання, телеграми на рівні державного керівництва (глав
держав і урядів, керівників зовнішньополітичних відомств);
• напівофіційне листування (особисті листи напівофіційного характеру
До документів дипломатичного листування також відносять:
• виступи, промови представників держави на міжнародних конфе
ренціях та в міжнародних організаціях;
• офіційні повідомлення МЗС, інформаційного агентства, комюніке.
'.*"''
4.2. Протокольні вимоги
до документів дипломатичного листування
Дипломатичне листування є досить консервативною сферою дипло-
матичної практики, тому, як правило, воно передбачає дотримання тра-
диційних правил дипломатичного протоколу. Вироблені протягом трива-
лого історичного часу ці правила є загальноприйнятими в міжнародній
дипломатичної діяльності, і їх слід розглядати як обов'язкові для викори-
стання. Порушення правил ведення дипломатичного листування може
призвести до загострення стосунків між сторонами. Відповідне оформ-
лення дипломатичних документів - це не лише формальність, але й пи-
тання політики, яке зачіпає гідність держави. Як правило, контроль за
дотриманням усталеної практики листування покладається на протокольну
службу зовнішньополітичного відомства держави.
Дипломатичне листування вимагає від виконавця високої майстерно-
сті, фахового досвіду, глибокого розуміння проблеми, що є предметом
листування, високої мовної компетенції. Під час складання дипломатич-
них документів важливо також враховувати лінгвістично-краєзнавчі осо-
бливості кореспондентів.
Дипломатичні документи - це офіційні документи, "державні папери",
тому велике значення має правильний вибір виду документа: він повинен
відповідати кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати
91
 зміст і призначення документа, традиції країни перебування. Для вирішен-
ня поточних справ, технічних питань, наприклад прискорення видачі віз,
реєстрації автомобіля, тощо обирається вербальна нота. Для інформу-
вання про позицію держави у тому чи іншому питанні прийнято користува-
тися особистою нотою, меморандумом. Для підтримання контактів та дру-
жніх стосунків використовують приватний лист напівофіційного характеру,
вітальну листівку, телеграму. Характеристика приватного листа як напів-
офіційного не знімає з нього офіційної якості, оскільки він виходить від
глави або дипломатичного співробітника посольства. А будь-яка діяль-
ність цих осіб в країні перебування не може бути приватною.
Дипломатичні документи повинні мати бездоганний зовнішній вигляд.
Вони повинні друкуватися на папері вищого ґатунку машинної різки, як
правило, формату А-4. Абсолютно не припустимі в текстах оригіналу
підчистки й виправлення. Текст повинен бути красиво відформатованим
по всьому аркуші. Для відправки дипломатичних документів використо-
вуються конверти, відповідні за розміром і якістю. Допускається скла-
дання документа лише навпіл аркуша. Деякі знавці дипломатичного про-
токолу радять взагалі не згортати дипломатичні документи, які відсила-
ються. Печатка міститься внизу документа. При скріпленні паперів гер-
бовою печаткою треба уважно слідкувати, щоб герб займав правильне,
строго вертикальне положення.
У дипломатичному листуванні неприпустимі неточності, викривлення
фактів. Документи, направлені представникам іноземних держав, випра-
вити практично неможливо, а це означає, що навіть незначні на перший
погляд помилки або неточності можуть мати непрогнозовані наслідки.
Відомо чимало випадків, коли через випадкові або свідомі неточності в
документі виникали неприємні казуси та інциденти у міжнародних відно-
синах. Будь-яка неточність у дипломатичному документі зменшує його
цінність, а іноді й ставить під сумнів весь його зміст. Класичним прикла-
дом грубої помилки, допущеної через необачність німецького посольства
під час складання ноти про оголошення війни Росії, було об'єднання в
тексті двох варіантів відповіді, розрахованих на різне реагування росій-
ського уряду на вимоги німецького ультиматуму. Нота, вручена послом
Німеччини графом Пурталесом міністру закордонних справ Росії С.Д.
Сазонову 1 серпня 1914 р., містила аргументаційну частину, побудовану
на двох різних твердженнях. Водночас її змістове ядро залишалось не-
змінним: якими б не були дії російської сторони у відповідь на вимоги
Німеччини, остання оголошувала війну Росії.
Обов'язковим складовим елементом багатьох дипломатичних докуме-
нтів є формули ввічливості, компліменти - так звані протокольні формули,
які задають тональність всьому документові. Особливо наочно це прояв-
ляється, коли має місце відхилення від загальноприйнятих протокольних
формул - у бік більш теплих або більш офіційних. Але, щоб вловити ці
нюанси, необхідно точно знати норму, прийнятну для даного виду дипло-
матичного документа. У наш час утвердились дві основні тенденції щодо
структури документів дипломатичного листування, у тому числі щодо про-
токольних формул - французька або європейська та англо-американська,
поширена в англомовних країнах. Різниця між цими стилями полягає в
особливостях написання формули звертання, заключної компліментарної
формули, написання адреси. Англо-американський стиль складання дип-
ломатичних документів передбачає ширше використання напівофіційної і
приватної кореспонденції. Зауважимо, що форма і стиль документів дип-
ломатичного листування України ближчі до французького стилю.
Не менш важливим, ніж зміст дипломатичного документа є правиль-
ність написання титулу, імені та прізвища особи, якому адресується кон-
кретний документ. Вони повинні точно відповідати записам в офіційних
документах, які виходять від іншої сторони. Це особливо стосується
складних імен і прізвищ, наприклад, арабських, іспанських тощо При
цьому не допускаються жодні, здавалося б, на наш погляд, закономірні
скорочення. Треба пам'ятати, що в деяких народів не існує прізвищ у
нашому розумінні, є лише ім'я, до якого інколи в офіційному листуванні
додається ім'я батька. Не можна не погодитися з авторами відомого під-
ручника з дипломатичного протоколу Дж. Вуда і Ж. Серре, "що є люди
надзвичайно педантичні в цих питаннях і краще написати надто багато,
ніж занадто мало"57.
Важливим у дипломатичному листуванні є також правильне написан-
ня офіційних назв держав, що може мати політичний характер. Так, за
доби Муссоліні до титулу короля Італії Віктора Еммануїла III додавали
назви завойованих Італією країн з метою легітимізації цих завоювань -
"цесар Ефіопії"(1936), "король Албанії"(1939). У документах дипломатич-
ного листування ФРН йшла мова про Східну Німеччину, але не про НДР.
Навіть в офіційній кореспонденції канцлера ФРН до прем'єр-міністра
НДР звертання обмежувалось словами "пан керівник ради міністрів" без
додавання назви НДР. Офіційна назва країни НДР в дипломатичному
листуванні ФРН не використовувалась, щоб уникнути її визнання де-
факто. Так само дипломати НДР у документах дипломатичного листу-
вання використовували назву "Західна Німеччина".
Щоб уникнути непорозумінь у сфері офіційного іменування держав,
ООН видає спеціальні брошури з переліком офіційних назв її країн-
членів переважно англійською і французькою мовами.
Суттєвим компонентом дипломатичного листування є мова, якою
складаються дипломатичні документи. Формально представництва мо-
жуть вести кореспонденцію мовою своєї держави. Однак найчастіше
представництва ведуть листування мовою країни перебування або до-
дають до оригіналів переклади документів на цю мову. Протокольним
правилом є врахування місцевої практики в цьому питанні. Наприклад,
57
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 1974. - С. 240.
93
 у США, Великобританії, Франції, іспаномовних країнах Латинської Аме
рики, Австрії, арабських країнах тощо листування іноземних посольств з
МЗС мовою країни перебування є прийнятою практикою. У 1981 р. МЗС
Ірану офіційно висунуло вимогу, щоб мовою дипломатичної кореспонде
нції в Тегерані була виключно мова фарсі 58. Як правило, лише мовою
країни перебування листуються з місцевими органами влади консульські
установи. При складанні дипломатичних документів треба враховувати,
що в таких країнах, як Канада, Бельгія, Швейцарія, Індія, Нігерія тощо,
існує декілька офіційних мов.
За домовленістю сторін дипломатичне листування може вестися тре-
тьою мовою. Якщо посольство не має перекладача, з огляду на склад-
ність і рідкісність державної мови країни перебування, то до оригіналів
документів додають переклади на одну з міжнародних мов, наприклад
англійську. У будь-якому випадку питання використання власної мови
або третьої мови в дипломатичному листуванні повинно бути врегульо-
ване МЗС зацікавлених країн у формі порозуміння. Для листування з
міжнародною організацією країна обирає одну з офіційних мов цієї орга-
нізації і письмово інформує про це секретаріат організації. При листу-
ванні між найвищими посадовими особами держави документи уклада-
ються державною мовою адресанта і супроводжуються неофіційним пе-
рекладом на мову адресата. Реквізит "Неофіційний переклад" розміщу-
ють справа над текстом документа. Неофіційний переклад документа не
містить урядового посвідчення щодо відповідності перекладеного тексту
з оригіналом, підписів і печатки.
Важливим принципом дипломатичного листування є принцип взаєм-
ності. На вербальну ноту прийнято відповідати вербальною нотою, на
особистий лист - особистим листом, на візитну картку - візитною карт-
кою. Вважається неввічливим на особистий лист відповісти вербальною
нотою, як і на лист з особистим підписом - листом із надрукованим прі-
звищем. Згідно із цим принципом протокольні мовні формули, які міс-
тяться у документі-відповіді, повинні відповідати протокольним мовним
формулам, які містилися в отриманому документі.
Існує протокольне правило: кожний дипломатичний документ вима-
гає відповіді. Відсутність відповіді в дипломатії сприймається як відпо-
відь негативного характеру. Наприклад, тривала затримка з відповіддю
на запит на агреман може бути формою відмови надати агреман відпо-
відній особі. Причини відмови в наданні агремана повідомляти не обо-
в'язково. Строк відповіді на запит про агреман є свого роду показником
стану відносин між двома державами: чим кращі відносини, тим швид-
ше дається позитивна відповідь на такий запит. Затримка відповіді на
отриману ноту - серйозне порушення дипломатичного протоколу. Як-
що немає особливих причин, відповідь на ноту, лист, інший диплома-
58
Зиіог. ^ Когезропсіепф гіуріотаіусгпа. - \Л/аг$2а\л/а,1992. - Р. 18.
94
ТИЧНИЙ документ треба не затримувати і надавати в найкоротший тер-
мін. На візитну картку - протягом 24 годин, на телеграму, лист - від
З до 10 днів. Не вимагають відповіді лише прощальна нота глави пред-
ставництва, який від'їжджає з країни, лист з подякою за виявлену гос-
тинність, лист із висловленням співчуття.
Дипломатичні документи, як правило, повинні вручатися особисто
адресату або направлятися з кур'єром і віддаватися під розписку спеціа-
льній уповноваженій особі. Посилати дипломатичну кореспонденцію по-
штою не рекомендується. Поштою можуть розсилатися лише запрошен-
ня на дипломатичні прийоми, а також вітальні телеграми та телеграми із
висловленням співчуття. Через кур'єра надсилаються дипломатичні до-
кументи, які, як правило, містять інформацію технічного, протокольного
та організаційного характеру.
Серед членів уряду головна роль у сфері дипломатичного листуван
ня належить міністрові закордонних справ. Він завіряє підписи глави
держави на таких документах, як вірчі та відкличні грамоти, надсилає
листи (ноти) до глав зовнішньополітичних відомств інших країн, глав ди
пломатичних представництв, головних функціонерів міжнародних органі
зацій тощо. Наприклад, у США державний секретар або його заступник
уповноважені до підписання документів, адресованих до голів урядів,
міністрів закордонних справ, послів, повірених у справах. У випадку від
сутності міністра закордонних справ відповідні документи підписує упов
новажений до цього його перший заступник. У дипломатії не існує уста
леної практики в цьому питанні. У деяких країнах заступники міністра
закордонних справ, підписуючи офіційні документи, адресовані інозем
ним послам та іншим офіційним особам, указують: "За Міністра", "роиг
Іе Міпізіге", 'Тог іґіе 8есгеіагу о! Зіаіе", особливо якщо це відповіді на
документи, адресовані власне на ім'я міністра. У практиці багатьох країн
директори департаментів МЗС уповноважені до надсилання (підписання
або парафування) дипломатичних нот з технічних або адміністративних
питань, наприклад, візових, протокольних тощо. Інші функціонери МЗС
листуються зі співробітниками іноземних дипломатичних місій за допо
могою напівофіційних або приватних листів. ., :-.-
Глава дипломатичного представництва уповноважений до зв'язку з
урядом країни перебування за посередництвом МЗС. Таку ж можливість
мають глави спеціальних місій (ад хок), спеціальні посланники тощо. Ли-
сти від глав держав, голів або членів уряду акредитуючої країни глава
дипломатичного представництва може вручати особисто відповідним
високим посадовцям в державі акредитації, або частіше через голів ад-
міністрації адресата або протоколу МЗС. Листи з вітаннями, співчуттям,
телеграми провідних осіб держави передаються за посередництвом гла-
ви адміністрації, секретаря кабінету міністрів, протокольної служби МЗС.
Існує практика передачі документів дипломатичного листування за посе-
редництвом третіх країн (якщо країни не мають дипломатичних відносин)
95
 або на території третіх країн (через постійних представників цих країн в
ООН, під час міжнародних конференцій).
Глава дипломатичного представництва (посол) зазвичай уповнова-
жений до офіційного листування, починаючи з глави держави, глави
уряду і завершуючи директорами департаментів МЗС країни перебуван-
ня, якщо в країні не прийнято інакше. З посадовцями нижчого рівня по-
сли листуються за допомогою напівофіційної і приватної кореспонденції.
Водночас листування послів з главами держав та урядів є справою ви-
нятковою і здійснюється зазвичай за спеціальним дорученням уряду ак-
редитуючої держави. Наприклад, якщо існує необхідність порушити важ-
ливе питання двосторонніх відносин або з метою привітання або висло-
влення співчуття. Зазвичай посли не листуються з коронованими глава-
ми держав, однак протокол деяких країн допускає листування іноземних
послів з дружинами монархів. Повірені в справах, як правило, не листу-
ються з главами держав і дуже рідко з головами урядів, що, однак, зале-
жить від місцевої практики. Натомість листування глав дипломатичних
представництв, незалежно від їхнього класу, із міністрами закордонних
справ країни перебування є поширеною практикою.
Мова дипломатичних документів повинна бути тактовною і ввічливою.
При складанні дипломатичних документів необхідно уникати різких ви-
падів, особливо персоніфікованих, дотримуватись принципів міжнарод-
ної ввічливості. Дипломатична кореспонденція повинна бути складена в
спокійній інтонації, навіть у випадку розв'язання складних питань. Авто-
рам дипломатичних документів слід завжди пам'ятати англійське прислі-
в'я: "Дипломатія - це вміння висловити найбільш неприємні речі в при-
ємних висловах". При складанні тексту ноти протесту треба враховувати
можливість її відхилення адресатом, що, як правило, спричинює загост-
рення конфлікту з далеко не визначеними наслідками. З іншого боку,
неприйняття ноти - дуже серйозний дипломатичний акт. Якщо для цього
немає достатньо поважних причин, цей крок може викликати небажані
наслідки для дипломата. Дипломатичний документ можна і треба повер-
тати лише в крайніх випадках, коли в ньому містяться грубі та образливі
випади проти країни, її керівників та офіційних представників.
Вимагає такту застосування в дипломатичних документах граматич-
ної категорії обов'язковості (ваш уряд повинен, ваша країна зобов'язана
тощо). Пом'якшити категорію обов'язковості, зробити її в дипломатичних
документах більш гнучкою можна шляхом віднесення обов'язковості й до
тієї сторони, яка цей документ складає, використанням умовних речень,
які починаються зі слова "якби" тощо.
Мова дипломатичних документів повинна бути простою і лаконічною,
думки повинні викладатися чітко, ясно, логічно. Дипломатичні документи
не можуть бути двозначними. Слово в дипломатичному документі повинно
абсолютно точно відповідати своєму смисловому навантаженню. Якщо
слово в певному контексті можна трактувати по-різному, його краще замі-
нити на інше. Водночас, мова дипломатичних документів повинна вплива-
ти на почуття читача, залишати в його пам'яті виразний слід. Офіційний
тон дипломатичних документів, застосування високих, книжних слів, оці-
ночної лексики дозволяють створити ефект діловитості й строгості.
На відміну від ділового стилю, де для створення загального враження
строгої об'єктивності викладу активно вживають безособові конструкції
та уникають особових займенників, у текстах дипломатичного листуван-
ня вживання займенників першої та другої особи є широковживаними. Я
автора тексту підкреслює його високий суб'єктний статус, ми сигналізує,
що адресант є представником певної групи і виконує функцію посеред-
ника дипломатичної взаємодії. Наявність усіх форм займенника Ви (Вас,
Вам, Вами) у тексті підкреслює ввічливу тональність комунікації.
Найбільш близьким для дипломатичного листування є стиль, що яв-
ляє собою поєднання строгого наукового стилю з літературним. Дипло-
матична мова повинна відрізнятися логічністю, чіткістю, простотою ви-
кладу, науковою об'єктивністю. Слово повинно бути адекватним думці.
Водночас, стиль документа не повинен бути монотонним. У деяких ви-
падках дипломатичний документ може бути досить наближеним до полі-
тичної публіцистики, що виявляється в широкому використанні образів,
порівнянь, асоціацій, котрі надають текстові яскравості. Нерідко викорис-
товуються поняття, ідіоматичні вирази, поширені в країні, куди адресу-
ється документ, що прискорює процес усвідомлення його змісту.
При складанні документів дипломатичного листування треба завжди
пам'ятати, що вони призначені для сприйняття не лише вітчизняного чи-
тача, а й зарубіжного, який може дотримуватися інших поглядів на між-
народні події, звик до інших понять, іншої політичної мови й термінології.
Якщо не враховувати цього при формулюванні кожного виразу, при логі-
чній побудові доказів, документ буде малоефективний.
При складанні дипломатичних документів треба враховувати правило
альтернату (чергування), яке передбачає, що в документах дипломатич-
ного листування назва держави, установи тощо сторони - адресанта
ставиться на перше місце.
Дипломатичні документи не повинні перевантажуватись надмірним
фактичним і цифровим матеріалом; якщо він викликає особливий інте-
рес, то подається у вигляді додатків або таблиць. Усі матеріали, які
йдуть у додатках, повинні мати посилання на джерело.
У роботі з підготовки дипломатичних документів велике значення має
оперативність. Часто навіть ретельно складений документ втрачає свою
вагу і значення, коли він підготовлений із запізненням і необхідність у
ньому практично відпала.
Таким чином, дипломатичне листування є надзвичайно важливою
складовою усього комплексу дипломатичної практики. Повноцінний і діє-
вий дипломатичний документ, який дозволить спрогнозувати, передба-
чити відгук на нього країни - адресата, може бути складений лише з
97
урахуванням всіх протокольних та мовних вимог до нього. Грамотно
складений, бездоганно сформульований і оформлений документ є більш
переконливим і таким, що може принести бажані результати.
4.3. Вербальна нота
в дипломатичному листуванні
Вербальна нота - найуживаніший вид дипломатичних документів в
практиці листування між дипломатичними представництвами і зовніш
ньополітичними відомствами країни перебування, між самими диплома
тичними представництвами. Тематика вербальних нот охоплює широке
коло питань, які стосуються взаємовідносин держав: зовнішня політика,
економіка, культура, підготовка двосторонніх угод, обміни візитами пред
ставників держав тощо, а також конкретні питання, пов'язані з функціо
нуванням дипломатичних представництв. За допомогою вербальних нот
здійснюються запити на візи, на агреман; підтверджується прибуття дип
ломата в країну перебування або повідомляється про його від'їзд; повід
омляється про автодорожні пригоди за участю співробітників посольств
тощо. Чіткої регламентації питань, які підлягають викладенню у нотах, не
існує. У цьому питанні керуються традицією та практикою, яка існує в
країні перебування. • •■•■■' ; • " ' ■■■*»- - 1. Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу
Специфіка вербальної ноти полягає в тому, що вона виходить безпо-
середньо від Міністерства закордонних справ або представництва. Текст
складається від третьої особи і не підписується, що, як вважається, додат-
ково підкреслює її офіційний характер. У багатьох країнах вербальну ноту
прийнято парафувати. У цьому випадку відповідна відмітка робиться в
кінці заключного абзацу тексту ноти або на печатці. Зовнішньополітичне
відомство України таку практику не використовує. Текст вербальної ноти
друкується на нотному бланку, виготовленому типографським способом.
На вербальній ноті проставляється порядковий номер, дата, указується
відправник і місце відсилки. Вербальна нота завжди скріплюється гербо-
вою печаткою відповідної установи - міністерства або посольства.
Сторінки ноти нумеруються, крім першої, арабськими цифрами. Текст
друкується через півтора-два інтервали. Абзац починають з нового ряд-
ка з відступом п'яти інтервалів від поля. Речення в тексті ноти повинні
бути короткими та лаконічними, рекомендують уникати другорядних де-
талей, повторів, довгих зворотів речень, переносів слів. Нота друкується
з подвійним лівим полем. У документі з коротким текстом поля можуть
бути ширшими, пробіли між словами - у декілька інтервалів. У наш час
все більшу популярність отримує т. зв. цільноблочний стиль, при якому
98
абзаци не починаються з відступом на 5 знаків, а подаються на рівні лі-
вого берега сторінки. Щоб чітко відокремити один абзац від іншого, кож-
ний абзац починається не через один, а через 3-4 інтервали.
У дипломатичних документах прийнято писати з великої літери назви
сторін, наприклад, Нігерійська Сторона, Французька Сторона. Для на-
дання тексту дипломатичного документа урочистого характеру всі слова
в назвах установ, в найменуванні посад, рангів в багатьох країнах пи-
шуться з великої літери.
Текст вербальної ноти починається і закінчується компліментами -
етикетними мовними формулами, якими висловлюється повага до адре-
сата. Комплімент є одним із найдавніших засобів мовного впливу, який
використовується з метою сприяння встановленню контакту, довіри, на-
дання документові приязної тональності. Комплімент, який використову-
ється у вербальних нотах, характеризується жорсткою структурою.
Найчастотнішими в текстах вербальних нот є мовні формули, у яких
засвідчення поваги поєднується із повідомленням або із вишуканою фор-
мулою прохання: Міністерство закордонних справ України засвідчує (сві-
дчить) свою повагу Посольству (назва країни) в Україні і має честь по-
відомити...; ... у плані інформації повідомити...; ... звернутися з прохан-
ням тощо. У нотах з візових питань склались такі протокольні формули:
Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу Посоль-
ству (назва країни) в Україні і має честь просити не відмовити в люб'яз-
ності видати в'їзні/виїзні візи (далі перелік осіб, на яких запитуються візи).
У ноті-відповіді склались такі протокольні формули.
Посольству... й у відповідь на його ноту № 0107 від 3 березня
2006 року має честь повідомити, що українські компетентні органи
не мають заперечень проти призначення генерал-майора авіації ...
військовим та військово-повітряним аташе при Посольстві (назва
іноземної держави) в Україні...
2. Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу
Посольству (назва іноземної держави) і має честь підтвердити отри
мання ноти №0107 від 3 березня 2006 року, яка повідомляє...
У запитах на агреман, які мають форму вербальної ноти, використо-
вується вступний комплімент такої форми: Посольство (назва іноземної
країни) в Україні засвідчує свою повагу Міністерству закордонних справ
України і за дорученням свого Уряду має честь просити агреман Уряду
України на призначення Його Високоповажності пана (ім'я, прізвище)
Надзвичайним і Повноважним Послом (назва іноземної країни.) ,, .:.
У ноті-відповіді на запит на агреман склався такий вступний комплімент:
Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу Посольс
тву (назва іноземної країни) і має честь повідомити, що Уряд України зго
ден на призначення Його Високоповажності Пана (ім'я, прізвище) Надзви
чайним і Повноважним Послом (назва іноземної країни) в Україні. ■ ■
99
 Комплімент починається з повного найменування відправника й оде
ржувача, він містить також повні офіційні назви держав. У дипломатич
них документах не рекомендують вживати абревіатури при написанні
назв держав, водночас у тексті документа допустимо вживати такі назви,
як Польща, Росія, Німеччина тощо.
У нотах, що містять співчуття або протест, слова маю честь випус-
каються. У нотах, що містять протест проти неправомірних дій, напри-
клад, у зв'язку з порушенням повітряного простору або іншими інциден-
тами провокаційного характеру початкова фраза може мати таку форму:
Міністерство закордонних справ України за дорученням Уряду України
заявляє наступне...
Компліменти, як правило, обрамлюють текст дипломатичного листу-
вання і слугують маркерами його початку і кінця. Порівняно з жорсткою
структурою вступної і заключної частини вербальної ноти центральна
частина документа має більш вільну та варіативну структуру. Саме обсяг
центральної частини ноти визначає її загальний обсяг. Заключний комп-
лімент підкреслює та підсилює засвідчення поваги до адресата, вислов-
лене в початковій компліментарній формулі. Заключна мовна формула
виконує функцію припинення контакту, одночасно виражаючи надію на
подальшу співпрацю або висловлюючи попередню подяку за послугу:
Міністерство користується цією нагодою, щоб поновити Посольству
запевнення у своїй високій повазі. Заключний комплімент, як і змістова
частина документу, містять скорочені найменування відправника й оде-
ржувача, наприклад Міністерство, Посольство. В одній розгорнутій,
комбінованій формулі можливе поєднання засвідчення в повазі і споді-
вання на співпрацю: Користуючись можливістю, Посольство засвідчує
свою глибоку повагу до Міністерства і сподівається на подальшу плідну
співпрацю. Заключний комплімент ноти, якщо в ній міститься прохання,
може поєднувати засвідчення поваги із попереднім висловленням подяки
за послугу. Наприклад, заключний комплімент у нотах з візових питань
набуває такої форми: Міністерство заздалегідь висловлює подяку
Посольству за задоволення цього прохання.
Окремої уваги заслуговує вислів "користуючись нагодою". Він вжи-
вається, як правило, у заключному компліменті на знак того, що адре-
сант вважає за потрібне поряд з офіційним питанням висловити став-
лення до установи, якій адресується лист. Вислів "користуючись цією
нагодою", "користуючись можливістю" інколи випускають:
• у нотах, які містять повідомлення про автошляхові пригоди за учас
тю дипломатів;
• у нотах, які містять протест; •.
• згідно із принципом взаємності (формула ввічливості співвідно
ситься з характером отриманої ноти).
У наведених випадках нота може мати комплімент такої форми: Міні-
стерство поновлює Посольству запевнення у своїй глибокій повазі.
100
Компліменти не вживаються у нотах, які містять повідомлення про
оголошення трауру в країні, нотах з висловленням співчуття, у порядку
взаємності. У нотах США, Великобританії заключний комплімент випус-
кають. Однак дипломатичні представництва цих країн при складанні до-
кументів дипломатичного листування враховують місцевий протокол.
Реквізит місця та дати відправлення ноти пишеться після тексту ноти
з нового рядка. Назви місяця і слово рік у даті не скорочуються.
Адреса пишеться в називному відмінку, нижче від дати в лівому ниж-
ньому куті першої сторінки незалежно від кількості сторінок тексту. На
конверті друкується адреса одержувача ноти. В англомовних країнах
адреса пишеться лише на конверті. Згідно з міжнародною практикою
адресату надсилається одна копія ноти.
Якщо до ноти додаються якісь матеріали або документи, то вони зви
чайно перераховуються у лівій нижній частині листа після тексту ноти на
окремому рядку після слова Додаток.
Зразок вербальної ноти
МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
№...
Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу
Посольству (назва іноземної держави) в Україні і має честь повід-
омити, що Кабінет Міністрів України 8 лютого 2002 року призначив
першого заступника Міністра транспорту України
__________________________ головою української частини Українсько-...
змішаної комісії з питань торговельно-економічних зв'язків.
Міністерство користується цією нагодою, щоб поновити Посо-
льству запевнення у своїй високій повазі.
Київ, 10 лютого 2002 року
(місце печатки) •
Посо ль ств о ( на з ва іно зе м но ї д е р жа ви) *
в Україні
м. Київ ' .
101
 Види вербальних нот. У багатьох країнах розрізняють вербальні но-/ ти, які
містять над текстом відповідну назву ВЕРБАЛЬНА НОТА. У таких документах
можуть ставитися важливі політичні питання, наприклад узгодження умов і
термінів переговорів. У тих країнах, де існує відповідна практика, вербальну
ноту без заголовка називають офіційною нотою. Вона широко застосовується
і слугує вирішенню поточних питань адміністративно-технічного, протокольного
характеру тощо. В українській протокольній практиці ноти із заголовком не
використовуються.
Різновидом вербальної ноти є циркулярна нота - нота однакового
змісту, що надсилається МЗС іноземним посольствам і місіям, які знахо-
дяться у державі, або посольством чи місією іншим посольствам і місіям
у країні перебування. До складання циркулярної ноти ставляться ті ж
вимоги, що й до складання вербальної ноти.
Вступний комплімент у циркулярній ноті може мати таку форму: Міні-
стерство закордонних справ України засвідчує свою повагу посольст-
вам іноземних держав в Україні і має честь запросити глав диплома-
тичних місій взяти участь...
Заключний комплімент може мати таку форму: Міністерство корис
тується цією нагодою, щоб поновити Посольствам запевнення у своїй
високій повазі. л
Адреса в циркулярній ноті виглядає так:
Посольства іноземних держав в Україні м.
Київ
Різновидом вербальної ноти є урядова нота (дипломатична нота),
яка набула поширення після II світової війни. Такими типами документів
обмінюються уряди держав за посередництвом МЗС або дипломатичної
місії. Урядова нота відрізняється від класичної ноти відсутністю початко-
вої і кінцевої протокольної формули, словосполучення "має честь". Ад-
реса на першій сторінці документа не указується. Текст ноти може роз-
починатися словами: Уряд (назва країни)..., далі - безпосередній виклад
справи. Урядова нота завжди призначена для висвітлення важливих пи-
тань міжнародних відносин. У минулому використовувався такий різно-
вид урядових нот як маніфест - нота, призначена для опублікування.
Різновидом урядової ноти є також ультиматум - нота з викладенням
вимог, які один уряд пред'являє іншому і дає зрозуміти, що застосування
сили не виключається.
Нотифікація (від лат. поіііїсаге - оповіщати, повідомляти) - пошире-
не в дипломатичній і договірній практиці офіційне оповіщення, повідом-
лення. Проводиться шляхом вручення відомством закордонних справ,
дипломатичним представництвом або консульською установою ноти або
інших документів, в яких викладається позиція держави з певних міжна-
родних питань, висловлюється точка зору в зв'язку з певними подіями
або фактами, повідомляється про підписання, ратифікацію міжнародних
102
договорів, приєднання до них або їх денонсацію тощо. У деяких випад-
ках необхідність нотифікації передбачена міжнародними договорами.
Обмін нотами (листами) - одна з форм укладення міжнародних дого-
ворів. Використовується, як правило, при укладенні між державами угод з
таких питань, як встановлення дипломатичних відносин, перетворення
дипломатичної місії в посольство, уточнення окремих положень будь-
якого договору, припинення його дії, передача власності тощо. Ідентичний
текст нот, які складають договір, попередньо узгоджується сторонами усно
або шляхом дипломатичного листування. Подібні ноти прийнято датувати
одним і тим же числом, з якого угода вважається такою, що набула чинно-
сті, якщо в нотах не оговорене інше. Якщо ноти датовані різними числами і
в них не вказана дата набуття чинності угоди, вона вважається діючою з
моменту отримання останньої ноти. У таких нотах, як правило, вказується,
що вони будуть розглядатися сторонами як угода.
4.4. Особисті або підписні ноти
Особисті ноти в минулому були найпоширенішими документами дип-
ломатичного листування. У наш час у практиці деяких країн, наприклад
США та Великобританії, особисті ноти використовуються ширше, ніж в
інших країнах, у т.ч. в Україні. Особиста нота вважається менш форма-
льною, ніж вербальна. Як слушно зауважили автори відомого посібника з
дипломатичного протоколу Дж.Вуд і Ж.Серре, "безособова нота надто
суха та недостатньо гнучка"59.
Особисті ноти зазвичай направляються главами дипломатичних
представництв, тимчасовими повіреними у справах державним діячам,
іншим посадовим особам країни перебування, колегам по дипломатич-
ному корпусу, також міністрами закордонних справ та їх заступниками. В
особистих нотах можуть підніматися важливі питання, які вимагають
"особистого" засвідчення, авторитету посадовця, який підписав доку-
мент. Особиста нота може застосовуватися для офіційного інформуван-
ня про важливу подію в країні, у ній можуть підніматися важливі та прин-
ципові питання двосторонніх або міжнародних відносин.
За допомогою особистої ноти посол повідомляє інших послів про вру-
чення вірчих грамот, міністра закордонних справ країни перебування - про
свій тимчасовий від'їзд та призначення тимчасового повіреного у справах,
про повернення в країну акредитації після тимчасового від'їзду з неї тощо.
Особисті ноти можуть надсилатися з різних питань протокольного харак-
59
Зиіог. 1 Когезропсіепф сіуріотаіусгпа. -У\Іаг52.ана,'\992. - Р. 227.
103
 теру: вітання з приводу національних свят, інших важливих подій в житті
держави; висловлення співчуття з приводу траурних подій. Особисті ноти
використовують, якщо бажано підкреслити особливу зацікавленість у тому
чи іншому питанні, а також для відповіді на особисту ноту.
Особиста нота має форму листа, складеного в першій особі від імені
персони, яка підписала ноту, та адресується певній особі. У минулому
особисті ноти писались від руки. Зараз, як правило, друкуються або наби-
раються на комп'ютері. Фахівці радять в особистих дипломатичних доку-
ментах звертання і компліменти писати від руки60. Особиста нота друку-
ється на нотному бланку, бажано особистому, з державним гербом країни,
витісненим на першій сторінці документа. Печатка на особистій ноті не
ставиться. На оригіналі особистої ноти вихідний номер не проставляється.
Загальноприйнятий формат ноти - подвійне ліве поле основного тексту.
У правий верхній куток ноти виноситься назва міста й дата відправ-
лення. Текст ноти розпочинається на висоті двох третин сторінки бланку
зі звертання, яке імітує вітання із партнером, співрозмовником і поклика-
не приязно налаштувати одержувача ноти щодо її змісту. Необхідно ре-
тельно продумувати формулу звертання, оскільки за цим реквізитом мо-
жна визначити тональність документу. Найбільш поширеними формула-
ми звертання, які прийняті в україномовних текстах особистих нотах, є:
шановний пане міністре, шановний пане посол, пане міністре, пане
посол, Ваша Високоповажносте. Крім прикметника шановний в україно-
мовних текстах особистих нот можна використовувати прикметники ви-
сокоповажний, високодостойний, вельмишановний. Звертання пишеть-
ся з абзацу на одному рядку на висоті 1 . 5 - 2 пробіли між рядками текс-
ту, після звертання ставиться кома.
Змістова частина ноти починається з нового рядка зі слів маю честь.
Наприклад: Маю честь повідомити Вам, що 4 березня 2006 року я вру-
чив вірчі грамоти Його Високоповажності Пану Президенту (назва іно-
земної країни), якими... У ноті-відповіді використовують таку вступну мовну
формулу: Маю честь підтвердити отримання Вашого листа від 4 бере-
зня 2006 року, у якому Ви повідомили про вручення Його Високоповажно-
сті Пану Президенту (назва іноземної країни) вірчих грамот, якими...
У підписній ноті, що містить співчуття або протест, слова маю честь
випускаються. Тексти дипломатичного листування, які направляються
індивідуальному адресату, відрізняються більш вільною структурою, по-
рівняно із текстами, що адресуються структурному підрозділу МЗС або
представництву.
Текст ноти завершується заключним компліментом, характер якого по-
винен враховувати принцип взаємності, особливо у випадку направлення
особистої ноти у відповідь. Форма компліменту в підписних нотах чітко
регламентована й застосовується залежно від службового становища чи
60
Попов В.И. Современная дипломатия. - М., 2000. - С. 438.
104
рангу особи, якій вона надсилається. Як правило, заключні компліменти
виглядають таким чином: Прошу Вас, пане міністре, прийняти запевнен-
ня в моїй вельми високій повазі; користуюся нагодою, щоб поновити
Вашій Високоповажності запевнення у моїй вельми високій повазі тощо.
Можливі компліменти: Щиро Ваш, з повагою, з глибокою повагою.
Багатогранність мовних формул дозволяє змінювати тон дипломати-
чного листування від найвишуканішої люб'язності до стриманого ввічли-
вого незадоволення залежно від ситуації, мети й типу документа. Тона-
льність особистих нот може бути більш або менш теплою залежно від її
призначення. Якщо нота починається зверненням пане міністре, пане
посол, а закінчується словами з повагою (без слів щирою або глибо-
кою), то це може свідчити про стриманий характер ноти.
Під тестом ноти розміщується підпис особи, яка направляє документ.
Підпис має бути розбірливий, написаний чорнилом, приблизно на 2 см
нижче від заключного компліменту. Друкувати прізвище і посаду особи,
яка підписала ноту, не обов'язково.
В особистій ноті адреса пишеться в давальному відмінку (в україно-
мовних текстах) у лівому нижньому куті першої сторінки незалежно від
кількості сторінок тексту від внутрішньої сторони берега, якщо стиль
складання документу блочний - на рівні лівої сторони тексту. Адреса
складається з титулування, потім зазначають ім'я (як правило, ініціали),
прізвище, повну назву офіційної посади особи, якій направляється нота.
Остання позиція адреси - повна офіційна (згідно із конституцією) назва
країни та її столиці. На конверті друкуються ті ж адресні дані, що і в ноті:
Його Високоповажності
Пану (ім'я та прізвище)
Міністру закордонних справ
(назва іноземної держави)
м. Варшава
Титул Його Високоповажності в адресі можна скоротити: Й.В. Таке
скорочення можна використовувати і в тексті документів, якщо йде мова
про третю особу, і після відповідного скорочення указується посада або
ім'я особи:...у розмові з Й. В. паном міністром.... .
Види особистих нот. Різновидом особистої ноти можна вважати ко-
лективну ноту, яка в наш час зустрічається рідко. Використовується
при необхідності викласти якій-небудь державі узгоджену між кількома
державами точку зору або повідомити про прийняття відповідних захо-
дів. Колективну ноту направляють представники кількох держав. Скла-
дається в єдиному екземплярі, який підписують глави відповідних дип-
ломатичних представництв. Передається під час зустрічі, на якій повинні
бути присутніми всі особи, які підписали документ. Колективна нота мо-
же розглядатися як демарш, спроба тиску. З іншого боку, вважається
особливо авторитетною формою дипломатичного листування.
105
 Менш авторитетною, ніж колективну, вважають ідентичну ноту.
Ідентичні ноти, які відправляють окремо кожне представництво, мають
однаковий зміст, але в деталях можуть відрізнятися одна від одної.
Ідентичні ноти не обов'язково відправляють одночасно. У деяких випа
дках один уряд надсилає ідентичні ноти трьом-чотирьом своїм контра
гентам. Наприклад, СРСР у такій формі висловлював погляди щодо
питання загрози безпеці з боку деяких західних держав. У кінці тексту
такі ноти часто містять мовну формулу - інформацію про надсилання
нот іншим адресатам - Уряд (назва країни) направляє ідентичні ноти
до урядів (назви країн). Ідентичні ноти можуть складатися у формі вер
бальних або особистих нот.
Зразок особистої ноти
Посол України
Брюссель, 25 вересня 2006 року
Шановний пане міністре, ч та міжнародного співробітництва.
Маю честь повідомити Вам, що сьогодні я від'їжджаю на нетрива-
лий строк у Київ і на час моєї відсутності 1.1. Тимошенко, радник по-
сольства, буде очолювати посольство в якості тимчасового повіре-
ного у справах України.
Прошу Вас, пане міністре, прийняти запевнення у моїй вельми ви-
сокій повазі.
(підпис)
Його Високоповажності Пану (ім'я
та прізвище) Міністру закордонних
справ Бельгії м. Брюссель .
Послання глав держав, урядів, міністрів закордонних справ - вид
дипломатичного листування, який став поширеним після II світової війни. Як
правило, послання присвячені найважливішим міжнародним проблемам і
питанням двосторонніх відносин. Послання зазвичай складаються на спе-
ціальному папері з державним гербом країни і містять ті ж реквізити, що
й особисті ноти. Під текстом послання ставиться особистий підпис адре-
санта чорнилом або вказується прізвище, якщо воно передається телегра-
106
І 107
фом. Зазначати посаду автора послання не обов'язково. Послання вруча-
ються адресатам або особисто послами, або спеціальними представниками
адресанта. Може передаватися копія (з перекладом мовою країни - адреса-
та), а послання вручатися пізніше (після отримання його з дипломатичною
поштою). Послання, як правило, не опубліковуються.
Зразок послання Д
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
м. Київ, 12 червня 1999 року
Шановний Пане Президенте,
Від імені українського керівництва та від себе особисто щиро по-
здоровляю Вас з обранням на посаду Президента (назва іноземної
держави). Бажаю Вам нових успіхів на благо процвітання Вашої країни
За минулі роки Україна і (назва іноземної держави), взаємодіючи,
створили основу для розвитку відносин конструктивного і рівнопра-
вного партнерства. Наші країни впевнено йдуть шляхом побудови
вільного та процвітаючого суспільства, зміцнюють свій міжнародний
авторитет, будують відносини з державами світу на основі рівно-
правності, поваги та взаємної вигоди.
Україна та (назва іноземної держави) визначили ключовим зовніш-
ньополітичним пріоритетом і стратегічною метою вступ до Євро-
пейського Союзу. Розраховуємо, що наше дружнє співробітництво в
цій сфері й надалі буде плідним і дозволить реалізувати всі державні
плани й перспективи, а також розвивати рівноправне співробітниц-
тво в усіх областях.
З глибокою повагою
Підпис Президента України
Його Високоповажності
Пану ___________________
Президенту (назва іноземно/держави) м.
(назва столиці іноземної держави)
Телеграми президента, уряду, міністра закордонних справ за бага-
тьма ознаками підпадають під поняття "дипломатичне листування". Як і
вітальні листи, застосовуються з метою підтримання контакту та дружніх
стосунків. З їх допомогою можна привітати адресата з національним свя-
том, з призначенням на посаду, висловити співчуття, дати оцінку певної
ситуації. У дипломатичній практиці шляхом обміну телеграмами може
здійснюватись визнання держави, встановлюватись дипломатичні зно-
сини. Тексти телеграм, незважаючи на їхню стислість, не мають теле-
графічного характеру і нерідко несуть істотне політичне навантаження.
Текст телеграми містить ті ж реквізити, що й особисте послання. Як пра-
вило, на телеграми дається відповідь.
Зразок вітальної телеграми
МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
м. Київ, 25 липня 2003 року
. - Вельмишановна пані міністре,
Прийміть найщиріші вітання з нагоди національного свята Респу-
бліки Колумбія - Дня незалежності.
Хотів би висловити задоволення поступовою активізацією україн
сько-колумбійських відносин та підтвердити налаштованість Украї
ни на надання взаєминам між нашими державами високої динаміки в
усіх сферах. ; .
Упевнений, що співробітництво між Україною та Колумбією має
великий потенціал розвитку як на двосторонньому рівні, так і в рам-
ках міжнародних організацій задля забезпечення добробуту українсь-
кого і колумбійського народів, безпеки та стабільності у світі.
Бажаю Вам, Вельмишановна пані міністре, здоров'я та благопо-
луччя, а дружньому колумбійському народові - добра та процвітання.
З глибокою повагою
Підпис Міністра
закордонних справ України
її Високоповажності
Пані
Міністру закордонних справ
Республіки Колумбія м.
Санта-Фе-де-Богота
108
4.5. "Напівофіційне" і "приватне" листування
Частина дипломатичного листування між функціонерами МЗС і спів-
робітниками дипломатичних місій, а також дипломатичними представни-
ками і представниками політичних, бізнесових, культурних тощо кіл краї-
ни перебування, а також між самими представниками дипломатичних
місій відбувається у формі напівофіційної або приватної кореспонденції.
В особистих напівофіційних листах піднімаються питання, які не прийня-
то або адресант не хоче порушувати в офіційному листуванні, напри-
клад технічні, адміністративні, протокольні, зокрема, для привітання з
різних приводів, висловлення співчуття. Такі документи можуть надсила-
тися з метою прискорення вирішення або підкреслення зацікавленості
автора у питанні, яке вже є предметом офіційного листування або пере-
говорів, у відповідь на отриманий лист напівофіційного характеру. За-
звичай за допомогою таких листів спілкуються особи, які мають прибли-
зно однакове посадове становище. Наприклад, глава дипломатичного
представництва може направляти такі листи функціонерам МЗС, почи-
наючи від міністра і завершуючи директорами департаментів і керівни-
ками управлінь. Радники посольства надсилають відповідні документи
керівникам департаментів і управлінь міністерства та їх заступникам,
секретарі - начальникам відділів тощо.
Для підкреслення напівофіційного або приватного характеру такого ли-
ста на ньому не проставляється вихідний реєстраційний номер, викорис-
товуються протокольні мовні формули, притаманні приватному листуван-
ню, зокрема, словосполучення "маю честь" зазвичай не вживається.
Особисті листи напівофіційного характеру складаються, як правило,
мовою адресата. Можливий варіант написання мовою автора з підписа-
ми і мовою адресата. Такий документ може складатися на спеціальному
бланку з надрукованим типографським способом у верхньому лівому куті
іменем і прізвищем, або офіційним становищем відправника, а також на
звичайному папері форматом А - 4 або в піваркуша. Довгі листи не при-
йняті в діловому листуванні. Зазвичай формат такого листа - півсторінки
тексту. Зворотна сторона паперу ніколи не використовується.
У наш час листи напівофіційного характеру здебільшого друкують
або набирають на комп'ютері. Лист, написаний від руки, - засвідчення
особливої поваги особі-адресату. Існують три види особистих листів, які
необхідно писати від руки: листи з висловленням співчуття, запрошення і
відповіді на них, листи з подякою, наприклад, за виявлену гостинність.
У листах, набраних на комп'ютері, рекомендують звертання і заключний
комплімент писати від руки. На отриманий лист за правилами етикету
потрібно відповісти протягом тижня (до 10 днів).
Реквізити листа. Вихідний номер на листі не ставиться. Місце і дата
відправлення проставляються з правої сторони, нижче від реквізитів
109
 спеціального бланку. Слово рік не скорочується, назва місяця пишеться
літерами. У США прийнято вказувати спочатку місяць, потім число.
Звертання пишуть через 2-4 інтервали після дати. Стандартне звер-
тання має таку форму: Шановний пане міністре (посол, директоре, се-
наторе). Лише у Німеччині використовується звертання: Шановний пане
докторе (прізвище). В англомовному листуванні найчастіше застосову-
ється звертання сер, шановна пані. Після вступного звертання ставиться
кома, в США - двокрапка.
Текст листа починають через чотири інтервали нижче звертання. Він
повинен бути викладеним у спокійному, стриманому, зрозумілому для
одержувача стилі. Рекомендують почати текст листа з подяки. Напри-
клад, висловити подяку за отриманий лист, якщо направляється відпо-
відь, або висловити вдячність за кроки, спрямовані на співробітництво.
Такий початок речення задає листу доброзичливий і люб'язний тон,
створює враження, що автор ставить на перше місце свого адресата, а
не самого себе. Друге правило ділового етикету в листуванні - уникати
написання займенника "я"61. Тим більше психологи не рекомендують
починати змістовну частину листа з цього займенника (щоб не створити
враження, що автор ставить себе на перше місце). Винятком є викорис-
тання фрази: маю честь.
Текст повинен бути розбитий на змістові абзаци. Вимоги ясності, ла-
конічності передбачають виключення з тексту листа всіх другорядних
деталей, повторів і довгих зворотів, речень.
Закінчується лист словами подяки за співробітництво або висловлен-
ням надії на співробітництво. Наприклад, у листі з проханням про при-
скорення видачі в'їзних віз можлива така формула ввічливості: я був би
Вам дуже вдячний, якби Ви надали Ваше люб'язне сприяння в приско-
ренні видачі віз цим особам.
Заключний комплімент повинен узгоджуватись з характером звертан-
ня. Вибір компліменту залежить від змісту і тону особистого листа, служ-
бового або суспільного становища адресата, характеру особистих сто-
сунків автора з адресатом: тон листа відрізняється, якщо між автором і
адресатом існує довготривалий зв'язок, або коли вони мало знайомі.
Комплімент може бути нестандартним: 3 глибокою повагою; Прошу Вас,
пане сенаторе, прийняти засвідчення в моїй високій повазі; з подякою,
Щиро Ваш; Ваш і т. д. Можна в кінці листа обмежитись висловленням
побажань: з найкращими побажаннями, з побажанням успіху, прийміть
мої найкращі побажання. Комплімент не приєднується до останнього
речення тексту. Після формули ввічливості перед підписом в україномо-
вних документах кома не ставиться. У листі-відповіді використовуються
ті ж протокольні формули, що і в надісланому листі.
СабатЗ.М. Бизнес-зтикет. - М., 1998. - С. 119.
110
Особистий підпис у більшості країн ставиться з правої сторони листа
під заключною формулою ввічливості, як правило, чорнильною ручкою. У
Німеччині - з лівої сторони після заключної формули ввічливості . Якщо
лист підписує жінка, то вона повинна поставити ім'я та прізвище, якщо чо-
ловік - то лише прізвище63. Якщо лист складено не на бланку, то під руко-
писним підписом друкується ім'я та прізвище, нижче - посада особи, яка
підписала лист. Відстань між компліментом і прізвищем, надрукованим на
машинці - 2 - 2,5см. В особистих листах напівофіційного характеру адре-
са пишеться лише на конверті. Перша позиція адреси - прізвище адреса-
та з ініціалами, які пишуться першими. Перед ініціалами пишуть слова
пану або пані, у деяких країнах це слово скорочують. Якщо в адресата є
титул або звання, то замість звертання пану вказують їх: доктору Д. Смі-
ту, професору А. Шульцу, генералу р. Вільсону. У деяких країнах, напри-
клад у Великобританії, прийнято вказувати в адресі дворянський титул
адресата. Однак його не прийнято згадувати в тексті листа. Друга позиція
адреси - посада адресата. її вказують для того, щоб лист не був сприйня-
тий як приватний неофіційний лист. Третя позиція - місто адресата.
Зразок напівофіційного листа з питання прискорення видачі
в'їзних віз
Радник Посольства України
Брюссель, 25 березня 2001 року
Шановний Пане Директоре,
Учора на прийомі в Пана (прізвище) ми, зокрема, обговорювали в
бесіді питання про випадки затримки у видачі в'їзних віз у Вашу
країну українським громадянам. У доповнення до вже сказаного
мною в цій бесіді я хотів би назвати ще два таких випадки - це
порушені в жовтні минулого року прохання про видачу в'їзних віз у
Вашу країну проф. В.І. Петренку та доц. А. А. Іваненку, запроше-
них Вашим університетом для читання лекцій з біохімії.
Я був би Вам дуже вдячний, якби Ви надали люб'язне сприяння у
прискоренні видачі віз цим особам. -
З глибокою повагою
(підпис)
62
Максименко О. Знциклопедия зтикета. - М., 2001. - С. 327.
63
Алехина И. Имидж и зтикет делового человека. - М., 2001. - С. 112.
111
 Зразок напівофіційного листа, надісланого у відповідь на отри-
маний лист
Варшава, 25 травня 2000 року
Шановний пане сенаторе, :Г
Мною одержано Вашого листа від (дата), у якому Ви повідомили про
свою підтримку прохання соліста філармонії піаніста пана Т. Оссолін-
ського, висловленого ним через Посольство України, про можливу поїз-
дку в Україну на музичний фестиваль в якості члена журі.
Будучи цілковито згодним із Вами, що перебування в Україні та-
кого видатного артиста, як пан Т. Оссолінський, слугуватиме
справі подальшого розвитку дружніх стосунків між нашими країнами,
я підтримую прохання пана Т. Оссолінського і направляю Міністер-
ству культури і мистецтв України відповідну рекомендацію. '>
Прошу Вас, пане сенаторе, прийняти запевнення в моїй високій
повазі.
(підпис)
Посол України
Зразок листа, оформленого в цільноблочному стилі
Посол України
Будапешт, 3 вересня 1998 року
Шановний пане директоре,
Цим листом я хотів би ще раз подякувати Вам за Ваше люб'язне
запрошення відвідати з сім'єю Національний парк, яким Ви керуєте.
Багатство флори і фауни парку, чудово організована поїздка спра-
вили на мене і мою сім'ю незабутнє враження.
Я був би Вам дуже вдячний, якби Ви передали мої щирі вітання всім
службовцям Національного парку, які супроводжували нас у поїздці і
забезпечували комфортне перебування в ній.
З глибокою повагою
(підпис)
112
Листівка. У наш час використовуються різні типи листівок. Листівки для
неофіційної кореспонденції - невеликі складені листівки, які використову-
ються в тих випадках, коли треба написати невелику записку, яка не вміщу-
ється на візитці. Особисті листівки для неофіційної кореспонденції оформ-
люються таким же чином, як і візитки. Листівки з подякою виготовляються
типографським способом, як правило, тисненим друком. Використовуються
для реагування на різного роду поздоровлення: на честь перемоги на вибо-
рах, призначення на державні посади тощо. Зразок листівки:
Міністр закордонних справ (назва країни)
Шановний...(ім'я вписується від руки),
Щиро дякую за Ваші теплі поздоровлення, від яких я отримав
велике задоволення. Сподіваюсь, що зможу висловити свою вдяч-
ність і менш офіційно.
З глибокою повагою
(підпис від руки)
У протокольній практиці використовуються листівки-запрошення на
різні заходи і листівки - відповіді на запрошення. Різновидом листівок
є і вітальні листівки, наприклад, з днем народження, різними річниця-
ми. У таких листівках бажано стандартний друкований текст доповню-
вати невеликим дописом, зробленим від руки, щоб підкреслити його
особистісний характер.
У сучасній дипломатичній практиці стало традицією привітання парт-
нерів з новорічними та різдвяними святами за допомогою святкових лис-
тівок. Дипломатичні представництва надсилають спеціально виготовлені
листівки, які, як правило, містять вітальні мовні формули на державних
мовах акредитуючої країни і країни перебування. Розрізняють непідписні
святкові листівки, які надсилаються на адресу установи, та підписні, які
надсилаються конкретній особі, якщо співробітники установ особисто
знайомі. Кілька речень, дописаних на листівці від руки, підкреслять осо-
бистісний характер привітання.
113

4.5. Документи, які не містять
протокольних мовних формул
Пам'ятна записка - документ, який виконує супровідну функцію на
підтвердження усної заяви. Як правило, вручається особисто адресату
під час бесіди. її мета - запобігти можливості неправильного тлумачення
або розуміння бесіди чи усної заяви, звернути увагу адресата на важли-
вість зроблених під час бесіди заяв або прохань, полегшити подальше
просування справи.
Пам'ятна записка, передана особисто, являє собою виклад усної за-
яви. Друкується на простому папері без герба, не скріплюється печаткою.
Адреса та вихідний номер не ставляться, зазначається лише місце
(місто) і дата вручення. Над текстом записки великими літерами
друкується заголовок ПАМ'ЯТНА ЗАПИСКА. Документ складається в
безособовій формі без протокольних формул. Вживаються безособові
вирази: повідомляється, доводиться до відома, порушується питання
(клопотання), звертається увага, повідомляється. Не вживаються в
тексті такі вислови, як міністерство повідомляє, посольство заявляє,
посольство просить.
Зразок пам'ятної записки
ПАМ'ЯТНА ЗАПИСКА
Під час бесіди, яка відбулась 20 жовтня 2005 року між радником
Посольства України в Республіці Польща паном М. Кириченком і ди-
ректором політичного департаменту Міністерства закордонних
справ Республіки Польща паном Є. Войтило за ініціативою Польсь-
кої Сторони порушувалось питання про проведення міжурядових
переговорів з метою укладення угоди про науково - технічне спів-
робітництво між Республікою Польща та Україною. Висловлювалась
пропозиція про направлення компетентної польської делегації до
Києва у січні 2006 року для проведення відповідних переговорів.
Уряд України підтримує пропозицію Уряду Республіки Польща.
З метою узгодження заходів з цієї нагоди можливе проведення між-
урядових консультацій компетентних представників обох держав у
Києві, починаючи з 15 січня 2006 року.
Варшава, 10 грудня 2005 року
У дипломатичній практиці зустрічається різновид пам'ятної записки,
надісланої з кур'єром. Такий вид документів направляється на прохання
114
особи, з якою відбулась бесіда, або як нагадування про те чи інше пи-
тання. Пам'ятна записка, надіслана з кур'єром як самостійний документ,
майже не відрізняється за формою від вербальної ноти. Вона склада-
ється від третьої особи, містить протокольні формули (висловлення по-
ваги і комплімент), друкується на нотному бланку, має вихідний номер,
на ній зазначається місце та дата відправлення. Але печатка не ста-
виться, адреса не вказується. Над текстом записки великими літерами
друкується заголовок ПАМ'ЯТНА ЗАПИСКА.
Аркуш паперу - документ, який має менш офіційний характер, ніж па-
м'ятна записка. На аркуші представлений текст без заголовку, підпису й
дати, щоб у разі необхідності його походження можна було б заперечити.
Меморандум (лат. тетогапбит - що треба пам'ятати) - документ
дипломатичного листування, який використовується для інформування
про позицію держави з будь-якого питання, може містити пропозиції, ма-
ти полемічний характер. Меморандум може бути самостійним докумен-
том або додатком до вербальної або особистої ноти. В останньому ви-
падку меморандум розвиває та обґрунтовує зміст ноти. Особлива риса
меморандуму - детальний виклад фактичного чи юридичного боку того
або іншого питання. Інколи меморандум доцільно супроводжувати корот-
кою пояснювальною нотою. У наш час зросла кількість меморандумів, які
направляються від одного уряду іншому, або представляються на між-
народних нарадах, в ООН з основних питань міжнародних відносин.
Меморандум, вручений особисто або надісланий з кур'єром як само-
стійний документ, друкується на нотному бланку МЗС або закордонної
установи, не містить звернення і компліменту. Адреса та вихідний номер
не вказуються. Під текстом зазначаються місце і дата відправлення, пе-
чатка не проставляється.
Меморандум, який надсилається як додаток до ноти, друкується на
нотному папері без герба. Місце (місто) і дата відправлення, печатка і
вихідний номер не проставляються.
У 70-80- рр. меморандум почав застосовуватися в зміненому вигляді.
Меморандум взаєморозуміння (меморандум розуміння) - двостороння або
багатостороння міжнародна угода, що може укладатися з широкого кола
питань: політичних, фінансових, торговельних, оборонних, промислової
кооперації, співробітництва в аерокосмічній сфері тощо. Як правило, озна-
чена форма міжнародного договору не передбачає ратифікації і реєстрації
в ООН, повідомлення про досягнуту угоду в засобах масової інформації.
Меморандум взаєморозуміння за згодою сторін може бути доповнений
іншими статтями, документ зазвичай набуває чинності відразу з моменту
підписання. Меморандум взаєморозуміння може являти собою продов-
ження раніше укладених угод, їх конкретизацію, уточнення або розвиток.
116
 Скорочений зразок меморандуму
МЕМОРАНДУМ
Протягом 1993 - 2000 років були укладені 15 міжнародних дого-
ворів, депозитаріями яких є уряди Сполучених Штатів Америки,
Великобританії та - в одному випадку - Російської Федерації.
Згідно з цими договорами депозитарії повідомляють уряди всіх
держав, що підписали або приєднались до відповідного договору, про
дати кожного підписання, передачі на збереження ратифікаційних
грамот або документів про приєднання до договорів нових держав.
Відповідно до практики, що склалась, кожний депозитарій повід-
омляє лише ті держави, які підписали договір в його столиці або
подали йому на збереження ратифікаційні грамоти або документи
про приєднання або правонаступництво. Унаслідок цього повідом-
лення щодо всіх таких актів отримують лише ті держави, які офо-
рмили свою участь у столицях усіх депозитаріїв. Ті ж держави, які
здійснили такі акти в столиці лише одного з депозитаріїв, не
отримують повідомлення про приєднання до договорів нових учас-
ників, які здали свої документи іншим депозитаріям.
У процесі здійснення депозитаріями їхніх функцій виникають і
деякі інші питання. Наприклад, питання про порядок визначення
дат набуття чинності договорів для держав, що передали докуме-
нти про приєднання до договору кільком депозитаріям у різні стро-
ки або стали учасниками договору шляхом правонаступництва.
Ураховуючи вищенаведене та з метою узгодження можливих захо-
дів з цих питань, вважаємо доцільним проведення консультації пред-
ставників відповідних служб Міністерств закордонних справ держав -
депозитаріїв, які на практиці здійснюють функції держав - депозитаріїв.
Порушується прохання довести зміст даного Меморандуму до
відома Міністерств закордонних справ і в справах Співдружності.
Москва, 15 лютого 2001 року
* більш офіційним документом порівняно з заявою прес-центру МЗС.
Ьіоп Рарег (в перекладі з англійської - "неіснуючий папір") - вид докуме-
нта, який широко застосовується в сучасній дипломатичній практиці. Являє
собою свого роду знеособлюваний меморандум - записку з викладенням
змісту питання, запропонованим формулюванням документа, який обгово-
рюється. Зазвичай такий документ не має заголовку й підпису, хоча й може
містити технічні підзаголовки. Використання такого роду документів дозво-
ляє в достатньо вільній формі зафіксувати внесені пропозиції, ситуацію, яка
склалась під час переговорів, внести нові елементи для розгляду протиле-
жною стороною. Як правило, подібні документи не розглядаються як офіцій-
116
ні, а слугують в якості робочого матеріалу. Посилатися на положення
Рарег можливо лише без зазначення авторства документа. У багатьох ви
падках Моп Рарег не призначені для цитування та оприлюднення.
4.6. Односторонні
та багатосторонні позиційні документи
У наш час до дипломатичного листування деякі науковці і дипломати
- практики відносять документи, які, на відміну від класичних форм до
кументів дипломатичного листування, не мають визначеного адресата,
але виконують важливі функції в спілкуванні держав, у здійсненні дип
ломатичної діяльності.
Заяви уряду, міністерства закордонних справ, посольства - по-
зиційні документи, які є оперативним реагуванням країни на подію між-
народного життя, висловлення позиції з цього приводу. На відміну від
документів власне дипломатичного листування заява не є прямим звер-
ненням до певної держави або держав і тому не обов'язково вимагає
офіційної відповіді. Водночас, відсутність відповіді чи будь-якої іншої
форми реагування на заяву теж є політичним актом з певним значенням.
Заяви уряду, МЗС нерідко мають більше змістове навантаження, ніж
класичні документи дипломатичного листування, скажімо, нота або ме-
морандум. Заява уряду може бути не лише опублікованою, але й офі-
ційно направленою зі спеціальною (супровідною) нотою відповідним
державам. Заява посольства розповсюджується в країні перебування
після узгодження з керівництвом МЗС.
У дипломатичній практиці використовуються різні форми заяв для преси
- заява прес-центру МЗС, заява посольства у формі прес-релізу, які ніби
попереджають можливість уряду офіційно зайняти ту позицію, яка в них
викладається. Фактично ж це і є офіційна позиція. Водночас мета заяви для
преси - орієнтувати громадську думку і народ власної країни. Заява МЗС є
Спільні заяви про двосторонні або багатосторонні переговори є офі-
ційними документами, за допомогою яких учасники інформують громад-
ськість, інші уряди про переговори, що відбулися, про питання, які обго-
ворювалися, про досягнуті домовленості та про спільні погляди й прин-
ципи, можливо, про розходження між ними або особливу позицію того чи
іншого учасника. Якщо спільна заява текстуально містить формулюван-
ня про досягнуті рішення й угоди, які не мають іншої офіційної форми,
вона розглядається в якості міжнародного договору.
117

