НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ ІГОРЯ

СІКОРСЬКОГО»
Факультет менеджменту та маркетингу
Кафедра менеджменту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Економіка інновацій та інвестицій»

на тему: «Проєктне управління інноваціями на підприємстві: зарубіжний та
вітчизняний досвід»

  Виконала: студентка 3 курсу УІ-81 групи

спеціальності ____073 «Менеджмент»__
освітньо-професійної програми «Менеджмент і бізнес-
адміністрування»
Коваль Дарія Вадимівна

Перевірив: доцент, к.е.н., Гук О.В.

______________________________________________
Кількість балів: __________

м. Київ – 2021 рік

 ПЛАН
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРОЄКТНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ
ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ........................................................................

РОЗДІЛ 2. ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ....17

2.1. Зарубіжний досвід управління інноваційною діяльністю..............................17

2.2. Вітчизняний досвід управління інноваційною діяльністю............................20

ВИСНОВКИ...............................................................................................................24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................26

2
 Вступ
Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що відбувається на
світовому ринку, має свій особливий вплив на сутність усіх економічних
процесів на підприємстві. Перехід української економіки до ринкових умов
функціонування супроводжується зростаючим науково-технічним і
технологічним відставанням від індустріально розвинених країн, але
вітчизняний народно-господарчий комплекс має для розвитку достатній
науковий і технічний потенціал. Один із основних недоліків у розвитку
інноваційної сфери підприємств полягає у відсутності ефективної методики
управління зазначеними процесами, що відповідала б національним
особливостям та забезпечувала ефективний розвиток інноваційного
потенціалу підприємства. Ефективна дієва система управління інноваційною
діяльністю необхідна не тільки для суб'єктів господарської діяльності, що
тільки створюються, але, перш за все, для вже діючих.
Метою дослідження є розробка системи стратегічного управління
інноваційною діяльністю на підприємстві.
Відповідно з поставленою метою були сформовані наступні завдання:
 аналіз інноваційної діяльності на підприємствах України;
 аналіз принципів та стратегії управління інноваційною
діяльністю на підприємстві;
 характеристика методики оцінки ефективності інноваційної
діяльності компанії;
 дослідити та оцінити процес впровадження стратегічного
управління інноваційною діяльністю.

3
 РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРОЄКТНОГО УПРАВЛІННЯ
ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ
У сучасному геополітичному просторі нагальний, а також реальний
шлях поступального розвитку підприємства – інновація. Виходячи з того, що
для кожного суб’єкта господарювання існує потреба зростання
продуктивності праці, яку можна задовольнити за рахунок безперервної
інноваційної діяльності, велику кількість наукових досліджень присвячено
інноваціям та їх ролі у подальшому розвитку світового господарства.
У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі трапляються різні
трактування таких категорій, як "нововведення", "новизна" та "інновація". У
деяких випадках ці поняття використовуються як синоніми, проте певні
відмінності між ними існують.
Нововведення характеризує певну новизну, і в цьому розумінні дане
поняття близьке до поняття "винахід". Нововведення - це освоєння через
впровадження нової техніки і технології, поліпшених методів організації та
управління. Інновація ж - це "діяльність, спрямована на розробку, створення і
поширення нових видів виробів, технологій, організаційних форм". Існує й
інше визначення: "Інновація - це нововведення, комплексний процес
створення, розповсюдження і використання нововведень (нового
практичного засобу) для задоволення людських потреб, які змінюються під
впливом розвитку суспільства".
У табл. 1.1. представлені автори та їх тлумачення поняття «інновації».
Таблиця 1.1
Тлумачення поняття «інновації» різними авторами
Автор Визначення
комплексний процес створення, розповсюдження й
Й. використання нововведення, яке сприяє розвитку та
Шумпетер підвищенню ефективності роботи підприємств, а також
задоволенню певних потреб
М. Портер можливість здобуття конкурентних переваг
технічна, дизайнерська, виробнича, управлінська
К. Фрімен діяльність, виготовлення нових товарів, перше комерційне
використання нових процесів або обладнання

