ТЕМА 5.

МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНЕ
СПВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ

Питання для обговорення:

1. Венчурний бізнес в Україні, його стан та характерні риси
Венчурний бізнес — сфера підприємницької діяльності, пов’язана з реалізацією ризикових
проектів, ризикових інвестицій головним чином у сфері науково-технічних новинок.
Фінансування беруть на себе банки, інвестиційні компанії, спеціалізовані венчурні фірми або
юридично самостійні організації, зазвичай у формі товариств з обмеженою відповідальністю.
Галузева належність проектів технічних новинок, що пропонуються авторами, ролі не відіграє.
Цей вид бізнесу пов’язаний з великим ризиком, тому його часто називають ризиковим.
Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва, які
швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій,
пов'язаних з базисними інноваціями. Малі венчурні підприємства спеціалізуються у сферах
наукових досліджень, розробок, упровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним
ризиком. Отже, венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і
впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів
підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність
щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного
капіталу та малі венчурні фірми.
Венчурні підприємства утворюються зазвичай у формі малих фірм. Вони мають такі
переваги:
 вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей;
 концентрація фінансових і матеріально-технічних ресурсів за обраним напрямом дослідження;
 високий рівень мотивації праці кваліфікованих спеціалістів;
 гнучкість і мобільність з урахуванням ринкової кон'юнктури;
 можливість швидкої переорієнтації на інші напрями діяльності;
 швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу.
Венчурне фінансування має такі особливості:
 кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій;
 кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит,
а у вигляді паю в статусний фонд фірми;
 вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від З до 5 років, щоб переконатись у
перспективності вкладень і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;
 фінансові організації стають співвласниками венчурної фірми, а надані кошти — внесок у
статутний фонд підприємства — часткою власних коштів останнього.
Джерелами венчурного капіталу можуть бути вільні фінансові ресурси пенсійних,
благодійних фондів, державні структури, корпоративний венчурний капітал, приватні інвестори,
інвестиційні компанії малого бізнесу, зарубіжні інвестори, банки, страхові компанії, прибуток
венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні проекти. У США венчурний капітал
акумулює кошти із джерел таких інститутів, як пенсійні і взаємні фонди, які виявили істотне
зацікавлення до інвестування своїх капіталів у венчурні компанії. На відміну від США в Україні
подібне не допускається із метою зниження ризиків.
Ризиковий капітал надається найчастіше двом категоріям малих фірм — тим, які викуплені
у власників (їх називають «бай-аут»), і новим фірмам, заснованим співробітниками відомих
наукомістких корпорацій, націлених на реалізацію нових ідей і розробок («спін-оф»).
Венчурні фірми впливають на модернізацію і структурну перебудову всієї економіки. Саме
інновації є основним критерієм шляхів розвитку суспільства. За кордоном венчурні фірми
користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У США, Європі, Японії венчурне
підприємництво розвивається дуже швидкими темпами.
В Україні тільки зароджується повноцінна індустрія венчурного капіталу. Потенційно
великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині
занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів.
Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, тому що вона потребує
довгострокового кредитування, яке супроводжується високим ризиком в сучасних економічних
умовах. Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних
конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі
банків в інноваційному процесі.
В нашій державі венчурне підприємництво сьогодні є практично відсутнім, і це пов’язано
із низкою макро- і мікроекономічних проблем, а також із державною політикою у галузі
оподаткування і кредитування інноваційних організацій .
Сучасні українські венчурні фонди не зовсім відповідають загальноприйнятим критеріям
венчурного підприємництва, тому що здійснюють інвестування не у високотехнологічні галузі.
Законодавчо необхідно насамперед чітко визначити юридичний статус суб’єктів
венчурного підприємництва для того, щоб унеможливити податкову мінімізацію з боку інвесторів,
що лише із цією метою під виглядом венчурних фондів проводять свою діяльність.
Важливим моментом є співпраця держави та комерційних структур, зокрема банків, у
створенні венчурних фондів.
Основні чинники, що обмежують розвиток венчурного бізнесу в Україні:
1) дефіцит фінансових ресурсів
2) відсутність чіткої інноваційної політики держави
3) економічна нестабільність
4) відсутність економічної зацікавленості господарських суб’єктів у нових розробках, інноваціях
5) відсутність конкуренції науково-технічної продукції на внутрішньому ринку.

СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ
https://home.kpmg/ua/uk/home/media/press-releases/2020/08/venchurnyy-kapital-zalyshayetsya-
stiykym.html
ТЕОРІЯ ТРОХИ. РІЗНОВИДИ
Сьогодні виділяють дві моделі венчурного фінансування – американську та
європейську. Вони є принципово різними, а відмінності полягають у ролі держави в
інноваційних процесах, переліку секторів фінансування та об’єктів венчурного інвестування.
Тому доцільно охарактеризувати вищезазначені моделі. Як відомо, США лідирують в
організації венчурної діяльності, перетворивши її на інструмент реалізації наукових відкриттів
і створення основи інноваційної економіки, а венчурне інвестування як альтернативне джерело
фінансування бізнесу зародилося в середині 1950 р. Американська модель венчурного
фінансування характеризується доволі великою часткою високотехнологічних компаній у
загальній кількості компаній. Пріоритети венчурних інвесторів змінювалися з роками
відповідно до зміни пріоритетів у розвитку самих високотехнологічних галузей.
У Європі венчурне фінансування розвивалось на початку 80-х років XX ст. Уряди
багатьох країн Західної Європи здійснювали політику щодо створення сприятливого
середовища для венчурного бізнесу. Важливого значення набуло створення у 1983 р.
Європейської асоціації прямого інвестування та венчурного капіталу (ЕVCА) – спільної
ініціативи представників венчурної індустрії та Європейської комісії.
Характерною особливістю європейської моделі є активна позиція держави у
венчурному фінансуванні. Держава є прямим інвестором у невеликі венчурні компанії, за
допомогою інструментів податкової політики створює сприятливий клімат для функціонування
венчурних фірм. За даними, у Великобританії для венчурних фірм зменшився податок на
прибуток (25 %), існує система страхування коштів, витрати на НДДКР списують на
собівартість продукції. В Німеччині передбачена податкова знижка на приватні інвестиції у
НДДКР (до 7,5 %). У Франції не обкладають податками кошти, вкладені у ризиковані проєкти.
А фінансування наукових та науково-технічних робіт (ННТР) здійснювалося за рахунок
державного бюджету на рівні 0,74 % від ВВП у 2010 р. За даними, в Україні фінансування
ННТР приблизно удвічі менше, що становить лише 0,34 % від ВВП. Тому впевнено можна
сказати, що у європейській моделі венчурного фінансування держава є рушійною силою
венчурного бізнесу та стимулювальним фактором, на відміну від приватного капіталу, який
домінує у країнах Північної Америки. За інформацією, венчурні інвестиції в Європі
розміщують практично в усі сектори економіки у порівняно рівних розмірах. На відміну від
США, у трійці лідерів за обсягами інвестицій, крім біофармацевтики й енергетики, також
сектор бізнес-послуг. Останніми роками відбувається переорієнтація венчурних інвестицій у
технологічний сектор, що є загальносвітовою тенденцією для розвинених країн. Що стосується
розподілу венчурних інвестицій за стадіями розвитку інноваційних компаній, то загалом у
Європі спостерігається схожа зі США тенденція. У 2011 р. 48 % венчурного капіталу
припадало на “посівну” і ранні стадії, 52 % – на розширення і пізню стадію. На відміну від
США, у Європі значно менші обсяги венчурних інвестицій припадають на “посівну” стадію – 7
% (у США – 11 %), а на ранній стадії європейські венчурні інвестиції на 3 % перевищують
обсяги фінансування у США. Як і раніше, провідним гравцем венчурної індустрії Європи
залишається Великобританія (більше ніж 30 % загальноконтинентального обсягу
інвестування), на другому місці Франція (близько 15 %), на третьому – Німеччина (13,5 %). До
десятивідсоткової позначки за обсягами венчурного фінансування наближаються Швеція і
Фінляндія. Ринок венчурного капіталу в Європі доволі розвинений, хоча і на порядок відстає
від рівня США.
ПРО УКРАЇНУ
Головною проблемою упровадження інноваційної системи розвитку економіки в
Україні є проблемне фінансове забезпечення інноваційних проєктів із високим ступенем
ризику, що перешкоджає участі традиційного позичкового капіталу в фінансуванні ризикових
інноваційних проєктів, тому на “допомогу” приходить венчурне фінансування. В Україні
діяльність венчурних фондів представлена функціонуванням інститутів спільного інвестування
(ІСІ). За даними , ІСІ в Україні представлені корпоративними інвестиційними фондами і
пайовими інвестиційними фондами. Інвестиційні фонди в Україні почали діяти у 1994 р., проте
термін “корпоративний інвестиційний фонд” з’явився в українському законодавстві лише в
2001 р. із набранням чинності Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові
та корпоративні інвестиційні фонди)”. Сьогодні функціонування корпоративних інвестиційних
фондів регламентує Закон України “Про інститути спільного інвестування” від 5.07.2012 р. №
5080-VI, що набрав чинності 1.01.2014 р. Вагома частина активів КУА у 2006–2018 рр. в
Україні зосереджена у венчурних ІСІ, які акумулюють значні кошти. Також варто зазначити,
що за 2018 р. зросла частка активів як венчурних ІСІ, так і закритих (крім венчурних ІСІ) ІСІ, а
саме: венчурні активи в управлінні КУА за 2017 р. досягли 255242 млн грн, а за 2018 р. –
296572 млн грн . Отже, з 2017 р. до 2018 р. обсяг актів зріс на 41330 млн грн, проте частка
активів венчурних ІСІ у загальній структурі активів з 2017 р. до 2018 р. зменшилася з 96,75 %
до 94,65 %, тобто на 2,1 %. Натомість частка активів закритих (крім венчурних ІСІ) ІСІ за
2017–2018 рр. зросла на 2,1 % і вже у 2018 р. досягла 16583 млн грн. Обсяг активів таких
фондів зріс на 8161 млн грн. Залежно від порядку ведення діяльності ІСІ можуть бути
відкритого, інтервального та закритого типів. На 30.09.2019 р. у структурі активів венчурних
ІСІ переважали інші активи (зокрема ДЗ та КП) (86,34 %), а незначну частку становлять акції
(3,54 %), нерухомість (3,13 %), облігації підприємств (2,84 %) та векселі (2,63 %). Венчурні ІСІ
переважно організовують у формі товариства із обмеженою відповідальністю (ТОВ). Саме така
форма вважається найприйнятнішою для здійснення інвестування венчурним капіталом, а
процес формування венчурного ІСІ називається “збирання інвестицій для фінансування
ризикових проєктів”. Найбільшу частку ринку займають ТОВ “КУА “ІНВЕСТИЦІЙНІ
ПАРТНЕРИ” (9,12 %), ТОВ “КУА АПФ “УКРАЇНСЬКІ ФОНДИ” (5,08 %) та ТОВ “КУА
“КрІстал Ессет Менеджмент” (4,56 %) .
Варто зазначити, що венчурний бізнес в Україні перебуває на початковій стадії
розвитку і його роль у фінансовій системі незначна. Для розвитку вітчизняної венчурної
діяльності та припливу іноземних інвестицій потрібно забезпечити: сприятливі умови
інноваційного клімату, сприяти стабільному зростанню макроекономічних показників
удосконалювання структури народного господарства, забезпечити відповідність міжнародним
нормам та незмінність правової бази, легкий вхід і вихід з ринку; відсутність бар’єрів на шляху
руху товарів і факторів виробництва, ефективність податкової системи, стабільність політичної
ситуації. За даними, згідно з експертним висновком Інституту економіки та прогнозування
НАН України, в нашій країні збільшення капіталізації венчурних фондів на цьому етапі
розвитку не приводить до адекватного зростання інвестиційних потоків у інноваційні сектори
економіки: спеціалізація венчурних фондів на інвестиціях у новостворені інноваційні
підприємства для України є винятковою. Згідно із джерелом, в Україні потенціал венчурного
підприємництва в сфері інвестиційно-інноваційної діяльності використовується недостатньо,
що пояснюється неефективністю механізмів державної підтримки. На відміну від зарубіжної
практики господарювання, де перелік відповідних заходів державного сприяння доволі
широкий, в Україні розвиток венчурного підприємництва стимулюють переважно наданням
податкових пільг. Тому варто переглянути принципи державного сприяння розвитку
венчурного бізнесу, зосередивши увагу на впровадженні довгострокових пріоритетів
державної інноваційної політики, систематичному використанні різних форм і методів
державного регулювання відповідної діяльності. На цьому ґрунті створюються можливості
забезпечення цілеспрямованості такої підтримки, послідовність упровадження заходів для її
реалізації.
http://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2020/nov/22602/vse-88-95.pdf

