ТЕМА 4

СУЧАСНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ

ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
 План
1. Сутність інноваційної інфраструктури
2. Інфраструктура ринку інновацій та його
складові
3. Особливості формування вітчизняної
інноваційної інфраструктури
4. Комерціалізація та форми передачі
технологій на ринку інновацій
5. Специфіка придбання ліцензій на інноваційну
продукцію
 1. Сутність інноваційної інфраструктури
Інноваційна інфраструктура – це сукупність державних
установ, приватних та громадських організацій, які
забезпечують розвиток та підтримку всіх стадій
інноваційного циклу. Об’єктивна необхідність існування
інноваційної інфраструктури пов’язана з тим, що за умов
її відсутності усі, навіть найбільш передові пропозиції
науковців щодо стимулювання інноваційної діяльності, не
мають шансів втілитися у реальність.
Інноваційна інфраструктура виконує п’ять основних функцій:
забезпечення – задовольняє потреби споживачів у реалізації чи
придбанні інноваційної продукції;
регулювання – оптимально формує попит і пропозицію на
науково- технічну продукцію й інноваційні послуги, що
забезпечує їхній раціональний розподіл між суб’єктами
інноваційної діяльності та встановлює рівень цін на них;
інформування – опосередковано розповсюджує інформацію між
учасниками інноваційного пронесу;
стимулювання – сприяє створенню конкурентоспроможного
інноваційного продукту, розширенню переліку інноваційних
послуг і способів їх здійснення;
санації – звільняє ринок від неконкурентоспроможних учасників.
 Основними векторами дій суб’єктів інноваційної
інфраструктури є:

 тактичні кроки шляхом  практичні кроки через

запуску процесів масового
оновлення всіх сфер
господарської діяльності,
усунення розриву
інноваційного процесу між
стадіями виникнення
нового знання та його
впровадженням у
практичну діяльність;
впровадження механізмів
стимулювання попиту та
пропозиції на інноваційні
продукти за одночасного
розвитку інфраструктури
інноваційної діяльності.
У вітчизняних умовах питання формування, підтримки і розвитку
інноваційної інфраструктури набуває нагальної необхідності в
силу наступних причин:
наростаюче вичерпування природних ресурсів, зокрема, тих, що не
поновлюються;
витіснення шкідливих та небезпечних для екології виробництв з
територій розвинених країн на території країн, що розвиваються;
наростаюча екологічна катастрофа;
демографічний дисбаланс;
прискорений розвиток високих наукових технологій та інформаційних
процесів, що відбувається лише в декількох розвинених країнах світу.
 Основними елементами інноваційної інфраструктури є:

