Міністерство осіти і науки

України
ДНЗ Київський професійний
коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою

Контрольна робота з менеджменту та маркетингу

Теоритичні аспекти менеджменту

Виконала студентка групи ФМБ-14

Ярова А.І
Перевірила ст. викл.
Царук О.Г

Київ 2022
 ЗМІСТ

ВСТУП 3

I РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1Сутність управлінської діяльності 5
1.2. Історичні етапи розвитку менеджменту 8
1.3. Розвиток теорії та практики менеджменту 14

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 24

 ВСТУП

Розвиток економіки в умовах ринкового господарювання і її можливі

успіхи цілком залежать від досягнень в області формування різноманітних
форм підприємницької діяльності, здатності підприємницьких структур
швидко адаптуватися до динамічно мінливої ??кон'юнктури ринку,
враховувати невизначеність майбутньої ринкової ситуації і можливості її
використання на благо своєї фірми.

Ринкова економіка - складна економічна система з властивим їй

безліччю ступенів свободи. Самостійність конкретних підприємств
призводить до того, що певний результат може бути досягнутий шляхом
оптимального вибору з альтернативних варіантів планово-управлінських
рішень.

Знайти краще рішення - досить складне завдання, впоратися з якою, як

показав накопичений досвід роботи в умовах ринку, більшості працюючих
менеджерів підприємств виявилося не під силу. І справа тут в тому, що для
отримання такого рішення треба розташовувати великої різноманітною
інформацією, вміти на її основі спрогнозувати майбутню ринкову ситуацію, і
лише потім, зваживши і оцінивши наслідки прийнятого рішення, прийняти
його за основу плану на конкретний майбутній період.

Людський мозок не в змозі плідно сприйняти величезний масив

інформації, з тим щоб достовірно з'ясувати: скільки і яких ресурсів треба
використовувати при виробництві продукції; яку продукцію треба випускати
і якої якості; як позначаться на витратах темпи інфляції національної валюти;
які параметри ринку слід врахувати і в яких ринкових нішах переважно
продавати вироблену продукцію; яка конкурентне середовище діятиме в
майбутньому періоді; яка кількість продукції виробляти, і за якими цінами
слід її продавати; нарешті, який ризик виробництва і які кінцеві результати
виробництва будуть отримані після реалізації запланованої програми
діяльності. Зрозуміло, традиційними методами, до яких звикли вітчизняні
управлінці, що працюють в умовах планової економіки, поставлені завдання
вирішити неможливо. Сучасні менеджери повинні чітко володіти
принципами оптимального ринкового управління на новій методологічній
основі. Як показує практика, тільки правильно організований,
високотехнологічний менеджмент призводить до сприятливим фінансовим
результатам. Принцип системного підходу до ринкової економіки дозволяє
зрозуміти, що майбутні досягнення в діяльності підприємства формуються не
тільки на ньому самому, але і за його межами, під впливом зовнішнього
середовища.
 I РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1Сутність управлінської діяльності

Ефективність діяльності підприємства залежить від багатьох параметрів

- ступеня розвитку виробництва, поділу і кооперації праці, використання
результатів науково-технічного прогресу, економічних ресурсів, форм
стимулювання високопродуктивної праці тощо, але в першу чергу — від
ступеня інтегрування зазначених факторів під час їх використання. З
поглибленням історичного розподілу праці, виникненням необхідності
розчленування його на часткові процеси з’явилася об’єктивна потреба
координувати та поєднувати ці часткові процеси в організаційних системах –
підприємствах, фірмах, банках, організаціях, галузях і керівництво ними
стало обов’язковою нормою організації групової та колективної діяльності
людей. З розвитком продуктивних сил суспільства інтерес до управління
зростав. І тому виникнення та розвиток управління треба вважати як
об’єктивний, необхідний наслідок перетворення індивідуальних виробничих
процесів у колективну суспільну працю.

Управління, - у прямому розумінні, - це вплив на працівників з метою

досягнення цілей, що стоять перед підприємством і його працівниками. Воно
базується, з одного боку, на багатьох галузях знань, таких, як економіка і
політологія, соціологія і психологія, інженерні дисципліни, статистика, а з
іншого боку - на безпосередньому узагальненні досвіду управління різними
підприємствами, організаціями і компаніями у ході тривалої історії розвитку
людської діяльності. Та обставина, що управління виробничо-
господарськими процесами врешті-решт зводиться до управління людьми,
передбачає свідоме регулювання діяльності колективу - форм його
організації, мотивації дій і характеру взаємовідносин між його членами. У
зв'язку з цим і виникає потреба виявлення механізму міжособистісних
відносин та вивчення закономірностей формування у працівників ціннісних
орієнтацій. Однак колектив не тільки об'єкт, а одночасно і суб'єкт управління,
оскільки працівники мають брати активну участь у здійсненні управлінської
діяльності. Тому важливо правильно розуміти процес формування
управлінських впливів і способи взаємодії людей у цьому процесі.

Одним з найважливіших факторів функціонування і розвитку фірм як

управлінської діяльності в сучасних умовах є менеджмент. Менеджмент як
мистецтво управління базується на тому, що організації — це складні
соціально-технічні системи, на які впливають численні й різноманітні
фактори внутрішнього та зовнішнього середовища. Навчитися управляти
можна лише шляхом використання теоретичних знань у конкретній ситуації.
Менеджери мають учитися модифікувати практику з урахуванням висновків
теорії.