Заява МЗС України > важливий елемент пропагандистської діяльності держави на міжнарод-
* 13 липня 2006 року
■ - , '
В Україні з глибоким занепокоєнням сприймають новий спалах
насильства на Близькому Сході, причиною якого стало захоплення
бойовиками ліванського угруповання "Хезболла" двох ізраїльських
військовослужбовців, та дії армії Ізраїлю у відповідь.
Викликає жаль те, що в результаті протистояння сторін ги-
нуть невинні мирні люди, значних руйнувань зазнає життєво важли-
ва цивільна інфраструктура.
Ці події, що відбуваються на фоні триваючого загострення пале-
стино-ізраїльського протистояння, створюють найбільшу за
останні роки загрозу розширення близькосхідного конфлікту та
втягування в нього інших країн регіону.
МЗС України закликає причетні сторони виявити максимальну
стриманість, відмовитися від застосування сили і зосередитися на
пошуку компромісних рішень, у тому числі за міжнародного посеред-
ництва, з метою упередження ескалації конфлікту й недопущення
нових жертв серед мирного населення.
Заява прес-служби МЗС України ,
26.04.2006 10:31
20 років тому на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася
найстрашніша в історії людства техногенна катастрофа. Вона при-
звела до численних людських жертв, прирекла на страждання міль-
йони, змінила довкілля та навіть психологію людей, продемонстру-
вала незахищеність світу перед глобальними викликами сучасності.
Для українців, білорусів та росіян ця катастрофа стала націона-
льною трагедією.
26 квітня цього року в Україні, Білорусі та Росії відбуватимуться чи-
сленні масові заходи, присвячені сумній річниці. Вони покликані привер-
нути увагу міжнародного співтовариства до наслідків трагедії та про-
блем у їх ліквідації, об'єднати зусилля людей доброї волі для унеможлив-
лення повторення подібної техногенної катастрофи в майбутньому.
Одним з таких заходів стане акція "Чорнобильський шлях", яка
традиційно відбувається в Республіці Білорусь. У зв'язку з її прове-
денням ми закликаємо білоруську владу забезпечити право громадян
Білорусі на мирні зібрання відповідно до загальноприйнятих демокра-
тичних норм, виявити толерантність та унеможливити силові дії
стосовно учасників мирної акції.
118
Виступи, промови вищи х керівників, представників держави -
ній ; рені. Написання таких виступів покладається на досить вузьке коло
дипломатичних співробітників. Після його виголошення потрапляє в руки
представників ЗМІ, стає предметом вивчення, аналізу, основи для ви-
сновків, припущень.
Заяви, виступи представників держави на міжнародних нарадах і
в міжнародних організаціях. У багатьох випадках такі заяви і виступи
оформлюються як офіційні дипломатичні документи, реєструються в якос-
ті документів міжнародних нарад і конференцій, міжнародних організацій.
Важливим дипломатичним документом є основний виступ глави делегації
на сесіях Генеральної Асамблеї ООН, у якому уряд, крім викладу власної
позиції з актуальних міжнародних питань, конкретних пропозицій, роз'яс-
нює також основні принципи й головні напрямки своєї зовнішньої політики.
Такі дипломатичні документи, як декларації, заяви уряду, заяви і виступи
представників держави на міжнародних нарадах і в міжнародних організа-
ціях оформлюються відповідно до практики, прийнятої в міжнародних ор-
ганізаціях, або встановлених на тій або іншій міжнародній нараді. Напри-
клад, проекти декларацій, які виносяться урядами на розгляд Генеральної
Асамблеї ООН, представляються відповідними делегаціями в Секретаріат
ООН. Секретаріат ООН реєструє цей проект декларації в якості офіційного
документа ООН і розсилає його іншим делегаціям, які беруть участь в ро-
боті Генеральної Асамблеї ООН. Такий порядок існує і щодо оформлення
виступів глав делегацій та інших представників в ООН. На міжнародних
нарадах оформленням пропозицій, що виносяться на розгляд учасників,
виступів глав делегацій та інших делегатів в якості офіційних документів
цих нарад звичайно займається міжнародний секретаріат, до складу якого
входять представники всіх делегацій.
Декларація (лат. сіесіагаііо - заява, оголошення) - одностороння,
двостороння або багатостороння заява, у якій держави проголошують
принципи своєї зовнішньої і внутрішньої політики або заявляють про
свою позицію щодо конкретних питань. Двосторонні й багатосторонні
декларації в більшості випадків підписуються, але можуть за бажанням
учасників прийматися ними без підписання.
Декларації за участю двох або більше держав, якщо вони створюють
для сторін взаємні права й обов'язки, є міжнародними договорами, у
яких сторони декларують, заявляють про спільні принципи, цілі й наміри,
взаємні права й обов'язки. Декларації використовують також у якості до-
поміжних по відношенню до основного договору актів. За їх допомогою
сторони роз'яснюють зміст договору, тлумачать, доповнюють або змі-
нюють його. Декларація може бути офіційним додатком до договору.
Комюніке (фр. соттипіцие) - офіційне повідомлення про хід або ре-
зультати міжнародних переговорів, про досягнуту міжнародну угоду то-
що. Двостороннє комюніке зазвичай називають "спільне комюніке", "спі-
119
льне повідомлення". Комюніке може бути докладним або стислим, з ви-
кладенням позицій сторін з конкретних питань, прийнятих рішень. Воно "А

може також віддзеркалювати досягнуті між сторонами домовленості та

мати в цьому випадку певні правові наслідки для сторін.
ПРОТОКОЛ ТА
ЕТИКЕТ
Подумайте і дайте відповідь
ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРИЙОМІВ
1. Охарактеризувати поняття "дипломатична мова",
"міжнародна
мова", "офіційні і робочі мови міжнародних організацій, міжнародних
конференцій".
2. Якою мовою можна вести дипломатичне листування? Назвати 5.1. Роль дипломатичних прийомів у
чотири можливі варіанти. . .■ *
3. Пояснити термін "протокольні формули" та навести приклади. дипломатичній практиці
4. Перелічити форми надсилання дипломатичної кореспонденції.
5. Навести приклади застосування принципу взаємності в мові та
Дипломатичні прийоми - одна із загальноприйнятих та поширених
схемах складання дипломатичних документів.
форм зовнішньополітичної діяльності урядів, міністерств закордонних
6. Перерахувати особливості написання звертань згідно з норма
справ, дипломатичних представництв та дипломатів. Прийоми прово-
ми дипломатичного листування до міністра закордонних справ, посла,
дяться на відзначення важливих подій (національні свята своєї держави,
дипломатичних співробітників.
її найважливіші ювілейні дати та події, які відзначаються всією країною,
7. Яке місце нотного листування в дипломатії? Дати характери
ювілейні річниці підписання міжнародних договорів, ювілейні річниці
стику особистих і вербальних нот.
встановлення дипломатичних відносин тощо). Прийоми також влашто-
8. Поняття та призначення приватних листів у дипломатичних
вуються з нагоди проведення різних офіційних заходів (конгресів, симпо-
та ділових відносинах.
зіумів, конференцій, презентацій, відкриття й закриття міжнародних ви-
9. Охарактеризувати документ "меморандум".
ставок, підписання договорів). Офіційні прийоми із запрошенням на них
10. З якою метою використовується такий вид дипломатичного
членів дипломатичного корпусу влаштовуються главою держави, голо-
листування, як пам'ятна записка? Назвати види пам'ятних записок.
вою та членами уряду, відповідальними представниками міністерства
Чим розрізняється їх оформлення?
закордонних справ та інших відомств. Дипломатичні прийоми також про-
11. Охарактеризувати документ "заява МЗС".
водять в порядку вшановування або виказування гостинності вищим
12. Перелічити заключні документи міжурядових переговорів, візи
державним діячам, які перебувають з візитом в іншій державі, диплома-
тів. Яка існує між ними різниця?
тичним представникам, акредитованим у країні, діячам науки, культури,
мистецтва тощо. У дипломатичній практиці найбільш розповсюдженими
є прийоми, які влаштовуються дипломатичними представництвами та
міністерствами закордонних справ у порядку повсякденної діяльності
незалежно від певних подій. Нечисельні за кількістю запрошених осіб
такі прийоми є зручною можливістю для закріплення й розширення зв'яз-
ків, роз'яснення внутрішньої та зовнішньої політики своєї країни тощо.
Незалежно від виду та призначення будь-який дипломатичний при-
йом носить політичний характер, оскільки на ньому відбувається зустріч

120 121
представників іноземних держав. Окрім представницького значення, ди-
пломатичні прийоми грають роль найважливішого засобу встановлення,
підтримання та розвитку контактів офіційної влади з дипломатичним кор-
пусом та іноземними журналістами; контактів дипломатичного представ-
ництва або окремих дипломатичних представників з офіційними, суспіль-
ними, діловими, науковими, культурними колами країни перебування.
Прийоми - вид службової діяльності, на якому дипломати в неформаль-
ній обстановці роз'яснюють політику своєї країни, збирають інформацію
про країну перебування, обмінюються думками з приводу важливих між-
народних подій. Завжди існують питання, які дипломати хотіли б пору-
шити, але не в офіційній обстановці або в письмовій формі, оскільки
остерігаються негативної реакції у відповідь, коли що-небудь змінити
вже буде неможливо. На думку колишнього посла Ізраїлю в Україні Анни
Азарі успішним дипломатичним прийомом уважається такий, на якому
"дипломат зустрів людей, які багато знають про проблему, важливу для
його країни і з'ясував, що вони думають з цього приводу".
У наш час установи та фірми, які займаються зовнішньоекономічною
діяльністю, усе частіше використовують таку форму спілкування, як при-
йоми (для встановлення, розвитку й поглиблення ділових контактів,
отримання інформації про стан справ у сферах бізнесу, які їх цікавлять,
доведення до широкого кола осіб корисної інформації про себе). Ділові
офіційні прийоми влаштовують з нагоди національного свята, знаменної
події, річниці, на честь перебування в країні іноземної делегації, при від-
критті представництва фірми, презентації різних товарів, послуг, прове-
денні конгресів, симпозіумів, конференцій, міжнародних виставок, підпи-
санні договорів тощо. Приводом для світських неофіційних прийомів мо-
жуть бути різноманітні події: національні, місцеві, професійні свята, дні
народження, театральні прем'єри.
5.2. Види дипломатичних прийомів та
їхня протокольна характеристика
-■м
Прийоми - старовинна форма підтримки офіційних контактів. Сучасні
правила їх підготовки і проведення, норми поведінки гостей і господарів
увібрали багатовікові традиції культури гостинності та застільного етике-
ту різних народів. Ініціатива вивчення та узагальнення іноземного досві-
ду організації та правил етикету дипломатичних прийомів у колишньому
СРСР належала відомому дипломату Ф.Молочкову64. Систематизовані
ним принципи й норми проведення дипломатичних прийомів лежать в
64
Лядов П.Ф. История российского протокола. - М., 2004. - С. 130.
122
основі діючої протокольної практики багатьох пострадянських країн, у
тому числі України.
Звичайно, існують специфічні особливості проведення дипломатичних
прийомів у тій чи іншій країні з урахуванням національних традицій і звичаїв,
однак із суто протокольної точки зору великих розбіжностей у їх організації і
проведенні немає. У міжнародній практиці склалась класифікація прийомів,
яка носить деякою мірою умовний характер. Особливо це стосується крите-
рію офіційності. Так, прийом прийнято вважати офіційним, якщо на нього
запрошені гості згідно з їхнім службовим статусом: чоловіки без дружин, а
жінки - посадові особи або дипломати - без чоловіків. Організатори, однак,
на свій розсуд можуть надати заходу статус офіційного, оскільки жінки (чо-
ловіки), як відомо, розділяють старшинство своїх чоловіків (дружин)65. Таким
чином, стосовно складу учасників прийоми поділяються на офіційні, неофі-
ційні, змішані. Відповідно до часу проведення розрізняють денні та вечірні
прийоми. Згідно з формою проведення прийоми поділяються на прийоми
без розміщення за столом та з розміщенням.
У неофіційних дипломатичних прийомах беруть участь офіційні поса-
дові особи, дипломати, а також їхні дружини і чоловіки. До змішаних при-
йомів відносять прийоми, на яких присутні офіційні посадові особи, дип-
ломати, а також особи, які не мають ознак дипломатичного старшинства
(видатні науковці, митці, представники ділових та релігійних кіл тощо).
До денних прийомів належать прийоми типу "келих шампанського", "ке-
лих вина", "сніданок". Вечірніми прийомами вважаються прийоми типу "кок-
тейль", "а-ля фуршет", "чай", "жур-фікс", "обід", "вечеря", "обід-буфет".
На прийомах типу "сніданок", "обід", "вечеря" гостей розсаджують за
столом у визначеному порядку. На прийомі типу "обід-буфет" розсадка
вільна. Прийоми типу "коктейль", "а-ля фуршет", "келих шампанського",
"келих вина" проводяться стоячи.
"Келих шампанського", як правило, починається о 12-й годині і три
ває близько години. Приводом для організації такого прийому може
бути річниця національного свята, від'їзд посла, перебування в країні
делегації, відкриття виставки (фестивалю), підписання міжнародних
договорів. Прийом проводиться в цьому ж приміщенні, де відбувається
урочистий захід, у спеціально обладнаній кімнаті, фойє. Під час такого
прийому зазвичай подається шампанське, але можлива також подача
вина, соків та інших безалкогольних напоїв. Закуска не обов'язкова,
але не буде помилкою запропонувати її гостям. Напої та легкі закуски
розносять офіціанти (співробітники з числа обслуговуючого персона
лу). Закуски - легкі, вживання яких не вимагає столових приборів: цу
керки, фрукти, бутерброди-канапе. ,.х , :. ,.. ;
65
Михалькевич Г.Н. Зтикет международного общения. - Мн., 2004. - С. 113.
123
 "Келих вина" - прийом, аналогічний прийому типу "келих шампансь-
кого". Відрізняється від попереднього прийому назвою та дещо розши-
реним асортиментом вин і закусок.
На прийомах типу "келих шампанського" і "келих вина" гості стоять,
виняток може бути зроблений лише для літніх жінок. Гості в залі розмі-
щуються хаотично, протокольне старшинство не дотримується. Форма
одягу - діловий костюм. Ці типи прийомів відносять до розряду офіцій-
них, на них присутні лише посадовці. Організаційно це найбільш прості
форми прийомів, які не потребують складної підготовки. Водночас вони
вважаються найменш почесними. На прийомах такого типу слід знаходи-
тися не менше 20 хвилин.
Сніданок - один із найпоширеніших видів дипломатичних прийомів.
Влаштовується з приводу приїзду і від'їзду послів, річниці договорів, ін-
ших ювілейних дат, на честь високих іноземних гостей, в порядку під-
тримання контактів МЗС із закордонними представництвами тощо. Вла-
штовується між 12-ю та 15-ю годинами. Найбільш поширений початок
сніданку о 12.30; 13-й годині. Меню сніданку складається з урахуванням
існуючих у країні традицій та звичаїв і, як правило, включає холодні заку-
ски, гарячі рибні та м'ясні страви, десерт. Подавати на сніданок перші
страви (супи) не прийнято, але подача їх не буде помилкою, якщо сніда-
нок починається о 14-й годині. Перед сніданком гостям пропонують апе-
ритив (соки, безалкогольні напої). Під час сніданку можлива подача су-
хих виноградних вин, а на закінчення - шампанського, кави, чаю. До кави
можлива подача коньяку, а до чаю - лікеру. Мінеральна вода і соки по-
даються протягом усього сніданку. Сніданок триває годину-півтори, із
них близько години гості проводять за столом і близько ЗО хвилин - за
кавою, чаєм (кава, чай можуть бути подані за тим самим столом або у
вітальні). Форма одягу на сніданку - повсякденний костюм, якщо інший
одяг спеціально не вказаний у запрошенні.
Сніданок прийнято вважати офіційним прийомом. Розміщення здійс-
нюється за протоколом. Оптимальна кількість гостей - 12, що дозволить
їх розмістити за одним столом (число "12" вважається застільним). Якщо
запрошених більше, можна поставити паралельно два-три столи.
Згідно із нормами західного етикету міцні напої - горілка, віскі, джин -
на денних прийомах не подаються. Водночас вітчизняні фахівці з етике-
ту допускають подавання міцних напоїв під час денних прийомів.
Під час візитів іноземних державних діячів влаштовують т.зв. "робочі
сніданки", як правило, від імені міністра закордонних справ, тривалістю
до однієї години. Такі сніданки розпочинаються о 8.00 або 8.30, у них
бере участь обмежена кількість осіб. Захід проводиться без виголошен-
ня тостів. "Робочі сніданки" мають діловий характер і є складовою робо-
чої частини програми візиту іноземного державного діяча. Під час при-
йому такого типу подають холодні закуски, гарячі рибні та м'ясні страви,
десерт. З напоїв пропонують води, соки, чай, каву.
124
У міжнародній протокольній практиці більш поширені вечірні прийоми,
які до того ж вважаються більш почесними й урочистими, ніж денні. При-
йом типу "коктейль"починається між 17-ю та 18-ю годинами й триває до
двох годин. На прийомі гості стоять. Під час такого прийому офіціанти
розносять напої та холодні закуски, які не вимагають столових приборів:
бутерброди - канапе, кондитерські вироби, фрукти, горішки. Можуть ви-
користовуватися міні - виделки, дерев'яні або пластмасові палички. На
прийомі подаються коктейлі, налиті в келихи. Інколи влаштовують бар-
буфет, де офіціанти пропонують напої бажаючим. На запрошенні вказу-
ють час початку й закінчення прийому (17.00 - 19. 00, 18.00 - 20.00).
Прихід і вихід гостей можливі в будь-яку годину зазначеного часу. Нор-
мальним вважається перебування на прийомі від 45 хвилин - до 1,5 го-
дини. Перші гості збираються протягом 15-30 хвилин. Прихід на прийом
на початку і залишення прийому перед закінченням прийнято вважати
виявом особливої пошани до господарів. Перебування менше 45 хвилин
без поважних причин може розцінюватися як демонстрація натягнутих
стосунків улаштовувачу прийому.
Прийом типу "а-ля фуршет" (у перекладі з французької означає "на
виделці") проводиться в ті ж години, що і "коктейль". Відмінності - у фо-
рмі обслуговування і значно ширшому асортименті закусок. Накривають-
ся столи з закусками, включаючи гарячі страви. Столи накривають дов-
гими скатертинами (5-15 см до підлоги). Використовується посуд і столо-
ві прибори. Столи з пригощенням розставляють вздовж стін. Прийом
проходить стоячи. Гості самі підходять до столу, набирають закуски і
відходять, даючи можливість підійти іншим присутнім. Урочистість при-
йому може бути підкреслена зазначенням у запрошенні особливої фор-
ми одягу. З цією ж метою перед закінченням прийому можна подати мо-
розиво, шампанське, каву. Якщо прийом влаштовується на честь високо-
го гостя або з нагоди національного свята, у кінці прийому можлива ор-
ганізація невеликого концерту або показ фільму.
"Чай" - неофіційний прийом, який влаштовують, як правило, тільки
для жінок. Влаштовують їх дружини міністрів закордонних справ, послів
для дружин послів. Прийом такого типу проводиться між 16-18 годинами.
Тривалість - 1 -1,5 години. Для чаю накривається один або кілька сто-
лів, подаються кондитерські та булочні вироби, десертні й сухі вина, со-
ки, мінеральна вода. Закуски (канапе з ікрою, рибою, сиром) подаються
за чаєм рідко, а якщо й подаються, то в невеликій кількості. У деяких кра-
їнах, наприклад в Туреччині, такий вид прийняття влаштовується на
честь високих гостей від імені керівних діячів країни. В англійському про-
токолі прийом такого типу отримав назву "/А/Є о'сіоск" (п'ять годин).
"Жур-фікс" (з французької "фіксований день") - прийоми, які влашто-
вують дружини міністрів закордонних справ або послів у певні дні (неді-
лю слід уникати) й години протягом усього осінньо-зимового сезону.
Прийоми такого типу називають ще "середи", "четверги", "п'ятниці" тощо
125
 (влаштовуються, наприклад, кожної останньої середи кожного місяця).
Особи, які одержали запрошення на "жур-фікс", можуть приходити на
нього без додаткових запрошень до закінчення сезону, якщо не надійде
особливе повідомлення. За часом проведення та характером частування
"жур-фікс" не відрізняється від "чаю". На прийоми "жур-фікс" можуть та-
кож запрошуватись чоловіки. Інколи такі прийоми носять форму музич-
них та літературних вечорів. У наш час прийоми типу "жур-фікс" знову
відроджуються в багатьох країнах в оточенні дружин високопосадових
чиновників і дипломатичних працівників.
"Обід" вважається найбільш почесним видом прийому. Офіційні обіди
даються на честь глави держави, членів уряду, членів дипломатичного
корпусу. Прийоми такого типу починаються між 19-ю та 21-ю годинами
(але не пізніше), як правило, о 19.30 або 20.30. Проводяться з розміщен-
ням гостей за столом. Форма одягу - лише вечірня: темний костюм, смо-
кінг або фрак - для чоловіків, вечірній туалет - для жінок. У силу свого
високого статусу вимагає ретельної підготовки, професійного обслугову-
вання. Обід триває дві-три години, а може й довше. Перед застіллям
гостям пропонують аперитив. Меню обіду відповідно до місцевих тради-
цій складається з двох-трьох холодних закусок, першої, гарячої рибної та
гарячої м'ясної страв. Напої такі ж, що й на сніданок. За столом гості си-
дять приблизно одну - півтори години, потім переходять у вітальню, де
ведуться бесіди. Сюди подають каву, чай. Третя частина обіду - десерт,
гості повертаються до столу. В особливо урочистих випадках відразу
після обіду, на який запрошені особливо важливі особи, проводиться
прийом "коктейль" або "а-ля фуршет" з ширшим колом гостей. Вітчизня-
ний протокол передбачає влаштування державних та офіційних обідів
від імені Президента України на честь глав іноземних держав, які відві-
дують нашу державу з візитами.
Вечеря починається о 21-й годині і пізніше. Від обіду відрізняється
часом початку і тим, що не подають перше блюдо - суп. Може передба-
чати спеціальну форму одягу (смокінг або фрак для чоловіків, вечірню
сукню для жінок), якщо це обумовлено в запрошенні.
Обід-буфет передбачає вільне розміщення за невеликими столами на
4-6 осіб. При цьому так, як на фуршетному прийомі, накриваються столи з
закусками, є буфети з напоями. Гості беруть закуски самостійно й за своїм
бажанням сідають за один із невеликих столиків. Це одна з найбільш де-
мократичних форм вечірнього дипломатичного прийому, оскільки в інших
випадках строге дотримання принципу розміщення за протокольним ста-
ршинством є одним із найважливіших правил, яке вимагає неухильного
дотримання. Вільна розсадка під час прийому такого типу не виключає
дотримання дипломатичного такту. Такі прийоми можуть влаштовуватися
після концерту, у перерві танцювального вечора тощо. Обід-буфет менш
офіційний, ніж обід. У тропічних країнах такого роду прийняття часто про-
водяться на відкритому повітрі - на веранді або в саду.
126
5.3. Особливості підготовки
дипломатичних прийомів
Кожний прийом потребує ретельної підготовки, вирішення великого
кола організаційно-протокольних питань. Перш за все, узгоджується пи-
тання, від імені кого влаштовується протокольний захід. Залежно від
цього визначається його вид і характер, час і місце проведення, склада-
ється список запрошених осіб, розсилаються запрошення, складається
план розміщення гостей за столом, якщо йдеться про сніданок, обід або
вечерю. Необхідно передбачити тривалість заходу (залежно від його
характеру, традицій і звичаїв країни), вирішити, хто зустрічає гостей біля
входу, знайомить із розсадкою й супроводжує до зали. Важливо також
передбачити місце, де господар, від імені якого проводиться прийом,
зустрічає гостей, хто і як представляє йому запрошених.
Необхідно проконсультуватися з місцевою владою щодо загального
розпорядку, шляхів під'їзду й виїзду автомобілів, їх стоянки. Якщо погодні
умови несприятливі, необхідно потурбуватися, щоб гості при виході з ав-
томобілів або при від'їзді були захищені від несприятливих погодних умов.
Потрібно своєчасно підготувати всю протокольну техніку: кувертні,
розсадочні, планові картки, а також картки меню з перекладом мовою
країни гостя. Необхідно також завчасно вирішити, де і як буде подавати-
ся аперитив і кава (якщо влаштовуються вечеря, обід або сніданок). Як-
що прийом проводиться в резиденції посла або посольстві, особлива
увага надається підготовці приміщень, сервіруванню столів, інструктажу
офіціантів, які будуть обслуговувати прийом.
Відповідальний момент прийому - обмін тостами: необхідно заздале-
гідь продумати, хто і коли буде виголошувати тост із боку господарів,
якою буде його зміст і тривалість. Нарешті, необхідно ретельно проду-
мати схему (порядок проведення) прийому, процедуру прощання після
завершення протокольного заходу.
Вибір виду прийому, часу й місця проведення. Вибір виду прийому
визначається, перш за все, подією, якій він призначений, та фінансовими
можливостями його організаторів. Також враховуються мета проведення
заходу й протокольні традиції країни перебування.
Прийом може проводитися в резиденції посла або посольстві. Якщо
прийом влаштовується поза посольством, то обирається ресторан з гарною
кухнею і високою культурою обслуговування. В орендованому посольством
приміщенні можуть вивішуватися державні прапори акредитуючої країни і
країни перебування, портрети глав держав. В особливо урочистих випадках
(прийом на честь глави держави) може бути запрошений оркестр для вико-
нання гімнів країни гостя і країни перебування. На таких прийомах нерідко
127
 організуються концерти, виконується національна музика. Відповідно й при-
міщення повинно відповідати формату прийому такого рівня.
Для проведення прийому з розсадкою бажано мати дві зали: одну
для збору гостей, другу для банкету. У першій залі (аванзалі) ставлять
крісла, низькі столики, на які можна покласти сигарети, розставити попі-
льниці. Тут запрошені збираються до початку прийому й приходу голо-
вного гостя. Столи накриваються в другому, основному залі прийому.
При проведенні прийому без розсадки гостей можна обмежитися однією
залою. Розміри приміщень, де влаштовуються прийоми, повинні відпові-
дати кількості запрошених і можливостям обслуговування.
При визначенні дати прийому слід враховувати, що прийоми не вла-
штовують у святкові та неробочі дні в країні перебування, а також у дні
національного трауру (у цьому випадку прийоми, призначені раніше,
відміняються). Не рекомендується влаштовувати денні прийоми з за-
прошенням гостей- мусульман у період Рамадану.
Найбільш почесними видами прийомів, які підкреслюють важливість
нагоди, з якої вони влаштовані, з денних є сніданок, з вечірніх - обід. Вони
зазвичай проводяться з нагоди візитів високих гостей, а також у порядку
повсякденної дипломатичної діяльності представництв. їх підготовка, од
нак, вимагає значних організаційних зусиль і фінансових витрат, специфі
ка проведення (необхідність розсадки гостей згідно із протокольним стар
шинством) примушує обмежувати число запрошених осіб. ' чають вид прийому, місце, дату (включаючи день тижня) та час прове
Більш прості в підготовці та більш демократичні за характером про-
ведення прийоми без розсадки типу "коктейль", "а-ля фуршет", які отри-
мали в останні роки широке поширення в міжнародній протокольній
практиці. Означені види прийомів дозволяють значно розширити коло
запрошених - до кількох сотень осіб. Гості самі обирають собі місце,
мають можливість поспілкуватися з великою кількістю людей і встанови-
ти ділові контакти. Дипломатичними представництвами такі види прийо-
мів влаштовуються, наприклад, з нагоди національних свят.
Складання списку осіб, що запрошуються па прийом - один із най-
важливіших елементів підготовчої роботи. Визначається загальна чисе-
льність гостей, яка не повинна перевищувати нормальних можливостей
обслуговування і розмірів приміщення, де відбуватиметься прийом. Не-
обхідно враховувати певний відсоток гостей, які в силу різного роду об-
ставин не зможуть бути присутніми на прийомі, що враховується при
складанні кошторису витрат на його проведення.
На прийоми, що даються на честь високого гостя або іноземної деле-
гації, які перебувають з офіційним візитом, крім супроводжуючих його
осіб (членів делегації) запрошують посла та старших дипломатичних
співробітників посольства країни гостя. Також запрошують осіб, які спіл-
кувалися з гостями під час візиту. Якщо делегація гостей представлена
подружніми парами (парою), то й офіційні особи приймаючої сторони на
прийом запрошуються з дружинами. Якщо прийоми влаштовуються з
нагоди ювілейних дат у двосторонніх відносинах, то запрошення дипло-
128
матичного корпусу не передбачається. Іноземні дипломати присутні на
прийомах, присвячених національним святам країн, а також на протоко-
льних заходах, які проводяться дипломатичними представництвами в
ПОРЯДКУ ЇХ ПОВСЯКДеННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Кожне представництво має власний список осіб, які запрошуються на
прийоми, в якому указані офіційні посадові особи, глави та члени персо-
налу дипломатичних представництв, представники ділового світу, гро-
мадських організацій, культурних та наукових кіл країни перебування
тощо. Протокольні служби зовнішньополітичних відомств, дипломатич-
них представництв ретельно перевіряють ці списки, регулярно їх уточ-
нюючи. Зокрема, при підготовці запрошення не буде зайвим уточнити
родинне становище, точну адресу запрошеної особи, переконатися, чи
не змінився його службовий статус. При цьому враховується ділова не-
обхідність контакту з тією чи іншою особою, яку передбачається запро-
сити. У деяких країнах дипломатам слід виявляти особливу обережність
щодо запрошення представників опозиційних партій.
Підготовка та розсипка запрошень. На дипломатичні прийоми гос
тей запрошують за допомогою письмових запрошень. Кожне представ
ництво має власну форму запрошень, як правило, двох типів. Бланки
запрошень першого типу виготовляються друкарським способом, а від
руки в них вписують прізвище особи, яку запрошують, її посаду, зазна
дення відповідно до конкретного заходу. Усі ці дані можуть бути й надру
ковані, але це вважається менш ввічливим. Запрошення першого типу
використовуються установами, які часто влаштовують різні протокольні
заходи, оскільки частково друковані запрошення завдяки своїй універса
льності дешевші, ніж запрошення другого типу. *
Якщо прийом влаштовується з нагоди перебування високого гостя в
країні, ювілейної дати, національного свята, то запрошення виготовля-
ють типографським способом у вигляді спеціальних бланків. У таких за-
прошеннях (запрошення другого типу) від руки вписують лише ім'я та
посаду запрошеної особи.
Запрошення друкуються на папері білого кольору чорною фарбою.
Текст запрошень на офіційний прийом пишеться від третьої особи із за-
стосуванням вислову "має честь запросити". У запрошенні рекоменду-
ють робити записи чорнилом чорного кольору (у минулому такі записи
виконувались лише тушшю). Запрошення не підписуються. Бланки, які
надсилаються від імені глави держави, уряду, керівників офіційних дер-
жавних відомств (наприклад міністра закордонних справ), голів закор-
донних представництв, мають спеціальну форму, де в центрі вгорі дру-
кується або виконується тисненням елемент державної символіки. Існує
практика, коли на запрошеннях на протокольні заходи, які влаштовують-
ся від імені високих посадових осіб, послів елементи державної символі-
ки виконуються золотою фарбою, тоді як на запрошеннях, складених від
імені дипломатів нижчого рангу - в іншій кольоровій гамі (чорній, черво-
129
ній тощо). Угорі, вище від імені особи - адресанта, або в тексті можна
вказати, на чию честь або з якої нагоди влаштовується прийом. У за-
прошеннях на прийом типу "коктейль", "а-ля фуршет" указується час по- Елемент
державної
чатку й закінчення прийому. У запрошенні на "сніданок", "чай", "обід", символіки
"обід-буфет", "вечерю" зазначається лише час початку прийому.
У запрошеннях на вечірні прийоми може бути вказівка на особливу Посол (назва іноземної держави) в Україні
форму одягу. У лівому нижньому куті бланку зазначається: "шГіііе Не" (бі-
пані _________________
ла краватка, що означає - фрак); "ЬІаск Не" (чорна краватка, тобто смо-
кінг). Ці позначення також означають, що жінки повинні бути на прийомі у
мас честь іапр оснти (люб 'язно з алр о шує)
вечірньому одязі. У Великобританії іноді в запрошеннях зазначається
"ешепіпд сігезз" - вечірній одяг; "ипсігезз" - буквальний смисл - "без одя-
гу", що означає побажання гостю бути в повсякденному костюмі. \ - ••"
З метою попереднього з'ясування можливості присутності гостя на на
прийомі в правому нижньому куті бланка запрошення проставляють лі Просимо дати відповідь за телефоном
тери Р.5.У.Р. (фр. геропбет, з'Н Vоиз ріаіі), що означає прохання відпові 558-45-30
сти. У Бельгії у відповідному випадку зазначається - Р.5.І-.Р. Нижче лі
тер К.3.\/.Р. можливе уточнення - "Кедгеіз опіу" (українською - "Про
хання повідомити про неучасть" або "У випадку відмови"), що означає
необхідність повідомлення лише у випадку неможливості бути присутнім Адреса
на прийомі. Якщо на запрошенні під літерами Р.5.\/.Р. указаний номер
телефону, то відповідь можна дати по телефону. ......

___________ Зразки запрошень на дипломатичні прийоми

Елемент
державної
символіки
З нагоди національного свята-Дня Незалежності (назва інохятої держави)
Посол (назва іноземної держави) З нагоди 14-ї річниці Незалежності України
Вул. Грушевського, 22 т Президент України і пані (ім'я, прізвище дружини президента)
мають честь запросити а Запрошують
Міністра закордонних справ України,
та пані _______________________ п
а на урочистий прийом, що відбудеться у середу, 24 серпня
*''■'*' на обід н 2005 року, о 18-й
в середу, 3 жовтня 2006року, о 19-й годині 15 хвилин і
годині 00 хвилин
Прохання повідомити про неучасть за тел. 256-3 7-60/61Я2

Форма одягу: - '-- - Національний заповідник

для чоловіків - темний костюм, "Софія Київська"
для жінок - сукня звичайної довжини

130 131
 " ' " . " , . - ' . ■ * - . '

ТЬе АтЬаззасіог о! ІІкгаіпе иезіз

іЬе ріеазиге о^ Іпе сотрапу о^
На честь Його Високоповажності пана (ім'я, прізвище),
Президента (повна назва держави), та
пані (ім'я, прізвище дружини президента)

а*
оп
Президент України і пані (ім'я , прізвище дружини президента) аі
НоїеІ Рошт зо К.З^.Р
Запрошують _________________________________________ Апсіге МікоІіЬа 347 289
Вгаіізіауа
на офіційний обід ,що відбудеться у середу, 18 травня 2005 року
о 19-й годині 15 хвилин

Марийський палац
Ваш стіл №

При запрошенні головного гостя - президента, глави парламенту,

ТНе А тЬажайог о/ О прем'єр-міністра, міністра закордонних справ тощо - посол попередньо
домовляється з ним усно і тільки після одержання згоди надсилає за-
г прошення. У цьому випадку літери Р.З.Х/.Р. закреслюються і замість них
пишуть "р.м." (фр. роиг тетоіге - для нагадування) або "(о гетіпсГ' анг-
лійською. Таким же чином оформлюється запрошення, якщо з кимось
вже досягнута особиста домовленість щодо його присутності на прийомі.
/і/я На практиці означений спосіб запрошення виглядає таким чином: напри-
клад, секретарка посла 9 квітня телефонує до протокольного відділу
МЗС і повідомляє, що посол і його дружина запрошують міністра і його
дружину взяти участь у прийомі в другій половині травня. Міністр пропо-
аі а Яі'серйоп оп іНе оссаяоп о/іНе На-ііопаІ Ј)й)> нує дату - 21 або 23 травня. Посол обирає 21 травня і повідомляє про
цю дату службу протоколу. Під час розсилки запрошень міністру та його
о/ оп 29 ІУогетЬег 2002, /ют 12. ЗО іо 14. ЗО НОІІГІ дружині надсилається запрошення з відповідним зазначенням.
Запрошення прийнято надсилати за два-три тижні до прийому, обо-
в'язково в білих заклеєних конвертах. Розсилка запрошень за тиждень
до заходу може призвести до чисельних відмов взяти в ньому участь, як
у зв'язку з прийнятими раніше запрошеннями на інші заходи, так і через
Ш І5Ьпй ІЬгк Оте
образу з боку деяких осіб, які можуть вирішити, що їх запрошують через
ШР. відмову запрошених раніше взяти участь у заході. Запрошення надси-
лаються з кур'єром, рідше поштою. Високим посадовцям, видатним дія-
чам рекомендується завжди надсилати запрошення з кур'єром.

132 133
 Подружнім парам надсилається спільне запрошення із зазначенням на
першому місці імені або посади офіційної особи. Для інших членів родини,
наприклад для дорослої дочки, складається окреме запрошення. На за-
прошення, яке містить літери Р.З.У.Р., і вони не закреслені, треба відпові-
Г Посольства (повна назва країни) та (ім'я та прізвище дружини) дяку-
дати протягом 48 годин. Затримка із відповіддю, а тим більше її відсутність
- свідчення неповаги до організаторів прийому. Якщо особа, яку запро-
шують, не певна в тому, чи зможе вона бути присутньою на прийомі, кра-
ще відмовитися одразу, ніж зробити це в останній момент. Після того, як
дана згода прибути на прийом, змінювати рішення вельми небажано, для
цього повинна бути лише дуже серйозна причина, пов'язана зі станом
здоров'я або вимушеною та неочікуваною поїздкою в інше місто. У випадку
появи форс-мажорних обставин необхідно терміново попередити орга-
нізаторів, не залишаючи це на день проведення прийому.
На запрошення відповідають листом або листівкою. Відповідь пи-
шеться чорним чорнилом на аркуші білого паперу, який має приблизно
такий же розмір, що й запрошення. Відповідь на запрошення складаєть-
ся від третьої особи й не підписується.
Неможливість участі чоловіка-офіційної особи в прийомі виключає мож-
ливість участі в заході його дружини. Однак хвороба або від'їзд дружини -
не перешкода для участі в заході чоловіка - офіційної особи. Він інформує
про ситуацію і запитує, чи може взяти участь у протокольному заході сам.
Запрошення на прийоми надсилаються кожному персонально, тому
направляти замість себе на захід іншу особу не можна.
Якщо запрошення укладається від імені високих посадових осіб -
президента, глави парламенту, прем'єр-міністра, міністрів, послів і по-
сланників - або їм адресується, то указується лише їхня посада. Якщо ж
адресанти або адресати - заступники міністрів, радники тощо, то в за-
прошеннях після службового становища вказують їхні імена та прізвища.
Зауважимо, що згідно із нормами етикету західноєвропейських країн в
запрошенні не пишуть повний титул глав дипломатичних представництв.
Якщо запрошується подружжя, то вважається неввічливим написати, що
запрошується "посол... з дружиною". Буде правильним написати, що за-
прошуються "посол... і пані..."
У запрошенні на прийом, даний на честь особи, міститься мовна фо-
рмула: " Посол (назва країни) має честь запросити на обід, даний на
честь пана Міністра закордонних справ (назва країни)...". Якщо почес-
ний гість присутній на заході з дружиною, то в запрошенні пишуть так/
"Посол (назва країни) має честь запросити на обід, даний на честь пана
Міністра закордонних справ (назва країни) і пані...". Якщо прийом
дається на честь високого державного діяча, який прибув до країни з
візитом, то в запрошенні пишеться: "З нагоди прибуття з візитом пана
Міністра закордонних справ (назва країни) Міністр закордонних справ
(назва країни) має честь запросити...".
134
Позитивна відповідь на запрошення може мати таку форму: "Радник
ють Послу (повна назва країни) і пані (ім'я та прізвище дружини) за їхнє
люб'язне запрошення на обід у середу 27 квітня о 20.00, яке вони із за-
доволенням приймають".
У випадку, якщо з будь-яких причин запрошені не можуть бути прису-
тніми на прийомі, то в останньому рядку після зазначення часу слід про
це повідомити, наприклад: "...на якому вони, на жаль, не зможуть бути
присутніми у зв'язку з від'їздом у відпустку".
Якщо із запрошеного подружжя дружина не зможе бути присутньою, то
дипломату треба повідомити, що він приймає запрошення, але його дружи-
на "пані (ім'я та прізвище), на жаль, не зможе бути присутньою на обіді...".
Важливим елементом підготовки та проведення дипломатичних при-
йомів типу сніданок, обід, вечеря є визначення порядку розсадки запро-
шених. Попередній план розсадки гостей за столом необхідно скласти
ще до розсилки запрошень. Гостей слід підбирати таким чином, щоб, по-
перше, між ними не могли виникнути конфлікти чи то на політичному, чи
на особистому або соціальному ґрунті. По-друге, гостям слід віддавати
шану, яка відповідає їх рангу, щоб ніхто не залишився ображеним за не-
достатньо виявлену гостинність.
Основне правило розсадки виходить із суворого дотримання стар-
шинства згідно зі службовим та суспільно-політичним становищем гостей
при визначенні їх місця за столом. Оскільки місця за столом поділяються
на більш і менш почесні, то гостям, які мають вище старшинство, необ-
хідно надавати більш почесні місця. Порушення цього правила може
бути розцінене як навмисне нанесення образи престижу гостя та пре-
стижу держави, яку він представляє.
При складанні плану розсадки спочатку обирається почесне місце,
яким вважається місце напроти вхідних дверей. Якщо двері розміщені
збоку, почесне місце знаходиться напроти вікон, які виходять на вулицю.
У ресторані почесного гостя садять обличчям до зали й оркестру. Най-
почесніше місце для гостя - праворуч від господині (на прийомі з участю
дружин) та праворуч від господаря (на офіційному прийомі). Хоча в цьо-
му правилі є й винятки, наприклад, у Швеції почесного гостя садять ліво-
руч від господині, почесну гостю - праворуч від господаря. Далі за поче-
сністю йдуть місця ліворуч від господині та ліворуч від господаря. У міру
віддалення від господині та господаря місця стають менш почесними. На
офіційному прийомі, де присутні лише офіційні особи, головному гостю
може бути запропоноване місце за столом напроти господаря.
Суверен або спадкоємний принц, запрошений у дипломатичну рези-
денцію, розглядається з точки зору протоколу так, якби він знаходився у
себе вдома. Він займає місце на чолі столу, і передбачається, що він
зустрічає гостей. У такому випадку розсадка за столом складається ра-
зом з місцевою протокольною службою.
135
 Якщо глава держави присутній на прийомі, який дається іноземним Таблиця 2. Список запрошених на прийом типу "сніданок"
послом у своїй резиденції, план розсадки за столом готується місцевою Чоловіки Становище Зауваження Дружини
протокольною службою. Основні принципи такої розсадки наступні: якщо 1.а Іноземний посол Акредитований у І. А
глава держави присутній без дружини, він займає місце напроти посла і 2004 році
дружина посла сидить справа від нього. Якщо глава держави присутній 2.6 Іноземний посол Акредитований у II. Б
на прийомі з дружиною, він обіймає місце напроти посла. Його дружина 2005 році
сідає справа від посла, а дружина посла - справа від глави держави. У 3. в Директор департаменту Колишній посол III. В
всіх випадках, якщо глава держави - суверен, посол поступається йому 4. г Директор департаменту IV. Г
5.Д Професор, доктор наук 1958 року наро- ^Д
своїм місцем і сідає справа від нього.
дження
На прийомах, у яких беруть участь чоловіки й жінки, треба уникати 6. є Професор, доктор наук 1964 року наро- VI. Е
розміщення жінки біля жінки, краще чергування: жінка - чоловік. Поруч або дження
через стіл напроти один одного не садять подружжя. Жінку не садять у 7. Співробітник організатора
кінці столу (з краю повинен сидіти чоловік). Поруч не садять іноземців з прийому
однієї країни. При розсадці на прийомі з нагоди візиту закордонної деле- 8. Співробітник організатора
прийому
гації необхідно враховувати знання іноземної мови особами, які сидіти-
муть поряд із гостями. Перекладачі зазвичай також сидять за столом, але
можуть знаходитися й позаду крісел господаря й головного гостя. V Д 3. в 1. А Г II. Б 4. г VI. Е
Якщо на прийомі присутні лише дипломати, то розсадка не створює . А. ■'■

проблем для його організаторів, оскільки індивідуальне старшинство

серед дипломатів визначити неважко. Орієнтиром у цьому питанні є ди-
пломатичні ранги. Старшинство дипломатів одного рангу визначається .-, 6. є IV. Г 2.6 Г 1-а III. В 5. д
часом перебування в країні. Складніше визначити старшинство серед
політичних і громадських діячів, представників ділових кіл, преси, які бе- Схема 1. Розміщення запрошених на прийом типу "сніданок"
руть участь у змішаних прийняттях, оскільки може виникнути протиріччя
між визначенням старшинства за правом (ранг, посада) і старшинством з
У деяких країнах (Німеччина, Франція) дотримуються правила "інозе-
міркувань ввічливості. При визначенні порядку розсадки за столом вра-
много дома", згідно з яким у домі іноземного дипломата спікер парламе-
ховується старшинство осіб, які займають офіційні посади, старшинство
нту, міністр закордонних справ країни перебування мають перевагу у
з міркувань ввічливості осіб, які мають великий вплив на суспільне жит-
старшинстві перед іноземними послами, посланниками, міністрами. У
тя, займають високе становище в суспільстві. Перевага надається дер-
домі прем'єр-міністра, міністра закордонних справ країни перебування
жавним діячам вищого рангу, вищим дипломатичним чинам та працівни-
іноземні посли займають більш почесні місця, ніж глави парламенту, а
кам МЗС, у той час як серед інших запрошених перевага надається ста-
іноземні посланники - ніж члени уряду.
ршим за соціальним статусом та віком. Якщо виникають сумніви з роз-
При визначенні порядку розсадки за столом перевага надається іно-
садкою, можна проконсультуватися з місцевим протокольним відділом.
земним гостям: рівні за рангом іноземні гості займають більш почесне
Якщо характер зустрічі виключає можливість надати почесне місце з
місце, ніж співвітчизники організатора прийому. Особи, які працюють за
міркувань ввічливості, краще утриматися від запрошення таких осіб. Мо
кордоном, мають вище старшинство від своїх співвітчизників, які мають
жна розмістити гостей за двома або більше столами, створивши додат
такий самий ранг і проживають у своїй країні. Глави дипломатичних
кову кількість почесних місць. Сучасна протокольна практика свідчить,
представництв у ранзі послів і посланників у країнах акредитації мають
що дедалі частіше на прийняттях з великою кількістю запрошених, серед
старшинство вище, ніж глави дипломатичних представництв, акредито-
яких багато високоповажних осіб, перевага надається розміщенню за
ваних в інших країнах. Офіційні особи, які мають ранг або почесний ти-
кількома круглими або овальними столами на 6 або більше персон, чим
тул, але вже не виконують функції, що відповідають їх рангу, поступа-
полегшується визначення порядку розсадки запрошених. ■
ються старшинством гостям того ж рангу, які активно працюють.
Слід пам'ятати і про те, що дружині привласнюється старшинство чо-
ловіка. Удови зберігають старшинство чоловіка. Заміжні жінки мають

136 137
статус вищий, ніж незаміжні та розлучені. Усі жінки за віковим старшинс-
твом вищі за молодих дівчат.
Чоловік жінки, яка є офіційною особою, займає місце відповідно до
рангу жінки, якщо його титул, почесне звання тощо не дають йому право
на більш почесне місце. Водночас, прийнято надавати чоловіку жінки -
посла місце за столом після дипломата, який виконує обов'язки тимча-
сового повіреного в справах у випадках її відсутності.
За певних обставин може не бути можливості надати почесному гос-
тю місце, належне йому за протоколом. Господар повинен вибачитися
одразу ж після його приходу й пояснити причину порушення протоколь-
них вимог. Якщо це подружжя, господар повинен забезпечити відповід-
ним місцем хоча б дружину, вибачившись перед чоловіком.
У дипломатичному протоколі склалася практика позначення місць за
столом кувертними (столовими) картками, якщо запрошено 8 або біль-
ше гостей. Кувертні картки являють собою невеликі білі прямокутники із
цупкого паперу (розміром з візитівку) з написаними від руки або надруко-
ваними іменами та прізвищами учасників прийому. Якщо запрошений -
висока посадова особа, на картці зазначається лише його посада. Існує
практика зазначення на кувертних картках почесних титулів запрошеної
особи, наприклад, "Й. В. пан міністр закордонних справ (назва країни)".
На кувертних картках може розміщуватись елемент державної символіки.
У аванзалі, де збираються гості й подається аперитив, на невеличко-
му столику виставляється план розсадки. Відповідно до плану кожне
місце за столом позначається кувертною карткою. Запрошені на прийом
гості знайомляться з планом, знаходять свої місця, уточнюють прізвища
сусідів по столу тощо.
пан
Мал. 1. Зразок кувертної
картки
На прийомах з великою кількістю гостей
використовують спеціальні картки зі словами "Ваше місце за столом" з
відповідним позначенням. Інколи на прийомі з присутністю дам гостю-
чоловіку може бути вручена картка, на якій надруковане прізвище жінки,
у парі з якою він повинен прослідувати у зал прийомів.
Для полегшення роботи зі складання схеми розсадки на прийомі до-
цільно скласти два списки гостей відповідно до їхнього старшинства:
138
список гостей-іноземців і список гостей-співвітчизників. Потім обидва
списки зводяться в один у порядку передбачуваної розсадки гостей від-
повідно до вищезазначених протокольних правил.
Схеми розсадки та форми столів, які використовуються при про-
веденні дипломатичних прийомів. Для прийомів з розсадкою обирають-
ся столи різної форми. При цьому треба враховувати, що мінімальний
простір для одного гостя за столом - 70 см. Комфортним для проведен-
ня неофіційного прийому вважається круглий стіл, який створює атмос-
феру неофіційності та невимушеності. За таким столом жодний із гостей
не здається головуючим і жодний не опиниться з краю, що особливо ва-
жливо, коли на прийомі присутні жінки. Для прийомів, у яких бере участь
десять осіб, потрібен круглий стіл діаметром 2,20 м; для двадцяти осіб -
діаметром 4,50 м; для тридцяти осіб - діаметром 6,50 м. Перевагою кру-
глого столу є й те, що гостям за ним зручно спілкуватись між собою, але
якщо їх не більше 12 (діаметр стола в цьому випадку має бути 2,70 м).
Зауважимо, що число 12 вважається застільним числом. За стіл не при-
йнято садити тринадцять осіб. З чотирнадцятьма запрошеними особами
є ризик, що, якщо один гість не прийде, господиня потрапить у складну
ситуацію, оскільки гостей буде тринадцять.
За овальним столом почесне місце може знаходитись у центрі або з бо-
ків. Квадратний стіл використовують, якщо число учасників прийому кратне
чотирьом. В іншому випадку гості отримають неоднаковий простір за сто-
лом, що може сприйматись ними неоднозначно. Наприклад, для двадцяти
осіб потрібен стіл зі стороною 4,20 м; для 28 осіб - зі стороною 6,30 м.
За прямокутним столом можливі дві конфігурації розміщення. При
"французькому" розміщенні почесні місця знаходяться в центрі столів,
при "англійському" - за торцями. При "французькому" розміщенні за ко-
жною довгою стороною прямокутного столу повинна розміщуватись не-
парна кількість осіб. Для 10-12 осіб потрібен стіл довжиною від 3,20 м на
1 м ширини. У першому випадку за довгими сторонами столу буде сидіти
по п'ять осіб, у другому - по п'ять осіб за довгими сторонами і по одній -
за короткими. Для двадцяти учасників прийому потрібний стіл розміром
6,50 м х 1,50 м, за торцями столу сидітиме по одній особі. Для ЗО осіб
необхідний гстіл розміром 10 м х 2,10 м, за торцями столу сидітиме по
два учасника прийому.
При "англійському" розміщенні число гостей за довгими сторонами
прямокутного столу може бути як парним, так і непарним. При цій конфі-
гурації розміщення, якщо число гостей 15 і більше, виникає два центри
розмови, тоді як при "французькому" розміщенні гості, які знаходяться в
кінці столу, ризикують залишитися поза рамками бесіди, яка відбуваєть-
ся в центральній частині столу. Використання такої схеми розсадки до-
зволить попередити ситуацію, коли запрошені вважали б за образу на-
дане їм місце в кінці столу. Британську схему розсадки прийнято викори-
139
 Р Інший варіант розміщення за прямокутним столом ("англійське" розмі -
стовувати, коли учасників прийому не більше 22 - 24 осіб. При більшій
щення) на прийомі, де присутні офіційні особи та їхні жінки/чоловіки. Госпо-
кількості запрошених буде занадто велика відстань між господарями.
дар і господиня сидять за торцями столу один напроти одного (схема 5).
Для організації офіційних дипломатичних прийомів можливе викорис-
тання довгого прямокутного столу; одного круглого, квадратного або оваль-
Ж2 44 Ж6 45 ЖЗ 4 1
ного столу; кілька круглих, квадратних або овальних столів. В останньому
випадку стіл для почесних гостей може розміщуватись у центрі або окремо
від інших столів, не виділяючись від інших столів своїми розмірами. Бувають
випадки, коли столи розставляються у вигляді літер "П", "Ш", "Т", у вигляді
гребінця, колосу тощо, що дозволяє прийняти велику кількість гостей. Ж1 43 Ж5 46 42
Схеми розміщення Ж4
Прийом, на якому присутні лише офіційні особи. Господар пропонує
почесному гостю місце за столом напроти себе. Відповідне розміщення
називають "президентським" (схема 2). Схема 5.

10 6 2 Г 4 8 12 Однак, при такому розміщенні чергування чоловік-жінка можливе ли-

**'-. >• ше тоді, коли за столом сидить 6, 10, 14, 18, 22 тощо особи. Якщо учас-
{, -.і ників прийому 8, 12, 16, 20 тощо (число, кратне чотирьом) для чергуван-
14 15
ня чоловік-жінка необхідно змістити господиню на одне місце (схема 6).
13
9 5 1 3 7 11 ЖЗ 45 Ж4 43
■ - ■ - . - - • . - ? ■ ■ ■ •- ' ■ С х е м а 2 . . .: . ..'. ■ ..... І, ; ■ . :
Ж2
Другий варіант розміщення за прямокутним столом на прийомі, на
якому присутні лише офіційні особи. Господар пропонує головному гостю 41
місце за столом справа біля себе. При такому розміщенні напроти гос-
подаря нікого немає (схема 3).
Ж1 44 Ж5 42 I-
Схема 6.

Принцип розміщення за овальним столом той же, що і за прямокут-

ним (схема 7).

Господар
Схема 3. 43
Ж4
Варіант розміщення за прямокутним столом ("французьке" розміщен-
ня) на прийомі, де присутні офіційні особи та їхні жінки/чоловіки. Госпо- 44
дар і господиня сидять у центрі столу один напроти іншого. При такому
розміщенні центр розмови - посередині столу (схема 4).
Ж5 Ж2 44 Ж6 ЖЗ

Ж1
Ж2
Схема 7.
43 Ж1

140 141
 Варіант розміщення за столом П-подібної форми на прийомі, де при- вертних картках може ставитися малопомітний знак, який дозволить
сутні офіційні особи та їхні жінки/чоловіки. Господар і господиня сидять офіціанту не переплутати, які блюда можна подавати даному гостю.
один напроти іншого (схема 8). На прийомі, який влаштовує дипломатичне представництво, варто
включити в меню національні страви, приготовлені особливим, специфі-
чним для цієї країни способом. Таким блюдом може бути десерт із фрук-
45 ЖЗ 41 Господиня 42 Ж4 46
тів, якими відома ця країна. Жестом особливої поваги до іноземної деле-
Ж5 < гації вважається включення в меню блюд, традиційних для країни гостя.
Ж6 Не буде помилкою поцікавитися, якій кухні віддає перевагу почесний
гість. Як правило, отримана відповідь - "жодних особливих побажань".
Однак, якщо в гостя є проблеми зі здоров'ям, протокольна служба пові-
44 Ж2 Господар Ж1 43 домляє про це приймаючу сторону.
47 Ж8 Ж7 48
■ ' . ■ . - • > . -

Зразок меню офіційного обіду на честь президента іноземної

Ж 10
держави, який прибув до України з офіційним візитом, від імені
411 Президента України . ■
Ж9 4 10 49

4 12

Схема 8.

