Пiдприeмництво Та Органiзацiя Агробiзнесу

ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ОРГАНІЗАЦІЯ АГРОБІЗНЕСУ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА
ОРГАНІЗАЦІЯ АГРОБІЗНЕСУ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Київ - 2017
УДК 334.722:338.432(043.5)
ББК 65.293
З 45
Рецензенти:
Талавиря М.П., доктор економічних наук, професор;
Горьовий В.П., доктор економічних наук, професор;
Сидоренко О.В., доктор економічних наук, доцент.
Рекомендовано до друку вченою радою Національного університету

біоресурсів і природокористування України (протокол № 3 від
25 жовтня 2017 р.)
Ільчук М. М., Збарська А. В., Любар Р.П., Ільчук О.М.
Підприємництво та організація агробізнесу [навчальний

посібник]. – К.:Аграр Медіа Груп, 2017.– 434с.
У навчальному посібнику розглянуто концепції і принципи

підприємницької діяльності, визначено суб’єкти, типи і види
підприємництва. Підприємництво та організація агробізнесу
розглядається як категорії, що мають економічні, соціальні, психологічні,
правові і організаційні аспекти. Основну увагу зосереджено на розкритті
особливостей формування організаційного середовища суб’єктів
підприємницької діяльності. Визначено перспективні напрями
подальшого розвитку підприємництва та ефективність їх
функціонування.
Навчальний посібник буде корисним для магістрів та бакалаврів
різних спеціальностей, а також для спеціалістів аграрного сектору
економіки.
УДК: 65.321.8:631.15 (477)
ББК 65.293
ISBN
© Ільчук М.М., Збарська А.В.,

Любар Р.П., Ільчук О.М.
©НУБіП України, 2017
2
ПЕРЕДМОВА
Розвиток ринкової економіки в Україні супроводжується появою
нових викликів, зокрема вторгненням у наше життя явищ, широко
відомих в інших країнах, але незвичних для нашого суспільства. Бізнес
– одне з них. Ми починаємо справу, яку погано знаємо, звідси загроза
потрапити на сумно знайомий шлях спроб та помилок.
Як суспільно-економічне явище бізнес містить у собі широкий
спектр суспільних відносин, зокрема: історичні, економічні, правові,
психологічні та інші моменти. За своєю економічною природою бізнес
являє собою економічні відносини, що виникають між людьми з
приводу організації власної справи, виробництва, його функціонування
з метою отримання найбільшого зиску, прибутку.
В основу бізнесу покладено насамперед особистий інтерес, але в
умовах ринкової економіки він задовольняється лише при роботі на
суспільство.
Вихідним пунктом вивчення відносин бізнесу є приватна
власність. Основний елемент – підприємництво. Воно має і самостійне
значення, виступаючи підприємницьким бізнесом, який поряд із
споживчим, трудовим і державним утворює його цілісну систему.
Інтерес до бізнесу природний і виправданий. На наших очах
створюється нова економічна основа суспільства, з’являються люди, що
прагнуть зробити власну справу, бажають не пристосовуватися до нових
умов, а жити в них, виявляти ініціативу, виражати себе у вільній
трудовій діяльності.
Сьогодні широко використовують працю за контрактом,
самостійне укладання підприємством різноманітних угод, ділові зустрічі
з менеджерами, брокерами, трейдерами та зарубіжними партнерами.
Кожне підприємство може здійснювати депозитні вклади у банках,
брати участь у біржових операціях, запрошувати аудитора для надання
3
допомоги, користуватися послугами консалтингових і маркетингових

служб, бюро, агентств, фірм, розвивати комерційну рекламу тощо.
Для входження у світ бізнесу необхідна ґрунтовна теоретична і
практична підготовка економістів та менеджерів.
З метою забезпечення успішного розвитку підприємництва в
Україні створений Держкомітет з питань регуляторної політики і
підприємництва.
На думку авторів, нині одне з найголовніших завдань державної,
законодавчої і виконавчої влади – розвивати малий і середній бізнес,
створювати умови для підприємництва. Підприємництво, бізнес – це і
мистецтво, заповзятість, самовіддана праця, вміння передбачати
ситуації, вдача і насамперед – знання справи. За останні 10-15 років
технологія бізнесу і менеджменту дуже змінилася. Раніше ніхто не
керував бізнес-процесами – було тільки функціональне управління.
Сьогодні з’явилися і стають дедалі доступнішими менеджерські
інтегровані системи управління бізнесом, засновані на технологіях і
досягненнях сучасної комп’ютерної техніки. Останні дають змогу
підприємцям значно розширювати, укрупнювати бізнес. Бізнес
переходить межі однієї країни. Підприємець може знаходитися будь-де і
при цьому контролюватиме свій бізнес по всьому світу.
Отже, український бізнес стає справою професіоналів (і вимагає
професіоналів), змінюється на краще підприємницький клімат.
Запропонований читачеві навчальний посібник містить
систематизований виклад знань з основ організації підприємницької
діяльності і бізнесу, складається із ряду тем. Разом з тим складові
частини названого навчального посібника мають загальну зв’язуючу їх
ланку, оскільки всі вони відносяться до бізнесу і того економічного
середовища, в якому він діє. Засвоївши весь курс посібника, студент
отримає реальні знання і розуміння законів і принципів, за якими
4
розвивається бізнес, існуючих в ньому проблем з точки зору як

менеджера, так і працівника, власника підприємства або суспільства в
цілому. Він озброїть себе знаннями, необхідними для майбутньої
діяльності у сфері підприємництва.
В посібнику чільне місце відводиться підприємцю як особливому
типу особистості, мислення та поведінки, соціально-психологічному
аспекту підприємництва, що є досить важливим моментом при
формуванні підприємницького середовища.
Підприємництво створює також конкурентне середовище за
рахунок стимулювання господарської активності. Ефективне
господарювання в цих умовах вимагає вирішення проблеми організації
структури підприємницького капіталу, що досягається через
конкурентоспроможність і управління ризиками. Цим питанням у
даному виданні відведено окремі теми, тому що ризики і
конкурентоспроможність є визначальними у розвитку підприємництва.
Важливою особливістю посібника є те, що значна частина тем в
ньому приділяється таким малодослідженим питанням як планування в
бізнесі, організація власної справи, розвиток малого, венчурного бізнесу
та франчайзингу тощо.
Хоча даний посібник підготовлений для студентів, він може бути
використаним і тими, хто бажає самостійно одержати знання з проблем
організації підприємництва і бізнесу. Цьому сприяє повнота охоплення
матеріалу, обособленість тем, кожна з яких написана саме в даній галузі
бізнесу. Більш глибокому розумінню матеріалу, викладеному в
посібнику, сприяють значна кількість графіків, схем, таблиць та
практичних завдань.
Додані до кожної теми питання для самостійного поглибленого
вивчення варто використовувати не тільки за прямим призначенням;
вони можуть бути використаними для організації дискусій із
5
теоретичних і методичних питань, визначення тематики рефератів,

курсових, магістерських і бакалаврських робіт.
Сподіваємось, що даний посібник внесе свій вклад у становлення
нового економічного мислення майбутніх і нинішніх економістів,
менеджерів, керівників і спеціалістів підприємств, дасть змогу їм набути
знання для ефективного господарювання.
Звичайно, обсяг посібника не дає змогу розкрити усі грані
організації підприємництва і бізнесу, тому ряд питань носить
установчий, проблемний, дискусійний характер. Автори, в міру
надходження коректив, будуть усувати неточності та враховуватимуть
зауваження та пропозиції у подальшій роботі щодо удосконалення
курсу.
Авторський колектив сподівається одержати критичні
зауваження, які нададуть йому змогу продовжувати подальше
вдосконалення теорії і практики організації підприємництва і
агробізнесу, донести їх результати до широкого загалу читачів.
6
ЗМІСТ
ВСТУП…..………………..…..………………..…..………………..…… 6
РОЗДІЛ I
ПРИРОДА ПІДПРИЄМНИЦТВА ……………...…………..……….. 12
1.1. Передумови виникнення підприємництва …..……………….. 12
1.2. Суть та основне призначення підприємництва …………..…... 15
1.3. Історія розвитку поглядів на підприємництво ……………..... 18
1.4. Концепція аграрного бізнесу та еволюція поняття агробізнес
22
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ І…………………… 32
ТЕСТОВІ
ЗАВДАННЯ……………………………………………… 33
ЗАДАЧІ………………………………………….………………..…... 36
РОЗДІЛ II
ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ………….. 38
2.1. Види підприємництва та їх зміст……………….…………….. 38
2.2. Основні організаційно-правові форми ведення підприємницької
діяльності та їх об’єднання ………….………………………………. 42
2.3. Специфічні форми господарювання в аграрній сфері ……… 57
2.4. Механізм створення власної справи………………………….. 82
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ ІІ………………….. 101
ТЕСТОВІ
ЗАВДАННЯ……………………………………………… 103
ЗАДАЧІ………………………………………….………………..…... 123
РОЗДІЛ III
РОЗВИТОК АГРОБІЗНЕСУ В УКРАЇНІ……………….………….. 125
3.1. Особливості функціонування аграрного підприємництва…… 125
3.2. Основні напрями розвитку аграрного підприємництва……… 129
3.3. Теорія та практика планування підприємництва та
агробізнесу.…………………………………………………………... 134
3.4. Інвестиційне проектування розвитку агробізнесу……………. 171
3.5. Розвиток малого та середнього бізнесу на селі..…………… 176
3.6. Сталий розвиток підприємництва аграрної сфери та
сільських територій…………………………………………………. 181
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ ІІІ…………………. 191
ТЕСТОВІ 193
7
ЗАВДАННЯ………………………………………………
ЗАВДАННЯ………………………………………………………….. 197
ЗАДАЧІ………………………………………….………………..…... 203
РОЗДІЛ IV
ПІДПРИЄМНИЦЬКА ІНФРАСТРУКТУРА ТА ЇЇ
ОСОБЛИВОСТІ В АГРАРНІЙ
СФЕРІ………………………………………………….... 205
4.1. Інфраструктура підприємництва в Україні та її розвиток ..… 205
4.2. Формування та розвиток обслуговуючих кооперативів на
селі……………………………………………………………………. 213
4.3. Система функціонального обслуговування підприємництва
та агробізнесу……………………………………………………… 223
4.4. Система фінансово-кредитного обслуговування
підприємництва та агробізнесу ………….………………………... 234
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ ІV…………………. 255
ТЕСТОВІ
ЗАВДАННЯ……………………………………………… 257
ЗАДАЧІ………………………………………….………………..…... 262
РОЗДІЛ V
ВПЛИВ ЛІЗИНГУ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК
ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА АГРОБІЗНЕСУ………………………….
5.1. Суть та значення лізингу в розвитку матеріально-технічної бази
5.2. Класифікація та правове регулювання лізингових відносин
5.3. Лізингові угоди та їх юридичне оформлення
5.4. Види лізингових платежів
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ V…..
……………….
ТЕСТОВІ
ЗАВДАННЯ………………………………………………
ЗАДАЧІ………………………………………….………………..…...
РОЗДІЛ VІ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА
ТА АГРОБІЗНЕСУ…………………………………………………….. 264
6.1. Правова база функціонування підприємництва в Україні…… 264
8
6.2. Державні підтримка підприємництва та агробізнесу………. 268

6.3. Розвиток продовольчих ринків і формування попиту та
пропозиції на сільськогосподарську продукцію…………….. 290
6.4. Зарубіжний досвід підтримки сільськогосподарських
товаровиробників…………………………………………………… 301
6.5. Підтримка агробізнесу в ЄС…………………………………… 307
6.6. Підтримка агробізнесу в США………………………………… 320
6.7. Підтримка агробізнесу в Канаді…….………………………… 330
6.8. Підтримка агробізнесу в Австралії….………………………… 332
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ VІ………………….. 334
ТЕСТОВІ
ЗАВДАННЯ……………………………………………… 337
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК………………………………….. 349
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
9
ВСТУП
Необхідність вивчення основ організації підприємницької
діяльності студентами, які освоюють основні освітні програми вищої
економічної і управлінської освіти, вбачалися на рубежі 90-х років
минулого століття:
 в системі викладу сукупності фундаментальних принципів
організації ведення сучасного бізнесу і елементів, які складають його;
 в описуванні бізнесу як єдиної системи відносин, яка охоплює різні
рівні організації економіки і проявилася у всіх сферах життя суспільства;
 в дослідженні бізнесу у взаємозв’язку з основними подіями минулої
історії людства, сучасним станом і перспективами розвитку суспільства;
 у розгляді особливостей українського бізнесу як історично
закономірної форми прояву загальносвітової тенденції розвитку бізнесу,
протиріч і шляхів становлення цивілізованих ділових відносин в ході
подолання негативних наслідків економіки «радянського зразка».
Нині перераховані фактори мають настільки ж суттєве значення,
що й тридцять років назад. Українська економіка допоки не стала
послідовно відкритою, реально багатоукладною і системно орієнованою
на підтримку ділових ініціатив творчо мислячих, самостійних і активних
людей, якими є суб’єкти сучасного бізнесу. Пережитки попередніх
порядків сильні і в конкретній економічній діяльності, і в рішеннях
органів влади і управління, і в свідомості багатьох людей, і, порою, у
навчальних планах вищих навчальних закладах. Далеко не у всіх
університетах і інститутах країни вивченню організації ведення бізнесу
приділяється належна увага. Бізнес-проблематика розосереджена по
різних дисциплінах навчального плану, а інколи вона зовсім відсутня, і
навчання студентів економіці ділових відносин обмежується лише
викладанням курсу економічної теорії.
10
Таким чином, організація власної справи являє собою одночасно і

сукупність дій і взаємодій, які розпочинає будь-який суб’єкт для
реалізації своїх ділових інтересів, і сукупність ділових відносин, у які
даний суб’єкт вступає з клієнтами, контрагентами (партнерами),
конкурентами і громадськістю, відстоюючи свої інтереси. В цьому, згідно
до прагматичної концепції бізнесу, полягає подвійний характер бізнесу як
об’єктивного явища.
Розглядаючи організацію підприємництва як ділову діяльність,
необхідно, насамперед, розкрити її зміст і технологію. Зв’язок між
поняттями «зміст ділової діяльності» і «технологія ділової діяльності»
являє собою частковий випадок взаємозв’язку змісту і форми, який
властивий всім без винятку об’єктивним явищам і становить основу
організації бізнесу.
Поняття «зміст ділової діяльності» включає об’єкти бізнесу і їх
особливості, типи бізнесу (підприємницький, споживчий, трудовий
тощо), види бізнесу (інвестиційний, комерційний, виробничий тощо),
його якісні особливості (наприклад, організаційно-правові форми
підприємництва) і кількісні параметри (наприклад, малий, середній і
великий бізнес). Особливості ділової діяльності суб’єктів відповідного
типу і виду бізнесу по відношенню до об’єктів бізнесу, в тому числі всі
форми створення бізнесу, організації бізнесу, управління бізнесом,
розвиток бізнесу і ліквідація бізнесу становлять поняття «технологія
ділової діяльності». Конкретними формами технологій ділової діяльності
є технології укладання угод.
Вивчення процесу ділової взаємодії у суспільстві, ділових відносин,
перш за все, далеко виходить за межі економічного знання, так як
діловими є всі відносини людського суспільства. Економіка, зрозуміло,
складає базу даних людських відносин, але не всі ділові відносини можна
безпосередньо кваліфікувати як економічні.
11
Ні «Економічна теорія», ні, тим більше, «Менеджмент» ніколи не

досліджували ділову діяльність як особливу різновидність професійної
діяльності людей. Суб’єкти підприємництва є люди, які професійно
займаються підприємництвом, подібно тому, як програмісти, менеджери,
бухгалтери, інженери, зоотехніки і, скажімо, медичні працівники
професійно займаються – кожний по-своєму – своїм ділом.
Даний вид професійної діяльності має свої особливості, які
доцільно розглядати в якості специфічного предмета вивчення.
Підприємницьким бізнесом неможливо займатися від випадку до
випадку, між ділом, так сказати, за сумісництвом. Таке підприємництво
із самого початку є непрофесійним і, отже, рано чи пізно воно
обов’язково виявиться неефективним.
Ділові відносини розвиваються не тільки у підприємницькому
середовищі. В навчальному посібнику зустрічаються і інші суб’єкти
бізнесу, кожний із яких рівноправний по відношенню до іншого. Саме
тому ринкова економіка, яка забезпечує бізнес-комунікаціям найбільший
простір розвитку, доказує свою стійкість, незважаючи на внутрішні
протиріччя, зв’язані із взаємною конкуренцією суб’єктів бізнесу.
Приватне підприємництво, що охопило економіку України,
свідчить про те, що в основі даного процесу лежать об'єктивні чинники
розвитку ринкової економіки. Так, швидке зростання числа малих фірм і
збільшення їх питомої ваги в будь-якій державі трактується
американським економістом Пітером Друкером, як ренесанс
немонополістичної власності. Використовуючи дані про розвиток малого
бізнесу в США за два останні десятиліття, він зробив висновок про те, що
в цій країні відбувається рух від «управлінської» економіки до
«підприємницької», і це – небувалий стрибок в історії світової економіки.
Теоретичне обґрунтування розвитку різних форм господарювання
припускає два важливі методологічні критерії. Суть першого критерію
12
полягає у тому, що та або інша форма господарювання повинна

відповідати вимогам економічної практики. Господарська структура
може ефективно функціонувати і розвиватися тільки в тому випадку,
якщо вона заснована на певних традиціях системи економічних відносин,
що склалися в окремій країні. Наприклад, якщо узяти найпрогресивнішу
модель економіки, що склалася на Заході, але яка не має аналогів в
Україні, то реалізувати її на практиці виявиться справою вельми
проблематичною.
Важливість вивчення основ організації підприємницької діяльності
в умовах ринкової економіки полягає також у тому, що ринкові
відносини необхідно налагоджувати перш за все власними силами, з
урахуванням історичних та територіальних особливостей, вміння
ефективно використовувати власні природні та трудові ресурси.
Дане видання навчального посібника може бути використане в
складі навчально-методичного комплексу й стане доброю підмогою для
студентів, які вивчають дисципліни «Основи економіки фірми»,
«Економіка підприємства», «Основи підприємництва та бізнесу» тощо.
РОЗДІЛ І.
ПРИРОДА ПІДПРИЄМНИЦТВА
1.1. Передумови виникнення підприємництва

13
Діяльність суспільства, яка характеризує його розвиток, – це

специфічний спосіб ставлення людини до дійсності. Економічна
діяльність матеріальна, але її доповнює духовність, робота інтелекту і
почуття. «Безлюдної» економіки не буває.
Будь-яке економічне ставлення персоніфіковане, тобто здійснене в
людях, зайнятих у будь-якій економічній діяльності, і втілено в
матеріальних і духовних результатах, підсумках людської праці. Це
пояснюється тим, що в економіці є три компоненти – люди, речі та
відносини людей з приводу речей.
Люди – рушійна сила економічного розвитку і тільки з погляду
їхньої діяльності можна зрозуміти, що таке бізнес. У процесі діяльності
люди змінюють світ, перетворюючи явища природи і суспільства в
об'єкти своєї діяльності, свого діла чи бізнесу, а себе – в діяльних
суб'єктів – бізнесменів.
Діяльність спонукається потребою. Для задоволення потреб
необхідні ресурси – виробничі, природні, людські. А вони обмежені.
Дефіцитність ресурсів зумовлює обмеженість випуску кінцевого
продукту.
Діяльність – вища форма розвитку, яка притаманна людині. Вся
історія людського суспільства так чи інакше пов'язана з діяльністю
людини, її справою чи бізнесом. Межі впливу бізнесу на процес
економічного розвитку визначають об'єктивні умови. Ці умови залежать
від економічної системи, у якій функціонує бізнес. Тому вічні проблеми,
що, як, скільки виробляти та як розподіляти, передаються від покоління
до покоління, від однієї економічної формації до іншої.
Практика індустріальне розвинених країн, де бізнес є основою
розвитку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку виробництва,
виробила формулу виживання, яка позначена особливою простотою.
Виявляється, що в ринковому механізмі ніхто з індивідів чи організацій
14
свідомо не займається вирішенням цих проблем. Просто кожен робить

свій бізнес, взаємодіючи на ринку то як виробник, то як споживач. Тут
визначаються ціни і обсяг виробництва
Через узгодження між покупцями і продавцями розв'язуються
одночасно всі проблеми:
Перша з них – «що виробляти?» – визначається через гроші, що
платить споживач за товар, який він вибрав.
Друга – «як виробляти?» – конкуренцією між виробниками.
Третя – «скільки виробляти і як розподіляти?» – обумовлюється
співвідношенням попиту і пропозиції.
Такий процес відбувається постійно у кожному способі
виробництва, у різних економічних системах, де сповідують ринкові
відносини, а бізнес виступає як метод господарювання, тип мислення,
спосіб життя.
З розвитком суспільства розвивається і бізнес, який «всмоктує» в
себе економічні відносини суспільства і проявляє їх в господарській
практиці.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається за його
основними функціями: творчою, ресурсною, організаційною.
Творча функція передбачає сприяння у створенні та реалізації
нових ідей, здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів,
пов'язаних з господарським ризиком.
Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на
максимально ефективне застосування з позиції досягнень науки, техніки,
управління та організації виробництва матеріальних, трудових,
фінансових та інформаційних ресурсів.
Організаційна функція спрямована на об'єднання ресурсів
виробництва в оптимальних пропорціях контролю за їх використанням.
15
Підприємництво як суспільне явище постійно розвивається в

певному соціально-економічному та історичному середовищі, тому для
його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови.
Для виникнення підприємництва в країні необхідні:
 економічні передумови: у суспільстві мають функціонувати багато-
суб'єктні власники, що сприятиме свободі підприємницької діяльності,
можливості на свій страх і ризик приймати рішення щодо використання
майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів.
 політичні передумови: наявність в країні сприятливого політичного
клімату для підприємництва.
Така політика повинна надати всім господарюючим суб'єктам
гарантії збереження їх власності, виключення можливостей
націоналізації, експропріації.
Владні структури повинні захищати всі види власності, в тому
числі інтелектуальну (винаходи, новаторство, нові методи організації), а
також дбати про сприятливий підприємницький клімат завдяки
відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.
 психологічні передумови: позитивна суспільна думка щодо
підприємницької діяльності.
Оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які
формували негативне ставлення до підприємництва, в Україні дана
передумова є значущою.
1.2. Суть та основне призначення підприємництва
Підприємництво, як вид господарської діяльності, – це самостійна,

ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що
здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою
досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
16
Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних

формах, на вибір підприємця, а порядок створення, державної реєстрації,
діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва
визначається Господарським Кодексом України.
Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати
будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються
законодавчими актами. Так, законом встановлюється переліки видів
господарської діяльності, що забороняються, або підлягають
ліцензуванню. Здійснення підприємницької діяльності забороняється
органам державної влади та органам місцевого самоврядування.
До загальних принципів ведення підприємницької діяльності в
Україні відносять:
 забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист
державою усіх суб'єктів господарювання;
 свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
 вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
 обмеження державного регулювання економічних процесів у
зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості
економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві,
екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та
безпеки суспільства і держави;
 захист національного товаровиробника;
 заборона незаконного втручання органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські
відносини.
Підприємництво здійснюється на основі:
 вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
17
 самостійного формування підприємцем програми діяльності,

вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється,
залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів,
використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію
та послуги;
 вільного найму підприємцем працівників;
 комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
 вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця
після сплати податків, зборів та інших платежів;
 самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної
діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної
виручки на свій розсуд.
З метою створення сприятливих організаційних та економічних
умов для розвитку підприємництва держава:
 надає підприємцям земельні ділянки, передають державне майно,
необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
 сприяє підприємцям в організації матеріально-технічного
забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності,
підготовці кадрів;
 здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами
виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею
їх підприємцям у визначеному законом порядку;
 стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність,
освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
 надає підприємцям інші види допомоги.
Держава гарантує усім підприємцям рівні права та рівні можливості
для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових,
трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, а також
недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.
18
У разі виникнення збитків, що були завдані підприємцю внаслідок

порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної
влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, мають
бути відшкодовані.
Підприємницька діяльність може бути припинена:
 з власної ініціативи підприємця;
 у разі закінчення строку дії ліцензії;
 у разі припинення існування підприємця;
 на підставі рішення суду.
Підприємництво відносять до економічної категорії, ґрунтуючись
на наступних засадах:
1. Явище, що відображає виробничі відносини.
2. Складне системне явище, елементи якого розглядають у взаємодії
та взаємозалежності.
3. Складова матеріальних відносин, а отже об’єктивне і матеріальне
явище.
4. Суб’єктне, або персоніфіковане явище – пов’язане з конкретною
людиною-підприємцем.
5. Історичне явище, що зазнало змін продовж свого розвитку.
Отже, підприємництво як економічна категорія є різновидом
людської діяльності метою якої є отримання прибутку, передбачає
новаторство та ґрунтується на принципах та вимогах ринкової економіки.
Філософією підприємництва є вільний індивідуалізм, основна риса якого
– досягнення успіху за рахунок власних зусиль, але не всупереч інтересам
суспільства.
1.3. Історія розвитку поглядів на підприємництво
19
Виникнення підприємництва йде далеко своїм корінням ще в епоху

натурального обміну і до сьогоднішнього дня набуло різні форми.
Першим етапом розвитку підприємництва був, безумовно, етап,
коли діяв принцип товар-гроші-товар. Саме на цьому етапі люди
придумали натуральний обмін. До цього прийшли внаслідок того що
ручна праця, примітивні технології і тодішній общинний уклад життя
буквально змусили народ до виникнення необхідності обмінювати один
товар на інший. Навіть в ті далекі часи знаходилися найбільш
підприємливі люди, які вміли створити штучний дефіцит на певний
товар, піднімали ціни і тим самим робили його ліквідним. Саме на цьому
етапі розвитку та зародилася диференціація, яка розділила людей на
бідних і багатих.
Підприємництво, як і людина, розвивалися разом, більше двох
мільйонів років. Природно, що сучасний підприємець сильно
відрізняється від представника підприємництва періоду становлення
держави і перш за все інституту приватної власності. З появою і
зародженням капіталізму поступово змінювався і образ ділової та
підприємливої людини і з часом він переріс в те, що ми сьогодні
називаємо «бізнесменом».
В античні часи, з точки зору римських юристів, «підприємництвом»
вважалося заняття, справа, діяльність, особливо комерційна, а
підприємцем - орендар, людина, що займається громадським
будівництвом. Ставлення до феномену підприємництва можна зустріти
ще в працях давньогрецьких філософів і вчених. Зокрема, Аристотель
(384-322р. до н.е.) вважав неприйнятними мотиви діяльності підприємців,
які полягають в прагненні їх до наживи. Він вважав, що в цьому криється
причина руйнування природного суспільного ладу. Подальша еволюція
поглядів на підприємництво вельми різноманітна і суперечлива.
20
У середньовіччі поняття «підприємець» мало декілька значень.

Перш за все до них відносили осіб, що займалися зовнішньою торгівлею.
Яскравим прикладом підприємництва тих часів є Марко Поло, який стояв
біля витоків розвитку торгівлі між Європою і Китаєм. Починаючи
торговий шлях, торговець (підприємець) підписував контракт з купцем
(банком) на продаж товарів. Підприємцями вважалися також
організатори парадів, балаганів і вистав, а також керівники великих
виробничих або будівельних проектів. На думку Берта Хозеліца,
«типовим підприємцем у середньовіччі були представники духовенства,
які здійснювали великий обсяг архітектурних робіт, зводили замки,
займалися будівництвом фортифікаційних споруд, громадських будівель,
монастирів та кафедральних соборів».
Із зародженням капіталізму дії підприємців беруть професійний і
цивілізований характер. Нерідко підприємець, будучи власником засобів
виробництва, і сам працював на своїй фабриці або заводі.
З середини XVI ст. з'являється акціонерний капітал,
організовуються акціонерні товариства, а у кінці XVII ст. виникають
перші акціонерні банки.
У XVII столітті, підприємцем стали називати людину, яка уклала з
державою контракт на виконання робіт або на поставку певної продукції.
Англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679) стверджував, що державі
варто заохочувати різного роду промисли, судноплавство, землеробство,
рибальство, і всі галузі промисловості, адже через працю це несе в собі
соціальне благо. Систематизований підхід до оцінки підприємництва
сформувався тільки в кінці XVII - початку XVIII ст.
У кінця XVIII - початку XIX ст. акціонерна форма організації
банківської справи одержує широкий розвиток у багатьох країнах. У цей
період власність великих сімейних фірм розпадається на сотні, тисячі
паїв. Все більше розширюється прірва між малим і великим бізнесом. У
21
таких умовах дрібним підприємствам дедалі складніше виживати, зате

широкий розвиток отримують середні і великі.
У цей період з'являється нова професія - менеджер-керівник і
організатор великого виробництва. Підприємницькі функції, раніше
зосереджені в одній особі, розчленовуються за спеціалізованими
напрямами. З'являються фінансисти, економісти, юристи, технологи. Над
усіма ними стоїть менеджер, що звільнився від багатьох функцій і
зосередився на керівництві та організації виробництва.
Економічний аспект підприємництва представлений різними
економічними течіями і школами: терміну «підприємництво» давалися
значення «entrepreneur» (від французького слова «підприємець»),
«entrepreneurship» (підприємництво), «business-leader» (бізнес-лідер),
«innovator» (інноватор), «promoter» (ділок), «self-employed»
(самозайнятий), «unternehmer» (з нім. - підприємець). Так, хто ж такий
підприємець? Власник бізнесу, успішний менеджер, звичайний
спекулянт або «ідейний борець за грошові знаки».
Саме поняття «підприємництво» в сучасному його розумінні
уперше ввів у науковий обіг англійський вчений Річард Кантільон.
Цікаво простежити еволюцію терміна «підприємець» і
«підприємництво»:
 1725 р. Річард Кантильон: підприємець - це людина, що діє в
умовах ризику. Джерелом багатства він вважав землю і працю, які й
визначають дійсну вартість економічних благ.
 1797 р Бодо: підприємець – це особа, яка несе відповідальність за
справу; той, хто планує, контролює, організовує і володіє підприємством.
 1776 р. А. Сміт: підприємець – це власник капіталу, який заради
реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку йде на ризик.
 1803 р. Ж.Б. Сей: підприємництво - об’єднання, або комбінування
трьох класичних факторів виробництва: землі, капіталу, праці. Дохід
22
підприємця є винагородою за його працю, здатність організувати

виробництво і збут продукції, забезпечити «дух порядку».
 1876 р Френсіс Уокер: слід розрізняти тих, хто надає капітал і
отримує за це відсотки, і тих, хто отримує прибуток завдяки своїм
організаторським здібностям.
 1934 р Йозеф Шумпетер: підприємець - це новатор, який розробляє
нові технології.
 1961 р Девід Маклелланд: підприємець - це енергійна людина, що
діє в умовах помірного ризику.
 1964 р Пітер Друкер: підприємець - це людина, що використовує
будь-яку можливість з максимальною вигодою.
 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець - це людина, що виявляє
ініціативу, організуючий соціально-економічні механізми. Діючи в
умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;
 1980 р. Фрідріх фон Хайен: підприємництво - це пошук і вивчення
нових економічних можливостей, характеристика поведінки, а не вид
діяльності.
 1985 р Роберт Хизрич: підприємництво - процес створення чогось
нового, що має вартість, а підприємець - це людина, яка витрачає на це
весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і
соціальний ризик, отримуючи в нагороду гроші і задоволення від
досягнутого успіху.
У сучасному трактуванні під підприємництвом розуміють –
самостійну діяльність суб'єктів господарювання (підприємців), які задля
досягнення своєї мети та отримання прибутку готова йти на ризик.
1.4. Концепція аграрного бізнесу

та еволюція поняття агробізнес
23
Виникнення ж концепції «аграрного бізнесу» припадає на кінець

50-х років минулого століття. Вперше в економічну теорію це
категорійне поняття ввів у 1955 році професор Гарвардського
університету Дж. Девіс. На його думку агробізнес являє собою
сукупність операцій з виробництва та розподілу продукції, що необхідна
для постачання фермерських господарств, а також сукупність галузей,
які займаються транспортуванням, зберіганням, переробкою і
розповсюдженням сільськогосподарської продукції.
За іншим його ж формулюванням: «Агробізнес – це усі
підприємства, що пов’язані з постачанням ресурсів для
сільськогосподарського виробництва, виробництвом продукції,
переробкою, зберіганням і розповсюдженням вироблених продуктів».
Дане визначення слугувало фундаментом. Відправною точкою для всіх
подальших досліджень.
Виникнення даного поняття у другій половині 20 сторіччя не
випадкове, адже саме з цей період в економіці різних країн, насамперед
США, активно розвивалися інтеграційні процеси, що стосувались усіх
сфер бізнесу.
Невдовзі у 1968 році Р. Гольдберг зробив спробу розглянути
агробізнесу більш вузькому значенні на мікрорівні. На його думку,
агробізнес – вертикальна інтеграція, що характеризує контроль фірми-
інтегратора над двома чи декількома послідовними стадіями
виробництва та збуту продукції.
Трейсі М. використовує ж поняття «агробізнес» у широкому
значенні як сукупність галузей, які знаходяться «вище за течією»
(висхідні) відносно сільського господарства – ті, що постачають йому
ресурси, так і ті, що знаходяться «нижче за течією» (нисхідні) – збут,
переробка і розповсюдження. На його думку, агробізнес забезпечує
24
виробництво та швидке просування продукції від товаровиробника до

покупця і далі вниз по ланцюгу з мінімальними втратами.
У 1963 р. Дж. Сакс у книзі з питань аграрного бізнесу дав таке
визначення цього терміна: «Нині існують такі тісні взаємовідносини між
сільським господарством, промисловістю щодо його постачання і тими
галузями, які переробляють та реалізують сільськогосподарські
продукти, що слово «агробізнес» увійшло в нашу мову, щоб підкреслити
ці відносини».
Польський економіст А. Вось зазначає, що «агробізнес є
результатом тривалого розвитку економіки». Історичний процес
розвитку і становлення агробізнесу автор, зокрема, пов’язує з:
 поглибленням суспільного поділу праці, виділенням з сільського
господарства ремісництва, переробної промисловості, торгівлі, зокрема,
міжнародної гуртової;
 лібералізацією економічних відносин у національних економіках
та зовнішній торгівлі;
 посиленням стабілізуючого впливу фінансових інституцій.
Подальші дослідження вчених дозволили значно глибше дослідити
сутність агробізнесу.
Британська енциклопедія визначає агробізнес як частину сучасної
економіки, яка охоплює виробництво, переробку й дистрибуцію
продуктів харчування та іншої продукції сільськогосподарського
походження.
А. Хоскінг розглядає агробізнес не як сукупність галузей чи
підприємств, а як діяльність, що здійснюють приватні особи,
підприємства чи організації, з виробництва природних благ, виробництва
чи придбання і продажу товарів, чи надання послуг в обмін на інші
товари, послуги чи гроші задля взаємної користі зацікавлених осіб чи
організацій у сільському господарстві. Він виділяє макросередовище
25
агробізнесу, яке представляє сфери діяльності бізнесу – економічні,

правові, політичні, соціально-культурні, технологічні, фізичні чи
географічні умови діяльності та мікросередовище агробізнесу, яке тісно
пов'язане з інституційною системою.
Академік Е.С. Сторєв визначає агробізнес як широке, комплексне
поняття, яке не можна розглядати лише як вміння посіяти, зібрати чи
навіть вигідно продати вироблену продукцію. Воно включає в себе ще й
вміння бачити перспективу, знати стан ринків та оперативно реагувати
на їх коливання, уміння організовувати виробництво на основі передових
технологій, налагоджувати вигідні зв’язки з переробниками та
торгівцями.
Таким чином, у процесі вивчення даної проблеми відбулося суттєве
переосмислення поняття агробізнесу. Ринкові трансформації економіки
дозволили розкрити сутність цієї категорії з іншої позиції, змінивши
уявлення про неї.
В економічній літературі країн ЄС разом з поняттям «агробізнес»,
як синонім вживається поняття «харчовий (продовольчий) сектор» та
«продовольча система». Під цими поняттями мається на увазі сукупність
взаємопов’язаних галузей з виробництва і забезпечення населення
продуктами харчування, починаючи від сільського господарства і
закінчуючи доведенням готових продуктів до споживача. Отже,
агробізнес – це сектор ринкової економіки, який пов'язаний з процесами
сільськогосподарського виробництва, зберігання, розподілу і переробки
його продуктів.
Аналогічні визначення поняття «агробізнесу» можна знайти і у
вітчизняних авторів. Так, В.Ф.Семенов, І.Ю.Сіваченко, В.П. Федоряк та
ін. вважають, що агробізнес – це форма підприємницької діяльності у
сфері виробництва засобів виробництва для аграрного сектора, у
сільськогосподарському виробництві, у сфері переробки і реалізації
26
продукції, агросервісного обслуговування виробників. Крім того, автори

стверджують, що до аграрного бізнесу залучається все населення, коли
розраховує витрати на продукти харчування.
Інші вітчизняні автори (Г.О. Андрусенко, В.П. Мартьянов, В.Д.
Савченко, М.А. Садиков) стверджують, що агробізнес – це економічні
відносини між людьми з приводу організації власної справи, пов’язаної з
використанням землі з метою отримання прибутку.
На думку Р. Слав’юка, аграрний бізнес – це справа, організована й
оформлена юридично одним чи декількома ефективними власниками у
сфері виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки,
реалізації, а також у сфері агросервісного обслуговування процесу
сільськогосподарського виробництва з метою отримання прибутку.
Ефективним власником автор вважає тих підприємців, які
безпосередньо, а не опосередковано беруть участь в організації бізнесу і
ставлять особисті доходи в залежність від фінансових результатів
діяльності створеної ними підприємницької структури.
Мостовий Г.І. визначає агробізнес як форму господарювання в
аграрному секторі або як комплекс видів підприємницької діяльності,
пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, її
зберіганням, транспортуванням, переробкою і доведенням до споживача,
а також з виробництвом засобів виробництва для сільського
господарства.
Cіваченко І.Ю. виділяє також різні рівні функціонування
агробізнесу:
перший рівень – агробізнес у фермерських господарствах,
кооперативах, агропромислових об’єднаннях;
другий рівень – агробізнес у масштабі національної економіки
країни;
27
третій рівень – агробізнес у міжнародному масштабі. На практиці,

як стверджує автор, усі три рівні агробізнесу взаємопов’язані.
У структурному відношенні агробізнес в основному рівнозначний
агропромисловому комплексу. Новизна економічних відносин в
агробізнесі полягає у зміщенні акцентів з виробництва і виробничих
відносин з сільського господарства та його економіки на цілий
«продуктовий ланцюг» та маркетинг. Агробізнес – це напрямок
економічної діяльності, який включає в себе сукупність факторів, що
визначають і координують економіку АПК, таких як: виробництво
сільськогосподарської продукції, постачання необхідних ресурсів,
переробка, транспортування, маркетинг, менеджмент, наукові
дослідження, фінансово-кредитні відносини.
Агробізнес як галузь знань і наукових досліджень забезпечує
оцінку потенціалу, методику впровадження і реалізації підприємницьких
ініціатив.
Агробізнес також розглядають в трьох основних аспектах:
 організаційному
 галузевому
 функціональному.
В організаційному аспекті терміни «агробізнес» і «агропромисловий
комплекс» дуже схожі, практично еквівалентні, з тією різницею, що
агробізнес вживається для позначення агропромислового комплексу
країн з розвинутою ринковою економікою.
У галузевому аспекті термін «агробізнес» застосовують для
означення галузевих продовольчих підкомплексів, що функціонують у
ринковому середовищі. У цьому сенсі проблеми виробництва, переробки
і маркетингу певного виду сільськогосподарської продукції
розглядаються в єдиному комплексі. Тобто галузевий аспект агробізнесу
28
підкреслює необхідність вертикальних інтеграційних процесів у

конкретній галузі.
Функціональний аспект агробізнесу розглядають у контексті
розвитку підприємництва в аграрній сфері. Він характеризується
співпрацею, врахуванням економічних інтересів усіх учасників
продуктового ланцюга.
Таким чином, усі сучасні визначення агробізнесу підкреслюють,
що:
 структурно агробізнес – це сукупність суб’єктів підприємницької
діяльності, які діють в аграрному секторі економіки країни. Сюди
входить підприємницька діяльність у виробництві засобів виробництва
для сільського господарства; власне сільськогосподарське виробництво;
зберігання, транспортування і переробка сільськогосподарської продукції
та торгівля як сировиною, так і переробленою продукцією. До
агробізнесу також входять усі види діяльності з обслуговування
сільського господарства (агросервіс, ринкова інфраструктура);
 функціонально агробізнес – це новий тип економічних відносин між
суб’єктами аграрного ринку, що характеризуються взаємовигідною
співпрацею з врахуванням економічних інтересів усіх його учасників.
Всі елементи (сфери діяльності) агробізнесу рівнозначні,
взаємопов’язані і підпорядковані одній загальній меті – одержання
прибутку.
Участь в ринку, задоволення потреб покупців, одержання власної
вигоди – ось, що складає основу агробізнесу.
Найбільш часто змістовно сутність агробізнесу розкривають його
основні ознаки:
 обмін діяльністю між суб’єктами господарювання;
 прагнення кожного учасника обміну діяльністю реалізувати свій
власний інтерес;
29
 прояв творчої ініціативи і реалізація угоди;

 здатність і готовність іти на ризик задля здійснення угоди на
вигідних умовах;
 здатність, готовність і вміння здійснювати інтенсивне ділове
співробітництво для досягнення найбільшої вигоди;
 здатність диференціювати вірогідні і дійсні результати в процесі
обміну, і виходячи з цього, визначати пріоритетні напрями економічної
Суб’єктами агробізнесу виступають:
 підприємці, тобто особи, що здійснюють ініціативну діяльність на
свій ризик і під свою відповідальність
 колективи підприємців і підприємницькі асоціації
 індивідуальні і колективні споживачі продукції та послуг, які
пропонують підприємці
 робітники, що здійснюють трудову діяльність за наймом на
контрактній чи іншій основі, а також профспілкові об’єднання.
Поняття «агробізнес», по суті, охоплює всі функції, які включає
термін «агропромисловий комплекс», проте характеризується зовсім
іншим типом економічних взаємовідносин.
Агробізнес є формою підприємництва в аграрному секторі
економіки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі та
обслуговуючі сфери діяльності агропромислового комплексу. Загалом,
можна стверджувати, що агробізнес має вигляд трисферного модуля:
І сфера – фондоутворювальні виробництва (висхідний сектор),
ІІ сфера – сільське господарство,
ІІІ сфера – переробка сільськогосподарської сировини, зберігання,
транспортування і збут готової продукції (низхідний сектор).
Агробізнес як вид підприємницької діяльності полягає в поєднанні
таких її різновидів:
30
 виробництво засобів виробництва та надання виробничих послуг

для сільського господарства і переробної галузі;
 виробництво сільськогосподарської сировини;
 переробка сільськогосподарської продукції;
 маркетинг та сервісне обслуговування зазначених видів діяльності.
У стані зародження перебувають такі напрями, як: виробництво
екологічно чистих продуктів, наукове та інформаційне забезпечення,
агротуризм і рекреація.
Специфіка економічних відносин в аграрному секторі досить
сильна. Тож особливо важливого значення набуває необхідність
розуміння основних принципів розвитку підприємництва у аграрній
сфері, до яких належать:
1. Розвиток агробізнесу на основі всіх форм власності (приватної,
колективної та державної).
2. Участь різних форм господарювання на аграрному ринку для
забезпечення стійкої економіки в екстремальних умовах.
3. Поєднання різних розмірів підприємництва незалежно від
організаційно-правових форм. В Україні наявність аграрних підприємств
різних розмірів зумовлено:
 спеціалізацію (трудомістські виробництва зосереджені у
дрібних аграрних формуваннях, тоді як виробництво продукції
рослинництва – у великих агрохолдингах);
 розміщенням трудових ресурсів (нерівномірне територіальне
розселення людей, що склалось історично);
 різною характеристикою агропотенціалу земель (залежно від
регіону кількість та якість придатних для сільського
господарства земельних угідь різна).
31
4. Розвитку дрібного аграрного підприємництва на основі

залучення особистих селянських господарств у організований аграрний
ринок шляхом їх трансформації у сімейні ферми.
5. Сприяння поглибленню спеціалізації й розширенню кооперації.
Поглиблення спеціалізації з метою збереження виробничо-технічних
зв’язків потребує розвитку і розширення кооперації.
6. Збереження і більш ефективне використання наявної
матеріально-технічної бази. В силу невеликих розмірів земельних угідь
малі та середні підприємства України потребують спеціальної
малогабаритної техніки.
Варто також зазначити, що розвитку агробізнесу в Україні заважає
цілий ряд специфічних перешкод, до них зокрема відносяться:
неврегульованість земельних відносин, складність залучення фінансових
ресурсів, ціноутворення, страхування, значна кількість дозвільних
документів, випадки рейдерства тощо.
32
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ І

1) Які передумови виникнення підприємництва?
2) В якому документі визначено принципи підприємницької
діяльності?
3) Що необхідно для виникнення підприємництва в країні?
4) Підприємництво, як вид господарської діяльності, – це?
5) Які принципи ведення підприємницької діяльності в Україні?
6) Чи можуть органам державної влади та органам місцевого
самоврядування займатися підприємницькою діяльністю?
7) Хто першим ввів у науковий обіг поняття «підприємництво»?
8) Як у сучасному трактуванні розуміють підприємництво?
9) За яких обставин може бути припинена підприємницька діяльність?
10) Коли виникла концепції «аграрного бізнесу»?
11) Дайте визначення поняттю агробізнес
12) Хто і коли вперше ввів в економічну теорію поняття «агробізнес»?
13) Чим зумовлено наявність аграрних підприємств різних розмірів?
14) Опишіть трисферну модуль агробізнесу
15) Які основні принципи розвитку підприємництва в аграрній сфері?
16) В чому полягає відмінність ведення підприємницької діяльності в
аграрній сфері?
17) Які основні етапи розвитку підприємницької діяльності?
18) Як змінювалося з часом розуміння понять «підприємство» та
«підприємство»?
33
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Що НЕ належить до принципів підприємницької діяльності?
a. вільний вибір виду діяльності
b. участь в управлінні підприємством
c. самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і
споживачів продукції
d. вільне наймання працівників
2. На яких засадах підприємництво відносять до економічної
категорії?
a. відображує виробничі відносини
b. складне системне, історичне явище
c. складова матеріальних відносин
d. суб’єкте, персоніфікованим явище
e. усі вище перераховані
3. Знайдіть відповідність:
1. Бодо А. підприємець - це людина, що діє в умовах

ризику, а дійсне джерело багатства є земля і праця
2. Річард Б. підприємництво - об’єднання, або комбінування
Кантильон трьох класичних факторів виробництва: землі,
капіталу, праці
3. Роберт Хизрич В. підприємець – це особа, яка несе відповідальність
за справу; той, хто планує, контролює, організовує і
володіє підприємством
4. А. Сміт Г. підприємництво - процес створення чогось
нового, що має вартість
5. Пітер Друкер Д. підприємець – це власник капіталу, який заради
реалізації певної комерційної ідеї та отримання
прибутку йде на ризик
6. Ж.Б. Сей Е. підприємець - це людина, що використовує будь-
яку можливість з максимальною вигодою
4. Виникнення ж концепції «аграрного бізнесу» припадає на:
34
a. кінець 50-х років 20 століття

b. кінець 50-х років 19 століття
c. кінець 60-х років 20 століття
d. кінець 60-х років 19 століття
5. До принципів вільного розвитку аграрного підприємництва НЕ

належить:
a. використання різних форм власності
b. розподіл за кінцевими результатами
c. господарювання і розмірів підприємств
d. поєднання різних розмірів підприємництва
6. Знайдіть елементи, які б відповідали б кожній сфері трисферної моделі агробізнесу:
А. Перша сфера 1. сільське господарство

В. Друга сфера 2. фондоутворюючі виробництва
С. Третя сфера 3. переробка сільськогосподарської сировини
7. Вкажіть три основні передумови безперервного відтворення

підприємництва у суспільстві:
a. економічні, правові, психологічні
b. економічні, культурні, історичні
c. економічні, правові, політичні
d. економічні, політичні, психологічні
8. Вперше в економічну теорію поняття «агробізнесу» ввів:

a. Дж. Девіс.
b. Ж.Б. Сей
c. Р. Гольдберг
35
d. Пітер Друкер
9. Агробізнес розглядають в трьох основних аспектах:
a. Організаційному, галузевому ,функціональному.
b. Структурному, галузевому ,функціональному.
c. Організаційному, галузевому, інституційному.
d. Структурному, галузевому, інституційному.
10.Назвіть поняття, якому відповідає наступне визначення:

«різновидом людської діяльності метою якої є отримання прибутку,
передбачає новаторство та ґрунтується на принципах та вимогах ринкової
економіки»
(впишіть вірну відповідь)

11.Наявність аграрних підприємств різних розмірів зумовлено:
a. спеціалізацію
b. розміщенням трудових ресурсів
c. різною характеристикою агропотенціалу земель
d. політичною ситуацією
e. усе вище вказане
12.Назвіть поняття, якому відповідає наступне визначення:

«усі підприємства, що пов’язані з постачанням ресурсів для сільськогосподарського
виробництва, виробництвом продукції, переробкою, зберіганням і розповсюдженням
вироблених продуктів»
36
ЗАДАЧІ
Здійсніть оцінку можливих варіантів використання ресурсів

Задача: Підприємець вирішив організувати власну справу, вклавши
100 тис. грн. власного капіталу. Результати його роботи впродовж року
характеризуються такими показниками: обсяг продажів — 80 тис.
одиниць, ціна — 10 грн. за одиницю продукції; витрати на оплату праці
робітників — 300 тис. грн.; амортизаційні відрахування — 50 тис. грн.;
витрати на придбання сировини, та інші витрати — 250 тис. грн.
Чи вірно зробив підприємниць організувавши власну справу, якщо
альтернативні варіанти використання ресурсів є такими:
1) поклавши гроші на банківський депозит, підприємець отримав би
18 % річних;
2) здача в оренду власного приміщення, у якому розташоване
підприємство, дала б можливість упродовж року отримувати 70 тис. грн.
орендної плати;
3) працюючи за наймом в іншій фірмі, підприємець міг би
отримувати 30 тис. грн на рік.
Розв'язок
Економічні результати в разі організації власного бізнесу:
Дохід = Q × P = 80 000 ∙ 10 = 800 000 (грн.)
Собівартість продукції:
C = 300 000 + 50 000 + 250 000 = 600 000 (грн.)
Бухгалтерський прибуток — це різниця між доходами та явними
витратами.
Пбух = 80 0000 – 60 0000 = 20 0000 (грн.)
Альтернативні варіанти вкладення грошей
1) Дохід від депозиту (прості відсотки):
37
Kn = K0 ∙ (1 + p ∙ n),
де Kn — нарощена сума;
K0 — вкладена сума;
p — відсоткова ставка;
n — тривалість періоду.
Kn = 100000 (1 + 0,18 ∙ 1) = 118000 (грн.);
Δ = 118000 -100000 = 18000 (грн.).
2) Оренда = 70 000 грн.
3) Можлива заробітна платня — 30 000 грн.
Отже, не отримані доходи становлять:
18 000 + 70 000 + 30 000 = 118 000 (грн.).
Економічний прибуток — це різниця між доходами та всіма витратами,
включаючи не отримані доходи.
Пек = 800 000 – 600 000 – 118 000 = 82 000 (грн.).
Отже, діяльність підприємця є прибутковою, оскільки дохід
перевищує явні та неявні витрати.
38
РОЗДІЛ ІІ.
ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Види підприємництва та їх зміст

Підприємницька діяльність, як і людські потреби, є різноманітною,
однак усі численні його прояви можна поділити на три основні види:
виробниче, комерційне та фінансово-кредитне (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Види підприємництва
Виробниче підприємництво - найважливіший, провідний вид

підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції,
послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам.
Виробниче підприємництво передбачає:
 визначення виду виробничої діяльності та номенклатури
асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), яку буде виробляти
підприємець;
 може існувати доти, доки має споживачів об’єктів своєї
господарської діяльності;
 виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному
споживачеві (маркетингова діяльність);
 оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару;
 здійснення самого виробництва товарів і послуг.
39
Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали,

інформація) підприємець придбає самостійно.
З огляду на це підприємець повинен вміти визначати основні
виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та
комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні
для здійснення господарської діяльності; залучення до своєї діяльності
сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не
здатний виконати своїми силами.
Фінансовий результат виробничого підприємництва
характеризують прибуток і рентабельність виробництва продукції
(відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює
підприємство, тим вищі ці показники.
Комерційне підприємництво на відміну від виробничого не
займається безпосереднім виробництвом товарі та у зв’язку з цим не має
потреби у забезпеченні підприємства сировиною. Комерційній
підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого
визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна
реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.
Комерційна діяльність передбачає:
 добір кадрів, здатних виконувати операції придбання,
транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі
послуги;
 придбання товарів для наступного їх продажу;
 будівництво, оренду або придбання складських приміщень та
торгових точок для зберігання та продажу товарів;
 залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких
робіт;
 фінансування підприємства для придбання товарів;
40
 збирання необхідної інформації для визначення постачальників

(продавців) і покупців;
 продаж товарів покупцеві.
Фінансово-кредитне підприємництво - процес господарювання з
купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування
розрахункових операцій.
Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець
виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну
плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару
використовується для покриття витрат і отримання прибутку.
Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та
доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів
малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва,
середнього або великого підприємництва (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Класифікація підприємств України за розмірами
Кількість Річний валовий дохід

Тип підприємництва
працівників (млн. євро)
Мікро ≤ 10 ≤2
Мале ≤ 50 ≤ 10
Велике > 250 > 50
Джерело: Господарський Кодекс України
Суб’єктами мікропідприємництва є: фізичні особи, зареєстровані

в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці та
юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-
правової форми та форми власності у яких виконуються 2 умови:
 середня кількість працівників за звітний період (календарний
рік) не перевищує 10 осіб
41
 річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму,

еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним
курсом Національного банку України;
Суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи,
зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи -
підприємці, та юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої
організаційно-правової форми та форми власності у яких виконуються
2 умови:
рік) не перевищує 50 осіб
 річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму,
курсом Національного банку України;
Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи -
суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та
форми власності, у яких виконуються 2 умови:
рік) перевищує 250 осіб
 річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму,
курсом Національного банку України.
Основі економічні показники діяльності мікро-, малих, середніх та
великих підприємств наведено у Додатку 2.
42
2.2. Основні організаційно-правові форми ведення

підприємницької діяльності та їх об’єднання
В ході реформування аграрної економіки важливим є визначення
організаційно – правових форм господарювання з найповнішим
урахуванням інтересів селянина–власника.
Нові внутрішньогосподарські виробничі відносини повинні
врахувати внесок власника в створення загальної справи його конкретну
працю формування системи управління з визначенням інтересу та
відповідальності умов для підприємницької діяльності кожного. Вибір
форми господарювання (самостійно чи в складі підприємства з винятком
кількістю власників) залишається за селянами.
Існуючі підприємницькі структури розрізняють за правовими,
фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками
(рис. 2.2.).
Рис. 2.2. Ознаки підприємницьких структур
Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення

статутного фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми,
регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.
До правових ознак належать:
 право власності на капітал та засновники;
 джерела формування та розмір статутного фонду;
43
 обмеження права стати учасником;

 права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми;
 юридична відокремленість фірми від учасників.
Фінансово-економічні ознаки дають змогу з’ясувати та однозначно
визначити належність учасникам відповідної частки прибутку фірми;
ризики учасників (майнові, грошові), у тому числі в разі припинення
діяльності фірми.
Фінансово-економічні ознаки такі:
 участь у розподіленні прибутків;
 відповідальність за зобов’язаннями фірми;
 розподілення майна у разі припинення діяльності фірми.
Організаційно-управлінські ознаки характеризують можливість для
учасників займатися безпосередньо управлінською діяльністю, тобто
виконувати функції керівництва фірмою, впливати на її оперативну
виробничо-господарську діяльність, у тому числі забезпечення
трудовими ресурсами.
Організаційно-управлінськими ознаками є:
 участь в управлінні фірмою;
 використання найманої праці;
 автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.
Широко відомі три основні організаційно-правові форми
підприємницької діяльності (рис. 2.3.):
1. Одноосібне володіння – за законодавством України це може бути:
 приватне підприємство – юридична особа, заснована на приватній
власності громадянина України;
 сімейне підприємство – юридична особа, заснована на приватній
власності членів однієї сім’ї;
 фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької
44
Рис. 2.3. Основні організаційно-правові форми підприємництва
2. Товариства: товариство з обмеженою, додатковою та повною

відповідальністю, а також командитні.
3. Корпорації (юридичний об’єкт, відокремлений від своїх
безпосередніх власників).
Крім того, законодавством України передбачені кооперативи та
фірми з іноземними інвестиціями, діяльність яких регламентується
спеціальними законодавчими актами.
Наведемо більш докладну характеристику кожної з трьох основних
організаційних форм виробничого підприємництва. Кожна з цих форм
має певні переваги і недоліки.
Першою організаційною формою виробничого підприємства є
підприємство, яке існує як одноосібне володіння.
1. Одноосібне володіння – це підприємство, власником якого є
фізична особа або ж сім’я. Вона отримує певний дохід (прибуток), але
несе весь тягар господарського ризику. Одноосібне володіння є однією з
найпростіших форм організації бізнесу і має такі переваги:
 відносна простота заснування незначні витрати на засновницько-
реєстраційні операції;
 повна самостійність, свобода і оперативність підприємницьких дій;
45
 максимально можливі спонукальні мотиви до найефективнішого

господарювання;
 забезпечення конфіденційності діяльності, збереження комерційної
таємниці.
Проте ця форма підприємства має значні недоліки:
По-перше, мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а
власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не
вистачає для розвитку свого діла. Через невисокий рівень
платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким
підприємцям великі кредити вимагаючи більш високу плату за
користування ними.
По-друге, повна відповідальність за борги. Це означає, що у
випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити
не лише особисті заощадження, а й усе власне майно яке піде на сплату
боргів кредиторам.
По – трете, відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ,
негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності.
Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте
далеко не всі люди здатні на це.
По-четверте, невизначеність термінів функціонування.
Підприємницька діяльність такої організації форми юридично
припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин
психічного захворювання або смерті одноосібного власника.
2. Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто є
логічним проводженням розвитку одноосібного володіння. Така
організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає:
 об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або
юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі
рівності;
46
 спільного контролю результатів бізнесу;

 активної участі в його ведені.
Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є
договір.
За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності
підприємства прийнято розрізняти товариства (рис. 2. 4):
 повні (з повною відповідальністю);
 командитні;
 товариства з додатковою відповідальністю;
 товариства з обмеженою відповідальністю.
Рис. 2.4. Різновиди господарських товариств
Повним (з повною відповідальністю) вважається таке товариство,

всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і
несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм
майном.
Командитними визнається товариство, яке поряд з учасниками, що
несуть відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм
майном,включає принаймні одного учасника, відповідальності котрого
обмежується внеском у майно такого організаційного утворення.
Товариство з додатковою відповідальністю – це таке господарське
товариство, партнери якого відповідають за його зобов’язаннями перед
кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності
47
цих коштів і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх

учасників кратному розмірі
У товаристві з обмеженою відповідальністю учасники несуть
відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у
вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо.
Для всіх видів товариств (партнерств) спільним є те, що їх
створення і функціонування здійснюється на основі установчої угоди між
партнерами.
Угода має містити таку інформацію:
 повноваження партнерів;
 сума коштів, що інвестується кожним із них;
 порядок розподілу прибутку і можливих збитків;
 особливості здійснюваних у товаристві фінансових і
облікових операцій;
 процедура прийняття нових і ліквідації товариства.
До переваг господарських товариств належать:
 ширші можливості щодо розвитку виробництва або надання послуг
посередництва тощо;
 збільшення фінансової незалежності та діє спроможності завдяки
об’єднанню ресурсів кількох партнерів;
 менший ризик з погляду комерційних банків, що сприяє одержанню
певних пільг у кредитуванні;
 велика свобода та оперативність господарських дій;
 кілька партнерів звичайно швидше приймають виважені
управлінські рішення;
 додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту завдяки
застосуванню функціональної спеціалізації працівників і залученню
професіональних менеджерів.
48
Про те цей тип організації підприємницької діяльності має певні

недоліки, через, що він інколи не тільки не може подолати
недосконалість одноосібної власності, а й продовжує нові проблеми.
Необмежена відповідальність будь-якого товариства може
загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах
одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому,
оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну
відповідальність.
Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів
партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний
менеджмент - негнучке управління товариством.
Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як
нестійкої організаційно – правової форми підприємства значно
збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні
очікуваного зиску.
3. Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою
формою підприємницької діяльності її власниками вважаються
акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в
акціонерний капітал корпорації (рис. 2.5).
Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють
дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді
дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на
реінвестування.
Публічне акціонерне Приватне акціонерне
товариство товариство
до 100 акціонерів
Корпорація
(Акціонерне товариство)
Рис. 2.5 Різновиди акціонерних товариств
49
Функції власності та контролю поділені між акціонерами

(власниками акцій) і менеджерами.
Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на
визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. В
акціонерних товариствах обов’язковим є створення резервного фонду за
рахунок щорічних відрахувань із прибутку до досягнення ними
встановленого розміру.
Публічне акціонерне товариство – товариство, акції якого
розповсюджуються відкритою підпискою та купівлею-продажем на
біржах.
Приватне акціонерне товариство – товариство, акції якого
розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватися
підпискою, конвертуватися, а також продаватися на біржі.
Акціонерним товариством може стати будь-яке об’єднання
відповідно до засновницького договору між підприємствами й
організаціями, що входять до системи цього об’єднання як самостійні
юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність
і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного
товариства. Послідовність створення акціонерного товариства наведена
на рис. 2.6.
50
І етап: розрахунок вигідності структури витрат на організацією

та розрахунок результатів функціонування
ІІ етап: складання установчих документів (статуту) та

засновницького договору – зазначені гарантії виконання
фінансових і юридичних зобов’язань
ІІІ етап: подання бланків на випуск цінних паперів

(акцій) на певну суму
ІV етап: отримання дозволу фінансового

управління на продаж акцій
Рис. 2.6. Етапи створення акціонерного товариства
Акція – це цінний папір, який дає акціонерові право брати участь

в управлінні товариством, у розподіленні прибутку і розпродажу
залишків майна у разі ліквідації товариства.
Основні види акцій:
 іменні, власник яких має бути зареєстрований акціонерним
товариством;
 на пред’явника, які можуть бути продані простим передаванням;
 привілейовані – підприємство гарантує виплату дивідендів
незалежно від розмірів прибутку. У разі недостатнього прибутку
дивіденди за привілейованими акціями виплачують за рахунок
резервного фонду, проте сума випущених привілейованих акцій не
повинна перевищувати 10 % статутного фонду;
 вінкульовані, що можуть передаватися лише з дозволу фірми;
 без номінальної вартості – у разі ліквідації товариства
гарантується лише певна частина їхньої вартості;
 прості основні (акції першого випуску), що дають право голосу,
але не дають право на певні дивіденди.
Переваги акціонерного товариства такі:
51
 забезпечується горизонтальне переміщення матеріальних і

фінансових ресурсів;
 об’єднуються виробничі структури за принципом об’єднання
капіталу;
 створення акціонерної власності дає підстави для формування
середнього класу власників, що є основою ринкової системи;
 відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих
завдяки формуванню акціонерного прибутку.
Корпоративна форма організації підприємницької діяльності як і
всі інші має відповідні недоліки:
- Мають місце певні розбіжності між функціями власності і
контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість
оперативного управління до виникнення соціальних суперечностей
(конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.
- Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю
отримуваного прибутку, ніж організаційні форми бізнесу. Адже
оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток а
потім дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного
оподаткування.
- У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості
для зловживання з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво
корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків
спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.
Найбільш широке розповсюдження в світовій практиці
підприємництва одержали такі 11 форм об'єднань організацій підприємців:
1. Торгово-промислові асоціації
2. Картелі
3. Синдикати
4. Пули
52
5. Консорціуми
6. Корпорації або компанії
7. Концерни
8. Промислові холдинги
9. Фінансові групи
10. Трести
11. Кооперативні фірми (союзи)
Розміщення форми об'єднань організацій підприємців у
приведеному вище їх переліку не є випадковим, адже вони розміщені у
порядку підвищення міри централізації функцій управління на рівні
об'єднання. А це означає, що будь-яка організація підприємців, а також і
окремі індивідуальні підприємці, вступаючи до складу об'єднання
підприємців другого порядку, мають надію на одержання додаткового
зиску від функціонування у складі об'єднання.
Але ціною одержання такого зиску є втрата деяких складових
самостійності. Ці складові добровільно і цілком свідомо делегуються
ними на рівень об'єднання. Саме тут приймаються важливі стратегічні
рішення, які в значній мірі визначають успішне функціонування
організацій-учасників у перспективі. Такі рішення є обов'язковими для
виконання тими організаціями підприємців, яким вони адресуються.
Невиконання таких рішень тими кому вони адресовані може в даний час і
забезпечити одержання певного зиску, але в перспективі може
обернутися для них же тяжкими втратами.
Якщо виконання таких рішень може супроводжуватись в даний
момент певними незначними втратами, проте, вони у перспективі будуть
багатократно перекриті завдяки підвищенню ефективності та
продуктивності об'єднання в цілому.
Основними формами об'єднань організацій підприємців в даний час
є концерни, промислові холдінги та фінансові групи.
53
Асоціації - об'єднання підприємців частіш за все створюються

організаціями підприємців однієї галузі. Основна мета їх створення-
регулювання в масштабах галузі, в межах регіону або в межах окремої
країни. Господарські стосунки між організаціями підприємців в межах
асоціації будуються на договірній і, до того ж, на постійній основі.
За організаціями підприємців зберігається господарська, фінансова
та юридична самостійність. Централізується лише сумісна діяльність у
сфері реалізації продукції.
Картелі створюються організаціями підприємців однієї галузі з
метою регулювання розміру виробництва, розподілу ринків збуту
продукції, умов реалізації, цін, строків платежів.
Господарські стосунки в межах картелю будуються на постійній
договірній основі. Організації-учасники зберігають господарську,
фінансову та юридичну самостійність.
Синдикати – це різновиди картелів. Відрізняються від картелів тим,
що організації-учасники створюють один (або декілька) збутовий орган
(збутових органів) в формі ТОВ або AT який(які) здійснює (здійснюють)
також і закупку сировини для організацій-учасників. Разом з тим не
виключається можливість здійснення окремими організаціями-
учасниками збуту продукції та заготівлі сировини через власну збутову
та заготівельну мережі.
Пули – це різновиди картелів та синдикатів. Їх відмітною
особливістю є розподіл прибутку між організаціями-учасниками згідно з
установленим порядком, який передбачає надходження прибутків всіх
учасників в загальний фонд і наступний розподіл його між ними згідно з
встановленими заздалегідь пропорціями.
Консорціуми – це форма об'єднання організацій підприємців з
банківським капіталом для вирішення завдань і проблем, пов'язаних з
реалізацією великих проектів. Тому до складу консорціуму крім
54
організацій підприємців включаються або одна банківська установа, або,

навіть, декілька банківських установ.
Характер стосунків організацій-учасників також договірний, але на
тимчасовій основі. Після вирішення загальних завдань і проблем
об'єднання ліквідується.
За організаціями-учасниками зберігається господарська, фінансова
та юридична самостійність. Централізується лише функція керівництва
здійсненням великих проектів - інвестиційних, науково-технічних,
економічних та інших.
Корпорації або компанії створюються організаціями підприємців
переважно однієї галузі з метою об'єднання всіх сторін господарської
діяльності у єдиному виробничому комплексі, у складі якого поряд з
власністю організацій підприємців функціонує спільна власність всіх цих
організацій. Стосунки між організаціями-учасниками мають договірний
характер і здійснюються на постійній основі. Господарська, фінансова та
юридична самостійність організацій-учасників зберігається за винятком
окремих функцій, які делегуються на рівень корпорації (компанії).
Централізуються частіш за все функції матеріально-технічного
забезпечення, збут продукції, фінансова діяльність, допоміжне та
обслуговуюче виробництва.
Концерни бувають двох видів – вертикальні та горизонтальні.
Вертикальні концерни – це об'єднання організацій-підприємців
різних галузей але виробничий процес, яких взаємопов'язаний.
Створюються з метою тісного виробничого співробітництва.
Характер господарських стосунків договірний на постійній основі.
Господарська, фінансова та юридична самостійність організацій
учасників дещо обмежена за рахунок централізації функції контролю: в
концерні діє повний контроль за діяльністю організацій-учасників.
55
Відмітною особливістю горизонтальних концернів є те, що вони

об'єднують організації різних галузей, не пов'язаних між собою. До
складу концернів можуть входити також банківські установи.
Холдинг – різновид акціонерного товариства. На відміну від
останнього, має більш складну структуру.
Холдінг ставить перед собою мету здійснення контрольних,
управлінських фінансово-кредитних та інших функцій в межах
створеного ним об'єднання організацій підприємців. Це об'єднання
організацій підприємців однієї галузі або різних галузей, яке очолює так
звана холдинг-компанія.
Холдинг-компанія може не займатись виробничою діяльністю і
здійснювати лише за допомогою системи участі контроль за
організаціями підприємців, які є учасниками холдингу та управління їх
діяльністю. Такі холдінги одержали назву «чисті». Але поряд з ними є й
такі холдинги, у яких холдинг-компанія здійснює не лише контроль та
управлінням організаціями-учасниками, а також і виробничою
діяльністю. Такі холдинги одержали назву «змішані».
Характер стосунків усередині холдингу договірний на постійній
основі. Організації підприємців, які входять до складу холдингу
зберігають господарську, фінансову та юридичну самостійність хоча і
дещо обмежену завдяки делегуванню холдинг-компанії, вирішення
основних питань господарської діяльності.
Фінансові групи – це об'єднання організацій підприємців, які є
юридичними особами і відокремленими господарюючими суб'єктами. До
складу такого об'єднання обов'язково включаються один або декілька
банків. Тут цим фінансовим установам на відміну від концернів
делеговано право розпорядження фінансами організацій підприємців, а
також і право контролю за їх діяльністю. Саме вони вирішують особливо
56
важливі питання розпорядження фінансовими ресурсами організацій

підприємців та координації всіх сфер їх діяльності.
Трести створюються організаціями підприємців однієї галузі, або
пов'язаними різними стадіями переробки сировини з метою об'єднання
всіх видів господарської діяльності у єдиному виробничому комплексі.
Стосунки між організаціями-учасниками договірні на постійній основі.
Форма тресту зручна для організації комбінованого виробництва, тобто для
об'єднання в єдиному виробничому комплексі підприємств різних галузей,
які уявляють собою або послідовні стадії переробки сировини, або таких,
які відіграють допоміжну роль одна по відношенню до іншої.
Кооперативні фірми (союзи) функціонують в режимі крупних
багатогалузевих концернів. Ці об'єднання уявляють собою пайові
об'єднання, споживачів, фермерів або індивідуальних підприємців (які є,
як правило, дрібними виробниками) для здійснення господарської
діяльності з метою досягнення комерційний цілей. В сучасних умовах
об'єднання (союзи) мають не лише споживчу але і виробничу
направленість. Важливу роль відіграють національні кооперативні союзи
окремих країн - сільськогосподарські, ремісничі та споживні.
57
2.3. Специфічні форми господарювання в аграрній сфері