Можна зазначити, що сучасний менеджмент — це тисячі можливих

варіантів і нюансів управлінських рішень, у тому числі й у фінансовій сфері.
Як тільки менеджмент почне відставати від реальних потреб ринкової
обстановки, він перестає відповідати пропонованим вимогам. Управлінські
рішення, що розроблені одним підприємством і добре себе в ньому
зарекомендували, можуть виявитися не тільки марними, але навіть
небезпечними для іншого. Багатоваріантність рішень і ходів менеджменту,
гнучкість і неординарність господарських комбінацій, унікальний характер
кожного управлінського рішення в конкретній специфічній ситуації є
основою керування. Тому в діяльності менеджерів наголос доводиться
робити не на стандартні рішення, а на здатність швидко й правильно оцінити
господарську ситуацію і знайти єдино можливий у даному положенні підхід,
що і є в конкретних умовах оптимальним. Тому для менеджменту в даний час
є характерним:
 - широка господарська самостійність, що забезпечує волю прийняття
рішень тим, хто несе відповідальність за кінцеві результати функціонування
підприємства на ринку;
- постійне коригування цілей і програм залежно від стану ринку, змін у
зовнішньому середовищі;
- орієнтація на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності
підприємства;
- оцінювання керування в цілому тільки на підставі реально досягнутих
кінцевих результатів;
- використання сучасної інформаційної бази для різноманітних розрахунків
під час прийняття управлінських рішень;
- проведення глибокого економічного аналізу кожного управлінського
рішення;
- здатність розумно ризикувати і керувати ризиком.
Термін “менеджмент" по суті являється аналогом терміну "управління",
застосовується до управління соціально-економічними процесами на рівні
підприємства. Зміст поняття "менеджмент" слід розглядати як науку і
практику управління, як організацію управління підприємством і як процес
прийняття управлінських рішень. Менеджмент як наука управління
розробляє засоби і методи, які сприяли б найбільш ефективному досягненню
цілей організації, підвищенню продуктивності праці і рентабельності
виробництва, виходячи з обставин, що склалися у внутрішньому і
зовнішньому середовищі.

Таким чином, менеджмент - це відокремлений вид професійно

здійснюваної діяльності, направленої на досягнення в ринкових умовах,
намічених цілей, шляхом раціонального використання матеріальних і
трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів
економічного механізму менеджменту.
 1.2. Історичні етапи розвитку менеджменту

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть, тому

виділяють декілька етапів розвитку менеджменту:

Перша управлінська революція - стародавній період. Він був найбільш

тривалим - починаючи з 9-7 тис. років до н.е. Перш ніж виділитися в
самостійну галузь знань, людство тисячоліттями по крупицях накопичувало
досвід управління. Перші, найпростіші, зародкові форми упорядкування й
організації спільної праці існували на стадії первіснообщинного ладу. У цей час
керування здійснювалося спільно, усіма членами роду, племені або громади.
Тому початком історії менеджменту прийнято вважати зародження писемності
в стародавньому Шумері. Це привело до виникнення особливої верстви жерців,
зайнятих торговельними операціями. Виявлено документи шумерської
цивілізації, що існувала більше 5 тис. років тому. Вони свідчать, що стародавні
менеджери прекрасно розуміли важливість таких елементів адміністративного
управління, як інвентаризація, реєстрація фактів, організаційна звітність і
контроль. Це була перша управлінська революція, яка одержала
назву релігійно-комерційної. У Стародавньому Єгипті був накопичений
багатий досвід управління державним господарством. У цей період (3000 - 2800
рр. до н.е.) сформувався досить розвинений для того часу державний
управлінський апарат і його обслуговуючий прошарок (чиновники-писарі та
ін.).

Близько 4000 років тому був написаний трактат про методи й стиль
управління колективом "Повчання Птаххотепа", який радить: "Якщо ти
начальник, будь спокійний, коли слухаєш слова прохача; не відштовхуй його,
перш ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина,
уражена нещастям, хоче виговоритися навіть більше, ніж домогтися
сприятливого вирішення свого питання". Уміння слухати - важливий прийом
мистецтва управління.

Друга управлінська революція належить до 1760 р. до н. є. і

пов'язується з діяльністю царя Хаммурапі, який видав «Кодекс законів
управління державою» для регулювання суспільних відносин між різними
соціальними групами населення. Хаммурапі, надаючи велике значення
законодавчій діяльності, приступив до неї на самому початку свого правління.
Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли
цар «встановив право країні». Дана кодифікація, на жаль, не збереглася, а
відомі сьогодні закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання. Ці
закони були вибиті на великому чорному базальтовому стовпі. Нагорі, на
лицьовій стороні стовпа зображений цар, що стоїть перед богом Сонця
Шамашшем - покровителем суду. Під рельєфом написаний текст законів, що
заповнює обидві сторони стовпа. Всього пам'ятник налічує 282 статті. Своїм
законодавством Хаммурапі намагався закріпити суспільний лад держави,
панівною силою в якому повинні були стати дрібні і середні рабовласники.
Це перший відомий збірник законів, висвячував рабовласницький лад,
приватну власність. Закони містять пережитки родового ладу, що
проявляється в суворості покарання, збереженні принципу таліона (відплати),
застосуванні ордалія. У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр
правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного,
зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових
відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова
кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за
рабовласниками, а раб – особа безправна. Види покарань, передбачені
законами Хаммурапі, визначалися їх метою. Такою метою було відплата.
Тому при визначенні покарання законодавець досить часто керувався
принципом таліона. Основним видом покарань була смертна кара в самих
різних варіантах: спалення, утоплення, посаджені на кіл, відрубування руки,
відрізання пальців, язика і т. п.; штрафи, вигнання.

