Professional Documents
Culture Documents
58 e 78 Ee 3 C 3922
58 e 78 Ee 3 C 3922
(версія 1.0)
Грудень, 2016
1
Зміст
1. Вступ.
2. Візія та місія.
3. Цілі.
4. Основні принципи політики «цифровізації» України.
5. «Цифровізація» та внутрішній ринок ІКТ.
6. «Цифровий стрибок».
7. «Цифрові» тренди та виклики для України.
8. Гармонізація із Digital Agenda та Digital Single Market ЄС. Ініціативи розвитку.
9. «Цифровізація» освіти:
9.1. «Цифрові» компетенції та навички;
9.2. Моделі та підходи до «цифровізації» освіти;
9.3. «Цифрове» робоче місце.
10. «Цифрова» інфраструктура, виклики та можливості:
10.1. «Цифровий розрив»;
10.2. Нові виклики ринку телекомунікацій;
10.3. Високошвидкісна мобільна інфраструктура;
10.4. «Цифрове» телебачення.
11. «Цифрова» економіка:
11.1. Програма «Індустрія 4.0» та концепція «Смарт-фабрика»;
11.2. Інструменти стимулювання та державної підтримки програми «Індустрія 4.0»;
11.3. Експортне лідерство та можливості національної індустрії ІКТ на внутрішньому
ринку;
11.4. «Цифрове» землеробство.
12. «Цифровізація» державного управління:
12.1. Стратегічні технології державного управління та діяльності;
12.2. Аутсорсинг та уніфікація бізнес-процесів, «хмарна стратегія».
13. «Цифровізація» суспільно-економічної сфери:
13.1. Громадська безпека та захист;
13.2. Сфера охорони здоров'я;
13.3. Електронне урядування;
13.4. Електронна демократія;
13.5. Екологія та охорона навколишнього середовища;
13.6. Смарт-сіті, смарт-інфраструктура;
13.7. Електронні платежі та розрахунки;
13.8. «Цифровізація» соціальної сфери;
13.9. Електронна митниця;
13.10. Електронна комерція, транскордонна е-комерція.
14. Гармонізація з європейськими та світовими науковими ініціативами:
14.1. Наукові дослідження у сфері «цифрових» технологій;
14.2. Розвиток наукової «цифрової» інфраструктури.
15. Національна кібербезпека, можливості та виклики.
15.1. Реалізація організаційно-технічної моделі Національної системи кібербезпеки.
15.2. Створення галузевих Центрів управління безпекою (SOC) та Центрів
реагування на кіберзагрози (CERT).
16. Управлінська модель реалізації проектів «Цифрового порядку денного».
17. Висновки.
2
1. Вступ
Цифрові технології відкривають унікальні можливості для розвитку нашої економіки
та підвищення якості життя громадян.
Швидкі та глибинні наслідки від переходу на «цифру» будуть можливими лише тоді,
коли «цифрова» трансформація стане основою життєдіяльності українського суспільства,
бізнесу та державних установ, стане звичним та повсякденним явищем, стане нашим ДНК,
нашою ключовою аджендою на шляху до процвітання, стане основою добробуту України.
Світові лідери «цифрового» ринку - Cisco, IBM, Intel, Oracle, Deloitte, SAP, Ericsson,
MasterCard, Vodafone, Kyivstar, Lifecell, International Data Corporation, вітчизняні
консультанти та експерти, підтримані Міністерством економічного розвитку та торгівлі
та ГО «ХайТек Офіс», розробили «Цифровий порядок денний України 2020», - документ, який
визначає ключові політики, першочергові сфери, ініціативи та проекти «цифровізації»
України на найближчі 3 роки.
Перетворення — це завжди виклик, це праця та віра в одну спільну мету. Лише синергія
політиків, урядовців, громадськості та бізнесу зможе підтримати такі структурні зміни й
трансформації, що дозволять нам усім жити, вчитися, працювати, відпочивати та вести бізнес
в умовах «цифрового» світу, беручи безпосередню участь у його створенні та використанні.
Ми розраховуємо, що ініціатива «Цифровий порядок денний — 2020» відіграє ключову
роль у забезпеченні такого перетворення. Велике значення буде мати організаційно-правове
забезпечення ініціативи, як і сам перехід до «цифрових» технологій і пов'язана з ним подальша
глобалізація — саме вони змінять умови існування всіх і кожного в нашому суспільстві.
І це не є припущенням чи гіпотезою, це реальність вже сьогодні — технології змінюють
світ та існування людей.
Україна повинна цим скористатися, стати частиною цього процесу, перетворитися на
світового лідера «цифрових» трансформацій.
Все, що може бути дигитизоване (від англ. digitize — цифровий), має та буде
дигитизованим.
3
2. Візія.
«Цифрові» технології — основа добробуту України; світ, де створюються наші нові
можливості; сфера, що визначає суть трансформацій у країні — для кращого життя, роботи,
творчості, навчання, відпочинку, — українців та людей світу, дорослих та дітей.
3. Цілі
Основні:
1. Стимулювати економіку та залучати інвестиції.
2. Закласти основу для трансформації секторів економіки в конкурентоспроможні та
ефективні («цифрова» економіка, «цифровізація» бізнесу, промисловості).
3. Зробити «цифрові» технології доступними.
4. Створити нові можливості для реалізації людського капіталу, розвитку
інноваційних, креативних та «цифрових» індустрій та бізнесу.
5. Розвинути та захопити світове лідерство щодо експорту «цифрової» продукції та
послуг.
4
4. Основні принципи політики «цифровізації України», «Цифровий
кодекс».
7
можливості та напрацювання ІКТ-компаній (локальних та міжнародних) задля
конкурентоздатності та ефективності всіх інших компаній, тобто компаній з інших секторів
економіки.
Структура ринку ІКТ дуже диференційована. Це десятки видів діяльності, кожен з
яких здатен капіталізуватися та «жити» окремо від інших (генерація ідеї, дизайн, створення
продуктів та послуг, тестування, інтеграція, телеком-провайдери і т. д). Кожен вид
діяльності має власну специфіку, проблеми, ринки. Таким чином, моделі для підтримки,
розвитку та стимулювання різні за своєю суттю.
Для прикладу, компаніям-екпортерам послуг (розробка ПО, аутсорсинг) болить
ринок кваліфікованої робочої сили, у той час як компаніям – локальним інтеграторам ІКТ –
болить падіння у 5-6 раз внутрішнього ринку споживання. Варто зазначити, що підтримка
та стимулювання не обов'язково обмежуються лише питаннями оподаткування, а в деяких
сегментах оподаткування наразі не проблема взагалі.
Отже, «цифровізація» України – це питання розвитку внутрішнього ринку
споживання продукції та послуг сфери ІКТ. Немає ринку – немає «цифровізації», немає
«цифровізації» – немає ефективної та конкурентоздатної економіки.
Сценарії розвитку.
Подальший розвиток внутрішнього ринку ІКТ в Україні буде відбуватися по одному
з двох сценаріїв – базовому або форсованому.
Базовий сценарій передбачає інерційне продовження тенденцій сприйняття
інноваційної економіки, розвитку людського капіталу, «цифровізації» економіки як
неприорітетних, що буде надалі призводити до трудової міграції та відтоку «мізків»,
неефективної економіки, низької конкурентоздатністі, а держава, яка якщо і буде
здійснювати стандартні та формальні кроки, то для відчутного зростання їх буде
недостатньо. Цей сценарій буде мати лише незначний вплив на модернізацію економіки,
розвиток ринку інновацій, інноваційного підприємництва, та загального стану
«цифровізації» країни.
Форсований сценарій передбачає усунення законодавчих, інституційних,
фіскально-податкових, валютно-грошових бар’єрів, що перешкоджають розвитку
інноваційної економіки, «цифровізації», прийняття потужних заходів щодо стимуляціїї
«цифровізації» секторів економіки та бізнесу, ініціація державою масштабних
трансформаційних ініціатив та проектів «цифровізації» у т.ч. на базі сучасних моделей
державно-приватного партнерства.
Головною мотивацією держави піти по форсованому сценарію розвитку має стати
здатність «цифрових» технологій впливати на продуктивність та ефективність
економіки та бізнесу. Галузі, що їх використовують, зростають у 2-4 рази швидше, аніж
в середньому по галузям. Сфери життєдіяльності (освіта, медицина, транспорт і т. д.),
що модернізуються завдяки «цифровим» технологіям, стають набагато ефективніші та
створюють нову цінність та якість, які дуже часто приводять до повної трансформації
старої системи.
Такі результати означають загальнонаціональний економічний приріст, збільшення
економічного ефекту, інтенсифікацію бізнес-діяльності, а отже і податкові надходження,
зростання ВВП, оздоровлення грошово-кредитної системи, притік нових інвестицій і т. д.
8
Згідно з форсованим сценарієм ключовою стратегією України щодо
«цифровізації» має стати робота з внутрішнім ринком, а ключовими ініціативами –
формування у споживачів (бізнес, держава, громадяни) мотивацій та потреб у
«цифрових технологіях».
Іншими словами, шлях до ефективної країни та економіки проходить через ринок
ІКТ, питання лише в тому, як ми будемо рухатися: повільно та невпевнено чи повіримо та
почнемо реактивно прискорюватися.
В кінцевому рахунку, від «цифровізації» будуть вигравати як споживачі, так і
виробники. Важко зрозуміти політику будь-якої держави, котра не була б зацікавлена у
використанні потенціалу «цифрових» технологій для модернізації власної країни.
Державні підходи щодо формування мотивацій у споживачів технологій можуть
бути різними, однак серед інших, саме фіскально-податкові залишаються ключовими:
- ініціативи щодо забезпечення фінансової доступності «цифрових» технологій для
споживачів. Мета – через відповідні податкові та митні механізми здешевити
вартість цифрових засобів, програмного забезпечення, комп’ютерної техніки та
іншого цифрового обладнання. Для прикладу, згідно з даними аналітичної доповіді
Світового банку «Цифрові дивіденди», вже нараховується 74 країни із середнім та
високим рівнем доходів, котрі ввели спеціальні ввізні мита на «цифрову» техніку.
- ініціативи щодо забезпечення доступності фінансових ресурсів для закупівлі або
кредитування проектів «цифровізації» бізнесу, промисловості і т. д. Мета –
стимулювати бізнес через відповідні механізми фондування, наприклад, через
спеціалізовані фонди спільного інвестування, венчурного фінансування тощо, в яких
державний капітал може виступити в ролі міноритарія, в якості позитивного сигналу
міжнародним кредиторам, великому міжнародному бізнесу і т. д.
Мета формування державою мотивацій проста: заохотити споживати та
використовувати технології, тобто зробити так, щоб технології були доступні
бізнесменам та громадянам, щоб бажання модернізувати, оптимізувати, прискорити
та розвинути власний бізнес та життєдіяльність змогли реалізуватися та стати
основою «цифрової» економіки (розділ 11).
Державні підходи щодо формування потреб у споживачів включають широкий
арсенал засобів для використання, насамперед, у сферах, що є державними або межують з
ними. Для прикладу, можливість навчання в середніх школах із використанням
мультимедійного учбового контенту означає формування потреб у використанні послуг та
продуктів сфери ІКТ, починаючи від підключення до широкосмугових мереж (wifi, 3G) та
закінчуючи використанням відповідних засобів доступу (планшети, нетбуки).