об’єкти виробничо-технологічної структури (бізнес-інкубатори,

технопарки, інжинірингові фірми, інноваційно-технологічні центри);
об’єкти інформаційної системи (інформаційні бази, аналітично-
статистичні центри);
організації з підготовки та перепідготовки кадрів, зокрема у сфері
НДДКР;
фінансові структури (венчурні, бюджетні, позабюджетні банки,
фінансово-промислові групи, орієнтовані на технологічну інноваційну
діяльність);
система стандартизації експертизи, сертифікації та акредитації;
система патентування, ліцензування і консалтингу щодо захисту, оцінки
вартості і використання інтелектуальної власності, оцінки та
комерціалізації наукових результатів.
Інноваційна інфраструктура покликана вирішувати
наступні завдання:
 прискорення соціально-економічного розвитку господарчої
структури певного регіону;
 активне застосування у виробництві вітчизняних та зарубіжних
науково-технологічних розробок і винаходів з подальшим
використанням в економіці власної країни та на зовнішньому
ринку;
 розвиток експортної бази і збільшення валютних надходжень у
результаті інтенсивнішої інтеграції економіки країни в систему
міжнародної торгівлі;
 наповнення внутрішнього ринку конкурентоспроможними
товарами та послугами виробничого і споживчого призначення;
 дослідження нових форм господарювання з пристосуванням до
сучасних умов світового ринку.
 2. Інфраструктура ринку інновацій та його складові
Ринок інновацій має
власну організаційну
структуру, що містить
три основні складові
елементи:
 ринок наукових
кадрів
 ринок науково-
технічної інформації
 ринок наукової
продукції.
На сьогодні у світі функціонує наступна структура об’єктів інноваційної
інфраструктури, функціональним призначенням яких є:
 технологічний парк - створення сприятливого середовища для комерціалізації технологій, розроблених у
наукових організаціях та створення високотехнологічних підприємств;
 дослідницький парк – здійснення інноваційних розробок лише до стадії технологічного нововведення;
 науковий парк – створення сприятливого середовища для комерціалізації технологій, розроблених у
наукових організаціях;
 бізнес-інкубатор – сприяння створенню малих інноваційних підприємств через доступ до різних видів
ресурсів, а також надання різних видів послуг за пільговими цінами;
 технологічний інкубатор – розробка нових або вдосконалення вже існуючих виробів і технологічних
процесів, що мають потенційний попит на ринку;
 центр трансферу технологій – просування розробок і високотехнологічної інноваційної продукції
шляхом трансферу знань від наукових організацій та університетів до промислових компаній;
 офіси комерціалізації технологій – просування розробок, кооперація наукових організацій та бізнесу;.
 індустріальний парк – зосередження різного масштабу організацій, що працюють у схожих сферах
народного господарства, де немає формального зв’язку з університетами і встановлених правил підтримки
орендаторів площ
 технологічний центр – забезпечення різними послугами підприємств малого інноваційного бізнесу;
 зона розвитку нових і високих технологій – зосереджує малі наукомісткі підприємства, для залучення
яких застосовуються податкові пільги, створюються поблизу великих міст і університетських центрів;
 експортно-орієнтовані зони – розвиток експортного та міжнародного торгового потенціалу, з метою
збільшення кількості іноземних інвестицій, а також для зміни торговельного балансу платежів країни;
 технополіс – створення міста, або його частини, де зосереджені наукомісткий бізнес, освіта і наукові
організації, де даються податкові пільги та інші преференції суб’єктам малого інноваційного
підприємництва.
Отже, основними функціями суб’єктів інноваційної
інфраструктури є:
реалізація повного інноваційного циклу через генерацію і поширення
нових знань;
активне сприяння розвитку бізнесу на різних етапах його життєвого циклу.
Організації, які здійснюють виконання зазначених функцій
також можуть бути представлені такими складовими:
інформаційно-консультаційною службою;
інвестиційними та інноваційними фондами;
інвестиційними банками та бізнес-інкубаторами;
колегіями та науково-технічними радами Міністерства аграрної політики
та органів управління підприємствами у регіонах;
страховими компаніями;
Інтернет та електронною поштою;
виставками та ярмарками;
системою навчально-освітніх закладів перепідготовки та підвищення
кваліфікації.
Основними цілями і завданнями об’єктів інноваційної
інфраструктури є:
 Створення додаткових робочих місць.
 Структурні зміни в економіці регіону або окремого ринку,
оскільки організації інфраструктури є інструментом, що
сприяє створенню і активному розвитку суб’єктів малого
наукоємного підприємництва, вони безпосередньо сприяють
зміні питомої ваги наукоємного виробництва в загальному
обсязі виробленої продукції та послуг.
 Сприяння розвитку малого підприємництва.
 Скорочення розриву між бізнесом, наукою і освітою в формі
комерціалізації наукових розробок, зокрема
університетських.
 Покращення добробуту суспільства.
За видами джерел фінансування суб’єктів
інноваційної інфраструктури поділяються на:
прибуткові, що існують за рахунок доходів від
надання послуг та орендної плати);
неприбуткові (існують за рахунок державних і
приватних інвестицій).
Практика функціонування зарубіжних суб’єктів
інноваційної інфраструктури демонструє, що
близько 80 % від всіх подібних установ у Європі не є
самоокупними, а залежать від державного
фінансування.
 Структура джерел фінансування суб’єктів
інноваційної інфраструктури в країнах ЄС