4
 впровадження чого-небудь нового стосовно організації або
К. Найт
її безпосереднього оточення
П. Лелон новий вид продукції, методу, технології
освоєння нової продуктової лінії (тобто сукупності
контрактів на збут продукту і постачання покупними
С. ресурсами, а також необхідних матеріальних і
Валдайцеви нематеріальних активів), заснованої на спеціально
й розробленій оригінальній технології, що спроможна
вивести на ринок продукт, який задовольняє незабезпечені
існуючою пропозицією потреби
Д. М.
процес доведення наукової ідеї чи технічного винаходу до
Черваньов та
стадії практичного використання, що приносить дохід
Л. І. Нейкова
Л. Л.
нове явище, новаторство або будь-яку зміну, яка вноситься
Антонюк, В.
суб’єктом господарювання у власну діяльність із метою
С. Савчук,
підвищення своєї конкурентоспроможності на
А. М.
внутрішньому і на зовнішньому ринках
Поручник
Джерело: побудовано автором [1]
Найважливішими характеристиками інновації є:
1) її новизна (науково-технічний аспект);
2) інновація повинна задовольняти ринковий попит, приносити
прибуток виробникові, тобто мати комерційний успіх
(економічний аспект).
Ці два аспекти тісно пов'язані, причому науковотехнічний аспект стає
економічним чинником тільки тоді, коли нововведення втілюється в новий
продукт, що має попит.
Розглядаючи думки вітчизняних і зарубіжних учених на суть терміна
«інновація», можна чітко виділити три основні підходи до дослідження цієї
наукової проблеми. З одного боку, ряд учених вважає, що інновація – це
результат творчого процесу у вигляді нової або вдосконаленої продукції
(технології). З іншого боку, прибічники процесного підходу стверджують, що
інновація – це процес впровадження, освоєння і використання нових рішень;
процес зміни і удосконалення того або іншого продукту в тій або іншій
господарській області. Ще один підхід, що отримав поширення в
інноваційній теорії, – еволюційний. Згідно з даним підходом, інновація

5
розглядається як зміна, оновлення, що відбувається в продукті, технології,
системі, методі [1].
Узагальнюючи існуючі точки зору, під інноваціями пропонуємо
розуміти зміни у всіх сферах життєдіяльності підприємства: виробничою,
маркетинговою, фінансовою, організаційною, соціальною за допомогою
впровадження, освоєння і використання нових або вдосконалених рішень,
заснованих на науково-технічних досягненнях, з метою задоволення постійно
зростаючих потреб суспільства і підвищення конкурентоспроможності
самого підприємства [1].
Дане визначення містить ряд важливих уточнень. По-перше, воно
передбачає зміни в різних сферах діяльності підприємства, а не лише
оновлення виробничих процесів. По-друге, у пропонованому визначенні
вказана мета інновації – задоволення запитів споживачів і зростання
конкурентоспроможності самого підприємства, тоді як у більшості дефініцій
мета цього процесу, результату або зміни не формулюється. По-третє, у
визначенні чітко сформульований суб'єкт, що здійснює інновацію, яким в
даному випадку є підприємство [1].
В умовах ринкової економіки інновації мають сприяти інтенсивному
розвитку економіки, забезпечувати прискорення впровадження у
виробництво останніх досягнень науки і техніки, повніше задовольняти
споживачів у різноманітній високоякісній продукції і послугах.
Існують різні підходи до формування основних ознак класифікації
інновацій. Їх критичний аналіз та узагальнення дозволили створити систему
класифікації, яка містить класифікаційні ознаки і виділені відповідно до них
види інновацій [2].
1. За предметним змістом інноваційної діяльності:
 продуктові
 орієнтовані на створення та використання нових чи
вдосконалених продуктів у сфері виробництва або споживання;

