3.

Інновації
Тема
«Форми державної підтримки інноваційного підприємства в Україні та в світі»
 2

Зміст

Вступ.............................................................................................................................3

1. Поняття та сутність інновацій................................................................................4

2. Види та форми державної підтримки інновацій...................................................7

Висновки....................................................................................................................15

Список використаних джерел..................................................................................16

 3

Вступ

Інновації є ключем до нашого економічного процвітання, створення

робочих місць і зростання. Ось чому амбіції урядів країн полягають у тому,
щоб їх країни ставали інноваційними країнами. Інтелектуальна власність
підтримує інновації, дозволяючи їх захищати та використовувати. Без
інтелектуальної власності інновації були б застопорені, оскільки підприємства
та окремі особи стримують або скорочують інвестиції в інновації через ризик
того, що інші зможуть використовувати та отримати від них прибуток,
скорочуючи або навіть усуваючи їхню справедливу віддачу. Роль національних
патентних відомств полягає в тому, щоб гарантувати, що інтелектуальна
власність заохочує та захищає інвестиції в інновації.
Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» застосовуються
наступні поняття: інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені
конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-
технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого
характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або)
соціальної сфери. Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на
використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і
зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.
Об’єктом вивчення виступають форми державної підтримки
інноваційного підприємства в Україні та в світі. В рамках вивчення цього
питання необхідно розглунити саму сутність та поняття інновацій, а також
сучасні форми з підтримки інновацій від держави, як в Україні так і дослідити
зарубіжний досвід.
Вивченням питання впровадження інновацій у підприємницький процес
займалися багато вчених як закордоном, так і в Україні. Зокрема, Базилевич
В.М., Вовк Л.В., Друкер П., Івченкова О. Ю., Крикуненко К. М., Нежиборець
В., Шумпетер Й. тощо. Вчені відзначають велику роль інноваційного
підприємництва у процесі економічного зростання, як стратегічну складову
 4

розвитку національної економіки та як організаційно-економічну систему

стратегічного розвитку підприємства чи окремої галузі.
 5

1. Поняття та сутність інноваційних підприємств

Видання 2020 року Глобального інноваційного індексу представляє

останні світові інноваційні тенденції та щорічний рейтинг інновацій 131
економіки. У 2020 році Україна зайняла 45 позицію в загальному рейтингу
«Глобальний інноваційний індекс 2020» та набрала 37,4 балів зі 100.
Деякі складові рейтингу:
 освіта – 23 місце (+20 сходинок);
 R&D - 44 місце (+ 10 сходинок);
 створення знань (патенти та винаходи) 23 місце (-6 сходинок), за
реєстрацією корисних моделей ми № 1!;
 політична та операційна стабільність - 123 місце (+2 сходинки);
 ефективність уряду – 93 місце (+2 сходинки);
 верховенство права – 109 місце (-2 сходинки);
 регуляторна політика – 88 місце (+6 сходинок);
 легкість початку бізнесу – 52 місце (-4 сходинки).
Інноваційне підприємство слід розглядати як підприємство, що: здійснює
комплексне новаторство; здійснює науково-дослідні та дослідно-
конструкторські роботи, та / або здійснює закупівлі нових продуктів та/або
технологій; на систематичній основі впроваджує нові науково-технічні рішення
у новий чи удосконалений продукт, та/або технологічний процес, та/або
організацію діяльності; має високий рівень фінансування інноваційної
діяльності; володіє правами інтелектуальної власності; розробляє, виробляє і
реалізує інноваційні продукти, обсяг випуску яких у грошовому вимірі
перевищує 70% його загального обсягу виробництва [2, с.141].
Інноваційним підприємництвом називається підприємницька діяльність,
яка спрямовується на створення нових продуктів, технологій та послуг та
супроводжується формуванням відповідних методів організації й управління.
 6

