ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ РАКЕТНО-КОСМІЧНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ

ДНІПРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

імені Олеся Гончара

РЕФЕРАТ

З дисципліни “Громадянська освіта”

Тема: ”Фінансово-кредитне підприємництво в Україні та його характеристики”

Виконала студентка 1 курсу

Групи КМ-22-1

Плахотнюк Софія Петрівна

Перевірила роботу

Гавриш Оксана Ігорівна

Дніпро-2022
 ВСТУП

Сьогодні в Україні підприємництво досить часто сприймається як торговельна, комерційна

діяльність, як купівля-продаж товарів. Таке уявлення є неповним, обмеженим. Підприємництво –
це надзвичайно різноманітний вид господарської діяльності, поширений у всіх сферах економіки.
Разом із тим, підприємництво необхідно поділяти за видами залежно від сфер та галузей
економіки, де здійснюється підприємницька діяльність. Підприємництво в різних галузях (сферах)
має істотні властивості за формою і особливо за змістом операцій та способами їх здійснення. На
характер підприємництва значно впливає вид товарів і послуг, які підприємець виробляє, здобуває
або відшукує, а також – спосіб отримання ним цих товарів і послуг. Окремі види підприємництва
розрізняються також за формами власності на фактори, що використовуються у підприємницькій
діяльності.

ПЛАН

1. Фінансово-кредитне підприємництво

2. Особливості фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва в Україні

3. Принципова схема фінансово-кредитного підприємництва

4. Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди

5. Структура діючих підприємств в Україні залежно від кількості зайнятих

6. Програми кредитування в Україні, здійснювані за рахунок коштів міжнародних фінансових

організацій

7. Суб’єкти підприємницької діяльності

8. Роль підприємництва в економічному розвитку країни

9. Принципи організації фінансових підприємств

1) Фінансово-кредитне підприємництво

Фінансово-кредитне підприємництво – це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний

товар – гроші, іноземна валюта, цінні папери.

Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває

головний фактор підприємництва у вигляді різних грошових коштів (грошей, валюти, цінних
паперів) за грошову суму (Гф) у володарів грошових коштів. Придбані грошові кошти (Ге) потім
продаються покупцям за плату (Гт), що перевищує попередню грошову суму (Гф), у результаті чого
утворюється підприємницький прибуток
2) Особливості фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва в Україні

Формування ринкової системи в сучасних умовах безпосередньо пов'язане з розвитком

підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Важливим напрямом економічної політики в
сучасних умовах є підтримка малого та середнього підприємництва. Як зазначено в Програмі
"Україна - 2010", яка була розроблена для виконання розпорядження Президента України від
26.02.98 р. № 43, "малі та середні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і
його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати
асортимент продукції за незначних капіталовкладень і сприяти продуктивній зайнятості
населення" [9]. Малі підприємства завдяки загальновизнаним перевагам - мобільності, здатності
до швидкого пристосування до змін споживчого попиту, порівняно невисокому рівню
експлуатаційних витрат -сприятимуть зниженню диспропорцій на товарних ринках,
стимулюватимуть розвиток конкуренції, забезпечуватимуть створення додаткових робочих місць і
скорочення безробіття. Очікується, що у2010 році кількість працюючих у сфері малого та
середнього бізнесу становитиме не менш ніж50 відсотків зайнятого населення.

Слід зазначити, що кількість підприємств, які діють в Україні, становить близько 3073 тисяч.
Розподіл підприємств залежно від кількості зайнятих. Із загальної кількості підприємств 2 млн. 650
тис.- це самозайняті особи, які підтримують себе виробництвом і/або розповсюдженням і
продажем продукції на місцевих ринках. Зазначимо, що більше, ніж З млн. підприємств є малими
(з кількістю зайнятих 50 або менше робітників), в той час як лише 33169 належать до категорії
середніх підприємств (51-250 зайнятих) і 10851 підприємство належить до великих (де кількість
зайнятих перевищує 250 чоловік). Крім того, 11,6 % зайнятих на підприємствах, які виробляють
товари та послуги для продажу, ідентифікуються як працівники неофіційної економіки. На думку
фахівців, існують певні передумови перетворення "мікро компаній" на ефективні форми
середнього бізнесу. Проаналізувавши дані табл. 1, можна зробити висновки, що фірми малого і
середнього бізнесу в Україні налічують більшу кількість зайнятих, ніж компанії

3) Принципова схема фінансово-кредитного підприємництва

Фінансово-кредитне підприємництво належить до найскладніших видів підприємницької

діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів Стародавньої Греції.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво перебуває лише на початковій стадії становлення. У

зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних
відносин, розширенням кола валютних операцій, формуванням системи комерційних банків в
Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу.