ОБОВ’ЯЗКОВО СКАЗАТИ
Якщо розглядати глобальні тенденції спрямування венчурного капіталу по секторах
економіки, то, аналізуючи квартальні звіти KPMG Enterprise Venture Pulse [16], можна
акцентувати, що незмінним лідером залишається програмне забезпечення, на частку якого в
останні роки припадає 34 % всіх венчурних інвестицій. Перспективними напрямками для
венчурних інвестицій на сьогодні є біотехнології та фармацевтична індустрія (10 %), лізингові
послуги (9 %), споживчі товари і туристичний бізнес (5 %), ІТ-індустрія, системи
енергозбереження, медіасфера, медичні послуги та сервіси тощо (3–4 %). Водночас приблизна
третина інвестованого капіталу у звіті не деталізована і зазначається в розділі «Інші». Отже, у
США та країнах Європи венчурне інвестування є достатньо поширеним та має загальну
тенденцію щодо збільшення. Це сприяє постійному інноваційному розвитку
високотехнологічних і перспективних галузей економіки. Порівняно з іншими, венчурний
бізнес в Україні є відносно новим спрямуванням розвитку економіки. На сьогодні частка
України в глобальному обсязі ринку венчурних інвестицій залишається незначною – близько
0,1 %. У Європі та США поширення набули різні джерела фінансування венчурного капіталу.
Це, насамперед, інвестиційні фонди, які мають близько 67 % венчурного ринку, та
корпоративне фінансування – близько 30 %. Для України в цьому напрямку головними є
інститути спільного інвестування (ІСІ), що діють на підставі Закону України «Про інститути
спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» . Вони являють собою
інвестиційні фонди, які акумулюють кошти індивідуальних інвесторів з метою отримання
прибутку за рахунок вкладення цих коштів у активи та поділяються на декілька видів, серед
яких є і венчурні інститути спільного інвестування.
 Відповідно до звітів Української асоціації інвестиційного бізнесу найбільшими
інвесторами в активи венчурних ІСІ є юридичні особи-резиденти, частка яких складає 62,68 %,
та юридичні особи-нерезиденти, частка яких – 23,07 %. Частка фізичних осіб складає близько
14,13 % [18].
Якщо аналізувати структуру активів венчурних ІСІ, можна побачити, що основна
частина коштів припадає на інші активи – 86 %, залишок спрямовується в акції, векселі,
облігації підприємств, нерухомість, банківські депозити, державні облігації тощо.
Проаналізувавши зазначені дані, можна зробити висновки, що іноземні венчурні
інвестори дуже обережно розглядають наш інвестиційний ринок як потенційний у зв'язку з
відсутністю в Україні чітких і стабільних правил (зокрема, з питань захисту інтелектуальної
власності), дефіциту надійних фінансових інструментів, негнучких регуляторних норм . Обсяг
венчурних інвестицій в українські проєкти у 2018 році зріс на 30 % та склав $337 млн, згідно з
даними UVCA (Українська асоціація венчурного та приватного капіталу) . За думкою
експертів, з огляду на високий рівень недоінвестування економіки, в середньостроковій
перспективі позитивна динаміка ринку збережеться. Фокусуючись на розвитку венчурного
фінансування в Україні у сфері високотехнологічної продукції, необхідно зазначити певні
особливості, одні з яких створюють підґрунтя для розвитку венчурного бізнесу, а інші істотно
його стримують і обмежують.
До позитивних чинників можна віднести такі:
1. Заходи державної фінансової політики: фінансова допомога венчурним фондам при
здійсненні інвестування інноваційних проєктів; фінансова допомога суб’єктам господарювання
у реалізації інноваційних проєктів. 2. Заходи податкової політики: пільгове оподаткування
суб’єктів, які активно займаються інноваційною діяльністю і виробляють
конкурентоспроможні товари та послуги. 3. Наявність сучасної нормативно-правової бази, що
регулює сферу венчурного підприємництва та ефективних правових механізмів захисту прав
інвесторів. 4. Великий вибір потенційно привабливих для венчурних інвесторів інноваційних
проєктів. 5. Розвиненість національного страхового та фондового ринку. 6. Ефективність
політики щодо стимулювання інвестицій, які спрямовуються у сферу високих технологій. 7.
Наявність висококваліфікованих фахівців, здатних управляти венчурними фондами.
Однак є чинники, що обмежують розвиток венчурного бізнесу в Україні. До них можна
віднести:
1. Недосконалість нормативно-правового регулювання венчурного інвестування та
оподаткування. 2. Відсутність державної допомоги венчурним фондам при інвестуванні ними
ризикових інноваційних проєктів. 3. Високі відсоткові ставки за банківськими кредитами. 4.
Низька ліквідність венчурних інвестицій у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку. 5.
Обмежений вибір перспективних та інвестиційно-привабливих проєктів з високим рівнем
інноваційного потенціалу. 6. Дефіцит вітчизняних інвестиційних ресурсів. 7. Брак
кваліфікованих фахівців
https://www.business-inform.net/export_pdf/business-inform-2020-4_0-pages-118_126.pdf

ВПЛИВ КОРОНАВІРУСУ
У 2020 році пандемія COVID-19 спровокувала спад активності у всіх секторах
економіки. Але ринок венчурних інвестицій проявив гнучкість, ефективно адаптувався
до нових умов і навіть показав прибутковість.
Основні тренди 2020 року
За підсумками минулого року світові венчурні інвестиції перевищили показники 2019
року на 4%, загальна сума склала $ 300 млрд. Пандемія і низка локдаунів сильно вплинули
на те, куди саме інвестори вкладали охочіше. У фокусі уваги опинилися проєкти, які дозволяли
вирішувати повсякденні завдання, не виходячи з дому. Дистанційна робота, навчання, торгівля,
доставка — сервіси, здатні це забезпечити, зайняли нову, найбільш дохідну нішу ринку.
Компанії, які встигли оперативно осідлати нову хвилю, залишилися у виграші.
У минулому році венчурні фонди вкладалися в три основні напрями:
 • Розваги — інвестиції в онлайн ігри виросли в 2020 році майже в 2,5 разу у порівнянні
з попереднім роком, а розмір геймінгового ринку збільшився до $162 млрд. Найбільший чек —
це вкладення фондами $1.78 млрд в компанію розробника ігор Epic Games, що створила
багатоплатформовий шутер Fortnite.
• Фінансові послуги — з 10 найбільших угод минулого року 4 були укладені в сфері
фінтеху. Наприклад, Robinhood з раундом на $1.3 млрд, або Klarna — $650 млн. Цей напрям
вже давно популярно серед інвесторів — ще до пандемії в нього щорічно вкладали близько $23
млрд, а COVID-19 лише посилив цей тренд.
• Доставка товарів — думаю, зайве говорити про те, як і чому затребувані послуги
компаній, що спеціалізувалися на доставці їжі, медикаментів та інших речей під час локдаунів.
У цій галузі обсяг вкладень зріс на 28% у порівнянні з 2019 і склав $20.15 млрд. Найбільша
служба доставка їжі з ресторанів DoorDash успішно вийшла на IPO, і в перший же день
продажів акції компанії виросли на 85%.
Подібні тенденції цілком можуть зберегтися на найближчі роки. Адже епідеміологічна
ситуація поки не сильно покращилася, а світова економіка тільки нарощує апетит.
Ще одним трендом 2020 року стало скорочення вкладень у молоді стартапи. «Дух
авантюризму» змінився прагматичним підходом: тепер інвестори віддають перевагу
компаніям, що знаходяться на більш пізніх стадіях.
У минулому році спростилася й сама процедура укладення угод. Фонди почали
переносити свою діяльність в онлайн. Так Ендрю Чен, партнер фонду Andreessen Horowitz,
домовився про інвестування $100 млн у знаменитий стартап Clubhouse, подорожуючи по США
на мікроавтобусі. Я вважаю, що така практика стане нормою. Нас чекає більш демократичний
ринок. І це чудово.
Однак для ряду індустрій минулий рік виявився дуже важким. Ковідний 2020-й
негативно позначився на роботі підприємств, пов’язаних з туризмом, проведенням масових
заходів та інших офлайнових активностей. Наприклад, у сервісу для бронювання житла Airbnb
кількість букінгів скорочувалася щомісяця на 43%, починаючи з березня 2020. Ситуація
погіршилася настільки, що керівництво компанії було змушене скоротити 25% персоналу, щоб
знизити витрати. Компанії вдалося не тільки залишитися на плаву, а й до кінця року вийти
на IPO з оцінкою в $47 млрд.
Україна — перспективний регіон для інвестування
Ринок венчурних інвестицій в Україні залишається стабільним. У 2020 році інвестори
поводилися обережно, укладаючи угоди з невеликими вкладеннями. Вкладалися в основному
в молоді стартапи. Це робить Україну дуже перспективною для молодих стартапів, адже
світовий тренд, про який я згадував вище, дає їм куди менше шансів, ніж стартапам
більш «зрілим».
Але були й винятки. Так компанії Restream, Preply, Mobalitics і Reface підняли раунди на
$50, $10, $11 і $5,5 млн. Відповідно.
Ці угоди — чіткий сигнал венчурним інвесторам: привабливість українського ринку
зростає. У нас багато талановитих розробників і перспективних проєктів. Окей, є й ряд
проблем, через які іноземні фонди насторожено ставляться до компаній з України: традиційно
це корупційні та інфраструктурні ризики. Сьогодні є можливість вирішити ці питання
на державному рівні, але поки цей процес не буде завершений, міжнародні інвестори
продовжать проявляти до українських проєктів лише помірний інтерес.
Ще одним важливим кроком для реалізації IT-потенціалу України я вважаю залучення
smart money. Їх продуктова і стратегічна цінність для компаній на ранніх стадіях — величезна.
В цілому, поліпшення інвестиційного клімату України — трудомісткий процес,
що вимагає спільних зусиль бізнесу, держави, і суспільства. Але є й хороші новини: процес цей
запущений. Упевнений, не зменшуючи ходу, нам вдасться підігріти інтерес іноземного
капіталу до українських проєктів і вивести венчурні інвестиції в країні на принципово новий
рівень.

2. Найбільш успішні інноваційні українські стартапи в

світі
1) Petcube
 Переможець рейтингу українських стартапів за підсумками 2014 року, і проект, який
залишається на слуху з моменту своєї появи. Троє українців почали роботу над ним ще в 2012
році, вклавши приблизно $ 30 000 особистих заощаджень, після чого восени 2013 року вони
вийшли на краудфандингову платформу Kickstarter, зібравши рекордну суму – $ 251 000.
Причому це вдалося їм всього за два тижні, і це найбільша сума, коли-небудь отримана
проектом з України на цій платформі.

Що ж таке Petcube і за яким принципом він працює? Це робот у вигляді алюмінієвого

кубика, в який вбудована ширококутна камера, динаміки, мікрофон і лазерна указка.
Залишивши його у себе вдома, ви можете віддалено спостерігати за своєю тваринкою,
розмовляти з нею через динаміки, використовувати мікрофон для зворотного зв’язку й
управляти лазерною указкою, розважаючи її. Таким чином, власник тварини бачить, що з його
собакою чи кішкою все добре, а домашній улюбленець в свою чергу заспокоюється, коли чує
голос свого господаря.
Після успіху на Kickstarter і отримання перших інвестицій Petcube вдалося вийти на
міжнародний ринок, ставши одним із перших у світі «розумних» пристроїв для домашніх
тварин. Наприкінці 2015 року обсяг додаткового раунду інвестицій склав мільйон доларів, а в
Китаї було налагоджено повноцінне виробництво.
Що цікаво, творці стартапу пішли далі апаратної платформи, випустивши додатки для
мобільних платформ iOS і Android, завдяки яким за короткий час вдалося сформувати
повноцінну спільноту власників домашніх тварин.
2) Ugears – механічні 3D-пазли з дерева
 Один із найбільш незвичних стартапів не тільки в Україні, а й світі, якому важко знайти
аналоги. Засновнику компанії Денису Охріменко всього за кілька років вдалося пройти шлях
від ентузіаста, який збирав кілька моделей пазлів у вільний від роботи час, до компанії, в якій
працює приблизно 60 осіб, із рівнем продажів майже 10 000 моделей у місяць.
Ugears займається створенням оригінальних «іграшок» для дорослих – дерев’яних пазлів
із рухомими деталями, які сам стартап позиціонує як «стімпанк-фантазії». Виготовляються
вироби з високоякісної фанери за допомогою лазерного різака, а виручені гроші дозволяють
власникам компанії купувати якісне обладнання й активно працювати над проектуванням нових
моделей.
У грудні 2015 року їм вдалося провести надзвичайно успішну кампанію на Kickstarter –
при необхідних $ 20 000 кількість інвестицій з боку користувачів платформи перевищила $ 400
000 (!). Такий результат незвичний навіть для топових стартапів міжнародного рівня, не кажучи
вже про проекти родом з України та інших країн СНД.
Що цікаво, спочатку, за словами засновника Ugears, головною метою виходу на
Kickstarter були не стільки гроші, скільки можливість заявити про себе і привернути увагу з
боку міжнародного співтовариства. У результаті вдалося отримати не тільки дійсно велику
суму на розвиток, а й хороший піар з боку профільних видань міжнародного рівня.
Пазли Ugears успішно продаються в Європі, ними починають цікавитися великі
корпоративні замовники, і багато оглядачів вже починають порівнювати їх із Lego – компанією,
продукти якої відомі в усьому світі.
 3) Preply – платформа для пошуку репетиторів

Незважаючи на те, що конкуренція на ринку освітніх проектів завжди була високою,

онлайн-сервіс для пошуку репетиторів Preply, запущений командою з України в квітні 2013
року, успішно розвивається. Спочатку він планувався як сервіс вивчення англійської мови, але
в процесі роботи методом проб і помилок творці кілька разів змінювали його концепцію. Зараз
це свого роду онлайн-маркетплейс, за допомогою якого можна знайти репетитора за 12 мовами.
По-справжньому активний розвиток Preply почався в минулому році, коли в липні 2015
року команда потрапила в стартап-інкубатор TechStarts, розташований у Берліні, отримавши від
його керівництва $ 120 000 інвестицій. Після цього платформа почала освоювати ринки нових
країн, наприклад у січні 2016 року оголосивши про вихід на ринок Бразилії – п’ятої в світі
країни за чисельністю населення.
По-справжньому активний розвиток Preply почався в минулому році, коли в липні 2015
року команда потрапила в стартап-інкубатор TechStarts, розташований у Берліні, отримавши від
його керівництва $ 120 000 інвестицій. Після цього платформа почала освоювати ринки нових
країн, наприклад у січні 2016 року оголосивши про вихід на ринок Бразилії – п’ятої в світі
країни за чисельністю населення.