Праці австро-американського економіста Й. Шумпетера стали вихідними

для розуміння цього різновиду підприємництва [4]. Перечислимо їх принципові
ідеї: зміни в технології виступають найважливішими компонентами
економічного розвитку; підприємець розглядається як людина, зусилля якої
спрямовані на пошук і реалізацію ринкових можливостей. З
начне місце серед останніх посідають такі чинники як: розробка раніше
невідомих продуктів, освоєння новаторських ідей, знаходження нових сфер
вкладання капіталу, зародження і розвиток передових галузей; визначення
суттєвої ролі великого і малого інноваційного підприємництва в економічному
розвитку.
Основою інноваційного підприємництва є малі інноваційні фірми, котрі
являються технологічними лідерами в галузях економіки, що зароджуються та
відкривають нові сегменти ринку, розвивають нові виробництва, підвищують
наукомісткість і конкурентоспроможність виробництва і таким чином сприяють
формуванню нових технологічних укладів.
Великі інноваційні підприємства вирізняються консервативністю та
повільно реагують на нові громадські потреби й комерційно вигідне втілення
нових ідей у ринковий продукт. А малі підприємства характеризуються
високою ефективністю, що пояснюється їх оперативним реагуванням на нові
наукові ідеї та рішення конкретних проблем, які пов’язані з отриманням
кінцевого результату від реалізації інноваційного продукту. Тому малий і
середній бізнес є найбільш оптимальною формою підприємництва в сфері
інноваційної діяльності.
До основних переваг малих і середніх підприємств, що підтверджені
практикою господарської діяльності всіх країн з ринковою економікою,
відносяться наступні: гнучкість і маневреність в ухваленні управлінських
рішень, відсутність інерційності в адаптації до технологічних і ринкових умов
функціонування, підвищена сприйнятливість до нових, оригінальних інновацій
і технологій, порівняно низька капіталомісткість [3, с. 63].
На сьогодні є незначне відхилення у реакції вітчизняної економіки на
сучасні світові стратегії розвитку. Однак саме застосування досягнень науково-
 7

технічного розвитку та інноваційне партнерство дають можливість побудувати

нові економічні відносини та нову економіку з конкурентоспроможними
галузями.
Для переходу до сучасної технологічної економіки вагоме значення має
виважена інноваційна політика. Основною метою даної політики повинно бути
ефективне застосування практичних знань та умінь, що забезпечить прибуткове
інноваційне функціонування підприємства.
Як відомо, наша держава частково відстає від європейських країн за
такими показниками, як інноваційна активність та інноваційна спрямованість.
Основною причиною такої ситуації є певна сукупність важливих проблем, які
залишаються невирішеними в сучасних умовах економічної нестабільності.
Сучасне інноваційне підприємництво виступає як особливий
новаторський процес створення нового. Воно є видом господарювання,
спрямованим на пошук нових можливостей, на комерційне використання
нововведень. Цей вид підприємництва характеризується особливою поведінкою
підприємця: наявністю новаторського управлінського мислення, зміною стилю
правління, повною готовністю брати на себе весь ризик зі здійснення нового
проекту і водночас фінансовою відповідальністю.
Сутність сучасного інноваційного підприємництва проявляється через
значення та функції в економічній сфері, в соціальному захисті та розвитку
суспільства, що являє собою сукупність послідовних елементів: забезпечення,
важелі, принципи, умови, функції та ознаки інноваційного підприємництва.
Підприємницькі здібності зумовлені економічним інтересом підприємця,
а інтерес виступає його основним стимулом до нових звершень та досягнень на
підприємствах даної сфери.
На сьогодні функціонування підприємництва, зокрема, інноваційного,
потребує необхідного державного регулювання та підтримки існування в
економічному середовищі.
Необхідність державної підтримки викликана наступними обставинами:
складністю організаційного процесу наукових досліджень; відсутністю інтересу
 8

у бізнес-структурі до досягнення соціального ефекту; відсутністю вільної

конкуренції у вітчизняних інноваційних підприємств.
 9

2. Види та форми державної підтримки інновацій

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-

економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення,
розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення
впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсо-
ощадних технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної
продукції.
Основними принципами державної інноваційної політики є:
 орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
 визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
 формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
 створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного
науково-технічного та інноваційного потенціалу;
 забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-
кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
 ефективне використання ринкових механізмів для сприяння
інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій
сфері;
 здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної
кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на
внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
 фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової й
митної політики у сфері інноваційної діяльності;
 сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
 інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;
 підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.
Міжнародні та регіональні організації підтримують розвиток інновацій по
всьому світу. Серед них можна виділити таких важливих гравців, як Всесвітня
 10