Фінансово-кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне, але

вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових
коштів. Досвід фінансово-кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик всіх
учасників цього нового та незвичного поки що для багатьох українців виду підприємницької
діяльності.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми,

навіть громадяни-підприємці.

Підприємництво у специфічній фінансовій сфері може здійснюватись банкірами або фінансистами

шляхом створення й організації діяльності банків або інвестиційних компаній (фондів).

Банками є спеціалізовані установи, що акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштів

фізичних і юридичних осіб, надають ці грошові кошти у тимчасове користування у вигляді кредитів,
стають посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами
(організаціями) та окремими особами. Таке визначення стосується, щоправда, державних і
комерційних банків. Національний банк України здійснює регулювання грошового обігу,
включаючи емісію нових грошей.

4) Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди – це фінансові установи, які мають на меті отримання
прибутку за рахунок постійного кругообігу власного і позичкового капіталу у формі інвестування
(вкладень) існуючих і нових виробництв.

Інвестиційні компанії й фонди поділяються на два види:

1. Установи, створені з метою концентрації коштів потенційних вкладників, їхніх подальших

вкладень у діючі виробництва або центри надання комерційних послуг, отримання за рахунок
цього прибутку і виплати вкладникам доходу на їхні вклади в обумовленому заздалегідь розмірі.

Досягнення очікуваного ефекту такими інвестиційними компаніями забезпечується за рахунок

розосередження залучуваних коштів, що значно зменшує ступінь ризику. Однак для цього треба
мати об'єктивну інформацію щодо фінансового стану підприємств, у які передбачається вкладати
капітал, і бути здатним прогнозувати динаміку зміни такого стану в найближчому майбутньому.

2. Установи, метою створення котрих є концентрація капіталів для реалізації якихось проектів на
галузевому чи регіональному рівні. У цьому випадку можливі також два варіанти створюваних
установ:

інвестиційний фонд, який в міру реалізації проекту може трансформуватися в акціонерне

товариство;

регіональний інвестиційний фонд як комерційна фінансова установа, що спеціалізується лише на

пошуку і залученні інвестицій (капіталів) для конкретних проектів на конкретній території країни.

До цього варто додати, що суб'єктами підприємництва фінансового спрямування можна вважати

також інвестиційні банки, які спеціалізуються на фінансуванні довгострокових інвестицій,
включаючи придбання контрольного пакета акцій.

5)Структура діючих підприємств в Україні залежно від кількості зайнятих

У більшості країн світу у компаніях малого та середнього бізнесу зайнято від 50 до 90

відсотків від загальної кількості зайнятих. В Україні цей показник дорівнює 53, 7 відсоткам.
Державна фінансова підтримка малого підприємництва надалі надаватиметься шляхом створення
сприятливих умов для залучення інвестицій і накопичення капіталу в цьому секторі економіки. В
умовахпереходу до ринкових відносин існують три шляхи створення малих підприємств:

• виділення малих підприємств із великих шляхом

демонополізації і роздрібнення державних підприємств та їх приватизації;

• перехід малих підприємств із державної у приватну

власність шляхом приватизації;

• створення нових малих підприємств.

Так, зокрема, розширення корпоративного і приватного секторів економіки спостерігається

внаслідок активізації процесів приватизації. Станом на 01.10.99 р. форму власності змінили 65,3
тис. підприємств та організацій, в т.ч. з 1994 по 1999 р. - 61,7 тис. Нині понад 70 відсотків
загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах. На основі
подальшого розвитку відносин власності планується підвищити частку приватного та
корпоративного секторів в структурі ВВП як мінімум до 75-80 відсотків. Здійснюватимуться заходи
щодо завершення у 1999- 2000 роках приватизації об'єктів АПК та малої приватизації, протягом
наступних п'яти років - об'єктів соціальної сфери (передусім, через аукціони з продажу збиткових
готелів, санаторіїв тощо). За прогнозами, вже до 2002 року за рахунок цьогоджерела має надійти
інвестицій на суму близько 1,4 млрд. грн. і 595 млн. дол. США. У недержавному секторі зайнятий
кожний восьмий із працездатного населення. Однак необхідно зазначити й те, що ефективність
функціонування підприємницьких структур всіх форм власності в Україні нижча, ніж у розвинутих
країнах світу. Крім того, починаючи з 1995 р., темпи зростання кількості малих підприємницьких
структур постійно знижується. Кожне третє мале підприємство самоліквідується, не розпочавши