Варіант розміщення за столом П-подібної форми на прийомі, де при-

сутні офіційні особи та їхні жінки/чоловіки. Господар і господиня сидять
поруч. Напроти господарів нікого не садять (схема 9).

ОБІД
43 Ж2 4 1 Господиня Господар Ж1 42 ЖЗ
ж4 РИБНИЙ^ РУЛЕТ
44 На честь ЗАЛИВНИЙ ПАШТЕТ
Його З ГУСЯЧОЇ ПЕЧІНКИ В ЯБЛУКАХ
Високоповажності ОВОЧІ
4 5 Ж 6 46 Ж5 пана (ім'я,
Ж7 4 8 Ж8 47 прізвище) БОРЩ ЧЕРВОНИЙ З "ВУШКАМИ"
Президента ТЕЛЯЧА ГРУДИНКА
Ж9
(повна назва держави) ФАРШИРОВАНА РИБНІ
4 11 та пані КРУЧЕНИКИ З НАЧИНКОЮ
4 9 Ж 10 4 10 (ім'я, прізвище
4 12 дружини президента) ТОРТ
ФРУКТИ
КАВА, ЧАЙ
Схема 9.

Складання меню і сценарію проведення прийому. При складанні ме- 18 травня 2005 року
ню необхідно враховувати смаки гостей, їхні культурні й релігійні тради- Марийський палац
ції. Треба пам'ятати, що деякі гості з релігійних мотивів або через стан М.Київ
здоров'я можуть потребувати спеціальну їжу. Наприклад, мусульмани та
особи юдейського віросповідування не їдять свинини, а також продуктів,
до складу яких входить свинина. Гостю індуїстської віри не слід пропону-
вати яловичину. Серед гостей зустрічаються вегетаріанці. Тому варто
заздалегідь з'ясувати дієтологічні обмеження гостей. На відповідних ку-
142 143
 мосферу святковості й комфорту. Інколи квіти підбирають так, щоб вони
Зразок меню обіду на честь делегації Верховної Ради України від відповідали кольору національного прапора країни високого гостя.
імені Голови Європейського Парламенту Для чіткого й організованого проведення прийому заздалегідь проду-
мується його сценарій. Передбачається місце зустрічі гостей господарями
в аванзалі. Виділяються співробітники для зустрічі гостей біля під'їзду або
у вестибюлі. Розподіляються обов'язки співробітників організації, яка вла-
* * * * * штовує прийом. Це особливо важливо для прийому типу "коктейль" або "а-
ля фуршет". Представники господарів повинні вельми коректно виявляти
* * увагу гостям (підтримувати бесіду, знайомити з присутніми, пропонувати
пригощення, наливати напої) з тим, щоб не бути занадто надокучливими.
Якщо прийом, крім безпосереднього пригощення, передбачає організацію
Обід Вина ь Меню концерту, виставки, показ кінофільму тощо, необхідно потурбуватися про
їх органічне включення в загальний сценарій заходів.
Меню, час і черговість подачі окремих блюд, графік перерв у ході об-
на честь Шардоне де Шардоне слуговування для виступів із промовами й тостами заздалегідь узгоджу-
делегації 1995 Суп Лагіп'єр ються з обслуговуючим персоналом. Для успішного проведення відпові-
Верховної Ради Шато ля Тур де Мон дального прийому й обслуговування гостей доцільно запросити кваліфі-
України 1997 кованого метрдотеля або доручити цю справу підготовленій особі.
від імені Лансон Брю Розе 2000 Паштет з печінки
пана налиму
Голови Сметана з ікрою
Європейського
Парламента Зала 8-го поверху Сідло барашка 5.4. Протокольні аспекти проведення
Будинок "Рішельє" дипломатичних прийомів
Європейського
Параламенту
Страсбург, Салат "Мімоза"
15 квітня 2004 Прихід на прийом і ухід з нього
Головна заповідь дипломата - точність. Пунктуальність - знак поваги
"7
Суфле-глясе до організаторів прийому. Дипломат своєчасно прибуває на прийом і
перебуває на ньому не довше, ніж потребують правила пристойності.
*/
з малиною Бездоганна акуратність у дотриманні часу, строга пунктуальність - осно-
вна заповідь протоколу. Запізнення більше ніж на 10 хвилин на прийом з
розсадкою, особливо для осіб молодших рангів, завжди вважалось сер-
При організації дипломатичних прийомів загальноприйняті правила по- йозним порушенням етикету.
дачі блюд та сервірування столу дотримуються неухильно (чергування Правила дипломатичного протоколу передбачають, що запрошені на
блюд, відповідність напоїв закускам тощо). Сучасна міжнародна практика прийом співробітники дипломатичних представництв, міністерства зако-
еволюціонує в бік спрощення прийомів: обмежується подача спиртних рдонних справ приходять перед прибуттям своїх керівників і йдуть з при-
напоїв, занадто дорогих блюд. Водночас спостерігається намагання орга- йому після них. Затримуватися на прийомах не рекомендується, оскільки
нізаторів прийомів надати протокольним заходам національний колорит. це обтяжливо для господарів.
Для прийомів з розсадкою друкуються меню на одинарних або по При приході і залишенні прийому не обов'язково потискати руку кож-
двійних аркушах, які розкладаються на столах. Меню для офіційних за ному з присутніх. Вітатися чи прощатися за руку треба тільки з господа-
ходів може містити елемент державної символіки, зазначення, з якого рем та господинею, а всім іншим можна лише вклонитися.
приводу або на чию честь дається прийом. . . . Однією з ознак офіційного протокольного заходу є наявність лінії
На прийомі прийнято використовувати посуд високої якост ; : криш- прийому (зустрічі). На офіційних сніданках, обідах, прийомах без розсад-
таль, порцеляну, срібло. Живі квіти на столах і у вітальні створюють ат- 145
144
ки аранжується лінія прийому (зустрічі) гостей, що надає присутнім мож-
ливість привітати господаря, господиню, почесних гостей. Для офіційних
заходів правильними є два варіанти аранжування лінії зустрічі:
• господар, почесний гість, господиня, дружина почесного гостя;
• господар, почесний гість, дружина почесного гостя, господиня.
Коли почесним гостем є глава держави, господар і господиня посту-
паються своїм місцем і лінія зустрічі виглядає таким чином: глава дер-
жави, дружина глави держави, господар, господиня.
Якщо офіційний прийом улаштовується дипломатичним представни-
цтвом, наприклад, з нагоди національного свята акредитуючої держави,
то запрошених зустрічають посол і старші члени дипломатичного персо-
налу (радник, військовий і торговий аташе) з дружинами. Якщо в офіцій-
ному прийомі беруть участь лише чоловіки, то запрошених може вітати
глава представництва й один співробітник.
Перед лінією зустрічі, як правило, знаходиться помічник, який називає
кожного прибулого гостя. Гості не вітаються за руку з помічником або офі-
ційною особою, яка стоїть перед лінією прийому і називає офіційні титули
та імена гостей. Помічник представляє гостя господарю, який у свою чергу
представляє його почесному гостю. Гість, який проходить лінію зустрічі,
тисне руку й вітає кожного, хто знаходиться в цій лінії. Лінія зустрічі - це
місце для розмови , навіть короткої, з господарем та почесним гостем.
Доречно покласти килимову доріжку від входу до приміщення, де
знаходиться лінія прийому, до її закінчення, якщо підлога зроблена з
мармуру або полірованого дерева.
На офіційних дипломатичних прийомах першою проходить лінію зу-
стрічі особа, яка обіймає офіційну посаду, незалежно від статі, а вже
потім - її дружина/чоловік.
Якщо в прийомі бере участь велика кількість гостей, то господарі ві-
тають прибулих, залишаючись в лінії прийому близько півгодини, а потім
переходять до гостей. їх заступає один із старших дипломатів, який по-
винен вчасно помітити поважного гостя , який прибув із запізненням, щоб
провести його до господарів, а потім повернутися до лінії прийому. Коли
число гостей, які йдуть із прийому, помітно збільшується, господар і гос-
подиня повертаються до лінії прийому, де вони прощаються із гостями.
Особливості проведення прийомів з розсадкою гостей
Пунктуальність особливо важлива при проведенні прийомів з розсад-
кою, на які гості з'їжджаються протягом 10 хвилин. Якщо ж обставини
примусили гостя трохи затриматись і він приїздить, коли прийом уже по-
чався, йому слід підійти до господині та господаря, викласти без деталей
причину свого спізнення, привітати їх, вклонитися присутнім і зайняти
відведене йому місце.
При проведенні прийомів з розсадкою гості зазвичай збираються в
аванзалі, де їм може бути запропонований аперитив. Гості за аперити-
146
вом вітаються, знайомляться, знаходять у схемі свої місця за банкетним
столом, палять, якщо в аванзалі стоять попільнички.
Поява господаря з почесним гостем у залі означає офіційний початок
прийому. Ним може бути глава закордонної делегації або високопосадо-
ва особа своєї країни. Запрошують за стіл зазвичай не пізніше, ніж через
30 хвилин після призначеного часу, навіть якщо не всі ще зібрались.
Коли гості зібрались і господині повідомили, що обід готовий, вона
запрошує гостей до їдальні. На урочистому прийомі з запрошенням дру-
жин/чоловіків господар пропонує руку першій дамі і першим проходить
до зали. Почесний гість пропонує руку господині, і вони входять останні-
ми. Чоловіки повинні провести дам, які будуть сидіти справа від них, на
їхні місця. При цьому вони завжди повинні їм пропонувати праву руку.
Гості займають місця після того, як сідає господиня. На неофіційному
прийомі господиня супроводжує жінок у столову, а господар - чоловіків.
Після того, як гості сіли за стіл, їх не можна представляти один одному.
Знак до початку трапези подає господиня. Після того, як вона впев-
ниться, що всім гостям вже подано перше блюдо й налите вино, госпо-
диня, звертаючись до почесного гостя, бажає йому смачного. Гості слі-
дують її прикладу.
Чоловіки повинні в однаковій мірі протягом усієї трапези вести розмо-
ву з жінками, які сидять з обох сторін від них. Дама, яка сидить поряд із
чоловіком, і особливо з правого боку, має право на увагу незалежно від
того, представлений він їй, чи ні.
Господар чи господиня ніколи не доїдають свою страву першими, очі-
куючи, поки закінчать їсти гості. Це особливо важливо, коли подана остан-
ня страва. У кінці трапези, коли всі гості завершили прийом їжі, господиня
обмінюється поглядами з дружиною головного гостя, і коли та дає їй зро-
зуміти, що час вставати з-за столу, господиня встає зі свого місця, тим
самим подаючи сигнал про закінчення трапези всім гостям. Під час трапе-
зи палити небажано, так як це може викликати незадоволення інших гос-
тей. Відсутність попільниць є натяком на те, що в будинку не палять.
Якщо на прийомі присутній посол та інші співробітники посольства,
останні не мають права залишати прийом до того, як піде керівник місії.
Послів та інших високопосадових гостей слід проводити до автомобілів.
Після закінчення прийому головний гість у супроводі господаря першим
залишає прийом.
У деяких країнах прийнято через два-три дні після прийому направи-
ти листівку або лист із висловленням подяки за виявлену гостинність.
Після званого обіду можна надіслати господині букет квітів.
Приклад листа з подякою.
147
 Шановна пані...,
Пишемо Вам, щоб висловити свою подяку за ту гостинність,
яку Ви нам вчора виявили.
Обід був чудовий, і ми дуже вдячні Вам за люб'язне запрошення.
З повагою
Підпис
Тости
На сніданках, обідах та інших офіційних дипломатичних прийомах
може відбуватися обмін тостами (промовами). Якщо планується виголо-
шення тосту (промови), господар надсилає гостю копію свого тосту (про-
мови) заздалегідь. Під час важливих політичних зустрічей текст відповіді
також надсилається заздалегідь. Текст тосту (промови) високого гостя
перекладається мовою країни господаря, а тосту (промови) у відповідь -
мовою країни гостя. Переклади промов розкладаються на столах.
Як правило, протокольний тост включає такі елементи: вітання почесного
гостя; загальні положення щодо причини зустрічі; загальноприйняту
форму побажання главі держави та почесним гостям; побажання процві-
тання їхній країні та щастя народу. Тост у відповідь має в свою чергу
включати: подяку за виявлену гостинність; підкреслення зацікавленості в
зустрічі та запевнення у взаємності дружніх почуттів; добрі побажання
главі держави, почесним гостям, побажання процвітання народу та країні.
Форма і обсяг тосту значною мірою залежать від традицій країни, яку
представляє інша сторона. Доцільно будувати його, наприклад, за прин-
ципом притчі або розпочинати з посилання на народну творчість, загаль-
новідомий художній твір, Біблію тощо. За будь-яких цитувань слід посила-
тися на першоджерело. Між використаною притчею або легендою і поточ-
ним станом міждержавних стосунків проводиться паралель. У неформалі-
зованому вигляді дається оцінка відносин, значення даного візиту та його
наслідків. Тривалість тосту не повинна перевищувати 5-7 хвилин. На час
виголошення промов до залу можуть запрошуватися представники ЗМІ.
У тих випадках, коли на прийомі присутні гості, які представляють кі-
лька країн, господар пропонує колективний тост на честь представників
різних держав, називаючи їх у порядку протокольного старшинства. На
такий тост відповідь від імені усіх зарубіжних гостей проголошує гість,
який має найвищий ранг.
Як правило, тост проголошується наприкінці прийому, після десерту.
Дипломатична практика України, Росії, деяких інших країн передбачає
виголошення тостів на початку прийому (через 15-20 хв. після розміщен-
ня за столами). Перед виголошенням тосту подається шампанське. Під
час офіційних сніданків, ленчів вино, яке подається протягом прийому,
використовують і для тосту.
148
Якщо гість протягом прийому не пив жодних алкогольних напоїв,
однак, перед тостом слід наповнити келих і після виголошення тосту
трішки відпити.
На дипломатичному прийомі не обов'язково очікувати на загальний
тост. Господар перед початком трапези може коротко привітати гостей,
піднімаючи келих і бажаючи смачного.
На початку обіду доречно звернутись до своєї сусідки справа й випи
ти за її здоров'я. Це зовсім не обов'язково робити до того, як вона почне
смакувати перше блюдо. Взявши чарку й піднявши її на рівень підборід
дя, слід спіймати погляд своєї сусідки, злегка вклонитися їй і відпити ков-
ток-другий вина. Потім треба знову зробити легкий уклін головою, супро
воджуючи його ввічливою посмішкою. І лише після цього поставити чар
ку на місце й продовжити трапезу. Жодні тости, у нашому розумінні, ви
голошувати не слід, достатньо промовити "За Вас!". Не треба очікувати
тосту у відповідь з боку сусідки. Жінки пропонують випити лише жінкам.
Виняток становить господиня прийому: вона може запропонувати випити
будь-якому гостю, який сидить за столом. л
Особливості проведення прийомів без розсадки
Прийом типу "а-ля фуршет" проходить стоячи. У середині приміщен-
ня або вздовж стін накривають столи білою скатертиною, яка не дохо-
дить до підлоги на 5-15 сантиметрів. На столах розставляють посуд:
стопки тарілок та прибори (ножі - з правої сторони від тарілок; виделки,
покладені на ребро, - з лівої). Справа від посуду у вигляді конусу роз-
ставляють пляшки, за ними - келихи, починаючи від найвищих і завер-
шуючи найнижчими (для міцних напоїв). На стіл ставлять також тарілки з
закусками, гарячими стравами. Можливий і інший варіант обслуговуван-
ня гостей. На окремих столах може розставлятися пригощення, на іншо-
му - посуд і прибори, а офіціанти подають напої "у рознос", пропонуючи
присутнім келихи з напоями.
На фуршеті гість, привітавшись з господарями й знайомими, підхо-
дить до столу, бере паперову серветку, тарілку й виделку, йде до того
краю столу, де розміщена закуска, і приборами, які знаходяться в блю-
дах із закускою, наповнює свою тарілку. їжі потрібно накладати не дуже
багато, щоб на тарілці лишалось місце для чарки, та щоб тарілка не ви-
глядала неохайно. Приправу треба класти справа на тарілку, відходи й
кісточки від маслин, риби, м'яса за допомогою виделки слід обережно
класти у верхню ліву частину тарілки. Не треба їсти біля столу, щоб інші
могли підійти до нього. Варто також почекати, доки їжу візьме жінка або
особа, старша за рангом або за віком.
їсти треба не поспішаючи. Зустрівши когось із знайомих, можна виго-
лосити кулуарний тост, що прийнято, наприклад, в Україні та Росії. Якщо
149
 вино випите, чарку можна поставити на свою тарілку, яка залишається у
лівій руці, правою беруть виделку й приступають до їжі. Йдучи по залу
назустріч приятелю або колезі, потрібно взяти чарку в праву руку, у лівій
лишається тарілка з виделкою та їжею. Наближаючись до знайомого,
чарку ставлять знову на тарілку, щоб звільнити для вітання праву руку'
Ходити по залу з чаркою, яка стоїть на тарілці, не можна.
Якщо на фуршеті подають гарячі блюда, то тарілку із залишками їжі,
чаркою і виделкою гість ставить у спеціальне місце, де складається
увесь брудний посуд (на піднос, стіл або спеціальний візок, який виво-
зить офіціант). Поставивши використаний посуд, кожний бере чисту та-
рілку, виделку й ніж, а потім підходить до поданої гарячої страви й напо-
внює свою тарілку приборами, які тут знаходяться. Великий шматок (на-
приклад, біфштекс) можна одразу розрізати на дрібні шматки. Викорис-
таний ніж кладуть до брудного посуду у визначеному місці. Далі з таріл-
кою в лівій руці гість підходить до столу, наливає собі в чисту чарку вже
інший напій (до м'яса - червоне вино або більш міцний напій, до риби -
біле). Знову ставить чарку на тарілку, звільняючи таким чином праву ру-
ку. Правою рукою він бере виделку, їсть, п'є напої.
Можливий інший варіант поведінки на фуршеті. Спочатку можна взя-
ти лише закуски, а поївши і залишивши використаний посуд у спеціаль-
ному місці, налити собі напій. Через деякий час, переміщуючись по залу,
можна знову поїсти. • ■ ' ■ • • > ■
Одяг для дипломатичних прийомів
У міжнародній практиці зберігається традиція неухильного дотримання
правил вибору одягу при відвідуванні офіційних прийомів. У наш час ці
правила такі ж суворі, як і в минулому. Найбільш регламентованим зали-
шається одяг для чоловіків. Згідно із нормами дипломатичного етикету
чоловіку для участі в офіційних заходах рекомендується мати в своєму
гардеробі класичний костюм, смокінг і фрак. Військові повинні брати
участь в офіційних прийомах у парадній формі з орденськими колодками.
Вимоги до костюму прості: гарний крій, якісна тканина, спокійні кольо-
ри. Офіційний костюм може бути лише однокольоровим. Пізньої осені,
взимку, ранньою весною, у вечірній час перевага надається темному
костюму, у денний час і влітку - світлому. На прийоми, які влаштовуються
з нагоди національного свята, на честь або від імені глави держави,
глави уряду, міністра закордонних справ, а також на прийоми, які почи-
наються від 19.00 і пізніше, надягають лише темні костюми: темно-
сірого, темно-синього, чорного кольорів. Чорний костюм призначений
для найурочистіших випадків. Костюм може мати ледь помітну смужку,
бути двобортним, що є лише питанням смаку.
150
Відповідно підбираються й інші компоненти - сорочка, краватка, че-
ревики, аксесуари. На вечірні прийоми чоловікам рекомендується надя-
гати однотонну білу сорочку лише із довгими рукавами. Манжети сороч-
ки виглядають з-під піджака на 1-1,5 см. При виборі краватки основна
увага приділяється якості. Краватка підбирається в тон костюму, що
означає не однокольоровість, а гармонійне співвідношення кольорів.
Різниця між діловим одягом і одягом для коктейлів і фуршетів виявля-
ється переважно саме в аксесуарах. Чоловіки міняють краватки стрима-
них кольорів на більш яскраві, з крупним малюнком. Завжди нарядну
фактуру мають жакардові краватки. Краватка доповнюється хустинкою в
нагрудній кишені піджака. Краватка та хустинка повинні доповнювати
одна одну, не маючи при цьому ідентичного малюнка. На офіційні заходи
рекомендується надягати чорні класичні напівчеревики. Колір шкарпеток
повинен відповідати костюму або бути темнішим, створюючи м'який пе-
рехід до кольору взуття. Важливою деталлю є довжина шкарпеток. Вони
повинні бути довгими - до гомілки, щоб чоловік міг сидіти, закинувши
ногу за ногу, не відчуваючи незручності за свій вигляд.
Згідно з протоколом стандартні вимоги до форми одягу на прийомах
зазначаються в запрошеннях. Якщо в запрошенні є примітка "ЬІаск Не"
("чорна краватка"), то це означає, що чоловік повинен обов'язково з'явити-
ся в смокінгу. Серед протокольних казусів відомий випадок, коли молодий
протоколіст в одній із радянських закордонних установ, отримавши за-
прошення із відповідним зазначенням, відправив посла на важливий уря-
довий прийом у чорній краватці, яка одягається лише на траурні заходи.
Присутні на обіді дипломати перешіптувались між собою, ставлячи рито-
ричне запитання: "Кого з нас приїхав ховати радянський посол?"66.
Смокінг призначений для урочистих прийомів і достатньо поширений в
українській протокольній практиці. Смокінг з'явився у Великобританії, де
чоловіки під час прийомів традиційно палили сигари. Попіл сигар, потрап-
ляючи на лацкани піджака, залишав помітні сліди. Щоб уникнути цього і був
винайдений спеціальний "піджак для паління", лацкани якого покривались
шовковою або напівшовковою тканиною. Класичний смокінг завжди чорного
кольору. Це відкритий на грудях піджак з довгими, обшитими шовком лац-
канами й коміром. Смокінг може бути одно- й двобортним на двох, чотирьох
або шести ґудзиках. Комір може бути класичний або шалькою. До смокінгу
необхідні краватка-метелик чорного кольору, спеціальна біла сорочка, ши-
рокий пояс-кушак або чорний жилет, відповідні аксесуари (запонки, хустинка
в нагрудній кишені, годинник класичного дизайну). До смокінгу одягають
прямі чорні брюки з атласними лампасами-галунами (в останній час лампа-
си зустрічаються все рідше), чорні туфлі, бажано на шнурівці.
' Лядов П.Ф. История российского протокола. - М., 2004. - С. 135.
151

■■■1
Мал. 2. Фрак Мал. 3. Смокінг
У деяких країнах (Швеція, Франція, Великобританія) традиційним одя-
гом для офіційних вечірніх прийомів є фрак або "повне вечірнє вбрання".
Інколи його надягають для участі в особливо урочистих офіційних захо-
дах, які проводяться в закритих приміщеннях у денний час (наприклад,
при врученні вірчих грамот). Коли фрак обов'язковий, в офіційному за-
прошенні зазначається \ УПІІЄ Не" (буквально - "біла краватка"). "Повне
вечірнє вбрання" включає чорний фрак з довгими фалдами, білу пікейну
жилетку, фрачну білу сорочку з одним ґудзиком, вузькі чорні брюки з шо-
вковими галунами, чорні лаковані черевики. При собі треба мати білі
рукавички. До класичного фраку необхідна біла краватка-метелик, зав'я-
зана від руки (чорна краватка-метелик використовується у поєднанні з
фраком лише офіціантами й музикантами оркестрів). На фрачній жилетці
- три ґудзики, які повинні бути завжди застібнутими. У нагрудній кишені -
біла хустинка, але лише в тому випадку, коли на грудях не прикріплені
ордени. З фраком не носять ручні годинники, а лише кишенькові на
ланцюжку. Носіння вечірнього одягу потребує серйозної підготовки та
певних навичок. Для того, щоб почувати себе у такому одязі комфортно,
варто придбати його заздалегідь і спробувати кілька разів одягнути.
152
Одяг жінки для офіційних заходів завжди був менш регламентованим.
На противагу стандартизованим чоловічим костюмам жіночі плаття вно-
сять пожвавлення в атмосферу формальних зібрань, підкреслюють ін-
дивідуальність кожної дами. Однак, добираючи вечірній одяг, важливо
дотримуватись деяких принципів. У першу чергу, треба враховувати, що
основа жіночого офіційного одягу - класичні силует і кольорова гама.
На денних заходах прийнятні плаття звичайної довжини, плаття-
костюми або класичні жіночі костюми. Загальна кольорова гама одягу
повинна бути помірно-спокійною, а плаття або спідниця - розумної дов-
жини. На прийоми, які починаються до 19.00, може одягатися невеликий
капелюшок, який під час прийому не знімається.
На вечірні заходи прийнято надягати ошатне вечірнє плаття, довге
або середньої довжини. Довжина жіночого вбрання інколи вказується в
запрошенні, хоча згідно з протокольними нормами форма жіночого одягу
на прийомах окремо може і не зазначатися. Якщо в запрошенні містить-
ся примітка "ЬІаск ііе", це означає, що жінка повинна одягнути на прийом
коктейльне плаття. Як правило, такий дрес-код мають урочисті офіційні
заходи, які починаються до сьомої години вечора. Різниця між коктейль-
ним і вечірнім платтям полягає в довжині і в мірі декольтованості. Опти-
мальна довжина коктейльного плаття - до коліна або до середини литки.
Така традиція склалася ще із 20-х рр. минулого століття - часу пануван-
ня в Америці сухого закону й підпільних вечірок. Щоб не привертати ува-
гу поліції й не замерзнути по дорозі, дама могла на плаття накинути па-
льто. Коктейльні плаття виконуються з нарядної тканини - атласу, окса-
миту, тафти, мережива або шовку. Зазвичай у коктейльного плаття не-
має рукавів і коміру. Підбираючи коктейльне плаття, слід пам'ятати, що
чим коротше плаття, тим більш закритим має бути його верх.
Примітка "шіїііе ііе" передбачає для жінки довге вечірнє плаття. Воно
може бути будь-якого класичного кольору, але при цьому повинно поєд-
нуватись з кольором костюма супутника дами. Акторка може дозволити
собі глибоке декольте, високий розріз на платті. Дружина президента
або прем'єр-міністра ніколи не з'явиться в такому одязі на прийом. До
вечірнього плаття можна надягнути шовкові або мереживні рукавички,
при цьому чим коротший рукав, тим довшими повинні бути рукавички.
Рукавички знімають перед застіллям. Відкритий ліф вечірнього плаття
може прикриватись палантином із дорогого хутра.
Вечірнім дамським взуттям повинні бути лише класичні туфлі на ви
соких підборах з цупких шовків, парчі й кольорової шкіри. Літні жінки мо
жуть носити туфлі й на низьких підборах. Колір і фактура дамської сумо
чки повинні відповідати загальному зовнішньому виглядові. Вони повинні
бути невеликого розміру із атласу, парчі, бісеру. Капелюх до вечірнього
плаття не одягають. На дипломатичні прийоми не рекомендується надя
гати багато ювелірних виробів. З довгим вечірнім платтям не рекоменду
ється носити годинник- коли йде свято, час зупиняється. ' ; !
153
 5.5. Деякі правила застільного етикету
ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І манери гостя, його вміння правильно поводитися
за столом під час сніданку, обіду, вечері, а також інших видів прийомів -
один з важливих елементів дипломатичного етикету.
Під час їжі треба триматися по можливості прямо, невимушено не
нахиляючись над тарілкою. Не можна сидіти занадто близько до столу
чи занадто далеко від нього. Лікті не можна розставляти, ставити на стіл
Щоб забезпечити комфортне перебування гостей за столом необхід-
но знати основні правила сервірування столу та порядку використання
столових приборів і посуду.
= оЈ*Ј>
8 9
10 11
3 4 5 серветку слід покласти на стіл не складаючи.
>ч Мал. 4. Приклад сервірування столу для однієї персони
Перед кожним запрошеним ставиться мілка столова тарілка яка ви-
конує функцію підтарільника (7). На ній може вже стояти маленька таріл-
ка із закускою (6). Можлива й пізніша подача закуски. Зліва від підтаріль-
ника ставиться хлібна тарілка (1), на яку кладуть серветку (2), інколи -
ніж для масла. На підтарільнику або на хлібній тарілочці розміщується
оригінально складена полотняна серветка (2). Столові прибори розмі-
щуються залежно від меню. Для обіду праворуч від мілкої столової тарі-
лки кладеться великий столовий ніж (8), ще правіше - рибний ніж (9),
далі велика столова ложка (10), останнім - закусочний ніж (11). Усі ножі
кладуться лезом до тарілки. Зліва від мілкої столової тарілки повинна
лежати велика виделка для других страв (5), ще лівіше - рибна виделка
(4), за нею - закусочна (3). Всі виделки повинні лежати зубцями догори.
184
Якщо перша страва подаватиметься не в глибокій тарілці, а в чашці, то
кладеться не велика, а середня ложка. Десертний набір - маленькі лож-
ка, виделка і ніж можуть ставитися за мілкою столовою тарілкою пара-
лельно краю стола. Ближче всіх до тарілки лежить ніж (ручкою право-
руч), далі - виделка (13) (ручкою ліворуч), ще далі - ложка (12) (ручкою
праворуч). Ніколи не треба класти одночасно більше трьох пар ножів і
виделок. У разі необхідності при подачі блюда, яке вимагає ще одного
прибору, додатково подаються необхідні предмети сервіровки.
Поряд зі столовими приборами кладуть меню. Якщо прийом дається
на честь іноземного гостя, то перед кожним учасником можуть лежати
переклади текстів вітального тосту господаря і тосту у відповідь головно-
го гостя. У випадку виголошення обох тостів мовою, зрозумілою для всіх
присутніх, переклад, звичайно, не робиться.
Справа, навскіс від столової тарілки, ставлять сосуди для напоїв (злі-
ва направо): фужер (стакан) для води (18), келих для шампанського (17),
келих для червоного вина (16), келих для білого вина (15). Таке розмі-
щення сосудів пояснюється тим, що їх наливають з правої сторони. Інко-
ли ряд келихів завершує коньячна чарка, яка ставиться у випадку, якщо
гостям після сніданку (обіду) подають каву за столом і у вітальню вони
не переходять. На прийомах на стіл можуть також ставити маленькі чар-
ки для міцних алкогольних напоїв (14). Сосуди для напоїв прийнято роз-
міщувати у два ряди, але не більше, ніж по три предмети в кожному.
Серветку беруть лише тоді, коли господиня візьме свою. II слід роз-
горнути та покласти на коліна. Серветку не заправляють за комір та не
розкладають на грудях. Нею користуються, щоб витерти губи перед і
після вживання напоїв. Якщо в людини виникає необхідність тимчасово
вийти з-за столу, серветку залишають на стільці. Після завершення їжі
Починати користуватися столовими приборами потрібно з крайніх. Усі
прибори, що лежать праворуч від тарілки, беруть і тримають під час їжі
правою рукою, а всі розташовані зліва - лівою. Для десертних приборів
орієнтиром служать їхні ручки. Прибори, які лежать ручкою вправо, бе-
руть правою рукою, розміщені ручкою вліво - лівою. Коли треба взяти
хліб, келих або чарку, виделку й ніж кладуть на тарілку "будиночком" або
"хрест-навхрест": ніж - лезом ліворуч, згори - виделку випуклою части-
ною догори. Місце схрещення повинно припадати на зубці виделки й
третину ножа. Коли прийом їжі завершений, треба покласти прибори па-
ралельно: виделку зубцями догори, ніж - лезом до неї. Паралельно по-
кладені прибори - знак офіціанту, що з їжею завершено. Тоді він зможе
забрати використану тарілку. Столову ложку завжди залишають у таріл-
ці. Не можна спрямовувати столовий прибор (особливо ніж ) на співроз-
мовника. У багатьох країнах, наприклад Азії, такий жест є виразом непо-
ваги до іншої особи.
155

Мал. 5.
їжа закінчена
Мал. 6.
Пауза під час їжі
На офіційних прийомах типу "сніданок", "обід", "вечеря" усі блюда по-
дають офіціанти. Вони також наливають вина у певній послідовності за-
лежно від блюд, які подаються. Обслуговування починається з гостя, який
сидить праворуч від господаря. Якщо офіціантів двоє або більше, то об-
слуговування починається одразу з обох кінців столу. Офіціант з правої
сторони наливає напої, подає і прибирає тарілки. З лівої сторони офіціант
подає хліб, а також гарячі блюда з підносу. Офіціант або сам кладе на
тарілку шматок, наприклад м'ясо і гарнір, або пропонує це зробити гостю.
В останньому випадку страву беруть роздавальною ложкою, яка знахо-
диться в лівій руці, притримуючи виделкою, яку тримають правою рукою.
Власні столові прибори з цією метою використовувати не можна.
У випадку, коли запропоноване блюдо не підходить гостю з будь-яких
причин (медичних або релігійних), його треба або не їсти зовсім, або з'їсти
лише ту його частину, яку можна. Через деякий час за допомогою столових
приборів треба дати відповідний знак офіціанту, не пояснюючи причину.
Будь-яке гаряче блюдо, крім рідкого, їдять за допомогою виделки й ножа.
Ніж не подають до омлетів, сирників, пельменів, вареників, макаронів. Для
риби існує спеціальний ніж, але її, як правило, не ріжуть, а розчленовують.
Ножем ріжуть лише жорстку рибу, наприклад балик або вугря.
Хліб беруть не виделкою, а рукою. Брати рукою зі спільного блюда
можна також фрукти (ненарізані), печиво, пиріжки, грудковий цукор. Не
слід відкушувати від цілого шматка хліба, його потрібно відламувати лі
вою рукою маленькими шматочками. Так же слід чинити, якщо намазу
ють хліб маслом, паштетом, кладуть на нього ікру, тобто потрібно нама
зувати не цілий шматок хліба, а відламаний. . .., .
Ніколи не можна підносити ніж до рота. Брати на виделку потрібно
стільки, скільки на ній може вільно поміститися. Якщо під час їжі падає
виделка або ніж, треба попросити інший прибор, не надаючи значення
тому, що трапилось. Узагалі краще робити помилки, ніж намагатися їх
виправити, привертаючи увагу оточуючих.
Не можна класти їжу на тарілку безладно. Посередині, ближче до
правої частини тарілки, кладуть м'ясо або рибу, трохи нижче - гарнір,
справа - приправу, зліва - місце для відходів. Не можна випльовувати
кістки та інше на тарілку, кістку слід дістати із рота на виделку, притуле
ну до рота, а потім покласти її на тарілку. Фруктові кісточки треба діста
вати із рота непомітно на ложку. ■ . >- -.А'- * .>О^."■■•
Не повертайтеся спиною до іншого, якщо маєте намір поговорити з сусі-
дом. Не розмовляйте з іншим через сусіда. Не робіть ніяких зауважень що-
до страв, які подаються. Не критикуйте те, що подається до столу. Не кори-
стуйтеся за столом зубочисткою, якщо в цьому немає потреби. У крайньому
випадку зробіть це непомітно. Не залишайте чайну ложку в склянці чи чаш-
ці. Після того, як чай чи кава розмішані, покладіть її на блюдце.
існують загальні правила подачі та прийому напоїв. Прийоми почина-
ються з аперитиву. Аперитив у перекладі з французької - це слабкий горі-
лчаний напій, який викликає апетит. У більш широкому сенсі це своєрідна
частина прийому перед офіційним запрошенням до столу. Він дає можли-
вість почекати на гостей, які затримались, а тим, хто зібрався, - провести
час у невимушеній бесіді. На аперитив подають або прохолодні напої, або
сухе вино міцністю до 16 градусів. Можна подати міцні напої, але вони
повинні бути розбавленими: віскі - содовою, джин - тоніком, мартіні - со-
ком та льодом у пропорції 1:3. У якості аперитиву придатні будь-які вина,
крім рожевих і червоних. Особливо пасують вермут, мадера, херес.
Напої подають до столу залежно від замовлених блюд. До закусок
подається горілка (охолоджена), до супу - херес (подавати необов'язко-
во), до гарячих рибних страв - біле сухе вино (охолоджене), до гарячих
м'ясних блюд, сиру - червоне сухе вино (кімнатної температури). Десер-
тні вина подають лише до десерту. Шампанське, як прийнято на Заході,
подають перед десертом (або починають урочистості лише в Новий рік,
на весіллі або урочистому ювілеї). Коньяк, лікер, ром подають частіше
до морозива, чаю, кави, фруктів. Ці напої не закушують солоним і перед
подачею до столу не охолоджують. Охолодженими п'ють горілку, на-
стойки, шампанське, біле вино.
Для різних напоїв використовують різні чарки. Чим міцніший напій,
тим менша чарка. Виключення складають лікери, які подають у спеціа-
льних маленьких лікерних чарках. Для шампанського подають келихи на
високих ніжках, фужери, плоскі шампанки на високій ніжці. Біле вино слід
подавати в таких же сосудах. Для сухого червоного вина рекомендують-
ся чарки на коротших ніжках. Для коньяку - чарки конусоподібної форми,
розширені донизу, на маленькій ніжці. Горілку подають у маленьких чар-
ках, інколи у стопках.
Невеликі чарки тримають за ніжку, стакани - ближче до денця. Більші
келихи слід брати за основу чаші трьома пальцями: великим, середнім і
вказівним. Якщо в келиху - охолоджене біле вино або охолоджене шам-
панське, його тримають за ніжку. Чарку з коньяком, щоб зігріти напій і
157