організація інтелектуальної власності, Європейська Комісія, Африканська

організація інтелектуальної власності та інші. Тенденція до розвитку та
підтримки інноваційної діяльності суттєво розпочала свій розвиток з початку
20-го століття. З початку 1990-х років можна спостерігати чіткий зсув цілей
регіональної політики в промислово розвинених країнах від зменшення
регіональної нерівності до розвитку малих і середніх підприємств (далі – МСП)
та інновацій у регіонах через регіональні системи підтримки інновацій.
Системи підтримки інновацій визначають як групу активно
співпрацюючих організацій, які підтримують інноваційність МСП. Система
підтримки інновацій складається з усіх агентств, які знаходяться на трьох
етапах підтримки, а саме надання загальної інформації, технологічних
консультацій та спільних проектів НДДКР між фірмами (основною групою
яких є МСП, що переслідують технології), вищими навчальними закладами та
громадські науково-дослідні установи. Агентства, виявлені на цих етапах,
намагаються допомогти у розв’язанні інноваційних проблем переважно малого
та середнього бізнесу, які користуються технологіями, або надаючи їм самі
поради, або направляючи їх до інших агенцій на наступному етапі підтримки.
Агенції можуть бути переважно наднаціональними, національними або
регіональними.
Існує схожість між регіональними системами підтримки інновацій, які
існують у країнах, коли мова йде про інструменти політики, але країни
розрізняються щодо рівня регіональної прихильності та можливостей регіонів
координувати політику підтримки інновацій.
У контексті програм регіональної політики ЄС перспектива регіональної
підтримки інновацій вперше виявилася в політичних ініціативах, що сприяють
передачі технологій між університетом і промисловістю, у таких програмах та
ініціативах, як Регіональний технологічний план Європейської Комісії.
Використовувалась тенденція віддавати перевагу універсальному підходу, коли
всі регіони обирали однакові високотехнологічні кластери, посилюючи
переваги основних регіонів. Винятком у цій картині були пілотні дії
регіональної інноваційної стратегії, які були частиною нової політики в Європі
 11

в 1990-х роках для сприяння економічному розвитку через інновації в менш

розвинених регіонах Європейського Союзу.
Однак потреба в більш орієнтованій на місцевість, диференційованій
регіональній інноваційній політиці, яка б оцінювала величезні відмінності
гетерогенного ландшафту регіонів Європи, ставала все більш очевидною, і у
2004 році Генеральний директорат з досліджень створив експертну групу, яка
повинна розробити таку стратегію під назвою «Створення регіональних
переваг».
Основним посланням підходу Constructing Regional Approach (CRA) було
сприяння конкурентним перевагам через стратегію диференціації, засновану на
інноваціях, створюючи унікальні продукти та послуги, спираючись на те, що
цього можна досягти в усіх типах галузей і регіонів, але на основі специфічні
для галузі способи інновацій та баз знань. Таким чином, підхід CRA
представляв широку інноваційну політику. Це робить цей підхід важливим у
розробці та реалізації інноваційної політики для сприяння диверсифікованій
спеціалізації. Щобільше, оскільки метою підходу CRA було надання інформації
для розробки регіональних інноваційних стратегій, він являв собою чіткий
просторовий підхід, орієнтований на місцевість. Підхід CRA передбачає, що
конкурентні переваги мають бути побудовані на основі унікальності
можливостей фірм і регіонів. Як важливу початкову стратегію розвитку нового
шляху, регіони та країни повинні базувати свою конкурентоспроможну
стратегію на галузях, у яких вони традиційно досягли успіху. У розробці та
реалізації стратегії CRA регіональна підтримка інновацій відігравала ключову
роль.
За підходом CRA слідувала смарт спеціалізація, яка була започаткована
ЄС як стратегічний підхід до політики регіонального економічного розвитку,
заснованої на інноваціях. Він є основою для залучення Європейського
структурного та інвестиційного фонду в дослідження та інновації як частину
амбіцій майбутньої регіональної політики та політики згуртованості щодо
робочих місць і зростання до 2030 року для досягнення розумної, інклюзивної
та сталої економіки. Наявність стратегії S3 є вимогою в рамках наступної
 12