В Україні поряд із основними організаційно-правовими формами
підприємницьких структур в аграрній сфері функціонує ряд специфічних,
притаманних лиш цій галузі, господарюючих суб’єктів Так, до
специфічних форм господарювання в аграрній сфері можна віднести:
фермерське господарство, особисте селянське господарство,
сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, сільськогоспо-
дарський виробничий кооператив, агрохолдинг, сімейна ферма
Варто зазначити, що законодавчо поняття сільськогосподарське
підприємство окремо не визначено, а тому і поділ його на велике, мале та
середнє здійснюється на загальних для всіх підприємницьких структур
засадах. Кількість діючих сільськогосподарських підприємств за
організаційно-правовими формами господарювання наведено у табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Кількість діючих сільськогосподарських підприємств за
організаційно-правовими формами господарювання
Рік
Показник
2002 2005 2010 2011 2012 2013 2014 2015
Усього 61178 57877 56493 56133 49415 49046 46199 45379
Господарські товариства 9337 7900 7769 7757 8235 8245 7750 7721
Приватні підприємства 4116 4123 4243 4140 4220 4095 3772 3627
Виробничі кооперативи 2111 1521 952 905 856 809 674 596
Фермерські господарства 43042 42447 41726 41488 40732 40752 39428 32303
Державні підприємства 570 386 322 311 294 269 228 241
Підприємства інших
2002 1500 1481 1532 1680 1460 691 891
форм господарювання
До загальної кількості, %
Усього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
Господарські товариства 15,3 13,7 13,8 13,8 14,5 14,8 14,8 17,0
Приватні підприємства 6,7 7,1 7,5 7,4 7,5 7,4 7,2 8,0
Виробничі кооперативи 3,4 2,6 1,7 1,6 1,6 1,5 1,3 1,3
Фермерські господарства 70,4 73,3 73,8 73,9 72,9 73,2 75,0 71,2
Державні підприємства 0,9 0,7 0,6 0,6 0,5 0,5 0,4 0,5
Підприємства інших
3,3 2,6 2,6 2,7 3,0 2,6 1,3 2,0
форм господарювання
Джерело: Статистичний щорічник України. – 2016.
58
Фермерське господарство. Економічні та соціальні засади

створення та діяльності фермерських господарств визначено у
однойменному законі, який спрямований на створення умов для
реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної
сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на
внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення
раціонального використання і охорони земель фермерських господарств,
правового та соціального захисту фермерів України.
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності
громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську
продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання
прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або
користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського
господарства, товарного сільськогосподарського виробництва,
особистого селянського господарства. Динаміку виробництва
сільськогосподарської продукції фермерськими господарствами наведено
у таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції, млн грн
Роки
Показник
1995 2000 2005 2010 2012 2014 2015
Всі категорії господарств
Усього
183890,3 151022,2 179605,8 194886,5 223254,8 251438,6 239467,3
рослинництво 106329,6 92838,9 114479,9 124554,1 149233,4 177707,9 168439,0
тваринництво 77560,7 58183,3 65125,9 70332,4 74020,4 73730,7 71028,3
у т.ч. фермерські господарства
Усього
1392,4 3125,2 8177,5 11965,8 14111,1 19188,8 18909,3
рослинництво 1189,8 2903,3 7719,2 10840,9 12843,1 17847,0 17565,4
тваринництво 202,6 221,9 458,3 1124,9 1268,0 1341,8 1343,9
Джерело: Статистичний щорічник України. – 2016.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як

юридична особа або фізична особа-підприємець.
59
Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє

на основі статуту, у якому зазначаються найменування господарства,
його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок
формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок
прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з
нього та інші положення.
Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має
статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його
підприємницькій діяльності використовується праця членів такого
господарства, якими є виключно члени однієї сім’ї.
Головою сімейного фермерського господарства може бути лише
член відповідної сім’ї. Він представляє фермерське господарство перед
органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями
та окремими громадянами чи їх об'єднаннями. Він укладає від імені
господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії, а також може
письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів
господарства або особі, яка працює за контрактом.
Залучення сімейним фермерським господарством інших громадян
може здійснюватися виключно для виконання сезонних та окремих робіт,
які безпосередньо пов’язані з діяльністю господарства і потребують
спеціальних знань чи навичок.
Членами фермерського господарства:
 можуть бути: подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного
віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення
фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту
фермерського господарства.
 не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим
договором (контрактом).
60
При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї

інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього
фермерського господарства після внесення змін до його статуту.
Фермерське господарство має право створити кожний дієздатний
громадянин України, який досяг 18-річного віку.
Щодо звітності, то фермерське господарство звітує за:
 формою 2- ФЕРМ
 формою 50-СГ – якщо фермерське господарство має:
 ≥ 200 га с/г угідь
 ≥ 50 голів ВРХ чи овець чи свиней чи кіз,
 ≥ 500 голів птиці,
 середньооблікову чисельність працюючих ≥ 20 осіб,
 дохід (виручку) від реалізації ≥ 150 тис. грн.
Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право
облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського
господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до
всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо житло членів фермерського
господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають
право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається
поштова адреса.
Відокремлена фермерська садиба – земельна ділянка разом з
розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими
будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними
насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.
Для облаштування такої садиби фермерському господарству має
надаватися за рахунок бюджету допомога на будівництво під'їзних
шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж,
газо- і водопостачальних систем. А, переселенцям, які створюють
фермерське господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелік
61
яких визначається Кабінетом Міністрів України, має надаватися

одноразова грошова допомога за рахунок державного бюджету у розмірі,
що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отримати землю для ведення фермерського господарства можна
через придбання чи оренди земель державної і комунальної власності
Якщо земельна ділянка – державна, то звертаються до відповідної
районної державної адміністрації, а якщо комунальна то до місцевої ради.
Звертаються із заявою, у якій зазначають: бажаний розмір і місце
розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та
наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у
власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням
перспектив діяльності фермерського господарства
До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у
сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному
навчальному закладі
Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського
господарства єдиним масивом з розташованими на них водними
джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів,
електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та
інших видів інженерної інфраструктури
Землі лісового і водного фондів, що входять до складу
сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну
власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих -
до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і
невеликих - до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами.
Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель
та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить
фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.
62
Після одержання державного акта на право власності на земельну

ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його
державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній
реєстрації як юридичної особи
На сьогодні державна підтримка фермерських господарств
здійснюється переважно через Український державний фонд підтримки
фермерських господарств, який є державною бюджетною установою та
виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової
підтримки становлення і розвитку фермерських господарств
Український державний фонд підтримки фермерських господарств
(скорочена назва – Укрдержфонд) є державною бюджетною установою,
яка виконує функції з реалізації державної політики щодо підтримки
становлення і розвитку фермерських господарств, є юридичною особою,
має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного
казначейства, печатку із зображенням Державного герба України, своїм
найменуванням та ідентифікаційним кодом
Укрдержфонд має регіональні відділення в областях, які не мають
статусу юридичної особи, мають окремі баланси, відокремлене майно,
реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства, печатку з
ідентифікаційним кодом, бланки з власною назвою і діють на підставі
положення, затвердженого Укрдержфондом. Його основним завданням є
виконання функції з реалізації державної політики щодо становлення і
розвитку фермерських господарств в установленому законодавством
порядку. Основними напрямками діяльності Укрдержфонду є:
 надання фінансової підтримки фермерським господарствам через
регіональні відділення Укрдержфонду;
 сприяння кадровому, науково-технічному забезпеченню
фермерських господарств в умовах ринкової економіки;
63
 визначення розміру потреби у коштах для фінансової підтримки

фермерських господарств. Кошти державного бюджету надаються в
установленому законодавством порядку на безповоротній та на
конкурсних засадах на поворотній основі.
Відповідно до Порядку використання коштів державного бюджету
для надання фінансової підтримки фермерським господарствам,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня
2004 року № 1102 (із змінами), фінансова підтримка надається на
конкурсних засадах:
- новоствореним фермерським господарствам у період становлення
(перші три роки після їх державної реєстрації, а в трудонедостатніх
населених пунктах - п'ять років) та фермерським господарствам з
відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам,
які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських
населених пунктах, на поліських територіях, на безповоротній основі за
бюджетною програмою «Фінансова підтримка фермерських господарств»
і на поворотній основі за бюджетною програмою «Надання кредитів
фермерським господарствам».
- іншим фермерським господарствам - на поворотній основі за
бюджетною програмою «Надання кредитів фермерським господарствам»
Однак, останні роки грошей у держбюджеті на ці цілі не
виділяються. Що не могло не позначитися на чисельності ФГ.
Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на
основі праці його членів. Та у разі виробничої потреби фермерське
господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за
трудовим договором (контрактом).
Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються
Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом),
- законодавством України про працю.
64
З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві,

укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому
визначаються строк договору, умови праці і відпочинку (тривалість
робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати
праці та її розміри, харчування тощо).
Діяльність фермерського господарства припиняється у разі:
- реорганізації фермерського господарства;
- ліквідації фермерського господарства;
- визнання фермерського господарства неплатоспроможним
(банкрутом);
- якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або
спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства
З метою залуження в організований аграрний ринок дрібних та
само зайнятих сільськогосподарських товаровиробників було внесено
зміни до чинного законодавства та створена можливість займатися
фермерською діяльністю без створення юридичної особи.
Фермерське господарство без статусу юридичної особи
організовується на основі діяльності фізичної особи - підприємця і має
статус сімейного фермерського господарства, за умови використання
праці членів такого господарства, якими є виключно фізична особа -
підприємець та члени її сім’ї.
Сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи
організовується фізичною особою – підприємцем самостійно або спільно
з членами її сім’ї на підставі договору про створення сімейного
Договір про створення сімейного фермерського господарства
укладається членами однієї сім’ї в письмовій формі і підлягає
нотаріальному посвідченню.
65
Головою сімейного фермерського господарства без статусу

юридичної особи є член сім’ї, зареєстрований як фізична особа -
підприємець і визначений договором про створення сімейного
Від імені сімейного фермерського господарства без статусу
юридичної особи має право виступати голова цього господарства або
уповноважений ним один із членів господарства.
Умови договору про створення сімейного фермерського
господарства визначають:
а) найменування, місцезнаходження (адресу) господарства, мету та
види його діяльності;
б) порядок прийняття рішень та координації спільної діяльності
членів господарства;
в) правовий режим спільного майна членів господарства;
г) порядок покриття витрат та розподілу результатів (прибутку або
збитків) діяльності господарства між його членами;
ґ) порядок вступу до господарства та виходу з нього;
д) трудові відносини членів господарства, інші положення, що не
суперечать чинному законодавству.
Водночас, поряд із сімейними фермерськими господарствами
функціонують також традиційні особисті селянські господарства, що
використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування
житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні
ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.
Особисте селянське господарство. Згідно однойменного закону –
це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної
особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у
сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою
задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і
66
споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та

надання послуг з використанням майна особистого селянського
господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Сучасні особисті селянські господарства є результатом тривалого
історичного процесу розвитку аграрного сектору, в ході якого вони
являли собою об'єкт заходів державної політики, що періодично
змінювали вектор і мету. Виділяють три основні етапи становлення
особистих селянських господарств:
Дорадянський період. Селянські господарства являли собою
самостійні суб’єкти господарювання, продукція вироблялася з метою
подальшої реалізації, сільське господарство було основним джерелом
доходу сільської родини. Економічна діяльність сільськогосподарських
виробників відбувалася за умов конкурентного середовища.
Радянський період. Селянські господарства втратили статус
господарюючого суб’єкта, використання найманої праці було заборонено,
сільськогосподарське виробництво на рівні господарства стало
допоміжним джерелом бюджету родини, а основним – робота в
колгоспах і радгоспах. Самостійна економічна діяльність стримувалася
на державному рівні.
Сучасний період. Селянські господарства не мають статусу юридичної
особи, проте здатні здійснювати виробничу діяльність із використанням
найманої робочої сили, залучаючи додаткові земельні та матеріально-
технічні ресурси. Здатні отримувати матеріальні та грошові надходження із
інших джерел (оренда плата за землю, майно, тощо), що надає їм додаткової
стійкості в умовах агресивного конкурентного середовища.
Особисті селянські господарства тривалий час відіграють важливу
роль у вирішенні проблеми продовольчого забезпечення, причому частка
продукції, створеної в даному сегменті аграрного виробництва,
коливалася від 52 (2010 рік) до 45% у 2015 році
67
Питома вага продукції тваринництва в особистих селянських

господарствах протягом 2009–2015 рр. сягала 63, а рослинництва – 46%.
Незважаючи на зростання господарської активності суб’єктів товарного
виробництва, значення особистих селянських господарств як складової
аграрного виробництва залишається надзвичайно важливим. Протягом
2009–2015 рр. загальний обсяг валової продукції в дрібнотоварному
секторі збільшився на 15 млрд. грн. або 14%, причому в рослинництві
зростання склало 14,5 млрд. грн. (24%), а по галузях тваринництва даний
показник становив 5 млрд. грн. або 1,1%. Особисті селянські
господарства є також основою для розвитку зеленого туризму в Україні.
Сільські домогосподарства (СДГ) – домогосподарства, що мають у
своєму розпорядженні (володінні або користуванні) землю і місце
проживання яких зареєстроване на території сільських населених пунктів
(сільські домогосподарства). На початок 2015 р. в Україні налічувалося
близько 5,0 млн. СДГ, або на 1 млн. більше, ніж кількість особистих
селянських господарств (ОСГ).
У розвинутих країнах світу встановлено порогові показники,
досягнувши яких сільське домашнє господарство вважається вже не
підсобним, а фермерським: у США – це 1 тис. дол. товарної продукції на
рік, у Німеччині – утримання 1 га ріллі або 3 корови чи 5 свиней, у Данії
– 300 євро річного прибутку. В Україні – це обмеження площі земельної
ділянки не більше 2 га.
Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК) –
сільськогосподарський кооператив, що утворюється шляхом об’єднання
фізичних та/або юридичних осіб – виробників сільськогосподарської
продукції для організації обслуговування, спрямованого на зменшення
витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час
провадження ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх
економічних інтересів.
68
Залежно від виду діяльності СОК поділяються на переробні,

заготівельно-збутові, постачальницькі та інші.
До переробних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів
належать кооперативи, які здійснюють переробку сільськогосподарської
сировини, що виробляється членами таких кооперативів (виробництво
хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м’ясних,
молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, луб’яних
культур, лісо- і пиломатеріалів тощо).
Заготівельно-збутові сільськогосподарські обслуговуючі
кооперативи здійснюють, зокрема, заготівлю, зберігання, передпродажну
обробку та продаж продукції, виробленої членами таких кооперативів,
надають їм маркетингові послуги.
Постачальницькі сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи
утворюються з метою закупівлі та постачання членам таких кооперативів
засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для
виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки,
виготовлення сировини, матеріалів та постачання їх членам кооперативу.
У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються
багатофункціональні кооперативи.
СОК надають своїм членам й інші послуги, зокрема технологічні,
транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, з ветеринарного
обслуговування тварин і племінної роботи, бухгалтерського обліку і
аудиту, науково-консультаційного обслуговування.
Засновниками та членами СОК можуть бути виробники
сільськогосподарської продукції – юридичні та/або фізичні особи, які
зробили вступний і пайовий внески у розмірах, визначених загальними
зборами кооперативу, дотримуються вимог статуту, мають право
ухвального голосу та беруть участь у господарській діяльності
69
кооперативу. Засновники СОК після його державної реєстрації набувають

статусу членів кооперативу.
Правила внутрішньогосподарської діяльності СОК – нормативний
документ кооперативу, що встановлює механізм та способи реалізації
положень статуту кооперативу з урахуванням особливостей його
господарської діяльності та повинні містити такі відомості:
 порядок організації надання послуг членам кооперативу відповідно
до переліку видів його діяльності, визначеного статутом;
 вимоги стосовно документального оформлення зобов’язань членів
кооперативу перед кооперативом щодо участі у його господарській
діяльності;
 механізм визначення розміру додаткового паю кожного члена
кооперативу та його сплати, загальної частки пайових внесків асоційованих
членів у пайовому фонді кооперативу, розміру та нарахування
кооперативних виплат у розрізі видів діяльності кооперативу;
 вимоги щодо ціноутворення та фінансових відносин. Зазначені
правила можуть містити й інші пов’язані з особливостями діяльності
кооперативу положення, що не суперечать вимогам законодавства.
Примірні правила внутрішньогосподарської діяльності СОК
затверджені наказом Міністерства аграрної політики та продовольства
України від 30 жовтня 2013 р. № 643.
Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) –
сільськогосподарський кооператив, який утворюється шляхом об’єднання
фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для
провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на
засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку.
Під англійським словом «кооператив» (cooperative) у світі
розуміють, як правило, обслуговуючий кооператив без додавання слова
«обслуговуючий» (service). Поняття «виробничий кооператив»
70
(production cooperative) у міжнародній практиці існує, але не набуло

широкого розповсюдження. Воно замінюється конкретними формами
виробничих об’єднань, специфічних для регіону/країни: кібуц – в
Ізраїлі, мондрагон – в Іспанії тощо.
Визначення виробничого кооперативу наведено в Цивільному та
Господарському кодексах України, а також в Законі України «Про
кооперацію». Цивільним кодексом України в залежності від мети
діяльності (одержання прибутку та наступного його розподілу між
учасниками) господарські товариства та виробничі кооперативи
об’єднанні в єдину категорію підприємницьких товариств (стаття 84).
При цьому виробничий кооператив визначається як добровільне
об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або
іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій
участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків.
Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у
діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших
осіб (частина перша ст. 163 Кодексу).
Господарський кодекс України розглядає кооперативні
підприємства як корпоративні підприємства (частина п’ята ст. 63).
Виробничим кооперативом (частина перша ст. 95 Кодексу) визнається
добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної
виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх
особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі
в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами
кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
У Законі України «Про кооперацію» міститься найбільш загальне
поняття виробничого кооперативу – це кооператив, який утворюється
шляхом об’єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої
71
господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з

метою одержання прибутку (стаття 2).
Таким чином, СВК, з одного боку, є видом виробничого
кооперативу, з іншого – сільськогосподарського кооперативу, оскільки
має характерну для них особливість: об’єднує виробників
сільськогосподарської продукції – фізичних осіб.
За винятком зазначеної особливості СВК має ті ж характерні риси,
що й будь який інший виробничий кооператив:
o є юридичною особою;
o створюється шляхом об’єднання виключно фізичних осіб;
o його члени зобов’язані брати трудову участь у діяльності
кооперативу, тобто особисто здійснювати виробничо-господарську
діяльність;
o змістом функціонування є провадження спільної виробничої або
іншої господарської діяльності;
o метою діяльності такої юридичної особи є одержання прибутку.
Членами СВК можуть бути фізичні особи, які виявили бажання
об’єднатися для спільної виробничої діяльності на засадах обов’язкової
трудової участі та внесли вступний внесок і пай у розмірах, визначених
статутом кооперативу.
Право власності на землю може набуватися шляхом внесення до
пайового фонду земельних ділянок його членами, а також придбання
земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими правочинами.
СОК і СВК здійснюють свою діяльність на основі статуту. Основні
вимоги до якого встановлює стаття 8 Закону України «Про кооперацію»,
де зазначено, що статут кооперативу є основним правовим документом,
який регулює його діяльність та повинен містити такі відомості:
72
1) найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;

2) мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його
діяльності;
3) склад його засновників;
4) умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення
з нього;
5) права і обов’язки членів та асоційованих членів кооперативу;
6) порядок внесення змін до статуту кооперативу;
7) порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами
кооперативу та відповідальність за порушення зобов’язань щодо їх
сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності;
8) порядок формування, склад і компетенція органів управління та
органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень,
у тому числі з питань, рішення яких приймається одноголосно чи
кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь
у загальних зборах;
9) порядок формування, використання та розпорядження майном
кооперативу;
10) порядок розподілу його доходу та покриття збитків;
11) порядок обліку і звітності у кооперативі;
12) порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення
пов’язаних із цим майнових питань;
13) порядок скликання загальних зборів;
14) умови і порядок повернення паю.
Статут приймається засновниками на установчих зборах. Факт його
ухвалення є вираженням волі осіб, які бажають створити кооператив, і
фіксується в протоколі таких зборів. У процесі діяльності кооперативу до
статуту можуть бути внесені зміни й доповнення, зумовлені як змінами в
діяльності самого кооперативу (наприклад, включення додаткових видів
73
діяльності, введення правління та ін.), так і змінами чинного

законодавства, які впливають на діяльність кооперативу.
Примірні статути сільськогосподарських кооперативів
розробляються Мінагрополітики України, так примірний статут СОК у
новій редакцій затверджено Наказом № 315 від 21 травня 2013 р.
Агрохолдинг. Виникнення агрохолдингів внесло певні корективи в
існуючу ситуацію на селі. Агрохолдинги, як правило, – це чисто бізнесові
проекти, основною метою яких є примноження капіталу їхніх
засновників. Підтримка і розвиток сільської інфраструктури за
визначенням не є функцією агрохолдингів. Кількість агрохолдингів по
регіонам України наведено на рис. 2.7.
Засновники агрохолдингів проживають зовсім в іншому місці і ні
вони, ні члени їх сімей не користуються сільською інфраструктурою.
Загалом, за великим рахунком, при бажанні агрохолдинги можуть досить
легко вийти з аграрного бізнесу без особливих втрат. Особливо це
стосується тих із них, які займаються виключно рослинництвом, тобто
орендують землю. У цьому випадку село взагалі залишається ні з чим.
Все це хвилює і сільських жителів, і місцеву владу і, нарешті, уряд,
який відповідальний за ситуацію на селі загалом і в сільському
господарстві зокрема. Тому і в пресі, і на місцях, і на рівні уряду
піднімається питання діяльності агрохолдингів та їх впливу на ситуацію у
сільській економіці.
74
Джерело: «Агрохолдинги України 2016» - дослідження «Український клуб аграрного бізнесу»
Рис. 2.7 Агрохолдинги України у 2016 році
Агрохолдинги, як феномен пореформеного розвитку аграрного

сектору економіки України, виникли під впливом ряду економічних
стимулів і не є виключно українським явищем. Агрохолдинги існують у
багатьох постсоціалістичних країнах східної Європи та колишніх
республіках Радянського Союзу. Особливо слід відзначити країни зі
значним ресурсом сільськогосподарської землі як Росія і Казахстан.
Загалом виникнення агрохолдингів в постсоціалістичних країнах
пов’язано з недосконалістю і провалами у функціонуванні економіки,
відсутністю необхідних інституційних і правових умов для ведення
ефективного бізнесу, не адекватною політикою держави, зокрема
відсутністю повноцінного ринку сільськогосподарської землі.
75
Однак основним стимулом виникнення агрохолдингів є прагнення

власників капіталу примножити його в довгостроковій перспективі. Це
основний стимул діяльності об’єктів господарювання в ринковій
економіці.
Отримання прибутку та його капіталізація – це лише засіб
збільшення капіталу. Вартість капіталу, інвестованого в агробізнес, в
довгостроковій перспективі може зростати за рахунок:
a) Сприятливої ринкової кон’юнктури світових і внутрішніх ринків
продукції сільського господарства і харчових продуктів;
b) Можливостей збільшувати прибутки від діяльності за рахунок
отримання дешевої сировини через інтеграцію сільського господарства і
переробки продукції галузі;
c) Низької вартості робочої сили;
d) Низької орендної плати за землю;
e) Мінімізації податкових платежів;
f) Отримання дотацій і субсидій з державного бюджету на розвиток
аграрної галузі;
g) Можливості акумуляції значних земельних масивів через їх
оренду, а в умовах функціонування ринку сільськогосподарської землі,
придбання її у власність з можливістю перепродажу (рис. 2.8.);
h) Можливості перепродажу бізнесу, вартість якого з урахуванням
всіх вище зазначених чинників, може значно зрости через декілька років.
Всі перераховані чинники стали тим сприятливим фоном, на базі
якого з’явилися і розвиваються агрохолдинги в Україні.
Структури у формі різного типу агропромислових формувань
створюються під впливом наступних чинників:
1) забезпечення потреб безперебійного постачання сировини для
власної переробки переробними підприємствами;
76
Джерело: «Агрохолдинги України 2016» - дослідження «Український клуб аграрного бізнесу»
Рис. 2.8. Динаміка земельних угідь агрохолдингів
2) розширення аграрними підприємствами наявних підсобних

переробних потужностей та формування на їх основі повноцінної
промислової переробки;
3) накопичення в аграрних підприємствах кредиторської
заборгованості перед банками, які стають фактичними власниками таких
підприємств;
4) розвиток сільськогосподарського виробництва підприємствами,
що займаються дистрибуцією насіння, добрив, засобів захисту рослин, з
метою постачання не лише окремих ресурсів, а сучасних технологій
сільськогосподарського виробництва;
5) можливості вигідно перепродати бізнес.
Перераховані основні чинники, що сприяють створенню і розвитку
агрохолдингів та інших агропромислових формувань в Україні не є
вичерпними. Їх може бути значно більше залежно від того, яка природа
капіталу, що інвестується в агробізнес, з яких джерел він надходить, які
проміжні, тактичні й стратегічні цілі ставлять перед собою власники
капіталу.
77
Загалом, агрохолдинг – це специфічна форма володіння

акціонерним капіталом, за якої материнська компанія, володіючи
контрольним пакетом акцій інших підприємств, здійснює управління і
контроль за їх діяльністю і завдяки цьому об’єднує їх в єдину
організаційну структуру з відповідними цілями і місією.
Зауважимо, що акціонерні товариства є найбільш привабливими
організаційними формами для створення агрохолдингів. Так,
використовуючи таку організаційно-правову форму ведення бізнесу,
агрохолдинги активно залучають капітал через випуск та розміщення
акцій на фондових біржах за кордоном, що не можуть собі дозволити
інші форми агробізнесу.
Необхідно зазначити, що агрохолдинги мають ряд принципово
важливих переваг перед іншими формами господарювання на селі.
Однією з найістотніших таких переваг є те, що в них досягається
реальна інтеграція сільськогосподарського і агропереробного
виробництва та торгівлі. Тут, зокрема, відбувається внутрішня реалізація
сільськогосподарської продукції, а нерідко і ресурсів.
Сільськогосподарська сировина з філій направляється на власні
переробні підприємства, а від них, але вже у формі кінцевого продукту
споживання – в торговельну мережу.
За такої внутрішньої фірмової збутової політики і маркетингу
зникає багато посередників, отже, збільшуються доходи агрохолдингів.
Тому закономірно, що більшість агрохолдингів забезпечують вищу
орендну плату і заробітну плату працівникам, ведуть виробництво значно
ефективніше порівняно з іншими формами господарювання на селі.
Особливо слід наголосити на наступному.
Реальна агропромислова інтеграція, що досягається в
агрохолдингах, істотно на якісному рівні відрізняється від такого ж типу
інтеграції, притаманної тим аграрним підприємствам, які побудували
78
малопотужні переробні цехи без глибокої переробки

сільськогосподарської сировини.
Причина – в агрохолдингах здійснюється великомасштабне
сільськогосподарське і промислово переробне виробництво, а тому вони
мають змогу скористатись його перевагами і отримати економічну вигоду
від ефекту масштабу. Адже великі масштаби виробництва дозволяють
застосовувати сучасну високопродуктивну техніку та новітні технології і
завдяки цьому істотно підвищувати продуктивність ресурсів,знижувати
витрати на одиницю продукції, а отже, підвищити ефективність
виробництва.
Агрохолдинги займаються, як правило, трьома видами діяльності:
сільськогосподарським виробництвом, переробкою сільськогосподарської
сировини, виробництвом кінцевих продуктів харчування та торгівлею
цими продуктами.
Завдяки агроіндустріальній вертикальній інтеграції, агрохолдинги,
як правило, є ефективними бізнес-проектами з преференційним доступом
до капіталу, ринків, політичної допомоги та інновацій. Інтегруючи всі
елементи агроіндустріального виробництва і продовольчого маркетингу у
своїй структурі, конкурентна перевага досягається завдяки застосуванню
нових технологій у сільському господарстві, обробці, логістиці,
контролю якості та продажу кінцевого продукту.
Агрохолдинги виробляють конкурентоспроможну продукцію, що є
важливим аспектом для України після її приєднання до СОТ та експансії
в ЄС і світові ринки. Тому, внесок агрохолдингів до економічного
зростання і розвитку є позитивним.
Найбільші 5 агрохолдингів України зображено у таблиці 2.4.
Таблиця 2.4
Найбільші агрохолдинги України у 2016 році
79
результатФінансовий
СШАEBITDA* на 1 га дол.
Виробничі підприємства
Переробні підприємства
Виручка
Земля, тис. га
Витрати
Сховища
Назва
млрд. грн.
UkrLandFarming 670 311 24,6 28,7 - 4,1 125 55 17

Kernel 390 115 49,0 46,5 + 2.5 0 7 40
МХП 360 231 21,8 28,3 - 6,5 13 9 9
Астарта 245 124 6,7 8,0 - 1,3 66 11 16
ІМК 136,7 420 2,2 2,4 - 0,2 16 1 18
*прибуток до вирахування відсотків, податків, амортизації,, до нарахування дивідендів і відсотків по залученим коштам
Джерело: Рейтинг найбільших ТОП-200 агрокомпаній України
Найбільший агрохолдинг – Ukrlandfarming: компанія володіє 670

тисячами гектарів землі. Площа її угідь в 8 разів більше, ніж площа
Києва. Виробничі потужності у компанії теж більші, ніж у конкурентів.
Однак найприбутковішим холдингом став Kernel: у нього в півтора
рази менше землі, ніж у Ukrlandfarming, але в два рази вищий дохід. А
його прибуток склав 2 мільярди 246 мільйонів гривень. Kernel
спеціалізується на виробництві соняшникової олії.
Найбільший дохід з гектара отримує «Сварог Вест Груп»: компанія
заробляє 700 доларів на кожному гектарі. Половина угідь агрохолдингу
відведені під сою, яка потім йде на експорт. Крім того, «Сварог Вест
Груп» вирощує квасолю, льон і гарбуз. Їх в Україні виробляють менше,
ніж зернових, і ціни на ці товари більш стабільні, попит на цю продукцію
зростає.
У 2016 році 5 з 10 найбільших холдингів виявилися збитковими.
Навіть лідери рейтингу - Ukrlandfarming і «Миронівський хлібопродукт» -
80
виявилися «в мінусі». Дана ситуація склалася через девальвацію гривні і

складність доступу до кредитів, а також зменшення прибутку від
експорту зернових через падіння ціна на сировину на світових ринках
Агрохолдинги підвищують ефективність замість оренди нових
земель. Адже, великими земельними ділянками важко керувати, особливо
якщо вони розосереджені по всій країні, а нові технології дозволяють
збільшити врожайність без розширення угідь. Тому аграрії вже не беруть
в оренду усі можливі ділянки, а намагаються ефективніше
використовувати свій земельний банк.
Оренда нової ділянки потребує витрат на логістику та управління,
водночас плата за оренду паїв зростає - тому суб’єкти агробізнесу
зосереджені на підвищенні врожайності за рахунок інвестицій в
технології та організацію праці, а не розширенні земельного банку. Тому
5 з 10 найбільших агрохолдингів працюють на ділянках до 100 тисяч
гектарів.
Велика концентрація земельної площі та добрий урожай вже не
гарантують прибутку, адже ціни на аграрну продукцію знижуються, а
витрати компаній ростуть. Збільшення ефективності виробництва, а не
збільшення орендованих площ дає можливість господарствам менше
залежати від природних явищ і цін за оренду землі. А більш глибока
переробка продукції дозволяє підвищити її додану вартість і продавати
товари дорожче.
81
2.4. Механізм створення власної справи

Створення власного підприємства і виконання підприємницьких
функцій – надзвичайно складна і ризикова справа, яка вимагає великої
сили волі, затрат енергії, цілеспрямованості тощо.
Процес створення власної справи складається з трьох стадій:
підготовчої, установчої та організаційної.
І. Підготовча стадія. Для того, щоб відкрити власну справу
потрібно мати чимало знань. У цьому можуть допомогти аудіо та відео
тренінги, а також допомога наставника, який вже досяг успіху в тій сфері,
яку хочете розвивати. Дана стадія включає наступні етапи:
1. Прийняття рішення про підприємницьку діяльність на основі
підприємницької ідеї. Ви повинні визначити, чим хочете займатися,
продавати чи надавати послуги, а може зайнятися виробництвом.
Головне, щоб ідея могла бути практично реалізована і мала кінцевого
споживача. Розглянемо схему пошуку та розвитку бізнес–ідей (рис. 2.9).
Це досить відповідальний, визначальний етап діяльності підприємця.
Рішення формується під впливом багатьох факторів.
2. Визначення цілей підприємницької діяльності, розробка стратегії
розвитку підприємства.
3. Потрібно точно визначитися з видом діяльності по КВЕД
(Класифікація видів економічної діяльності). Адже неправильна
класифікація виду функціонування може призвести до відмови в
реєстрації.
4. Вибір організаційно-правової форми підприємництва. Важливо
зазначити, що підприємницьку діяльність можна здійснювати і без
набуття статусу юридичної особи (індивідуальна трудова діяльність).
При виборі певної форми підприємницької діяльності треба враховувати
переваги та недоліки кожної форми організації бізнесу.
82
ЗНАЙДИ ПРОБЛЕМУ
яка не вирішенна і за яку готові платити
НІ
ЗНАЙДИ РІШЕННЯ Порадься з

та побудуй ПОДОБАЄТЬСЯ?
НІ друзями
бізнес-модель
ПОДОБАЄТЬСЯ? Порадься з ПОБУДУЙ ТАК

профі ПРОТОТИП
ТАК ЗАПУСТИ Потестуй на малій групі

бета-версію клієнтів
Обновіть ПОДОБАЄТЬСЯ?
продукт НІ
Спробуй ще раз ПУБЛІЧНИЙ

ЗАПУСК! ТАК
Є ПРИБУТОК?
НІ ТАК
Рис. 2.9. Схему пошуку та розвитку бізнес-ідей
4. Обрати зручну систему оподаткування: загальну або спрощену

(єдиний податок). Важливо: загальна система у підприємства і загальна
система у підприємця мають суттєві відмінності. Порівняння систем
оподаткування підприємств наведено у табл. 2.5.
Підприємство втрачає статус платника єдиного податку при одному
з наступних умов:
- перевищенні граничного обсягу доходу;
- перевищенні максимально встановленої чисельності найманих
співробітників;
- наявність податкового боргу понад двох послідовних кварталів;
- частки в статутному капіталі юр. осіб – не єдинників, понад 25%;
83
- наявність розрахунків у не грошовій формі;

- здійсненні діяльності, що не дає право застосовувати спрощену
систему оподаткування.
Таблиця 2.5
Загальна система оподаткування Спрощена система оподаткування
Які види діяльності дозволені підприємству?
Обмежень не передбачено Обмежень не передбачено
Яка гранична сума доходу дозволена підприємству?
Обмежень не передбачено 5 000 000 грн. на рік
Чи потрібно підприємству реєструвати
Реєстратор розрахункових операцій (РРО)?
Обов'язково реєструється при готівкових
Обов'язково реєструється при готівкових
розрахунках та досягненню річного
розрахунках
доходу більш ніж 1 млн грн
Чи обов'язково юридичній особі реєструвати податок на додану вартість (ПДВ)?
Обов'язково - при перевищенні 1 000 000
грн. за останні 12 місяців Добровільно - За бажанням
Добровільно - За бажанням
Які основні податки сплачує підприємство?
1. ПП (податок на прибуток); 1. ЄП (єдиний податок);
2. ПДВ. До тис. грн. підприємство може 2. ПДВ - при виборі відповідної ставки
не платити ПДВ ЄП (3% та 5%)
Які ставки основних податків юридичної особи?
НП в 2016 р. - 18%
3% + ПДВ - 3 група
ПДВ в 2016 р. - 20%
5% без ПДВ - 3 група
НП розраховується від чистого прибутку
До 1 000 000 грн. підприємство може
ЄП розраховується від доходу
працювати без ПДВ
Приклад розрахунку.
Скільки податків в 2015 р. сплатить підприємство з 120000 грн. доходу при наявності
90 000 грн. витрат? Обидві суми з ПДВ.
(Дохід без ПДВ дорівнює 100 000 грн., Витрата без ПДВ дорівнює 75 000 грн.)
ЄП 3 гр. НЕ платник ПДВ:
120 000 × 5% = 6 000 грн.
НП = (100 000-75 000) × 18% = 4 500 грн. Всього на 3 гр. - 6000 грн.
ПДВ = (120 000-90 000) / 6 = 5 000 грн. ЄН 3 гр. платник ПДВ:
Усього : 4 500 +5 000 = 9 500 грн. 100 000 × 3% = 3 000 грн.,
ПДВ=(120 000-90 000)/6 = 5 000 грн.
Всього на 3 гр. - 8000 грн.
Які витрати можна включити до витрат для зменшення податків?
Витрати повинні бути підтверджені При розрахунку ЄП сума витрат не має
документально, пов'язані з доходом, що значення
84
включаються до витрат згідно з розділом

ІІІ ПКУ
Чи потрібно нараховувати НП і ЄП за період, в якому відсутня діяльність?
За відсутності доходу НП і ПДВ не За відсутності доходу ЄП і ПДВ не
сплачуються сплачуються
Які основні звіти здає підприємство без найманих працівників?
Декларація про прибуток надається Декларація платника єдиного податку
щоквартально або 1 раз на рік надається щоквартально.
Декларація ПДВ надається щомісяця або Декларація ПДВ надається щомісяця або
щокварталу, згідно зі ст. 202 ПКУ щокварталу
Які терміни подачі звітності?
Декларація про прибуток - Надається
Щокварталу чи протягом 40 календарних
днів (далі к/днів) по закінченню звітного Декларація платника єдиного податку
року. Підприємства з доходом < 10 млн. – надається щокварталу протягом 40
грн., Новостворені здають 1 раз на рік к/днів після звітного кварталу
протягом 60 к/днів по закінченню Декларація ПДВ представляється в
звітного року більшості випадків щомісяця протягом
Декларація ПДВ представляється 20 к/днів по закінченню звітного місяця.
щомісяця протягом 20 к/днів по При щоквартальної здачі термін подачі
закінченню звітного місяця. При 40 к/днів
щоквартальної здачі термін подачі
40 к/днів
Які терміни сплати НП і ЄП?
НП і ПДВ сплачується протягом 10 ЄП і ПДВ сплачується протягом 10
календарних днів після граничного календарних днів після граничного
терміну подачі звітності терміну подачі звітності
Скільки податків сплачується за одного найманого працівника?
За рахунок підприємства за кожного
працівника сплачується Єдиний соціальний
внесок (ЄСВ) у розмірі 22%.
За рахунок співробітника сплачується:
Всі податки по найманим працівникам на - Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО)
загальній системі такі ж як і на єдиному у розмірі 18% від нарахованої зарплати
податку співробітника.
- Військовий збір (ВЗ) у розмірі 1,5% від
нарахованої заробітної плати співробітника.
Співробітнику виплачується зарплата за
вирахуванням ПДФО, ЄСВ та ВЗ.
4. Вибір місця розташування підприємства. Потрібно

дотримуватися законів зонування, взяти до уваги розміщення
конкурентів. Дослідити в якій країні чи районі (все залежить від
85
масштабів бізнесу) буде найбільший попит на запропоновані послуги та

товари.
ІІ. Установча стадія складається з таких етапів:
1. Визначення складу засновників, пошук партнерів (якщо це
необхідно). Допомогу в цій справі можуть надавати бізнес-центри
(центри розвитку малого бізнесу), що створені в усіх великих містах
України.
2. Визначення величини статутного фонду (початкового капіталу)
та джерел фінансування. Початок своєї справи – це не лише великий
ризик, а одночасно складна процедура, яка потребує не тільки ідей, а й
певного стартового капіталу, який знайти не так просто.
Бізнес можете стартувати з власних коштів, а в разі їх відсутності є
такі варіанти:
– державна фінансова підтримка;
Види державної допомоги:
o часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами;
o часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та
платежів за користування гарантіями;
o надання гарантії та поруки за кредитами;
o надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для
започаткування і ведення власної справи;
o надання позик на придбання і впровадження нових
технологій;
o компенсація видатків на розвиток кооперації між суб’єктами
малого і середнього підприємництва та великими
підприємствами;
o фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та
екологічно чистих технологій.
86
Державна підтримка проводиться у формі субвенцій, дотацій,

субсидій. Інформація про те скільки коштів держава виділяє на такі цілі, в
тому числі у місцеві бюджети можна містяться у видатковій частині
Державного бюджету.
– венчурний капітал (гроші інвестиційний фондів та фірм);
Такий вид фінансування має свої особливості. Першою з них є те,
що венчурний фонд фінансує лише акціонерні товариства, або такі,
підприємства, які в ході надання такого виду допомоги змінять свою
організаційно-правову форму. Тобто гроші не надаються
індивідуальному чи кооперативному підприємству. Також слід зазначити,
що при зверненні до такого фонду, необхідно мати бізнес-план, у якому
чітко і точно показано, що капітал юридичної особи буде зростати (на 30-
50%).
Венчурні фонди вкладають кошти не під відсотки, як банки, вони
купляють акції підприємства як фонди прямих інвестицій (рідко на
вторинному ринку). Їх цікавлять лише такі юридичні особи у
прибутковості яких вони впевнені. Адже свої гроші вони отримують
назад шляхом наступного продажу акцій, але їх ціна уже значно вища у
прибуткового бізнесу.
В Україні венчурне фінансування здебільшого представлене
приватними індивідуальними інвесторами (бізнес-ангелами), але й
існують асоціації інвесторів які безпосередньо можуть стати інвесторами,
наприклад асоціація «Частные инвесторы Украины» і Українська
асоціація інвестиційного бізнесу.
– гранти на дослідження.
Для наукових працівників чи студентів, знайти грант на
фінансування власного проекту в Україні чи за кордоном не проблема.
Інформацію про такі гранти можна знайти на сайтах вищих навчальних
закладів. Щороку відбувається маса конкурсів для стартапів, грантових
87
програм для малого бізнесу грантів на дослідження і розробку

технологій. Для цікавої ідеї завжди знайдеться капітал. Ось для прикладу
сайт Національної платформи малого та середнього бізнесу
http://platforma-msb.org/ де можна знайти гранти, тендери, які
відбуваються в Україні. Хороші ідеї завжди цінуються.
Для отримання гранту міжнародних благодійних організацій,
необхідно показати наскільки необхідна бізнес–розробка людям і як це
змінить їх життя на краще.
3. Розробка назви підприємства.
4. Підготовка установчих (засновницьких) документів, а саме:
установчого (засновницького) договору та статуту.
5. Реєстрація підприємства у відповідних органах державної влади.
6. Оформлення атрибутів підприємства (печатка, бланки, рахунки
підприємства і т.п.)
ІІІ. Організаційна стадія включає:
1. Організацію управління підприємством.
2. Формування мереж постачання ресурсів і реалізації продукції.
3. Підбір персоналу.
4. Організацію виробничого процесу.
Державна реєстрація підприємства є обов'язковою юридичною дією
при його створенні, за якою підприємство офіційно вважається
створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його реєстрації.
Державна реєстрація підприємства встановлена згідно вимог
діючого чинного законодавства, де викладені умови і порядок реєстрації
підприємств державним органом.
Документи для державної реєстрації можуть подаватися у
паперовій або електронній формі.
У паперовій формі документи подаються особисто заявником або
поштовим відправленням.
88
Якщо документи подаються особисто, заявник пред’являє свій

паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина
України, або паспортний документ іноземця, або посвідчення особи без
громадянства, або посвідку на постійне або тимчасове проживання.
У разі подання документів представником додатково подається
примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що
засвідчує його повноваження.
Документи в електронній формі подаються заявником через портал
електронних сервісів (irc.gov.ua).
Для подачі електронних документів для проведення державної
реєстрації використовується Комп'ютерна програма «Реєстраційний
портал» - програмне забезпечення, представлене у формі Інтернет-
сторінки.
Для роботи з реєстраційним порталом необхідно самостійно
створити індивідуальний обліковий запис заявника. Даний запис
створюється заявником шляхом реєстрації на Реєстраційному порталі та
використовується для ідентифікації заявника на Реєстраційному порталі,
перегляду інформації про стан розгляду направлених електронних
документів для проведення державної реєстрації юридичної особи або
фізичної особи - підприємця, а також для отримання заявником
електронних документів, які направлені йому державним реєстратором.
Документи в паперовій формі приймаються за описом, примірник
якого в день їх надходження видається заявнику з відміткою про дату їх
отримання та кодом доступу в той спосіб, відповідно до якого були
подані документи.
Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні
відповідати наступним вимогам:
89
1) документи мають бути викладені державною мовою та

додатково, за бажанням заявника, - іншою мовою (крім заяви про
державну реєстрацію);
2) текст документів має бути написаний розбірливо (машинодруком
або від руки друкованими літерами);
3) документи не повинні містити підчищення або дописки,
закреслені слова та інші виправлення, не обумовлені в них, орфографічні
та арифметичні помилки, заповнюватися олівцем, а також містити
пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;
4) документи в електронній формі мають бути оформлені згідно з
вимогами, визначеними законодавством;
5) заява про державну реєстрацію підписується заявником. У разі
подання заяви про державну реєстрацію поштовим відправленням
справжність підпису заявника повинна бути нотаріально засвідчена;
6) установчий документ юридичної особи викладається у письмовій
формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками
(учасниками) або уповноваженими ними особами;
7) документ, викладений іноземною мовою, повинен бути
перекладений на державну мову із засвідченням вірності перекладу з
однієї мови на іншу або підпису перекладача в установленому
законодавством порядку;
8) зображення та опис символіки повинні бути оформлені з
дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству.
Вимоги до найменування.
Найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її
організаційно-правову форму та назву. Вона може складатися з власної
назви юридичної особи, а також містити інформацію про мету діяльності,
вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи та інші відомості.
90
Найменування юридичної особи не може бути тотожним

найменуванню іншої юридичної особи.
У найменуванні юридичних осіб забороняється використовувати:
 повне чи скорочене найменування державних органів або органів
місцевого самоврядування, або похідні від цих найменувань, або
історичні державні найменування, перелік яких установлює Кабінет
Міністрів України, - у найменуваннях юридичних осіб приватного права;
 символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного
(нацистського) тоталітарних режимів, заборона використання яких
встановлена Законом України «Про засудження комуністичного та
націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні
та заборону пропаганди їхньої символіки»;
 терміни, абревіатури, похідні терміни, заборона використання яких
передбачена законом.
Для державної реєстрації створення юридичної особи (у тому числі
в результаті виділу, злиття, перетворення, поділу) подаються такі
документи:
1) заява про державну реєстрацію створення юридичної особи;
2) заява про обрання юридичною особою спрощеної системи
оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як
платника податку на додану вартість, та/або заява про включення до
Реєстру неприбуткових установ та організацій за формами,
затвердженими відповідно до законодавства, - за бажанням заявника;
3) документ, що підтверджує створення громадського формування,
відповідність статуту юридичної особи, на підставі якого діє громадське
формування, - у разі державної реєстрації громадського формування, що
є самостійним структурним підрозділом у складі іншої юридичної особи;
4) відомості про керівні органи громадського формування (ім’я,
дата народження керівника, членів інших керівних органів,
91
реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності),

посада, контактний номер телефону та інші засоби зв’язку), відомості про
особу (осіб), яка має право представляти громадське формування для
здійснення реєстраційних дій (ім’я, дата народження, контактний номер
телефону та інші засоби зв’язку);
5) установчий документ юридичної особи - у разі створення
юридичної особи на підставі власного установчого документа;
6) документ про сплату адміністративного збору;
7) документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи у країні її
місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового
реєстру тощо), - у разі створення юридичної особи, засновником
(засновниками) якої є іноземна юридична особа;
8) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія)
передавального акта - у разі створення юридичної особи в результаті
перетворення, злиття або виділу;
9) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого
балансу - у разі створення юридичної особи в результаті поділу;
10) документи для державної реєстрації припинення юридичної
особи в результаті злиття та поділу - у разі створення юридичної особи в
результаті злиття та поділу.
При написанні найменування юридичної особи використовуються:
 Літери українського алфавіту - при написанні найменування
українською мовою та літери латинського алфавіту - при написанні
найменування англійською мовою.
 Розділові знаки та символи: лапки (" ", “ ”, „ “, « », які є тотожними),
крапка (.), кома (,), двокрапка (:), дужки /( )/, апостроф ('), дефіс (-),
тире (-), коса риска (/), знак оклику (!), знак питання (?), номер (№),
плюс (+), знак рівняння (=), зірочка (*), ет комерційна (@).
92
 Цифри: арабські (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0) та римські (I, II, III, IV, V,

VI, VII, VIII, IX, X, L, C, D, M).
Використання інших символів, розділових знаків у найменуванні
юридичної особи не допускається.
Найбільш поширеними, типовими помилками, що зустрічаються в
діяльності підприємців, особливо на первинному етапі ведення бізнесу є:
1. Види діяльності (КВЕД) в установчих документах підприємця.
Деякі підприємці, реєструючи свою діяльність, не можуть
конкретизувати, чим саме планують займатися. Реєструючись в
адміністрації, підприємці невірно вказують вид (кілька видів) діяльності,
якими збираються займатися, а то й забувають якийсь із видів КВЕД
вказати. Причин багато: «мало часу, щоб читати», «не знаю де читати»,
«невірно підказали юристи», «такого КВЕД немає, чим я хочу займатися»
і т.д. Іноді підприємці мотивують відсутність потрібного виду діяльності
тим, що не бачать необхідності включати всі види діяльності, якщо
вказані найголовніші.
Якщо на загальній системі оподаткування така невизначеність в
більшості випадків не критична, то для платників єдиного податку на 1, 2
та 3 групі, може обернутися штрафами, втратою на суму до 18% ПДФО
для 1 та 2 групи, та 10% ПДФО для 3 групи єдиного податку.
Щоб не потрапити в подібну ситуацію, потрібно чітко
сформулювати - що продавати, виробляти чи які надавати послуги, та де
це здійснювати? Подбати, щоб при подачі будь-якої документації на
реєстрацію або внесення змін до установчих документів, завжди
залишалася копія документації, яка надається в державні органи
(адміністрації, податкову службу).
Приклад:
Підприємець збирається лагодити і продавати праски
через інтернет-магазин.
93
КВЕД №1 де продає - через інтернет;

КВЕД №2 що продає - електроприлади;
КВЕД №3 надає послуги по ремонту.
2. Вибір системи оподаткування.
На жаль, деякі підприємці-початківці недостатньо володіють
необхідними мінімальними знаннями в галузі фінансів. Йдеться про
розуміння грошей і грошових потоків, розумінні таких термінів, як дохід,
виручка, позикові кошти. Запитання, які з легкістю вирішуються щодня в
домашньому побуті при плануванні сімейного бюджету, при
проектуванні на підприємницьку діяльність - вимагають зважених
рішень.
Недостатній рівень знань у галузі фінансів та економіки
позначається на результатах бізнесу, але, як правило, його вплив
непомітний і може довгі роки не приносити відчутних збитків. Більш
відчутними втратами для підприємця може стати, низький рівень в галузі
бухгалтерського та податкового обліку, оскільки ситуація рано чи пізно
призведе до штрафів. Багато чого залежить від вибору системи
оподаткування.
Над вибором системи оподаткування слід подумати до моменту
реєстрації підприємницької діяльності.
Від вибору системи оподаткування залежатиме, як вести бізнес, з
«ким», «як» і який чистий прибуток буде в «підсумку на руки».
Приклад:
 якщо покупцями і замовниками будуть в основному
фізичні особи, то оптимально застосовувати спрощену
систему оподаткування 1 або 2 -ї групи єдиного податку;
 якщо співпрацювати будуть з підприємцями на загальній
системі, то слід обрати 3 групу єдиного податку
94
 якщо ж планується співпраця з юридичними або

фізичними особами, які не хочуть втрачати податковий
кредит з ПДВ, то слід стати платником ПДВ, на
загальній чи спрощеній системі оподаткування.
Не зайвим буде з'ясувати, яку систему оподаткування переважно
використовують конкуренти і потенційні замовники Ваших послуг на
ринку, на якому планується надання послуг. Буває, що на тому чи іншому
ринку послуг переважно працюють учасники на спрощеній системі
оподаткування без ПДВ. У такому випадку надання послуг без ПДВ буде
звичним для замовників.
Невірний вибір системи оподаткування може стати втратою у
вигляді надміру сплачених податків, у розмірі від 1% до 40% від обороту.
Розвивайте бізнес поступово, спочатку почніть працювати без ПДВ,
це дозволить Вам оцінити, зрозуміти, як «пішов» Ваш бізнес, чи
виправдалися припущення. І коли замовників з ПДВ буде більшість, -
зареєструйтесь платником ПДВ. Працювати без ПДВ простіше, та й для
штрафів у податківців менше приводів.
3. Неподання звітності за відсутності діяльності.
Однією з поширених помилок, що зустрічаються у початківців
підприємців, є неподання звітності або несплата податків при відсутності
Незалежно від того:
 коли була реєстрація, навіть якщо в останній день кварталу;
 як Ви себе почуваєте, знаходитесь вдома або в лікарні;
 де Ви знаходитесь - у відпустці, або відрядженні;
Підприємець зобов'язаний надати податкову звітність. При
наявності «поважної причини», необхідні підтверджуючі документи.
Адже у підприємців є «право» піти у відпустку». Але для цього необхідне
оформлення відповідних документів.
95
Розмір втрат для підприємця при неподанні звітності прорахувати

заздалегідь складно. Втрати залежать від системи оподаткування, терміну
неподання звітності тощо. Неподання податкової декларації (наприклад,
платника єдиного податку або декларації з ПДВ) первинно обійдеться
штрафом у розмірі 170 грн., Повторне порушення протягом року
обійдеться вже в 1020 грн. за звіт, плюс можливий адміністративний
штраф 510 грн.
Запобігти подібні помилки можна тільки шляхом своєчасного
вивчення законодавства або звернення до фахівців в даній області.
4. Використання забороненої форми розрахунків.
По ряду причин, деякі підприємці на єдиному податку піддаються
спокусі - погоджуються на бартер, взаємозаліки, переклади боргу,
вексельну форму і т. п. Одні від незнання, інші - від нестачі вибору і
страху втратити гроші або замовника. Дуже часто чуємо відповідь -
«Адже так працюють всі! » «Все» - це хтось із Ваших знайомих або Ви
побачили в Інтернеті, що «хтось» так працює, але це не означає, що так
«можна» працювати з точки зору Податкового Кодексу та інших
законодавчих актів, що діють на сьогоднішній день.
Ціна помилки - автоматичне позбавлення права працювати на
єдиному податку.
Один із шляхів вирішення – підвищення власного рівня обізнаності
питаннями, з якими підприємець стикається щодня. Як мінімум, потрібно
уважно ознайомитися з потрібними розділами і статтями Податкового
Кодексу України. Другий шлях – залучення відповідних необхідних
фахівців.
5. Недбале ставлення до оформлення, збору та зберігання
документів.
У середовищі підприємців існує усталена думка, що підприємці не
повинні вести облік, а тому їм не потрібна первинна документація. Однак
96
Податковий кодекс України зобов'язує підприємців отримувати і

зберігати первинну документацію. Відсутність документації,
недотримання хронології оформлення скоєних господарських операцій -
все це може спричинити за собою втрати для підприємця.
По-перше, до підприємця можуть застосувати штрафні санкції.
Розмір штрафних санкцій може бути різним. Найбільший розмір штрафу
передбачено за відсутність у підприємця товарних чеків або
розрахункових квитанцій, які оформляються при отриманні виручки
підприємцем. Якщо підприємець на єдиному податку при отриманні
грошей не оформив товарний чек або розрахункову квитанцію, до нього
можуть застосувати штраф у стократному розмірі від суми виручки в
чеку.
По-друге, відсутність документації, може призвести до збільшення
податкової бази та сум податків до сплати в бюджет. Якщо вхідні
документи від постачальників оформлені неправильно, такі витрати не
можна враховувати при обчисленні податку з доходів фізичних осіб
підприємців на загальній системі оподаткування.
Для різних первинних документів встановлені різні терміни
зберігання документації. Відповідальність за порушення строків
зберігання документації встановлена ст. 121 Податкового Кодексу
України.
6. Порушення порядку ведення касових операцій та робота без
застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі РРО).
Оскільки підприємці переважно не використовують РРО, існує
думка, що підприємцям не обов'язково використовувати касові апарати.
Таке беззастережне думка не відповідає законодавству.
Не всі без винятку підприємці мають право не використовувати
касові апарати. Працювати без РРО можуть тільки підприємці на групі
спрощеної системи оподаткування.
97
Підприємці на єдиному податку II і III групи зобов'язані

застосовувати РРО при роботі з готівкою якщо їх річний дохід становить
більше 1 млн грн.
Відповідно, кожна операція з реалізації товару повинна бути
проведена через касовий апарат. Якщо при реалізації підприємець не
оформив чек і не видав касовий чек покупцю, до нього може бути
застосовано штрафну санкцію у стократному розмірі від суми реалізації
за чеком. Слід пам'ятати, що до порядку оформлення, видачі, зберігання,
обліку та списання касових чеків висуваються жорсткі вимоги. Необхідно
правильно оформляти всі документи - звіти касира за день, вести касову
книгу.
У сфері застосування РРО прийнято низку нововведень, що
стосуються використання електронних касових стрічок, а тому слід
ознайомитися із змінами, щоб не вчинити нових помилок.
7. Різниця між підприємницьким рахунком і рахунком фізичної
особи.
Часто початківці власники бізнесу сприймають грошові кошти
підприємця як свої власні, помилково вважаючи, що, ніяких обмежень у
їх діяльності не існує. Тому виникає ряд складнощів при роботі з
банківським рахунком, при зарахуванні або знятті грошей з рахунку.
Згідно з останніми роз'ясненнями податкових консультантів, при
зарахуванні коштів на розрахунковий рахунок в платіжних документах
«рекомендується» вказувати, що на рахунок зараховується торговельна
виручка, з обов'язковим зазначенням - за який, саме період.
Дохід від підприємницької діяльності зараховується на
картковий рахунок фіз. особи - НЕ підприємця.
Засоби нараховані на картковий рахунок фіз. особи будуть
обкладатися податком ПДФО 18% + військовий збір 1,5%.
98
Якщо підприємець зараховує «свої» кошти, які до підприємницької

діяльності не мають відношення, підприємець обов'язково має зазначити,
що вносить на рахунок «особисті грошові кошти», для того щоб дані
кошти не враховувалися в дохід підприємця.
Приклад: Підприємець орендує приміщення, але діяльності не
веде, а оренду все одно потрібно оплачувати, як оплатити – внести «свої»
гроші на рахунок. Добре, якщо врахувати рекомендації і зробити
внесення грошей на рахунок з правильною формулюванням. Але ще
краще, ми рекомендуємо - безпосередньо оплатити оренду через будь-
який банк без внесення грошей на рахунок. Тоді взагалі питання про
доходи не виникає, а оплачуються тільки витрати.
Просто так витратити грошові кошти з розрахункового рахунку
підприємця не можна, оскільки рахунок відкрито для підприємницької
діяльності, а не для обслуговування особистих потреб громадянина.
Оплачувати з розрахункового рахунку, по квартирі та інших особистих
витрат не рекомендується. У подібному випадку, бажано зняти кошти з
розрахункового рахунку як чистий прибуток, або перевести на особистий
картковий рахунок, і лише після цього витрачати їх на свій розсуд.
Розмір штрафів від помилок через неправильні формулювань дуже
різноманітний – від втрат у розмірі 19,5% від обороту, до стократного
розміру від виручки, аж до позбавлення статусу платника єдиного
податку.
8. Невірний облік доходів і витрат, розрахунок
оподатковуваного доходу.
Особливої уваги заслуговують помилки щодо обліку
оподатковуваного доходу підприємця. Не розібравшись у законодавчій
базі, підприємці на єдиному податку помилково вважають, що дохід
підприємця «єдинника» - це тільки грошові кошти, отримані у вигляді
виручки. На жаль, на сьогодні законодавство для спрощенців
99
ускладнилося, а тому слід звернутися до консультантів, щоб розібратися

у всіх нововведеннях законодавства.
Особливо багато порушень при визначенні доходу у підприємців на
загальній системі оподаткування. Часто підприємці не знають, як
правильно врахувати витрати у своїй діяльності, які можливо включити
витрати, а які ні. Наприклад, врахувати у видатках обслуговування
власного авто, списання бензину, амортизацію основних засобів тощо.
Через невірно розрахованих доходів або витрат, розраховується
неправильна сума оподатковуваного податком доходу. У результаті
підприємець сам себе карає переплатою, або недоплачує податки з
подальшими наслідками.
Деякі підприємці на єдиному податку за невірного підрахунку
оподатковуваного доходу потрапляють в ситуацію перевищення ліміту.
Слід з обачністю ставитися до підрахунку доходу, особливо коли
підприємець працює з використанням посередницьких, комісійних
договорів тощо Неправильно складений договір, акт послуг при перевірці
або закриття, може призвести до визначення податківцями перевищення
ліміту. Така ситуація може спричинити для підприємця втрату статусу
платника єдиного податку.
9. Не порахована точка беззбитковості
Багато хто починає бізнес навіть не вважаючи, скільки в який
період потрібно продавати, щоб вийти в нуль. Це важливо, тому що
багато бізнес-моделей відсікаються ще на цьому етапі.
Іноді підприємці ведуть бізнес за допомогою використання
«чуток», рад друзів, хороших знайомих.
Варто користуватися новими технологічними рішеннями, які
можуть полегшити життя підприємцю, таких як онлайн - рекрутингові
сервіси, шаблони для створення сайтів, бухгалтерське обслуговування,
бухгалтерське програмне забезпечення і т.д.
100
Відвідуйте семінари та конференції, слухайте аудіо лекції, вивчайте

спеціалізовану літературу в інтернеті. І не менш важливо - не забувайте
негайно застосовувати у своїй справі все те - нове, що дізналися в процесі
навчання. Можливо, щось впровадити не вийде, але більша частина
нових знань стане корисною.
Розмір втрат від необізнаності оцінити складно – вони можуть бути
від фіксованої невеликої суми, втрати статусу платника єдиного податку,
до кримінальної відповідальності.
101
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ ІІ
1) Які є види підприємництва?

2) Що відносять до мікропідприємництва?
3) Які критерії поділу підприємств за розміром?
4) Які ознаки підприємницьких структур?
5) Які є основні організаційно-правові форми підприємництва?
6) Які переваги одноосібного володіння?
7) Торгово-промислові асоціації – суть та мета створення
8) Картелі та синдикати сутність та особливості функціонування
9) Консорціум як організаційно-правова форма об’єднання підприємств
10) Концерн – суть мета створення
11) Холдинг – позитивні та негативні сторони його функціонування
12) Які передумови виникнення агрохолдингів у країні?
13) Які різновиди товариств за ступенем участі засновників (партнерів) у
діяльності підприємства?
14) Дайте характеристику командитному товариству?
15) Чим товариство з додатковою відповідальність відрізняється від
командитного?
16) Які є різновиди акціонерних товариств?
17) Яке акціонерне товариство може мати не більше 100 акціонерів?
18) Які етапи створення акціонерного товариства?
19) Назвіть основні види акцій
20) Яка мета створення асоціацій?
21) У чому принципова відміна між консорціумами та фінансовими
групами?
22) Які існують різновиди концернів?
23) Які є специфічні форми господарювання в аграрній сфері?
102
24) Які передумови появи агрохолдингів в країні?

25) Чи визначено законодавчо поняття сільськогосподарське
підприємство?
26) Яка мета діяльності фермерського господарства та ОСГ?
27) Різновиди сільськогосподарських підприємств
28) Що таке «відокремлена фермерська садиба»?
29) Хто може претендувати на відокремлену фермерську садибу?
30) Що таке сімейне фермерське господарство і чим воно відрізняється
від фермерського господарства?
31) Які є різновиди сільськогосподарських кооперативів?
32) Яка мета діяльності СОК та СВК?
33) Чи може СОК мати майно відокремлене від його учасників?
34) Чи обов’язкова трудова участь для членів СВК?
35) Які стадії процесу створення власної справи?
36) Чим відрізняється загальна та спеціальна системи оподаткування
підприємств?
37) З яких етапів складається підготовча стація створення підприємства?
38) Що містить установча стація створення підприємства?
39) Які заходи включає організаційна стація створення підприємства?
40) Чи є обмеження щодо юридичної назви підприємства в Україні?
41) Які помилки найчастіше допускають при створенні підприємства?
42) Розкрийте зміст установчих документів суб’єктів підприємництва.
43) Який порядок державної реєстрації суб’єктів підприємництва?
44) Які особливості державної реєстрації фізичної особи — підприємця?
45) Які особливості державної реєстрації юридичної особи —
підприємця?
46) Який порядок формування статутного фонду суб’єктів
підприємництва?
103
47) Який порядок ліквідації та санації підприємницької

діяльності?
104
1. Яким законам відповідають наведені пояснення?
1. Окреслює основні принципи, відносини, право

А. Про
власності, порядок створення, реорганізації та ліквідації
сільсько-
споживчих товариств та спілок, сприяє соціальному і
господарську
культурному розвитку села, народних промислів і
кооперацію
ремесел
2. Передбачає права та обов'язки кооперативу як
землекористувача і землевласника, права самостійного
В. Про визначення напрямків сільськогосподарського
споживчу виробництва, його структури, обсягу, самостійного
кооперацію розпорядження виробленою продукцією та доходами,
кооперування з промисловими підприємствами при
переробці продукції сільськогосподарського виробництва
3. спрямований на створення умов для реалізації
С. Про
ініціативи громадян щодо виробництва товарної
фермерське
сільськогосподарської продукції, її переробки та
господарство
реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках
2. Чи закріплено законодавчо поняття «сільськогосподарське

підприємство» та його критерії? Так/Ні

3. Земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-
побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка
знаходиться за межами населеного пункту – це?

4. Вкажіть які складові належать відповідній сфері зовнішнього середовище аграрного бізнесу,
залежно від ступеня їх зв’язку із підприємцем:
А. Перша 1. експорті та імпортні ціни, тарифи, митний контроль

В. Друга 2. тіньова економіка
С. Третя 3. інформаційні, рекламні, освітні
105
D. Четверта 4. політичні, екологічні, фінансово-кредитні, цінові,

податкові, правові, географічні
Е. П’ята 5. морально-етичні цінності, традиції, звички,
віросповідання
5. До суб’єктів малого підприємництва належать ті, в яких:

a. середня кількість працівників за звітний період перевищує
250 осіб та річний дохід перевищує 50 мільйонів євро
b. середня кількість працівників за звітний період не перевищує
10 осіб та річний дохід не перевищує 2 мільйони євро
c. середня кількість працівників за звітний період не перевищує
50 осіб та річний дохід не перевищує 10 мільйонів євро
d. середня кількість працівників за звітний період не перевищує
50 осіб та річний дохід не перевищує 10 мільйонів грн
6. До сільськогосподарський підприємств належать:

a. Фермерське господарство
b. Сільськогосподарський виробничий кооператив
c. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив
d. Агрохолдинг
e. Особисте селянське господарство
f. Усе вище перераховане
7. Форма підприємницької діяльності громадян, що має

найменування, статут, може мати печатку та яке очолює – голова?
106
8. Отримати землю для ведення фермерського господарства може:

a. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку
b. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку
та має документи, що підтверджують досвід роботи у сільському
господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному
закладі
c. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 16-річного віку
d. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 16- річного віку
господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному
закладі
9. Як називається державна бюджетна установа, які виконує функції з реалізації державної

політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств?

10. З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається:
11. Утворювати сільськогосподарський кооператив можуть лише виробники

сільськогосподарської продукції? Так/Ні
12. Що НЕ відповідає дійсності? Статут сільськогосподарського

обслуговуючого кооперативу:
a. Має відповідати вимогам Закону України «Про кооперацію»
b. Є підґрунтям для інших внутрішньогосподарських актів
c. Набирає чинності з моменту державної реєстрації кооперативу
d. Набирає чинності з моменту його підписання
13. Засновниками та членами сільськогосподарського

обслуговуючого кооперативу можуть бути:
a. виробники сільськогосподарської продукції
107
b. переробники сільськогосподарської продукції

c. виробники та переробники сільськогосподарської продукції
14. Чи може сільськогосподарський обслуговуючий кооператив мати у власності майно,

відокремлене від майна своїх членів та право власності на землю?Так/Ні
15. Примірні правила внутрішньогосподарської діяльності

сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу
затверджується:
a. Наказом
b. Постановою
c. Законом
d. Розпорядженням
16. Що НЕ відповідає дійсності? СОК:

a. надає послуги тільки своїм членам
b. надає послуги з метою зменшення витрат
c. надає послуги з метою збільшення доходів членів кооперативу
d. надає послуги з метою отримання прибутку
e. члени кооперативу є одночасно їх власниками і клієнтами
17. Чи сільськогосподарські виробничі кооперативи мають на меті одержання прибутку? Так/Ні

18. Діяльність якого з агарних формувань не відноситься до

підприємницької?
108
20. Цінний папір, який дає акціонерові право брати участь в управлінні товариством, у
розподіленні прибутку і розпродажу залишків майна у разі ліквідації товариства – це
21. До правових ознак підприємницьких структур НЕ належать:

a. участь у розподіленні прибутків
b. право власності на капітал та засновники
c. джерела формування та розмір статутного фонду
d. обмеження права стати учасником
22. До фінансово-економічних ознак підприємницьких структур

НЕ належать:
a. права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми
b. участь у розподіленні прибутків
c. відповідальність за зобов’язаннями фірми
d. розподілення майна у разі припинення діяльності фірми
23. До організаційно-управлінських ознак підприємницьких

структур НЕ належать:
a. участь в управлінні фірмою;
b. використання найманої праці;
c. участь у розподіленні прибутків
d. автономність виробничо-господарської діяльності від учасників
24. Товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його

зобов’язаннями всім своїм майном,включає принаймні одного учасника, відповідальності котрого
обмежується внеском у майно такого організаційного утворення – це?
25. Якщо холдинг-компанія здійснює не лише контроль та

управлінням організаціями-учасниками, а також і виробничою
діяльністю, такі холдинги одержали назву "______"
109

26. Установча угода товариства НЕ містить інформацію про:
a. повноваження партнерів
b. сума коштів, що інвестується кожним
c. порядок розподілу прибутку і можливих збитків
d. особливості здійснюваних фінансових і облікових операцій
e. зобов’язання перед фінансовими установами
27. Види акцій, які можуть передаватися лише з дозволу фірми:

a. іменні
b. на пред’явника
c. привілейовані
d. вінкульовані
e. без номінальної вартості
f. прості основні
28. Створюється для регулювання в масштабах галузі, в межах

регіону або в межах окремої країни; господарські стосунки
будуються на договірній та постійній основі, за організаціями
зберігається господарська, фінансова та юридична самостійність, а
централізується лише сумісна діяльність у сфері реалізації продукції.
Це характерні риси:
a. Торгово-промислової асоціації
b. Картелі
c. Синдикату
d. Пулу
e. Консорціуму
29. Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються:

110
30. Наразі фермерських господарств в Україні налічується

близько:
a. 20 тис.
b. 40 тис.
c. 200 тис.
d. 400 тис.
31. Створюються організаціями підприємців однієї галузі з метою

регулювання розміру виробництва, розподілу ринків збуту продукції,
умов реалізації, цін, строків платежів; господарські стосунки в межах
організації будуються на постійній договірній основі; організації-
учасники зберігають господарську, фінансову та юридичну
самостійність Це характерні риси:
a. Картелі
b. Корпорації або компанії
c. Концерну
d. Промислового холдингу
e. Торгово-промислової асоціації
32. Форма об’єднання, що є різновидом картелі, де організації-

учасники створюють один або декілька збутових органів в формі
ТОВ або AT які здійснюють також і закупку сировини для
організацій-учасників.
a. Торгово-промислової асоціації
b. Синдикат
c. Пул
d. Трест
33. Форма об'єднання організацій підприємців, яка створюються

організаціями підприємців переважно однієї галузі з метою
111
об'єднання всіх сторін господарської діяльності у єдиному

виробничому комплексі, у складі якого поряд з власністю організацій
підприємців функціонує спільна власність всіх цих організацій – це:
a. Торгово-промислова асоціація
b. Картель
c. Консорціум
d. Корпорація або компанія
33. Пайові об'єднання, споживачів, фермерів або індивідуальних

підприємців (які є, як правило, дрібними виробниками) для
здійснення господарської діяльності з метою досягнення
комерційний цілей – це?
a. Картелі
b. Корпорації або компанії
c. Концерни
d. Кооперативні фірми (союзи)
34. Первинна організаційна народногосподарська ланка, основою якої є професійно

організований трудовий колектив, здатний за допомогою засобів виробництва, які знаходяться в його
розпорядженні, виготовляти необхідну споживачам рослинницьку і тваринницьку продукцію
відповідного призначення, профілю і асортименту. Це?
35. До суб’єктів великого підприємництва належать ті, в яких:

e. середня кількість працівників за звітний період не перевищує
50 осіб та річний дохід не перевищує 10 мільйонів євро
f. середня кількість працівників за звітний період перевищує 250 осіб та
річний дохід перевищує 50 мільйонів євро
g. середня кількість працівників за звітний період не перевищує
10 осіб та річний дохід не перевищує 2 мільйони євро
112
h. середня кількість працівників за звітний період перевищує 250 осіб та

річний дохід перевищує 50 мільйонів грн
36. Чи є затверджений примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу?
Так/Ні

37. Форма підприємницької діяльності громадян із створенням
юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну
сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та
реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках,
наданих їм. Це?
38. Членами фермерського господарства можуть бути:

a. подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї
та особи, які працюють у ньому за трудовим договором
b. подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї
c. подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, інші члени сім'ї
d. подружжя, їх батьки, діти, які досягли 18-річного віку, інші члени сім'ї
39. Отримати землю для ведення фермерського господарства

можна через:
a. придбання чи оренду земель державної і комунальної власності
b. придбання земель державної і комунальної власності
c. купівлю земель приватної форми власності
113
40. Чи сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи мають на меті одержання прибутку? Так/Ні

41. Сільськогосподарський кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є
виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої
господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку – це?
42. Утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних

осіб — виробників сільськогосподарської продукції для організації
обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або
збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження
ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх
економічних інтересів – це?
a. Сільськогосподарський виробничий кооператив
b. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив
c. Агрохолдинг
43. Засновниками та членами сільськогосподарського

обслуговуючого кооперативу можуть бути юридичні та/або фізичні
особи, які:
a. зробили вступний і пайовий внески
b. дотримуються вимог статуту
c. мають право ухвального голосу
d. беруть участь у господарській діяльності кооперативу
e. усе вище перераховане
44. Фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим
договором (контрактом)? Так/Ні
114
45. Примірні правила внутрішньогосподарської діяльності

розробляються:
a. центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної аграрної політики
b. Кабінетом Міністрів України
c. державними районними адміністраціями для кожного регіону
47. Що НЕ відповідає дійсності? СВК:

a. є юридичною особою
b. є фізичною та юридичною особою
c. створюється шляхом об’єднання виключно фізичних осіб
d. його члени зобов’язані брати трудову участь у діяльності кооперативу
e. змістом функціонування є провадження спільної виробничої або
іншої господарської діяльності
f. метою діяльності є одержання прибутку
48. Господарська діяльність, яка проводиться без створення

юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які
перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно
проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом
виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської
продукції, реалізації її надлишків – це?
115
49. За якими ознаками розрізняють існуючі підприємницькі

структури:
a. правовими, фінансово-економічними та організаційно-
управлінськими
b. правовими та організаційно-управлінськими
c. правовими, соціальними,та фінансово-економічними
d. правовими, соціальними, фінансово-економічними, організаційно-
управлінськими
50. Трудові ресурси фермерських господарств базуються на основі праці його членів? Так/Ні
51. Ознаки, які дають змогу з’ясувати та однозначно визначити

належність учасникам відповідної частки прибутку фірми; ризики
учасників (майнові, грошові), у тому числі в разі припинення
діяльності фірми – це:
a. правові
b. організаційно-управлінські
c. соціальні
d. фінансово-економічні
e. організаційно-управлінські
52. До основних організаційно-правових форм належать:

a. одноосібне володіння, товариства, корпорації
b. одноосібне володіння, кооперативи, корпорації
c. одноосібне володіння, товариства, кооперативи
53. Чи вірно, що для всіх видів товариств (партнерств) спільним є те, що їх створення і
функціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами? Так/Ні
54. Види акцій, які можуть бути продані простим передаванням:

116
a. іменні
55. Як називається орган, що очолює холдинг?

