Professional Documents
Culture Documents
4 ЛК ГДК
4 ЛК ГДК
І КОМУНІКАЦІЇ»
ЛЕКЦІЯ № 4
КИЇВ - 2020
МОДУЛЬ 1. ГРУПОВА ДИНАМІКА.
ТЕМА 4. КЕРІВНИЦТВО І ЛІДЕРСТВО У МАЛИХ ГРУПАХ
Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб’єктом
соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та
відносин у групі (організації).
Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим
соціально організованим процесом. Реалізують функції керівництва
спеціалізовані структури (у великих організаціях), а також безпосередньо
керівник.
Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і
організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).
Завдання керівника полягає:
• у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку
групи на кожному етапі;
• у структуруванні діяльності й відносин;
• у спільності всіх членів під час розв’язання групою різноманітних
завдань;
• у впливі на членів групи.
•Властиві колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, поінформованість усіх
про розв’язувану проблему, способи виконання завдань, досягнення цілей.
Кожний з учасників взаємодії добровільно перебирає на себе відповідальність за розв’язання завдання і усвідомлює його
значущість у досягненні спільної мети. Вони є не просто виконавцями чужих рішень, а мають власні цінності та інтереси,
Демократичний виявляють власну ініціативу.
Лідер (керівник) – демократ враховує у взаємодії з іншими їх індивідуально-психологічні властивості, вивчає потреби,
інтереси, причини спаду та росту активності, визначає засоби впливу тощо, тобто актуалізує «Ми» в налагодженні
соціальних та ділових контактів
•Характеризується незначною активністю керівника, який може й не бути лідером. Проблеми він обговорює формально,
піддається різним впливам, не виявляє ініціативи, часто не здатний приймати рішення, уникає цього. У взаємодії з іншими
такий керівник (лідер) намагається перекласти розв’язання проблеми на них, нездатний у процесі ділової взаємодії впливати
Ліберальний на її результат, уникає інновацій. Ліберал у спілкуванні «пливе за течією», часто вдається до вмовляння співрозмовника. Тому
нерідко активні, творчо зорієнтовані співробітники використовують робоче місце та час для діяльності, не пов’язаної із
загальною справою
Відповідно до двох видів групової діяльності — ділової (здійснення спільної
діяльності, розв’язання групових завдань) і емоційної (спілкування і розвиток
психологічних відносин між членами групи) виокремлюють і два основних види
лідерства: лідерство у діловій сфері (інструментальне лідерство) і лідерство в емоційній
сфері (експресивне лідерство).
Поєднання обох видів лідерства в одній особі фіксує ще один його тип —
інструментально-експресивне лідерство, хоч воно не є поширеним. Дії інструментального
лідера спрямовані на досягнення мети, експресивного — на підтримання внутрішнього
клімату, групову інтеграцію.
У групі може бути один лідер, який поєднує у собі інструментально-експресивні дії, або мінімум
два лідери, діяльність одного з яких спрямована на управління діловою активністю, іншого — на
управління емоційною ситуацією. Різні інструментальні завдання можуть вивести на авансцену
групової активності лідерів різного типу: лідера-організатора, лідера-ініціатора, лідера-ерудита,
лідера-майстра, а експресивні — лідера-генератора емоційного настрою, лідера емоційного
притягання.
Тип лідера - людина, наділена лідерськими
властивостями; яскравий представник певної групи
людей.
Нерідко при цьому послуговуються і такими
критеріями як:
1. Оцінювання ефективності діяльності лідера. За
цим критерієм лідерство поділяють на конструктивне
(сприяє успіху і розвитку групи) і деструктивне (знижує
ефективність спільної дії).
2. Предметна спрямованість діяльності лідера. На
цій підставі твердять про політичний, релігійний,
науковий, економічний та інші різновиди лідерства.
3. Рівень енергетичної активності лідера. Йдеться
про силу емоційної заразливості, одержимості лідерів та
ін.
Стиль лідерства, тип керівника, ефективність діяльності групи та існуюча в ній
культура управління взаємопов’язані:
1. Стиль лідерства відображає усталені способи діяльності певного типу керівника.
Він тісно пов’язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття
рішень, спілкування тощо.
2. Стиль лідерства не є вродженою якістю, а формується і змінюється в процесі
діяльності. Його можна коригувати та розвивати.
3. Опис та класифікація стилів лідерства відтворюють змістові характеристики
(параметри) спільної діяльності. Йдеться про специфіку завдань, взаємини у групі тощо.