4) Ecoisme – система домашнього енергоменеджменту

Стартап, який за короткий час став одним із найбільш помітних і обговорюваних в
Уанеті, впевнено посідаючи перші рядки всіх рейтингів у цій тематиці. Це система, яка
складається зі спеціального пристрою та програм.
Пристрій під’єднується до кабелю електроживлення в електричному щитку, а потім
починає відстежувати споживання електроенергії в будинку за різними параметрами. На основі
отриманих даних формуються аналітичні звіти, які допомагають побачити можливості для
заощадження.
У 2014 році стартап отримав перші інвестиції в Польщі, і команда переїхала працювати
до Кракова. А в березні 2016 року творці пристрою пройшли відбір у стартап-акселератор
Річарда Бренсона, і, судячи з останніх новин, вони готуються почати співпрацювати з великими
міжнародними гравцями в сфері енергозбереження.
Особливість Ecois.me в тому, що стартап привертає увагу до дійсно важливих речей. Це
не черговий продукт, орієнтований на сферу розваг, – у перспективі, за умови успішного
розвитку, розробка української команди може серйозно впливати на реальний сектор
економіки. Крім того, вони, безумовно, формують позитивний імідж країни.
3. Краудфандінг, як інструмент залучення інвестицій: успішні
платформи та сучасні проекти в Україні
Краудфандинг – залучення коштів на реалізацію проекту від багатьох фізичних осіб. У
перекладі з англійської (crowd – натовп, funding – фінансування) це поняття означає «народне
фінансування». Проекти можуть мати соціальний, комерційний, політичний характер тощо.
Суб’єктами краудфандингу є донори та реципієнти.
Донори (бекери) можуть здійснювати пожертви для реалізації проекту або ж отримання
нефінансової (подарунок, попереднє замовлення продукту) чи фінансової (акції, роялті,
повернення коштів із відсотком) винагороди. Проект можна запустити безкоштовно, проте для
його успіху необхідне максимальне залучення людей. Для цього потрібно не лише зареєструватися
та вибрати схему фінансування, а й провести масштабну маркетингову кампанію, заручитися
довірою й підтримкою багатьох користувачів платформи через соціальні мережі та засоби масової
інформації тощо.
Тобто, суть краудфандингу полягає в тому, що у вас є гарна ідея, але для її реалізації
потрібні гроші, і є звичайні люди (бекери), які готові фінансувати ваш проект за отримання певної
винагороди (примірників продукції, отримання знижки на послуги/продукцію). Краудфандинг
застосовується у всьому світі, але найбільш врегульованим є в США.
У міжнародній практиці розрізняють чотири типи краудфандінга:
1. краудфандінг з нефінансовим винагородою (rewards-based crowdfunding) :
прихильники ідеї жертвують суму коштів в обмін на вироблений продукт (опція замовлення);
2. благодійний краудфандінг (donation-based crowdfunding) : кошти збирають на
благодійність або конкретну мету, наприклад, буріння свердловини або будівництво школи для
малозабезпеченої громади, або на приватні кампанії, наприклад, на лікування певної людини;
3. акціонерний краудфандінг (equity crowdfunding): інвестори вкладають великі суми
грошей в компанію в обмін на невелику частку її капіталу;
4. інвестиційний краудфандінг (investment crowdfunding) : кредитори надають позику,
розраховуючи на повернення основного позики і відсотків .
ПРО УКРАЇНУ:
Українці все частіше подають найрізноманітніші креативні ідеї та проєкти як на вітчизняні,
так і на зарубіжні краудфандингові платформи, про що свідчать зібрані кошти на їх підтримку.
Зокрема: – Вічний блокнот. Проєкт Nuka робить «вічну канцелярію»: створили блокнот, який не
рветься і не намокає від води. У такому блокноті записи стираються спеціальними серветками чи
спреєм. – Дерев’яні пазли-3D-карти. Український бренд EnjoyTheWood у світі завдяки дерев’яним
3D-картам. Подружжя Фостенко у 2018 р. зібрало необхідні кошти для підтримки стартапу на
міжнародній платформі Kickstarter. – Металевий конструктор. У 2019 р. успіх отримав
український проєкт Time 4 Machine, що виробляє металеві пазли. Для втілення ідеї на платформі
Kickstarter підприємець планував зібрати $15 тис, натомість йому вдалося зібрати вражаючу суму
– $430 тис. – Лампові наручні годинники. Стартап NIXOID Lab ламає усі стереотипи. У вересні
2018 р. фірма зібрала $46 тис на платформі Kickstarter для запуску у виробництво лампових
наручних годинників. Так, у квітні 2019 р. українці зібрали понад $48 тис доларів на сервісі
краудфандінга CampFire. Сума в десять разів перевищила заявлену спочатку. – Jollylook –
аналоговий фотоапарат, який відразу ж проявляє фотографії. Команда із Запоріжжя зробила його
повністю екологічним: серед деталей Jollylook лише переробляються картон, лінзи і картридж.
Необхідна сума задекларована $15 тис, а зібрана – $377 тис. – «Розумні» жалюзі SolarGaps, які
генерують енергію, будучи закріпленими на вікнах. Вони автоматично підлаштовуються під кут
сонячних променів, завдяки чому можна заощадити до 70% під час оплати за електроенергію.
Також жалюзі можна управляти зі смартфону. У 2016 р. на Kickstarter була виставлена ціль – $50
тис, а зібрана сума становила $102 тис. Усе ж із вищеописаного видно, що більшість успішних
проєктів українців представлено на зарубіжних платформах. Основними причинами цього є
основні проблеми вітчизняного краудфандингу як інструменту залучення коштів та вища
активність зарубіжних вкладників.
Основні проблеми розвитку краудфандингу в Україні доцільно розкрити за їх рівнем
(масштабністю), зокрема:
– на рівні держави. Відсутність законодавчої бази, яка регулює трьохсторонню взаємодію
«краудфандингова платформа – автор проєкту – вкладник». Законодавство України повинно
забезпечувати сприятливі умови для розвитку підприємництва;
– на рівні краудфандингової платформи. Відсутність якісних процедур перевірки
бізнеспроєктів із боку краудфандингової платформи, що супроводжується ризиком збору коштів
на підтримку фейкових проєктів;
– на рівні автора проєкту. Відсутність будь-яких гарантій для автора проєкту, існує ризик, що
ідея може бути вкрадена та реалізована;
– на рівні вкладника (інвестора проєкту). Існує ризик неповернення коштів, якщо повної
суми на підтримку проєкту не було зібрано. Серед інших проблем варто відзначити низький рівень
обізнаності у сфері краудфандингу, отже, наявність недовіри до даного способу фінансування, а
також низьку фінансову спроможність громадян, що не дає можливості виділяти кошти на
підтримку інших проєктів.
http://www.market-infr.od.ua/journals/2020/43_2020_ukr/26.pdf
 Проблеми та перспективи краудфандингу в Україні
Проведений аналіз функціонування українського ринку краудфандингу дає можливість
відокремити наступні специфічні його особливості:
 переважно фінансуються проекти у галузі охорони здоров’я, культури, освіти тощо;
 загальні обсяги коштів, які залучені за допомогою краудфандингових платформ в Україні, є
незначними;
 підприємницькі технологічні проекти затребувані, проте не знаходять потрібного рівня
підтримки, тому українські технологічні стартапи фінансуються на зарубіжних
краудфандингових платформах;
 відсутність ефективного державного регулювання. Діяльність краудфандингових платформ,
розробників проектів та приватних інвесторів залишається не повністю легалізованою,
оскільки відсутній спеціальний закон «Про краудфандинг»;
 недостатній рівень доходів населення і, як наслідок, обмежений платоспроможний попит на
фінансування проектів;
 відсутність культури колективних приватних інвестицій, що обмежує розвиток
краудфандингу як масового напрямку інвестицій в цілому (низький рівень знань в сфері
краудфандингу; наявність недовіри до даного способу фінансування серед населення; брак
підприємницьких ініціатив, пов’язаних з відсутністю необхідних знань про здійснення
інвестиційної діяльності на базі інтернет платформ).
 нерозвиненість краудфандингової інфраструктури.
Отже, наведені вище особливості краудфандингу в Україні у порівнянні зі світовою
практикою пояснюються незадовільним рівнем його розвитку, більш низьким рівнем конкуренції
серед його видів, що в свою чергу перешкоджає формуванню цифрової економіки в країні та
активізації структурного оновлення економіки.
Аналіз тенденцій функціонування краудфандингу у економічно розвинутих країнах та
специфічних особливостей національного «фінансування натовпом» дозволяє запропонувати
наступні науково-практичні рекомендації щодо ефективного функціонування та подальшого
його розвитку в Україні:
1) Формування законодавства і відповідного правового поля у сфері краудфінансування, що
розширить можливості малих середніх підприємств по залученню ресурсів.
2) Розроблення «дорожньої карти» здійснення краудфінансування, в якій буде передбачено
впровадження комплексу заходів, здійснивши які можна створити систему, яка регулює
ринок.
3) Стимулювання приходу на ринок різних типів приватних інвесторів шляхом прозорості
збору коштів та зручності самого переказу; розвиненої комунікації між розробниками
проектів та інвесторами.
4) Створення механізмів мінімізації ризиків для непрофесійних інвесторів шляхом
диверсифікації обсягу інвестицій.
5) Розвиток краудфандингової інфраструктури на основі формування різних видів
краудплатформ; спеціальних консалтингових агентств, завдання яких полягає у підтримці
підприємницьких проектів, допомога в їх оформленні, консультуванні засновників,
інформуванні про колективне фінансування в інтернеті, повне ведення проектів.
6) Формування культури колективного фінансування на основі інформаційного забезпечення,
обізнаності широких верств населення з метою створення позитивного іміджу
краудфандингу, що буде багато в чому залежати від ефективності самих цих інвестицій через
краудплатформу.
7) Створення громадських структур для співфінансування проектів, відкритих на
краудфандингових платформах з метою підтримати індустрії краудфандингу, що
знаходиться на перших етапах розвитку.
https://www.businesslaw.org.ua/craundfunding-v-ukraini-t/
https://psm7.com/analytics/kraudfanding-kak-privlech-investicii-i-realizovat-mechtu.html
https://buduysvoe.com/publications/kraudfandyng-shcho-ce-take-i-yak-vin-pracyuye-v-ukrayini
https://voxukraine.org/ru/s-miru-po-nitke-ru/

4. Інноваційна спроможність і технологічна готовність економіки України у

міжнародних порівняннях
5. Інноваційна діяльність промислових підприємств в Україні за технологічними
секторам

Питання для доповіді з презентацією:

1. Участь України у міжнародному трансфері технології
2. Інструменти захисту прав інтелектуальної власності: світова практика та
реалії України
3. Україна на світовому ринку ІТ послуг

Практичні завдання для самостійної підготовки

Завдання 5.1:
1. Користуючись офіційною статистикою зовнішньої торгівлі України та міжнародними
правилами щодо визначення високотехнологічних товарів, наведену нижче, заповніть
таблицю 5.1. та проаналізуйте тенденції динаміки показників експорту/імпорту
високотехнологічних товарів в Україні.
2. Побудуйте за отриманими даними стовпчикову діаграму: «Динаміка обсягів експорту
та імпорту високотехнологічних товарів та загального обсягу експорту/імпорту товарів
України
Таблиця 5.1
Зовнішня торгівля високотехнологічними товарами України
Рік Загальний обсяг Обсяг Частка Темпи росту Темпи росту
зовнішньої зовнішньої технологічних експорту імпорту
торгівлі торгівлі товарів у технологічни технологічни
товарами, млн. технологічними загальному х товарів, х товарів,
дол. товарами, млн. обсязі (%) (%)
дол. зовнішньої
торгівлі, (%)
Експор Експор Імпор
Експорт Імпорт т Імпорт т т
2001 16264,7 15775 384,1 927,5 2,3 5,8  - -
2002 17957 16976, 457,6 1202,8 2,5 7,0 119,1 129,6
8
2003 23080 23020, 647,3 2082,7 2,8 9,04 141,4 173,1
7
2004 32672 28996 978,3 2839,7 2,9 9,7 151,1 136,3
2005 34286,7 36141 653 3549 1,9 9,8 66,7 124,9
2006 38367,7 45034, 977,3 5624,2 2,5 12,4 149,6 158,4
4
2007 49248 60669, 1452,4 8838,2 2,9 14,5 148,6 157,1
9
2008 66954,4 85535, 1709,4 12593 2,5 14,7 117,6 142,4
3
2009 39702,9 45435, 1150,4 5213,5 2,9 11,5 67,3 41,4
6
2010
2011
2012
2013
2014
…
2020