практичну діяльність. В основних напрямках соціально-економічного розвитку країни протягом

2000-2004 рр. наголошується на необхідності розробки та скорішого впровадження додаткових
заходів, спрямованих на стимулювання приватної ініціативи та малого підприємництва, а саме:

• заснування за участю держави кредитно-гарантійної

установи для: стимулювання малого підприємництва, створення механізмів іпотеки, пільгового

кредитування новоутворених малих підприємств;

• застосування механізмів пільгової оренди малими

підприємствами виробничої (в т.ч. інноваційної)

сфери вільних (незавантажених) виробничих потужностей та обладнання державних підприємств;

• залучення малих підприємств до участі у держзамовленнях, в т.ч. для потреб Збройних Сил та
правоохоронних органів;

• спрощення системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва;

• державний захист малих підприємств та торговців

від кримінального рекету та бюрократичного тиску;

• запровадження у регіонах посад уповноважених

Президента України з питань підприємництва;

• реалізація національно-освітньої програми з питань

підприємництва;
• розгляд у невідкладному порядку Верховною Радою

законів "Про державну підтримку малого підприємництва", "Про національну програму сприяння
розвитку малого підприємництва (2000-2004 рр.)", "Про захист економічної конкуренції". Таким
чином, особлива увага приділятиметься вдосконаленню механізму фінансової підтримки
підприємництва (зокрема, наданню державних гарантій, запровадженню системи пільгового
кредитування та спрощеної системи оподаткування і т. ін.), що може бути ефективним за умови
більш широкого використання недержавних джерел фінансування. Слід зазначити, що до
основних джерел фінансової підтримки розвитку підприємництва належать:

• кредитні лінії міжнародних фінансових установ;

• цільове державне фінансування;

• кошти спеціалізованих установ фінансової підтримки підприємництва.

На жаль, вітчизняні банківські установи не зорієнтовані на кредитування вітчизняного

товаровиробника через такі основні причини:

• незадовільний фінансовий стан багатьох підприємств;

• необхідність надання ліквідного заставного забезпечення;

• переваги короткострокового кредитування перед

довгостроковим в умовах економічної невизначеності;

• високий рівень відсоткової ставки за банківськими

кредитами;

• обмежену кількість інвестиційно приваблігвих проектів, рівень розробки яких відповідає

міжнародним вимогам.

6) Програми кредитування в Україні, здійснювані за рахунок коштів міжнародних фінансових

організацій

В Україні для підтримки розвитку виробництва

діють кредитні лінії, відкриті 6 іноземними кредитними інститутами: ЄБРР, Світовим Банком,
Німецько-українським фондом, Чеським банком, Німецькою кредитною установою з реконструкції
(КІ\У), Агентством міжнародного розвитку США (ПЗАЮ). Але дія мікрокредитування
використовуються кошти ЄБРР, Німецько-українського фонду, Фонду Євразія (на основі залучення
коштів ШАЮ). Основні банки з обслуговування кредитних ліній, в т.ч. для мікросуб'єктів
підприємництва (де кількість працюючих не перевищує 100 осіб) - "Укрексімбанк", "Приватбанк",
"ВАБанк", "Україна", "Аваль", "Ажіо", "КиівПриват", "Мрія", "Надра", "Український кредитний
банк", "Західноукраїнський кредитний банк". На думку фахівців, сьогодні лише близько 15
банківських установ можуть бути залучені до обслуговування

кредитних ліній. Основними вимогами до банків є висока репутація і відповідний рівень