Третя революція відбулася за часів правління Навуходоносора

II (682 - 605 pp. до н. є.). Вона була спрямована на поєднання державних
методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва та
будівництва. Навуходоносор (Nebuchadnezzar II) - старший син і спадкоємець
Набополасара, засновника Халдейской (чи Нововавилонської) імперії.
Найвідоміший представник цієї династії. У історію увійшов, як полководець,
організатор столиці та як людина, котрий зіграв видатну роль єврейської
історії. Ім'я його знаємо з написів на глиняних табличках, з єврейських
джерел постачання та від античних авторів. Правильна форма імені
Навуходоносора - Набу-кудурри-усур, що означає: "бог Набу, охорони мої
кордони". Саме це ім'я відтиснуто на мільйонах цеглин, які нині на руїнах
Вавилонської вежі, описаної Геродотом. Археологи розкопали ще й
знамениту "дорогу процесій". Цей путівець вимощений величезними
квадратними кам'яними плитами, і нижньої боці кожної їх викарбувано напис:
«Я - Навуходоносор, цар Вавилона, син Набопаласара, царя Вавилона». Цар
Навуходоносор II стає автором системи виробничого контролю на
текстильних фабриках і в зерносховищах, першим застосовує кольорові
ярлики, за допомогою яких визначалась продукція, що поступала на фабрику
і склади кожного тижня.

Досягнення Навуходоносора II характеризує третю управлінську

революцію. Якщо перша була релігійно-комерційною, друга - світсько-
адміністративною, то третя - виробничо-будівельною.

Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки

управління. Зокрема, Сократ (470-399 р. до н.е.) , підкреслюючи важливість
поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб
поставити кожну людину на належне їй місце. Він та інші давньогрецькі
філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є
відсутність кваліфікованого керівництва. Аналізуючи обов'язки гарного
промисловця, торговця, воєначальника, Сократ показав, що, по суті, вони в
усіх однакові, і головний полягає в тому, щоб поставити потрібну людину на
потрібне місце й домогтися виконання своїх вказівок. Сократ увійшов в
історію як майстер мистецтва діалогу. Його незламна логіка й велике
ораторське мистецтво дозволяли дошукуватися істини шляхом розкриття
протиріч у міркуваннях опонента й переконувати його у своїй правоті.

Відомий давньогрецький мислитель Платон (427-347 р. до н. е.), один з

перших в історії людства, висловив наукові ідеї про поділ праці. У своїх
виступах він відзначав, що людина не може одночасно працювати й з
каменем, і з залізом, і з деревом, тому що скрізь встигати в неї немає
можливості. Платон у своїх "Політичних діалогах", "Республіці" і "Законах"
виклав теорію "ідеальної держави". Він розглядав управління як науку про
загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим
елементом системи життєзабезпечення суспільства. Аристотель, вивчаючи
існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію,
за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і
хрематистику – мистецтво багатства. Він же заклав основи вчення про
домашнє господарство і управління ним.

Четверта управлінська революція датується 17-18 ст. н. е. і пов'язана

із зародженням капіталізму. ЇЇ головним результатом стало виникнення
професійного управління. На даному етапі базова основа для розвитку
наукового менеджменту була закладена англійськими мислителями. Томас
Гоббс в 1651 р. і його співвітчизник Джеймс Стюарт в 1767 р. доводили, що
основний мотив людської поведінки полягає в прагненні до влади.
Англійський філософ Ієремія Бентам у книзі "Введення в принципи моралі й
законодавства" відстоював точку зору, згідно з якою мотивами людської
поведінки є користь і задоволення. Великий англійський економіст Адам
Сміт у своїй праці "Дослідження про природу й причини багатства народів"
(1776 р.) та роботах сформулював принцип "економічної людини", головною
метою якої є прагнення до збагачення й задоволення особистих потреб.
Подальші дослідження, правда, спростували цю тезу й показали, що більше
були праві Стюарт і Гоббс, тому що винятково до збагачення прагнуть лише
близько 12 % людей, у той час як до слави - майже 40 %. Англієць Ричард
Аркрайт, який офіційно вважається винахідником прядильної машини,
об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва й
увів ієрархічний принцип його організації. На основі поділу праці,
планування розміщення устаткування, координації роботи машин і персоналу,
твердої дисципліни йому вдалося домогтися безперервності технологічних
процесів. Це дозволяло істотно заощадити на витратах виробництва й
досягти чималих успіхів у боротьбі з конкурентами. По суті, Аркрайт заклав
основи того, що зараз називають організацією виробництва. Одночасно він
сформулював дисциплінарний "кодекс" фабричної системи у вигляді
сукупності штрафних санкцій, що зводяться до відрахувань із заробітної
плати за різні порушення, які фіксуються в спеціальній книзі. А погляди А.
Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави
лягли в основу теорії і практики менеджменту.