Іншими словами, основний об’єкт уваги держави в «цифровому» світі – це м’яко,
цілеспрямовано та інноваційно створювати в країні в різних сферах життєдіяльності
умови, що спонукали б громадян та бізнес замість звичних фізичних (традиційних) засобів
та інструментів використовувати «цифрові». У такому ракурсі ключовою діяльністю
держави в цьому питанні є ініціація національних проектів «цифровізації» (див. розділ 13)
та пошук релевантних моделей державно-приватного партнерства для їх реалізації.
Державні сфери управління України, їх масштаб і територіальна розлогість надають
величезні можливості на початковому етапі для формування на їх базі потреб громадян у
«цифрових» технологіях та перетворення їх у користувачів. Такі сфери, як освіта, медицина,
9
громадська безпека, електронне урядування, екологія, транспорт, смарт-сіті є надзвичайно
важливими як для «цифровізації», так і для формування потреб громадян. Для прикладу,
можливість взаємодіяти з медичним закладом або державною установою он-лайн створює
потребу у громадянина в придбанні та використанні відповідних технологій. Зрозуміло, що
соціально незахищені громадяни мають користуватися відповідними інструментами
державної підтримки.
Як висновок, за умови проведення політики формування у споживачів мотивацій та
потреб ринкові механізми та природні здібності українців зроблять свою справу: разом із
модернізацією економіки та країни трансформаційних змін зазнає і сама індустрія ІКТ.
Також варто зазначити важливість розвитку спеціалізованих технопарків та
індустріальних парків (див. розділ 11), «ІТ-фікації» промисловості (див. розділ 11),
«цифрової» (сервісної та телекомунікаційної) інфраструктури (див. розділ 10), ініціативи
підвищення «цифрової» грамотності та компетенцій (див. розділ 9) і т. д. Потребують
переосмислення та інтенсифікації процеси щодо створення інноваційної інфраструктури
України – фондів, інкубаторів, офісів трансферу технологій, центрів розвитку компетенцій,
патентного регулювання, питання юрисдикцій і т. д.
Варто провести грунтовний аналіз стану співпраці України зі світовими
виробниками продукції «ХайТек», включаючи, насамперед, сферу «цифрових» технологій.
Доцільно розробити «win-win» фреймворк та систему взаємодії з безпосередніми
розробниками інновацій та технологій. Присутні в Україні міжнародні бренди, які фактично
створили «цифровий» світ, рік за роком «згортають» свою присутність та переводять
ресурси на сусідні країни. За відсутності спільних ініціатив розвитку їх діяльність у
більшості випадків – це радше присутність номінальна задля продажів продукції, а не
розвитку ринку України, інвестицій, R&D і т. д. Потенційно, Україна для таких компаній –
це також і місце, з якого їм зручно було б здійснювати управління територіями Східної
Європи та країнами СНД.
Державне управління сферою ІКТ доцільно переносити від питань «управління
сферою ІКТ» до питань «цифровізації країни». Вплив «цифрових» технологій перетворює
державних високопосадовців-менеджерів відповідних сфер фактично у «галузевих CIO».
Таким чином, існує потреба в переосмисленні предмету державного управління та
створенні нових більш сучасних форматів управління (див. розділ 15).
Отже, внутрішній ринок ІКТ та «цифровізація» України є одним цілим з точки зору
управлінських, організаційних, інвестиційних, фінансових тощо зусиль. Гармонійний
розвиток обох сфер на основі ринкових механізмів та державного «смарт-активізму»
дозволить протягом декількох років (замість десятиліть) секторам економіки та сферам
життєдіяльності здійснити гігантські кроки, бути перенесеними із застарілого середовища
до сучасного та навіть надсучасного, тобто здійснити так званий «цифровий стрибок» (див.
розділ 6).
«Цифрова адженда України – 2020» є короткостроковим та початковим
інструментом розвитку та стимулювання внутрішніх ринків споживання, впровадження
та виробництва «цифрових» технологій на найближчі 3 роки. Вона містить бачення
трансформації економіки від «аналогової» до «цифрової», заходи щодо імплементації
відповідних стимулів для «цифровізації» суспільно-економічного життя, освіти, медицини
і т. д., виклики та інструменти розвитку «цифрової» інфраструктури, набуття
громадянами «цифрових» компетенцій, а також визначає критичні сфери та проекти
«цифровізації» країни.
10
6. «Цифровий стрибок».
11
захистити інвестиції і без того мізерних коштів, які наразі виділяються на ІКТ, та
переконатися, чи буде успішним впровадження нової технології в існуючих умовах.
В Україні наразі наявні усі ключові умови, котрі дозволяють говорити про
потенційну успішність «цифрового» стрибку, принаймні у ключових сферах суспільно-
економічного життя. А саме:
- здатність виробляти та використовувати ІКТ, наявність професійних кадрів,
«школи». Про це свідчить статистика реальних успіхів українських ІТ-компаній
на міжнародних ринках;
- доступ до ІКТ-обладнання, технологій, висока абсорбція ІКТ громадянами та
бізнесом. Про це свідчить наявність внутрішнього ринку ІКТ, величезна кількість
«історій успіху» з різних сфер життя та економіки, наявність локальних
представництв виробників технологій, дистрибуції;
- достатній рівень системної інтеграції ІКТ-продуктів у країні, від проектування
до комплексних впроваджень із взаємодією з різними технологіями,
програмними та апаратними засобами;
- «креативна» культура та навички генерування ідей для потенційного
застосування ІКТ, про що свідчить стрімкоподібний розвиток в Україні такого
сегменту як «креативна економіка» (згідно з даними Global Innovation Index,
2016).
12
Вони здатні трансформувати систему, сферу, галузь і т. д. у нову якість, зробити
це швидше та дешевше, ніж традиційні «аналогові» підходи. Кінцевим результатом є
ефективність, конкурентоздатність та створення нових цінностей.
«Цифрові» тренди є надзвичайно динамічною сферою, вони напряму залежать від
так званих «проривних» інновацій, котрі, зазвичай, трапляються незаплановано. Отже,
перегляд кожної тенденції та можливих наслідків має проводитися раз на 5 років.
Ключові «цифрові» тренди (станом на 2016 рік):
I. Дані стають головним джерелом конкурентоспроможності.
Збір, опис, зберігання та обробка даних дозволяє отримувати цінну інформацію для
використання в ділових процесах, суспільному житті, роботі держави. Вміння працювати з
даними та їх аналізувати – це можливість першим отримувати цінні ринкові «інсайти»,
тобто бути більш конкурентоздатним. Доступ до даних здійснюється через мережу Інтернет
та інші мережі. Велика частина даних в світі стає (або вже стала) відкритими. Дані стають
активом.
Бар’єри для розвитку тренду в Україні:
- Відсутність системи правил, регламентів, стандартів збору, класифікації,
зберігання та використання даних (національний, регіональний, галузевий тощо рівень).
- Проблеми захисту інтелектуальної власності.
- Проблеми щодо захисту даних, ризики кібер-безпеки.
- Відсутність у громадян компетенцій роботи з даними (цифрових навичок),
відповідної освіти, професій і т. д.
Можливості, які створює тренд для України:
- Розвиток нової галузі економіки, нові робочі місця.
- Створення бази для розвитку інших галузей та «цифрової» економіки.
- Поява ефективного інструменту управління.
- Створення середовища, що унеможливлює коррупцію як явище.
II. Розвиток сфери «Інтернету речей» (з англ. Internet of things), тобто мережі,
що складається із взаємоповязаних фізичних обєктів (або речей) або пристроїв, які мають
вбудовані датчики та сенсори, а також програмне забезпечення, що дозволяє здійснювати
взаємодію фізичних речей із комп’ютерними системами та мережами, у т.ч. Інтернет.
Концепція «Інтернету речей» дозволяє підвищити якість життя та діяльності
людини, ефективність виробництв, державних служб, комунальних сервісів і т. д.
Приблизна оцінка кількості «розумних» приладів, підключених до Інтернету до 2020 року,
складає близько 30 мільярдів пристроїв, а світовий об’єм інвестицій у цю сферу –
24 трильйони доларів США. Це означає, що в даний час у світі виникає один з найбільших
світових ринків абсолютно нових продуктів та послуг. Розвиток штучного інтелекту та
machine learning (машинне навчання) надає можливості використання самокерованих
машин, бізнес процесів та вивільнення трудових ресурсів уже найближчим часом.
Бар’єри для розвитку тренду в Україні:
a. Необізнаність бізнесу, потенційних користувачів, галузей економіки щодо
переваг та цінності технології, що впливає на низький попит та відсутність ринку.
13
b. Мала кількість R&D, розробок, інноваційної діяльності, а наявні стартапи в
більшості випадків орієнтовані виключно на зовнішні ринки з точки зору комерціалізації та
юрисдикції.
c. Брак фахівців та інженерів у цій сфері, неготовність системи освіти,
відсутність кадрів і т. д.
Можливості, які створює тренд для України:
- За широкого застосування тренд може суттєво підвищити ефективність
секторів економіки, малого та середнього бізнесу тощо.
- Можливості для інкрементальних та трансформаційних інновацій, створення
українськими компаніями відповідних продуктів та розробок світового рівня та споживача.
- Ефективність виробництв, організації бізнесу, логістики, транспорту і т. д.
- Сфера, що створює можливості для залучення інвестицій та R&D
міжнародних компаній.
III. «Цифровізація» або цифрові трансформації.
Цифрові технології стали базою для створення нових продуктів, цінностей,
властивостей та, відповідно, основою отримання конкурентних переваг на більшості
ринків.
Відбувається «цифровий перехід» від свого роду «аналогових» систем та процесів
індустріальної економіки та інформаційного суспільства до «цифрової» економіки та
«цифрового» суспільства. Така трансформація приводить до появи нових, унікальних
систем і процесів, що складають їх нову ціннісну сутність (наприклад Uber, Airbnb,
цифровий банкінг і т. д). До цифрових трансформацій схильні більшість звичних для
громадян видів діяльності. Трансформації в промисловості відбуваються згідно з
концепцією «Індустрія 4.0.» та появи кібер-виробництв, кібер-систем та кібер-машин.
Цифровізація та можливості аутсорсингу розробки нових продуктів та бізнес-послуг,
виробництва та швидкого прототипування дозволили невеликим компаніям та проектним
командам створювати нові продукти та швидко виводити їх на ринок на рівні з присутніми
там великими компаніями. Це привело до початку зміщення «центрів інновацій» з великих
компаній до малих (стартапів і т. д.). Такий швидкий темп змін потребує від людей нових
знань, навичок та ефективної адаптації.
Бар’єри для розвитку тренду в Україні:
a. Відсутність національних (державних) систем та інфраструктур підтримки,
стимулювання та розвитку інноваційного бізнесу та підприємництва.
b. Відсутність у країні бачення, стратегії та ініціатив «цифровізації» економіки
та сфер життєдіяльності суспільства та країни в цілому.
с. Відсутність сталої системи культивування навичок інноваційного
підприємництва на рівні середньої та вищої освіти, в секторах економіки та в
суспільстві взагалі.
Можливості, які створює тренд для України:
- Підвищити конкурентоздатність секторів економіки.
- Розвиток цифрової економіки, ринку праці і т. д.
- Поява нових індустрій (кросплатформових із цифровою індустрією).
- Поширення інноваційного підприємництва.
14
IV. Поширення бізнес-моделей, що відносяться до ідеології економіки
«спільного користування» (з англ. shared economy).
Світова економіка відчуває суттєвий вплив бізнес-моделей «спільної економіки»,
або економіки «спільного користування», яка працює на базі «цифрових» технологій.