6
  технологічні – нові способи (технології) виготовлення
традиційних, удосконалених чи принципово нових продуктів;
 управлінські – нові методи, стилі, форми, прийоми управління
підприємствами, установами тощо;
 ринкові – проникнення на нові ринки або створення нових
ринків.
2. За сферами діяльності (характером застосування):
 виробничі – застосовуються у сфері виробництва;
 економічні – застосовуються у сфері економічних відносин;
 маркетингові
 застосовуються у сфері маркетингової діяльності, у тому числі
маркетингові дослідження, товарна, цінова, збутова,
комунікаційна політика, управління маркетингом тощо; –
соціальні – застосовуються у соціальній сфері;
 екологічні – застосовуються у сфері природокористування й
охорони навколишнього середовища;
 правові тощо.
3. За ступенем новизни (глибини змін, що вносяться у сферу їх
створення і використання):
 радикальні (піонерні), які базуються на відкриттях. Як правило,
вони спричиняють створення нових галузей виробництва і
споживання, нових ринків, формують нові відносини в різних
сферах людської діяльності тощо;
 ординарні, що базуються на винаходах або нових рішеннях і
вносять істотні зміни в традиційні галузі діяльності;
 поліпшуючі, які базуються на раціоналізаторських пропозиціях і
вдосконалюють традиційні продукти, технології, методи
управління тощо.
4. За масштабом новизни:
7
  нові для підприємства чи установи;
 нові для галузі;
 нові для країни;
 світової новизни.
5. За адресатом інновацій:
 для виробника;
 для споживача;
 для суспільних і державних інституцій тощо.
6. За видом одержуваного ефекту:
 такі, що дають науково-технічний ефект;
 такі, які дають економічний ефект;
 такі, що дають соціальний ефект;
 такі, котрі дають екологічний ефект;
– такі, що дають інтегральний ефект.
7. За ступенем матеріальної відчутності:
 продуктові (нові або модифіковані продукти);
 процесні (нові чи модифіковані технології, методи управління,
організаційні форми тощо);
 об’єкти інтелектуальної власності (комерціалізовані
раціоналізаторські пропозиції, патенти, ноу-хау, ліцензії, торгові
марки, торгові знаки, конструкторська, технологічна та інша
документація, корисні моделі, промислові зразки тощо) [2].
З точки зору конкретних підприємств інноваційну діяльність доцільно
розглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до постійних змін
умов зовнішнього середовища.
Основною сутністю інновації й інноваційної діяльності є зміни, які
розглядаються як джерело доходу.
Інноваційним є розвиток, що спирається на безупинні пошук та
використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у
8
змінних умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої
мотивації діяльності й який пов’язаний з модифікацією існуючих і
формуванням нових ринків збуту.
Процес інноваційного розвитку необхідно розглядати насамперед з
позицій певного підприємства, що функціонує у взаємодії з постачальниками
вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими й збутовими
посередниками, споживачами тощо, у конкретних економічних, політичних,
екологічних, правових та інших умовах. При цьому така взаємодія носить
імовірний характер і не піддається однозначній оцінці.
Для формування сприятливих для інноваційного розвитку інститутів,
інституцій, інституціонального середовища при активній участі суспільства,
громадянських інститутів важливо особливу увагу приділити формуванню
кадрового забезпечення шляхом постійного навчання, перепідготовки,
підвищення професійного рівня.
Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, має
функціонувати відповідно до таких принципів:
а) адаптивності – прагнення до підтримання певного балансу
зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх
спонукальних мотивів діяльності господарюючого суб’єкта та
б) динамічності – динамічне приведення у відповідність цілей і
спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у
тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);
в) самоорганізації – самостійне забезпечення підтримки умов
функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами
(інформаційними, матеріальними, фінансовими) між
елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також
між підприємством і зовнішнім середовищем;
г) саморегуляції – коригування системи управління виробничо-
збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов
функціонування;
9
 д) саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого
виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії та
прийнятої мотивації діяльності);
е) альтернативності – один із варіантів економічної політики,
поведінки економічних суб’єктів, який необхідно вибрати на
основі порівняння з іншими [2].
Вибір (розроблення) інноваційної стратегії підприємства здійснюється
на основі аналізу й оцінки відповідності внутрішніх можливостей розвитку
(потенціалу інноваційного розвитку) зовнішнім, що генеруються ринком
(ринковим можливостям і загрозам) з урахуванням темпів розвитку ΗΤΉ і
спричинених цим змін внутрішнього і зовнішнього (макро- і мікро-)
середовища [3].
Інноваційну стратегію можна визначити як взаємопов'язаний
комплекс дій задля забезпечення умов тривалого виживання й розвитку
підприємства на ринку на основі створення і впровадження інновацій, її
завдання:
 ефективний розподіл і використання наявних ресурсів і
можливостей, необхідних для розвитку на основі інновацій і
інноваційної діяльності (потенціалу інноваційного розвитку);
 адаптація до змін умов зовнішнього середовища шляхом пошуку нових
способів і сфер реалізації потенціалу підприємства, приведення у
відповідність внутрішніх можливостей розвитку зовнішнім (ринковим).
Розроблення стратегії розпочинається з формулювання головної мети,
яка повинна бути чітко сформульованою, вираженою у чисельних
вимірниках (грошових, натуральних тощо), бути досяжною в принципі,
обмеженою в часі. Далі виконується декомпозиція головної мети – її
конкретизація, унаслідок чого формується комплекс цілей. Визначені цілі не
повинні суперечити одна одній і головній меті [3].
Конкретне підприємство-інноватор у своїй діяльності може
використовувати такі типи інноваційних стратегій:
10
 – наступальну, яка передбачає активне проведення НДДКР,
розроблення й упровадження нових продуктів і технологій. Вона може бути
рекомендована підприємствам, які мають сильні науково-дослідні і дослідно-
конструкторські підрозділи й відповідну базу;
– захисну, яка передбачає поліпшення продуктів і технологій. Таку
стратегію доцільно застосовувати на підприємствах, що мають великі
маркетингові підрозділи, стійкі до конкурентного тиску, здатні активно
протидіяти конкурентам;
– змішану, що є комбінацією двох перших, вона притаманна
підприємствам зі значною диверсифікацією продукції і ринків збуту;
– ліцензування (продаж патентів та ліцензій). Його рекомендують
для невеликих підприємств, які не спроможні самостійно організувати
масштабне впровадження своїх розробок [3].
Узагальнені оцінки ймовірності реалізації різних типів інноваційних
стратегій залежно від наведених факторів подані в табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Імовірність успішного застосування стратегії
Варіанти стратегії
Стадія Захисна
розвитку Наступальна
галузі (нові продукти поліпшення поліпшення Ліцензування
і технології) продуктів технології
Зростання висока низька низька низька
Уповільнення
середня висока середня висока
зростання