Завдання 5.2:
Кейс «Створення іноваціного кластера»
 Щоб той або інший регіон став привабливим місцем для створення кластера, дуже
важливо, щоб цей регіон відповідав вимогам до якості фізичної інфраструктури
(електропостачання, транспорт, зв'язок) і державного управління (правове регулювання,
політична стабільність). Досягнення мінімального порогового рівня за цими показниками
— найважливіша передумова створення кластера. Цікаво відмітити, що подальші
удосконалення інфраструктурної бази приводять лише до мінімального приросту
потужностей у сфері інновацій.
Після формування інфраструктурної бази центри інновацій повинні визначити для
себе пріоритетні завдання з урахуванням сектора, в якому діятимуть компанії кластера.
Компанія McKinsey провела дослідження найуспішніших кластерів світу. Згідно з
результатами цього дослідження, перш ніж почати активно розширюватися, такі кластери
прагнули позиціонувати себе як гравців світового класу в якому-небудь інноваційному
напрямі. Така постановка пріоритетного завдання дозволяла їм цілеспрямовано
використовувати дефіцитні ресурси, наприклад робочу силу і капітал, для розвитку
навичок і завоювання довіри інших учасників ринку.
У разі успішної реалізації цих перших двох етапів формується тип кластера, для
позначення якого автори використовують термін «гаряче джерело інновацій»: невеликий і
такий, що динамічно розвивається, центр інновацій, в якому діє незначна кількість
компаній і який прагне завоювати міжнародне становище значущого гравця у
вузькоспеціалізованій області. Результати дослідження показують, що подальший
розвиток таких центрів інновацій відбувається головним чином по трьох основних
моделях.
 «Героїчні витрати». Центри використовують великомасштабні цільові державні
інвестиції, що спрямовані на розвиток певних перспективних секторів і дають кластерам
відчутну підтримку на початкових етапах становлення. Підтримка може опинятися в
різних формах, включаючи субсидії, тимчасове звільнення від сплати податків і прямі
інвестиції. Багато центрів інновацій знаходили таку модель розвитку привабливою, в той
же час реалізувати її на практиці, як свідчить історичний досвід, дуже складно. Річ у тому,
що державні інвестори частенько не здатні грамотно визначити найбільш перспективні
сектори, створити стійку систему стимулювання і забезпечити ефективний перехід
кластера на наступний етап, на якому відпадає необхідність в державній підтримці.
 «Вигідні угоди». Модель розвитку регіонів, здатних залучати до співпраці солідні
компанії (найчастіше зарубіжні), зацікавлені у використанні переваг місцевого ринку,
наприклад наявність недорогої висококваліфікованої робочої сили або можливості виходу
на більші ринки в регіоні. Якщо така співпраця виявляється успішною, то центр дістає
можливість розвиватися і з часом збільшувати додану вартість, міняючи свою
спеціалізацію з виробництва на базове проектування і надалі на конструювання і розробку
інновацій. Щоб досягнути успіху, регіонам необхідно створити механізм, що забезпечує
ефективний приплив зовнішніх знань в місцеве співтовариство, а також розробити
інструменти і процеси, сприяючі підвищенню рівня кваліфікації місцевих кадрових
ресурсів.
«Оазиси знань». Області, в яких зосереджена велика кількість
висококваліфікованого персоналу (наприклад, розташований великий дослідницький
інститут або урядова лабораторія НДДКР). Такі центри для досягнення економічного
успіху користуються перевагами технічної переваги. Проте вибір такої моделі розвитку
рідко виявляється вдалим. Щоб здолати прірву, яка лежить між зародженням нової ідеї і
виходом нового продукту на ринок, необхідно притягати великі об'єми інвестицій і мати
неабиякі підприємницькі здібності. Кластери інновацій можуть досягти вражаючих темпів
росту в короткостроковому періоді. Проте лише небагато з цих багатообіцяючих »гарячих
джерел« можуть витримати перевірку часом. Більшість з них рано чи пізно вичерпують
доступні ресурси, що істотно гальмує їх ріст.
Становлення кластера: забезпечення кадрового потенціалу. В різних секторах
вирішальне значення для розвитку інновацій мають різні чинники. Наприклад, якщо для
одних секторів життєво важливе значення має нормативно-правова ситуація в регіоні, то в
інших секторах таким ключовим чинником є доступність венчурного капіталу або
наявність місцевої клієнтської бази. Проте існує один загальний чинник, визначальний, —
або, точніше, що обмежує — розвиток інновацій у будь-якому секторі. Ця наявність
кваліфікованих кадрів, що спеціалізуються у відповідних областях. Для досягнення
перших успіхів в центрі інновацій досить притягнути головним чином місцевих фахівців,
проте у міру розвитку і ускладнення структури кластера усе більш важливу роль грає
формування великої кадрової бази : залучення, розвиток і утримання фахівців світового
рівня.
Потреба в кваліфікованих кадрах відчувається у будь-якій країні світу, проте
складнощі, які необхідно здолати для задоволення цієї потреби, в різних країнах мають
різний характер. Японія і країни Західної Європи зазнають серйозні демографічні
проблеми: населення швидко старіє, росте число пенсіонерів. Тому необхідно або
притягати нові кадри, або підвищувати продуктивність праці. У країнах Північної
Америки актуальна проблема заміни великої кількості іммігрантів — фахівців вузького
профілю, які нині стоять перед вибором: продовжити роботу або повернутися на
батьківщину. Країни Азії, що розвиваються, мають перевагу за рахунок величезної
чисельності працездатного населення, проте, для того, щоб підвищити кваліфікацію
персоналу до рівня світових стандартів, ці країни повинні забезпечити навчання
істотнішої долі населення. Країнам Азії також необхідно підвищувати привабливість
центрів інновацій, щоб успішно конкурувати у боротьбі за кваліфіковані кадри на
міжнародному ринку праці. Для підтримки первинного росту досить створити
інфраструктуру, що задовольняє основні потреби. Проте для того, щоб регіон
перетворився на справжній центр інновацій, він повинен стати привабливим в очах
іноземних фахівців міжнародного рівня.
Підтримка життєздатності кластера: фундамент для оновлення. Щоб
забезпечити ріст нових центрів інновацій на етапі становлення, необхідно зосередити
зусилля в одній певній області. Проте у міру подальшого розвитку центрів виникає
необхідність в розробці нових напрямів бізнесу, у тому числі в нових секторах економіки.
Диверсифікація потрібна для виживання центрів інновацій в довгостроковій перспективі:
вона дозволяє пережити неминучі спади, що зачіпають окремі сектори, і дає поштовх до
безперервного оновлення. Молоді компанії, що займаються розробкою і впровадженням
інновацій, зазвичай виникають в суміжних галузях, а іноді центри інновацій притягають з
інших регіонів нових гравців, які прагнуть скористатися перевагами місцевої
інфраструктури і кадровим потенціалом регіону.
Отже, можна зробити висновок, що розвиток кластерів інновацій йде в наступних
напрямах:
 «Океани, що хвилюються»: великі, такі, що активно розвиваються інноваційні
екосистеми, в яких постійно виникають нові компанії і відмирають старі. У таких центрах
зміни відбуваються природним чином: нові лідери приходять на зміну старим, а ключова
роль переходить від одних секторів до інших. Це обумовлено регулярним
самооновленням центрів завдяки впровадженню важливих революційних інновацій.
 «Тихі озера»: повільно зростаючі інноваційні екосистеми, які спираються на декілька
дуже великих компаній, що займають стійкі позиції на ринку і працюючих в невеликій
кількості секторів. Такі кластери часто стають джерелом стабільного потоку
«еволюціонуючих» інновацій і поступових удосконалень.
 «Пересихаючі ставки»: центри інновацій, не здатні розширити сферу діяльності або
збільшити число компаній, що входять в них. Такі центри поступово переміщаються до
початкових ланок ланцюжка створення вартості, оскільки роль інновацій у вузькій області
їх спеціалізації стає усе менш важливою, а інноваційні продукти, які зовсім нещодавно
вважалися ексклюзивними, швидко переходять в розряд товарів масового виробництва.
Завдання
1. Систематизуйте інформацію щодо створення та розвитку технопарків і
технополісів в Україні. Спробуйте визначити до якої групи, відповідно за
класифікацією агентства McKinsey їх можна віднести.
Технопарк – науково-виробничий територіальний комплекс, головне завдання якого
полягає у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих і
середніх наукомістких інноваційних фірм. В структурі технопарків представлені такі
центри: інноваційно-технологічний, навчальний, консультаційний, інформаційний,
маркетинговий, юридичний, фінансовий, економічний, промислова зона .
Створення технопарків має за мету комерціалізацію науково-технічної
діяльності, більш швидке просування наукових досягнень в матеріальну сферу. Крім того,
в умовах кризової ситуації вузівської науки в Україні створення технопарків дозволить
забезпечити науковців творчою роботою, що достатньо високо оплачується.
Історія становлення технопарків в Україні бере свій відлік з 1997 р., оскільки
саме тоді з метою стимулювання інновацій і впровадження наукових результатів у
виробництво, апробації механізмів підтримки реалізації результатів досліджень було
ухвалено Закон України ,,Про спеціальну економічну зону ,,Яворів” і створено
технологічний парк ,,Яворів” .
У 1999 р. було ухвалено Закон України ,,Про спеціальну економічну зону
туристсько-рекреаційного типу ,,Курортополіс Трускавець” і створено перший і поки що
єдиний в Україні технополіс. Того ж 1999 р. було ухвалено Закон України ,,Про
спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, згідно з яким діяло
вісім технологічних парків. З 1 січня 2005 р. набрав чинності Закон України ,,Про
внесення змін до деяких законів України щодо спеціального режиму інвестиційної та
інноваційної діяльності технологічних парків”, відповідно до якого до дев’яти
технопарків, створення яких почалося в 1997 – 1999 рр., приєдналися ще сім .
Відповідно до Закону України ,, Про спеціальний режим інноваційної діяльності
технологічних парків”, технологічний парк (технопарк) – юридична особа або група
юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення
юридичної особи та без об’єднання вкладів з метою створення організаційних засад
виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних
розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску
конкурентоспроможної на світовому ринку продукції .
Загалом можна виділити три етапи розвитку технопарків в Україні:
1) період становлення й формування законодавчої бази їх функціонування (1997 –
1999 рр.);
2) період піднесення (2000 – 2005 рр.);
3) період занепаду, який розпочався з 2006 р. й зараз триває.
Одним з елементів інноваційної інфраструктури, які довели ефективність їхньої діяльності
у світі, але відсутні в Україні, є технополіси. Спрощено сутність технополісів полягає в
тому, що суб’єкту господарювання немає потреби будувати свої виробництва, їх можна
взяти в оренду і, розмістивши там необхідне обладнання, випускати продукцію і
отримувати консультації щодо впровадження нових технологій на основі розроблюваних
наукових ідей. Технопарки сприяють навчальним та науковим організаціям у передачі
технологій в економіку, у створенні нових видів виробництв і нових робочих місць. Нині
програми будівництва технополісів здійснюються в Китаї, Таїланді, Індонезії, Філіппінах,
Малайзії. У технічні мегаполіси перетворюються Японія і Австралія. Інтенсивне
зростання кількості технополісів зумовлене комплексом причин. Перша, найбільш
важлива з них, – вичерпання ресурсів розвитку промисловості, особливо обробної, яке
ще більше поглибилось унаслідок зростання цін на нафту. Для багатьох розвинених країн
стала очевидною стагнація давно не модернізованих традиційних галузей важкої
промисловості: автомобілебудування, кораблебудування і сталеливарного виробництва.
Повернення конкурентоспроможності та рентабельності цих галузей передусім
передбачає підвищення їх наукоємності при одночасному зниженні матеріало-, трудо-,
енергоємності. Друга, не менш важлива причина виникнення технополісів, – потреба в
розвитку технологій, які будуть визначати економічне обличчя розвинених країн у
прийдешньому тисячолітті, а також нових наукоємних галузей виробництва, створюваних
на базі таких технологій, як електроніка, мехатроніка, біотехнологія, нанотехнології та
випуск нових промислових матеріалів та ін. Від успіху цих галузей залежить перспектива
завоювання тією чи іншою країною ринку наукоємної продукції. Третя причина
популярності в багатьох країнах світу ідеї технополісів полягає в тому, що
технополіси становлять собою перспективну форму взаємодії науки і виробництва.
Функціонування технополісів можливе тільки на основі органічного поєднання новітніх
наукових ідей і впроваджувальної діяльності, доведеної до стадії масового випуску нової
продукції.
Четверта причина бурхливого зростання технополісів пов’язана з виникненням у ряді
країн (Німеччина, Нідерланди, Японія та ін.) потреби в реконструкції деяких великих
підприємств і створенні на їх основі дрібних і середніх інноваційних компаній – більш
динамічного і гнучкого сектору економіки. На сьогодні від успішного розвитку сектору
венчурного наукоємного бізнесу – малих та середніх фірм – нерідко залежить доля
міжнародної конкуренції. У розвитку сектору венчурного наукоємного бізнесу за
кордоном технополіси відіграли свою роль, оскільки промислові підрозділи більшості з
них складаються в основному саме з малих і середніх високотехнологічних фірм.
Нарешті, слід назвати й таку причину розповсюдження технополісів за кордоном, як
можливість вирішення за їх допомогою дуже актуальної на сьогодні проблеми
реорганізації існуючої системи освіти (в першу чергу, вищої) – наближення її до потреб
розвитку сучасного наукоємного сектору. Багато технополісів, що мають у своєму складі
вищі навчальні заклади або підтримують із ними тісні контакти, займаються підготовкою
висококваліфікованих фахівців безпосередньо для своїх науково-дослідних підрозділів і
фірм. Традиційна система вищої освіти завжди відстає від практики. У технополісах
з’являється унікальний шанс виховати спеціаліста, який, починаючи з перших років
навчання, залучається до завдань розвитку високотехнологічного виробництва
За останні роки і в Україні, і в усьому світі технопарки або територіально-виробничі
наукові комплекси стали найбільш ефективною організаційно-економічною формою
інтеграції науки і виробництва серед усіх інших інноваційних структур.
Технологічний парк є саме тією інноваційною структурою, яка здатна до найбільш
ефективного використання такого найважливішого в сучасних умовах чинника
конкурентоспроможності як ресурсне забезпечення.
В розвинених країнах сучасні організаційно-економічні механізми розробки та
упровадження інновацій на державному рівні можуть бути прямої та опосередкованої дії.
До механізмів опосередкованої дії відносяться податкові, фінансово-кредитні,
амортизаційні та інші впливи на процес упровадження інновацій.
До механізмів прямої дії відносяться:
 адміністративно-відомчі шляхом прямого державного дотаційного фінансування
досліджень;
 здійснення державних цільових програм різного рівня шляхом виділення коштів на
підставі контрактів, укладених з переможцями відповідних конкурсів та
 створення державою або за участю держави інноваційних структур, а саме:
технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, інженерних центрів тощо.
Ефективність використання сучасних організаційно-економічних механізмів розробки та
упровадження інновацій на загальнодержавному, корпоративному та мікро- рівнях і є
визначальним щодо темпів розвитку національної економіки на інноваційній основі.
В Україні вже створена система технологічних парків, діяльність якої може слугувати
одним із прикладів успішної реалізації державної інноваційної політики. Формування цієї
системи розпочалося у 2000 році реєстрацією таких технологічних парків як Інститут
монокристалів та Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона. Згодом з’явились: 2001
рік – Вуглемаш; 2002 рік - Напівпровідники, Інститут технічної теплофізики, Укрінфотех;
2003 рік – Київська політехніка та Інтелектуальні інформаційні технології та інші. Станом
на вересень 2010 року в Україні вже зареєстровано 12 технопарків та ще 4 проходять
процедуру реєстрації.
Короткий аналіз процесу становлення в Україні цих інноваційних структур засвідчує про
зниження на сьогодні динаміки їх розвитку та функціонування, хоча практика роботи
технопарків протягом останніх дев’яти років підтверджує їх доцільність та ефективність у
активізації інноваційної діяльності.

№ Технопарк Дата реєстрації

1 “Інститут електрозварювання ім. Є.О. липень 2000

Патона” (м. Київ)

2 “Інститут монокристалів” (м. Харків) липень 2000

3 “Напівпровідникові технології і червень 2001

матеріали, оптоелектроніка та сенсорна
техніка” (м. Київ)

4 “Вуглемаш” (м. Донецьк) листопад 2001

5 “Інститут технічної теплофізики” (м. вересень 2002

Київ)

6 “Укрінфотех” (м. Київ) листопад 2002

7 “Київська політехніка” (м. Київ) червень 2003

8 “Інтелектуальні інформаційні грудень 2003

технології” (м. Київ)

9 “Яворів” (Львівська область) серпень 2007

10 “Агротехнопарк” (м. Київ) жовтень 2007

11 “Текстиль” (м. Херсон) грудень 2007

 12 “Машинобудівні технології” (м. листопад 2008
Дніпропетровськ)

13 “Наукові і навчальні прилади” (м. -

Суми)

14 “Ресурси Донбасу” (м. Донецьк) -

15 “Український мікробіологічний центр -

синтезу та новітніх технологій”
(УМБІЦЕНТ) (м. Одеса)

16 “Еко-Україна” (м. Донецьк)

СТАН ТЕХНОПАРКІВ В УКРАЇНІ

https://mind.ua/publications/20204723-misce-sili-navishcho-ukrayini-industrialni-ta-tehnoparki

2. Наведіть приклади вітчизняних технологій, розвиток яких має перспективу

для експорту і потребує державної підтримки в якості пріоритетних напрямів
розвитку науки і техніки в Україні.

У цьому дослідженні експерти Trade+ проаналізували український експорт за товарними

групами і визначили найбільш перспективні з них. Загальна недоторгованість за ТОП-20
перспективними товарами відповідно до нашого індексу торговельної привабливості складає
8,1 млрд дол. США (7,2% ВВП 2017 року),  що у 4,5 рази перевищує фактичний експорт
України за цими товарами. 
Водночас, за оцінками цього дослідження, зростання  експорту таких товарів може
збільшити зайнятість в Україні на 208 тис. осіб (1,2% від економічно активного населення
працездатного віку у 2017 році).
Серед перспективних виділяються такі товарні групи, як виробництво машин і
загального устаткування (газові турбіни, кулькові підшипники, насоси для рідин,
електродвигуни та генератори, електронагрівачі тощо), меблева продукція (сидіння та їх
частини), виробництво оптичних та вимірювальних приладів (прилади вимірювання тиску,
фотоапарати, проектори зображень тощо), товари, пов’язані з медициною (вакцини, нуклеїнові
кислоти, лікарські засоби, бинти, вата, вітаміни тощо).
Всі товари з ТОП-20 за видами економічної діяльності належать до сектору переробної
промисловості. Це зумовлено більш високою економічною складністю цих товарів. До того ж за
всіма товарами з ТОП-20 наявна недоторгованість (відставання поточних обсягів експорту від
потенційно можливих); за п’ятнадцятьма з них – індекс максимальний, що означає значний
потенціал до зростання експорту за цими товарами. Крім того, ці товарні групи переважно
демонструють високі та вище середнього показники зростання світового імпорту. З метою
диверсифікації експорту для окремих перспективних товарів проміжного споживання було
проаналізовано їх подальше використання у виробництві й відповідно, яким чином можна
зробити ще один крок до збільшення доданої вартості продукції. Проте варто зауважити, що
перехід до більш технологічного виробництва та експорту залежить від ряду факторів, як-от
конкурентоспроможності продукції на зовнішніх ринках, торговельних бар’єрів, інвестиційних
рішень підприємця, умов ведення бізнесу, в т.ч. реформи фіскальної служби, реформи митниці.