системи умов для країни-члена, яка бажає використовувати свій Європейський

фонд регіонального розвитку для інноваційної діяльності. Ось чому всі регіони-
члени ЄС повинні розробити та впровадити цю стратегію, щоб отримати
структурні кошти в найближчі роки.
«Розумна спеціалізація», ймовірно, є найбільшою спробою організованої
наднаціональної інноваційної стратегії, щоб прискорити економічне зростання
шляхом диверсифікації економіки та розвитку нових шляхів, наприклад,
диверсифікувати економіку на технологічно більш просунуті види діяльності,
які просуваються вгору по сходах вищої складності знань і створення
цінностей. Метою є планування диверсифікації економіки в коротко- та
середньостроковій перспективі, а також у довгостроковій перспективі, щоб
сприяти більш фундаментальним структурним змінам в економіці шляхом
трансформаційної діяльності. Він являє собою явний підхід, заснований на
розміщенні, наголошуючи на визначенні пріоритетів за допомогою не
нейтральної, вертикальної політики, а також вперше в історії ЄС, забезпечує
політичну основу для сприяння та впровадження широкої інноваційної
політики.
Таким чином, можна стверджувати, що стратегія смарт спеціалізації
багато в чому базується на висновках підходу CRA. Це означає, що регіони (і
країни) повинні визначити стратегічні сектори з наявними та потенційними
конкурентними перевагами, де вони можуть спеціалізуватися та створювати
можливості. Також, смарт спеціалізація є частиною програми Horizon Europe,
що є важливою проєктом Європейської комісії через Європейську інноваційну
раду із фондом у 95 мільярдів Євро з метою фінансування досліджень та
інновацій у країнах Європи.
Розглянемо вплив належного управління інноваціями у державному
секторі на підтримку малих і середніх підприємств. Негативна динаміка та
слабка інноваційна діяльність підприємств є основною характеристикою на
ряду зі станом науково-технічної діяльності. За останні роки частка
підприємств що працюють, або використовують інновації становить близько
17%, що впроваджували інновації зросла до близько 15%.
 13

Україна, у порівнянні з іншими країнами світу не займає останні місця,

однак значно поступається розвинутим країнам, та країнам, які у забезпеченні
економічного зростання спираються на ефективне використання промислового
потенціалу. Так, на приклад частка підприємств переробної промисловості у
Болгарії становить 20%, Туреччині – 35%, Німеччині, Бельгії понад 50%.
Тенденції щодо розвитку інновацій за останні 5 років досі є негативним. Однак,
враховуючи соціально-політичну ситуацію України інновації в оборонній сфері
почали розвиватися на багато активніше.
Суттєве зниження витрат на внутрішні та зовнішні дослідження і
розробки, яке відбулося за всіма видами економічної діяльності, у структурі
інноваційних витрат є ще одним результатом військового конфлікту в Україні.
Висока інноваційна активність виокремлюється у підприємств переробної
промисловості по видах економічної діяльності. Також слід виокремити, що
одна з економічно важливих сфер – інформаційно-комунікаційних технологій
характеризується зростанням питомої ваги підприємств з технологічними
інноваціями з до 65%, хоча інноваційна активність суттєво скоротилася.
У країнах ЄС рівень інноваційної активності є набагато вищим у
порівнянні з Україною: понад 50% підприємств впроваджували інновації у
2010-2020 рр., при цьому рівень активності постійно зростає. Але, позитивним є
те, що в Україні інноваційні підприємства присутні майже в усіх галузях
промисловості, що утворюють найбільш динамічні й успішні групи компаній.
Важко виділити лідерів серед високотехнологічних секторів в інноваційній
діяльності. Нестача фінансових ресурсів та відсутність замовлень на вітчизняну
високотехнологічну продукцію є результатом занепаду всіх галузей
промисловості. За загальним рівнем витрат на інноваційній діяльності такі
традиційні сектори, як металургія та енергетика є одними з провідних секторів.
За даними Держстату, більша частина всіх інноваційних підприємств
експортували принаймні частину своєї продукції.
В контексті джерел фінансування виділяються наступні тенденції:
 14