Наука управління як цілісна система із своїм категорійним апаратом,

принципами, методологією, рекомендаціями виникла лише у ХХ ст. ЇЇ появу
пов’язують із п’ятою управлінською революцією, що відома під назвою
«бюрократична». В її основу була покладена концепція «раціональної
бюрократії», яка відводила велику роль у забезпеченні ефективності
управління формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці,
чіткому визначенню посадових обов’язків і встановленню відповідальності
менеджерів за їх виконання.
 Якщо попередні якісні, революційні зміни у практиці управління
відбувалися через значні часові відрізки, то стрімкий розвиток наукової
думки у ХХ ст. прискорив всі соціально-економічні процеси разом з
процесами їх управління. Тому революційні стрибки не обмежуються
виділеними п’ятьма.

Наступною, шостою управлінською революцією можна вважати

всебічне впровадження у практику управління інформаційних технологій, що
неймовірно прискорило процеси отримання і обробки інформації і зробило
можливості росту організацій практично безмежними. Така революція має
назву “інформаційної”. Здатність управлінського апарату швидко
опрацьовувати великі масиви інформації зробила домінуючим у системі
загального менеджменту не організацію виробничих процесів, а
маркетинговий менеджмент, тобто переорієнтувала систему управління
організацією на виявлення і задоволення потреб споживачів.
 1.3. Розвиток теорії та практики менеджменту

Індустріальна революціяXVII-XIX ст. справила набагато більш істотний

вплив на теорію і практику управління, ніж всі попередні революції.Самена
цьому етапі і почав розвиватися менеджмент і з'явилася потреба в
талановитихуправлінцях, які могли б виробити свою стратегію управління
фірмою і розвитку бізнесу і привести фірму до успіху, або, в крайньому
випадку, врятувати її від банкрутства. Крім того, було усвідомлено, що без
ефективного управління неможливо нормальне функціонування
підприємства, яке передбачає в тому числі і отримання прибутку. Це й стало
основною передумовою формування уявлень про управління. Вважають, що
вперше ідея менеджменту як особливої ​ ​ спеціалізації,
особливої​ ​ професії була висловлена в 1866
р.американськимбізнесменомГ. Тауном, який виступив на зборах
американського товариства інженерів - механіківздоповіддю, де говорив про
необхідність підготовки фахівців-управлінців.

Тому для початкової стадії розвитку наукових знань про управління

(ранні теорії менеджменту) характерним був одновимірний підхід, за якого
наголос і робився на дослідженні одного з таких елементів управління:
управлінської діяльності, поведінці і взаємовідносинах людей в організації,
прийнятті управлінських рішень. Залежно від прийнятого напрямку
досліджень виділяють такі школи менеджменту:

1.школа наукового управління (Ф. Тейлор, Г. Форд, Френк і Ліліан

Гілбрейт, Г. Гант). Теорії грунтувалися на механістичному розумінні людини,
її місця в організації і сутності її діяльності та були спрямовані на вирішення
проблем підвищення продуктивності праці шляхом удосконалення операцій
ручної праці на основі її наукової організації;

2.школа адміністративного управління (А. Файоль, Г. Емерсон, Л. Урвік,

М. Вебер). Представники школи опрацьовували підходи до ефективного
управління організацією в цілому, концентрували увагу на вивченні сутності
та змісту управлінської (адміністративної) діяльності, намагалися виділити
загальні принципи та закономірності управління організаціями;

3.школа людських стосунків (Е. Мейо, М. П. Фоллетт, А. Маслоу, Д.

МакГрегор). В центрі уваги теоретиків цієї школи знаходиться людина, її
індивідуальна поведінка й міжособистісні стосунки. В основу концепції
людських стосунків покладено ідею про те, що застосування прийомів
управління міжособистісними стосунками, досягнення гармонії у
взаємовідносинах між менеджерами і працівниками приводить до зростання
продуктивності праці та ефективності організації;

4.школа організаційної поведінки (К. Арджирис, Р. Лайкерт, Ф. Герцберг).

 Дослідження теоретиків школи організаційної поведінки (біхевіоризм)
також зосереджені на людині. Але на відміну від представників руху за
людські стосунки, вони шукали відповіді на запитання щодо природи
соціальної взаємодії в колективі, влади та авторитету, комунікацій, лідерства,
організаційної культури, управління конфліктними ситуаціями, тобто різних
аспектів групової поведінки;

5. кількісна школа (Р. Аккоф, Г. Саймон, Л. В. Канторович). Представники

кількісної школи розглядали управління як певний логічний процес, котрий
можна відобразити за допомогою відповідних математичних моделей і на
закладі цього забезпечити прийняття оптимальних управлінських рішень.
Фактично дослідження теоретиків цієї школи спрямовані на розробку
кількісних методів обгрунтування управлінських рішень (дослідження
операцій)

Основоположником школи наукового управління є Фредерік Уінслоу

Тейлор (1856-1915) - американський інженер, який по правувважається
засновником сучасного менеджменту. Після закінчення технологічного
інституту в 1876 р. Тейлор працював у металургійній компанії і пройшов
шлях від бригадира до головного інженера заводу. У 1886 р. він вступив в
Американське товариство інженерів-механіків. Тейлор залишив після себе
солідну творчу спадщину, що включає крім соціальних робіт з металургії,
книги, які прославили його ім'я на весь світ: "Відрядна система" (1895),
"Цеховий менеджмент" (1903) і "Принципи наукового менеджменту" (1911).
Похований він у Філадельфії і на його могилі написано: "Батько наукового
менеджменту".