Завдяки використанню площадок «спільного користування» стає можливим швидке
впровадження та комерціалізація ідей в наявних у більшості компаній матеріальних та
технічних обмеженнях. Глобалізація основних ринків (постачальників та споживачів) та
заміна фізичних процесів на програмно-керовані системи дозволяє локальним компаніям
дешевше, зручніше та якісніше проводити економічну активність на регіональному та
світовому ринках. Частково до цього тренду відносяться й «хмарні» технології.
Бар’єри для розвитку тренду в Україні:
a. Фінансові бар’єри для роботи українських компаній на глобальних ринках, а
саме в частині безперешкодного отримання коштів на рахунки, що відкриті в Україні.
b. Наявність законодавчих перепон для поширення ідеології «спільної»
економіки на внутрішніх ринках. Як прилад, у сфері розподілу частотного ресурсу –
відсутність технологічної нейтральності.
Можливості, які створює тренд для України:
- Легке започаткування нових бізнесів, не потребує великих початкових витрат.
- Розвиток сервісних моделей, вплив на ефективність та конкурентоздатність
українського бізнесу без значних капіталовкладень.
- Можливості для бізнес-новачків.
- Швидкий запуск комерційних Інтернет-проектів, створення нових market
place, розширення ринків споживання українських продуктів, сервісів та трудових ресурсів,
комерційна глобалізація.
V. Віртуалізація фізичних інфраструктурних IT-систем та перехід до
сервісних моделей.
Віртуалізація дозволяє значно зменшити об’єм початкових капітальних витрат на
розгортання необхідної цифрової інфраструктури, шляхом використання «хмарних»
технологій та програмно-визначеної архітектури (з англ. software-defined architecture).
Технологія дозволяє орендувати обчислювальні можливості та сервіси, виходячи з потреб
конкретного бізнес-процесу. Користувач має можливість швидкого доступу до сервісу та
оренди на необхідний час потрібних потужностей на захищених та технологічних
площадках.
Бар’єри для розвитку тренду в Україні:
a. Відсутність законодавства щодо «хмарних» технологій.
b. Відсутність «хмарної» стратегії для таких секторів, як державний,
промисловий, освітянський, науковий і т. д.
c. Відсутність локальних постачальників «хмарних» послуг найвищого рівня
безпеки (Tier 3,4 згідно з класифікацією Uptime Institute).
Можливості, які створює тренд для України:
- Бізнес, підприємства, державні установи та громадяни мають можливість
швидко та дешево розгортати необхідну цифрову інфраструктуру та користуватися
перевагами цифрового світу.
15
- Ефективно розбудовувати цифрову інфраструктуру країни як основу
цифрової економіки.
17
9. «Цифровізація» освіти.
19
Проблеми розвитку «цифрових» навичок та компетенцій в Україні.
20
2. Розміщення замовлень у комерційних операторів через систему Міністерства
освіти та науки, Державного центру зайнятості, Нацдержслужби.
3. Державно-приватне партнерство у частині використання площадок (фізичних
приміщень), що перебувають у власності державних (муніципальних) установ
для швидкого розгортання відповідних навчальних потужностей.
4. Податкові, фіскальні стимули.
22
В архаїчних системах сучасні діти не хочуть навчатися, вони втрачають інтерес до
предметів, бажання пізнавати та досліджувати, а відвідини шкільних занятть
перетворюються на нудну формальність.
25
9.3. «Цифрове» робоче місце
Наші методи праці докорінно змінилися за останні 50 років — та навіть за останні 5
років. Такими змінами стали віртуальна робота, нові цифрові інструменти і послуги. Постає
багато нових задач, виникають нові виклики — від вранішніх автомобільних заторів у
містах, збереження екології до гармонійного балансу між роботою та соціально-сімейним
життям громадян.
Діловий світ наразі стає більш швидшим, глобальним, мобільним і цифровим.
Кадрові ресурси поповнюються значною кількістю представників нового покоління. Ці
молоді працівники набувають усе більше досвіду в використанні наявних технологічних
інструментів, вимагаючи повної свободи вибору щодо того, як, де і коли вони працюють.
Трансформації, пов'язані із переходом на цифрові технології, створюють нові
підходи та стилі діяльності, котрі в свою чергу ведуть до суттєвого перегляду
усталеного в суспільстві поняття «робоче місце». У «цифровому» світі робочі місця
перестають бути прив’язаними до фізичних місць — вони стають «цифровими»,
мобільними, тобто такими, що загалом не потребують постійного перебування працівника
на робочому місці. Саме віртуально-цифровий світ надає потужні можливості задля
постійного перебування працівника в онлайн-режимі. Цей тренд поширюється надзвичайно
швидко й позитивно сприймається переважною більшістю працівників, яким подобаються
гнучкі способи роботи, котрі дозволяють приділяти більше уваги клієнтам, друзям, сім'ї. Це
може не тільки сприяти збереженню кваліфікованих працівників, але й збільшити податкові
надходження, внески соціального страхування, а головне — впливати на ринок зайнятості.
«Цифрове» робоче місце — це віртуальний еквівалент фізичного робочого місця,
котрий вимагає належної організації, користування та управління, оскільки воно має стати
запорукою підвищеної ефективності працівників та створення для них більш сприятливих
умов праці.
У концепції «цифрового» робочого місця можна виділити такі суттєві аспекти:
- люди мають найвищий пріоритет — саме вплив на працівників є
найважливішим фактором цифрового робочого місця;
- технологічний рівень — досягнення в області технологій обумовлюють зміни
в цифровому робочому місці, тому саме технології є незмінно актуальним
питанням;
- управління та структура — розробка «цифрового» робочого місця,
спрямована на випередження вимог сучасності, означає ставлення до нього
як до єдиного цілого, в якому органічно враховано аспекти технологій,
процесів і працівників.
У «цифровому» робочому місці поєднано практично всі технології, які люди
використовують для виконання роботи в сучасному робочому середовищі. «Цифровим»
робочим місцем можуть бути як бізнес-застосунки, так і електронна пошта, засоби миттєвих
повідомлень, корпоративні соціальні мережі та інструменти для проведення віртуальних
зустрічей.
Для отримання вигоди від «цифрових» робочих місць урядовим та бізнес-
організаціям України необхідно врахувати чотири елементи.
26
1. Пристрої доступу. Необхідно забезпечити для працівників вибір найбільш
ефективного способу отримання доступу до використовуваних ними бізнес-застосунків.
Смартфони та планшети стають усе більше необхідними, тому організаціям та компаніям
потрібно переглянути свої стратегії щодо використання пристроїв відповідно до нових
потреб.
2. Інфраструктура комунікацій. Надійність зв'язку залишається однією з
найважливіших вимог у контексті «цифрового» робочого місця як в офісі, так і поза ним.
Саме зв'язок є запорукою ефективного функціонування комунікаційних технологій, бізнес-
застосунків та застосунків для спільної роботи, які є рушійною силою сучасних бізнес-
процесів. Корпоративні мережі повинні бути обладнані для обробки одночасної передачі
аудіо-, відео- та інших даних як у мережі компанії, так і поза нею.
3. Бізнес-застосунки. Надання працівникам доступу до бізнес-застосунків,
незалежно від місця та часу, підвищує продуктивність і підтримує співпрацю з іншими
працівниками, партнерами та клієнтами. Такі застосунки надають миттєвий доступ до
необхідної важливої інформації, допомагаючи віртуальним командам злагоджено
працювати та ефективно взаємодіяти. Платформи для спільної роботи та управління базами
знань набувають вирішального значення. Вони уможливлюють централізоване зберігання
проектних документів, забезпечують легкий доступ до них і дозволяють членам команди
співпрацювати при внесенні змін до файлів, їх перегляді та обміні в режимі реального часу.
4. Телекомунікаційні інструменти робочого місця. Інструменти робочого місця
значною мірою впливають на мотивацію та продуктивність працівників. Інколи
електронної пошти і телефонних дзвінків може бути недостатньо, наприклад, при залученні
віддаленого експерта або у ситуації роботи на дому. Суттєвою перевагою є технології
зв'язку, які забезпечують присутність у режимі реального часу та дозволяють проводити
насичені онлайн-зустрічі, у тому числі аудіо-, відео- та веб-конференції.
«Цифрове» робоче місце не варто розглядати як «забаганку та моду», оскільки це є
насамперед бізнес-стратегія для підвищення ефективності працівників завдяки робочому
середовищу, яке більше наближене до користувачів. Так, згідно із заявою компанії Gartner
саме єдність мобільних, інформаційних, «хмарних» та соціальних технологій виступає
каталізатором подальшої «цифровізації» фізичного світу. Видимі зміни сучасного робочого
місця включають:
- перехід від рутинних і повторюваних шаблонів роботи до змінної та динамічної
роботи;
- більша увага приділяється посиленню залученості співробітників (часто за
допомогою програм залучення, які реалізуються спеціалістами з кадрових ресурсів);
- нові форми внутрішньої (працівник) і зовнішньої (клієнт) взаємодії, яка відбувається
в соціальних мережах, наприклад у Twitter та Facebook;
- нові способи роботи, такі як краудсорсінг, розподіл роботи між виконавцями та
мікроробота (виконання через інтернет невеликих завдань у межах проекту).
29
економіки і соціальних благ шляхом створення загального цифрового ринку ЄС,
заснованого на широкосмуговому доступі (ШСД). Згідно з директивою ЄС IP/10/581
Brussels (19 травня 2010 р.) «Цифровий порядок денний» Європи націлений на те, щоб до
2020 року 100% громадян ЄС мали ШСД із швидкістю 30 Мбіт/c, а 50% європейських
домогосподарств до 100 Мбіт/c. Таким чином, країни Європи та світу поступово через
власні «Цифрові порядки денні» вже порушили питання важливості ШСД для забезпечення
законних прав своїх громадян.
З 2010 року в Європі почалася ера оптоволоконного доступу. Найбільш
перспективними є рішення FTTH (Fiber-to-the-Home – волокно безпосередньо до житла
абонента). Число абонентів мереж з FTTH-доступом зростає в усіх регіонах світу.
Фінансування високошвидкісного широкосмугового доступу в європейських державах
здійснюється через інструменти ЄС (наприклад, Європейський фонд регіонального
розвитку, англійська Програма розвитку сільських районів, Європейський
сільськогосподарський фонд для розвитку сільських районів, Програма ЄС
конкурентоспроможності та інновацій) та шляхом інвестиційних кредитів ЄІБ. Існуючі
умови в Європі дають можливість в найкоротші терміни забезпечити загальний доступ і
ліквідувати цифровий розрив між містом та селом. Значну роль у цьому відіграла політика
ЄС щодо створення різного виду фондів розвитку.
В основі принципів всезагального доступу лежить розуміння того, що усі громадяни
мають право на доступ до засобів зв’язку. У глобальній практиці (ООН, OECD) це
положення формулюється наступним чином: «Держава визнає, що доступ до різноманітних
і необмежених джерел інформації та засобів зв’язку є фундаментальним правом усіх
громадян. Інформаційну інфраструктуру держави не можна вважати повною, доки вона не
буде доступною в усіх регіонах країни і для всіх її жителів та поки не буде забезпечено
належний і недорогий доступ до всього спектра традиційних та новітніх інформаційно-
комунікаційних технологій та послуг, беручи до уваги різні потреби користувачів і
враховуючи їх стать, вік, етнічні та мовні відмінності й особливі потреби».