Джерела фінансування Питома вага, %

ЄС та інші міжнародні агенції 22

Федеральні та регіональні органи влади 46

Банки та інші бізнес-структурі 14
Кошти університетів та наукових організацій 5
Інші джерела 13
Всього 100
3. Особливості формування вітчизняної інноваційної
інфраструктури

На сьогодні в Україні сформовані лише деякі елементи

інноваційної структури, практично не діють венчурні фонди і
центри трансферу технологій, немає належної підтримки
діяльності винахідників, раціоналізаторів, науковців, які
мають завершені науково-технічні розробки. Також
недостатньо реалізовується освітній і науковий потенціал,
насамперед вищих навчальних закладів, у сфері
інформаційно-комунікаційних, високих технологій тощо.
Однак, окремі елементи інноваційної інфраструктури в Україні
вже сформовано. Зокрема, утворено 24 інноваційних бізнес-
інкубатори, 10 інноваційних центрів, при вищих навчальних
закладах – підрозділи з питань інтелектуальної власності,
Український інститут науково-технічної інформації з
регіональними відділенням.
Треба визначити проблеми, що стримують розвиток
вітчизняної інноваційної інфраструктури:
відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;
відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації
інноваційного потенціалу національної економіки;
державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко
сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку,
інтегралу її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої
економічної політики;
відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери:
неготовність апарату державного управління до предметної діяльності,
спрямованої на інноваційний розвиток економіки;
державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим
принципом;
відсутність координації дій суб’єктів інноваційної діяльності;
недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та
впровадження інноваційних розробок
інноваційна сфера нашої країни і досі не стала по-справжньому
привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів.
Інноваційна інфраструктура повинна охоплювати усі ланки
інноваційного процесу (освіту – наукову та науково-технічну
діяльність – виробництво – споживання). Їй повинні бути
притаманні такі властивості:
поширення у всіх регіонах, що дасть змогу виконувати на місцях
завдання функціонально повного інноваційного циклу: від
розробки інноваційної пропозиції, маркетингу і техніко-
економічного обґрунтування до впровадження та комерціалізацію
новацій;
універсальність та гнучкість, що сприяють реалізації інновацій у
будь- якій сфері діяльності та адаптивність до швидких змін у
розвитку як науки і техніки, так і ринкового середовища;
інформаційна,кадрова та фінансова забезпеченість усіх
ланок інноваційної діяльності;
конструктивність, що забезпечує досягнення оптимального
остаточного результату.
 4. Комерціалізація та форми передачі технологій на
ринку інновацій
Одним з основних чинників формування конкурентних переваг підприємства є
рівень використання ним новітніх технологій, оскільки за рахунок їх впровадження
здійснюється підвищення інноваційного потенціалу підприємства та завоювання
ним передових позицій як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Інноваційний продукт проходить такі етапи комерціалізації:
визначення перспективного напряму розробок;
перетворення НДДКР в об’єкт продажу на ринку технологій;
пошук потенційних покупців;
адаптація інноваційного продукту до вимог конкретного покупця з подальшою його
реалізацією та отриманням комерційного ефекту.
Основними формами комерціалізації інноваційного
продукту є:
залучення інноваційних брокерів;
використання інноваційної продукції на власному виробництві,
зокрема через створення спеціального структурного підрозділу;
спільне використання інноваційного продукту;
продаж виключних або обмежених прав на інноваційний
продукт (франшиза, лізинг, франчайзинг, комерційна концесія).
 5. Специфіка придбання ліцензій на інноваційну
продукцію
Результати інноваційної діяльності на внутрішньому і
зовнішньому ринках можуть бути представлені
шляхом передачі науково-технічних знань і досвіду
для надання науково-технічних послуг, нових