рентабельності їх діяльності; надійність; необхідність щорічного проходження міжнародного
аудиту.
Зазначимо також досить жорсткі умови попереднього відбору і обмежену сферу можливого
використання мікрокредитування - в основному, для фінансової підтримки малого бізнесу сфери
торгівлі і послуг. Наприклад, попередній відбір для фінансування за кредитною лінією ЄБРР
проходить в середньому лише один з 200 потенційних проектів. Можна навести чимало прикладів
низького рівня підготовки і розробки інвестиційних проектів, які надаються з метою отримання
інвестицій. Так, для участі в Міжнародному форумі "Інвестиційні проекти для України" в березні
1996 року у Відні було подано 758 проектів, з яких, за оцінкою експертів ІЖЮО, тільки 97 мали
інвестиційний потенціал, а повністю готових для вивчення інвесторами взагалі не було [3]. За
даними ЄБРР, частка задовільних проектів з країн ЦСЄ та СНД в загальній масі протягом 1995-1997
рр. складала не більше 25 %. Найбільш дешеві кредити надаються Світовим банком. Беручи до
уваги той факт, що діяльність ЄБРР з моменту його заснування не була зорієнтована на отримання
прибутку, то маржа за його кредитами дорівнює всього 0,5-1,0%. Кредити Світового банку
реалізуються виключно через "Укрексімбанк" переважно підприємствам-експортерам. Вибір
"Укрексімбанку" в якості банку-агента пояснюється ще й тим, що повернення кредитів
гарантується урядом. Зазначимо, що угода про відкриття першої кредитної лінії в розмірі 100 млн.
ЕКЮ для підтримки малого і середнього бізнесу була підписана між НБУ і ЄБРР в грудні 1994 року.
Кредитна лінія для підтримки малого і середнього бізнесу (МСП-1) для підприємств з кількістю
працюючих до 500 робітників почала діяти з березня 1995 року. За період з березня 1995 по
травень 1999 року було профінансовано 148 проектів різних галузей промисловості в 23 областях
України. Більшість виданих за цей час кредитів за розміром становили від 500 тис. дол. США до 1
млн. дол. США. Галузева структура профінансованих проектів малого і середнього бізнесу за
підтримкою ЄБРР (рисунок) свідчить про те, що найбільша їх кількість припадає на харчову
промисловість (29,1 %), легку (8,1 %), деревообробну (8,1 %), транспортні послуги (8,1 %).
7)Суб’єкти підприємницької діяльності

Суб’єкти підприємницької діяльності в Україні визначені Господарським кодексом (стаття 55).

Основним діючим елементом у підприємництві є підприємець – суб’єкт, що знаходить і розвиває

нові види економічної діяльності, методи виробництва, нові сфери застосування капіталу.

Суб’єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути громадяни України, іноземці

та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до

закону як підприємці. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності
в Україні користуються такими самими правами та мають такі самі обов’язки,

як і громадяни України.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець

або через приватне підприємство. що ним створюється; самостійно або спільно з іншими

особами.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам

місцевого самоврядування. Існують також обмеження щодо здійснення фізичними особами

права на підприємницьку діяльність. Вона обмежується законом щодо депутатів, посадових

і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. До того ж,

забороняється займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим

особам органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, органів державної безпеки України

тощо.

8)Роль підприємництва в економічному розвитку країни

Підприємництво, будучи одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності,

у більшості країн світу з ринковою економікою вважається одним із найпрестижніших

занять. Адже саме цей вид діяльності у відповідних умовах найкращим чином виявляє людську
суть, допомагає проявитися працівнику як особистості. Здійснюючи самостійну підприємницьку
діяльність, працівник зростає як у професійному плані, так і в інтелектуальному. І

це має цілком реальні позитивні наслідки для всього суспільства. Історія доводить, що підняти
економіку та інші сфери буття до високого рівня розвитку можливо переважно шляхом

демонстрації членами цього суспільства їх господарської ініціативи.

З метою забезпечення зростання добробуту народу в країні, потрібно створити ефективну

економіку, а ефективна економіка неможлива без підприємця. Що більше в країні реалізованих

підприємців, то вища конкуренція, задоволеніші споживачі, швидший прогрес. Тоді країна нагадує
тренований організм спортсмена, готовий підкорювати нові рекорди. Що менше

підприємців, то слабший розвиток, а країна нагадує статичне болото.

Найкращий показник для аналізу підприємництва − кількість активних виробників товарів і

послуг. Вона показує, наскільки взагалі підприємницький хист поширений і реалізований у

країні. Її динаміка допомагає зрозуміти, розвивається держава чи занепадає, а також вказує

на те, наскільки вагомі перешкоди доводиться долати підприємцеві, щоб реалізувати свої

проєкти.

Високий рівень підприємницької активності призводить не лише до зростання валового

внутрішнього продукту (ВВП), створення робочих місць, збільшення рівня податкових відрахувань,
підвищення рівня життя мешканців країни. Він також породжує соціальні та ментальні

зміни, формує середній клас, дозволяє людині відчути себе господарем своєї долі, перестати

бути залежним від влади чи роботодавця.

9) Принципи організації фінансових підприємств

Будь-який підприємець при початку своєї справи ставить собі мету - отримання прибутку.
Взаємодія на ринку виробника і споживача - є відносини між виробником конкретного товару і
особою, що має попит на цей товар.

Першопричиною виробництва є незадоволений попит.

Попит представляє з себе форму вияву потреби в сфері звертання, але для фінансистів важливий
не попит взагалі, а важливий платоспроможний попит. Попит, забезпечений грошовими коштами,
і представляє з себе платоспроможний попит.