186
 зробити його більш ароматним, треба розмістити між середнім і безімен-
ним пальцями руки.
Як вина, так і міцні напої (ром, лікер, коньяк) п'ють повільно, малень-
кими ковтками, смакуючи. Келихи наповнюють вином наполовину, а то й
менше, спеціальні коньячні чарки, зі звуженим верхом - на чверть, чарки
з горілкою - не більше, ніж на три чверті, віскі наливають у спеціальні
масивні стакани з товстим дном максимум на третину.
Якщо існує необхідність відмовитись від міцного напою, це треба
зробити тактовно, не привертаючи до себе увагу. При подачі напою
слід, нічого не говорячи, простягнути руку над келихом або просто ска-
зати обслуговуючому "Вина не треба, дякую Вам". Якщо напій був уже
налитий у ваш келих, його просто не потрібно торкати: ви зовсім не
зобов'язані його пити.
Подумайте і дайте відповідь, виконайте завданая
1. Скласти текст запрошення на дипломатичний прийом з
нагоди
національного свята від імені посла іноземної країни в країні перебування.
2. Перерахувати правила носіння фраку, смокінгу.
3. Прокласифікувати дипломатичні прийоми за всіма можливими
класифікаційними сторонами.
4. Перелічити основні особливості дипломатичного прийому типу
"Аляфуршет".
5. Назвати складові підготовки дипломатичних прийомів.
6. Назвати основні правила розсаджування за столом під час дип
ломатичних прийомів. " • '"
7. Накреслити можливі схеми розподілу місць за прямокутним
столом під час офіційного/неофіційного прийому.
8. Скласти текст запрошення на дипломатичний прийом без роз-
садки відповідно до норм дипломатичного протоколу.
9. Яким чином визначається індивідуальне старшинство дипло
матів під час дипломатичних прийомів?
10. Скласти текст запрошення на дипломатичний прийом на
честь глави іноземної держави від імені президента країни, що запро
сила високого гостя.
11. Назвати протокольні особливості проведення дипломатичного
прийому типу "обід".
12. Скласти позитивну/негативну відповідь на запрошення на дип
ломатичний прийом з нагоди національного свята в країні перебування
від імені посла, акредитованого в цій країні.
158
ВІЗИТИ ВИЩИХ ДЕРЖАВНИХ ДІЯЧІВ
:
ТА ЇХ ПРОТОКОЛЬНО- -* -
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
6.1. Місце і значення візитів на високому
■ .. ■ »-
та найвищому рівнях
у міжнародних відносинах
Закордонні контакти вищих державних діячів є однією зі складових
частин дипломатичної практики суверенних держав. Візити на високому
та найвищому рівнях - одна з основних форм дво- та багатосторонніх
міжнародних відносин. Візити сприяють розвиткові міжнародних зв'язків,
швидкому й авторитетному вирішенню гострих та складних питань між-
народного життя. Водночас вони є засобом реалізації багатьох інших
форм дипломатичної діяльності - участі в міжнародних конгресах, кон-
ференціях, нарадах; у роботі міжнародних організацій тощо. Візити на
високому та найвищому рівнях віддзеркалюють стан політичних, еконо-
мічних та інших взаємовідносин держав-учасниць зустрічі.
Візити керівників держав за кордон до II світової війни мали місце,
але вони були рідкими й несистематичними і за своєю суттю являли ско-
ріше протокольний захід. Такі візити не завжди закінчувались підписан-
ням заключних документів. Активно зустрічі керівників країн на вищому
рівні почали проводитися в роки II світової війни. Наприклад, це відомі
Тегеранська, Ялтинська, Потсдамська конференції.
Однією з основних форм дипломатичної діяльності візити на високому
та найвищому рівнях стають у 50-ті і подальші роки, коли, наприклад,
СРСР відвідувало до 100 іноземних делегацій та окремих керівних осіб на
рік. Однак, у СРСР до 60-х рр. не було офіційної регламентації протоколь-
159
 ної практики організації таких візитів. Правила прийому високих гостей
визначались кожного разу рішенням вищих партійних органів. Організа-
ційно-протокольна практика проведення візитів поступово складалась на
основі прецеденту з урахуванням міжнародних протокольних норм67.
У кінці 50-х - першій половині 60-х рр. у Радянському Союзі спостері-
галось намагання посилити церемоніальну сторону візитів, надати прото-
кольним заходом більш урочистого, навіть помпезного характеру. З особ-
ливою урочистістю проводились візити лідерів держав-союзників за Вар-
шавським договором. Самі візити мали тривалий характер (від двох до
чотирьох тижнів). Програма візитів включала такі заходи, як зустріч в аеро-
порту або на вокзалі в Москві з участю представників трудящих, вивішу-
вання портретів державних діячів, вітальних транспарантів, промови при
зустрічах і проводах, тривалі поїздки по країні з організацією в кожному
пункті перебування протокольних заходів, багатотисячні мітинги в Палаці
спорту, стадіоні в Лужниках або навіть на Червоній площі. На підступах до
столиці літак гостя зустрічав і супроводжував до аеродрому ескорт реак-
тивних літаків, під час церемонії зустрічі виконувався Салют націй.
У 50-60-ті рр. вельми пишно проводилась і церемонія виїзду за кор-
дон вищих радянських керівників. У проводах і зустрічі брало участь все
партійне керівництво країни, союзні міністри, маршали, керівники
центральних установ. На проводи М.Хрущова, який виїздив за кордон, за
спеціальною рознарядкою залучалось до 2000 трудящих, запрошува-
лись глави іноземних дипломатичних представництв, були присутні всі
члени уряду, політбюро.
З другої половини 60-х років спостерігається певне спрощення норм
дипломатичного протоколу з метою зробити їх більш раціональними. У
цей період у багатьох країнах відмовились від найбільш помпезних еле-
ментів при організації візитів: ескортів військових літаків, артилерійського
салюту, запрошення дипломатичного корпусу на церемонію зустрічі та
проводів високого гостя, обміну промовами при зустрічі, вивішування
портретів, залучення людей для привітання гостя на шляху слідування
до резиденції. Було скорочено кількість офіційних осіб, які брали участь у
прийомі іноземних гостей. У 70-80-ті рр. протокольний відділ МЗС Ра-
дянського Союзу продовжив активну роботу над систематизацією основних
положень протокольної практики, з тим щоб забезпечити єдиний підхід до
всього комплексу протокольних і церемоніальних питань, які торкались
прийому зарубіжних делегацій високого рівня.
У наш час зростає значення візитів на високому та найвищому рівнях.
Процеси глобалізації, динамізм розвитку міжнародного життя, гострота
та складність проблем, які виникають у дво- та багатосторонніх відноси-
нах, все частіше вимагають термінового авторитетного рішення. У де-
яких випадках традиційні дипломатичні канали виявляються недостатні-
67
Лядов П.Ф. История российского протокола. - М., 2004. - С. 73.
160
ми. Візити окремих високих посадових осіб (глав держав, парламентів,
урядів), офіційних делегацій на найвищому рівні покликані саме швидко-
му авторитетному розв'язанню відповідних проблем. Зростання ролі
міждержавних контактів на найвищому рівні ілюструє, зокрема, приклад
Євросоюзу, оскільки найважливіші питання євроінтеграції вирішуються
саме на найвищому рівні в рамках Європейської Ради.
У наш час стали частими випадки, коли глави держав підключаються
для вирішення конкретних торгово-економічних проблем. Саме тому в
практику проведення візитів увійшли їх бесіди віч-на-віч, які відбувають-
ся перед переговорами делегацій у повному складі. До складу делегацій,
які очолюють глави держав і урядів, включають економістів, фінансистів,
галузевих міністрів, експертів, керівників крупних фірм. Користуючись
сприятливим "кліматом", який зазвичай створюється під час візитів глав
держав, разом із ними приїздить значна кількість ділових людей з метою
реалізувати свій бізнес у цій країні. Зауважимо, що цей метод не новий.
Так, у 957 р. княгиню Ольгу при відвідуванні Константинополя супрово-
джували в складі світи 22 купці.
Візити на високому та найвищому рівнях є важливою складовою дип-
ломатичної практики України. У наш час Україну протягом року відвіду-
ють у середньому більше ніж 80 іноземних делегацій на рівні глав дер-
жав, урядів, парламентів, міністрів закордонних справ та керівників
впливових міжнародних організацій. Досить інтенсивно здійснюються й
міжнародні контакти українського керівництва, які в середньому протягом
року мають приблизно таку ж кількість візитів за кордон68.
З метою забезпечення додержання єдиної протокольної практики при
зустрічі і проводах іноземних офіційних делегацій, проведенні заходів
протокольного і церемоніального характеру, здійснення візитів українсь-
кого керівництва до іноземних держав 22 серпня 2002 р. Указом Прези-
дента України було затверджене Положення "Про Державний Протокол і
Церемоніал України". При розробці Положення за основу було взято
традиції і практичні напрацювання колишнього СРСР, враховані загаль-
ноприйняті міжнародні протокольні норми і правила, а також національні
традиції України. Державний протокол та церемоніал України базується
на універсальному принципі "міжнародної ввічливості", який передбачає
шанобливе й поважне ставлення до усього, що символізує і представляє
державу. Перелік церемоніальних почестей, їх обсяг залежать не від
того, яку країну представляє візитер, а від становища, яке займає дер-
жавний діяч, що відвідує країну або очолює офіційну делегацію.
У Положенні чітко визначені категорії і формат візитів для різних держа-
вних діячів; детально розписаний сценарій церемоній, які включає програма
8
68.
Кириченко М.М. "Роль державного протоколу в ефективному здійсненні диплома-
тичних зносин". - Матеріали науково-практичної конференції "Роль дипломатичного
протоколу та етикету в сучасних міжнародних відносинах"., К., 2002. - С. 5. •
161
 візитів; визначені умови фінансування візиту, розміщення високих гостей,
забезпечення транспортними засобами тощо; оговорені питання нагоро-
дження високих гостей державними нагородами, дарування сувенірів.
6.2. Класифікація візитів на високому та
найвищому рівнях
Т
Кожна держава має власну класифікацію візитів на високому та най-
вищому рівнях. Для європейської практики та для практики країн СНД
характерні два критерії класифікації: за статусом особи, яка очолює іно-
земну делегацію (за складом учасників); за метою, значенням та особ-
ливостями проведення візитів.
За статусом особи, яка очолює іноземну делегацію, візити поділя-
ються на візити на найвищому рівні та візити на високому рівні.
Візити на найвищому рівні - візити глав іноземних держав. Протоко-
льні заходи за участю глав урядів іноземних держав проводяться з ура
хуванням конституційного устрою відповідної іноземної держави. У разі
відсутності інституту президента (у державах із монархічним устроєм,
парламентською формою правління) забезпечення візитів глав урядів
здійснюється згідно з протокольними вимогами щодо прийому глави іно
земної держави. До візитів на найвищому рівні відносять також візити
делегацій на чолі з вищезгаданими особами. - -
Візити на високому рівні - візити голів парламентів, урядів (якщо
конституційний устрій держави - президентська республіка); візити за-
ступників глав держав, парламентів та урядів - віце-президента, віце-
прем'єр міністра; візити фахових міністрів (міністрів закордонних справ,
оборони, економіки); візити делегацій на чолі з вищезгаданими особами;
візити спеціальних представників глав держав та урядів.
За метою, значенням та особливостями проведення візити вищих
державних діячів в Україні поділяються на такі категорії:
• державний візит; ^с
• офіційний візит; : них діячів та іноземних делегацій. Така категорія візиту обирається, як-
• робочий візит; ' що політичний зміст візитів голів держав, парламентів, прем'єр-міністрів,
• візит проїздом; * міністрів закордонних справ виходить за звичайні робочі рамки.
• неофіційний візит;
• візити високих посадових осіб, представників іноземних держав у
статусі особистого гостя Президента, Голови Верховної Ради Укра
їни або Прем'єр-міністра України. ,
Існує практика проведення зустрічей на найвищому рівні на терені
третіх країн. У силу різних обставин, частіше за все з політичних мірку-
162
вань, сторони домовляються про проведення зустрічі на "нейтральній
території". До числа таких зустрічей можна віднести Тегеранську зустріч
1943 р. керівників антигітлерівської коаліції, низку зустрічей радянських,
пізніше російських і американських керівників, наприклад, Б.Єльцина і
Б.Клінтона в 1996 р. у Гельсінкі.
Категорія візиту і статус особи, яка очолює делегацію, визначають
формат візиту - сукупність заходів ділового і протокольного характеру,
включених до програми візиту, їх церемоніальний бік та рівень персона
льної участі в ключових елементах програми представників країни, яка
приймає делегацію.
Державний візит в Україну здійснюється главами іноземних держав
(президентами, монархами) і належить до найвищої категорії візитів. Дер-
жавний візит має велике політичне значення та відзначається особливою
урочистістю з обов'язковим складанням усіх церемоніальних почестей як
під час зустрічі і проводів, так і під час інших заходів, передбачених про-
грамою візиту. Існує правило, згідно з яким глава держави може прибути
до країни із державним візитом лише один раз за час перебування при
владі. Як правило, це його перший візит у країну. Державний візит - зав-
жди важливий етап у взаємовідносинах двох країн, який має також важли-
ве міжнародне значення. Державний візит передбачає як центральний
елемент програми проведення політичних переговорів Президента Украї-
ни з главою іноземної держави, а також покладання іноземним державним
діячем вінка до могили Невідомого солдата, державний обід на честь гос-
тя та за його бажанням - відвідання театру. Програма державного візиту
включає поїздку по країні. У разі прибуття глави іноземної держави з дру-
жиною для неї забезпечується окрема програма візиту.
У більшості випадків державний візит завершується підписанням за-
ключних документів, у яких фіксується оцінка стану двосторонніх відносин,
намічаються шляхи та конкретні заходи з поглиблення співробітництва між
країнами, у деяких випадках може даватися оцінка певних міжнародних
проблем. Окремими документами, що підписуються в результаті держав-
ного візиту, можуть бути довгострокові міжнародні документи, широкома-
сштабні угоди з конкретних питань двостороннього співробітництва.
Офіційні візити є однією із вищих категорій візитів в Україну офіцій-
Офіційний візит в Україну має велике політичне значення і передба-
чає як центральний елемент програми проведення політичних перегово-
рів за участю особи відповідного становища з української сторони (Пре-
зидента України з главою іноземної держави, міністра закордонних
справ зі своїм іноземним відповідником тощо), а також покладання іно-
земним державним діячем вінка до могили Невідомого солдата, офіцій-
ний обід (сніданок) та за бажанням гостя - відвідання театру.
163
 Ділова частина офіційного візиту (глави держави) не відрізняється від
ділової часини державного візиту. Основні відмінності спостерігаються в
протоколі проведення офіційної церемонії зустрічі (проводів). Так, при
офіційному візиті є нижчим рівень зустрічаючих осіб на аеродромі, рівень
супроводу делегації в усіх заходах програми, включаючи поїздку по краї
ні; у меншій кількості вивішуються державні прапори країни гостя та кра
їни хазяїна; при виконанні гімнів обох країн не лунає салют націй. У де
яких країнах (Росії) протокол визначає, що державний візит триває дов
ше (три-чотири дні), ніж офіційний - (два-три дні). Програма офіційного
візиту включає поїздку гостя по країні. - -
До категорії робочих візитів глав держав, парламентів, урядів, фахо-
вих міністрів належать візити, які мають конкретну цільову спрямова-
ність, у тому числі проведення переговорів, консультацій, робочих зу-
стрічей, укладання міжнародних договорів, підписання спільних докуме-
нтів, а також участь у міжнародних форумах, святкуванні ювілейних дат.
При робочому візиті церемоніальний елемент, характерний для офі
ційних та державних візитів, займає значно менше місця. При робочих
візитах проведення військових церемоній не передбачається. Як пра
вило, здійснюється один протокольний захід з боку хазяїв - обід або
сніданок. Візит та його організація підпорядковані головному - перего
ворам, зустрічам. Під час візиту (якщо немає особливого побажання
гостя) не передбачається покладання вінків до могили Невідомого сол
дата, не буває офіційного відвідування театру, деяких інших заходів.
Зазвичай не передбачаються поїздки по країні. Робочий візит, як пра
вило, нетривалий (один-два дні). . . тих або приватних справах, для участі в конференціях чи нарадах гро-
До робочих візитів відносять зустрічі неформального характеру, т.зв.
візити "без краваток". Візити "без краваток" - зустрічі неформального
характеру представників іноземних держав на високому рівні. Під таким
форматом проведення візитів, перш за все, розуміється вільне від норм
офіційного протоколу спілкування, що дозволяє зробити зустріч більш
дружньою, створити незвичну теплу атмосферу. Зустрічі "без краваток"
практикуються, як правило, великими державами. Деякі західні та росій-
ські політологи й дипломати, наприклад 3. Бжезинський та Ф. Сутирін,
розглядають дипломатію "без краваток" як спрощене розуміння суті від-
носин глав суверенних держав, що жодним чином не допомагає розв'я-
занню складних проблем міждержавних відносин, а, навпаки, створює
хибне уявлення і приховує справжню сутність проблем69.
Візит проїздом - відносно коротке перебування офіційної делегації
або високого гостя в країні, через територію якої він прямує. У наш час
стали рідким явищем. Церемоніальний елемент під час проведення від-
повідної категорії візитів зведено до мінімуму.
69
Сутьірин Ф.Д. Зтикет и дипломатический протокол для всех. - СПб., 2001. - С. 15.
164
У разі проїзду (прольоту) глави іноземної держави (уряду) через Київ
його зустрічають на вокзалі (в аеропорту) заступник міністра закордонних
справ України разом із главою дипломатичного представництва відповід-
ної іноземної держави в Україні, керівник відповідного структурного під-
розділу та відповідальний працівник структурного підрозділу з питань про-
токолу МЗС України. Під час зустрічі глави іноземної держави (уряду),
який відвідує Київ проїздом, на вокзалі (в аеропорту) піднімаються держа-
вний прапор відповідної іноземної держави і Державний Прапор України.
На прохання іноземної сторони в окремих випадках за наявності по-
передньої домовленості можуть бути організовані зустрічі (бесіди) глави
іноземної держави (уряду) з Президентом України, Головою Верховної
Ради України, Прем'єр-міністром України, іншими посадовими особами
України. У цьому випадку на вокзалі (в аеропорту) главу іноземної дер-
жави також зустрічає (проводжає) спеціально призначений представник
посадової особи, з якою організовано зустрічі (бесіди).
Під час проїзду по Києву автомашину глави іноземної держави су-
проводжують спеціальні автомобілі Міністерства внутрішніх справ Украї-
ни. На основній автомашині встановлюються прапорці відповідної інозе-
мної держави і України (відповідно праворуч і ліворуч у напрямку руху
автомашини). Офіційні протокольні заходи при цьому не проводяться.
Якщо делегація зупиняється не в Києві, а в іншому місті України, її зу
стрічають та проводжають керівники відповідних місцевих органів вико
навчої влади.
Неофіційним візитом є прибуття іноземного високого гостя в особис-
мадського характеру, відкритті національних виставок та днів культури,
для присутності на спортивних змаганнях, конкурсах, з туристичною ме-
тою тощо. Протокольні заходи під час таких візитів, як правило, не пе-
редбачаються або зведені до мінімуму.
В Україні за наявності відповідної домовленості главі іноземної держа-
ви, уряду можуть надаватися державна резиденція, автотранспорт, охо-
рона. Під час зустрічі (проводів) глави іноземної держави (уряду) в аеро-
порту (на вокзалі) піднімаються державний прапор відповідної іноземної
держави і державний прапор України. Від української сторони в зустрічі
(проводах) глави іноземної держави бере участь заступник міністра закор-
донних справ України. Офіційні протокольні заходи при цьому не перед-
бачаються. Державний прапор відповідної іноземної держави над держав-
ною резиденцією, у якій розміщується глава іноземної держави, не підні-
мається, прапорці/штандарти на автомашині не встановлюються.
Програми візитів в Україну високих посадових осіб, представників іно-
земних держав у статусі особистого гостя президента України, у
статусі особистого гостя голови Верховної Ради або Прем'єр-міністра
України затверджуються головою Секретаріату Президента України за
погодженням з Президентом України, Головою Верховної Ради України,
165
 прем'єр-міністром України. Особистого гостя Президента України в аеро-
порту (на вокзалі) зустрічає (проводжає) особа, визначена президентом
України (головою Верховної Ради, прем'єр-міністром). Організацію візитів
особистих гостей Президента України (голови Верховної Ради або Пре-
м'єр-міністра України) забезпечує відповідно Департамент державного
протоколу та Церемоніалу Президента України, Апарат Верховної Ради
України, Секретаріат Кабінету Міністрів України за сприяння або безпосе-
редньою участю структурного підрозділу з питань протоколу МЗС України.
Візити в Україну спеціальних представників глав іноземних держав,
спеціальних представників глав урядів, керівників міжнародних органі-
зацій. Категорія та формат візитів, питання їхнього протокольного-
організаційного забезпечення визначаються головою Секретаріату Пре-
зидента України, якщо йдеться про спеціальних представників глав іно-
земних держав, міністром Кабінету Міністрів України, якщо візит здійс-
нює спеціальний представник глави уряду або керівник міжнародної ор-
ганізації. Програма перебування даної категорії гостей визначається в
кожному випадку окремо.
Під час проведення зустрічі (проводів) керівників міжнародних орга-
нізацій в аеропорту (на вокзалі) піднімаються прапор міжнародної орга-
нізації (за його наявності) і Державний Прапор України; на основній ав-
томашині встановлюються прапорець міжнародної організації (за його
наявності) та прапорець України; над резиденцією, у якій розміщується
керівник міжнародної організації, піднімається прапор міжнародної орга-
нізації (за його наявності). За наявності відповідної домовленості керів-
ник міжнародної організації може бути прийнятий Президентом України,
Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, іншими
посадовими особами. Візит Генерального секретаря ООН відбувається
на рівні візиту глави уряду іноземної країни.
6.3. Підготовка візитів. Програма візитів
- група. Передова група направляється за п'ять-шість днів до початку візи-
Візит іноземного державного діяча - це завжди подія в зовнішньопо-
літичному житті держави. Це маса документів, складні переговори, це
усунення перешкод на шляху нормального розвитку взаємовідносин то-
що. І служба державного протоколу докладає максимум зусиль для того,
щоб загальна атмосфера візиту сприяла підвищенню інтересу до країни,
поглибленню міждержавних зв'язків, зміцненню позитивного іміджу країни
на міжнародній арені. Організація таких візитів (особливо державних і
офіційних) являє собою тривалий і складний процес. Підраховано, що в
ході підготовки кожного візиту, протокольною службою опрацьовується
166
близько 400 позицій. Це означає, що ставиться 400 завдань, кожне з
яких треба розв'язати70.
У наш час є актуальним надання кожному візиту ділового, прагматич-
ного характеру. З іншого боку, вітчизняна служба державного протоколу
намагається зробити так, щоб кожна зарубіжна поїздка української деле-
гації, кожний візит до нас іноземних гостей мали свою родзинку. А для
цього необхідно постійно відшуковувати нові форми, вносити різноманіт-
ність в програми перебування, кожного разу дивитись на ті ж самі заходи
різними очима. Все залежить від того, які політичні цілі переслідує та чи
інша зустріч, які надії на неї покладаються.
У Положенні про Державний Протокол і Церемоніал України чітко
розписано процес прийняття рішення щодо прийому іноземної делегації,
узгодження часу проведення і тривалості візиту. Про формат, категорію,
терміни майбутнього візиту сторони домовляються попередньо по дип-
ломатичних каналах. Під час переговорів з цього питання українська
сторона виходить із того, що кількісний склад іноземної делегації, яка
прибуває в Україну, не обмежується, але повинен відповідати можливо-
стям української сторони та враховувати принцип взаємності. Заходи з
організації безпеки та охорони, розміщення, харчування, обслуговування
членів іноземної делегації та осіб, які їх супроводжують, обговорюються
з робочою групою, спеціальним представником іноземної сторони завча-
сно з урахуванням принципу взаємності та домовленостей. Направлення
робочих груп до країни, в яку повинен прибути високий гість з візитом, в
останні роки стало нормою міжнародної протокольної практики. Група за
короткий термін відвідує столицю, інші міста країни, включені в програму
візиту для "рекогносцировки" на місцевості. Витрати, пов'язані з перебу-
ванням в Україні робочої групи, спеціального представника іноземної
сторони, українською стороною не фінансуються
Якщо готується візит президентів таких країн, як Росія і США, то ро-
бота над його підготовкою здійснюється за участю двох груп - підготов-
чої і передової. На завершальній стадії узгодження термінів і визначення
у загальних рисах основних елементів програми візиту, яка, як правило,
враховує попередні побажання гостя, у країну направляється підготовча
ту в країну відвідування для завершення приготувань до приїзду високо-
го гостя. До складу таких груп входять представники служб протоколу,
безпеки, зв'язку, інформації та медицини.
Робоча (підготовча) групи разом з представниками приймаючої сто-
рони й посольства своєї країни виконують наступні задачі: детальне
опрацювання проекту програми; огляд об'єктів, відвідування яких перед-
бачено програмою; проведення зустрічей з представниками відповідних
служб іншої сторони; обговорення усього спектру організаційно-
70Кириченко М.М. "Роль державного протоколу в ефективному здійсненні дипло-
матичних зносин". - Матеріали науково-практичної конференції "Роль дипломатичного
протоколу та етикету в сучасних міжнародних відносинах". - К., 2002. - С. 6.
167
 технічних і господарчих питань, у т.ч. розміщення в резиденції, готелях,
надання транспортних засобів; визначення фінансових умов проведення
візиту, виходячи :з існуючих правил, норм й принципів взаємності.
Рівень прийому, фінансування витрат та обслуговування іноземної
делегації визначається категорією візиту і враховує принцип взаємності.
При візитах проїздом і неофіційних візитах всі витрати, пов'язані з пере-
буванням в Україні, несе сторона гостя.
Значну увагу при підготовці візиту на вищому рівні приділяють прото-
колу розміщення високого гостя. В Україні глави іноземних держав, пар-
ламентів, урядів розміщуються, як правило, у державній резиденції
(м. Київ, вул. Липська, 4). Над державною резиденцією піднімається
державний прапор відповідної іноземної держави або прапор (штандарт)
глави іноземної держави.
В офіційному протоколі чітко диференціюються такі поняття, як офі-
ційна делегація і супроводжуючі особи. Українська сторона фінансує
проживання осіб, які розміщуються в державній резиденції, а також міні-
стрів або членів іноземної офіційної делегації, які за статусом прирівню-
ються до міністра. З урахуванням принципу взаємності українська сторо-
на може фінансувати перебування більшої кількості членів іноземної
делегації за відповідною домовленістю, що є міжнародною практикою.
Забезпечення іноземної делегації автотранспортом здійснюється з
урахуванням можливостей української сторони та кількості членів інозе-
мної делегації. Такі країни, як США, Росія забезпечують візити своїх лі-
дерів власним автотранспортом.
У проекті програми в обов'язковому порядку враховуються попередні
побажання високого гостя, виходячи, звичайно, з ділових інтересів обох
сторін. У процесі подальшої роботи над проектом програми в нього вно-
сяться необхідні взаємоприйнятні зміни й доповнення. Після остаточного
доопрацювання програми візиту готуються необхідні довідкові матеріа-
ли: затверджена програма візиту, схеми зустрічі й проводів делегації.
схеми кортежів, розсадки учасників переговорів й офіційних протоколь-
них заходів, плани розміщення гостей з адресами, телефонами й номе-
рами закріплених автомобілів. Одночасно готуються пропозиції щодо
пам'ятних подарунків, сувенірів.
Приймаюча сторона розробляє два варіанти програми: загальну, при-
значену для гостей, і детальну, що включає технічні деталі, необхідні для
приймаючої сторони. Детальна програма віддзеркалює всі організаційні
заходи, пов'язані з прийомом іноземної делегації. Кожен пункт детальної
програми вимагає обов'язкового зазначення виконавців, відповідальних за
проведення конкретних заходів під час візиту. У програмі візиту похвилинно
розписані заходи, вказується персональний склад всіх учасників заходів,
їхньої розсадки в автотранспорті, забезпечення перекладу тощо.
Загальна програма має вигляд брошури українською мовою і мовою
країни гостя. Програма офіційного візиту містить наступні основні еле-
168
менти: склад учасників візиту з обох сторін (офіційних делегацій, супро-
воджуючих осіб, служби безпеки, представників ЗМІ); офіційна церемо-
нія зустрічі (проводів); ділова частина програми (проведення перегово-
рів, зустрічей та бесід, підписання документів); покладення вінка до мо-
гили Невідомого солдата; протокольний захід (обід або сніданок) на
честь особи, яка очолює іноземну делегацію (на честь делегації); куль-
турна програма; поїздка по країні; відвідання театру (на прохання глави
іноземної делегації); приватний час. Додатки до програми містять схеми
розміщення делегацій в резиденції та готелях, розсадок в автотранспор-
ті, кортежів, номери корисних телефонів.
У разі прибуття високого гостя з дружиною для неї готується окрема
програма. Дружина високого гостя бере участь в офіційних заходах -
церемонії офіційної зустрічі (проводів), офіційному обіді. Програма дру-
жини високого гостя включає відвідування виставок, бібліотек, музеїв,
соціальних і медичних закладів, проведення прес-конференцій. Складо-
вими програми дружини високого гостя є також культурні заходи (озна-
йомлення з історичними, культурними центрами країни перебування) і
приватний час, призначений для відпочинку. По дипломатичних каналах
протокольні служби уточнюють коло інтересів дружини високого гостя,
щоб врахувати це при складанні програми.
Програма візиту в Україну глави іноземної держави, голів парламен-
ту, уряду, міністра закордонних справ затверджується відповідно Прези-
дентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром
України, Міністром закордонних справ України.
У разі прибуття (від'їзду) іноземної делегації в Україну у вихідні, свят-
кові дні або в нічний час допускається зниження протокольного рівня
представництва офіційних осіб з української сторони, які беруть участь у
зустрічі (проводах) глави іноземної делегації в аеропорту (на вокзалі).
У ході візиту дії протокольної служби зводяться до:
• організації церемонії зустрічі, проводів;
• протокольного забезпечення переговорів, підписання двосторонніх
документів;
• організації офіційного обіду (сніданку) на честь іноземного гостя;
• організації заходів культурної програми;
• супровіду високого гостя у його поїздці по країні (в наш час це одне
з міст України) після завершення офіційної програми; надання екс
пертної допомоги місцевим органам влади щодо організації прийо
му високого гостя' Робота по прийому закордонних делегацій на
високому та вищому рівнях накладає виключну відповідальність на
кожного службовця, який бере участь у їх підготовці та проведенні.
У дипломатичному протоколі дрібниць немає. При підготовці
візитів іноземних делегацій на вищому
169
рівні виключно важливе значення має організаційна складова, детальна
схема розподілу обов'язків, яка передбачає всі аспекти практичної реалі-
зації підготовленої програми та персональну розстановку сил співробіт-
ників протокольної служби.
Схема підготовки візитів високих гостей повинна включати детально
прописані елементи всіх заходів програми: підготовка проекту розпоря-
дження відповідної установи щодо візиту та проекту програми; складан-
ня списку учасників; забезпечення перекладу; своєчасна перевірка й
замовлення необхідних атрибутів - державних прапорів країни гостя, нот
гімну, стрічок до вінків; складання схем зустрічі, проводів, церемонії по-
кладання вінка; транспортне забезпечення; підготовка пропозицій щодо
подарунків і сувенірів, необхідної протокольної техніки. Готуються схеми
проведення протокольних заходів, які передбачають такі елементи, як
персональне оповіщення учасників зі зазначенням місця й часу, уточ-
нення списків і розсилка запрошень, складання схем розсадки, підготов-
ка необхідної протокольної техніки тощо.
6.4. Протокольні й церемоніальні питання
прийому іноземних делегацій
Церемонія офіційної зустрічі високого гостя
Офіційний візит починається з того моменту, коли особа, яка його на-
носить, прибуває в столицю держави. Це - перший пункт у програмі візи-
ту, тут відбувається церемонія офіційної зустрічі. В Україні офіційна зу-
стріч глави держави розпочинається в аеропорту (на вокзалі) і продов-
жується біля Марийського палацу в м. Києві.
Під час зустрічі глави іноземної держави в аеропорту (на вокзалі) під-
німаються державний прапор відповідної іноземної держави і Державний
Прапор України. Перед трапом літака (на виході з вагона) стелиться че-
рвона килимова доріжка. Уздовж доріжки вишиковуються воїни почесної
варти. На борт літака (у вагон) піднімаються (входять) керівник структур-
ного підрозділу з питань протоколу МЗС України разом із главою дипло-
матичного представництва відповідної іноземної держави в Україні, які
вітають главу іноземної держави і запрошують його до виходу. Посол
представляє високому гостю шефа протоколу, після чого останній спус-
кається запасним трапом і разом з іншими членами делегації вже має
зустрічати гостя. Високий гість спускається трапом, за ним з інтервалом
у хвилину спускаються інші члени делегації.
170
Дівчата в національному вбранні вручають главі іноземної держави
хліб-сіль, а в разі участі в державному або офіційному візиті дружини
глави іноземної держави - юнаки в національному вбранні вручають їй
квіти. Квіти, що даруються на відкритому просторі, мають бути належним
чином упаковані. Квіти для першої леді повинні кольором або сортом
ВІДРІЗНЯТИСЯ ВІД ІНШИХ букеТІВ. - :
Біля трапа (виходу з вагона) главу іноземної держави зустрічають
Прем'єр-міністр України, голова Секретаріату Президента України, мі-
ністр закордонних справ України разом із главою дипломатичного пред-
ставництва відповідної іноземної держави в Україні, глава дипломатич-
ного представництва України у відповідній іноземній державі, голова Ки-
ївської міської державної адміністрації, керівник відповідного структурно-
го підрозділу МЗС України, інші офіційні особи. У разі прибуття глави
іноземної делегації з дружиною в програмі візиту передбачається участь
у протокольних заходах дружини відповідної офіційної особи з Українсь-
кої Сторони. На церемонію зустрічі в аеропорту (на вокзалі) можуть бути
запрошені відповідальні працівники дипломатичного представництва,
представники громади відповідної іноземної держави в Україні. Керівник
структурного підрозділу з питань протоколу МЗС України представляє
главі іноземної держави українських офіційних осіб, які його зустрічають.
Державний протокол України передбачає формування кортежів під час
візитів державних діячів на вищому рівні при їх слідуванні в автотранспор-
ті. Загальним правилом при розсадці офіційних гостей в транспортних за-
собах є їх розміщення за протокольним старшинством у порядку змен-
шення. До схем кортежів крім УІР- машин, у яких їдуть високі гості, вклю-
чають також машини ДАЇ й охорони. Окремими машинами їдуть посол
країни гостя в країні перебування та дипломатичні працівники, супрово-
джуючі особи. Під час державних і офіційних візитів глав держав від аеро-
порту (вокзалу) до державної резиденції, у якій розміщується високий
гість, а також при пересуванні по м. Києву автомашину гостя супроводжує
почесний ескорт мотоциклістів. В аеропорту (на вокзалі) і на вулицях Киє-
ва за маршрутом руху основного кортежу до державної резиденції та Ма-
ріїнського палацу встановлюються державні прапори відповідної іноземної
держави і Державні Прапори України (з правого боку). Після завершення і-
зрем'; ії зустрічі головний зустрічаючий з української сторони (під час
державною візиту - Прем'єр-міністр України) супроводжує гостя в авто-
машині до державної резиденції. На основній автомашині встановлюють-
ся прапорці відповідної іноземної держави й України або, за домовленістю
сторін, прапорець (штандарт) глави іноземної держави та прапорець Укра-
їни (відповідно праворуч та ліворуч у напрямку руху автомашини).
Протокол державного й офіційного візитів глав іноземних держав
окрім церемонії зустрічі в аеропорту (на вокзалі), передбачає офіційну
171
 церемонію зустрічі високого гостя біля Марийського палацу. Керівник
структурного підрозділу з питань протоколу МЗС України супроводжує
главу іноземної держави від державної резиденції, у якій він розмістився,
до Марийського палацу. У разі, коли глава іноземної держави прибуває
до України з дружиною, подружжя від'їжджає до Марийського палацу в
одній автомашині.
Особи, які супроводжують главу іноземної держави, прибувають до
Марийського палацу за 15 хвилин до початку церемонії та займають міс-
ця, визначені Службою Державного Протоколу і Церемоніалу Секретарі-
ату Президента України.
Над Марийським палацом піднімається штандарт Президента Украї-
ни, біля центрального входу до палацу встановлюються державні пра-
пори відповідної іноземної держави і Державні Прапори України, на по-
двір'ї вишиковується почесна варта трьох видів Збройних Сил України,
військовий оркестр; лунають фанфари.
Біля центрального входу до державної резиденції (Марийського па
лацу) главу іноземної держави вітає Президент України. Знаком особли
вої уваги вважається, коли глава держави виходить зустрічати високого
гостя до воріт резиденції. У разі участі в державному візиті дружини гла
ви іноземної держави Президент України вручає їй квіти.
Проводиться фотографування зустрічі. Президент України разом із
главою іноземної держави в супроводі керівника Служби Державного
Протоколу і Церемоніалу Секретаріату Президента України проходять
до позначеного килимом місця. Дружини глави іноземної держави та
Президента України залишаються на ґанку Марийського палацу. Нача-
льник почесної варти віддає главі іноземної держави рапорт. Військовий
оркестр виконує державний гімн відповідної іноземної держави, Держав-
ний Гімн України. Під час їх виконання лунає Салют націй - двадцять
один артилерійський залп на честь глави держави.
Президент України разом із главою іноземної держави обходять стрій
воїнів почесної варти, вітаючи уклоном голови Державний Прапор Украї-
ни. Воїни вітають главу іноземної держави у відповідь на його вітання.
Президент України разом із главою іноземної держави повертаються до
місця початку церемонії. Воїни почесної варти проходять перед главою
іноземної держави і Президентом України урочистим маршем.
Представник протокольного підрозділу відповідної іноземної держави
представляє Президентові України офіційну делегацію своєї держави,
керівник Служби Державного Протоколу і Церемоніалу Секретаріату
Президента України представляє главі іноземної держави офіційну де-
легацію України, після чого починаються двосторонні переговори. Після
завершення церемонії офіційної зустрічі високого гостя вступає в дію
окрема програма для його дружини.
172
Протокольний формат офіційного та робочого візитів передбачає ни-
жчий у порівнянні з державним візитом рівень зустрічі й проводів в аеро-
порту (на вокзалі) та рівень супроводу делегації на всіх заходах програ-
ми, включаючи поїздку по країні. При офіційному візиті глави іноземної
держави групу зустрічаючих з української сторони очолює Глава Секре-
таріату Президента України. Почесна варта в аеропорту не вишикову-
ється. У меншій кількості вивішуються державні прапори країни гостя та
країни хазяїна; при виконанні гімнів обох країн не лунає Салют націй.
Під час церемонії зустрічі глави іноземної держави, який прибуває в
Україну з робочим візитом, групу зустрічаючих з української сторони
очолює заступник Глави Секретаріату Президента України. Заступник
керівника структурного підрозділу з питань протоколу МЗС України пред-
ставляє главі іноземної держави офіційних осіб, які його зустрічають. Від
аеропорту (вокзалу) до державної резиденції, у якій розміщується глава
іноземної держави, а також у пересуванні по Києву автомашину глави
іноземної держави супроводжують спеціальні автомобілі Міністерства
внутрішніх справ України.
Офіційна церемонія зустрічі глави парламенту іноземної держави про-
ходить в аеропорту (на вокзалі), де главу парламенту зустрічають заступ-
ник Голови Верховної Ради України (за рішенням Голови Верховної Ради
України), перший заступник Міністра закордонних справ України разом із
главою дипломатичного представництва відповідної іноземної держави в
Україні, глава дипломатичного представництва України у відповідній іно-
земній державі, заступник голови Київської міської державної адміністра-
ції, керівник (заступник керівника) структурного підрозділу з питань прото-
колу МЗС України, інші офіційні особи. Під час офіційної церемонії зустрічі
глави парламенту іноземної держави в аеропорту (на вокзалі) піднімають-
ся державний прапор відповідної іноземної держави і Державний Прапор
України. На основній автомашині встановлюються прапорці відповідної
іноземної держави і України (відповідно праворуч і ліворуч у напрямку ру-
ху автомашини). В автомашині главу парламенту іноземної держави су-
проводжує заступник Голови Верховної Ради України.
Офіційна церемонія зустрічі глави уряду іноземної держави прохо-
дить в аеропорту (на вокзалі), де його зустрічають Віце-прем'єр-міністр
України, перший заступник Міністра закордонних справ України разом із
главою дипломатичного представництва відповідної іноземної держави в
Україні, глава дипломатичного представництва України у відповідній іно-
земній державі, заступник голови Київської міської державної адмініст-
рації, відповідальні працівники Секретаріату Кабінету Міністрів України,
керівник структурного підрозділу з питань протоколу МЗС України, інші
офіційні особи. Під час зустрічі глави уряду іноземної держави в аеропо-
рту (на вокзалі) вишиковується почесна варта одного виду Збройних Сил
173
 України, піднімаються державний прапор відповідної іноземної держави і
Державний Прапор України, виконуються державний гімн відповідної
іноземної держави і Державний Гімн України. На основній автомашині
встановлюються прапорці відповідної іноземної держави й України (від-
повідно праворуч і ліворуч у напрямку руху автомашини).
Партнером переговорів з главою іноземної держави відповідно до
протокольних вимог завжди є Президент України. Склад учасників пере-
говорів та бесід з української сторони визначається Президентом Украї-
ни та завчасно доводиться до відома іноземної сторони. Переговори в
форматі "віч-на-віч" або у вузькому колі проводяться, як правило, у Бла-
китній залі Маріїнського палацу. Співрозмовники розміщуються під кутом
один напроти одного з двох боків невеликого столика під прапорами сво-
їх держав. Бесіда має неформальний характер. Зазвичай на перегово-
рах присутні по одному перекладачеві й особі, яка занотовує бесіду, з
обох сторін. Як правило, у якості записуючих присутні помічники прези-
дентів з питань зовнішньої політики.
Переговори в розширеному складі відбуваються в Зеленій залі. Пре-
зиденти держав, інші учасники переговорів займають місця, позначені
картками, перекладачі сідають зліва від глав держав.
Церемонія підписання спільних документів та зустріч з представ-
никами засобів масової інформації відбуваються, як правило, у Білій залі
Маріїнського палацу. Учасники переговорів займають місця справа і злі-
ва від столу з боку своїх державних прапорів. Глави держав займають
місця за столом, гість - справа від Президента України. Після підписання
спільних документів та їх альтернатів, президенти обмінюються докуме-
нтами і потискують один одному руки. Подається шампанське. У деяких
випадках після підписання передбачені короткі виступи перед мікрофо-
нами, розміщеними з двох боків столу, або підхід до преси і відповідь на
два-три запитання журналістів.
Програмою державного/офіційного візитів може передбачатися бесі-
да та сніданок глави іноземної держави з Прем'єр-міністром України в
державній резиденції, відвідання главою іноземної держави Верховної
Ради України, виступ на пленарному засіданні Верховної Ради України,
робочий сніданок з Міністром закордонних справ України.
Програмою державного/офіційного візитів глави іноземної держави, офі-
ційних візитів глав парламентів, урядів передбачається церемонія покла-
дання вінка до могили Невідомого солдата в Києві, що трактується як сим-
волічний жест поваги до народу, який приймає високого гостя. Під час це-
ремонії главу іноземної держави супроводжують Міністр закордонних справ
України, заступник Глави Секретаріату Президента України, глава диплома-
тичного представництва відповідної іноземної держави в Україні, глава дип-
174
ломатичного представництва України у відповідній іноземній державі, голо-
ва Київської міської державної адміністрації, інші офіційні особи.
Військовий комендант м. Києва віддає главі іноземної держави ра-
порт. Церемонія передбачає проходження главою іноземної держави
повз стрій воїнів почесної варти до могили, покладення вінка, вшануван-
ня пам'яті загиблих хвилиною мовчання, виконання військовим оркест-
ром державного гімну відповідної іноземної держави та Державного Гім-
ну України, проходження воїнів почесної варти урочистим маршем перед
главою іноземної держави.
Програми візитів включають протокольні заходи, які даються на честь
високого гостя. Державний обід від імені Президента України на честь
глави іноземної держави проводиться, як правило, у Червоній залі Марі-
їнського палацу. На державний обід запрошуються від української сто-
рони офіційні особи, які беруть участь у переговорах та бесідах згідно із
програмою візиту або в церемонії зустрічі глави іноземної держави. Спи-
сок запрошених від української сторони на державний обід затверджу-
ється Главою Секретаріату Президента України за погодженням з Пре-
зидентом України. Розміщення запрошених на державний обід за стола-
ми здійснюється відповідно до усталеної протокольної практики. На по-
чатку державного обіду передбачається обмін промовами (тостами),
письмовий переклад яких, у разі потреби, до початку обіду розкладаєть-
ся на столах. Наприкінці державного обіду в Білій залі Маріїнського па-
лацу влаштовується концерт майстрів мистецтв України.
За домовленістю сторін глава іноземної держави може влаштувати у
відповідь протокольний захід від свого імені. Такий захід може не влаш-
товуватися, оскільки вважається, що під час візиту у відповідь президен-
та приймаючої країЯи до країни гостя буде даний прийом на його честь.
Програмою державного (офіційного) візиту може передбачатися від-
відання главою іноземної держави театру в супроводі Президента
України. На авансцені театру встановлюються державний прапор відпо-
відної іноземної держави та Державний Прапор України, перед початком
вистави виконуються державний гімн відповідної іноземної держави і
Державний Гімн України. Після закінчення вистави на сцену виносять дві
корзини квітів - від глави іноземної держави і від Президента України.
За домовленістю сторін програмою державного візиту може передба-
чатися приватне відвідання театру главою іноземної держави. У цьому
випадку в ложі разом із главою іноземної держави знаходяться особи,
визначені програмою державного візиту, державні прапори не встанов-
люються, державні гімни не виконуються.
За бажанням глави іноземної держави (парламенту, уряду) під час
державного й офіційного візитів та за домовленістю сторін може бути
організовано поїздку високого гостя по Україні. На прохання глави інозе-
175
мної делегації українська сторона може надати йому літак для поїздки по
Україні. Офіційна церемонія проводів відбувається в Києві, гість відлітає,
не повертаючись у Київ за винятком технічної зупинки. Протокольною
особливістю проведення заходів, передбачених програмою візитів, є
різний рівень супроводу гостей залежно від категорії візиту та статусу
високого гостя. У поїздці по Україні главу іноземної держави супрово-
джують Віце-прем'єр-міністр України, перший заступник Міністра закор-
донних справ України, глава дипломатичного представництва відповід-
ної іноземної держави в Україні, глава дипломатичного представництва
України у відповідній іноземній державі, представник структурного під-
розділу з питань протоколу МЗС України. В Автономній Республіці Крим,
областях главу іноземної держави зустрічає та постійно супроводжує
Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голова відповідної
обласної державної адміністрації.
Протокол візитів - це не лише церемоніальне забезпечення прийому
та забезпечення перебування високого гостя й осіб, які його супрово-
джують. Протокол несе й серйозне політичне навантаження, значною
мірою визначає успіх наміченої програми, отже, й успішність зовнішньо-
політичних зусиль держави в конкретному напрямку.
6.5.Пам'ятні подарунки
Важливим аспектом міжнародної протокольної практики під час візитів
в Україну іноземних делегацій на високому та вищому рівнях і поїздок
українських державних діячів за кордон є вручення пам'ятних подарунків і
сувенірів. Подарунок - символ уваги до високого іноземного гостя. Пода-
рунок завжди вважався одним з неодмінних атрибутів міжнародної ввічли-
вості. За встановленим ще з давніх часів ритуалом іноземна делегація
високого рівня на знак поваги й дружнього ставлення привозила із собою
"заморські дари". Приймаюча сторона, у свою чергу, завжди відповідала
взаємністю. Як правило, обмін подарунками - важлива складова програми
будь-якого візиту глави держави, парламенту, уряду, міністра закордонних
справ або делегації іншого рівня. Важливим елементом протокольної ро-
боти є вибір подарунку. При цьому враховуються різні фактори: рівень
відносин з країною, національність гостя, його вік, інтереси. Треба пам'я-
тати про те, що будь-який подарунок повинен, з одного боку, представля-
ти національну специфіку своєї країни, з іншого - за можливістю врахову-
вати персоніфіковані особливості того, кому він призначений.
176
Кожна країна і її представники мають власні особливості, звичаї, на-
віть забобони. І те, що з вдячністю приймається в одному випадку, в ін-
шому може зашкодити міждержавним відносинам.
У перші післяреволюційні роки в якості протокольних подарунків у
СРСР активно розбазарювались художні цінності і предмети мистецтва,
які були національним надбанням, у тому числі, полотна й скульптури
видатних художників із зібрань Третьяковської галереї, Руського музею,
інших державних сховищ. Наприклад, у 1928 р. радянський посол в Япо-
нії під час коронації імператора подарував полотно відомого російського
художника Б.Кустодієва. Така практика продовжувались і після війни під
час візитів високих іноземних гостей у СРСР.
У кінці війни і в перші повоєнні роки протокольні подарунки високим іно-
земним гостям мали продовольчий характер. Наприклад, прем'єр-міністр
Великобританії У.Черчілль у 1944 р. отримав у дарунок 10 кг ікри, 15 л горіл-
ки, 40 пачок цигарок і 50 пляшок нарзану. У 50-ті рр. були створені спеціальні
подарункові фонди при уряді і МЗС Радянського Союзу, які включали ма-
лахітові й кришталеві вази, вироби із дорогоцінного каміння, золота й сріб-
ла, хутра, вироби народних промислів тощо. Іранська принцеса А.Пехлеві
під час візиту до СРСР отримала соболине хутро для шуби від Й.Сталіна,
перстень з діамантом від В.Молотова, від дружини В.Молотова - пелерину
з чорно-бурих лисиць, від М.Шверника - хутро куниці на манто.
При М.Хрущові високим іноземним гостям, у першу чергу ідейним
союзникам, почали дарувати літаки, яхти, катера, автомобілі представ-
ницького класу, новітні зразки сучасної техніки. Президенту Єгипту
Г.А.Насеру був наданий подарунок, який не мав аналогів в історії, він
отримав вищу державну нагороду - звання Героя Радянського Союзу.
Під час візиту в 1958 р. він також отримав у подарунок літак ІЛ-14 (са-
лонний варіант), козачу шашку з дорогоцінностями, порцелянову вазу з
власним портретом, комплект сільськогосподарських машин і медичного
обладнання, дружина Г.А.Насера отримала пелерину із соболів.
У 1961 р. президент Індонезії Сукарно під час візиту в СРСР відзна-
чив своє шістдесятиріччя. Серед подарунків він отримав обладнання для
госпіталю, сільськогосподарську техніку, вертоліт, автомобіль "Чайку"
тропічного варіанту. Такі дорогі подарунки вручалися, як правило, дер-
жавним діячам третього світу, оскільки в розвинених країнах існують чіт-
ко визначені вартісні обмеження на подарунки, за якими строго слідку-
ють податкові управління цих країн.
Достатньо дорогі дарунки отримували й радянські керівники. Відома
колекція дорогих автомобілів, які отримував у подарунок Л.Брежнєв. Во-
на була предметом його гордості поряд з колекцією дорогої мисливської
зброї. Жодних вартісних обмежень на подарунки, які отримували радян-
ські офіційні особи, не існувало. Такі обмеження в протокольній практиці
177
 з'явились лише в другій половині 80-х рр. при М.Горбачові. Радянські
громадяни могли отримувати від іноземців подарунки на суми не вищі
25 крб. Після виходу Указу про боротьбу з пияцтвом з'явилось розпоря-
дження про обов'язкову здачу державі отриманих у вигляді сувенірів
спиртних напоїв, незалежно від їх вартості.
І Інколи процедура вручення подарунків, та й самі подарунки створюють
У наш час у протокольну практику багатьох країн уведені жорсткі варті-
сні обмеження на подарунки, які вручаються або отримуються під час ві-
зитів на високому та найвищому рівнях. У Великобританії ця сума стано-
вить 140 фунтів стерлінгів, в США - 250 доларів, у Франції - 200-300 до-
ларів, у Росії - 150 доларів. Єврокомісарам ЄС дозволено приймати по-
дарунки вартістю не більше 150 євро. Дорогі подарунки підлягають здачі в
розпорядження відповідних відомств. У США всі подарунки, вартість яких
перевищує 250 доларів, отримані президентом і його дружиною під час
виконання державних обов'язків, приймаються на державне зберігання в
міністерстві фінансів. Подальше їх використання (експозиції, передача до
музею, картинної галереї) регулюється апаратом Білого дому в звичайно-
му адміністративному порядку. У Великобританії подарунки й цінності, які
підносяться королеві, поступають на державне зберігання. Вони стають
надбанням нації. Порядок отримання вищими посадовими особами Вели-
кобританії та членами їх родин пам'ятних подарунків регулюється "Зве-
денням правил регламенту діяльності членів кабінету уряду" (1997 р.). У
спеціальному розділі зведення "Прийняття подарунків і послуг" зазнача-
ється, що всі подарунки, вартість яких перевищує 140 англійських фунтів,
підлягають здачі в розпорядження відповідного відомства. При бажанні
отримувач може залишити собі подарунок, сплативши державній казні
різницю між реальною вартістю подарунку і встановленою вартісною гра-
ницею у 140 фунтів. У Німеччині ведеться спеціальний реєстр подарунків,
які вручаються главам держав, урядів і міністрам закордонних справ іно-
земних країн. Подарунки, які передаються на адресу Президента Російсь-
кої Федерації, зберігаються в президентській бібліотеці, розміщеній у Кре-
млівській резиденції Президента71.
У деяких країнах існує пряма заборона на отримання подарунків від
іноземців. Наприклад, югославське законодавство забороняє офіційним
представникам країни або главам делегацій приймати подарунки від за-
рубіжних держав, установ, юридичних осіб або громадян. Як виняток,
допускається приймати й дарувати лише подарунки невеликої цінності
як знак міжнародного співробітництва. Ця заборона не поширюється на
Президента Республіки72.
Протокол Российскої Федерации. - М., 2000. - С. 134. 72Лядов
П.Ф. История российского протокола. - М., 2004. - С.97.
178
у приймаючої сторони певні проблеми. Особливо це стосується спонтан-
них подарунків - подарунків, які іноземний візитер особисто вручає своєму
візаві без попередження з боку його протокольної служби. Такі дії інозем-
них гостей створюють проблеми не лише для протоколу, але й для служби
безпеки, яка не встигає завчасно перевірити вміст подарунку. Замішання,
наприклад, викликали деякі арабські лідери, які мали звичай особисто під-
носити радянському керівництву зброю із дамаської сталі.
Щоб уникнути сюрпризів, питання про вручення пам'ятних подарунків
і сувенірів ставиться одним із перших на порядок денний робочою гру
пою при підготовці того чи іншого візиту. Як правило, протокольні служби
домовляються про одночасну передачу сувенірів. На практиці це ро
биться наступним чином. Сувеніри приймаючої сторони доставляються в
резиденцію гостя і передаються представнику служби протоколу інозем
ної делегації. Протокол приймаючої сторони, у свою чергу, доставляє
сувеніри в експедицію приймаючого українського відомства. В основному
передача сувенірів носить суто дискретний характер. Однак, бувають
винятки, коли особистий обмін сувенірами між двома лідерами вже об
говорювався в попередньому порядку. '.
У наш час пам'ятний подарунок починає носити дійсно пам'ятний ха-
рактер. Не такий спустошувальний для державної казни, проте значно
більш персоніфікований. Наприклад, Президенту США під час одного з
візитів до Москви подарували гжельську статуетку, яка зображала
Б.Клінтона, граючого на саксофоні.
Протокольна практика України передбачає чіткий порядок вручення
подарунків, які, як правило, передаються через службу протоколу відпо-
відних держав при візитах на високому рівні. Під час державних і офіцій-
них візитів передбачається вручення главі іноземної держави пам'ятного
подарунка, членам офіційної делегації - сувенірів від імені Президента
України. Обмін пам'ятними подарунками та сувенірами здійснюється в
протокольному порядку або за домовленістю сторін в урочистій обста-
новці як окремий протокольний захід у рамках візиту глави іноземної
держави. Під час офіційного візиту глави парламенту іноземної держави
передбачається вручення йому пам'ятних подарунків від імені Верховної
Ради України. Під час офіційного візиту глави уряду іноземної держави
передбачається вручення йому пам'ятних подарунків від імені Кабінету
Міністрів України. Главу іноземної делегації може бути нагороджено від-
повідно до законодавства України державною нагородою.
Під час візитів на високому й вищому рівнях українські державні діячі
дарують художні або дизайнерські твори українських майстрів, вироби
народних умільців: картини, інкрустовані бурштином, дерев'яні різьблені
тарелі, вази, шкатулки, інкрустовану зброю, книги тощо. Упаковка пода-
179
рунків повинна бути не дуже яскравою, естетичною. Як правило, вони
загортаються в цупкий папір нейтральних тонів і перев'язуються яскра-
вими стрічками. Колір стрічок може співпадати з кольорами державного
прапора країни, яка вручає подарунки, сувеніри. Подарунки, які отримує
Президент України, накопичуються у сховищі Державного управління
справами. Частина подарунків передається для експозиції до історично-
го музею, частина - в бібліотеку імені Вернадського.
У питанні обміну офіційними подарунками в процесі міждержавного
спілкування наочно проявила себе тенденція демократизації протоколь-
них норм в останні десятиріччя XX ст.
Подумайте і дайте відповідь, виконайте завдання
1. Назвати складові програми офіційного візиту в країну глави
іноземної держави.
2. З якої нагоди може відбуватися неофіційний візит на вищому та
високому рівнях?
3. Перелічити офіційних осіб, які повинні бути присутніми на це
ремонії зустрічі високого гостя в місці прибуття під час державного
візиту в Україну.
4. Назвати 8-10 протокольних процедур надання особливих поче
стей під час зустрічі високого гостя.
5. Класифікувати візити офіційних осіб та іноземних делегацій за
всіма можливими класифікаційними сторонами.
6. Скласти за матеріалами, наданими викладачем, макетів спро
щених програм візитів (державного, офіційного, робочого) президента
іноземної держави (спікера законодавчого органу, урядової делегації,
міністра закордонних справ) в Україну.
7. Скласти спрощену програму дружини президента (прем'єр-
міністра) іноземної держави під час офіційного візиту в Україну.
8. Охарактеризувати структуру й основні параметри програми
візиту в іноземну країну високої офіційної особи.
9. Охарактеризувати вимоги до пам'ятних подарунків і сувенірів,
які вручаються під час візитів іноземних державних діячів, делегацій.
180
СИМВОЛИ державного суверенітету.
Протокольне реагування на
окремі події
7.1. Державні символи країни
Кожна нація, виборюючи незалежність і розбудовуючи державу,
обирає символи суверенітету - символи своєї єдності, честі й гідності, тра-
дицій державотворення, історії та сьогодення. До державних символів
країни в сучасному світі належать Державний Герб, Державний Гімн та
Державний Прапор, який серед них є найбільш шанованим. Ставлення
народу до своїх державних символів віддзеркалює зрілість нації і дер-
жави, гідність та повагу до себе.
Прояв неповаги до символів держави в міждержавних відносинах
прийнято розглядати як вияв неповаги до суверенітету даної держави, як
образу честі й гідності держави. Протокольні норми використання держа-
вної символіки покликані детально регламентувати поводження з ними в
різноманітних ситуаціях, щоб попередити їхнє недбале та неграмотне
використання, яке може зашкодити державі та її іміджу. Неухильне до-
тримання цих протокольних норм - важливий обов'язок усіх державних
органів, посадових осіб та громадян. Гідне поводження з державними
символами - запорука високого авторитету держави, показник рівня на-
ціональної свідомості в цій країні. Саме тому дотримання вищезазначе-
них протокольних норм - це питання державної ваги.
Державний герб представляє собою офіційний малюнок - емблему,
відмітний знак держави. Він зображується на печатках і бланках держав-
них органів і установ, на бланках офіційного листування дипломатичних
представництв і консульських установ, на консульському щиті кон-
сульств, на вивісках посольств, місій, інших державних установ. Зобра-
ження державного герба використовують на монетах, нагородах, грошо-
181
 вих знаках тощо. Встановлення й опис державного герба фіксується в
конституції або іншому акті держави.
У світовій практиці не усталилась сувора регламентація засад тво-
рення державного герба. Державний герб - віддзеркалення специфіки
геральдичних традицій, що примхливо фокусують своєрідні риси істори-
чного розвитку певної країни. Наприклад, в Італії, якщо виходити з жорс-
тких геральдичних канонів, функції герба виконує державна емблема
цілком умовного геральдичного характеру. У гербі Італії, прийнятому у
1948 р., поєднуються зображення п'ятикутної зірки - найдавнішого іконо-
графічного зображення Італії, металевого зубчастого колеса - символа
праці, гілки маслинового дерева - символу миролюбності нації (відпові-
дає півдню Італії) і гілки дуба - символу сили й гідності італійського на-
роду (відповідає півночі країни).
Самобутній спосіб геральдичної презентації обрала й Франція, яка
послуговується кількома знаками: загальновідомою емблемою з ліктор-
ським пучком - символом влади й республіки і орденом Почесного легі-
ону та великим гербом Франції, у якому об'єднані успадковані з часів
середньовіччя герби 56 французьких історичних провінцій і територій.
Французи ж вважають національним символом Франції Маріанну - сим-
волічний жіночий образ, який утілює Францію. Саме Маріанна зображу-
ється в якості елемента державної символіки на нотних бланках дипло-
матичних представництв Франції.
Натомість, деякі європейські держави, наприклад Швеція, віддають
перевагу класичному варіанту, використовуючи малий і великий герби.
Історія знає непоодинокі випадки одночасного функціонування трьох
державних гербів: великого, середнього і малого. Зокрема, така практика
існувала в Російській імперії, а в період між двома світовими війнами - у
Чеській Республіці.
Державний гімн представляє собою своєрідну музичну емблему дер-
жави. Текст і музика гімну затверджуються спеціальними законодавчими
актами. Гімн виконується під час інавгурації президента країни; при від-
критті й закритті сесій парламенту; під час офіційних церемоній підняття
державного прапора та інших офіційних державних церемоній; при прове-
денні військових ритуалів. Державний гімн може виконуватись при від-
критті й закритті урочистих зборів, присвячених державним святам; під час
урочистих зборів, які проводяться державними органами, органами місце-
вої влади, іншими організаціями; при проведенні спортивних змагань.
У практиці роботи дипломатичного представництва гімн виконується
в особливо урочистих випадках: у деяких країнах на прийомах з нагоди
національного свята своєї країни, під час урочистих церемоній за участю
глави іноземної держави, у деяких країнах під час вручення вірчих гра-
мот. Під час візиту іноземних делегацій на високому й вищому рівнях
державні гімни виконуються під час церемонії офіційної зустрічі, церемо-
182
нії покладання квітів до могили Невідомого солдата, при офіційному від-
відуванні театру. Першим зазвичай виконується гімн країни гостя.
При виконанні гімна (як і при піднятті прапора) присутні, у тому числі
іноземці, повинні встати і стоячи (чоловіки без головних уборів) прослуха-
ти гімн до кінця. Офіційний етикет деяких держав (наприклад, США) при-
писує при виконанні гімна прикладати праву руку зі знятим головним убо-
ром до серця. На присутніх на церемонії іноземців це правило не поши-
рюється. Під час виконання гімна не можна розмовляти, їсти, палити.
Гімн не припускає жодних музичних імпровізацій. Його не можна ви-
користовувати в якості танцювальної мелодії. Виконання гімна своєї кра-
їни при проведенні офіційних заходів на території інших держав здійсню-
ється з урахуванням місцевих протокольних традицій.
У міжнародній протокольній практиці склався етикет використання
ключових державних символів. Його основу складає строга відповідність
при виготовленні прапорів та гербів затвердженому в законодавчому
порядку описові. Текст і аранжування гімну іноземної держави повинні
повністю відповідати затвердженим тексту й партитурі.
7.2. Етикет державного прапора
Етикет державного прапора - система правил, які детально регламен-
тують порядок використання прапора та поводження з ним в різноманіт-
них ситуаціях. Використання державних прапорів під час проведення про-
токольних заходів має особливе значення, оскільки саме з прапором асо-
ціюється та чи інша держава. Виявлення пошани державному прапору є
загальноприйнятою і однією із найстародавніших норм міжнародної прак-
тики. Прапор вважається концентрованим відображенням, символом на-
ціонального суверенітету, повага до нього завжди демонструє прояв дру-
жнього, ввічливого ставлення до держави. З іншого боку, зневага до пра-
пора держави вважається гіршою за образу офіційної особи - представни-
ка даної країни, оскільки в такому випадку мова йде про вияв зневаги не
до окремої особи, а до держави в цілому. З усіх невербальних засобів
представлення держави на міжнародній арені національний прапор є най-
більш політизованим, і тому етикет державного прапора посідає одне з
найважливіших місць в системі норм міжнародної ввічливості держав.
Серед усіх державних символів саме прапор найчастіше використову-
ється в офіційному житті. Законодавчі акти багатьох держав чітко визна-
чають випадки обов'язкового, припустимого й неприпустимого викорис-
тання державного прапора. Вивішування державного прапора цілодобово
не може розглядатися як поширена повсякденна звичка. Постійно підня-
тий (встановлений) державний прапор указує на споруду (кабінет), у якому
183
 здійснюються функції державної влади. Тимчасово піднятий державний
прапор (вивішений, встановлений) указує на особливо важливу подію,
офіційну церемонію, значну урочистість, яка відбувається в місці (будинку,
на території), де тимчасово піднятий прапор. Державні прапори підніма-
ють з нагоди національних свят, публічних заходів, у деяких країнах - з
нагоди родинних знаменних дат. Державний прапор - еквівалентний об-
раз держави, який додає державним святам особливу велич.
Приватні особи для підкреслення свого громадянства, для вислов-
лення почуття гордості за приналежність до своєї країни також дедалі
частіше використовують свій національний прапор. Вивішування держа-
вного прапора громадянами країни з дотриманням існучих вимог особ-
ливо заохочується у відповідних ситуаціях (наприклад, під час націона-
льних свят). При цьому громадяни не повинні вивішувати державний
прапор щоденно.
Мал. 7. Вивішування прапора з вікна
В одних країнах питання використання прапора та поводження з ним
в різноманітних ситуаціях відображені у внутрішньому законодавстві
(США, Російська Федерація), в інших - регулюються виключно звичаями
(Фінляндія). У Фінляндії, де формально немає законодавчого акту про
державний прапор, історично склався його культ. Повагу до прапора ви-
ховують з дитинства. Батьки вивішують державний прапор з приводу
народження дитини, на весіллі прапор обов'язково присутній в якості
"почесного гостя".
Одним з основних правил використання державного прапора є те, що
національний прапор необхідно сприймати як концентрований символ
держави, а відтак ніхто немає права щось довільно в ньому змінювати
184
або розміщувати прапор в інший спосіб, ніж це передбачено законодав
ством і практикою конкретної країни. Найбільш неввічливим і навіть об
разливим є розміщення прапора в перевернутому вигляді. Таким чином
його розміщують, лише коли хочуть подати сигнал біди.
Як правило, національні прапори мають прямокутну форму. Винятком
є лише квадратний прапор Швейцарської Конфедерації та прапор з двох
розміщених один над одним трикутників Королівства Непал. При вигото -
вленні прапорів іноземних держав при підготовці до візитів, конференцій,
інших офіційних заходів та церемоній завжди повинні максимально точ-
но повторюватися автентичні кольори та пропорції елементів прапору.
Наприклад, схожі для пересічного громадянина прапори Австрії та Латвії
в жодному випадку не повинні бути однаковими, оскільки на останньом у
колір верхньої і нижньої смуги є не червоним, як у австрійців, а пурпуро-
вим. Цей колір навіть має особливу назву - "латвійський червоний".
Зупинимось на деяких технічних питаннях використання державного
прапора. Прапором називається власне полотнище. Саме полотнище віді-
грає знакову роль, йому виявляють почесті й повагу. Прапор може кріпи-
тися на щоглі (флагштоці) на рухомому з'єднанні (конструкції з натягнутих
на блоках тросах), яке дозволяє піднімати й спускати прапор. Щогла (фла-
гшток) може встановлюватись вертикально або під гострим кутом до гори-
зонтальної площини. При піднятті прапора на щоглі потрібно намагатися
підняти прапор до самого верху щогли. На щоглі не припустимі навершя.
На знак жалоби прапор приспускається до половини висоти щогли.
Схема 10. Прапор на щоглі (флагштоці):
А - правильне розміщення прапора на щоглі; В -
неправильне розміщення прапора на щоглі; С - прапор
приспущений на знак жалоби (X - висота щогли).
1/2 X
Щогли (флагштоки) можуть розміщуватися на землі,
на даху будівлі -вертикально; на стіні будівлі (споруди) - під гострим
кутом або паралельно до горизонтальної площини; на судах -
вертикально, з невеликим нахилом до горизонтальної площини. Щогли
(флагштоки) не можуть розміщуватися на стіні будівлі (споруди) під
тупим кутом до горизонта-
185
льної площини. Прийнято враховувати відповідність розміру щогли
(флагштоку) та прапора. Вважається оптимальним співвідношення роз
міру ширини прапора і висоти флагштока, розміщеного на землі, як 1:6.
Довжина щогли (флагштока), розміщеного на стіні, повинна бути в три
рази більшою за ширину прапора. ,,»_,.-
А В
Мал. 8. Варіанти розміщення щогли (флагштока) на стіні будівлі
(споруди): А, В - допустимі варіанти; С - неприпустимий варіант
Прапор може кріпитися на древку (зазвичай у вигляді прямого штока).
Прапори на древках використовуються для вивішування на будівлях,
установки в приміщеннях, носіння в руках. Прапор прикріплюється неру-
хомо максимально близько до верхнього краю древка шляхом приби-
вання, приклеювання тощо. Довжина древка повинна бути не меншою,
ніж ширина полотнища, помножена на 2. При вивішуванні прапора на
древку на стіні споруди древко повинно бути розміщено щодо горизон-
тальної площини згідно із тими ж правилами, що й описані для щогл
(флагштоків). При установці прапорів на древку на горизонтальній пло-
щині (землі, підлозі приміщення, поверхні столу і т.п.) древко може роз-
міщуватись або перпендикулярно горизонтальній площині, або під кутом
до неї (не менше 60°).
Прапор може вивішуватись без древка - у вигляді самого полотнища.
У даному випадку полотнище може бути розміщене на стіні (тобто при-
кріплене до вертикальної поверхні) або підвішене до стелі приміщення
або споруди (іншої інженерної конструкції у верхній частині приміщення
або споруди). При вивішуванні без древка прапор може бути розміщений
горизонтально (тобто полоси прапора йдуть паралельно горизонтальній
площині), або вертикально (полоси прапора йдуть перпендикулярно го-
ризонтальній площині). В останньому випадку верхня частина полотни-
ща повинна знаходитися зліва, якщо стояти обличчям до прапора.
186
;
Мал. 9. Варіанти вивішування прапора без древка:
а) горизонтально; б)вертикально
Універсальним є звичай вивішувати прапор у світлу частину доби - зі
сходу до заходу сонця (з 7-9 годин ранку до 9-Ю годин вечора). На щоглі
(флагштоці) прапор піднімають швидко, а спускають повільно, гідно. З
патріотичних міркувань у деяких місцях, таких як резиденція глави дер-
жави, будинок уряду, парламенту, пам'ятники видатним особам, меморі-
альні, історичні місця, місця народної слави тощо, прапор може вивішу-
ватися цілодобово. При цьому необхідно забезпечити відповідне доста-
тнє освітлення в нічний час.
Склався особливий порядок поводження під час церемонії підняття і
спуску прапора: всі присутні повинні стояти струнко, обличчям до прапо-
ра (у деяких країнах, поклавши руку на серце). Військовослужбовці при
цьому віддають честь, а цивільні особи (чоловіки) знімають головні убо-
ри. Якщо державний прапор вносять до зали (або виносять із зали), то
всі присутні встають, припиняється будь-який рух, розмови. Такі ж поче-
сті надаються і державному гімну.
Державний прапор піднімається на щоглі (флагштоці), вивішується на
стіні або встановлюється на древку у відповідному кронштейні біля голо-
вного входу в будівлю або в іншому придатному для цього місці - гідному
й добре видному. При цьому слід враховувати, що прапор повинен мати
достатньо місця, щоб вільно майоріти. Прапор не повинен торкатися по-
верхні підлоги, ґрунту, стін, дерев, дротів або будь-яких інших предметів,
щоб попередити можливість його пошкодження або забруднення. У бага-
тьох країнах створення вищезазначеної ситуації розцінюється як вияв не-
поваги до державного прапора й карається за законом. У деяких країнах
вимагається, щоб нижній край державного прапора знаходився на висоті
не менше трьох метрів від поверхні землі. Існують також правила вивішу-
вання прапора при поганих погодних умовах. Згідно із цим правилом дер-
жавний прапор не повинен вивішуватися при поганих природних умовах
за винятком тих випадків, коли використовується так званий "всепогодний"
прапор, зроблений зі спеціального надміцного матеріалу.
Перед використанням прапори приводять у належний стан. Полотнище
прапорів не може бути старим, а колір блідим. На них не повинно бути
187
 плям, поривів. Кодекси державних прапорів багатьох країн містять спеціа- Державний прапор встановлюється перед головним входом до буди-
льні положення щодо процедури чищення державного прапора, його утилі- нку справа (якщо дивитись від фасаду будинку), інший прапор, напри-
зації у випадку пошкодження або зношення. У США існує спеціальна цере- клад міста, - зліва. На будинку, де розміщено два прапори, державний
монія віддання останньої шани та спалення державного прапора. прапор повинен знаходитися на правій щоглі (схема 10). За наявності
Свідченням шанобливого ставлення до державного прапора є і те, що в більшої кількості прапорів державний прапор розміщують або посереди-
деяких країнах існує спеціальний порядок його складання. Так, в США пра- ні, або на якому-небудь підвищенні (схема 11,12).
пор згортається 12 разів, і кожен згин має символічне значення (перший -
символ життя, другий - символ віри у вічне життя, третій - знак пам'яті ве-
теранів і т.д.). У згорнутому вигляді прапор у формі трикутника нагадує піло- 1 2
тку - на знак пошани військових США, які стоять на сторожі прав і свобод
американців. Згідно із кодексом державного прапора США прапор не можна
використовувати для покриття монументу, статуї, меморіальної дошки. Схема 11. Цифра 1 -державний прапор
Законодавчі акти, які регламентують норми поводження з державним
прапором, забороняють використання прапора для декорації або як при-
краси приміщення. Державний прапор не може бути вишитий на хустках, 2 1 3
шарфах, подушках тощо; зображений на паперових серветках, коробках
або на будь-чому іншому, що призначається для тимчасового викорис-
тання та подальшого викидання, знищення. Прапор не може використо- Схема 12. Статусиість показана цифрами: 1 - вищий статус, 2
вуватися як частина одягу або спортивної форми. При цьому можливим і - слідуючий за ним і т.д.)
доцільним є використання копії прапора (у вигляді емблеми на одязі) для
відзначення участі представника країни в певній міжнародній програмі
(космічній, медичній тощо), тому чи іншому міжнародному заході. Така
6 4 2 1 3 5 7
деталізація та регламентація конкретної практики використання держав-
ного прапора є гарантією гідного ставлення до одного з державних сим-
волів за будь-яких умов, у будь-яких делікатних ситуаціях. У кожній уста- Схема 13.
нові, організації, які використовують державні символи, повинна бути
У робочому кабінеті державний прапор встановлюється на спеціаль-
особа, відповідальна за дотримання етикету державної символіки.
ному древку по праву руку від того, хто сидить за столом, або вивішуєть-
Законодавством багатьох країн передбачене покарання за наругу над
ся на стіні в розгорнутому вигляді полотнищем, розгорненим зліва на -
прапором, а також за неповажне ставлення до нього. Наприклад,
право (якщо дивитися на прапор). ' > . - ■ ■ ■ ..
у 1989 р. палата представників Конгресу США прийняла законопроект
про захист національного прапора США від образи. Цей документ пе-
редбачає грошовий штраф, а також ув'язнення терміном до одного року
для тих, хто "свідомо нівечить, спотворює, спалює або топче ногами 3 4
прапор Сполучених Штатів".
При вивішуванні державного прапора з прапорами регіонів, міст, інших
населених пунктів, організацій прапори вивішуються на окремих флагшто-
ках на одному рівні, при цьому державний прапор повинен займати почес-
2
ну позицію. Розмір полотнища державного прапора не може бути меншим
від розміра полотнищ інших прапорів, розміщених поряд із ним. Держав- 1
ний прапор не може розміщуватись нижче інших прапорів, розміщених
поряд із ним. Якщо вивішуються кілька прапорів міст, інших населених
пунктів, регіонів, організацій на одній щоглі, державний прапор завжди
Схема 14. Розміщення прапорів у робочому кабінеті. 1 - робочий
повинен бути згори. У випадку вивішування прапорів на різних флагшто- стіл посадової особи; 2 - крісло (стілець) посадової особи; З -державний
ках, розташованих по колу, державний прапор повинен знаходитися на прапор; 4 - штандарт посадової особи (за його наявності)
щоглі, розміщеній у центрі кола, і бути вищим за інші прапори.
188 189
 Державний прапор, який розміщується в конференц-залі, аудиторії,
може виставлятися на древку справа від трибуни (дивлячись від висту-
паючого) або з правого боку від аудитора. У випадку розміщення держа-
вного прапора без древка, він вивішується над і за виступаючим.
І Державний прапор може встановлюватися на автомобілях посадових
3 причому в особливому порядку: спочатку прапор швидко піднімають на
1 всю висоту флагштоку, а потім повільно спускають до половини. Персо-
Схема 15. Розміщення державного прапора у конференц-залі, аудиторії
1 - президія; 2 - розміщення державного прапора в залі;
З - розміщення державного прапора на кафедрі
Мал. 10. Розміщення державного прапора без древка у конференц-залі, аудитори
190
осіб під час проведення різних урочистостей, парадів. При проходженні
процесії з одним або кількома прапорами почесним вважається місце на
правому фланзі шеренги прапороносців або попереду і посередині неї.
У випадку оголошення в країні національної жалоби державний пра-
пор приспускають до половини щогли (флагштока). Приспускають лише
ті прапори, які знаходяться на флагштоках з підйомними пристроями,
нальні прапори та штандарти не приспускаються. До прапорів, вивіше-
них на древку, прикріплюється стрічка чорного кольору.
Особлива увага в протоколі приділяється використанню державного
прапора президентом країни. Державний прапор піднімається над офі-
ційною резиденцією президента щоденно. У робочому кабінеті глави
держави прапор розміщується за робочим столом президента справа від
нього. Під час публічних виступів, звернень прапор також розміщується
за гпавою держави з його правого боку. Державний прапор встановлю-
ється н літаку, на кораблі у випадку присутності на борту президента
(президентський літак має зображення державного прапора й ззовні). На
військових та військово-морських базах на час перебування там прези-
дента також піднімається державний прапор.
У багатьох країнах, крім державного прапора, використовуються пе-
рсональні прапори та штандарти. Наприклад, такі прапори мають пре-
зидента України, Росії, США, монарх і члени королівської родини у Ве-
ликобританії, генерал-губернатор та губернатори провінцій Канади то-
що. Штандарти встановлюються в робочих кабінетах цих осіб, над ре-
зиденціями та над будинками, де проходять офіційні заходи за їх учас-
тю. Якщо нз заходах присутні кілька осіб, які мають персональні прапо-
ри, над б^/дичком встановлюється лише той, що належить найбільш
високопоставленій особі. Президентський штандарт встановлюється
разом із державним прапором у робочому кабінеті, під час виступів
президента, на борту літака або корабля під час перебування там гла-
ви держави. При цьсл.у президентський штандарт розміщується з ліво-
го боку від президента, доржавний прапор - з правого. Під час перебу-
вання глави держави за кордоном його штандарт піднімається разом із
державним прапором на будинку дипломатичної місії країни. Штандар-
ти посадових осіб, які очолюють міністерства, відомства, встановлю-
ються, як правило, лише в їх робочих кабінетах.
191
 7.3. Протокольні норми використання
іноземного державного прапора
У кодексах державних прапорів відсутні правила вивішування прапора
під час перебування високих державних діячів за кордоном, тому що всі
питання такого роду вирішуються службою протоколу країни відвідування.
Законодавчі акти держав не встановлюють обов'язкової вимоги виві-
шувати державний прапор власної країни при вивішуванні прапора іншої
держави. Але відповідно до звичаєвої практики та на основі принципу
поваги до державного прапора своєї країни, як правило, при вивішуванні
прапора держави-гостя вивішується також і державний прапор країни-
господаря. Якщо одночасно піднімають кілька державних прапорів, то
кожний з них встановлюється на окремій щоглі (флагштоці). Флагштоки й
прапори повинні бути однакового розміру. У мирний час відповідно до
міжнародної практики забороняється розміщувати прапори на різних рів-
нях, а також один над одним.
Розміщення кількох державних прапорів може здійснюватися за дво-
ма принципами. У деяких країнах власний державний прапор завжди
займає почесне місце (США), у більшості країн, у тому числі в Україні,
якщо прапор піднімають на честь глави іноземної делегації, то почесне
місце праворуч надається прапору гостя (якщо дивитися від прапорів).
Якщо прапори розміщуються хрест навхрест, то древко прапора, що за-
ймає почесне місце, має бути справа й перед древком другого прапора.
Мал. 11. Вивішування прапорів хрест-навхрест
Якщо виникає необхідність встановити прапори кількох країн, то роз-
міщують їх, як правило, у лінію за алфавітом відповідно до найменування
192
держав на узгодженій мові. Прапори кількох держав можуть розміщувати-
ся півколом, почесне місце - у центрі. Якщо кількість прапорів непарна, то
прапор країни-господаря розміщується в центрі шеренги, якщо парна, то
прапори країни-господаря можуть розміщуватися на початку і в кінці ше-
ренги або справа, якщо прапор один (якщо дивитися від прапорів).
Іноземні дипломатичні представництва мають право вивішувати дер
жавний прапор та емблему на своїх приміщеннях, а також на резиденції
посла, якщо представництво й резиденція розміщені в різних місцях (ст.
20 Віденської конвенції про дипломатичні зносини). Відповідно до ст. 20-ї
конвенції державний прапор може вивішуватись біля приміщення офісу
військового аташе, торгового представника, консульського відділу посо
льства іноземної держави. .
Місцеві правила визначають умови, за яких національний прапор під-
німається на будинках дипломатичного представництва та резиденції.
Влада країни перебування зобов'язана охороняти прапори іноземних
держав. Зазвичай дипломатичне представництво вивішує державний
прапор у дні національних свят своєї держави й держави перебування, з
нагоди офіційних візитів своїх глави держави й уряду, під час офіційної
жалоби, оголошеної в акредитуючій державі і в державі акредитації.
Прийнято вивішувати прапори під час жалоби, оголошеної з приводу
смерті глави держави, з якою акредитуюча країна має дипломатичні зно-
сини. При цьому прапори знімають після завершення церемонії похо-
вання, не очікуючи заходу сонця73.
Дипломатичні представництва вивішують лише свої державні прапо
ри. Якщо глава держави перебування відвідує посольство в своїй офі
ційній якості, то на знак ввічливості зазвичай дозволяється вивішувати
його персональний прапор згідно із місцевою практикою. Місцеві прави
ла встановлюють, чи необхідно вивішувати обидва прапори разом, чи
слід вивішувати лише прапор (штандарт) глави держави. В останньому
випадку прапор вивішується в момент прибуття глави держави й зніма
ється при його від'їзді74. .
Якщо виникає необхідність вивісити на будинку посольства націона-
льні прапори кількох держав, прапори розміщуються в порядку місцевого
старшинства дипломатичних представництв. Перше місце завжди нале-
жить національному прапору представництва.
На автомобілях послів і посланників під час їх офіційних поїздок
встановлюється державний прапор зменшених розмірів. В різних країнах
існує відмінна практика використання прапорів на транспортних засобах
глав дипломатичних місій. Так, у деяких країнах глави дипломатичних
Е. РгоіокоІ гіуріотаіусгпу. -\Л/агз2а\л/а, 1992. - Р. 96. Вуд Дж., Серре
Ж. Дипломатический церемонная и протокол. - М, 2003. - С. 142.
193
 представництв використовують прапор не лише для офіційних поїздок, в
інших прапор встановлюється на автомобілях глав представництв лише
під час заходів, у яких беруть участь вищі посадові особи країни перебу-
вання. У країнах з лівостороннім рухом прапор встановлюється на ліво-
му передньому крилі або на передній частині капоту. У країнах з право-
стороннім рухом прапор розміщується на правому крилі автомашини.
Прапор також може бути встановленим на даху автомобіля (над вітро-
вим склом). Древко прапора має бути такої довжини, щоб полотнище не
торкалося капота автомобіля.
Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. надає консульс-
твам право вивішувати державний прапор і розміщувати державний герб
на будинку консульської установи і, коли це пов'язано із виконанням
службових обов'язків, на її засобах пересування (ст. 29 Конвенції). У де-
яких двосторонніх консульських конвенціях особливо підкреслюється
право консулів при виконанні ними професійних функцій встановлювати
державний прапор своєї країни на моторних човнах. Інколи не дозволя-
ється піднімати національний прапор над консульською установою, якщо
в цьому місті розміщене ще й дипломатичне представництво.
Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із між-
народними організаціями універсального характеру 1975 р. надає право
постійним представництвам держав-членів при міжнародних організаціях, а
також постійним місіям спостерігачів використовувати прапор та емблему
надсилаючої держави на своїх приміщеннях. Глави представництв мають те
ж право щодо резиденції й засобів пересування (ст. 19 Конвенції). При цьо-
му враховуються закони, правила й звичаї країни перебування.
У деяких країнах приватні особи - громадяни інших держав - не ма-
ють права вивішувати національний прапор на своїх будинках. Але від-
повідно до місцевої практики і з дозволу компетентної влади вони мо-
жуть використовувати державний прапор своєї країни, при цьому одно-
часно повинен вивішуватись і державний прапор країни перебування,
якому надається почесне місце справа (обличчям від прапорів).
Існують певні правила використання державного прапора на борту
морського судна. Прапор повинен бути піднятий під час знаходження
судна в порту та територіальних водах. У відкритому морі прапор підні-
мається лише з метою ідентифікації у випадку зустрічі суден. За звича-
єм, якщо в морі зустрічаються торгове й військове судно будь-якої дер-
жави, торгове судно повинно приспустити прапор на знак пошани. Під
час знаходження в порту прапор повинен бути піднятим з 8-ї години ран-
ку до заходу сонця.
194
7.4. Державна символіка України
та протокольні норми її використання
В Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р., у ст. 20 зазначено,
що державними символами України є Державний Прапор України, Держав-
ний Герб України та Державний Гімн України. Затверджені кольори прапора,
основні елементи герба та музика гімну, передбачений механізм подальшо-
го законодавчого врегулювання питань щодо Великого Герба та слів гімну.
........................................
Державний Прапор України -стяг
із двох рівновеликих горизонтальних
смуг: верхньої — синього кольору,
нижньої - жовтого кольору, із
співвідношенням ширини пра- пора
до його довжини 2:3.
Жовто-блакитні кольори символізували Київську Державу ще до при-
йняття на Русі християнства. З часів нашестя татарських орд Батия ця
символіка зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гер-
бах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом
обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII ст. полкові й сотенні
козацькі прапори Війська Запорізького найчастіше вироблялися із блаки-
тного полотнища, на якому жовтою фарбою наносилися хрест, зорі,
зброя, постаті святих.
Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонталь-
них смуг відносять до XIX ст. У Галичині Головна руська рада у 1848 р.,
приймаючи за національний символ жовтого лева, який спирався на жовту
скелю на блакитному тлі (герб Галицько-Волинського князівства), визна-
чила жовтий і блакитний кольори за національні. У червні цього року на
міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Запо-
чатковану ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокре-
ма "Соколи". Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910 р.)
спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор. Відтоді й почина-
ється широке використання прапора - спершу на західноукраїнських зем-
лях, а згодом і на Лівобережній Україні. Особливого розмаху ці процеси
набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження
Т. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише
в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі,
Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.
195
 Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева
революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов
на новий рівень. 22 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Закон
про Державний Прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний пра-
пор символом Української Народної Республіки (УНР). За гетьманського
уряду П.Скоропадського порядок кольорів у прапорі було змінено на си-
ньо-жовтий. 13 листопада 1918 р. блакитно-жовтий прапор став і держа-
вним символом Західно - Української Народної Республіки. У проекті
конституції УНР від 1920 р. зазначалося, що "державними кольорами
України є синя та жовта". У Західній Україні в 1920-1939 рр. використо-
вували повсюдно жовто-блакитний прапор.
24 липня 1990 р. президія Київської міської ради народних депутатів
вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним червоно-
синім прапором перед будинком міськради на Хрещатику. 24 серпня
1991 р. відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над
будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. 28 січня
1992 р. сесія Верховної Ради України прийняла Постанову "Про Держав
ний Прапор України", у якій було затверджено опис сучасного Державного
Прапора. Порядок використання Державного Прапора в постанові не був
урегульований. Символами України в їх сучасному трактуванні є безхма
рне небо або синій колір як символ миру та жовті пшеничні лани або жо
втий колір як символ достатку. ,
Згідно з Конституцією великий Державний Герб України встановлю-
ється з урахуванням малого Державного Герба України як його головно-
го елемента та герба Війська Запорізького. Головним елементом велико-
196
го Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Вели-
кого - тризуб (малий Державний Герб України).
З найдавніших часів тризуб шанувався як магічний знак, свого роду обе-
ріг. Він символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєд-
нання божественного, батьківського й материнського - священних начал,
трьох природних стихій - повітря, води й землі. Це зображення археологи
зустрічали в багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями
нашої ери. Перша згадка в літописах про ці знаки належить до X ст.
Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з віза-
нтійцями мали свої печатки з тризубами. За часів Київської Русі тризуб стає
великокнязівським знаком - його зображення археологи знаходять на моне-
тах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. Київський князь Володимир
Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку
зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб.
У грудні 1917 р. українська Центральна Рада прийняла тризуб в якос-
ті герба УНР. З 22 січня 1919 р. згідно з законом про Злуку тризуб
увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Він залишався головним
елементом герба гетьманської держави П.Скоропадського, а також Ди-
ректорії УНР. Уперше тризуб як Державний Герб конституційно був офо-
рмлений у травні 1920 р. Всеукраїнською Національною Радою. У
1939 р. тризуб став державним гербом Карпатської Русі, що проголосила
самостійність після розпаду Чехословацької республіки. У радянській
Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаю-
чись символом національно-визвольного руху.
19 лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про
Державний Герб України", якою було затверджено тризуб як малий Дер-
жавний Герб України і як головний елемент великого Державного Герба
України. Згідно з Постановою, "...зображення Державного Герба України
розміщується на печатках органів державної влади та державного управ-
ління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях,
штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропо-
рцій зображення герба...".
Постановою Верховної Ради України "Про державні символи України" вщ 3 вере-
сня 1996 р. Кабінету Міністрів було запропоновано до 1 грудня 1996 р. про-
вести конкурс щодо великого Державного Герба й Гімну, а також дору-
чено комісіям Верховної Ради взяти участь у проведенні конкурсу й під-
готувати пропозиції щодо процедури розгляду Верховною Радою питань
про Державний Герб та Гімн. На виконання Постанови конкурс було проведено, і
11 червня 1997 р. спеціально створена Державна комісія схвалила проект великого
Державного Герба України, підготовлений авторським колективом у складі М. Дмитрі-
єнка, О. Івахненка, В. Мітенка, Ю. Савченка. У 2001 р. Президент України Л.Кучма
вніс до Верховної Ради проект закону "Про великий Державний Герб України".
Законопроектом пропонувалося затвердити великий Державний Герб Укра-
197
 їни, що являє собою зображення на синьому щиті золотого знака княжої
держави Володимира Великого (малого Державного Герба України); над
щитом - зображення великокняжого вінця та синьо-золотого намету. З
боків щита зображено щитотримачів: праворуч - золотого лева (елемент
герба Галицько-Волинського князівства), ліворуч - козака з мушкетом
(елемент герба Війська Запорізького). Під щитом зображено стрічку, що
поєднує національні кольори - синій та жовтий; під стрічкою - золоті ко-
лоски пшениці, з'єднані кетягом калини.
Як зазначається в пояснювальній записці до великого Державного Ге-
рба України, його автори пропонують обрати згідно з Конституцією України
основними елементами майбутнього головного символу країни ті, що ві-
дображатимуть складний історичний шлях розвитку української державно-
сті, відповідатимуть канонам світової геральдики, потребам новітньої істо-
рії та правовим нормам. Автори ескізу великого Державного Герба України
зазначають, що він повинен стати символом новітньої Української Держа-
ви, який фокусує в собі головні етапи її становлення та багатовікового
розвитку, слугувати втіленням провідної національної ідеї - ідеї соборності
українських земель та їх демократичного республіканського устрою. На
сьогодні великий Державний Герб України не затверджений.
Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вер-
бицького та слова Павла Чубинського. Створення українського гімну бере
початок з 1862 р., коли український етнограф, фольклорист та поет
П.Чубинський написав вірш "Ще не вмерла Україна". Спочатку вірш співався
на мотив сербського патріотичного гімну "Гей, слов'яни", а потім на мелодію
М.Лисенка. Утвердилась же до тексту музика М.Вербицького, яка супрово-
джує поетичний текст П.Чубинського вже понад століття. Музичний текст
уперше побачив світ у 1885 р. у львівській пісенній збірці "Кобзар", полони-
вши одразу широкі кола громадянства, зокрема молоді, став поширюватися
в численних копіях, входити в музичне життя співочих колективів, аматорів
хорового мистецтва. Злившись воєдино, слова і музика пісні одухотворяли й
досі одухотворяють покоління борців за волю України.
Нове життя гімну почалося в часи визвольних змагань українського
народу в 1917-1920 рр. Однак, у ці роки "Ще не вмерла Україна" як єди-
ний державний гімн законодавчо не був закріплений, використовувалися
й інші гімни. Протягом радянського періоду української історії національ-
ний гімн офіційно було піддано забуттю.
15 січня 1992 р. музична редакція Державного Гімну була затверджена
Верховною Радою України, що знайшло своє відображення в Конституції
України. Проте тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила
"Закон про Державний Гімн України", який затвердив національний гімн на
музику М. Вербицького зі словами тільки першого куплету й приспіву пісні
І
П. Чубинського " Ще не вмерла Україна" в якості Державного Гімну.
198
: , Державний Гімн України
Музика Михайла Вербицького.
Слова Павла Чубинського
Ще не вмерли України ні слава, ні воля, •
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів: ' •
Душу, тіло ми положим за нашу свободу І
покажем, що ми, браття, козацького роду.
В Україні ще не завершено створення правової системи використан-
ня державної символіки, не сформована цілісна концепція протокольної
практики використання державних символів. Постанова Верховної Ради
України "Про встановлення державної символіки на фасадах і в примі-
щенні Верховної Ради України" від 21 січня 2000 р. майже через десять
років після здобуття незалежності законодавчо закріпила заміну на фа-
садах і в приміщенні Верховної Ради старої радянської символіки на но-
ву символіку незалежної України.
Указом Президента "Про впорядкування геральдичної справи в Укра-
їні" від 18 травня 2000 р. серед іншого було доручено Кабінету Міністрів
внести на розгляд Верховної Ради проект закону про державні символи
України та вирішити питання щодо створення Державного геральдичного
реєстру України.
Указом Президента "Про геральдичні знаки - емблеми і прапори
центральних органів виконавчої влади України" від ЗО листопада 2000 р.
міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, а також
ряду посадових осіб - керівникам цих органів - надано право на власні
геральдичні знаки - емблеми й прапори (штандарти) та визначений по-
рядок їх заснування. Згідно з Указом затвердження порядку використан-
ня геральдичних знаків та прапорів центральних органів виконавчої вла-
ди, їх описів та малюнків здійснює глава держави.
Указ Президента "Питання щодо використання державних символів Украї-
ни" від 9 лютого 2001 р. зобов'язав Кабінет Міністрів розробити проект
тимчасового порядку використання державних символів України, який би
містив норми щодо використання державної символіки офіційними органа-
ми, державними підприємствами та установами у своїй діяльності; під час
проведення офіційних заходів; у товарних знаках вітчизняних виробни-
ків, а також внести пропозиції щодо встановлення адміністративної від-
повідальності за її неналежне використання.
199
 Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. у Ст. 338 передба-
чив санкції та кримінальну відповідальність за публічне зневажливе ста-
І ни піднімається на прапорній щоглі біля Резиденції Президента України
влення до Державного Прапора, Герба та Гімну України й офіційно вста-
новленого Прапора іноземної держави, що карається штрафом до п'яти-
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на
строк до шести місяців.
Правила використання державних символів під час різних протоколь-
них і церемоніальних заходах були визначені в Положенні "Про Держав-
ний Протокол та Церемоніал України", затвердженому однойменним
Указом Президента від 22 серпня 2002 р.
Указом Президента України Л.Кучми від 23 серпня 2004 р. на вшану-
вання багатовікової історії українського державотворення, державної
символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до
державних символів України було встановлено День Державного Прапо-
ра України, який відзначатиметься щорічно 23 серпня.
7.5. Державні символи Президента України
Традиційно символами вищої влади слугували унікальні історичні ре-
ліквії, які передавалися у спадок- корони, вінці, скіпетри, держави, риту-
альна зброя, особливий одяг. За часів Козаччини такі символи - клейно-
ди - були уособленням верховної влади гетьмана. Булава й бунчук при-
вселюдно вручалися гетьману після обрання його на козацькій раді.
Указом Президента "Про офіційні символи глави держави" від 29 лис-
топада 1999 р. були визначені офіційні символи глави держави - Прапор
(штандарт), Знак, Гербова печатка та Булава Президента України й за-
тверджено Положення про офіційні символи глави держави. Цим Поло-
женням визначається опис офіційних символів глави держави та встано-
влюється порядок їх використання.
Штандарт Президента - це квадратне синє полотнище, у центрі яко-
го зображено золотий тризуб - знак княжої держави Володимира Велико-
го, по периметру йде золота лиштва з рослинного орнаменту. Двостороннє
шовкове полотно вишите із застосуванням комп'ютерних технологій. На
одній стороні штандарта нанесено понад мільйон стібків ниткою червоного
й жовтого золота. Вишитий тризубець, завдяки використанню спеціальної
підкладки, є об'ємним. За такою ж технологією зроблені прапори королеви
Великобританії, президентів США та Франції. Древко Прапора (штандар-
та) - дерев'яне. Верхівка древка з онікса має форму кулі й оздоблена ре-
льєфним накладним орнаментом із жовтого металу.
Прапор Президента України має оригінал і дублікати, розміри яких
відповідають меті їх використання. Дублікат Прапора Президента Украї-
200
у м.Києві; встановлюється в ложі Президента України зали засідань Вер-
ховної Ради України під час перебування Президента України у Верхов-
ній Раді; встановлюється (піднімається, зображується в зменшеному
вигляді) на транспортних засобах пересування Президента України на
території України. Дублікат Прапора Президента України за згодою Пре-
зидента України та з урахуванням норм протоколу може встановлювати-
ся (підніматися на прапорній щоглі) над іншими резиденціями під час
перебування в них Президента України, у місці проведення офіційних
заходів та урочистостей за участю Президента України, а також під час
закордонних візитів Президента України на транспортних засобах пере-
сування Президента України.
На знак всенародного трауру дублікат Прапора (штандарта) Прези-
дента України на прапорній щоглі біля резиденції Президента України у
м.Києві приспускається. У разі використання в дні всенародного трауру
іншого дубліката Прапора (штандарта) Президента України, до нього
кріпиться чорна стрічка (дублікат приспускається на прапорній щоглі).
„Ј>
Знак (колар) Президента України важить майже 400 г. Нагрудний
знак Президента не є обов'язковим, але глави більшості європейських
держав його мають: наприклад, президентські колари (чоловіча прикраса
на зразок жіночого кольє) є серед символів державної влади Польщі,
Чехії, Болгарії. У деяких країнах для кожного нового глави держави виго-
товляють свій колар, а попередній передають до експозицій національ-
них музеїв. Ажурний ланцюг з історичною реліквією - ладанкою, яка, за
переказами, належала українському гетьману Івану Мазепі, - був серед
атрибутів президента України в екзилі.
201
 Колар виготовлений з білого та жовтого золота. Сім його медальйонів верх і жовтий низ. Печатка виготовлена зі срібла і важить майже півкілог-
розписали київські художники. На них у мініатюрі зображені золотий кня- рама. Зробив її - лише за тиждень - київський ювелір М. Чебурахін.
жий тризуб, тризуб Володимира Хрестителя, золотий галицький Лев Гербова печатка Президента України використовується для засвід-
(герб Галицько-Волинського князівства), знак "Погоні" (герб Великого чення підпису Президента України на грамотах, посвідченнях до прези-
князівства Литовського, до складу якого входили українські землі), знак дентських відзнак та почесних звань України, а також на посланнях Пре-
"Козак з мушкетом", родовий герб Богдана Хмельницького і герб Україн- зидента України главам інших держав. Гербова печатка Президента
ської Народної Республіки як першої спроби створення незалежної Укра- України виготовляється в чотирьох примірниках, один з яких є еталон-
їни в XX ст. Розписні медальйони чергуються з ювелірними: над лавро- ним і для засвідчення підпису Президента України не використовується.
вими вінками з білого золота викладене калинове листя з жовтого золо-
та, по якому "розсипані" 96 півтораміліметрових гранатів. Львівські майс-
три зібрали колар за десять днів. І печатка, і колар зберігаються в шкіря-
них футлярах з оксамитовим ложементом і відтисненим зображенням
малого Герба України.
Знак Президента України використовується Президентом України під
час прийому вірчих і відкличних грамот глав дипломатичних представ
ництв іноземних держав в Україні; вручення державних нагород України,
президентських відзнак, відзнак лауреатів Державних премій України;
телевізійних звернень з посланнями до народу. Знак Президента Украї
ни використовується також в інших випадках, якщо це передбачено нор
мами протоколу. ., .^