Міжнародний союзу електрозв’язку (ITU) визначає, що універсальне
обслуговування — це довгострокова мета, яка полягає в забезпеченні доступності засобів
зв’язку для кожного члена суспільства окремо або на рівні сім’ї. Також сформульовано
поняття універсального/загального доступу — короткострокову мету, яка полягає в
забезпеченні зручного та дешевого доступу до засобів зв’язку на рівні громади або
місцевому рівні шляхом поєднання громадських засобів зв’язку (таксофонів, колективних
пунктів доступу до мережі інтернет тощо) та індивідуальних приватних послуг. Основні
принципи надання універсальних послуг визначені в Директиві 2002/22/ЄС Європейського
парламенту та Ради Європи від 7 березня 2002 року.
30
європейський досвід, вже протягом найближчих 3-5 років цей показник доцільно піднімати
до рівня 10-30 Мбіт/c.
Для того щоб система надання універсальних послуг працювала в Україні
ефективно, необхідна відповідна нормативна база, яка або запровадить механізм для
компенсації оператору визначеної собівартості на прозорих умовах з державних
(муніципальних) фондів, або розподілить собівартість зобов’язань щодо універсальної
послуги між провайдерами електронних комунікаційних джерел та послуг із врахуванням
використання сучасних фінансових моделей.
ШСД — це забезпечення кожної людини можливістю голосового зв’язку, передачі
даних, отримання мультимедійних сервісів тощо. В Україні послугу ШСД не визначено як
універсальну послугу.
До основних критеріїв надання універсальних електронних комунікаційних послуг
належать: цінова доступність для користувачів послуг зв’язку, доступність за місцем
проживання, доступність за часом.
За останні роки точка зору світової спільноти у сфері телекомунікацій щодо
можливостей і механізмів розвитку мережі зв’язку та розширення доступу до неї у країнах,
що розвиваються, значно змінилася. Перехід від телекомунікаційних державних монополій
до ринку з вільною конкуренцією, як правило, починається з клієнтів, що приносять
найбільший прибуток з найменшими витратами. Ентузіазм інвесторів вкладати гроші в
неопановані ринки та забезпечувати зв’язком дистанційно віддалене населення, яке не має
доступу, є в кращому разі помірним, незважаючи на потенційну привабливість великої
кількості клієнтів і незначну конкуренцію на початковому етапі. Причина цього полягає у
великих початкових витратах і ризиках отримати низькі прибутки від ринків, що
розташовані в сільській місцевості, особливо в період економічної нестабільності. Наразі
накопичено значний світовий досвід, яким чином цю проблему можна вирішувати. Цей
досвід базується на тому, що фактично всі учасники ринку, держава, місцеві громади
можуть взяти участь у спільних коопераційних зусиллях щодо забезпечення загального
доступу, тому що від розширення мережі загального користування виграють всі.
Ці принципи лежать в основі створення так званих Універсальних фондів
обслуговування або Фондів розвитку «цифрової» інфраструктури в масштабах всієї галузі
— визнаним ефективним способом реалізації універсального обслуговування ШСД.
Шляхом справедливих внесків (у т. ч. держави, місцевих громад), спрямованих на
досягнення загальнонаціональної мети, яка полягає в розвитку «цифрової» інфраструктури,
а також шляхом забезпечення чесної конкуренції серед всіх учасників ринку щодо
використання зібраних коштів, ці механізми повинні сформувати додаткові економічні
стимули, необхідні для сприяння надходження приватних інвестицій для розширення
мереж зв’язку та одночасної підтримки конкурентних умов на ринку. Конкретні форми,
зобов’язання і методи роботи таких фондів, що були в нещодавньому минулому створені в
різних країнах світу, дуже відрізняються. Незважаючи на це, існують й певні відносно
спільні риси. Головним чином, ці фонди дотримуються принципу, що в межах
національного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій ресурси даної галузі
повинні якомога активніше спрямовуватися в ті регіони і для тієї частини населення, що
відносяться до «цифрового розриву».
31
Включення широкосмугового доступу до мережі Інтернет до універсального
обслуговування може стати ключовим кроком України до подолання «цифрового розриву».
У зв’язку з цим державним і регуляторним органам доцільно розглянути питання.
Отже, в еру «цифрових» економік затримка із подоланням «цифрового» розриву в
Україні є загрозою для її конкурентоздатності та суворим викликом для соціально-
економічного розвитку.
Для реалізації цієї мети в Україні має відбутися повсюдне розгортання
високошвидкісних мереж. Важливою є консолідація зусиль політикуму та державних
установ навколо створення повсюдної широкосмугової інфраструктури, здатної
забезпечити швидкість передачі даних до 30 Мбіт/с для принаймні 80% громадян до 2025
року. Одночасно це закладе основу для однакових стандартів життя у міській та сільській
місцевості.
Активне розгортання високошвидкісних мереж залежить від стимулювання з боку
держави: зосередивши увагу на формуванні оптимальних ринкових умов, ми маємо
створити стимули для могутньої експансії на даному ринку приватного капіталу. Такими
ключовими стимулами є ініціативи щодо формування серед громадян України стійких
потреб у «цифрових» технологіях через такі сфери, як освіта, медицина, туризм,
транспорт, електронне урядування, «старт-сіті» тощо. Адже кінцева мета — не просто
дати громадянам інфраструктуру ШСД, а зробити так, щоб у громадян виникали потреби
у ньому, особливо ті, що спрямовані на покращення життя, комфорт, освіту, бізнес,
розвиток і т. ін.
34
Окрім зазначених заходів, велику роль у питанні регіональної диференціації щодо
розвитку ринку можуть зіграти місцеві громади та місцева влада. Послуги доступу та
швидкості та взагалі покриття ШСД на рівні регіонів відрізняються. Таким чином,
планування інвестицій може бути диференційовано в залежності від регіону. Місцеві
громади повинні мати власні механізми стимулювання ШСД на своїх територіях, від
простих, як то зменшення бюрократичних перепон, підключення до енергоживлення, так і
складних, наприклад можливість створення регіональних Фондів розвитку ШСД,
проведення інвестиційних конкурсів, реалізація програм підключення серед громадян і т.
ін.
35
Важливою умовою є залучення провідних світових постачальників
телекомунікаційного обладнання в Україну для:
• спільної розробки та тестування елементів 5G мереж/функціоналу/сервісів;
• впровадження пілотних проектів та проведення випробувань 5G мереж;
• визначення бізнес-моделей для ефективного застосування нової технології;
• визначення вимог для інтеграції з існуючими мережами;
• створення R&D-центрів виробників.
36
державних органів у частині розвитку інформаційного суспільства та доступного
відкритого медіаринку.
Після ухвалення міжнародної угоди з упровадження цифрового мовлення в Регіоні
1 «Женева-2006» Україна мала дві спроби запуску цифрового мовлення. У 2011-2012 роках
побудована мережа розповсюдження цифрового телевізійного сигналу, яка не забезпечує
охоплення, співставимого з охопленням аналогового телевізійного мовлення. Наразі, дата
відключення аналога та переходу на «цифру» не затверджена, робочі варіанти – середина –
кінець 2017 року.
Щодо впровадження цифрового мовлення країни Європи посунулися значно далі, і,
незважаючи на те, що Європейський парламент та Рада Європи встановили дедлайном із
переходу на «цифру» 2012 рік, значна частина країн здійснила такий перехід ще до 2008-
2010 року. Відтак, відставання України оцінюється орієнтовно в 10 років.
Перехід телебачення на «цифру» дозволяє краще забезпечити права громадян на
свободу слова та вираження поглядів, адже, по-перше, «цифра» збільшує обсяг інформації
у межах телевізійної технології, стимулює розвиток додаткових цифрових послуг, а також,
зважаючи на принцип технологічної нейтральності, стимулює розвиток широкосмугового
безпровідного доступу до інтернету, тим самим диверсифікуючи способи доставки
програмного продукту до користувача.
Наразі цифрове телебачення це:
• найбільш ефективний інструмент інформування, а в умовах України —
елемент національної інформаційної системи безпеки;
• найпотужніший інструмент формування громадської думки;
• механізм інформування багаточисленних аудиторій за кордоном;
• потужна галузь економіки;
• платформа для реалізації креативного потенціалу громадян та розвитку
креативної економіки;
• платформа для додаткових сервісів (дистанційне навчання, медицина тощо).
Щодо стану «цифрового» телебачення в Україні, варто зазначити, що держава не
впливає на національний простір телебачення (ТБ-простір) через відсутність контролю за
цифровою опорною інфраструктурою, оскільки ця інфраструктура перебуває у приватній
власності, цифрове мовлення здійснюється єдиним приватним монополістом. Мережі у всіх
сегментах кабельного, супутникового та ефірного телебачення належать приватним
компаніям.
Окрім монополії у частині опорної цифрової інфраструктури, сам ринок ТБ-каналів
представлений 4 приватними медіагрупами, що є доволі низьким показником розвитку цієї
сфери взагалі. 90% усього контенту, що присутній на ТБ-екранах громадях, виробляється
вузьким колом компаній, а тому існують численні випадки медійних маніпуляцій із
громадською думкою. На відміну від більшості країн Європи, суспільний мовник в Україні
(на даний момент триває трансформація Національної телекомпанії України у форму
суспільного мовника) знаходиться на останніх позиціях і рейтингах глядацької
популярності.
Ключовим рішенням є створення умов для появи альтернативної (ще однієї)
національної цифрової телевізійної інфраструктури ефірного (DVB-T2), а також
37
супутникового (DVB-S2) та інтернет-телебачення (OTT IP-телебачення). Окрім
приватного капіталу, до проекту потенційно може бути залучено Державний концерн
радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, який так чи інакше є оператором фізичної
інфраструктури та Національну телекомпанію України як теперішнього власника
необхідного частотного ресурсу для DVB-T2 (метровий діапазон придатний для
«цифрового» транслювання). НТУ трансформується до громадського телебачення, а це
означає, що саме перехід на «цифру» дозволить на базі наявної в НТУ частоти
забезпечити транслювання 10-15 каналів (зараз це лише канал УТ1, «Перший»).
Проект має створити відкриті ринкові умови для комерційних, державних,
громадських мовників, тобто безпосередньо ТБ-каналів, та головне – розвивати
конкурентний ринок цифрового телебачення та посилювати інформаційно-медійну безпеку
України. Бізнес-модель передбачає типову для опорної інфраструктури комерційну
складову — аренду каналів та обладнання, що забезпечує повернення вкладених коштів.
Проект має фокусуватися відразу на трьох складових — ефірне, супутникове мовлення та
Інтернет-телебачення. Конкурентне оздоровлення ринку призведе до зростання якості,
кількості каналів, появі нових гравців-мовників, появі нових можливостей для креативних
індустрій, розвитку медійної «українськості», збільшенню супутніх ринків – реклами,
інтерактивних сервісів, освітянських проектів. У разі участі державного капіталу до
супроводження проекту доцільно залучити відомі аудиторські та управлінські компанії, та
через відповідний проміжок часу (5-7 років) цифрову інфраструктуру доцільно
приватизувати.
38
П’ять ключових компонентів, що складають «цифрову» економіку, та
відповідно, знаходяться у фокусі «Цифрового порядку денного України -2020»:
- «цифрова» індустрія, тобто сфера ІКТ як галузь економіки, (див. розділ 5);
- «цифрова» інфраструктура, (див. розділ 10);
- «цифровізація» бізнесу, промисловості (розділ, 5, 11);
- «цифрові» навички, компетенції та лідерство (див. розділ 9);
- «цифрова» культура (див. розділ 9).