середня-
Зрілість низька середня висока
висока
Джерело: побудовано автором [3]
Розробляючи інноваційну стратегію розвитку підприємства, слід
брати до уваги те, що діюче підприємство вже має сформований бізнес-
портфель, який зорієнтований на задоволення існуючих потреб і запитів
споживачів та забезпечення товаровиробнику прибутку. Інноваційні

11
розробки можуть бути втілені в нові види продукції, які доповнюють
(диверсифікують) існуючий портфель або ж замінюють певні види продукції.
Проте вони можуть бути реалізовані поза межами підприємства у вигляді
патентів, ноу-хау, ліцензій тощо. Доцільність реалізації конкретного варіанту
визначається на основі розрахунків економічної ефективності альтернатив
[3].
Основними є такі організаційні структури управління:
1. Проектна. Передбачає створення спеціальних структур для
управління окремими проектами. У межах цієї структури
роботи і їх виконавці розглядаються не з позиції усталеної
ієрархії підпорядкованості, а з позиції досягнення мети проекту.
2. Продуктова. Формується в разі виконання кількох проектів, які
передбачають впровадження різних за технологіями
виготовлення та галузями застосування товарів. Виділяють
структури управління, за кожною з яких закріплено окрему
групу товарів.
3. Матрична. Дозволяє оперативно формувати колективи (групи)
фахівців, які орієнтовані на виконання комплексу робіт,
пов'язаних з розробленням і просуванням на ринок конкретних
інновацій. До складу груп входять фахівці різних підрозділів,
які підпорядковані як керівнику конкретного інноваційного
проекту, так і керівникам відповідних підрозділів і можуть у
разі необхідності звернутися до них, наприклад, за
консультаціями.
Проектне управлінні інноваційною діяльністю виконується в руслі
корпоративної інноваційної стратегії й з урахуванням вимог стратегії
управління портфелем бізнес-проектів. Особливістю проектного рівня
управління інноваціями є оперативне й адекватне реагування на зміни
зовнішніх і внутрішніх умов господарювання, які не завжди можна

12
однозначно оцінити. Відповідно, проектне управління слід розглядати як
відкриту, динамічну, адаптивну систему ймовірнісного характеру.
Принципова схема проектного управління інноваційною діяльністю
подана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Схема управління інноваційним проектом

Портфель може містити кілька інноваційних проектів, різних за
масштабами, термінами життєвого циклу, що знаходяться на різних його
етапах, з різним ступенем значущості для підприємства-інноватора.
Відповідно, реалізація цих проектів може відбуватися послідовно,
паралельно, паралельно-послідовно. Якому з варіантів слід надати перевагу,
визначають за результатами оцінки техніко-економічної ефективності з
урахуванням ресурсних, ринкових та інших обмежень.
Кожна зі схем має свої переваги і недоліки. Наприклад:
а) послідовна – усі зусилля зосереджені на одному проекті, а не
розпорошуються; затримки з виконанням, наприклад, першого
проекту не призводять до необхідності перерозподілу ресурсів
усередині проекту; наступні проекти враховують недоліки
попередніх тощо;

13
 б) паралельна – не втрачається час на очікування черги реалізації
проектів; можна забезпечити певну уніфікацію проектних
рішень і збільшити їх "серійність", що дозволить зменшити
витрати тощо;
в) паралельно-послідовна – дозволяє врахувати часові і ресурсні
обмеження та раціоналізувати проектні роботи [3].
Для оцінки успіху (невдачі) проекту слід застосовувати комплекси
критеріїв, кожен з яких враховує різні фактори, що дозволяє різнобічно
проаналізувати й оцінити інноваційний проект. У загальному випадку проект
оцінюють за такими групами критеріїв:
1. Критерії, що враховують специфіку підприємства-інноватора:
 відповідність проекту стратегії розвитку підприємства, її цілям,
іміджу, традиціям;
 прийнятність внесення змін до стратегії розвитку підприємства,
що можуть бути спричинені інноваційним проектом, який
розглядається;
 прийнятність проекту з позицій відношення підприємства до
інновацій і ступеня їх радикалізації;
 відповідність проекту стратегічній поведінці підприємства щодо
ризику: неприйняття ризику, схильність до ризику, нейтральне
ставлення;
 відповідність часових характеристик проекту вимогам
підприємства.
2. Ринкові (маркетингові) критерії:
 відповідність нової (модернізованої) продукції, що передбачена
інноваційним проектом потребам споживачів;
 прогнозована місткість ринку, тенденції її зміни, діапазон і
характер коливань попиту;