Президентська булава - срібна, але повністю визолочена, її вага -

750 г. Складається вона з двох порожнистих частин: рукоятки й так зва-
ного яблука. У них "секрет" - тригранний стилет із булатної сталі з ви-
гравіюваним позолотою латинським девізом "Оглпіа геуегїиіиг" ("Усе по-
вертається"). Яблуко булави прикрашене золотими орнаментальними
медальйонами й увінчане золотим стилізованим вінцем, прикрашеним
камінням та емаллю. За традицією, на булаві - 64 камені (смарагди та
гранати) у золотій оправі. Стилет із булави витягується за допомогою
кнопки, прикрашеної якутським смарагдом. Зберігається булава в різьб-
леній скриньці з червоного дерева.
Булава Президента України засвідчує спадкоємність багатовікових іс-
торичних традицій українського державотворення.
Гербова печатка Президента України має круглу форму. У її центрі -
зображення малого Державного Герба України, по колу йде напис "Прези-
дент України". Під Гербом - стилізоване зображення знака ордена князя
Ярослава Мудрого. Держак печатки прикрашений лазуритовою кулею.
Тубус печатки, тобто центральна частина, позолочений; за своєю кольо-
ровою гамою вона відповідає національному прапору України - блакитний

202 203

Під час проведення до присяги новообраного Президента України
оригінал Прапора (штандарта) Президента України розміщується поруч з
Президентом України. Знак Президента України покладається на ново-
обраного Президента України, Гербова печатка Президента України і
Булава Президента України вручаються новоообраному Президентові
України після складання ним присяги. Місцем постійного знаходження
оригіналу Прапора (штандарта) Президента України та інших офіційних
сиволів глави держави є службовий кабінет Президента України в сто-
лиці України - м. Києві.
7.6. Державні нагороди в Україні та
протокольні норми їх вручення
Важливим атрибутом державності є наявність у країні власних наго-
род і почесних звань. Згідно із Конституцією України право нагородження
громадян належить главі держави. Для забезпечення цих конституційних
прав Президента було створено відділ нагород, з 2000 р. - Управління
державних нагород і геральдики. 16 березня 2000 р. Верховна Рада
України схвалила Закон "Про Державні нагороди України". Згідно із цим
законом для попереднього розгляду питань, пов'язаних із державним
нагородженням, при Президентові України створена Комісія державних
нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських
засадах. Персональний склад Комісії та порядок її роботи визначаються
Президентом України. У структурі Секретаріату Президента України фу-
нкціонує Служба забезпечення діяльності Комісії державних нагород та
204 .
геральдики. Державне нагородження проводиться указами Президента
України, які публікуються для загального відома.
Перші українські нагороди робили в Києві на ВАТ "Українські ювелі
ри". Зі створенням у 1998 р. Банкнотно - монетного двору НБУ головним
виробником державних нагород став саме він. - . , - * ?•■
Першою нагородою незалежної України була "Почесна відзнака Пре-
зидента України". Вона була започаткована в 1992 р., а потім трансфор-
мована в орден "За заслуги" трьох ступенів. На сьогодні державними
нагородами України є почесне звання Герой України, ордени, медалі,
відзнака "Іменна вогнепальна зброя", почесні звання України (їх 34),
державні премії України. Вищою нагородою є звання Героя України,
встановленого Указом Президента 23 серпня 1998 р. Це звання присво-
юється виключно громадянам України за здійснення героїчного вчинку
або видатні трудові досягнення. У першому випадку вручається орден
"Золота зірка", у другому - орден Держави.
Виходячи зі світових традицій багатоступеневості, Україна має подіб-
ну систему. Саме перша, друга чи третя ступінь уможливлюють різний
рівень відзначення. Часто виникає необхідність відзначити політичних і
громадських діячів іноземних держав. Так, орденом князя Ярослава Му-
дрого першого, найвищого ступеня нагороджуються тільки глави суве-
ренних держав. Стосовно ж громадян України, то, щоб отримати першу,
їм спочатку треба мати чотири попередні ступені.
Державні нагороди України
• Звання Героя України з врученням ордена "Золота зірка" або орде
на Держави
• Орден князя Ярослава Мудрого І, II, III, IV, V ступеня
• Орден "За заслуги" І, II, III ступеня
• Орден Богдана Хмельницького І, II, III ступеня
• Орден "За мужність І, II, III ступеня
• Орден княгині Ольги І, II, III ступеня
• Орден Данила Галицького
• Медаль "За військову службу Україні"
• Медаль "За бездоганну службу" І, II, III ступеня
• Медаль "Захиснику Вітчизни"
• Медаль "За працю і звитягу"
• Відзнака "Іменна вогнепальна зброя"
• Почесні звання України
• Державні премії України
• Президентська відзнака
Відповідно до Положення "Про державний Протокол та Церемоніал
України" від 22 серпня 2002 р. церемонії вручення державних нагород та
205
президентських відзнак відбуваються, як правило, у Білій або Червоній залі
Марийського палацу. У залах встановлюються Державний Прапор України і
Прапор (штандарт) Президента України. У церемоніях беруть участь Глава
Секретаріату Президента України, за окремим запрошенням відповідного
структурного підрозділу Секретаріату Президента України - керівники Вер-
ховної Ради України (за згодою), Кабінету Міністрів України, центральних
органів виконавчої влади, представники засобів масової інформації.
Осіб, яких нагороджують, зустрічають біля Марийського палацу
працівники Управління державних нагород та геральдики Секретаріату
Президента України і супроводжують під звуки музики до відповідної
зали палацу.
Президент України входить до зали Палацу у визначений час і звер-
тається до осіб, яких нагороджують, із промовою. Після промови Прези-
дента України Глава Секретаріату Президента України зачитує
відповідний Указ Президента України про нагородження. Особи, яких
нагороджують, у порядку оголошення їх прізвищ підходять до Президен-
та України, який вручає їм державні нагороди, президентські відзнаки і
вітає з нагородженням; нагородженим даруються квіти. Нагороджені ви-
ступають за бажанням зі словами подяки. По закінченні церемонії наго-
родженим пропонується келих шампанського, після чого відбувається
фотографування з Президентом України.
Нагороди є невід'ємним атрибутом державності й суверенітету. їх на-
явність формує позитивний імідж країни. Так само позитивним є існування
відповідної процедури в державному церемоніалі та протоколі. Згідно із
традиціями багатьох країн наявність нагород у офіційних осіб прямо впли-
ває на їх місце в протокольній ієрархії, яке не завжди співпадає зі службо-
вим старшинством. У деяких країнах існують спеціальні правила носіння
орденів і медалей на форменому й цивільному одязі залежно від урочис-
тості церемонії, на яку запрошена офіційна особа. Загальноприйнято, що
вітчизняні нагороди розміщуються на більш почесних місцях, ніж іноземні.
У відповідності до національного законодавства й міжнародної практики
державними нагородами можуть бути нагороджені не лише громадяни
своєї країни, а й іноземці. Нагородження іноземців - демонстрація добро-
зичливого ставлення та вияв пошани до осіб, які сприяли розвитку міжна-
родних зв'язків країни та зробили особистий внесок у розбудову держави.
При державному нагородженні іноземних громадян в односторонньому
порядку зазвичай роблять запит на згоду держави, чиїми громадянами є
кандидати, запропоновані для нагородження. Слід мати на увазі, що уря-
ди деяких країн не вітають нагородження іноземними орденами й меда-
лями осіб, які перебувають на державній службі, у тому числі дипломатів.
Особливо це стосується країн із монархічною формою правління.
206
Можливий обмін почесними нагородами двох держав з особливого
приводу. Відповідні домовленості досягаються шляхом обміну офіційни-
ми листами по дипломатичних каналах. Уряди країн можуть обмінятися
списками осіб, представлених до нагородження, з метою взаємного уз-
годження. Про затвердження рішень щодо нагородження повідомляєть-
ся через дипломатичні представництва, через них же передаються наго-
роди за призначенням. При нагородженні беруться до уваги не лише
заслуги представлених кандидатур, але й відносна значущість нагород,
якими обмінюються сторони.
7.7. Протокольне реагування на святкові та
урочисті події в іноземній державі
Національне свято - символ держави поряд із такими символами, як
прапор, герб і гімн. Це свідчення важливої, а іноді поворотної події в
житті народу (перемоги революції, звільнення від загарбників, досягнен-
ня національної незалежності). У країнах з монархічним устроєм в якості
державних свят зазвичай визнані дні народження монархів.
У міжнародній протокольній практиці прийнято реагувати на найваж-
ливіші події в житті закордонних партнерів, зокрема відзначати націона-
льні свята іноземних держав. Характер та обсяг відповідних заходів за-
лежать від стану відносин між державами.
На державному рівні з нагоди національного свята прийнято направля-
ти вітальні послання, телеграми на адресу керівників держави. Це важливі
дипломатичні документи, які віддзеркалюють стан відносин між держава-
ми на даний момент, містять побажання їхньому розвиткові, усуненню пе-
решкод, які заважають всебічному співробітництву. Телеграми (послання)
зазвичай передаються через послів, які з урахуванням місцевої протоко-
льної практики вручають їх керівникам держави. Форми передачі віталь-
них телеграм (послань) повинні бути єдиними для представників всіх кра-
їн, без будь-якої дискримінації. Протокольна служба повинна вести постій-
ний облік письмових вітань, оскільки відповідь на них обов'язкова. Відпо-
відь на вітання на адресу вищих посадових осіб держави направляється
через посольство своєї країни у відповідних країнах.
В Україні вітальні телеграми та відповіді на поздоровлення з нагоди
національних свят направляються (щорічно) за підписом Президента,
Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра та Міністра закордонних справ
207
 України в іноземні держави, з якими Україна має дипломатичні відноси-
ни, з додержанням відповідного протокольного рівня адресації.
Вітальні телеграми також направляються з нагоди обрання глав дер-
жав (урядів), обрання глав парламентів, призначення глав урядів, мініст-
рів закордонних справ іноземних держав, з якими Україна має диплома-
тичні відносини. Обмін телеграмами здійснюється також у зв'язку з річ-
ницями та ювілейними датами (кожні п'ять років) укладення міжнародних
договорів про взаємне визнання, дружбу і співробітництво, а також з на-
годи ювілеїв (кожні десять років) установлення дипломатичних відносин.
Проекти текстів вітальних послань Президента України, Голови Верхов-
ної Ради України, Прем'єр-міністра України завчасно готуються МЗС Украї-
ни і подаються відповідно Службі Державного Протоколу та Церемоніалу
при Секретаріаті Президента України, структурним підрозділам з питань
протоколу Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів
України для затвердження та направлення в установленому порядку.
З нагоди національного свята акредитуючої країни посольство виві-
шує державні прапори на своїх будівлях, улаштовує дипломатичний
прийом, на який запрошують офіційних осіб країни акредитації, членів
дипломатичного корпусу. Керівники та представники органів державної
влади, установ та організацій України, яких офіційно запрошено на такі
прийоми, беруть у них участь на основі рекомендацій МЗС України та з
урахуванням характеру відносин з конкретною іноземною державою та
принципу взаємності.
Посли в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, з нагоди націона-
льного свята виступають по телебаченню, у місцевій пресі можуть публі-
куватися матеріали, присвячені іноземній державі, її національному свя-
ту, двостороннім політичним, економічним та культурним зв'язкам. У
столиці країни перебування глава дипломатичного представництва при-
ймає представників діаспори або громадян своєї країни, які проживають
у цій країні. У провінційних містах співвітчизників приймає консул. Під
час прийомів виголошуються вітальні промови, надсилаються вітальні
послання главі держави.
Послу з нагоди національного свята його країни представники місце
вої влади, члени дипломатичного корпусу наносять візити або відправ
ляють візитні картки з відповідними написами. У відповідь посол надси
лає свою візитну картку із висловленням подяки. . .......
Правила міжнародної ввічливості зобов'язують дипломатичних пред-
ставників та консулів брати участь у церемоніях та офіційних заходах з
нагоди національних свят країни перебування, вивішувати державні
прапори з цього приводу на будинках посольств, консульств. Керівницт-
во і народ країни перебування з приводу національного свята колектив-
но вітає дипломатичний корпус. Від імені дипкорпусу виступає дуаєн.
208
Список національних свят країни перебування та країн, представлених у
даній столиці, розсилається посольствам протокольною службою країни
перебування. Підняття (вивішування) державного прапора дипломатич-
ним представництвом з нагоди національних свят третіх країн, з якими
встановлені дипломатичні відносини, здійснюється на основі взаємності.
Особливої уваги потребує обрання та вступ на посаду глави держави.
Згідно з нормами міжнародної ввічливості прийнято надсилати новому
главі держави вітальні телеграми, листи, послання. Протокольна служба
держави веде облік таких поздоровлень, на які готуються відповіді.
У деяких країнах, у тому числі в Україні, на церемонію вступу на по-
саду нового глави держави запрошують іноземні делегації. Інколи цю
місію доручають послу, акредитованому в країні. Згідно зі вказівкою сво-
го уряду посол інформує про це відомство закордонних справ або кан-
целярію глави держави перебування. Посла, як і глав іноземних делега-
цій, запрошують на всі заходи, передбачені церемоніалом вступу на по-
саду. Він включає присутність на урочистій церемонії інавгурації нового
глави держави, представлення новому главі держави глав іноземних
делегацій, покладання вінків до пам'ятників національним героям, участь
в офіційних прийомах. Мають місце окремі зустрічі й бесіди глави дер-
жави з іноземними державними діячами, керівниками делегацій. Напра-
влення вітань на адресу нового глави держави, присутність іноземних
делегацій на церемонії вступу на посаду розглядаються як визнання ав-
торитету держави та її глави, бажання інших країн підтримувати й розви-
вати відносини з державою та її новим главою.
Правила міжнародної ввічливості та дипломатичного протоколу ре-
комендують не нехтувати і менш значними подіями. Доречною може бу-
ти реакція дипломатичного представництва на нагородження державних
діячів країни перебування національними та міжнародними відзнаками,
обіймання нової посади, особливі досягнення національного спорту,
культури, науки. Завжди доречними є привітання з приводу прийняття
країни до міжнародної організації, інтеграційного об'єднання. Формами
реагування на вищезазначені події можуть бути надсилання особистих
нот, листів, візитних карток з відповідним написом.
Усталеною практикою, доброю традицією став обмін вітаннями з приво-
ду Різдва та Нового року. У таких вітаннях висловлюють побажання здоро-
в'я та успіхів. У більшості країн готуються спеціальні новорічні листівки, на
яких може бути особистий підпис особи, яка її надсилає. Листівка може над-
силатися й без підпису. У дипломатичному корпусі для новорічних вітань
широко використовують візитні картки з відповідним зазначенням.
Є держави, де святкування Нового року не збігається з 1 січня, а від-
значається в інший час. Це, головним чином, мусульманські країни та
209
деякі країни Південної та Південно-Східної Азії. Новорічні поздоровлення
в таких випадках можуть направлятися з урахуванням цієї особливості.
У країнах ісламу згідно зі звичаєвою практикою дипломатичні пред
ставництва та консульства відмічають релігійні свята, вивішуючи в дні
свят свої прапори та наносячи візити або направляючи візитні картки
членам уряду та іншим високопосадовим особам.
Вітальні телеграми й листи з приводу національного свята правильно
з точки зору протоколу й корисно для розвитку відносин направляти сво-
їм іноземним партнерам, всім, хто бере участь у міжнародному співробі-
тництві (представникам бізнесу, неурядових організацій, партійним дія-
чам, представникам місцевої влади тощо). Не буде помилкою й відпові-
дне реагування на знакові дати у двосторонньому співробітництві з іно-
земними партнерами. Згідно із протокольними нормами треба надавати
перевагу письмовому привітанню партнера над усним (по телефону).
Привітання офіційної особи по телефону вважається поганим тоном.
7.8. Висловлення співчуття у зв'язку
із траурними подіями в іноземній державі
У випадку трагічних подій у житті тієї чи іншої держави, у дні націона-
льного трауру згідно із діючою протокольною практикою на відповідному
рівні здійснюються необхідні протокольні заходи з урахуванням загаль-
ноприйнятих норм міжнародної ввічливості. Важливою формою протоко-
льного реагування є направлення співчуття на відповідному рівні, участь
у траурних заходах. Траурний церемоніал у випадку смерті глави держа-
ви передбачає можливість приїзду керівників іноземних держав, їхніх
представників для участі в траурних заходах. Будь-яких запрошень з
такого приводу не направляють, ініціатива участі представників у похо-
ронах залишається за іноземною державою.
Про час і порядок проведення траурних заходів МЗС інформує уряди
іноземних держав через свої посольства за кордоном. Про це ж протоколь-
на служба інформує дипломатичний корпус. Приймаюча сторона повинна
приділити належну увагу іноземним делегаціям. Організується зустріч (про-
води) в аеропортах (на вокзалах) за участю офіційних осіб. При зустрічі
(проводах) прапори не піднімаються, гімни не виконуються. Іноземні пред-
ставники забезпечуються готелями, транспортом, іншими видами послуг.
Прибулі на похорон іноземці покладають вінки до труни покійного,
беруть участь у траурній церемонії похорону. Організується представ-
210
лення іноземних представників, які прибули на похорон, вищому керів-
ництву країни.
У траурних заходах бере участь також дипломатичний корпус. Дуаєн
дипломатичного корпусу, інші посли при відвіданні зали, де відбувається
церемонія, покладають вінки до труни, стоять у почесній варті. Диплома-
ти й офіційні особи, які беруть участь в офіційних і неофіційних траурних
церемоніях, повинні бути в траурному одязі.
У дні трауру дипломатичні представництва відміняють прийоми, кіно-
покази, концерти, інші заходи. Над будинками посольств на знак трауру
приспускаються державні прапори. У відповідь на ноту посольства з тра-
урним повідомленням МЗС направляє ноту у відповідь із висловленням
співчуття, відповідальні працівники міністерства - свої візитні картки з
відповідним зазначенням. Посольства країн, в яких оголошено траур,
відвідують керівники держави перебування, представники МЗС, інших
міністерств, відомств, громадських організацій і розписуються у книзі
співчуття. Робити в книзі занадто довгі записи не прийнято.
У випадку смерті іноземного державного діяча - глави іноземної дер-
жави, глави парламенту, глави уряду відповідно Президент, Голова Вер-
ховної Ради, Прем'єр-міністр України, а також інші офіційні особи відві-
дують дипломатичне представництво цієї держави в Україні і розпису-
ються в книзі співчуття.
Для участі в траурних заходах у зв'язку зі смертю глави іноземної
держави до цієї держави може від'їжджати Президент України або упов-
новажений Президентом України спеціальний представник, а також інші
офіційні особи. У разі їх від'їзду для участі в траурних заходах до складу
відповідної делегації включається глава дипломатичного представницт-
ва України у відповідній іноземній державі.
Структурні підрозділи з питань протоколу Секретаріату Президента
України, Апарату Верховної Ради, Секретаріату Кабінету Міністрів спіль-
но з МЗС України готують пропозиції щодо направлення телеграм з ви-
словленням співчуття за підписом відповідно Президента, Голови Вер-
ховної Ради, Прем'єр-міністра України.
Як правило, прийнято реагувати також на смерть акредитованого в
країні посла іноземної держави. У такому випадку на адресу глави дер-
жави направляють телеграми від вищих державних органів та міністерс-
тва закордонних справ. Представники уряду, МЗС та громадськості від-
відують посольство, розписуються в книзі співчуття. Співробітники МЗС
беруть участь у траурній церемонії проводів групи в аеропорту.
Співчуття висловлюється і у випадках великого стихійного лиха чи ка-
тастроф з людськими жертвами. Державні органи та громадські органі-
зації можуть направити матеріальну допомогу (медикаменти, продукти
харчування, одяг тощо).
211
 Співчуття прийнято розглядати не лише як одну із норм міжнародної
ввічливості, але і як важливий зовнішньополітичний акт, особливо якщо з
приводу тієї чи іншої події в країні оголошується національний траур.
Ігнорування такої події може розцінюватися як недружній акт стосовно
відповідної держави 75 . '
Подумайте і дайте відповідь, виконайте завдання
1. Перерахувати загальноприйняті в міжнародній практиці
прави
ла використання ключових державних символів.
2. Який порядок державного нагородження іноземних громадян?
3. Які дати, події вимагають протокольного реагування глави ди
пломатичного представництва щодо влади країни перебування?
4. Які особливості церемоніала зустрічі офіційних іноземних деле
гацій, які прибувають на траурні заходи.
5. Яким чином висловлюють своє співчуття в дні трауру у країні
перебування акредитовані в ній дипломати?
75
Лядов П.Ф. История российского протоколе. - М., 2004. - С. 106.
212
ПРОТОКОЛ БАГАТОСТОРОННЬОЇ
ДИПЛОМАТІЇ
У міжнародних відносинах прийнято виділяти дві форми багатосто-
ронньої дипломатії: участь держав у міжнародних конференціях і сесійну
роботу міжнародних організацій.
Протокольні традиції багатосторонньої дипломатії накопичувались
спочатку в рамках першої її форми. Значний вплив на них справив до-
свід проведення церковних, так званих Вселенських соборів (12-14 ст.).
На них піднімались і вирішувались питання старшинства, порядку го-
лосування, виборів тощо. За зразком церковних соборів пізніше збира-
лись світські конгреси глав держав, на яких виникали аналогічні прото-
кольні проблеми.
Масштаби багатосторонньої дипломатії значно розширились з по-
явою міжнародних організацій, особливо із заснуванням Організації Об'-
єднаних Націй.
8.1. Протокольні питання
в діяльності міжнародних конференцій
Міжнародні конференції - тимчасові колективні органи, які створю-
ються для розгляду питань, що представляють спільний інтерес. Міжна-
родні конференції бувають міжурядовими і неурядовими. Міжурядові
конференції - зібрання офіційних представників двох або більше держав
для розгляду тих або інших питань, які зачіпають інтереси цих держав.
Різниця в найменуваннях міжнародних форумів (наради, конгреси,
зустрічі, переговори, саміти) суттєво не впливає на їхнє пртокольно-
організаційне забезпечення.
213
 Ініціатива скликання конференції може виходити як від міжнародних
організацій, так і від держави або групи держав. В останній час більшість
конференцій проводиться під егідою міжнародних організацій.
Зазвичай при виборі місця проведення конференції виходять із мірку-
вань політичних, безпеки (невипадково в минулому в якості місця прове-
дення міжнародних зустрічей обирались нейтральні держави - Швейца-
рія, Австрія) і технічних зручностей (наявності комфортабельних готелів,
сприятливого клімату тощо).
Для організаційного забезпечення конференції її ініціаторами ство-
рюється секретаріат (оргкомітет). Його роль полягає в розсилці запро-
шень, розробці проектів документів, бронюванні готелів, замовленні
транспорту, підготовці конференц-залів тощо. Під час роботи конферен-
ції секретаріат відповідає за низку адміністративних питань: організа-
цію зустрічі учасників конференції, підтримання зв'язку з місцевою вла-
дою, забезпечення делегатів перекладачами та аудіо - й відеозасоба-
ми, ведення протоколів засідань згідно із правилами процедури, тира-
жування проектів документів, опублікування матеріалів конференції
після її завершення тощо.
Обов'язковий елемент конференції - наявність правил процедури, які
визначають діяльність її учасників і до яких головуючий апелює у випад-
ку сумнівів або незгоди. Правила процедури можуть бути поширеними
завчасно у вигляді проекту разом із повідомленням про час і місце про-
ведення міжнародного форуму, його порядком денним.
Правилами процедури може бути оговорено механізм підтвердження
повноважень учасників конференції. Ці функції зазвичай виконує спеціа
льна комісія. Результати її роботи доповідаються на першому засіданні.
Усі учасники офіційних переговорів будь-якого формату повинні мати
офіційні повноваження своїх урядів або інших керівних органів, що їх
направили. Не потребують спеціальних повноважень лише офіційні осо
би країни: глави держав, урядів, міністри закордонних справ. Якщо пере
говори від імені своєї держави ведуть глави дипломатичних представ
ництв, то вони теж не потребують спеціальних повноважень, бо ведення
переговорів з урядом країни перебування відноситься до прямої функції
дипломатичного представника відповідно до ст. З Віденської конвенції
1961 р. Проте якщо в результаті переговорів посол повинен підписати
якийсь договір або угоду, то він обов'язково повинен пред'явити повно
важення свого уряду. ' того ж рівня, що й для інших іноземних делегацій.
Повноваження - документ, який свідчить про право особи або осіб,
указаних у ньому, вести переговори, підписувати міжнародні договори,
брати участь у конференції, представляти державу в міжнародній органі-
зації тощо. У тексті повноважень указується, хто уповноважив цю особу
(глава держави, уряд); прізвище та ім'я, посада або ранг уповноважено-
214
го; назва договору, який передбачається укласти, або предмет і мета
переговорів; найменування міжнародної організації тощо.
До початку форуму вирішується й питання про офіційні та робочі мо-
ви конференції. Офіційні мови - мови, якими видаються всі документи,
що отримують статус офіційних. Робочі мови - мови, якими ведуться
дебати, складаються доповіді, проекти документів. Організатори конфе-
ренції беруть на себе зобов'язання забезпечити синхронний переклад
виступів на всі офіційні й робочі мови конференції. Представник, який
виступає мовою, не визнаною офіційною або робочою, повинен сам за-
безпечити переклад на одну з офіційних мов (забезпечити усний пере-
клад або надати текст виступу, надати в розпорядження перекладача
свого представника для зручності). Усний переклад на неофіційні мови
під час роботи міжнародних конференцій не забезпечується.
Проект правил процедури може також містити:
• порядок і тривалість дискусії: наприклад, право виступити один раз
з кожного питання; право на протест (реагування на образливі або
недоречні висловлювання); право відповіді на висловлювання ін
ших виступаючих;
• порядок внесення пропозицій (зазвичай приймаються лише пись
мові пропозиції в якості можливого проекту резолюції);
• кворум конференції (зазвичай їх два): мінімальна кількість учасників,
присутність яких необхідна для ведення дискусії, і мінімальне число
учасників, присутність яких потрібна для проведення голосування;
• порядок прийняття рішень.
Іноземних гостей, які прибувають на конференцію, зустрічають офі-
ційні представники приймаючої країни відповідно до рівня керівника
делегації, а також співробітник (глава, якщо керівник має високий ранг)
відповідного дипломатичного представництва. Якщо разом з головою
делегації прибувають її члени, їм при зустрічі надаються ті ж привілеї і
виявляється такий же прийом. В аеропорту (на вокзалі) піднімаються
прапори двох країн; гімни, як правило, не виконуються. Глави прибулих
делегацій зазвичай відвідують дипломатичне представництво своєї
країни, наносять візит одній з офіційних осіб приймаючої країни, які
займались організацією зустрічі. Домовленості про такого роду візити
досягаються через дипломатичні канали заздалегідь. Секретар деле-
гації повинен подбати, щоб готель, обраний для його делегації, був
На конференцію можуть бути допущені спостерігачі, яким доручаються
лише функції спостереження і які в принципі не мають права брати участь
у дебатах. Спостерігачі не мають права голосу під час голосування.
Принцип розсадки делегацій на засіданнях конференції визначається
завчасно. У його основі зазвичай лежить алфавітний принцип розміщен-
215
 ня згідно з однією з офіційних мов. Розсадка не обов'язково починається
з першої літери алфавіту. Для визначення країни, з якої буде починатися
розсадка, може проводитись жеребкування. Відведені для делегацій мі-
сця позначаються картками з найменуванням країни.
На першому засіданні (відкритті конференції) зазвичай головує пред-
ставник приймаючої країни (тимчасовий голова). Подальше головування
здійснюється на засадах щоденної ротації представників (глав делега-
цій) всіх країн-учасниць. Країна, з якої починається головування на ро-
бочих засіданнях, також визначається за допомогою жеребкування. Далі
дотримуються принципу алфавіту.
Функції головуючого чітко окреслюються в правилах процедури. їх за-
твердження - одне з перших питань, які виносить головуючий на розгляд
учасників конференції.
До числа процедурних функцій головуючого належить:
• відкриття й закриття конференції, оголошення перерви в її роботі;
• оголошення порядку денного;
• запрошення виступаючих на трибуну;
• контроль за дотриманням виступаючими регламенту, передбаче
ного процедурою;
• постановка на обговорення й голосування питань, які виникають
під час дискусій;
• оголошення результатів голосування;
• інформування конференції з усіх питань, які стосуються її роботи.
Головуючий не має права одноосібно припиняти дебати - це преро-
гатива учасників конференції, які повинні проголосувати за відповідне
рішення. Якщо хто-небудь вносить пропозиції, у яких висловлюється
щодо роботи головуючого, цю пропозицію ставить на голосування вже
не головуючий, а його заступник.
При необхідності конференція може ділитися на комітети, робочі гру-
пи, секції для розгляду різних аспектів питань, винесених на порядок
денний. Звіти про їх роботу потім обговорюються на пленарному засі-
данні, лягають в основу підсумкових документів.
Ступінь відкритості в роботі міжнародного форуму диктується його
порядком денним. Є конференції повністю відкриті для громадськості й
ЗМІ, акредитованих на них. Про те, що відбувалось під час закритих
конференцій, громадськість і журналісти дізнаються після їх закінчення з
комюніке, схваленого учасниками. На деяких конференціях лише окремі
засідання можуть бути закритими для громадськості.
Хоча персональний склад делегацій на форумі кожен уряд визначає
на свій розсуд, бажано, щоб керівники делегацій мали еквівалентний
статус. Під час офіційних заходів, які проводяться в рамках конферен-
216
ції, усі делегати мають однакові права. Керівникам делегацій, незалеж-
но від їхнього рангу та посади, надаються однакові почесті. Протоколь-
не старшинство глав держав на самітах інколи визначається терміном
їхнього перебування на посаді. Індивідуальне старшинство делегатів
під час прийомів з розсадкою визначається згідно із положенням, яке
займає кожен делегат.
Членам іноземних делегацій на конференції тимчасово надаються ті
ж привілеї та імунітети, що й членам дипломатичних представництв:
особистий імунітет та імунітет від юрисдикції; недоторканність докумен
тів і офіційного багажу; право користування шифролистуванням, пільги
щодо особистого багажу й автотранспорту тощо. .г
Правила ввічливості передбачають, щоб країни, територією якої вони
прямують на конференцію, надавали їм та їхньому багажу транзитні
пільги. Пільги надаються не лише всім членам делегації, включаючи
технічний персонал, а й чоловікам і дружинам, що їх супроводжують.
Порядок проводів делегацій такий же, як і при їх прибутті. їх прово-
джає представник місцевої влади і співробітник відповідного дипломати-
чного представництва. Якщо не були передбачені візити прощання, кері-
вник повинен одразу після повернення в свою країну направити листи
або послання з подякою відповідним особам.
8.2. Протокол міжнародних організацій
Основним принципом, на якому ґрунтується протокол міжнародних
організацій, є повага до всього, що символізує незалежність і суверені-
тет держав. У формуванні правил і норм протоколу міжнародних органі-
зацій важливу роль відіграли правила протоколу в ООН, яких тією чи
іншою мірою дотримуються інші міжнародні організації.
Головним міжнародно-правовим документом, який регламентує дія-
льність постійних представників та постійних представництв держав
при міжнародних організаціях, делегацій та спостерігачів в органах та
на конференціях, що скликаються міжнародною організацією чи під її
егідою, є Віденська конвенція про представництво держав у їх відноси-
нах із міжнародними організаціями універсального характеру від
14 березня 1975 р. Конвенція визначає порядок заснування, функції та
порядок їх припинення постійних представництв та постійних місій спо-
стерігачів при міжнародних організаціях; порядок акредитації при орга-
нах організації та повноваження глав представництв; порядок визна-
217
 чення старшинства постійних представників, постійних спостерігачів,
делегацій; питання використання державної символіки представницт-
вами країн; статусу глави держави і осіб високого рангу, які очолюють
або є членами делегацій; привілеї та імунітети представників, спостері-
гачів і делегатів, аналогічні дипломатичним.
До міжнародно-правових документів, які регулюють окремі протоко-
льні питання діяльності міжнародних організацій, належать: Конвенція
про привілеї та імунітети ООН (1946 р.); Генеральна угода про привілеї
та імунітети Ради Європи (1949 р.); Протокол про привілеї та імунітети
Європейських співтовариств (1965 р.) тощо.
Міжнародні організації у своїй діяльності керуються протокольними
нормами та правилами, визначеними в статутах і правилах процедури
організацій; в актах, які визначають норми використання символіки орга-
нізацій, порядку старшинства тощо; протокольними традиціями і преце-
дентами, які склались в міжнародних організаціях; правилами диплома-
тичного протоколу (дипломатичне листування, організація дипломатич-
них прийомів). Роботу протокольних служб міжнародних організацій, зо-
крема ООН, ускладнює відсутність офіційного зведення основних поло-
жень протокольної практики організацій. -
Функції протокольних служб міжнародних організацій можна проде-
монструвати на прикладі служби протоколу і зв'язку, яка структурно
входить до канцелярії Генерального секретаря ООН. Так, в обов'язки
цієї служби входить: оформлення прийому нових країн в члени ООН;
організація вручення повноважень новими постійними представниками
Генеральному секретареві ООН; вирішення питань, пов'язаних із пере-
буванням у Нью-Йорку постійних представників країн-членів при ООН
(реєстрація документів, видача посвідчень особи, забезпечення приві-
леїв та імунітетів, посередництво між іноземними представництвами в
ООН і урядом США); забезпечення протокольних заходів Генерального
секретаря ООН; зустріч високопосадових гостей і забезпечення їх пе-
ребування в штаб-квартирі Організації і в США; підтримання порядку
старшинства при розміщенні делегацій; використання прапора ООН і
державних прапорів, протокольне забезпечення церемоній підписання
конвенцій, договорів тощо.
Згідно зі Статутом прийом нових членів в Організацію Об'єднаних
Націй відбувається на початку чергової сесії Генеральної Асамблеї.
Після голосування керівник протокольної служби ООН проводить деле-
гацію прийнятої держави до її місця у залі засідань. Наступного дня
після прийому перед штаб-квартирою ООН влаштовується урочиста
церемонія підняття державного прапора нової країни - члена ООН по-
ряд із прапорами інших країн-членів, піднятих у порядку англійського
алфавіту справа наліво, якщо дивитися від будинку. На церемонії під-
218
няття прапора присутні посадові особи сесії, Генеральний секретар
ООН, глави делегацій на сесії. Прапори країн-членів піднімають зі схо-
дом, опускають із заходом сонця. Від імені Генерального секретаря
ООН у цей день влаштовується прийом.
Вступ на посаду постійного представника країни-члена ООН. На
призначення постійного представника при ООН, на відміну від призна-
чення посла, агреман не запитується. Відповідно до рішення третьої се-
сії Генеральної асамблеї ООН (1948 р.) повноваження постійних пред-
ставників при ООН повинні виходити від глави держави, глави уряду,
міністра закордонних справ. Після прибуття новопризначеного постійно-
го представника в Нью-Йорк через протокольну службу ООН узгоджу-
ється дата і час вручення повноважень Генеральному секретареві ООН.
Копія повноважень і біографічна довідка нового постійного представника
попередньо направляється до протокольної служби ООН.
У призначений день постійний представник прибуває в штаб-
квартиру ООН, як правило, у супроводі свого заступника. Біля головно-
го входу (будинок Секретаріату) постійного представника зустрічає
співробітник протоколу ООН і супроводжує його на 38-й поверх у спеці-
альну кімнату (Х/ІР'з Роот), де його зустрічає завідуючий протокольним
відділом ООН. Шеф Протоколу ООН повідомляє Генеральному секре-
тареві ООН про прибуття постійного представника. Зазвичай Генера-
льний секретар особисто заходить у \ЛР'з Роот і запрошує постійного
представника до свого кабінету. Церемонія вручення повноважень від-
бувається в кабінеті Генерального секретаря біля прапора ООН і три-
ває 2-3 хвилини. Момент вручення повноважень фотографується; па-
м'ятні знімки пізніше передаються в постійне представництво. Генера-
льний секретар вітає нового постійного представника і висловлює на-
дію на плідну співпрацю. Постійний представник у свою чергу заявляє
про готовність до співробітництва. Обмін промовами не практикується.
Після завершення церемонії між Генеральним секретарем і постійним
представником відбувається коротка бесіда, у якій зазвичай беруть
участь начальник кабінету Генерального секретаря або його спеціаль-
ний помічник, а також один із заступників Генерального секретаря з цієї
країни або регіону. Бесіди носять загальний характер, конкретні полі-
тичні проблеми не обговорюються. Після завершення бесіди шеф про-
токолу ООН проводжає постійного представника до виходу із Секрета-
ріату ООН. Вважається, що після вручення повноважень постійний
представник приступив до виконання своїх обов'язків. Він отримує пра-
во представляти свою державу перед Організацією, мати контакти з
Секретаріатом ООН, вести офіційну кореспонденцію.
Негайно після завершення церемонії протокольний відділ ООН роз-
силає меморандум усім заступникам і помічникам Генерального секре-
219
 таря про вручення повноважень новим постійним представником. У свою
чергу постійний представник інформує особистою нотою своїх колег -
постійних представників країн-членів ООН про вручення повноважень
Генеральному секретареві ООН.
Згідно із існуючою протокольною практикою постійний представник піс-
ля вручення повноважень складає візити голові Генеральної асамблеї
ООН, якщо в цей час відбувається її сесія, голові Ради Безпеки, голові
Економічної і Соціальної Ради, голові Ради з Опіки, генеральним директо-
рам спеціалізованих установ ООН, при яких він акредитований, деяким
вищим функціонерам ООН, за бажанням губернатору штату Нью-Йорк.
Постійний представник, на свій вибір, складає візити постійним представ-
никам окремих країн-членів ООН, які відіграють значну роль у діяльності
Організації і з якими він прагне зав'язати близькі контакти. Зокрема, по-
стійним представникам країн - постійних членів Ради Безпеки, головам
регіональних груп країн-членів ООН, також представникам дружніх країн, з
якими він буде тісно співпрацювати й вирішувати різні питання.
Процедура акредитації при ООН. Усі члени делегацій країн-членів і
держав - спостерігачів, міжурядових організацій, інших органів, що ма-
ють статус спостерігача, спеціалізованих установ ООН повинні мати пе-
репустки Організації, які забезпечують доступ на її територію. Для участі
в заходах необхідні додаткові акредитаційні картки. Для одержання пе-
репусток необхідно подати лист (ноту) на ім'я керівника Служби прото-
колу і зв'язку ООН, доклавши до нього копію списку членів делегації та
заяви на оформлення перепусток. Перепустки для високих осіб, учасни-
ків сесії Генеральної Асамблеї, Служба протоколу і зв'язку видає на під-
ставі письмових заявок постійних представництв і місій спостерігачів.
Зустріч високопосадових осіб в ООН. Програма візиту в ООН глави
держави, уряду, міністра закордонних справ розробляється протоколь-
ною службою ООН у співробітництві з постійним представником країни
гостя і затверджується Генеральним секретарем ООН.
В аеропорту главу держави (уряду) біля трапу літака зустрічає кері-
вник протокольної служби ООН. При зустрічі також присутній предста-
вник країни гостя в ООН і представник протоколу Державного депар-
таменту США. Генеральний секретар вітає гостя біля головного входу в
будинок Секретаріату ООН (з дружиною, якщо гість прибуває з дружи-
ною). Для зустрічі глави держави вишиковується почесна варта із офі -
церів служби безпеки ООН, піднімаються державні прапори країни гостя
і ООН (виконання гімну не передбачено; ООН, як відомо, свого гімну не
має). У супроводі начальника протоколу гість і Генеральний секретар
спеціальним ліфтом піднімаються на 38-й поверх у кабінет Генера-
льного секретаря для бесіди.
220
На честь високого гостя Генеральний секретар влаштовує обід або
сніданок. На прийомі зазвичай присутні високопосадові співробітники
ООН, міністри закордонних справ, які перебувають в Нью-Йорку, по-
стійні представники країн, які є членами Ради Безпеки, віце-голови
сесії Генеральної Асамблеї. Перед входом до зали прийомів вишико-
вується почесна варта. Перед початком прийому начальник протоко-
лу представляє гостю учасників прийому. На прийомі відбувається
обмін тостами. Прийоми, як правило, носять офіційний характер. На
честь дружини високого гостя інколи в цей же час влаштовується
аналогічний прийом від імені дружини Генерального секретаря, за-
звичай у його резиденції.
Якщо високий гість здійснює візит під час сесії Генеральної Асамблеї,
то він користується правом виступити першим з промовою незалежно від
списку ораторів на даний день. Час виступу високих гостей не регламен-
тується. У залі Генеральної Асамблеї для глави держави поруч із трибу-
ною встановлюється крісло "почесного гостя".
Під час візиту глави уряду в ООН почесна варта при його зустрічі й
проводах не вишиковується. Перед входом до будинку Секретаріату
ООН його зустрічає начальник протоколу й супроводжує до кабінету Ге-
нерального секретаря на 38-му поверсі.
Міністрів закордонних справ, які прибувають на сесію Генеральної
Асамблеї ООН, в аеропорту зустрічає особистий представник Генераль-
ного секретаря ООН.
Глави урядів і міністри закордонних справ під час роботи сесії розмі-
щуються в залі зі своїми делегаціями.
Важливим з точки зору організації роботи та протокольного забезпе-
чення міжнародних форумів є питання офіційних та робочих мов міжна-
родних організацій, конференцій. Наприклад, під час сесій Генеральної
Асамблеї ООН виступи на кожній із шести офіційних мов ООН перекла-
даються на інші офіційні мови. Представник, який виступає мовою, яка
не має в ООН статусу офіційної, відповідно до правила 53 Правил про-
цедури Генеральної Асамблеї ООН, повинен сам забезпечити усний пе-
реклад або надати текст виступу однією з офіційних мов. Якщо делега-
ція надає текст промови офіційною мовою, він перекладається на інші
офіційні мови перекладачами ООН. Делегація може надавати в розпо-
рядження перекладача ООН свого представника для зручності (з метою
забезпечення синхронності перекладу виступу).
221