Ф. Тейлор стверджував, очевидно, що людинаодного типу має спочатку

скласти план роботи, а людина зовсім іншого типу повинна виконати
її.Такийпідхід різко контрастував зі старою системою, коли робітники самі
планували свою роботу і виконували плановане. На зміну розпливчастим і
досить суперечливим принципам управління Ф. Тейлор запропонував строгу
наукову систему знань про закони раціональної організації праці, складовими
елементами якої єматематичнийспосіб обчислення
собівартості,диференціальнасистема оплати праці, метод вивчення часу і
рухів (хронометраж), спосіб розчленування і раціоналізація трудових
прийомів, інструкційні картки та багато іншого, що пізніше увійшло до так
званий механізм наукового менеджменту. Своїми експериментами і
науковими працями Ф. Тейлор прагнув довести, що розроблені ним методи
наукової організації праці зроблять справжню революцію у сучасному
виробництві, замінивши застарілі авторитарні методи науковими підходами
до управління і сформулював основні принципи наукового менеджменту,
зокрема:
 - розподіл праці. Згідно даного принципу за менеджером має бути
закріплена функція планування, а за працівником — функція виконання.
Крім цього розподілу праці в широкому сенсі Ф. Тейлор рекомендував також
розподіляти конкретні виробничі завдання, щоб кожен член персоналу (як
робітник, так і менеджер) виконував лише одну функцію;

- функціональне керівництво. Ф. Тейлор запропонував перейти від

одноособового до функціонального керівництва, замінивши владу одного
майстра функціональною адміністрацією (декількома керівниками-фахівцями,
кожний з яких давав би робітнику вказівки в межах своєї компетенції);

- вимірювання праці. Ф. Тейлор наполягав на вивченні процесів

робочого часу, вбачаючи в цьому найбільш оптимальний шлях реалізації
виробничих завдань. Цей принцип припускає вимірювання робочого часу за
допомогою так званих "одиниць часу", що представляють дискретні
елементи трудових процесів;

- завдання-розпорядження. Згідно з цим принципом виробничі завдання

мають бути не тільки щохвилини розчленовані, але і супроводжуватися
докладним описом оптимальних методів їх виконання, цілі підприємства
чітко заплановані, і кожному робітнику видаються письмові інструкції щодо
його конкретних завдань. Шляхом реалізації цих заходів і робітник, і
менеджер отримують певні стандарти, які сприяють вимірюванню праці;

- програми стимулювання. Робітник повинен усвідомлювати, що будь-

який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від встановленого
випуску готової продукції, а у разі досягнення більшої продуктивності
робітникові виплачується премія;

- праця як індивідуальна діяльність. Вплив групи робить робітника менш

продуктивним;

- мотивація. Сутність цього принципу в тому, що особиста

зацікавленість є рушійною силою для більшості людей;

- роль індивідуальних здібностей. Проводиться відмінність між

здібностями робітників і менеджерів: робітники працюють за винагороду в
сьогоденні, а менеджери — заради винагороди в майбутньому. Кожен
менеджер, вважав Ф. Тейлор, повинен здійснювати ретельний відбір людей
«на основі встановлених ознак», навчання «до першокласних робітників»,
«зближення робітників і науки ... на підставі постійної і пильної допомоги
управління», розстановку на ті місця, де вони можуть принести найбільшу
користь, а також і «усунення всіх людей, що відмовляються або нездатних
засвоїти наукові методи».
 Важливим внеском цієї школи було систематичне використання
стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності
й обсягу виробництва, проведення аналізу змісту роботи і визначення її
основних операцій. Потім на основі отриманої інформації робочі операції
змінюються з метою усунення зайвих, непродуманих рухів і розробляються
стандартні прийоми їх виконання для підвищення ефективності роботи.
Передбачається, що кількість часу, виділювана на виконання певних завдань,
повинно бути реальним і враховувати можливість невеликого відпочинку і
перерв у роботі. Це давало керівництву можливість установити норми, які
були здійсненні, і платити додатково тим, хто перевиконував встановлені
норми.

Враховуючи те, що представниками школи наукового управління:

проводилися дослідження змісту роботи та її основних елементів, заміри
витрат часу на виконання прийомів праці (хронометраж); досліджувалися
робочі руху, виявлялися непродуктивні; розроблялися раціональні прийоми
праці; пропозиції щодо вдосконалення організації виробництва;
пропонувалася система стимулювання праці з метою зацікавленості
робітників у збільшенні продуктивності праці і обсягу виробництва;
обгрунтовувалася необхідність надання робочим відпочинку і неминучих
перерв у роботі; встановлювалися норми виробітку, за перевищення яких
пропонувалася додаткова оплата; визнавалася важливість відбору людей для
виконання відповідної роботи і необхідність навчання; управлінські функції
виділялися в окрему сферу професійної діяльності, концепція наукового
управління, висунута Тейлором, стала серйозним переломним етапом,
завдяки якому управління стало повсюдно визнаватися як самостійна галузь
наукових досліджень.