56. Види акцій, за якими які у разі ліквідації товариства

гарантується лише певна частина їхньої вартості:
a. іменні
57. Підприємство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової
номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном організації – це?
58. Форма об’єднання, що є різновидом картелів та синдикатів, в якому розподіл прибутку між
організаціями-учасниками згідно з установленим порядком, який передбачає надходження прибутків
всіх учасників в загальний фонд і наступний розподіл його між ними згідно з встановленими
заздалегідь пропорціями – це?
59. Об'єднання організацій підприємців до складу якого обов'язково входить один або декілька
банків, яким делеговано право розпорядження фінансами організацій підприємців, право контролю за
їх діяльністю та вирішення особливо важливих питань щодо розпорядження фінансовими ресурсами
організацій підприємців та координації всіх сфер їх діяльності – це?

117
60. До суб’єктів мікропідприємництва належать ті, в яких:

i. середня кількість працівників за звітний період перевищує 250 осіб та
річний дохід перевищує 50 млн євро
j. середня кількість працівників за звітний період не перевищує 10 осіб
та річний дохід не перевищує 2 млн євро
k. середня кількість працівників за звітний період не перевищує 50 осіб
та річний дохід не перевищує 10 млн євро
l. середня кількість працівників за звітний період перевищує 250 осіб та
річний дохід перевищує 50 млн грн
61. Форма господарювання, в якій досягається реальна інтеграція сільськогосподарського і

агропереробного виробництва та торгівлі – це?
62. До специфічних форм господарювання в аграрному бізнесі

належать:
63. Форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили
бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з
метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм. Це?
64. Фермерське господарство звітує за формою:

a. 50-СГ
b. 2-Ферм
c. 29-СГ
118
d. 24-СГ
65. До фермерський господарств можуть передаватися у

приватну власність землі водного фонду, під замкненими
природними водоймами, розміром до:
a. 1 га
b. 2 га
c. 3 га
d. 4 га
e. 5 га
66. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив діє на

підставі:
a. Статуту
b. Кодексу учасників
c. Положення
d. Договору засновників
67. Фермерське господарство має право створити:

a. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку
b. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку
господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному
c. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 16-річного віку
d. кожний дієздатний громадянин України, який досяг 16- річного
віку та має документи, що підтверджують досвід роботи у сільському
господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному
119
68. Що не характерне для сільськогосподарського

обслуговуючого кооперативу?
a. надає послуги тільки своїм членам
b. члени кооперативу несуть відповідальність за зобов’язаннями,
взятими перед кооперативом усім своїм майном
c. послуги надаються з метою зменшення витрат та/або
d. збільшення доходів членів кооперативу
e. член СОК залишається власником своєї продукції аж до її реалізації
f. не продає членам засоби виробництва
69. Залежно від виду діяльності сільськогосподарські

обслуговуючі кооперативи поділяються на:
a. Переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі,
багатофункціональні
b. Переробні і заготівельно-збутові
c. Монофункціональні та багатофункціональні
70. Чи сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи є неприбутковими організаціями? Так/Ні

71. Членами якого кооперативу можуть бути фізичні особи, які виявили бажання об’єднатися для
спільної виробничої діяльності на засадах обов’язкової трудової участі та внесли вступний внесок і пай
у розмірах, визначених статутом кооперативу?
72. Земельна ділянка під ОСГ має розмір до:

a. 2 га
b. 2 га та паї
c. 3 га та паї
d. 3 га
120
e. 1 га
73. Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть
солідарну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном – це?
74. Ознаки, які характеризують юридичні аспекти створення

статутного фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми,
регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою – це?
a. правові
75. Ознаки, які характеризують можливість для учасників

займатися безпосередньо управлінською діяльністю, тобто виконувати
функції керівництва фірмою, впливати на її оперативну виробничо-
господарську діяльність, у тому числі забезпечення трудовими
ресурсами – це:
a. правові
76. Які характерні риси не притаманні акціонерному товариству?

a. статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової
номінальної вартості
b. несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства
c. обов’язкове створення резервного фонду
121
d. повна самостійність, свобода і оперативність підприємницьких дій
77. Чи вірно, що для всіх видів товариств спільним є те, що їх створення і функціонування
здійснюється на основі статуту ? Так/Ні
78. Види акцій, за які підприємство гарантує виплату дивідендів

незалежно від розмірів прибутку:
a. іменні
79. Види акцій, які дають право голосу, але не дають право на
певні дивіденди
a. іменні
80. Форма об'єднання організацій підприємців з банківським капіталом для вирішення завдань і
проблем, пов'язаних з реалізацією великих проектів, після реалізації яких воно ліквідується – це
81. Якщо холдинг-компанія не займається виробничою

діяльністю і здійснює лише контроль за організаціями підприємців,
які є учасниками холдингу та у правління їх діяльністю, такі холди нги
одержали назву "_____".

122
123
ЗАДАЧІ
Задача 1: Визначте яку організаційно-правову форму підприємства

ви можете порекомендувати, якщо четверо громадян України вирішили
займатися вирощуванням сільськогосподарської продукції. Один із них
володіє особистим селянським господарством розміром 1,5 га, другий
пообіцяв внести 10 000 грн., третій — надати свою невеличку майстерню
площею 10 м2 для облаштування офісу, четвертий окрім свого досвіду
роботи на селі, не міг запропонувати нічого. Земельну ділянку вирішено
було взяти в оренду. Відтак постало питання про вибір організаційно-
правової форми підприємства, що відповідала б таким ознакам:
відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру статутного
фонду; участь усіх учасників організації у веденні справ; один голос в
управлінні кожного з учасників.
Задача 2: Користуючись наведеною нижче схемою, обрахувати

кооперативні виплати кожного члену молочарського кооперативу з 200
осіб, якщо дохід від господарської діяльності за рік склав 300 тис. грн.,
загальні витрати - 150 тис. грн., заборгованість у кооперативу відсутня,
до резервного фонду щороку необхідно відраховувати 10 % від його
доходу, а кооперативні виплати становлять 70 %.
Дохід Оплата витрат Відрахування

(виручка) від – (собівартість) + – Повернення – у резервний
діяльності податки боргів фонд
(транспортний збір ін.)
=
Членам СОК на одиницю Кооперативні
продукції/послуг виплати
ЗАЛИШОК
Нарахування членам Нарахування
на пай на паї
Розв'язок
124
1) Розрахунок залишку: 300 000-150 000-0-(300 000×10%) = 120 000. грн

2) Кооперативні виплати: 120 000×0,7= 84 000 грн.
3) Кожен член кооперативу отримає: 84 000 ÷ 200 = 420 грн.
Задача 3: У молочарському кооперативі з 300 членів, дохід від

господарської діяльності за рік склав 250 тис. грн., загальні витрати – 30
тис. грн., заборгованість у кооперативу відсутня, до резервного фонду
щороку необхідно відраховувати 10 % від його доходу,а кооперативні
виплати становлять 70 %. Скільки кооперативних виплат отримає кожен
учасник кооперативу?
Задача 4: Скільки % відраховано до резервного фонду СВК, якщо

при доході 200 тис. грн і витратах у 15 тис грн., 210 членів кооперативу
отримали по 560 грн кооперативних виплат. Відомо також, що борг у
підприємства відсутній, а кооперативні виплати становлять 80 %.
Задача 5: Який був розмір доходу СВК, якщо кожен його член
отримав кооперативні виплати у розмірі 425 грн., а у кооперативі 280
членів, кооперативні вплати становлять 70%, відрахування до резервного
фонду – 10%, витрати – 190 тис грн., заборгованість відсутня.
Задача 6: Визначте розмір боргу СВК, якщо кооперативні виплати

кожного з 180 учасників склав 900 грн, а дохід кооперативу – 250 тис
грн., витрати – 10 тис. грн, резервний фонд – 15%, кооперативні виплати
– 80%.
125
РОЗДІЛ ІІІ.
РОЗВИТОК АГРОБІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
3.1. Особливості функціонування аграрного підприємництва
Аграрне підприємство має свої суттєві особливості

функціонування.
1. Природних фактор. Економічний процес відтворення в агарному
бізнесі тісно пов'язаний і переплітається з природним процесом: розвиток і
відтворення рослин і тварин відбуваються за біологічними законами. Для
підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва потрібно
враховувати дію не тільки економічних законів, а й законів природи,
зокрема біологічні особливості відтворення рослин і тварин у різних зонах
країни. Ця особливість аграрного виробництва зумовлює специфіку
технології виробництва сільськогосподарської продукції. Тобто наслідки
господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної
озброєності, так і від природних умов.
2. Земля. У сільському господарстві земля є не лише матеріальною
основою галузі, вона виступає активним учасником виробництва,
виконуючи ще дві функції: під час механічного обробітку та інших
заходів, спрямованих на її поліпшення (удобрення, зрошення, осушення
тощо), земля є предметом праці, на який людина діє в процесі
виробництва, і знаряддям праці, за допомогою якого людина впливає на
вирощувані культури (рис. 3.1.).
Виняткова роль землі як головного засобу виробництва в
сільському господарстві зумовлена її особливостями, які істотно
відрізняють її від інших засобів.
126
Рис.3.1. Особливості землі, як засобу виробництва
Усі засоби виробництва, крім землі, є результатом попередньої

людської праці; в міру розвитку продуктивних сил кількість їх
збільшується, а якість поліпшується. Менш досконалі засоби
замінюються новими, більш досконалими і економічно вигідними. Земля
є продуктом самої природи, площа її обмежена; її не можна ні збільшити
в розмірах, ні заново створити, ні замінити будь-яким іншим засобом
виробництва. Обмеженість і незамінність землі зумовлюють необхідність
систематичного використання ділянок, незалежно від їх якостей, у
незмінно повторюваному процесі виробництва.
Переважну більшість засобів виробництва (трактори, комбайни,
фабричні верстати та ін.) можна використовувати в різних місцях,
переміщуючи їх з місця на місце на різні відстані за потреби. Землю ж не
можна перенести в інше місце (за винятком закритого ґрунту); її можна
використовувати лише там, де вона створена природою.
Окремі ділянки землі є нерівноцінними за якістю і природною
родючістю, що зумовлює необхідність диференційованого застосування
агротехнічних заходів у землеробстві в різних природно-економічних
зонах. Це потрібно враховувати також під час планування й розміщення
127
сільськогосподарського виробництва і при оцінці результатів

господарської діяльності землекористувачів.
Усі засоби виробництва в процесі використання зношуються і
врешті-решт вибувають зовсім. Земля ж є вічним засобом виробництва.
Вона не тільки не втрачає свої продуктивні якості, а, навпаки, за умови
правильного використання весь час поліпшується, відтворює і підвищує
продуктивність.
3. Сезонність. Агробізнес має чітко виражений сезонний характер
виробничих процесів. Це обумовлює відмінний від більшості
промислових галузей порядок формування оборотного капіталу та
відтворення робочої сили. Так як технологічний процес виробництва та
реалізації сільськогосподарської продукції займає кілька місяців, то
забезпечити норматив оборотних коштів за рахунок власних джерел не
тільки не можливо, а й економічно не виправдано - надлишок оборотних
засобів, що утворюється в міжсезоння, створює передумови для
нецільового або неефективного використання тимчасово вільних коштів.
Отже, різко підвищується роль банківського кредиту.
Сезонний характер виробництва зумовлює дві головні особливості
відтворення робочої сили в агробізнесі:
 протягом усього виробничого циклу, аж до визначення
результатів діяльності підприємства, заробітна плата не може відповідати
кількості і якості вкладеної праці.
 проблема зайнятості працівників у період міжсезоння.
Умови виробництва в агробізнесі значно відрізняються від умов
виробництва у промисловості, що зумовлює необхідність додаткового
стимулювання працівників а, отже, додаткових витрат на соціальну сферу.
4. Просторова розосередженість. Аграрне виробництво
просторово розосереджене та потребує великих обсягів
внутрішньогосподарських перевезень вантажів (зерна, кормів, добрив,
128
пального тощо), а також витрат як енергетичних ресурсів так і засобів

5. Продукція – засіб виробництва. На відміну від промисловості,
частина одержаної продукції використовується в подальшому
виробничому процесі як засіб виробництва (насіння, корми, молодняк
тварин та інша продукція, частка якої становить понад 20% валової
продукції сільського господарства). Тому збільшення обсягів
сільськогосподарської продукції залежить не тільки від ефективності
промислових засобів виробництва, а й від продуктивності засобів,
відтворених у галузі. Оскільки сільськогосподарська продукція не може
бути повністю товарною, господарствам необхідно мати спеціалізовані
приміщення і сховища для зберігання виробничих запасів.
6. Важливість сприятливих природніх умов. Один з
найважливіших чинників виробництва в агробізнесі є сприятливі погодні
умови, що великою мірою зумовлюють кінцеві результати і рівень його
ефективності. В процесі виробництва створюється продукція в результаті
природного функціонування живих організмів - рослин і тварин.
Нестандартність предметів праці ускладнює процес виробництва і
ставить особливі вимоги до організації виробництва на підприємстві.
Отже, специфіка агробізнесу має об'єктивний характер. Аграрне
виробництво по цілому ряду елементів істотно відрізняється від інших
видів виробництва. Ці особливості необхідно враховувати при організації
відтворювального циклу і при виборі форм і напрямів використання
капіталу. Особливості агробізнесу визначають структуру виробництва,
рівень забезпеченості й використання техніки, склад робочої сили,
характер поділу праці та форми її організації, зумовлюють
нерівномірність надходження коштів від реалізації продукції тощо.
Звідси своєрідний характер дії економічних законів у сільському
господарстві, специфіка його відтворення і розвитку.
129
3.2. Основні напрями розвитку аграрного підприємництва
Український аграрний сектор має значний потенціал виробництва,

що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, є ланкою, що з
одного боку може стати локомотивом розвитку національної економіки
та її ефективної інтеграції в світовий економічний простір, а з іншого –
зростання доходів, задіяного в аграрній економіці сільського населення,
що складає понад третину всього населення країни, дати
мультиплікативний ефект у розвитку інших галузей національної
економіки. Однак розвитку аграрного підприємництва заважає ряд
об’єктивних чинників.
Ключові проблеми розвитку аграрного сектору економіки України:
- нерівномірність розвитку різних форм господарювання;
- недостатність нормативно-правових засад та відсутність мотивації
до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських виробників,
низька товарність виробництва продукції;
- нестабільні конкурентні позиції вітчизняної сільськогосподарської
продукції та продовольства на зовнішньому ринках через не завершення
процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності
сільськогосподарської сировини та харчових продуктів;
- низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;
- ризики збільшення виробничих витрат через зростання зношеності
техніки, переважання використання застарілих технологій, при зростання
вартості не відновлювальних природних ресурсів в структурі
собівартості;
- значні втрати продукції через недосконалість інфраструктури
аграрного ринку, логістики зберігання;
130
- обмежена ємність внутрішнього ринку сільськогосподарської

продукції та продовольства, обумовлена низькою платоспроможністю
населення;
- непоінформованість значної частини сільськогосподарських
виробників про кон’юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;
- незавершеність земельної реформи.
До основних стратегічних цілей розвитку аграрного
підприємництва належать:
 Збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції
для:
- досягнення продовольчої безпеки держави
- доведення рівня споживання населенням харчових продуктів
до науково обґрунтованих норм
- суттєвого нарощення обсягів її експорту
 Збільшення виробництва органічної продукції
 Забезпечення розвитку сталого землекористування
 Розширення експорту сільськогосподарської продукції
 Підвищення дохідності аграрного виробництва
 Підвищення продуктивності та оплати праці в аграрному секторі
Шляхи досягнення стратегічних цілей розвитку аграрного
підприємництва:
o підвищення продуктивності рослинництва і тваринництва
через забезпечення раціонального ведення сільськогосподарського
виробництва та запровадження наукових засад землекористування та
ведення тваринництва з урахуванням регіональних особливостей;
o розвиток виробництва альтернативних видів енергії у
сільському господарстві з метою зменшення енергетичної залежності
держави та підвищення ефективності сільського господарства;
131
o забезпечення дохідності сільськогосподарського виробництва

шляхом удосконалення економічних відносин та ефективного
регулювання ринку;
o забезпечення рівноваги попиту і пропозиції сільського
господарства і попиту шляхом підвищення можливостей населення
країни щодо придбання продуктів харчування на рівні не нижче
фізіологічних норм;
o завершення земельної реформи шляхом формування ринку
земель сільськогосподарського призначення і забезпечення їх
раціонального використання та включення вартості землі в економічний
оборот як прибутко-утворюючого фактора;
o розвиток форм господарювання та інтеграції виробництва -
формування великотоварних, середніх та малих господарських структур з
урахуванням їх можливостей щодо раціонального використання земель
та інших засобів виробництва, галузевих та регіональних особливостей
ведення сільського господарства;
o розвиток сільськогосподарського підприємництва та
кооперації через створення сприятливих економічних умов для
започаткування і організації діяльності, зокрема державної підтримки
формування та поліпшення матеріально-технічної бази кооперативних
формувань;
o техніко-технологічна модернізація агропромислового
виробництва шляхом залучення інвестицій з інших галузей національної
економіки та прямих іноземних інвестицій, удосконалення форм,
напрямів, розмірів і важелів державної підтримки відтворення
матеріально-технічної бази сільського господарства;
o розвиток аграрного ринку для забезпечення доступу
сільськогосподарських товаровиробників до організованих каналів збуту
132
продукції з прозорими механізмами ціноутворення, удосконалення

ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та продовольство на
основі забезпечення рівня дохідності сільськогосподарських
товаровиробників, достатнього для розширеного відтворення
виробництва;
o формування сприятливого фінансово-кредитного середовища
через забезпечення сільськогосподарських товаровиробників
необхідними обсягами фінансових ресурсів для розширеного відтворення
та інноваційного розвитку, фінансової стабільності та
конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках;
o інвестиційне забезпечення реформаційних перетворень на селі
через розвиток механізмів забезпечення розвитку матеріально-технічної
бази сільського господарства, формування власних джерел фінансування
інвестицій товаровиробників та їх залучення з інших галузей економіки
та зарубіжних країн на фінансових ринках, а також населення;
o удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення
розвитку галузі шляхом створення ефективної системи формування,
обробки та передачі (надходження) обліково-аналітичної інформації для
своєчасного ухвалення ефективних рішень на всіх рівнях управління
розвитком аграрного сектору економіки;
o реформування управління аграрним сектором, яке передбачає
формування організаційно-управлінських структур забезпечення
розвитку агропромислового виробництва та раціональне поєднання
галузевої і територіально-самоврядної системи управління комплексним
розвитком агропромислового виробництва і сільських територій;
o формування ефективної системи інноваційного забезпечення
агропромислового виробництва шляхом створення сприятливих
інституційних умов для розвитку інститутів продукування і
133
впровадження інновацій, а також передумов для впровадження

інноваційної моделі розвитку галузі;
o розвиток сільських територій шляхом розширення можливостей
сільських територіальних громад на основі збільшення ресурсів місцевих
бюджетів, в першу чергу за рахунок розвитку підприємництва та
залучення інвестицій у виробничу та соціальну сфери;
o розвиток зовнішньоекономічної діяльності шляхом підтримки
експорту, створення сприятливих умов для його розвитку, захисту
вітчизняного товаровиробника на світовому ринку
Принципи розвитку аграрного підприємництва:
 Багатоукладність при пріоритетності формування селоутворюючих
господарств:
 сімейні господарства, які:
o базуються переважно на власній праці,
o ведуть товарне виробництво,
o орієновані на збільшення загального доходу господарства
(сім’ї), а тому більше мотивовані до виробництва працемісткої
сільськогосподарської продукції;
 сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових
форм, включаючи фермерські господарства, які:
o зареєстровані за місцем здійснення господарської діяльності
o власники проживають в громаді,
o базуються на переважно найманій праці односельчан.
 Збалансованість розвитку за економічними, соціальними та
екологічними критеріями.
 Формування зацікавленого в довгостроковому ефективному
господарюванні відповідального виробника/користувача (власника)
землі.
134
3.3. Теорія та практика планування підприємництва та агробізнесу
«Хто цілить у дерево, у разі промаху

може вразити тільки ґрунт. Хто
мітить у небо, може, принаймні,
вразити дерево».
японське прислів'я
Планування можна визначити як мистецтво або техніку відбору

найкращих наявних альтернатив для прийняття рішень, що впливають на
майбутнє. За минуле століття, планування перетворилося з дисципліни,
що входить до компетенції експертів, до дисципліни, в яку залучено
більшість співробітників на підприємстві. Воно закликає до активної
участі керівництва і фокусується на встановленні і підтримці творчого і
безперервного процесу вдосконалення з метою досягнення
довгострокових цілей і короткострокових результатів.
Ключову роль у плануванні відіграє значимість. Необхідно зважати
на значимість щоб досягнути мотивації та участі в плануванні, а також
асигнуванні коштів, і дотримуватись її в процесі впровадження.
Планування дозволяє:
 знизити витрати,
 оптимізувати використання обмежених ресурсів,
 поліпшити безпеку харчових продуктів
 дозволить повною мірою виконати контракти.
Допомагає стати конкурентоспроможними, оскільки дозволяє
визначити, коли, кому і скільки постачати продукцію.
135
Відмова від використання механізмів планування збільшує ризик

випадково порушення договорів (наприклад – строків поставок), що може
привести до втрати важливих контрактів на поставку продукції.
Господарська діяльність аграрних товаровиробників також
формується на планових засадах. Необхідність планового ведення
виробництва є загальною потребою всього господарського сектора.
Належним чином розроблені плани є правовою базою усього ведення
сільськогосподарського виробництва. Порядок планування раніше (до
перебудовних процесів в Україні) був повністю регламентований з боку
держави. Тепер Господарським Кодексом України передбачено
положення про те, що підприємство самостійно проводить планування
господарської та інших видів діяльності. Аналогічне правило містить і
Закон «Про сільськогосподарську кооперацію».
Основу для планування становлять державні контракти, які
виробник бере до виконання, укладені договори з іншими контрагентами.
Виробничі плани повинні передбачати максимальне одержання продукції
високої якості при найменших затратах праці і засобів виробництва.
Роботу щодо планування виробництва на підприємстві проводить
виконавчий орган його управління за участю фахівців і керівників
структурних підрозділів. Затверджує розроблені плани вищий орган
управління — загальні збори членів кооперативу або директор
сільськогосподарського підприємства. Плани залежно від терміну дії
поділяють на перспективні, поточні та оперативні.
Роль перспективного плану дещо знизилася внаслідок того, що
економічна нестабільність не дає можливості прогнозувати на тривалий
термін всі можливі аспекти господарювання. Згаданий план спрямовано
на вирішення найбільш значних питань організації і розвитку
виробництва, визначення генеральної перспективи розвитку
підприємства. Строк його здійснення індивідуальний для кожного
136
господарства, але завжди більш тривалий, ніж один календарний рік.

План містить виробничу спеціалізацію господарства, оптимальне
поєднання галузей і основні напрями їх розвитку, визначається також
структура господарства, організація його земельної території, розвиток
міжгосподарських виробничих зв'язків, перспективи виробничого і
культурно-побутового будівництва та інші важливі питання
господарської діяльності. Перспективний план є основою для складання
виробничо-господарських планів на короткий термін.
Поточне планування повинне забезпечувати розвиток господарства
протягом одного календарного року. В цьому плані розвиваються і
деталізуються положення перспективних планів, корегуються окремі
показники. Поточний план містить детальну програму розвитку на рік
усіх галузей господарства. Передбачається досягнення визначених
виробничих показників рослинництва і тваринництва, обсяг
сільськогосподарської продукції для продажу, конкретні шляхи
виконання запланованих показників.
У плані передбачаються виробничі затрати і джерела їх погашення,
міститься розрахунок собівартості продукції, планується доход
господарства і його розподіл, а також вирішуються інші питання
розвитку підприємства. Необхідною умовою ефективності планів є
своєчасність їх розробки і доведення планових завдань до виробничих
підрозділів.
Планові завдання є засобом конкретизації відповідних показників
річного плану для його виконавців. Належне виконання річних планів
підприємства і структурних підрозділів неможливе без оперативного
планування їх виробничої діяльності.
Основним видом такого планування є робочий план, що складається
як у межах усього господарства, так і в межах його структурних
137
підрозділів на період виконання сільськогосподарських робіт: весняно-

посівних, догляду за посівами, збору врожаю та інші.
Чинне законодавство не містить регламентації складання і
прийняття робочих планів.
Підприємства самостійно розробляють форми відповідних планів і
вирішують всі питання, пов'язані з їх підготовкою і розробкою.
Загальним для цих планів є те, що в них уточнюються, конкретизуються і
деталізуються положення річних планів господарства і його виробничих
підрозділів безпосередньо до кожного виду роботи, особливостей
господарського року, забезпеченості господарства на поточний момент
технікою, кадрами тощо. Вони допомагають швидко і чітко реагувати на
зміни умов господарювання. У зазначених планах відображується
конкретна розстановка кадрів і техніки під час виконання відповідної
роботи, черговість робіт і термін їх виконання, визначаються особи,
відповідальні за виконання. Завдання робочих планів доводяться до
кожного конкретного виконавця роботи.
Робочі плани розробляються правлінням кооперативу, керівником
сільськогосподарського підприємства із залученням керівників
структурних підрозділів.
Своєрідною формою оперативного планування є плани-наряди, які
доводяться в усній формі. На основі одержаного наряду керівник
підрозділу дає конкретні завдання працівникам, організовує розстановку
людей і техніки.
Підрозділи характеризуються чітко вираженими організаційною
єдністю та стабільністю. Виявляється це в юридичному затвердженні у
складі підрозділу окремих працівників, у закріпленні за ним земельних
ділянок, техніки та інших засобів виробництва, у системі органів і
посадових осіб, які організовують управління.
138
У процесі діяльності виробничі підрозділи вступають у широкий

комплекс взаємовідносин як із органом управління всього підприємства,
так і між собою, а в деяких випадках і з іншими підприємствами та
підприємцями. Права й обов'язки конкретних підрозділів повинні бути
закріплені в положеннях про ці підрозділи або у статуті підприємства.
Під час їх розробки необхідно виходити з системи чинних у даному
господарстві локальних нормативних актів.
Рекомендації FAO з планування виокремлюють 3 основні рівні:
довгострокове або стратегічне планування; середньострокове
планування, також відоме, як програмне планування та агреговане
планування; короткострокове або оперативне планування.
Стратегічне планування починається з питань: Хто ми? Чому? і для
чого ми працюємо? Короткостроковими планами в основному є
операційні програми; в той час як середньострокові інструменти
планування включають в себе збутові, фінансові, технічного
обслуговування, комерційні та виробничі плани.
Довгострокові плани включають в себе стратегічне планування.
Короткострокове планування має бути взаємоузгодженим і з
середньостроковим і стратегічним плануванням, та повинне відображати
політику підприємства щодо:
1) управління запасами;
2) його існуючої фінансової структури;
3) того, щоб бути в змозі забезпечити постачання ресурсів та
сировини.
Середньострокові плани використовуються для розробки
виробничих планів. До них відносяться виробничі цілі, пов'язані з
витратами праці, машин, рівні запасів і капіталу.
Планування має здійснюватися на рівні ферми і на кожному етапі
переробки продукції.
139
Агробізнес та управління підприємством, розділяють на три етапи:

планування, впровадження та контроль.
На основі конкретних характеристик і ресурсів кожної фірми,
планування дозволяє фірмі визначити, які дії повинні бути проведені і
оцінити послідовність, терміни і будь-які витрати, пов'язані із
здійсненням певних заходів.
Після заснування фірми та визначення того, чим саме воно буде
займатися, необхідно оптимізувати використання його обмежених
людських і фінансових ресурсів.
Наступним етапом є визначення цілей і окреслення планів, які
визначають послідовність і терміни виробничої та переробної діяльності.
Для асоціацій, які беруть участь у діяльності, на рівні фермерських
господарств, планування полегшує прийняття рішень щодо термінів
сільськогосподарських робіт. Прикладом поставлення перед собою
стратегічної мети для об'єднання виробників є збільшення виробничих
площ і врожайності з метою задоволення очікуваних обсягів закупівель.
Цілі потім необхідно буде розробити для того, щоб визначати терміни і
управління будь-якими необхідними зростаннями виробництва.
Середньострокове планування включає в себе наступні етапи:
 проектування зорієнтованого на ринок плану продажів, який вказує
періодичність збуту;
 комбінування окремих виробничих прогнозів членів об'єднання у
загальну оцінку виробництва;
 використання оціночного загального обсягу виробництва для
розрахунку потреб у трудових ресурсах, сировині, обладнанні та
фінансах;
 розроблення стратегій для задоволення виробничих недоліків де
договори купівлі-продажу були здійснені;
140
 вибору кращої альтернативи для оптимізації використання

обмежених ресурсів у відповідності з цілями асоціації та робочою
потужністю.
Після того, як в середньостроковий або агрегований план буде
визначений, наступним етап планування є оперативний або
короткостроковий. Оперативне або короткострокове планування має
корелюватися з середньостроковими планами.
Більшість оперативних планів в агробізнесі стосується того, як
планувати виробництво з метою досягнення узгодженості обсягів і якості
згідно контракту. Оперативне планування має відповідати політиці,
стратегіям і загальним підходам фірми.
FAO рекомендує для створення стратегічного планування в
аграрних підприємствах та їх об’єднаннях використовувати
«Керівництво з планування» (planning manuall), що складається з дев'яти
розділів:
1) Вступ
o Причини створення «planning manual»
o Обсяг
o Розклад зустрічей
o Графік подачі «executive summaries»
Резюме для керівництва (від англ. Executive summary) – короткий
документ, резюме більш об’ємного документу чи набору документів.
Інформація в цьому документі подається у вигляді, що дозволяє швидко
зрозуміти основні моменти без вивчення великої кількості інформації.
2) Інформаційний потік (успішний стратегічний план повинен
визначати інформаційний потік)
o Створення комітетів зі стратегії
o Створення оперативних комітетів
141
o Призначення координатора з планування

3) Хто ми є
o Діагностика поточного стану
o Перегляд поточної політики компанії, місії та бачення
o Опис орієнтації організації
o Короткий опис (історичні дані)
o Переважаючі економічні умови
o Конкуренція
o Суб'єктивні чинники
o Сильні і слабкі сторони, загрози і проблеми
o Можливості
Перш ніж приступити до визначення будь-якої стратегічної мети,
важливо встановити, поточну ситуацію підприємства. І на основі
отриманого результату будуть створюватися цілі. Техніка діагностики
складається з аналізу змінних, що дають повну інформацію про ситуацію
в організації.
1 – Політики компанії, місії та бачення.
2 – Орієнтація підприємства. Ця частина дозволяє визначити "що
робить підприємство" і генерувати ідеї для визначення стратегічної місії
організації на більш пізні терміни.
3 – Специфічні характеристики. Кожне підприємств о має набір
характеристик, що відрізняють його від інших, і ця частина діагностики
спрямована на те, щоб провести поглиблений аналіз усіх цих
характеристик.
4 – Профілі. Це найважливіші цифрові дані, що охоплюють останні
4 або 5 років діяльності підприємства (наприклад, доходи, витрати,
робоча сила, надлишки грошових коштів).
142
5 – Клімат і навколишнє середовище. Ця частина описує всі макро-

і мікроекономічні змінні, які впливають на задовільну роботу
підприємства у різних випадках (наприклад, політичної ситуації,
розташування обладнання, маршрутів зв'язку, наявності ресурсів,
соціально-культурного рівня працівників).
6 – Конкуренція. Ця частина присвячена аналізу того, хто є
конкурентами? Під конкурентами мається на увазі ті підприємства, що
вироблять як подібні продукти, так і товари-замінниками. Призначений
для визначення сильних і слабких сторін суперників.
7 – Факторний аналіз. Це аналіз суб'єктивних факторів, які не
можуть бути розміщені на рахунках, але, тим не менш мають вплив на
фінансові результати організації.
8 – Потенціал. Це загальна кількість сильних і слабких сторін,
загроз і проблем, що впливають на організацію на сьогоднішній день
(день аналізу).
Цей потенціал може бути визначений таким чином:
Сильні сторони: Відмінні особливості, які підприємство має на
дату аналізу, які дозволяють йому продовжувати своє зростання і
консолідацію, але які, якщо не приділяється особлива увага, може
перетворитися на недоліки.
Слабкі сторони: Обставини, які б зробити негативний вплив на
задовільному росту і консолідації підприємства на дату аналізу.
Загрози: обставини довкілля, які впливають чи можуть вплинути на
ріст і консолідацію підприємства на дату аналізу, але які були повністю
визначені , а отже потребують негайних дії щоб мінімізувати їх вплив.
Проблеми: Обставини навколишнього середовищі, які стримують
зростання та консолідацію підприємства, але проти яких мало що можна
зробити, щоб звести до мінімуму їх вплив. «Ви просто повинні жити з
ними» (наприклад, переважаюча політична система і т.д.)
143
Можливості: Ситуації, в яких менеджмент можете

використовувати щоб допомогти зростанню і консолідації підприємства
4) Чого ми хочемо досягти ? Наступним кроком після завершення
діагностики організації є визначення ключових діагностичних змінних. В
принципі, якщо ми зосередимося на найважливіших змінних, ми
автоматично визначено їх міру важливі. Звівши до мінімуму кількість
змінних дозволить нам встановлювати цілі для ключових змінних.
Після того, як ці ключові змінні будуть визначені, ми повинні
проаналізувати економічні та експлуатаційні «припущення». То, тобто,
що саме могло б вплинути або стримати досягнення наших цілей. Такий
фільтр допомагає зробити наші цілі більш реалістичними.
Девіз: "Ви не можете планувати без припущень".
Перелік видів економічних припущень може бути наступним, хоча
він не є вичерпним:
o Глобальні та галузеві тренди у валовому внутрішньому
продукті.
o Очікувана інфляція.
o Прогнозний курс.
o Економічне зростання.
o Політична ситуація в країні (регіональні та національні).
o Очікувані зміни в законодавстві.
o Зростання економічно-активного населення.
o Прогноз зростання купівельної спроможності.
o Очікувані зміни в податковому законодавстві.
o Інше.
Неповний перелік оперативних припущень:
 Фінансові можливості підприємства протягом планового
періоду
144
 Реальний потенціал вийти на нові ринки

 Можливість фахового росту найманих працівників
 Інше.
5) Визначення стратегій – Як ми плануємо досягти цього?
Наступним завданням є встановити стратегічні цілі для кожного з
найбільш важливих змінних діагностика Визначення стратегії (Як ми
плануємо досягти цього?)
Після визначення стратегічних цілей, наступним кроком є
призначення стратегії кожної з цих цілей.
Під стратегією мається на увазі як ми маємо намір забезпечити
досягнення мети.
Цілі і стратегія повинні бути доповнені трьома додатковими
елементами:
- тактикою
- правилами
- процедури
Тактика. Вони можуть бути описані як «мікростратегії»,
запропонованих оперативними відділами, які відповідальні за досягнення
поставлених цілей. Це спосіб залучення всіх співробітників та змусити їх
допомогти в досягненні поставлених цілей.
Правила. Це рамки, в яких цілі можуть або повинні бути досягнуті.
Без правила, досягнення цілей може бути безладним та про різному
інтерпретуватися.
Процедури. Це кроки та заходи, які повинні бути виконані для того,
щоб забезпечити дотримання мети, стратегії, тактики і політики
Розглянемо приклад того, як ці поняття взаємопов'язані:
1. Стратегічна мета: сконцентрувати зусилля підприємства на
обслуговування клієнтів.
2. Стратегія: спровокувати зміну мислення в організації.
145
3. Тактика:
- Навчання персоналу
- Встановлення стандартів обслуговування та якості
- Складання концепції
- Розробка активних тренувань
- Реалізація програм з комунікації
4. Правила:
- Всі співробітники пройдуть навчання з обслуговування
клієнтів
- Навчання буде обов'язковим
- Всі менеджери повинні вийти на ринок два рази на рік,
протягом двох тижнів, щоб встановити вимоги ринку
- Щороку тест-опитування з останнім споживачем.
5. Процедури
- Навчальний посібник
- Навчальні плани і розклади
- Річний графік для керівників щодо виходу на ринок
- Анкета-інтерв'ю
- Керівництво щодо відповідності стандартам якості
- Як ми хочемо досягти цього?
6) Визначення термінів Коли ми плануємо досягти цього?
(Програми, Розклади)
Необхідно встановити початкову та кінцеву дати досягнення
поставлених цілей.
Є три дати для стратегічного планування:
1) Дата початку: коли починається робота для досягнення
2) Операційна дата закінчення
146
3) Концептуальна дата закінчення: коли мета досягається

відповідно до поставленої мети.
Різниця між операційною і концептуальної датами закінчення
полягає у тому, що операційна дата закінчення визначається через
короткий проміжок часу, в той час як концептуальна – на довгий.
7) Хто несе відповідальність ?
o Проектування організаційної структури
o Розподіл земель/посад тощо
8) Аналіз витрат
- Бюджет
- Фінансове забезпечення
Кожна мета вимагає витрат, тому важливо розглянути витрати з
точки зору інвестицій
9) Висновок
o Зобов'язання, прийняті членами організації
o Очікувані результати після початку реалізації стратегічного
плану
Планування виробництва у фермерських господарствах:
1. Підведення підсумків наявних ресурсів. Важливо класифікувати та

підрахувати:
o існуючі природні ресурси (вода, земля);
o капітальні ресурси (інструменти, сільськогосподарська
техніка, сировина, посадковий матеріал);
o людські ресурси,
o фінансові ресурси (капітал, кредит).
Ця інформація повинна бути систематизована.
147
2. Здобуття інформації щодо виробничої діяльності. Річний

виробничий план повинен містити перелік усіх видів
сільськогосподарської діяльності в хронологічному порядку.
3. Скласти список ресурсів що є наразі недоступними. Треба
визначити природні, матеріальні, капітальні, трудові та фінансові
ресурси, що необхідні для забезпечення виробництва згідно договорів та
які ще потрібні додаткові ресурси.
4. Підготувати графіки виробництва. Матриця «Діяльність-час-
ресурси» визначає терміни, коли виробництво повинно бути завершене, а
також вказує, які ресурси будуть використовуються. Ця матриця – ядро
процесу планування. На кожну виробничу одиницю має бути розроблено
по матриці.
5. Складання комплексного плану виробництва. Цей план враховує
індивідуальні графіки діяльності та має на меті мета призначити дату
початку виробництва для кожного продукту. План враховує наявні
виробничі ресурси для кожної виробничої одиниці, і корелює
зобов'язання по продажам та узгодження термінів поставки. Він також
містить застереження щодо непередбачених негативних кліматичних
умов, таких як мороз, дощ, повені чи посухи та її наслідки щодо
виробництва та збирання врожаю.
Планування переробки у агробізнесі:
1. Перепис наявних ресурсів. Наявні виробничі ресурси повинні

бути класифіковані і підраховані. Важливо детально розподілити як
наявне капітальне обладнання, машини, енергетичні і водні ресурси, так і
сировину, людські і фінансові ресурси. Систематизувати існуючі ресурси
допомагає інвентаризація.
148
2. Зробити карту переробки. Необхідно підготувати технологічні

схеми для кожного процесу в тому числі баланси ресурсів і терміни
виробництва згідно зобов'язань.
3. Оцінка необхідних ресурсів, що є недоступними. Потреба у
сировині, трудових, капітальних та фінансових ресурсах має бути
визначена для кожної запропонованої виробничої діяльності, щоб
визначити, які ресурси необхідні і як забезпечити їх наявність.
4. Створення інтегрованого виробничого плану. План продажів
відображає терміни поставки і технічні характеристики продукту.
Комплексний план виробництва визначає терміни виробництва та
поставок, та має на меті якомога сильніше мінімізувати як запаси
сировини, так і готової і не готової продукції.
5. Складання виробничих розкладів. Детальний розклад
функціонування повинен бути складений на основі інформації з
виробничих планів. Також дуже необхідною є матриця «Діяльність-час-
обсяг-сировина- витрати».
Для ефективної підприємницької діяльності (створення нового
підприємства чи його розширення) необхідно підготувати бізнес-план.
Бізнес-план – це детальний, чітко структурований і ретельно
підготовлений документ, який описує, до чого прагне підприємство, як
збирається досягти поставленої мети, і який буде мати вигляд після її
досягнення; зручна, загальноприйнята форма ознайомлення інвесторів з
проектом, в якому їм пропонується взяти участь.
Причини складання бізнес-плану:
1) щоб переконати сторонніх інвесторів у доцільності вкладати
гроші у ваш бізнес або надання кредиту;
2) щоб допомагати зберігати вибраний курс і не дозволяти
випадковим обставинам відхилити вас від вибраної мети.
149
Підприємницька діяльність потребує складання плану, навіть якщо

це тільки абстрактна послідовність дій або просто, результат, який можна
очікувати за прогнозами руху готівки, які складаються для банківського
менеджера. Тому підприємницька діяльність не можлива без
використання різних типи планів на різних рівнях процесу планування:
o бізнес-план, який, зокрема, регламентує залучення засобів зі
сторони;
o корпоративний план, в якому викладаються стратегія, плани і
очікувані фінансові результати, що складається, як правило для
внутрішнього користування;
o план маркетингу - для визначення потреб торгівлі і маркетингу;
o операційні плани і плани з підготовки кадрів для роботи на
підприємстві.
Залежно від різних класифікаційних ознак бізнес-плани можна
поділити на групи (рис. 3.2).
Бізнес-план має відповідати на три основні питання:
1) Де ми є? – дає інформацію про поточний стан підприємства.
2) В якому напряму рухається? – інформує про бажаний стан.
3) Яким чином досягнемо мети? – шлях для досягнення
Бізнес-план покликаний через чітко сформульовані завдання
(поточні, середньо- та довготермінові) вказати підприємцю шлях від
теперішнього стану до бажаного.
Бізнес-план необхідний коли:
1. Створюється підприємство
2. Відбувається зміна власника
3. Виникає потреба у залученні коштів
150
Рис.3.2. Різновиди бізнес-плану
4. Відбуваються значні зміни у виробництві (деверсифікація, нова

технологія, реконструкція тощо)
5. Мають місце суттєві зміни у зовнішньому середовищі (зміна
законодавства, висока інфляція тощо).
Бізнес-план потрібен для:
- менеджерів (формулювання цілей, створення команди, допомога в
одержанні грошей);
- власників (розуміння щодо перспектив розвитку власної справи)
- кредиторів (джерело інформації для оцінки ступеню ліквідності,
ризикованості проекту та якості управління).
Для всіх трьох вказаних груп є спільні вигоди складання бізнес-плану:
151
 оцінка можливостей проекту або фірми;

 встановлення мети діяльності фірми;
 визначення необхідної суми грошей.
Таким чином, бізнес-план - це підсумковий документ, який є
результатом великої аналітичної роботи, який дає змогу:
 усвідомити місце підприємства на ринку;
 проаналізувати перспективи розвитку галузі, ринку, товару
(послуги);
 переоцінити ефективність діяльності підприємства;
 визначити проблеми та перспективи.
Обмеження бізнес-плану:
- не є панацеєю від всіх бід і невдач;
- не може дати відповідь на всі питання і проблеми, що виникають
перед підприємством;
- залежить від кваліфікації людей, які його складають, і від того, хто
буде його реалізовувати.
Основна ціль (мета) бізнес-плану - досягнення розумного і здійснимого
компромісу між тим, що підприємство хоче і чого може досягнути. Він
покликаний показати працівникам і постійним інвесторам цілісність
запропонованого курсу, продемонструвати, як одне випливає з іншого.
Бізнес-план включає в себе три основні функції:
 Виконує роль техніко-економічного обґрунтування (ТЕО). Розробка
бізнес-плану змушує власника або менеджера-підприємця викласти свої
дії на папері і дати обґрунтування та оцінку тих пропозицій, на які вони
опираються. ТЕО допомагає визначити необхідність і належне
розміщення ресурсів, вказуючи власнику на всі слабкі місця і упущення.
Він покликаний скоротити до мінімуму можливі непередбачені труднощі.
 Інструмент управління. Він виступати в ролі керівництва до
перетворення задуманого в життя, а також є критерієм, за допомогою
152
якого оцінюється робота підприємства. За умов умілого використання,

він дає можливість директору або власнику бізнесу звернути увагу на
проблеми, що можуть виникнути у майбутньому і на існуючі можливості
до того, поки вони не будуть упущені.
 Інструмент для забезпечення фінансування. Незалежно від того,
який характер носять капіталовкладення, на які ви розраховуєте:
банківські інвестиції, внутрішні чи іноземні капіталовкладення з боку
приватних осіб, державні субсидії, або фонди для фінансування
підприємств з високим ризиком, детально опрацьований, добре
складений бізнес-план, в будь-якому випадку, необхідний.
Планування і прогнозування дозволяє менеджерам підготувати базу
для подальшої роботи, а не ризикувати в надії на вдачу. Маємо багато
прикладів, коли сміливі і ризикові ініціативи прекрасно себе виправдали,
але ще більше випадків, коли результатом ризику був повний крах.
Іншими словами, планування і прогнозування мають свої межі, і
потрібні досвідчені спеціалісти в цих галузях, щоб підготувати базу для
одержання максимальної вигоди з діяльності фірми. Шлях до успішного
планування і прогнозування проходить крізь детальний і продуманий
аналіз «історичних» закономірностей у сукупності з вдумливою
інтерпретацією наявних тенденцій і можливостей даної фірми. Так чи
інакше, планування і прогнозування є складовими частинами одного й
того ж процесу - вони вимагають безперервної розробки шляхом прямого
і зворотного руху між діями і цілями, а також відповідними доходами і
затратами, поки не буде досягнутий певний баланс. Інакше кажучи, плани
повинні бути досяжними, а прогнози реальними.
При складанні бізнес-плану підприємець має здійснити наступні кроки:
I. Аналіз внутрішнього середовища
II. Аналіз зовнішнього середовища. Бізнес-аналіз зовнішнього
середовища спрямований на одержання і узагальнення об'єктивної
153
інформації про стан підприємства, його сильні та слабкі сторони,

можливості та загрози для неї.
Аналіз зовнішнього середовища - процес, за допомогою якого
підприємець або менеджер оцінює зовнішню безпеку і можливості, що
можуть перешкоджати або сприяти досягненню поставленої мети (рис. 3.3).
Рис.3.3. Зовнішнє середовище підприємства
Оскільки фактори макросередовища непідконтрольні фірмі, то під

час аналізу зовнішнього середовища мова буде йти про дослідження
ринку, на якому працює фірма. Саме дослідження ринку допоможе
відшліфувати вашу ідею і звести до мінімуму ризик невдач.
Основні складові аналізу ринку:
o загальні тенденції ринкових змін
o стан конкуренції на ринку
o характеристика основних потреб підприємства
o опис збутової мережі
o тенденції розвитку зовнішніх факторів, яких не можна
уникнути, але які можуть мати вплив на діяльність
підприємства
Підприємці повинні орієнтуватися свої стратегії на ринок з метою
розширення і зміцнення свого бізнесу. Ринкова орієнтація базується на
154
принципі задовольнити потреб споживачів. Вона включає в себе три

основних фактори:
 додана вартість;
 задоволення очікувань;
 досягнення і підтримка конкурентної переваги.
Підсумком аналізу ринку є всебічна характеристика його
кон'юнктури. Кон'юнктура ринку - це ситуація, яка склалася на ринку,
яку характеризують співвідношенням попиту і пропозиції товарів на
ринку, рівень цін, товарні запаси, ступінь конкуренції, наявність товарів-
замінників, тенденції розвитку науково-технічного прогресу стосовно до
даного виробництва та інші показники. Аналізу ринку передує
визначення місця підприємства на ньому: здійснити аналіз зовнішнього
середовища відповівши на ряд питань (табл. 3.1).
155
Таблиця 3.1.
Аналіз зовнішнього середовища
Фактор Можливі відповіді
Ринок
Знання ринку Зовсім не знає Не знає Трохи Добре Дуже добре
Перспективи розвитку Скорочення Скорочення
Без змін Ріст >1-5% Ріст >5%
галузі >5% >1-5%
Зменшилась на Зменшилась Зросла на
Частка ринку Не змінилась Зросла на 1%
3% на 1% 5%
Конкуренти
Кількість конкурентів Дуже багато Багато Декілька Небагато Немає
Витрати на інновації 30% 50% 65% 75% 90%
Конкурентні переваги Немає Незначні Помірні Значні Дуже значні
Споживачі
Моніторинг ставлення Поточний
Ніколи 3 роки тому 2 роки тому 1 рік тому
споживачів до товару рік
Відслідковування
Ні Інколи В деякій мірі Так Уважно
соціальних змін
Збут
Можливість визначати
можливий обсяг Дуже слаба Слаба Помірна Добра Дуже добра
продажу
Сезонність коливання
Дуже значні Значні Помірні Невеликі Немає
попиту
Довгострокові
Дуже значні Значні Помірні Невеликі Немає
коливання попиту
Обізнаність щодо
Дуже добре
поінформованості Ні Мало знає Знає Добре знає
знає
споживачів про товар
Загальні тенденції
Політичні, економічні,
законодавчі зміни в Дуже значні Значні Помірні Невеликі Немає
суспільстві
Добре знання ринку та свого місця на ньому необхідне

підприємству як для формулювання мети діяльності так і для визначення
стану конкуренції. Досліджуючи «ринок конкретного товару»
(сукупність усіх господарюючих суб’єктів, що працюють в даній сфері)
можна визначити реальних і потенційними конкурентів.
Важливим є бути всебічно поінформованим щодо стану ринку у
найближчій та далекій перспективі, розуміти які зміни на ньому
очікуються, а також чого хочу споживач вашого товару (послуги).
Для дослідження розвитку галузі можна скористатися такими
джерелами інформації щодо розміру та перспективи ринку як:
156
- спеціалізовані журнали, газети, сайти та інші видання;

- державна статистика;
- спеціально проведені дослідження.
Варто пам’ятати, що так як всі ринки безперервно змінюються,
необхідно знати динаміку вашої частки на ньому та проводити аналіз
його структури. Особливо це стосується підприємств з невеликою
часткою у 10-15 відсотків, бо стан таких підприємств залежить не лише
від кон’юнктури ринку, але й від дій конкурентів. Знання частки ринку
необхідне при встановленні мети діяльності підприємства, так:
 якщо частка не велика, то метою є її збільшення;
 якщо частка 40-60 %, то метою є збереження і захист позицій на
ринку;
 якщо частка зменшується, то метою є зупинити цей процес шляхом
переоцінки споживчої вартості товару, зміни ціни, збутової політики,
проведення ряду стимулюючих заходів.
Складність аналізу конкуренції при плануванні підприємницької
діяльності полягає у неможливості відслідковування всіх без виключення
реальних та потенційних конкурентів, тому розумним є виокремлення їх
у окремі стратегічні групи.
Стратегічна група - це група підприємств однієї галузі, що є
прямими конкурентами або використовують схожі стратегії
підприємницької діяльності на ринку.
Необхідні дані про конкурентів для визначення сильних і слабких
сторін а також конкурентних переваг підприємства:
 наявність торгівельної марки;
 асортимент продукції (послуг);
 обсяг продажу;
 ціни і знижки;
157
 основні клієнти;
 рекламна політика.
Конкретні переваги - основа стратегії будь-якого підприємства.
Основними стратегіями є:
 конкретні переваги за рахунок низьких, витрат виробництва
(стратегія низької собівартості);
 диференціація продукції (пристосування товару (послуги) до
попиту певних груп споживачів);
 стратегія першовідкривача (стратегія інноваційного типу:
підприємство постійно оновлює асортимент товарів).
Одним з найважливіших частин планування підприємницької
діяльності є аналіз збуту продукції.
Основні методи прогнозування обсягів продажу:
1. Інтуїція. Оцінка майбутнього обсягу продажу базується на даних
про збут, відгуках продавців та споживачів, а також доповнюється
інтуїцією підприємця. Даний метод є найдешевшим, однак не підходить
для довгострокових оцінок, не стабільного або не передбачуваного
ринку, а також є суб’єктивним.
2. Огляд ринку. Основою цього методу є інформація про ситуацію
на ринку (збір і аналіз статистичних даних). Чим точніша техніка збору і
аналізу даних, тим точніше інформація про ринок.
3. Аналіз динаміки продажу. Встановлюється залежність між
продажем і часом. Три групи факторів визначають рух продажу в часі:
- сезонний
- циклічний
- фактори, які формують тенденції споживання.
4. Економетричні моделі. Обсяг продажу визначають як функцію
від багатьох змінних.
158
Можливим є застосовування одночасно декількох методів

прогнозування збуту. Так під час аналізу одержаних результатів слід
опиратися на наявний досвід, інтуїцію та умінням приймати правильні
рішення в умовах невизначеності.
Кожний товар чи послугу з точки зору споживачів можна
розглядати на трьох рівнях (рис. 3.4):
1) Задум - визначає конкретне призначення товару
2) Реальне виготовлення - визначає товарний вигляд продукції:
товарний знак, якість дизайн, упаковка тощо; чим більше споживчих
властивостей, тим вища ціна.
Рис.3.4. Рівні товару з точки зору споживачів
3) Супроводження товару – надання додаткових послуг:

передпродажний сервіс, демонстрація, навчання, доставка, продаж у
159
кредит, гарантія повернення грошей тощо, а також обслуговування після

продажу (гарантійне і післягарантійне).
Велику увагу варто приділяти появі на ринку нових товарів-
замінників. В рамках «управління продуктом» існує цілий ряд методів
для визначення сильних та слабких сторін товару (послуги), головними
підходами яких є:
1) Поділ товарів по категоріях залежно від темпів росту ринкового
попиту на них, співвідношення частки ринку товарів певного
підприємства до відповідної частки основного конкурента, обсягів
інвестицій у виробництво товарів, прибутків тощо. Прикладом є матриця
«Бостон консалтинг груп», в якій виділяються 4 групи товарів («зірки»,
«дійні корови», «важкі діти» або «знаки запитання», «собаки») i
наводяться відповідні маркетингові стратегії (табл. 3.2.)
Таблиця 3.2
Матриця «Бостон консалтинг груп»
Відносна частка ринку
Висока Низька
Стратегія:
Важкi дiти,
запитання
Стратегія: використання прибутку

або Знаки
Темпи зростання ринку
iнтенсифiкацiя
високі
Зiрки
для допомоги у розвитку певного

маркетингових
товару та пiдтримки iснуючого
зусиль або вихiд з
положення
ринку
коровиДiйні
Стратегія: iнтенсифiкацiя Стратегія: зниження

Собаки
низькі
маркетингових зусиль для маркетингових

пiдтримки або збільшення частки зусиль або вихiд з
ринку ринку
2) Теорія життєвого циклу згідно якої: кожен товар має власний

життєвий цикл присутності на ринку, період певної ринкової стійкості, і
рано чи пізно витісняється з ринку іншим, досконалішим або дешевим
товаром. Згідно даної теорії є чотири стадії товару:
o впровадження на ринок;
o зростання;
o зрілості (насичення);
160
o спаду (занепаду)
Кожна стадія вимагає особливого підходу та різних маркетингових
заходів.
При розробці бізнес-плану виникає потреба у встановленні ціни
продукції та порівнянні її з цінами конкурентів. Важливим є також аналіз
ціноутворення на ринку, визначення того хто диктує ціну на ринку: чи
виробник чи споживач, а також наявність знижок у конкурентів (табл. 3.3).
Таблиця 3.3
Аналіз організації ринку товарів
Питання Відповіді
Чи розуміє свої сегменти ринку і Дуже
вимоги цих сегментів до товарів Ні Туманно Не багато Непогано
добре
Чи знає побажання споживачів Дуже
Ні Туманно Мало Непогано
відносно її товарів? добре
Чи добре розуміє структуру затрат і
Ні Невиразно Мало Непогано Добре
прибутковість кожного товару?
Якість продукції в порівнянні з Набагато Приблизно На багато
Гірша Краща
продукцією конкурентів гірша однакова краща
Ступінь змін товару за останні 5
10 20 30 40 50
років, %
Дуже
Рівень контролю за новими товарами Низький Середній Значний Сильний
низький
Який відсоток упаковки не
80 50 40 30 20
змінювався за останні 5 років?
Як довго використовується торгова Немає Роз- Зареєстру- Декілька
Давно
марка? зовсім робляється вали років
Який рівень сервісного Дуже
Низький Середній Значний Сильний
супроводження продукції? низький
Чи впливали зміни цін на обсяг Дуже
Суттєво Незначно Небагато Ні
продажу? сильно
Затрати на просування товару Дуже значні Значний Середній Невеликий Немає
Вигоди від продажу товару через Досить
Жодних Невеликі Незначні Суттєві
торгівельну мережу суттєві
Яку частку від продажу займають 8
80 60 50 40 30
найбільш важливих споживачів?
Коли в останній раз повідомлялось
3 роки Минулого
про діяльність у місцевій пресі, Ніколи 2 роки тому Недавно
тому року
журналах?
Коли востаннє оцінювали
3 роки Минулого
ефективність затрат на просування Ніколи 2 роки тому Недавно
тому року
товарів?
Як організована робота зі скаргами
Ніяк Погано Так собі Непогано Добре
клієнтів?
В бізнес-плані обов’язково слід вказати яким чином буде
здійснюватися збут продукції (просування товару на ринку).
161
Просування товарів на ринок - це комплекс заходів, спрямованих

на формування попиту і стимулювання збуту продукції, а отже – на
збільшення обсягу продажу, та включає рекламу та заходи щодо
формування громадської думки.
Витрати на просування товару залежать від природи товару і його
ринку. Збут продукції - це процес її продажу. В будь-якому підприємстві є
дві можливості збуту продукції: продавати самим або через посередників.
Згідно принципу Парето (закон 80/20) – 80% обсягу продажів
підприємства припадає на 20% споживачів. Із насиченням ринку та
загостренням конкуренції підприємства починають використовувати для
споживачів та посередників ряд стимулюючих заходів: знижки, акції,
купони, лотереї, безкоштовне обслуговування тощо.
Задля розширення обсягу продажу основної продукції через
надання додаткових послуг споживачам, реклами і активізації діяльності
з просування товару підприємства розробляють різні стратегії, зокрема:
 Стратегія розробки товару: розроблення нових продуктів та
розширення номенклатури товарів; збут проводять як через існуючі
канали збуту так і відшукуючи нові, заповнюючи ринкові ніші. Товари
можуть бути новими як для галузі так і для фірми. Дана стратегія
найбільш сприятлива з точки зору мінімізації витрат і ступеню ризику.
 Стратегія розвитку ринку товару: пошук нових ринків або нових
його сегментів для товарів, які підприємство вже випускає; збільшення
доходу забезпечує розширення ринку збуту.
 Стратегія диверсифікації: одночасна розробка нових товарів та
освоєння нових ринків; є найбільш ризиковою і дорогою стратегією, однак
актуальна для підприємств з нестабільним навколишнім середовищем.
При плануванні запасів готової продукції можна скористатися
наступними системами:
162
1. Система «Just-in-case». Спрямована на підтримку запасів для

забезпечення виробництва на визначену кількість днів, залежно від типу
фірми. Не вимагає збору великої кількості інформації, хоча вона повинна
враховувати кожну ланку агропродовольчого ланцюга.
2. Система «Push». Для цієї системи більш орієнтована на запаси
ніж на попит. Рівні запасів готової продукції визначають рівні замовлень
для сировини. В рамках цієї системи сировину та інші матеріали повинні
доставляти, коли вони будуть необхідні для планової виробничої
3. Система «just-in-time». Ця система спрямована на наявність
точної правильної кількості запасів. Основна ідея полягає в тому, щоб
почати виробництво продукту тільки перед тим, як це необхідно для
наступного кроку виробничого процесу (переробки). Спрямована на
усунення або зменшення запасів до мінімуму. Вимагає надзвичайно
гнучкого виробничого процесу.
Важливою складовою планування підприємницької діяльності є
аналіз структури затрат та собівартості продукції. Проведення даного
аналізу є центральною частиною бізнес-плану.
Основою контролю над виробничими витратами і збутом є система
складання бюджетів. Фінансовий директор використовуючи щотижневий
бюджет, аналізує його виконання і вносить корективи, виходячи в першу
чергу із фактичного надходження грошей на рахунок фірми. У випадку
наявності на рахунку додаткових коштів, фінансовий директор направляє
їх в обіг, не допускаючи того, щоб гроші лежали мертвим капіталом;
якщо ж виявиться збільшення витрат, то приймаються оперативні заходи
для їх скорочення (табл. 3.4).
Основою для фінансового аналізу є дані бухгалтерського обліку та
звітності, перш за все баланси та додатки до них, і базується він на
розрахунку різних фінансових показників, їх вивченні та інтерпретації.
163
Основною метою фінансового аналізу є:

1. Допомога в інтерпретації даних фінансових документів,
виявлення значних залежностей і тенденцій, що є неочевидними з
окремих фінансових документів;
2. Порівняння результатів (з різним періодами, підприємствами,
плановими показниками);
3. Визначення і оцінка як відносних так і абсолютних результатів
діяльності фірми.
Таблиця 3.4
Аналіз виробничих проблем
Який відсоток прямих витрат у вартості
0 10 40 70 90
товару,%
Коли останній раз аналізували затрати
3 роки
сировини і матеріалів на виробництво Ніколи 5 років тому 2 роки тому Постійно
тому
товарів
Коли останній раз оцінювалися переваги і
Ніколи Ніколи Ніколи Ніколи Ніколи
недоліки розвитку виробничої кооперації
Який рівень використання виробничих
30 40 50 70 90
потужностей, %
Кількість організацій, які постачають
більшу частину комплектуючих 1 4 8 12 15
(сировини, пального)
Який відсоток обладнання належить
50 30 20 10 5
замінити на більш ефективне
Яка система контролю якості товару Елементи Вибірковий Контроль за
Ніяка Неформальна
(послуг) використовується контролю контроль зразками
На скільки зросла продуктивність праці в
0 1 2 3 4
минулому році, %
Коли в останній раз запрошували
З роки В минулому
зовнішніх спеціалістів для виробничого Ніколи 5 років тому Постійно
тому році
процесу
Яка кількість готової продукції
зберігається на підприємстві до 6 місяців, 20 25 15 10 5
%
Недоліки фінансового аналізу:

1) недоліки, пов'язані з первинною інформацією;
2) недоліки, пов'язані власне з аналізом:
 небезпека спрощеної інтеграції;
 необхідність вибору коефіцієнтів для розрахунку;
 складність вибору і використання подібних аналогів для порівняння.
Фінансові коефіцієнти розраховуються на базі даних про:
164
 ріст;
 дохідність і результати діяльності;
 платоспроможність і фінансова стабільність;
 фінансування;
 результати інвестицій.
Результати фінансово аналізу є основним джерелом інформації про
підприємство для сторонніх осіб та організацій (кредиторів, інвесторів,
постачальників тощо) та дає уяву про те, як ефективно керівники
використовують наявні ресурси (табл. 3.5).
Таблиця 3.5
Фінансовий аналіз
Яким чином здійснюється управління Нормування та
Лише облік Планування
собівартістю продукції? аналіз відхилень
Чи відома структура собівартості продукції В загальних
Окремої партії Кожної операції
підприємства? рисах
Яка динаміка накладних витрат? (відсоток
Ріст Без змін Зниження
накладних витрат у структурі витрат)
Яка динаміка дебіторської заборгованості в
Ріст Постійна Зниження
структурі обігових коштів?
Яка динаміка кредиторської заборгованості в
Ріст Постійна Зниження
обігових коштах?
Яка величина простроченої кредиторської і
Немає Менше 5% Більше 10%
дебіторської заборгованості?
Чи накладались штрафні санкції податкової
Ні Один раз Багаторазово
інспекції?
< 5% від > 10% від
Чи є безнадійні борги? Ні кредиторської кредиторської
заборгованості заборгованості
Скільки показників використовуються для
1 3 10
фінансового аналізу?
Як змінюється рівень запасів на підприємстві? Ріст Зниження Постійні
Скільки методів використовується для оцінки
0 1 3
ефективності інвестицій?
Грошові засоби підприємства (в складі
Зниження Коливання Постійні
обігових коштів)
III. Аналіз кадрового забезпечення. При плануванні підприємницької

діяльності не менш важливим є аналіз кадрового забезпечення. Так для
успішної підприємницької діяльності необхідним є наявність
професіоналів, зданих виконати поставлені плани, адекватна кадрова
політика підприємства та система управління персоналом (табл. 3.6).
165
Планування персоналу – процес забезпечення підприємства

необхідною кількістю кваліфікованих працівників, прийнятих на
правильні посади в правильний час.
Таблиця 3.6
Аналіз системи управління фірмою
Чи ознайомлений персонал підприємства Майже нічого
Ні Щось знає Знає Добре знає
з її планами? не знає
Чи приймає персонал участь у одержанні
Ні Небагато Незначно Частково > 15%
частини прибутку?
В якій мірі розподілено повноваження і
встановлено відповідність за допомогою Ніяк Погано Уривчасто Ніяк Погано
складання робочих інструкцій?
Як визначено потребу у кадрах на
Ніяк Погано Уривчасто Частково Добре
перспективу?
Скільки робітників виконують роботу
80 60 40 30 20
таку ж як і 5 років тому?, %
Який відсоток персоналу не пройшов
95 75 560 40 30
будь-якого навчання за останні два роки?
Дуже
Як змінився рівень травматизму і Майже без Дуже
збіль- Збільшився Зменшився
пропусків через хворобу? змін зменшився
шився
Як ви оцінюєте роботу щодо Так собі
Ніяк Погано Терпимо Погано
врегулювання оплати праці? Добре
Який рівень розуміння юридичних Нульо- Дуже
Наближений Невеликий Детальний
зобов’язань підприємства? вий детальний
Планування трудових ресурсів вирішує такі завдання:

 визначення цілей і завдань на майбутній період в сфері трудових
ресурсів виходячи із стратегічної мети підприємства;
 умови випуску продукції і збуту;
 визначення чисельності працюючих;
 оцінка плинності кадрів та своєчасна заміна тих хто звільняється.
Базою кадрового планування є аналіз потреби в персоналі і вивчення
інформації про продуктивність працюючих і витратах на їх утримання.
Кадрове планування - це спрямована діяльність організації по
підготовці кадрів, забезпеченню пропорційного і динамічного розвитку
персоналу, розрахунку його професійно-кваліфікаційної структури,
визначенню загальної і додаткової потреби, контролю за його
використанням. Це система підбору кваліфікованих кадрів при використанні
166
двох видів джерел - внутрішніх (наявних в організації) і зовнішніх

(залучених із зовнішнього середовища), що має своєю метою забезпечити
потреби організації в необхідній кількості фахівців у конкретні часові рамки.
Основні завдання кадрового планування:
1. Розробка процедури кадрового планування.
2. Узгодження кадрового планування з плануванням по
підприємству загалом.
3. Організація ефективної взаємодії між плановою групою кадрової
служби і плановим відділом підприємства.
4. Приведення в життя рішень, що сприяють успішному здійсненню
стратегії організації.
Для складання бізнес-плану існує велика кількість різноманітних
методик. Залежно від обраної методики структура бізнес-плану буда
різною (табл. 3.7) , проте кожен бізнес план матиме три основні складові:
фінансову, управління та маркетингу.
В разі якщо підприємець розраховує на державну допомогу,
розробляти бізнес-план слід згідно методики розробленої Мінекономіки
України та затвердженої наказом № 290 від 06.09.2006 року. Згідно цієї
методики розробка бізнес-плану підприємства здійснюється в декілька
етапів:
- підготовчий;
- розроблення бізнес-плану;
- реалізація бізнес-плану.
167
Таблиця 3.7
Структура бізнес-плану за різними методиками
UNIDO TACIS ЄБРР
Резюме Вступ Титульна сторінка
Ідея (сутність) Короткий Основні вимоги щодо
пропонованого проекту опис оформлення
1.основні положення всього бізнес-плану Бізнес і його загальна стратегія Резюме
2. розмір кредиту, Маркетинговий аналіз і Підприємство
3. цілі кредиту, маркетингова стратегія 1.Історія розвитку
4. терміни погашення, 1. маркетинговий аналіз підприємства і його стан на
5. гарантії, 2.Маркетингова стратегія момент створення бізнес-
6. спів-інвестори, Виробництво та експлуатація плану, опис поточної
7. власні кошти проекту. 1. Плани розвитку діяльності
План маркетингу 2.Купівля виробничого підприємства і 2.Власники, керівний
1.Опис вимог споживачів до продукції обладнання персонал, працівники
(послузі) і Власних можливостей 3. План виробництва і розрахунок підприємства
задовольнити ці вимоги. випуску продукції 3. Поточна діяльність
2.Визначення конкурентів і аналіз їх сильних4. Виробничі фактори 4. Фінансовий стан
і слабких сторін План виробництва та експлуатації 5. Кредити
3. Опис ринку збуту продукції (послуги) та 1. Виробничі фактори Проект
опис поставки товару 2.Система контролю якості 1. Загальна інформація про
План виробництва Управління та процес проект
1.Загальні відомості про підприємство прийняття рішень 2. Інвестиційний план
2. Об’єм виробництва Фінанси проекту
3. Кошторис поточних витрат 1. Підготовчі питання 3.Аналіз ринку,
4.Розрахунок змінних витрат 2. Тривалість плану конкурентоспроможність
Організаційний план 3.Частота планованого періоду 4. Опис виробничого процесу
1.Як організована керівна група і 4. Один з напрямків бізнесу 5. Фінансовий план
описується основна роль кожного її члена. 5.Припущення, які необхідно мати до 6.Екологічна оцінка
2. Команда управління проектом і провідні складання фінансових звітів Фінансування
фахівці 6.Розрахунок собівартості одиниці 1. Графіки отримання і
3. правове забезпечення продукції або послуг погашення кредитних
4. наявні або можливі підтримка і пільги 7.Фінансова звітність коштів
5. організаційна структура 8. Рахунок прибутків і збитків 2. Застава і поручительство
6. графік реалізації проекту 9. Балансовий звіт 3. Обладнання та роботи, які
7механізм підтримки і мотивації провідних 10. Прогноз потоку готівки будуть фінансуватися за
керівників. 11.Можливість виконання проект рахунок кредитних коштів
Фінансовий план 12. Особливі коментарі 4. SWOT – аналіз
1.Витрати підготовчого та 13.Загальна прибутковість 5. Ризики та заходи щодо їх
поточного(основного) періоду. Фактори ризику зниження
2.Розрахунок надходжень від проекту. 1.Технічні ризики Додатки
3.Витрати, пов’язані з обслуговуванням 2.Фінансові ризики:аналіз чутливості
кредиту (лізингу)та розрахунок та беззбитковості.
податкових платежів Додаток
4. Звіт про прибутки і збитки. 1. Приклади коефіцієнтів
5. Потік реальних грошей. Додаток
6. Прогнозний баланс. 2. Глосарій
Додаток
Головним елементом на підготовчому етапі є формування