8.3. Порядок старшинства в
міжнародних організаціях
У керівних органах міжнародних організацій уряди країн-членів мають
рівні права. Відповідно, делегації розміщуються в алфавітному порядку.
Кожна делегація отримує рівну кількість місць у першому ряду. Місця де-
легацій зазначаються табличками з назвами країн. Алфавітний порядок
також застосовується при розсадці представників держав під час офіцій-
них церемоній. Керівники делегацій, якщо вони навіть не мають однакових
рангів, користуються рівними правами, їм надаються однакові почесності.
Керує сесіями міжнародних організацій спеціальний орган. У статуті й
установчих документах завжди містяться правила, які регулюють склад і
порядок його виборів. У них визначено спосіб призначення й повноважен-
ня цього постійного органу, покликаного здійснювати керівництво роботою
організації в міжсесійний період та приймати, якщо цього вимагатимуть
обставини, необхідні рішення. Під час роботи сесії особливі переваги в
питанні старшинства надаються членам виборного органу зборів.
На час сесій постійні представники країн-членів при міжнародних ор-
ганізаціях включаються до складу своїх національних делегацій, і їхнє
старшинство визначається залежно від того, чи є вони керівниками де-
легацій своїх країн. Помічники постійних представників розміщуються
відповідно до їхнього рангу й функцій, які вони виконують. Поза сесіями
члени постійних представництв створюють своєрідний дипломатичний
корпус, який підпорядковується особливим правилам. В ООН постійні
представники країн-членів створюють неформальні регіональні групи
(країн-членів Євросоюзу, латиноамериканських, африканських країн то-
що), які представляють обрані на визначений термін голови. Старшинст-
во між постійними представниками визначається хронологічним поряд-
ком повідомлення про їхнє призначення. Це може бути здійснено у формі
вручення постійними представниками генеральному секретареві ор-
ганізації повноважень або шляхом нотифікації. Старшинство між іншими
членами делегацій визначається залежно від посади та дипломатичного
рангу. У середині кожної категорії старшинство визначається датою при-
значення на посаду, яку обіймають члени делегації.
При визначенні порядку протокольного старшинства в міжнародних
організаціях слід враховувати існування колективного й індивідуального
старшинства. Під час офіційних церемоній за відсутністю прийнятих у
міжнародній організації правил можливий такий порядок старшинства 76.
76
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - С. 320.
222
Колективне старшинство:
• головуючий зборів ради;
• постійний глава організації (генеральний секретар або генеральний
директор);
• віце-голови та інші члени обраного органу;
• голова і, залежно від випадку, керівний орган постійної ради органі
зації, якщо рада складається виключно з представників урядів;
• голови делегацій, які не входять до виборного органу, в алфавіт
ному порядку найменувань держав, члени делегацій;
• голови департаментів організації, їхній персонал.
При визначенні індивідуального старшинства, наприклад при про-
веденні прийомів із розсадкою, враховуються посадове становище та
дипломатичний ранг голів і членів делегацій, співробітників постійних
представництв та міжнародних посадових осіб. У межах однієї категорії
враховується хронологічний порядок дати обіймання посади або при-
значення на посаду, інколи - вік особи. Дворянські титули й почесні
відзнаки також можуть змінити цю класифікацію. При однакових рангах
члени делегацій завжди мають переваги в старшинстві перед співробі-
тниками організації. Міжнародні посадові особи зазвичай займають
місця перед консулами, старшинство міжнародних посадових осіб по-
ширюється на їхніх дружин. Для уникнення протокольних складнощів
глави дипломатичних представництв і керівники міжнародних організа-
цій часто запрошуються окремо.
Старшинство в ООН.
В ООН була створена всеохоплююча ієрархія її окремих органів, спе-
ціалізованих установ і Секретаріату. Порядок старшинства між органами
ООН виглядає наступним чином:
• Генеральна Асамблея з її комісіями, комітетами й допоміжними ор
ганами;
• Рада Безпеки;
• Економічна й Соціальна Рада;
• Рада з Опіки;
• Міжнародний Суд;
• Секретаріат. ''
Порядок старшинства спеціалізованих установ ООН:
• Міжнародна організація праці (МОП);
• Продовольча й сільськогосподарська Організація Об'єднаних Націй
(ФАО);
• Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури
(ЮНЕСКО);
• Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ);
223
 • Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР); - країн-членів, то перші за рангом представники розсаджуються в алфаві-
• Міжнародна фінансова корпорація (МФК); • тному порядку найменувань цих країн (англійською мовою), діючому на
;
• Міжнародна асоціація розвитку (МАР); ' '
• Міжнародний валютний фонд (МВФ);
• Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО);
• Всесвітній поштовий союз (ВПС);
• Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ); '
• Всесвітня метеорологічна організація (ВМО);
• Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО).
Генеральний секретар займає особливе місце в протокольній ієрархії
ООН. Тому він розглядається як головний гість, і йому виявляють почес-
ті, які виходять за рамки протоколу. Зазвичай під час візитів в країни-
члени Організації Генеральному секретареві надаються такі ж почесті, як
і прем'єр-міністру іноземної держави. Деякі уряди виказують додаткові
почесті, прийняті при прийомі глави держави. Як правило, на аеродромі
Генерального секретаря зустрічають прем'єр-міністр або заступник пре-
м'єр-міністра, якщо глава держави також виконує функції прем'єр-
міністра, міністр закордонних справ і шеф протоколу МЗС. Прийнято,
щоб в церемонії зустрічі брали участь усі високопосадові особи ООН та
спеціалізованих установ, які мають відділення в цій країні. Досить часто
при зустрічі також присутні члени дипломатичного корпусу, які представ-
ляють країни-члени Організації.
На заходах, де присутні посадові особи ООН у своїй офіційній якості,
діє наступний порядок протокольного старшинства:
• Генеральний секретар ООН;
• генеральні директори спеціалізованих установ;
• заступники Генерального секретаря та старші посадові особи рів
ного рангу в алфавітному порядку їх імен;
• посадові особи органів і спеціалізованих установ ООН відповідно
до їхнього рангу.
Протокольне старшинство керівників та співробітників постійних
представництв країн-членів при ООН, глав і членів делегацій в період
роботи сесій Генеральної Асамблеї ООН залежить від прийнятого алфа-
вітного порядку цього старшинства, який визначається жеребкуванням,
що проводить Генеральний секретар ООН щорічно напередодні сесії
Генеральної Асамблеї Організації. Цей порядок діє протягом року до
наступної сесії Генеральної Асамблеї. Країна, на яку випадає жереб,
отримує протокольний пріоритет і займає перше місце в усіх протоколь-
них заходах. За нею в порядку англійського алфавіту слідують усі інші
країни-члени ООН. Розсадка у залі теж регулюється цим жеребкуван-
ням. Якщо в прийомі з розсадкою беруть участь представники кількох
" 224
даній сесії. Такий порядок старшинства послідовно зберігається щодо
других представників, потім третіх тощо.
Оскільки постійні представництва, акредитовані при ООН, розгляда-
ються як іноземні місії у своїх відносинах з цією організацією, їхні члени
відповідно до правил міжнародної ввічливості мають старшинство перед
посадовими особами Секретаріату, які мають однаковий ранг із ними.
Професійні посади в ООН прирівнюються до дипломатичних рангів, що
полегшує визначення протокольного старшинства посадових осіб Орга-
нізації в порівнянні з працівниками постійних представництв країн-членів
при ООН і членами делегацій, які беруть участь у сесіях Генеральної
Асамблеї ООН і зазвичай мають дипломатичні ранги. Глави дипломати-
чних представництв займають місця перед усіма міжнародними посадо-
вими особами. Глави постійних представництв країн-членів, незалежно
від їхнього рангу, слідують за Генеральним секретарем ООН.
Порядок індивідуального старшинства для Генеральної асамблеї ООН:
• Голова Генеральної Асамблеї;
• Генеральний секретар ООН;
• прем'єр-міністри;
• заступники голови Генеральної Асамблеї в ранзі міністрів закор
донних справ або членів кабінетів у алфавітному порядку наймену
вань їхніх країн;
• голова Ради Безпеки;
• заступники прем'єр-міністрів або заступники голови Ради Безпеки;
• міністри закордонних справ у алфавітному порядку найменувань
їхніх країн;
• голова Економічної і Соціальної Ради під час її сесій;
• голова Ради з Опіки під час її сесій;
• голова Міжнародного Суду;
• заступники голови Генеральної Асамблеї в ранзі посла або в ранзі,
еквівалентному йому в алфавітному порядку найменувань їхніх країн;
• міністри і члени кабінету в тому ж порядку;
• голови головних комітетів Генеральної Асамблеї, розміщені відпо
відно до їхніх дипломатичних рангів або, при однаковому ранзі,
відповідно до порядкового номеру їх комітетів;
• керівники делегацій на Генеральній Асамблеї в ранзі посла в ал
фавітному порядку найменувань їхніх країн;
• заступники міністрів закордонних справ і заступники керівників де
легацій, якщо їхній ранг вищий від рангу постійних представників;
225
 • постійні представники при ООН, розміщені відповідно до диплома
тичного рангу або, при однаковому ранзі, в алфавітному порядку
найменувань їхніх країн;
• голови Консультативного комітету з адміністративних і бюджетних
питань, комітету з внесків та Адміністративного трибуналу;
• представники на Генеральній Асамблеї в ранзі посла або у еквіва
лентному ранзі;
• глави спеціалізованих установ і заступники Генерального секрета
ря ООН;
• представники на Генеральній Асамблеї, що не мають рангу посла
або еквівалентного йому рангу;
• директори ООН;
• заступники представників на Генеральній Асамблеї, що не мають
рангу посла або еквівалентного йому рангу.
У Раді Безпеки застосовується особливий порядок старшинства. Го-
ловування в Раді засновується на щомісячній ротації країн-членів у ал-
фавітному порядку їхніх найменувань. Таким чином, протокольний поря-
док старшинства в Раді Безпеки змінюється щомісяця. Старшинство се-
ред представників, які мають однаковий ранг, визначається в алфавіт-
ному порядку найменувань цих країн, починаючи з Голови. Відповідно до
традиції, яка склалась в ООН, постійні представники країн - постійних
членів Ради Безпеки (або виконуючі їх обов'язки) мають протокольну
перевагу перед своїми колегами з інших країн.
Суттєвий недолік порядку визначення старшинства, прийнятого в
ООН, полягає в тому, що він в основному розрахований на посадових
осіб, які мають дипломатичний ранг. Між тим, у наш час до складу деле-
гацій на сесії Генеральної Асамблеї, а також на сесії спеціальних органів
ООН часто включаються особи, які не мають цих рангів. Це зумовлює
складнощі при плануванні їх участі в протокольних заходах.
8.4. Протокол прапора ООН
Історія прапора ООН починається з емблеми Конференції в Сан-
Франциско, яка являла собою кругле зображення карти світу. 7 грудня
1946 р. Асамблея затвердила ескіз Конференції в Сан-Франциско у
вигляді офіційної печатки й емблеми ООН. Переглянутий варіант емб-
леми представляв собою карту світу з полярною рівновіддаленою ази-
мутальною проекцією, оточену двома маслиновими гілками. 20 жовтня
226
1947 р. Асамблея прийняла резолюцію, у якій оголошувалось, що пра-
пор ООН - це офіційна емблема, затверджена Генеральною Асамбле-
єю, яка розміщена в центрі на світло-блакитному тлі. 19 грудня 1947 р.
Генеральний секретар ООН видав Положення про прапор, з 1 січня
1967 р. діє Регламент прапора ООН.
Прапор ООН вивішується на всіх будівлях, відділах та іншій власнос-
ті, яку займає ООН; на всіх офіційних резиденціях, коли вони указуються
правилами. Прапором користується будь-який орган, діючий від імені
ООН, наприклад комітет, комісія або інша група, створена ООН. Прапор
може бути вивішений на всіх будівлях, відділах та на іншій власності, яку
займає будь-яка спеціалізована установа ООН. .<
Прапор ООН може вивішуватись урядами, організаціями, приватни-
ми особами один або із будь-якою кількістю інших прапорів з метою
виявлення підтримки ООН і сприяння поширенню її принципів і цілей.
Під час воєнних операцій використання прапора ООН зумовлюється
отриманням спеціального дозволу від компетентного органу ООН.
За жодних обставин прапор або його зображення не можуть бути вико-
ристані в комерційних цілях або в безпосередній асоціації з будь-яким
предметом торгівлі. Прапор може виготовлятися для продажу лише за
згоди Генерального секретаря, даної в письмовій формі. Прапор ніколи
не може використовуватись у якості драпіровки, гірлянди, у переверну-
тому або складеному вигляді. Будь-яке порушення Положення про
прапор ООН може підлягати покаранню згідно з законом тієї країни, у
якій мало місце таке порушення.
Як правило, прапор ООН повинен вивішуватися лише на будівлях та
нерухомих флагштоках зі сходу до заходу сонця. В особливих випадках
прапор ООН може також вивішуватися таким же чином і уночі. Співвід-
ношення ширини до довжини прапора ООН - 2><3 або 3*5. Статус пра-
порів міжнародних організацій вищий за статус державних прапорів. От-
же, прапор ООН може вивішуватись поряд із будь-яким іншим прапором,
уникаючи другорядного положення щодо цього прапора. Якщо прапор
ООН вивішується в іншій країні з національним прапором цієї країни, то
вони повинні бути одного розміру й піднятими на однакову висоту. Якщо
національні прапори вивішуються у вигляді кола, прапор ООН не може
бути його частиною. Прапор ООН розміщується на флагштоку в центрі
кола або поряд із ним.
Усі прапори, крім прапора ООН, виставлені в лінію, групою або напів-
колом, розміщуються в порядку англійського алфавіту назв представле-
них країн справа наліво, якщо дивитися від прапорів. У таких випадках
прапор ООН вивішується або окремо у відповідному місці, або в центрі
ряду, групи або напівкола; коли є два прапори ООН, вони розміщуються
з обох кінців ряду, групи або напівкола.
227
 Коли прапор ООН вивішується на знак трауру, він повинен спочатку
бути піднятим до самого верху, а потім приспущений до половини флаг
штока. Перед зняттям прапора наприкінці дня він повинен бути знову
піднятим до самого верху. Коли прапор ООН приспущений, жодні інші
прапори не вивішуються.
8.5. Привілеї та імунітети
міжнародних організацій
Тенденція надавати міжнародним організаціям широкі привілеї та
імунітети була покликана до життя ООН, яка 13 лютого 1946 р. прийняла
Конвенцію про привілеї та імунітети ООН, яка надала Організації, а та-
кож її посадовим особам статусу, близького до статусу кадрових дипло-
матів і дипломатичних представництв. Більшість країн-членів ООН при-
єдналися до цієї Конвенції. Конвенція про привілеї та імунітети спеціалі-
зованих установ ООН 1947 р. надала такі ж переваги спеціалізованим
установам ООН та їхнім співробітникам. Було також укладено угоду між
ООН та урядами США й Швейцарії щодо розміщення центральних уста-
нов ООН у Нью-Йорку і в Женеві.
Необхідно розрізняти загальні імунітети, які надаються організації усіма
її країнами-членами та імунітети, які спеціально надаються адміністратив-
ним службам організації державою, на території якої знаходиться штаб-
квартира організації. Перші фіксуються в статуті або особливій угоді; другі
часто бувають предметом так званої угоди про штаб-квартиру. У більшості
випадків угоди про привілеї та імунітети підлягають ратифікації, оскільки
містять обов'язки держав-членів. Такі угоди визначають привілеї та імуні-
тети, надані керівникам організації та її посадовим особам на території
країн-членів, привілеї, які надаються штаб-квартирі та делегаціям, які при-
бувають для участі в засіданнях, фінансові та митні пільги, надані центра-
льній адміністрації та її посадовим особам тощо.
Міжнародний статус організації повинен гарантуватися перш за все
імунітетом, який звільняє від юрисдикції судів без її спеціальної згоди.
Важливою невід'ємною гарантією міжнародних організацій є недотор-
канність приміщень та архівів. Однак, приміщення міжнародних органі-
зацій не можуть бути притулком, оскільки реалізація цього особливого
228
права являє собою одну зі складових суверенітету, яким міжнародні ор-
ганізації не володіють77.
Міжнародна організація, бюджет якої формується фондами, що на-
даються державами-членами, повинна мати можливість розпоряджатися
цими фондами, обмінювати їх і вільно переводити всі суми. Місцева
влада має право контролювати правильність цих операцій. ,.. .
Міжнародні організації звільняються від усіх прямих і непрямих
податків, за винятком податків або оплати послуг, що є сплатою за
обслуговування. Що стосується непрямих податків, які включаються
до ціни товарів, які щоденно купуються, організації практично пого-
джуються обмежити своє звільнення від податків звільненням лише
при значних закупівлях. Товари, які організація імпортує або експор-
тує для службового користування, повинні звільнятися від митних
зборів, а також від усіх обмежень і заборон. Такі ж пільги повинні на-
даватися щодо публікацій організації.
Організація повинна мати можливість користуватися усім обсягом за-
собів зв'язку.
Для можливості виконувати свої міжнародні функції організації повин-
ні мати право на безперешкодний прийом делегацій країн-членів, а де-
легати, у свою чергу, повинні користуватися юридичними імунітетами, які
надані організації, і свободою пересування таким чином, щоб вони могли
вільно висловлювати думку своїх урядів. Право на такі пільги анулюєть-
ся, якщо уряд виводить ту чи іншу особу зі складу делегації.
Організація також повинна мати можливість скликати експертів і на-
правляти їх у відрядження.
Прийнято вважати, що ці імунітети не поширюються на членів делегації
щодо їх власних урядів, яким вони продовжують підпорядковуватись.
Угода про привілеї та імунітети повинна бути достатньою і для регу-
лювання статусу адміністрації організації при її розміщенні на території
однієї із держав-членів. Однак, може виникнути необхідність в уточненні
положень такої угоди. Наприклад, статус штаб-квартири часто є предме-
том угоди про штаб-квартиру між організацією та державою, у якій вона
розміщена. Така угода обов'язкова, коли штаб-квартира розміщується на
території держави, яка не є членом організації, або держава-член ще не
ратифікувала відповідну угоду про привілеї та імунітети.
Неурядові організації не можуть претендувати на привілеї та імуні-
тети, якими користуються міжурядові організації. Але держави, на те-
рені яких функціонують неурядові організації, повинні створювати не-
обхідні умови для їх нормального функціонування. ; .
77
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - с. 309.
229

8.6. Протокольні питання
в діяльності міжнародних посадових осіб
Термін "міжнародна посадова особа" стосується кадрових адмініст-
ративних службовців міжнародної міжурядової організації та осіб, яким
організація доручає здійснення під її керівництвом і контролем тієї чи
іншої тимчасової місії. Усі нові співробітники ООН, спеціалізованих уста-
нов та інших універсальних міжнародних організацій повинні дати, за-
звичай у письмовій формі, міжнародну клятву вірності. Ключовим поло-
женням клятви є зобов'язання виконувати міжнародною посадовою осо-
бою з усією лояльністю функції, покладені на неї міжнародною організа-
цією. Мається на увазі, що міжнародна посадова особа підпорядковуєть-
ся виключно главі організації, яка її найняла, і їй забороняється запиту-
вати або отримувати вказівки від будь-якої влади, сторонньої для органі-
зації. В організаціях, де клятва не вимагається, у наказі про призначення
зазвичай дається посилання на той розділ статуту або положення про
персонал, у якому обов'язки посадових осіб викладаються докладно.
Положення про персонал міжнародних організацій містять докладний
опис того, як повинні поводити себе міжнародні посадові особи. Зокре-
ма, забороняється діяльність, несумісна з функціями міжнародної поса-
дової особи. Міжнародна посадова особа зобов'язується утримуватись
від усіх актів і заяв, які могли б дискредитувати міжнародну діяльність,
виявляти стриманість і такт у питаннях стосовно національних почуттів,
релігійних і політичних поглядів. Положення про персонал говорить про
необхідність виявляти розсудливість у питаннях, якими міжнародні поса-
дові особи офіційно займаються, навіть після їхньої відставки. Протягом
усього періоду служби і, як правило, після відставки їм заборонено при-
ймати від національних урядів почесні знаки, послуги, подарунки, вина-
городи, за винятком нагород за військові заслуги.
Незалежно від характеру місії - проведення дослідження, надання
технічної допомоги чи гуманітарна діяльність - міжнародний чиновник
не повинен дозволяти собі висловлювати передчасні, різкі або строгі
судження про ситуацію в країні, яка існувала до його приїзду. Критику-
вати, якщо критика висловлюється від імені його місії, можна лише в
подальшому. Критика буде прийнятною, лише якщо вона буде вислов-
лена у ввічливій формі і не ображатиме почуття гідності місцевого на -
селення' в. Поведінка міжнародної посадової особи не повинна давати
,78
78
Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М., 2003. - с. 322.
230
привід до негативної оцінки діяльності міжнародної організації, на слу-
жбі в якої він знаходиться.
Угоди про заснування міжнародних організацій передбачають укла-
дення спеціальної угоди про надання привілеїв та імунітетів даній орга-
нізації, персоналу центральних установ і місіям, які прибувають з інших
країн, а також усім тим, хто виїздить за кордон і бере участь у її роботі.
В організаціях політичного характеру, персонал яких потребує широ-
кого захисту своєї діяльності, зазвичай надаються такі імунітети: особис-
тий імунітет від арешту, за винятком випадків, коли порушник затрима-
ний на місці злочину; імунітет від судового переслідування за дії, здійс-
нені під час виконання своїх міжнародних функцій; податковий імунітет
щодо платні, сплаченої із фондів організації; митні привілеї; звільнення
від поліцейських та імміграційних формальностей для посадових осіб та
родин; гарантована можливість виїхати з країни у випадку виникнення
міжнародної напруженості.
Приймаюча країна часто надає керівникам міжнародних організацій
та їх безпосереднім заступникам привілеї та імунітети глави дипломати-
чної місії; старшим посадовим особам надаються привілеї та імунітети
дипломатів відповідного рангу. Ці пільги носять характер люб'язності.
Привілеї та імунітети повинні надаватись усім особам, які працюють у
філіях організації (експертам), і взагалі усім особам, які найняті міжнаро-
дною організацією і працюють поза її центральними установами. Органі-
зація повинна заздалегідь повідомити про цю місію і отримати схвалення
уряду відповідної держави. Лише після цього місія набуває офіційного
характеру і її членам гарантуються захист та особливе ставлення з боку
даної держави. Для успіху місії її члени повинні також користуватися
свободою пересування й мати можливість безперешкодно проводити
будь-які розслідування, які вони визнають доцільними. Вони повинні мати
можливість взяти з собою весь необхідний персонал, і цей персонал
повинен користуватися тими ж привілеями та імунітетами, що й самі
члени місії. Саме з цієї причини, коли в статуті або установчих постано-
вах міжнародних організацій перераховуються імунітети, вони можуть
бути ширшими для персоналу місій, ніж для посадових осіб, які працю-
ють у штаб-квартирах або постійних установах поза ними.
Міжнародний Суд постановив, що члени місій, які направляються
ООН в іноземні держави, перебувають під захистом тієї держави, на те-
риторії якої вони працюють, навіть якщо ця держава не є членом даної
організації, саме ця держава несе відповідальність за них. Якщо співро-
бітники організації виїздять у відрядження зі штаб-квартири організації в
її установи, які знаходяться в іншій країні, такі поїздки не представляють
собою місію, а вважаються звичайною поїздкою в держави - члени даної
організації. Безпека міжнародних чиновників в останньому випадку гара-
231
нтується положеннями про привілеї та імунітети угоди про штаб-
квартиру організації.
Щодо посадових осіб міжнародних неурядових організацій, то в бі
льшості випадків лише генеральний директор або генеральний секре
тар може розглядатися як міжнародна посадова особа. Зазвичай його
протокольне старшинство визначається датою заснування організації,
яку він очолює. ■
Подумайте і дайте відповідь, виконайте завдання
міжнарод
1. Назвати особливості надання привілеїв та імунітетів
ним організаціям.
2. Перерахувати основні вимоги щодо поведінки міжнародних поса
дових осіб. . . . . . . . . . . . .. ....................
3. Назвати протокольні особливості процедури акредитації нового
постійного представника при міжнародній організації.
4. Охарактеризувати принципи визначення порядку старшинства в
міжнародних організаціях.
5. Охарактеризувати особливості протоколу прапора ООН.
6. Перерахувати функції протокольних служб міжнародних органі
зацій.
7. Назвати організаційно-протокольні функції секретаріату міжна
родної конференції.
8. Назвати організаційно-протокольні функції головуючого на між
народній конференції.
9. Накреслити схеми розсадок делегацій, делегатів під час міжна
родних конференцій.
232
ДОТРИМАННЯ НОРМ
ДИПЛОМАТИЧНОГО ЕТИКЕТУ ЯК
СКЛАДОВА ІМІДЖУ ДИПЛОМАТА,
ПОЛІТИКА, ДІЛОВОЇ ЛЮДИНИ
Дипломат - одна з найбільш відповідальних суспільних функцій, со-
ціальних ролей, узагальнений погляд на яку в людства складався протя-
гом тривалого періоду часу. Історія знає чимало випадків, коли професі-
ональному дипломату високого класу відмовляли у визнанні тільки тому,
що він не вписувався в іміджевий портрет дипломатичного службовця,
який склався до нього. Відносна незалежність іміджу дипломата від імі-
джу його країни робить можливим те, що за певних умов позитивне вра-
ження від діяльності дипломатів може підтримувати позитивний імідж
країни, яку вони представляють, нерідко навіть усупереч об'єктивному
стану справ. Щоправда, можливий і протилежний варіант, коли імідж кра-
їни може постраждати від непрофесійних дій її дипломатів. Складовою
іміджу сучасного дипломата є, серед іншого, й дотримання норм дипло-
матичного етикету. Як слушно зауважив із цього приводу відомий україн-
ський дипломат, колишній міністр закордонних справ А.Зленко: "Для ди-
пломата поведінка - це важливий та ефективний елемент тактики. Еле-
гантність в одязі так само належить до базового інструментарію дипло-
мата, як і здатність зберігати спокій при невдачах і поразках"79.
Не менш актуальними знання й дотримання правил етикету є для по-
літиків і представників ділового світу. Фахівець з ділового етикету Енн-
Мері Сабат визначила такі три компоненти досягнення успіху в бізнесі у
наш час: напружена праця, чесне відношення до справи, гарні манери .
Звичайно, правила етикету - не таблиця множення. їх можна завчити,
але етикет повинен стати внутрішньою потребою людини.
79
Зленко А.М. Дипломатія і політика. - Харків, 2003. - С. 42.
80
Сабат Знн-Мери. Бизнес-зтикет. - М., 1998. - С. 13.
233

9.1. Зовнішній вигляд дипломата, політика,
ділової людини
У наш час залишається досить помітним зв'язок одягу й соціальної
ролі людини, зовнішній вигляд якої повинен відповідати тому щаблю, яку
вона обіймає в службовій ієрархії. Наприклад, гардероб у підлеглого не
повинен бути дорожчим, ніж у його безпосереднього керівника, а в члена
делегації більш представницьким, ніж у її голови. Порушення цих непи-
саних правил може викликати здивування в іноземних партнерів, особ-
ливо із тих країн, де службові відносини ґрунтуються на підкресленому
дотриманні старшинства. Фахівці з дрес-етикету (сУгезз - англ., одяг)
стверджують, що на першому щаблі кар'єри краще побути "сірим мише-
ням". І, напроти, претендуючи на вищу посаду, треба з'явитись перед
роботодавцем у дорогому костюмі.
Формулу професійної зовнішності, іміджу можна визначити таким чи-
ном: доглянута людина, яка поводить себе впевнено та гідно й одягнута
відповідно до професійної ролі, яку вона виконує, а також відповідно до
часу, місця й характеру події.
Слід завжди пам'ятати, що одяг - свого роду візитна картка не лише
певної особи, але й установи, яку вона представляє. У офіційно-ділових
відносинах дуже важливо відповідати загальноприйнятому іміджу дип-
ломата, політика, бізнесмена тощо. А цей імідж припускає ретельне до-
тримання класичного стилю в одязі.
Одяг для офіційно-ділового спілкування повинен бути якісним і відрі-
знятися розумною консервативністю (відсутністю яскравих кольорів, екс-
травагантного крою), що, однак, не означає повного нехтування модою.
Не варто поєднувати в гардеробі речі, які різко відрізняються за ціною, і
ця ціна виявляється в якості. Важливим правилом для людей представ-
ницьких професій є правило, яке рекомендує не з'являтись на роботу в
одному й тому ж одязі два дні підряд. Фахівці з дрес-етикету рекоменду-
ють діловій людині мати не менше п'яти костюмів.
Основними кольорами для чоловічих костюмів вважаються сірий, те-
мно-сірий, темно-синій, чорний та колір вугілля. Ці кольори визначають
як кольори влади (сильні кольори). Чорний костюм призначений для
найурочистіших випадків. Пізньої осені, взимку, ранньою весною, у вечі-
рній час перевага надається темному костюму, у денний час і влітку -
світлому. Оптимальна кольорова формула чоловічого костюму: одно-
тонність - малюнок - однотонність. Наприклад, якщо одягаються одно-
тонні костюм і сорочка, то краватка повинна бути з малюнком. Якщо кос-
тюм має малюнок (у смужку, у клітинку), то краватка й сорочка - одно-
тонні. Водночас, із костюмом, пошитим із тканини без чіткого малюнка,
наприклад у розмиту смужку, гармонує краватка з домінуючими за інтен-
234
сивністю смугами, з костюмом у неяскраву крупну клітину з тонких ліній -
краватка з негустим орнаментом (в цяточку).
Піджак краще одягнути класичний "англійський" (з двома шлицями
позаду). На відміну від європейського (без шлиць) та американського (з
однією шлицею) він дозволяє своєму власникові не лише елегантно сто-
яти, але й сидіти. Жилет додає костюмові більшої офіційності й свідчить
про його вищу ціну. Костюм повинен бути із вовни або виглядати так, як
костюм із вовни.
Відповідно підбираються й інші компоненти - сорочка, краватка, че-
ревики, аксесуари. Звичайно, все має бути досконально свіжим. Обов'яз-
кова чиста, відпрасована носова хустинка.
Сорочка повинна бути бавовняною або виглядати як бавовняна. Пе-
ревага надається однокольоровим сорочкам, хоча тонка смужка або клі-
тина допустимі. Діловий етикет забороняє одягати сорочку з коротким
рукавом під піджак. На думку західних фахівців з дрес-коду, короткий
рукав є символом нижчої соціальної верстви середнього класу й тому не
може суто психологічно викликати почуття поваги або влади. Манжети
сорочки повинні виглядати з-під піджака на 1-1,5 см. Чим темніший кос-
тюм, тим світлішою повинна бути сорочка.
Діловий костюм не носять без краватки. Відсутність краватки підкрес-
лює вільний стиль життя й поводження, притаманні акторам, художни-
кам, письменникам тощо. Запрошуючи гостей "без краватки", підкреслю-
ється неформальний характер зустрічі, що налаштовує на вільний обмін
думками, який допустимий у дружньому колі.
При виборі краватки основна увага приділяється якості. Цінуються
італійські шовкові краватки ручної роботи. Краватка має бути шовкова
або виглядати як шовкова. Популярні краватки в "американському" стилі
- у діагональну синьо-червону смужку. Смугаста краватка вважається
класичним атрибутом успішного бізнесмена. Наступною в списку крава-
ток, рекомендованих для носіння, фахівці з дрес-коду ставлять одноко-
льорову краватку. За нею слідує краватка у цяточку, далі йдуть фулярові
краватки (з маленькими геометричними фігурами, розміщеними малюн-
ком, який повторюється, "клубні краватки" (з малюнком із зображенням
тварин, емблем і значків, які повторюються). Ширина краватки повинна
відповідати ширині лацканів піджака. Корисно також пам'ятати, що кра-
ватка повинна співвідноситися з габаритами чоловіка, який її одягає: чим
більший розмір людини, тим ширшою є краватка. В офіційному одязі
практично скрізь є правилом краватка темних тонів у сполученні зі світ-
лою сорочкою. Стандартна краватка повинна зав'язуватися таким чином,
щоб кінець краватки знаходився на рівні середини паска.
Краватка підбирається під тон костюму, що означає не однокольоро-
вість, а гармонійне співвідношення кольорів. Кольори краватки та кос-
235
 тюму повинні доповнювати один одного, але при цьому не співпадати. позицію людини. Під час невимушеної бесіди в колі друзів цей жест, на-
Краватка та носова хустинка повинні доповнювати одна одну, не маючи проти , не розцінюється як безцеремонність.
Жіночий одяг. Жінкам дрес-етикет надає більше можливостей у ви-
при цьому ідентичного малюнка.
борі одягу, ніж чоловікам. Це дозволяє дамам добирати колір тканини,
Колір шкарпеток повинен відповідати костюму або бути темнішим, ство-
фасон, які найкращим чином відповідають їхнім уподобанням, особливо-
рюючи м'який перехід до кольору взуття. Важливою деталлю є довжина
стям фігури. Однак, треба враховувати деякі загальноприйняті правила.
шкарпеток. Вони повинні бути довгими - до гомілки, щоб чоловік міг сидіти,
Перш за все, в силу більшої варіативності жіночого одягу слід особливо
закинувши ногу за ногу, не відчуваючи незручності через свій вигляд.
прискіпливо слідкувати за його відповідністю часу й обставинам. Так, на
Правила етикету не допускають носіння замшевого взуття з офіцій-
думку іноземних фахівців з дрес-коду, наших співвітчизниць пізнають за
ним костюмом. Кращими вважаються черевики на шнурівці, обов'язково
кордоном, крім усього іншого, й по тому, що вони дуже часто "вигляда-
зі шкіри. Чорні черевики пасують до костюму будь-якого кольору (темно-
ють удень, як увечері" (мається на увазі надмірна нарядність).
синього, сірого, чорного), темно-коричневе взуття погано співвідноситься
Жінка повинна виглядати професійно, по-діловому й охайно. У жод-
із темним костюмом, але пасує до одягу бежевого кольору. Черевики
ному випадку не можна одягатися яскраво, пишно. Для офіційно-ділової
кольору світлого загару, бежеві, сірі та білі в діловому світі неприпустимі,
обстановки не підходять ні глибоке декольте, ні міні-спідниця. Діловій
їх носять зі світлими літніми костюмами, частіше спортивного стилю. У
жінці краще підбирати спідницю італійської довжини: до середини коліна.
фасоні черевиків для бізнесу небажані декоративні елементи: пряжки,
Рекомендований стандарт для ділового гардеробу - костюм зі спідницею
бантики, китиці тощо. Кращими для ділової людини вважаються гладкі
або плаття-костюм. Якщо піджак однобортний, його можна не застібати.
черевики оксфордського типу.
Двобортний піджак повинен бути завжди застібнутим. Існують різні точки
Чоловікам не рекомендується носити дорогоцінності в якості прикрас.
зору щодо брюк і брючних костюмів у гардеробі ділової жінки. Так, деякі
Припустимими аксесуарами для чоловіків є функціональні речі: шпилька
фахівці з дрес-коду вважають, що в брючному костюмі жінка виглядає
або зажим для краватки, запонки, ремінь, гаманець, блокнот, ручка, фу-
недостатньо авторитетно. Плаття також не створює такий сильний про-
тляр для візитівок, футляр (брелок) для ключів. Вироби повинні бути ви-
фесійний імідж, як костюм. Водночас, плаття, пошите в стилі пальта (ґу-
сокоякісними, бажано витриманими в одному стилі. Годинник - обов'яз-
дзики спереду розташовані згори донизу) має більш діловий вигляд, ніж
ковий атрибут ділової людини, відсутність якого може бути розцінена як
плаття стилю блузки (ґудзики спереду розташовані лише до лінії поясу).
недостатня увага й повага до часу.
Костюм повинен бути з вовни або із тканини, схожої на вовну. Для
В офіційній обстановці піджак ділової людини повинен бути завжди
денного одягу не підходять оксамит, тафта, прозорий капрон, шифон,
застібнутим. У такому вигляді входять у приміщення, зокрема в кабі-
мереживо, блискучий шовк, вишивка перлами й бісером. Традиційними
нет на нараду, у глядацьку залу, у ресторан, виступають із промовою,
для ділового одягу жінки вважаються сірий, темно-синій, маслиновий,
сидять у президії. Танцюють теж лише в застібнутому піджакові. Осо-
бордовий кольори. Для весняних і літніх костюмів - кольору слонової
ба, яка виголошує тост, повинна встати, застібнувши піджак. Розстіб-
кістки, какао, беж. В ансамблі одягу краще мати не більше трьох кольо-
нути піджак можна за столом під час прийому з розсадкою, а також
рів, причому вони добираються таким чином, щоб підкреслити основний,
сідаючи в крісло, наприклад у театрі. Двобортні піджаки не розстіба-
домінуючий колір, або створити із ним контраст.
ють. Поли такого піджака крояться з великим запасом і в розстібнуто-
Вважається, що колір костюму може підвищувати або зменшувати
му вигляді він втрачає форму.
ауру влади й привабливості людини. Щоб виглядати більш владно, вар-
Достатньо поширеною є думка, що при носінні однобортного піджака
то носити однотонні сині та темно-сірі, темно-сині в смужку й темно-сірі в
нижній ґудзик взагалі не повинен застібатися. Але існують й інші погля-
смужку костюми. Також підходить середньої насиченості синій однотон-
ди. Наприклад, деякі фахівці з дрес-етикету вважають, що нижній ґудзик
ний, середньої насиченості смугастий сірий, середньої насиченості сму-
розстібають лише в приміщенні, де передбачається сидіти. Ця ситуація
гастий синій костюми. Для створення іміджу не дуже владної людини
не передбачена, наприклад, на фуршеті або коктейлі. Носіння піджака
треба носити середньої насиченості сірий однотонний костюм. Для де-
не поєднується зі шкіряною курткою, тому на роботу слід приходити в
монстрації мінімуму владності можна надягати світло-сірі або світло-сині
пальто або плащі. Не рекомендується тримати руки в кишенях піджака,
однотонні костюми. Червоний варто одягати на багатолюдні заходи, свя-
особливо при вітанні, представленні, розмові з жінкою, особою, старшою
та, що допоможе виділитися в натовпі. Для виступу з промовою жінці
за віком або положенням. Цей жест може сприйматися як неповага до
можна одягнути темно-червоний костюм.
своєї особи. До того ж, руки в карманах піджака говорять про оборонну