Головні положення класичної школи менеджменту були сформульовані

Анрі Файолем (1841 —1925), який по суті є засновником даної школи. Після
зaкінчeння ліцeю і гіpничoї шкoли він вcтyпив нa cлyжбy в кpyпнy гіpcькy і
мeтaлypгійнy кoмпaнію «Koмaмбoль», в якій пpoпpaцювaв з 1860 пo 1918 p.
На думку американських істориків менеджменту А. Файоль був
найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині
XX ст. Протягом тридцяти років він був головним управлінцем французького
гірничо-видобувного та металургійного концерну "Комамболь", який
прийняв на межі краху. Коли ж Файоль пішов у відставку, це було одне з
найбільших і найміцніших підприємств Франції. Узагальнюючи свої
багаторічні спостереження, А. Файоль створив "теорію адміністрації". У
своїй основній праці «Загальне і промислове управління» (1916 р.) він
розробив підхід до аналізу діяльності адміністрації і сформулював деякі,
суворо обов'язкові принципи управління. Він писав, що управління значимо в
адміністративній діяльності - координуванні справ, великих і малих
промислових, комерційних, політичних, релігійних та будь-яких інших
організацій. Аналізуючи адміністративну функцію, він виділив п'ять її
елементів:

1) передбачити, тобто враховувати прийдешнє і виробляти програму дії,

2) організовувати, тобто будувати подвійний - матеріальнийі соціальний -
організм підприємства;
3) розпоряджатися, тобто змушувати персонал належним чином працювати;
4) координувати, тобто зв'язувати, об'єднувати, гармонізувати всі дії і
зусилля;
5) контролювати, тобто піклуватися про те, щоб все відбувалося згідно з
встановленими правилами і розпорядженням.
B якocті нaйвaжливішиx фyнкцій yпpaвління А. Файоль виділяє
тexнічну, кoмepційну, фінaнcoву, cтpaxoву, oблікoву та aдмініcтpaтивну.

Texнічнa фyнкція oxoплює тexнічні oпepaції, тaкі як виpoбництвo,

oбpoбкa і т.п. Бeз циx oпepaцій нeмoжливe виpoбництвo. Oднaк пpи вcій
вaжливocті тexнічнoї фyнкції її мoжнa пpoтиcтaвляти іншим, бo вoнa нe мoжe
здійcнювaтиcя бeз cиpoвини, бeз збyтy гoтoвoї пpoдyкції, кaпітaлy, cтpaxoвиx
зaxoдів і зaгaльнoї пpoгpaми poбoти підпpиємcтвa.

Koмepційнa фyнкція включaє oпepaції з кyпівлі, пpoдaжy тa oбмінy.

Пpoцвітaння пpoмиcлoвoгo підпpиємcтвa чacтo зaлeжить від yміння кyпyвaти
і пpoдaвaти, якe тaк caмo вaжливo, як і вміння виpoбляти, бo якщo пpoдyкт нe
мaє збyтy, кpax підпpиємcтвa нeминyчий.

Фінaнcoвa фyнкція пepeдбaчaє зaлyчeння зacoбів і poзпopяджeння

ними. Жoднe підпpиємcтвo нe мoжe іcнyвaти бeз цієї фyнкції. Heoбxіднo
мaйcтepнe фінaнcoвe кepівництвo, щoб зaбeзпeчити підпpиємcтвy кoшти,
oтpимaти мaкcимaльнy вигoдy з нaявниx зacoбів і yникати необдуманих
пoзик під виcoкі відcoтки. Для зaбeзпeчeння ycпіxy cлід чіткo yявляти
фінaнcoвe cтaнoвищe підпpиємcтвa.

Cтpaxoвa фyнкція - цe, нacaмпepeд, cтpaxyвaння і oxopoнa мaйнa

підпpиємcтвa. Ha дyмкy A. Фaйoля, cтpaxoвою фyнкці

єю є будь який зaxід, який зaбeзпeчyє підпpиємcтвy бeзпeкy, a пepcoнaлy

- нeoбxідний йoмy дyшeвний cпoкій.

Oблікoвa фyнкція oxoплює бyxгaлтepcькі oпepaції, кaлькyляцію, oблік,

cтaтиcтикy тa ін. Ця фyнкція пoдібнa opгaнy зopy підпpиємcтвa, зaвдяки
якoмy з'являєтьcя мoжливіcть oцінити дocягнyті peзyльтaти і визнaчити
пepcпeктиви poзвиткy. Kepівництвo фіpми пoвиннo cпиpaтиcя нa пoвні, яcні і
тoчні відoмocті щoдo eкoнoмічнoгo cтaнy підпpиємcтвa.
 Aдмініcтpaтивнa фyнкція пepeдбaчaє виpoблeння зaгaльнoї пpoгpaми
(плaнy) poбoти підпpиємcтвa, фopмyвaння пepcoнaлy, кoopдинaцію зycиль тa
зaбeзпeчeння взaємoдії вcіx підpoзділів підпpиємcтвa.

Наступним важливим внеском А. Файоля в теорію менеджменту є

вироблення загальних принципів управління організацією. Однак, на думку
А. Файоля, ці принципи повинні бути гнучкими і здатними пристосовуватися
до будь-яких запитів, оскільки «в адміністративних засадах немає нічого
негнучкого та абсолютного;все в них є питанням міри. Майже ніколи не
використовується один і той самий принцип в схожих умовах: потрібно
враховувати різні та зміні обставини, відмінності та заміну людей та багато
інших змінних елементів». Таких принципів управління за Файолем є
чотирнадцять.

1. Поділ праці - досить просто зробити ряд нехитрих процедур по

передорученню працівникам окремих операцій, як продуктивність праці
різко зросте внаслідок того, що персонал отримає більше можливості
зосередити свою увагу.

2. Повноваження і відповідальність - там, де ви наділені

повноваженнями, на вас має покладатися також і відповідальність. Право
віддавати накази завжди має бути урівноважене відповідальністю за наслідки
цих наказів.