4. Особливості стилю лідерства зумовлені культурними цінностями групи
(традиціями, усталеними нормами) та чинниками навколишнього середовища
(соціально-економічними, політичними, соціально-психологічними тощо).
Лідерство є власне психологічним феноменом, воно зумовлюється
взаємодією багатьох змінних (психологічними характеристиками особистості
лідера, соціально-психологічними характеристиками малої групи та ін.), а
керівництво має змішану природу, поєднуючи в собі різні особливості впливу.
Якщо лідерство виникає та формується у процесі спільної діяльності, то
керівництво привноситься в групу. Ефективність керівництва залежить від
лідерського потенціалу керівника, відповідності умовам і завданням
діяльності групи.
Стиль керівництва має як об’єктивну, так і суб’єктивну основу, залежить
від моральних норм, соціально-економічних та політичних чинників, системи
відносин у групі, особистісних особливостей керівника.
У соціальній психології сформувалося кілька підходів до аналізу стилів керівництва, які
різняться між собою співвідношенням суб’єктивного і об’єктивного в процесі управління.
Тривалий час поширеним був підхід, що спирався на структуру особистісно-ділових якостей
керівника. Йшлося про те, що кожний керівник є індивідуальністю, якій властиве неповторне
поєднання структурних компонентів особистісно-ділових якостей.
Відповідно виокремлювалися:
— уважний стиль керівництва (турбота про статус підлеглих, умови їх праці). Уважні
керівники у роботі з підлеглими використовують подяки за хорошу роботу; чуйні до
особистих проблем працівників; готові допомогти; позбавлені завищених очікувань від
співробітників;
— стиль ініціювання структури (вміння керівника сформулювати мету, розробити план її
досягнення). Поведінка керівників, які ініціюють структуру, орієнтується на розподіл
підлеглим завдань; встановлення стандартів виконання роботи; інформування підлеглих про
вимоги до роботи; уніфіковані процедури стимулювання.
Зважаючи на стиль керівництва було визначено типи керівників:
— орієнтовані на виконання завдання (відповідають стилю керівництва ―ініціювання
структури‖);
— орієнтовані на відносини (відповідають стилю ―уважних керівників‖).
Американські дослідники Р. Блейк і Дж. Моутон запропонували модель управлінської сітки, яка
охоплює різні комбінації ступеня уваги до виробництва і до людей та обґрунтовує такі стилі
керівництва:
• невтручання;
• «керівництво приміським клубом»;
• «керівництво завданнями»;
• «золота середина»;
• командний стиль (групове управління).
Командний стиль вважається найефективнішим, оскільки забезпечує згуртованість виробничих
осередків, хороші результати праці й високий ступінь задоволеності нею співробітників. Групове
управління орієнтується на колективний підхід, особливостями якого є прагнення до оптимальних
результатів діяльності групи за активної участі працівників, ініціативність, колективне розв’язання
суперечностей, конфліктів.
Прибічники ситуаційних моделей вважають, що не існує універсального стилю
керівництва, будь-який з них залежно від ситуації може бути ефективним. Традиційно вони
виокремлюють такі типи поведінки керівника, а отже і стилі керівництва:
— керівництво, зорієнтоване на підтримку (увага до підлеглих, турбота про їх добробут,
формування дружньої атмосфери);
— директивне керівництво (підлеглим повідомляється тільки необхідна з точки зору
керівника інформація; спрямування і координація дій співробітників, контроль за їх
діяльністю);
— керівництво, спрямоване на співчуття (консультування підлеглих, урахування їх думок,
пошук шляхів подолання суперечностей);
— керівництво, зорієнтоване на досягнення (формулювання і пояснення цілей, пошук
способів підвищення результативності праці тощо).
Жоден стиль не є універсальним. За одних обставин ефективне консультування, за інших
— делегування. Та за будь-яких умов керівники повинні виявляти гнучкість, всебічно
враховуючи особливості ситуацій.
Стиль лідерства (керівництва) пов’язаний з феноменом психологічної влади у групі.
