Тема 3.

Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту

Мета – зрозуміти сутнісні та змістовні характеристики інноваційного

процесу, визначити мету та результат діяльності на кожному з етапів у
структурі інноваційного процесу, розглянути моделі інноваційного процесу,
виявити причини та витоки інноваційних ідей, розглянути чинники
успішності та невдач нововведень.

1. Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність,

зміст.
2. Структура інноваційного процесу. Моделі інноваційного процесу.
3. Причини та витоки інноваційних ідей. Чинники успішності та невдач
нововведень.

1. Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття,

сутність, зміст.

Найповніше сутність інноваційного процесу відображено у такому

визначенні: інноваційний процес — це процес перетворення наукового
знання, наукових ідей у фізичну реальність (нововведення), яке змінює
суспільство. Основою інноваційного процесу є процес створення,
впровадження і поширення інновацій, необхідною властивістю яких є
науково-технічна новизна, практичне застосування та комерційна
реалізованість. На розвиток інноваційного процесу впливають такі
найважливіші чинники, як стан зовнішнього і внутрішнього середовища та
специфіка його як об’єкта управління. Розрізняють три форми інноваційного
процесу: простий внутрішньоорганізаційний, простий міжорганізаційний
та розширений, кожний з яких розрізняють за способом поширення новації.
Потрібно звернути увагу на те, що потреба в інноваційному процесі
формується під впливом протиріччя між існуючою та бажаною ситуацією в
розвитку суспільства, а початком є установка на зміну ситуації, її
вдосконалення (рис. 3.1 та 3.2).

Рис. 3.1. Загальна схема інноваційного процесу

 Рис. 3.2 Інноваційний процес як комплекс дій

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після

впровадження інновації, оскільки тільки ринок дає оцінку її здатності
задовольняти потреби суспільства. Необхідно звернути увагу на відмінність
інноваційного процесу від виробничого процесу та науково-технічного
прогресу.

2. Структура інноваційного процесу. Моделі інноваційного

процесу.

Під час вивчення структури інноваційного процесу слід звернути увагу,

що за економічною та організаційною ознакою в ньому вирізняють окремі
етапи, стадії, фази. Зокрема, це такі етапи, як науковий, технічний,
технологічний та експлуатаційний. Етапи включають певні стадії, в яких
розрізняють такі види діяльності: фундаментальні дослідження; прикладні
дослідження, дослідно-конструкторські розробки; дослідно-
експериментальні розробки; дослідне виробництво; організаційно-
економічна робота, промислове та масове виробництво.
Кожен з етапів та стадій розрізняють за специфікою управління,
фінансуванням, цільовим призначенням та кінцевим результатом діяльності.
Взаємозалежність стадій зумовлена тим, що вдосконалення лише в одній з
них не підвищить результативності процесу в цілому. Для забезпечення
ефективності та гнучкості інноваційного процесу важливим є стикування
стадій таким чином, щоб результат кожної попередньої був основою для
подальшого руху вперед.
Й. А. Шумпетер підкреслював комплексність та динамічність
інноваційної системи, тому ці риси характерні для інноваційного процесу.
Комплексність інноваційного процесу знаходить відбиття в об’єднанні
науки, техніки, економіки, підприємництва і управління. Динамічність
полягає в необхідності вивчення інноваційного процесу і з позиції теорії
життєвих циклів, стадій їх розвитку.
Життєвий цикл інноваційного процесу визначається як період, що
починається з фундаментальних та прикладних досліджень і включає всі
етапи до моменту, коли нововведення потребує заміни його якісно новим,
сучаснішим. В структурі життєвого циклу інноваційного процесу прийнято
вирізняти чотири фази розвитку, для кожної з яких характерні економічні
та управлінські особливості. Сучасні тенденції, обумовлені посиленням
конкуренції, спонукають фірми до прискорення технічного оновлення
виробництва і, відповідно, до скорочення життєвого циклу інновації,
особливо часу і виходу її на ринок.
Дифузія (поширення) нововведень може відбуватися як на макрорівні (в
межах певної країни), так і на мікрорівні (на підприємстві). У зв’язку з цим
виокремлюють дві моделі інноваційного процесу, які доцільно уважно
розглянути.
Перша модель розглядає проблеми дифузії нововведень на макрорівні
(в межах всієї економіки). Інноваційний процес при цьому складається з двох
етапів: поширення та упровадження нововведень на ринок. До основних
чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії нововведень на
макрорівні, відносять: інтернаціональність науки, оскільки результати
наукових досліджень швидко поширюються та знаходять використання в
зацікавлених країнах; розвиток матеріально-виробничої бази відповідних
галузей господарства; розвиток експериментальної бази; кваліфікація
працівників, оскільки новації є безпосереднім продуктом людського розуму,
активності, інтелекту; розмір внутрішнього ринку, що визначається розміром
національного багатства (внутрішній національний продукт) та життєвим
рівнем населення; розвинена інфраструктура, яка повинна забезпечувати
взаємозв’язок між економічними, соціальними та науково-технічними
аспектами впровадження нововведень. Цей перелік свідчить, що на
швидкість поширення інновацій значний вплив має інноваційна політика
держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів взаємозв’язку
науки з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань
нововведень, накопичений досвід впровадження інновацій.
Правильність висновку доведено практикою: найвразливіші успіхи в
інноваційній діяльності відмічено в країнах, де сформовані національні
інноваційні системи з державним регулюванням і підтримкою взаємозв’язку
наукової, виробничої і освітньої діяльності.
Друга модель інноваційного процесу стосується характеристики
внутрішньоорганізаційного шляху впровадження нововведення в окремо
взятій фірмі. Оскільки оцінити відносні переваги інновацій на ранній стадії
їх дифузії дуже важко, особливо для радикальних нововведень, то значна
кількість виробників намагається не ризикувати, віддаючи перевагу
зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих
технологій та модернізації продукції.
Якщо фірми серед інших обирають продуктові інновації для
впровадження на ринок, то потрібно розглянути науково-технічні
характеристики продукту (наявність у ньому значущих нових технічних
рішень) та економічні характеристики (ринкова новизна). Для мінімізації
стратегічного, ринкового та технологічного ризиків, впровадження
нововведення на підприємстві потрібно проводити поетапно. Слід
розглянути сукупність характеристик, що найбільше впливають на процес
відбору нововведення. Підприємству, що прагне створити комерційно
привабливий товар, доцільно дотримуватися такої схеми у своїй діяльності:
 розробка стратегічних цілей;
 виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових
товарів;
 визначення можливостей фірми для створення виробів;
 проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей;
 розроблення нового виробу;
 проектування, конструювання виробу;
 випуск дослідного зразка;
 пробний маркетинг (випробування дослідного зразка в умовах
ринку);
 запуск виробу в серійне виробництво.
Впровадження нововведення за такою схемою потребує від організації
взаємодії функціональних підрозділів.