перспективної бізнес-ідеї, яка являє собою ідею виробництва нової
168
продукції (надання нових послуг, виконання робіт), впровадження нового

технічного, організаційного або економічного рішення тощо.
На цьому етапі підприємство здійснює збирання та аналіз
інформації про продукцію (послуги), визначає основні напрями та
тенденції розвитку галузі, формулює бізнес-ідею (концепцію розвитку
виробництва) та здійснює її попередню техніко-економічну оцінку.
На підставі аналізу технічної можливості підприємства, відгуків
покупців, результатів випуску такої ж або аналогічної продукції
конкурентами, пропозицій працівників підрозділу маркетингу,
результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт,
підприємство обґрунтовує перспективність бізнес-ідеї.
У разі прийняття позитивного рішення стосовно впровадження
бізнес-ідеї підприємство здійснює розроблення бізнес-плану. Формується
група розробників бізнес-плану, визначається система організаційного та
фінансового забезпечення бізнес-планування.
На етапі реалізації бізнес-плану визначаються та виконуються
завдання як на підприємстві, так і за його межами, серед яких основними
є:
 формування потрібних для реалізації бізнес-плану практичних
завдань, їх логічної послідовності та графіка виконання;
 визначення необхідних ресурсів для виконання кожного завдання;
 розроблення кошторису реалізації і потоків ресурсів, що
забезпечують фінансування протягом усього часу реалізації бізнес-
плану;
 здійснення практичних завдань, контроль показників його
реалізації та корегування в разі необхідності завдань і розрахунків,
зроблених під час складання бізнес-плану.
Згідно запропонованої методики бізнес-план підприємства
складається з таких основних розділів:
169
 резюме;
 характеристика підприємства;
 характеристика продукції (послуг), що виробляється підприємством;
 дослідження та аналіз ринків збуту продукції (послуг);
 характеристика конкурентного середовища та конкурентні переваги;
 план маркетингової діяльності;
 план виробничої діяльності підприємства;
 організаційний план;
 план охорони навколишнього середовища;
 фінансовий план та програма інвестицій;
 аналіз потенційних ризиків;
 бюджетна та економічна ефективність інвестиційного бізнес-плану;
 соціально-економічні наслідки реалізації інвестиційного бізнес-плану.
Для полегшення розробки бізнес-плану та аналізу результатів його
впровадження існує цілий ряд програмного забезпечення, які
поділяються на дві групи:
- спеціалізовані;
- універсальні.
Вибір між спеціалізованим і універсальним програмним
забезпеченням завжди є проблемою. З одного боку, прив'язка
універсальної програми до конкретних завдань може забирати багато
часу, а часом і просто неможлива без досвіду в цій галузі. З іншого боку,
програми, орієнтовані на вузькі завдання завжди несуть на собі занадто
сильний відбиток чужих, іноді не дуже вам підходять, уявлень про те, як
такі завдання повинні вирішуватися і, взагалі, поводяться надто
нав'язливо і не дають повної свободи дій.
Нерідко для проведення фінансово-економічних розрахунків
використовують MS Excel. При всій універсальності і гнучкості
170
електронних таблиць, використання їх має і зворотний бік: Робота з Excel

визначає істотні трудовитрати на створення, аналіз і актуалізацію
фінансових планів, а також на підготовку самого звіту бізнес-плану,
експертних висновків, інвестиційних меморандумів та іншої необхідної
для інвесторів звітності.
Непоодинокими є випадки, коли файли фінансових моделей
окремих інвестиційних проектів і цілих компаній займали кілька десятків
мегабайтів. Робота по їх створенню та підтриманню силами
кваліфікованих фінансових аналітиків займала не одну сотню людино-
годин, які йшли не тільки на актуалізацію і розвиток моделей, але і в
значній частині на підготовку необхідної звітності. У разі відходу автора
не задокументовані моделі вимагали додаткових тимчасових витрат на
виявлення всіх параметрів і зв'язків. Тому для таких моделей часто
властиві простота і видимість, невисока ступінь деталізації, низька
періодичність їх оновлення.
Найпопулярнішими в Україні є наступні програми: Invest for Excel,
COMFAR, Business Plan PL, Project Expert, Альт-Інвест, Business Plan
Writer.
Вибір програми залежить від того, який саме бізнес-план необхідно
вам скласти. Одні програмні продукти допомагають із фінансовою
частиною, інші – у складенні ТЕО; є програми закритого та відкритого
типу.
Відповідно при виборі інструмента бізнес-планування та аналізу
проектів в кожному конкретному випадку варто зважити витрати та
співвіднести їх з перевагами використання програмних продуктів.
171
3.4. Інвестиційне проектування розвитку агробізнесу
Найголовнішим напрямком управління інвестиційним проектом є

інвестиційне проектування.
Інвестиційне проектування – це розробка комплексу технічної
документації, яка включає в себе техніко-економічне обґрунтування
(креслення, пояснювальні записки, бізнес-план та інші необхідні
документи) проекту. Це надзвичайно важливий і відповідальний етап в
інвестиційному процесі.
Від якості техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) та рівня
проектних рішень залежить ефективність інвестицій, кошторисна
вартість суб’єкту інвестування та строки його здійснення. У процесі
інвестиційного проектування вирішуються основні питання
майбутнього об’єкту з тим, щоб він відповідав найкращим
експлуатаційним вимогам, а його реалізація була економічною — тобто
здійснювалась у мінімальні строки з найменшими витратами праці,
матеріальних та грошових коштів.
Весь процес проектування можна розподілити на три етапи:
1) перед проектні роботи, до яких входять збір і підготовка
вихідних даних та проведення наукових досліджень, необхідних для
розробки проектів;
2) вишукування, в основному, пов’язані з перед плановими
роботами, вибором та відведенням території під місце об’єкту бізнесу;
3) проектування об’єктів бізнесу.
Кінцевим результатом проектування є проект бізнесу, до якого
належать:
Передпроектна документація – техніко-економічні обґрунтування
(ТЕО) і техніко-економічні розрахунки (ТЕР) інвестицій, ескізні проекти;
Проектно-кошторисна документація (ПКД) – проекти, робочі
проекти, робоча документація для нового бізнесу, реконструкції,
172
реставрації, капітального ремонту будинків, споруд та інших об’єктів,

розширення і технічного переоснащення підприємств.
Проект розробляється на підставі завдання на проектування
(вихідний документ, в якому зазначаються показники та параметри
майбутнього бізнесу. Керуючись вимогами та параметрами завдання на
проектування, проектна фірма (або безпосередньо власник майбутнього
агробізнесу) проводить економічні та інженерні дослідження.
Економічні дослідження провадяться з метою перевірки
обґрунтованості бізнесу: забезпечують ресурсами, транспортом,
можливості виробничої кооперації, залучення місцевих трудових
ресурсів та експлуатації, використання місцевої виробничої бази
матеріальних ресурсів.
Готовий проект планування має три складові:
1) Технологічна частина складається зі схеми виробництва,
технологічних етапів і переділів виготовлюваної продукції, її обсягів
виробництва і якісних показників, видів обладнання, рівня механізації та
автоматизації праці.
2) Будівельна частина включає об’ємно-планувальні (основні розміри
будівель та споруд, а також розміри їх окремих частин) та конструктивні
рішення (вибір матеріалу, типу та ступеня застосування збірних
конструкцій), а також проект організації будівництва та інші необхідні
матеріали. В цій частині визначається погреба в будівельних матеріалах,
конструкціях та деталях, машинах та обладнанні, транспортних засобах
та будівельних робітників, з кожного об’єкту встановлюються обсяги
будівельно-монтажних робіт, послідовність та строки їх виконання та
методи виробництва основних робіт.
3) Економічна частина включає перед проектні дослідження і
техніко-економічні обґрунтування, розрахунки економічних показників
ефективності і доцільності проекту, а також розрахунки, які дають
173
можливість вибрати місце функціонування бізнесу, визначити потужність

та склад підприємства, рівень продуктивності праці та інше. В цій частині
обґрунтовується забезпеченість підприємства кадрами, сировиною,
паливом, енергією, водою, а також визначаються напрямки збуту та
собівартість продукції. У проекті на основі кошторисів та кошторисно-
фінансових розрахунків визначається кошторисна вартість бізнесу.
Основні експлуатаційні показники інвестиційного проекту
характеризують:
- номенклатуру та обсяг продукції;
- виробничі потужності за видами продукції;
- собівартість, прибуток та рентабельність одиниці продукції;
- чисельність працюючих і продуктивність праці;
- експлуатаційні витрати на одиницю продукції тощо
Оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з головних
елементів інвестиційного аналізу.
Одним з найбільш відповідальних етапів при прийнятті рішення щодо
реалізації інвестиційних проектів є визначення ефективності інвестицій та
фінансової здійсненності інвестиційного проекту. Ефективність
інвестиційних проектів – це категорія, яка відображає відповідність проекту
цілям, завданням та інтересам його учасників. Загалом економічну
ефективність розглядають як результативність економічної діяльності,
реалізації економічних програм та заходів, що характеризується
відношенням отриманого економічного ефекту (результату) до витрат
ресурсів, які зумовили отримання цього результату.
Саме тому, слід вважати що, ефективність інвестиційного проекту -
це величина, що характеризує відношення витрачених на реалізування
проекту ресурсів (фінансових, трудових, технічних, наукових,
інформаційних тощо) та одержаних вигод (фінансових, соціальних,
174
екологічних, політичних та ін.) з врахування впливу фактору часу та

мінімізації ризиків.
Оцінювання ефективності інвестиційних проектів базується на
певних принципах, які можна об’єднати в дві групи:
 методологічні принципи-результативності, об’єктивності,
системності, комплексності, обмеженості ресурсів, альтернативної
вартості, необмеженості потреб;
 методичні принципи-специфічності проекту, розбіжності інтересів,
динамічності, нерівноцінності різночасових витрат і результатів,
погодженості, неповноти інформації.
Проте, основним принципом оцінювання ефективності інвестицій є
порівняння обсягів доходів та витрат, що їх забезпечили.
У більш ширшому тлумаченні принципів оцінювання ефективності
інвестиційних проектів можна подати у такій послідовності, а саме:
 врахування вартості грошей у часі та врахування альтернативних
витрат;
 врахування ризику, пов’язаного із здійсненням проекту;
 врахування можливих змін у параметрах проекту;
 правильне й послідовне відображення інфляції.
Вище перелічені принципи оцінювання ефективності інвестиційних
проектів доцільно також доповнити принципом комплексного та
системного характеру прийняття управлінських рішень на зміни
зовнішнього середовища (зміна валютних курсів, інфляції, цін тощо).
Етапи процесу оцінювання ефективності інвестиційного проекту:
1. Оцінка ефективності проекту загалом включає визначення:
 суспільної значимості і ефективності проекту;
 комерційної ефективності проекту;
 наявності державної підтримки реалізування проекту й вплив даної
 підтримки на комерційну ефективність проекту.
175
2. Оцінка ефективності проекту для кожного учасника. Доцільно

проводити на основі стадій життєвого циклу інвестиційного проекту з
врахуванням особливостей кожного його етапу (фази, стадії), застосовуючи
різні методи та показники оцінювання ефективності проектів.
Недоліки методів оцінювання ефективності інвестиційного проекту
– не усі методи враховують:
- вплив фактору часу і зміни вартості показників у часі,
- вплив інфляції та зміни вартості грошей,
- дисконтування грошових потоків,
- вплив факторів ризикованості й непередбачуваності подій,
- значні зміни на світовому фінансово-валютному ринках
Економічний аналіз ефективності інвестиційного проекту
передбачає застосування показників, що відображають співвідношення
витрат і доходів у відповідності з інтересами його учасників.
Показники ефективності інвестиційного проекту:
 показники фінансової ефективності – враховують фінансові
наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;
 показники бюджетної ефективності – відображають фінансові
наслідки здійснення проекту для державного, регіонального чи місцевого
бюджету;
 показники економічної ефективності – враховують витрати і
результати, пов’язані з реалізацією проекту, що виходять за межі прямих
фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту.
3.5. Розвиток малого та середнього бізнесу на селі
Малий бізнес формується та розвивається на засадах

дрібнотоварного виробництва всіх форм власності і на сучасному етапі
розвитку стає провідним сектором регіональної економіки.
176
Відповідно до вимог стандартів ЄС одним із пріоритетних напрямів

розвитку України стає підвищення ефективності сільського господарства
як основного чинника розвитку сільських територій. Оскільки
сільськогосподарське виробництво й надалі залишається основною
сферою діяльності на селі, закономірним є зростаючий інтерес учених-
економістів до проблем розвитку сільськогосподарських підприємств у
контексті вирішення проблеми ефективного розвитку сільських
територій.
Перевагою малого бізнесу над великим є:
 маневреність та гнучкість
 здатність легко пристосовуватись до коливань попиту
 швидко освоювати випуск нової високоякісної продукції
 спроможність виживання при погіршенні економічної кон'юнктури
ринку
 простота створення
 висока швидкість окупності витрат
 невеликі капіталовкладення в інфраструктуру підприємства
 можливість швидкої організаційної перебудову.
Малі форми господарювання на селі як незамінний елемент
ринкової економіки вносять вклад у загальне виробництво
сільськогосподарської продукції, що деякою мірою сприяє економії
ресурсів, створює необхідне середовище для розвитку конкуренції,
забезпечує зайнятість значної частини населення. Серед інших переваг
малих форм господарювання можна виділити: здатність швидкої
адаптації до змінних економічних умов, мобільність і гнучкість у
прийнятті управлінських рішень, динамічність і заповзятливість,
цілеспрямованість і наполегливість, творче відношення до справи,
готовність до ризику й уміння їм управляти.
177
Найпоширеніші форми дрібнотоварного виробництва в агробізнесі:

(табл. 3.8)
Таблиця 3.8
Основні форми дрібнотоварного виробництва в агробізнесі України 2000 та 2015 роки
2010 рік 2015 рік
тисКількість господарств,
Частка аграрних угідь, %
Частка аграрних угідь, %

Середній розмір госпо-
Організаційна форма
Площа угідь, млн га
Площа угідь, млн га

господарювання
Організаційна форма
господарства, га
Середній розмір
господарств,тис
дарства, га
Кількість
Усі категорії Усі категорії
х 37,0 100,0 х х 36,4 100,0 х
господарств господарств
Аграрні
Аграрні
підприємства 50,2 21,2 57,3 422,3 44,2 20,7 56,3 468,3
підприємства:
:
- ТОВ 5,0 11,1 30,4 2200 - ТОВ 7,7 11,3 31,0 1467,0
- ПСП 3,1 4,9 7,4 1581 - ПСП 3,6 5,2 14,3 1444,4
- ВК 0,6 0,9 2,6 1567 - ВК 0,6 0,6 1,6 1000,0

- ФГ 41,5 4,3 11,8 103,6 - ФГ 32,3 4,7 12,9 119,3
СДГ- всього 5320 15,8 42,7 2,95 СДГ - всього 5100 15,7 43,7 3,08
- в т.ч.: ОСГ 4540,4 6655,4 18,2 1,47 - в т.ч.: ОСГ 4 108,4 6,3 17,3 1,54
Джерело: Сільське господарство України за 2015 рік: Статистичний збірник. – К.: Держстат Уктраїни, 2016. – С.49.
Де: ДГ – домогосподарства, ТОВ – товариства з обмеженою відповідальністю, ПСП – приватне сі.-г. підприємство, ВК –
виробничий кооператив, ФГ – фермерське господарство.
o особисті селянські господарства

o фермерські господарства
o сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи
o малі сільськогосподарські підприємства
Роль та значення малого бізнесу в економіці країни:
- створення нових робочих місць та пом’якшення соціальної напруги на
селі
- поповнення загальнодержавного і регіонального бюджетів
178
- наповнення ринку товарами та послугами

- сприяння підвищенню якості продукції та стабілізація цін за рахунок
кооперації
Багатоукладність господарювання – це найважливіший принцип
аграрної політики України та невід'ємна частина соціально-економічних
перетворень на селі, що відображає рівноправний розвиток різних форм
власності.
Малі форми господарювання на селі охоплюють людей, зайнятих
сільськогосподарською працею на особистих подвір’ях, на городах і
садових ділянках, міні-фермах, фермерських господарствах,
кооперативах, малих підприємствах. Крім того, до малих форм
господарювання в сільській місцевості відноситься надання послуг
(готелі, кафе, автосервіс, сільський туризм та ін.).
Визначальним фактором успішної реалізації реформ на селі в
сучасних умовах є підвищення соціальної активності сільського
населення за рахунок включення широких його верств у сферу
підприємницької діяльності переважно на умовах малого бізнесу.
Формування економічного середовища функціонування малого
підприємництва передбачає:
 розроблення норм і правил, що регулюють економічну поведінку
господарюючих суб’єктів,
 дієвої інституціональної інфраструктури,
 системи соціального партнерства,
 партнерства громадських інститутів і підприємців,
 механізмів фінансової і кредитної підтримки.
Особливо важливу роль у формуванні економічного середовища
малого підприємництва відіграє розвиток структурно-функціональних
підсистем підтримки малого бізнесу:
o функціональні,
179
o обслуговуючі
o спеціальні інституціонально-інфраструктурні підсистеми
Диверсифікованість діяльності малих форм господарювання на селі
охоплює виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції, її
переробку, сферу обслуговування і надання послуг, сільський туризм тощо.
Необхідні умови ефективного функціонування малого бізнесу на
селі: свобода вибору форми господарювання, свобода вибору каналів її
реалізації, рівноправність у системі матеріально-технічного забезпечення,
рівноправність у сфері державної підтримки (субсидування,
кредитування).
Особисті господарства є самостійним сімейним виробництвом, у
якому використовується праця всіх членів родини, у тому числі
незайнятих у суспільному виробництві. Ведення особистого господарства
може здійснюватися як автономно, так одночасно з роботою в
сільськогосподарському підприємстві (праця в особистому підсобному
господарстві суспільно необхідна, оскільки бере участь у відтворенні
робочої сили і виробляє необхідний для суспільства продукт).
Основна ознака малого підприємництва полягає в тім, що
господарства можуть залучати додатково найманих робітників, але при
цьому власники і члени їхніх родин повинні самостійно здійснювати
найважливіші господарські функції. Сполучення суспільних і особистих
інтересів в процесі ведення малих форм господарювання припускає певну
суперечливість, що полягає в роздвоєнні виробничої діяльності і джерел
доходів працівників. Часто значно збільшується робочий день сільських
жителів понад припустимі нормативи. Ріст продуктивності праці й
економічної ефективності обмежені рамками дрібного виробництва.
Необхідність праці в ОСГ та інших малих господарствах обумовлена тим,
що у працівників села на відміну від міських мешканців невелика
альтернатива затребуваності в інших сферах діяльності.
180
Основні напрями удосконалення фінансово-кредитної політики

щодо підтримки малого бізнесу:
- вдосконалення діяльності банківської системи, в тому числі тих
які спеціалізуються на фінансуванні малого бізнесу;
- здійснення гнучкої податкової політики щодо діяльності малих
підприємств, особливо тих, що функціонують у сільській місцевості;
- розвиток небанківського фінансового сектора – форвардні
контракти, аграрні розписки, лізинг, аграрний фонд та спеціалізовані
неприбуткові організації, які займаються питанням мікрокредитування та
наданням фінансової підтримки малому бізнесу.
Реалізація зазначених заходів дозволить створити багатоканальну
систему обслуговування суб’єктів малого підприємництва та забезпечить
стабільну їх діяльність.
Ефективне формування і розвиток фермерського сектора
неможливо без проведення радикальної земельної реформи, розробки і
реалізації діючих механізмів довгострокової політики забезпечення
матеріально-технічними ресурсами, без вирішення проблеми
кредитування фермерських господарств, створення системи пільг і
дотацій, а також – без системи навчання фермерів.
181
3.6. Сталий розвиток підприємництва аграрної сфери та сільських

територій
У кінці 20 сторіччя у зв’язку із значними екологічними загрозами

виникає нова філософія розвитку суспільства, що пов’язує економічне
зростання, збереження довкілля та соціальні аспекти (рис. 3.5). Вона
отримала назву «сталий розвиток» (Sustainable development).
Рис.3.5. Схема сталого розвитку
У Звіті Комісії ООН «Наше спільне майбутнє» (1987 р.) дається таке
визначення сталого розвитку «Сталий розвиток» – це такий розвиток
суспільства, який задовольняє потреби нинішніх поколінь і не ставить під
загрозу можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби».
Нині основними міжнародними документами, що стосуються сталого
розвитку, є наступні:
182
 «Світова програма дій Порядок денний на ХХІ століття», ухвалена на

саміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, яка спрямована на
впровадження засад сталого розвитку в країнах світу;
 Ольборзька хартія «Міста Європи на шляху до сталого розвитку»,
схвалена учасниками Європейської конференції зі сталого розвитку великих
і малих міст Європи в м. Ольборг, Данія в 1994 році;
 «Програма дій з подальшого впровадження Порядку денного на ХХІ
століття», ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН на спеціальній сесії
«Планета Земля + 5» або «Ріо+5» у 1997 році;
 Орхуська конвенція «Про доступ до інформації, участь громадськості
в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що
стосуються навколишнього середовища», підписана на 4-й Пан-
Європейській конференції міністрів охорони навколишнього природного
середовища «Довкілля для Європи» в м. Орхус, Данія в 1998 році;
 «План дій зі сталого розвитку», ухвалений на Всесвітньому саміті зі
сталого розвитку в Йоганнесбурзі в 2002 році. В документі визначено
пріоритети та подальші кроки у напрямку прискорення досягнення цілей та
виконання завдань, визначених попередніми документами, а також обрано
шість основних напрямів впровадження принципів сталого розвитку – водні
та енергетичні ресурси, здоров’я населення, сільське господарство,
біорізномаїття планети, світовий бізнес і партнерство у досягненні цілей;
Головні принципи сталого розвитку є:
- задоволення потреб – на перший план висуваються потреби
найбідніших прошарків населення
- встановлення обмежень на розвиток людства та стан технологій задля
збереження довкілля.
«Концепція сталого розвитку подібна мосту. Розвиток є свого роду
«акушеркою» сталості, так само як сталість є свого роду «системою
183
підтримки життєдіяльності розвитку». (З доповіді Генерального секретаря

ООН Пан Ги Муна 17-19 травня 2010 р.).
В Україні проблема сталого розвитку – це не тільки проблема
протиріччя між розвитком економічного потенціалу й обмежених
можливостей техногенного навантаження на екологію, але також і
протиріччя між моральними принципами, які визнаються більшістю
суспільств, і аксіомами соціальної справедливості.
Певні кроки із представлення ідеї та впровадження сталого
розвитку зроблено в Україні.
В 1992 році на Саміті «Планета Земля» Україна приєдналася до
Програми дій «Порядок денний на ХХІ століття». У 1997 році на
конференції «Ріо+5» українська делегація підтвердила прагнення йти
шляхом сталого розвитку, того ж року в Україні було створено
Національну комісію сталого розвитку. У 1994 році учасники зібрання
Європейської конференції зі сталого розвитку великих і малих міст
Європи заснували мережу організацій «Сталий розвиток міст Європи»,
яка заохочує розробку місцевих планів дій на ХХІ століття. У 2002 році
офіційна делегація України участь у Всесвітньому саміті зі сталого
розвитку і висловила ініціативу зміцнення партнерства «Захід–Схід» у
об’єктах довкілля між країнами Східної Європи та країнами Центральної
Азії. У 2003 році Україна стала організатором проведення в Києві 5-ї
Конференції міністрів довкілля європейського простору, на якій було
підкреслено важливість процесу «Довкілля для Європи» в якості
інструмента сприяння сталому розвитку в регіоні.
Згодом для України були визначені цілі розвитку тисячоліття –
орієнтири розвитку країни на довгострокову перспективу до 2015 року,
адаптовані з урахуванням особливостей національного розвитку. В
Україні було вибрано 6 цілей (13 завдань та 23 показники їх досягнення):
подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, сталий
184
розвиток довкілля, поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої

смертності, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і
започаткування тенденції до скорочення їх масштабів, забезпечення
тендерної рівності.
На виконання рішень Всесвітнього саміту із сталого розвитку в
Йоханезбурзі у 2003 році прийнято Постанову Кабінету Міністрів
України «Про затвердження Комплексної програми реалізації на
національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого
розвитку на 2003-2015 роки». Програма є одним із не багатьох
документів із сталого розвитку, затвердженим на державному рівні,
основними завданнями якої визначено ліквідацію бідності, впровадження
моделей сталого виробництва та споживання, охорону та раціональне
використання природних ресурсів, оптимізацію ресурсної бази
економічного та соціального розвитку. Документом передбачено
щорічний звіт із ефективності впровадження програми.
На початку 2015 року указом президента України було затверджено
Стратегія сталого розвитку «Україна-2020».
«Стратегія-2020» складається з чотирьох векторів руху:
- сталий розвиток країни;
- безпека держави, бізнесу та громадян;
- відповідальність і соціальна справедливість;
- гордість за Україну в Європі та світі.
Метою реформ визначено досягнення європейських стандартів
життя та гідного місця Україні в світі. «Стратегія–2020» включає в себе
62 реформи. З них пріоритетними визначені 8 реформ та 2 програми.
Визначено 25 ключових показників успішності розвитку країни.
Вектор руху «Розвиток країни» передбачає втілення 26 реформ та
програм, зокрема тих, що безпосередньо будуть мати вплав на розвиток
підприємств аграрної сфери та сільських територій:
185
- Дерегуляція та розвиток підприємництва

- Програма розвитку малого та середнього бізнесу
- Податкова реформа
- Реформа захисту конкуренції та антимонопольного
законодавства
- Реформа економічної та монетарної політики
- Реформа сільського господарства та рибальства
- Земельна реформа
- Програма залучення інвестицій
1 січня 2016 року офіційно вступили в силу 17 цілей сталого
розвитку (ЦCР), які є частиною Порядку денного в галузі розвитку на
період до 2030 року, прийнятого світовими лідерами на історичному
Саміті ООН у вересні 2015 року. З цими новими цілями, що стосуються
всіх людей, протягом наступних п'ятнадцяти років країни будуть
спрямовувати свої зусилля на подолання всіх форм бідності, на боротьбу
з нерівністю та на усунення негативних проявів кліматичних змін.
ЦСР спираються на успіх Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ) і
продовжують їх, щоб подолати всі форми бідності. Нові цілі унікальні
тим, що закликають до дій всі країни - бідні, багаті і з середнім рівнем
доходу – щоб сприяти процвітанню та захисту планети. У цілях
визнається, що подолання бідності повинно реалізовуватися спільно із
стратегіями, що сприяють економічному зростанню і задовольняють ряд
соціальних потреб, включаючи освіту, охорону здоров'я, соціальний
захист, а також можливості працевлаштування, боротьбу з кліматичними
змінами та захист навколишнього середовища.
Хоча 17 ЦСР не є юридично обов'язковими, очікується, що уряди
візьмуть на себе відповідальність і створять національні умови для їх
досягнення. Країни несуть основну відповідальність за подальшу діяльність
та аналіз досягнутого в реалізації цих цілей, що потребує якісного,
186
доступного та своєчасного збору даних. Регіональні заходи з контролю та

аналізу будуть ґрунтуватися на аналізах на національному рівні та
сприятимуть подальшій діяльності та аналізу на глобальному рівні.
Другим пунктом ЦСР є «Подолання голоду, досягнення
продовольчої безпеки, поліпшення харчування і сприяння сталому
розвитку сільського господарства», що передбачає наступні кроки:
 до 2030 року покінчити з голодом і забезпечити всіх, особливо
малозабезпечених і вразливих груп населення, включаючи немовлят,
цілорічним доступом до безпечної, поживної та достатньої їжі
 до 2030 року покінчити з усіма формами недоїдання, у тому числі
досягти до 2025 року погоджених на міжнародному рівні цільових
показників, що стосуються боротьби з затримкою росту і виснаженням у
дітей віком до п’яти років, а також задовольняти потреби в харчуванні
дівчаток підліткового віку, вагітних і жінок, які годують, та літніх людей
 до 2030 року подвоїти продуктивність сільського господарства і
доходи дрібних виробників продовольства, зокрема жінок, представників
корінних народів, фермерських сімейних господарств, скотарів і рибалок,
у тому числі шляхом забезпечення гарантованого та рівного доступу до
землі, інших виробничих ресурсів і факторів сільськогосподарського
виробництва, знань, фінансових послуг, ринків і можливостей для
збільшення доданої вартості та зайнятості в несільськогосподарських
секторах
 до 2030 року забезпечити створення стійких систем виробництва
продуктів харчування й упровадити методи ведення сільського
господарства, які дозволяють підвищити життєстійкість і
продуктивність та збільшити обсяги виробництва, сприятимуть
збереженню екосистем, зміцнять здатність адаптуватися до зміни
клімату, екстремальних погодних явищ, засух, повеней та інших лих і
поступово покращать якість земель та ґрунтів
187
 до 2020 року забезпечити збереження генетичного різноманіття

насіння і культивованих рослин, а також сільськогосподарських і домашніх
тварин та відповідних ним диких видів, у тому числі шляхом належного
утримання різноманітних банків насіння і рослин на національному,
регіональному та міжнародному рівнях, сприяти розширенню доступу до
генетичних ресурсів і пов’язаних з ними традиційних знань та спільному
використанню на справедливій і рівній основі вигод від їх застосування на
умовах, погоджених на міжнародному рівні
 збільшити інвестування, у тому числі шляхом активізації
міжнародного співробітництва, в сільську інфраструктуру,
сільськогосподарські дослідження й агропропаганду, розвиток технологій
і створення генетичних банків рослин і тварин з метою зміцнення
потенціалу країн, що розвиваються, особливо найменш розвинених країн,
у галузі сільськогосподарського виробництва
 усувати та припиняти введення торгових обмежень і виникнення
викривлень на світових ринках сільськогосподарської продукції, у тому
числі шляхом паралельної ліквідації всіх форм субсидування експорту
сільськогосподарської продукції та всіх експортних заходів, що мають
аналогічні наслідки, згідно з мандатом Дохійського раунду переговорів з
питань розвитку
 вжити заходів для забезпечення належного функціонування ринків
продовольчих товарів і продукції їх переробки та сприяти своєчасному
доступу до ринкової інформації, у тому числі про продовольчі резерви, з
метою допомогти обмежити надмірну волатильність цін на
продовольство
Концепції сучасної сільськогосподарської діяльності:
 виробнича або продуктивна – метою є досягнення високих
показників сільськогосподарського виробництва не
враховуючи при цьому потреби майбутніх поколінь;
188
 стійка
Об’єднання двох концепцій є «золотою серединою», що створює
збалансовану концепцію або стратегію сталого сільськогосподарського
розвитку. Згідно неї підприємець має:
 виробляти достатню кількість високоякісного та безпечного для
довкілля продовольства;
 ощадливо використовувати ресурси;
Концепція сталого сільського господарства базується на
системному підході, який прагне розвивати переваги багаторічного
невиснажливого ведення господарства, включаючи вигоди, отримувані
від природних взаємозв'язків, забезпечуючи родючість земель і
утримуючи втрати від шкідників і хвороб на допустимому рівні.
Метою господарювання згідно даної концепції є:
o адекватні продуктивність і прибутковість,
o збереження ресурсів,
o охорона довкілля,
o постачання безпечних для здоров'я продуктів харчування
Сталість сільського господарства – це результат, який досягається
шляхом взаємодії між ресурсами, технологіями і менеджментом, в рамках
якої ресурс використовується в певному соціально-економічному
контексті.
Стале сільське господарство через 3 складові сталого розвитку:
1. Екологічна: оскільки якість продукції безпосередньо залежить від
якості ресурсів, то погіршення ресурсів через ерозією, вимоканням,
порушення ґрунтової структури, поява нових хвороб через зміну клімату
тощо, зумовлює погіршення якості продукту.
2. Економічна - економічне довкілля може викликати збої у системі
цін на товар, зростання витрат та інших економічні зміни.
189
3. Соціальний: залежність від адекватної підтримки сільських громад,

так за умови погіршання стану громад спостерігається спад обсягів
виробництва сільськогосподарської продукції.
У багатьох країнах реалізують політику щодо впровадження на
практиці концепції сталого сільського господарства, для якої характерні:
 обмеження щодо обсягів внесення мінеральних добрив, пестицидів
(або навіть повна відмова від використання хімічних засобів),
 співрозмірність техніки розмірам господарства,
 відмова від масового промислового тваринництва,
 наголошення на важливості живого контакту з природою.
Однією з форм практичної реалізації концепції сталого розвитку в
сфері аграрного виробництва є органічне сільське господарство, яке
передбачає:
o не використовує синтетичних хімікатів (добрив, пестицидів,
антибіотиків, тощо);
o здійснює мінімальну оранку ґрунту;
o не застосовує генетично модифікованих організмів (ГМО);
o охоплює різні сфери – рослинництво, тваринництво,
птахівництво, садівництво і т.д.
Органічне сільське господарство базується на ретельному
менеджменті (плануванні і управлінні) агроекосистем, де для підвищення
продуктивності виробництва та якості продукції максимально
використовуються біологічні фактори збільшення природної родючості
ґрунтів, агроекологічні методи боротьби з шкідниками і хворобами, а
також переваги біорізноманіття, зокрема місцевих та унікальних видів,
сортів, порід, тощо.
В ширшому розумінні, органічне сільське господарство – це
практична реалізація в сфері аграрного виробництва загальної концепції
«сталого розвитку», що задовольняє потреби сьогодення, не ставлячи під
190
загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Воно

дає змогу в перспективі узгодити і гармонізувати економічні, екологічні
та соціальні цілі в галузі сільського господарства.
Україна має значний потенціал для розширення виробництва
органічної сільськогосподарської продукції, її сертифікації і реалізації
шляхом експорту, а також для постачання на внутрішній ринок. Водночас
розширення виробництва екологічно чистої продукції сприятиме
вирішенню ряду актуальних еколого-економічних і соціальних проблем,
що існують у аграрному секторі та характерні для сільських територій.
На сучасному етапі розвитку країни впровадження принципів
сталого розвитку в організацію управління сільськими територіями є
важливим та актуальним завданням і передбачає узгодження темпів
економічного розвитку з господарською ємністю екосистем, збереження і
відновлення природних ресурсів, їх здатності до самовідтворення, при
одночасному забезпеченні вирішення проблем соціального розвитку.
Впровадження принципів сталого водокористування та органічного
землеробства в регіонах країни обмежить залежність від зовнішніх затрат
шляхом стимулювання біологічних природних процесів, зменшить
негативний вплив сільськогосподарської діяльності на навколишнє
природне середовище.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ ІІІ
1) Які особливості функціонування аграрного підприємництва?

2) Які проблеми розвитку аграрного сектору економіки України?
3) Які принципи розвитку аграрного підприємництва?
4) Які особливості планування в агарних підприємствах?
5) Які міжнародні рекомендації з планування агарного виробництва ви
знаєте?
191
6) Що таке «керівництво із стратегічного планування» та які його

основні складові?
7) Які основні рівні планування в агробізнесі?
8) Які стратегії управління запасами ви знаєте?
9) Система «Just-in-case» в управлінні запасами?
10) Система «Push» в управлінні запасами
11) Система «Just-in-Time» в управлінні запасами
12) Які основні методики створення бізнес-плану ви знаєте?
13) Перерахуйте основні частини бізнес-плану за методикою UNIDO
14) Які особливості складання бізнес-плану з методикою ЄБРР?
15) Що таке бізнес-план? Назвати його структуру.
16) Яка мета написання бізнес-плану?
17) Охарактеризувати розділи бізнес-плану.
18) Які основні складові аналізу ринку?
19) Що таке кон’юнктура ринку?
20) Які є рівні товару з точки зору споживачів?
21) Дайте характеристику Матриці «Бостон консалтинг груп»?
22) Як визначити потребу господарства у насіннєвому матеріалі?
23) Яким визначити планову собівартість продукції?
24) Яким чином оцінюється інвестиційний проект?
25) Як розрахувати чисту приведену вартість інвестицій?
26) Як здійснити оцінку відносних переваг реалізації інвестиційних
проектів?
27) Як обрахувати індекс доходності та періоду окупності проекту?
28) Назвіть комп’ютерні програми для створення бізнес-плану?
29) Яка основна мета фінансового аналізу?
30) Назвіть етапи процесу оцінювання ефективності інвестиційного
проекту
31) Що таке сталий розвиток?
192
32) Перерахуйте головні принципи сталого розвитку

33) Назвіть переваги малого бізнесу над великим
34) Які найпоширеніші формами дрібнотоварного виробництва в
агробізнесі
35) Які показники ефективності інвестиційного проекту?
36) Які недоліки методів оцінювання ефективності інвестиційного
проекту?
37) Що визначають при оцінці ефективності проекту?
38) Які принципи оцінювання ефективності інвестиційних проектів?
39) Що таке інвестиційне проектування?
40) Що передбачає кадрове планування?
41) Які завдання вирішує планування трудових ресурсів?
42) Перерахунку недоліки фінансового аналізу
1. Бізнес-план за видом проекту:

a. комерційно-виробничі
b. інвестиційні
c. інноваційні
d. організаційні
e. прості та складні
2. Бізнес-план за об’єктами бізнесу:
193
a. по бізнес-лініях
b. по підприємству
c. за складністю
3.Знайдіть відповідність:
А. товарний знак, якість дизайн, упаковка тощо;
1. Задум
чим більше споживчих властивостей, тим вища ціна
2. Реальне Б. формування концепції, призначення, мети, місії,
виготовлення завдань
В. передпродажний сервіс, демонстрація, навчання,
3. Супроводження доставка, продаж у кредит, гарантія повернення
товару грошей тощо, а також обслуговування після
продажу (гарантійне і післягарантійне)
4. До макросередовища належить:
a. постачальники
b. конкуренти
c. споживачі
d. посередники
e. стан економіки
5. Назвіть поняття, якому відповідає наступне визначення:
«комплекс заходів, спрямованих на формування попиту і стимулювання збуту продукції»
6. До ринкового середовища належить:

a. стан економіки
b. технологія
c. природне середовище
d. демографія
e. посередники
194
«ситуація, яка склалася на ринку, яку характеризують співвідношенням попиту і пропозиції

товарів на ринку, рівень цін, товарні запаси, ступінь конкуренції, наявність товарів-замінників,
тенденції розвитку науково-технічного прогресу стосовно до даного виробництва та інші
показники»
8. До ринкового середовища належить:

a. стан економіки
b. технологія
c. природне середовище
d. демографія
e. посередники
9. Основні методи прогнозування обсягів продажу:

a. інтуїція, огляд ринку, аналіз динаміки продажу, економетричні
моделі
b. інтуїція, огляд ринку, економетричні моделі
c. огляд ринку, аналіз динаміки продажу, економетричні моделі
d. інтуїція, огляд ринку, аналіз динаміки продажу, економетричні

моделі, новаторство
e. аналіз динаміки продажу, економетричні моделі, новаторство

«спрямована діяльність організації по підготовці кадрів, забезпеченню пропорційного і
динамічного розвитку персоналу, розрахунку його професійно-кваліфікаційної структури,
визначенню загальної і додаткової потреби, контролю за його використанням»

195
11.Знайдіть відповідність Матриці «Бостон консалтинг груп»:
А. Стратегія: iнтенсифiкацiя маркетингових зусиль

1. Зiрки
для пiдтримки або збільшення частки ринку
Б. Стратегія: зниження маркетингових зусиль або
2. Дiйні корови
вихiд з ринку
3. Важкi дiти, або В. Стратегія: iнтенсифiкацiя маркетингових зусиль
Знаки запитання або вихiд з ринку
Г. Стратегія: використання прибутку для допомоги
4. Собаки у розвитку певного товару та пiдтримки iснуючого
положення

«розробка комплексу технічної документації, яка включає в себе техніко-економічне
обґрунтування (креслення, пояснювальні записки, бізнес-план та інші необхідні документи)
проекту»

А. Сировину та інші матеріали повинні

1. Система «Push» доставляти, коли вони будуть необхідні для
планової виробничої діяльності
Б. Не вимагає збору великої кількості
2. Система «just-in-time» інформації, хоча вона повинна враховувати
кожну ланку агропродовольчого ланцюга
В. Спрямована на усунення або зменшення
3. Система «Just-in-case» запасів до мінімуму та вимагає надзвичайно
гнучкого виробничого процесу

«процес забезпечення підприємства необхідною кількістю кваліфікованих працівників,
прийнятих на правильні посади в правильний час»

1. Стратегія розвитку А. Найбільш сприятлива з точки зору

ринку товару мінімізації витрат і ступеню ризику
2. Стратегія розробки Б. Актуальна для підприємств з
товару нестабільним навколишнім середовищем
196
В. Збільшення доходу забезпечує

3. Стратегія диверсифікації
розширення ринку збуту

«група підприємств однієї галузі, що є прямими конкурентами або використовують схожі
стратегії підприємницької діяльності на ринку»

А. Враховують фінансові наслідки

1. Бюджетної ефективності реалізації проекту для його безпосередніх
учасників
Б. Враховують витрати і результати,
пов’язані з реалізацією проекту, що
2. Фінансової ефективності виходять за межі прямих фінансових
інтересів учасників інвестиційного
проекту
В. Відображають фінансові наслідки
3. Економічної ефективності здійснення проекту для державного,
регіонального чи місцевого бюджету
ЗАВДАННЯ
Складіть бізнес-план ФГ “Нива”, яке планує зайнятися виробництвом продукції
рослинництва, користуючись однією із наведених вище методик. Варіант оберіть залежно від
порядкового номеру у списку групи.
Термін
Структура
Варіант Культури реалізації
посівних площ
проекту, роки
1, 6, 11, 16, просо, озима
20, 60, 20 4
21, 26, 31 пшениця, кукурудза
2, 7, 12, 17, гречка, озиме жито,
10, 20, 70 3
22, 27, 32 соя
3, 8, 13, 18,
кукурудза, соя, ріпак 15, 15, 70 5
23, 28, 33
197
4, 9, 14, 19, соняшник, гречка,

10, 10, 80 4
24, 29, 34 озима пшениця
5, 10, 15, 20, кукурудза, озима
30, 40, 30 3
25, 30, 35 пшениця, соя
Натуральні нормативи при виробництві продукції рослинництва на 1 га
Паливо-
Органічні
добрива, кг д.р.
Засоби захисту
Затрати праці, люд-
Еталонні
Урожайність,
Мінеральні
Насіння, кг
рослин, кг
матеріали, кг
мастильні
Культура гектари
добрива
год
ц/га
Озима
45 9 18 180 40 120 1,4
пшениця
Озиме жито 35 8,4 14,1 200 30 60 1
Просо 25 8,5 7,4 20 - 90 1,4
Кукурудза 60 18,2 12 20 - 180 1
Гречка 20 7,3 6,4 100 - 110 -
Соя 18 - 4,6 90 - 220 1,5
Ріпак 25 - 7 14 - 280 4
Соняшник 18 12,5 19 70 - 810 2,0
Для створення підприємства в оренду буде взято 200 га ріллі. В

наступні роки площа буде збільшуватись щорічно на 10 %.
Штатний склад працівників – 1 керівник, 1 бухгалтер, решта
кадрів -робітничі. За стаж роботи нараховувати усім працівникам
щомісячно 20%. В усі наступні роки оплата праці буде підвищуватися
на 5% від попереднього року. На придбання основних засобів
планується залучити інвестиції у розмірі 50 000 грн., в т ч у на
придбання трактора – 40 000 грн., культиватора – 10 000 грн.
Здійсніть прогноз обсягів виробництва:
Культури Площа, га Урожайність, ц/га Валовий збір, ц
Складіть баланс використання продукції, ц:
198
Валове Насіннєвий Кормова Товарний

Культури
виробництво фонд база фонд
Проаналізуйте забезпеченість виробництва технічними ресурсами:
Назва Балансова вартість
Визначте потребу в матеріальних ресурсах:
Паливо-
Засоби Органічна
Насіння Міндобрива мастильні
захисту добрива
матеріали
Культури
на 1 га
всього
на 1 га
всього
на 1 га
всього
на 1 га
всього
на 1 га
всього
№
Обчисліть основні планові витрати на виробництво продукції:
Статті витрат, тис. грн

Органічні добрива
Паливо-мастильні
Культура
Міндобрива
матеріали
Всього
Насіння
Всього
Визначте амортизаційні відрахування:
Засоби Балансова
Знос, % Амортизація, грн
виробництва вартість, грн
Всього х
Визначте розмір орендної плати:
Орендна Площа, га Вартість 1 га, % Всього за 1 га, Всього, грн
199
грн. грн
плата
25 800 4,5
Визначте необхідну кількість працівників:
Структура Затрати праці

Площа, Затрати праці на
Культури посівних площ, всього, люд.-
га 1 га, люд.-год.
% год.
Всього х
Рекомендована кількість працівників залежатиме від загальних
витрат праці і річного фонду робочого часу одного працюючого і
обчислюється за формулою:
К – кількість працівників
ЗВп – загальні витрати праці
РФрч – річний фонд робочого часу одного працюючого
Обчисліть основні виробничі витрати:
Статті витрат Сума, грн

Паливо-мастильні
матеріали
Насіння
Амортизація
Орендна плата
Оплата праці з
нарахуваннями
Інші витрати
200
Всього витрат
Обчисліть надходження виручки від реалізації:
Роки
Продукція
Всього
20__ … …
Обсяг, Ціна, Обсяг, Ціна, Обсяг, Ціна, Обсяг, Ціна, Вартість,
ц грн ц грн ц грн ц грн грн
Всього х х х х х х х х
Розрахуйте потребу в фінансових ресурсах ФГ “Нива”:
Сума, грн
Показники
20__ … … …
Потреба в кредиті - всього
в.т.ч.:
Паливо-мастильні матеріали
Насіння
Відсоткова ставка по кредиту, %
Плата за кредит
2. План руху коштів за рік:
Квартали
Показники Всього
І ІІ ІІІ IV
На початок місяця
Надходження
Виручка від реалізації
Кредит
Інші надходження
Всього надходжень
Видатки
Паливо-мастильні матеріали
201
Насіння
Оплата праці
Наявність кредиту
Відсотки за кредит
Фіксований податок
Орендна плата
Інші витрати
Всього видатки
Надлишок (нестача)
ресурсів
3. Звіт про фінансові результати:
Сума, грн
Показники
20__ … … …
Виручка від реалізації
Матеріальні затрати
Відсотки за кредит
Валовий прибуток
Фіксований податок
Чистий прибуток
Рівень рентабельності, %
ЗАДАЧІ
Задача 1: Визначте рекомендовану кількість працівників, якщо у
господарстві заплановано на 400 га вирощувати озиму пшеницю, ячмінь,
гречку та соняшник. Структура посівних площ – по 25 % на кожну
культуру, а затрати праці: 18,0 люд.год. на 1 га озимої пшениці, 12,5 -
ячменю, 6,4 – гречки, 17,4 – соняшнику.
Задача 2: Визначте розмір прибутку, який отримає підприємець

переробивши зерно озимої пшениці на борошно 1 і 2 сорту та висівки,
якщо на переробку буде здано 1500 тонн зерна озимої
202
пшениці. Собівартість 1 тонни зерна становить 1200 грн. Крім

собівартості підприємство буде мати витрати по переробці 1 тонни зерна.
Оплата праці з нарахуваннями становить 69 грн; вартість електроенергії
становить 42 грн; вартість палива – 36 грн, інші затрати – 30 грн. Норми
виходу готової продукції такі: борошно 1 сорту – 45 %; борошно 2 сорту
– 33 %; вихід висівок – 22 %. Ціна 1 тонни муки 1 сорту – 5600 грн; 2
сорту – 3500 грн; висівок – 920 грн.
Задача 3: Розрахуйте чисту приведену вартість інвестицій. Сума

первісних інвестицій підприємства становить 350 тис. грн. Проект
розрахований на 4 роки. У перший рік грошовий потік планується у
розмірі 200 тис. грн., у другому – 250 тис. грн., у третьому – 275 тис. грн.,
у четвертому – 350 тис. грн. Ставка дисконтування складає 12%.
Розрахувати чисту приведену вартість інвестицій.
Розв’язання
200 250 275 350

= - 350 +    
1  0,12 (1  0,12) 2 (1  0,12)3 (1  0,12) 4 - 350 + 178,57 + 199,3 +
+ 195,74 + 222,43 = 446,04 (тис. грн.)

Чиста приведена вартість інвестицій дорівнює 446,04 тис. грн.
Задача 4: Дайте оцінку відносних переваг реалізації інвестиційних проектів.
Проекти
Показники
А Б В Г
1. Сума інвестицій, тис. грн. 20 25 28 30
2. Термін реалізації проекту, рік 3 4 5 5
3. Грошовий потік за один рік, тис. грн. 6 4 5 7
Розв’язання
Відносні переваги реалізації інвестиційних проектів будуть оцінені
за допомогою індексу доходності і не дисконтованого періоду окупності
проекту
203
ЧП  n І
Ід = І
; По = ЧП р
Проекти
Показники
А Б В Г
1. Індекс доходності (Ід) 0,9 0,6 0,9 1,2
2. Період окупності проекту, рік (По) 3,3 6,3 5,6 4,3
Розрахунок індексу доходності показав, що найбільшу віддачу
підприємство отримає від реалізації проекту Г. Період окупності проект Г
також має найменший. Таким чином, проект Г є найбільш ефективним
для реалізації.
РОЗДІЛ ІV.
ПІДПРИЄМНИЦЬКА ІНФРАСТРУКТУРА ТА ЇЇ
ОСОБЛИВОСТІ В АГРАРНІЙ СФЕРІ
4.1. Інфраструктура підприємництва в Україні та її розвиток
Вперше термін “інфраструктура” було запроваджено для
позначення об’єктів і споруд, які забезпечували нормальне
функціонування збройних сил, а з середини 50-х років ХХ ст. широко
використовується в економічній і політичній літературі. В економічній
літературі цей термін почав використовуватися в кінці 40-х років XX
століття для визначення комплексу галузей господарювання, що
обслуговують промислове та сільськогосподарське виробництво.
Поняття “інфраструктура” (від лат. infra- нижче, під + structura –
будова) визначається як складова частина загального устрою
економічного та політичного життя, що має допоміжний характер та
забезпечує нормальну діяльність економічної та політичної систем в
204
цілому. Дослівно інфраструктура – це основа, фундамент, внутрішня

будова економічної системи
Основна функція інфраструктури полягає в забезпеченні
функціонування взаємозв'язків між елементами самої системи.
Інфраструктура підприємництва – це сукупність державних,
приватних та громадських інститутів (організацій, установ і об'єднань),
які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності й
забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її
ефективності.
Підприємницька інфраструктура виконує наступні функції:
 організаційне оформлення ділових відносин (проектування,
нотаріальне тощо);
 полегшення учасникам ділових відносин реалізації своїх інтересів
(різноманітні маркетингові заходи);
 підвищення оперативності та ефективності роботи підприємств в
результаті орієнтації різних суб'єктів господарювання на виконанні
певних функцій (ремонту, транспорту, зв'язку тощо);
 спрощення форм юридичного та економічного забезпечення
підприємництва (суд, адвокатура, податкова інспекція тощо.)
Елементами підприємницької інфраструктури є:
 кредитна система і комерційні банки;
 емісійна система та емісійні банки;
 товарні, фондові і валютні біржі;
 аукціони та ярмарки;
 біржі праці;
 інформаційні технології та засоби ділової комунікації;
 податкова система та податкові інспекції;
 система страхування та страхові компанії;
205
 рекламні та інформаційні агентства, а також засоби масової

інформації;
 торговельні палати та інші об'єднання ділових кіл;
 митна система;
 профспілки;
 комерційно-виставкові комплекси;
 система освіти;
 консалтингові компанії;
 аудиторські компанії;
 суспільні й державно-суспільні фонди, призначені для
стимулювання ділової активності.
Складність інфраструктури як системи зумовлена різноманітністю
функцій, які виконують її складові елементи.
Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та
інформаційно-аналітичну інфраструктури (рис. 4.1)
Рис. 4.1. Види інфраструктури підприємництва
Фінансово-кредитну інфраструктуру утворюють установи, які

займаються акумуляцією тимчасово вільних грошових ресурсів і
перетворюють їх у кредити, а саме: банки, фондові та валютні біржі,
інвестиційні фонди та компанії, кредитні, страхові й гарантійні установи,
кредитні спілки, фонди громадських об'єднань.
206
До організаційно-технічної інфраструктури належать товарні

біржі, торгові доми, лізингові компанії, асоціації підприємців,
транспортні комунікації та засоби зв'язку. Одні з цих організаційних
форм беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків
(асоціації, торгові палати тощо), а інші являють собою спеціальні
державні органи (служби контролю за стандартами та цінами, податкові
інспекції тощо).
Інформаційно-аналітична інфраструктура включає в себе
інформаційні, консультативні, юридичні фірми, бізнес-центри і бізнес-
інкубатори, аудиторські організації. До функцій установ, що складають
цю підгрупу, входять надання консультацій підприємцям, підготовка
спеціалістів для малих підприємств, вивчення динаміки ринкової
кон'юнктури, прогнозування та моделювання наслідків тих чи інших
рішень, розробка економічної поведінки підприємств на ринку тощо.
Процес формування інфраструктури для підприємницької
діяльності безперервний, має спрямованість до спеціалізації послуг,
розширенню їх номенклатури, підвищенню якості. Чим повніше
інфраструктура, тим краще умови, в яких підприємництво розвивається
найбільш оптимально. В Україні ще відбувається формування
інфраструктури підприємництва (табл. 4.1).
Таблиця 4.1.
Об’єкти підприємницької інфраструктури в України
Рік
Підприємства
2010 2011 2012 2013 2014 2015
Діяльність у сфері
адміністративного та 16011 16774 16086 17478 15177 15646
допоміжного обслуговування
Професійна, наукова та
32189 32963 30973 33946 30028 29780
технічна діяльність
Операції з нерухомим майном 27603 28783 32121 35076 31201 32719
207
Фінансова та страхова
5879 5770 5149 5177 4574 4454
діяльність
Оптова та роздрібна торгівля;
ремонт автотранспортних 110154 111638 103798 110414 93972 93643
засобів і мотоциклів
Джерело: Статистичний збірник "діяльність суб’єктів господарювання" – 2015 - Державна служба
статистики України, 2016. – 483с.
Інфраструктура підприємництва сформувалася в результаті

тривалої еволюції товарного виробництва і в сучасних умовах є однією
з найважливіших механізмів створення конкурентного середовища в
країні і забезпечує ефективне функціонування національної економіки.
Функції підприємницької інфраструктури:
 організаційне оформлення ринкових відносин;
 полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх
інтересів;
 спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення
оперативності й ефективності їхньої роботи на основі
диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;
 полегшення форм юридичного й економічного контролю,
державного й громадського регулювання ринкових відносин.
Функціональну класифікацію елементів підприємницької
інфраструктури наведено на рис. 4.2.
208
Рис. 4.2. Функціональна класифікація елементів підприємницької

інфраструктури
Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і

середнього підприємництва в Україні» визначено:
Інфраструктурою підтримки малого і середнього
підприємництва є підприємства, установи та організації незалежно від
форми власності, які провадять діяльність, спрямовану на розвиток
суб'єктів малого і середнього підприємництва, їх інвестиційної та
інноваційної активності, просування вироблених ними товарів (робіт,
послуг), результатів інтелектуальної діяльності на внутрішній і
зовнішній ринок.
До об’єктів інфраструктури підтримки малого і середнього
підприємництва належать:
 бізнес-центри,
 бізнес-інкубатори,
 інноваційні бізнес-інкубатори,
 науково-технологічні центри,
 центри трансферу технологій,
209
 фонди підтримки малого підприємництва,

 лізингові компанії,
 консультативні центри,
 інші підприємства, установи та організації, основним
завданням яких є сприяння розвитку малого і середнього
підприємництва.
Елементи підприємницької інфраструктури за галузевим поділом:
– міжгалузева, яка обслуговує багато галузей економіки –
транспортна, електро-газозабезпечення, зв'язок тощо;
– внутрішньогалузева, яка обслуговує суто конкретну галузь –
наприклад, у рослинництві обов'язковим інфраструктурним
підрозділом є сортове насінництво тощо.
Сформовану мережу елементів підприємницької інфраструктури
підтримки підприємництва за різними ознаками наведено на рис. 4.3.
Інфраструктура агробізнесу передбачає сукупність галузей,
видів виробництва або діяльності, які обслуговують і забезпечують
нормальне функціонування основного виробництва, а також
невиробничої сфери.
210
Рис. 4.3. Функціональна класифікація елементів підприємницької

інфраструктури
Елементи інфраструктури, найбільш значимі на конкретних

етапах функціонування підприємств в аграрному секторі:
 стартова інфраструктура (ділові центри, бізнес-інкубатори,
технопарки, центри комерційної інформації, центри зайнятості,
комерційні банки, мікрофінансові та лізингові організації,
товариства загального кредитування, венчурні фонди, бізнес-
ангели);
 інфраструктура розвитку (підприємницькі об’єднання, торгово-
промислові палати, центри підготовки та перепідготовки кадрів,
комерційні банки, маркетингові організації, консалтингові
фірми);
211
 інфраструктура, спрямована на підтримку стабільності

(товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі,
аукціони, ярмарки, торгові дома, агенції з підтримки експорту,
маркетингові центри, бізнес-школи, фонди сприяння
кредитуванню, асоціації);
 інфраструктура реструктуризації (консалтингові агенції,
центри підтримки субпідряду, торгово-промислові палати, центри
й агенції з розвитку підприємництва).
Головне її завданням є забезпечення ефективного
функціонування ринкових механізмів шляхом безперебійного
здійснення господарських взаємозв’язків та взаємодії суб’єктів
господарювання, регулювання грошових, товарних, інформаційних
потоків з метою подальшого зростання агропромислового виробництва
та забезпечення соціально-економічної стабільності в країні.
Вона відображає прямі та опосередковані зв’язки виробників
сільськогосподарської продукції з діловими партнерами, які, з одного
боку – обслуговують просування товарного продукту до кінцевого
споживача, а з другого – представляють ринок матеріально-технічних
ресурсів та послуг, а також фінансово-кредитне обслуговування
ринкового товарообігу.
212
4.2. Формування та розвиток обслуговуючих кооперативів на селі

Надзвичайно важливою складовою інфраструктури підприємництва
на селі є сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.
Перспективним вважалося створення обслуговуючих кооперативів
на базі майна членів реформованих господарств. Ще у 2001 р. було
видано практичний посібник «Сільськогосподарські обслуговуючі
кооперативи» (К. : «Урожай», 2001 р., тираж 15 тис. прим.), який містив
розділ про особливості створення СОК у процесі реорганізації КСП. Але
практика не підтвердила, на перший погляд, цілком логічний і зрозумілий
шлях для сільськогосподарських товаровиробників.
Відповідно до рекомендацій найбільшого поширення набули три
типи кооперативів:
 спеціалізовані (заготівля, переробка, маркетинг
сільськогосподарської продукції, матеріально-технологічне,
інформаційно-консультаційне обслуговування);
 агроторгові доми;
 багатофункціональні кооперативи (рис. 4.4).
Джерело: Сформовано за даними Мінагрополітики України

Рис. 4.4 Структура обслуговуючих кооперативів в Україні
213
Агроторгові доми створюються на районному рівні. Вони не мають

права власності на продукцію й ресурси і діють як ринкові агенти,
отримуючи плату за надані ними послуги. Можливі й міжрайонні торгові
доми та регіональні об’єднання агроторгових домів. Проте такого типу
формування втрачають кооперативну суть.
Кооперативи створюються при сільських громадах для надання
послуг, пов’язаних із веденням особистих господарств населення.
Перспективною можуть бути інтеграція кооперативів з
агроторговими домами, які функціонують на кооперативних засадах.
Проте динаміка формування сільськогосподарських кооперативів є
негативною (рис. 4.5).
Джерело: Сформовано за даними Мінагрополітики України

Рис. 4.5. Розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації в
Україні станом на 1 січня
Соціальний капітал характеризується як знання, довіра, культура,

що мають прояв у стійких міжсуб’єктних відносинах колективних
структур (кооперативи, асоціації). Розрізняють три типи соціального
капіталу: індивідуальний, організаційний і суспільний.
214
Індивідуальний соціальний капітал базується на відносинах з

колегами з урахуванням соціальних навичок. При цьому можливе
максимальне сприяння інтересам одного за рахунок нехтування інших.
Проте частина з них працює із порушеннями кооперативних
принципів, а інша частина лише формально може належати до
кооперативів. Кооперативами охоплено тільки 0,3% населення України.
Нині в Україні із 1022 зареєстрованих налічується 613 працюючих
обслуговуючих кооперативів. Із працюючих кооперативів 43%
займаються багатьма видами діяльності (багатофункціональні), 7% –
переробні та 2% – постачальницькі.
Кооператив є формою, ефективність функціонування якої
найбільшою мірою залежить від соціального капіталу. Із зростаючою
складністю міжсуб’єктних відносин економічна діяльність базується
більшою мірою не на формі організаційної структури, яка спирається на
відносини власності та влади, а переходить у структури, що мають у
своїй основі довіру та спільні цінності.
У колективних формуваннях існують групи, які поділяють думки і
сприяють певним діям щодо зміцнення даної структури. У результаті
консолідації дій виникають синергетичні ефекти від взаємодії між
певними індивідами. Такий стан можливий у кооперативних структурах.
Але чим більша чисельність членів, тим складніше віднайти довіру й
одностайність у діях членів організації.
Суспільний тип соціального капіталу характеризується напрямами,
довірою, мережею, які підвищують ефективність за рахунок спрощення
координації дій і співробітництва в неформальних структурах.
У методологічному плані формування організаційних структур
полягає у висвітленні параметрів міжособистісних і організаційних
відносин. При цьому постають проблеми досягнення узгоджувальних
позицій, довіри між членами й інтенсивності організаційних позицій.
215
Існує певна залежність різних організаційних (підприємницьких)

структур від соціального капіталу. Такі відносини ускладнені у
виробничих кооперативах, де менеджери є замовниками в системі
трудових відносин і агентами в системі управління. Рядові члени через
підвищені владні повноваження дисциплінують управлінський персонал.
Недоліком відносин є ускладнення у вимозі належного виконання робіт з
боку менеджерів, адже рядові члени кооперативу водночас є власниками і
працівниками.
Соціальна місія виробничого кооперативу реалізується
зосередженням уваги на таких напрямах як підвищення рівня добробуту
й освіти, розвитку соціальної інфраструктури і збереження села як основи
нації.
Ще раз зазначимо, що сільськогосподарські обслуговуючі
кооперативи є особливим типом корпоративних підприємств, створених
шляхом добровільного об’єднання капіталів і зусиль
сільськогосподарських товаровиробників (фізичних і юридичних осіб),
які є водночас його власниками і клієнтами, але при цьому залишаються
самостійно господарюючими суб’єктами.
Обслуговуючі кооперативи орієнтовані не на отримання прибутку,
а на якісне обслуговування своїх клієнтів-власників для забезпечення
прибуткової діяльності шляхом обслуговування за цінами, максимально
наближеними до собівартості. Практика роботи обслуговуючих
сільськогосподарських кооперативів протягом 2002–2012 р.
продемонструвала позитивні результати. Можна назвати деякі з таких
кооперативів: «Південний союз» с. Чукалівка Херсонської, «Агродвір
Сервіс» с. Зіболки Львівської, «Авігаїл» з м. Берегово Закарпатської,
«Західний» Рівненської, «Ратай» Тернопільської областей та ін.
Як свідчить досвід, ефективна господарська діяльність будь-яких
організаційно-правових структур – виробників сільськогосподарської
216
продукції можлива лише за достатнього їх нормативного і правового

забезпечення. За роки незалежності в Україні прийнято низку законів про
розвиток споживчої та сільськогосподарської кооперації, кредитні спілки.
Відродження реальних кооперативних відносин у вітчизняному
аграрному секторі було розпочато з прийняттям Верховною Радою
України у 1997 р. відповідного Закону «Про сільськогосподарську
кооперацію», який відкрив широкі можливості для
сільськогосподарських товаровиробників у створенні власних, повністю
ними контрольованих структур агробізнесу. Цей Закон передбачив
можливість створення не лише низових сільськогосподарських
кооперативів (горизонтальна кооперація), а й таких організаційно-
правових форм кооперації, як кооперативні об’єднання. Визначенню
їхнього правового статусу надається велике значення для подальшого
розвитку національного кооперативного руху, для чого Україна має
значний потенціал у розвитку кооперації.
Передумовами розвитку сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів в Україні є понад 300 тис. особистих селянських
господарств, що виробляють товарну продукцію, а близько 4,1 млн – для
власного споживання. Налічується 33 тис. фермерських господарств та 16
тис. сільськогосподарських підприємств.
Площа землекористування в особистих селянських господарств
становить 6,5 млн га, з них для ведення товарного виробництва – 2,5 млн
га, особистого селянського господарства – 1,65 млн га. Налічується
худоби – 2,8 млн голів, у т.ч. корів – майже 1,9 млн голів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня
2010 р. № 557 «Про державну цільову програму підтримки розвитку
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015
року» передбачено створити близько 10 тис. кооперативів і виділити
кошти в сумі 7 млрд грн. Визначено, що виконання Програми
217
забезпечить створення до 100 тис. робочих місць, товарооборот

сільськогосподарської продукції через кооперативи збільшиться на 20%,
що стабілізує внутрішній ринок.
Організація одного кооперативу потребує значних коштів. Лише на
створення молочарського кооперативу потрібно 319 тис. грн у цінах 2010
р. (табл. 4. 2). Загальна сума витрат може досягти 6,9 млрд грн на
організацію та формування матеріально-технічної бази всіх кооперативів.
Таблиця 4. 2
Розрахунок потреби коштів для формування матеріально-технічної бази одного
Кооператив по заготівлі та збуту молока

Сума, тис.
Кількість
грн
Танк (ванна) для охолодження молока 1 50,0
Обладнання для очищення молока (комплект) 1 10,0
Обладнання для аналізу молока 1 7,0
Прилад для визначення чистоти молока «Рекорд» 1 1,0
Ванна для миття обладнання 1 2,5
Шафа сушильна 1 2,0
Стіл лабораторний 1 1,0
Відра, бідони 5,0
Молоковоз 1 150,0
Доїльні апарати «Брацлавчанка» 10 38,0
Ремонт приміщення 50,0
Дезінфікуючі матеріали (на рік) 1 2,5
Всього 319,0
Обсяг державного фінансування на розвиток та підтримку

сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів наведено у табл. 4.3.
Таблиця 4.3
Прогнозні обсяги та джерела фінансування, млн грн
Обсяг У тому числі за роками
Джерела
фінан-
фінансування 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020
сування
Державний
6900 411,0 632,7 1630,5 1300,9 1116,2 977,3 741,4
бюджет
218
Інші джерела 720 9 70,3 181,2 144,5 124 108,6 82,4

Усього 7620 450 703 1811,7 1445,4 1240,2 1085,9 823,8
Потреба в коштах на підтримку, формування та поліпшення

матеріально-технічної бази сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів включає:
1) компенсація вартості придбання холодильного та іншого
обладнання для сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів із
заготівлі та реалізації молока – 1,59 млрд грн (319 тис. грн х 5000
кооперативів);
2) для забезпечення компенсації вартості спермодоз для штучного
осіменіння корів – 0,6 млрд грн (з розрахунку, що один кооператив
надаватиме послуги з штучного осіменіння 400 корів на рік за середньої
вартості спермодози 50 грн = (5000 х 400 х 50) = 100 млн грн х 6 років =
600 млн грн;
3) компенсація вартості придбання сільськогосподарської техніки для
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативі з надання сервісних
агробізнес-послуг (багатофункціональні) – 3,76 млрд грн (752,7 тис. грн х
5000 кооперативів);
4) компенсація вартості придбання обладнання для
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів із заготівлі,
зберігання та реалізації плодоовочевої продукції – 0,85 млрд грн
(855,0 тис. грн х∙1000 кооперативів);
5) компенсація вартості послуг із зберігання плодоовочевої
сільськогосподарської продукції на складах (за оренду приміщень) – 1,5
млрд грн (з розрахунку мінімальної потреби у спеціалізованих
плодоовочевих сховищах 10,0 тис. кв. м на область, всього 250,0 тис. кв.
м за річної вартості оренди за 1 кв. м 1040 грн) = (250,0 х 1040 х 6 років)
= 1560,0 млн грн);
219
6) компенсація вартості будівництва зерносховищ (кооперативних

елеваторів) у кількості 450 од., ємність одного елеватора – 10,0 тис. тонн,
загальним обсягом капіталовкладень – 9,0 млрд грн.
Проте відсутність загальновизнаних методологічних позицій щодо
розуміння сутності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу
загальмувала розвиток кооперативного руху на селі. З-поміж причин
також можна назвати псевдокооперативний рух наприкінці 80-х років
минулого століття, недовіру до колективних форм і відсутність коштів
для створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.
Указом Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529 «Про
невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки» зобов’язано Кабінет Міністрів України та органи місцевого
самоврядування здійснити заходи щодо підтримки особистих селянських
господарств шляхом створення селянами та суб’єктами господарювання
неприбуткових обслуговуючих кооперативів.
Фінансову підтримку сільськогосподарським обслуговуючим
кооперативам надано відповідно до постанови Кабінет Міністрів України
від 9 березня 2011 р. № 272 "Про затвердження Порядку використання
коштів обслуговуючих кооперативів". Бюджетні кошти були спрямовані
на конкурсних засадах на фінансову підтримку сільськогосподарських
обслуговуючих кооперативів, членами яких є виключно особисті
селянські, фермерські господарства та фізичні особи –
сільськогосподарські товаровиробники, для придбання
сільськогосподарської техніки, обладнання та устаткування вітчизняного
виробництва у розмірі 90% вартості техніки без урахування сум податку
на додану вартість за умови попередньої оплати кооперативом
постачальнику техніки 10 %.
У 2012 р. за бюджетною програмою "Фінансова підтримка заходів в
агропромисловому комплексі" для державної підтримки
220
сільськогосподарським обслуговуючим кооперативам було виділено 5,0

млн грн. Із затвердженої суми станом на 1 січня 2013 р. використано
тільки 330 тис. грн.
На даному етапі не ведеться централізованого збору, обробки й
узагальнення статистичної інформації про обсяги діяльності
обслуговуючих кооперативів, їхню спеціалізацію, товарообіг, фінансові
результати діяльності та інші характеристики. Не існує також органу,
який би ідентифікував відповідність діяльності кооперативів
міжнародним кооперативним принципам і законодавчій базі України та
здійснював моніторинг розвитку сільськогосподарської обслуговуючої
кооперації за видами діяльності, ведеться лише моніторинг кількісного
складу цих формувань без аналізу результатів роботи.
Великого значення для розвитку сільськогосподарської
обслуговуючої кооперації набуває співробітництво з підприємствами
споживчої кооперації. Це забезпечить стабільне надходження сировини
до переробних підприємств споживчої кооперації, використання
торговельної мережі. Таке співробітництво можливе у формі спільної
заготівельно-збутової діяльності та переробки сільськогосподарської
продукції.
За прогнозом, чисельність сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів у 2017 році підвищиться до 1026 од., що на 252 більше
порівняно з 2012 роком. Слід зазначити, що із зареєстрованих у
2015 році 1022 таких кооперативів діяльність вели лише 70%.
Враховуючи те, що селянські господарства забезпечують
збереження робочих місць і природного середовища, держава має
посилити аграрну політику сприяння розвитку дрібнотоварного
виробництва в сільському господарстві. Особливу увагу слід приділити
стимулюванню реалізації підприємницького потенціалу у формі
сімейного фермерського господарства.
221
Стратегічною метою подальшого розвитку сільського

підприємництва та кооперації, як основи сталого економічного розвитку
сільських територій, може стати розвиток малого та середнього бізнесу
на інноваційних засадах із безпосереднім кореспондуванням зі розвитком
науки, соціальної сфери, інституційного середовища та збереження
довкілля, що сприятиме розвитку сільського підприємництва та
кооперації на інноваційній основі.
Найнеобхіднішими умовами розвитку сільського підприємництва
та кооперації є:
 розвиток інфраструктури підтримки підприємництва,
 державної підтримки,
 стабілізація економічної та активізація фінансово-кредитної
підтримки малих форм господарювання.
Світова практика переконує, що, об’єднуючи власні ресурси у
кооперативах, малі та середні виробники отримують можливість
застосовувати новітні технології, сформувати свої маркетингові канали
збуту продукції і тим самим зміцнити власні позиції на ринку,
отримувати більшу додану вартість.
222
4.3. Система функціонального обслуговування підприємництва та

агробізнесу
В аграрній сфері, як і в інших галузях, діють основні
закономірності економічного розвитку. Разом з тим, багато законів
ринкової економіки проявляються в агробізнесі у більш чистому вигляді,
ніж в інших галузях, оскільки сільське господарство представлено
численними і порівняно невеликими фермерськими господарствами, які
діють відносно автономно один від одного.
Агробізнес в розвинених країнах є класичний прикладом
абсолютно конкурентної галузі, оскільки сільськогосподарське
виробництво ведеться за участі великої кількості продавців, кожен з яких
не володіє достатнім обсягом пропозиції для впливу на ціни, продукт
практично не диверсифікується, а крім того, практично відсутні бар'єри
входу і виходу з ринку.
Другою особливістю є сильна залежність сільськогосподарського
виробництва від природних умов. Засухи, повені, шкідники, хвороби
тварин і рослин роблять аграрний сектор сферою з відносно ризикованим
застосуванням капіталу.
Третя особливість - внаслідок слабкої диференціації продукції
продавці мають мало можливостей для підвищення цін. Паритет цін на
сільськогосподарську продукцію і засоби виробництва для сільського
господарства з року в рік в усьому світі змінюється не на користь
аграрного сектора.
Кінцевим продуктом сільськогосподарського виробництва і
продовольчого сектора є продовольство. Але цінова еластичність попиту
на продукти харчування, як правило, низька. Споживачі купують основні
види продовольства незалежно від зростання або скорочення цін на них
практично в незмінних обсягах. З іншого боку, попит на
сільськогосподарські та продовольчі товари є нееластичним і по доходу.
223
Низька еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію

породжує так звану довгострокову фермерську проблему. Сама по собі
низька еластичність попиту ще не є проблемою для сектора економіки,
якщо пропозиція не росте або росте повільно. Однак, за останнє сторіччя
агробізнес пережив значний науково-технічний прогрес, різко зросла
продуктивність аграрного праці та пропозиція сільськогосподарської
продукції стала швидко рости, а зі зростанням реальних доходів попит
кожної окремої сім'ї до аграрно-продовольчого сектору скорочується.
Водночас з ростом добробуту зазвичай скорочується і народжуваність, а
це означає зниження темпів зростання населення. В результаті сукупний
попит на сільськогосподарську продукцію в суспільстві зростає
повільніше, ніж її пропозиція.
Таким чином, з розвитком економіки і науково-технічного прогресу
сільське господарство виявляється «затиснутим» між двома тенденціями.
З одного боку, зі зростанням пропозиції сумарна виручка сектору
зменшується, а з іншого, - ціни на придбані товари обганяють ціни на
фермерську продукцію. Це спричиняє відносне падіння фермерських
доходів. У довгостроковій перспективі фермерські доходи завжди
відстають від доходів інших секторів економіки.
Оскільки сільське господарство є високо конкурентною галуззю, то
в силу законів ринку, паралельно з падінням доходів мав би відбуватися
відтік підприємців із цієї галузі в більш прибуткові сфери. Однак на
практиці цього не відбувається.
Іммобільність ресурсів в сільському господарстві призводить до
збільшення довгострокової фермерської проблеми. Особливість
сільського жителя і сільського працівника, виражається в його особливій
прихильності до умов життя і праці та обумовлює особливий
громадський консерватизм цієї частини населення.
224
Цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію

в сукупності з великою залежністю аграрного виробництва від
природного фактора і конкуренцією виробників породжує
короткострокову фермерську проблему: ціни на ринку
сільськогосподарської продукції вкрай нестабільні. Найменші коливання
в обсягах пропозиції в залежності від тисячі непідконтрольних фермеру
причин (високий або низький урожай і т.д.) - і ціна падає або злітає з
неадекватною швидкістю.
Ще одна відмінність аграрного сектора від інших секторів
економіки полягає в тому, що найбільш поширеною формою
сільськогосподарського господарювання є сімейна ферма. Для цього
підприємства метою функціонування є добробут сім'ї, яке не
вичерпується доходом від аграрного виробництва. Тому вихідне
положення теорії фірми про те, що підприємець завжди прагне до
максимізації свого прибутку, для аграрного сектора в чистому вигляді не
застосовується.
На додаток до вищеназваних особливостей агробізнесу слід
зазначити, що цей сектор характеризується ще й особливим ставленням
суспільства до нього. Протекціонізм, як економічна політика захисту
вітчизняного виробника притаманний, безумовно, не тільки сільському
господарству. Однак саме в продовольчій сфері він найбільш поширений
і сильний. Поряд із загальними аргументами на користь протекціонізму
(протидію демпінгу, захист галузі, безробіття і т.п.) в аграрній сфері
використовують і специфічні доводи. Перш за все, це прагнення до
продовольчої безпеки держави і збереження традиційного укладу
сільської місцевості.
У рамках державної програми розвитку українського села та
відповідно до соціальних ініціатив Президента України на території
нашої держави здійснюється розбудова мережі оптових ринків
225
сільськогосподарської продукції (ОРСП), діяльність яких регулює

однойменний закон від 25 червня 2009 року.
Метою даного проектору є створення високотехнологічних центрів
реалізації сільськогосподарської продукції в регіонах, країні і на
міждержавному рівні, виявлення і формування реальної ринкової ціни на
продукцію, відповідно до світових стандартів та з огляду на специфіку
українського сільського господарства.
ОРСП покликані підтримувати вітчизняного сільгоспвиробника і
стати основним каналом перерозподілу с/г продукції по регіонах країни і
на міжнародні ринки. Скорочення ланцюжка доставки продукції до
кінцевого споживача за рахунок усунення ланцюга множинних
посередників дозволить ОРСП стимулювати розвиток сільського
господарства.
Інфраструктура оптового ринку сільськогосподарської продукції -
система обслуговуючих структур, споруд, будівель, систем, мереж, ліній,
служб, складських приміщень, сховищ, залів, площадок, павільйонів,
обладнання, транспорту, під'їзних та внутрішніх шляхів, засобів зв'язку,
що включені до проекту (бізнес-плану) організації діяльності юридичної
особи у статусі оптового ринку сільськогосподарської продукції.
Операторами ОРПС є покупці, продавці та об’єднання покупців
або продавців.
Основними напрямами діяльності ОРСП:
 створення належних умов для купівлі-продажу
 сприяння прискореному просуванню сільськогосподарської
продукції від виробника до кінцевого споживача у торговельному
ланцюгу;
 надання можливості для виходу на ринок всім постачальникам і
споживачам сільськогосподарської продукції;
226
 визначення необхідного переліку сільськогосподарської продукції,

що має включати переважну більшість загальної номенклатури
виробленої продукції, скорочення втрат сільськогосподарської продукції;
 забезпечення постачання населенню якісної сільськогосподарської
продукції;
 облаштування єдиного місця купівлі-продажу
 забезпечення концентрації сільськогосподарської продукції у
визначеному місці;
 сприяння вітчизняним виробникам сільськогосподарської продукції
в одержанні прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції;
 забезпечення достовірною інформацією операторів ОРСП про
кон'юнктуру ринку сільськогосподарської продукції та споживчу якість
такої продукції;
 сприяння операторам ОРСП у підготовці сільськогосподарської
продукції до купівлі та продажу;
 забезпечення здійснення ветеринарно-санітарного контролю та
нагляду.
Послуги, що надають ОРСП:
 забезпечення операторів ринку спеціально облаштованими робочими
місцями;
 підготовка партій сільськогосподарської продукції до продажу;
 документальне оформлення (у разі необхідності) купівлі-продажу
 формування партій стандартизованої сільськогосподарської
продукції;
 організація торгів, аукціонів;
 складування, зберігання, відвантаження та доставка партій
227
 контроль якості сільськогосподарської продукції;

 забезпечення операторів ринку достовірною інформацією про
кон'юнктуру ринку сільськогосподарської продукції та споживчу якість
продукції;
 рекламні послуги;
 узагальнення і поширення достовірної інформації щодо попиту і
пропозиції сільськогосподарської продукції, рівня цін;
 організація виставок, тренінгів, семінарів, конференцій, навчальних
курсів, конкурсів;
 транспортування партій сільськогосподарської продукції;
 забезпечення продавців та покупців необхідною вантажно-
розвантажувальною технікою, ваговимірювальним обладнанням тощо;
 охорона майна операторів ринку;
 інші послуги, необхідні для здійснення діяльності ОРСП.
Покупці ОРСП:
 Представники ГоРеКа (готелі, ресторани, кафе);
 Продовольчий рітейл середнього та дрібного форматів;
 Оператори ринку з інших регіонів.
 Мережеві супермаркети;
 Дистрибуційні компанії;
 Підприємства переробки;
 Заощадливі роздрібні покупці (кінцеві споживачі).
Оператори-орендарі:
 Міжнародні експортери;
 Вітчизняні компанії-імпортери;
 Регіональні оптові торгові компанії;
 Дрібні (спеціалізовані) торговці;
 Виробники та переробники продукції.
228
 Професійні оператори ринку.