3. Дисципліна - необхідність дотримання правил, встановлених

всередині організації, причому в будь-якому разі не слід забувати про те, що
в основі кожного правила повинен лежати принцип справедливості. Для
підтримки дисципліни необхідна наявність на всіх рівнях керівників, здатних
застосовувати адекватні санкції до порушників порядку.

4. Справедливість у всьому - справедливість = доброта + правосуддя,

як сформулював це сам Файоль. Ви повинні вміти стати на місце підлеглого,
подивитися на ситуацію його очима, але в той же час зробити прийняти
правильне рішення.

5. Винагорода - справедливість повинна бути підтримана відповідними

матеріальними засобами, якими будуть винагороджуватися зусилля
співробітника.

6. Єдиноначальність - кожен член організації повинен мати над собою

тільки одного керівника і отримувати лише його розпорядження.

7. Єдність мети - єдність зусиль - працівник або група працівників

повинна одночасно працювати лише за одним планом, спрямованим на
досягнення однієї мети.
 8. Централізація по ситуації - процеси в організації повинні бути,
безумовно, централізовані, проте цей принцип - не догма, а тому ступінь
централізації залежить від коректного випадку.

9. Принцип ієрархії - ієрархія ніколи не повинна порушуватися, всі

управлінці з самого нижчого рівня і аж до топ-менеджменту повинні
утворювати єдину вертикаль - «скалярний ланцюг», за термінологією Файоля,
але яку, в міру можливості, необхідно скоротити, щоб уникнути шкоди.

10. Домінування загальних інтересів над особистими - інтереси

конкретної людини ніколи не повинні переважувати інтереси всієї організації.

11. Порядок - всьому своє місце і своє місце для всього.

12. Стабільність персоналу - плинність кадрів послаблює організацію,

отже, подібні явища неприпустимі для успішної організації.

13. Ініціатива - працівники не повинні бути машинами для виконання

задумів менеджера. В розумних межах тут повинна бути присутня і
ініціатива.

14. Корпоративний дух - згуртованість працівників - ще одна

неодмінна умова досягнення цілей організації.

А. Файоль також вважається одним із творців системи принципів обліку

людського фактора у виробництві та управлінні і одним з перших учених, що
звернули увагу на питання людських відносин у колективі взагалі і між
керівниками і підлеглими, зокрема. Це створило стимул для подальших
досліджень у сфері взаємовідносин формальної та неформальної підсистем
організації.

Школа «людських відносин» стала спробою менеджменту розглядати

кожну організацію як «соціальну систему». Засновником цієї школи став
американський соціолог та психолог Елтон Мейо (1880-1949). Він народився
26 грудня1880року в Аделаїді (Південна Австралія) і був другою дитиною в
сім'ї шанованих колоністів. Очікувалося, що він буде брати приклад зі свого
діда і вибере професію лікаря. Але він не проявив себе в університеті і був
посланий до Великобританії. Там продовжив вивчати медицину і
психопатологію. Через деякий час Е. Мейо повернувся до Австралії, щоб
працювати в Аделаїді. Вже тоді він публікував матеріали, присвячені
менеджменту, але на батьківщині його погляди на управління були
непопулярні. Тому Мейо відновив своє навчання в університеті і
спеціалізувався на вивченні етики та логіки. У 1911–1921 Мейо працює
викладачем логіки, психології та етики, а потім професором філософії та
психології в Квінслендському університеті (Брісбейн, Австралія). Незабаром
він поїхав у відрядження до Великобританії, але за усною угодою залишився
в США, де працював над низкою проектів. Коли його університет відмовився
відновити відрядження, він залишився в США без коштів. Тоді протягом
шести місяців він отримував фінансову підтримку від Джона Д. Рокфеллера.,
і в 1923 вступив до Школи фінансів і комерції при Пенсильванському
університеті. У 1926 Мейо отримав посаду ад'юнкт-професора і керівника
відділення виробничих досліджень Гарвардського університету. Найбільш
відомими роботами Е. Мейо є дослідження, проведені у фірмі "Хоторн" (так
звані "Хоторнські експерименти"), а праці стосовно ролі людських та
соціальних проблем у промисловому розвитку дозволили отримати перші
важливі уявлення про поведінку людей на робочих місцях. Новий напрям
теорії управління, започаткований Е. Мейо, полягав у наступному: чітко
розроблені операції і добра заробітна плата не завжди призводять до
підвищення продуктивності праці.

На основі проведених досліджень Е. Мейо виділив такі основні тези:

1) люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою

індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими людьми;

2) в результаті промислової революції та раціоналізації процесу праці сама

робота значною мірою втратила привабливість, тому люди шукають
задоволення в соціальних взаєминах;

3) люди більш чутливі до соціального впливу групи рівних їм людей, ніж до

спонукання засобів контролю, що використовуються керівниками;

4) робітник виконує розпорядження керівника, якщо останній зможе

задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання бути
зрозумілими.