https://www.epravda.com.ua/publications/2020/07/21/663163/
 Для конкретизації розвитку експортної діяльності та визначення шляхів та інструментів
підтримки українських експортерів Стратегією визначено перспективні сектори економіки для
розвитку експорту. Зокрема, на основі широкого переліку критеріїв було ідентифіковано такі
сектори: Інформаційні та комунікаційні технології, Креативні індустрії (легку промисловість,
послуги індустрії моди та дизайну, аудіовізуальні послуги, культурні і цифрові послуги,
образотворче і сценічне мистецтво, традиційна культура та пам’ятки культурної спадщини),
Туризм, Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден, виробництво запасних частин та
комплектувальних виробів для аерокосмічної та авіаційної промисловості та
Машинобудування, Харчова і переробна промисловість.
За Індексом торговельної привабливості (ІТП) на основі даних 2017 року майже всі
товари, які потрапили у перелік ТОП-20 перспективних, є технологічними (3 або 4 рівень
індексу Tech за методологію Євростату, тобто «high technology» та «medium-high technology»).
Водночас більшість товарів має невисокий нормалізований індекс виявлених порівняльних
переваг. Це можна пояснити тим, що порівняльні переваги показують, наскільки значною є
частка товару у структурі українського експорту порівняно зі світовим експортом у поточному
періоді, але не відображають потенціал до зростання експорту цього товару. Потенціал для
зростання експорту товару у довгостроковому періоді відображений за допомогою індексу
торговельного потенціалу ТР на основі оцінок гравітаційної моделі. У 15 з 20 товарів індекс ТР
є максимальним. Товарів із від'ємною недоторгованістю (фактичний обсяг експорту перевищує
розрахований за гравітаційною моделлю показник) у переліку ТОП-20 немає. Сумарна
недоторгованість за цими товарами склала 8,1 млрд дол. США, що в 4,5 рази більше за
фактичний експорт цих товарів з України у 2017 році. Товарні групи з найбільшими обсягами
недоторгованості включають: телефонні апарати, газові турбіни, електродвигуни та генератори,
електронагрівачі, насоси для рідин, кулькові або роликові підшипники, сидіння та їх частини
тощо (Таблиця 1).
Причому 9 з 20 топ товарних позицій з цього переліку належить до продукції
машинобудування (84 та 85 коди HS). Зокрема, фактичний експорт газових турбін (код 8411) з
України у 2017 р. становив майже 400 млн. дол. США. Однак, за оцінками гравітаційної моделі
потенційний експорт газових турбін з України міг становити близько 1 млрд. дол. США, тобто
обсяг недоторованості становив близько 600 млн. дол. США. Газові турбіни з України мають
виявлені порівняльні переваги на світових ринках (нормалізований індекс NRCA 0.55). Попит
на газові турбіни на світових ринках демонстрував зростання (світовий імпорт зростав щороку в
середньому на 3% протягом 2013 та 2017 років), постачання турбін з України на світові ринки,
утім, падало (-16% в середньому щороку протягом 2013 та 2017 років). Виробництво газових
турбін є високотехнологічним (індекс економічної складності PCI 0.77) та належить до галузей
промисловості з високим рівнем технологічної обробки (індекс Tech 4 «high technology»).

3. Обґрунтуйте свою думку щодо потенційних та найбільш конкурентних на

світовому ринку високих технологій сфери (наприклад: біотехнології, наноматеріали
тощо), що потребують підтримки та стимулювання створення інноваційних
кластерів в Україні.
Україна у 2018 році посіла перше місце серед 153 країн в категорії "Наука та технології" у
рейтингу The Good Country Index, обігнавши навіть США.
Усе — через кількість іноземних студентів, міжнародних та наукових публікацій, лауреатів
Нобелівської премії та заявок на міжнародні патенти.
Україна позиціонує себе як одного з найбільших глобальних експортерів IT-послуг, виручка від
яких становить близько 5 млрд дол на рік.
У галузі працюють 185 тис спеціалістів і цей показник збільшиться до 220 тис у 2020 році.

За останні два роки кількість технічних спеціалістів у 50 найбільших IT-компаніях країни

виросла більш ніж на третину: із 43 тис до 58 тис.
В Україні працює понад 4 тис технологічних компаній, з них 1,6 тис — з розробки програмного
забезпечення. 100 компаній із списку Fortune 500 є клієнтами української IT-галузі. Нові офіси
по всьому світу відкрили 13 українських компаній із списку.
Мова йде про здебільшого сервісні компанії, які надають послуги з розробки програмного
забезпечення закордонним замовникам. Однак швидкий ріст та позитивна динаміка сервісної
ІТ-галузі не означає, що Україна досягла суттєвих результатів у розвитку технологій.
"Іноземні замовники послуг з розробки ПЗ високо оцінюють рівень підготовки українських
спеціалістів, тому пошук рішень для складних завдань — це особливість української ІТ-галузі,
яка знаходить своє підтвердження в реалізованих проєктах для компаній із списку Fortune-500.
Зростання української індустрії на 20% щороку — красномовна демонстрація невпинного
попиту іноземних замовників, компаній та R&D-центрів на українські таланти".
Саме тому в Україні відкривають свої R&D-офіси відомі міжнародні фірми, а технологічні
гіганти купують українські компанії.
Такі компанії як Wix вже звернули увагу на Україну, а Google відкрила R&D-центр у Києві.
Наша країна має великий потенціал.
У Польщі працює понад 1 тис міжнародних R&D-центрів, ринок там перегрітий.
Усе більше компаній приходять в Україну. У нас і розробники високого класу, і достатня
кількість офісних центрів, і оптимальне оподаткування.
Щоб збільшити кількість R&D і представництв іноземних технологічних компаній в Україні,
нам слід попрацювати над стабілізацією політичної ситуації і захистом прав інвесторів".
Бум технологічних стартапів відбувся на фоні бурхливого розвитку сервісної ІТ-індустрії в
останні п'ять-сім років. Тільки за 2018 рік стартап-галузь залучила близько 350 млн дол
інвестицій.
Серед найвідоміших — GitLab, Grammarly, Petcube, Genesis, bpm online, Jooble, Readdle, Poptop,
Myhelix, Technovator, Luciding, SolarGaps, Cardiomo, Clickkly, Preply, Kwambio і TripMyDream.
За даними Держстату, основні галузі, які "годують" країну, — металургія, агро, продукти
харчування та ІТ. Можна ще додати деревообробну та хімічну галузі, частка яких у
державній скарбниці теж велика.
В останні роки ці галузі почали все більше використовувати високі технології через
необхідність конкурувати на світовому ринку з більш розвинутими компаніями.
При цьому на рівні держави відсутні програми із запровадження високих технологій в
реальному секторі економіки.
Новостворене Міністерство цифрової трансформації дає певну надію, але говорити про
результати ще зарано.
Наразі підприємства самостійно інвестують у розвиток внутрішніх інновацій.
Надихнути можуть приклади українських компаній. "Прогрестех Україна", що працює в
авіаційній галузі (проєктування), інвестує в підтримку інженерних спеціальностей у вузах та
промислового інкубатора Sikorsky Challenge.
Миколаївська компанія MDEM (Marine Design Energy Mykolaiv), що проєктує морські судна
для голландської DAMEN, вдосконалила виробництво, щоб відповідати міжнародним
стандартам. Це допомагає створювати продукти найвищої якості у найкоротші терміни,
працювати з перевіреним дизайном і мати високу ціну навіть при перепродажі суден.
Компанія має високі показники через гнучкий підхід до роботи, адже при дотриманні високої
стандартизації виробляє продукцію на індивідуальне замовлення клієнтів.
Потенціал України виглядає ще потужнішим, якщо враховувати відносно низьку вартість
електроенергії. 
https://www.epravda.com.ua/projects/techiia/2020/01/21/655931/

Завдання 5.3:
Аутсорсинг бізнес процесів – світові тенденції та перспективи України
Згідно класифікації Gartner Research, існують три основні схеми взаємодії із
зовнішніми постачальниками послуг, які визначаються цілями і пріоритетами компанії-
замовника:
Utility (корисність) – пріоритетними при виборі постачальника є чинник ціни і
рівень сервісу;
 Enhancement (поліпшення) – разом з чинниками корисності на перше місце
висуваються інтереси внутрішніх і зовнішніх споживачів, можливості поліпшення їх
обслуговування;
Frontier (передній край) – взаємодія з постачальником послуг є важливій стратегії
компанії, що становить, і дозволяє придбати конкурентні переваги; у цій схемі критерії
вартості і сервісу відходять на другий план.
Аутсорсинг в світовій практиці припускає взаємодію з постачальником послуг в
рамках довгострокового сервісного контракту (Service Level Agreement), тоді як на
українському ринку поки переважає аутсорсинг окремих завдань або ресурсів (42% і 24%
респондентів відповідно).
У сегменті інформаційних технологій можна виділити три типи інновацій. Перший
пов'язаний з продуктами, самостійно розробленими і впроваджуваними IT-спеціалістами
для вирішення виключно технічних проблем, наприклад, збільшення пропускної
спроможності інтернет-каналів, модернізації інфраструктури і ін.
Для другого типу характерна ініціатива з боку бізнес-підрозділів компанії, але
практичне рішення також досягається зусиллями IT-департамента. До нього можуть
відноситися впровадження CRM, інструментів бізнес-аналітики, перехід на використання
мобільних пристроїв.
І, нарешті, третій, найцікавіший тип IT-інновацій виявляється у тому випадку, коли
саму розробку рішення, що відповідає потребам бізнесу, ініціював IT-підрозділ. Проте на
успішності впровадження інновацій третього типу позначається цілий ряд чинників, до
числа яких входять глобалізація, взаємини, соціум, індустріалізація і прогрес.
Країни, що розвиваються, такі як Китай або Індія, роблять все більш значний вплив
на економіку. Саме компанії цих країн можуть стати джерелом наступної хвилі інновацій.
Індійські і китайські розробники і виробники відрізняються високою організованістю і
гнучкістю, до того ж до їх послуг відносно недорога, але в той же час кваліфікована
робоча сила. Досить сказати, що в Китаї щороку учбові заклади випускають до
півмільйона англомовних інженерів (проти 100 тис. в США). До теперішнього часу до
80% світової робочої сили зосереджено в країнах, що розвиваються, в яких до того ж дуже
швидко формується прошарок середнього класу, а це ще один ринок збуту, що росте.
В результаті минулої на початку XX ст. індустріалізації масовий споживач може
отримати велике число товарів і послуг з низької ціни. При аналогічних процесах в IT
багато інформаційних послуг стануть повсюдно доступні у вигляді нових сервісів. Це те,
що сьогодні називається ″cloud computing″, і визначається як сукупність даних технологій
для можливості доступу до масштабних IT-систем через Інтернет для всіх. Завдяки
об'єднанню соціальних мереж, мережевих співтовариств і глобальної співпраці з такими
сервісами будь-яка людина або компанія зможуть дістати доступ на будь-який ринок.
Здатність IT-департаменту узяти на себе деякі інформаційні ризики стане
найважливішим чинником інноваційних процесів. По суті, бізнес чекає від IT двух речей –
стратегічного управління інформацією (що дасть можливість не просто володіти даними,
але і використовувати їх для отримання конкурентної переваги) і операційних технологій
(що означає максимальне залучення інформаційних систем до вирішення поточних бізнес-
завдань).
Найближчим часом на європейському ринку IТ-аутсорсингу спостерігатимуться
наступні тенденції:
 зарубіжні придбання – постачальники IТ-послуг усвідомлюють, що глобальна
присутність – один з найбільш важливих чинників їх конкурентної переваги по двох
причинах: зростає проникнення на ринок і відбувається отримання знання бізнесу
клієнтом, з'являється можливість надання послуг на нових ринках;
 глобалізація – глобальні організації бажають дістати кращі ресурси у всьому світі,
щоб мати можливість надати максимальну економічну вигоду для клієнта за оптимальною
ціною, ця тенденція впливає на ухвалення аутсорсинговими компаніями рішень про
розміщення своїх центрів для надання IТ-послуг в певних країнах. Глобальні міжнародні
постачальники цього сервісу і, зокрема, індійські підприємства розширюють свою мережу
центрів в інших регіонах. Так, за останній рік виріс інтерес до Східної Європи, і стає все
більш привабливою Латинська Америка;
 багатовекторна співпраця – організації будуть більш схильні до того, щоб укладати
договори як з крупними організаціями Tier1, так і з компаніями категорії Tier2. Крім того,
вони також почнуть звертатися і до постачальників категорії Tier3, які є компетентними в
певній технологічній ніші. Ця тенденція веде до більшої кількості операцій меншого
масштабу і передбачає роботу з декількома постачальниками IТ-послуг одночасно;
 злиття і покупка підприємств – величина підприємства є ключовим чинником в
успішній конкурентній боротьбі, порівняно невеликі постачальники зараз активно
шукають можливості бути придбаними або укласти партнерство з іншими організаціями.
Тенденція переходу в привабливіші регіони пов'язана також з прагненням компаній
скоротити витрати, запросити висококваліфікованих фахівців, а також з пошуком
сприятливого бізнес-середовища;
 гострий брак фахівців – достаток на ринку гравців з великим вибором робочих місць
привів до гострого браку фахівців;
  розвиток окремих сфер в аутсорсингу – в швидкозростаючій BPO- і ITO-індустрії
певні сфери, як, наприклад, інженерія і R&D, формують істотну частину доходів багатьох
компаній-постачальників і забезпечують значущий внесок в розвиток спільного ринку
аутсорсингу. Окрім цього, ERP, управління інфраструктурою, розробка готових продуктів
і інші сектори продовжуватимуть рости, перевищуючи середній показник самої IТ-
індустрії;
 поява нових регіональних і спеціалізованих сегментів, що розвиваються, – нові
потенційні регіони стають найпривабливішими для BPO- і ITO-аутсорсинга.
Наприклад, Філіппіни, з високим потенціалом у сфері роботи з клієнтами,
розвиваються як сприятливий офшорний регіон, пропонуючи глобальним організаціям
переваги відносної дешевизни, наявність великої кількості людських ресурсів і високої
якості послуг, що надаються. Європейський ринок, у свою чергу, продовжить рости
прискореними темпами. Ця тенденція простежуватиметься особливо в таких європейських
країнах, як Угорщина, Чехія, Росія, Польща, Україна, Болгарія і Румунія з їх зростаючими
можливостями в цій сфері. Східна Європа, з її невисокими витратами на робочу силу і
операційними витратами, стає альтернативним вибором серед замовників. Не дуже висока
заробітна плата і солідний запас висококваліфікованих фахівців, завдяки великій кількості
місцевих технічних вузів, забезпечить економічну конкурентоспроможність цього ринку
IТ-послуг ще на 15 років. За рахунок цього, наприклад, ринок офшорного аутсорсингу
Чехії обіцяє піднятися в найближчому майбутньому до 3-го місця після Індії і Китаю.
Наступними по привабливості офшорними центрами в Східній Європі є Росія, Україна,
Польща, Білорусь і країни Балтії.