Торговці на МТА:
- Фермерські та дрібні господарства;
- Великі професійні виробники сільськогосподарської продукції;
- Професійні посередники;
- Селяни-виробники продукції.
Місця розміщення інфраструктури ОРСП визначає Міністерство
аграрної політики та продовольства України виходячи з економічної
доцільності їх створення.
В Україні функціонує три потужні ОРСП:
1) Шувар – перший оптовий ринок в Україні площею 20 га, що має з
4 основні зони: майданчик для торгівлі з автомобілів, зона дрібногуртової
торгівлі – спеціалізовані термінали (“М’ясо та м’ясопродукти”, “Риба та
морепродукти”), павільйон “Овочі та фрукти”, Квітковий ринок, Бакалія
та супутні товари, крупноскладська зона та офісно-сервісний центр
(рис.4.6.).
Проект «Буфер» - це унікальний для України майданчик, який
допомагає організувати та підтримати зручну, оперативну та ефективну
співпрацю між операторами, що присутні на ринку, та виробниками.
Замовлення продукції здійснюється згідно із потребами обсягів та
асортиментного ряду, її приймають та зберігають в контрольованих
умовах на території ринку, що дає економію витрат та часу.
229
Термінал з м'ясом та
Проект «Буфер» Дистанційні продажі
м’ясопродуктами
Термінал з рибою та
Послуги з пакування
морепродуктами
Інфраструктура
ОРСП
Термінал з овочами та
Офісно-сервісний центр
фруктами
Квітковий ринок Бакалія Крупноскладська зона
Рис.4.6. Інфраструктура оптового ринку

сільськогосподарської продукції «Шувар»
Проект «Дистанційні продажі» - це реалізація продукції від

виробників без їхньої безпосередньої участі за нижчими цінами та з усіма
документами.
ОРСП також надає доступний професійний інструмент для
стратегічного планування бізнесу в аграрній галузі шляхом:
 щоденного моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію на
найбільших оптових ринках України та Європи;
 відслідковування динаміки пропозиції сільськогосподарської
продукції на майданчиках ОРСП з оновленням в режимі реального часу;
 щорічного оновлення інформації про обсяги виробництва
сільськогосподарської продукції в Україні у вигляді інтерактивної карти;
 щомісячного оновлення інформації про обсяги імпорту та експорту
с/г продукції в Україні в натуральному та грошовому виразі.
2) «Азовский» - оптовий ринок, що має унікальне місце розташування та
можливість виконувати функцію так званого «сухого порту» (рис. 4.7.).
230
М'ясо-молочний
Торгівельний центр Навіс для торгівлі з авто
термінал
Вантажний митний
Рибний термінал
комплекс
ОРСП
Термінал з овочами та
Контейнерний термінал
фруктами
Ветеринарна
Митний пункт Дослідний центр
лабораторія
Рис.4.7. Інфраструктура оптового ринку

сільськогосподарської продукції «Азовський»
В майбутньому об'єкт стане місцем проведення виставок, наукових
конференцій та впровадження нових механізмів збуту продукції, таких як
дистанційна торгівля з віртуальної торговим майданчиком в режимі он-
лайн, аукціонні торги.
3) Столичний – це сучасний об’єкт оптової торгівлі, який
реалізований у форматі багатофункціонального логістичного комплексу
та розташований в столиці. Інноваційна модель ринку передбачає
поєднання класичних форм торгівлі продукцією із розвинутою
логістикою та дистрибуцією. Об’єкт відіграватиме роль центру ринкової
інформації та обміну досвідом, презентаційної, навчальної та виставкової
діяльності аграрного та торгового напрямку (рис. 4.8).
Розбудова ОРСП «Столичний» передбачає:
 Створення на регіональному рівні сучасних місць продажу та розподілу
свіжої сільськогосподарської продукції за світовими стандартами та з
врахуванням специфіки українського сільського господарства – гуртових
ринків «Регіональних Аграрно-Маркетингових центрів».
231
Павільйон Навіси для торгівлі з Термінал

«Овочі-Фрукти» автомобілів «Продовольчі товари»
Термінал «М’ясо та Офісно-сервісний

м’ясопродукти» центр
ОРСП
Термінал Логістичний
«Риба та морепродукти» комплекс
Павільйон Термінал Виставковий

центр Овочесховища
«Квіти» «Молокопродукти»
Рис.4.8 Інфраструктура оптового ринку

сільськогосподарської продукції «Столичний»
 Об’єднання ринків на державному рівні у мережу та налагодження

каналів переміщення сільськогосподарської продукції в межах країни
для швидкого та якісного реагування на потреби споживача в різних
регіонах.
 Впровадження нових схем експорту вітчизняної продукції,
спрощення юридичних процедур та створення доступних для
виробника каналів збуту продукції на закордоні ринки.
 Налагодження простих та доступних каналів імпорту
сільськогосподарської продукції. Спрощення та пришвидшення
процесів розмитнення та ввезення товару, перевірка якості та
сертифікація прямо на місті продажу (розподілу), оформлення
необхідних документів.
 Підняття рівня обслуговування споживача до світових стандартів:
якість, безпека, асортимент, товарність продукції, об’єктивна ринкова
ціна та сучасні умови продажу продукції.
232
 Створення дієвої системи контролю якості та безпеки товару,

впровадження механізмів стимулювання виробників, які дотримуються
норм та правил вирощування продукції.
 Створення центрів накопичення та передачі знань, досвіду,
інновацій, нових тенденцій у сільському господарстві, оцінки
аграрного ринку , прогнозування та статистики, ознайомлення із
закордонним досвідом. Організація та проведення навчальних та
дорадчих програм, курсів, семінарів, конференцій та обговорень на
постійній основі для всіх представників АПК.
 Запровадження постійно діючих виставок технологій, обладнання,
насіння, добрив, ліній переробки та передпродажної підготовки
продукції, тощо. Надання можливості виробнику отримати інформацію
та побачити на практиці, а за потреби і пройти навчання та купити
необхідне обладнання чи технологію.
 Організація виставкової діяльності аграрного та суміжних
напрямків.
 Створення осередку державних та громадських організацій
(дорадча служба, фонд підтримки фермерства, тощо) з метою
підтримки національного виробника.
 Надання комплексної послуги по обслуговуванню клієнта:
юридичний супровід, фінансова підтримка (кредитування, інкасація
коштів, тощо), видача необхідних документів на продукцію, перевірка
якості та надання відповідних висновків, надання інформації про
тенденції на ринку, тощо.
 Запровадження нових механізмів збуту сільськогосподарської
продукції: біржові та аукціонні торги, дистанційне визначення ціни,
віртуальний торговий майданчик в Інтернеті, тощо.
233
4.4. Система фінансово-кредитного обслуговування підприємництва

та агробізнесу
У зв’язку із особливими потребами агровиробників, зокрема

сезонністю витрат (посівний матеріал, добрива, ПММ, засоби захисту
рослин, ремонт техніки та запчастин, оплата сезонним робітникам,
оренда техніки та обладнання, підготовки та зберігання, транспортні
витрати) виникає особлива потреба у залученні коштів. Для цього аграрії
можуть скористатися як загальнодоступними інструментами
фінансування на ринку України, які пропонують банки та компанії-
кредитори, так і специфічними (аграрні розписки) (рис. 4.9).
Рис. 4.9. Загальнодоступні фінансові інструменти на ринку України
Банківська позика (кредитування)

Механізм банківського кредитування агробізнесу є формою
реалізації процедури кредитування, що здійснюється самостійно кожним
комерційним банком на основі сформованої кредитної політики,
ефективність якого визначається збігом економічних інтересів кредитора
та позичальника і як наслідок досягнення кінцевої мети кожного суб’єкта
кредитних відносин: для позичальника – зростання ефективності
(прибутковості) підприємницької діяльності за рахунок позичених
джерел, а для кредитора – отримання прибутку від кредитної операції без
234
втрати потенційного клієнта на майбутнє. Найважливішими складовими

такого механізму є умови надання кредиту і погашення кредиту.
Основними умовами при наданні банківських кредитів є
o добрий фінансовий стан позичальника;
o позитивна кредитна історія;
o наявність власного капіталу;
o наявність поточного рахунку в банку та постійні грошові
надходження на нього;
o наявність двох і більше джерел для погашення кредиту;
o застраховане заставлене майно.
В банківській практиці для кредитування аграріїв досить широко
використовується такий метод кредитування як кредитна лінія. В
основному банківські установи надають кредит на основі
відновлювальної кредитної лінії, згідно з якою позичальник має
можливість упродовж дії кредитної лінії неодноразово отримувати та
погашати суму кредиту в межах установленого ліміту, який автоматично
відновлюється на суму погашеного кредиту, що дозволяє клієнтам
отримувати необхідне фінансування без додаткових витрат часу на
оформлення документів, залежно від виробничих потреб.
Основними перевагами відновлювальної кредитної лінії є:
 економія витрат і часу;
 встановлення кредитного ліміту протягом всього періоду
кредитування без зменшення ліміту в кінці строку дії
кредитного договору;
 можливість автоматичного подовження строку дії кредитної
лінії без необхідності повернення кредитних коштів ;
 безкоштовна оцінка майна, що передається в заставу банку;
235
 можливість рефінансування заборгованості за кредитами

інших банків наданих на поповнення обігових коштів без
комісії за надання кредитних коштів.
Відновлювальна кредитна лінія є досить зручним методом
кредитування аграрних підприємств, оскільки не потрібно заключати
нову угоду на кредитування в разі потреби в кредитних ресурсах, що
відрізняє її від механізму невідновлювальної кредитної лінії – ліміт
кредитування якої автоматично не відновлюється на суму погашеного
кредиту.
У зв'язку з очищенням банківської системи, за останні 3 роки
більше 50 банків припинили свою діяльність. Банків, що готові
інвестувати у агробізнес залишилася незначна кількість. Серед них є як
представники з міжнародним капіталом, так і українські банки (рис.4.10).
Рис. 4.10 Кількість банків на українському ринку
На травень 2017 року кількість банків, які мають ліцензію, склала

90 організацій, з яких 17 з іноземним капіталом, 52 банківські організації
з українським капіталом та відповідно 21 з українським та іноземним
капіталом. Так, в порівнянні до 2013 року, з української банківської
236
системи було виведено 84 банківські установи, або 48% від загальної

кількості.
Загальним трендом у банківському кредитуванні аграрної галузі є
фінансування оборотного капіталу, наприклад для закупівлі засобів
захисту рослин, насіння, добрив, або паливно-мастильних матеріалів.
Банкіри більше відкриті до співпраці з виробниками орієнтованими
на виробництво зернових та олійних культур, найбільш поширених в
Україні.
Аграні розписки.
Цей інструмент дешевший і простіший в адмініструванні порівняно
з банківським кредитуванням, вексельним фінансуванням та товарними
кредитами, які донедавна були чи не єдиним джерелом залучення
фінансів в агробізнес.
Оскільки малим та середнім виробникам, для яких створений цей
механізм, складніше знайти гроші, ніж великим холдингам.
На співпрацю з банками їм розраховувати не доводиться. В одних
нема застави, в інших відсутня кредитна історія, а хтось взагалі працює
без бухгалтера.
Згідно однойменного закону, аграрна розписка –
товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання
боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку
сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на
визначених у ньому умовах.
Аграрні розписки використовуються в операціях з
сільськогосподарською продукцією.
Аграрні розписки можуть видаватися особами, які мають право
власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення або
право користування такою земельною ділянкою на законних підставах
для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції. Якщо
237
право власності на земельну ділянку належить двом і більше

співвласникам або право користування належить двом і більше
користувачам, аграрні розписки видаються ними спільно. Особи, які
спільно видали аграрну розписку, несуть солідарну відповідальність за
невиконання своїх зобов’язань.
Кредитор має право самостійно або із залученням третіх осіб
здійснювати моніторинг майбутнього врожаю сільськогосподарської
продукції, що є предметом застави за його аграрною розпискою.
Моніторинг може здійснюватися протягом всього строку дії застави
майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції та передбачає
спостереження за майбутнім врожаєм, за дотриманням боржником
відповідних технологічних процесів з можливістю доступу до земельних
ділянок, на яких вирощується майбутній врожай, а також доступу до
приміщень, де зберігається зібрана сільськогосподарська продукція.
Після збору врожаю моніторинг здійснюється шляхом спостереження за
зібраною сільськогосподарською продукцією з можливістю доступу до
місць її зберігання.
Аграрна розписка видається окремо на кожний вид
сільськогосподарської продукції, визначений родовими або
індивідуальними ознаками.
Під час видачі аграрна розписка підлягає нотаріальному
посвідченню в установленому порядку. В момент її посвідчення
відомості про аграрну розписку вносяться до Реєстру аграрних розписок.
Відомості про предмет застави за аграрною розпискою вносяться до
Державного реєстру обтяжень рухомого майна особою, яка вчиняє
нотаріальні дії, в момент нотаріального посвідчення аграрної розписки.
Розрізняють фінансову та товарну аграрну розписку.
1) Товарна аграрна розписка – це аграрна розписка, що встановлює
безумовне зобов’язання боржника за аграрною розпискою здійснити
238
поставку узгодженої сільськогосподарської продукції, якість, кількість,

місце та строк поставки якої визначені аграрною розпискою (рис. 4.11).
Рис. 4.11. Схема дії товарної аграрної розписки
2) Фінансова аграрна розписка – це аграрна розписка, що встановлює

безумовне зобов’язання боржника сплатити грошову суму, розмір якої
визначається за погодженою боржником і кредитором формулою з
урахуванням цін на сільськогосподарську продукцію у визначеній
кількості та якості (рис. 4.12).
Рис. 4.12. Схема дії фінансової аграрної розписки
Виконання боржником зобов’язань за фінансовими аграрними

розписками здійснюється лише в безготівковій формі.
Кредитор за аграрною розпискою:
 постачальник с/г техніки;
239
 постачальник ПММ;
 постачальник засобів захисту рослин
 постачальник насіннєвого матеріалу
 виконавець робіт чи послуг
 банк, фінансова установа
 зернотрейдер
 інші учасники ринку
Застава з аграною розпискою:
 Предметом застави є майбутня сільськогосподарська продукція;
 Майбутня сільськогосподарська продукція не можу бути у інших
заставах на день видачі розписки
 На день збору, предметом застави стає відповідна кількість зібраної
сільськогосподарської продукції
 Земля не є предметом застави за аграною розпискою
Обсяг та мінімальний термін обумовлюється договором сторін.
Товарна аграрна розписка має містити такі обов’язкові реквізити:
1) назва - "Товарна аграрна розписка";
2) строк поставки сільськогосподарської продукції;
3) реквізити кредитора та умови про подальшу передачу прав за
аграрною розпискою;
4) предмет – зобов’язання здійснити поставку
сільськогосподарської продукції, визначення її кількості та якості.
Формули перерахунку кількості сільськогосподарської продукції у разі
поставки сільськогосподарської продукції іншої якості;
5) умови та місце поставки сільськогосподарської продукції;
6) опис предмета застави, у тому числі інформація щодо кількості
заставленого рухомого майна, кадастрового номера, місця розташування,
правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких
240
вирощується заставлений майбутній врожай сільськогосподарської

продукції;
7) дата та місце видачі;
8) ім’я боржника, його місце реєстрації, реєстраційний номер
облікової картки платника податків (номер та серія паспорта у разі, якщо
особа через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття
реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила
про це відповідні органи доходів і зборів) та підпис - для фізичних осіб.
Найменування, адреса місцезнаходження, код ЄДРПОУ, підпис
уповноваженої особи та печатка - для юридичних осіб. У разі якщо
боржників два і більше, зазначаються дані всіх боржників.
Аграрна розписка вважається виданою із дня її реєстрації у Реєстрі
аграрних розписок.
Реєстр аграрних розписок – це єдина інформаційна система, що
містить відомості про обов'язкові реквізити виданих та погашених
аграрних розписок. Держателем Реєстру аграрних розписок є
Міністерство аграрної політик та продовольства України. Вказаний орган
наділяє осіб, які вчиняють нотаріальні дії, повноваженнями реєстраторів
Реєстру аграрних розписок, які надаватимуть послуги із внесення записів
до Реєстру аграрних розписок про аграрні розписки та з надання
інформації з цього реєстру іншим особам. Реєстратор Реєстру аграрних
розписок має право видавати іншим особам інформацію про видані
конкретним боржником аграрні розписки та історію їх обігу лише за
згодою боржника або кредитора за такою аграрною розпискою
відповідно.
Аграрні розписки складаються у двох примірниках, один з яких
зберігається у справах особи, яка вчиняє нотаріальні дії з їх посвідчення
та реєстрації, а другий примірник передається кредитору за аграрною
241
розпискою. За бажанням боржника за аграрною розпискою йому може

бути надана посвідчена копія виданої ним аграрної розписки.
Передання прав кредитора за аграрною розпискою здійснюється
шляхом здійснення на ній напису «Відступлено» із зазначенням нового
кредитора за аграрною розпискою. Такий напис скріплюється підписом
та печаткою попереднього кредитора за аграрною розпискою та
засвідчується нотаріально.
Аграрні розписки діють до повного їх виконання. Виконання
аграрних розписок щодо кожного виду сільськогосподарської продукції
здійснюється в черговості їх видачі. За згодою кредитора дата виконання
може бути перенесена на наступний маркетинговий рік.
Товарні аграрні розписки виконуються шляхом здійснення
поставки вказаної в аграрній розписці сільськогосподарської продукції на
погоджених умовах поставки. Поставка ж сільськогосподарської
продукції іншої якості, ніж визначено в аграрній розписці або в
погоджених формулах перерахунку, є невиконанням аграрної розписки.
Фінансові аграрні розписки виконуються шляхом перерахування
боржником за аграрною розпискою грошових коштів на вказаний
кредитором за аграрною розпискою банківський рахунок.
Кредитор за аграрною розпискою зобов’язаний протягом 3 робочих
днів з дня отримання виконання зобов’язання за аграрною розпискою
зробити на ній напис «Виконано», скріпити підписом та печаткою і
повернути її боржнику особисто чи шляхом направлення цінного листа з
описом вкладення на адресу боржника, яка вказана в аграрній розписці.
Якщо кредитор не повертає аграрну розписку після отримання
виконання зобов’язання за нею у повному обсязі, то мусить відшкодувати
боржнику всі завдані йому збитки, а також сплатити штраф у розмірі:
 10 мінімальних заробітних плат;
242
 100 мінімальних заробітних плат (без поважних причин не

повертає протягом більш як 1 місяця);
 300 мінімальних заробітних плат (без поважних причин не
повертає протягом більш як 6 місяців).
За згодою сторін допускається часткове виконання зобов’язань за
аграрною розпискою. Для цього:
 в товарній аграрній розписці погоджується розмір
мінімальної партії сільськогосподарської продукції, яка може
бути поставлена на її часткове виконання.
 у фінансовій аграрній розписці визначається мінімальний
обсяг грошових коштів, який може бути сплачений на
часткове виконання фінансової аграрної розписки.
Інформація про видані аграрні розписки та їх виконання
зберігається в Реєстрі аграрних розписок не менше 10 років.
Порівняння аграрних розписок з іншими фінансовими
інструментами наведено у табл. 4.4.
Скептики зауважують, що механізм сумнівний, адже ніхто не може
гарантувати, яким буде урожай. Однак: предмет застави, тобто майбутній
урожай, може бути застрахований кредитором або боржником.
Страхування є добровільним, тому кожен вибирає сам: сподіватися, що
природа не буде примхливою, або ж убезпечити власний бізнес.
Також аграрна розписка вводить нові фінансові ресурси для нових
учасників. Вона більш ліквідна, адже під розписку здійснюється поставка
товарів міжнародних компаній, що в кінцевому результаті збільшить вал
якісної продукції і виключить використання дешевих аналогів насіння чи
засобів захисту рослин.
Таблиця 4.4
Порівняльна таблиця фінансових інструментів
Вексель Аграрна Форвардний
243
розписка контракт
Виконання у позасудовому
+ +
порядку
Безумовне зобов’язання боржника + +
Можливість оплати частинами (за
+ +
формулою)
Можливість отримання товару у
+
якості оплати
Зобов’язання і їх реєстрація в
+
одному документі
Можливість отримання
+ + +
банківської гарантії (аваль)
Централізований державний
+
реєстр
Наявність кредитної історії +
Домовляючись з фермером про його фінансування, компанія-

кредитор фіксує, який насіннєвий матеріал та добрива він буде
використовувати. Кредитор може інспектувати поля, переконуючись, що
технологія дотримується, а у разі порушення скласти акт для його
усунення чи доростити врожай з використанням належних технологій.
Механізм українських аграрних розписок базується на так званих
розписках-договорах CPR - Cedula de Produto Rural, запроваджених у
Бразилії у 1994 році. Досвід цієї країни, яка пережила схожу ситуацію з
отриманням кредитів, дуже успішний. Зараз майже 40% кредитування
здійснюється завдяки таким договорам.
Однак, в Україні для широкого застосування інструменту бракує
довіри аграріїв і кредиторів.
Форвардні контракти
У форвардному контракті сторони в момент укладення угоди
обов'язково обумовлюють між собою всі необхідні умови контракту і
конкретний актив для продажу або покупки, його якість, розмір
244
контракту, договірну ціну виконання (ціна поставки), термін і місце

поставки. З цього випливає наступне визначення форвардного контракту:
Форвардний контракт або форвард – це угода між двома
контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом
(активом), яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі операції
набувають форму купівлі або продажу обумовленої кількості
конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на певну
дату в майбутньому.
Форвардний контракт має ряд переваг, а саме:
 об'єктом торгівлі форвардних угод як правило, товар, який ще
буде виготовлений (вирощений) на момент поставки, тому
учасники торгів заздалегідь планують свій прибуток;
 продавець (товаровиробник) має можливість отримати
передоплату від покупця в межах 50% вартості контракту і
використовувати її на виробництво продукції;
 покупець застрахований від підвищення ціни і забезпечений
постачанням продукції для власного виробництва
(перепродажу).
Незважаючи на те, що форвардний контракт передбачає
обов'язковість виконання, контрагенти не застраховані від його
невиконання, наприклад, банкрутства або несумлінності одного з
учасників угоди. Тому до укладення угоди партнерам слід з'ясувати
платоспроможність і репутацію один одного.
Укладення договору складається принаймні з двох стадій:
пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції іншою
стороною.
Зазвичай форвардні контракти використовуються при здійсненні
поставок великого обсягу товарів. Наприклад, навесні експортер укладає
форвардний контракт з товаровиробником про постачання виробленого
245
зерна. В такому випадку сторони намагаються врегулювати питання

ціноутворення на стадії укладання контракту, а оплата за товар
обмовляється окремо. Експортери, які беруть участь в міжнародних
тендерах отримують право поставити певний обсяг товару з певною
ціною, що теж є суттю форвардного контракту. При підписанні форвард
умов здійснення угоди, сторони переслідують взаємну мета обопільного
виконання належних вимог як для однієї так і для іншої сторони
договору. Перш експортний контракт - це письмовий документ, що
містить домовленість сторін про поставку товару: зобов'язання
експортера передати певний товар у власність покупця і зобов'язання
імпортера прийняти цей товар і сплатити за нього необхідну грошову
суму або зобов'язання сторін виконати умови торгової операції.
Зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу містить вступну
частину, реквізити сторін (юридична адреса і банківські реквізити) і
наступні основні умови:
1) Предмет і об'єкт поставки (найменування та кількість товару);
2) Способи визначення якості і кількості товару;
3) Термін та місце поставки;
4) Базисні умови поставки;
5) Загальна ціна - вартість поставки;
6) Умови платежу;
7) Порядок здачі-приймання товару;
8) Транспортні умови;
9) Умови про гарантії і санкції;
10) Порядок вирішення спорів;
11) Обставини звільнення від відповідальності, форс-мажор.
Договір підписується уповноваженими особами та їх підписи
скріплюються печатками.
246
Головним недоліком форвардних угод є відсутність можливості

маневрувати. Умова обов’язкового виконання не дозволяє достроково
розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного
форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок,
форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання
зобов’язань за ними досить високий. Останнім часом учасники
форвардних операцій шукають вихід із такого становища. Наприклад,
умовами контракту передбачається, що він може бути розірваний за
згодою обох сторін або з ініціативи однієї сторони з виплатою грошової
компенсації.
Форвардні контракти не можна схарактеризувати як
загальнодоступні похідні фінансові інструменти, оскільки на
форвардному ринку існують істотні обмеження, такі як наявність
кредитної лінії, високий рейтинг, постійні фінансові зв’язки з банком і т.
ін. Ці умови значно звужують кількість учасників форвардних ринків.
Для клієнтів недоліком форвардних угод є також неможливість широкого
вибору банку-партнера і, як наслідок, необхідність приймати ті умови, які
диктує банк.
Бізнес-центри – установи, що надає інформаційні, консалтингові,
маркетингові, тренінгові та інші послуги суб'єктам малого та середнього
підприємництва та особам, які бажають займатися підприємницькою
діяльністю. Набір послуг в різних бізнес-центрах різний, а їх спектр
залежить від потреб потенційних споживачів послуг кожного регіону.
Серед послуг, які отримують суб'єкти господарювання через бізнес-
центри, найбільшим попитом користуються такі як:
 підготовка бізнес-планів,
 експертна оцінка нерухомості,
 тренінги,
247
 проведення курсів з навчання користуванню програмними

продуктами ведення бухгалтерського обліку,
 підготовка спеціалістів з ведення бізнесу в різних сферах тощо.
Бізнес-інкубатори – організації, які надають на певних умовах і на
певний час спеціально обладнані під офіси і виробництво приміщення,
офісне устаткування та інше рухоме і нерухоме майно суб'єктам малого
та середнього підприємництва, що розпочинають свою діяльність, з
метою надання їм допомоги у розвитку своєї справи і набутті фінансової
самостійності. Найбільш важливими функціями бізнес-інкубаторів є:
 надання приміщення для офісів, майстерень на умовах
оренди за низьку плату;
 адміністративні і технічні послуги;
 консалтинг, бізнес-планування для початківців і потенційних
підприємців;
 трансфер технологій,
 пропозиції по проведенню семінарів і тренінгів тощо.
За останній час в ніші бізнес-інкубаторів з'явилися нові види:
- Інтернет-інкубатор (або віртуальний бізнес-інкубатор), метою
якого є прискорена підготовка і швидкий вивід на ринок інтернет-
компаній і їх проектів; студентські інкубатори підприємництва.
- Інноваційний бізнес-інкубатором є спеціалізований бізнес-
інкубатор, в якому суб'єктам малого та середнього підприємництва
надається можливість розробляти і використовувати нові технології та
інші новації науково-технічного характеру.
Ефективність діяльності бізнес-інкубаторів пов’язана як з
організаційними, так і економічними чинниками. Їх розвиток не завжди
потребує бюджетних вливань і може здійснюватися за рахунок
спонсорства або самофінансування. Їх здатність самоокуповуватись лише
10 - 60%.
248
Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок

фінансування міжнародних донорських організацій, приміщення їм
надають служби працевлаштування населення при держадміністраціях
міст і районів. Джерелами їхнього фінансування найчастіше є кошти
міжнародних фондів та грантових програм і лише невеликою мірою —
кошти місцевих адміністрацій та спонсорів. Для сприяння розвитку
бізнес-інкубаторів в Україні створено Українську асоціацію бізнес-
інкубаторів та інноваційних центрів.
Найбільш успішними бізнес-інкубаторами України можна вважати
Eastlabs, iHUB, Happy Farm, GrowthUp, Wannabiz, Voomy IT-парк та
Polyteco.
Технологічний парк – юридична особа або об'єднання на підставі
договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною
метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних
проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок, високих
технологій та конкурентоспроможної на світовий ринок продукції.
Згідно із законом України «Про наукові парки», науковий парк -
юридична особа, що створюється з ініціативи вищого навчального
закладу та/або наукової установи шляхом об'єднання внесків засновників
для організації, координації, контролю процесу розроблення і виконання
проектів наукового парку.
Кредитна спілка – це (згідно однойменного закону) неприбуткова
організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх
об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її
членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за
рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.
Кредитна спілка набуває статусу юридичної особи з моменту її
державної реєстрації державним реєстратором, має самостійний баланс,
банківські рахунки, які відкриває та використовує згідно із
249
законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також

печатку, штамп і бланки із своїм найменуванням, власну символіку.
Щоб користуватися послугами кредитної спілки, необхідно стати її
членом. Члени кредитної спілки є її співвласниками, а кредитна спілка
створена, щоб задовольняти їхні потреби в фінансових послугах.
Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основних
принципах:
 добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки;
 рівноправності членів кредитної спілки;
 самоврядування;
 гласності.
Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе
відповідальність з наслідки своєї діяльності та виконання зобов’язань
перед своїми членами, партнерами, державним і місцевими бюджетами.
Кредитна спілка несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах
вартості майна, яке належить їй на правах власності.
Об'єднання кредитних спілок України:
 Національна асоціація кредитних спілок України
 Об'єднана кредитна спілка Національної асоціації кредитних спілок
України
 Всеукраїнська асоціація кредитних спілок
 Українська об'єднана кредитна спілка
 Всеукраїнська Асоціація Кредитних Спілок Військовослужбовців та
Працівників Силових Відомств
Переваги кредитної спілки перед іншими фінансовими установами:
 Власність і форма управління: члени кредитної спілки є її
співвласниками й одночасно споживачами фінансових послуг.
Управління кредитною спілкою відбувається за демократичним
принципом — на загальних зборах спілки один член має один голос. Це
250
дає можливість кожній людини, яка є членом кредитної спілки, впливати

на її діяльність.
 Неприбутковість діяльності: кредитна спілка є неприбутковою
організацією, тому працює заради задоволення фінансових потреб членів
спілки, а не задля прибутку. Послуги, що спілка надає своїм членам,
може приносити дохід, який спілка використовує на статутну діяльність
(зокрема, на оренду приміщення, зарплату працівників, закупівлю
офісної техніки, паперу тощо). Отже, вартість фінансових послуг
максимально наближена до собівартості.
 Наближеність до споживачів послуг та індивідуальний підхід
до їхніх потреб: більшість кредитних спілок створені в межах однієї
адміністративно-територіальної одиниці (області, району) або на базі
підприємств, професійних спілок, громадських чи релігійних організацій.
Завдяки цьому кредитна спілка індивідуально підходить до кожного
свого вкладника й позичальника, зокрема узгоджує сприятливі графіки
оплат суми кредиту («тіла кредиту») та процентів, підбирає строк
депозитного вкладу тощо. У кредитній спілці можна проконсультуватися
щодо вартості тих чи інших фінансових послуг або дізнатися, як
правильно планувати бюджет своєї сім’ї, отримати допомогу в складанні
бізнес-плану тощо.
 Простота й якість продуктів: фінансові продукти, які
пропонують кредитні спілки, відрізняються простотою умов та якістю. У
кредитній спілці громадянину мають доступно розказати про умови
отримання кредиту або вкладення коштів на депозит і розрахувати дійсну
вартість послуги. Це значно зменшує вірогідність того, що ви
заплутаєтеся в складних економічних термінах або отримаєте послугу,
набагато дорожчу, ніж сподівалися.
 Мікрокредитування: кредитні спілки, на відміну від інших
фінансових установ, працюють з позичальниками, яким потрібно
251
невеликі суми грошей, тобто надають мікрокредити. У селах — це чи не

єдині джерела фінансування.
 Прозорість: кредитні спілки є відкритими фінансовими
установами. Вони регулярно публікують свою річну фінансову звітність.
Члени кредитної спілки мають право отримати інформацію про
діяльність кредитної спілки, зокрема, отримувати копії та/або витяги
рішень та протоколів засідань органів кредитної спілки.
 Швидкість: Кредитні спілки – це відносно невеликі фінансові
установи, що дозволяє їм не оформлювати зайву кількість документів для
оформлення кредиту або депозитного договору.
 Ціна: Вартість послуг кредитної спілки на кредити можна
встановити нескладними розрахунками. В умовах кредитування кредитною
спілкою не приховані відсотки, комісії, додаткові витрати, тощо.
Лізинговий центр – суб'єкт підприємницької діяльності, що
займається лізинговими операціями. Лізинг це – особлива комплексна
форма підприємницької діяльності, що дозволяє одній стороні -
лізингоодержувачу - ефективно оновлювати основні фонди, а інший -
лізингодавцю - розширити межі діяльності на взаємовигідних умовах.
Суб'єктами лізингу є:
 лізингодавець – юридична особа, що надає лізингоодержувачу
право володіння та користування предметом лізингу
 лізингоодержувач – особа (як юридична, так і фізична), яка
отримує від лізингодавця право володіння та користування предметом
лізингу
 продавець (постачальник) – юридична або фізична особа, у
якої лізингодавець купує річ, яку в майбутньому передасть
лізингоодержувачу в якості предмета лізингу
 інші юридичні та фізичні особи, які є сторонами
багатостороннього договору лізингу
252
Договір лізингу укладають в письмовому вигляді. Його істотними

умовами є:
- предмет лізингу (необхідно вказати об'єкти основних засобів,
які передаються в лізинг)
- термін, на який лізингоодержувачу надається право
користування предметом лізингу
- розмір лізингових платежів
- інші умови, у відносинах яких за заявою хоча б однієї із
сторін може бути досягнута згода
Слід підкреслити, що для уникнення проблем при здійсненні
операцій в межах договору лізингу, а також при використанні предметів
лізингу, у договорі доцільно передбачити:
 порядок прийому-передачі предмета лізингу
 права та обов'язки сторін
 порядок страхування предмета лізингу
 порядок проведення технічного обслуговування і ремонту
предмета лізингу
 відповідальність сторін
 порядок розірвання та відмови від договору
Сьогодні на ринку лізингових послуг відокремлюють два основних
види лізингу: фінансовий та оперативний.
Головна відмінність між цими двома видами лізингу полягає в
законодавчо встановлених обмеженнях терміну фінансового лізингу та
порядку відображення лізингових операцій в бухгалтерському обліку.
Як правило, термін оперативного лізингу коротший, ніж
нормативний термін служби майна та лізингові платежі не покривають
повної вартості майна. При оперативному лізингу майно знаходиться на
балансі лізингодавця.
253
При фінансовому лізингу термін користування майном

наближується до строку експлуатації та амортизації всієї або більшої
частини вартості даного майна. При цьому лізингоотримувач практично
повністю виплачує вартість майна лізингодавцю. Під час дії договору
об'єкт лізингу знаходиться на балансі лізингоотримувача.
У наш час досить поширеним є зворотний лізинг - це такий вид
лізингу, коли продавцем і лізингоодержувачем виступає одна особа.
Тобто, підприємець-власник майна продає його лізинговій компанії з тим,
щоб одночасно отримати це майно в лізинг. Лізингова компанія фінансує
колишнього володаря майна, отримуючи в якості забезпечення права
власності. Після закінчення терміну дії договору зворотного лізингу
підприємець має право викупити обладнання і тим самим повернути собі
право власності. Як правило, зворотний лізинг зручний, насамперед, для
тих господарюючих суб'єктів, яким для ведення бізнесу терміново
необхідні значні обсяги оборотних коштів.
254
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ ІV

1) Що таке підприємницька інфраструктура?
2) Які функції виконує підприємницька інфраструктура?
3) Що є елементами підприємницької інфраструктури?
4) Назвіть види інфраструктури підприємництва?
5) Які є функції підприємницької інфраструктури?
6) Назвіть найбільш поширені типи кооперативів?
7) Що таке агроторгові доми?
8) Що таке «довгострокова фермерська проблема»?
9) Дайте пояснення «короткостроковій фермерській проблемі»
10) Що таке ОРСП?
11) Які є основні напрямами діяльності ОРСП?
12) Які послуги надають ОРСП?
13) Хто є операторами ОРПС?
14) Які є загальнодоступні фінансові інструменти на ринку
України?
15) Що таке кредитна лінія?
16) Які основні перевагами відновлювальної кредитної лінії?
17) Що таке аграрна розписка?
18) Хто може видавати аграрні розписки?
19) Які види аграрних розписок є?
20) Хто може бути кредитором за аграрною розпискою?
21) Що таке форвардний контракт?
22) Які переваги та недоліки форвардних контрактів
23) Що таке бізнес-центр
24) Що таке бізнес-інкубатор
25) Дайте визначення технологічному парку
26) Що таке кредитна спілка
27) Хто може користуватися послугами кредитної спілки?
255
28) Які переваги кредитної спілки перед іншими фінансовими

установами
29) Що таке лізинг?
30) Хто є суб’єктами лізингу?
31) Що має містити лізингова угода?
32) Які є різновиди лізингу?
33) Яка головна відмінність між оперативним та фінансовим
лізингом?
256
1. Види аграрних розписок:
a. товарна
b. сільськогосподарська
c. фінансова
d. усі вище вказані
1. продавець А. юридична особа, що надає лізингоодержувачу
(постачальник) право володіння та користування предметом лізингу
Б. особа (як юридична, так і фізична), яка отримує від
2. лізингодавець лізингодавця право володіння та користування
предметом лізингу
В. юридична або фізична особа, у якої лізингодавець
3. лізингоодержувач купує річ, яку в майбутньому передасть
лізингоодержувачу в якості предмета лізингу

«підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які
провадять діяльність, спрямовану на розвиток суб'єктів малого і середнього
підприємництва, їх інвестиційної та інноваційної активності, просування
вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної
діяльності на внутрішній і зовнішній ринок»
4. Елементи підприємницької інфраструктури за галузевим поділом:
a. міжгалузева, внутрішньогалузева, загальногалузева
b. міжгалузева, внутрішньогалузева
c. внутрішньогалузева, загальногалузева
257

«система обслуговуючих структур, споруд, будівель, систем, мереж, ліній,
служб, складських приміщень, сховищ, залів, площадок, павільйонів,
обладнання, транспорту, під'їзних та внутрішніх шляхів, засобів зв'язку, що
включені до проекту (бізнес-плану) організації діяльності юридичної особи
у статусі оптового ринку сільськогосподарської продукції»
6. Загальнодоступні фінансові інструменти на ринку України:
a. банківські кредити, товарні кредити, лізинг, аванс за майбутню

поставку, вексельне фінансування
b. банківські кредити, товарні кредити, лізинг, аванс за майбутню
поставку
c. банківські кредити, товарні кредити, аванс за майбутню поставку,
вексельне фінансування
d. банківські кредити, товарні кредити, лізинг, вексельне фінансування

«неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними
спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення
потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за
рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки»

«це угода між двома контрагентами про умови здійснення операції з
базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому»
258

«установи, що надає інформаційні, консалтингові, маркетингові, тренінгові та інші послуги
суб'єктам малого та середнього підприємництва та особам, які бажають займатися
підприємницькою діяльністю»
10.Знайдіть відповідність елементів підприємницької

інфраструктури:
1. за способом
А. всеукраїнська, регіональна, місцева (районна)
заснування
2. за формою Б. державна, недержавна, громадська
В. дорадчі органи, консалтингові структури,
3. за статусом інформаційні центри, інвестиційні та інноваційні
компанії, освітні заклади тощо
Г. організаційно-технічна, інформаційно-
4. за формою
аналітична, фінансово-кредитна

«передбачає сукупність галузей, видів виробництва або діяльності, які
обслуговують і забезпечують нормальне функціонування основного виробництва, а також
невиробничої сфери»

«єдина інформаційна система, що містить відомості про обов'язкові реквізити виданих та
погашених аграрних розписок»
259
«товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке

забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити
грошові кошти на визначених у ньому умовах»

«організації, які надають на певних умовах і на певний час спеціально обладнані під офіси і
виробництво приміщення, офісне устаткування та інше рухоме і нерухоме майно суб'єктам
малого та середнього підприємництва, що розпочинають свою діяльність, з метою надання їм
допомоги у розвитку своєї справи і набутті фінансової самостійності»
15. Вперше термін “інфраструктура” в економічній літературі

почав використовуватися в:
a. кінці 40-х років XX ст
b. кінці 60-х років XX ст
c. кінці 40-х років XІX ст
d. кінці 60-х років XІX ст

«сукупність державних, приватних та громадських інститутів (організацій, установ і
об'єднань), які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності й забезпечують
їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності»

«юридична особа або об'єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних осіб
(учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних
проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та
конкурентоспроможної на світовий ринок продукції»

260
18. Види інфраструктури підприємництва:

a. організаційно-технічна, фінансово-кредитна, інформаційно-
аналітична, правова
b. організаційно-технічна, фінансово-кредитна, інформаційно-
аналітична, правова, збутова
c. організаційно-технічна, фінансово-кредитна, правова, збутова
d. організаційно-технічна, фінансово-кредитна, інформаційно-
аналітична
e. 10.Знайдіть відповідність:
А. товарні біржі, торгові доми, лізингові компанії,

1. організаційно-
асоціації підприємців, транспортні комунікації та
технічна
засоби зв'язку
Б. інформаційні, консультативні, юридичні фірми,
2. фінансово-
бізнес-центри і бізнес-інкубатори, аудиторські
кредитна
організації
В. банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні
3. інформаційно-
фонди та компанії, кредитні, страхові й гарантійні
аналітична
установи
261
ЗАДАЧІ
Задача 1: Складіть графік погашення заборгованості згідно
лізингової угоди, якщо відомо: фермер придбав у лізинг
сільськогосподарське обладнання на суму 100 тис. грн.; договір укладено
на 5 років; 20% річних мають сплачуватися в кінці року; за 5 років
вартість обладнання має бути повністю погашена.
Методичні вказівки
Для розв’язку даної задачі слід скористатися формулою:
Де, К – вартість обладнання
n – кількість років
і – відсоткова ставка
Розв'язок оформіть у вигляді таблиці
n Залишок боргу на Відсоткові Погашення Лізингові

кінець року платежі боргу платежі
1
2
3
4
5
Розрахуйте також графік погашення заборгованості, якщо платежі будуть

здійснюватися на початку року, скориставшись формулою:
262
Задача 2: Розрахуйте суму лізингового платежу, якщо фермер бере

обладнання вартістю 500 грн., а умови договору наступні: строк - 2 роки,
норма амортизації - 30%; відсоток за кредит - 25% в рік; узгоджена ставка
комісійної винагороди лізингодавця - 5% річних вартості обладнання;
вартість додаткових послуг з навчання персоналу - 10 тис.грн. ПДВ - 20%.
Методичні вказівки
Для розв’язку даної задачі слід скористатися формулою:
ЛП = АВ + ПК + КВ + ДП + ПДВ
де: ЛП – загальна сума лізингових платежів;
АВ – величина амортизаційних відрахувань, що належать лізингодавцю в
поточному році;
ПК – плата за використовувані кредитні ресурси лізингодавцем на
придбання майна - об'єкта договору лізингу;
КВ – комісійна винагорода лізингодавцю за надання майна;
ДП – плата лізингодавцю за додаткові послуги лізингоодержувачу,
передбачені договором лізингу;
ПДВ – податок на додану вартість, що сплачується лізингоодержувачем
за послуги лізингодавця.
Амортизаційні відрахування АВ розраховуються за формулою:
де БВ - балансова вартість майна - предмета договору лізингу, грн .;

На - норма амортизаційних відрахувань, %.
Плата за кредит:
де: ПК – плата за використовувані кредитні ресурси, грн .;

СТК – ставка за кредит, відсотків річних.
КР – кредитні ресурси
263
РОЗДІЛ V
ВПЛИВ ЛІЗИНГУ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК
ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА АГРОБІЗНЕСУ
5.1. Суть та значення лізингу в розвитку матеріально-
технічної бази
Успіх лізингової діяльності багато в чому залежить від правильного
поняття його змісту і специфічних особливостей його практичного
застосування.
Слово «лізинг» походить від англійського терміну «leage» - брати і
здавати майно в тимчасове володіння і користування, що означає
«оренда». Природно виникає питання, чому з'явилось слово «лізинг», і
чим він відрізняється від оренди, добре відомої в нашій країні.
Під орендою розуміють передачу майна в тимчасове володіння і
користування за відповідну плату. Орендодавець, передаючи в оренду
сласне майно, відшкодовує через орендні платежі, понесені витрати
(вартість майна) і отримує прибуток. Оренда, як короткострокова, так і
довгострокова, передбачає двосторонні відносини (орендодавець - орендар).
Виходячи з класичних уявлень про оренду і лізинг, наведених їх
тлумачень і світової практики, можна назвати суттєві відмінності оренди
від усіх видів лізингу:
а) оренда – це двостороння угода між орендодавцем і орендарем,
лізинг щонайменше тристороння, де, крім лізингодавця і
лізингоодержувача, фігурує продавець лізингового майна. За деяких
видів лізингу одна юридична особа може виступати як два суб'єкти. Так,
у разі зворотного лізингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем.
Лізингову угоду оформляють, як правило, двома договорами:
купівлі-продажу між продавцем і лізингодавцем і власне лізингу - між
лізингодавцем і лізингоодержувачем. Лізингоодержувач має схвалити
264
умови договору купівлі-продажу, а продавець (постачальник) має знати

мету придбання майна;
б) діяльність лізингодавця принципово відрізняється від діяльності
орендодавця. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то
лізингодавець передає майно у лізинг, яке він спеціально придбав, як
правило за прямою вказівкою майбутнього лізингоодержувача.
Орендодавцю оренда забезпечує краще використання його майна.
Для лізингодавця в передаванні майна в користування полягає сама
сутність його бізнесу. Можна сказати і так: сутність діяльності
лізингодавця полягає у фінансуванні тимчасового користування
лізингоодержувачем майна шляхом надання йому майнового кредиту;
в) роль лізингоодержувача більш активна, ніж роль орендаря. У разі
першого передавання майна в лізинг лізингоодержувачем, як правило,
сам знаходить виробника (власника) лізингового майна і вибирає
конкретний вид цього майна. На відміну від орендаря, лізингоодержувача
наділяють правами і обов'язками, які притаманні покупцеві. Хоча
формально покупцем є лізингодавець, майно передається продавцем
безпосередньо лізингоодержувачу. Останній виконує всі процедури,
пов'язані з прийманням майна;
г) у разі оренди орендодавець несе відповідальність перед
орендарем за виявлені недоліки об'єкта оренди, а вразі лізингу
лізингодавець відповідає за такі недоліки лише тоді, коли він сам вибирав
продавця (постачальника) об'єкту лізингу або втручався у вибір
лізингоодержувачем постачальника майна, виду майна, його
характеристик тощо.
Окремі види лізингу, і насамперед фінансовий, ще більше
відрізняються від оренди.
265
Отже, на питання, коли ж має місце саме лізинг? Можна відповісти

так: ключ до розуміння цього дає поняття лізингу, а саме: тлумачення
лізингу як інвестування фінансових коштів.
Одним із важливих інструментів, який широко застосовується в
розвинутих країнах і служить важливим джерелом нових інвестицій є
фінансова оренда або фінансовий лізинг, або коротко - просто лізинг.
Введення терміну «лізинг» було спричинено бажанням виділити
новий вид оренди - фінансовий. При фінансовій оренді між виробником
майна і користувачем виникає фінансовий посередник, який береться
фінансувати лізингову операцію. Лізинг передбачає багатосторонні
відносини.
Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на
інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні
лізингодавцем у виключне користування на визначений строк
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається
ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у
відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем
періодичних лізингових платежів.
Сублізинг – це форма лізингової діяльності, за якою
лізингоодержувач за договором сублізингу передає іншим
лізингоодержувачам за згодою лізингодавця майно, яке є об'єктом лізингу.
Лізингові компанії – це комерційні організації, що створюються у
формі акціонерного товариства або інших організаційно-правових
формах, виконуючих у відповідності з установчими документами і
ліцензіями функції лізингодавців.
Класичному лізингу властивий тристоронній характер
взаємовідносин, який передбачає участь в лізинговій угоді наступних трьох
сторін: лізингодавця, лізингоодержувача і продавця (постачальника) майна.
266
Суть лізингової операції полягає в наступному. Майбутній

лізингоодержувач, у якого відсутні власні кошти, звертається в лізингову
компанію з пропозицією про заключення лізингової угоди.
Згідно з цією угодою лізингоодержувач вибирає продавця, який має
необхідне майно, а лізингодавець придбає його у власність і передає
майно лізингоодержувачу в тимчасове володіння і користування за
відповідну плату на засадах, обумовлених в договорі. Після закінчення
договору в залежності від його умов майно повертається лізингодавцю
або переходить у власність лізингоодержувача. Схема проведення
лізингової операції приведена на рис. 5.1 .
Оплата
вартості Кредитні
об’єкта ресурси
Фінансова
Продавець Лізингодавець
установа
Амортизація
Право кредиту
Поставка вартості
об’єкта на об’єкта Право користування
об’єктом
Лізінгоодержувач Лізингові платежі
Страхові платежі Страхові відшкодування
Страхова компанія
Рис. 5.1. Схема проведення лізингової операції
Склад учасників угоди скорочується до двох, якщо продавець і

лізингодавець або продавець і лізингоодержувач є однією тією ж особою.
При реалізації проекту з великою вартістю число учасників
збільшується. Це відбувається за рахунок залучення лізингодавцем до
угоди нових джерел: чи джерел фінансових коштів, банків, страхових
компаній, інвестиційних фондів і такого іншого.
267
Лізингова операція – це господарська операція, яка включає

комплекс взаємопогоджених дій лізингодавця, лізингоодержувача і
продавця майна, направлених на виконання лізингового договору, а
також врегулювання такої кількості відносин, які дають можливість
передати лізингове майно в тимчасове користування на визначений
термін за відповідну плату.
В якості ознак, які дають можливість виділити лізингову операцію
від маси інших операцій, є:
 лізингодавець виступає в якості фінансуючої організації, яка
придбає у продавця лізингове майно на умовах, цю воно буде
передано в лізинг лізингоодержувачу;
 право вибору продавця лізингового майна і об'єкта лізингу, ще до
укладання договору купівлі-продажу, належить лізингоодержувачу,
якщо інше не передбачено договором;
 лізингове майно використовується лізингоодержувачем тільки в
підприємницьких цілях;
 сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати
повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна у
відповідності з цінами на момент укладення договору;
 майно, передане в лізинг, на протязі всього строку дії лізингового
договору є власністю лізингодавця, за виключенням майна,
придбаного лізинговою компанією за рахунок державних коштів;
 в лізинговому договорі може бути передбачено право викупу
лізингового майна лізингоодержувачем до закінчення або після
закінчення строку договору;
 за домовленістю сторін в лізинговому договорі може бути
передбачена прискорена амортизація лізингового майна згідно із
законодавством України з подальшим повідомленням про це
податкових органів;
268
 термін лізингу майна визначається за домовленістю сторін згідно із

законодавством України, але не може бути більшим строку його
повної амортизації.
З точки зору комплексу відносин, лізингова операція складається із
двох взаємопов'язаних частин: відносини пов'язані з купівлею-продажем
та відносини пов'язані, з тимчасовим використанням майна.
З точки зору обов'язкового права ці відносини можуть бути
реалізовані за допомогою двох видів договорів: купівлі-продажу і лізингу.
Складові елементи лізингового процесу тісно пов'язані між собою.
Так, відносини зв'язані з тимчасовим використанням майна (договір
лізингу) виникають тільки після виконання договору купівлі-продажу.
Останній стає основою для виникнення відносин другого елементу
комплексу, а учасники лізингового процесу тісно взаємодіють між собою
на всіх етапах. В деяких випадках в лізинг складовою частиною входять
угоди, пов'язані з отриманням кредиту лізинговою компанією і належним
забезпеченням виконання зобов'язань користувачем.
У випадку, якщо в лізинговому договорі передбачено продаж
майна, після закінчення строку договору, то відносини, пов'язані з
тимчасовим використанням майна, переходять у відносини купівлі-
продажу між лізингодавцем і користувачем майна.
На першому етапі виробник техніки і майбутній лізингодавець
укладають договір купівлі-продажу і відповідно виступають як продавець
і покупець. При цьому, незважаючи на те, що майбутній
лізингоодержувач майна юридичне не бере участі в договорі купівлі-
продажу, він є активним учасником цієї угоди, вибираючи необхідну
техніку і конкретного продавця. Всі технічні питання реалізації договору
купівлі-продажу (комплектність, строки і місце доставки, гарантій
зобов'язання, порядок прийняття і т.д.) вирішуються лізингоодержувачем
269
і виробником (постачальником) майна, на лізингодавця покладається

зобов'язання фінансового забезпечення угоди.
На другому етапі покупець майна передає його в тимчасове
користування, виступаючи як лізингодавець. Однак відносини по
лізинговому договору не обмежуються між лізингодавцем і
лізингоодержувачем. Незважаючи на те, що продавець майна уклав
договір купівлі-продажу з лізингодавцем, несе відповідальність перед
лізингоодержувачем за якість машин і обладнання.
В комплексі лізингових відносин головна роль належить
відносинам по передачі майна в тимчасове володіння і користування.
Відносинам по купівлі-продажу відводиться другорядна роль. Не
випадково, що на протязі всієї роботи основна увага відводиться
відносинам, що виникають при виконанні лізингового договору.
Лізинг - це одна із альтернативних форм кредитування. Лізинг і
кредит функціонують на одних і тих же принципах: терміновості,
зворотності і платності. Отже, за своїм змістом лізинг відповідає
кредитним відносинам і зберігає сутність кредитної операції. Відмінна
особливість лізингу полягає в тому, що учасники договору оперують не
грошовими коштами, а майном. Іноді лізинг кваліфікують як товарний
кредит в основні фонди, тобто він є формою майнового кредиту.
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними і фізичними
особами, які виникають з приводу передачі майна в тимчасове
користування і супроводжується укладенням лізингового договору.
270
Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке

за діючою класифікацією відноситься до основних засобів, крім майна,
забороненого до вільного обігу на ринку. Всі об'єкти лізингу можна
класифікувати в залежності від наступних ознак (рис. 5.2).
Головною умовою лізингу є те, що майно, яке передається в лізинг,
повинно бути використане тільки в підприємницьких цілях. В
агропромисловому комплексі до об'єктів лізингу відносяться основні
засоби, що використовуються в сфері виробництва, заготівлі, переробці
сільськогосподарської продукції, громадському харчуванні та інших
видах діяльності. Тому, якщо в лізингову компанію звернулись дві
організації з пропозицією - взяти майно у лізинг, перша з яких для
використання об'єкта лізингу з підприємницькою метою, а друга -
некомерційний благодійний фонд, то лише в першому випадку може бути
укладена лізингова угода.
Другим важливим критерієм визначення майна, яке може бути
об'єктом лізингу, у випадку, якщо воно не втрачає своїх натуральних
властивостей у виробничому процесі, тобто після закінчення строку
лізингу предмет повинен бути придатним для продажу або подальшої
передачі в лізинг. Цим вимогам відповідають основні засоби
Розрізняють також індивідуально обумовлені речі і такі речі, що
визначаються родовими ознаками. Останні характеризуються
властивостями, загальними для всіх предметів даного роду і
визначаються числом, вагою і т.д. Речі, що визначаються родовими
ознаками, замінні, тому їх втрата не звільняє боржника від зобов'язань
повернути речі кредитору. Індивідуально визначена річ завжди
конкретна. Вона або унікальна, або хоч і відноситься до розряду речей,
визначених родовими ознаками, але має тільки їй притаманні якості.
271
ОЗНАКИ ОБ’ЄКТИ ЛІЗИНГУ ХАРАКТЕРИСТИКА
Функціональне Засоби виробництва Використовуються для

призначення підприємницьких цілей
Оборотність Не вилучені з обігу
Стан споживчої Не знищуються в

форми процесі використання
За родовими ознаками
Ступінь визначеності
Індивідуально
Окремі речі
Ступінь складності
Складна сукупність речей
Ступінь рухомості Рухомі і не рухомі речі
Форма власності Державна, приватна,

комунальна
Галузева Сільськогосподарські,
приналежність промислові тощо
Спосіб перенесення
вартості у виробничому Поступово
процесі по мірі зносу
Рис. 5.2. Загальна класифікація об'єктів лізингу
В якості об'єктів лізингу виступають складні речі, що складаються

із різнорідних речей, що створюють єдине ціле.
Якщо предметом лізингу є такий об'єкт, наприклад, підприємство,
то дія угоди поширюється на всі складові частини єдиного цілого:
приміщення, споруда, обладнання та інші компоненти.
Об'єктом лізингу може бути сукупність предметів, в якій є головна
річ, наприклад, приміщення і прибудова до нього.
272
Головна річ має в господарському обороті самостійне значення, а

приналежність залежить від неї, слугує головній речі і пов'язана з нею
загальним господарським призначенням. Тому, якщо головна річ
передана в лізинг, то разом з нею в оренду передається і приналежність.
Суб'єктами лізингової угоди, є сторони, які мають безпосереднє
відношення до об'єкта лізингового договору. При цьому їх можна
поділити на прямих і непрямих учасників.
До прямих учасників лізингової угоди відносяться:
 лізингові фірми і компанії - лізингодавці;
 виробничі підприємства й населення - лізингоодержувачі;
 постачальники об'єктів угоди - обладнання, техніки, іншого
майна, тобто продавці.
Непрямими учасниками лізингової угоди є комерційні та
інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і виступають гарантами
угод, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми.
Класичному лізингу властивий тристоронній характер
взаємовідносин, оскільки в лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти
(рис.5.3).
Першою стороною є власник майна, що надає матеріальні цінності
на умовах лізингової угоди, яка називається лізингодавець.
Лізингодавець – юридична особа, що здійснює лізингову
діяльність, тобто передачу в лізинг за договором спеціально придбаного
для цього майна, або громадянин, що займається підприємницькою
діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований в якості
індивідуального підприємця. Ним можуть бути:
273
1. Лізингодавці Комерційні організації та 2. Лізингоодержувачі

фізичні особи піжприємці
Юридичні особи
Фінансово- виробники товарів
4. Посередники між
кредитні
основними учасниками Господарюючі суб’єкти
установи
без створеня
Фінансово- Брокерські лізингові фірми
юридичної особи
лізингові Трастові компінії
компанії
Фінансові установи, що 3. Продавці об’єктів
Спеціалізовані фінансують лізингові лізингу
лізингові операції
компанії Власники майна
Страхові компанії
Філі та підрозділи Виробники обладнання
Інші особи: дилери, що діють
підприємств-
за свій рахунок; маклери, які Постачальницько-
виробнників
не є стороною угоди; збутові організації
обладнання
брокери-повірені;
Торгівельні фірми
Комерційі банки дистриб’ютори- оптові
посередники Інші особи
Рис. 5.3. Суб'єкти лізингових відносин
 установи банку або його філія, в статуті яких передбачений цей вид
підприємницької діяльності;
 фінансово-лізингова компанія, яка створюється спеціально для
здійснення лізингових операцій, основною і фактично єдиною
функцією якої є оплата майна, тобто фінансування лізингової
операції;
 спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового
забезпечення лізингової операції бере на себе весь комплекс послуг
не фінансового характеру;
 спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового
забезпечення лізингової операції бере на себе весь комплекс послуг
не фінансового характеру:
 утримання, ремонт майна, заміну зношених деталей, консультації
щодо його використання і т.д.;
274
 будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг не є

профілюючою діяльністю, але й не заборонена статутом сфера
підприємництва, і які мають фінансові джерела для проведення
лізингових операцій.
Другою стороною, яка називається лізингоодержувачем, є
користувач майна.
Лізингоодержувач – юридична особа, що здійснює підприємницьку
діяльність, або громадянин, що займається підприємницькою діяльністю
без створення юридичної особи і зареєстрований в якості індивідуального
підприємця, що отримують майно в користування за лізинговим
договором. Ним можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності
або громадянин: державне підприємство, організація, кооператив,
громадянин, акціонерне товариство і т. д.
Третій учасник лізингової операції – продавець лізингового майна,
яким може бути будь-яка юридична особа або громадянин і
підприємство-виробник майна, кооператив, торговельна організація,
постачально-збутова або громадянин, що продають лізингове майно.
Дефіцит фінансових ресурсів в сільському господарстві є наслідком
істотного послаблення його матеріально-технічної бази, руйнування
економічних основ її оновлення і розвитку. Нестача фінансових ресурсів
на рівні сільськогосподарських підприємств означає, що парк
сільськогосподарських машин зменшується, скорочується закупівля
запасних частин, внаслідок чого не провадяться в необхідних обсягах
капітальні і відновлювальні ремонти.
За оцінками вчених і фахівців, загальні втрати сільського
господарства, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин,
становлять: за перевитратами пального 10-12%, за недобором врожаю -
більш як 30%.
275
Відсутність в Україні визначеного права власності на землю, як

об'єкта власності під заставу, створює великі перешкоди на шляху
практичного здійснення фінансування підприємницької діяльності в
значній мірі обумовлює той факт, що за останні роки практично
припинилося надання сільськогосподарським товаровиробникам
довгострокових банківських кредитів, які відігравали ключову роль в
оновленні їх матеріально-технічної бази.
Проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи
вимагає значних затрат фінансових і матеріальних ресурсів. Залучити
кошти в необхідних обсягах для підприємницької діяльності в сільському
господарстві надто складно. Потреба в значних обсягах коштів і надто
малі потужності українських банків не дають можливості останнім
резервувати кошти для видачі сільськогосподарським товаровиробникам
гарантій по кредитах на оновлення та закупівлю машин і обладнання.
Існують різні варіанти залучення коштів в економіку сільського
господарства. Однією із реальних і ефективних форм подолання проблем
відсутності інвестиційних коштів є лізинг.
Ефективний вплив лізингу на оновлення матеріально-технічної
бази сільськогосподарських товаровиробників пояснюється тими
потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі
підприємницької діяльності, а саме:
 кредитування в формі машин і обладнання на відміну від
грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів, так як за
лізингодавцем зберігається право власності на передане майно,
тобто лізингове майно виступає в якості застави. В зв'язку з цим за
кордоном багато лізингових компаній не вимагають від
лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, тому підприємству
простіше отримати майно за лізингом, як кредит на його
придбання;
276
 лізинг передбачає 100 процентів кредитування і не вимагає

негайного початку платежів, що дає можливість без різкого
фінансового напруження поновлювати виробничі фонди, набувати
дороге майно;
 умови лізингової угоди більш гнучкі, в порівнянні з кредитом, так
як надають можливість двом сторонам вибрати вигідну схему
виплат;
 лізингове майно яке знаходиться на балансі лізингоодержувача, що
не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;
 лізингові платежі відносяться на виграти виробництва
(собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижується
оподаткування прибутку.
Лізинг відкриває широкий доступ користувачам до передової
техніки і технологій.
По-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від
іноземних партнерів в формі машин і обладнання.
По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банків,
страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінансових установ,
що знаходяться безпосередньо в Україні.
По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських
підприємств пояснюється тими потенційними можливостями, які
закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності. Так, у випадку,
якщо сільськогосподарські товаровиробники мають гостру потребу в
техніці і не мають достатніх коштів на її придбання, вони можуть
отримати техніку шляхом лізингу, при чому на більш вигідних умовах,
ніж за контрактом купівлі-продажу.
Для порівняння: якщо підприємство закуповує техніку за рахунок
власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із
фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування у
277
встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на

додану вартість із купівлі-продажу.
Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій
вступає в дію при укладенні лізингового контракту. Лізингові платежі,
що сплачуються лізингоодержувачем, відносяться на собівартість його
продукції чи послуг, а після повної сплати лізингового майна
підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти,
що витрачаються на лізингові платежі, формуються з прибутку
підприємства до його оподаткування.
Лізинг також вигідний і державі. Оскільки заборгованість
підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної
фінансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території знаходяться
лізингоодержувачі.
Лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку
виробництва, впровадження науково-технічного прогресу, створення
нових робочих місць, тому держава зацікавлена в підтримці і розширенні
лізингових операцій.
Отже, лізинг можна розглядати як одну з найпривабливіших та
найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити
процес оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських
товаровиробників.
278
5.2. Класифікація та правове регулювання лізингових відносин

Сучасний ринок лізингових послуг характеризується
різноманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів і
юридичних норм, які регулюють лізингові операції.
До основних видів лізингу відносяться фінансовий і оперативний.
Критерієм їх розмежування служать ознаки за обсягом зобов'язань
лізингодавця і строками використання лізингового майна. Всі останні
види лізингу – це різновиди основних видів лізингу і в залежності від
ознак, вони можуть бути віднесені до оперативного чи фінансового
лізингу (рис. 5.4).
Рис. 5.4. Різновиди лізингу
279
Фінансовий лізинг – це комплекс економічних і майнових

відносин, що виникає у зв'язку з придбанням майна у власність з
подальшою його передачею в тимчасове володіння і користування за
відповідну плату на строк, наближений за тривалістю до строку його
експлуатації і амортизації всієї або більшої частини вартості майна.
Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:
 участь в лізинговій угоді крім лізингодавця і лізингоодержувача
третьої сторони (виробника або постачальника лізингового майна);
 лізингодавець придбає майно не для власного використання, а
спеціально для передачі його в тимчасове володіння і користування
лізингоодержувачу;
 право вибору майна і його продавця належить лізингоодержувачу;
 продавець майна знає, що майно придбається спеціально для
передачі його в тимчасове володіння і користування
 майно безпосередньо доставляється лізингоодержувачу і
приймається ним в експлуатацію;
 претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення
дефектів в гарантійний строк лізингоордержувач направляє
безпосередньо продавцю майна;
 ризик випадкової гибелі і пошкодження майна переходить де
лізингоодержувача після підписання акту приймання-передачі
майна в експлуатацію.
Оперативний лізинг характеризується тим, що строк, на який
майно передається в тимчасове володіння і користування, набагато
менший нормативного строку служби майна.
Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:
 внаслідок того, що строк лізингового договору значно менший
нормативного строку служби майна, лізингодавець не розраховує
280
відшкодувати вартість майна за рахунок платежів від одного

лізингового контракту;
 майно передається в лізинг багаторазово;
 в лізинг передається не спеціально придбане майно за замовленням
лізингоодержувача, а наявне в лізинговій компанії;
 лізингова операція має двосторонній характер (лізингодавець
лізингоодержувач);
 обов'язки щодо технічного обслуговування, ремонту, страхування
покладаються на лізингову компанію;
 лізингоодержувач може розірвати договір, якщо майно через
непередбачені обставини виявиться непридатним до використання;
 ризик випадкової гибелі, втрати, пошкодження лізингового майна
покладається на лізингодавця;
 після закінчення строку лізингового договору майно, як правило,
повертається лізингодавцю.
При виділенні видів лізингу виходять в першу чергу із ознак їх
класифікації і диференціюються в залежності від форми організації
контракту, тривалості відносин, обсягу обслуговування, особливостей
об'єктів лізингу і умов їх амортизації, форми лізингових платежів,
сектора ринку, відносин до податкових пільг .
В залежності від форми організації і техніки проведення лізингової
операції лізинг ділиться на:
 прямий лізинг, при якому власник майна (виробник, постачальник)
самостійно без посередника здає об'єкт в лізинг;
 посередній лізинг, коли майно в лізинг передає не постачальник, а
фінансовий посередник, в якості якого виступає лізингова
компанія;
 зворотній лізинг є різноманітністю двосторонньої лізингової угоди
і однією із форм прямого лізингу. Зміст взаємовідносин, що
281
складається при цьому виді лізингу, полягає в наступному.