Відбудова і розвиток системи господарювання поставили на порядок денний

проблему оптимізації управління економікою світу і окремих країн на основі
розуміння того, що методи управління, які використовувались для розробки і
реалізації воєнних дій та операцій є абсолютно придатні для вирішення
завдань невоєнного характеру. Професійні товариства і фахові журнали
сприяли виникненню першої хвилі розробок в цьому напрямку. Ці кроки
свідчили про об'єднання зусиль управлінців-практиків і науковців-теоретиків
повоєнного періоду в упорядкуванні бази для прийняття рішень. Основним
завданням кількісної школи в менеджменті є забезпечення керівників
інформаційною базою, необхідною для прийняття рішень. Представники
інженерних наук, статистики, математики зробили вагомий внесок у
розвиток кількісної школи. Суттєво впливає на впровадження рекомендацій
даної школи і процес комп'ютеризації. Найчастіше проблеми кількісної
школи пов'язуються з дослідженням операцій (проектуванням та
функціонуванням операційних систем), процесами розробки та прийняття
управлінських рішень, побудовою інформаційних систем.

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймои, Р.

Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс. Дослідження в межах кількісної
школи передбачає реалізацію певних дій (процедур), а саме;

1) виявлення операційної проблеми;

2) вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно;

3) надання змінним моделі кількісних значень з метою описати кожну змінну

та зв'язки між ними.

Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:

1. Головна увага зосереджується на прийнятті рішення: основний і кінцевий

результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу. Процес
прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності
керівників виробництва.

2. Критерієм вважається економічна ефективність. Вибір керуючого впливу

повинен здійснюватися на основі порівняння величин, які характеризують
стан підприємства і впливають на його процвітання в майбутньому (затрати,
доходи, норма прибутку тощо).

3. Використання формалізованих математичних моделей, які є, по суті,

можливими варіантами вирішення проблеми.

4. Модель — це форма зображення реальності. Звичайно, модель спрощує per

альність, або зображує її абстрактно. Моделі полегшують розуміння
складності реальності. Процедури перетворення даних повинні бути досить
зрозумілими і докладними, щоб будь-який аналітик міг отримати на основі
однакових даних одні і ті ж результати.

5. Залежність від комп'ютера. Необхідність використання комп'ютера

пояснюється складністю математичних моделей, великим обсягом даних, а
також значною кількістю обчислень, які виконуються по моделюванню.
 ВИСНОВКИ

Постановка проблеми. Проблеми, з якими стикається підприємство

неможливо вирішити без сучасного професійного менеджменту. Від його
ефективності залежить успіх підприємства. Якщо підприємство завойовує
міжнародні ринки, то зовнішньоекономічна діяльність стає важливим
фактором міжнародних економічних відносин. Вона сприяє посиленню
міжнародної конкурентоспроможності підприємств на світовій арені. Зараз
характерною рисою світової економіки є значне ускладнення умов ведення
зовнішньоекономічної діяльності. Це відбувається, в основному, на рівні
підприємств. За цих обставин однією з умов існування будь-якого
підприємства в нестабільному і конкурентному середовищі є комплексне
управління даним видом діяльності. Тому проблематика стосовно
менеджменту зовнішньоекономічною діяльністю підприємства не втрачає
своєї актуальності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливостям
розвитку зовнішньоекономічної сфери присвячено розробки таких
вітчизняних науковців як: Гребельника О.П., Кириченка О.А., Мазаракі А.А.
та ін. На сьогодні недостатньо досліджені теоретичні аспекти менеджменту
зовнішньоекономічної діяльності підприємства, не обґрунтовано шляхи
підвищення його ефективності. Тому деякі питання все ще залишаються
недостатньо вивченими та потребують подальших наукових досліджень.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Нерозв’язаність
багатьох проблем значною мірою пов’язана із специфікою і різноманітністю
видів діяльності підприємства, які безпосередньо пов’язані із його виходом
на зовнішні ринки. До міжнародного середовища необхідно адаптуватися
керівництву українських підприємств. Усе це зумовлює доцільність даного
дослідження та визначає актуальність обраної теми.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гребельник О. П. Основи зовнішньоекономічної діяльності : навч. посібник /

О. П. Гребельник, О. О. Романовський. – К. : Деміур, 2003. – 296 с.

2. Кириченко О.А. Менеджмент ЗЕД: Навч.посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп./

О.А. Кириченко – К.: Знання – Прес, 2002. – 384с.

3. Коломінський Н.Л. Психологія педагогічного менеджменту: Навч. посібник /

Н.Л.Коломінський. – К.: МАУП, 2013. – 176 с.

4. Кулініч І.О. Психологія управління : підручник / І.О.Кулініч. – К.: Знання,

2011. – 415 с.

5. Мазаракі А. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності : навч. посіб. /

А. А. Мазаракі. – К. : Київ. Нац. торг.-ун-т, 2012. – 824 с.

6. Мескон М. Х. Основы менеджмента / М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури;

пер. с англ. – М. : «Дело», 2012. – 702 с.

7. Палінчак В.М. До питання про визначення поняття «менеджмент»

Науковий  науковцями України і США [Електронний ресурс] / Палінчак В.М.
Серія «Педагогіка,вісник Ужгородського національного університету. Режим
доступу: http://irbisnbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/  С. 143 – 144.  Випуск 32.
соціальна робота».

8. Покровская В. В. Международные коммерческие операции и их

регламентация / В. В. Покровская; за ред. В. В. Покровская. – М.: ИНФРА, 1996.
– 336 с.

9. Швайка Л. А. Державне регулювання економiки : навч. посібник / Л. А.

Швайка. – К. : Знання, 2006. – 435 с.

10. Яковенко В.Б. Менеджмент і маркетинг : Навч.посібник / В.Б.Яковенко.– К.:

Вид-во Європ.у-ту. – 2010. – 144 с