40
сформувати фокусні групи експертів — носіїв знань та промоутерів — та «сплавити» їх із
секторами промисловості.
Результатом має стати створення «промислових ІКТ-реакторів», тобто спільних
компетентних груп — представників ІКТ та промисловості, орієнтованих на співпрацю та
розробку нових продуктів і послуг. Такий підхід дозволить ІКТ проникнути у промисловий
сектор та вплине на появу нових розробок, R&D, інновацій.
Ініціатива 3. Інжинірингові кластери.
В Україні відсутні ефективна інфраструктура та відповідні стимули для появи
потужних розробників у промисловому інжинірингу. Їх якість та кількість може
кардинально вплинути на промислові інновації, R&D, експортний маркетинг і т. д.
Діяльність компаній із промислового інжинірингу направлена саме на пошук та розробку
нових промислових продуктів, генерацію ідей, промисловий дизайн, створення прототипів
і т.д.
Пошук релевантної стратегії щодо зазначеної проблеми, стимулювання появи та
зростання цього важливого сегменту, насамперед, для таких секторів, як харчова та
переробна промисловість, металургійне машинобудування, агросектор, - дозволить швидко
створити та розвинути індустрію промислового інжинірингу.
Ініціатива 4. Створення галузевих дорожніх карт «цифрової» трансформації.
Згідно з моделлю цифрової траснформації (DX) більшість промисловців, у т. ч. у
країнах-лідерах — це лише «початківці». В Україні наразі немає глибоких напрацювань у
цій сфері, які могли б прискорити рух промисловців у напрямку DX.
41
можливим джерелом конкурентоспроможності секторів промисловості, а людський
капітал — основою економічного відновлення та зростання.
Інтеграція «цифрових» технологій у процеси виробництва, або «цифровізація»
промисловості, має стати пріоритетом державної промислової політики. Саме держава у
цьому питанні має відігравати ключову роль — через сприяння та створення необхідних
умов заохочення бізнесу до модернізації та переходу до технологій «Індустрії 4.0».
Отже, державна політика стимулювання розвитку «Індустрії 4.0» має діяти в 3
основних напрямках:
- створення інфраструктури «Індустрії 4.0»: індустріальних парків та галузевих
центрів технологій.
- доступ до капіталу задля створення нових інноваційних виробництв.
- розвиток «цифрових» навичок для підготовки кадрів, здатних працювати з
технологіями «Індустрії 4.0»;
44
У частині підтримки ринку венчурного капіталу актуальними є наступні заходи:
1. Усунення подвійного оподаткування інвесторів, що беруть участь у формуванні
венчурних фондів.
2. Підвищення ліквідності ризикових капіталовкладень на основі розвитку ринку
капіталів, у тому числі шляхом створення спеціальних бірж для торгівлі цінними
паперами нових компаній, які не можуть отримати доступ на традиційні фондові
біржі через відсутність фінансової історії і за будь-яким іншими ознаками
формального характеру.
3. Законодавче забезпечення умов для входження в венчурні фонди інституційних
інвесторів: напр. пенсійних і страхових фондів, банків.
4. Зниження порогу входу для приватного венчурного інвестора до венчурних фондів.
5. Зниження податків на дивіденди, одержувані на акції венчурних фондів або
компаній.
6. Звільнення від сплати податку на прибуток, отриманий від продажу акцій венчурних
структур.
7. Державне страхування ризиків.
8. Створення венчурних трастів — інвестиційних компаній, що пропонують податкові
пільги в обмін на зобов’язання щодо інвестування.
45
• надання підтримки організаціям, які вкладають кошти в освіту та
підвищення кваліфікації у сфері «цифрових» технологій та ІКТ;
- впровадження на базі середньої школи та вищих навчальних закладів курсів
«інноваційний менеджмент», «підприємництво», «новітні технології»;
- сприяння обміну досвідом студентів та викладачів через започаткування та
фінансування програм міжнародного обміну.
47
Відповідно, українська ІТ-галузь має досвід по створенню програмних рішень
світового класу із застосуванням таких технологічних концепцій як ІоТ, BigData, Cloud
Computing, Blockchain, Artificial Intellect та ін. Найбільш досконалі компетенції набуті у
фінансовій сфері (банківська діяльність), сфері охорони здоров’я, телекомунікаційній
сфері, медіа, е-комерції та рітейл, автомобільній індустріяї, виробничих індустріях,
агросекторі.
Отже, трансфер технологій, іновацій, та головне – навичок та компетенцій до
української економіки, промисловості, суспільної сфери з боку експортної ІТ-галузі - може
бути надзвичайно вдалим кроком для побудови в Україні потужної «цифрової» економіки.
Сфера розробки програмного забезпечення та відповідні компанії є ключовими
партнерами держави на шляху до «цифрової» трансформації країни.
48
ефективності системи освіти - від формування галузевих стандартів та унікальних
бакалаврських програм до навчання викладачів та оснащення навчальних лабораторій.
Варто визнати, що саме індустрія ІТ в Україні є найбільш привабливою для
талановитої молоді. Компанії-роботодавці виступають не тільки середовищем реалізації та
розвитку, але й можуть виступати співінвесторами для реалізації ідей. Переважна більшість
засновників ІТ-стартапів та їх команд мали попередній досвід роботи в експортній ІТ-
індустрії. Отже, одним із факторів зростання сегменту венчурного технологічного
підприємництва є розвинена індустрія розробки програмного забезпечення.
Таким чином, ІТ-індустрія задає тренди щодо кращих форм, практик та методів
розвитку людського капіталу в Україні, створює стимули та умови для трансформаційних
змін в інших індустріях.
49
Це означає, що задля досягення експортного лідерства Україна має бути готова до
форсованого розвитку подій, тобто бути готовою не просто використовувати інерційні
темпи зростання, а встигнути розробити та реалізувати стратегію захоплення вагомої
частки світового ринку «цифрової» індустрії. Це потребуватиме спільних зусиль держави
та бізнесу. Відповідні агресивні стратегії зможуть сприяти зростанню експортної
виручки від галузі до обсягів набагато більших аніж прогнозованих 7-8 млрд долл.
Україна має усі шанси поборотися за лідерство на цьому ринку , стати світовим
топ-5 екпортером (26 місце станом на 2015) та побудувати власну «цифрову» індустрію
світового масштабу.
Концентрація зусиль держави на підтримці конкурентних переваг національної ІТ-
індустрії на глобальних ринках включає наступні кроки:
1. Удосконалення діючих моделей оподаткування в ІТ-галузі (співпраця компаній з
приватними підприємцями) та розроблення нових, які відповідають кращим
міжнародним практикам реалізації та розвитку людського капіталу;
2. Здійснення кардинальних змін щодо ефективності освітньої системи:
• орієнтація на потреби ІТ- індустрії та задоволення попиту на ринку праці з боку
вищих навчальних закладів;
• посилення фізико-математичної підготовки у середній освіті через перегляд
програм в сторону збільшення викладання предметів фізико-математичного
напрямку, збільшення кількості навчальних закладів, що надають спеціалізовану
STEM освіту, та збільшення кількості школярів до 35% від загальної кількості
учнів.
3. Системні промо-кампанії української ІТ-галузі у світі, вироблення відповідного
брендингового позиціонування (як загального, так і на окремих вертикальних ринках
– ІоТ, банківські та фінансові послуги, телеком, е-комерція тощо), підтримка
організації представлення українських ІТ-компаній на міжнародних заходах,
проведення кампаній щодо залучення до України R&D-центрів міжнародних
технологічних компаній.
4. Дерегуляція ІТ галузі шляхом лібералізації ведення зовнішньоекономічної
діяльності, спрощення відкриття рахунків за кордоном та набуття корпоративних
прав у команіях нерезидентах, спрощення умов та процедур міграції в Україну
іноземних фахівців.
51
підготовку кваліфікованих фахівців, озброєних новітніми знаннями;
створення атмосфери сприяння «цифровізації» аграрного сектору.
52
сектор України ефективним, реактивним, цінністним. Ми вже маємо позитивні приклади
використання «цифрових» технологій, наприклад, у сфері державних закупівель.
В умовах становлення «цифрових» ринків та економік, коли громадяни стають
фактично користувачами технологій, державні установи повинні робити стратегічні
інвестиції в ІКТ. Інакше вони виявляться недостатньо готовими до нових моделей взаємодії
та обслуговування, стануть заручниками старих, нестійких в довгостроковій перспективі
моделей управління. Повільне, зволікаюче прийняття технологічних інновацій у «цифрову»
еру взагалі наражає на риск виконання завдань та досягнення цілей державними
установами, їх витрати збільшуються, неефективність зростає, вони все більше стають
структурами, котрі не відповідають викликам часу.
Архаїчні структури не в змозі побудувати модернові системи, сфери або країни.
Для впровадження ініціатив щодо трансформації державних організацій через
«цифровізацію» нижче наведено 10 головних стратегічних технологій. Ми не говоримо, що
керівники державних установ України повинні негайно витрачати на них ресурси, це радше
перелік стратегічних технологій, багато з яких вже відповідають українським реаліям та
можуть використовуватися на шляху трансформації та реформування.
Отже, 10 головних стратегічних технологій для державного сектору України:
1) «Цифрове» робоче місце
Кадрові ресурси державних установ (від рядових співробітників до керівників вищої
ланки) все більше поповнюються працівниками, які вміють працювати з цифровими
технологіями. «Цифрове» робоче місце є бізнес-стратегією для підвищення ефективності та
мобільності працівників й організації. «Цифрове» робоче місце сприяє гнучкості у методах
виконання роботи, стимулює спільну роботу та взаємодію з іншими працівниками,
підтримує децентралізовані, мобільні робочі середовища та передбачає вибір технологій
особисто працівниками. Серед переваг «цифрових» робочих місць — зниження витрат на
апаратне забезпечення, офісні приміщення, відрядження і т.д. Окрім цього, «цифрові»
середовища більш конкурентоспроможні при пошуку працівників завдяки можливості
запропонувати сучасну, інноваційну корпоративну культуру, кращий баланс між роботою
та особистим життям і соціальний стиль роботи, який так подобається розумним
представникам покоління міленіалів. Рутинні та повторювані дії державного службовця
мають стати минулим, а їх місце повинна зайняти більш цікава та динамічна робота.
2) Багатоканальне інформування та залучення громадян
Ефективна взаємодія з громадянами потребує цілісного багатоканального підходу.
Завдяки цифровим технологіям макрорівень «громадяни» перетворюється на мікрорівень
«конкретний громадянин», а діяльність «інформування» — у діяльність «залучення».
Державні установи потребують нових методів виявлення та розуміння потреб і бажань
громадян; використання соціальних мереж та комунікацій для їх активного залучення до
політичних процесів; забезпечення можливості громадянам долучатися на їх власних
умовах; підтримка персоналізації і т. д. Реалізація стратегії управління інформацією та
зворотнім зв’язком від громадян, що передбачає можливості багатоканального
інформування та залучення, вкрай важлива саме у часи проведення реформ, для їх
комунікації, роз’яснень, швидкої адаптації і т. д.