3. Причини та витоки інноваційних ідей. Чинники успішності та

невдач нововведень.

Динамічні зміни в середовищі, посилення конкуренції потребують

інноваційного оновлення технологій, продуктів, послуг, систем управління
тощо. Сприйнятливість організацій до нововведень стає ключовим чинником
їхнього виживання та розвитку, а це спонукає провадити пошук нововведень,
аналізувати перспективи їх впровадження.
Необхідно зосередитися на характеристиці таких основних причин
появи нововведень, які виділяють аналітики: потреби ринку та попит
споживачів; бажання отримати конкурентні переваги та максимізувати
прибуток; покращення іміджу підприємства; спроба вирішити проблеми, що
виникають під час діяльності фірми; бажання не відстати від тих
підприємств, які впроваджують нову технологію; бажання працівників
удосконалити професійні навички у конкретній діяльності; реалізація знань
творчої особистості; поради консультантів у період реорганізації; наукові
відкриття, інтернаціоналізація науки; винахідництво; інтуїтивне розуміння
того, що нововведення може поліпшити діяльність організації.
П. Друкер виділив сім витоків інноваційних ідей. Перша сукупність
названих джерел — це зміни, що помічають працівники підприємства або
галузі. До них відносять:
 раптові події для підприємства або галузі (успіх, невдача, зовнішня
подія);
 невідповідність між реальністю та уявленням про неї;
 потреби технологічного процесу;
 раптові зміни в структурі галузі або ринку.
Друга сукупність з трьох джерел представляє зміни за межами
підприємства або галузі, зокрема, в соціальній, політичній, інтелектуальній
сферах:
 демографічні зміни;
 зміни в сприйняттях, настроях та системі цінностей;
 нові знання.
Згадані витоки і причини інноваційних ідей мають різне значення, проте
повинні аналізуватися та систематизуватися при прийнятті рішень щодо
розробки нововведень.
Варто розглянути чинники, які сприяють (або ні) успішному
впровадженню нововведень. Як свідчать дані, з 100 ідей до розробки
приймається 27 %, до стадії випробувань доходить 12 %, а комерційно
успішними виявилися лише 9 %. Для одного успішного нововведення
потрібно опрацювати 18-20 нових ідей. Аналітики прогнозують зростання
кількості невдалих нововведень, чому сприятимуть такі чинники:
 скорочення життєвого циклу товарів;
 зростання витрат на дослідження новацій;
 глобалізація конкуренції;
 збільшення сегментованості ринків;
 зростання пропозицій нових товарів;
 зростання вимог щодо захисту прав споживачів та охорони
природного середовища;
 зволікання в розробці інновацій;
 зменшення рентабельності торгових марок компаній-послідовників.
Визначенню чинників успішності і невдач нововведень присвячено
велику кількість публікацій. Необхідно врахувати висновки з досліджень
Т. Коно, Ж.-Ж. Ламбена, Купера, Буза Аллена і Хемілтока.
Важливими чинниками, які сприяють успішному впровадженню
нововведень, визнано такі:
 наявність в організації джерела творчих ідей;
 ефективна система відбору і оцінки ідей нових виробів;
 адаптивність товару вимогам ринку;
 технологічна перевага товару;
 маркетингове та технологічне ноу-хау;
 підтримка інновацій керівництвом фірми;
  доступ організації до ресурсів;
 сприятливе конкурентне середовище;
 відповідність інноваційної стратегії меті організації.
Аналіз зазначених вище чинників успішності та невдач у розробці
нововведень уможливить уникнення багатьох проблем, а також знизить
ризик під час здійснення інноваційних процесів.

Питання для самоконтролю:

1. Як формується потреба в здійсненні інноваційного процесу на
підприємстві?
2. У чому полягають особливості різних стадій інноваційного циклу:
фундаментальних, пошукових та прикладних досліджень, технічно-
конструкторських розробок та дослідного виробництва?
3. Які види досліджень виокремлюють на експлуатаційному етапі
інноваційного процесу? Де вони здійснюються?
4. Який вплив чинить розвиток інноваційного процесу на конкурентну
боротьбу на світових ринках? Наведіть приклади.
5. Які чинники впливають на успіх або провал нововведень? Наведіть
приклади.
6. Що є витоком та причинами інноваційних ідей?
7. Які області аналізу, що слугують витоком інноваційних ідей, виділяє
П. Друкер?
8. У чому полягає відмінність інноваційного процесу від науково-
технічного прогресу?