1) Рівень іноземних інвестицій коливається в межах 20% загальних витрат

на інноваційну діяльність, враховуючи нестабільну політичну ситуацію в
країні;
2) Рівень фінансування інноваційної діяльності з бюджету та
національними інвесторами постійно зменшується;
3) Головне джерело фінансування інноваційної діяльності лишаються
власні кошти підприємців.
Рівень підтримки інноваційної діяльності в Україні виявився набагато
більш чутливим до економічних негараздів останніх часів, ніж рівень
фінансування науково-технічної діяльності, про що свідчать результати
досліджень статистичного відомства України за європейською методологією
які почалися проводити після 2010 року. Однак, слід зазначити, що державна
політика останні роки змінює свій вектор на розвиток економіки технологій та
інновацій. Все більше уваги приділяється представникам інноваційної
екосистеми, створюються фонди фінансування стартапів, підтримки малих та
середніх підприємств та вносяться зміни до економічної стратегії нашої країни.
На сьогодні в Україні створено та функціонують (відповідно до Стратегії
розвитку сфери інноваційної 2 діяльності на період до 2030 року):
 індустріальні парки, станом на 10.03.2021 до Реєстру індустріальних
(промислових) парків включено 47 індустріальних парків, у 23 із них визначено
керуючі компанії, а у 8 є учасники. Також в Україні функціонують
індустріальні парки, які не включені до Реєстру індустріальних парків;
 16 технопарків;
 24 центри інновацій та технологічного трансферу;
 22 інноваційних центри;
 38 центрів комерціалізації;
 24 інноваційних бізнес-інкубатори, один інвестиційно-технологічний
кластер;
 більше 30 кластерів;
 одне інноваційно-виробниче об’єднання;
 15

 інші стартап-школи (суб’єкти господарювання, які надають теоретичні

знання та практичні навички у сфері створення та діяльності стартапів);
 інкубаційні програми (програми для новостворених підприємств,
спрямовані на розвиток стартапу);
 центри інтелектуальної власності (суб’єкти господарювання, що
забезпечують реалізацію освітньо-професійних, освітньо-наукових та наукових
програм, а також підвищення кваліфікації працівників у сфері інтелектуальної
власності);
 венчурні та інвестиційні фонди;
 центри науково-технічної та економічної діяльності тощо.
Інституції, що забезпечують підтримку інноваційної діяльності в Україні:
1) Фонд розвитку інновацій (Ukrainian Startup Fund) надає фінансування у
формі грантів. Процес відбору стартапів для надання грантів відбувається на
конкурсній основі: компанії оцінюються та обираються радою незалежних
експертів. На стадії pre-seed стартап може отримати грант на суму 25 тис дол,
на стадії seed – 50 тис дол. Один стартап може сумарно отримати 75 тис дол.
Також розпочато акселераційну програму з метою допомогти українським
стартапам стати успішними глобальними компаніями. Це навчання,
менторство, обмін досвідом і якісний нетворкінг з найсильнішими гравцями
міжнародної стартап-екосистеми.
2) Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, основними
завданнями якої, зокрема є:
 організація конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних
проектів і програм для їх фінансової підтримки;
 фінансування науково-технічних і маркетингових досліджень,
конструкторсько-технологічних, інших проектних робіт, науково-технічного
пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм, спрямованих на
впровадження у виробництво прогресивних науково-технічних розробок і
технологій;
 16