237
236
 Діловій жінці необхідно обережно ставитись до в'язаних речей.
Основна вимога до них - висока якість дизайну й виконання, авторська
оригінальність.
У діловій, офіційній або урочистій обстановці колготи або панчохи
завжди обов'язкові. Діловий дрес-код передбачає туфлі-човники із за-
критими п'яткою й носком. Колір взуття повинен відповідати або бути на
тон темнішим від кольору найнижчої деталі одягу (подолу спідниці).
Аксесуари ділової жінки повинні бути високого ґатунку. Слід віддава-
ти перевагу сумкам та портфелям зі шкіри. При цьому варто уникати яр-
ликів дизайнерів на сумках.
Деякі фахівці з етикету вважають, що надягати коштовності до 18-ї
години недоречно. Можна погодитись і не з такою категоричною рекоме-
ндацією: у денний час достатньо одягнути одну-дві золоті або срібні при-
краси. Носити одночасно золоті й срібні прикраси не рекомендується.
Макіяж на роботі допускається мінімальний, волосся має бути до
плечей або коротше. Діловій жінці не можна зловживати парфумами.
Відома народна мудрість "по одягу зустрічають, по розуму прово-
джають" підтверджує, що зовнішній вигляд не є самодостатнім у форму-
ванні сприятливого іміджу людини. Він не може компенсувати духовну та
інтелектуальну бідність, вади в освіті, відсутність гарних манер. Однак,
відповідність зовнішнього вигляду офіційному статусу особи - один із
важливих, хоч і не основних показників його культури.
9.2. Етикет телефонної розмови
У наш час значну частину ділових проблем вирішують по телефону.
Як свідчить практика, погані манери службовців найбільш виразно про-
являються саме при телефонному спілкуванні. Якщо телефонний зв'язок
здійснюється за посередництвом секретаря, керівникові необхідно па-
м'ятати, що культура його помічника є важливим компонентом іміджу
організації, яку він очолює. Уже хрестоматійною стала порада для сек-
ретаря відповідати по телефону з такою інтонацією, ніби він хоче сказа-
ти: "Я радий, що можу зробити для вас послугу". Існують вислови, на які
потрібно накласти "табу" в телефонній розмові, щоб про організацію не
склалось хибне уявлення. До них, зокрема, можна віднести фрази: "Я не
знаю", "Нікого немає", "Ви повинні", "Почекайте хвилинку, я скоро повер-
нусь". При виникненні ускладнень більш доречною є фраза: "Я уточню
це для Вас, зателефонуйте, будь-ласка, пізніше".
При з'єднанні абонентів через приймальню важливе також дотриман-
ня протокольної субординації. Старший (за становищем, віком) не пови-
нен очікувати. При рівному становищі очікує ініціатор дзвінка.
238
Якщо дзвінок не санкціонований, необхідно з'ясувати, чи має партнер
час для розмови. Якщо ні, попрохати перенести розмову на інший час.
Якщо відповідне питання не пролунало і в особи, якій зателефонували,
немає часу на розмову, він може, не називаючи причини своєї зайнятос-
ті, попрохати зателефонувати йому ще раз пізніше або самому запропо-
нувати зустрічний дзвінок. Наприклад, можливі такі фрази: "Шкода, але
зараз я не можу з Вами поговорити. Я поспішаю на зустріч і повинен
встигнути до призначеного часу". Але при цьому інтонація його мови по-
винна звучати доброзичливо.
При наявності попередньої домовленості про телефонний дзвінок,
але при відсутності впевненості, що партнер про неї пам'ятає, потрібно
на початку розмови нагадати про останню розмову, назвати себе. Доре-
чно після прізвища назвати й свої ім'я і по-батькові, не примушуючи спів-
розмовника гарячково гортати записник.
Телефонна слухавка знімається після другого - четвертого дзвінка.
При санкціонованій розмові за швидкістю реакції на дзвінок судять про
ступінь зацікавленості в ньому. Навіть якщо дзвінок санкціонований, той,
хто телефонує, очікує на зв'язок не більше п'яти гудків. Якщо слухавка
не піднята, це означає, що абонент не може або не бажає підійти до те-
лефону. Згідно з нормами телефонного етикету вважається, що дзвони-
ти довше - неввічливо.
У структурі телефонної розмови можна виокремити кілька етапів (ука-
зана оптимальна тривалість кожного з них):
• взаємне представлення: 20 ± 5 сек;
• введення співрозмовника у курс справи: 40 ± 5 сек;
• обговорення питання: 100 ± 15 сек;
• підведення підсумків розмови, заключні слова: 20 ± 5 сек.
Кожний з цих етапів виконує певні функції і не може бути випущений.
Формули вітання, як і формули прощання, залежать від статусу спів
розмовників і характеру їхніх стосунків. Почати розмову необхідно з при
вітання і представлення. Перший представляється той, кому телефону
ють. По зовнішньому, не персональному телефону той, хто знімає слу
хавку, зазвичай називає не своє прізвище, а назву організації або під
розділу організації. По внутрішньому ж телефону називається підрозділ і
прізвище того, хто підняв слухавку. Відповідаючи по персональному те
лефону, називають своє прізвище. Нейтральні відповіді "так", "алло",
"слухаю" не припустимі в діловому спілкуванні. Особа, яка зателефону
вала, повинна привітатися й представитися, а при необхідності - назва
ти установу, яку вона представляє, наприклад: "Доброго дня, Наталя
Іванова з Міністерства освіти". -> .
Звичайно, перехід до другого етапу розмови ініціює особа, яка зателе-
фонувала. Розмовляти по телефону необхідно ввічливо, чітко, розбірливо,
енергійно. При поганій чутності, великому обсязі інформації можливі реп-
ліки коригуючого характеру: "Ви не могли би повторити...", "Ви зрозуміли
239
 моє повідомлення?", "Вибачте, я не розчув...". Для того щоб спрямувати
розмову в потрібне русло або перехопити ініціативу, допускаються регу-
лювальні репліки: "Вибачте, я б хотіла уточнити...", "Одну хвилиночку, у
мене є свої думки з цього приводу...". Однак, спроби регулювати мову
співрозмовника можливі лише з урахуванням службового старшинства.
Психологи радять під час телефонної розмови домагатися, щоб на про-
хання інша сторона відповіла "так", або хоча б "ні", але не "можливо".
Дистанція між партнерами надає специфічності цій формі спілкування.
Оскільки співрозмовники не бачать один одного, на перше місце виступає
інтонація їхньої мови, яка може відігравати більш значущу роль, ніж зміст.
Партнери чутливо вловлюють нотки нерішучості, роздратування, погрози,
співчуття, зацікавленості. При цьому, на думку психологів, при розходженні
між змістом мови та інтонацією люди більше довіряють саме тональності
мовлення. Щоб голос звучав рішучіше, краще вести розмову стоячи.
Якщо людина сидить у кріслі, її голос звучить більш м'яко і доброзичливо.
Посмішка під час розмови робить інтонацію приємнішою. Опускання й під-
німання голови під час розмови робить голос більш глухим. Перед важли-
вою розмовою варто зайняти комфортну позу, уявити обличчя співрозмо-
вника, попередньо спланувати хід розмови. Якщо під час розмови необ-
хідно зробити логічний висновок, внести пропозиції, фахівці радять підне-
сти слухавку до лівого вуха. Якщо метою розмови є висловлення співчут-
тя, краще піднести слухавку до правового вуха.
Не можна переривати людину, з якою ви розмовляєте. Щоб попере-
дити таку ситуацію, треба зробити невелику паузу або порахувати до
двох після того, як ваш співрозмовник закінчить говорити.
Тривалість розмови визначає старший за посадою, віком. Молодшому
не можна припиняти розмову й прощатися. Якщо він був ініціатором дзвін-
ка, він повинен проінформувати старшого, що всі питання, які його цікави-
ли, вияснені. При рівних умовах розмову закінчує ініціатор розмови.
Етикетні формули, які завершують телефонну розмову, повинні вико-
ристовуватися адекватно до ситуації. Зазвичай, це подяка за інформа-
цію, пропозиції, допомогу: "Дуже вдячний Вам за допомогу", "Дякую Вам
за інформацію", "Дякую за пропозиції". Доречні також формули вибачен-
ня за несанкціонований дзвінок, за завданий клопіт у пізній час, за довгу
розмову: "Приміть вибачення за надто довгу розмову", "Ще раз вибачте,
що потурбував Вас у такий пізній час".
Для того, щоб бути повністю впевненим у досягнутих результатах бе-
сіди, потрібно в кінці розмови обов'язково підвести підсумки, ще раз по-
вторити висновки. Якщо в розмові називались цифри й дати, слід ще раз
їх уточнити й зафіксувати, щоб не було непорозумінь.
Якщо телефонна розмова затягується з вини її ініціатора, то можна
прискорити її завершення посиланням на термінові справи. При цьому
бажано попередньо вибачитись або підкреслити власну зацікавленість
тематикою розмови: "Вибачте, що перериваю Вас, але...", "Було цікаво
240
розмовляти з Вами, але...", "Не хочу переривати вас, але я змушений
піти". Професійно звучать мовні формули, які містять пропозиції щодо
продовження контактів: "Я буду тримати з вами зв'язок. До побачення",
"Було приємно поговорити з Вами. Сподіваюсь, що ми скоро здзвони-
мось". Грубим порушенням ділового етику вважаються дзвінки, "які зави-
сли". У випадку існування домовленості про телефонну розмову, необ-
хідно вчасно зателефонувати.
Якщо під час телефонної розмови дзвонить інший телефон, необ-
хідно вибачитись перед першим співрозмовником, зняти слухавку, по-
відомити про свою зайнятість і з'ясувати в іншого співрозмовника, чи
він буде очікувати завершення розмови, чи ви самі зателефонуєте йо-
му через деякий час. Не можна примушувати співрозмовника очікувати
більше, ніж 30-60 секунд, доки ви відповідаєте на інший дзвінок або
дістаєте досьє. Якщо зв'язок переривається, то знову набирає номер
той, хто телефонував.
Звертатися зі службовими питаннями по домашньому телефону
можна лише в термінових справах або на прохання самого господаря.
Але й у цьому випадку додому не телефонують між 20-ю годиною ве-
чора і 8-ю годиною ранку. Відступити від цього правила можна лише
тоді, коли справа є терміновою і в її розв'язанні зацікавлена особа, якій
телефонують. Треба уникати ділових телефонних розмов у вихідні дні.
Якщо ж є гостра необхідність у такому дзвінку, його бажано робити не
раніше 10-ї години ранку.
При відповіді по домашньому телефону в різних країнах використо-
вують різні формули. Це може бути номер телефону, прізвище, відзиви:
"слухаю", "алло". Вважається, що слово "так" звучить уривчасто й грубо.
Загальноприйнято, що представляється той, хто зателефонував у при-
ватну оселю.
В етикеті телефонної розмови заборонено у випадку помилки з набо-
ром телефонного номеру запитувати: "Який це номер?", або "Куди я по-
трапив?". Необхідно спитати: "Це номер такий-то...?". Не можна, взявши
слухавку, казати: "Хвилинку!", примушуючи очікувати того, хто зателе-
фонував. Якщо абонент відсутній, не можна розпитувати, де він знахо-
диться. Не можна телефонувати ще раз того ж дня, коли ви залишили
свої координати і телефонний дзвінок до вас санкціонований.,
У телефонній розмові можна подякувати за надіслані квіти, незначну
послугу, виявлену гостинність. У випадку існування близьких дружніх сто-
сунків з певною особою, його можна привітати з днем народження, імени-
нами. Водночас, по телефону не прийнято вітати старших і офіційних осіб.
По телефону згідно із нормами етикету не висловлюють співчуття.
Розмова по телефону з офіційною особою прирівнюється до особис-
тої бесіди. її результати фіксуються. При досягненні по телефону прин-
ципових домовленостей можна надіслати співрозмовнику лист з їхнім
241
 підтвердженням. Офіційні переговори по телефону ведуться за протоко-
лом: одна із сторін складає записи, пізніше надсилає підтвердження.
З появою мобільного телефону з'явилися й нові правила телефонного
етикету. Основне правило - розмова по мобільному телефону не повинна
заважати іншим, та й сам телефонуючий по мобільному телефону не
повинен робити свою розмову доступною широкому колу осіб. Опти-
мальний варіант: йдучи на нараду, у театр, концертну залу, ресторан,
відключити мобільний телефон. Чиновникам і бізнесменам не рекомен-
дується обговорювати по мобільному телефону тему, яка може складати
державну або комерційну таємницю. У будь-якому випадку, обрати пра-
вильну форму поведінки допоможе дотримання принципу доцільності,
заснованому на повазі до оточуючих.
9.3. Етикет вручення і прийняття подарунків
• "Хто вміє дарувати, той вміє жити", - говорить французьке прислів'я,
підкреслюючи тим самим особливе значення культури обміну подарун-
ками у спілкуванні людей. Подарунок - це завжди символ поваги, своє-
рідна форма висловлення почуттів, гарного ставлення до людини. Умін-
ня робити подарунки - мистецтво, вияв внутрішньої культури людини.
Подарунки в діловій сфері можуть створювати атмосферу доброзичли-
вості й довіри, стимулювати ділові зв'язки. Водночас, слід пам'ятати, що
в деяких західних компаніях з різних причин можуть негативно ставитися
до подарунків, особливо від клієнтів або фірм, пов'язаних із ними. Деякі
компанії навіть забороняють дарування адміністративними заходами.
Напроти, в Японії - країні традицій - існує офіційний порядок обов'язко-
вого обміну подарунками при укладенні комерційних угод.
Важливий елемент процесу дарування - наявність відповідного при-
воду для вручення подарунку. Подарунки роблять при привітанні своїх
рідних і знайомих з днем народження, з одруженням, народженням ди-
тини, отриманням нагороди, вченого ступеню. Подарунки вручають з
приводу круглих дат у трудовій діяльності, у випадку підвищення на ро-
боті, виходу на пенсію тощо. Подарунки можуть робитися на знак подя-
ки, наприклад, за виконання термінової роботи, на знак вибачення за
непорозуміння. Дуже давній звичай - дарувати подарунки на Новий рік
та Різдво. На новорічні свята не прийнято дарувати дорогі подарунки,
наприклад, ювелірні вироби. На роботі можна обмежитися вітальною
листівкою або невеличкими новорічними сувенірами.
242
Делікатним питанням при виборі подарунку в діловій сфері є його
ціна. Порівняно недорогий подарунок засвідчує гарне ставлення однієї
людини до іншої, відповідна ціна його не дозволяє розцінювати це як
хабар. У багатьох країнах закон забороняє посадовим особам прийма-
ти подарунки, вартість яких перевищує визначену порівняно невелику
суму. За західними стандартами діловий подарунок повинен коштувати
від 10 до 50 доларів. У протокольну практику більшості країн уведені
жорсткі вартісні обмеження на подарунки, які вручаються або отриму-
ються вищими посадовими особами. У Великобританії ця сума стано-
вить 140 фунтів стерлінгів, у США - 250 доларів, у Франції - 200-
300 доларів, у Росії - 150 доларів тощо.
Колегам по роботі заведено дарувати "нейтральні подарунки": книги,
альбоми, авторучки, записники. Завжди доречні подарунки: письмове
приладдя; вироби зі скла, кришталю, порцеляни, шкіри, металу (портмо-
не, шкатулки, чеканка, вази, брошки тощо); аксесуари для паління; спир-
тні напої; солодощі. З більш цінних подарунків - твори мистецтва (карти-
ни, мініатюри, раритетні видання книг), вироби народних промислів. По
можливості подарунки повинні відповідати роду занять, хобі, смаку тієї
людини, кому вони призначаються. Лише друзям і близьким родичам
дарують особисті речі: білизну, дамську сумочку, косметику. Багато хто
любить дарувати парфуми й туалетну воду. Та це доречно лише у випа-
дку, якщо ви точно знаєте, яким запахам віддає перевагу ваш(а) візаві.
Правила етикету радять поважати забобони. Приміром, не можна да-
рувати носові хусточки (до сліз). У портмоне чи гаманець слід обов'язко-
во покласти монетку, інакше подарунок "принесе" безгрошів'я. Не дару-
ють дзеркала й ножі: це погана прикмета. У деяких країнах і на Заході, й
на Сході не прийнято дарувати годинники.
Ритуал дарування не менш важливий, ніж подарунок. Усі подарунки,
крім квітів, підносять в упаковці. Не є винятком міцні напої, які не дару-
ють без фірмової упаковки. Якщо є можливість, краще вручити подару-
нок особисто. Якщо ні - бажано передати його разом із візитною карткою
з відповідним написом, який робиться лише від третьої особи: "вітає з
Новим Роком", "вітає зі святом" тощо. Слід уникати повторення подарун-
ків, крім напоїв і солодощів. Надписи на подарунках робляться у непомі-
тному місці: наприклад, на зворотній стороні картини.
Приймаючи подарунок, треба завжди дякувати. Це робиться, як пра-
вило, двічі: спочатку під час церемонії вручення, а потім після розгор-
тання подарунку. Той, хто дарує, приймає подяку, не вступаючи в обго-
ворення якостей подарованої речі. Подарунки, за винятком квітів, не
вносять у те приміщення, де знаходяться гості. Якщо подарунок не мо-
же бути прийнятий з мотивів двозначності його змісту або неприпусти-
мої ціни, його одразу повертають із короткою запискою, наприклад,
243
 такого змісту: "Вважаю неможливим для себе прийняти Ваш подарунок
і тому повертаю його Вам".
Існують певні правила дарування квітів - дарунку, що виражає особ-
ливі почуття подяки й щирого ставлення. Наприклад, в Україні прийнято
дарувати непарну кількість квітів. Жінки не дарують квіти чоловікам, за
винятком рідних. У діловій сфері співробітниця може подарувати квіти
своєму начальнику, наприклад, вітаючи його з ювілеєм або обійманням
нової посади. Чоловік ніколи не дарує квіти чоловікові, якщо вони не ба-
тько і син, або підлеглий і керівник.
Букет, призначений для ділової жінки, не повинен бути занадто вели-
ким, виключаючи випадки ювілеїв, презентацій і схожих урочистих подій.
Наприклад, стримано й водночас вишукано виглядає букет з кількох до-
рогих квітів - орхідей або лілій, які вважаються королівською квіткою,
особливо у Франції.
У деяких країнах певні квіти мають символічний смисл. Наприклад,
хризантеми в Угорщині, Італії, Франції, Японії символізують скорботу, у
той час як у Китаї - процвітання та довголіття. У країнах Латинської Аме-
рики червоний колір - колір крові й смерті, у Німеччині, напроти, яскраво-
червоні троянди - колір кохання, які вручають лише коханій жінці. Гвозди-
ка у Бельгії - квітка бідняків, а в Німеччині - символ дружби й стійкості.
Особливу роль грає кольорова гама букету. Рожевий колір утілює
чуттєвість, червоний - палку пристрасть. Отже, в офіційних випадках
краще уникати дарувати букети, складені в рожевій або червоній гамі.
Ідеальну кольорову гаму для такого букету складають білий, блакитний,
синій і жовтий кольори. Білий колір символізує чистоту, мудрість, мир;
блакитний і синій - глибину, постійність і відданість; жовтий асоціюється
із життям, світлом, радістю.
Крім вибору квітів і їх кольорового співвідношення суттєве значення
має упаковка букету. Стриманий за своїм характером букет повинен мати
й відповідну упаковку, яка підкреслить його стильність. Додому прийнято
надсилати свіжозрізані квіти, на роботу - аранжировані. На відміну від
квітів, які вручають при зустрічах і проводах на вокзалі, в аеропорту, на
відкритому повітрі, в усіх інших випадках квіти дарують у розгорнутому
вигляді. В упаковці квіти передаються з посильним: у цьому випадку до
букету прикладається візитівка. Упаковку не знімають, якщо вона є
елементом оформлення букету.
Якщо в приміщення входить подружжя, то букет квітів повинен бути в
руках чоловіка. Гість дарує квіти господині після того, як його супутниця
привітається з господарями. Якщо святкується день народження чолові-
ка, квіти підносять його дружині. Букет вручають завжди у вертикально-
му положенні з невеликим нахилом у бік. Правою рукою тримають за
стебла, а лівою притримують квіти ближче до голівок.
244
9.4. Правила вітань,
представлень (рекомендувань)
за нормами дипломатичного етикету
Вітання - звичай, найбільш поширений у нашому повсякденному жит-
ті, який вимагає дотримання норм етикету, відчуття такту і дружелюбно-
сті. В усіх країнах світу люди при зустрічі вітають один одного. Найбільш
поширена форма вітання в сучасному етикеті - легкий уклін і усмішка.
Вітання супроводжуються словами - "вітаю", "моє шанування" або, за-
лежно від часу доби, - "доброго ранку", "доброго дня", "доброго вечора".
Далі слід назвати ім'я людини, яку вітають. При менш офіційному вітанні
звернення опускається. Вітальні репліки-відповіді комунікативного парт-
нера можуть бути іншої структури й лексичного складу, ніж репліки ві-
тання. Слова вітання вимовляються чітко, не швидко, але й не повільно.
Тон обов'язково повинен бути люб'язним. Слова вітання повинні обов'яз-
ково супроводжуватись усмішкою.
Першими вітають молоді люди старших за віком, чоловіки - жінок,
молодші по чину - старших за посадою. У ділових стосунках лише осо-
би, які стоять на одній службовій сходинці, вітаючись, приймають до ува-
ги вік і стать партнера. Треба знати, що в різних країнах існують неодна-
кові традиції вітання. Наприклад, в Англії жінка, щоб "уповноважити" чо-
ловіка вклонитися їй, вітається з ним першою.
Особа, яка увійшла до кімнати, підходить до гурту, вітає присутніх пер-
шою незалежно від статі. Особа, яка залишає приміщення, прощається так
само першою. Першим вітає громаду також той, хто спізнився, навіть якщо
це жінка. На прийомах передусім вітають господаря й господиню.
Неправильно вітатися, порівнявшись з адресатом, і так само негарно ві-
татися з надто великої відстані, що може бути сприйнято як підлабузництво,
улесливість. Оптимальна відстань для вітання - близько трьох метрів.
Уставання (підведення) є також формою вітання. Якщо до чоловіка,
який сидить, підходить жінка або чоловік, старший за віком, то він пови-
нен встати, вітаючи їх. Жінки підводяться лише тоді, коли друга особа
набагато старша. Чоловіки, за винятком дуже старих і хворих, подаючи
для вітання руку, підводяться. Жінки, особливо старшого віку, коли віта-
ються з чоловіками або молодшими жінками, можуть подавати руку си-
дячи. Якщо жінка входить у кімнату, чоловіки встають (виняток для літніх
чоловіків, а також для тих, хто має фізичні вади). На робочому місці, як-
що входить жінка нижчого рангу, чоловіки не встають. Якщо керівник за-
ходить у кабінет, де працюють жінки, вони піднімаються, якщо він впер-
ше зайшов для знайомства з персоналом; повернувся з відрядження,
відпустки; на початку робочого дня. Керівник організації, установи встає,
245
 якщо в кабінет входить відвідувач. Він повинен застібнути піджак і вийти
з-за столу назустріч відвідувачеві. У кабінеті господар може не вставати,
вітаючи своїх співробітників.
Одна із найпоширеніших форм вітання - рукостискання. Це елемент
європейської культури спілкування, який поширився на увесь світ. У ми-
нулому вважалося, що простягнута для вітання рука демонструвала від-
сутність зброї і дружні наміри. У наш час потиск руки - знак поваги до
партнера і коректна форма вітання колег, клієнтів, дипломатів, високих
осіб, навіть королеви, якщо вона виявить бажання подати руку для ві-
тання. У Європі руку потискають при знайомстві, прощанні, вітанні.
Існує правило знімати рукавички перед рукостисканням. Уважаєть-
ся, що воно з'явилось в Італії у часи династії Борджіа, коли за допомо-
гою рукавичок, оброблених отруйними речовинами, позбавлялись не-
угодних людей. Існують й інші версії появи такого правила, наприклад,
в часи захоплення верховою їздою рукавички, які могли бути просякнуті
конячим потом, перед рукостисканням знімались. У наш час при руко-
стисканні рукавички не знімаються, якщо вони є частиною жіночого ту-
алету. Жінка може собі дозволити не знімати рукавичку й на вулиці.
Сучасний етикет допускає, що на вулиці й чоловік може лишитися у
рукавичках. Однак, якщо один чоловік зняв рукавичку для вітання, то
це треба зробити й іншому.
Рукостискання ініціює особа, старша за віком, посадою, жінка, якщо
вона вітається з чоловіком. На роботі жінка не подає першою руку керів-
никові. При представленні першим подає руку той, кому представляють
іншу особу. У будь-якому випадку, на простягнену руку слід відповісти
рукостисканням, у протилежному випадку можна дуже образити людину.
Рукостискання завершують слова вітання або слідують одразу за ни-
ми. Для рукостискання подають праву руку. Простягаючи руку для вітан-
ня, треба подивитися людині у вічі та посміхнутися. Потиск руки повинен
бути твердим і не дуже довгим - два, максимум три потиски. Сам процес
рукостискання має свої особливості у різних регіонах та країнах світу.
Так, у США воно тверде, два-три потиски. У Німеччині - це один твердий
потиск. У Франції, Бельгії - легке, швидке потискання. Англійці викорис-
товують рукостискання не часто. В мусульманських країнах рукостискан-
ня між чоловіком і жінкою не припускається, оскільки релігія забороняє
контакт шкіра до шкіри між особами різної статі, якщо це не близькі ро-
дичі. В Японії потиск рук на знак вітання використовується переважно в
спілкуванні з європейцями й американцями, а жінки уникають його.
Не можна вітатися через стіл. Рукостискання через стіл допустиме
лише при обміні сувенірами та після підписання угоди про співпрацю.
Негарно йти з простягнутою рукою через всю кімнату.
Якщо, підійшовши до групи, особа обмінялась рукостисканням з одні-
єю особою, слід це зробити й з іншими. Однак, якщо присутніх багато,
246
доречно обмежитись потиском руки із господарем (господинею) дому чи
начальником, а з іншими, уклонившись, привітатися словами.
При зустрічі двох пар слід уникати перехрещення рук, щоб церемоні-
ал рукостискання не виглядав комічно. Існує такий порядок вітання: якщо
жінки стоять праворуч від своїх супутників, як це традиційно прийнято, то
вони спочатку подають руки одна одній, потім чоловікам, і в кінці вітання
рукостисканням обмінюються чоловіки.
Техніка виконання рукостискання може надати цьому виду вітання
певний психологічний підтекст, передати характер взаємовідносин кому-
нікантів. Є так зване "владне" рукостискання, коли рука захоплює руку
іншої людини ніби згори донизу, демонструючи при цьому перевагу, ба-
жання домінувати в процесі спілкування. Рукостискання, у якому демон-
струється бажання передати ініціативу, передбачає, що особа подає
руку долонею, відкритою догори. При рівноправному рукостисканні руки
обох осіб залишаються у вертикальному положенні. Таким же чином за-
звичай передаються почуття поваги й взаєморозуміння.
У західній діловій культурі потискання із застосуванням обох рук вва-
жається неадекватним у ділових ситуаціях, тому що розцінюється як
прояв більш близьких відносин між людьми. Водночас, така форма руко-
стискання використовується під час зустрічі вищих посадових осіб інозе-
мних держав з метою висловлення особливої щирості та довіри по від-
ношенню до партнерів.
Зняття капелюха, як і рукостискання, досить давній звичай, який
отримав найбільше поширення в Європі. Раніше вважалося, що відкрита
голова свідчить про дружелюбність. Капелюх рекомендується знімати
рукою, протилежною від людини, повз яку проходять. Беруть його спе-
реду-згори за наголовок й описують невелике півколо до висоти облич-
чя. Роблять це за три кроки до адресата, який стоїть або йде назустріч.
Одягають капелюх, щойно розминувшись із адресатом. Не знімається
зимова шапка, берет.
Уклін також прийшов у сучасний етикет з глибини віків. У минулому
глибокий уклін демонстрував соціальні розбіжності: чим нижчим був уклін,
тим більшими були ці розбіжності. Уклін, як правило, супроводжувався
зняттям головного убору або дотиком до нього. Вища особа відповідала
на уклін кивком голови. У наш час уклін висловлює повагу до іншої люди-
ни і став більш легким. У сучасному діловому етикеті такий вид вітання, як
уклін та зняття капелюха поступово йдуть у минуле. Перший замінюється
дружнім киванням, а чоловіки лише злегка піднімають капелюх.
Діловий універсальний етикет не схвалює поцілунків та обіймів при
вітанні. Однак, у деяких країнах вони є неодмінним елементом культури
спілкування. Так, в Іспанії, країнах Латинської Америки, Об'єднаних
Арабських Еміратах, Саудівській Аравії обійми чоловіків можна зустріти
часто. Цей жест висловлює особливу симпатію. В інших європейських
247
 країнах, країнах Північної Америки до бурних обійм при зустрічі став-
ляться більш стримано.
У Європі прийнята така форма вітання, як аколада (вітання щока до
щоки), яка бере свій початок з ритуалу прийняття до лицарського орде-
ну. Однак, вона передбачає достатньо близькі стосунки людей і подеку-
ди супроводжується поцілунком. У православних країнах можливий три-
кратний поцілунок у щоки. У європейських країнах серед молоді та дру-
зів при вітанні використовується легкий поцілунок у щоку.
Прикладом вітання жінок залишається поцілунок руки. У минулому
така форма вітання була припустимою лише по відношенню до одруже
них жінок та жінок похилого віку. У наш час жінці цілують руку, не зважа
ючи на її вік та сімейний статус. Під час такого роду вітання необхідно
дотримуватись наступних правил. Усі незручності чоловік повинен взяти
на себе. Отже, він не повинен тягнути руку жінки, а повинен схилитися
над нею, застигнувши на кілька секунд на відстані кількох сантиметрів
від своїх губ до руки дами. Чоловік може злегка торкнутися руки підбо
ріддям, носом, але не губами. Не цілують руку на вулиці, на вокзалі, у
кафе, ресторані. Поцілунок руки можна зустріти лише в найбільш урочи
стих випадках, наприклад, під час прийомів. : . : мляться, не однаковими іменами-регулятивами.
Знайомлення (представлення, рекомендування) розглядається як
встановлення контакту між людьми із повідомленням ними чи про них
мінімуму інформації, необхідної для спілкування. Представлення несуть
різне навантаження, переслідуючи різні цілі. В одних випадках вони не-
обхідні як обов'язкова протокольна процедура, якої дотримуються, на-
приклад в дипломатичній практиці, коли нових співробітників, які прибу-
ли в посольства або консульства, представляють відповідним офіційним
особам країни перебування. В офіційній обстановці особу представля-
ють, рекомендують, а в неофіційній обстановці представлення носить
приватний характер, набуваючи форми знайомства. Мета представлен-
ня / рекомендування - допомогти незнайомцям пізнати не лише імена
один одного, але і їх соціальні ролі та професійний статус.
Згідно з нормами дипломатичного етикету людину, яка бажає позна-
йомитися з кимось із гостей на прийомі або іншому офіційному заході, де
присутня невелика кількість осіб, обов'язково представляє цьому гостю
господар (господиня) або особа, знайома з ними. Під час багаточисель-
ного заходу чоловіки й жінки представляються самі, чітко проголошуючи
свої імена й прізвища, але не називаючи посади й ранги.
У сучасному етикеті існують деякі загальні принципи й правила пред-
ставлення, які зазвичай дотримуються в більшості країн. Вони засновані
на нормах увічливості та взаємної поваги:
• молодшого за рангом або за посадовим становищем представля
ють старшому;
• якщо люди рівні за посадовим становищем, рангом, то молодшого
за віком представляють старшому;
248
• якщо знайомлять людей одного віку й статі, то менш знайому лю
дину представляють більш знайомій;
• колегу представляють клієнту, відвідувачу;
• одну особу представляють групі осіб;
• чоловіка представляють жінці.
Однак, жінку завжди представляють главі держави, міністру, послу,
видатним особистостям - академікам, письменникам. Можливі такі фор-
мули представлення: "Пане президенте, маю честь представити Вам
пані...", "Пані..., дозвольте представити Вас пану послу".
Коли знайомлять двох осіб, часто обмежуються їхніми іменами й прі-
звищами. При цьому спочатку називають жінці ім'я і прізвище чоловіка, а
потім жінки, прізвище молодшого чоловіка, а потім старшого. Наприклад:
"Леонід Іванов - Світлана Степаненко".
До поширених форм представлення відносять: "Пане посланнику, до-
звольте представити Вам пана Сергія Іванченко, радника нашого по-
сольства". Посередник може застосувати й форму непрямого рекомен-
дування: "Пані Вербицька (Ліліє Михайлівно), Ви знайомі з паном Ігна-
тенко (Віктором Михайловичем)?". Неетично називати осіб, що знайо-
Той, кому представляють іншу людину, у відповідь на представлення
говорить "Доброго дня!", називаючи ім'я (прізвище) нового знайомого.
Вважається, що прийняті раніше фрази типу "дуже приємно", "радий
знайомству із Вами" у наш час майже вийшли із ужитку. У будь-якому
випадку той, кого представляють, таких висловів уникає.
Представляючи людей один одному можна додавати невелику ді-
лову та коректну інформацію про кожного. Кілька пояснюючих слів, які
говорить той, хто представляє особу, повинні бути привітними, але
емоційно нейтральними: "Пане Костенку, дозвольте представити
Вам професора Титаренка, нашого провідного спеціаліста в сфері
європейської інтеграції. Пан Костенко - доктор політичних наук,
професор Львівського університету, приїхав у Київ для участі в кон-
ференції'. Особа, якій представляють людину, повинна уникати фраз
типу: "Я багато чув про Вас", що може викликати в представленої осо-
би запитання: "Що ж саме чули про мене?".
Під час знайомства комуніканти повинні перебувати в зоровому кон-
такті, дивитись один одному в очі, але не надто пильно. Знайомлення
зазвичай супроводжується потиском рук. Українці, росіяни, поляки, сло-
ваки, німці та ін. роблять це майже обов'язково, у Великобританії парт-
нери обмежуються поклоном і рук не подають. Якщо той, кому представ-
ляють особу, не простягнув йому руку для вітання, чоловік, якого пред-
ставили, обмежується легким уклоном, жінка - кивком голови. Знайом-
ляться через посередника стоячи. Тільки старші жінки можуть сидіти,
коли їм відрекомендовують молодого чоловіка або дівчину.
249
 9.5. Етикет відвідування театру,
академічного концерту, опери
Програми державних і офіційних візитів іноземних державних діячів в
Україну можуть передбачати офіційне відвідування театру іноземними
делегаціями. Церемоніал офіційного відвідування театру передбачає
встановлення на авансцені театру державного прапору відповідної інозе-
мної держави та Державного Прапору України, перед початком вистави
виконується державний гімн відповідної іноземної держави і Державний
Пмн України. Після закінчення вистави на сцену виносяться дві корзини
квітів, наприклад, від глави іноземної держави і від Президента України.
За домовленістю сторін програмою візиту може передбачатися при-
ватне відвідування театру іноземним державним діячем. У цьому випад-
ку в ложі разом із іноземним державним діячем перебувають особи, ви-
значені програмою візиту, державні прапори не встановлюються, держа-
вні гімни не виконуються.
При приватному відвідуванні театру чоловіки одягають темні костю-
ми, світлі сорочки й краватки. Жінки надягають нарядні плаття або кос-
тюми. Прем'єра спектаклю або будь-яка вечірня вистава, на яку глядачі
отримують спеціальне запрошення, можуть передбачати більш офіційну
форму одягу: вечірні сукні для жінок і смокінги для чоловіків.
Приходити на виставу краще хвилин за 20 до її початку, щоб встигну-
ти спокійно роздягнутися і здати верхній одяг у гардероб. Чоловік споча-
тку повинен допомогти зняти пальто або плащ жінці, а потім роздягнути-
ся сам. Номерки чоловік залишає у себе.
До глядацької зали чоловік входить перший. Він показує білети ка-
пельдинеру, пропускає даму, яка йде до свого місця першою. Якщо пра-
цівник театру не супроводжує глядачів до їхніх місць, то чоловік йде по-
переду, показуючи дорогу дамі. До своїх місць прийнято проходити об-
личчям до глядачів, якщо вистава почалася - обличчям до сцени. У пар-
тері, амфітеатрі, бельетажі слід зайняти місця не пізніше третього дзво-
ника, до того, коли починає гаснути світло. Якщо місця знаходяться в
середині ряду, треба пройти до них завчасно, щоб не турбувати тих, хто
вже сидить. Якщо ж вони розташовані з краю, то краще, навпаки, трохи
затриматися, щоб не вставати багато разів, пропускаючи інших глядачів.
У ложу можна увійти, коли вже гасне світло.
У європейських театрах прийнято, щоб жінки сідали справа від чоло-
віків. Однак, якщо місце жінки виявляється біля проходу, або з її місця
сцена видна гірше, чоловік повинен запропонувати дамі своє, більш ко-
мфортне місце. Якщо в театр прийшли дві пари, то першим до своїх
місць по ряду йде чоловік, потім - жінки, останнім йде другий чоловік.
Таким же чином вони й сідають: жінки посередині, чоловіки - скраю. Чо-
250
ловіки допомагають дамам сісти, опускаючи сидіння їхніх крісел, потім
сідають самі. Чоловік входить до зали в застібнутому піджакові, розстіб-
нути його він може, лише сівши в крісло.
Перед початком кожної вистави від імені її учасників лунає прохання
вимкнути мобільні телефони. Цим не слід нехтувати. Принаймні просто
вимкнувши звук, можна убезпечити себе від неприємних ситуацій.
Знайомих у глядацькій залі зазвичай вітають легким кивком голови,
посмішкою, руку подають лише тим, хто опинився поруч.
Аплодисменти - вияв вдячності глядачів за отримане задоволення.
Уважається, що аплодувати прийнято:
• у театрі - після підняття завіси на знак схвалення декорацій;
• при першому виході відомого актора, співака на знак визнання його
дарування;
• після цікавих або дотепних реплік по ходу дії вистави;
• після завершення кожного акту та усієї вистави;
• після великих монологів або оперних арій;
• перед початком останнього акту опери, коли диригент з'являється
за пультом, на знак визнання його таланту й схвалення виконавчої
майстерності оркестру;
• на концерті класичної музики - після виходу артиста (оркестру) на
сцену й після завершення виконання всього твору або циклу, скла
деного з окремих творів (після виконання окремих частин твору або
частин циклу аплодувати не прийнято);
• у цирку - перед виходом акторів на манеж, після найбільш цікавих і
ризикованих номерів, після завершення номеру;
• на концерті соліста - при виконанні циклу пісень, після кожної пісні.
Якщо глядачі бажають подарувати акторам квіти, це можна зробити
після закінчення вистави. У букет можна покласти привітання або візитівку
того, хто дарує квіти. Букет можна віддати працівникові театру, який за
бажанням глядача або вручить букет на сцені, або віднесе його до гри-
мерної актора. Букет можна також вручити й власноруч.
Дехто вважає дотримання норм етикету снобізмом. Дійсно, інколи
люди використовують знання гарних манер як відзнаку своєї зверхності
над іншими. Вони часто помічають недоречності в поведінці інших. Але
насправді снобізм є проявом поганих манер. Вихована людина з гарними
манерами використовує свої знання для того, щоб усі інші відчували се-
бе в її присутності спокійно та комфортно.
251
 Подумайте і дайте відповідь
1. Яким має бути класичний костюм ділової людини,
І
бізнесмена?
2. Якій кольоровій гамі надається перевага в діловому одязі?
3. Як повинна одягатись ділова жінка?
4. Яким чином можна прискорити завершення телефонної розмо
ви, якщо вона затягується з вини її ініціатора?
5. Назвати етикетні формули, якими допустимо починати і заве
ршувати ділову телефонну розмову. СЛУЖБА ПРОТОКОЛЬНОГО
6. Який існує порядок вітання?
7. Хто з комунікативних партнерів ініціює рукостискання? ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
8. Коли допустимий потиск руки через стіл?
9. Чи треба жінкам вставати, коли керівник установи, організації
заходить у приміщення?
10. Що треба робити, щоб під час рукостискання роззброїти влад 10.1. Міжнародний досвід організації
ного партнера й взяти ініціативу у свої руки?
11. Чи можна дарувати квіти чоловіку? протокольних служб
12. Як правильно приймати подарунок?

Практика організації служб державного протоколу різних країн харак-

теризується більшою або меншою централізацією, наявністю або відсут-
ністю головного координуючого органу. Наявність такого органу дозво-
ляє проводити єдину державну політику щодо протокольного забезпе-
чення міжнародних контактів посадових осіб різних гілок влади.
Наприклад, у Франції - це протокольний департамент МЗС Францу-
зької Республіки, який одночасно обслуговує президента країни. Дирек-
тор протокольного департаменту супроводжує главу держави в усіх по-
їздках за кордон. Послугами протокольної служби зовнішньополітичного
відомства користуються всі міністерства і навіть приватні особи, коли їм
доводиться приймати іноземних високопосадових осіб. У підпорядкуван-
ні директора протокольного департаменту перебуває ряд відділів, у тому
числі відділ церемоніалів.
Структура протокольної служби Італії затверджена декретом № 18
президента республіки від 5 січня 1967 р. "Організація адміністрації з
іноземних справ". Згідно з декретом встановлено посаду шефа протоко-
лу республіки, в обов'язки якого входить протокольне забезпечення між-
народної діяльності вищих посадових осіб держави, зокрема, проведен-
ня офіційних церемоній за участю глав іноземних держав і візитів прези-
дента Італії за кордон. Шефу протоколу надані широкі повноваження
щодо встановлення й підтримки контактів із главами держав та урядів,
зацікавлених відомств інших країн.
У наш час, однак, у тому числі в більшості монархічних країн, набага-
то більше поширення отримала модель організації протокольних служб,
заснована на розосередженні функцій протокольного забезпечення се-
252
ред різних структур, створених на всіх рівнях влади - у канцеляріях мо-
253
 нархів, апаратах парламентів і президентів, кабінетах міністрів, а в фе-
деративних державах - і в суб'єктах федерацій. Такий підхід відповідає
І канцелярії дружини президента, а також передова група Білого дому. До
принципу розділу функцій і компетенції гілок влади, дозволяє в повсяк-
денній роботі враховувати специфіку задач, поставлених перед ними.
Обидва підходи до організаційної побудови служб дипломатичного про-
токолу мають свої позитивні якості. Вибір на користь одного з них визна-
чається формою державного правління, національними традиціями,
особливостями протокольної ієрархії тощо.
Наприклад, у ФРН діють протокольні служби федерального президен-
та, канцлера, бундестага, МЗС та інших федеральних міністерств, а також
протокольні служби в державних канцеляріях земель. Нормативні докуме-
нти оговорюють порядок їх взаємодії при забезпеченні протокольних за-
ходів на вищому рівні. Протокольний відділ МЗС ФРН складається з двох
рефератів. Один з них виконує функції організації й підготовки прийому
офіційних іноземних гостей (глав держав і урядів, міністрів закордонних
справ), а також організації і підготовки візитів президента, канцлера, мініс-
тра закордонних справ ФРН за кордон. До компетенції реферату входять
також деякі питання, пов'язані з перебуванням у столиці ФРН членів дип-
ломатичного корпусу (організація зустрічей і проводів глав дипломатичних
представництв, вручення вірчих грамот, надання допомоги в проведенні
протокольних заходів іноземними представництвами).
Завданням другого реферату - бюро іноземних місій - є забезпечен-
ня виконання правил, які регулюють режим перебування іноземних дип-
ломатів та адміністративно-технічного персоналу посольств у ФРН, а
також оформлення документів, акредитація, питання привілеїв та імуні-
тетів, консульські й митні питання, врегулювання конфліктних ситуацій
між іноземними представництвами й громадянами ФРН, організація для
дипломатичного корпусу заходів, зустрічей, поїздок по країні.
До завдань протокольного реферату бундестагу ФРН входять питан-
ня прийому й перебування в країні закордонних парламентських делега-
цій, а також організаційне забезпечення поїздок німецьких парламентсь-
ких делегацій за кордон. Подібні функції щодо зовнішніх зв'язків зі спеці-
альних сфер співробітництва виконують протокольні реферати відповід-
них федеральних міністерств. Протокольна служба державних канцеля-
рій земель бере участь у підготовці програм перебування високих інозем-
них гостей, їхніх поїздок по країні, організаційного забезпечення обмінів з
іноземними державами на рівні земельного уряду, в організації візитів
глав іноземних місій.
У США організаційні функції протокольного забезпечення візитів на
найвищому рівні виконують протокольний відділ держдепартаменту та
апарат Білого дому. Ступінь участі кожного з цих підрозділів у підготовці
та проведенні візитів змінюється в кожному конкретному випадку. В апа-
раті Білого дому питання підготовки й проведення візитів на найвищому
рівні вирішують керівник апарату Білого дому та його заступник, глава
254
функцій цього постійного підрозділу, крім підготовки й забезпечення ві-
зитів іноземних державних діячів, входить підготовка й забезпечення
поїздок президента по країні. Протокольний відділ держдепартаменту
очолює шеф протоколу, який бере безпосередню участь у протокольних
заходах під час державних, офіційних і робочих візитів до США найви-
щих іноземних посадових осіб.
У монархічних державах протокольна служба виступає, як правило, у
двох іпостасях: одна очолюється гофмаршалом (маршалом двору), друга
функціонує у складі відомства закордонних справ. В Англії, крім служби
Букінгемського палацу, яку очолює лорд Чемберлен, у складі Форін Офісу
є протокольний відділ, що займається справами дипкорпусу, і так званий
відділ конференцій, який відповідає за організацію державних візитів.
В Японії у підготовці всіх заходів, на яких повинен бути присутній ім-
ператор, провідну роль відіграє управління імператорського двору. Під-
готовку і проведення державних візитів на найвищому рівні здійснюють
протокольний, а також відповідний територіальний відділи МЗС Японії,
що дозволяє найбільш повно врахувати протокольну практику та інші
особливості, які стосуються країни гостя. Через територіальний відділ
здійснюється узгодження з посольством країни гостя питань, пов'язаних
з візитом. Протокольний і територіальний відділи співпрацюють з різни-
ми відомствами для забезпечення охорони, транспорту, проживання,
узгодження окремих пунктів програми візиту.
У Радянському Союзі існувала модель протокольної служби з яскраво
вираженою централізацією протокольних функцій у рамках протокольного
відділу МЗС СРСР. Протокольний відділ МЗС виступав в якості єдиного
державного протоколу. До його функцій входило: координація діяльності
міністерств і відомств щодо виконання ними основних положень
протокольної практики в СРСР; проведення заходів у зв'язку з візитами в
СРСР закордонних державних діячів і делегацій на вищому рівні і
забезпечення контролю за їхнім виконанням. Така модель відповідала
пануючій тоді ідеології централізації всього суспільно-політичного життя
держави, у тому числі міжнародних контактів. Водночас протокольний
відділ МЗС не був самостійним у забезпеченні міжнародних зв'язків:
практично всі нормативні документи з протокольних питань до 90-х рр.
затверджувались постановами вищих партійних інстанцій і мали закри-
тий характер. Принципові рішення з питань протокольного забезпечення
візитів на високому та найвищому рівнях також приймались в апараті ЦК
КПРС. Відповідна практика, однак, дозволяла забезпечити дотримання
єдиної державної політики в питаннях протоколу міжнародних контактів.
Пострадянські країни обрали концепцію побудови національних про-
токольних служб, засновану на розосередженні функцій державного
протоколу між відповідними структурами різних гілок влади. Початок
процесу децентралізації служби протоколу було покладено ще в березні
255
 1990 р., коли у зв'язку з обранням М.Горбачова президентом СРСР був
сформований протокольний відділ при управлінні справами президента.
і було затверджено Положення "Про Державний Протокол і Церемоніал
Шляхом створення окремих структур державного протоколу на різних
рівнях влади пішли Україна, Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан.
Згідно з указом президента РФ єдину протокольну практику в Росії
забезпечує департамент державного протоколу МЗС РФ. Департамент
складається з трьох підрозділів: відділу з перебування дипломатичного
корпусу, відділу візитів і делегацій; відділу інформаційної роботи з дип-
ломатичним корпусом, реєстрації і урядових телеграм.
До основних задач департаменту державного протоколу належать:
• контроль за дотриманням Віденських конвенцій про дипломатичні й
консульські представництва іноземних держав на території Росії;
• здійснення контролю за дотриманням іноземними дипломатами за
конів і правил РФ; '
• розробка пропозицій і здійснення заходів протокольного та органі
заційного характеру при візитах за кордон президента РФ, голови
уряду, міністра закордонних справ, а також візитів державних і уря
дових делегацій, глав держав, глав урядів іноземних країн, мініст
рів закордонних справ у Росію;
, • контроль за складанням і направленням телеграм від імені глави
держави у зв'язку з національними святами та іншими пам'ятними
датами іноземних країн;
• надання необхідної допомоги в протокольній роботі дипломатич
ним представництвам Росії за кордоном;
• підтримка ділових контактів з іноземними дипломатичними пред
ставництвами в Росії з питань, які знаходяться в компетенції депа-
ртамента;
• вивчення та узагальнення міжнародної протокольної практики.
Комплекс протокольних заходів щодо президента Росії та його дру-
жини здійснює управління протоколу президента РФ. До його функцій
також належить сприяння в організації візитів лідерів іноземних держав,
проведення конференцій та інших офіційних заходів на найвищому рівні.
10.2. Структура та функції протокольних
підрозділів органів державної влади в Україні
З метою забезпечення дотримання загальноприйнятих міжнародних
норм, правил, традицій організації офіційних заходів, удосконалення й
оптимізації порядку проведення в Україні заходів протокольного і цере-
моніального характеру, 22 серпня 2002 р. Указом Президента України
256
України". Базуючись на загальновизнаних нормах дипломатичного про-
токолу, цей нормативний документ визначив основні засади і правила
Державного Протоколу і Церемоніалу України, а також засади забезпе-
чення їх дотримання. У Положенні визначено, що "Державний Протокол
та Церемоніал України - це сукупність вимог щодо забезпечення єдино-
го порядку проведення в Україні офіційних заходів за участю Президента
України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Міні-
стра закордонних справ України, інших вищих посадових осіб України з
урахуванням загальноприйнятих міжнародних норм, правил і традицій, а
також національних традицій України".
Основним завданням Державного Протоколу та Церемоніалу Украї-
ни є забезпечення засобами і нормами дипломатичного протоколу зов-
нішньополітичних заходів України, застосування єдиної протокольної
практики при зустрічі і проводах іноземних офіційних делегацій, здій-
снення візитів українського керівництва до іноземних держав, прове-
дення внутрішніх заходів за участю дипломатичного корпусу та пред-
ставницької роботи з ним.
Дотримання Державного Протоколу та Церемоніалу України забезпе-
чують структурні підрозділи з питань протоколу Секретаріату Президен-
та України, Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів
України, Міністерства закордонних справ України та інших органів вико-
навчої влади нашої держави.
Згідно з Положенням "Про Державний Протокол і Церемоніал Украї-
ни" координує заходи щодо забезпечення дотримання Державного Про-
токолу Управління державного протоколу та Церемоніалу Президента
України (від 8 лютого 2005 р. Служба Державного протоколу та Цере-
моніалу Секретаріату Президента України). На цей структурний під-
розділ Секретаріату Президента покладається також завдання узго-
дження та запровадження міжнародної протокольної практики щодо
вдосконалення організації та проведення протокольних заходів.
Протокольна служба Секретаріату Президента України здійснює про-
токольне забезпечення заходів за участю Президента України та його
дружини міждержавного і внутрішньоукраїнського характеру. До його
функцій належить підготовка і проведення закордонних візитів Президента
України, а також сприяння в організації візитів в Україну лідерів інозем-
них держав, проведення конференцій та інших офіційних заходів на най-
вищому рівні. Служба Державного протоколу та Церемоніалу Секретарі-
ату Президента України сприяє проведенню й інших протокольних захо-
дів та церемоніалів за участю Президента: інавгурації Президента Укра-
їни; зустрічі Президента України з главами дипломатичних представ-
ництв іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Укра-
їні; покладання вінків та квітів до могили Невідомого солдата в місті Киє-
ві; покладання квітів до пам'ятника князеві Володимиру, пам'ятника
257
 Т. Шевченку в місті Києві, пам'ятника М.Грушевському; вручення держав-
них нагород та президентських відзнак; військові паради; вручення вір-
чих та відкличних грамот Президенту України тощо.
У системі української дипломатичної служби питаннями протокольної
практики займається структурний підрозділ Міністерства закордонних
справ України - Департамент державного протоколу, який очолює
директор Департаменту.
Основні завдання та функції протокольного підрозділу Міністерства
визначені в Положенні про Управління державного протоколу МЗС
України від 23 березня 2001 р. Протокольний підрозділ складається з
двох відділів: відділу офіційних делегацій і відділу по роботі з диплома-
тичним корпусом.
До функцій відділу офіційних делегацій належить:
• сприяння протокольному і церемоніальному забезпеченню візитів
Президента, Прем'єр-міністра та Голови Верховної Ради, Міністра
закордонних справ України до зарубіжних краін; а також глав дер
жав, урядів, парламентів, зовнішньо-політичних відомств іноземних
держав до України;
• організація відряджень за кордон передових груп для погодження
програм візитів державних діячів та їх наступного протокольного
забезпечення;
• підтримання контактів із зовнішньополітичними відомствами за
рубіжних країн, посольствами іноземних держав в Україні,
міністерствами, відомствами та іншими органами державної влади
з питань, пов'язаних з підготовкою та проведенням візитів
іноземних делегацій в Україну та українських делегацій за кордон;
• координація участі міністерств, відомств та інших центральних ор
ганів виконавчої влади України в забезпеченні програм візитів;
• проведення заходів, пов'язаних із забезпеченням охороною, транс
портом, готелями, залами офіційних делегацій в аеропортах та на
залізничних станціях, обміну сувенірами.
До функцій відділу по роботі з дипломатичним корпусом належить:
• сприяння іноземним дипломатичним установам у здійсненні дип
ломатичних контактів із МЗС України та центральними і місцевими
органами виконавчої влади;
• нагляд за дотриманням акредитованими при МЗС України
іноземними громадянами з одного боку та правоохоронними орга
нами України з іншого, положень Віденської конвенції про диплома
тичні зносини 1961 р. і Віденської конвенції про консульські зносини
1963 р., двосторонніх угод і законодавства України щодо імунітетів
та режиму перебування вищезгаданої категорії осіб в Україні;
• здійснення комплексу заходів, пов'язаних із реєстрацією та акреди
тацією членів дипломатичного корпусу, зміною глав дипломатичнах
місій і військових аташе;
258
• організація протокольних заходів, пов'язаних із прибуттям ново-
призначених послів в Україну; організація церемоній вручення
вірчих та відкличних грамот Президенту України послами
іноземних держав;
• організація протокольних заходів, пов'язаних із врученням консуль
ських патентів почесним консулам України в іноземних державах, екзе
кватур генеральним і почесним консулам іноземних держав в Україні;
• контроль за наданням дипломатичних привілеїв та імунітетів дип
ломатичним працівникам іноземних держав і представництв
міжнародних організацій в Україні, нагляд за дотриманням поло
жень законодавства України щодо режиму перебування іноземних
дипломатів в Україні.
До функцій Департаменту державного протоколу МЗС України також
належить сприяння в організації і проведенні офіційних і протокольних
заходів за участю вищих посадових осіб України і глав дипломатичних
місій; розробка інструктивно-нормативних документів та рекомендацій, що
визначають порядок роботи Департаменту з дипломатичним корпусом,
прийомом урядових делегацій; розробка та опис церемоній і протокольних
заходів. Департамент державного протоколу МЗС України періодично ви-
дає оновлений довідник про іноземні дипломатичні представництва, регу-
лярно вносить зміни і доповнення до списків їх персоналу та оновлює інші
дані. Для глав дипломатичних представництв іноземних держав, предста-
вництв міжнародних організацій в Україні в установленому порядку офор-
млюються перепустки на чергові сесії Верховної Ради України.
Визнаючи і додержуючись основних загальновизнаних норм міжна-
родної протокольної практики, український державний протокол не ро-
бить різниці між представниками малих та великих держав, не припускає
ніякої дискримінації за національною чи іншою ознакою. Він є вільним від
зайвої помпезності, водночас йому притаманні політична доцільність,
демократичність, діловитість, прагнення до новаторства, гнучкість, пова-
га до традицій іншої сторони.
Відповідно до сучасних міжнародних норм шліфується, редагується і
Державний Протокол України, особливо та його частина, що стосується
візитів в Україну офіційних іноземних делегацій, а також візитів нашого
керівництва за кордон. При цьому завданням, як Служби Державного
протоколу та Церемоніалу Секретаріату Президента України, так і Депа-
ртамент державного протоколу МЗС України, які працюють в тісній коор-
динації, є надання кожному візиту, кожній зовнішньополітичній акції ди-
намічного, ділового характеру.
Виходячи з цього, вітчизняна служба Державного Протоколу намага-
ється зробити так, щоб кожна зарубіжна поїздка української делегації,
кожний візит до України іноземних гостей мали свою родзинку. З цією
метою ведеться постійний пошук нових форм, вноситься різноманітність
у програми візитів. Служба Державного Протоколу докладає максимум
259
 зусиль для того, щоб загальна атмосфера візиту сприяла підвищенню
інтересу до України, поглибленню міждержавних зв'язків, зміцненню по-
зитивного іміджу України на міжнародній арені.
Не менш активною сферою дії Державного Протоколу та Церемоніа-
лу України є дотримання загальновизнаних норм і правил дипломатич-
ного протоколу в стосунках з дипломатичним корпусом іноземних дер-
жав, акредитованих в Україні. Це повсякденна кропітка робота, яка
включає в себе сукупність елементів і методів класичного дипломатич-
ного протоколу.
10.3. Протокольна діяльність
дипломатичного представництва
Для практичного виконання протокольних функцій у посольстві виділя-
ється один-два співробітники, які відповідають за дотримання протоколу.
Умовою кваліфікованої роботи відповідних співробітників є широкі знання
ними протокольних норм і практики своєї країни і країни перебування.
Одним з відповідальних обов'язків протокольної служби дипломатич-
ного представництва є уважне стеження за тим, щоб не порушувались
права дипломатів у країні перебування, а всьому персоналу надавались
привілеї та імунітети в повному обсязі.
Особливої уваги потребують питання, пов'язані з особистою недотор-
канністю дипломатів та приміщень представництв, порушеннями порядку
користування главами дипломатичних представництв залами для по-
чесних гостей в аеропортах та на вокзалах, правил реєстрації співробіт-
ників посольств та членів їхніх сімей, режиму пересування по країні, мит-
них пільг тощо81. Звичайно, щоб оперативно і належним чином реагувати
на порушення, співробітники протокольної служби повинні добре знати
нормативну базу щодо дипломатичних привілеїв та імунітетів у країні
перебування. Вони повинні також бути добре поінформованими щодо
положення в цій сфері у своїй країні, щоб аргуметовано реагувати у ви-
падку посилання іншої сторони на "взаємність".
Дипломатичні співробітники беруть участь у представницьких захо-
дах, організованих владою країни перебування: церемоніях з нагоди
національних свят, дипломатичних прийомах, траурних церемоніях
тощо. Характер та форми реагування повинні відповідати протокольній
практиці країни перебування, враховувати важливість події і стан між-
державних відносин. Протокол посольства, інформуючи посла про за-
прошення, яке надійшло на його адресу, збирає інформацію про харак-
81
Руденко Г.М. Україна дипломатична. - К., 1999. - С. 73.
260
тер заходу та його програму, його учасників, часу, якого потребує
участь посла у цьому заході, відповідність місця, відведеного послу,
його протокольному старшинству тощо. Не кожне запрошення вимагає
позитивної відповіді, тим більше якщо воно надійшло в період перед-
виборчих баталій або релігійних суперечок82.
Протокольна служба зобов'язана з масиву щоденної інформації про
події в країні виділяти ті, які потребують протокольного реагування на
рівні посла, міністра закордонних справ або глави держави: ювілейні
дати у відносинах між державами; обіймання посади новим главою дер-
жави, главою уряду, міністром закордонних справ; стихійні лиха з людсь-
кими жертвами тощо. У посольствах протокольна служба повинна вести
відповідний календар дат і подій у країні перебування.
Значну протокольну роботу дипломатичне представництво здійснює
у зв'язку з від'їздом попереднього посла і прибуттям та процедурою ак-
редитації нового посла в країні перебування, в організації візитів ввічли-
вості нового посла після вручення вірчих грамот.
Протокольна служба посольства бере участь у підготовці та прове-
денні прийомів, організації культурних заходів тощо. Протокольна служ-
ба посольства забезпечує у протокольному плані деталі прийому послом
гостей у посольстві (резиденції): зустріч (проводи) візитерів, розсадку,
пригощення, підготовку сувенірів (у випадку необхідності).
Активною формою контактів з громадськістю країни перебування є
поїздки посла та інших дипломатів по країні. Під час поїздок наносяться
візити представникам офіційних і громадських організацій.
Важливе місце в роботі посольства займає підготовка й участь у при-
йомі офіційних делегацій своєї країни. Посол, дипломати посольства, осо-
бливо протокольна служба, активно розробляють програму перебування
делегації. Це робиться в тісному контакті з представниками протоколу кра-
їни перебування. Готується довідковий матеріал по країні, містам, об'єк-
там, які будуть включені у програму. Протокол посольства надає макси-
мально можливу допомогу підготовчій групі, яка прибуває для підготовки
візиту. При проведенні візитів посольство бере участь в організації і про-
веденні таких заходів: церемонії зустрічі й проводів високого гостя; забез-
печення розвантаження майна і доставка його до місця проживання; скла-
дання списків розміщення всіх прибулих із зазначенням номерів кімнат і
телефонів; призначення співробітників посольства для чергування в рези-
денції глави делегації та її членів на місці розташування; замовлення він-
ків і стрічок до них для покладання до пам'ятних місць; складання списків
учасників від своєї сторони в протокольних заходах (прийомах, відвіданні
об'єктів показу), які організуються приймаючою стороною, видача перепу-
сток, запрошень; забезпечення перекладачами членів делегації; підготов-
ка текстів записів у Книзі почесних відвідувачів, у яких гість розписується
82
Борунков А.Ф. Дипломатический протокол в России. - М., 2000. - С. 156.
261
при відвіданні об'єктів; підготовка пропозицій щодо складу осіб, які супро-
воджують гостя, при поїздці по країні тощо .
Відповідальними є обов'язки посольства, пов'язані з траурними поді-
ями в своїй країні. Коли одержано повідомлення про таку подію, посоль-
ство приспускає прапор і відкриває Книгу співчуття. Одночасно посоль-
ство направляє ноти МЗС країни перебування та дипломатичному кор-
пусу з інформацією про траурну подію та визначеними днем і годиною
відкриття Книги співчуття.
У посольстві виділяється окреме приміщення для прийому осіб, які
приходять висловити співчуття. Це приміщення, а також кімнати, через
які проходять відвідувачі, декоруються чорною тканиною. У кінці примі-
щення ставиться стіл для Книги співчуття. Над столом вивішується пор-
трет покійного в траурній рамі. Посол, інші дипломатичні працівники по-
сольства почергово стоять у почесній варті. Співробітники посольства,
які беруть участь у траурній церемонії, надягають чорні костюми, чорні
краватки, білі сорочки. На ліву руку може одягатись траурна стрічка (че-
рвона, з чорною окантовкою). У залі, де відбувається церемонія, може
тихо звучати траурна музика.
Біля входу в посольство відвідувачів зустрічає і проводжає в будинок
один із співробітників. Представник посольства вводить відвідувачів до
траурної зали, де вони стають в одну-дві шеренги перед портретом по-
кійного і хвилиною мовчання виявляють повагу до його пам'яті. Потім
відвідувачі роблять легкий уклін, у порядку старшинства підходять до
столу й розписуються в Книзі співчуття. Відвідувачі можуть не лише роз-
писуватися в Книзі співчуття, а й робити докладніші записи.
Після запису у Книзі співчуття відвідувачі підходять до посла, усно
висловлюють йому співчуття, прощаються і в супроводі співробітника
залишають посольство. : -;'
10.4. Законодавство України і
двосторонні угоди щодо імунітетів та
режиму перебування іноземних
дипломатів в Україні
Однією з основних функцій Департаменту державного протоколу МЗС
України являється контроль за наданням дипломатичних привілеїв та
імунітетів дипломатичним працівникам іноземних держав і представ-
83
Руденко Г.М. Україна дипломатична. - К., 1999. - Сс. 75-76.
262
ництв міжнародних організацій в Україні, нагляд за дотриманням поло-
жень законодавства України щодо режиму перебування в Україні інозе-
мних дипломатів. В Україні прийнято ряд державно-правових актів щодо
імунітетів, привілеїв та обов'язків дипломатичних представництв, кон-
сульських установ іноземних держав, представництв міжнародних орга-
нізацій в період перебування в Україні.
Указом Президента України від 10 червня 1993р. було затверджено
Положення "Про дипломатичні представництва та консульські установи
іноземних держав в Україні", яке визначило відповідно до Віденської кон-
венції від 18 квітня 1961 р. про дипломатичні зносини та Віденської конве-
нції від 24 квітня 1963 р. про консульські зносини привілеї та імунітети, які
надаються дипломатичним представництвам та консульським установам
іноземних держав в Україні та співробітникам цих установ. У положенні
також зазначалось, що співробітники дипломатичних представництв та
працівники консульських установ зобов'язані поважати закони України.
Згідно з 159 пунктом Положення про Державний Протокол та Цере-
моніал України від 22 серпня 2002 р. "у разі виникнення інцидентів за
участю дипломатичних представництв або окремих осіб їх персоналу, які
користуються дипломатичним імунітетом, Управлініння державного про-
токолу МЗС України сприяє їх урегулюванню дипломатичними засобами,
виходячи з норм міжнародного права, принципу захисту інтересів Украї-
ни та її громадян і з урахуванням принципу взаємності".
З метою створення належних умов для діяльності дипломатичних
представництв, консульських установ іноземних держав, представництв
міжнародних організацій Указом Президента України від 12 вересня
1994 р. була затверджена відповідна Програма їхнього розміщення в
Україні. З метою реалізації Програми Кабінет Міністрів України видав
Розпорядження від 19 грудня 1994 р.
Загальний порядок розміщення дипломатичних представництв, кон-
сульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та
іноземних організацій в Україні був визначений у Положенні, затвердже-
ному Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 р. (з до-
повненнями та змінами згідно з постановою КМ України від 28 червня
1997 р.). Згідно з Положенням координацію дій щодо розміщення дипло-
матичних представництв, консульських установ та представництв між-
народних міжурядових організацій здійснює МЗС України. Питання про
розміщення дипломатичного представництва, консульської установи та
представництва міжнародної міжурядової організації розглядається за їх
письмовим зверненням або зверненням уряду акредитуючої держави чи
відповідного органу міжнародної міжурядової організації до МЗС, яке
надсилає пропозиції до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, об-
ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Представництво міжнародної неурядової організації та представництво
іноземної організації звертається з цього питання безпосередньо до Ра-
263
 ди міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севас-
топольської міських державних адміністрацій.
Розміщення представництв і установ у м. Києві здійснює Київська
міська державна адміністрація через Генеральну дирекцію з обслугову-
вання іноземних представництв (ГДІП), а в Автономній Республіці Крим,
областях і м. Севастополі - Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні і Севастопольська міська державні адміністрації.
У разі потреби Радою міністрів Автономної Республіки Крим, облас-
ними і Севастопольською міською державними адміністраціями можуть
створюватися підприємства для обслуговування представництв і уста-
нов та надання їм комунальних, побутових, торговельних й інших послуг.
На прохання Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних і Се-
вастопольської міської державних адміністрацій можуть також створюва-
тися філіали ГДІП.
Дипломатичні представництва, консульські установи та міжнародні
міжурядові організації, які мають намір для свого розміщення самостійно
придбати, орендувати, використати на безоплатній основі споруди та
приміщення, здійснити перебудову, добудову тощо, змінити їх призна-
чення або орендувати земельну ділянку, повинні письмово сповістити
про це МЗС, а міжнародні неурядові організації та іноземні організації
інформують про відповідні наміри ГДІП, Раду міністрів Автономної Рес-
публіки Крим, обласні, Севастопольську міську державні адміністрації.
МЗС нотою повідомляє дипломатичні представництва, консульські
установи та представництва міжнародних міжурядових організацій про
рішення щодо можливості їх розміщення за конкретною адресою, а ГДІП,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Севастопольська
міська державні адміністрації повідомляють про це листом інші предста-
вництва і установи.
Представництво чи установа може практично реалізувати свої наміри
лише після одержання згоди відповідного органу (з можливим зазначен-
ням обов'язкових для виконання умов).
МЗС, ГДІП, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і Се-
вастопольська міська державні адміністрації можуть зажадати від пред-
ставництва чи установи відмовитися від права на будь-яку споруду
(приміщення) або утриматися від їх використання, якщо споруду (примі-
щення) було придбано, орендовано, побудовано, використано на безо-
платній основі або іншим шляхом з порушенням визначеного в цьому
Положенні порядку.
Така вимога може також мати місце, якщо споруди (приміщення)
представництва чи установи перевищують обмеження, встановлені дер-
жавою цього представництва і установи для споруд (приміщень), які мо-
жуть мати в цій державі представництво чи установа України відповідно-
го рівня, або якщо використання представництвом чи установою споруд
(приміщень) не відповідає національним інтересам України.
264
Питання, пов'язані з наданням дипломатичним представництвам,
консульським установам та представництвам міжнародних міжурядових
організацій споруд (приміщень) та земельних ділянок за міжнародними
договорами України на взаємній основі, вирішує Кабінет Міністрів Украї
ни за поданням МЗС з дотриманням вимог цього Положення, якщо інше
не передбачено міжнародними договорами. Мінекономіки разом з Мін
фіном за дорученням Кабінету Міністрів України відшкодовують витрати
власника майна у вигляді грошової компенсації за рахунок Державного
бюджету України. - УГ-->-
Розпорядженням Київського міського голови від 16 травня 2000 р. бу-
ло затверджено Положення про Координаційну Раду з питань розміщен-
ня у м. Києві офіційних представництв іноземних держав і міжнародних
організацій.
З метою створення належних умов для транспортних засобів дипло-
матичних представництв, консульських установ іноземних держав, пред-
ставництв міжнародних (міжурядових) організацій та їхнього персоналу у
Правилах державної реєстрації та обліку транспортних засобів, затвер-
джених Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р., які
встановили єдиний порядок реєстрації та обліку автомобілів на території
України, були зазначені відповідні положення. Так, для транспортних
засобів, які належать відповідним юридичним особам і громадянам іно-
земних держав, установлені спеціальні серії номерних знаків:
серія СйР - для автомобілів глав дипломатичних представництв;
серія ОР - для автомобілів дипломатичних представництв, кон-
сульств і осіб з числа їхнього персоналу, міжнародних банків та інших
міжнародних організацій і осіб з числа їхнього персоналу, які користу-
ються дипломатичними привілеями в повному обсязі;
серія СС - на автомобілі генеральних і почесних консульств та їх пе
рсоналу;
серія 5 - для автомобілів адміністративно-технічного та обслуговую-
чого персоналу дипломатичних представництв або консульств, представ-
ництв міжнародних організацій.
Номерні знаки серій СРР , ОР , СС , 5 мають червоний колір.
З 2004 р. введено нові номерні знаки для транспортних засобів дип-
ломатичних місій, представництв міжнародних організацій та консульсь-
ких установ. Колір таких номерних знаків білий з літерою "О". Перші три
цифри визначають код держави (міжнародної організації), яка має в
Україні своє офіційне представництво (установу) з акредитацією в Мініс-
терстві закордонних справ України. При цьому, порядкові номери від 001
до 199 - код для дипломатичних місій, від 200 до 299 - код для предста-
вництв міжнародних організацій, від 300 до 399 - код для консульських
установ. Код для кожної конкретної місії (представництва, установи)
встановлюється Міністерством закордонних справ України. Наступні три
265
цифри номерних знаків визначають порядковий номер транспортного
засобу відповідної місії (представництва, установи).
Зразок:
й 001 001 - для транспортних засобів дипломатичних місій, їх персо-
налу та членів сімей;
й 201 002 - для транспортних засобів представництв міжнародних ор-
ганізацій, їх персоналу та членів сімей;
й 301 003 - для транспортних засобів консульських установ, їх персо-
налу та членів сімей.
Номерні знаки СОР, йР, СС, 5 залишаються дійсними до їхньої по-
ступової заміни.
Транспортні засоби дипломатичних представництв, консульських
установ, представництв міжнародних міжурядових організацій та їх пер-
соналу реєструються (перереєструються) і знімаються з обліку підрозді-
лами Державної автомобільної інспекції за клопотанням ГДІП Київської
міської Ради. Підставою для такого клопотання та присвоєння відповід-
них номерних знаків є дипломатична, консульська чи службова картка
власника транспортного засобу, яка видається Міністерством закордон-
них справ України
Для створення належних умов для паркування в Києві транспортних
засобів дипломатичних представництв, консульських установ, представ
ництв міжнародних міжурядових організацій та їх співробітників рішен
ням Київської міської державної адміністрації від 2 листопада 1999 р.
встановлений такий порядок: на проїжджих частинах
вулиць та майданів, у межах фасадної час
тини будинків, у яких розміщені офіційні службові приміщення цих
представництв (установ), включаючи резиденції глав представництв,
виділяються за їхнім зверненням спеціальні місця для паркування,
зона паркування позначається спеціальним дорожнім знаком;
• якщо представництво (установа) має намір одержати постійні місця
для паркування за межами території, прилеглої до фасадної части
ни будинку, у якому розміщено представництво (установу), воно
письмово звертається з цього питання до Київської міської держав-
~г'' ної адміністрації;
• транспортні засоби, які обладнані номерними знаками серії СОР,
користуються правом безкоштовного паркування на всіх вулицях та
майданах Києва; паркування транспортних засобів з номерними
знаками серій ОР, 5 та СС на вулицях та майданах Києва здійсню
ється на загальних підставах;
• у випадку супроводження транспортними засобами з номерними
знаками ОР, 5 та СС офіційних делегацій або участі в офіційних
заходах такі засоби користуються правом безкоштовного парку
вання в межах, де проходять заходи;
266
якщо транспортним засобам дипломатичного представництва (кон-
сульської установи) України в конкретній країні надано більші пільги
щодо безкоштовного паркування, що підтверджується Міністерством
закордонних справ України, то аналогічні пільги надаються транспо-
ртним засобам посольств (консульств) цієї держави у Києві окремим
розпорядженням Київської міської державної адміністрації;
• якщо в державі, де діє дипломатичне представництво (консульська
установа) України, по відношенню до її транспортних засобів за
стосовуються жорсткіші вимоги, ніж ті, що діють у Києві, то за кло
потанням Міністерства закордонних справ України аналогічні захо
ди Київською міською державною адміністрацією застосовуються
стосовно транспортних засобів представництва (консульської уста
нови) цієї держави в Києві.
Порядок ввозу, вивозу транспортних засобів дипломатичних пред-
ставництв, консульських установ іноземних держав, представництв між-
народних міжурядових організацій та їхніх співробітників на територію
України регулюються Митним кодексом України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1998 р. було за-
тверджено Порядок звільнення від податку на додану вартість (ПДВ)
операцій з продажу та ввезення (пересилання) на митну територію Укра-
їни товарів (робіт, послуг), передбачених для власних потреб диплома-
тичних представництв, консульських установ та представництв міжнарод-
них організацій в Україні, а також для використання дипломатичним пер-
соналом цих представництв (установ). Згідно із цим документом звіль-
нення від ПДВ застосовується, виходячи з принципу взаємності. Наяв-
ність чи відсутність пільгового режиму оподаткування на принципах вза-
ємності підтверджується Міністерством закордонних справ України сто-
совно кожної окремої держави до 20 січня кожного року відповідним лис-
том до Державної податкової адміністрації, у якому повідомляється про
особливості звільнення від ПДВ дипломатичних представництв України
та їх персоналу в цій країні із зазначенням асортименту, кількості та вар-
тості товарів (робіт, послуг), щодо яких встановлено обмеження. При
відсутності звільнення від ПДВ дипломатичних представництв України в
будь-якій державі дія цього Порядку на дипломатичне представництво
такої держави в Україні не поширюється (вирішується окремо). Відшко-
дування сум ПДВ здійснюється лише за наявності товарних чеків, у разі
придбання товарів - за готівкові кошти, та податкових накладних - при
придбанні товарів за безготівковим розрахунком.
Звільняються від ПДВ операції, пов'язані з будівництвом, ремонтом
та реконструкцією будинків і приміщень для розміщення дипломатичних
представництв, включаючи резиденції глав дипломатичних представ-
ництв, за умови, що вони надаються дипломатичному представництву
через ГДІП Київської міської ради та через державні установи, уповно-
важені здійснювати обслуговування дипломатичних представництв: Ра-
267
 дою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними та Севастополь-
ською міською державними адміністраціями (в інших містах). Також зві-
льняються від ПДВ операції, пов'язані з придбанням та орендою служ-
бових, житлових та нежитлових приміщень для потреб дипломатичного
представництва, якщо контракти (договори) укладено від імені диплома-
тичного представництва або держави, яка його відкрила. У документі
визначаються механізми відшкодування сум ПДВ при здійсненні наведе-
них вище операцій.
Митні пільги представництвам іноземних держав, міжнародних орга-
нізацій, представництвам іноземних фірм та офіційним особам на тери-
торії України надаються відповідно до законодавства України та міжна-
родних договорів, учасником яких є Україна.
Згідно із 50 главою XIII розділу Митного кодексу України дипломатичні
представництва іноземних держав на території України можуть ввозити на
митну територію України та вивозити товари, призначені для офіційного
(службового) користування представництва, із звільненням від митного
огляду та сплати податків і зборів, за винятком плати за митне оформлення
таких товарів, якщо воно здійснюється поза місцями розташування митних
органів або у неробочий час, встановлений для митних органів. • Глава
дипломатичного представництва іноземної держави та члени
дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які
проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та
не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари,
призначені для особистого користування, включаючи предмети початкового
облаштування, вивозити такі товари, включаючи придбані на митній
території України із звільненням від сплати податків і зборів, за винятком
плати за митне оформлення таких товарів, якщо воно здійснюється поза
місцями розташування митних органів або поза робочим часом,
встановленим для митних органів.
Особистий багаж глави та дипломатичного персоналу представниц-
тва іноземної держави, членів їхніх сімей, які проживають разом із ни-
ми, звільняється від митного огляду, якщо немає достатніх підстав
вважати, що він містить товари, не призначені для особистого користу-
вання, або товари, ввезення (вивезення) яких заборонено законом чи
спеціальними правилами. Такий огляд повинен здійснюватися тільки в
присутності перерахованих вище осіб або їх уповноважених представ-
ників та за письмовим розпорядженням керівника чи заступника керів-
ника відповідного митного органу.
Співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного
представництва іноземної держави та члени їхніх сімей, які проживають
разом з ними, якщо ці співробітники та члени їхніх сімей не є громадяна-
ми України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Украї-
ну товари, призначені для початкового облаштування, із звільненням від
268
сплати податків і зборів, за винятком плати за їхнє митне оформлення у
випадках, означених вище.
На основі спеціальної угоди з іноземною державою митні пільги, що
надаються членам дипломатичного персоналу представництва інозем-
ної держави, можуть поширюватись на співробітників адміністративно-
технічного персоналу та обслуговуючого персоналу цього представниц-
тва, а також на членів їхніх сімей, які не є громадянами України та не
проживають в Україні постійно, виходячи з принципу взаємності стосов-
но кожної окремої держави.
Консульським установам іноземних держав, консульським посадо-
вим особам та членам їхніх сімей надаються митні пільги, передбачені
для дипломатичних представництв іноземних держав або відповідного
персоналу дипломатичного представництва. На основі спеціальної
угоди з іноземною державою на працівників обслуговуючого персоналу
консульської установи та членів їхніх сімей, які не є громадянами Укра-
їни та не проживають в Україні постійно, виходячи з принципу взаємно-
сті стосовно кожної окремої держави, можуть поширюватись митні піль-
ги, які надаються відповідному персоналу дипломатичного представ-
ництва іноземної держави.
Дипломатична пошта та консульська валіза іноземних держав, що
переміщується через митний кордон України, не підлягають ні розпеча-
туванню, ні затриманню. Дипломатична пошта може містити виключно
дипломатичні документи та товари, призначені для офіційного користу-
вання, а консульська валіза - тільки офіційну кореспонденцію та доку-
менти і товари, призначені виключно для офіційного користування.
Представникам іноземних держав, членам парламентських та урядо-
вих делегацій, а також на основі взаємності членам делегацій іноземних
держав, які приїздять в Україну для участі в міжнародних переговорах,
міжнародних конференціях та нарадах або з іншими офіційними дору-
ченнями, надаються митні пільги, передбачені для дипломатичного пер-
соналу представництв іноземних держав. Такі пільги надаються також
членам сімей цих осіб, які їх супроводжують.
Митні пільги для міжнародних організацій, представництв іноземних
держав при них, представництвам міжнародних організацій та їхньому
персоналу визначаються відповідними міжнародними договорами України.
Транспортні засоби, призначені для офіційного користування дипло-
матичних представництв (консульських установ) та для особистого кори-
стування персоналу цих представництв (установ) і членів їхніх сімей, не
обкладаються ввізним митом, акцизним збором, податком на додану
вартість та митними зборами. Кількість таких засобів визначається на
договірних умовах щодо кожної окремої держави. При виїзді за межі те-
риторії України пропуск транспортного засобу через митний кордон здій-
снюється на підставі відповідних документів:
269
 Митний контроль та митне оформлення транспортних засобів, що на-
лежать почесним консулам або посадовим особам консульських установ,
які є громадянами України чи іноземцями, які постійно проживають в Укра-
їні, здійснюється на загальних підставах. Якщо міжнародним договором
України з іноземною державою стосовно таких посадових осіб установле-
ний інший порядок, то застосовуються правила міжнародного договору.
Правовий режим представництв міжнародних та деяких іноземних ор-
ганізацій (установ) в Україні визначається двосторонніми договорами
(угодами) між Україною та конкретною міжнародною організацією чи іно-
земною державою.
Наприклад, згідно з Угодою між Урядом України та Урядом Сполу-
чених Штатів Америки про гуманітарну та технічно-економічну допомо-
гу від 6 травня 1992 р., будь-яка приватна організація Сполучених Шта-
тів, що несе відповідальність за здійснення програм допомоги Сполу-
чених Штатів, та будь-які співробітники такої приватної організації, які
не є громадянами України або не мешкають постійно в Україні, звіль-
няються від податку на прибуток, виплат на соціальне забезпечення та
інших податків, що їх накладає Україна або будь-яка організація з до-
ходів, одержаних у зв'язку із здійсненням допомоги Сполучених Штатів,
як і виплат будь-яких зборів, мит, податків на імпорт та інших аналогіч-
них податків або зборів на власне та домашнє майно, що ввозиться,
вивозиться або використовується в Україні для особистих потреб цих
співробітників та членів їхніх сімей.
Цивільному та військовому персоналу Уряду США, що перебуває в
Україні у зв'язку із здійсненням програм допомоги Сполучених Штатів,
надається статус, еквівалентний тому, який надається адміністративно-
му та технічному персоналу відповідно до Віденської конвенції про дип-
ломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.
Такі ж права, згідно з Угодою між Урядом Сполучених Штатів Америки
та Урядом України про здійснення програми "Корпус миру" США в Україні,
надано добровольцям, які виконують свої функції за цим контрактом, та
членам їхніх сімей. Усі вони набувають статус, рівнозначний тому, що на-
дається адміністративному та технічному персоналу дипломатичного
представництва США в Україні, за винятком окремих імунітетів.
Процедура надання, анулювання, продовження терміну дії дозволів
на використання радіоелектронних засобів фіксованого короткохвильо-
вого радіозв'язку та супутникового зв'язку посольствами (нунціатурою),
місіями або іншими дипломатичними представництвами, генеральними
консульствами, віце-консульствами або консульськими агентствами іно-
земних держав в Україні (у тому числі консульськими установами, які
очолюють почесні консульські посадові особи) та процедура оформлен-
ня тимчасових спеціальних дозволів на використання радіоелектронних
засобів на території України для забезпечення проведення візитів інозем-
270
них делегацій на чолі з керівниками держав, урядів, парламентів, були
визначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р.
Для отримання спеціального дозволу на використання радіоелек-
тронних засобів представництво (установа) або уряд держави, яка його
акредитує, повинні звернутися до Міністерства закордонних справ Укра-
їни з нотою із відповідними додатками. Загальний термін розгляду заяви
представництва і надання йому спеціального дозволу не повинен пере-
вищувати чотирьох місяців з дня реєстрації ноти. Термін дії спеціального
дозволу встановлюється для кожного представництва окремо, але не
може бути меншим трьох років. Для продовження терміну дії спеціально-
го дозволу представництво, не пізніше як за 3 місяці до закінчення тер-
міну дії, звертається до МЗС України з відповідною нотою.
З метою забезпечення проведення візитів офіційних іноземних деле-
гацій представництво або уряд держави, яка його акредитує, звертаєть-
ся з нотою до Міністерства закордонних справ України про надання спе-
ціального дозволу на тимчасове використання на території України ра-
діоелектронних засобів із зазначенням необхідних номіналів частот. Но-
та подається за місяць до початку проведення візиту (у виняткових ви-
падках не пізніше 10 діб).
Подумайте і дайте відповідь, виконайте завдання
1. У чому полягають переваги й недоліки централізованої
моделі
побудови служби державного протоколу та служби, заснованої на розо
середженні протокольних функцій серед кількох структур?
2. Охарактеризувати модель протокольної служби України.
3. У чому полягають особливості протокольної діяльності дипло
матичного представництва?
4. Якими є обов'язки посольства, пов'язані з траурними подіями в
акредитуючій країні?
5. Охарактеризувати законодавчу базу України щодо імунітетів
та привілеїв дипломатичних представництв, консульських установ
іноземних держав, представництв міжнародних організацій у період
перебування в Україні.
271
 №
п/п Країна
Дата вру- Місце
чення вірчих знаходження
1»
1 п/п
Ім'я та прізвище ,: « Країна Дата вру- Місце
чення вірчих знаходженн
грамот я резиденції
грамот резиденції н
Республіка Чад 14. Тхонгсаван Фомвіхан Лаоська Народно- 21.10.2004 м. Москва
21.04.2000 м.Москва
Демократична Республіка
Республіка Конго і'. ■: . - -■ ' -
15. Бернардо Марселіно Республіка Мозамбік 21.10.2004 м. Москва
28.11.2000 м.Москва Черінда
Російська Федерація
16. Шол Денг Алак Республіка Судан 21.10.2004 м. Москва