14
  очікувана частка ринку підприємства-інноватора, цільова для
нових видів продукції, як вплине на існуючі продукти поява
нових;
 тривалість життєвого циклу нової продукції і його етапів;
 відповідність ціни запитам споживачів, економічне і
психологічне сприйняття ціни споживачами;
 можливість реалізації інновації існуючими методами та
каналами збуту;
 відповідність існуючим методам просування продукції на
ринку;
 конкурентні позиції підприємства й нового продукту;
 відповідність проекту інтересам суб'єктів інноваційного
процесу, можливість їх задовольнити;
 сценарії розвитку подій на ринку та їх імовірності, імовірність
успіху інноваційного проекту за кожним зі сценаріїв та
середньозважена.
3. Науково-технічні критерії:
 відповідність проекту інноваційній стратегії підприємства;
 техніко-технологічна можливість реалізації проекту;
 патентна чистота й захищеність проекту;
 забезпеченість проекту науково-технічними ресурсами (кадри,
дослідницька база, прилади й обладнання; інформаційна база і т.
п.);
 перспективи проекту для подальшого розвитку на його основі,
його вплив на інші проекти.
4. Фінансово-економічні критерії:
 вартість проекту (у цілому, за видами робіт і етапами);
 фінансова забезпеченість проекту (у цілому, а також його
окремих робіт і етапів);
15
  економічна ефективність проекту: NPV, PP, PI, IRR;
 прийнятний для підприємства рівень ефективності;
 вартісна оцінка ризику.
5. Виробничі критерії:
 техніко-технологічна забезпеченість;
 кадрова забезпеченість (кількісні і кваліфікаційні показники,
досвід);
 відповідність проекту виробничим потужностям;
 забезпеченість сировиною, матеріалами і комплектуючими.
6. Критерії стану інноваційного середовища:
 відповідність проекту державним, регіональним і місцевим
програмам;
 наявність і достатність інфраструктурного забезпечення;
 можливість державної підтримки (фінансування, пільги тощо);
 відповідність проекту економічній, політико-правовій,
природно- екологічній, соціально-демографічній, техніко-
технологічній складовим середовища господарювання.
Для порівняння альтернативних проектів їх слід оцінювати за всім
комплексом критеріїв, застосовуючи для цього методи згортання їх
показників в один інтегральний та визначати їх шанси на успіх [3].
Оцінювання ризику й ресурсного забезпечення конкретного
інноваційного проекту доцільно виконувати не окремо, а спільно з іншими
проектами портфеля бізнес-проектів підприємства-інноватора. Це дозволить
уникнути помилок, коли окремо взятий проект оцінюється позитивно, у той
же самий час, якщо брати до уваги інші проекти (які він доповнює), може
виявитися, наприклад, що ресурсів для їх виконання недостатньо або ж ризик
є неприпустимим [3].
Контроль за реалізацією інноваційного проекту передбачає
зіставлення планових показників з фактичними. У разі їх відхилення більше
16
допустимих величин (у зарубіжній практиці – 5%) у проект вносяться
відповідні корективи, аж до припинення робіт над ним (необхідно визначити
критерії такого рішення, наприклад, катастрофічний ризик [3].

РОЗДІЛ 2. ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ НА

ПІДПРИЄМСТВІ
2.1. Зарубіжний досвід управління інноваційною діяльністю
Стрімкий розвиток технологій та інтенсифікація виробництва товарів
у світі мотивують підприємства до вдосконалення та структурних
перетворень форм своєї інноваційної діяльності. На даному етапі значна
увага науковців приділяється проблемам інноваційного розвитку
підприємств у контексті державного регулювання економіки. Концептуальні
засади інноваційних процесів у державі із урахуванням накопичення
міжнародного досвіду дозволяють підприємствам вирішувати нагальні
проблеми свого функціонування. Проте цього недостатньо задля
удосконалення процесу управління інноваціями на підприємствах.
Японський підхід до інноваційної діяльності підприємства заснований
на лідерстві великих корпорацій, які володіють значними ресурсами й
інтенсифікують інноваційний процес. Для інноваційного менеджменту
Японії визначальними є значна підтримка держави, співпраця державних
структур і корпорацій, налагоджена система комунікацій та обміну
інформацією, кооперація і конкуренція корпорацій на різних етапах
інноваційного процесу [4].
Японський бізнес розвивається, застосовуючи складну модель
інноваційного менеджмент. В Японії винайдено і впроваджено систему
«точно в термін», яку повсякденно використовують на виробництві. Також
японці славляться своїм «тотальним контролем якості», який поширюється
на всі сфери господарювання [4].
17
 Нова концепція управління людськими ресурсами стрімко
розвивається, завдяки чому досягається участь усіх робітників у розробці й
реалізації інноваційних проектів. Основна думка концепції виходить із
принципу отримання працівниками необхідних даних про діяльність
компанії, знань і навичок, які застосовуються для досягнення цілей бізнесу. З
метою розвитку знань підприємства впроваджують спеціально створені
навчальні програми («гуртки якості»). Створюються команди (творчі
проектні колективи), у яких задіяні фахівці з дослідження ринку, інженери,
програмісти і технологи, наукові співробітники. «Гуртки якості» мають
велике значення не лише при підвищенні якості продукції та ефективності
праці, а й у розвитку удосконалюючих інновацій. Гурток працює кожне
півріччя з однією темою, успіхи у розробці якої позначаються на стенді, на
якому намальовані піраміди із сімома ступенями. Аналіз теми починається з
дискусії (перший ступінь) до практичних результатів реалізації нововведення
(сьомий ступінь). Крім того, існує система пропозицій, згідно з якою кожен
працівник повинен створити двадцять нових пропозицій за рік. У даному
змаганні приймають участь також тимчасові працівники [4].
Японський бізнес докладає значних зусиль для творчої розробки нової
продукції із використанням власних технологій. Важливим фактором вдалого
впровадження новітніх товарів на ринок є добре складена організаційна
структура, необхідний науковий потенціал, підтримка вищим керівництвом
інноваційних проектів.
Японський підхід до розвитку інновацій у підприємствах-гігантах
заснований на системі тісної співпраці науки й виробництва. Таким чином,
кооперація фахівців фундаментальної та прикладної науки, добре
скоординований обмін даними та пропозиціями впливають на швидкий та
якісний результат. Також, теоретичні та практичні розробки і їхня реалізація
перетворюються завдяки спільній інтеграції працівників у єдиний процес.
Японські принципи ставлення до інноваційного процесу мають ще одну