3) Відкриті дані
53
Відкриті дані — це концепція, згідно з якою певні дані мають бути вільними для
використання та розповсюдження будь-якою особою, за умов дотримання правил атрибуції
та (або) share-alike ліцензії. Активне поширення концепції почалось з розвитком
інформаційних технологій та інтернету. Серед множини відкритих даних окрема увага
приділяється відкритим державним даним як інструменту оцінки та контролю роботи влади
та держави. Відкриті дані публікуються як у вигляді неопрацьованих («похідних») даних із
джерела при найнижчому рівні деталізації, так і у вигляді даних з визначеними
налаштуваннями конфіденційності, безпеки або якості. Відкриті дані доступні через
відкриті програмні інтерфейси застосунків та до них не застосовуються обмеження,
зумовлені торговими марками або авторськими правами.
4) Електронна ідентифікація громадян
Оскільки державні організації та громадяни використовують усе більше цифрових
технологій, необхідним є підвищення надійності цифрової ідентифікації, яка стане основою
«цифрових» операцій. Електронна ідентифікація громадян (е-ID) — це злагоджений набір
процесів і технологій, якими управляють державні організації, щоб створити безпечний
простір, який надає громадянам доступ до основних ресурсів або послуг. Державні
організації повинні вимагати авторизацію та підтвердження особи, що виконується в
онлайн-режимі, оскільки методи особистої перевірки вже надто застарілі для надання
громадянам комплексного й безперешкодного доступу до ресурсів і послуг. Ця бізнес-
модель «єдиного вікна» повинна підтримувати можливість надання кожному громадянину
одного унікального та постійного ідентифікатора в межах того, що є прийнятним з
культурної та юридичної точок зору.
5) Повсюдна аналітика
Повсюдна аналітика — це неперервний та динамічний процес збору та аналізу даних
з метою отримання релевантної та структурованої інформації (знань) для ситуаційної та
стратегічної діяльності, розробки планів дій, програм, ініціатив. Використання аналітики на
всіх етапах урядової та державної діяльності та надання послуг (повсюдна аналітика)
дозволяє державним установам перейти від стандартизованої аналітичної звітності із
запізнілими даними до автономних бізнес-процесів і можливостей бізнес-аналітики, які
дозволяють у режимі реального часу приймати кращі рішення на підставі актуальних та
всеохоплюючих даних.
6) «Розумні» машини та засоби
Фактично «розумні» машини та засоби — це різнорідне поєднання цифрових
технологій, які здатні робити те, на що колись булла здатна лише людина. Сучасні
можливості швидко розвиваються: вже доступні глибокі нейронні мережі, автономні
транспортні засоби, віртуальні помічники, «розумні» радники, «віртуальні» секретарі, які
інтелектуально взаємодіють із іншими машинами та людьми. Державні установи мають
розглядати «розумні» машини та засоби в якості вдосконалення існуючих методів ведення
діяльності та створення нових державних послуг. До таких нових послуг варто віднести,
наприклад, системи автоматичного оперативного оповіщення щодо надзвичайних ситуацій,
голосові сервіси державних контакт-центрів, різноманітні інтелектуальні застосування для
полегшення ведення бюрократичної взаємодії із державними установами.
7) «Інтернет речей»
54
«Інтернет речей» — мережа фізичних об'єктів (фіксованих або мобільних), в яку
вбудовано технології для обміну інформацією, моніторингу, сенсорної та іншої взаємодії з
кількома середовищами. Архітектура «інтернету речей» функціонує в екосистемі, до якої
входять фізичні об'єкти (речі), засоби зв'язку, застосунки та аналіз даних і є одним із
найважливіших чинників для роботи цифрових бізнес-застосунків у всіх галузях
приватного та державного секторів економіки. Кількість прикладів використання
«інтернету речейЦ та швидкість його впровадження державними установами варіюються
залежно від сфери послуг або завдань. Наразі з'являються бізнес-моделі державних установ,
які використовують «інтернет речей» у своїй діяльності; наприклад, механізми «оплата за
використання» або моделі оподаткування за передплатою, «розумний» збір сміття на
міських вулицях, віддалений моніторинг пацієнтів похилого віку в будинках старезних,
моніторинг екології та багато інших.
8) «Цифрові» державні платформи
Сучасні державні установи орієнтовані на одночасне поліпшення якості послуг,
оптимізації кількості службовців та зменшення витрат. «Цифрові» платформи (системи
класу ERP, CRM і т.д.) дозволяють вирішувати ці завдання, кардинально підвищувати
ефективність, зменшуючи вартість діяльності та час виконання. Державні установи
використовують «цифрові» платформи для спрощення та оптимізації внутрішніх процесів,
поліпшення взаємодії з громадянами та скорочення витрат.
9) Програмні архітектури (програмно-конфігуровані архітектури)
Віртуалізація мереж, інфраструктур, систем безпеки є корисним способом
ефективного масштабування і використання ІКТ-систем, особливо, коли є необхідність
«вдихнути нове життя» у придбану раніше техніку. Завдяки відповідному програмному
забезпеченню можливо швидко створювати та запускати нові більш просунуті архітектури,
що в цілому дозволяє державним установам оперативно опрацьовувати проекти сфери
«електронного» урядування, проекти сфери «інтернету речейЦ і т. д. без значних
додаткових витрат.
10) Блокчейн (Blockchain)
Блокчейн — приклад потужного інструменту, що може змінити державне
управління у таких сферах, як нотаріат, біржа, правосуддя, ідентифікація особи і багато
інших. Блокчейн — це технологія розподіленої однорангової мережі загального
користування, яка може зберігати інформацію про транзакції (правочини) на постійній
основі і без можливості її зміни, і яка захищена криптографічними засобами. Мережі
блокчейн можуть забезпечити багато опцій для різних цілей, особливо у державному
секторі: електронні референдуми, е-петиції, е-голосування, електронне урядування.
Блокчейн забезпечує безпрецедентно високий рівень захисту інформації та дозволяє
створювати повністю децентралізовані системи. Висока стійкість системи до атак дозволяє
використовувати її в таких сенситивних сферах, як електронні фінанси, держзакупівлі,
електронні бюджети. Чверть блокчейн-проектів світового рівня мають українське
походження, саме тому Україна — правильне місце для проведення досліджень цієї
технології та створення нових розробок, а державний сектор — найбільш оптимальний
полігон для подібних проектів.
Використання зазначених 10 стратегічних технологій здатне перетворити
державний сектор України включно із такими державними секторами, як освіта,
55
медицина, транспорт, обслуговування тощо, на свого роду «центр апробації,
використання та розвитку технологій», що будуть трансформувати світ у подальші 15-
20 років. Усі вони так чи інакше постануть новими завданнями та викликами перед
суспільством, керівниками державних установ, фахівцями та професійними спільнотами.
Питання в тому, щоб це сталося якомога раніше.
56
Такий підхід є найбільш сучасним, прогресивним та ефективним. Враховуючи майже
повну відсутність уніфікації ділових процесів державних установ в Україні, використання
такого підходу дозволить заощадити величезні суми бюджетних коштів тільки за рахунок
відмови від багаторазових витрат на автоматизацію одних і тих же типових функцій.
Підходи до вирішення цього завдання можуть бути різними, однак їх об'єднує спільна
риса — аутсорсинг функції автоматизації та супроводу типових ділових процесів.
Деякі держави йдуть шляхом створення національного державного оператора
«цифрової» інфраструктури, який займається розробкою та підтримкою типових рішень,
адмініструванням та надає всім державним інститутам доступ до уніфікованих рішень за
схемою «програмне забезпечення як сервіс» (Software as a Service (SaaS). Інші вдаються до
послуг комерційних компаній, що беруть на аутсорсинг функції автоматизації тих чи інших
типових процесів, а також надають доступ до рішень за схемою SaaS.
Переваги від аутсорсингу типових державних ділових процесів є очевидними й
можуть обчислюватися величезними сумами від прямої економії бюджетних коштів, а
також від загального підвищення ефективності та прозорості державного управління.
Перелік таких переваг досить великий, проте серед ключових можна зазначити наступні:
1. Значна економія бюджетних коштів за рахунок відмови від багаторазового
дублювання витрат на автоматизацію підтримки та адміністрування одних і тих же
процесів.
2. Значна економія бюджетних коштів за рахунок централізації ІКТ-
інфраструктури та відмови від побудови дублюючих потужностей у кожному відомстві.
3. Значне скорочення часу і вартості оновлення й розвитку рішень — нові версії
та функціональність стають відразу стають доступними всім розпорядникам бюджетних
коштів.
4. Значне підвищення надійності та інформаційної безпеки за рахунок побудови
єдиної високо захищеної ІКТ-інфраструктури або за рахунок SLA з комерційними
«хмарними» провайдерами.
5. Легкість інтеграції між системами різних відомств за рахунок використання
уніфікованих рішень та єдиної нормативно-довідкової інформації.
6. Економія бюджетних коштів за рахунок відмови від виконання
розпорядниками бюджетних коштів непрофільних для них функцій.
Перехід до моделі аутсорсингу автоматизації типових ділових процесів у державному
секторі України потенційно має стати однією з найбільш революційних реформ, що приведе
до кардинального зниження неефективних багаторазових витрат, які дублюють одна одну,
а також значного підвищення загальної прозорості та якості державного управління.
57
відповідальності та єдиних політик. Управління інфраструктурою не має достатньої
кількості кваліфікованих кадрів.
Поточна модель передбачає утримання, підтримку і розвиток «цифрової»
інфраструктури кожною державною установою окремо, тобто автономно, що потребує
вагомих капітальних та операційних витрат, однак в умовах хронічного недостатнього
фінансування таке «автономне» існування та розвиток — завдання нереальне.
Сучасним підходом для вирішення зазначених проблем є впровадження технології
«хмарних» обчислень. Основною перевагою є те, що користувачам «хмари» (державним
установам) не потрібно інвестувати значні суми коштів в побудову власної, часто-густо
надлишкової ІКТ-інфраструктури, а треба платити тільки за фактичне її використання,
відповідно до поточного попиту. Таким чином, змінюється модель фінансування утримання
й розвитку інфраструктури. Це обумовлює значне скорочення первинних витрат на
«цифровізацію» державного управління, полегшує доступ державних установ до сучасних
технологій, адаптацію «ІКТ-потужностей» під нові потреби. Таким чином, «хмарна»
технологія дозволяє здійснювати набагато ефективніше управління за рахунок
централізації управлінської та облікової інформації, збільшення швидкості обробки та
надійності зберігання даних.
В умовах обмеженого державного фінансування та дефіциту кваліфікованих ІКТ-
кадрів використання «хмарних» обчислень дозволяє підвищити операційну якість
управління та знизити вартість ІКТ-інфраструктури в масштабі держави.
Окрім очевидних вигід, використання «хмарних» обчислень допомагає перейти на
якісно новий рівень управління державою і трансформації економіки, дозволяючи швидко
та ефективно створювати нові послуги для громадян, впроваджувати елементи
електронного урядування, електронної демократії та «цифровізації» економіки.
Перехід до використання «хмарних» обчислень у державному секторі України
дозволить:
1. Підвищити операційну ефективність уряду за рахунок відсутності як часових, так і
фінансових витрат на створення, модернізацію і обслуговування ІКТ-інфраструктури.
2. Використовувати інфраструктуру по мірі необхідності — модель pay as you go — і,
як наслідок, заощаджувати бюджетні кошти за рахунок призупинення або відмови від ІКТ-
ресурсів, що не утилізуються. Окрім цього, така модель забезпечить 100%-ву легалізацію
програмного забезпечення.
3. Миттєво отримувати необхідні ІКТ-ресурси, що позбавить від необхідності
реалізації довгострокових і дорогих проектів з побудови локальних інфраструктур та
дозволить зосередити управлінські ресурси на створенні кінцевого продукту, наприклад:
електронного урядування, «смарт-сіті», електронної системи освіти або електронної
системи охорони здоров'я.