Підприємство-власник обладнання продає останнє лізинговій
компанії і одночасно укладає угоду про довгострокову оренду своєї
колишньої власності на умовах лізингу. Зворотній лізинг
застосовується у випадку, коли власник об'єкта угоди має гостру
потребу в грошових коштах і за допомогою даного виду лізингу
хоче покращити свій фінансовий стан;
 лізинг постачальнику відрізняється від зворотного тим, що
постачальник, хоча і виступає в якості продавця і орендатора
одночасно, але не є користувачем майна, яке він обов'язково
передає в сублізинг третій особі.
За ознаками тривалості угод, обсягу зобов'язань лізингодавця і
ступені окупності об'єктів виділяють два основних види лізингу:
фінансовий і оперативний.
Фінансовий лізинг являє собою взаємовідносини сторін, які
передбачають на протязі дії терміну угоди виплату лізингових платежів,
які покривають повну вартість амортизації машин і обладнання або
більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця.
Оперативний лізинг представляє собою взаємовідносини, при яких
витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням і утримуванням
лізингового майна, що не покриваються орендними платежами на протязі
одного лізингового контракту.
Стосовно обсягу обслуговування лізинг ділиться на:
o чистий, коли всі витрати з обслуговування майна бере на себе
лізингоодержувач,
o повний, тобто з повним набором послуг, або його ще називають
«мокрий лізинг», коли лізингодавець бере на себе всі витрати з
обслуговування об'єкта угоди (комплексну систему технічного
обслуговування, ремонту, страхування, підготовки кваліфікованого
282
персоналу, поставки, необхідної сировини, реклами, маркетингу,

податку на майно і т.д.);
o частковий (з частковим набором послуг) передбачає погоджений
розподіл функцій щодо технічного обслуговування об'єкта лізингу
між сторонами угоди,
o генеральний лізинг дає можливість при постійному і перевіреному
співробітництві лізингоодержувача з лізинговою компанією
укладати загальну угоду по наданню лізингової лінії, після якої
лізингоодержувач може при необхідності брати додаткове
обладнання без укладення нових контрактів.
За типом майна розрізняють:
 лізинг рухомого майна (робочі машини і обладнання,
обчислювальна техніка, транспортні засоби і т.д.), в тому числі нове
і бувше у використанні);
 лізинг нерухомого майна (виробничі приміщення і споруди).
В залежності від сектора ринку, де здійснюються лізингові
операції, розділяють :
- внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну
країну;
- зовнішній (міжнародний) лізинг, до нього відносяться угоди, в яких
хоча б одна із сторін належала різним країнам.
В свою чергу зовнішній лізинг підрозділяється на:
o імпортний, коли зарубіжною стороною є лізингодавець
o експортний, коли зарубіжною стороною є лізингоодержувач
Міжнародний транзитний лізинг має місце в тих випадках, коли
лізингодавець однієї країни, бере кредит або придбає обладнання в другій
країні і передає його лізингоодержувачу, який знаходиться в третій
країні.
283
В залежності від умов амортизації майна виділяють лізинг з повною

і неповною амортизацією:
 лізинг з повною (або близько до повної) окупністю, коли на протязі
строку дії лізингового договору відбувається повна або близька до
повної амортизація майна і, відповідно, виплата лізингодавцю
вартості майна;
 лізинг з неповною окупністю, при якому на протязі строку дії
одного лізингового договору відбувається окупність тільки певної
частини вартості майна і часткова його амортизація.
Прискорена амортизація є різновидом повної амортизації і є
методом більш прискореного перенесення балансової вартості основних
фондів на затрати виробництва і обігу в порівнянні з нормативними
строками їх служби.
По відношенню до податкових і амортизаційних пільг лізинг
ділиться на фіктивний і дійсний.
Фіктивний лізинг має спекулятивний характер і розрахований на
отримання прибутку за рахунок діючих в країні пільг (по оподаткуванню
майна, прибутку, ПДВ, прискореної амортизації і т. і.)
Дійсний лізинг в правовому відношенні повинен відповідати
діючому законодавству і економічному змісту лізингової форми
підприємницької діяльності.
За характером лізингових платежів розрізняють грошовий,
компенсаційний і змішаний лізинг.
Грошовий лізинг має місце у випадку, коли всі платежі
здійснюються в грошовій формі.
Компенсаційний лізинг передбачає платежі в формі поставок
товарів, які надають один одному лізингодавець і лізингоодержувач.
Змішаний лізинг передбачає поєднання грошового і
компенсаційного платежів.
284
Правове забезпечення лізингових відносин є надійною гарантією

успішного розвитку лізингової діяльності. І навпаки, правова
неврегульованість сторін договору підвищує ступінь ризику і стає одним
із факторів, що стримує розвиток лізингової діяльності.
Предметом регулювання фінансового лізингу є тристоронні
відносини між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем майна з
приводу умов передачі об'єкта договору, переходу до лізингоодержувача
ризику випадкової загибелі, принципу розподілу між ними прав і
обов'язків, а також відповідальності за невиконання або неналежне
виконання своїх зобов'язань.
В становленні організаційних форм управління лізингом і
формуванні його правового середовища в Україні можна виділити
декілька етапів.
Для першого етапу (до прийняття в 1997 р. Закону України «Про
лізинг») характерна відсутність спеціального законодавства і
нормативних актів про лізинг, нерозвиненість цієї форми
підприємницької діяльності, а також відсутність достатнього практичного
досвіду. В таких складних умовах учасникам лізингових угод доводилось
застосовувати закони і нормативні акти, які регулюють подібні
відносини. Найбільш близькі в юридичному і економічному значенні
договір оренди і договір майнового найму. Однак ці договори мають
суттєві відмінності, пов'язані з виконанням зобов'язань і способом
ведення бухгалтерського обліку. Тому сторони стикаються з певними
труднощами при реалізації лізингових угод. Все це стримувало розвиток
лізингу в Україні. На цьому етапі майже весь обсяг лізингових операцій
припадав на комерційні банки.
Другий етап (після прийняття в 1997 р. Закону України «Про
лізинг») – характеризується активним формуванням спеціальної
нормативної бази для регулювання лізингових відносин. В цей період в
285
лізингову діяльність поряд з комерційними банками включились

спеціалізовані компанії, створені як з участю, так і без участі
банківського капіталу.
Лізингові відносини в Україні регулюються законами і
нормативними документами : Законами України «Про лізинг», «Про
власність», «Про оренду майна державних підприємств», «Про
оподаткування прибутку підприємств», «Про страхування», «Про банки і
банківську діяльність», «Про податок на додану вартість». Указом
Президента України «Про справляння податку на добавлену вартість з
імпортних товарів», «Інструкцією з бухгалтерського обліку орендних
операцій», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від
25.07.95 р. № 128 та ін.
Доленосним для розвитку лізингу в Україні необхідно вважати
прийняття в 1997 р. Верховною Радою України Закону «Про лізинг». Цей
Закон визначає поняття лізингу, загальні правові та економічні засади
його здійснення, а саме: об'єкти і суб'єкти лізингу, види та форми лізингу,
істотні умови та строки лізингового договору, передача та повернення
об'єкта лізингу, право власності на об'єкт лізингу, права і обов'язки
суб'єктів лізингу, лізингові платежі та інші засади, що регулюють
лізингові відносини.
Особливості правового регулювання лізингових відносин
обумовлені, перш за все, їх складністю і багатосторонністю. Навіть
найпростіший зворотній лізинг об'єднує в одному договорі правове
регулювання відносин купівлі-продажу майна і його оренди. В найбільш
складній його формі - пайовому лізингу поєднуються договори продажу,
кредиту, оренди, застави, страхування, технічного обслуговування, а
також інших цивільних правових відносин. При цьому окремі складові
частини комплексу лізингових відносин, набувають нетрадиційні, з точки
зору, цивільних правових: відносин ситуації, пов'язані з передачею прав,
286
відповідальності і ризику (наприклад, кредит без права подачі позову на

активи одержувача, передачі ризиків власника постачальнику або
користувачу).
Складна правова природа лізингу обумовлена тим, що він
об'єктивно знаходиться на межі суміжних відносин, які часто
переплітаються: доручення, оренди, купівлі-продажу, товарного
кредитування та ін.
Дійсно, в лізинговому комплексі відносин одним із його
компонентів є договір-доручення, який використовується два рази:
перший раз, коли майбутній лізингоодержувач доручає лізинговій
компанії закупити для нього необхідне майно, а другий - коли
лізингодавець доручає лізингоодержувачу отримати майно і надалі
пред'являти всі претензії до його комплексності і якості безпосередньо
постачальнику.
Орендні відносини також безпосередньо включаються в лізингову
угоду в якості обов'язкового елемента, який окремо як складова частина
не може з необхідною повнотою характеризувати єдине ціле - систему
лізингу. В зв'язку з цим слід відзначити, що за лізингом користувач
розраховується з лізингодавцем за принципом не оренди, а кредитної
операції: при випадковій загибелі об'єкта не з вини сторін він
відшкодовує всю суму лізингових платежів, передбачених договором,
тобто повертає якби борг (вартість отриманого майна) з процентами за
користування кредитом.
В лізингових операціях в тій або іншій мірі застосовуються також
елементи кредитного фінансування під заставу майна, розрахунки за
договірними зобов'язаннями, інвестування коштів в основний капітал та
інші фінансові механізми.
З економічної точки зору, лізинг представляє собою інвестування
коштів в основний капітал на зворотній основі. Тобто не в грошовій, а в
287
формі передачі в користування майна. Власник майна (лізингодавець), по

суті, надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він
купує майно у власність, передає його на відповідний термін користувачу
і відшкодовує затрати за рахунок періодичних платежів
лізингоодержувача. Таким чином, лізингова операція здійснюється на
умовах терміновості, зворотності і платності у вигляді комісійних за
надану послугу, так як це має місце при кредитуванні. При цьому
позикодавцем виступає лізингодавець, позичальником -
лізингоодержувач, а об'єктом позички - предмет лізингу.
В створенні сприятливого середовища для розвитку лізингу
важливе місце належить договору, як правовій формі регулювання
лізингових відносин. При будь-якій формі лізингових відносин
невід'ємним елементом господарських зв'язків партнерів є договір
(контракт), який визначає найважливіші умови функціонування суб'єктів
лізингових угод.
Закон України «Про лізинг», в частині лізингового договору, дає
загальні правові і економічні засади його здійснення. Кожний договір має
індивідуальний характер, а спеціальне законодавство не може
враховувати всіх особливостей конкретної ситуації.
Суб'єкти лізингового договору можуть вирішувати багато питань на
свій розсуд за умови, що це не суперечить вимогам законів та
нормативних документів. Останні прямо пропонують сторонам договору
напрямок дій, від яких відступати не можна.
Лізинговий договір, як і будь-який інший контракт, набуває
практичного значення в тому випадку, якщо в ньому чітко визначені
права і обов'язки сторін, що вступають в ділові відносини. А саме:
сукупність прав і обов'язків, що відповідають принципам рівності,
автономії волі, самостійності і майнової відповідальності учасників -
складає основний зміст лізингового договору.
288
Бурхливий розвиток лізингу в окремих країнах світу не міг не

привести до його поширення на міжнародному рівні. Це привело до
необхідності міжнародного регулювання лізингу з метою усунення
юридичних перепон на шляху міжнародного фінансового лізингу.
26 травня 1988 року в Оттаві на дипломатичній конференції за
участю 55 країн світу, був прийнятий текст Конвенції, в якому були
встановлені деякі єдині норми і правила щодо операцій міжнародного
фінансового лізингу. В третій статті Конвенції визначений критерій
віднесення лізингової операції до міжнародної, що приведе до
застосування або незастосування Конвенції. Такому критерію відповідає
місцезнаходження сторін лізингового договору. Іншими словами, щоб на
договір поширювалося дія Конвенції лізингодавець і лізингоодержувач
повинні знаходитись в різних країнах. Постачальник може знаходитись
як в одній із двох країн, де знаходяться лізингоодержувач або
лізингодавець, так і в третій, важливо тільки, щоб така держава була
членом Конвенції.
5 жовтня 1997 року на ХХV щорічних зборах членів Європейської
Федерації Національних лізингових асоціацій Україна була прийнята
членом цієї Європейської економічної структури. Оскільки остання є
членом Оттавської Конвенції, тому організація лізингових операцій, як в
Україні, так і між українськими і іноземними учасниками обов'язково
повинна враховувати норми Оттавської Конвенції з міжнародного
фінансового лізингу.
Розглянемо методику проведення лізингових операцій та основні
етапи лізингового процесу.
Лізинговий процес – від концептуальної ідеї до практичної
реалізації лізингового проекту, експлуатації техніки, виробництва
продукції і закінчення договору - умовно можна поділити на такі чотири
великі етапи:
289
o підготовка і обґрунтування;
o юридичне оформлення;
o використання об'єкта лізингу;
o оформлення відносин по закінченні строку дії договору.
На першому - попередньому - етапі здійснюють всі підготовчі
роботи, які необхідно виконати перед укладенням ряду юридичних
договорів. На цьому етапі оформляються такі документи: заява
майбутнього лізингоодержувача до лізингодавця на покупку лізингового
майна; висновок про платоспроможність лізингоодержувача і
ефективність лізингового процесу; заява-наряд, яка подається
лізингодавцем постачальнику обладнання; заява лізингової компанії
банку про надання кредиту для проведення лізингової операції.
Проведення цих робіт обумовлено складним характером багатосторонніх
відносин при лізингу, необхідністю детального вивчення всіх умов і
особливостей кожної угоди.
Надзвичайно важливу роль в організації управління лізингом
відіграє другий етап – юридичне закріплення лізингової угоди. Для
досягнення цієї мети оформляються такі документи: кредитний договір
між лізинговою компанією і банком пре надання позички для проведення
лізингової операції; договір купівлі-продажу об'єкта лізингу; акт
прийняття-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію; договір з технічного
обслуговування техніки; договір із страхування майна, переданого в
лізинг, лізинговий договір.
Третій етап лізингової операції - період використання об'єкта
лізингу. Він супроводжується тим, що лізингоодержувач забезпечує
збереження лізингового майна, виконує роботи направлені на підтримку
його в робочому стані, проводить виплати лізингових платежів. Лізингові
операції відображуються в бухгалтерському обліку і звітності.
290
Четвертий етап лізингового процесу – період оформлення

взаємовідносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем після
закінчення строку дії лізингового договору.
Лізинговий договір вважається припиненим після закінчення
строку його дії. Лізингоодержувач після закінчення або до закінчення
строку дії договору може стати власником об'єкта лізингу після повної
сплати його вартості відповідно до умов лізингового договору та
законодавства України.
У разі, якщо лізингоодержувач не реалізує своє право викупу
об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після
припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві в стані,
зазначеному в договорі.
Послідовність і тривалість лізингових процедур на прикладі
американських лізингових компаній показано у таблиці 5.1.
Таблиця 5.1.
Послідовність і тривалість лізингових процедур
Тривалість Зміст процедур

І. Отримання лізинговою компанією заявки на лізинг
1. Характеристики робочих параметрів об’єктів
10 днів
2. Визначення вартості лізингу
3. Завдання по підготовці реклами
ІІ. Аналіз умов лізингу
1. Одержання лізинговою компанією даних від заявника
2. Встановлення потенційних можливостей заявника
20 днів
3. Перевірка його місце розташування
4. Остаточне оформлення заявки
5. Незалежна експертиза лізингового процесу
30 днів ІІІ. Попередня підготовка власника
60 днів IV. Вироблення попереднього рішення
1. Переговори з клієнтом (заявником)
2. Оцінка вартості лізингу
291
3. Визначення кращого клієнта

4. Розробка лізинговою компанією угоди
5. Затвердження вартості об’єкта лізингу
6. Визначення митних умов
V. Прийняття пропозиції
Від 2 до 8 місяців 1. Підготовка схеми організації робіт
2. Уточнення і зміна початкових умов
Загальна тривалість лізингових процедур може коливатися в межах

180 - 360 днів.
Дана організація лізингового процесу властива великим компаніям
в умовах насиченої інфраструктури лізингового ринку і необхідності
боротьби за клієнтів. В лізингових процедурах значне місце відводиться
незалежній експертизі лізингового проекту, на основі якої робиться
висновок про відбір найкращого клієнта.
На підготовчому етапі здійснюється проведення великої кількості
робіт, які необхідно виконати перед укладенням ряду юридичних
договорів. Для лізингової компанії метою попередньої роботи е пошук
потенційних клієнтів, зацікавлених в здійсненні лізингу, а для
лізингоодержувача - пошук продавця необхідного майна і лізингодавця,
який би придбав це майно у власність і передав його лізингоодержувачу в
тимчасове користування на прийнятних умовах.
Лізингова компанія бере активну участь на всіх етапах
лізингового процесу починаючи з ранньої стадії зародження лізингової
операції. Для того, щоб про неї знав майбутній лізингоодержувач, вона
веде рекламну кампанію про свого діяльність і переваги лізингу для
користувача, збирає інформацію про перспективні види техніки і
обладнання, ціни, постачальників, ціни і тарифи на інші супровідні
лізингу послуги (ремонт, технічне обслуговування), аналізує попит та
багато інших факторів.
292
Ініціатива в проведенні лізингової операції, як правило, виходить

від майбутнього лізингоодержузача, який самостійно знаходить
необхідне йому майно і його виробника. Лізингоодержувач також може
звернутися до лізингової компанії з проханням підібрати постачальника
необхідного майна. У будь-якому випадку останнє слово при виборі
майна і постачальника залишається за лізингоодержувачем.
Будь-яка лізингова операція починається з отримання
лізингодавцем заявки від майбутнього лізингоодержувача на купівлю
майна і передачу його в тимчасове користування останньому.
Заявка підготовляється за довільною формою і повинна мати
найменування майна, його параметри, технічну і економічну
характеристику, а також місцезнаходження потенційного постачальника і
його реквізити.
Одночасно із заявкою або після прийняття рішення про її розгляд
лізингодавцем потенційний лізингоодержувач представляє всі документи,
які вимагає лізингодавець.
Стандартний комплект включає в себе такий набір документів:
 нотаріально завірені копії статуту і установчих документів
підприємства;
 свідоцтво про реєстрацію підприємства (нотаріально завірена
копія);
 нотаріально завірена карточка зразка підписів з відбитком печатки
підприємства;
 копії бухгалтерського балансу підприємства за останні один - два
роки і останній звітний період;
 копії нотаріально завірених договорів з постачальниками сировини,
робіт, послуг, споживачами виробленої продукції;
 економічне обґрунтування і аналіз ефективності лізингової операції
(бізнес-план);
293
 сертифікати на вироблену продукцію;

 гарантійне забезпечення лізингової операції;
 висновки аудиторів.
При необхідності лізингодавець може запросити й іншу додаткову
інформацію.
Після отримання лізингодавцем всіх необхідних документів
починається як їх перевірка, так і всебічна експертиза лізингового
проекту, яка у випадку необхідності може бути доручена незалежним
експертам.
При проведенні експертизи лізингового проекту лізингодавець на
попередньому етапі перед укладенням угоди повинен визначитись
відносно лізингового майна, а саме:
 наскільки воно є ліквідним на протязі лізингового періоду і після
його закінчення;
 чи можна, наприклад, демонтувати майно і продати його за
прийнятною для лізингодавця ціною у випадку невиплати
лізингоодержувачем лізингових платежів;
 яка можливість повторної здачі майна в лізинг або його продажу у
випадку дострокового розірвання лізингового договору з вини
лізингоодержувача.
При підготовці вихідних даних для розрахунків з лізинговому
договору аналізується наступна інформація:
o закупівельна ціна майна;
o процентна ставка, за довгостроковими банківськими кредитами, і
розмір комісійної винагороди лізингодавцю за надання майна в
користування по договору лізингу;
o строк дії договору;
o схеми виплат лізингових платежів і їх періодичність;.
294
o розмір авансу;
o метод нарахування амортизації;
o величина викупу залишкової вартості майна.
Перш ніж прийняти рішення про застосування лізингу,
лізингодавець і лізингоодержувач повинні уточнити перелік машин і
обладнання які вони хочуть лізингувати. З цією метою проводиться така
робота:
- оцінюються перспективи одержання нових та машин, які були в
експлуатації за експортом;
- з'ясовуються можливості і готовність вітчизняних виробників
сільськогосподарської техніки щодо їх участі в лізингових
відносинах,
- вивчаються можливості залучення машин, які тимчасово вільні в
промислових, будівельних та транспортних організаціях;
- вирішуються питання відновлення зношених машин та обладнання.
Уточнення складу послуг:
- виявлення організацій, які займаються обслуговуванням та
ремонтом техніки;
- оцінка їх можливості щодо виконання робіт (строки, ціни,
потужності);
- проведення переговорів з транспортування машин;
- оцінка можливостей самовивозу техніки споживачами;
- визначення доцільності утилізації старої техніки;
- розробка питань передлізингової підготовки машин,
- вирішення питань страхування;
- визначення потреб за видами використання машин: постійно,
сезонно, епізодично.
295
Вибір критеріїв і оцінка ефективності лізингового проекту за цими

критеріями є одним з найбільш важливих, відповідальних і складних
завдань в роботі лізингової компанії.
При оцінці лізингового проекту необхідно дати відповіді на такі,
наступні питання:
 чи відповідає проект цілям і завданням підприємства;
 чи достатній рівень запланованого прибутку;
 яка мінімальна величина прибутку і доходу для даної лізингової
компанії;
 який максимальний обсяг інвестицій допускається;
 якому строку реалізації проекту слід віддати перевагу;
 яка частина ресурсів буде направлена на короткострокові;
середньострокові і довгострокові проекти;
 які завдання поставлені перед підприємством;
 який ризик вважається високим;
 проекти якого типу і масштабу відповідають організаційним і
фінансовим можливостям підприємства.
Оцінка платоспроможності лізингоодержувача в поточному
періоді може проводитись за загальною схемою, прийнятій для
проведення банком аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів.
Однак оскільки лізингова операція носить, як правило,
довгостроковий характер, лізингодавець повинен проаналізувати не
тільки поточний фінансовий стан лізингоодержувача, а і його здатність
виконувати всі платіжні зобов'язання в перспективі, відповідно до
строку лізингового договору. Ця обставина в значній мірі ускладнює
аналіз платоспроможності лізингоодержувача.
Відсутність розробленої методики визначення
платоспроможності підприємств при довгостроковому кредитуванні
зумовлює необхідність поряд з аналізом коефіцієнтів покриття,
296
ліквідності і додаткових показників кредитоспроможності звернути

особливу увагу на перспективу розвитку підприємства.
Оцінюється також загальна кон'юнктура ринку, місце і
перспективи цього підприємства в ринковій конкуренції.
На основі такого аналізу лізингова компанія підготовлює
висновок про кредитоспроможність клієнта і рекомендації щодо
встановлення з ним лізингових відносин.
297
5.3. Лізингові угоди та їх юридичне оформлення
Багатосторонній характер лізингових відносин обумовлює

необхідність поряд з лізинговим договором укладати і багато інших
договорів та супровідних документів щодо обслуговування основного
(лізингового) договору, а саме : заяви про проведення лізингу майна,
замовлення-наряду на поставку майна, кредитного договору, договору
купівлі-продажу, акта приймання-передачі обладнання (майна) в
експлуатацію, договору з технічного обслуговування лізингового майна,
договору про страхування майна та інші.
В комплексі лізингових відносин головна роль належить
відносинам щодо передачі майна в тимчасове користування, тобто
лізинговому договору. Всім іншим договорам лізингового процесу
відводиться другорядна роль. У випадку не укладення лізингового
договору втрачає всякий сенс робота з укладення всіх інших договорів та
супровідних документів. Не випадково, що на протязі всієї роботи
основна увага відводиться відносинам, які направлені на виконання
лізингового договору.
Юридичне оформлення всіх супровідних документів, по
обслуговуванню основного договору слід розмежувати на наступні два
етапи: перший - оформляються всі необхідні документи, які необхідно
підготувати до укладання лізингового договору, і другий - юридично
оформляються документи одночасно з укладенням лізингового договору і
після його укладення.
Документи першого етапу оформляються в такій обов'язковій
послідовності: заява про проведення лізингу майна, замовлення-наряд на
поставку майна, кредитного договору, договір купівлі-продажу, акт
приймання-передачі майна. Юридичне оформлення цих документів
засвідчує створення необхідних умов для укладення лізингового
договору.
298
На другому етапі оформляються всі останні супровідні лізинговому

процесу документи, які створюють сприятливі умови для успішного
виконання зобов'язань щодо лізингового договору.
У випадку позитивного вирішення питання про встановлення з
клієнтом лізингових відносин лізингодавець повідомляє про це
лізингоодержувача і направляє постачальнику замовлення на поставку
майна. В цьому документі лізингодавець повідомляє постачальника, що
він прийняв заявку від лізинтоодержувача на лізинг майна і в зв'язку з
цим подає постачальнику відповідний наряд на виробництво і поставку
об'єкта лізингу.
В замовленні вказується найменування, місцезнаходження, номер
розрахункового рахунку організації, яка прийняла його до виконання. В
ньому також вказується вид майна з усіма необхідними параметрами,
його ціна, обсяг і строки виконання робіт в цілому і по етапах, порядок
здавання і приймання робіт по етапах і в цілому, джерела і порядок
фінансування робіт та інші необхідні умови.
Постачальник виконує свої зобов'язання по замовленню перед
лізингодавцем шляхом укладення між ними договору купівлі-продажу,
який регламентує їхні взаємовідносини в процесі виробництва, доставки і
оплати об'єкта лізингу.
В договорі купівлі-продажу обов'язково відображують такі
положення:
 майно передається з метою його подальшої передачі
 замовник (лізингодавець) передає всі свої обов'язки, за виключенням
платіжних, лізингоодержувачу і постачальник з цим згідний;
 постачальник згідний з тим, що замовник передає всі свої права (за
виключенням права власності) лізингоодержувачу і передає йому
право безпосередньо пред'являти всі претензії до постачальника.
299
Порядок поставки і прийняття лізингового майна оформляється актом

прийняття-передачі майна (обладнання) в експлуатацію. В прийнятті майна
беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоодержувач. В акті
засвідчується, що поставлене майно відповідає всім вимогам, вказаним в
замовленні-наряді, повністю укомплектоване, працездатне і готове до
використання. Підписуючи акт прийняття, лізингоодержувач засвідчує
належну поставку майна відповідно до вимог договору купівлі-продажу. З
дати підписання акта прийняття до лізингоодержувача переходить багато
прав і обов'язків лізинтодавця, а саме:
 починається строк відліку лізингового договору;
 лізингодавець звільняється від відповідальності перед
лізингоодержувачем за якість і придатність майна, гарантійних
зобов'язань постачальника;
 ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження, розкрадання майна
переходить до лізингоодержувача;
 приймає на себе всі права лізингодавця по відношенню до
постачальника, пов'язані з можливістю прямо пред'являти претензії
щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування.
Після підписання акта приймання-передачі майна в експлуатацію
лізингодавець зобов'язаний виконати свою одну із основних функцій в
лізингових відносинах - перераховувати кошти постачальнику в розмірі
загальної суми вартості поставленого майна, згідно з договором
купівлі-продажу.
У випадку, коли під час прийняття виявлені дефекти, які можна
усунути, їх необхідно зазначити в акті прійняття-передачі майна. В акті
записується термін, не пізніше якого постачальник повинен усунути
перелічені дефекти. Якщо постачальник не усуне дефекти в
установлений строк, то лізингодавець або в його особі
лізингоодержувач може зажадати заміни об'єкта лізингу. Невиконання
300
постачальником вимог лізингодавця дає підстави останньому розірвати

договір купівлі-продажу.
Якщо лізингоодержувач незалежно від можливих причин не
прийняв в зазначені строки об'єкт лізингу і не заявив, що він
відмовляється від нього через наявні недоліки, майно вважається
прийнятим.
Всі витрати, пов'язані з транспортуванням майна до місця
призначення, монтажем і пуском його в експлуатацію, здійснюються за
рахунок лізингоодержувача.
Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він
укладається в письмовій формі між лізингодавцем і лізингоодержувачем
про надання останньому в тимчасове користування майна за відповідну
плату для підприємницької діяльності.
Згідно із Законом України «Про лізинг» істотними умовами
договору лізингу є :
- найменування сторін;
- об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його
поставки; строк, на який укладається договір лізингу;
- розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх
перегляду;
- умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством
України;
- умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства
лізингоодержувача;
- умови страхування об'єкта лізингу;
- умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації
об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
- умови реєстрації об'єкта лізингу;
301
- умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення

дії договору;
- умови дострокового розірвання договору лізингу;
- умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
- відповідальність сторін;
- дата і місце укладення договору.
В преамбулі лізингового договору вказується найменування сторін і
прізвища осіб, уповноважених підписати договір.
В предметі договору вказується майно, яке буде куплене і
передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс
лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий
лізинг.
В договорі лізингу повинно бути відображено, що об'єкт лізингу
протягом усього строку дії договору є власністю лізингодавця. У разі
переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої
особи договір лізингу зберігає чинність до нового власника.
У випадку банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації
його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна
лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю, який може
розпоряджатися ним на власний розсуд.
Лізинговий договір має окремий розділ про страхування майна.
Договір страхування лізингових операцій укладається за участю трьох
сторін: страхової компанії, власника лізингового майна і
лізингоодержувача. При цьому лізингоодержувач виступає як
страхувальник, а власник (лізингодавець) - як застрахований, або
правонаступник. В договорі страхування майна вказується характер
лізингових ризиків об'єкта лізингу на всіх етапах лізингового процесу і
дії сторін при відшкодуванні можливих втрат.
302
Лізинговим платежам в договорі відведений окремий розділ.

Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі за
погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі
відповідно до умов договору. У разі несплати лізингових платежів
протягом двох чергових строків лізингодавець має право вимагати
повернути йому об'єкт лізингу.
В лізинговому договорі обов'язково повинні мати місце умови, при
яких угода буде розірвана достроково з ініціативи як лізингоодержувача,
так і лізингодавця.
Основною причиною, через яку лізингоодержувач може розірвати
угоду, є дефекти, які виявлені при прийнятті майна і виключають його
нормальне використаних.
У лізингодавця таких причин може бути набагато більше через
неналежне виконання своїх зобов'язань лізингоодержувачем, а саме:
o використання майна не за призначенням;
o невиконання зобов'язань щодо виплати лізингових платежів;
o ліквідації лізингоодержувача;
o анулювання договору купівлі-продажу лізингоодержувачем.
На завершення слід відзначити: що чим детальніше в договорі
будуть врегулювані окремі складові частини комплексу лізингових
відносин, тим з меншими проблемами будуть зустрічатися суб'єкти
лізингу при його виконанні.
Порядок і умови використання лізингового майна
Важливою умовою, практичної реалізації лізингових угод є повнота
і своєчасність виконання договірних зобов'язань. В процесі використання
лізингового майна лізингоодержувач зобов'язаний використовувати його
за прямим призначенням, утримувати в справності у відповідності із
303
стандартами, технічними умовами або інструкціями чи рекомендаціями

підприємства - виробника.
Лізингодавець має право в будь-який час оглянути майно і
перевірити правильність його використання. Крім того, за вимогою
лізингодавця лізингоодержувач зобов'язаний надати йому інформацію
про свій фінансовий стан за формою і в строки, встановлені
лізингодавцем. У випадку зміни юридичної адреси або фінансового стану
лізингоодержувач зобов'язаний самостійно повідомити про це
лізингодавця.
Лізингоодержувач без письмової згоди лізингодавця не має права:
- вносити ніяких доповнень і покращень в лізингове майно або в
режим його роботи;
- міняти місцезнаходження майна, ділити його будь з ким, здавати в
найм (сублізинг). У випадку одержання дозволу лізингодавця на передачу
майна в сублізинг за лізингоодержувачем залишається відповідальність
за збереження майна і своєчасну сплату лізингових платежів.
Лізингоодержувач несе відповідальність за всі ризики, що
виникають як в процесі використання об'єкта лізингу, так і в зв'язку з
загибеллю, втратою, пошкодженням, крадіжкою і т.п.
При настанні страхового випадку лізингоодержувач повинен:
 поставити до відому лізингодавця;
 відремонтувати пошкоджене майно і привести його в первісний стан;
 замінити іншим майном, яке влаштовує лізингодавця, якщо майно
не можна відремонтувати або воно було вкрадене або знищене. При
заміні майна оформляється документ, який засвідчує право
власності лізингодавця на нове майно, а за лізингоодержувачем
залишаються обов'язки виплачувати лізингові платежі, передбачені
договором;
304
 виплатити суму закриття угоди, якщо він не може відремонтувати

або замінити майно.
Слід відзначити, що ніякі порушення нормального стану майна або
інші причини не звільняють лізингоодержувача від сплати лізингових
платежів і не можуть бути приводом їх зменшення. Лізингоодержувач
зобов'язаний виплатити лізингодавцю загальну суму лізингових платежів,
передбачених договором.
Дія лізингового договору припиняється після закінчення строку
його дії або у випадку його дострокового розриву. Договір вважається
завершеним, якщо лізингоодержувач не тільки сплатив загальну суму
лізингових платежів, а і вирішив питання з об'єктом лізингу. Після
завершення договору лізингоодержувач має право:
 повернути майно лізингодавцю;
 укласти новий договір;
 придбати майно у власність.
При поверненні лізингового майна користувач повинен доставити
його в місце, визначене лізингодавцем, і передати по акту приймання-
передачі, що засвідчує про виконання сторонами всіх зобов'язань по
договору і його завершенні. Всі витрати зв'язані із доставкою майна
лізингодавцю і відповідальність за його збереження бере на себе
лізингоодержувач.
Для продовження лізингу майна лізингоодержувач виходе з цією
пропозицією до лізингодавця. При виконанні всіх зобов'язань
лізингоодержувачем по лізингових платежах сторони укладають новий
договір.
У випадку коли у договорі передбачений викуп майна, то після
виплати останніх лізингових платежів сторони укладають договір
купівлі-продажу лізингового майна, піна якого визначена у лізинговому
договорі. Після виплати загальної суми вартості майна лізинговими
305
платежами майно переходить у власність лізингоодержувача, а договір

лізингу вважається виконаним.
Право на викуп майна лізингоодержувач має незалежно від того, чи
є даний пункт у лізинговому договорі чи ні. Він може вийти з цією
пропозицією до лізингодавця до закінчення лізингового договору,
узгодити з ним ціну, укласти договір купівлі-продажу, виплатити його і
стати власником майна.
При неповерненні користувачем майна після закінчення строку
договору або при закритті угоди з нього стягується пеня у відсотках за
залишковою вартістю обладнання на останній день прострочки до
повного його повернення. Використання лізингоодержувачем обладнання
після закінчення строку лізингу не розглядається як відновлення або
продовження лізингу.
Слід також відзначити, що при отриманні повідомлення про
закриття лізингової угоди лізингоодержувач позбавляється права
використання майна і зобов'язаний повернути майно лізингодавцю за
вказаною ним адресою в стані, що відповідають умовам експлуатації,
передбаченим в договорі.
Всі суперечки, що виникають між сторонами у зв'язку з укладенням
чи виконанням лізингової угоди розглядаються відповідно до
законодавства України судами.
306
5.4. Види лізингових платежів
Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, яка

виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право
користування лізинговим майном.
Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого
лізингодавець відшкодовує свої фінансові затрати на купівлю майна і
отримує прибуток. Загальна сума лізингових платежів за весь період
лізингу повинна включати:
 суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість
лізингового майна;
 суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси
використані ним для придбання майна за лізинговим договором;
 комісійну винагороду лізингодавцю;
 суму викупу вартості майна, якщо у договорі передбачений викуп
вказаної вартості у вигляді складової частини загальної суми
лізингових платежів;
 суму, яка виплачується за страхування лізингового майна, якщо
воно було застраховане лізингодавцем;
 інші витрати лізингодавця, передбачені лізинговим договором.
Наприклад, навчання персоналу, технічне обслуговування
лізингового майна, ремонт і та ін.
Крім того, в лізингових платежах слід враховувати податок на
майно, податок за користування автомобільними дорогами, податок на
придбання автотранспортних засобів, якщо в лізинг будуть передаватися
автотранспортні засоби.
При укладенні лізингового договору сторони встановлюють
загальну суму лізингових платежів, форму, метод нарахування,
періодичність виплати внесків, а також способи їх виплати.
307
За формою лізингові платежі можуть здійснюватись :

 грошовими коштами (грошова форма);
 продукцією або послугами лізингоодержувача (компенсаційна
форма);
 грошовими коштами в поєднанні з поставкою продукції або
надання послуг лізингоодержувачем (змішана форма).
За періодичністю лізингові платежі бувають:
o щорічними
o піврічними
o щоквартальними
o щомісячними
Графік лізингових платежів з вказанням конкретних дат виплат є
невід'ємною частиною лізингового договору. Поряд з періодичними
виплатами можливий одноразовий платіж, при якому передбачена
виплата лізингодавцю авансу (депозиту) або відстрочка платежу, якщо у
лізингоодержувача в даний час виникли фінансові труднощі або йому
вигідніше перенести платіж на більш пізній період.
За способом виплати лізингові платежі здійснюються:
 рівними частинами;
 збільшуваними розмірами;
 зменшуваними розмірами.
Вибір того чи іншого способу платежу залежить, в основному, від
фінансового стану і платоспроможності лізингоодержувача. В період
освоєннях лізингоодержувачем лізингового майна і відсутності у нього
достатніх грошових коштів можуть бути передбачені зменшені розміри
лізингових платежів з подальшим їх збільшенням в часі до закінчення
строку дії лізингового договору. І навпаки, якщо у лізингоодержувача
308
хороший фінансовий стан він може значну суму лізингового платежу

сплатити через аванс.
На кожному етапі лізинговий платіж складається із:
 суми відшкодування вартості майна (амортизації);
 комісійної винагороди, яка нараховується на невиплачену вартість
майна;
 процентів за кредит і додаткових витрат лізингодавця.
В зв'язку з тим, що із зменшенням заборгованості за кредитом,
отриманим лізингодавцем на придбання манна, зменшується і розмір
плати за кредити, що використовуються, а також зменшується і розмір
комісійної винагороди лізингодавцю, якщо ставка винагороди сторонами
встановлена в процентах до невиплаченої частини вартості майна.
Розрахунок лізингових платежів доцільно здійснювати в наступній
послідовності:
 розраховуються розміри лізингових платежів по роках на протязі
дії лізингового договору;
 розраховується загальний розмір лізингових платежів за весь строк
лізингового договору як сума платежів по роках;
 розраховуються розміри лізингових внесків у відповідності з
вибраною сторонами періодичністю внесків, а також погодженими
ними методами нарахування і способами виплати.
Таким чином, розрахунок загальної суми лізингових платежів
розраховується такою формулою :
де: ЛП - загальна сума лізингових платежів;

АВ - сума амортизаційних відрахувань, яка належить лізингодавцю
в поточному році;
309
ПК - плата за кредитні ресурси, які використані лізингодавцем на

придбання лізингового майна;
КВ - комісійна винагорода лізингодавцю за надане майно в
користування по лізинговому договору;
ДП - плата лізингодавцю за додаткові послуги лізингоодержувачу,
передбачених лізинговим договором;
ПДВ - податок на додану вартість, який виплачується
лізингоодержувачем за послуги лізингодавця.
Амортизаційні відрахування розраховуються за такою формулою:
де БВ - балансова вартість лізингового майна, грн;

На - норма амортизаційних відрахувань, %.
Плата за кредитні ресурси, які використані лізингодавцем на
придбання лізингового майна розраховується за формулою:
де ПК - плата за використані кредитні ресурси, грн;

КР - кредитні ресурси, грн;
СТк - ставка за кредит, % річних.
При цьому мається на увазі, що в кожному розрахунковому році
плата за використання кредитних ресурсів співвідноситься з
середньорічною сумою непогашеного кредиту в поточному році:
310
де КРt - кредитні ресурси, які використовуються на придбання

майна, плата за які здійснюється в розрахунковому році, грн;
Звп і 3вк - залишкова вартість майна відповідно на початок і кінець
року, грн;
Q – коефіцієнт, який враховує питому вагу позичкових коштів в
загальній вартості придбаного майна.
Якщо для придбання майна використані тільки позичкові кошти,
коефіцієнт Q =1.
Комісійна винагорода може встановлюватись, за домовленістю
сторін, в процентах:
1) від балансової вартості лізингового майна;
2) від середньорічної залишкової вартості лізингового майна.
У відповідності з цим розмір комісійної винагороди лізингодавцю
по першому варіанту розраховується по формулі:
де Р – ставка комісійної винагороди, процентів річних від

балансової вартості майна;
БВ - балансова вартість лізингового майна, грн;
Розмір комісійної винагороди лізингодавцю за другим варіантом
розраховується за формулою:
де Звn і Звк - залишкова вартість майна відповідно на початок і

кінець року, грн;
Скв – ставка комісійної винагороди лізингодавцю, яка
встановлюється в процентах від середньорічної залишкової вартості
лізингового майна.
311
Плата за додаткові послуги в поточному році розраховується за

формулою:
де ДП - плата за додаткові послуги в поточному році грн;

Р1 + Р2 . . . Рn - витрати лізингодавця за кожну послугу і їх сумарний
вираз, що передбачені лізинговим договором, грн;
Т - строк лізингового договору, років.
Розмір податку на додану вартість розраховується за формулою:
де ПДВ – розмір податку, який підлягає виплаті лізингодавцем в

поточному році, грн;
Вt - виручка від проведення операції по лізинговому договору в
поточному році, грн;
СПq - ставка податку на додану вартість, процентів.
В суму виручки включаються:
 амортизаційні відрахування,
 плата за використані кредитні ресурси,
 сума винагороди лізингодавцю і плата за додаткові
послуги лізингодавця, передбачені договором.
312
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ V
1) Що таке підприємницька лізинг?

2) Яке значення лізингу в розвитку матеріально-технічної бази?
3) Дайте визначення сублізингу?
4) Наведіть суттєві відмінності між орендою та лізингом
5) Окресліть схему проведення лізингових операцій
6) Назвіть об’єкти та суб’єкти лізингових відносин
7) Кого відносять до прямих учасників лізингових угод?
8) Яка роль лізингу в технічному оснащенні сільського господарства?
9) Що таке фінансовий лізинг?
10) Які основні ознаки фінансового лізингу?
11) Що таке оперативний лізинг?
12) Які основні ознаки оперативного лізингу?
13) Як поділяється лізинг в залежності від форм організації і
техніки проведення лізингової операції?
14) Як поділяється лізинг за ознаками тривалості угод?
15) Як поділяється лізинг стосовно обсягу обслуговування?
16) Охарактеризуйте генеральний лізинг
17) Як поділяється лізинг за типом майна?
18) Охарактеризуйте міжнародний транзитний лізинг
19) Що таке фіктивний лізинг і чим він відрізняється від дійсного?
20) Дайте порівняльну характеристику грошовому,
компенсаційному і змішаному лізингу
21) Яке правове регулювання лізингових відносин в Україні
22) Назвіть основні етапи лізингового процесу
23) Які є види лізингових платежів?
24) Який порядок і умови використання лізингового майна?
25) Який порядок оформлення лізингової угоди?
313

«комплекс економічних і майнових відносин, що виникає у зв'язку з придбанням майна у
власність з подальшою його передачею в тимчасове володіння і користування за відповідну
плату на строк, наближений за тривалістю до строку його експлуатації і амортизації всієї або
більшої частини вартості майна»
1. Строк дії лізингової угоди А. класичний, зворотній, сублізинг
Б. лізинг рухомого майна і нерухомого
2. Характер взаємодії учасників
майна
3. Типи майна, що передаються в В. внутрішній і міжнародний
лізинг (експортний, імпортний) лізинг
4. Сектор ринку, де здійснюється Г. Довгостроковий, середньостроковий,
лізинг короткостроковий лізинг

«взаємовідносини, при яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням і
утримуванням лізингового майна, що не покриваються орендними
платежами на протязі одного лізингового контракту»
4. В залежності від обсягу обслуговування лізинг ділиться на:

a. прямий посередній, зворотній, лізинг постачальнику
b. чистий, повний, частковий, генеральний
c. внутрішній, зовнішній (міжнародний)
5. В залежності від форми організації і техніки проведення

лізингової операції лізинг ділиться на:
314

d. грошовий, компенсаційний, змішаний
6. В залежності від сектору ринку, де здійснюється лізингова

операція, лізинг ділиться на:
7. В залежності від характеру лізингових платежів лізинг ділиться на:

9. Основним законом, що регулює питання лізингу в Україні є :

a. «Про лізинг»
b. «Про лізингову діяльність»
c. «Про орендні відносини»
d. «Про лізингові операції»
10. Чи вірне твердження, що лізингоодержувач без письмової згоди

лізингодавця не має права вносити ніяких доповнень і покращень в
лізингове майно або в режим його роботи ТАК/НІ
11. Чи вірне твердження, що лізингоодержувач без письмової згоди лізингодавця не має права
міняти місцезнаходження майна та ділити його будь з ким ТАК/НІ
12. При настанні страхового випадку лізингоодержувач повинен:

315
a. поставити до відому лізингодавця

b. відремонтувати пошкоджене майно і привести його в первісний
стан
c. замінити іншим майном, яке влаштовує лізингодавця
d. виплатити суму закриття угоди, якщо він не може відремонтувати
або замінити майно
13. Після завершення договору лізингоодержувач має право:

a. повернути майно лізингодавцю
b. укласти новий договір
c. придбати майно у власність
d. усе вище вказане
14. За формою лізингові платежі можуть здійснюватись :
1. Грошовими коштами А. змішана форма

2. Продукцією або послугами лізингоодержувача Б. грошова форма
3. Грошовими коштами в поєднанні з поставкою В. компенсаційна
продукції або надання послуг лізингоодержувачем форма
15. За періодичністю лізингові платежі бувають:

a. Щорічними, піврічними, щоквартальними, щомісячними
b. Щорічними, щомісячними
c. Щорічними, щоквартальними, щомісячними

«загальна сума, яка виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за
надане йому право користування лізинговим майном»
17. За способом виплат лізингові платежі здійснюються:

a. Рівними частинами
316
b. Збільшуваними розмірами
c. Зменшуваними розмірами
d. Усе вище вказане
18. Розрахунок лізингових платежів здійснюється в такій послідовності :
А. розраховуються розміри лізингових платежів по

Перший етап
роках на протязі дії лізингового договору
Б. розраховуються розміри лізингових внесків у
відповідності з вибраною сторонами періодичністю
Другий етап
внесків, а також погодженими ними методами
нарахування і способами виплати
В. розраховується загальний розмір лізингових
Третій етап платежів за весь строк лізингового договору як сума
платежів по роках
19. Чи вірне твердження, що загальну суму лізингових платежів

розраховується за такою формулою:
ЛП=АВ+ПК+КВ+ДП-ПДВ ТАК/НІ
317
ЗАДАЧІ
Задача 1: Здійсніть розрахунок лізингових платежів по договору
фінансового лізингу з повною амортизацією, якщо умови договору
наступні: вартість лізингового майна - 320 тис. ум.од.; строк договору -
10 років; норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення -10 %
річних; процентна ставка по кредиту, використаному лізингодавцем на
придбання майна - 40 % річних; сума використаних кредитних ресурсів-
320 тис. ум.од.; процент комісійної винагороди -10 % річних; ставка
податку на додану вартість - 20 %.
Додаткові послуги лізингодавця - всього 19.2 тис. ум. од.; в тому
числі: витрати на відрядження - 7.2 тис. ум. од.; технічному
обслуговуванню - 4.0 тис. ум. од.; навчання персоналу -8.0 тис. ум од.;
1. Розрахунок середньорічної вартості майна (тис. ум.од.).
Вартість майна Сума Вартість

Середньорічна
Рік на початок амортизаційних майна на
вартість майна
року відрахувань кінець року
1 320.0 32.0 288.0 304.0
2 288,0 32.0 256.0 272.0
3 256.0 32.0 224.0 240.0
4 224.0 32.0 192.0 208.0
5 192.0 32.0 160.0 176.0
6 160.0 32.0 128.0 144.0
7 128.0 32.0 96.0 112.0
8 96.0 32.0 64.0 80.0
9 64.0 32.0 32.0 48.0
10 32.0 32.0 0 16.0
2. Розрахунок загальної суми лізингових платежів за 1-й рік

АВ = 320,0 × 10 : 100 = 32,0 тис.ум.од.
ПК = 304,0 × 40 : 100 = 121,6 тис.ум од.
КВ = 304,0 × 10: 100 = 30,4 тис.ум.од.
318
ДП = (7,2 + 4,0 + 8,0) : 10 = 1,92 тис.ум.од.

Вt = 32,0 + 121,6 + 30.4 + 1,92 = 185,92 тис.ум.од.
ПДВ = 185,92 × 20 : 100 = 37,184 тис.ум.од.
ЛП = 32,0 +121,6+30,4 +1,92+37,184=223,104 тис.ум.од.
за 2-й рік
АВ = 320,0 × 10 : 100 = 32,0 тис.ум.од.
ПК = 272,0 × 40 : 100 = 108,8 тис.ум.од.
КВ = 272,0 × 10 : 100 = 27,2 тис.ум.од.
ДП = (7,2 + 4,0+ 8,0) : 10 = 1,92 тис.ум.од.
Вt = 32,0 + 108,8 + 27,2 + 1,92 = 169,92 тис.ум.од.
ПДВ =169,92 × 20 : 100 = 33,984 тис.ум.од.
ЛП = 32,0 + 108,8 + 27,2 + 1,92 + 33,984 = 203,904 тис.ум.од.
В такій же послідовності виконані розрахунки за 3-10-й роки.
Результати розрахунків наведені далі в таблиці.
2. Розрахунок загальної суми лізингових платежів (тис.ум.од.)
Ро А П К Д П
Вt ЛП
ки В К В П ДВ
1
12 18 37. 223
32 30 .
1 1. 5,9 18 .10
.0 .4 9
6 2 4 4
2
1
10 16 33. 203
32 27 ,
2 8. 9,9 98 .90
.0 .2 9
8 2 4 4
2
1
15 30. 184
32 96 24 .
3 9.9 78 .70
.0 .0 .0 9
. 4 4
2
4 32 83 20 1 13 27. 165
.0 .2 .8 . 7.9 58 .50
9 2 4 4
319
2
1
12 24. 146
32 70 17 .
5 1.9 38 .30
.0 .4 .6 9
2 4 4
2
1
10 21. 127
32 57 14 .
6 5.9 18 .10
.0 .6 .4 9
2 4 4
2
1
17. 107
32 44 11 . 89.
7 98 .10
.0 .8 .2 9 92
4 4
2
1
14.
32 32 8. . 73. 88.
8 78
.0 .0 0 9 92 704
4
2
1
11
32 19 4, . 57. 695
9 58
.0 .2 8 9 92 04
4
2
1
32 6. 1. . 41. 8.3 50.
10
.0 4 6 9 92 84 304
2
1
Вс 32 64 16 11 22 136
9
ьог 0. 0. 0. 39. 78 7.0
.
о 0 0 0 2 4 4
2
11 1
в 23 46 16. 100
.7 . -
% .4 .8 67 .0
1 4
Таким чином, розмір річних лізингових внесків становить:

1367,04 : 10 = 136,704 тис. ум од.
3. Графік виплати лізингових внесків
320
Дата Сума, тис. ум. од.

01.09.2018р 136,704
.
01.09.2019р 136,704
.
01.09.2020р 136,704
.
01.09.2021р 136,704
.
01.09.2022р 136,704
.
01.09.2023р 136,704
.
01.09.2024р 136,704
.
01.09.2025р 136,704
.
01.09.2026р 136,704 .
.
01.09.2027р 136,704
.
01.09.2028р 136,704
Задача 2: Здійсніть розрахунок лізингових платежів за договором

фінансового лізингу з виплатою авансу при укладенні договору і
застосування механізму прискореної амортизації, якщо умови договору такі:
- вартість лізингового майна -320 тис. ум. од.; строк договору -
5 років;
- норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення -10 %
річних;
- застосовується механізм прискореної амортизації з коефіцієнтом 2;
- для придбання лізингового майна лізингодавець отримав у банку
кредит на суму 320 тис. ум.од. під 20 % річних;
- комісійна винагорода лізингодавцю -10 річних;
321
- додаткові послуги лізингодавця, передбачені лізинговим

договором, всього -16,0 тис. ум.од.;
- лізингоодержувач при укладанні договору виплачує лізингодавцю
аванс на суму 160,0 тис. ум.од.;
- ставка податку на додану вартість - 20 %;
- лізингові внески виплачуються рівними частинами щомісячно 1-го
числа кожного місяця.
4. Розрахунок середньорічної вартості майна (тис.ум.од.)

Сума Вартість Середньорічн
Вартість майна
Рік амортизаційни майна на а вартість
на початок року
х відрахувань кінець року майна
1 320,0 64,0 256,0 288,0
2 256,0 64,0 192,0 224,0
3 192,0 64,0 128,0 160,0
4 128,0 64,0 64,0 96,0
5 64,0 64,0 0,0 32,0
2. Розрахунок загальної суми лізингових платежів за 1-й рік

АВ = 320,0 × 10 : 100 × 2 = 64,0 тис.ум.од.
ПК = 288,0 × 20 : 100 = 57,6 тис.ум.од.
КВ = 288,0 × 10 : 100 = 28,8 тис.ум.од.
ДП = 16,0 : 5 = 3,2 тис.ум.од.
Вt = 64,0 + 57,6 + 28,8 + 3,2 = 153,6 тис.ум.од.
ПДВ = 153,6 × 20 : 100 = 30,72 тис.ум.од.
ЛП = 64,0 +57,6+28,8 +3,2+30,72=184,32 тис.ум.од.
за 2-й рік
АВ = 320,0 × 10 : 100 × 2 = 64,0 тис.ум.од.
ПК = 224,0 × 20 : 100 = 44,8 тис.ум.од.
КВ = 224,0 х 10: 100= 22.4 тис.ум.од.
ДП = 16,0 : 5 = 3,2 тис.ум.од.
Вt = 64,0 + 44,8 + 22,4 + 3,2 = 134,4 тис.ум.од,
322
ПДВ = 134,4 × 20 : 100 = 26,88 тис.ум.од.

ЛП = 64,0 + 44,8 + 22,4 + 3,2 + 26,88 = 161,28 тис.ум.од.
5. Розрахунок загальної суми лізингового платежу (тис.ум.од.)
Роки АВ ПК КВ ДП ВІ ПДВ ЛП
1 64.0 57.6 28.8 3.2 153.6 30.72 184.32
2 64.0 44.8 22.4 3.2 134.4 26.88 161.28
3 64.0 32.0 16.0 3.2 115.2 23.04 138.24
4 64.0 19.2 9.6 3.2 96.0 19.2 115.2
5 64.0 6.4 3.2 3.2 76.8 15.36 92.16
Всього 320.0 160.0 80.0 16.0 576.0 115.2 691.2
в% 46.3 23.1 11.6 2.3 - 16.7 100.0
Загальний розмір лізингового платежу ЛП = 691,2 тис.ум.од.

Загальний розмір лізингового платежу за мінусом авансу :
ЛП = 691,2 - 160 = 531,2 тис.ум.од.;
6. Графік виплати лізингових платежів
Дата Сума, тис. ум. од.
01.09.2018р. 106,24
01.09.2019р. 106,24
01.09.2020р. 106.24
01.09.2021р. 106,24
01.09.2022р. 106,24
Всього 531,2
Задача 3: Розрахунок лізингових платежів за договором

фінансового лізингу, який передбачає надання лізингоодержувачу права
викупу майна, за залишковою вартістю після закінчення строку дії
договору. Умови договору:
- вартість лізингового майна -320 тис. ум. од.;
- строк договору - 6 років;
- норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення - 10%;
- процентна ставка по кредиту, який використаний лізингодавцем на
придбання майна - 20% річних;
- процент комісійної винагороди -12% річних;
323
- додаткові послуги лізингодавця, всього - 8,4 тис. ум.од.;

- ставка податку на додану вартість - 20 %;
- лізингоодержувач має право викупити майно по закінченню строку
дії договору по залишковій вартості.
- лізингові внески виплачуються щорічно рівними частинами
починаючи з 1-го року.
7. Розрахунок середньорічної вартості майна (тис.ум.од.)

Сума Вартість Середньорічн
Вартість майна
Рік амортизаційни майна на а вартість
на початок року
х відрахувань кінець року майна
1 320.0 32.0 288.0 304.0
2 288.0 32.0 256.0 272.0
3 256.0 32.0 224.0 240.0
4 224.0 32.0 192.0 208.0
5 192.0 32.0 160.0 176.0
6 160.0 32.0 128.0 1440
Залишкова вартість майна (3В) розраховується наступним чином:

ЗВ = БВ - АВ = 320 - (6 × 32,0) = 128,0 тис.ум.од.
2. Розрахунок загального розміру лізингових платежів
за 1-й рік
АВ = 320,0 × 10 : 100 = 32,0 тис.ум.од.
ПК = 304,0 × 20 : 100 = 60,8 тис.ум.од.
КВ = 304,0 × 12 : 100 = 36,48 тис.ум.од.
ДП = 8,4 : 6 = 1,4 тис.ум.од.
Вt = 32,0 + 608 + 36,48 + 1,4 = 130,68 тис.ум.од.
ПДВ = 130,68 × 20 : 100 = 26,136 тис.ум.од.
ЛП = 32,0 + 60,8+36,48 +1,4+26,136 =156,816 тис.ум.од.
за 2-й рік
АВ = 320,0 × 10 : 100 × 2=32,0 тис.ум.од.
ПК = 272,0 × 20 : 100=54,4 тис.ум.од.
КВ = 272,0 × 12: 100 = 32,64 тис.ум.од.
324
ДП = 8,4 : 6 = 1,4 тис.ум.од.

Вt = 32,0 + 54,4 + 32,64 + 1,4 = 120,44 тис.ум.од.
ПДВ = 120,44 × 20 : 100 = 24,088 тис.ум.од.
ЛП = 32,0 + 54,4 + 32,64 + 1,4 + 20,088 = 144,528 тис.ум.од.
8. Розрахунок загального розміру лізингового платежу (тис.ум.од.)
Роки АВ ПК КВ Д ВІ ПДВ ЛП
П
1 32.0 60.8 36.48 1.4 130.6 26.136 156.81
8 6
2 32.0 54.4 32.64 1.4 120.4 24.088 144.52
4 8
3 32.0 48.0 28.8 1.4 110.2 22.04 132.24
4 32.0 41.6 24.96 1.4 99.96 39.984 139.94
4
5 32.0 35.2 21.12 1.4 89.72 17.944 107.66
4
6 32.0 28.8 17.28 1.4 79.48 15.896 95.376
Всьог 192. 268. 161.2 8.4 630.4 146.08 776.56
о 0 8 8 8 8 8
в% 24.7 34.6 20.8 1.1 - 18.8 100.0
Загальна сума лізингових платежів становить 776,568 тис.ум.од.
Розмір річних лізингових внесків становить:
776,568 : 6 = 129,428 тис.ум.од.;
9. Графік виплати лізингових внесків
Дата Сума внесків, тис. ум. од.
01.09.2018 129,428
01.09.2019 129,428
01.09.2020 129,428
01.09.2021 129,428
01.09.2022 129,428
01.09.2023 129,428
Викуп майна по залишковій вартості на суму 128,0 тис. ум.од. може
бути оформлений укладенням договору купівлі-продажу.
325
РОЗДІЛ VІ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ
ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА АГРОБІЗНЕСУ
6.1. Правова база функціонування підприємництва в Україні
Відносини, пов’язані з розвитком підприємництва в Україні, базуються
на Конституції України і регулюються Господарським, Цивільним та
Податковим кодексами України, а також міжнародними договорами
України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Конституція України має найвищу юридичну силу і є основою всіх
галузей права, в тому числі і аграрного. Закони та інші нормативно-правові
акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй
(ст. 8 Конституції України). Правові норми, закріплені в Конституції
України, визначають найзагальніші повноваження всіх державних,
громадських господарських утворень, у тому числі в агропромисловому
комплексі. У цих нормах закріплені юридичні права, свободи та обов'язки
всіх суб'єктів господарювання.
Надані Конституцією України права деталізуються, конкретизуються
й охороняються нормами аграрного права. Так, закріплене в ст. 13
Конституції право власності українського народу на землю, її надра і
природні ресурси знайшло своє відображення в Земельному кодексі
України, третій розділ якого закріпив право приватної власності громадян
на землю.
Господарський кодекс України регламентує:
 порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств;
 розкриває загальні принципи управління підприємством і
самоврядуванням трудового колективу;
 розглядає механізм формування і використання майна підприємств;
326
 визначає види господарської, економічної і соціальної діяльності

підприємств;
 фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності;
 регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та
державою.
Найважливіші суспільні відносини регулюються нормами законів.
Правові та економічні засади державної політики у сфері підтримки
та розвитку малого і середнього підприємництва визначено у Законі
України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього
підприємництва в Україні» від 22 березня 2012 року.
В Україні головним органом у системі центральних органів
виконавчої влади, що забезпечує державну політику у сфері розвитку
підприємництва є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України
(Мінекономрозвитку).
Існування в Україні великої кількості дрібних товаровиробників
сільськогосподарської продукції зумовила необхідність прийняття закону
про «Сільськогосподарську кооперацію», яким регулюється діяльність
сільськогосподарських обслуговуючих та виробничих кооперативів.
Він гарантує недопустимість втручання держави у здійснення
господарських функцій сільськогосподарського кооперативу, обмеження
його прав і інтересів з боку органів державної влади та управління. Закон
забезпечує рівні права сільськогосподарських кооперативів з державними
підприємствами, фермерськими господарствами, іншими суб'єктами
господарювання. Відповідні розділи Закону передбачають умови створення
і порядок реєстрації сільськогосподарських кооперативів, правовий режим
майна, систему управління підприємством, самоврядування
представницьких органів підприємства, правове визначення і закріплення
його господарської, економічної, соціальної діяльності. Законом
передбачені права та обов'язки кооперативу як землекористувача і
327
землевласника, права самостійного визначення напрямків

сільськогосподарського виробництва, його структури, обсягу, самостійного
розпорядження виробленою продукцією та доходами, кооперування з
промисловими підприємствами при переробці продукції
сільськогосподарського виробництва, виготовленні промислових та інших
товарів, підготовці та перепідготовці кадрів.
Діяльність фермерських господарств регулює однойменний закон.
Він гарантує право громадян України на добровільне створення цих
господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами
господарювання в агропромисловому комплексі. Закон спрямований на
створення умов для розвитку фермерських господарств, виробництво ними
товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального
використання і правового захисту цих господарств та передбачає порядок
утворення господарств, порядок надання земельних ділянок, розміри, плату
цих господарств за землю і т. ін.
Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і його
державами-членами передбачає, що Сторони співпрацюватимуть задля
сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, зокрема
шляхом поступового зближення політик та законодавства:
a. спiвробiтництво мiж Сторонами у сферi сiльського господарства та
розвитку сiльських територiй охоплюватиме, серед iншого, наступнi сфери:
b. сприяння взаємному розумiнню полiтик у сферi сiльського
господарства та розвитку сiльських територiй;
c. посилення адміністративних спроможностей на центральному та
мiсцевому рiвнях щодо планування, оцiнки та реалiзацiї полiтики;
d. заохочення сучасного та сталого сiльськогосподарського
виробництва, iз урахуванням необхiдностi захисту навколишнього
середовища та тварин, зокрема поширення застосування методiв
328
органiчного виробництва та використання бiотехнологiй, серед iншого

шляхом впровадження найкращих практик у цих сферах;
e. обмiн знаннями та найкращими практиками щодо полiтики розвитку
сiльських територiй з метою сприяння економiчному добробуту сiльських
громад;
f. покращання конкурентоспроможностi сiльськогосподарського сектора
та ефективностi i прозоростi ринкiв, а також умов для iнвестування;
g. поширення знань шляхом проведення навчальних та iнформацiйних
заходiв;
h. сприяння iнновацiям шляхом проведення дослiджень та просування
системи дорадництва до сiльськогосподарських виробникiв;
i. посилення гармонiзацiї з питань, якi обговорюються в рамках
мiжнародних органiзацiй;
j. обмiн найкращими практиками щодо механiзмiв пiдтримки полiтики у
сферi сiльського господарства та розвитку сiльських територiй;
k. заохочення полiтики якостi сiльськогосподарської продукцiї у сферах
стандартiв продукцiї, вимог щодо виробництва та схем якостi.
А також Україна має наблизити своє законодавство про санітарні та
фіто санітарні заходи щодо охорони тварин до прав ЄС. Виходячи із
Стратегії сталого розвитку Президента України – 2020 рік та Програми
діяльності Кабінету Міністрів України Мінагрополітики України з метою
забезпечення продовольчої безпеки держави та конкурентоспроможності
вітчизняної продукції на внутрішньому ринку, утвердження лідерства на
світовому ринку продовольства та сільськогосподарської продукції, а також
прогнозованості та прозорості агарної політики профільним міністерством
визначено стратегічні напрями розвитку аграрного сектору.
6.2. Державна підтримка підприємництва та агробізнесу
329
Функціонування та розвиток підприємництва забезпечують у межах

своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України,
інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і
середнього підприємництва в Україні» визначено державну політику у
сфері розвитку малого і середнього підприємництва, метою якої є:
 створення сприятливих умов для їх розвитку
 забезпечення їх функціонування та розвитку з метою формування
конкурентного середовища та підвищення рівня їх
конкурентоспроможності;
 стимулювання їх інвестиційної та інноваційної діяльності;
 сприяння просування вироблених ними товарів (робіт, послуг),
результатів інтелектуальної діяльності на внутрішні і зовнішні ринки;
 забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки
підприємницької ініціативи громадян [161].
Основними принципами державної політики у сфері розвитку
малого і середнього підприємництва в Україні є:
 ефективність підтримки малого і середнього бізнесу;
 доступність отримання ними державної підтримки;
 забезпечення участі представників малого і середнього
підприємництва, громадських організацій, що представляють їх
інтереси, у формуванні та реалізації державної політики в зазначеній
сфері.
Основні напрями державної політики у сфері розвитку малого і
середнього підприємництва в Україні:
 удосконалення та спрощення порядку ведення обліку для
оподаткування;
 запровадження спрощеної системи оподаткування та звітності;
330
 забезпечення фінансової підтримки шляхом запровадження

державних програм кредитування, надання гарантій для отримання
кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо;
 сприяння розвитку інфраструктури, що забезпечує
функціонування бізнесу;
 гарантування прав під час здійснення державного нагляду
(контролю) у сфері господарської діяльності;
 організація підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації кадрів;
 впровадження механізмів сприяння та стимулювання до
використання у виробництві новітніх технологій, а також технологій,
які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).
Державна підтримка не надається суб'єктам малого і середнього
підприємництва, які є:
1) є кредитними організаціями, страховими організаціями,
інвестиційними фондами тощо.
2) є нерезидентами України, за винятком випадків, передбачених
міжнародними договорами України;
3) здійснюють надання в оренду нерухомого майна, що є одним з
основних видів діяльності;
4) визнані банкрутами або стосовно яких порушено справу про
банкрутство;
5) подали завідомо недостовірні відомості та документи під час
звернення за наданням державної підтримки;
6) мають заборгованість перед бюджетом, Пенсійним фондом
України, фондами загальнообов'язкового державного соціального
страхування;
331
7) отримали державну підтримку з порушенням умов її надання або

умов щодо цільового використання бюджетних коштів, що доведено в
установленому порядку [161].
До основних видів державної підтримки відносяться :
 фінансова;
 інформаційна;
 консультаційна;
 підтримка суб'єктів малого і середнього підприємництва, що
провадять експортну діяльність,
 підтримка у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації управлінських кадрів та кадрів ведення бізнесу.
Державну підтримку підприємництва реалізують через діяльність
спеціальних фордів, а саме: Український фонд підтримки
підприємництва, інші загальнодержавні фонди, регіональні фонди,
місцеві фонди
Фонди підтримки підприємництва – неприбуткові організації,
основними функціями яких є сприяння реалізації державної політики у
сфері розвитку малого і середнього підприємництва шляхом залучення
та ефективного використання фінансових ресурсів, фінансування
цільових програм та проектів.
Існуючі програми підтримки підприємців:
 COSME
 UNLIMIT UKRAINE
Competiveness of Small and Medium Enterprises (COSME) –
європейська програма підтримки малого та середнього бізнесу.
COSME – це набір тематичних проектів та програм на період з
2014 по 2020 роки із загальним бюджетом 2,3 млрд євро. Перелік
програм, що визначаються Європейською комісією, щороку змінюється
та викладається в окремому документі – Робочій програмі.
332
Доступна для України Робоча програма на 2017-й рік складається

із 22 підпрограм, які класифіковано за трьома напрямками:
• полегшення виходу на зовнішні ринки;
• поліпшення умов для підвищення конкурентоспроможності;
• формування культури ведення бізнесу.
У відповідних розділах Робочої програми міститься перелік із
детальним описом підпрограм, їх цілями та завданнями, що
фінансуються коштом COSME, а також очікуваними результатами,
виділеним бюджетом та строками подачі проектів.
Серед цих програм, наприклад: Європейська мережа підприємств
EEN, Еразмус для молодих підприємців, Інтернаціоналізація кластерів
МСП, Розвиток туризму, Полегшення доступу до державних закупівель
та багато інших.
Український малий та середній бізнес, громадські організації,
установи, агентства регіонального розвитку, освітні заклади, будь-які
українські бізнес-асоціації, профспілки, кластери, органи державної
влади, отримують можливість і право брати участь в проектах COSME.
Окремі вимоги до учасників прописані у спеціальних критеріях для
кожної з підпрограм. Оцінка та оголошення результатів конкурсів
здійснюється Єврокомісією.
European Enterprise network (EEN) - найбільша підпрограма
COSME - Європейська мережа підприємств. Мережа EEN створена у
2008 та працює за підтримки проекту COSME.
Пріоритет EEN:
1) інтернаціоналізація МСП – пошук партнерів в 65 країнах світу;
2) комерціалізація інновацій – трансфер технологій, пошук
інвестора/партнера закордоном для виведення на ринок нової
технологічної продукції чи послуг, захист прав інтелектуальної
власності.
333
Мережа EEN включає:

• понад 600 організацій з підтримки та розвитку бізнесу;
• понад 2 500 000 організацій-учасників;
• понад 6 000 технологічних профілів;
• понад 10 000 бізнесових профілів;
• понад 100 великих заходів та 18 000 b2b зустрічей на рік.
Надавати заявки та брати участь в EEN можна членам
консорціуму, до якого в Україні входять:
- Міністерство економічного розвитку та торгівлі;
- Міністерство зовнішніх справ України (Представництво України
при ЄС);
- Інститут фізики НАН України;
- Державна бюджетна установа «Київський міський центр з
інвестицій та розвитку»;
- Торгово-промислова палата України;
- Київський Національний Університет ім. Тараса Шевченка;
- ВГО «Споживач» (бізнес-асоціація з головним офісом у
Дніпропетровську);
- Нова Міжнародна Корпорація (високотехнологічна українська
компанія).
Консорціум був сформований Інститутом фізики у 2011 році та
має досвід реалізації схожих проектів у рамках HORIZON 2020 та
програми FP7, необхідні знання щодо підготовки технологічних
профілів для пошуку партнерів у системі, має успішні приклади
залучення закордонних партнерів до комерціалізації власних
інноваційних розробок, пройшов необхідне навчання в Європі за даним
напрямом.
Консорціум EEN має своїм обов’язком максимально інформувати
щодо можливостей програм COSME, HORIZON 2020 та усіх інших
334
програм та проектів фінансової підтримки ЄС, доступних для України.