Завдання

1. Сформулюйте які переваги має Україна на світовому ринку

ІТ-аутсорсингу
Термін «аутсорсинг» («outsourcing») походить від англійського «outside resource
using» – використання зовнішніх ресурсів. Уведення цього терміна в теорію
менеджменту пов’язують із використанням ресурсів зовнішніх організацій у галузі
інформаційних технологій. Термін «аутсорсинг» дослівно можна перекласти як
залучення виконавців, використання зовнішніх ресурсів, зовнішнє виробництво,
підряд, передавання робіт іншій стороні [1]. Що стосується поняття аутсорсингу
інформаційних технологій (IT), то це практика передачі компанії-аутсорсеру всіх
або частини ІТ-функцій організації. Серед найпоширеніших на даний час видів ІТ-
аутсорсингу слід виділити такі: – виведення в іншу країну другорядних служб
підтримки інфраструктури (ITO – infrastructure technology outsourcing); – виведення
в іншу країну некритичних для бізнесу процесів, що потребують значного обсягу
некваліфікованої праці (BPO – business process outsourcing); – розробка програмного
забезпечення на замовлення [4]. Аутсорсинг – суперечливий процес, який має
переваги і недоліки як для підприємств, що його застосовують, так і для країни в
цілому.
До основних переваг, які отримують підприємства, відносять: 1) можливість
концентрації ресурсів на основній діяльності; 2) зниження витрат на ІТ-
обслуговування компанії; 3) мінімізацію ризиків за рахунок передачі IT-
інфраструктури стороннім компаніям; 4) отримання фінансової гнучкості.
Основні недоліки ІТ-аутсорсингу: 1) втрата повного контролю над роботою
компанії, що обслуговує IT-інфраструктуру; 2) залежність від аутсорсера, передусім
у питаннях безпеки; 3) зниження продуктивності праці власного персоналу за
Впровадження та управління моделлю аутсорсингу IT-послуг на
підприємстві певною мірою компенсує його недоліки [7]. Інформаційні технології в
Україні демонструють найкращу динаміку розвитку серед інноваційних сфер
діяльності [8]. На даний момент глобальний ринок аутсорсингу ІТ-послуг оцінюють
у 250 млрд дол. США, Україна із обсягом 2 млрд дол. має величезний потенціал [5].
Загальновизнаним світовим лідером із IT-аутсорсингу є Індія. Іншим привабливим
місцем для аутсорсингу інформаційних технологій є Східна Європа. Україна, поряд
із Білорусcю, один із найбільших розробників програмного забезпечення й IT-
аутсорсингу в Східній Європі. Уже сьогодні розвиток IT-аутсорсингу в Україні
дозволяє досягти позитивних макроекономічних ефектів, що впливають на
економічний розвиток країни. У перспективі ці ефекти здатні обумовити структурні
перетворення, які формуватимуть нові тенденції української економіки.
До ефектів розвитку IT-аутсорсингу в нашій державі можна віднести: –
покращення структури ринку праці; – приплив іноземної валюти та поліпшення
платіжного балансу країни; – збільшення внутрішнього попиту на споживчому
ринку; – подолання розшарування населення й формування середнього класу; –
зміцнення фінансової безпеки держави.
Основні чинники, які заважають розвитку ринку ІТ-аутсорсингу в Україні: 1)
відсутність відповідного законодавчого визначення й регулювання процесів
аутсорсингу; 2) недостатня популяризація вітчизняного ринку ІТ-аутсорсингу; 3)
низький рівень знання англійської мови вітчизняними спеціалістами у сфері ІТ; 4)
наявність великої кількості ризиків, пов’язаних із веденням бізнесу; 5) нестабільна
економічна та політична ситуація, а також складне юридичне, податкове і бізнес-
оточення [6].
Таким чином, із викладеної інформації зрозуміло, що IT-аутсорсинг може стати
одним із домінантних напрямків експорту України, але існує ще багато проблем у
цій галузі. За необхідної підтримки з боку держави IT-аутсорсинг може не тільки
створити велику кількість робочих місць, але і сприятиме подальшій інтеграції
вітчизняної економіки в передові світові економічні процеси. Дана галузь повинна
стати стратегічною. Це означає надання пільг для українських IT-підприємств, а
також доступ до кредитних ресурсів. Можливість отримати кошти для зростання
сприятиме «білим» економічним показникам – адже від них залежатиме обсяг
ресурсів, доступних для розвитку. Крім того, потрібні значні зміни в системі
підготовки кадрів, аж до спільної роботи з компаніями, що надають перше робоче
місце випускникам − саме такі принципи успішно працюють у західних країнах [5].
http://economyandsociety.in.ua/journals/15_ukr/11.pdf\

Статистика про Україну

Головною позитивною та знаковою новиною для української ІТ-галузі у 2020 р.
стало продовження оптимістичної динаміки зростання експорту українських ІТ-
послуг. У 2020 р. цей показник уперше в історії опинився на рекордній позначці у
понад USD 5 млрд., що майже на 20% (USD 853 млн.) перевищує аналогічний
показник попереднього року (USD 4,2 млрд.). Загалом, якщо порівнювати із 2013 р.,
то ІТ-індустрія з року в рік впевнено демонструє плюсову динаміку – наразі частка
ІТ в загальному експорті країни досягла 8,3% (1,58% у 2013 р.). Також експорт ІТ-
послуг за своїми обсягами вже випередив експорт хімічної продукції, досяг рівня
експорту мінеральних продуктів і наближається до показників експорту
металургічної продукції (див. таблиці нижче).

І це на фоні падіння національного ВВП на -4,2% у 2020 р. у порівнянні із

попереднім роком, а також падіння зведеного індексу виробництва товарів та послуг
за основними видами економічної діяльності (ЗІВ) на -4,4% за цей же період (усі
статистичні розрахунки – за даними Мінекономіки).
За оцінками експертів українські ІТ-фахівці мають на міжнародному ринку
вагомі конкурентні переваги, зокрема:
• ціновий фактор (вартість послуг програмістів в Україні є співмірною з такою в
Індії й у сім разів менша за послуги американських спеціалістів, при цьому розцінки
програмістів зі Східної Європи наближаються до середньоєвропейського рівня);
• широкий спектр та високий рівень технологічних компетенцій, що дає змогу
гнучко реалізовувати ІТ-проекти підвищеної складності (на порядок вищі, ніж
китайські або індійські);
• власні дослідження і розробки, а також матеріально-технічна база для реалізації
складних наукоємних проектів, гнучкість у використанні, розподілі та взаємозаміні
ресурсів;
• культурна та географічна близькість до Європи.
За даними компанії “GlobalLogic Україна», основними загрозами для ІТ-
індустрії виступають такі фактори:
– незахищеність прав інтелектуальної власності (відповідно до Звіту про глобальну
конкурентоспроможність за 2015–2016 рр., Україна займає 130-е місце за рівнем
захисту інтелектуальної власності зі 140 країн ;
– нестабільні умови ведення бізнесу;
– недосконалість регуляторної та фіскальної політики;
– низькі темпи розвитку технічної освіти. За період 2000–2015 рр. індекс ВВП
професійної освіти демонстрував негативну динаміку, індекс зниження кількості
закладів ПТНЗ за цей термін дорівнював 0,82, випускників – 0,62 . До того ж
програма навчальних закладів зовсім не пристосована до вимог сучасного бізнесу, і,
маючи досить сильні знання в академічних дисциплінах, випускники не мають
досвіду у веденні реальних проектів;
– зниження конкурентоздатності України через збільшення податкового
навантаження. Відповідно до опублікованого дослідження Всесвітнього
економічного форуму, Україна за Індексом глобальної конкурентоспроможності
2015–2016 рр. посіла 79-е місце зі 140 країн світу, втративши за рік три позиції,
отримавши 121-е місце за впливом оподаткування на стимул до роботи;
– міграція висококваліфікованих спеціалістів за кордон та перенесення бізнесу з
України до інших країн. Відсутність середовища для розгортання виробництва
програмного забезпечення в Україні, низька заробітна платня програмістів та
розробників програмного забезпечення, а також до останнього часу високий попит
на послуги спеціалістів у галузі інформаційних технологій за кордоном призвели до
міграції кращих спеціалістів за кордон. Як наслідок, українська індустрія
інформаційних технологій щороку втрачає від 2,7 до 5 тис. спеціалістів у цій сфері,
у тому числі й спеціалістів із програмного забезпечення.

СИЛЬНІ СТОРОНИ:
Сильні сторони ІТ-сектору України:
1. Наявність людського капіталу та високого рівня освіти за фізико-математичними
та інформаційно-технологічним спрямуванням (за рівнем якості освіти Україна
обходить Індію, Китай, Індонезію). Щорічно університети України випускають 16
тис. ІТ-спеціалістів, а за числом сертифікованих ІТ-спеціалістів Україна займає 4
місце (після США, Індії і Росії)[3, c.30].
2. Ринок ІТ-аутсорсингу в Україні є 5-м за розміром та швидкістю росту в світі (в
2014 р. прибуток сектору становив близько 2,5 млрд.дол[4, c.145]), близько 95% 
усього прибутку приходять з-за кордону (США та Європа).
3. Вартість ІТ-сектору України оцінюється експертами в більш ніж 5
млрд.дол[8, c.37; 9], в Україні в 2015 р. діяло близько 500 аутсорсингових компаній,
100 глобальних R&D центрів, 100 компаній в галузі електронної торгівлі і запущено
більше 2000 ІТ-стратапів.
4. Наявність декількох ІТ-кластерів, найпотужнішим з яких є Львівський.
5. Низька вартість послуг. Вартість роботи розробника програмного забезпечення в
Україні наразі становить половину аналогічної вартості в ЄС або США.
6. Значне проникнення мобільного зв’язку, а саме – 142% в 2014 р.[8, c.5]. До того ж
мобільні послуги в Україні є найдешевшими в Європі та одними з найдешевших у
світі.
7. Наявність в Україні міжнародних компаній з крупними центрами розробок
(наприклад, Luxoft і EPAM, які торгуються на біржі NYSE).
8. Готовність держави співпрацювати з ІТ-індустрією[1]. Так, в жовтні 2015 р. на
Українсько-німецькому економічному форумі в Берліні ІТ-галузь України була
представлена урядом як одна з ключових і бюджетоформуючих. В рамках нового
ПКУ в Україні були введені пільги для ІТ-компаній, які постачають програмне
забезпечення: такі операції звільняються наразі від плати ПДВ на період з 1 січня
2013 р. по 1 січня 2023 р..
Слабкі сторони ІТ-сектору України:
1. Низький рівень проникнення Інтернету. Так, відповідно до звіту компанії Kleiner
Perkins Caufield, в 2015 р. Україна потрапила у список країн з проникненням менше
45% (близько 19 млн.користувачів)[8, c.5].
2. Слабкий рівень розвитку інфраструктури.
3. Низька сукупна частка програмного забезпечення та послуг на ринку ІТ, а саме:
12% і 9%, що в 4 рази менше аніж в розвинутих країнах ( Німеччина, США –
близько 60%, з яких 40% – ІТ-послуги[4, c.170]).

2. Обґрунтуйте яку стратегію доцільно обрати українським компаніям при виході на

міжнародний ринок інформаційних послуг
ЕКСПОРТНА СТРАТЕГІЯ
Експортна стратегія для сектору інформаційних технологій (надалі – «Стратегія»)
розрахована на 5 років і була сформована у процесі консультацій між зацікавленими
представниками державного та приватного секторів. Стратегія має на меті перетворення
України на інноваційний та всесвітньо визнаний центр інформаційних технологій.
Досягнення цієї мети буде залежати від здатності ІТ–індустрії та Уряду України
реалізувати заходи, визначені у цій Стратегії. Для реалізації цілей Стратегії всі зацікавлені
сторони повинні будуть координувати свої дії, відстежувати їх результати та мобілізувати
необхідні ресурси. Створення сприятливого бізнес–середовища, маркетингова підтримка
та забезпечення достатньої кількості висококваліфікованих фахівців мають критичне
значення для успішного зростання ІТ–індустрії.
 Першопрохідцями в ІТ–експорті України стали ІТ–аутсорсингові компанії, які
поступово перетворювалися на більш зрілих провайдерів ІТ–рішень з високою доданою
вартістю. Вони стали головними експортерами ІТ–послуг і здобули міжнародне визнання ще в
2012 році (ринок № 1 аутсорсингових послуг у Центральній та Східній Європі за даними Ukrainian
High–Tech Initiative24.) Варто відзначити стрімке зростання кількості ІТ–фахівців з 25 000
(2012)25 до 154 000 (2018)26. Дані іншого звіту, які готували AVentures разом з партнерами, у
свою чергу, свідчить, що вже в 2018 році в індустрії працюють більше 172 000 ІТ–фахівців. Точні
дані можуть відрізнятися, але у будь–якому разі можна прослідкувати тенденцію до швидкого
зростання. Інші елементи екосистеми ІТ–індустрії також поступово розвиваються, але їх потенціал
ще не розкритий повною мірою.
Завдяки ряду конкурентних переваг українські ІТ–компанії, що надають технологічні
послуги, розширили свою присутність на світовому ринку. Наразі важко підрахувати загальну
кількість компаній в ІТ–секторі, оскільки багато ІТ–компаній, а саме компаній, що надають
технологічні послуги, стартапів та компаній, які розробляють власний програмний продукт, мають
свої головні офіси за кордоном. За даними останнього звіту Асоціації ІТ Україна на ринку працює
близько 4000 компаній, з них 2300 активні на ринку праці28. Звіт про розвиток програмного
забезпечення, розроблений компанією AVentures у співпраці з іншими партнерами, налічує 245
компаній, що мають 50 і більше працівників, і 750 компаній, що загалом надають ІТ–послуги.
Країна розвинула цей потенціал далі і зараз показує високі темпи зростання в ІКТ–
секторі. Обсяг експорту української ІКТ–індустрії суттєво виріс за останні 10 років, темпи
зростання складають у середньому 20,7% на рік (Ілюстрація 6) за даними Державної служби
статистики України. Частка ІКТ–індустрії з обсягом 2,04 млрд доларів США у загальному
експорті послуг з України у 2018 році склала 17,2% та збільшилась у порівнянні з 2017 роком на
19,8%30. Згідно з даними Національного банку України (НБУ) експорт ІКТ–послуг становив 3,48
млрд дол. США31, що складає частку у розмірі 22% від експорту послуг згідно з даними НБУ.
Мета ІТ–індустрії — збільшити обсяг експорту ІТ–сервісів і підтримати зростання частки
продуктів.