4. Ефективно консолідувати бази даних та обчислювальні потужності, забезпечити
обмін даними між відомствами, аж до створення єдиної платформи, з метою створення
якісно нових продуктів і послуг для громадян і керівництва країни.
5. Зберігати, адмініструвати та обробляти інформацію дистанційно, тобто без
прив'язки до місця, що дозволить максимально ефективно використовувати людські й
матеріальні ресурси.
58
6. Стимулювати темпи зростання й цифрової трансформації економіки за рахунок
можливості швидкого та якісного впровадження нових ІКТ-проектів.
Необхідними передумовами для реалізації «хмарної» стратегії є прийняття
необхідних змін в законодавстві, насамперед проекту Закону № 4302, законодавче
визначення классифікації даних, вироблення основної дорожньої карти впровадження та
відомчих «хмарних» стратегій.
63
так і бездротових телефонних мереж має бути включена в проект системи та впроваджена
по всій території України. Засоби радіозв'язку також повинні бути поліпшені для
покращення реагування та взаємодії екстрених служб.
Ефективне командування та контроль — це зменшення часу реагування завдяки
координації дій пожежної, медичної та поліцейської служб завядки використанню єдиної
технічної платформи, яка має автоматично направляти на місце події ресурси відразу
кількох служб, ґрунтуючись на описі проблеми, наданому особою, що звернулася до
екстреної служби.
Оповіщення населення службою «112» — це насамперед технічні системи раннього
попередження населення, що проживає в зоні ризиків тощо, за допомогою сирени та
системи гучного зв'язку. Система оповіщення повинна мати широкий спектр застосування
для служб громадської безпеки та включати оповіщення через SMS або електронну пошту
про наявні ДТП, ризики затоплення або штормову погоду тощо.
Діяльність екстренної служби «112» повинна базуватися на стандартних робочих
процедурах прийняття викликів та повідомлень, їх обробки диспетчерами, координацію
засобів та ресурсів, контроль і обслуговування системи. Процеси обробки екстрених
викликів та диспетчеризації використовують найвищі галузеві стандарти, процеси та
технології.
65
Спроби створити повноцінні сервісні платформи електронного урядування
робляться в Україні з 2001 року, однак лише протягом 2015-2016 років у цій сфері почали
реалізуватися масштабні та необхідні проекти. Так, згідно з рейтингом E-Government
Development Index 2016 (EGDI) Україна зайняла 62-е місце серед 193 країн та покращила
свою позицію на 25 пунктів.
Це пояснюється створенням відповідної державної установи, що опікується сферою
електронного урядування та лідерством громадських організацій, які «перебирають»
проекти під свого роду «аутсорсингову» модель, котра скоріше є соціальною
відповідальністю, аніж повноцінним аутсорсингом бізнес-процесів (BPO).
Як показує практика останніх років, саме інтереc, можливості та енергія зовнішніх
виконавців — від створення архітектури ділових процесів майбутньої послуги до
безпосередньо програмування та їх підтримки — є наразі найбільш реалістичним сценарієм
ефективного розвитку цієї сфери.
Впровадження в Україні сучасних моделей державно-приватного партнерства у
сфері електронного урядування є ключовим рішенням для інтенсифікації, впорядкування та
експоненційного зростання кількості та якості державних онлайн-послуг. Іншими словами,
ця сфера повинна поступово ставати бізнесом. Приватні провайдери державних послуг
мають призначатися на відкритих інвестиційних конкурсах. Моделі капіталізації можуть
бути різні, доцільно розробити та затвердити державними рішеннями їх перелік, специфіку
і т.д. Так, послуги, що надаються державними установами безкоштовно, не можуть стати
вже платними онлайн-послугами у виконанні приватних провайдерів. Це означає лише те,
що модель капіталізації у даному випадку є сервісною, тобто держава сплачує провайдеру
кошти за аутсорсинг. У випадках, коли державна послуга є платною, можуть
використовуватися інші моделі заохочення (концесії, розподіл прибутку і т. д.).
Отже, «цифровізація» сервісних функцій державних та муніципальних установ
потребує або стабільного та суттєвого державного фінансування, або залучення до цього
процесу приватних капіталів. Найбільш оптимальною моделлю для України в даних умовах
є другий варіант. Відповідальний аутсорсинг та розумна капіталізація електронного
урядування — це сучасний світовий тренд.
Типи послуг в Україні доцільно структурувати відповідно до концепції «життєвих
епізодів» та реалізувати до 2020 року не менше 100 послуг за принципом one-stop-shop,
згрупованих для зручності з урахуванням категорій й напрямів і т. д.
Роль держави у питанні побудови електронного урядування зводиться до
наступних ключових видів діяльності:
- розробки національної архітектури системи електронного урядування;
- розвитку та підтримки центральних рееєстрів, регістрів, кадастрів, ідентифікаторів,
довідників та інших критичних інформаційних елементів архітектури, які
використовуються у процесі надання послуг безпосередньо провайдерами;
- координації діяльності приватних провайдерів, проведення інвестиційних
конкурсів, атестації та моніторинг якості надання послуг, рейтингування
провайдерів і т.д.
66
Орієнтири щодо розвитку електронного урядування у сфері електронних послуг до
2020 року виглядають наступним чином:
68
13.3.4. e-ID
На сьогодні в Україні єдиним легітимним засобом електронної ідентифікації є
електронний цифровий підпис (ЕЦП). Він майже не поширений серед громадян, тому це є
бар’єром на шляху до розвитку електронного урядування та електронних послуг. ЕЦП
масово використовується лише при зверненні в органи державної влади, найбільшу частку
серед яких складають звернення у державну фіскальну службу. Окрім цього, існують
проблеми інтероперабельності між різними провайдерами електронного підпису.
Ключовим рішенням є використання технічних інструментів масової ідентифікації
громадян, насамперед, через використання ID-картки, запровадження доступних,
безпечних та зручних засобів альтернативної ідентифікації, зокрема BankID (ідентифікація
через банк) та MobileID (ідентифікація через мобільного оператора).
Сфера електронної ідентифікації — це основа побудови довірчих відносин між
контрагентами послуг, економічних операцій і т. д. Побудова довіри в «цифровій»
економіці є ключовою критичною умовою її існування. Недовіра через різноманітні
організаційні, правові та технологічні причини суттєво обмежує використання
електронних транзакцій, тобто залишає громадян із виключно фізичними, вже знайомими
форматами суспільно-економічної взаємодії. Саме тому роль державної політики України
у сфері електронної ідентифікації є ключовою: запустити надійну, захищену
інфраструктуру та запровадити міжнародні стандарти.
У 2015 році схвалено Концепцію створення національної системи ідентифікації
громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Результатом реалізації цієї Концепції
має стати створення високотехнологічної національної системи ідентифікації.
Ідентифікаційна реформа складається із поетапного переведення в електронну форму
старих ідентифікаційних документів, зміни застарілої форми діловодства, впровадження
нових стандартів і процесів і т. д.
«Цифровізація» сфери ідентифікації громадян та запровадження як державної
системи на базі ID-карток, так і альтернативних BankID та MobileID, надає можливість
змінити «паперову» систему державного управління, тобто здійснити «цифровий» стрибок
у розвитку електронного урядування, електронної демократії, до того ж є потужним
поштовхом до розвитку електронної комерції та «цифрової» економіки взагалі.
Ідентифікація з використанням BankID та MobileID для державних послуг, особливо
у частині здійснення правочинів і т. ін., потребує створення державної інфраструктури
ідентифікації та підтвердження користувачів цих інструментів. У цьому ракурсі також є
важливим питання сертифікації в Україні міжнародних стандартів захисту даних (ECC,
RSA).
Головними драйверами BankID та MobileID є відповідно банківські установи на чолі
з Національним банком України та мобільні оператори. Ключовими діями державних
установ у цьому напрямку мають стати питання стантартизації засобів електронної
ідентифікації, у тому числі у сфері безпеки даних.
70
13.5. Екологія та охорона навколишнього середовища.
«Цифрові» технології мають величезний потенціал для поліпшення екологічного
стану України, скорочення викидів парникових газів, зменшення промислових відходів.
Ключовими напрямками «цифровізації» сфери охорони довкілля є наступні:
• smart usage, тобто розумне та відповідальне користування та забезпечення
доступності ресурсів (водних і т.д.), санітарії та гігієни;
• smart energy, тобто «розумне спживання енергії», підвищення ефективності
виробництва та постачання енергії;
• smart city management, тобто «розумне ефективне й цілісне планування та
управління містами»;
• clean air, тобто забезпечення чистоти повітря, атмосфери;
• smart ecosystems, тобто «розумне використання» наземних та водних
екосистем і запобігання втрати біорізноманіття;
• забезпечення охорони та сталого використання геологічного середовища.
У той же час більш широке використання «цифрових» технологій саме по собі
означає збільшення споживання енергії, що обумовлює значний вплив на навколишнє
середовище. Тому необхідна ефективна політика для забезпечення того, щоб негативні
наслідки від використання «цифрових» технологій було мінімізовано.
Серед поточних проблем:
- застарілі технології виробництва з високими енергомісткістю та матеріаломісткістю;
- високий рівень концентрації промислових об'єктів та несприятлива структура
промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних
виробництв;
- відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем
водозабезпечення тощо) та низький рівень експлуатації існуючих
природоохоронних об'єктів;
- відсутність або неналежний рівень реєстрів природних ресурсів;
- відсутність сучасних систем екологічного моніторингу або інтероперабельності
галузевих та регіональних інформаційно-аналітичних систем (там, де вони є);
- обмежений доступ громадськості до екологічної інформації;
- відсутність належного екологічного контролю діяльності підприємств;
- відсутність належного правового та економічного механізмів, які б стимулювали
розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем.
73
Ключові рішення для розвитку концепцій «смарт-сіті» та її масштабування в Україні:
1. Розробка національної «дорожньої карти» та фреймворку цифрової траснформації
міст як основи для формування відповідних міських дорожніх карт та підтримки
міських політик цифровізації.
2. Створення національної платформи — каталогу рішень «смарт-сіті» (на принципах
апробації і сертифікації) згідно з досвідом «EPIC/Європейської платформи розумних
міст». Це необхідно для створення ефективного ресурсного менеджменту в розробці
та імплементації відповідних проектів, для вирівнювання можливостей різних міст
країни і т. д.
3. Гармонізація політик і законодавства з вимогами ЄС (передбачена Угодою про
асоціацію Україна — ЄС), які стосуються розвитку цифрової економіки, інновацій,
міського управління (політика зв’язності та регіонального співробітництва 2014-
2020).
4. Впровадження міжнародних стандартів управління «смарт-сіті» (ISO-37120, ISO-
37101 та інші).
5. Створення «Білої книги», яка описує вимоги з врахуванням консенсусного бачення
щодо ключових принципів, підходів до єдиної ID, кібербезпеки, патентування
рішень, введення технічних стандартів, ІКТ-архитектури — мережевої
маршрутизаціі, інтелектуальних систем обробки данних та інше) з метою створення
єдиного технологічного простору та забезпечення принципу інтероперабельності у
впровадженні систем та рішень «смарт-сіті» у містах та на національному рівні.
6. Підтримка розбудови інноваційних екосистем в українських містах
(інноваційні/технологічні хаби, центри, парки, кластери та інше), іноваційної
політики муніципалітетів та стимулюванні залучення громадян в розробку міських
рішень «старт-сіті» (стартап-рух та «живі» лабораторіі).