Учасники консорціуму відповідають на запити європейських учасників
EEN, роблять вибіркову оцінку проектів комерційних та технологічних
профілів, що розміщуються учасниками в системі EEN, а також
навчають, як користуватися усіма можливостями системи. Вони
надають підтримку потенційним учасникам у пошуку партнерів у ЄС
для участі у проектах (багато проектів COSME передбачають
формування міжнародного консорціуму учасників, як правило, це не
менше чотирьох організацій й не менш, як з трьох різних країн).
Це лише перший успішний досвід створення консорціуму в
Україні. Відповідно до правил ЄС, на території України може бути
створено ще 5-6 додаткових консорціумів у рамках EEN. Реєстрація
нового консорціуму можлива в рамках відповідного конкурсу,
оголошеного ЄС.
Проект UNLIMIT UKRAINE ініційований Європейською Бізнес
Асоціацією та має на меті надати поштовх молодому українському
бізнесу до зростання та розвитку.
Взяти участь у проекті можуть компанії, які: виготовляють
товари на території України, працюють не більше 7 років, офіційно
зареєстровані та можуть це підтвердити відповідними документами,
продукт, який виготовляє компанія є креативним, інноваційним,
якісним та сучасним, або компанія прагне розвиватись та працювати за
європейськими стандартами
В рамках проекту підприємці мають змогу отримати підтримку
від Європейської Бізнес Асоціації у вигляді:
 освітніх заходів та консультацій
 зустрічей з менторами
 інформаційної підтримки
 налагодження бізнес-контактів
335
Кабінету Міністрів України щорічно розробляє заходи щодо

реалізації Національної програми сприяння розвитку малого
підприємництва в Україні.
Основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій,
регуляторній та інших сферах державного управління щодо
стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та
розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки
населення визначає Закон України «Про державну підтримку
сільського господарства України» [145].
В Україні можна здійснювати цінову політику через регулювання
гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції,
встановлюючи мінімальні та максимальні інтервенційні ціни. Зміст
державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним
фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити
ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну та не
вищому за максимальну інтервенційну ціну.
Державне цінове регулювання проводиться такі види
сільськогосподарської продукції: пшениця тверда та м'яка, зерно-
суміші пшениці та жита (меслин), кукурудза, ячмінь, жито озиме та
ярове, горох, гречка. просо, овес, соя, насіння соняшнику, ріпаку та
льону, шишки хмелю, цукор-пісок (буряковий), борошно пшеничне та
житнє, м'ясо та субпродукти забійних тварин та птиці, молоко сухе,
масло вершкове, олія соняшникова.
По цих видах продукції можуть проводитися наступні заходи:
 встановлюється мінімальна та максимальна інтервенційна ціна;
 встановлюється гранична торговельна надбавка (націнка) на
рівні не вище 20 % оптово-відпускної ціни виробника (митної
вартості) до кінцевого споживача;
336
 забороняється товаровиробникам (постачальникам) та

підприємствам оптової і роздрібної торгівлі, а також профільованим з
ними іншим підприємствам укладати договори, що передбачають будь-
які інші фінансові зобов'язання, крім купівлі-продажу
 підприємства оптової та роздрібної торгівлі проводять
розрахунки з постачальниками сільськогосподарської продукції у
строк не більше 7 банківських днів з дня отримання виручки від
реалізації цих об'єктів;
Мінімальна та максимальна інтервенційна ціна:
 Встановлюється профільним міністерством;
 Єдина по всій території України
 Обраховуються за методикою затвердженою Постановою КМУ
від 11.02.2010 № 159
У відповідності до неї мінімальна інтервенційна ціна (5.1.)
встановлюється з урахуванням:
o середньогалузевих нормативних витрат з виробництва,
o мінімального рівня рентабельності не менше 10%,
o кон'юнктури на внутрішньому та зовнішньому ринках
[147].
(5.1)
де Н – середньогалузеві нормативні витрати з виробництва

об'єкта державного цінового регулювання;
Р – мінімальний рівень рентабельності окремого об'єкта
державного цінового регулювання;
К – величина коригування мінімальної інтервенційної ціни, що
враховує кон'юнктуру на внутрішньому та зовнішньому ринку.
337
У разі якщо мінімальні інтервенційні ціни не забезпечують

середньостатистичну беззбитковість виробництва, на виробництво
таких видів продукції запроваджується додаткова державна підтримка.
Максимальна інтервенційна ціна (5.2.) встановлюється з
урахуванням:
o індексу споживчих цін,
o індексу цін виробників за відповідний період державного
цінового регулювання
o кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринку [147].
(5.2)
де Цмін – мінімальна інтервенційна ціна окремого об'єкта

І – індекс цін виробників або індекс споживчих цін на
планований період державного цінового регулювання. Під час
розрахунку використовується вищий з показників;
К1 – величина коригування максимальної інтервенційної ціни, яка
враховує кон'юнктуру на внутрішньому та зовнішньому ринку.
Рішення про визначення мінімальної та максимальної
інтервенційної ціни об'єкта державного цінового регулювання
оприлюднюють на веб-сайті Мінагрополітики не пізніше ніж за 15 днів
до початку періоду державного цінового регулювання.
Державною спеціалізованою установою, уповноваженою
Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в
агропромисловій галузі економіки України є Аграрний фонд.
Державна аграрна інтервенція – продаж або придбання
сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з
метою забезпечення цінової стабільності.
338
Державна аграрна інтервенція поділяється на товарну та

фінансову.
Товарна інтервенція – продаж сільськогосподарської продукції
при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад
максимальний рівень, що здійснюється з метою досягнення рівня
рівноваги, у тому числі шляхом продажу товарних деривативів [147].
Згідно закону України «Про державну підтримку сільського
господарства» вона здійснюються Аграрним фондом (шляхом продажу
(поставки) окремих об'єктів державного цінового регулювання на
організованому аграрному ринку на умовах споту або форварду з
метою встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) у розмірі, що не
перевищує значення максимальної інтервенційної ціни.
Товарні інтервенції здійснюються у такому порядку:
а) якщо рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на
визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї
торгової сесії не перевищує встановлений рівень максимальної
інтервенційної ціни або перевищує такий рівень не більше ніж на 5 %
від нього, товарна інтервенція не здійснюється;
б) якщо рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на
торгової сесії перевищує встановлений рівень максимальної
інтервенційної ціни:
- від 5 до 20 % її значення, то Аграрний фонд здійснює
товарну інтервенцію у розмірах, достатніх для
встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) на рівні, який не
перевищує значення максимальної інтервенційної ціни;
- більше ніж на 20 % від її значення, то Аграрний фонд
призупиняє торгівлю таким товаром на поточній біржовій
сесії та провадить консультації з учасниками ринку;
339
в) Аграрний фонд може у виключних випадках здійснювати

товарну інтервенцію, якщо протягом однієї торгової сесії виникає
загроза встановлення ціни рівноваги на рівні, що перевищує розмір
максимальної інтервенційної ціни.
Фінансова інтервенція – придбання сільськогосподарської
продукції при падінні спотових цін на організованому аграрному ринку
нижче мінімального рівня, яка здійснюється з метою досягнення рівня
рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів [147].
Фінансові інтервенції здійснюються у такому порядку:
а) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на
торгової сесії не є меншим встановленого рівня мінімальної
інтервенційної ціни або є меншим за такий рівень не більше ніж на 5
%, фінансова інтервенція не здійснюється;
б) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на
торгової сесії є меншим від встановленого рівня мінімальної
інтервенційної ціни:
- від 5 до 20 % її значення, то Аграрний фонд здійснює
фінансову інтервенцію у розмірах, достатніх для
встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) на рівні, що не є
меншим за рівень мінімальної інтервенційної ціни;
- більше ніж на 20 % її значення, то Аграрний фонд
призупиняє торгівлю таким товаром та провадить
консультації з учасниками біржового ринку;
в) Аграрний фонд може у виключних випадках здійснювати
фінансову інтервенцію, якщо протягом однієї торгової сесії виникає
загроза встановлення ціни рівноваги на рівні, що є меншим за розмір
мінімальної інтервенційної ціни.
340
Тимчасове адміністративне регулювання цін (адміністративне

регулювання) – комплекс адміністративних заходів, спрямованих на
упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення
цін продавцями та/або покупцями об'єктів державного цінового
регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути
виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій [147].
Рішення про запровадження такого режиму на певний вид
сільськогосподарського продукції (товару) приймає Кабінет Міністрів
України за поданням Аграрного фонду на термін не більше 6
послідовних календарних місяців, включаючи місяць, у якому було
прийнято рішення про його запровадження.
Кабінет Міністрів України може застосовувати будь-який з таких
видів адміністративного регулювання або їх комбінацію:
а) обмеження рівня торгової націнки (знижки) на гуртовому або
роздрібному ринку;
б) встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат:
- переробників товару, якщо внаслідок такої переробки
виробляється об'єкт державного цінового регулювання;
- осіб, які надають послуги із зберігання (схову) об'єктів
в) встановлення граничних цін продажу на рівні максимальної
інтервенційної ціни або його придбання на рівні мінімальної
інтервенційної ціни (тільки на період від дати надіслання подання до
органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними
висновку щодо наявності узгоджених дій суб'єктами ринку та/або
рішення на захист економічної конкуренції) [147].
На рисунку 6.1 показано напрями за якими здійснюється
державна підтримка агробізнесу в Україні.
341
Державні гарантій надаються в обсязі до 31.678.620 тис. гривень

за рішенням Кабінету Міністрів України для забезпечення виконання
боргових зобов’язань суб’єктів господарювання за кредитами, що
залучаються для фінансування інвестиційних проектів у сфері
сільського господарства [5].
Рис. 6.1. Динаміка бюджетної підтримки розвитку сільського

господарства в рамках державних цільових програм
Підтримку діяльності фермерських господарств в Україні
здійснюється за допомогою Українського державного фонду
підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд).
Щороку Укрдержфонд надає фінансову підтримку українським
фермерам на поворотній та безповоротній основі. Так, з 1995 по 2016
рік було надано близько 600 млн. грн. фінансової допомоги фермерам.
З них: 182 млн. грн. – безповоротної фінансової підтримки,
скористатися якою могли новостворені фермерські господарства та
господарства з відокремленими садибами, а також ті, які провадять
господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах,
на поліських територіях.
342
На рисунку 6.2. подано структуру непрямої державної підтримки

розвитку сільського господарства.
Рис. 6.2. Структура непрямої державної фінансової підтримки

розвитку сільського господарства
Крім непрямої, було також було надано понад 400 млн. грн.
поворотної фінансової підтримки. Отримати таку допомогу могли всі
без винятку фермерські господарства на конкурсних засадах, які не
мають заборгованості перед Укрдержфондом. Максимальний розмір
безвідсоткового кредиту на одне фермерське господарство складає
500 тис. грн. строком до 5 років з самостійно визначеним графіком
повернення коштів.
343
Рис. 6.3. Розподіл сум непрямої підтримки за рахунок спеціальних

податкових режимів у 2014 році
Рис. 6.4. Розподіл сум непрямої підтримки за рахунок спеціальних

податкових режимів у 2014 році
У 2017 році в Державному Бюджеті України передбачено 65
млн. грн. для підтримки фермерських господарств, з них – 40 млн.
344
грн. із спеціального та 25 млн. грн. із загального фондів. Ці кошти

розподіляються між регіонами пропорційно до обсягів
сільськогосподарської продукції, що виробляється фермерськими
господарствами [149].
З метою забезпечення рівного доступу та максимальної
прозорості процедури розподілу бюджетних коштів конкурсний відбір
проходить у два етапи.
На І етапі відбувається прийом документів регіональними
комісіями, які формують реєстри претендентів на отримання
фінансової підтримки.
На ІІ етапі конкурсна комісія відбирає переможців на отримання
такої підтримки.
За наявності рівних умов пріоритет надається фермерським
господарствам, які: є членами сільськогосподарського обслуговуючого
кооперативу; займаються вирощуванням та розведенням великої рогатої
худоби; обробляють земельні ділянки площею не більше ніж 500
гектарів; закладають молоді плодово-ягідні та виноградні насадження;
переходять на виробництво органічної продукції.
При цьому необхідно зазначити, що формування реєстрів та
проведення конкурсного відбору транслюється в мережі Інтернет в
режимі реального часу, а до складу комісій обов’язково входять
представники Всеукраїнських громадських галузевих організацій.
Вітчизняні сільгосптоваровиробники можуть отримати часткову
(20 %) компенсацію вартості придбаної сільськогосподарської техніки
та обладнання вітчизняного виробництва. Так, у 2017 році на ці
заходи передбачено коштів в обсязі 550 млн гривень.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017
р. № 130 Київ «Про затвердження Порядку використання коштів,
передбачених у державному бюджеті для часткової компенсації вартості
345
сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва»

для отримання часткової компенсації сільськогосподарському
товаровиробникові необхідно:
- ознайомитись із Переліком техніки та обладнання, вартість яких
частково компенсується за рахунок бюджетних коштів, на офіційному
сайті Мінекономрозвитку та Мінагрополітики.
- визначитись із необхідною технікою та обладнанням.
- здійснити оплату за техніку та обладнання через державні банки –
Ощадбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, Укргазбанк.
Перелік документів для отримання компенсації:
 відкрити рахунок в одному із зазначених державних банків та подати
заявку і підтвердні документи щодо придбання техніки та обладнання.
копію платіжного доручення.
 акт приймання-передачі техніки та обладнання.
 свідоцтво про державну реєстрацію техніки (якщо техніка підлягає
обов’язковій державній реєстрації) [149].
Державний банк надає Мінагрополітики інформацію щодо суми
коштів, що підлягає частковій компенсації.
Мінагрополітики формує реєстр сільськогосподарських
товаровиробників, які придбали техніку та обладнання та претендують на
отримання часткової компенсації.
Мінагрополітики у межах обсягу відкритих асигнувань на підставі
реєстру перераховує кошти державному банку, який в одноденний строк
перераховує їх на поточні рахунки сільськогосподарським
товаровиробникам.
Вагомим видом державної підтримки агробізнесу в Україні є
Бюджетна дотація для розвитку сільськогосподарських
товаровиробників та стимулювання виробництва
346
сільськогосподарської продукції. Термін дії якої з 1 січня 2017 року по 1

січня 2022 року, а обсяг фінансування у 2017 році – 4000 млн. гривень.
Отримати Бюджетну дотацію мають право сільськогосподарські
товаровиробники – платники податку на додану вартість.
Види діяльності, на які розповсюджується бюджетна дотація:
тваринництво, вирощування виноградників, вирощування саду,
вирощування ягідників, вирощування горіхів, вирощування овочів,
вирощування тютюну, вирощування цукрового буряку.
Однак, щомісячний розмір бюджетної дотації товаровиробникам,
які займаються птахівництвом, не може перевищувати 50 відсотків
виділених асигнувань на бюджетну дотацію у поточному місяці.
Згідно наказу міністерства фінансів України, для отримання дотації
товаровиробникам необхідно:
- подати заяву до Державної фіскальної служби України щодо
включення до Реєстру отримувачів бюджетної дотації.
- подати декларацію з податку на додану вартість та додаток до неї.
- сплатити податок на додану вартість до бюджету в повному обсязі.
Дотація виплачується наступним чином: ДФС щомісячно протягом
3 робочих днів після граничного терміну сплати податку на додану
вартість відповідно до Реєстру отримувачів бюджетної дотації та поданої
податкової звітності з податку на додану вартість визначає суму коштів
для кожного отримувача із застосуванням коефіцієнтів пропорційності.
На підставі інформації ДФС Казначейство в автоматичному режимі
перераховує відповідним отримувачам суми бюджетної дотації з
небюджетного рахунка Мінагрополітики [275].
Для забезпечення ефективної підтримки сільського господарства
державі необхідно вживати заходів:
збільшити обсяг держпідтримки, у тому числі фінансової.
спрямувати кошти на розвиток аграрної інфраструктури.
347
зорієнтувати агробізнес на екологізацію та раціональне

землеробство.
збільшити фінансування наукових розробок у сфері
енергозбереження, селекції, підвищення професійної кваліфікації
сільськогосподарських виробників тощо.
стимулювати більшу ступінь переробки сільськогосподарської
продукції – перехід від виробників та експортерів сировини до продукції
з доданою вартістю.
спростити процедури реєстрації договорів оренди та запровадити
механізми збереження та відтворення земельних ресурсів шляхом
розвитку меліорації, рекультивації, нормування та стандартизації у галузі
охорони земель.
сприяти залученню інвестицій у розвиток аграрного сектору.
запровадити програми державної підтримки фермерських
господарств:
o спрощення системи оподаткування,
o пільгове кредитування,
o створення умов для використання державної інфраструктури,
o забезпечення доступу до внутрішніх ринків збуту,
o сприяння експорту продукції сільськогосподарського виробництва.
Водночас Україна має дотримуватись правил підтримки сільського
господарства в умовах СОТ - три «скриньки»:
1. Зелена – це заходи, які:
- мінімально або зовсім не «викривлюють» виробництво і торгівлю
- фінансуються з Державного Бюджету
- не підтримують ціни виробників
- держава має право фінансувати у будь-якому необхідному обсязі
залежно від можливостей бюджету
348
До них належать:
 наукові дослідження, підготовку і підвищення кваліфікації кадрів,
інформаційно-консультаційне обслуговування;
 ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів
харчування;
 сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і
розповсюдження ринкової інформації;
 удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж,
меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;
 утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішню
продовольчу допомогу;
 забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам,
удосконалення землекористування тощо;
 підтримку доходів виробників, не пов'язану з видом та обсягом
 сприяння структурній перебудові сільськогосподарського
 охорону навколишнього середовища;
 реалізацію програм регіонального розвитку
2. Блакитна – це заходи, які:
- спрямовані на обмеження перевиробництва (фіксовані
сільськогосподарські площі, фіксоване поголів’я);
- фінансуються з Державного Бюджету;
- держава має право фінансувати у будь-якому необхідному обсязі
залежно від можливостей бюджету.
3. Жовта скринька – це заходи, які справляють викривлювальний
вплив на торгівлю і виробництво:
 дотації на продукцію тваринництва і рослинництва;
 дотації на племінне тваринництво;
349
 дотації на елітне насінництво;

 дотації на комбікорми;
 компенсація частини витрат на міндобрива і засоби захисту рослин;
 компенсації частини витрат на енергоресурси;
 цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і
ринковою ціною на сільгосппродукцію;
 надання виробникові товарів та послуг за цінами, нижчими за
ринкові;
 закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують
ринкові;
 пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету,
списання боргів;
 пільги на транспортування сільгосппродукції;
 витрати лізингового фонду та деякі інші.
Виходячи з того, що України входить в тісні економічні відносини з
країнами Європи, необхідно активно впроваджувати їх досвід державної
підтримки підприємництва. Особливо це стосується аграрного сектору
економіки. В Європі фермерство – це більше соціальний проект, а в
Україні це чисто бізнесовий проект, тому важко говорити про
добросовісну конкуренцію в агробізнесі через суттєву різницю в розмірах
державної підтримки агробізнесу в Європі і в Україні.
350
6.3. Розвиток продовольчих ринків і формування попиту

та пропозиції на сільськогосподарську продукцію
Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її

переробки є важливою складовою аграрної політики в Україні на
сучасному етапі.
Економічна сутність ринку виражається насамперед як категорія
обміну, який організований за законами товарного виробництва і обігу,
сукупність відносин товарного і грошового обміну. Його організація дає
змогу реалізувати господарські зв’язки, а в кінцевому підсумку і весь
процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь-
якої підприємницької діяльності — отримання прибутку.
Оскільки значна частина сільськогосподарської продукції
використовується безпосередньо для харчування або переробляється і
споживається населенням як продовольство, її ринок доцільно розглядати
в контексті формування продовольчого ринку. Ринок продовольства
належить до найскладніших ринкових систем, що охоплює майже всі
галузей суспільного господарства. Цей ринок на відміну від інших
ринкових систем має свої особливості, а саме:
 постійне функціонування;
 сезонність виробництва
 споживання багатьох продуктів харчування.
За економічною сутністю продовольчий ринок є саморегульованою
системою відтворення. Структурні елементи економічних відносин
формуються на основі прямих і зворотних ринкових зв’язків,
перебувають під впливом платоспроможного попиту і пропозиції.
Розширення дії ринку супроводжується перебудовою системи
ціноутворення та обігу товарів і формування ринкових структур.
Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі,
олійних та інших культур, молока, м’яса) і продуктів її переробки
351
формують суб’єкти ринкових відносин, якими виступають приватні та

державні підприємства, підприємства системи заготівлі, зберігання,
перероблення і реалізації продукції. Залежно від особливостей суб’єкти
ринку, що вступають у товарообмін, формують різні ринкові структури
(оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну
торгівлю або входять у більш складну систему товарообігу основних
видів продукції.
Найважливіша особливість формування ринкових відносин в
аграрній сфері економіки виявляється в тому, що сільське господарство
більше, ніж будь-яка інша галузь залежить від кон’юнктури ринку, а
продовольчий ринок найвразливіший з соціальної точки зору, оскільки
його розвиток безпосередньо пов’язаний з рівнем життя населення, його
платоспроможністю. Українська сільськогосподарська продукція з року в
рік завойовує світові ринки (рис.6.5).
Рис. 6.5 Динаміка торгівлі сільгосппродукцією, млн. дол
Будь-яка зміна попиту і пропозиції на сільськогосподарську

продукцію незалежно від причин , які її зумовили, повинна бути в центрі
352
уваги сільськогосподарських підприємств, оскільки це безпосередньо

позначається на рівні цін, масштабах виробництва, а отже, і на кінцевому
результаті роботи — рівні дохідності та окупності витрат.
Так, особливістю попиту на сільськогосподарську продукцію є те,
що з розвитком економіки темпи зростання доходів населення
випереджають темпи підвищення попиту на неї. Більше того, цей процес
супроводжується зміною структури попиту, коли попит на певні види
продуктів узагалі знижується (так звані низькоякісні продукти).
Пояснюється це тим, що з розвитком економіки й підвищенням доходів
населення лише незначна частина приросту доходів витрачається на
продукти харчування. Більша ж частина йде на промислові товари й
послуги. Однак і та незначна частина приросту доходу, що виділяється на
продукти харчування, здебільшого використовується не на збільшення
виробництва сільськогосподарської продукції, а на її переробку,
підготовку до споживання.
Ринок сільськогосподарської продукції має особливості, оскільки
предметом купівлі-продажу тут є сільськогосподарська продукція не
лише як продовольство, а й як засоби виробництва для інших галузей. За
таких обставин у країні повинен функціонувати цивілізований, прозорий
ринок сільськогосподарської продукції, який дав би змогу на
взаємовигідній основі здійснювати трансакції всім ланкам продовольчого
ланцюга - від виробництва сировини і забезпечення галузі необхідними
засобами до споживання кінцевої продукції.
Ринок сільськогосподарської продукції структуризований і
відповідно охоплює чимало галузевих ринків: ринок зерна, ринок цукру,
ринок овочів, ринок м'яса, ринок молока, ринок продукції птахівництва
тощо. Розглянемо більш детально окремі приклади аграрних ринків по
конкретному виду продукції.
Зернові.
353
Закон України про зерно та ринок зерна визначає державну

політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора
економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на
створення правових, економічних та організаційних умов
конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для
забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому
та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.
Зернове господарство в України є стратегічною і найбільш
ефективною галуззю народного господарства і становить основу
продовольчої бази і безпеки держави.
Сьогодні на ринку зерна однією з ключових проблем є
нестабільність пропозиції, що зі свого боку зумовлюється значними
коливаннями у валових зборах. В останні роки відхилення у рівнях
виробництва зерна між мінімальним та максимальним їх значеннями
становили 2,5 рази.
Виробництво зернових культур знаходиться у прямій
функціональній залежності від величини засіяних площ та урожайності.
Основні показники, що характеризують технічну ефективність
зернового сектору нашої держави, а саме, урожайність, обсяги та
структура посівних та збиральних площ характеризуються своєю
нестабільністю у часі.
Зерновому господарству країни притаманні постійні коливання
показників збиральних площ, валових зборів та врожайності, що видно
на табл. 6.1.
Таблиця 6.1
Баланс зернових культур, тис. т
Маркетинговий рік
2010/11 2011/12 2012/13 2013/14 2014/15 2015/16
354
Початкові 4 344 3 688 7 162 3 424 5 706 7 029

запаси
Збиральні
15 044 15 076 14 507 15 384 14 531 14 489
площі, тис. га
Урожайність,
2,57 3,63 3,15 4,04 4,37 4,13
ц/га
Виробництво 38 596 54 704 45 713 62 153 63 535 59 782
Імпорт 72 98 74 94 72 73
Загальна
43 012 58 338 52 923 65 671 69 313 66 885
пропозиція
Експорт 12 308 22 691 22 179 32 515 35 277 38 506
Кормове
14 745 15 295 15 132 16 207 15 930 14 200
споживання
Продовольча
6 550 6 640 6 464 5 707 5 592 5 690
переробка
Промислове
1 522 1 632 1 180 1 427 1 400 1 143
споживання
Насіння 2 538 2 606 2 466 2 360 2 407 2 555
Втрати 1 662 2 285 1 664 1 749 1 678 1 057
Внутрішній
26 925 28 313 26 759 27 360 26 912 24 535
розподіл
Кінцеві запаси 3 688 7 157 3 764 5 706 7 029 3 734
Запаси, % до
13,70% 25,28% 14,07% 20,86% 26,12% 15,22%
внутр. розподілу
Втрати % до
3,86 3,92 3,14 2,66 2,42 1,58
пропозиції
Джерело: дані Держстату
Світовий ринок зернових культур протягом останнього часу

здебільшого перебував у зростаючому тренді, як в сегменті кукурудзи,
так і в сегменті пшениці. На ціну зернових впливають (табл. 6.2):
- світові ціни,
- ціни на внутрішньому ринку,
- ціна переробників.
Таблиця 6.2
Ціни на основні види зернових культур
2017 Ціна
Світові ціни, дол./т
Кукурудза (СВОТ) 147,3
355
Кукурудза (EuroNext) 185,2

Пшениця (EuroNext) 188,0
Експортні ціни FOB, Україна, дол./т (пропозиція)
Продов. пшениця 182—186
Фуражна пшениця 173—176
Ячмінь 159—162
Кукурудза 168—173
Внутрішні ціни СРТ-порт, грн/т
Продов. пшениця 4 900—5 200
Фуражна пшениця 4 500—4 900
Ячмінь 4 150—4 300
Кукурудза 4 700—4 950
Внутрішні ціни переробних підприємств, грн/т
Продов. пшениця 4 600—5 300
Фуражна пшениця 4 000—4 650
Ячмінь 3 750—4 400
Кукурудза 4 000—4 500
Валовий збір зернових культур в Україні базується на вирощуванні

чотирьох основних культур пшениці, жита, ячменю та кукурудзи.
Кукурудза.
Кукурудза має високу харчову цінність і використовується в першу
чергу у кормовиробництві – це близько 2/3 усієї виробленої кукурудзи.
Також з кукурудзи отримують крохмаль, рослинні олії, крупи, цукор та
багато іншого (табл. 6.3). Останнім часом збільшилася питома вага
кукурудзи у виробництві біоетанолу та біогазу.
Таблиця 6.3
Баланс кукурудзи, тис. т
Маркетинговий рік
2010/1 2011/1 2012/1 2013/1 2014/1 2015/1
1 2 3 4 5 6
Початкові запаси 632 672 1 099 686 1 606 1 586
Зібрані площі, тис. га 2 647 3 517 4 372 4 817 4 691 4 084
356
Врожайність, тонн/га 4,5 6,5 4,8 6,4 6 5,7

Виробництво 11 938 22 838 20 961 30 862 28 497 23 328
Імпорт 43 51 49 54 48 39
Загальна пропозиція 12 613 23 409 22 109 31 602 30 150 24 953
Експорт 5 091 14 800 12 999 20 472 19 684 16 900
Кормове споживання 5 600 5 800 6 800 7 560 7 250 6 310
Продовольча переробка 210 220 220 165 160 130
Промислове споживання 400 500 500 800 750 510
Насіння 150 70 90 200 180 160
Втрати 490 920 700 800 540 340
Внутрішній розподіл 6 850 7 510 8 310 9 525 8 880 7 450
Кінцеві залишки 672 1 099 800 1 606 1 586 603
Залишки, % до розподілу 9,8% 14,6% 9,6% 16,9% 18% 8,1%
Втрати, % до пропозиції 3,9% 3,9% 3,2% 2,5% 2% 1,4%
Джерело: дані Держстату
Україна активно поставляє кукурудзу в Китай – близько 95% усієї

імпортованої кукурудзи у цю країну припало на частку української
зернової продукції. Україна імпортує кукурудзу в основному з США у
вигляді насіння для посіву. Нашими головними споживачами є Іспанія,
Єгипет, Китай, Голландія, Італія, Південна Корея.
Найближчі наші конкуренти на світовому ринку – США, Бразилія, а
якщо говорити про країни-сусідів, то це Румунія, Сербія, Болгарія.
357
Рис. 6.6 Динаміка собівартості кукурудзи, грн./ц

Собівартість виробництва кукурудзи, як і на решту культур з року в
рік зростає (рис. 6.6). Однак, рівень рентабельності кукурудзи є вищим
ніж в пшениці та ячменю (рис. 6.7). За результатами 2015 року рівень
рентабельності кукурудзи склав 50%.
Рис. 6.7 Динаміка рівня рентабельності кукурудзи, %

Чинники впливу на ціноутворення на кукурудзу такі: ціни на нафту,
розвиток альтернативних ринків кормів (продукти переробки зерна),
альтернативні види палива (біоетанол), а також суміжні ринки пшениці та
ячменю.
358
Соя.
Слідом за лідируючими позиціями по виробництву соняшникової
олії і зернових Україна посіла восьме місце в світі по вирощуванню сої.
В останні роки Україна отримує все більший урожай цієї культури.
У 1990 році країна зібрала 99 тис тонн сої, а в 2014 році - вже
3,9 млн тонн (рис. 6.8).
Рис. 6.8. Обсяги виробництва сої в Україні
За 25 років обсяги виробництва сої збільшився в 40 разів рис. 5.2.

Посівні площі культури за останні 12 років зросли майже в десять
разів - з 190 тис га в 2003 році до 1 836 га в 2015 році.
Урожайність підвищилася з 16 ц / га в 2010 році до 21,6 ц / га в
2014 році. Все це дозволило отримати в 2014 році 3,9 млн тонн сої
(рис. 6.9.).
Основним фактором зростання попиту на сою - збільшення потреби
в ній як корму для тварин, що є глобальною світовою тенденцією: на ці
цілі йде 75% врожаю сої в світі.
359
Рис. 6.9. Динаміка урожайності та посівних площ сої
Так, щоб виростити 1 кг свинини, в світі використовують 250 грам

сої. Виробництво курятини ще більш залежне від даної культури: щоб
виростити 1 кг курятини, необхідно 575 грам сої.
Основними покупцями української сої є Туреччина, Єгипет та
Італія.
Пріоритетним для України є переробка сої, зокрема неглибока
переробка, що дозволяє виробляти соєвий шрот, який використовується
на корм тваринам. Також перспективним напрямком є вирощування
органічної сої.
Соя - культура, яку десять років тому в Україні вирощували тільки
окремі компанії. Зараз вона стає перспективним експортним товаром і
вже входить до п'ятірки найбільш дохідних продуктів рослинництва.
360
Зростання популярності цієї культури серед українських

виробників і отриманий в останні роки досвід дозволили підвищити
врожайність і увійти в десятку найбільших виробників сої в світі.
Економіка України на 50% залежить від експорту, а майже третина
нашого експорту - продукція сільського господарства. Це означає, що
добробут українців, економічна стабільність багато в чому визначаються
тим, скільки кукурудзи, пшениці, соняшникової олії, сиру та інших
видів сільськогосподарської продукції наша країна зможе продати
іншим державам. У свою чергу, розвиток експорту буде залежати від
того, наскільки вдало Україна зможе торгувати з Європою - найбільшим
ринком продовольства в світі. Уже кілька років вона закуповує
українську сільгосппродукцію майже на 5 млрд дол.
Кожен третій долар від експорту в Європу Україна заробляє на
продукції сільського господарства.
Агробізнес став основним джерелом валютних надходжень в
країну. Якщо в Росії українські аграрії везли продукцію переробки з
високою доданою вартістю, то ЄС на сьогоднішній день Україна
пропонує переважно сировину.
Основний обсяг українського сільськогосподарського експорту
складають:
- злакові
- олійні культури,
- комбікорм.
Роль України на ринку продовольства в Європі постійно зростає:
за останні 10 років експорт сільськогосподарських товарів збільшився в
4 рази.
361
6.4. Зарубіжний досвід підтримки сільськогосподарських

товаровиробників
Сучасна державна підтримка сільськогосподарських виробників у
світі зосереджена головним чином на заходах стимулювання розвитку
сільських територій, збереженні довкілля, а також підвищенні якості та
безпечності сільськогосподарської продукції.
Для оцінки та порівняння обсягів державної підтримки сільського
господарства у різних країнах, застосовують ряд показників. У країнах
Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) оцінку
здійснюють за такими основними напрямами:
 оцінка загальної підтримки (Total Support Estimate – TSE),
 оцінка підтримки виробника (Producer Support Estimate – PSE),
 оцінка підтримки споживача (Consumer Support Estimate – CSE),
 оцінка підтримки послуг загального призначення (General Services
Support Estimate – GSSE),
 номінальний коефіцієнт захисту (Nominal Protection Coefficient – NPC).
Рівень сукупної підтримки сільського господарства (TSE)
складається з підтримки сільгоспвиробника, споживача та загальних
послуг у сільському господарстві (рис. 6.10).
TSE (Total Support Estimate) - рівень сукупної підтримки сільського господарства

PSE (Produser
Support Estimate) GSSE (Support to general services CSE (Consumer
- оцінка підтримки to agricultural sector) - рівень Support Estimate) -
виробників підтримки загальних послуг у оцінка підтримки
сільського сільському господарстві споживачів
господарства
Рис.6.10. Показники оцінки державної підтримки
сільського господарства за методикою OECD
Показник TSE визначає загальну суму перерозподілу ресурсів,

пов’язаного з підтримкою сільського господарства, що фінансується за
362
рахунок споживачів і платників податків за винятком надходжень від

імпортного мита.
Найбільш простим є показник NPC – номінальний коефіцієнт
захисту, що оцінює тільки співвідношення внутрішніх і світових цін, за
формулою:
NPC > 1 – держава підтримує вітчизняного виробника, і чим

більший цей показник, тим більший вплив держави на ринок
конкретного продукту.
NPC < 1 – сільське господарство не має підтримки, що може
розцінюватися як непряме оподаткування; водночас у такому випадку
споживачі отримують непрямі субсидії.
NPC = 1 – має місце нейтральна державна політика.
У більшості країн ОЕСР показник NPC перебуває в межах 1,2 і 2,
а в більшості країн, що розвиваються, цей показник нижче нуля.
Однак показники NPC не враховує вплив державної політики, яка
проводиться на ринку засобів виробництва.
Якщо політика держави впливає на ціни факторів виробництва,
то для оцінки підтримки застосовується показник EPC (Effective
Protection Coefficient) – ефективний коефіцієнт захисту, що порівнює
додані вартості у внутрішніх і світових цінах, дорівнюючи різниці між
ціною кінцевого продукту і вартістю засобів, які використовуються для
його виробництва:
363
де, VAd, VAr – додана вартість за внутрішньою і довідковою

ціною.
EPC > 1 – вплив держави на аграрний сектор буде позитивним,
бо
сільгоспвиробники потенційно отримують більш високу віддачу на
вкладені ресурси, ніж при відсутності державного регулювання.
EPC < 0 - аграрні підприємства втрачають у результаті
державного регулювання: в таких умовах аграрні підприємства
отримують менш високу віддачу на вкладені ресурси через значний
диспаритет цін.
Однак номінальний і ефективний коефіцієнти захисту не
враховують нецінові форми аграрної політики (прямий перерозподіл
доходів). Для включення в оцінку більшої кількості інформації про
наявні субсидії і непрямих податках використовують показники оцінки
підтримки виробника і споживача (PSE і CSE) – найбільш комплексні
показники для оцінки рівня державної підтримки. Ці показники не
потребують розрахунку доданої вартості, що спрощує їх використання.
Економічна суть показника PSE полягає у визначенні річної
грошової вартості перерозподілу ресурсів від споживачів та платників
податків на підтримку сільськогосподарських товаровиробників в
результаті здійснення державної політики підтримки, незалежно від її
сутності, цілей та впливу на обсяги виробництва чи прибутки
сільськогосподарських підприємств:
PSE = (Pid – Pbi) + (Si - Ti) , де
де Pid — внутрішня закупівельна ціна продукції;

Pbi — світова ціна на продукцію;
Si — прямі субсидії при виробництві продукції;
Ti — прямі податки при виробництві продукції.
364
Для міжнародних порівнянь використовують відносний показник

PSE, який визначають відношенням PSE в грошовому виразі до суми
валової виручки сільськогосподарських товаровиробників у внутрішніх
цінах і бюджетних трансфертів виробників.
Джерело: Agricultural Policy Monitoring and Evaluation 2016, OECD. - 16 June 2016. – 136р.
Рис.6.11. Рівень сукупної підтримки сільського

господарства TSE, 1995-97 та 2013-15
Сьогодні OECD щорічно оприлюднює дані щодо оцінки рівня

державної підтримки сільського господарства у країнах-членах цієї
організації за показниками PSE, СSE та TSE. Так, за останніми даними,
серед країн OECD, що є членами СОТ, найбільший рівень підтримки за
показником PSE у вартісному виміру виявляється в країнах ЄС, Японії
і США. На них припадає 80,7% від усього рівня підтримки країн
OECD.
365
Рис.6.12 Оцінка підтримки виробників PSE, 1995-97 та 2013-15
За відносним показником PSE (у відсотках до обсягів виробництва)

найбільший рівень підтримки зосереджений у таких країнах, як
Швейцарія, Норвегія та Ісландія, а найменший – у Нової Зеландії,
Австралії та Польщі (рис. 6.11, рис. 6.12, рис. 6.13 та рис. 6.14).
Рис.6.13 Оцінка підтримки споживачів СSE, 1995-97 та 2013-15
366
GSSE PSE
Трансфери споживачам через податки
Індонезія
Китай
Туреччина
Корея
Колумбія
Казахстан
Швейцарія
Ісландія
Японія
Росія
Норвегія
ЄС
Мексика
США
В’єтнам
Канада
Бразилія
Ізраїль
Чилі
Нова Зеландія
ПАР
Австралія
Україна
OECD
Рис.6.14. Оцінка підтримки послуг загального призначення, 1995-97 та 2013-15

Вітчизняний агробізнес, за даними фахівців OECD, має від’ємний

показник сукупної підтримки сільського господарства, що зумовлено її
значним скороченням протягом останніх років через скрутну фінансово-
економічну ситуацію та дефіцит держбюджету.
6.5. Підтримка агробізнесу в ЄС
Загальна сільськогосподарська політика (CAP) – це відповідь

Європейського Союзу на питання, як забезпечити продовольчу безпеку,
раціонально використати природні ресурси та збалансовано розвивати
сільські території Європи.
Підтримка агробізнесу в ЄС спрямована на забезпечення гідного
рівня життя для європейських фермерів і сільськогосподарських
робітників, а також стабільного, різноманітного і безпечного харчування.
CAP складається з трьох взаємопов'язаних шляхів для досягнення
цих цілей:
 підтримка доходу для фермерів (так звані «прямі платежі»)
 ринкові заходи, наприклад, для боротьби з різким падінням цін
 розвиток сільських територій.
Прямі платежі є ключовим елементом політики підтримки
агробізнесу у ЄС, яка забезпечує підтримку доходів фермерів і сприяє
підвищенню конкурентоспроможності, стійкості і екологічно чистих
методів ведення сільського господарства. Левова частка (72%) поточного
сільськогосподарського бюджету ЄС належить прямим виплатам для
європейських фермерів.
У той час як правила, що регулюють прямі платежі
встановлюються на рівні ЄС, їх реалізація управляється безпосередньо
кожною державою відповідно до принципу «спільного управління». Це
369
означає, що національні органи влади несуть відповідальність за

управління і контроль прямих виплат фермерам в їх країні. Кожна країна
має певний рівень гнучкості в тому, як вони надають ці виплати
враховуючи національні умови ведення сільського господарства, які
сильно відрізняються в країнах Європейського союзу.
Прямі виплати на користь отримують близько 7 мільйонів ферм по
всій території Європейського Союзу і часто являють собою важливу
частину свого сільськогосподарського доходу (в середньому, майже
половина доходів фермерів за останні десять років прийшла від цієї
прямої підтримки).
Семирічний план витрат Європейського союзу (MFF) 2014-2020
виділяє 38% від загальної суми CAP для фінансування витрат на ринкові
заходи, прямі платежі та програми розвитку сільських територій. Прямі
платежі на цей період складають приблизно 293 млрд. €, або 72% від
загального бюджету, виділеного на CAP. більш ніж 41 млрд. € в рік на
прямі виплати (рис. 6.15).
Джерело: Дані з офіційного сайту Єврокомісії - https://ec.europa.eu/agriculture/direct-support_en
Рис.6.15. Прямі платежі євро/га, середні значення на 2015 рік

370
Прямі виплати надаються фермерам у вигляді підтримки основного

доходу, залежно від кількості землі у користуванні. Це так звана «базова
оплата», яка доповнюється рядом інших програм підтримки,
орієнтованих на конкретні цілі або типи фермерів:
o «зелений» прямий платіж за сільське господарство, що є
сприятливим для клімату і навколишнього середовища
o виплата молодим фермерам
o перерозподільний платіж для покращення підтримки малих і
середніх ферм
o платежі в районах з природними обмеженнями, де умови для ведення
сільського господарства є особливо тяжкі, наприклад, гірські райони,
o заміщення дрібними фермерськими господарствами інші форми
o добровільна підтримка певних секторів, які зазнають труднощів, що
пов’язана з виробництвом..
Загальна сума прямих виплат фермерам з бюджету ЄС в будь-якій
державі-учасниці обмежена щороку розміром річного розподілу цієї
країни (офіційно називається «фінансовий конверт»). Національні
органи влади можуть вирішити, яку саме з різних схем прямих платежів
фінансувати з цього розподілу, за умови дотримання певних
законодавчих обмежень. Вони можуть також переводити кошти у свої
національні асигнування на розвиток сільських територій чи із них.
Більшість фермерів в ЄС отримують вигоду від прямих платежів: в
2015 році близько 1,5 млн. фермерських господарств отримали допомогу
через підтримку 156 млн га землі чи приблизно 90% земель, що фактично
є в обробітку.
Фермери щороку можуть подати заявку на прямі платежі. Для того,
щоб мати на це право, повинні бути виконані всі наступні умови:
371
1) Мінімальні вимоги. Як правило, прямі виплати не надаються

фермеру, якщо загальна сума, що належить і/або площа земельної
ділянки, що має право на оплату занадто мала. Точні порогові значення
варіюється залежно від країни (від € 100 і € 500 і/або 0,3 га до 5 га).
2) Активні фермери. Тільки фермери з холдингом, що знаходиться
в ЄС і здійснюють сільськогосподарську діяльність можуть отримувати
прямі платежі. Бути «активним» фермером означає, що фізичні особи і
компанії, такі як аеропорти, та ті, що надають послуги в сфері
нерухомості та спортивні майданчики, які не можуть мати
сільськогосподарські землі в їх розпорядженні, які не мають або мають
дуже незначну сільськогосподарську діяльність не можуть отримати
підтримку від CAP.
3) Мають у розпорядженні сільськогосподарські землі та
використовують їх для сільськогосподарської діяльності. Як правило,
тільки землі, придатні для сільськогосподарського виробництва
розглядаються як сільськогосподарська територія (наприклад, ліс, в
принципі, не має права). Сільськогосподарські угіддя включають ріллю,
посіви і постійні пасовища.
Але це не досить просто володіти або мати сільськогосподарські
землі в розпорядженні: фермери повинні також показати, що ця земля
використовується для тієї чи іншої форми сільськогосподарської
діяльності. З іншого боку, фермери повинні гарантувати, що земля
підтримується в хорошому сільськогосподарському стані, тобто
придатному для випасу худоби або вирощування.
4) Більше інформації: прийнятні критерії для прямих виплат.
Фермерам доводиться звертатися за допомогою щороку, щоб отримати
прямі платежі, даючи детальну інформацію про себе. Національні органи
влади розглядають заяви фермерів (все частіше в електронному вигляді)
до яких долучають карти або супутникові знімки сільгоспугідь.
372
Існує два різних набори правил:

1. Обов’язкові вимоги до управління (Statutory Management
Requirements (SMRs) - 13 вимог, передбачених законодавством ЄС, які
стосуються здоров'я населення, тварин і рослин, ідентифікації та
реєстрації тварин, навколишнього середовища і благополуччя тварин.
2. Гарні сільськогосподарські та екологічні умови (Good agricultural
and environmental conditions (GAECs) – фермери мають підтримувати
свою землю в хорошому сільськогосподарському та екологічному стані.
Це означає, серед інших речей, захист ґрунту від ерозії, підтримка у
ньому органічних речовин і структури ґрунту, уникнення погіршення
середовища існування, управління водними ресурсами та охорона
особливостей ландшафту. Точні стандарти, яким ферми повинні
відповідати встановлюються на національному.
Країни-члени ЄС можуть комбінувати різні схеми прямих платежів,
щоб забезпечити ефективну підтримку своїх фермерів, адаптовану до їх
національного контексту. Деякі з них є обов'язковими, а деякі не є
обов'язковими (рис. 6.16).
Джерело: Дані з офіційного сайту Єврокомісії - https://ec.europa.eu/agriculture/direct-support_en
Рис.6.16. Схема прямих платежів в ЄС
Базовий платіж забезпечує основну підтримку доходів фермерів,

що займаються сільськогосподарською діяльністю. Залежно від вибору,
373
зробленого кожним національним органом, основний платіж складає від

12% до 68% їх національного бюджету.
Перерозподільний платіж. Для того, щоб перерозподілити
підтримку дрібних фермерів, держави-члени можуть виділяти до 30%
свого національного бюджету. Кількість гектарів може бути обмежена,
національними органами (30 га або середній розмір ферм в державах-
членах, якщо вони більше 30 га). Сума на гектар є однаковою для всіх
фермерів в країні, де вона застосовується, і не може перевищувати 65%
від середньої плати за гектар.
Зелений платіж. Протягом багатьох років, CAP грає все більш
важливу роль в підтримці розвиток стійкого сільського господарства в
рамках ЄС шляхом сприяння екологічному землеробству. Введення нової
зелених прямих платежів є ще одним важливим кроком у цьому
напрямку.
Держави-члени повинні виділяти 30% від їх прямого розподілу на
зелені платежі. Це є істотним новим доповненням до інструментів CAP,
добровільних заходів з розвитку сільських районів, присвячених
питанням охорони навколишнього середовища і клімату.
Фермери отримують зелений прямий платіж, якщо можуть довести,
що дотримуються трьох обов'язкових умов, їх діяльність сприятлива для
навколишнього середовища (ґрунту і біорізноманіття) і для клімату.
Три обов’язкові умови:
1) Диверсифікації сільськогосподарських культур. Різноманітність
культур допомагає зробити ґрунт і екосистему більш стійкою. Це
допомагає зупинити деградацію і ерозію ґрунтів, а також сприяє
виробничим потужностям. Правила передбачають, що ферми з більш ніж
10 га орної землі повинні вирощувати принаймні дві культури, в той час
як три культури необхідні на фермах з більш ніж 30 га орної землі. Крім
того, основна культура не може покривати більше 75% орних земель.
374
Винятком з правил є фермери, з великою часткою пасовищ, що самі по

собі є дуже корисними для навколишнього середовища.
2) Підтримка постійних пасовищ. Постійне пасовище є дуже
ефективним засобом блокування вуглецю і таким чином допомагає
зменшити глобальне потепління. Співвідношення постійних пасовищ для
сільськогосподарських угідь встановлюється країнами-членами на
національному або регіональному рівні (з 5% запасом гнучкості). Більше
третини сільгоспземель ЄС є постійними луговими об'єктами захисту,
спрямованими, зокрема, на уловлювання вуглецю; п'ята частина цього
пасовища класифікується як екологічно чутлива та утримується для
захисту біорізноманіття.
3) Екологічні зони. Фермерам з ріллею більше 15 га необхідно
забезпечити, щоб принаймні 5% з них складали землі екологічної зони
для збереження і поліпшення біорізноманіття. Екологічні зони можуть
включати в себе, наприклад, землі під паром, особливі ландшафти,
тераси, огорожі, лісосмуги або азот фіксуючі культури, такі як конюшина
і люцерна, які допомагають збагатити органічними речовинами ґрунт.
Метою даного виду підтримки є винагородити фермерів за їх зусилля
щодо захисту навколишнього середовища і біорізноманіття, оскільки
ринкові ціни не відображають їх трудомісткість.
Добровільна підтримка певних секторів, які зазнають труднощів,
що пов’язана з виробництвом. Всі держави-члени ЄС (крім Німеччини)
застосовують дану схему підтримки, хоч обсяг фінансування і діапазон
охоплених секторів значно варіюються. Частка таких прямих платежів, як
правило, обмежена до 8%, хоча деякі винятки дозволені.
Підтримка молодих фермерів. Заохочення нових учасників
зайнятися сільським господарством має життєво важливе значення для
майбутнього сільського господарства і сільських громад, особливо
старіючого сільського населення ЄС. У 2013 році на кожного фермера до
375
35 років, припадало дев'ять у віці старше 55 років. Більше половини всіх

керівників господарств старше 55 років, в той час як тільки 6,9% фермерів
віком до 35. Допомога надається на термін не більше 5 та може становити
до 2% від загального обсягу прямих виплат національних асигнувань.
Підтримка дрібних фермерів. Понад три чверті фермерських
господарств в ЄС невеликі - менше 10 га - з яких більшість має менше
5 га. Для вирішення проблем дрібних фермерів держави надає
можливість отримати одноразову допомогу через спрощену систему.
Максимальний рівень виплати визначається на національному рівні, але в
будь-якому випадку не може перевищувати € 1250. Спрощена схема
включає також в себе спрощення адміністративних процедур,
звільняються від озеленення, лібералізації стосовно санкцій і контролю.
Схема застосовується в 15 країнах ЄС: Австрії, Болгарії, Хорватії,
Естонії, Греції, Німеччини, Угорщини, Італії, Латвії, Мальти, Польщі,
Португалії, Румунії, Іспанії та Словенії. В середньому, у 2015 році вона
складала більш ніж на 5% від витрат на прямі платежі в цих країнах, але з
вельми істотними відмінностями (наприклад, більше 30% на Мальті, і
менш ніж 1% в Болгарії, Німеччині та Словенії).
Підтримка у районах з природними обмеженнями. Дані території
встановлюються країнами-членами на підставі біофізичних критеріїв
(таких як схили, наприклад) та включають в себе, як правило, гірські
райони. До 5% від національного розподілу для прямих платежів може
бути використано для поповнення виплат фермерів у цих районах. Наразі
застосовується тільки в Данії з 2015 року, і Словенія з 2017 року.
Держави-члени ЄС несуть відповідальність за впровадження та
первинний контроль за наданням допомоги фермерам, для цього створена
інтегрована система управління та контролю (IACS), а також мережа
взаємопов'язаних баз даних, які використовуються для отримання та
обробки даних щодо прямих платежів.
376
Система дає унікальну ідентифікацію для кожного фермера, а

також для всіх сільськогосподарських земельних ділянок (Система
ідентифікації земельних ділянок або LPIS) та, якщо потрібно, то і для
тварин. Система також охоплює обробку заяв про надання допомоги.
ЄС підтримує конкурентоспроможність та сталість сільського
господарства в Європі шляхом фінансування низки заходів підтримки
(включаючи прямі виплати) через:
 Європейський фонд гарантування сільського господарства (EAGF)
 Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських
районів (EAFRD).
Окрім прямих виплат фермерам, підтримка здійснюється у формі
ринкових заходів та програм розвитку сільських територій.
Ринкові заходи використовуються у разі, якщо нормальні ринкові
важелі не працюють - наприклад, якщо є раптове падіння попиту через
страх за здоров'я або падіння цін через тимчасовий надлишок пропозицій
на ринку. У таких випадках, Європейська комісія може активізувати
підтримку ринку через фінансування конкретного ураженого сектора, на
який середньому припадає близько 5% від загального обсягу витрат
фермерських господарств ЄС. Ця частина бюджету - фінансується за
рахунок EAGF і також включає в себе такі елементи, як просування
сільськогосподарської продукції ЄС.
Водночас, програми розвитку сільських районів фінансують окремі

проекти на фермах та/або інші види діяльності в сільській місцевості на
основі економічних, екологічних чи територіальних пріоритетів.
Фінансування через EAFRD передбачає такі проекти, як:
 інвестиції та модернізація на фермах,
 установчі грантові кошти для молодих фермерів,
 агро-екологічні заходи,
 органічні перетворення,
 сільськогосподарський туризм,
377
 відновлення села або забезпечення широкого доступу до

Інтернету в сільській місцевості.
Вони складають майже 25% фінансування CAP, ці заходи, як
правило, співфінансуються за рахунок національних, регіональних або
приватних фондів та, як правило, тривають кілька років.
В рамках загальноприйнятих правил державної підтримки
агробізнесу, країни-члени мають свої механізми підтримки. Зокрема:
Голандія. Другий після США експортер сільськогосподарської
продукції в світі. За деякими оцінками, на сільське господарство
припадає 10% економіки країни. Найбільше голландських
сільгосптоварів відправляється в Німеччину. Серед великих
агропромислових партнерів також Бельгія, Великобританія, Франція і
Італія. Основні товари, що експортуються - це квіти і рослини, м'ясо,
молочна продукція, овочі і фрукти.
Досягнувши серйозних позицій на світовому ринку, основними
пріоритетами в сільському господарстві тепер є не стільки зростання
продуктивності, скільки сталий розвиток, інновації, поліпшення умов
утримання тварин, використання поновлюваних джерел енергетики.
Наприклад, серед субсидій, які можуть отримати фермери, існує
програма гарантування частини кредиту, яку готовий взяти на себе
держава. Претендувати на цю програму можуть малі або середні
підприємці або, наприклад, молоді фермери у віці до 39 років. Додаткові
кошти позики, які фермер отримає під гарантії, повинні бути витрачені на
чітко визначені цілі, наприклад, оптимізацію виробництва, поліпшенням
якості продукції або умов утримання тварин.
Крім того, на додаткову допомогу можуть претендувати молоді
фермери - до 41 року. За статистикою голландського агентства з питань
підприємництва RVO, лише 5% нідерландських фермерів - молодше 35
років. Тому мета цієї програми - залучити більше молодих підприємців в
378
сферу сільського господарства. Ці кошти можуть бути інвестовані в

будівництво, землю, техніку або мобільне обладнання.
Крім того, держава підтримує ферми, де відмовилися від
використання хімікатів і пестицидів. Для того, щоб забезпечити
конкурентоспроможність цих екотоварів, урядом підписано договори з
супермаркетами і Федерацією агропромисловості і тепличного
виробництва про розширення дистрибуції цієї продукції.
Ще одна стратегічна мета в сільському господарстві - розширення
використання біомаси як палива на фермерських господарствах. Так, до
2030 року планується замістити 30% нафтопродуктів на «зелену
енергетику», тому підтримуються наукові дослідження в цій сфері.
Франція. Сільське господарство тут найбільш опікувана державою
галузь, хоча основа його - приватне землеволодіння. Кількість
фермерських і приватних сільськогосподарських підприємств у Франції
досягає майже 1 млн. За обсягом виробленої продукції Франція посідає
1-е місце в Західній Європі і третє місце в світі. Франція щорічно
експортує сільгосппродукції на суму понад 40 млрд євро. У галузі
зайнято близько 7% працездатного населення.
Істотний вплив на аграрну політику держави має розвинена мережа
профспілок, які піклуються про умови праці та життя фермерів, а також
про збереження «мінімального рівня доходів» навіть у разі неврожаю або
природних катаклізмів.
Особливою є і система оподаткування: розрахунок суми доходу, що
підлягає оподаткуванню, проводиться виходячи з даних земельного
кадастру, середніх показників вартості продукції, витрат виробництва,
врожайності сільгоспкультур і продуктивності худоби.
На підтримку аграріїв витрачається в середньому до 40 млрд євро
на рік. Діє механізм пільгових кредитів для сільського господарства
заснований на принципі державного погашення банком різниці між
379
договірною процентною ставкою і ставкою пільгової позички, наданої

фермеру. На закупівлю нової сільгосптехніки вони можуть залучати
кошти під 3-4% річних, на придбання землі - приблизно під 7% річних.
Німеччина. ФРН посідає друге місце за обсягом виробництва
продукції тваринництва, а також зернових в країнах ЄС. При цьому в
аграрному секторі, де дуже високий рівень механізації, зайняті лише
2-3% працездатного населення держави, а його частка не дотягує в
структурі ВВП до 1%.
Базується німецьке сільське господарство на невеликих сімейних
фермерських господарствах. Держава підтримує галузь, але не дотаційно
або прямим виділенням коштів. Діє державна допомога соціального
характеру окремим споживачам, гуманітарна допомога і гранти
господарствам, які зазнали збитків.
Польща. Навіть за часів комуністичної Польщі значна частина
сільського господарства країни перебувала в приватній власності. Тому,
традиційно, в Польщі і зараз популярні маленькі приватні
сільськогосподарські господарства, які спеціалізуються на виготовленні
одного виду продукції.
Зараз близько 2 млн дрібних приватних сільськогосподарських
підприємств Польщі (мають по 5-10 га землі) володіють 90% орних
земель країни.
Польща - європейський лідер у вирощуванні картоплі, цукрових
буряків, яблук. 15% всіх працюючих в Польщі задіяні в сільському
господарстві. Цей сектор польської економіки генерує частку приблизно
4% ВВП Польщі, що складає більше 20 млрд доларів.
Однак спостерігається тенденція до її поступового зменшення. В
окремих регіонах країни, зокрема в східній частині країни, рівень
працевлаштування в цьому секторі досягає більш 30% від всього
працюючого населення.
380
Сільське господарство Польщі експортно орієнтоване (10%

продукції йде на експорт), а тому польська дипломатія постійно шукає
нові ринки збуту аграрної продукції, особливо в світлі зменшення ринків
в країнах Східної Європи і колишнього СРСР через економічну кризу,
санкцій, збройних конфліктів.
Держава намагається всіляко підтримувати дрібні аграрні
підприємства, які демонструють поступову динаміку зростання
виробництва, особливо в світлі європейських доплат за орні землі або
окремі види продукції.
У Польщі є кілька банків, що спеціалізуються на кредитуванні
сільського господарства. За довгостроковими кредитами (до 10-ти років)
держава може компенсувати половину відсоткової ставки.
Популярним є також пільгове кредитування аграрного сектора,
коли підприємець може сплатити тільки 3%, а залишок суми по
процентній ставці банку повертає держава.
381
6.6 Підтримки агробізнесу в США
Сільське господарство в США мало ключову роль ще з моменту

заснування країни. Для мігрантів, які переселялися на нову землю, в
основному з Європи, фермерство в основному було гарантією успішного
розвитку, адже продукти харчування були товаром гарантованої продажу,
а земля у власності закріплювала майбутні перспективи. Однак з часом ця
перевага перетворилося в недолік - проблему перевиробництва. Значних
фінансових втрат зазнавали фермери і від неврожаїв. Для того, щоб
підтримати галузь, яка сприяла появі робочих місць, давала стратегічну
за своїми розмірами прибуток в бюджет, підштовхувала розвиток
транспортної системи та іншого виробництва та послуг, американський
уряд здійснював державну підтримку сільського господарства за
допомогою різних програм, включаючи підтримку товарів, підтримку
харчування та збереження. Однак, головним чином, вони зводилися до
прямого субсидування фермерів.
Довгі роки державна підтримка розвитку аграрного бізнесу у
Сполучених Штатах Америки передбачала значні розміри прямих виплат
фермерам, які загалом по країні досягали 5 млдр доларів в рік.
Втім, через тенденцію монополізації агробізнесу та розвитку
технологій, сільськогосподарська галузь з роками стала мати менше лобі
в Конгресі, тому що вже не спиралася на велику кількість сімейних
фермерських господарств. Так, за статистикою, в 1940 році в США
існувало 6 млн ферм із середньою площею 67 гектарів. В кінці 1990-х їх
налічувалося лише близько 2,2 млн з площею, в середньому, 190 гектарів.
У першій декаді 2000-х ця тенденція збереглася.
Систему державної підтримки було змінено у 2014 році, коли був
прийнятий новий закон про сільське господарство (Farm Act 2014):
звична пряма бюджетна допомога була замінена на законодавчому рівні
іншим інструментом - страхуванням ризиків. Наразі, головним
382
орієнтиром є страхування врожаю, і концепція страхування була

розширена на інші сфери, наприклад, виробництво молока.
Працює система страхування ризиків наступним чином: у разі,
якщо фермерам загрожує сильна посуха, повінь і непередбачувана
ситуація на ринку, надається менш витратне часткове страхування, якщо
ж ризики менші - страховка може бути вищою.
Відповідно до Федеральної програми страхування врожаю, страхові
компанії приватного сектору реалізують та обслуговують політику, а
Агентство з управління ризиками Міністерства сільського господарства
США розробляє та / або затверджує преміум-ставку, адмініструє дотації
на премію та витрати, затверджує та підтримує товари та перестраховує
компанії.
Farm Act 2014 затвердив виділення протягом декількох років
$ 956,4 млрд доларів на запуск цілого ряду програм, у тому числі в сфері
торгівлі, сільськогосподарських досліджень, відновлюваної енергії та
продовольчої допомоги (табл. 6.4.).
Таблиця 6.4
Обсяги державної підтримки агробізнесу в США на 2014-2023рр,
млрд. дол
Напрям Обсяг
Програми харчування 756,0
Страхування врожаю 89,8
Охорона природи 56,0
Програми з підтримки збуту
44,4
сільськогосподарської продукції
Інше 8,2
Джерело: Закон про сільське господарство 2014 - https://www.ers.usda.gov
Передбачає, що 80% витрат за програмою Farm Act 2014
фінансуватимуть програми харчування, 8% - програми страхування
врожаю, 6% - програми збереження довкілля, 5% - товарні програми , ще
1% на фінансування всіх інших програм, включаючи торгівлю,
383
кредитування, розвиток сільських районів, дослідження та розширення,

лісового господарства, енергетику, садівництво тощо.
Американські фермери можуть вибирати схему підтримки збуту
продукції з двох основних програм:
1) Страхування від падіння цін (PLC), яка передбачає компенсацію,
якщо ціни на продукцію рослинництва падають нижче заздалегідь
визначених рівнів.
Виплати здійснюються виробникам у яких на товарній основі в
сівозміні базовими культурами є пшениця, кормові зернові культури, рис,
олійні культури, арахіс, а ринкові ціни падають нижче контрольної ціни
(табл. 6.5).
Розмір платежу – це різниця між базовою ціною та річною
національною ринковою ціною (або ставкою кредитування маркетингової
допомоги, якщо вона вище).
Таблиця 6.5
Базові ціни на основні види сільськогосподарської продукції згідно
закону про сільське господарство 2014, дол
Культура Базова ціна Одиниці виміру

Пшениця 5.50 бушель
Кукурудза 3.70 бушель
Зерно сорго 3.95 бушель
Ячмінь 4.95 бушель
Овес 2.40 бушель
Довгозернистий рис 14.00 центнер
Середньозернистий рис 14.00 центнер
Соя 8.40 бушель
Інші олійні культури 20.15 центнер
Сухий горох 11.00 центнер
Сочевиця 19.97 центнер
Дрібний нут 19.04 центнер
Великий нут 21.54 центнер
Арахіс 535.00 тона
384
2) Страхування сільськогосподарських ризиків (ARC), яка забезпечує

виплати фермерам у разі зменшення доходів нижче середнього по країні
показника.
Виробник може вибирати два варіанти страхування:
1. По округу (county coverage)
2. Індивідуальний (individual farm coverage)
У першому випадку для обрахунку використовують середню
урожайність по округу.
Допомога надається, якщо фактичний дохід від
сільськогосподарських культур менший за гарантований дохід в окрузі.
Тоді, реальний дохід від сільськогосподарських культур є
фактичним показником прибутковості по округу, що дорівнює
максимальній ринковій ціні по країні, або кредитній ставці, зазначеній у
рахунках ферми.
Виплати надаються коли дохід від вирощування основної культури
падає нижче 86 % від контрольного рівня (середнього рівня по країні за 5
років). Дані показники для зрошуваних та не зрошуваних культур
розраховуються окремо.
Для розрахунків потенційних виплат фермери під час реєстрації
надають дані про площі і врожайності на своїх фермах.
Для прикладу, визначимо граничний дохід ARC-County для
кукурудзи та фактичного доходу і потенційного платежу. У таблиці 6.6
наведено ціни за 5 маркетингових років та середній урожай по округу.
Орієнтовний дохід: $935 = 5,30 × 176,4
Гарантії: $804 = 935 × 0,86
У цьому прикладі платіж здійснюється, якщо фактичний дохід від
сільськогосподарських культур у 2017 році не буде відповідати дійсній
доходній ставці ARC-County на суму 804 дол. США.
Таблиця 6.6
385
Динаміка цін та урожайності кукурудзи по округу

Рік Ціна Урожайність
2012 3,70 183,0
2013 5,18 180,4
2014 6,22 165,7
2015 6,89 156,7
2016 4,50 185,0
Середнє з 5 років 5,3 176,4
Припустимо, що ринкова ціна для кукурудзи складала $ 3,90 за

бушіль, а фактична урожайність по округу складала 189 бушелів на акр.
Тоді, реальний дохід від сільськогосподарських культур
ARC-County становитиме: $737 = 3,90 × 189
Оскільки вартість 737 доларів США є меншою, ніж гарантовані 804
долари США, платіж буде запущений.
Розмір оплати за акр є різницею між гарантією ARC-County та
фактичним доходом, але розмір платежу не може перевищувати 10%
базового доходу.
У цьому прикладі різниця між фактичним доходом та гарантією
становить 67 дол. США, що менше 10% від базового доходу в розмірі
935 дол. США. Таким чином, плата за кукурудзу в ARC-County становить
67 доларів США.
Нехай ферма має 330 акрів під кукурудзою, що займає 85% від
розміру всього господарства, тоді оплата ARC-County в цій фермі
становитиме:
ARC-County Payment = $67 x (0.85 x 330) = $18,793.50.
Обмеження щодо отримання допомоги: будь-яка особа, яка має
щорічно валовий дохід вище 900 000 доларів США (у тому числі не
грошових доходів), не має права отримувати платежі за програмами
підтримки сільгоспвиробників.
386
Поряд з цим, існує ще кілька варіантів страхування врожаю або

доходів. При цьому федеральний уряд може субсидувати страхові премії
за ставками від 38% до 80%, в залежності від рівня покриття і варіантів,
обраних виробниками. Такий високий рівень субсидій необхідний для
того, щоб зробити продукцію доступною за ціною. Прикладом таких
програм є:
 The Supplemental Coverage Option (SCO) пропонує
виробникам додаткове територіальне страхування в
поєднанні з традиційними полісами страхування врожаю.
 The Stacked Income Protection Plan (STAX) надає страхові
поліси виробникам гірської бавовни. Даний поліс може
поповнити страховий захист, доступний через Федеральну
програму страхування сільськогосподарських культур.
Федеральні субсидії покривають 80 % премій виробників.
 The Noninsured Crop Assistance Program (NAP) передбачає
компенсацію збитків від негативних погодніх умов для
забезпечення додаткового «викупу» покриття вище рівня
катастрофічного збитку. Однак платежі не можуть
перевищувати 125 000 доларів США на одну людину за один
рік у галузі рослинництва.
Весь час проводиться активна робота з пошуку нових страхових
продуктів для біоенергетичних культур, сомів, люцерни, хвороб у
домашніх тварин, безпеки харчових продуктів.
Окремо забезпечується підтримка виробникам молочних продуктів
за допомогою двох програм та через програму надання допомоги в разі
стихійних лих.
1) The Margin Protection Program (MPP) – надається, коли різниця між
цінами на молоко та витратами на корм падає нижче встановленої маржі.
387
Для молочних виробників пропонують страховку на основі

середньої фактичної маржі молочної продукції (різниця між ціною
загального молока та середньою вартістю кормів), причому платежі
починаються, коли маржа опускається нижче ніж 4,00 долара США за
центнер протягом 2-місячного періоду (табл. 6.7)
Усі виробники мають право брати участь і сплачують лише
адміністративну комісію (100 доларів США), якщо вони обирають захист
на мінімальному рівні (4,00 долара США за центнер молока).
Наявні й більш високі рівні захисту, за які виробники повинні
сплачувати як адміністративний збір, так і премію (залежно від обсягу
виробництва молока). Премії є нижчими в разі виробництва молока
більше 4 мільйонів фунтів (еквівалент стаду близько 185 корів).
Таблиця 6.7
Виплати згідно програми MPP
Сплачувана Виплати премій за Виплати премій за
різниця виробництво молока виробництво молока
(за ц) МЕНШЕ 4 млн фунтів БІЛЬШЕ 4 млн фунтів
(за ц) (за ц)
$4.00 нема нема
$4.50 $0.010 $0.020
$5.00 $0.025 $0.040
$5.50 $0.040 $0.100
$6.00 $0.055 $0.155
$6.50 $0.090 $0.290
$7.00 $0.217 $0.830
$7.50 $0.300 $1.060
$8.00 $0.475 $1.360
2) The Dairy Product Donation Program (DPDP) передбачає закупівлю

державою молочних продуктів за ринковими цінами для реалізації
програми з надання допомоги по харчуванню, коли різниця між цінами
на молоко та цінами на корм падає нижче мінімального розміру,
зазначеного в MPP.
388
Програма залишається в силі доти, доки не буде досягнуто

встановленого рівня маржі або ціни, або доки закупівлі не
здійснюватимуться протягом 3 місяців поспіль. Молочні продукти мають
купуватися за переважаючими ринковими цінами та враховувати
консультації з державними та приватними некомерційними
організаціями, які обслуговують потреби в харчуванні населення з
низьким рівнем доходу, які поширюватимуть пожертвування через банки
харчування та інші програми харчування.
У США держава надає допомогу сільгоспвиробникам та
землевласникам на реалізацію природоохоронних заходів на території
сільськогосподарських угідь і лісових землях з метою захисту та
підвищенню якості ґрунтів, кількості води, середовища існування дикої
природи та якості повітря.
Практика програми охоплює цілісну природоохоронну діяльність,
яка стосується проблем природних ресурсів та продуктивності
сільськогосподарських виробничих земель, лісових та пасовищ,
відновлення водно-болотних угідь та тимчасового або постійного виводу
земель з користування.
До природоохоронних програм належать:
1)Agricultural Conservation Easement Program (ACEP) – передбачає
довготривалі сервітути для відновлення та охорони на водно-болотних
угіддях та охорони сільськогосподарських угідь від зміни їх цільового
призначення.
2)Regional Conservation Partnership Program (RCPP) – призначена
для координації програми щодо збереження води,
сільськогосподарського водопостачання тощо. RCPP фінансується на
суму більше 100 мільйонів доларів щорічно, через спеціальні програми.
3)Environmental Quality Incentives Program (EQIP) – передбачає
фінансову допомогу виробникам для встановлення та підтримки
389
практики збереження на визначених сільськогосподарських та лісових

землях.
4)Conservation Stewardship Program (CSP) – надає фінансову
допомогу виробникам, які відповідають вимогам, що встановило
управління сільськогосподарськими та лісовими землями.
5)Crop Production on Native Sod (“sodsaver”) – дає можливість
сільгоспвиробникам отримати більші страхові виплати по врожаю, якщо
збережуть природну якість ґрунту. (Діє у штатах: Міннесота, Айова,
Північна Дакота, Південна Дакота, Монтана та Небраска).
Розподіл коштів по програмам збереження наведено на рис. 6.17.
Джерело: Дані з офіційного сайту USDE
Рис.6.17. Частка витрат на природоохоронні заходи за програмами
У США підтримка органічного землеробства здійснюється шляхом:

 розширення допомоги за рахунок витрат на органічну
сертифікацію
 підтримка ініціативи органічного сільськогосподарського
дослідження
 покращення страхування органічних культур
 маркетингових програм
390
До програм з підтримки органічного землеробства належать:

1)National Organic Certification Cost-Share Program – передбачає
фінансове регулювання для допомогти виробникам та переробникам
органічної продукції.
2)Organic data initiatives – регламентує повне обов'язкове
фінансування для покращення збору та обробки економічних даних в
органічному секторі. (5 млн доларів на період з 2015 по 2019 рр).
3)Organic commodity promotion orders – для органічного
виробництва розробляються умови органічного товарообороту.
4)National Organic Program – регулює органічні стандарти та
сертифікацію. Щорічний обсяг фінансування програми 15 млн дол.
5)Organic Agriculture Research and Extension Initiative (OREI) –
загальне обов'язкове фінансування для OREI, основної інтернаціональної
фінансової програми Міністерства сільського господарства США,
становить 100 млн. дол.
Окрему увагу в Сполучених Штатах Америки приділяють молодим
фермерам та володарям ранчо для яких працюють особливі програми.
Зокрема, Beginning Farmer or Rancher Access to Crop Insurance –
покращує початковий рівень доступу фермерів-початківців, які мають не
має більше 5-річного досвіду, до страхування сільськогосподарських
культур шляхом зменшення їх страхових премій на 10 відсоткових
пунктів та їх від сплати адміністративних внесків на суму $ 300.
З метою підтримати агробізнесу держава також:
 стимулює маркетинг та просування плодів садівництва
 забезпечує збирання інформації та управління питаннями
щодо шкідників та хвороб у рослинництві
 надає освітні послуги в галузі безпеки продуктів харчування
 розробляє програми, що сприяють включенню фруктів та
овочів в програми шкільного годування.
391
Загалом, Закон про сільське господарство дуже складний і

прописує багато інших варіантів для окремих напрямків виробництва,
наприклад тваринництва, або вирощування бавовни.
6.7 Підтримки агробізнесу в Канаді
Канада - п'ята за обсягом експорту сільськогосподарської

продукції в світі. Пропорційний внесок сільського господарства в
загальний ВВП Канади протягом останніх десятиліть значно знизився і
зараз досяг 1,7%. При цьому галузь до цих пір забезпечує роботою
понад 2 мільйонів канадців і щорічно вносить понад 100 млрд дол. В
ВВП країни. Щорічно Канада експортує сільськогосподарської
продукції на більш ніж 40 млрд дол.
Сільське господарство Канади отримує значну державну
підтримку (щорічно варіюється в межах 6-8 млрд дол), хоча вона в рази
менше, ніж в країнах ЄС. Втім, такі низькі показники пояснюються
унікальною канадською системою державної монополії на закупівлю
молока, сиру, яєць і птиці під назвою «управління поставками».
Спеціально створені державні компанії регулюють пропозицію
цих товарів на ринку, контролюючи внутрішнє виробництво і
обмежуючи імпорт за допомогою високих мит, які можуть досягати
200%. Така система, з одного боку, дозволяє Канаді уникнути прямого
субсидування сектора, а з іншого - шкодить споживачам, адже через
державного регулювання, ціни на кінцевий продукт в Канаді від 30 до
300% вище, ніж в інших країнах. Таким чином, покупці з власної
кишені високими цінами підтримують національного виробника.
Збут інших канадських агропродуктів (зерно, свинина, телятина і
ін.) відбувається на більш-менш ринкових умовах, хоча для фермерів
створено спеціальна кредитна установа Farm Credit Canada.
392
Крім того, в країні діє з десяток провінційних і федеральних

програм підтримки виробників сільськогосподарської продукції, серед
яких:
 короткострокові кредити до 400 тис. дол. під низький відсоток
з частковим покриттям відсотків;
 державні кредитні гарантії на покупку землі с.г. призначення;
 добровільний механізм гарантованих закупівельних цін;
 пільгове страхування врожаю від природних катаклізмів і
погодних умов;
 фінансова підтримка просування продукції за кордоном (до 50
тис. дол. на одне підприємство в рік);
 екстрена фінансова підтримка під час надзвичайних ситуацій;
 субсидування транспортування зерна через порт на півночі
країни (9.20 дол. / тон).
З метою покращення агробізнесу держава також підтримує
розвиток науки для чого щорічно інвестує сотні млн доларів в різні
дослідження в галузі сільського господарства.
Крім цього, федеральний бюджетом передбачено інвестування
протягом 2016-2021 рр. 500 млн дол. у розширення доступу до
швидкісного Інтернету у віддалених регіонах країни, що необхідно для
нормального функціонування сучасної сільгосптехніки.
6.8 Підтримки агробізнесу в Австралії

Австралія на четвертому місці серед світових експортерів.
Колись країна оголосила боротьбу проти дискримінації своєї продукції
на ринку країн ЄС.. Так, створена в 1986 році Кернська група, де
Австралія в лідерах, об'єднує в даний час 19 країн-виробників
393
сільськогосподарської продукції, на їх частку припадає 20% світового

експорту.
Сільське господарство і тісно пов'язані з ним сектори складають
12% ВВП країни, а обсяг валової доданої вартості в цій галузі складає
більше 155 млрд. доларів.
У Австралії знаходиться 14% всього світового поголів'я овець
(понад 150 млн голів). Країна лідирує серед постачальників вовни: 9%
від усього світового виробництва. Крім цього, Австралія - один з
головних виробників зернових, цукру, молочних продуктів та фруктів.
Половину орної площі відводять під пшеницю, її збирають майже
по тонні на душу населення. Країна вважається виробником пшениці
світового значення. Тому внутрішні потреби країни задовольняються
власним виробництвом.
Сільськогосподарські угіддя Австралії складають приблизно дві
третини її площі. Періодично трапляються посухи. Більшість
сільськогосподарських угідь використовується для потреб
тваринництва (луки і пасовища). Близько двох третин вартості
продукції сільського господарства забезпечує тваринництво.
В Австралії виробниками сільськогосподарської продукції, в
основному, є фермерські господарства (більше 135 тис), які охоплюють
61% території Австралії.
Фінансова підтримка уряду надається фермерам, як правило, для
компенсації збитків, викликаних природними або техногенними
факторами - головним чином, це тривалі періоди посухи (на всій
території країни поєднується зрошення і сухе землеробство), повені,
пожежі або інші стихійні лиха.
Урядові дотації надаються лише в тому випадку, коли збитки в
зв'язку зі стихійним лихом терпить значна кількість господарств в
регіоні. Така підтримка може мати різні форми: гранти,
394
короткострокові кредити за низькими відсотковими ставками тощо.