Наприклад, авторитарний керівник залежно від проблеми і складності завдання
структуру свого впливу на підлеглих організовує за принципом «керівництво —
підкорення». Тип такого керівника характеризують:
— надмірна централізація влади, ігнорування думки спеціалістів;
— використання різних соціально-психологічних механізмів впливу, зокрема
аморальних (інструктаж, тиск, погрози, категоричність висловлювань тощо);
— унеможливлення критики на його адресу, ігнорування думок підлеглих,
доцільності вироблення спільних рішень;
— недовіра до підлеглих, нехтування реальним людським потенціалом, обмежене
спілкування з персоналом;
— неуважність до індивідуальних особливостей підлеглих, міжособистісних
відносин;
— велика соціальна дистанція, офіційність у неформальних ситуаціях взаємодії.
Ефективнішим є демократичний стиль, який засвідчує вміле використання
влади і таких психологічних механізмів впливу, як порада, делегування
повноважень і відповідальності, переконання, навчання та ін. Усе це
забезпечує позитивну саморегуляцію спільноти, розвиток індивідуальної та
групової ініціативи.
З керівником-демократом пов’язаний психологічний феномен, що
спонукає керівників нижчого рангу відстоювати інтереси співробітників перед
вищим керівництвом. Високопродуктивними є взаємовплив, зворотний
зв’язок, що забезпечує спрямування інформації не лише від керівника до
підлеглого, а й від співробітників до керівника. Керівник-демократ може
безпосередньо впливати на групу, індивідів або впливати на співробітника
через групу.
Ліберальний стиль часто кваліфікують як бездіяльний, що породжує
вседозволеність, анархію. Невпливовість людини-ліберала може бути наслідком
суб’єктивних особливостей особистості (невпевненість, слабка сила волі, надмірна
довірливість тощо), непрофесіоналізму. За таких умов може взяти ситуацію під контроль
неформальний лідер, який ініціативно візьметься за розв’язання управлінських рішень.
Ліберальний стиль керівництва може бути ефективним, а керівник впливовим, якщо
робота має індивідуалізований характер, у групі інтелектуалів, де понад усе ціниться
вільна, творча атмосфера, у колективі з високим рівнем індивідуальної та свідомої
відповідальності.
Характеризуючи зв’язок стилів лідерства і керівництва з феноменом психологічної
влади, слід пам’ятати, що ефективний вплив керівника на групу та індивідів не
допускає бездумного наслідування будь-якого стилю, а потребує вироблення власного
неповторного стилю діяльності та впливу.
Ефективний лідер допомагає групі набувати відповідальності і компетентності. Для цього
йому важливо знати, на якій стадії розвитку перебуває група, як відбуватиметься її розвиток і
чим він особисто може цьому посприяти. За спостереженнями М. Вудкока і Д. Френсіса, група
за ступенем зрілості може перебувати в одній із чотирьох позицій, що потребує відповідного
стилю керівництва нею.
Висновки
1. Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації
діяльності в групі. Лідер - член групи, який у значущих ситуаціях здатний впливати
на поведінку інших учасників групи, в ньому найбільшою мірою представлені
цінності групи.
2. Лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає керівну
позицію за явної чи прихованої її згоди. Найчастіше він перебирає роль
неофіційного керівника.
3. Однозначної думки про доцільність поєднання в одній особі керівника і групового
лідера у соціально-психологічній науці немає. Лідерські можливості збільшують
силу впливу керівника; за активної реалізації керівником якостей ділового і
мотиваційного лідера зростає задоволеність індивідів членством у групі. Однак, існує
і інша думка - ролі керівника і лідера у групі мають належати різним особам,
оскільки діяльність лідера і керівника має неоднакову спрямованість.
4. У процесі досліджень феномену лідерства сформувалися різні концептуальні теорії
кожна з яких розглядала його під особливим кутом зору, відповідно пояснюючи його
походження, сутнісні особливості, вплив на функціонування малої соціальної групи:
теорія рис, ситуаційна теорія та синтетична теорія лідерства.
5. Стиль лідерства — спосіб, метод роботи, манера поведінки індивіда, типова для
лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.
Соціальна психологія розглядає три стилі — авторитарний, демократичний,
ліберальний, відповідно визначає і три типи лідерів (автократ, демократ, ліберал).
6. Типологію лідерства визначають, беручи за основу зміст, стиль, характер діяльності
лідера, що, у свою чергу дає змогу припустити існування восьми типів лідерства: за
змістом діяльності – лідер-натхненик, лідер-виконавець, лідер, що поєднує ці типи; за
стилем кеівництва – авторитарний, демократичний, лідер який поєднує ці два типи;
за характером діяльності – універсальний та ситуативний лідери.
7. Стиль лідерства (керівництва) пов’язаний з феноменом психологічної влади у групі.