 освоєння випуску нових видів продукції шляхом створення нових

виробництв, передачі обладнання, устаткування в оренду або придбання частки
корпоративних прав у статутному фонді господарських організацій, які
працюють за новітніми технологіями; надання суб’єктам господарювання
кредитів, їх інвестування, провадження спільної діяльності;
 фінансування інноваційних та інвестиційних проектів і програм,
підтриманих Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів державного
бюджету відповідно до пріоритетів інноваційного та інвестиційного розвитку
національної економіки.Для прийому інноваційних та інвестиційних проектів
створено спеціалізований портал.
3) Національний фонд досліджень України, основним завданням якого є
грантова підтримка: фундаментальних наукових досліджень у галузі
природничих, технічних, суспільних та гуманітарних наук; прикладних
наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок за
пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.
Кредитування в рамках програми «Доступні кредити 5-7-9%» надається з
метою: 1) розвитку підприємництва, зокрема сприяння розвитку суб’єктів
підприємництва, збільшення обсягів виробництва, експорту, імпортозаміщення,
високотехнологічного виробництва, енергоефективності, впровадження
інновацій, а також сприяння створенню нових робочих місць та підприємств,
поверненню трудових мігрантів до України; 2) запобігання виникненню та
поширенню, локалізації та ліквідації спалахів епідемій та пандемій гострої
респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а
також для запобігання та подолання їх наслідків; 3) рефінансування існуючої
заборгованості в банках України за кредитами суб’єктів підприємництва.
Надання фінансової державної підтримки суб’єктам підприємництва
здійснюється Фондом розвитку підприємництва через уповноважені банки.
Програма «Україна: Сталі інновації у ланцюжку створення вартості в
біоенергетиці» фінансується Європейським Банком Реконструкції та Розвитку
сумісно з Глобальним Екологічним Фондом (GEF). Програма сприятиме
 17

інвестиціям в інноваційні біоенергетичні технології та практики, пов'язані з

використанням сільськогосподарських залишків та відходів, шляхом сприяння
та розвитку сталих біоенергетичних ланцюжків доданої вартості. Програма
«Україна: Сталі інновації у ланцюжку створення вартості в біоенергетиці»
складається з чотирьох компонентів. Наразі ЄБРР розпочинає реалізацію
першого компоненту Програми «Підтримка законодавчої та регуляторної бази
для біоенергетичних ланцюжків в Україні».
 18

Висновки

Інноваційне підприємництво є засобом досягнення комерційної мети і

основним чинником для безперервного економічного зростання та розвитку. В
Україні стан розвитку інноваційного підприємництва формує нормативно-
правове забезпечення, сприятливе інвестиційне середовище та економічний
стан країни загалом. Питання подальшого розвитку інноваційної
підприємницької діяльності в Україні ускладнюється новим етапом розвитку
інноваційної підприємницької діяльності. Економічний розвиток та економічне
зростання країни в подальшій перспективі формується під впливом її здатності
та відповідності адаптуватися до нових технічних та технологічних досягнень
та підтримки розвитку інноваційної сфери [1, с. 110].
Розвиток вітчизняної інноваційної діяльності має сповільнений напрям
формування, обумовлений рядом факторів. Однак, значна кількість впливових
обставин обумовлює значимість та необхідність стабільного розвитку
вітчизняного інноваційного підприємництва.
Основними факторами, що прискорюють розвиток підприємницької
діяльності є: активізація інтенсивного відтворення виробництва, завдяки
впровадженню досягнень науки та техніки; провідна функція наукової
діяльності у створенні нового продукту і технології; швидке моральне старіння
та фізичний знос основних засобів та предметів виробництва; неспроможність
функціонування вітчизняного виробника без підтримки держави; створення та
запровадження якісно нового продукту як основи прибуткового
функціонування підприємства.
Але в Україні значно загострилася проблема технологічного стану
інноваційного виробництва. Як відомо, для забезпечення розвитку економіки
країни та підвищення якості життя населення необхідно створити нову
економіку, яка ґрунтується саме на інноваційних досягненнях та буде мати
забезпечити економічне зростання в довгостроковій перспективі.
19
 20

Список використаних джерел

1. Гавриш О.М., Пильнова В.П., Пісковець О.В. Інноваційне

підприємництво: сутність, значення та проблеми в сучасних умовах
функціонування. Економiка та держава. № 12. 2020. С. 109-113.
2. Івченкова О. Ю., Крикуненко К. М. Інноваційне підприємництво як
складова стратегії розвитку економіки України. Економічний вісник Донбасу №
3(53), 2018. С. 141-146.
3. Нежиборець В. Інноваційне підприємництво як складова економічного
зростання. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2014. № 1. С. 63-71.
4. Шумпетер Й. А. Теорія економічного розвитку: Дослідження
прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу / Пер. з англ. В.
Старка. К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. 242 с.
5. Інноваційна діяльність, URL:
https://www.me.gov.ua/Tags/DocumentsByTag?lang=uk-UA&id=0c11221a-37a0-
4030-ae44-2abd1bc9a9c9&tag=InnovatsiinaDiialnist&isSpecial=true