Також держава надає податкові пільги фермерам для компенсації
амортизації сільськогосподарського обладнання. Наостанок для
захисту національного агросектору уряд застосовує систему
спеціальних платежів та імпортних мит.
Що стосується оподаткування, то виробники різних видів
сільськогосподарської продукції сплачують податки за різними
ставками. Так, наприклад, цукрова промисловість не отримує
податкових пільг, тоді як виноробство має певні переваги в
оподаткуванні.
395
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ VІ

1) На яких нормативно-правових актах базуються відносини,
пов’язані з розвитком підприємництва в Україні?
2) Які питання регламентує Господарський Кодекс України?
3) Який головний орган виконавчої влади в Україні забезпечує
державну політику у сфері розвитку підприємництва?
4) Який закон регулює діяльність сільськогосподарських
обслуговуючих та виробничих кооперативів?
5) Який закон регулює діяльність фермерських господарств в
Україні?
6) Що передбачає Угода про асоціацію між Україною та
Європейським Союзом і його державами-членами?
7) Що регулює Закон України «Про розвиток та державну
підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»
8) Які принципами державної політики у сфері розвитку малого і
середнього підприємництва в Україні?
9) Які основні напрями державної політики у сфері розвитку
малого і середнього підприємництва в Україні?
10) Коли суб'єкти малого і середнього підприємництва не можуть
претендувати на державну підтримку?
11) Назвіть види державної підтримки
12) Через діяльність яких фордів реалізується державна
підтримка підприємництва в Україні?
13) Що таке фонди підтримки підприємництва?
14) Охарактеризуйте діяльність фонду підтримки підприємництва
«COSME» та «UNLIMIT UKRAINE»
15) У чому полягає зміст державного цінового регулювання?
396
16) Які види сільськогосподарської продукції є об'єктами

державного цінового регулювання?
17) Як обрахувати мінімальну та максимальну інтервенційну
ціну?
18) Яка державна спеціалізована установа, уповноважена
Кабінетом Міністрів України провадить цінову політику в
агропромисловій галузі економіки України?
19) Що таке державна аграрна інтервенція?
20) Які є різновиди державної аграрної інтервенції?
21) Чим відрізняється товарна та фінансова аграрна інтервенції?
22) У яких випадках Аграрний фонд призупиняє торгівлю
товаром?
23) У яких випадках Аграрний фонд здійснює товарну
інтервенцію?
24) Коли застосовують тимчасове адміністративне регулювання
цін?
25) Назвіть видів адміністративного регулювання, які може
застосовувати Кабінет Міністрів України?
26) В який напрямах здійснюється державна підтримка
агробізнесу в Україні?
27) Як працює механізм бюджетних дотацій для розвитку
сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання
виробництва сільськогосподарської продукції?
28) Як виплачується дотація?
29) Яких правил підтримки сільського господарства в умовах
СОТ має дотримуватись Україна?
30) Які є особливості попиту на сільськогосподарську
продукцію?
397
31) Які показники для оцінки та порівняння обсягів державної

підтримки сільського господарства використовують у країнах
Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD)?
32) Що являє собою показник рівня сукупної підтримки
сільського господарства?
33) Дайте характеристику підтримки сільськогосподарських
товаровиробників у ЄС
34) Яким чином здійснюється підтримка агробізнесу у США?
35) Опишіть державну підтримка сільського господарства Канади
36) Яким чином держава підтримує сільськогосподарських
товаровиробників Австралії?
37) Що таке «ефективний коефіцієнт захисту» та як його
обраховувати?
38) Для чого обраховують показники оцінки підтримки
виробника і споживача (PSE і CSE)?
39) Що таке «фінансовий конверт»?
40) Хто у ЄС може претендувати на допомогу держави у вигляді
«прямих платежів»?
41) Опишіть схему державної підтримки ЄС у вигляді «прямих
платежів»
42) Що таке «зелений прямий платіж» і хто його може отримати?
43) Яких трьох обов'язкових умов повинен дотримуватись
фермер у ЄС щоб отримати зелений прямий платіж?
44) Як працює система страхування ризиків агробізнесу у США?
45) Як працює унікальна канадська система державної монополії
на закупівлю молока, сиру, яєць і птиці під назвою «управління
поставками»?
398
1. До заходів зеленої скриньки належать:
a. сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і
розповсюдження ринкової інформації
b. дотації на продукцію тваринництва і рослинництва
c. дотації на племінне тваринництво
d. цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і
ринковою ціною на сільгосппродукцію
2. Де визначено державну політику у сфері розвитку малого і

середнього підприємництва:
a. ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»
b. ЗУ «Про кооперацію»
c. ЗУ «Про розвиток та державну підтримку малого та середнього
підприємництва»
d. ЗУ «Про фермерське господарство»
1. Номінальний А. порівнює додані вартості у внутрішніх і світових

коефіцієнт захисту цінах
Б. визначає річну грошову вартість перерозподілу
2. Показник ресурсів від споживачів та платників податків на
оцінки підтримки підтримку сільськогосподарських товаровиробників
виробника в результаті здійснення державної політики
підтримки
3. Ефективний В. оцінює тільки співвідношення внутрішніх і
коефіцієнт захисту світових цін
4. Мінімальна та максимальна інтервенційна ціна встановлюється:

a. профільним міністерством;
b. КМУ
c. ВРУ
d. Мінекономрозвитку
399

«Неприбуткові організації, основними функціями яких є сприяння
реалізації державної політики у сфері розвитку малого і середнього
підприємництва шляхом залучення та ефективного використання
фінансових ресурсів, фінансування цільових програм та проектів.»
6. Державну підтримку підприємництва реалізують через діяльність

спеціальних фордів:
a. Український фонд підтримки підприємництва,
b. інші загальнодержавні фонди
c. регіональні фонди
d. місцеві фонди
f. а і с

«продаж сільськогосподарської продукції при зростанні цін на
організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що
здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом
продажу товарних деривативів»
8. Державна аграрна інтервенція поділяється на:

a. Товарну
b. Фінансову
c. Комплексну
d. Зважену
9. Максимальна інтервенційна ціна встановлюється з урахуванням:
400
a. індексу споживчих цін, індексу цін виробників за відповідний період

державного цінового регулювання, кон'юнктури внутрішнього і
зовнішнього ринку
b. індексу споживчих цін, індексу цін виробників за відповідний період
державного цінового регулювання, кон'юнктури внутрішнього ринку
c. індексу споживчих цін, індексу цін виробників за відповідний період

державного цінового регулювання, кон'юнктури зовнішнього ринку
10. Якщо номінальний коефіцієнт захисту > 1, то:

a. держава підтримує вітчизняного виробника, і чим більший цей
показник, тим більший вплив держави на ринок конкретного
продукту.
b. сільське господарство не має підтримки, що може розцінюватися як
непряме оподаткування; водночас у такому випадку споживачі
отримують непрямі субсидії.
c. має місце нейтральна державна політика
А. Заходи, які справляють викривлювальний вплив на

1. Зелена
торгівлю і виробництво
Б. Заходи, які мінімально або зовсім не «викривлюють»
виробництво і торгівлю, фінансуються з Державного
2. Блакитна Бюджету, не підтримують ціни виробників, держава має
право фінансувати у будь-якому необхідному обсязі
В. Заходи, які: спрямовані на обмеження перевиробництва
(фіксовані сільськогосподарські площі, фіксоване
3. Жовта поголів’я), фінансуються з Державного Бюджету, держава
має право фінансувати у будь-якому необхідному обсязі
401
12. Якщо ефективний коефіцієнт захисту > 1, то::

a. вплив держави на аграрний сектор буде позитивним, бо
сільгоспвиробники потенційно отримують більш високу віддачу на
вкладені ресурси, ніж при відсутності державного регулювання.
b. аграрні підприємства втрачають у результаті державного
регулювання: в таких умовах аграрні підприємства отримують менш
високу віддачу на вкладені ресурси через значний диспаритет цін
13. Назвіть закон спрямований на створення умов для розвитку фермерських господарств,
виробництво ними товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального
використання і правового захисту цих господарств та передбачає порядок утворення
господарств, порядок надання земельних ділянок, розміри, плату цих господарств за землю
і т. ін:
14. До заходів жовтої скриньки належать:

a. надання виробникові товарів та послуг за цінами, нижчими за
ринкові
b. реалізація програм регіонального розвитку
c. підтримка доходів виробників, не пов'язану з видом та обсягом
виробництва
d. сприяння структурній перебудові сільськогосподарського
виробництва
Чи вірне твердження: ТАК/НІ

«Кабінет Міністрів України може встановлювати граничний рівень
рентабельності до витрат переробників товару, якщо внаслідок такої
переробки виробляється об'єкт державного цінового регулювання»
Мінімальна інтервенційна ціна встановлюється з урахуванням:
402
a. середньогалузевих нормативних витрат з виробництва,

мінімального рівня рентабельності не менше 10%, кон'юнктури
на внутрішньому та зовнішньому ринках.
b. середньозважених нормативних витрат з виробництва,
c. середньогалузевих нормативних витрат з виробництва,
d. середньозважених нормативних витрат з виробництва,
Який закон визначає основи державної політики у бюджетній,

кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного
управління щодо стимулювання виробництва
сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а
також забезпечення продовольчої безпеки населення:
a. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства
України».
b. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»
c. Закон України «Про кооперацію»
d. Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого та
середнього підприємництва»
e. Закон України «Про фермерське господарство»

«Конституція України має найвищу юридичну силу і є основою всіх
галузей права, в тому числі і аграрного»
403
Дотація виплачується
a. щомісячно протягом 3 робочих днів після граничного терміну
сплати податку на додану вартість
b. щомісячно протягом 5 робочих днів після граничного терміну
c. щомісячно протягом 3 календарних днів після граничного терміну
d. щомісячно протягом 5 календарних днів після граничного терміну
Чи буде застосовану фінансова інтервенція, якщо: ТАК/НІ

«Якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на
торгової сесії не є меншим встановленого рівня мінімальної
інтервенційної ціни або є меншим за такий рівень не більше ніж на 5 %»
Що НЕ належить до принципів державної політики у сфері

розвитку малого і середнього підприємництва в Україні:
a. ефективність підтримки малого і середнього підприємництва
b. доступність отримання ними державної підтримки
c. забезпечення участі представників малого і середнього
підприємництва, громадських організацій, що представляють їх
інтереси, у формуванні та реалізації державної політики
d. запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та
звітності

«Мінімальна та максимальна інтервенційна ціна єдина по всій території
України»
404
Мінімальна інтервенційна ціна обраховується за формулою:
a.
b.
c.
d.
Максимальна інтервенційна ціна обраховується за формулою:
a.
b.
c.
d.
Чи буде застосовану товарна інтервенція, якщо: ТАК/НІ

«рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об'єкт
державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії не
перевищує встановлений рівень максимальної інтервенційної ціни або
перевищує такий рівень не більше ніж на 5 %»
Чи буде застосовану товарна інтервенція, якщо: ТАК/НІ

«рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об'єкт
державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії
405
перевищує встановлений рівень максимальної інтервенційної ціни від 5

до 20 % її значення»
Назвіть поняття, якому відповідає наступне визначення:

«Продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному
ринку з метою забезпечення цінової стабільності»

Для об'єктів державного цінового регулювання підприємства
оптової та роздрібної торгівлі проводять розрахунки з
постачальниками сільськогосподарської продукції у строк:
a. не більше 7 банківських днів з дня отримання виручки від
реалізації цих об'єктів
b. не більше 5 банківських днів з дня отримання виручки від
реалізації цих об'єктів
c. не більше 7 робочих днів з дня отримання виручки від реалізації
цих об'єктів
d. не більше 10 робочих днів з дня отримання виручки від реалізації
цих об'єктів
Чи Аграрний фонд призупиняє торгівлю товаром, якщо: ТАК/НІ

рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об'єкт
перевищує встановлений рівень максимальної інтервенційної ціни більше
ніж на 20 %
Чи Аграрний фонд призупиняє торгівлю товаром, якщо: ТАК/НІ

рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об'єкт
перевищує встановлений рівень максимальної інтервенційної ціни більше
ніж на 10 %
406

«придбання сільськогосподарської продукції при падінні спотових цін на організованому
аграрному ринку нижче мінімального рівня, яка здійснюється з метою досягнення рівня
рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів»
Для об'єктів державного цінового регулювання встановлюється

гранична торговельна надбавка (націнка) на рівні
a. не вище 20 % оптово-відпускної ціни виробника до кінцевого
споживача
b. не вище 10 % оптово-відпускної ціни виробника до кінцевого
споживача
c. не вище 5 % оптово-відпускної ціни виробника до кінцевого
споживача
d. не вище 15 % оптово-відпускної ціни виробника до кінцевого
споживача
Чи вірне твердження, що: ТАК/НІ

«Для об’єктів державного цінового регулювання забороняється
товаровиробникам (постачальникам) та підприємствам оптової і
роздрібної торгівлі, а також профільованим з ними іншим підприємствам
укладати договори, що передбачають будь-які інші фінансові
зобов'язання, крім купівлі-продажу сільськогосподарської продукції»
Державна підтримка агробізнесу в Україні здійснюється у таких

напрямах:
a. здешевлення кредитів, надання кредитів фермерським
господарствам;
b. залучення коштів від Європейського інвестиційного банку на
реалізацію інвестиційних проектів в агропромисловому комплексі;
407
c. надання державних гарантій за кредитами та позиками, що

залучаються для фінансування інвестиційних проектів у сфері
сільського господарства
d. Усе вище вказане

«Кабінет Міністрів України може встановлювати граничний рівень
рентабельності до витрат осіб, які надають послуги із зберігання (схову)
об'єктів державного цінового регулювання»
Тимчасове адміністративне регулювання цін застосовують:

a. не більше 6 послідовних календарних місяців
b. не більше 6 календарних місяців
c. не більше 2 послідовних календарних місяців
d. не більше 2 календарних місяців

«Кабінет Міністрів України може застосовувати обмеження рівня
торгової націнки (знижки) на гуртовому або роздрібному ринку»
Види діяльності, на які розповсюджується бюджетна дотація:

a. тваринництво, вирощування винограду, фруктів, ягід, горіхів, овочів,
тютюну, цукрового буряку.
b. тваринництво, вирощування винограду, фруктів, ягід, горіхів, овочів,
цукрового буряку.
c. тваринництво, вирощування винограду, фруктів, ягід, горіхів, овочів,
тютюну, алкогольних виробів, цукрового буряку.
d. тваринництво, вирощування винограду, фруктів, ягід, горіхів, овочів.
408
діяльність сільськогосподарських обслуговуючих та виробничих

кооперативів регулює
Найважливіші суспільні відносини регулюються

a.нормами законів
b.підзаконними актами
c.цивільним кодексом
d.ГКУ
Види сільськогосподарської продукції, які НЕ є об'єктами

державного цінового регулювання:
a. пшениця тверда та м'яка;
b. ікра;
c. насіння соняшнику, ріпаку та льону;
d. шишки хмелю;
e. цукор-пісок (буряковий);
f. с і d

«комплекс адміністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку
спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об'єктів
державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути
виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій»
Діяльність фермерських господарств в Україні регулює

409
d. ЗУ «Про фермерське господарство»
e. ЗУ «Про фермерство»

«рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на визначений
об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії є
меншим від встановленого рівня мінімальної інтервенційної ціни від 5 до
20 % її значення»

об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії є
меншим від встановленого рівня мінімальної інтервенційної ціни більше
ніж на 20 % її значення»

об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії
не є меншим встановленого рівня мінімальної інтервенційної ціни або є
меншим за такий рівень не більше ніж на 5 %»

«Кабінет Міністрів України може встановлювати граничні ціни продажу
на рівні максимальної інтервенційної ціни або його придбання на рівні
мінімальної інтервенційної ціни»
Державної підтримки НЕ надається суб'єктам малого і середнього

підприємництва, які:
410
a. є кредитними чи страховими організаціями

b. здійснюють виробництво вина
c. мають заборгованість перед бюджетом
d. є виробниками сільськогосподарської техніки
411
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Агробізнес – це усі підприємства, що пов’язані з постачанням ресурсів

для сільськогосподарського виробництва, виробництвом продукції,
переробкою, зберіганням і розповсюдженням вироблених продуктів
Дж. Девіс
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має
статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової
номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки
майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із
діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій
Господарський Кодекс України
Асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної
координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися,
шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських
функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації
спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та
матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб
учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона
є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у
господарську діяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням
учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у
відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких
середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік
перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації
продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.
Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання
громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої
господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та
об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством
412
та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у

його діяльності.
Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з
розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими
будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними
насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту
Закон України про фермерське господарство
Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші
суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або
громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій
діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках,
передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у
складі одного учасника.
Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками,
які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і
солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за
зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є
один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків,
пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів
та не беруть участі в діяльності товариства.
Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для
досягнення його учасниками певної спільної господарської мети
(реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів
тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники,
централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а
також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його
статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє
свою діяльність.
413
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших

організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи
учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і
виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної
та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх
повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах
з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники
концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Кооперативні виплати — частина доходу виробничого кооперативу, що
розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та
іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток
доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що
залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності
формування його фондів. За рішенням загальних зборів членів
кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у
грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.
Кооперативні виплати — частина доходу кооперативу, яка
розподіляється між його членами пропорційно їх участі у накопиченні
цього доходу (ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію)
Кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою
задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів
Закон України про кооперацію
Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі
поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств,
що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень
централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам
управління корпорації.
Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування
власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за
договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне
користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк
414
майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність

(господарське відання) за дорученням чи погодженням
лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за
умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в
яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий)
рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації
продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів
гривень.
Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка
проводиться без створення юридичної особи фізичною особою
індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних
відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб
шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської
продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням
майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері
сільського зеленого туризму.
Закон України про особисте селянське господарство
Пай — майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток
кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в
тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки
Закон України про сільськогосподарську кооперацію
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний
ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами
господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і
соціальних результатів та одержання прибутку
Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого
відповідно до укладеного між ними договору здійснюють
підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову
415
солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм

майном.
Сільськогосподарський виробничий кооператив — юридична особа,
утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими
товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського,
рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у
процесі виробництва
Сільськогосподарський кооператив (далі — кооператив) — юридична
особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є
сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного
членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної
виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування
переважно членів кооперативу
Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив — кооператив,
створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим
особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності
Сільськогосподарський товаровиробник — фізична або юридична
особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий
доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської
продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності
сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних
насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у
власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній
звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового
доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте
селянське господарство
Товариством з додатковою відповідальністю є господарське
товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених
416
установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми

зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники
цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у
визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до
вкладу кожного з учасників.
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське
товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких
визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми
зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю
сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю
товариства, у межах своїх вкладів.
Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає
послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на
товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним
з ним торговельним операціям.
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності
громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську
продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання
прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або
користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського
господарства, товарного сільськогосподарського виробництва,
особистого селянського господарства
Закон України про фермерське господарство
Холдингова компанія — публічне акціонерне товариство, яке володіє,
користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними
пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних
підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).
417
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации : пер. с англ. ; под

общ. ред. В. И. Данилова-Данильяна. – М. : Прогресс, 1985. – 327 с.
2. Актуальні проблеми аграрної економіки // Навч. посібник за ред.
професора В.К. Збарського. – К.: Нічлава, 2012. – 270 с.
3. Асаул А. Н. Организация предпринимательской деятельности: учеб.
пособие / А. Н. Асаул, М. П. Войнареенко. – Санкт-Петербург –
Хмельницкий : Изд-во «Универ» ТУП, 2001. – 392 с.
4. Бëм-Баверк, Ойген фон. Капитал и прибыль ; Т. 2 : Позитивная
теория капитала ; Т. 3 : Экскурсы / Ойген фон Бëм-Баверк ; пер. с
англ. В. Кошкина ; под ред. А. В. Куряева. – Челябинск : Социум,
2010. – 916 с.
5. Бëрк Э. В защиту естественного общества, или обозрение бед и
несчастий, приходящихся на долю человечества в любого рода
искусственно созданном обществе / Э. Бёрк. Правление, политика и
общество. – М. : «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2001 – С. 43–
143.
6. Бабкіна О. В. Теорія держави та права у схемах і визначеннях : навч.
посіб. / О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка. – К. : МАУП, 2004. – 144 с.
7. Баумоль У. Микротеория инновационного предпринимательства /
У. Баумоль. – М. : Изд-во Института Гайдара, 2013. – 432 с.
8. Бахчиванжи Л. А. Механізм державної підтримки малих підприємств
у трансформаційних умовах розвитку аграрного сектору
[Електронний ресурс] / Л. А. Бахчиванжи // Аграрний вісник
Причорномор’я. Економічні науки. – 2009. – № 49. – Режим
доступу : http://www.nbuv.gov.ua.
9. Березівський П. С. Організація виробництва в сільськогосподарських
підприємствах / П. С. Березівський. – Львів : Українські технології. –
2002. – 448 с.
10. Бернар И. Колли Ж.-К. Оценка финансового потенциала региона
[Електронний ресурс] / И. Бернар, Ж.-К. Колли. – Режим доступу :
http://www.rusnauka.com.
11. Боронос В. Г. Методологічні засади управління фінансовим
потенціалом території : монографія / В. Г. Боронос. – Суми :
Сумський державний університет, 2011. – 310 с.
12. Бузмакова Т. И. Духовно-нравственные основы российского
предпринимательства : история и современность / Т. И. Бузмакова,
Т. Ю. Кирилина // Вопросы региональной экономики. – 2011. – № 4.
– Т. 9 – С. 119–129.
418
13. В Грузии создано Агентство развития сельхоз кооперативов. /

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sputnik-georgia.
ru/economy /20131118/216121514.html.
14. Варналій З. С. Конкуренція і підприємництво: моногр. /
З. С. Варналій. – К. : Знання України. – 2015. – 463 с.
15. Варналій З. С. Мале підприємництво: основи теорії і практики /
З. С. Варналій. – К. : Знання; КОО, 2001. – 277 с.
16. Варналій З. С. Основи підприємництва : навч. посіб. / З. С. Варналій.
– К. : Вид-во Знання-Прес, 2002. – 239 с.
17. Васільєва Л. М. Поняття і сутність підприємництва / Л. М.
Васільєва // Вісник Дніпропетровського державного аграрного
університету. – 2010. – № 1 [Електронний ресурс] : Веб-сайт
Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського. – Режим доступу :
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/vddau/2010_1/ pdf/38.pdf.
18. Величко О. В. Перспективи зайнятості населення сільських
територій [Електронний ресурс] / О. В. Величко. – 2011. – Режим
19. Вільямсон, Олівер Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми,
маркетинг, укладання контрактів / Олівер Е. Вільямсон. – К. : Вид-во
«АртЕк», 2001. – 472 с.
20. Генкин Б. М. Экономика и социология труда / Б. М. Генкин – М. :
НОРМА-ИНФОРМ, 1999. – 412 с.
21. Герчикова И. Н. Регулирование предпринимательской деятельности:
государственное и межфирменное : учеб. пособие / И. Н. Герчикова.
– М. : Консалтбанкир, 2002. – 704 с.
22. Говорушко Т. А. Мале підприємництво у Харчовій промисловості
України: [монографія] / Т. А. Говорушко. – К. : НУХТ, 2007. – 391 с.
23. Горьовий В. П. Розвиток підприємництва в аграрному секторі
економіки України / В. П. Горьовий, А. В. Збарська [монографія]. –
К.: НУБіП України, 2016. – 380 с.
24. Господарський кодекс України вiд 16 січня 2003 р. № 436-IV //
Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19–20, № 21–
22, ст. 144.
25. Гудзь Ю. Ф. Підприємницьке середовище та його вплив на
ефективність господарської діяльності малих підприємств (на
прикладі харчової промисловості Волинської області) : дис. канд.
екон. наук: 08.00.04 / Гудзь Юрій Федорович. – К., 2011. – 266 с.
26. Гукова А. В. Роль финансового потенциала предприятия в системе
его экономической безопасности / А. В. Гукова, И. Д. Аникина //
Образование и общество. – 2006. – № 3 – С. 98–102.
27. Державна служба статистики України: офіційний сайт
419
28. Діяльність суб’єктів великого, середнього, малого та

мікропідприємництва. Стат. зб. – К. : Державна служба статистики
України, 2008–2015.
29. Діяльність суб’єктів господарювання. Стат. зб. – К. : Державна
служба статистики України, 2005–2015.
30. Досвід Канади та країн ЄС у сфері політики з підтримки розвитку
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів / Алколей Д.,
Бондарчук В., Зуєв В., Луценко Є., Молдаван Л. – К. : К.І.С., 2013. –
132 с.
31. Дрига С. Г. Програмно-цільовий підхід та інституційний стан
державної політики підтримки малого підприємництва / С. Г.
Дрига // Економіка та держава. – 2010. – № 2. – С. 11–15.
32. Дубініна М. В. Інституціональна складова аграрного підприємництва
[Електронний ресурс] / М. В. Дубініна // 2010. – Режим доступу :
http: //www.nbuv.gov.ua.
33. Економіка аграрного сектору // Навч.посібник за ред. професора
В.К.Збарського. – К.:НУБіПУ, 2013. – 378 с.
34. Економіка і планування бізнесу. Наукове видання / Наукові
керівники: д.е.н., проф. Кучеренко В. Р., д.е.н., проф. Бутенко А. І. –
Одеса, 2004. – 458 с.
35. Економіка і фінанси підприємства //Навч.посібник за ред. професора
В.К.Збарського. – К.: «ЦП КОМПРИНТ», 2013. – 301 с.
36. Економіка продуктового підкомплексу /Навч.посібник за
ред.професора В.К.Збарського. – К.: ЦТ КОМПРИНТ, 2013. – 386 с.
37. Економічна енциклопедія: у 3-х томах / редкол. : М. В. Мочерний та
ін. – К. : Академія, 2001. – Т. 2. – 848с.
38. Жукова Г. А. Результативність діяльності підприємств: науково-
методичні аспекти і її визначення // Ефективна економіка. – 2013. –
№ 11. [Електронний ресурс] / Г. А. Жукова. – Режим доступу:
http://www.economy.nayka.com.ua.
39. Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/v8998400-88.
40. Закон України «Про інформацію» [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
41. Закон України «Про кооперацію» [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http ://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1087-15.
42. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного
суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/537-16.
43. Закон України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність»
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3. rada.gov.ua/
laws /show/1807-15.
420
44. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» (Відомості

Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 39, Ст. 261. Відомості
Верховної Ради України (із змінами, внесеними Законом України від
2 жовтня 2012 року № 5412-VI).
45. Закон України «Про фермерське господарство». – К. : Відомості
Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 45.
46. Закон України «Про наукові парки» від 25.06.2009 № 1563-VI -
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1563-17
47. Заяць В. М. Відносини власності у розвитку сільськогосподарського
підприємництва / В. М. Заяць // Економіка АПК. – 2014. – № 7. – С.
100–108.
48. Заяць В. М. Розвиток ринку сільськогосподарських земель :
монографія / Заяць В. М. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2011. – С. 181–210.
49. Збарська А. В. Розвиток дрібнотоварного сектору у сільських
поселеннях України / А. В. Збарська, А. І. Липов’як-Мелкозьорова
[монографія]. – К.: ННЦ «ІАЕ», 654 с.
50. Збарська А. В. Управління розвитком малих форм господарювання
на селі / А. В. Збарська, О. М. Талавиря [монографія]. – Ніжин, 2015.
– 448 с.
51. Збарський В. К. Глобальна продовольча криза. - виклики для
України // Бухгалт. в с.-г. - 2011. - № 12.-С.33-39.
52. Збарський В. К. Економіка сільського господарства / за ред.
професора В. К. Збарського [навч.посібник]. – К. - Ніжин, 2016. –
720с.
53. Збарський В. К. Економіка сільського господарства [навч.посібник] /
В. К. Збарський,В. І. Мацібора. – К.: Нічлава, 2012. – 321 с.
54. Збарський В.К. Організаційно-економічне забезпечення
ефективності сільськогосподарських підприємств / В. К. Збарський,
А. В. Збарська [монографія]. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2013. – 402 с.
55. Збарський В.К. Організаційно-економічні основи фірми
[навч.посібник] / В. К. Збарський, В. П. Горьовий. – Запоріжжя.:
ТОВ «АгроМедіа Груп», 2011. – 642 с.
56. Збарський В. К. Організація підприємницької діяльності / В. К.
Збарський, А. Д. Остапчук [навч. посібник]. – К.:НУБіП України,
2012. – 530 с.
57. Збарський В. К. Основи економіки підприємства [навч.посібник] / В.
К. Збарський, М.П. Талавиря. – Ніжин, 2017. – 587 с.
58. Збарський В. К. Підприємство і підприємництво / В. К. Збарський
[навч. посібник]. – К.: ДАКККіМ, 2007. – 346 с.
59. Збарський В. К. Розвиток приватного та колективного укладів у
сільському господарстві України // Вісник аграрної науки. - 2011. -
№ 6. - С.54- 59.
421
60. Збарський В. К. Формування конкурентоспроможного фермерського

укладу України / В. К. Збарський, М. П. Талавиря, Д. В. Єременко
[монографія]. – К.: КиМУ, 2016. – 608 с.
61. Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2012. –
Опублікований Фондом «Ефективне управління» за підтримки
Всесвітнього економічного форуму, 2012. – 208 с.
62. Земельний Кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page2.
63. Зіновчук В. В. Економічна природа псевдокооперативів та небезпека
їх поширення в аграрному секторі України [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.ukrcoop-journal.com.ua/2010-
3/num/zinovchuk.htm.
64. Зінченко А. Г. Корпоративна соціальна відповідальність 2005-2010:
стан та перспективи розвитку / А. Г. Зінченко, М. А. Саприкіна. – К.:
Фарбований лист, 2010. – 56 с.
65. Изард У. Методы регионального анализа: введение в науку о
регіонах / У. Изард ; сокращ. пер. с англ. – М. : Прогресс, 1966. –
659с.
66. Інституціонально-інформаційна економіка: підручник / А. А. Чухно,
П. М. Леоненко, П. І. Юхименко; за ред. акад. НАН України
А. А. Чухна. — К. : Знання, 2010. — 687 с.
67. Інформаційно-аналітичні матеріали «Місце України за рейтингом
«Ведення бізнесу 2013» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://me.kmu.gov.ua.
68. Інфраструктура підтримки підприємництва // Аналітичний Центр
Академія 2011 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу :
http://www.academia.org.ua/?p=27.
69. Історія економіки та економічної думки : навч. посібник (модульний
варіант) / Д. П. Богиня, Н. М. Краус, О. В. Манжура та ін. –
Хмельницький : ХНУ, 2010. – 428 с.
70. Канінський П. К. Підвищення ефективності аграрного виробництва:
моногр. / П. К. Канінський, М. П. Канінський. – К. : ННЦ «ІАЕ»,
2011. – 432 с.
71. Канінський П. К. Спеціалізація сільськогосподарських підприємства:
моногр. / П. К. Канінський. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2005. – 348 с.
72. Кирилов Ю. Є. Розвиток малих форм господарювання на селі в
умовах глобалізації. / Ю. Є. Кирилов, І. В. Осадчук // Економіка
АПК. – 2010. – № 7. – С. 91–97.
73. Клейнер Г. Б. Политика социально-экономической стабилизации:
условия, содержания, институты / Г. Б. Клейнер // Пути
стабилизации экономики России ; под ред. Г. Б. Клейнера. – М. :
Информэлектро, 1999. – С. 27.
422
74. Ковалюк Б. І. Проблеми розвитку сільського підприємництва в

Україні / Б. І. Ковалюк // Економіка АПК. – 2010. – № 2. – С. 130–
134.
75. Коваль Н. В. Перспективи розвитку особистих селянських
господарств / Н. В. Коваль // Економіка АПК. – 2007. – № 9. – С. 22.
76. Колісник Г. М. Соціально-економічна ефективність підтримки
малого підприємництва в Україні та світі [Електронний ресурс] /
Г.М. Колісник // Науковий вісник. – 2004. – Вип. 14.4. – Режим
77. Корінець Р. Я. та ін. Інформаційне забезпечення
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів : посібник для
тих, хто хоче розвивати сільськогосподарські обслуговуючі
кооперативи / Р. Я. Корінець [ред.], М. Й. Малік, Я. Я. Рибак, І. Я.
Паньків, В. І. Приймич, М. В. Петер, В. П. Горьовий, І. Ф. Томич. –
К. : Едельвейс, 2015. – 144 с.
78. Корінець Роман. Виконання депутатами пункту коаліційної угоди
щодо розвитку кооперації на селі змушує
79. Корнецький А. О. Особливості малого підприємництва в Україні /
А.О. Корнецький // Економіка та держава. – 2011. – № 5. – С. 83–85.
80. Коробка С. В. Обґрунтування кількості та напрямів створення малих
підприємств у сільському господарстві/ С. В. Коробка //
Економічний простір. – 2008. – № 20/2. – С. 247–255.
81. Костриця М. М. Розвиток підприємництва як інституційний чинник
підвищення національної конкурентоспроможності [Електронний
ресурс] / М. М. Костриця // Вісник ЖДТУ. – 2011. – № 2(56). – С. 48-
51. – Режим доступу : http ://www.nbuv.gov.ua.
82. Кредісов В. А. Підприємництво в Україні: суть, типи та умови
формування / В. А. Кредісов. – К. : Знання України, 2003. – С.19.
83. Кримська Л. О. Основні засади державної політики України у сфері
зайнятості на малих підприємствах [Електронний ресурс] / Л. О.
Кримська, Н. М. Павлішина // 2011. – Режим доступу :
http://www.nbuv.gov.ua.
84. Кудінова І. П. Сільськогосподарські кооперативи – інструмент
розвитку сільських територій [Електронний ресурс] / Кудінова І. П. –
Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/
chem_biol/nvnau/2010_154_2/10kip.pdf.
85. Купчак Б. Ф. Підприємництво : суть та умови здійснення / Б. Ф.
Купчак // Науковий вісник Національного лісотехнічного
університету України : зб. наук.-техн. пр. – 2011. − Вип. 21.2. – С.
243–249.
86. Лазур П. Ю. Банківський кредит як чинник розвитку підприємництва
в Україні / П. Ю. Лазур // Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. –
Вип. 22.5. – С. 246–250.
423
87. Літвінов О. В. Досвід упровадження «регуляторної гільйотини» в

Україні [Електронний ресурс] / О. В. Літвінов. – 2005. – Режим
доступу : http : //www.nbuv.gov.ua.
88. Лупенко Ю. О. Інноваційне забезпечення розвитку сільського
господарства України: проблеми та перспективи / Ю. О. Лупенко, М.
Й. Малік, О. Г. Шпикуляк та ін. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2014. – 516 с.
89. Макаренко А. П. Теорія і практика державного регулювання в
аграрній сфері: [монографія] / А. П. Макаренко. – К. : ННЦ
«Інститут аграрної економіки». – 2009. – 636 с.
90. Малишко В. Аналіз, проблеми та перспективи розвитку
підприємництва в Україні [Електронний ресурс] / В. Малишко //
2009. – Режим доступу : http : //www.nbuv.gov.ua.
91. Малік М. Й. Інститути та інституції у розвитку аграрної сфери
економіки / М. Й. Малік, О. Г. Шпикуляк // Економіка АПК. – 2011.
– № 7. – С. 169–176.
92. Малік М. Й. Перспективи розвитку підприємницької діяльності на
сільських територіях України / М. Й. Малік, Л. В. Забуранна //
Економіка АПК. – 2015. – № 8. – С. 5–14.
93. Малік М. Й. Підприємництво у розвитку аграрного ринку / М. Й.
Малік, О. Г. Шпикуляк // Економіка АПК. – 2007. – № 11. – С. 138–
149.
94. Малік М. Й. Теоретичні засади та напрями трансформації особистих
селянських господарств / М. Й. Малік, В. М. Заяць // Економіка
АПК. – 2013. – № 5. – С. 87–95.
95. Малік М. Й. Теоретичні засади та напрями трансформації особистих
селянських господарств / М. Й. Малік, В. М. Заяць // Економіка
АПК. – 2013. – № 5. – С. 87–95.
96. Мантино Ф. Сельское развитие в Европе: Политика, институты и
действующие лица на местах с 1970-х годов до наших дней. –
Инвестиционный центр FAO, Business Media of the Sole 24 Ore. –
272c.
97. Масін В. М. Проблеми правового забезпечення розвитку
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів : дис. канд.
наук: 12.00.06 / Масін В.М., 2008.
98. Мельник Л. Ю. Концентрація виробництва в сільському
господарстві: тенденції і перспективи / Л. Ю. Мельник, П. М.
Макаренко // Економіка АПК. – 2002. – № 2. – С. 11–16.
99. Менгер Карл. Избранные работы / Карл Менгер. – М. : ИД
"Территория будущего", 2005. – 496 с.
100. Месель-Веселяк В. Я. Організаційно-економічні умови розвитку
аграрного виробництва в Україні / В. Я. Месель-Веселяк //
Економіка АПК. – 2010. – № 9. – C. 5.
424
101. Месель-Веселяк В. Я. Розвиток особистих селянських господарств в

Україні / В. Я Месель-Веселяк. // Економіка АПК. – 2005. – № 2. –
С.7–15.
102. Метод анализа иерархий [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://ru.wikipedia.org/wiki/.
103. Мизес Людвиг фон. Человеческая деятельность: трактат по
экономической теории / Людвиг фон Мизес. – Челябинск : Социум,
2005. – 878 с.
104. Міщенко Д. А. Пріоритетні напрями розвитку інституційного
забезпечення аграрного сектору економіки [Електронний ресурс] / Д.
А. Міщенко. – 2012. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.
105. Найт Ф. Х. Риск, неопределенность и прибыль / Ф. Х. Найт ; пер. с
англ. – М. : Дело, 2003. – 360 с.
106. Наказ «Про затвердження Методичних положень стандартного
модульного опитування населення щодо ефективності програм
соціальної допомоги» № 150 від 30.12.2009 р.
107. Наказ Міністерства аграрної політики «Про розвиток
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів» від 31.08.2000
р. № 168 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-
info.biz/legal/baseap/ua-zmthou.htm.
108. Наказ Мінекономрозвитку 13.11.2012 № 1279 Про затвердження
Методичних рекомендацій з розроблення інвестиційного проекту,
для реалізації якого може надаватися державна підтримка
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua
109. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Лісостепу
України. – К. : Аграрна наука, 2010. – 977 с.
110. Национальный статистический комитет Республики Беларусь:
официальный сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://belstat.gov.by.
111. Новий курс: реформи в Україні 2010-2015 рр.; за заг. ред.
В. М. Гейця та ін. – К. : НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.
112. Норт Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціонування
економіки / Даглас Норт. – К. : Основи, 2000. – 198 с.
113. Норт Дуглас. Вклад неоинституционализма в понимание проблем
переходной экономики. Лекционное выступление Д. Норта 7 марта
1997 г. [Електронний ресурс] / Норт Дуглас. – Режим доступу :
http://www.finansy.ru/publ/north.htm.
114. Обласна програма розвитку сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів на період до 2015 року
115. Олійник О. В. «Аграрне питання» у програмах політичних партій та
виборчих блоків / [Електронний ресурс] / Олійник О.В., Микитка
О.Т. – Режим доступу : http://amdi.org.ua/docs/JournalAMDI/
Theory_and_practice_of_market_2_2007.pdf.
425
116. Основи аграрного підприємництва: наукове видання / П. Т. Саблук,

М. Й. Малік, В. В. Зіновчук та ін. ; за ред. М. Й. Маліка. – К. : [б. в.],
2000. – 582 с.
117. Основні сільськогосподарські характеристики домогосподарств у
сільській місцевості в 2014 році / Державна служба статистики
України. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua.
118. Остапчук А. Д. Менеджмент малого і середнього бізнесу в
реальному секторі економіки України / А. Д. Остапчук,
А. В. Збарська [навч.посібник]. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2016. – 512 с.
119. Офіційний сайт Державної служби статистики України
[Електронний ресурс]: Статистична інформація. – Режим доступу :
www.ukrstat.gov.ua.
120. Охріменко Н. М. Питання правового регулювання юридичної
відповідальності посадових осіб міністерства України за здійснення
нормотворчості. / [Електронний ресурс] / – Режим доступу :
http://academy.gov.ua/ ej/ej16/txts/12ONMUZN.pdf.
121. Пантелеймоненко А. О. Неприбуткова природа кооперативних
організацій [Електронний ресурс] / Пантелеймо¬ненко А. О. –
Режим доступу : http://www.ukrcoop-journal.com.ua/2009-
2/num/pantelejmonenko.htm.
122. Пивторак В. С. Институциональное обеспечение развития малого
аграрного предпринимательства в сельской местности / В. С.
Пивторак, Н. И. Малик, // Экономика и предпринимательство. –
2013. – № 11 (40). – С. 931–936.
123. Півторак В. С. Державна підтримка малого підприємництва в
аграрній сфері економіки: регіональний аспект / В. С. Півторак //
Збірник наукових праць ВНАУ. Серія Економічні науки. – Вінниця :
ВНАУ, 2012. Вип. 4 (70). – Т. 1. – С. 69–75.
124. Півторак В. С. Особливості формування нормативно-правового
середовища розвитку малого підприємництва в Україні / В. С.
Півторак // Збірник наукових праць ВНАУ. Серія Економічні науки.
– Вінниця : ВНАУ. – 2012. – Вип. 1 (56). – Т. 4. – С. 149–156.
125. Півторак В. С. Особливості функціонування інституту праці в
малому підприємництві аграрного сектору / В. С. Півторак //
Економіка АПК. – 2013. – № 3. – С. 120–124.
126. Півторак В. С. Розвиток малого підприємництва в сільському
господарстві / В. С. Півторак. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2014. – 52 с.
127. Півторак В. С. Удосконалення державної підтримки малого
сільськогосподарського підприємництва / В. С. Півторак // Збірник
наукових праць ВНАУ. Серія: Економічні науки. – Вінниця : ВНАУ.
– 2013. – Вип. 3 (80). – С. 208–216.
426
128. Підприємництво в аграрній сфері економіки; за ред. П. Т. Саблука,

М. Й. Маліка. – К. : УААН, Інститут аграрної економіки, 1997. –
420с.
129. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/print 4593489231640
130. Порядок ведення та форма Реєстру отримувачів бюджетної дотації
(постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №179)
131. Порядок використання коштів, затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 1 березня 2017 року № 130
132. Порядок виплати дотації за лютий 2017 року (постанова Кабінету
Міністрів України від 22.03.2017 № 178).
133. Порядок розподілу бюджетної дотації (постанова Кабінету Міністрів
України від 08.02.2017 № 83);
134. Посібник із КСВ. Базова інформація з корпоративної соціальної
відповідальності / О. Лазаренко, Р. Колишко та ін. – К. : Енергія,
2008. – 96 с.
135. Постанова Верховної Ради України «Про виконання земельного
законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки» від
11.01.2000 р. № 1364-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1364-14.
136. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію Національної
програми відродження села на 1995-2005 роки» від 04.02.1994 р. №
3924-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
137. Постанова Верховної Ради України «Про рекомендації
парламентських слухань про хід реформування та заходи
138. Постанова Верховної Ради УРСР «Про Програму надзвичайних
заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового
стану» від 03.07.1991 р. № 1291-XII [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://zakon.rada.gov.ua/go/1291-12.
139. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної
цільової економічної програми підтримки розвитку
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015
року» від 3 червня 2009 р. № 557 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/557-2009-%D0%BF.
140. Практики КСВ в Україні 2013 ; під. ред. М .А. Саприкіна, О. І.
Янковської / Центр «Розвиток КСВ». – К., 2014. – 113 с.
141. Предпринимательство: учебник для студентов экономических
вузов / Лапуста М. Г., Поршнев А. Г., Старостин Ю. Л., Скамай Л. Г.
– М. : ИНФРА-М, 2000. – 448 с.
142. Про аграрні розписки: Закон України від 6.11.2012 р. за № 5479-VI
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.zakon.rada.gov.ua.
427
143. Про Державний комітет України з питань розвитку підприємництва :

Указ Президента України від 29.07.1997 р. за № 737/97 [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.
144. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від
19.10.2000 за № 2063-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http : //www.zakon.rada.gov.ua.
145. Про державну підтримку сільського господарства України -
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.
146. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –
підприємців: Закон України від 15.05.2003 р.
147. Про затвердження Методики визначення мінімальної та
максимальної інтервенційної ціни об'єкта державного цінового
регулювання - [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/159-2010-%D0%BF
148. Про затвердження Положення про Координаційну раду з питань
розвитку малого та середнього підприємництва та її складу:
Постанова КМУ від 22.12.2012 р. за № 1210 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http : //www.zakon.rada.gov.ua.
149. Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у
державному бюджеті для здійснення заходів з виконання
Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в
Україні: Постанова КМУ від 27.07.2011 р. за № 795 [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.
150. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на
період до 2015 року: Постанова КМУ від 21.07.2006 р. за № 1001
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
151. Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним
боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19.06.2003 р. за №
979-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
152. Про концепцію державної політики розвитку малого
підприємництва: Постанова КМУ від 3.04.1196р. за № 404
153. Про кредитні спілки: Закон України від 20.12.2001 за № 2908-ІІІ
154. Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну
підтримку підприємництва: Указ Президента України від 12.05.2005
р. за № 779/2005 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
428
155. Про Національну програму сприяння розвитку малого

підприємництва в Україні : Закон України від 21.12.2000 р. за
№2157-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
156. Про організацію [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.heifer.org.ua/uk/insideheiferukraine.html.
157. Про особисте селянське господарство: Закон України від 15 травня
2003 р. № 742-IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. –
№29. – Ст. 232 Електронний ресурс]. – Режим доступу :
158. Про підприємництво: Закон України від 7.02.1991 за № 698-XII
159. Про Програму державної підтримки підприємництва в Україні:
Постанова КМУ від 17.03.1993 за № 201 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.
160. Про програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997–
1998 роки: Постанова КМУ від 29.01.1997 р. № 86 [Електронний
161. Про розвиток та державну підтримку малого і середнього
підприємництва в Україні : Закон України від 22.03.2012 р. за №
4618-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
162. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні.
Національна доповідь. – К., 2009.
163. Про Стратегію економічного та соціального розвитку України
«Шляхом європейської інтеграції» на 2004–2015 роки: Указ
Президента України від 28.04.2004 р. за № 493/2004 [Електронний
164. Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку
аграрного сектору економіки на період до 2020 року № 1437-р від
30.12.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=248907971 -
165. Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на
період до 2020 року. Кабінет Міністрів України; Розпорядження від
17.10.2013 № 806-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/806-2013-%D1%80
166. Про утворення місцевих та регіональних галузевих рад підприємців:
Постанова КМУ від 21.05.2009 р. за № 518 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http : //www.zakon.rada.gov.ua.
167. Програма розвитку особистих селянських господарств в Україні на
період до 2020 року (проект) ; за ред. Ю. О. Лупенка, М. Й. Маліка. –
К. : ННЦ «ІАЕ», 2013. – 28 с.
429
168. Програми становлення і розвитку сільськогосподарської дорадчої

діяльності та обслуговуючих кооперативів на території
Глобинського району на 2013–2017 роки [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://globyne.adm-pl.gov.ua/page/programa-
stanovlennya-i-rozvitku-silskogospodarskoyi-doradchoyi-diyalnosti-ta-
obslugovuyuchih-k.
169. Проект Закону України «Про аграрний туризм та агротуристичну
діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:…
ruraltourism.com.ua/index2.php?a=viewmaterial&id=9.
170. Прокопа І. В. Господарства населення в аграрному виробництві і
сільському розвитку / І. В. Прокопа, Т. В. Беркута. – К. : Ін-т економ.
та прогноз. НАН України – 2011. – 240 с.
171. Р. Корінець. – Режим доступу: http://www.agrotimes.net/
opinions/opinion/vikonannya-deputatami-punktu-koalicijnoyi-ugodi-
shchodo-rozvitku-kooperaciyi-na-seli-zmushue-smiyatisya.
172. Регіональна програма розвитку сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів у Луганській області на 2002–2004 роки [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://www.loga.gov.ua/oda/documents/official
/official_351.html?template=33.
173. Ринок праці у 2012 році: Доповідь ДССУ [Електронний ресурс].
2013. – 33 с. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.
174. Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции /
Робинсон Дж. – М. : Прогресс, 1986. – 472 с.
175. Розвиток аграрних холдингових формувань та заходи з посилення
соціальної спрямованості їхньої діяльності / [Лупенко Ю. О.,
Кропивко М. Ф., Малік М. Й. та ін.] ; за ред. М. Ф. Кропивка. – К. :
ННЦ «ІАЕ», 2013. – 50 с.
176. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 червня 1991 р.
№83-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/83-91-%D1%80.
177. Роменська В. М. Інституційний вимір неформальної економіки
[Електронний ресурс] / Роменська В. М. – Режим доступу :
http://library.donntu.edu.ua/fem/vip31-3/31-3_28.pdf.
178. Саблук П. Т. Аграрна реформа в Україні (здобутки, проблеми і
шляхи їх вирішення) / П. Т. Саблук, В. Я. Месель-Веселяк, М. М.
Федоров // Економіка АПК. – 2009. – № 12. – С. 3–14.
179. Саблук Р. П. Фінансові проблеми розвитку малих агроформувань / Р.
П. Саблук, О. В. Коваленко, А. Д. Остапчук [та ін.] // Економіка
АПК. – 2011. – № 2. – С. 45–50.
180. Савиньи Ф. К. фон. Система современного римского права. Т. I, II ;
пер. с нем. / Ф. К. фон Савиньи. – М. : Статут, Одесса: Центр
исследования права им. Савиньи, 2011, 2012.
430
181. Свиноус І. В. Економічні аспекти функціонування особистих

селянських господарств: моногр. / І. В. Свиноус. – К. : ТОВ «Аграр
Медіа Груп», 2010. – 414 с.
182. Свиноус І. В. Розвиток особистих селянських господарств в умовах
перехідної економіки / І. В. Свиноус // Економіка АПК. – 2003. – №
6. – С. 30–33.
183. Система права та система законодавства [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.lawyer.org.ua/?i=185.
184. Сільське господарство України. Стат. зб. – К. : Державна служба
статистики України, 2001–2013.
185. Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація : Словник-довідник;
за заг. ред. Р. Я. Корінця, М. П. Гриценка, М. Й. Маліка. – Львів :
НВФ «Українські технології», 2010. – 160 с.
186. Сорока К. О. Місце та роль маркетингових досліджень на
підприємствах малого бізнесу / К. О. Сорока, А. А. Макаренко, Я. С.
Стовба // Економіка.Фінанси.Право : Інформ.-аналіт. журн. – 2007. –
№ 6. – С. 7–11.
187. Соціально-економічні засади розвитку сільських територій
(економіка, підприємництво і менеджмент) : монографія / [Малік М.
Й., Кропивко М. Ф., Булавка О. Г. та ін.] ; за ред. М. Й. Маліка – К. :
ННЦ «ІАЕ», 2012. – 642 с.
188. Соціально-економічні умови розвитку селянських домогосподарств:
[монографія] / за ред. професора В.К. Збарського. – К.: ННЦ ІАЕ,
2011. – 278 с.
189. Статистичний бюлетень Валова продукція сільського господарства
України (у постійних цінах 2010 р.) за 2014 рік/ Державна служба
статистики України. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua.
190. Статистичний збірник «діяльність суб’єктів господарювання» – 2015
- Державна служба статистики України, 2016. – 483с.
191. Статистичний щорічник України за 1999 рік. – К. : Державний
комітет статистики України, 2000. – 624 с.
195. Стратегия развития общественной организации «Крымская
ассоциация участников сельскохозяйственных обслуживающих
кооперативов» (КАУСОК) на период до 2014 года [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://leonid.strategika.com.ua/praktika-
strategicheskogo-planirovaniya/strategiya-ngo/.
431
196. Стратегічні напрями розвитку підприємництва і кооперації в

сільському господарстві на період до 2020 року / [Ю. О. Лупенко, М.
Й. Малік, В. М. Заяць та ін.] ; за ред. М. Й. Маліка. – К. : ННЦ
«ІАЕ», 2013. – 50 с.
197. Стратегія економічного та соціального розвитку України (2004–2015
роки) «Шляхом Європейської інтеграції» [Електронний ресурс] /
Авт. кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег.
дослідж., М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. – К. :
ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.
198. Ткаченко Т. П. Особливості формування підприємницького
середовища в Україні у пострадянський період / Т. П. Ткаченко //
Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 9 (63). – С.128–135.
199. Узун В. Я. Крупный и малый бизнес в сельском хозяйстве России :
адаптация к рынку и эффективность / В. Я. Узун. − М. :
Энциклопедия российских деревень, 2004. − Вып. 11. – 38 с.
200. Українська наукова школа фізичної економії: теоретичні та
прикладні аспекти. Матеріали засідання круглого столу; за заг. ред.
П. Т. Саблука, О. В. Ходаківської. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2011. – 200 с.
201. Українські кооператори. Історичні нариси. – Кн. 1. – Львів :
«Укоопосвіта» Львівської комерційної академії, 1999. – 456 с.
202. Українського села не буде, якщо не буде сільської кооперації
http://www.zerno.org.ua/articles/coop/257.
203. Федеральная служба государственной статистики России:
официальный сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.gks.ru.
204. Фокуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и создание
благосостояния / Ф.Фокуяма // Новая постиндустриальная волна на
западе; под ред. В. Л. Иноземцева. – М. : Академия, 1999. – С. 134.
205. форма заяви для включення до Реєстру отримувачів бюджетної
дотації (наказ Міністерства фінансів України від 23.02.2017 № 275,
зареєстрований в Мін’юсті 28.02.2017 за № 268/30136);
206. форми декларації з податку на додану вартість та додатку до неї
(наказ Міністерства фінансів України від 23.02.2017 № 276,
зареєстрований в Мін’юсті 28.02.2017 за № 269/30137);
207. Фуруботн Э. Г., Рихтер Р. Институты и экономическая теория: Ф95
Достижения новой институциональной экономической теории /
Фуруботн Э. Г., Рихтер Р. ; пер. с англ. под ред. В. С. Катькало, Н. П.
Дроздовой. – СПб.: Изд. дом Санкт-Петерб. гос. ун-та. 2005. – 702 с.
208. Хайек Фридрих фон Август. Право, законодательство и свобода:
Современное понимание либеральных принципов справедливости и
политики / Фридрих фон Хайек Август. – М. : ИРИСЭН, 2006. – 644
с.
432
209. Хайек, Фридрих Август. Смысл конкуренции / Индивидуализм и

экономический порядок [Электронный ресурс] / Август Фридрих
Хайек. – Режим доступа : http://www.libertarium.ru.
210. Харт Г. Л. А. Понятие права / Г. Л. А. Харт. – СПб. : Изд-во С.-
Петерб. ун-та, 2007. – 302 с.
211. Цибок В. О. Організаційно-економічний механізм державного
регулювання АПК за умов фінансової кризи / В. О. Цибок //
Економіка АПК. – 2009. – № 10. – С. 22–25.
212. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
213. Чижевська М. Б. Кооперація та неформальні інститути [Електронний
ресурс] / Чижевська М. Б. – Режим доступу : http://www.ukrcoop-
journal.com.ua/num/chizhevska.htm
214. Чому в Україні не розвиваються сільськогосподарські кооперативи
http://galinfo.com.ua/news/108592.html.
215. Шевченко И. К. Организация предпринимательской деятельности:
учеб. пособие / И. К. Шевченко. – Таганрог : Издательство ТРТУ,
2004. – 92 с.
216. Шпикуляк О. Г. Інституціональне забезпечення розвитку та
регулювання аграрного ринку: аналітична оцінка / О. Г. Шпикуляк //
Економіка АПК. – 2010. – № 4. – С. 150–157.
217. Шпикуляк О. Г. Інституціональні особливості розвитку
підприємництва та соціального капіталу в аграрній сфері / О. Г.
Шпикуляк // Агросвіт. – 2008. – № 11. – С. 4–10.
218. Шпичак О. М. Реалізація продукції особистим селянським
господарством – витрати, ціни, ефективність : Монографія / О. М.
Шпичак, І. В. Свиноус. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2008. – 300 с.
219. Штраус Л. Естественное право и история / Л. Штраус. – М. :
Водолей Publishers, 2007. – 312 с.
220. Шульський М. Г. Особисті господарства населення: стан,
можливості і перспективи : Монографія / М. Г. Шульський. – Львів :
«Край», 2003. – 280 с.
221. Шумпетер Й. А. Теория экономического роста. Капитализм,
социализм и демократия / Й. А. Шумпетер. – М. : Эксмо, 2007. –
864с.
222. щодо поліпшення ситуації на селі» від 06.02.2003 р. № 495-IV
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/495-iv.
223. Abraham H. Maslow. Motivation and Personality (2nd ed).
http://www.psylib.ukrweb.net/books/masla01/txt04.htm.
433
224. Agency of Statistics of the Republic of Kazakhstan: Official Website

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.stat.gov.kz.
225. Agricultural Act of 2014 – https://www.gpo.gov/fdsys/pkg/BILLS-
113hr2642enr/pdf/BILLS-113hr2642enr.pdf
226. CAP explained – direct payments for farmers 2015-2020 -
https://ec.europa.eu/agriculture/sites/agriculture/files/direct-
support/direct-payments/docs/direct-payments-schemes_en.pdf
227. Demsetz, Harold. The Structure of Ownership and the Theory of the Firm
/ Journal of Law and Economics, Vol. 26, No.2, Corporations and Private
Property: A Conference Sponsored by the Hoover Institution. (Jun.,
1983), pp. 375–390.
228. Gry Agnete Alsos, S. Carter, E. Ljunggren. The Handbook of Research
on Entrepreneurship in Agriculture and Rural Development. – Edward
Elgar Publishing, 2011. – 336 pp.
229. Henri L. F. de Groot, Peter Nijkamp, Roger Stough. Entrepreneurship and
Regional Economic Development: A Spatial Perspective. – Edward Elgar
Publishing, 2004. – 352 pp.
230. Malcolm Moseley. Rural Development : Principles and Practice. – SAGE,
2003. – 240 pp.
231. Office of National Statistics: Official Website [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http : //www.ons.gov.uk.
232. U.S. Small Business Administration: Official Website [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://www.sba.gov.
233. Welter F. Institutional Perspectives on Entrepreneurial Behavior in
Challenging Environment [Електронний ресурс] / F. Welter, D.
Smallbone // Journal of Small Menegment. – 2011. – № 49(1). – P. 107–
125. – Режим доступу: http://onlinelibrary.wiley.com.
234. Zoltan J. Acs, Roger R. Stough. Public Policy in an Entrepreneurial
Economy: Creating the Conditions for Business Growth. – Springer
Science & Business Media, 2008. – 300 pр.
434
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
ІЛЬЧУК Микола Максимович

ЗБАРСЬКА Анна Василівна
ЛЮБАР Руслан Павлович
ІЛЬЧУК Олена Миколаївна
ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА
ОРГАНІЗАЦІЯ АГРОБІЗНЕСУ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
За авторським редагуванням
Відповідальний за випуск професор,
д.е.н. Ільчук М.М.
Технічний редактор
Комп’ютерний набір М.Ч. Матушевський
Підприсано до друку 15.11.2017. Формат 60×84 1/16 . Папір офсетний

Ум. Друк. арк. 27,13. Обл.-вид. арк. 27,13. Наклад 100 пр. Зам. 135-7.
435

Пiдприeмництво Та Органiзацiя Агробiзнесу

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Пiдприeмництво Та Органiзацiя Агробiзнесу

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ОРГАНІЗАЦІЯ АГРОБІЗНЕСУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Рекомендовано до друку вченою радою Національного університету

Ільчук М. М., Збарська А. В., Любар Р.П., Ільчук О.М.

Підприємництво та організація агробізнесу [навчальний

У навчальному посібнику розглянуто концепції і принципи

© Ільчук М.М., Збарська А.В.,

допомоги, користуватися послугами консалтингових і маркетингових

розвивається бізнес, існуючих в ньому проблем з точки зору як

теоретичних і методичних питань, визначення тематики рефератів,

6.2. Державні підтримка підприємництва та агробізнесу………. 268

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК………………………………….. 349

Таким чином, організація власної справи являє собою одночасно і

Ні «Економічна теорія», ні, тим більше, «Менеджмент» ніколи не

полягає у тому, що та або інша форма господарювання повинна

1.1. Передумови виникнення підприємництва

Діяльність суспільства, яка характеризує його розвиток, – це

свідомо не займається вирішенням цих проблем. Просто кожен робить

Підприємництво як суспільне явище постійно розвивається в

1.2. Суть та основне призначення підприємництва

Підприємництво, як вид господарської діяльності, – це самостійна,

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних

 самостійного формування підприємцем програми діяльності,

У разі виникнення збитків, що були завдані підприємцю внаслідок

1.3. Історія розвитку поглядів на підприємництво

Виникнення підприємництва йде далеко своїм корінням ще в епоху

У середньовіччі поняття «підприємець» мало декілька значень.

таких умовах дрібним підприємствам дедалі складніше виживати, зате

підприємця є винагородою за його працю, здатність організувати

1.4. Концепція аграрного бізнесу

Виникнення ж концепції «аграрного бізнесу» припадає на кінець

виробництво та швидке просування продукції від товаровиробника до

агробізнесу, яке представляє сфери діяльності бізнесу – економічні,

продукції, агросервісного обслуговування виробників. Крім того, автори

третій рівень – агробізнес у міжнародному масштабі. На практиці,

підкреслює необхідність вертикальних інтеграційних процесів у

 прояв творчої ініціативи і реалізація угоди;

 виробництво засобів виробництва та надання виробничих послуг

4. Розвитку дрібного аграрного підприємництва на основі

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ І

1. Бодо А. підприємець - це людина, що діє в умовах

4. Виникнення ж концепції «аграрного бізнесу» припадає на:

a. кінець 50-х років 20 століття

5. До принципів вільного розвитку аграрного підприємництва НЕ

6. Знайдіть елементи, які б відповідали б кожній сфері трисферної моделі агробізнесу:

А. Перша сфера 1. сільське господарство

7. Вкажіть три основні передумови безперервного відтворення

8. Вперше в економічну теорію поняття «агробізнесу» ввів:

9. Агробізнес розглядають в трьох основних аспектах:

a. Організаційному, галузевому ,функціональному.

b. Структурному, галузевому ,функціональному.

c. Організаційному, галузевому, інституційному.

d. Структурному, галузевому, інституційному.

10.Назвіть поняття, якому відповідає наступне визначення:

(впишіть вірну відповідь)

12.Назвіть поняття, якому відповідає наступне визначення:

(впишіть вірну відповідь)

Здійсніть оцінку можливих варіантів використання ресурсів

2.1. Види підприємництва та їх зміст

Рис. 2.1. Види підприємництва

Виробниче підприємництво - найважливіший, провідний вид

Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали,

 збирання необхідної інформації для визначення постачальників

Кількість Річний валовий дохід