Обмін платоспроможного попиту на товар представляє з себе обмін попиту на гроші.

Для всієї системи ринкових відносин характерними є принципи організації, що створюють

самовоспроизвідну систему, що не тільки забезпечує їй стійкість, але і умови для розвитку та
вдосконалення.

Основні принципи організації фінансів підприємств.

1). Принцип повної самостійності. Самостійність у використанні власних і приравненних до них

коштів, завдяки чому забезпечується необхідна маневреність ресурсів, яка в свою чергу дозволяє
концентрувати фінансові ресурси на потрібних напрямах господарської та інших видів діяльності
підприємства.

2). Відповідальність за результати господарської діяльності. Фінансовий результат на підприємстві

є якісним показником діяльності як керівництва підприємства, так і всього колективу
підприємства. Відповідальність виникає також і з приводу всіх тих ризиків, які приймає на себе
підприємство в умовах ринку.

3). Фінансове планування. Фінансове планування визначає напрямки руху грошових потоків на
найближче майбутнє і на перспективу, передбачає отримання і напрямки використання грошових
коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

4). Цей принцип як обов'язкова умова передбачає формування фінансових резервів для будь-
якого підприємства. Фінансові резерви забезпечують стійку виробничу діяльність в умовах
можливих коливань ринкової кон'юнктури, ризиків і т. д. Якщо підприємство створює в
достатньому і необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний
позитивний імідж на ринку.

5). Фінансова дисципліна. Підприємство повинне своєчасно і повно забезпечувати виконання

фінансових зобов'язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади і
різноманітними фондами (бюджетними або позабюджетними), перед своїми працівниками і т. д.
6). Самоокупність підприємства. Підприємство повинно забезпечувати покриття своїх витрат за
рахунок результатів своєї власної виробничої діяльності, тим самим забезпечується
відновлюванність виробництва та кругообіг ресурсів підприємства.

7). Розподіл коштів, що беруть участь в обслуговуванні обороту підприємства, на власні та

позикові. (Короткострокові банківські кредити - джерело позикових коштів.)

8). Розмежування основної і інвестиційної діяльності підприємства.

Умовою існування ринкової економіки взагалі є присутність на ринку товаровиробника.

Головна відмінність товаровиробника - форма власності, яка є першоосновою будь-якого

підприємства:

приватна

державна

колективна

іноземна,

які відображають внутрішню організаційну специфіку підприємства, а це відрізняє підприємства

одне від іншого за формами володіння капіталом, розподілу і використання прибутків та
фінансового результату.

Специфіка окремих підприємств виділяється особливостями організаційно-правового характеру.

По цій ознаці підприємства поділяються:

по кількості працюючих (МП);

по виробничому характеру.

Відносини власності виділяють підприємства:

колективні (різні форми товариств);

акціонерні товариства;

орендні підприємства;

різноманітна участь грошей власників в створенні і формуванні капіталу (по різному

розподіляється відповідальність).

Існують і доповнюють один одну різні підприємства, що знаходяться у відносинах конкурентної

боротьби. Це забезпечує змагання у підвищенні ефективності виробництва, економії витрат
живого і матеріалізованого труда.

Власник підприємства по своєму розсуду може володіти, користуватися і розпоряджатися всім

майном, що належить йому, може передавати свої повноваження іншій особі. Використати майно
як заставу. Здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Підприємницька діяльність здійснюється самим власником або суб'єктом, керуючим його майном.

Власник майна вирішує обмежувати або не обмежувати права володіння і управління при
передачі його іншому обличчю.

Підприємства є юридичними особами: і, отже, організує власну фінансову діяльність. Кожне

підприємство використовує наступні основи для організації: відособлення майна підприємства,
яким дана юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями. Це відособлення майна
фіксується в Статуті підприємства, а потім в балансі;

ведення самостійного балансу

використання власного імені при здійсненні операцій і прийнятті відповідальності по них;

отримані прибутки підприємства є власність підприємства, а отже, розподіл і використання їх

відбувається на правах власності.

За рахунок яких джерел забезпечується формування майна підприємства:

грошові і матеріальні внески засновників або учасників підприємства;

отримані підприємством прибутки від всіх видів діяльності;

проценти, дивіденди, отримані внаслідок володіння різними цінними паперами;

кредити банків;

кошти кредиторів;

тимчасове володіння чужими коштами в обороті;

субсидії, дотації, інвестиції з бюджетних та позабюджетних фондів і інші види санацій;

орендна плата;

добродійні внески;

прибутки від довгострокових фінансових вкладень.