Асоціація ІТ Україна дає ще більш оптимістичні цифри щодо розміру ІТ–експорту з України
— 4,5 млрд дол. США загального ІТ–експорту у 2018 році, що відповідно до даних Асоціації ІТ
Україна показує збільшення у порівнянні з 2017 роком на 25%32. Однак важливо зазначити, що
реальний обсяг доходів українського ІТ–сектору був би значно вищим, якби враховувалися всі
прибутки компаній українського походження, зареєстрованих в інших країнах. Основними
експортними ринками є ЄС (Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Ірландія, Швеція), Сполучене
Королівство, США, РФ, Швейцарія, Норвегія, Ізраїль, Канада, та Південна Корея.
file:///C:/Users/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D1%8E%D1%88%D0%B5%D0%BB%D0%BB
%D0%B0/Downloads/ICT_UKR_241219.pdf

За даними Державної служби статистики України, у 2019 р. українські компанії експортували за

кордон ІТ-послуг на загальну суму 2,43 млрд доларів США, що складає 16% від загального
експорту послуг. Для порівняння, імпорт ІТ-послуг у 2019 р. приніс Україні 495,8 млн доларів
США. Сфера послуг має значний потенціал у напрямку збільшення пропозиції для зовнішнього
світу та розширення можливостей їх надання.
Коли ми говоримо про експорт українських ІТ-послуг, то зазвичай маємо на увазі непрямий
експорт, тобто надання послуг українською компанією іноземному замовнику, який
використовує результат наданих послуг у власній діяльності (як продуктові, так і сервісні
компанії). Прямим експортом можна вважати діяльність із технічної підтримки власного
продукту, експортованого іноземним замовникам.
Завжди потрібно пам'ятати про правила та обмеження, встановлені українським законодавством
для зовнішньоекономічної діяльності. Основними маркерами є валютне регулювання,
бухгалтерський облік та податкові обмеження.
Що стосується валютних обмежень, то система валютного регулювання України
знаходиться на етапі модернізації. З набранням чинності Законом України «Про валюту і
валютні операції» Національний банк України здійснює поступові скасування та/або пом'якшення
валютних обмежень як для українських громадян, так і для бізнесу. Наразі валютний нагляд за
експортно-імпортними операціями здійснюється у разі перевищення ліміту в 400 тис. грн (було
150 тис. грн). Граничний строк здійснення розрахунків за експортно-імпортними контрактами
(який нещодавно був збільшений зі 180 до 365 днів) до ІТ-послуг не застосовується.
Податковий облік операцій з експорту ІТ-послуг має кілька нюансів. Що стосується податку
на прибуток, то його нарахування та сплата здійснюється в загальному порядку, якщо операція не
має ознак контрольованої. Платники податків повинні збільшити свій фінансовий результат за
принципом «витягнутої руки» у разі здійснення контрольованих операцій відповідно до ст. 39
Податкового кодексу України.
Особливої уваги заслуговує податок на додану вартість (ПДВ). Базою оподаткування є
договірна вартість послуг, а зобов'язання зі сплати виникають на дату отримання плати (авансу) на
поточний рахунок виконавця чи оформлення документа, що підтверджує надання послуг (акт
приймання-передачі), залежно від того, яка подія є першою. Загалом, операції з експорту послуг
підпадають під оподаткування ПДВ, якщо місцем їх постачання є територія України. Ставка ПДВ
для ІТ-послуг у такому випадку складає 20%.
Відповідно до п. 186.3 Податкового кодексу України, місцем постачання ІТ-послуг вважається
місце, де був зареєстрований їх отримувач як суб'єкт господарювання. Це означає, що надання
ІТ-послуг іноземному замовнику (якщо він не просто перебуває за кордоном, а зареєстрований там
як суб'єкт господарювання чи є фізичною особою, яка проживає за кордоном) ПДВ не
оподатковується. Окремо необхідно зазначити, що у разі постачання послуг іноземному замовнику
митна декларація не складається.
Партнерська допомога
Іншим варіантом виходу на іноземний ринок є залучення партнера до процесу надання ІТ-послуг.
Для ефективної реалізації такого варіанта необхідно мати надійного партнера в країні, на яку
націлена українська ІТ-компанія. Такий варіант є достатньо вигідним для ІТ-компаній, оскільки
через іноземного партнера, особливо з надійною репутацією та «іменем», простіше залучати
інвестиції та реалізовувати свій продукт за кордоном.
Сьогодні залучення партнерів до виходу на міжнародний ринок особливо розповсюджене серед
В2В компаній, яким достатньо важко самостійно вирахувати всі особливості іншого ринку, тому
цілком логічним є використання досвіду місцевого партнера, який здебільшого нестиме
відповідальність за маркетинг та продажі.
Така опція є доцільною, коли існують певні бар'єри між українською компанією та іноземним
замовником (політичні, культурні, економічні). Робота через надійного партнера дозволяє
об'єднати ресурси та зв'язки, що підвищує ймовірність довгострокової та прибуткової гри на
іноземному ринку. Однак існують певні ризики. Зокрема, партнерство завжди передбачає
розгалуженість думок, що може призвести до ускладнення прийняття необхідних бізнес-рішень, а
в деяких випадках партнер може перетворитися на конкурента (особливо у разі відсутності
грамотно складеного детального контракту про партнерство/співпрацю).
Поповнення в «родині»
Альтернативним варіантом виходу на іноземний ринок є заснування в іншій країні дочірньої
компанії українського підприємства. За наявності достатніх фінансових ресурсів, після отримання
задовільної оцінки ринку, на який планується вихід, можна розглядати варіант розширення
бізнесу. В такому випадку існують дві опції — реєстрація нової компанії в країні, де розташовані
потенційні контрагенти, або вибір нейтральної юрисдикції, що має надійну репутацію,
сприятливий інвестиційний клімат та зручні правила ведення бізнесу.
На відміну від роботи з бізнес-партнером, дочірня компанія повністю буде під контролем власника
бізнесу. Дочірня компанія може напрацьовувати власну репутацію, знаходити клієнтів та
закріплювати свій статус на іноземному ринку, цікавому для бізнесу загалом. Однак такий варіант
вимагає значних інвестицій, що робить його доступним не для кожної української ІТ-компанії.
Створення компанії «з нуля» потребує багато часу (не реєстрація, а саме імідж, що «продаватиме»
ІТ-послуги), а інвестиції не скоро зможуть себе виправдати.
Таким чином, організація дочірньої компанії є найбільш раціональною, коли існує достатня
матеріальна підтримка, розроблений детальний аналіз ринку, знайдені потенційні замовники, а
бізнес зацікавлений у довготривалій грі на відповідному іноземному ринку та у виході на інші
країни.
Ім'я на продаж
Коли українська компанія напрацювала хорошу репутацію у своїй країні та має готовий продукт
для виходу на іноземний ринок, існує варіант продажу своєї франшизи або ліцензії. Ця модель не є
традиційною в ІТ-сфері, але має право на існування. Особливо актуальним такий варіант
вважається для компаній, що розробляють певні корисні сервіси, які можуть діяти в різних
країнах. Продаючи своє ім'я, інформацію про бізнес-процеси та підтримку, українська компанія
може отримати безліч переваг: швидкий вихід на іноземний ринок, популярність, відомість,
адаптацію продукту під ринок іншої країни тощо. Однак, як і у випадку з партнерством, згодом
контрагент може перетворитися на конкурента, адже завжди існує ризик непродовження
контракту та припинення ділових відносин.

3. Поміркуйте які заходи державної підтримки можно застосувати з метою

підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських- компаній на
світовому ринку офшорного аутсорсингу.
Першочерговим завданням у контексті національної стратегії розвитку сфери ІТ в Україні
повинно стати підвищення конкурентоспроможності даної галузі, що може бути досягнуто
такими кроками:
1) збільшення підготовки ІТ-фахівців необхідно перш за все в тих регіонах, де планується
швидке і значне зростання нових робочих місць в ІТ-галузі (Київ, Харків, Львів, Дніпро та
Одеса, тобто в де-факто сформованих ІТ-кластерах). Здійснювати розвиток системи
прискореного перенавчання на основі раніше отриманої вищої освіти для отримання нової
кваліфікації в ІТ ;
2) більш вагома підтримка ринку ІТ із боку держави, зокрема уряду, за рахунок уведення
соціальних та податкових пільг українським ІТ-компаніям та користувачам ІТ-послуг;
3) розширення пропозиції ІТ-продуктів та послуг для підприємств України та зменшення їхньої
вартості;
4) формування національної стратегії, міжнародної і внутрішньої політики, сприятливої
законодавчої, суспільної, економічної атмосфери у сфері використання інформаційних
технологій;
5) забезпечення потенційної можливості технологічного доступу населення до інформаційних,
комп’ютерних технологій за рахунок об’єднання зусиль державного та приватного секторів
економіки щодо розвитку інформаційної інфраструктури;
6) сприяння збільшенню і розповсюдженню кількості послуг населенню і бізнесу, наданих за
допомогою інформаційних комп’ютерних технологій;
7) концентрація зусиль держави і суспільства для створення загальнодоступних електронних
ресурсів на підставі врахування національних, політичних, економічних, мовних, культурних та
релігійних аспектів розвитку України.
Висновки з цього дослідження. Аналіз стану та тенденцій розвитку ІТ-сфери в Україні дав
змогу встановити, що позитивне торговельне сальдо ІТ-послуг демонструє повне забезпечення
імпорту експортом, який продовжує впевнено зростати. Зовнішня торгівля на ринку
інформаційних технологій є збалансованою, а динаміка індексів конкурентності свідчить про
посилення Україною власних позицій у міжнародній торгівлі ІТ-послугами. Провідними
партнерами України у зовнішній торгівлі ІТ-послугами залишаються РФ, Велика Британія,
Швейцарія та США. Обґрунтування компаративних переваг України на світовому ринку ІТ-
послуг дає підстави стверджувати про неоднозначність позицій нашої держави в міжнародних
рейтингах, хоча за ефективністю експорт інформаційних технологій в Україні займає п’яту
позицію серед інших видів послуг. Конкурентними перевагами України на світовому ринку ІТ-
послуг є ціновий фактор, високий рівень технологічних компетенцій, проведення власних
досліджень і розробок, а також культурна та географічна близькість до Європи. Апелюючи до
зазначеного, Україна має значний потенціал до підвищення конкурентоспроможності на
світовому ринку інформаційних технологій, оскільки сфера ІТ є новим напрямом економічного
розвитку і має неабиякі перспективи до зростання.
Можливості ІТ-сектору України:
1. Ринок хмарних технологій наразі знаходиться у фазі формування попиту, але вже
демонструє експоненціальне зростання (40% в 2014 р.[8, c.37]), яке є характерним для хмарних
ринків розвинених країн, що є передвісником виникнення нового специфічного сектору
економіки та інфраструктури України.
2. Наявність напрацьованих зв’язків з зарубіжними партнерами та високий авторитет
українських компаній (високі позиції в престижних міжнародних рейтингах) може сприяти
значним валютним надходженням в галузь та отриманню більш високої маржинальності
проектів завдяки розробці власних продуктів і розвитку експортних складових ІТ-сектору.
3. Електронна комерція в Україні демонструє стійке зростання, незважаючи на низьке
проникнення Інтернету. Низька частка онлайн-покупок у загальному обсязі роздрібного ринку в
Україні (2% в порівнянні з 13,0% у країнах ЄС) свідчить про високий ринковий потенціал
зростання[10].
4. Впровадження практики безлімітних ресурсів хмарних сервісів для бізнесу для
скорочення капітальних інвестицій у власну інфраструктуру.
5. Скорочення часу на підготовку фінансової звітності на 30-50% завдяки використанню
технологій для обробки «великих даних» (Big Data)[7, c.90].
6. Поширення та забезпечення віддаленої роботи (поза межами офісу) завдяки
поширенню мобільних пристроїв і додатків.
Загрози ІТ-сектору України:
1. Скорочення внутрішнього попиту на ІТ – товари і послуги внаслідок економічної
кризи 2014 р., що проявляється в: скороченні продажів по всім сегментам ринку: апаратне
устаткування – на 47%, ІТ-послуги – на 42%, ПЗ – на 37% ; скороченні витрат населення на ІТ-
послуги на одну особу з 64 в 2012 р. до 53 дол. в 2014 р.[3] (в Чехії в 2014 р.– 522 дол./особу, в
Польщі – 278 дол./особу, в Білорусії – 90 дол./особу, в Казахстані – 108 дол./особу[4, c.187]).
2. Скорочення ІТ-бюджетів українських підприємств, операторів зв’язку та крупних
банків.
3. Відплив людського капіталу («відплив мізків») з ІТ-сектору України в США та
Європу.
4. Можлива відміна податкових стимулів галузі та примусовий перехід фізичних осіб-
підприємців ІТ-сектору на І та ІІ групи платників єдиного податку. Так, вкінці 2015 р.
намагалися прийняти нові зміни до ПКУ, відповідно до яких пропонувалося ліквідувати III
групу платників єдиного податку, залишивши I і II групи, обмеживши оборот для останніх до 2
млн.грн і відібравши право у юридичних осіб працювати за спрощеною системою. Це може
поставити ІТ-підприємництво в зону ризику, оскільки більшість висококваліфікованих
програмістів в Україні є приватними підприємцями на ІІІ групі платників ЄП. Так, за даними
Фіскальної служби України за 2014 р. дохід ІТ-підприємців становив 18,1 млн.грн., що свідчить
про можливість створення нового прошарку середнього класу населення. Наразі даний
законопроект був відхилений.
Для підвищення міжнародної конкурентоспроможності ІТ-сектору України виходячи з
визначених потенційно ефективних напрямків його розвитку та проведеного SWOT-аналізу,
необхідно в першу чергу розвивати дві складові: експортноорієнтовану та внутрішньо
орієнтовану. Так, в короткостроковому періоді вітчизняні ІТ-компанії мають здійснити
переорієнтацію з продажу часу кваліфікованої робочої сили на продаж знань, а в
довгостроковому – від продажу закордон  інтелектуальних послуг до продажу програмних
продуктів. Так, українським експортерам ІТ-сектору необхідно займати на світовому ринку ІТ
вузькопрофесійні ринкові ніші з високою часткою доданої вартості (хмарні технології, Інтернет
речей і т.д.). Державним органам необхідно при формуванні стратегій розвитку ІТ-сектору
орієнтуватися на «продуктову модель» – розробку та продаж на міжнародному ринку ІТ
продуктів (зокрема, програмного забезпечення) з використанням реалізованих в них результатів
вітчизняної інтелектуальної праці (ноу-хау). Такі заходи дозволять здійснювати вигіднішу
цінову політику на світовому ринку ІТ та стимулювати розвиток вітчизняної наукової сфери.
На державному ріні для формування позитивного міжнародного іміджу необхідним є
розробка та реалізація механізму просування ІТ-сектору України на світовому ІТ-ринку, а
також вдосконалення нормативно-правові засад функціонування галузі. Зокрема:
1)  залучувати приплив іноземного капіталу в ІТ-сектор України поетапно: спочатку
через аутсорсинг ІТ-послуг, створення венчурних фондів для підтримки ІТ-кластерів та ІТ-
стартапів,  далі через  залучення прямих іноземних інвестицій;
2) задля виходу на іноземні ринки малих та середніх підприємств-розробників ПЗ,
необхідно підтримувати діючі та сприяти створенню нових галузево-орієнтованих ІТ-кластерів,
а також заснувати мережу цільових централізованих фондів підтримки ІТ підприємств галузі;
3) задля детінізацій ІТ-індустрії, необхідно відмовитись від впровадження реформи щодо
відміни спрощеної системи оподаткування. Також можливими напрямками підтримки ІТ-
сектору може стати зниження ставок податків на фонд заробітної плати для ІТ-працівників,
звільнення від оподаткування експортних доходів від продажу ліцензій за використання
програмної продукції, розробленої в Україні тощо.
4) задля нарощення людського капіталу ІТ-сектору державі необхідно розширити
державне замовлення на фахівців ІТ-сфери, внести в програми вищих навчальних закладів
дисципліни з моделювання та реінжинірингу бізнес-процесів, розробити державні стандарти
вищої освіти за ІТ-напрямком, впровадити сучасні міжнародні та європейські схеми
сертифікації ІТ-спеціалістів ( наприклад, ECS – Європейський сертифікат спеціаліста),
реалізовувати програми підтримки створення нових вітчизняних ІКТ компаній;
5) задля стимулювання внутрішнього попиту на продукти ІТ-сектору, необхідно
формувати довгостроковий попит з боку держави на інформаційні технології (особливо на
електронні системи документообігу – e-government), сприяти поширенню електронних систем
документообігу на підприємствах;
6) задля посилення конкурентних переваг на міжнародному ринку ІТ-аутсорсингу
необхідно стимулювати збільшення кількості сучасних високомаржинальних сервісних
компаній-постачальників послуг аутсорсингу для українських і зарубіжних замовників, а також
розробити механізм масового виведення з українських підприємств непрофільних ІТ
підрозділів;
 7) задля розвитку ринку хмарних технологій необхідно розробити національні стандарти,
які встановлювали б належні вимоги до якості та надійності, а також гармонізувати їх із
стандартами ISO та ЄС.
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4997
https://dlf.ua/ua/it-v-ukrayini-tsifri-perspektivi-ta-bar-yeri/#6