18
характерну особливість: значну роль відіграють не лише власні інноваційні
здобутки, але також і поширення винаходів у інші сфери [4].
В Америці невеликі і середні підприємства мають більший успіх у
порівнянні із великими підприємствами. Топ-менеджери у бізнесі, який
займається інноваційною діяльністю, відіграють значну роль для
функціонування інноваційних процесів. Організаційна структура
інноваційного підприємства може бути традиційною, формальною, проте
з’являються нові відносини, спрямовані на формування ідей. Керівники
компанії постійно зустрічаються із підлеглими на засіданнях, де
обговорюються можливості розробки і реалізації інноваційних пропозицій.
Пошук інновацій потребує окремої організаційної структури поза поточним
виробництвом. Тому інноваційна діяльність відокремлюється в окремі
організаційні підрозділи.
Німеччина, як і Америка, володіє великим науковим потенціалом, при
цьому витрати на науководослідні розробки в даній країні є одними з
найвищих у світі. Німеччина – один зі світових лідерів у отриманні патентів
на душу населення. Однак тоді як в галузі машинобудування, зокрема в
автомобілебудуванні, для організацій характерна підвищена інноваційна
активність, нові технологічні напрямі, наприклад сфери інформації,
комунікації або біологічних досліджень, розвинені слабше, ніж і Америці,
Японії, Великобританії. Більшість організацій Німеччини здійснюють
управління інноваційної діяльністю на основі власних унікальних
інноваційних систем. Більше того, спостерігається тенденція об’єднання
різних організацій з метою отримання синергетичного ефекту при здійсненні
інноваційної діяльності [4].
Багато підприємств широко використовують «розподілений ризик».
Основу даного прийому складає твердження, що велике підприємство
вкладає свої кошти у проект не одного невеликого підприємства, а здійснює
розподіл між кількома проектами різних підприємств. Даний підхід
призводить до зменшення підприємницького ризику інвесторів, а також –
19
отримання інвестицій водночас від декількох компаній для малого бізнесу.
Менеджмент підприємства ризикового капіталу обережно підходить до
вибору інноваційних проектів для подальшого фінансування.
В таблиці 2.1. представлена узагальнена інформація аналізу
зарубіжного досвіду застосування системи управління інноваціями на
підприємстві.
Таблиця 2.1
Зарубіжний досвід застосування системи управління інноваційною
діяльністю
Система управління
Країна Особливості
інноваціями
Підтримка держави, співпраця державних структур
Модель інноваційного і корпорацій, налагоджена система комунікацій та
Японія
менеджменту обміну інформацією, кооперація і конкуренція
корпорацій на різних етапах інноваційного процесу.

Інноваційна діяльність відокремлюється в окремі

Формування організаційні підрозділи. Топ-менеджер, який
Америка організаційних займається інноваційною діяльністю, відіграють
підрозділів значну роль для функціонування інноваційних
процесів.
Спостерігається тенденція об’єднання різних
Об’єднані інноваційні
Німеччина організацій з метою отримання синергетичного
системи
ефекту при здійсненні інноваційної діяльності.
Джерело: [4]
Розробка і вдосконалення організаційної підсистеми підприємства
дозволять реорганізувати існуючі інноваційні проекти та раціонально
впровадити нові. Для цього необхідно зменшити негативний вплив
бюрократизації на інноваційні проекти бізнесу, а також вдосконалити
функції та структуру дослідницьких підрозділів.
У сучасному бізнес-середовищі для України важливим є засвоєння
уроків розвитку інноваційної діяльності зарубіжних підприємств. Для
вітчизняних підприємств можливим є застосування синтезу японської та
американської моделей інноваційного менеджменту. Так, на українських
підприємствах доцільно використовувати японські принципи підвищення