ДОДАТКИ :
'-у- -• ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ - ■ - ■ - : ■ ; 17. Мокаддем Бафдаль 18.11.2004 м. Київ
, ' ■' 1<-А > і ■ " - . - ■ " .■ ■■- ' ■ '' ' ■■?': * * ;" "
Алжирська Народна Демок-
ратична Республіка
18. Горан Алексич Республіка Сербія 16.02.2005 м. Київ
ДОДАТОК 1. 19. Урбан Руснак Словацька Республіка 30.03.2005 м. Київ
20. Луіс Хав'єр Хіль Королівство Іспанія 26.05.2005 м. Київ
Список протокольного старшинства послів Каталіна
за датами вручення ними вірчих грамот 21. Рональд Келлер Королівство Нідерландів 07.09.2005 м. Київ
22. Мохам мад Агеф Ісламська Держава 07.09.2005 м. Київ
Президенту України (2009 р.) Делавар Афганістан
23. Абдельжаліль Сауббрі Королівство Марокко 07.09.2005 м. Київ
Республіка Білорусь 30.05.2001 м. Київ 24. Яцек Ключковскі Республіка Польща 07.09.2005 м. Київ
Ім'я та прізвище 25. Уффе Андерссьон Королівство Данія 07.09.2005 м. Київ
Азербайджанська 16.07.2001 м. Київ Балслев
1. ДжибрінАбдул Республіка 26. Дебабрата Саха Республіка Індія 04.10.2005 м. Київ
2. Жан П'єр Луйєбо Республіка Гвінея 03.09.2001 м. Київ 27. Траян-Лауренціу Румунія 04.10.2005 м. Київ
3. Віктор Степанович Федеративна Республіка Христя
Чєрномирдін Бразилія 05.03.2002 м. Москва
28. Фаусто Абесо Фума Республіка 02.11.2005 м. Москва
Валентин
14.05.2003 м. Київ Екваторіальна Гвінея
Володимирович Вєлічко Республіка Вірменія
29. Донал Хеміл Ірландія 02.11.2005 м. Прага
5. Талят Алієв Республіка Казахстан 18.12.2003 м.Київ ЗО. Пітер Лусака Чінтала Республіка Замбія 02.11.2005 м. Москва
31. Еркін Мамкулов Киргизька Республіка 31.01.2006 м. Київ
6. Амара Бангура 10.02.2003 м. Київ
Ренато Луїз Родрігес Республіка Еквадор 32. Ердоган Шериф Республіка Туреччина 31.01.2006 м. Київ
7. Маркес Ішджан
Республіка Мадагаскар 24.03.2004 м. Відень 33. Харалампос Дімітріу Грецька Республіка 31.01.2006 м. Київ
Армен Авакович Святий Престол
8. Хачатрян 26.04.2004 м. Москва 34. Юсеф Садака Ліванська Республіка 06.03.2006 м. Київ
(Ватикан)
Амангельди 35. Альгірдас Кумжа Литовська Республіка 06.03.2006 м. Київ
9. Жумабаєв 16.06.2004 м.Київ
Держава Еритрея 272 36. Халід Арікат Палестина 06.03.2006 м. Київ
Байрон Морехон 37. Ільхом Уткурович Республіка Узбекистан 23.03.2006 м. Київ
10. Альмейда 21.10.2004 м.Москва
Хайдаров
11. Елуа Максім Дуву Іван 38. Антоніо Фотіс Республіка Панама 23.06.2006 м. Афіни
Такіс Очоа
12. Юркович 39. Соспетер Магіта Республіка Кенія 23.03.2006 м. Москва
Мачаге
Теклай Мінассіє Асгедом
13. 40. Віссінто Аі Республіка Бенін 23.03.2006
•V-"- 45."

м. Москва
д'Альмейда
273
 № Ім'я та прізвище Дата вру- Місце Дата вру- Місце
Країна чення вірчих знаходження № Ім'я та прізвище Країна чення вірчих знаходженн
п/п
грамот резиденції п/п грамот ярезиденції
Паоло Еспозіто 71. Жан Фальц ' ''• 03.03.08 Прага
41. Республіка м. Сан- Велике Герцогство
23.03.2006 Люксембург
Сейєд Муса Каземі Сан-Марино Марино
42. Ісламська Республіка Іран 29.05.2006 м. Київ 72. Самуель Тіту Арманду Республіка Ангола 03.03.08 Москва
Вільям Тейлор
43. Йозеф-Маркус Вукетіч Сполучені Штати Америки 21.06.2006 м. Київ 73. Аугусто Парра Муньос Республіка Чилі 03.03.08 Москва
44. Яан Хейн Республіка Австрія 12.09.2006 м. Київ Шейх Абдалла Бен
45. Естонська Республіка 12.09.2006 74. Захер Бен Скіф Султанат Оман 03.03.08 Москва
Олав Берстад м. Київ
46. Аль-Хусні
Ханнес Гейміссон Королівство Норвегія 12.09.2006 м. Київ
75. Махендр Досіа ' Республіка Маврикій 03.03.08 Москва
47. Республіка Ісландія 12.10.2006 м. Гельсінкі
Самуель Кавето Мбамбо 76. У Мін Тейн Союз М'янма 03.03.08 Москва
48. Республіка Намібія 12.10.2006 м. Москва
Едвард Апау Мантей 77. Флорент Челіку Республіка Албанія 03.03.08 Варшава
49. Республіка Гана 12.10.2006 м. Москва
Ксав'є Ніодого 78. Абдулмаджид Достієв Республіка Таджикистан 03.03.08 Москва
50. Буркіна Фасо 12.10.2006 м. Берлін
Марк Вінк 79. Ілія Ісайловскі Республіка Македонія 18.06.08 Київ
51. Королівство Бельгія 09.11.2006 м. Київ
Хамуд Юсіф Мішарі 80. Ібрагім Пада Касаі 18.06.08 Київ
Федеративна Республіка
Аль-Роудан
52. Держава Кувейт 09.11.2006 м. Київ м. Нігерія
Удаянга Віратунга Велика Соціалістична
Демократична Соціалістич- ...^ л Київ
53. 30.11.06 Москва м. 81. Фейсал Ельшаарі Народна Лівійська 18.06.08
Текетель Форсідо Ва- на Республіка Шрі-Ланка
Арабська Джамахірія
• мішо Федеративна Демократична 82. Лі Тернер Велика Британія 18.06.08 Київ
54. Республіка Ефіопія 30.11.06 Москва м.
Кім Ен Дже 83. Ганс-Юрген Гаймзьот Федеративна Республіка 20.08.08 Київ
Корейська Народно-
55. 30.11.06 Москва Німеччина
Демократична Республіка
Нгуен Ван Тхань 84 Жак Фор Французька Республіка 20.08.08 Київ
Соціалістична Республіка
56. В'єтнам 07.02.07 м. Київ .85. Даніель Карон Канада 20.08.08 Київ
Желько Кірінчич
57. Андраш Баршонь Республіка Хорватія 86. Пак Ро Бйонг , Республіка Корея 20.08.08 Київ
07.02.07 м. Київ
58. Угорська Республіка 87. Фелікс Леон Карбальо Республіка Куба 16.10.08 Київ
07.02.07 м. Київ
Чжоу Лі ; 88. Я сер Атеф Арабська Республіка Єгипет 16.10.08 Київ
Китайська Народна
59. Республіка 10.04.07 м. Київ
Георг Дублер Зіна 89. Желько Радулович Чорногорія 16.10.08 м. Подгоріца
60. Калай-Клайтман Швейцарська Конфедерація 07.05.07 м. Київ 90. Тадаші Ідзава Японія 21.11.08 Київ
61. Держава Ізраїль 07.05.07 м. Київ 91. Гньаньо Філібер Фаніді Республіка Кот-д'Івуар 21.11.08 Москва
62. Газанфар Алі
Ісламська Республіка 92. Хорхе Чавес Сото Республіка Перу 21.11.08 Варшава
Хан 07.05.07
Пакистан м. Київ
93 Реноват Ндаїрукіє Республіка Бурунді 21.11.08 Москва
63. Дімітар Цвєтков Владі Республіка Болгарія .94. Мохамед Салех Ахмед Єменська Республіка 21.11.08 Москва
міров 04.07.07 м. Київ
64. Ліла Ролдан Васкес Аль-Хелялі
Аргентинська Республіка 06.09.07 м. Київ ос Пауль Фрідріх Суверенний Військовий 21.11.08 Мінськ
65. Атіс С'янітс Латвійська Республіка 06.09.07 м. Київ Уо. фон Фурхерр Мальтійський Орден
66. Крістер Міккелссон Фінляндська Республіка 06.09.07 м. Київ ОА Алі Хасан Ахмад Королівство Саудівська 21.11.08 Москва
67. Ярослав Башта Чеська Республіка 10.12.07 м. Київ УО. Джаафар Аравія
68. Дато Абдулла Сані Малайзія 30.01.08
97. Бреім Кулібалі Республіка Малі 21.11.08 Москва
бін Омар м. Київ
98. Кхемаєс Жинауї Туніська Республіка 21.11.08 Москва
69. Італійська Республіка 30.01.08
Петро Джованні Доннічі м. Київ 99. Пантелакіс Еліадес Республіка Кіпр 21.11.08 Берлін
70. Південно-Африканська
Андріс Фентер Республіка 30.01.08 м. Київ
274 275
 Ім'я та прізвище
№
Країна і
Дата вру- Місце
чення вірчих знаходження
Представники міжнародних організацій в Україні
п/п Маріу Жизуш душ
100 грамот резиденції
Сантуш Представництво Організації Об'єднаних Націй в
1. Пан Френсіс Мартін О'Дон-
101 Ніколае Гуменний Португальська Республіка 21.01.09 Київ нелл Україні
102 Стефан Гуллгрен 2. Пан Джеймс Ф. Шумейкер Координатор Проектів ОБСЄ в Україні
Республіка Молдова 21.01.09 Київ Київ
103 Грігол Катамадзе Управління Верховного Комісара ООН у справах
Королівство Швеція 21.01.09 Київ 3. Пані Сімон Волькен біженців
104 Пані Нінінг Унінгсіх Грузія 25.02.09
Рохадіат Київ Регіональна Делегація Міжнародного Комітету Чер-
105 Супот Діракаосал Республіка Індонезія 02.04.09 4. Пан Пол -Анрі Арні воного Христа
Москва
Хорхе Альберто Бар- Міжнародна Федерація Товариств Червоного Христа
Королівство Таїланд 02.04.09 5. Пан Ворвік Індер та Червоного Півмісяця
рантес Уллоа Варшава
107. Хорхе Альберто Мейер Республіка Колумбія 02.04.09 Представництво Дитячого Фонду Організації Об'єд-
Москва 6. Пан Джеремі Хартлі наних Націй (ЮНІСЕФ)
108 Пані Джой Елфреда Східна Республіка Уругвай 02.04.09 Міжнародний Банк реконструкції та розвитку
Вілер Берлін
7. Пан Пол Бермінгхем Представництво Міжнародного Валютного Фонду
109 Віктор Гарсіа Ямайка 02.04.09
Москва 8. Пан Джефрі Френкс Представництво Міжнародної Фінансової Корпорації
110 Сімон Тензінг Де Круз
Республіка Філіппіни 02.04.09 Москва 9. Пан Едвард Нассім
111 Артуро Дуарте Ортіс Європейський Банк Реконструкції та Розвитку
Республіка Сінгапур 02.04.09 Москва 10. Пан Камен Захарієв
112. Отгон Дамбійням Офіс зв'язку НАТО в Україні
Республіка Гватемала 02.04.09 Варшава 11. Пан Джеймс Грін Центр інформації і документації НАТО
113 Джака Мгвабі Муамбі Монголія 02.04.09
Москва 12. Пан Мініель Дюре Бюро інформації Ради Європи
Об'єднана Республіка 02.04.09 13. Пан Олександр Павліченко Міжнародна організація з міграції
114 Мохамед Міджарул
Танзанія
Кайес 02.04.09 Москва 14. Пан Джефрі Лабовіц Український Науково - Технологічний Центр
Народна Республіка
115 Пітер Шеннон 15. Пан Ендрю Ентоні Худ
Бангладеш 02.04.09 Відень
...Ј Жозе Мануел Пінту
Австралія
Тейшейра 16.10.08 Київ
Глава Представництва
Тимчасовий Повірений
117. у справах Європейської Комісії
Сулейман Абудіяб Київ
Сирійська Арабська
Тимчасовий Повірений Республіка
118 у справах Сесар Оскар
Окаранса Кастаньєда Київ
Мексиканські Сполучені
Тимчасовий Повірений Штати
119 у справах Халід Джасім
Аль-Шамарі Київ
Тимчасовий Повірений Республіка Ірак
у справах Боріс Голе ' Київ
Радник Сердар Саха- Республіка Словенія
тович Муратов Київ
Туркменістан

276 277
 ДОДАТОК 2. Зразки
вірчих і відкличних грамот
"і.. :

ш
<8>гасе оЈ
оЈ (бгегі Ігііаіп кпЬ
о{
апЬ
(Е*ггііпги« "МіаЬ аі ЇЦг <&оттспіаеаЩ>
о?
В І П П Ь ІГ оі ІЬ?
о! іЬе

То Ні$ Ехсеїіепсу
То Ні» И .,Ргеіі<іепіо{ ________

Оиг Соо<1 Ггіеліів!

Оиг СуоО Ггіе еіешои» Іо ташіаіп,
«уііЬоиі ігисггирііст, |Ь«- пес<і еІ5«кЬеге {аг (Ье &ЄГУІСЄ& о( Оиг Тгивіу
ап і \У*П-ЬЄ1ОУЄ(І ________________ ,1^(10^*5 іогїотеїітпегевісіеіі
Оиі С К ОІСІ- ні Уоо іп (Ьс сКагасІет оі Оиг АтЬав&асіог ЕхЬаопііпагу апс)
Оиг Тгиіііу зп«1 Ріепіроіепііагу, \Уе ЬЛУЄ Оіои^Ьі НІ (о пойіу Іо Уои Ьег КесаІІ
\Уе а ге Оипеігев *о м(і*Н«1 хііЬ іЬс гелі аЬШіу, лп4
Інігаогіііпяп' «ті ІЧспірг)(спІІ«г)'.
ТЬс «хр«ґ ^______ К*і ех«си!«1 Оиг сгісг» оп «11
ап<і гк*\ іоі Оиг*епп<е оссавіопс (іигіл^ Ь«г Мі»»іоп іЬаі \У< ігаїї Ьег еопсіисі мгіП аііо ІМУЄ
КІП Ь Р рсг(есг!у аріеуіЬів їй ї«и; ІЛІІ ІІІЯ І Ье кііі < Н * $ тегі(«4 Уаиг арргоЬаІіоп, ап<1 іп іЬіі рІдоіпЈ сопЈі<1«пс« VI* жчліі
Ми<іпл іп яигЬ а таппсг а Іо тегії Уит арргоЬаііип ап<і еЯссіп у
ОимеІУс* оЈ Ле оррогіигііу Іо геп«т (о Уои іЬе амигапсев о^ Оиг
ап<) ю рготе ЬІПІІС К »<ійКу й^ !Ьи п«« тагк оі Охіг сопГкіеїчс
соп5(апі МепйМр, аг\(3 оі Оиг вате» мі$Ь«$ (ог іЬе ь-еКаг* ап*і
Ке «ЬсгеГоп! гечисз» №л» Уои «іЛ^Нр елііге сгвгіелсс и> аН Иіді
_^____ *ЬіП їоттигімі^ Іо Уои іп Оиг пате, тогс е«|>егіа11у хЬсп
К Ї »Іід11 геп*™ № їои *Ь« «випіпгря о( (Ьо ііуеіу ОД ІлЗке іп Аті во УУе сотшепсі Уои і о ІНе ргоіесііоп о( ІЬе
Є*<ігуіЬііі$ Нілі »НесЧ іЬ<: ч-е)/яге лпгі

СІУвп «»Оиг Соигі о( 5аіпі ]лхл*ї%, ІЬ< Т^епНвЛ Ллу

Ніс Іа
ОІ М*у, Опс (Ьоимпсі №пе Ьип<1геа апсі №пе»у-п1пе, Іп (Ье Гогіу*
<І8 КіЬ Усаг оі Оиг В«$п.
СІУвпа! Оиг СоиН оі 5аіпі)«іпеи'», <Ьс ТУУСПІІСІЬ гілу
оі М.і)'. Оиг Ніоий.иісі Кіме Ііипі1і««1 ІІІІІ
;
Nіпеіу-ліпе, іп *Ь« [ о Уоиі Соо4 Ргіепа,

-17

278 яІ 279
 ДОДАТОК 3. Виступ
Президента України Віктора Ющенка
на Державному прийомі
з нагоди вступу на пост Президента України
(Марийський палац, 23 січня 2005)
Ваші Екселенції!
Високоповажні керівники і представники зарубіжних держав і міжна-
родних організацій!
Дозвольте мені привітати Вас в якості новообраного Президента
України від імені українського народу!
Українська демократична революція 2004 року стала переможною
завдяки нездоланній силі народу, об'єднаного ідеалами свободи, демок-
ратії, прав людини, суверенітету громадян.
В ці дні, коли наш народ святкує свою перемогу і відзначає історичне
свято Злуки східних і західних українських земель в єдиній державі, ми з
гордістю говоримо:
• На початку XXI століття в Європі народилася нова українська нація
і держава. Ми починаємо нову епоху української і європейської іс
торії третього тисячоліття. Ця епоха солідаризму, співробітництва,
єднання у спільному європейському домі;
• Український народ остаточно покінчив з тоталітарним минулим і
зробив свій вибір до демократії, прав людини і свободи;
• Нова Україна назавжди покінчила з політикою залежності;
• Наш народ бере в свої руки долю України і свою власну долю;
• Україна є і залишиться великою і єдиною сім'єю братніх народів;
• Нова держава і влада забезпечить реальне народовладдя та суве
ренітет громадянина, справедливість і добробут для всіх;
• Ми збудуємо нову, солідарну націю України, яка стане органічною
частиною великої європейської сім'ї;
• Ми будуватимемо суспільство майбутнього - суспільство духовно
сті, знань, культури і добробуту, соціальну державу і соціально-
орієнтовану економіку, базовану на народному підприємництві,
економічній демократії і конкурентності;
• Національна стратегія України базуватиметься на принципах
ефективного захисту національних інтересів, вдосконалення на
шої суверенної державності, підвищення міжнародної конкуренто
спроможності України.
Ваші Екселенції! Дозвольте мені від імені українського народу подя-
кувати Вам і Вашим народам за велику підтримку в нашій боротьбі за
демократію, справедливість і прогрес. Ми готові вносити свій вклад у
справу глобального співробітництва.
280
ДОДАТОК4.
V Виступ Президента України
Віктора Ющенка на прийомі з нагоди ■ Дня
незалежності (Національний заповідник
"Софія Київська", 23 серпня 2005 р.)
Чотирнадцять років тому з Божою допомогою ми здобули незалеж-
ність. На карті світу з'явилась нова держава, горде ім'я якої - Україна. Я
вітаю вас, мої дорогі брати і сестри, з річницею цієї доленосної події і ра-
зом з вами присягаю на вірність своїй державі і своєму великому народові.
Наш народ гідно відповів на виклики долі - всім миром захистив пра-
вду і справедливість, відкрив своїй країні перспективу бути модерною
європейською державою - заможною і знаною у світі. Наша нація спов-
нена рішучості виборювати гідне місце під сонцем. Ми єдині, бо знаємо,
хто ми і чого хочемо. Ми діти славного козацького роду і будемо йти впе-
ред без відпочинку та зупинок. Адже дорогу здолає той, хто йде. Маємо
пам'ятати цю євангельську мудрість і твердо вірити у свої сили. Нехай
Бог благословить наш шлях, надихає на добрі і праведні справи.
ДОДАТОК 5.
Виступ Посла США в Україні Джона Гербста
на прийомі на честь українських ветеранів
' правозахисного руху
Київ, 6 грудня 2005 року
У тисяча дев'ятсот сорок восьмому році Президент США Дуайт Ейзен-
хауер проголосив десяте грудня Днем прав людини на честь підписання
справді визначного документа - Загальної декларації прав людини.
Цей документ допоміг зробити світ більш вільним.
Він закликає держави зміцнювати демократичні суспільства, котрі під-
тримують повагу до особи як основну цінність.
Захист свободи і прав людини є складовою того, що президент Буш
назвав "вимогами людської гідності, щодо яких не може бути поступок".
Захист та утвердження прав людини здавна є наріжним каменем
зовнішньої політики США, а Сполучені Штати залишаються лідером у
справі поширення демократії як захисник прав людини не лише 10 гру-
дня, але щоденно.
281
 Для мене висока честь відзначати День прав людини у присутності
стількох визначних українських героїв, патріотів, які так жертовно при-
святили себе цій величній справі. Знаю, що декотрі з наших гостей зу-
стрічалися з президентом Рейганом у Москві у тисяча дев'ятсот вісімде-
сят восьмому році.
Дозвольте запропонувати тост за Загальну декларацію прав людини. (і:.
Слава вам, дорогі друзі, і слава Україні!

<л\
ДОДАТОК 6.
Столові прибори

а) десертна ложка -*
а) столова ложка
а) чайна ложка

Мал. 11. Ложки

ї ... 1

в)

Мал. 12. Ножі та виделки: а) столові; 6) рибні; в) закусочні; г) десертні

Мал. 13. Так правильно тримають столові прибори

282
 ДОДАТОК 7. Програма
Офіційного візиту в Україну
Міністра закордонних справ
(назва іноземної держави, ім'я та прізвище міністра)
(10 - 11 лютого 2005 року)
10 лютого, четвер
Прибуття Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та
прізвище міністра) до міжнародного аеропорту "Бориспіль" рейсом... в
аеропорту зустрічають: заступник Міністра закордонних справ
України (ініціали, прізвище), Начальник ДДП (ініціали, прізвище), Началь-
ник 2 ТУ (ініціали, прізвище), Посол (назва іноземної держави, ім'я та
прізвище посла).
Над аеропортом піднято Державні Прапори України та (назва іноземної
держави).
Начальник ДДП представляє Високому гостю осіб, які його зустрічають.
На автомашині встановлено прапорець (назва іноземної держави).
Від'їзд Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі-
звище міністра) від аеропорту до Резиденції (вул. Рейтарська, 39). В
автомашині Міністра закордонних справ іноземної держави супроводжує
заступник Міністра закордонних справ України.
Прибуття Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та
прізвище Міністра) до Резиденції
Над Резиденцією піднято державний прапор (назва іноземної держави).
Заступник Міністра закордонних справ України прощається з Мініст
ром закордонних справ іноземної держави на ґанку Резиденції.
Розміщення.
Відпочинок.
284
11 лютого, п'ятниця
08:00- Приватний сніданок Міністра закордонних справ (назва іноземної держави,
09:00 ім'я та прізвище міністра) в Резиденції.
09:40 Відїзд Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі-
звище міністра) до будинку Секретаріату Президента України (вул. Банкова,
11) В автомашині Міністра супроводжує Посол іноземної держави.
Прибуття Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі-
09:55 звище міністра) до будинку Секретаріату Президента України
10:00 Зустріч Президента України з Міністром закордонних справ (назва іноземної
держави, ім'я та прізвище міністра)
Від МЗС України бере участь: Міністр закордонних справ Від МЗС (назва
іноземної держави) беруть участь три особи, яких визначає Міністр
іноземної держави
10:45 Закінчення зустрічі
Від'їзд Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі-
звище міністра) до Будинку Уряду (вул. Грушевського, 12) В автомашині
Міністра супроводжує Посол іноземної держави.
10:55 Прибуття Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі-
звище міністра) до Будинку Уряду (вул. Грушевського. 12) Зустріч Прем'єр-
міністра України (ініціали, прізвище) з Міністром закордонних справ (назва
іноземної держави, ім'я та прізвище міністра). Від МЗС України беруть
участь: заступник Міністра закордонних справ України, Начальник 2 ТУ.
Від МЗС (назва іноземної держави беруть участь 3 особи, яких визначає
Міністр.
Закінчення зустрічі
Відїзд Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі-
звище міністра) до пам'ятного знаку жертвам голодомору. (Михайлівська
площа) В автомашині Міністра супроводжує Посол іноземної держави.
Церемонія покладання квітів до пам'ятного знаку жертвам голодомору. Від
МЗС України беруть участь: начальник ДДП, начальник 2 ТУ. Від МЗС
11:45 іноземної держави беруть участь члени делегації. Піший перехід до
будинку МЗС України (за сприятливих погодних умов).
Прибуття Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі-
звище міністра) до будинку Міністерства закордонних справ України.
11:55 (Михайлівська площа 1)
Зустріч Міністра закордонних справ України (ініціали, прізвище) з Міністром
закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прізвище міністра) "тет-
12:00 а-тет" (к.623) Учасники переговорів заходять до зали переговорів (к.616)
285
12:15
' " ■ ' *

Переговори делегацій України та (назва іноземної держави) на чолі з Мініс- ' ДОДАТОК 8.
тром закордонних справ України та Міністром закордонних справ іноземної
дер жав и
(6-йповерх, к.616)
Положення "Завдання і функції Директорату
Від МЗС України беруть участь: (перелік учасників.) в!;'; протоколу Ради Європи"
Від МЗС іноземної держави беруть участь члени делегації.
М ова пе рег ово рів - ук раїнс ьк а
На початку переговорів передбачається протокольне фотографування
Переклад забезпечує (ім'я, прізвище)

13:00 Перехід на 1-й поверх. Підхід до преси ■ч л .-

Вступне слово Міністра закордонних справ України
(до 5 хвилин), мова виступу - українська
Виступ Міністра закордонних справ іноземної держави
Загальні задачі й сфера діяльності:
(до 5 хвилин), мова виступу - англійська • надавати відповідні рекомендації з питань протокольного характеру
Відповіді на запитання представників ЗМІ (2-3 запитання). ' статутним органам Організації, Комітету Міністрів, Парламентській
Веде прес-секрета р МЗ С України. Асамблеї, Генеральному секретарю, Конгресу місцевої і регіональної
Переклад забезпечує (ім'я, прізвище) влади Ради Європи, Європейському суду з прав людини та Комісару
Закінчення зустрічі. з прав людини, а також службам і департаментам Секретаріату.
Ві д'їзд Мі ніст р а з ако р д он н их сп ра в ( н азв а і ноз е мн ої д ер ж а в и, ім'я т а п рі -
звище міністра) до ресторану "Липський Особняк" (вул.Липська, 15) В Основні задачі:
автома шині Міністра супроводжує Посол іноземної д ержави. 1) давати рекомендації Генеральному секретарю, заступнику Генераль
ного секретаря, Голові Комітету Міністрів, Голові та Генеральному секрета
13:30 Офіційний ланч від імені Міністра закордонних справ України на честь Мініс рю Парламентської Асамблеї, а також Голові Конгресу місцевої і регіональ
тра закордонних справ іноземної держави ної влади Ради Європи і Голові Європейського суду з прав людини з прото
(за запрошеннями)
кольних аспектів при підготовці церемоній і подій офіційного характеру;
14:45 Закінчення офіційного ланчу. 2) займатися всіма організаційними питаннями, пов'язаними з офіцій
Від'їзд Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі ними церемоніями, під час відвідування Ради Європи монархами, гла
звище міністра) до Софіївського історико-культурного заповідника вами держав, главами урядів та іншими високопосадовими особами, а
(вул. СофІЇвська площа, 2) також при організації офіційних заходів у Раді Європи;
3) готувати й проводити у Раді Європи офіційні протокольні заходи,
В автомашині Міністра супроводжує Посол іноземної держави. такі як офіційні обіди, вечері й прийоми;
15:00 Огляд Софіївського історико-культурного заповідника 4) надавати допомогу й підтримку департаментам/службам при орга
нізації конференцій, колоквіумів, семінарів тощо (у Страсбурзі й поза
Страсбургом) і організовувати обіди від імені Генерального секрета
15:30 Закінчення огляду. ря/заступника Генерального секретаря на честь міністрів/глав делегацій;
Від'їзд Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та прі- Для виконання цих задач Директорат протоколу:
звище міністра до міжнародного аеропорту "Бориспіль". В автомашині 1) надає постійним представникам, спостерігачам, а також представ
Міністра супроводжує Посол іноземної держави
никам країн-кандидатів (та, у випадку необхідності, консультації жителям
16:00 Прибуття Міністра закордонних справ (назва іноземної держави, ім'я та Страсбурга, мерії Страсбурга й префектурі) рекомендації про протоко
прізвище міністра до міжнародного аеропорту "Бориспіль" Церемонія льні правила при проведенні офіційних церемоній і заходів;
проводів 2) займається питаннями, пов'язаними з привілеями та імунітетами
членів постійних представництв та їхніх родин;
16:30 Відліт Міністра закордонних справ 3) займається запитами щодо отримання віз з боку членів персоналу,
(назва іноземної держави, ім'я та прізвище міністра).
парламентаріїв, членів Європейського суду з прав людини і членів Кон
гресу місцевої і регіональної влади Ради Європи та інших офіційних
осіб/експертів, які здійснюють поїздки від імені Ради Європи;
287

286
 4) розпоряджається коштами по відповідній статті бюджету Ради Єв
ропи ("офіційна гостинність");
5) надає інформацію про етикет, процедури й традиції в приймаючій
країні;
І
6) надає технічну підтримку при організації сесій Комітету Міністрів (у
Страсбурзі й поза його межами) у тісній співпраці з Секретаріатом Комі
тету Міністрів;
7) підтримує зв'язок із відповідними департаментами мерії міста
Страсбург, а також з Генеральною радою та Регіональною радою з пи
тань, що представляють взаємний інтерес;
8) встановлює і підтримує контакти з адміністрацією префектури у
тісній співпраці з Генеральним директоратом адміністрації і матеріаль
ного забезпечення і Секретаріатом Комітету Міністрів з питань, що
представляють спільний інтерес та викликають взаємне занепокоєння,
зокрема з питань, пов'язаних з безпекою дипломатичних місій, акреди
тованих при Раді Європи.
288
ЛІТЕРАТУРА
1. Алехина И. Имидж и зтикет делового человека. - М.: Дело, 2001. - 112 с.
2. Афанасьєв І. А. Діловий етикет. - К.: Альтерпрес, 2000. - 352 с.
3. Борунков А.Ф. Дипломатический протокол в России. - М.: Междунар. отноше-
ния, 2000. -.240 с.
4. Бугай Н. Український етикет: у 3-х кн.. - К.: Вид-во "Бібліотека українця", 2002. -
Кн. 1.-288С. Кн. 2.-256 с. Кн. 3.-192 с.
5. Бювалда Пит. Дневник дипломата: Записки Чрезвьічайного и Полномочного По
сла Королевства Нидерландов в Москве 1986 - 1990 годьі. - М. : Наука, 2000. - 220с.
6. Виноградов В.М. Дипломатия: люди и собьітия. Из записок посла. - М. : Россий-
ская политическая знциклопедия (РОССПЗН), 1998. -495 с.
7. Вольф Инга. Современньїй зтикет. - М.: Кристина и К , 1996. - 256 с.
8. Все об зтикете. Книга о нормах поведения в любьіх жизненньїх ситуациях. - Ро
стов н/Д.: изд-во "Феникс", 1995. -512 с.
9. Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. - М.: Междунар.
отношения, 2003. -416 с.
10. Галушко В.П. Діловий протокол та ведення переговорів. - Вінниця: Нова кни
га, 2002. - 226 с.
11. Гросс К. Дж., Стоун Дж. Дресс-код. Путеводитель по деловому стилю для ус-
пешньїх мужчин. - М: Изд-во Зксмо, 2006. - 192 с.
12. Гросс К. Дж., Стоун Дж. Дресс-код. Путеводитель по деловому стилю для ус-
пешньїх женщин. - М: Изд-во Зксмо, 2006. - 208 с.
13. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби. - К.: Либідь,
1998.-248 с.
14. Демин Ю.Г. Статус дипломатических представительств и их персонала. - М.:
Междунар. отношения, 1995. - 208 с.
15. Дипломатическая служба. - М.: Российская политическая знциклопедия,
2002. - 688 с.
16. Дипломатичний корпус. Довідник. - К., 2006. - 256 с.
17. Дипломатия зарубежньїх государств. - М.: МГИМО, РОССПЗН, 2004. - 352 с.
18. Дятлева Г.В., Хворостухина С.А. Знциклопедия зтикета. Серия "Супер!". - Ро
стов н/ Д.: изд-во "Феникс", 2005. - 288 с.
19. Етнокультура та дипломатія. Матеріали науково-практичної конференції
12 травня 2004 р. - К.: ІМВ, 2004. - 52 с.
20. Ерофеева Г. Нескучньїй сад. Недипломатические заметки о дипломатической
жизни. - М.: Издательский дом "Подкова", 1998. - 360 с.
21. Залетт р. Дипломатическая служба: Ее история организации во Франции, Ве-
ликобритании и Соединенньїх Штатах. - М.: Изд-во Иностр. Литературьі, 1956. - 382 с.
22. Захарова О.Ю. Власть церемониалов и церемониальї власти в Российской
империи XVIII века. - М.: ООО "АиФ Принт", 2003. - 400 с.
23. Зленко А.М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітич-
них змін. - Харків: Фоліо, 2003. - 559 с.
24. Зонова Т.В. Дипломатия Ватикана в контексте зволюции европейской полити-
ческой системьі. - М.: МГИМО, РОССПЗН, 2000. - 200 с.
25. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д. "Культура ділового спілкування". Навчальний посіб
ник. - К.: "ЕксОб", 2002. - 200 с.
26. Иссерлин Е.М. Лексика и фразеология современньїх дипломатических доку-
ментов.-М., 1966.- 15 с.
289
 27. Кальер Ф.О способах ведення переговоров с государями. - М.:
Гендальф,
2000. - 208 с.
28. Карягин В.В. Дипломатическая жизнь за кулисами и на сцене. - М. :
Между-
нар. отношения, 1994. - 320с.
29. Кинцанс В.П. Дипломатический протокол. - Рига, 1992.
30.Киссинджер Г. Дипломатия. - М.: Ладомир, 1997. - 848 с.
31.Ковалев Ан. Азбука дипломатии. - М. : Интерпракс, 1993. -240с.
32.Колоколов Б.Л. Профессия - Дипломат. Мемуарьі. - М.: Междунар. отноше
ния, 1999.- 176 с.
33.Кузин Ф.А. Современньїй имидж делового человека, бизнесмена, политика. -
М.:Ось-89, 2002.-512 с.
34.Кулик О., Сардачук П. Елементи дипломатичного протоколу і дипломатичної прак
тики в історії України. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - 172 с.
35.Курашик. В.В. Я не хочу судьбу иную... - К.: МАУП, 2002. - 352 с.
36. Лапин Г.Є. Консульская служба. - М.: Междунар. Отношения, 2005. - 240 с.
37. Леонов Н.С. Информационно-аналитическая работа в загранучреждениях. -
М.: Изд-во МГИМО, 1996. - 96 с.
38. Луньков Н. Русский дипломат в Европе. - М.: ЛГ Информзйшн Груп, ОЛМА
ПРЕСС, 1999.-352 с.
39. Лядов П.Ф. История российского протокола. - М.: Междунар. отношения,
2004. - 280 с.
40. Мартин М. Язьік делового общения. - М: Изд-во Зксмо-Пресс, 2001. - 272 с.
41. Матеріали з навчальної дисципліни "Дипломатичний протокол та етикет". - К.:
ІМВ, 2003.-138 с.
42. Мацько О.М. Мовні формули в дипломатичних текстах сучасної української
мови.-К., 2001. - 19 с.
43. Мирзоян А.П. Мир зтикета. - Челябинск: Изд-во "Урал Л.Т.Д", 2001. - 406 с.
44. Михалькевич Г.Н. Зтикет международного общения. - Мн.: Книжньїй Дом,
2004. -272 с.
45. Млечин Л. МИД. Министрьі иностранньїх дел. Романтики и циники. - М.: ЗАО
Изд-во Центрополиграф, 2001. - 669 с.
46. Молочков Ф.Ф. Дипломатический протокол и дипломатическая практика. - М.:
изд. УПП МИД СССР, 1979.
47. Некоторьіе вопросьі протокольной практики. - М: Воскресенье, 1997. - 96 с.
48. Никифоров Д.С., Борунков А.Ф. Дипломатический протокол в СССР. - М.:
"Межд. отношения", 1988. - 300 с.
49. Никольсон Г. Дипломатия.-К.: ВПЦ "Три крапки", 2000. - 184 с.
50. Новак І.В. Етикет державного прапора. // Наук. Вісн. ДАУ., № 5, 2001
51. Пазинич О.М. Функціонально-структурні особливості текстів дипломатичного
листування. - К., 2001. - 18 с. ,'
52. Палеха Ю.І. Ділова етика. - К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004.-309 с.
53. Панкеев И.А. Знцикпопедия зтикета. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. - 384 с.
54. Пиз А. Язьік телодвижений. Как читать мьісли по их жестам. - Нижний Новго
род., 1992.
55. Пост 3. Зтикет. -М.: РИПОЛ КЛАССИК. - 2003. -816 с.
56. Попов В.И. Современная дипломатия: теория и практика. - М.: Научная книга,
2000. - 576 с.
57. Правила хорошего тона: 240 кратких рекомендаций. - К.: Преса України,
19 93. - 32 с.
58. Проблему подготовки дипломатов России и Украиньї в условиях глобализа-
ции. Материальї российско-украинского круглого стола 30-31 октября 2003 года. - К.:
Институт международньїх отношений, 2003. - 128 с.
290
59. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. - Львов: В-во
"СПОЛОМ", 2001.-224 с.
60. Резніченко В.І. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового про
токолу та етикету. - К.: УНВЦ "Рідна мова", 2003. - 479 с.
61. Ромаскевич С.М., Рудюк С.П. Дипломатичний протокол та етикет. К.: МО Укра
їни, 2005. - 176 с.
62. Ротшильд Н. де. Искусство нравиться и добиваться успеха. - М.: Текст,
2002. - 309 с.
63. Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. - К.: Вид-во "Бліц-Інформ",
1996.-184 с.
64. Руденко Г.М. Україна дипломатична. - К.: ГДІП, 1999. - 302 с.
65. Руденко Г.М.Представництва іноземних держав в Україні. - К.: Генеральна
дирекция з обслуговування іноземних представництв, 2004. - 350 с.
66. Сабат З.М. Бизнес-зтикет. - М.: Агентство "ФАИР", 1998. - 240 с.
67. Сагайдак О.П. Дипломатичний протокол та етикет. - К.: Знання, 2005. - 259 с.
68. Сардачук П.Д., Кулик О.П. Дипломатичне представництво: організація і форми
роботи. - Київ.: Україна, 2001. - 176 с.
69. Саттоу 3. Руководство по дипломатической практике. - М., 1961.
70. Селянинов О.П. Дипломатические отношения государств: Принципи, формьі
и методьі. - М.: МГИМО-Университет, 2004. - 312 с.
71. Семенов В. Л. Практика дипломатического протокола и зтикета. - М.: Между-
народное агентство "А.Д.& Т.2",2002. - 208 с.
72. Соловьев З.Я. Современньїй зтикет. Деловой и международньїй протокол. -
М.: Издательство "Ось-89", 2003. - 320 с.
73. Спраклинг X. Искусство столового зтикета. - М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф,
2002. - 332 с.
74. Степанов С. Язьік внешности. - М.: ЗКСМО-Пресс, 2001. -416 с.
75. Сутьірин Ф.Д. Зтикет и дипломатический протокол для всех. - СПб.: Изд. Дом
"Сентябрь", 2001.-80 с.
76. Тимошенко Н. Л. Міжнародна ввічливість держав. // Політика і час, 2001, № 1
77. Тимошенко Н. Л. Державний прапор - символ країни. // Політика і час, 1997, № 10.
78. Тимошенко Н. Л. Дипломатичні та офіційні прийняття. // Політика і час, 2002, № 5.
79. Тимошенко Н. Л. Обов'язкові норми відносин. // Політика і час. - 1997-1998, № 10.
80. Тимошенко Н.Л. Жінка в офіційному житті: Питання протоколу. // Наук. Вісн.
ДАУ., К., 1999. Вип. 2. - С. 252- 256.
81. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. - К.: Довіра, 2003.
-623 с
82. Українська дипломатична енциклопедія: у 2-х т. - К.: Знання України, 2004. -
Т. 1 . - 7 6 0 С . Т. 2 . - 8 1 2 С .
83. Улахович В.Е. Протокол и зтикет в современной дипломатии. - М.: АСТ; Мн.:
Харвест, 2005. - 272 с.
84. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и зтикет для деловьіх людей. - М.:
ИНФРА-М, 1995.
85. Фельтхзм р. Дж. Настольная книга дипломата. - Мн.: Новое знание, 2001. - 304 с.
86. Честара Дж. Деловой етикет: Паблик рилейшнз для всех и для каждого. - М.:
ФАИР-ПРЕСС, 2000. - 336 с.
87. Шевченко В.Н. Повседневная жизнь Кремля при президентах. - М.: Мол. гва-
рдия, 2004.-292 с
88. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. К.: Атака, 2004. - 592 с.
89. Шеломенцев В.Н. Зтика и культура общения. - К. ООО "Оберіг", 1995. - 352 с.
90. Шеломенцев В.М. Етикет і сучасна культура спілкування. - К.: Лібра, 2003. -416 с.
91. Шинкаренко Т.І. Вимоги до тексту та мови дипломатичних документів.// Актуа
льні проблеми міжнародних відносин: 36. наук. пр. Вип.ЗО (Частина І). - К., 2001
291
 92. Шинкаренко Т.І. Функціонально-стилістичні особливості дипломатичного під
стилю офіційно-ділового стилю мовлення.// Науково-методичні матеріали 1-ї міжнаро
дної конференції: Методичні аспекти навчання науковій мові та мовам для спеціаль
них цілей. - К., 2002
93. Шинкаренко Т.І. Етикетні мовні формули в документах дипломатичного листуван
ня // Актуальні проблеми міжнародних відносин: 36.наук. пр. Вип.34 (Частина І). - К., 2002.
94. Шинкаренко Т.І. Особливості термінологічної системи україномовних диплома
тичних текстів.//Стратегії та методи навчання мови для спеціальних цілей. Науково-
методичні матеріали 6-ї міжнародної конференції. м.Київ, 2003.
95. Знциклопедия зтикета. - М.: ООО "Издательство Астрель", 2001. - 512 с.
96. Знциклопедия зтикета. - М.: РИПОЛ классик. 2004. - 640 с.
97. Зтикет от А до Я. - Мн.: Харвест, 1999. - 464 с.
98. Зтикет в вопросах и ответах. - Ростов н/ Д.: изд-во "Феникс", 2001. - 320 с.
99. Юрьев Ю.М. Разговор о важном. Зтикет на каждьій день. - М., 1979.
100. Мс Саітге Магу ^пе, Іппіз Раиііпе. Тгіе Сотріеіе НапсІЬоок от Оіріотаііс,
ОгїісіаІ апо1 ІІзаде. - №\/у ^гзеу, 1977.
101. Реіізіе М. І_ез Реіаііопз сііріотаіідиез еі сопзиіаігез е( Іе ргоіосої. - Міпізіеге
сіез Арргоуізіоппетепіз еі Зеп/ісез сій Сапасіа, 1985. - 36 р.
Ю2.Оапс!оиіп ^. Сиісіе сіез Ьоппез тапіегез е( сій ргоіосоїе еп Еигоре. - Регдатоп
Воокз Псі / Ріхої, 1989. - 492 р.
103. Сапсіоиіп ^. Оиісіе ди ргоіосоїе еі сіез изадез. - І_(ЗР - Іте бе РосИе, 1993. - 641 р.
104. Сиісіе сій ргоіосоїе. - ВгихеІІез: Міпізіеге сіез Агїаігез еігапдегез, 2000. - 142 р.
105. Ріеікіемсг. Е. Ргоіосо* сіуріотаіусгпу. - \Л/агз2аууа: М52.1998. - 330 р.
» 106. Зете ^. МапиеІ ргаііяие сіє ргоіосоїе. - СоигЬеуоіе: ЕсІІЙопз сіє Іа ВІЄУГЄ, 2000. - 464 р.
107.5иіог. ^. Когезропсіепсіа сіуріотаіусгпа. - \Л/агз2а\л/а: йот \Л/усІа\^піс2у ЕПРЗА,
2004. - 466 р.
292
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА.................................................................................................... З
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРОТОКОЛУ,
ЦЕРЕМОНІАЛУ ТА ЕТИКЕТУ........................................................................... 5
1.1. Предмет, принципи, значення дипломатичного протоколу................. 5
1.2. Поняття дипломатичного церемоніалу............................................... 13
• *
1.3. Поняття дипломатичного етикету....................................................... 15
1.4. Історія дипломатичного протоколу ..................................................... 17
1.5. Джерела правил і норм дипломатичного протоколу .......................... 22
РОЗДІЛ 2. НОРМИ Й ТРАДИЦІЇ ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРОТОКОЛУ
В ДІЯЛЬНОСТІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ............................... 25
2.1. Дипломатичний корпус. Дуаєн. Дипломатичний список..................... 25
2.2. Старшинство в дипломатичному корпусі............................................ ЗО
2.3. Зносини дипломатичних представництв із зовнішньополітичними
відомствами та урядовими установами країни перебування............. 35
2.4. Протокольні особливості процедури акредитації нового посла
в країні перебування та завершення його місії .................................. 36
2.5. Дипломатичні привілеї та імунітети.................................................... 47
РОЗДІЛ 3. ДИПЛОМАТИЧНІ ВІЗИТИ ТА БЕСІДИ ......................................... 53
3.1. Дипломатичні візити, їх місце в дипломатичній практиці ................... 53
3.2. Протокольні візити, або візити ввічливості......................................... 55
3.3. Деякі особливості етикету дипломатичних візитів ............................. 57
3.4. Особисті бесіди дипломатів ............................................................... 58
3.5. Запис бесіди ....................................................................................... 62
4.1. Етикет дипломатичної бесіди ............................................................ 64
3.1. Невербальні засоби спілкування .........................................................68
3.2. Особливості титулування співрозмовників
під час дипломатичних контактів ........................................................73
4.9. Візитна картка при дипломатичних контактах ....................................81
РОЗДІЛ 4. ДИПЛОМАТИЧНЕ ЛИСТУВАННЯ................................................. 87
4.1. Поняття дипломатичної мови та дипломатичного листування...........87
4.2. Протокольні вимоги до документів дипломатичного листування .......91
4.3. Вербальна нота в дипломатичному листуванні..................................98
4.4. Особисті або підписні ноти ............................................................... 103
4.5. "Напівофіційне" і "приватне" листування .......................................... 109
4.5. Документи, які не містять протокольних мовних формул ................. 114
4.6. Односторонні та багатосторонні позиційні документи ...................... 117
РОЗДІЛ 5. ПРОТОКОЛ ТА ЕТИКЕТ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРИЙОМІВ ......... 121
5.1. Роль дипломатичних прийомів у дипломатичній практиці................ 121
293
 5.2. Види дипломатичних прийомів та їхня
протокольна характеристика ......................... ".................................. 122
5.3. Особливості підготовки дипломатичних прийомів........................... 127
5.4. Протокольні аспекти проведення дипломатичних прийомів ............ 145
5.5. Деякі правила застільного етикету ................................................... 154

РОЗДІЛ 6. ВІЗИТИ ВИЩИХ ДЕРЖАВНИХ ДІЯЧІВ ТА ЇХ ПРОТОКОЛЬНО-

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ............................................................. 159
6.1. Місце і значення візитів на високому та найвищому рівнях
у міжнародних відносинах................................................................ 159
6.2. Класифікація візитів на високому та найвищому рівнях ................... 162
6.3. Підготовка візитів. Програма візитів ................................................. 166
6.4. Протокольні й церемоніальні питання ..... , ^
прийому іноземних делегацій .......................................................... 170
6.5.Пам'ятні подарунки ............................................................................ 176

РОЗДІЛ 7. СИМВОЛИ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ. ПРОТОКОЛЬНЕ

РЕАГУВАННЯ НА ОКРЕМІ ПОДІЇ ................................................................ 181
7.1. Державні символи країни.................................................................. 181
7.2. Етикет державного прапора .............................................................. 183
7.3. Протокольні норми використання
іноземного державного прапора ...................................................... 192
7.4. Державна символіка України та протокольні норми
її використання .................................................................................. 195
7.5. Державні символи Президента України ............................................ 200
7.6. Державні нагороди в Україні та протокольні норми їх вручення ....... 204
7.7. Протокольне реагування на святкові та урочисті події
в іноземній державі ........................................................................... 207
7.8. Висловлення співчуття у зв'язку із траурними подіями
в іноземній державі ........................................................................... 210

РОЗДІЛ 8. ПРОТОКОЛ БАГАТОСТОРОННЬОЇ ДИПЛОМАТІЇ .................... 213

8.1. Протокольні питання в діяльності міжнародних конференцій .......... 213
8.2. Протокол міжнародних організацій .................................................. 217
8.3. Порядок старшинства в міжнародних організаціях ........................... 222
8.4. Протокол прапора ООН .................................................................... 226
8.5. Привілеї та імунітети міжнародних організацій ................................ 228
8.6. Протокольні питання в діяльності міжнародних посадових осіб .......230

РОЗДІЛ 9. ДОТРИМАННЯ НОРМ ДИПЛОМАТИЧНОГО ЕТИКЕТУ ЯК

СКЛАДОВА ІМІДЖУ ДИПЛОМАТА, ПОЛІТИКА, ДІЛОВОЇ ЛЮДИНИ .........233
* 9.1. Зовнішній вигляд дипломата, політика, ділової людини....................234
9.2. Етикет телефонної розмови ............................................................. 238
9.3. Етикет вручення і прийняття подарунків ...........................................242
9.4. Правила вітань, представлень (рекомендувань)
за нормами дипломатичного етикету ............................................... 245
9.5. Етикет відвідування театру, академічного концерту, опери ............ 250
} • " ■ ■

РОЗДІЛ 10. СЛУЖБА ПРОТОКОЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ...................... 253

10.1. Міжнародний досвід організації протокольних служб...................... 253
10.2. Структура та функції протокольних підрозділів органів
державної влади в Україні ............................................................... 256
10.3. Протокольна діяльність дипломатичного представництва ............. 260
10.4. Законодавство України і двосторонні угоди щодо імунітетів
а режиму перебування іноземних дипломатів в Україні ................. 262

ДОДАТКИ ...................................................................................................... 272

ДОДАТОК 1 ............................................................................................... 272
ДОДАТОК 2............................................................................................... 278
ДОДАТОК 3 .............................................................................................. 280
ДОДАТОК 4 .............................................................................................. 281
ДОДАТОК 5 .............................................................................................. 281
ДОДАТОК 6 .............................................................................................. 282
ДОДАТОК 7 .............................................................................................. 284
ДОДАТОК 8 .............................................................................................. 287

ЛІТЕРАТУРА ................................................................................................. 289

294 295
І V

Навчальне видання
г<~ . ■ л. ■ ■ » .

ШИНКАРЕНКО Тетяна Іванівна і *■

ДИПЛОМАТИЧНИЙ ПРОТОКОЛ
ТА ЕТИКЕТ
Навчальний посібник

Друкується за авторською редакцією

Оригінал-макет виготовлено Видавничо-поліграфічним центром "Київський університет"

1 16
Підписано до друку 22.09.09. Формат 60х84 ' . Вид. № 305. Гарнітура АгіаІ. Папір офсетний.
Друк офсетний. Наклад 1000. Ум. друк. арк. 18,5. Обл.-вид. арк. 21,0. Зам. № 29-4955.

Надруковано у Видавничо-поліграфічному центрі "Київський університет"

01601, Київ, б-р Т.Шевченка, 14, кімн. 43
« (38044) 239 3222; (38044) 239 3172; тел./факс (38044) 239 3128.
Свідоцтво внесено до державного реєстру ДК № 1103 від 31 10 02.