75
13.8. «Цифровізація» соціальної сфери.
«Цифровізація» соціальної сфери зосереджена на поліпшенні якості інфраструктури
соціального забезпечення, якості соціальних послуг, організації прозорості та адресності
соціальної допомоги, та скорочення витрат.
Нові підходи до управління соціальними програмами є комбінацією ділових і
технологічних моделей, впровадження яких стає можливим завдяки використанню
цифрових технологій для реалізації наступних завдань:
створення екосистеми взаємодії громадян з соціальними програмами, послугами та
інформацією, що необхідна для вибору послуг;
створення екосистеми взаємодії соціальних служб, відомств, недержавних
організацій, постачальників послуг для спільних погоджених дій щодо
забезпечення потреб громадян;
створення платформи управління соціальними програмами для задоволення
унікальних вимог організацій соціальної сфери, індивідуальних вимог і специфіки
їх споживачів та оцінки ефективності наданих послуг.
77
13.10. Електронна комерція, транскордонна електронна комерція.
78
Рішення: використання електронних документів та форми публічного договору для
проходження валютного контролю, що буде можливим лише після відповідних регуляцій з
боку НБУ щодо порядку здійснення контролю за екпортними, імпортними операціями.
- Щодо бухгалтерського обліку
Основою для бухгалтерського обліку є первинні документи, що фіксують факти
здійснення господарських операцій. Рішення: визнання електронних документів та
повідомлення первинними обліковими документами. Задля цього необхідно внести зміни в
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
- Щодо реєстрації на торгових площадках та прийому платежів
Реєстраційна політика міжнародних торгових площадок вимагає відкривати рахунки
для торгівлі у визначених країнах. Для Amazon, наприклад, Україна в такий перелік країн
не входить, а для роботи на eBay підприємці повинні мати аккаунт в PayPal, який не
дозволяє виводити кошти з України із зазначеного аккаунта. Вплинути на реєстраційну
політику міжнародних компаній не легко, однак можливо у довготривалій перспективі.
Рішення: максимальне спрощення на стороні України процедури реєстрації та
отримання оплати за рахунок, спрощення процедури відкриття рахунків за кордоном для
даного типу торгових операцій. Однак задля запобігання виводу коштів із країни цей процес
також потребує створення відповідних механізмів контролю. Окрім цього, важливо
дозволити використання альтернативних платіжних систем із повноцінною
функціональністю щодо грошових операцій.
- Щодо регламентації використання фулфілмент-послуг міжнародних торгових
площадок
Продавець відправляє за кордон свій товар, однак не може передбачити, коли він
буде куплений. У цей самий час українські продавці повинні дотримуватися термінів
повернення валютної виручки, що породжує ще одну проблему.
Рішення: прописати порядок розрахунків з площадками для договорів консігнації у
постанові КМУ №1409 «Про затвердження Порядку продовження строків розрахунків за
зовнішньоекономічними операціями».
Сфера торгівлі в Україні регулюється сотнями нормативних актів. Важливим
аспектом є базова дерегуляція «фізичного» торгівельно-комерційного середовища, це
також позитивно вплине і на сферу «електронної» торгівлі.
80
3. Розробка відкритих та інтероперабельних цифрових рішень для запуску та
розвитку інноваційних екосистем у секторах промисловості, розробка та
використання відкритих стандартів та платформ для нових продуктів та послуг.
Щоб відповідати цим трендам, Україні необхідно забезпечити розвиток власної
наукової цифрової інфраструктури відповідно до пріоритетних напрямків досліджень, в
яких очікується високотехнологічне зростання. Механізм фінансування фундаментальних
досліджень повинен поєднувати як бюджетну підтримку, так і формування запиту на
високотехнологічні прикладні розробки з боку промисловості, малого та середнього
бізнесу, компаній сфери ІКТ. Також інституційне та фінансове посилення фундаментальних
досліджень може бути отримано в рамках міжнародних проектів та інфраструктур.
81
інфраструктури УНҐ для підключення до Європейської інфраструктури даних, де в 2020
року повинна початися експлуатація суперкомп’ютерів з потужністю 1-2 екзафлопс.
2. Масштабування пілотної моделі до національної федерації «хмарної» ініціативи з
використанням всіх кластерів УНҐ та залученням цифрових бібліотек, архівів, медичних,
екологічних, енергетичних та ін. інформаційних систем, а також (за згодою) приватних
ЦОДів за процедурою pay-to-use. Забезпечити її інтероперабельність з основними е-
інфраструктурами Європейської «хмари» відкритої науки та Європейської інфраструктури
даних: Об’єднаною «хмарою «EGI, OpenAIRE, EUDAT, Indigo Data Cloud, Helix Nebula
– The Science Cloud, PRACE.
3. Створення учбових «цифрових» платформ для підготовки студентів та аспірантів
на базі потенціалу УНҐ та ЄҐІ для проведення наукових досліджень та розробок, а також
навчання кореневих експертів з обробки даних для кожної дисципліни.
82
Отже, Національна система кібербезпеки України покликана:
- забезпечити передню лінію оборони проти кіберзагроз шляхом посилення
загальної ситуаційної обізнаності щодо інцидентів, вразливостей та загроз у
середовищі державних установ, на об’єктах критичної інфраструктури,
громадському сегменті;
- запобігати вторгненням завдяки обміну інформацією та впровадженням
контрзаходів, що здатні зменшити поточні вразливості;
- захищати від повного спектру загроз шляхом підвищення контррозвідувальних
та розвідувальних можливостей;
- зміцнити середовище кібербезпеки через освітянські, медійні громадські
ініціативи;
- стимулювати та забезпечувати проведення кібернавчань, досліджень і розробок
у сфері кібербезпеки.
Відповідно до затвердженої Указом президента України «Стратегії національної
системи кібербезпеки» та відповідних рішень Ради Національної безпеки та оборони
України ключовими елементами системи є організаційно-технічна модель системи, а також
галузеві Центри управління безпекою (Security Operation Centers) та галузеві Центри
реагування на кіберзагрози (CERT, Computer Emergency Response Team).
84
Співпраця із глобальними системами кібербезпеки надає значних переваг
національній системі, насамперед, у випадках здійснення кібератак з-за кордону, коли їх
швидке розпізнавання може бути ускладнене, а протидія лише локальними «силами» — не
завжди ефективною. Окрім цього, міжнародна співпраця посилює національну систему
новими знаннями, експертизою та безпосередньо інформацією про нові випадки цільових
атак, кібершпіонажу тощо.
Суб’єкт децентралізованої зони — державна установа, підприємство, організація
тощо — самостійно визначає рівень захисту власної інфраструктури, покладаючись на
власну відповідальність та користуючись існуючими нормативними документами,
рекомендаціями експертів, виробників, фахівців галузевих Центрів управління безпекою
(SOC) або Центральним/галузевими Центрами реагування на кіберзагрози.
85
розроблений та затверджений перелік кіберпослуг провайдерів щодо надання довіреного
інтернет-підключення, особливо користувачам критичних інфраструктур.
Ініціатива №2. Консолідація та захист комунікаційних сервісів (електронної пошти,
IP-коммунікації, відео тощо) державних установ, об’єктів критичної інфраструктури
державної та приватної форми власності.
Ініціатива передбачає консолідацію сервісу електронної пошти, насамперед
державних службовців, в єдиному або декількох центрах з невід’ємним захистом даного
сервісу від внутрішніх та зовнішніх атак у відповідності до єдиних стандартів. Для ІР-
комунікацій необхідно впровадити єдині стандарти захисту, що мають на меті забезпечення
конфіденційності та цілісності голосової, відео-, текстової інформації та файлів, що
передаються.
Взаємодія Національної системи кібербезпеки з локальними та національними
інтернет-провайдерами зводиться до впровадження на телекомунікаціях провайдерів
відповідного обладнання для детектування кібератак та їх знешкодження. Саме мережі
вітчизняних інтернет-провайдерів є першою лінією кібероборони. Такі заходи необхідні
насамперед для провайдерів, що обслуговують суб’єкти критичної інфраструктури.
Співпраця Національної системи кібербезпеки із інтернет-провайдерами повинна
регулюватися відповідними домовленностями, процедурами, але головне — доброю волею
та спільною об’єднуючою метою обох сторін — створення в Україні безпечного
«цифрового» простору. Ключові ролі у відпрацюванні моделі співпраці мають займати
уповноважені державні установи спільно з галузевими асоціаціями та безпосередньо
інтернет-провайдерами.
Створення Національної системи кібербезпеки — процес безперервний та
динамічний, бо залежить від появи нових загроз, викликів та завдань. Зазначена
організаційно-технічна модель та «ініціативи управління та реагування» (SOC, CERT) є
критичними з точки зору існуючих в Україні викликів, саме тому вони потребують
ключової уваги та реалізації у межах 1-2 років.
88
17. Висновки
89
Про проект.
Ініціатори: Степан Кубів, Олена Мініч, Андрій Бірюков - Міністерство економічного розвитку та
торгівлі України.
Команда проекту:
Андрій Бірюков – виконавчий директор ГО «ХайТек Офіс Україна»;
Валерій Фіщук – керівник проекту, представництво Cisco, віце-президент ассоціації «Інноваційний
розвиток України»;
Олександр Риженко - Державне агенство з питань електронного урядування;
Олексій Вискуб - Державне агенство з питань електронного урядування;
Дмитро Маковський - Державне агенство з питань електронного урядування;
Олена Мініч - департамент інновацій та інтелектуальної власності МЕРТ;
Антоніна Вольська - департамент інновацій та інтелектуальної власності МЕРТ;
Анна Скляренко - ГО «Хай-Тек офіс Україна»;
Олена Корнієнко - ГО «Хай-Тек офіс Україна»;
Володимир Поздняков, Надія Дорошенко – International Data Corporation;
Олександр Суворов – IBM;
Дмитро Калита – Intel;
Максим Матяш – SAP;
Яков Ліхтенштейн – SAP;
Костянтин Гладунець – Oracle;
Олександр Ковальський – Ericsson;
Володимир Юмашев – Deloitte;
Сергій Францішко – МasterСard;
Юрій Антонюк – Epam;
Ольга Чеботар - Epam;
Владислав Радиш – ПрАТ «Київстар»;
Тетяна Нанаєва – незалежний експерт, радник Міністра освіти та науки України;
Марія Богуслав – Асоціація інноваційної та цифрової освіти;
Михайло Шмельов – Microsoft;
Олег Проживальський – ПрАТ «МТС Україна», Vodafone;
Ігнат Сергута – Lifecell;
Людмила Дудник, Михайло Даценко – US-Ukraine Business Council;
Володимир Краснобрижий – HPE;
Егор Чернев – КНЕУ;
Кирило Гороховський – ГС "Центр розвитку інновацій";
Володимир Ночвай – ГС "Центр розвитку інновацій";
Вікторія Подгорна – ГО «Громадська рада «Смарт-Сіті»;
Володимир Матюшко – консалтингова компанія «Тікон»;
Олександр Юрчак – «Асоціація підприємств промислової автоматизації»;
Сергій Веретюк – КПІ;
Віктор Валеєв – Асоціація «ІТ Україна»;
Юрій Нікітін – Юнівей консалтинг груп;
Костянтин Васюк – EBA;
Юрій Півоваров - асоціація «Інноваційний розвиток України»;
Лілія Бородуліна – Консорціум «Астек»;
Анатолій Долинний - Консорціум «Астек».
90