20
якості продукції та створення гуртків для інноваційних проектів, а також
американський підхід «розподіленого ризику»
2.2. Відчизняний досвід управління інноваційною діяльністю
На вітчизняних підприємствах є досить багато проблем, що
ускладнюють проведення інноваційної діяльності, це стосується в першу
чергу непристосованості до навколишнього середовища підприємства, що
являє собою здійснення виробництва інновацій в умовах застарілої системи,
яка не пристосована до сучасних умов господарювання. А для підвищення
ефективності інноваційної діяльності потрібна впорядкована система
організації, формування кошторису з обґрунтованими позиціями, що
підсилюють схвалені рішення, оптимізації складу залучених ресурсів,
вдосконалення методів і форм обліку поцесу впровадження та реалізації
інноваційної діяльності. Усе це забезпечує цілісну оцінку для формування
системи заходів для підтримки інноваційної діяльності на підприємстві [5].
Сучасні українські підприємства перебувають в умовах зародження
виробництва і болісно реагують на нестабільний стан в країні, бо зразу ж
виникає низка проблем в галузі інноваційного розвитку, пов’язана з
відсутністю підтримки з боку держави. Основні складнощі є результатом
затримки чи взагалі відсутності виділення коштів з боку держави на НДДКР,
що призводить до заморожування впровадження інновацій на окремій стадії
та спричиняє певні збитки в цьому напрямі. За підсумками аналізу, серед
вітчизняних підприємств помітним є те, що багатьох сьогодні ринкові умови
змушують інноваційні процеси адаптуватися до умов довкілля і
розраховувати на власні зусилля[5].
У сучасній економіці інноваційний розвиток підприємств є не лише
важливим фактором, що забезпечує створення додаткової вартості, а й одним
із найважливіших важелів формування конкурентоспроможності
підприємств. Незважаючи на безперечність позитивного впливу інновацій на
всі сфери діяльності підприємства, включаючи управлінську, виробничу,
фінансову та інші складові, активність здійснення інновацій вітчизняними
21
підприємствами на сьогодні залишається на дуже низькому рівні [6].
Домінуючою думкою щодо визначення основного чинника, що перешкоджає
широкому впровадженню інновацій в українській економіці, є відсутність
фінансових можливостей підприємств для їх здійснення. Серед інших
чинників, що гальмують інноваційний розвиток підприємств, науковці
виділяють такі:
 недостатню кваліфікацію управлінського персоналу;
 обмежені можливості отримання кваліфікованої допомоги та
консультацій;
 значну завантаженість керівників, діяльність яких
спрямовується основним чином на вирішення поточних
проблем;
 відсутність інноваційних ідей і труднощі здійснення
відповідних науково-дослідних розробок;
 незначний вплив інновацій на результати діяльності
підприємства;
 відсутність потреби в інноваціях.
З метою комплексного дослідження впливу інновацій на нарощення
вартості підприємств, перш за все, проведемо аналіз загальних показників
інноваційної активності вітчизняних підприємств за період 2000–2013 рр. на
основі даних, наведених в табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Показники інноваційної активності підприємств України у 2000–2014
рр.

Показники Темп
Питома вага
інноваційної приросту Питома вага
промислових
активності загальної підприємств, що
Рік підприємств, що
підприємств суми витрат здійснюють
впроваджують
України у на інновації, інновації, %
інновації, %
2000–2014 рр %
2010 8045,5 1,2 13,8 11,5
2011 14333,9 78,16 16,2 12,8
22
 2012 11480,6 -19,91 17,4 13,6
2013 9562,6 -16,71 16,8 13,6
2014 7695,9 19,52 16,1 12,1
Джерело: [6]
В Україні частка підприємств, що впроваджують інновації, є дуже
низькою. Впродовж досліджуваного періоду 2000–2014 рр. їх питома вага в
загальній кількості підприємств коливалася в межах 11–18 %. При цьому
необхідно зазначити відсутність стійкої тенденції до зростання цього
показника, що негативно характеризує ставлення більшості вітчизняних
підприємств до інновацій.
У розрізі видів економічної діяльності можна зазначити, що показники
рівня інноваційної активності промислових підприємств є ще нижчими
порівняно із загальною динамікою в Україні – частка промислових
підприємств, що впроваджували інновації, упродовж 2000– 2014 рр. в
середньому становила 10–13 %.
Втім, ураховуючи той факт, що здійснення інноваційної діяльності
потребує значних капітальних вкладень, ключовим чинником, на нашу
думку, є фінансове забезпечення інноваційного процесу. Більш детально
джерела фінансування інноваційної діяльності вітчизняних підприємств
зображено на рис. 2.1.