технологій. Розглянемо деякі аспекти, пов’язані з
виходом на ліцензійний ринок.
У великих компаніях, які виконують у великому обсязі
науково-дослідні роботи та патентами свої винаходи,
утворюються ліцензійні відділи, що виконують такі функції:
вивчення торгівлі патентами і ліцензіями;
збір і надання інформації технічним службам, виробничим
відділенням та відділам, економічним службам;
виявлення фірм, що виявляють інтерес до придбання ліцензій;
Забезпечення патентної охорони результатів наукових
досліджень і технічних досягнень своєї фірми;
проведення операцій з купівлі-продажу патентів і ліцензій.
 Працівники ліцензійного відділу виїжджають на
підприємства ліцензіата і вивчають його можливості з
організації випуску ліцензованої продукції; визначають на
місці потреби ліцензіата в сировині, матеріалах, обладнанні,
кваліфікованій робочій силі; перевіряють стан підприємств,
методи роботи, якість продукції, що випускається.
Ліцензійні відділи можуть бути вбудованими та
самостійними. Вбудовані відділи (сектори) входять
звичайно в юридичну службу (відділ), технічну службу
(відділ) або в загальноекономічну службу (відділ).
Самостійний ліцензійний відділ знаходиться у веденні
одного з членів вищого керівництва фірми (президента,
генерального директора, помічника президента). Самостійні
відділи можуть бути централізованими і децентралізовані.
 Ліцензійні угоди, крім передачі технічних знань, можуть передбачати надання ліцензіатором
інжинірингових послуг з організації ліцензійного виробництва, постачання устаткування. Ліцензійні
угоди відбивають цілий комплекс взаємин, пов’язаних з організацією виробництва ліцензованої
продукції або з використанням ліцензується процесу. У якості відшкодування за використання
предмета угоди ліцензіат сплачує певну винагороду. Розрізняють:
 ліцензійні винагороди, розмір яких визначають на основі фактичного економічного результату
використання ліцензії (це можуть бути періодичні процентні відносини, участь у прибутках);
 ліцензійні винагороди, розмір яких безпосередньо не пов’язаний з фактичним використанням
ліцензій, а заздалегідь встановлюється і вказується в договорі з урахуванням можливого
економічного ефекту та очікуваних прибутків ліцензіата на основі використання ліцензії
(початковий платіж готівкою; паушальний платіж; передача цінних паперів ліцензіата; передача
зустрічної технічної документації );
 періодичні процентні відносини або поточні відносини (роялті) встановлюються у вигляді певних
фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через певні проміжки часу (щорічно,
щоквартально, щомісячно або до певної дати).
Існують такі принципи розрахунку
процентних відносин:
з вартості виробленої за ліцензією
продукції;
із суми продажу ліцензованої продукції;
з одиниці випускаються чи реалізованих
виробів у вигляді відсотка до ціни або
собівартості;
на спеціально обумовленої базі (наприклад,
з встановленої потужності запатентованого
обладнання, з обсягу переробленої по
запатентованому способу сировини тощо).
Ставки поточних відрахувань
диференційовані залежно від виду ліцензії,
строку дії угоди, обсягу виробництва
ліцензованої продукції, її реалізаційних цін,
експортних або внутрішніх продажів.
При обґрунтуванні придбання ліцензії не
завжди можливо дотримуватися правила
тотожності варіантів, які порівнюються за їх
натурально-речовим складом. Тому
економічний ефект від використання ліцензії
розраховують як різницю абсолютних ефектів
(чистого прибутку) від використання продукції
за ліцензією і на основі власних розробок.
 Запитання для дискусії:
• Які основні функції виконує інноваційна інфраструктура?
• У чому полягає функціональне призначення основних об’єктів
інноваційної інфраструктури?
• На що спрямовується діяльність об’єктів інноваційної
інфраструктури?
• Визначте основний спектр проблем, що стримують розвиток
інноваційної інфраструктури в Україні?
• Які заходи можуть активізувати становлення і розвиток
вітчизняної інноваційної інфраструктури?
• У чому полягає специфіка процесу комерціалізації
інноваційного продукту?
• Які форми комерціалізації інноваційного продукту є, на Ваш
погляд, найбільш результативними у вітчизняних умовах?