Завдання 5.4:
Користуючись офіційною статистикою зовнішньої торгівлі послугами України,
заповніть наведену нижче таблицю та проаналізуйте тенденції динаміки показників
експорту/імпорту високотехнологічних послуг (інжинірингу, консалтингу, франчайзингу,
комп’ютерних, освітніх, медичних, інших професійних послуг) в Україні.
Таблиця 5.2
Зовнішня торгівля високотехнологічними послугами в Україні
Рік Загальний Обсяг частка Загальни Обсяг частка
обсяг експорту високотехнол й обсяг імпорту високотехн
експорту високотех огічних імпорту високотех ологічних
послуг нологічни послуг в послуг нологічни послуг в
х послуг загальному х послуг загальному
обсязі обсязі
експорту, % імпорту, %
2010
2011
2012
2013
2014
…..
2019

Завдання 5.5:
Заповніть та проаналізуйте таблицю 5.3, користуючись статистичною інформацією.
Таблиця 5.3
Оцінка рівня міжнародного науково-технічного співробітництва України
Показники 2009 …… 2018 2019
частка зовнішньоторговельного обігу
високотехнологічної продукції
частка іноземних інвестицій у загальному
фінансуванні НДДКР
частка ліцензійних платежів із країни у відношенні
до ВВП
частка ліцензійних надходжень до країни у
відношенні до ВВП
частка наукових статей у міжнародному
співавторстві у загальній кількості міжнародних
статей
частка іноземної власності у патентах, виданих
країною

Завдання 5.6:
Студент обирає собі для розгляду один проект міжнародного науково-технологічного
співробітництва, до яких була залучена Україна. Проаналізуйте особливості, проблеми та
наслідки залучення України до широкомасштабних проектів міжнародного науково-
технологічного співробітництва.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ:

Міжнародне науково-технічне співробітництво (МНТС) - форма міжнародних
економічних відносин, що полягає у здійсненні спільної діяльності резидентів різних
країн у науково-технічній та інноваційно-технологічній сферах, що передбачає
співробітництво як на етапі НДДКР (отримання науково-технічних і фундаментальних
знань), так і під час комерціалізації інновацій, і здійснюється суб’єктами державного та
приватного сектору на дво- та багатосторонній основі, а його складовими є: міждержавне
науково-технічне і міжнародне інноваційно-технологічне співробітництва.
Міжнародний науково-технологічний обмін (МНТО) - передача знань і технологій, що
стосуються певних виробничих процесів, в межах світового господарства. Міжнародний
технологічний обмін – це широкий спектр міжнародних економічних відносин, що
включає міжнародну торгівлю технологіями, устаткуванням і машинами, продаж патентів,
ліцензій, а також надання супутніх послуг. Науково-технологічний обмін має дві форми:
комерційну і некомерційну.
Трансфер технології — передача технології, що оформляється шляхом укладення
двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними
особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки
щодо технології та/або її складових.
Міжнародний трансфе́р технологій (передача технологій), являє собою процес передачі
навичок, знань, технологій, методів виробництва, зразків виробництва і складових об'єктів
технологій між урядами та іншими установами з метою забезпечення науково-технічного
прогресу.
Комерційний МНТО охоплює: передачу технологій (або технологічний трансфер),
інжиніринг, управлінські контракти, технологічну допомогу, поставки машинного
обладнання, науково-технічне кооперування. Передача технологій на комерційній основі –
центральна форма МНТО в Україні. Фактично трансфер означає процес купівлі-продажу
технологічного товару. Розглядають наступні його види: торгівля ліцензіями, патентами,
передання «ноу-хау», лізинг, франчайзинг.
Некомерційні форми МНТО: виставки та ярмарки, конференції, наукові публікації,
діяльність міжнародних організацій з приводу міграції спеціалістів та інше.
Високотехнологічне промислове підприємство - це підприємство, що виробляє
високотехнологічну продукцію, а також здійснює розробку, розвиток і виведення на
ринок нових продуктів та/чи інноваційних виробничих процесів шляхом систематичного
використання наукових та технічних знань.
Інновації — об'єкти впровадження чи процес, що веде до появи чогось нового — новації.
Інформаційні технології (ІТ) —— широкий клас дисциплін та галузей діяльності, що
стосуються технологій управління та обробки даних, у тому числі, з використанням комп'
ютерної техніки. В наш час, під інформаційними технологіями, частіше за все, розуміють
комп' ютерні технології. ІТ мають справу з використанням комп' ютерів та програмного
забезпечення для зберігання, преобразования, захисту, обробки, передачі та отримання
інформації.
Інжиніринг - це сукупність інтелектуальних видів діяльності, що мають за кінцеву мету
отримання найкращих результатів від капіталовкладень або інших видатків, що пов'язані з
реалізацією проектів різноманітного призначення, за рахунок найбільш раціонального
підбору та ефективного використання ресурсів, а також методів організації та управління,
на базі сучасних науково-технічних досягнень та з урахуванням конкретних умов й
факторів реалізації проектів.
Міжнародний інжиніринг - це діяльність щодо надання комплексу послуг виробничого,
комерційного та науково-технічного характеру, спеціалізованими інженерно-
консультаційними, промисловими, будівельними та іншими компаніями.
У міжнародній практиці виділяють такі види інжинірингових фірм:
 інженерно-консультаційні — надають послуги без наступних поставок обладнання;
 інженерно-будівельні — можуть надавати весь комплекс послуг, які пов'язані зі
створенням промислових та ін. об'єктів на умовах «під ключ»;
 консультативні — надають послуги з управління підприємствами, комп'ютерним
технологіям, організації виробництва, збуту, фінансів;
 інженерно-дослідницькі — спеціалізуються на розробці технологічних процесів та
технологій виробництва нових матеріалів.
Консультаційний (чистий) інжиніринг — проектування об'єкта, розробка планів
будівництва та контролю за проведенням робіт;
Технологічний інжиніринг — надання замовнику технологій, необхідних для
будівництва об'єкта та його експлуатації (передача промислового досвіду та знань,
передача технології та патентів);
Будівельний або загальний інжиніринг — проектування, поставки обладнання, монтаж.
Міжнародний консалтинг — це вид міжнародної послугової діяльності, яку здійснюють
спеціалізовані фірми одних країн у вигляді надання порад державам, виробникам,
продавцям і покупцям інших країн з широкого кола питань економічної діяльності, а
також яку здійснюють спеціалізовані фірми одної країни у вигляді порад з питань
зовнішньоекономічної діяльності фірмам з цієї ж країни; міжнародний консалтинг є такою
системою послуг міжнародного рівня, при якій спеціалізовані фірми проводять аналіз,
дослідження і видають рекомендації стосовно об'єкта консультацій, отримуючи за це
певну вииагороду.
Міжнародний франчайзинг — це система міжнародних послуговнх відносин, що
виникають з приводу надання дозволу відомою великою фірмою однієї країни бізнесмену
чи фірмі (як правило, малому підприємству) іншої країни на використання її торгової
марки або на експлуатацію її готового підрозділу.
Інтелектуальна власність (ІВ) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї
людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб.
Об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми,
компіляції даних (бази даних)і
Об'єкти, суміжні з авторськими правами: виконання творів, фонограми і відеограми,
програми (передачі) організацій мовлення.
Винахід (корисна модель (КМ) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-
якій сфері технології. Винахід (корисна модель) може бути секретним, якщо містить
інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід (корисна модель) створений
працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця
за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду,
виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається
службовим винаходом (корисною моделлю).
Промисловий зразок (ПЗ) - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього
конструювання.
Торговельна марка (ТМ) - позначення, за яким товари і послуги одних осіб
відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Географічне зазначення - це назва географічного місця, яке вживається для позначення
товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші
характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця
природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням.
Сорт рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління,популяція)
в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай
розуміють селекційні досягнення у тваринництві.
Топографія інтегральної мікросхеми (ІМС) - зафіксоване на матеріальному носії
просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та
з'єднань між ними.
Комерційна таємниця - це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що
здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або
забезпечити інший позитивний ефект. Відкриттям визнається встановлення невідомих
раніше закономірностей властивостей і явищ матеріального світу.
Раціоналізаторська пропозиція - визнана юридичною особою пропозиція, яка містить
технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.
Конфіденційна інформація - статистична інформація, яка належить до інформації з
обмеженим доступом і знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні
окремого респондента та поширюється виключно за його згодою відповідно до
погоджених з ним умов
«Ноу-хау» - сукупність технічних, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді
технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того
або іншого виду виробництва, але не запатентованих
Чисті (самостійні) ліцензії - продаються за самостійними договорами, які передбачають
передачу прав на використання винаходів та ноу-хау. Якщо продаж чистих ліцензій
супроводжується поставкою зразків обладнання та наданням інжинірингових послуг з їх
освоєння, то у ліцензійні угоди, крім основних ліцензійних зобов'язань, включають
додаткові зобов'язання з поставки та надання послуг;
Супутні ліцензії - продаються шляхом включення їх у контракти з поставки товарів,
зокрема машин, обладнання, приладів, причому ціни та умови платежу за такі ліцензії
можуть бути виділені окремо або включені у загальні суми контрактів.
Ліцензійні угоди - це угоди про передачу ліцензіаром ліцензіату прав на промислове і
комерційне використання у певних межах винаходів, "ноу-хау", товарних знаків тощо на
обумовлений термін за певну винагороду. Ці угоди, крім надання права на використання
винаходів, включають комплекс додаткових зобов'язань ліцензіарів з надання допомоги
ліцензіатам у використанні предмета угоди. Ліцензійна угода встановлює вид ліцензії,
характер та обсяг прав на використання винаходу, виробничу сферу та територіальні межі
використання об'єкта ліцензії.
Патентна ліцензія - це документ, який підтверджує передачу права використання патенту
без відповідного ноу-хау.
Безпатентна ліцензія - це документ, який підтверджує право використовувати
незапатентоване ноу-хау на винахід.
Невиключна (проста) ліцензія - це ліцензія, яка дає ліцензіару право самостійного
використання винаходу та ноу-хау і видачі ліцензій на них будь-яким зацікавленим
особам.
Виключна ліцензія (ексклюзивна) - це ліцензія, яка передбачає монопольне право
ліцензіата використовувати винахід або секрет виробництва на даній території, при цьому
ліцензіар відмовляється від самостійного використання винаходу та ноу-хау і продажу
ліцензій на них іншим особам на цій території. На практиці ліцензіар надає виключну
ліцензію з чисельними застереженнями, які суттєво обмежують комерційну діяльність
ліцензіата: збут продукції через збутову мережу ліцензіата; заборона експорту продукції;
встановлення максимального обсягу виробництва та мінімального обсягу обороту;
зобов'язання закуповувати у ліцензіара сировину, матеріали, комплектувальні вироби,
необхідні для виробництва продукції за ліцензією.
Повна ліцензія - це ліцензія, яка надає ліцензіату виключне право на використанні
патенту або ноу-хау протягом строку дії угоди і яка передбачає відмову ліцензіара від
самостійного використання об'єкта ліцензії протягом цього строку. Ліцензіат може
передати надане йому право використовувати винахід третім особам від свого імені
шляхом надання їм субліцензії, але тільки з письмового дозволу ліцензіара.
Ліцензійний договір - це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона -
ліцензіар на оплатній основі надає іншій стороні договору - ліцензіату - право на
використання об'єктів промислової власності.
Копірайт - це форма захисту інтелектуальної власності, являє собою виключне право
відтворювати оригінальні авторські роботи, зафіксовані в будь-якому відчутному
середовищі виразу, виготовляти похідні роботи, основані на оригінальній роботі, а також
виконувати або виставляти роботу у випадку музичних, драматичних, хореографічних і
скульптурних робіт. Охорона за копірайт не поширюється на ідеї, процедури, процеси,
системи, методи функціонування, концепції, принципи чи відкриття, незалежно від
форми, в якій вони описані, пояснені або втілені. Замість цього копірайтна охорона
обмежується конкретним авторським виразом ідеї, процесу, концепції і т. п. в відчутному
середовищі.
Високі наукоємні технології - розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм
технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні
забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції.
Високотехнологічна продукція - продукція, виготовлена вітчизняними підприємствами
із застосуванням наукоємних технологій, конкурентоспроможна з кращими зразками
аналогічної продукції іноземного виробництва.
Інноваційна інфраструктура — організації (установи), які сприяють здійсненню
інноваційної діяльності, себто комплекс організацій (установ), що мають підлеглий і
допоміжний характер, які обслуговують інновацію і забезпечують умови нормального
протікання інноваційного процесу. До складу інфраструктури входять: інноваційно-
технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, учбово-ділові центри і інші
спеціалізовані організації.
Кластер – це співтовариство економічно тісно пов'язаних і близько розташованих фірм
суміжного профілю, які взаємно сприяють загальному розвитку і зростанню
конкурентоспроможності один одного.
Науково-технологічні кластери — організаційна форма науково-виробничих систем,
створюваних на умовах державно-приватного партнерства й спільного використання
наукового, освітнього, виробничого, ресурсного, інфраструктурного потенціалів,
залучення адміністративних ресурсів з метою освоєння нових технологій і підвищення
конкурентоспроможності виробленої продукції.
Технополіс - це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової
прогресивної продукції або розроблення нових наукоемких технологій на базі тісних
відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука,
техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою,
підприємцями, місцевими і центральними органами влади.
Технопа́рки — наймасштабніші інноваційно-технологічні центри, в яких забезпечуються
умови, максимально сприятливі для науково-технічних інноваційних проектів,
виконуваних спільними зусиллями наукових центрів і промисловості. Технопарки
створюються великими науковими центрами на спеціально відведених для них
упоряджених територіях, які насичені першокласною інженерною, науково-виробничою,
інформаційною і соціальною інфраструктурою.
Науково-технологічний парк - це комплекс дослідних інститутів, лабораторій,
дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих
університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі
приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри
колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини,
житлові приміщення)