23
 Рис. 2.1. Джерела фінансування інноваційної діяльності [6]
Основними джерелами коштів, що використовуються для фінансування
інноваційної діяльності в Україні, є власні кошти підприємств (85 % від
загального обсягу витрат), тоді як роль коштів державного бюджету на
інноваційну діяльність є менш вагомою у структурі інших джерел
фінансування (4,8 %).
Таблиця 2.3
Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні у 2010-2014
рр.

У тому числі за рахунок коштів

Загальн
Рік а сума
витрат державног іноземних інші
власних
о бюджету інвесторів джерела
201
8045,5 4775,2 87 2411,4 771,9
0
201
14333,9 7585,6 149,2 56,9 6542,2
1
201
11480,6 7335,9 224,3 994,8 2925,6
2
24
 201
9562,6 6973,4 24,7 1253,2 1311,3
3
201
7695,9 6540,3 344,1 138,7 672,8
4
Джерело: [6]
Власні джерела інвестицій підприємства порівняно із залученими та
позиковими характеризуються простотою й швидкістю залучення, високою
віддачею за критерієм норми прибутковості капіталу, оскільки не вимагають
сплати позикового відсотка у будь-яких його формах. Використання власних
ресурсів істотно знижує ризик неплатоспроможності підприємства, і при
цьому управління цілком зберігається в руках його власників. Разом із тим
власні джерела обмежені, а, отже, говорити про розширення інвестиційної
діяльності виключно за їх рахунок не доводиться. Більше того, більшість
підприємств працює збитково або отримує невеликий прибуток, обсягу якого
недостатньо для забезпечення розширеного відтворення та інноваційного
розвитку. Та навіть за умови високої рентабельності підприємства здійснення
інвестицій в інноваційні розробки є досить ризиковим, а тому не завжди
підтримується суб’єктами господарювання [6].
Характеризуючи стан державної підтримки інноваційної діяльності,
відзначимо, що на сьогодні в Україні відсутні позитивні тенденції до
збільшення фінансування інноваційної діяльності, а динаміка не є
стабільною.

ВИСНОВКИ
Інновації є вагомим фактором формування вартості підприємства та
найчастіше належать до групи нефінансових (якісних) факторів. Теоретичне
обґрунтування механізму впливу інновацій на вартість підприємства було
здійснене шляхом розгляду чотирьох основних типів інновацій за ознакою їх
предметного змісту (продуктових, технологічних, маркетингових і
організаційних) та дослідженні їх впливу на вартість підприємства
опосередковано через підвищення ефективності використання всіх видів

25
ресурсів підприємства (фінансових, виробничих, трудових, управлінських) та
покращання відповідних показників, що їх характеризують.
Інноваційна діяльність є запорукою успішності підприємства та
ключовим важелем розвитку економіки країни в цілому. Категорія
«інноваційна діяльність підприємства» містить широкий спектр активності
компанії, ядром якої є дослідницька робота, що може супроводжуватися
здійсненням інших операцій, що забезпечують та спрощують процес
упровадження інновацій: пошук нових концепцій; придбання ноу-хау,
технологій; інвестиції в людський капітал; придбання інноваційних основних
засобів та нематеріальних активів; розроблення нових маркетингових
методів. Вагомою ознакою при віднесенні впроваджуваних на підприємстві
змін до категорії інновацій є не лише їх новизна, але й доцільність і наявність
позитивного ефекту від їх впровадження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лавріненко Ю. М. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ
СУТНОСТІ ІННОВАЦІЙ / Ю. М. Лавріненко // Page 1 191Вісник
Запорізького національного університету. – 2010. URL:
http://visnykznu.org/issues/2010/Vest_Ek6-2-2010-PDF/191-195.pdf
2. Пожуєва Т. О. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ
ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА / Т. О. Пожуєва //
Економіка та управління підприємствами. – 2014. URL: http://irbis-
nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?

26
 C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNL
OAD=1&Image_file_name=PDF/econrig_2014_1_18.pdf
3. Ілляшенко С. Управління інноваційною діяльністю. Основи
інноваційного менеджменту / С. Ілляшенко // Університетська книга. –
2014. URL:
https://pidru4niki.com/73262/investuvannya/upravlinnya_innovatsiynoyu_di
yalnistyu_pidpriyemstvi
4. Мохонько Г. А. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ
СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА
ПІДПРИЄМСТВІ / Г. А. Мохонько, К. Г. Ткаченко // Науковий вісник
Херсонського державного університету. – 2015. – URL:
http://www.ej.kherson.ua/journal/economic_15/3/33.pdf.
5. Гарафонова, О. І. "Основні напрямки оцінки інноваційного розвитку та
управління інноваціями на підприємствах." Бізнес Інформ 3 (2014):
100-103. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?
C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNL
OAD=1&Image_file_name=PDF/binf_2014_3_16.pdf
6. Захаркін, О.О. Вартісно-орієнтоване управління інноваційною
діяльністю підприємств: методологічні засади, світовий та вітчизняний
досвід [Текст] : монографія / О.О. Захаркін. - Суми: СумДУ, 2015. - 400
с. URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/42222

27