МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ

Кафедра маркетингу

РЕФЕРАТ

з дисципліни « Менеджмент і адміністрування

(управління персоналом) »

на тему:

«Психологічні аспекти лідерства»

Підготував

Студент 3-го курсу,

групи МРД-31

напряму підготовки

« 075 Маркетинг »

Гапій Олексій Андрійович

Київ 2019 р.
 ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. МОДЕЛІ ПСИХОЛОГІЇ ЛІДЕРСТВА …………………………… 5
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТА КОНЦЕПЦІЇ ЛІДЕРСТВА …... 7
РОЗДІЛ 3. ВЛАДА, ЯК ОДИН З ВИТОКІВ ЛІДЕРСТВА ………………….. 10
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………. 14
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………………………. 15

2
 ВСТУП

Актуальність теми. Кожен член групи у відповідності зі своїми

діловими та особистісними якостями, внеском у спільну справу,
розвиненістю почуття обов'язку і відповідальності, завдяки визнанню групою
його заслуг і здатності впливати на оточуючих займає певне становище у
системі групової організації. Групова структура з цієї точки зору являє собою
своєрідну ієрархію статусів її членів.
Лідерство, як один із способів диференціації групи, виникає в
результаті спілкування та взаємодії індивідів у складі групи і стає
складним психологічнимфеноменом, в якому певним чином фокусуються і
виявляються найважливіші характеристики групового розвитку.
Проблема лідерства та керівництва - одна з кардинальних проблем
соціальної психології. Вона стосується не тільки питань інтеграції групи, а
й психологічноописує суб'єкта цієї інтеграції.
Психологічні аспекти лідерства і керівництва і є темою даної роботи.
Вивченню особливостей досліджень історичних аспектів присвятили
праці зарубіжні та вітчизняні вчені, серед яких Е. Богардус та П. Друкер,[1]
Ф. Кардел та Б. Карлофф,[3] С. Кові, Д. Кузес, К. Левін,[4] А. Менегетті, Б.
Познер та С. Седерберг.[2]
Метою наукової роботи є аналіз теоретичних і методичних
положень щодо психологічних аспектів лідерства в колективі, а також
виокремлення окремих форм та стилів лідерства в залежності від
психологічних особливостей лідера Відповідно до поставленої мети
визначені такі завдання:
 дослідити теоретичні аспекти психології лідерства;
 дослідити та виокремити психологічні основи лідерства;
 здійснити аналіз праць відомих науковців, відстежити
психологічні аспекти дослідження лідерства.

3
 Об’єктом дослідження наукової роботи є перші літературні описи
психології лідера в колективі.
Предметом дослідження є теоретико-методичні положення щодо
психологічних аспектів лідерства в колективі.
У роботі були використані такі методи дослідження: абстрактно-
логічний (теоретичні узагальнення), системний підхід; метод аналізу та
синтезу, метод структурного аналізу, другого розділу роботи; ситуаційний та
порівняльний підходи.

4
РОЗДІЛ 1. МОДЕЛІ ПСИХОЛОГІЇ ЛІДЕРСТВА

Що таке лідерство? Це просте і ясне для багатьох поняття, перші

ознаки якого спостерігаються ще в світі соціальних тварин. Для них
характерно виділення із загального середовища ватажка, лідера, який
підтримує внутрішню ієрархію їх спільноти.
У нашому соціумі лідерство – це процес впливу, за рахунок якого
людина для досягнення мети отримує підтримку від інших членів спільноти.
Інакше кажучи, здатність вести за собою людей.
Розповідаючи про те, що таке лідерство, не можна не приділити їм
частку уваги.
Отже, є теорії великої людини. Згідно з ним, здібності до лідерства є
вродженим, тобто великими народжуються, а не стають.
Ще є теорії характерних рис. Вони чимось схожі з попередніми. Їх
прихильники вважають, що лідерські якості і риси людям передаються у
спадок.
Теорія обставин вже не розглядає походження цих завдатків, а стиль
поведінки. Вважається, що немає універсального – того, який би підійшов у
будь-якій ситуації. Тому лідер повинен бути гнучким, вміти пристосуватися
до обставин, підібрати найбільш ефективний стиль поведінки для впливу на
людей за конкретних обставин.
Ще існує поняття та теорія ситуаційного лідерства. В його рамках
розглядається інакше. Вважається, що лідерство – характерна риса певної
ситуації, а не особистості. [2, с.11]
У біхевіористських теоріях стверджується, що лідерами не
народжуються, а стають. Бо тут має значення не внутрішній стан людини або
його психічні якості, а вміння вчитися, спостерігати, прагнути до тієї чи
іншої мети.

5
 Також є теорія, в якій увага концентрується на впливі і силі,
створюваних лідером. Вважається, що саме до нього ведуть всі дороги, а не
до культури організації і послідовникам.
В трансакційних теоріях розглядається взаємна вигода у відносинах
лідера і послідовників. Він пропонує винагороду або ресурси, а у відповідь
отримує визнання. [4, c. 23].
Остання основна теорія – трансформаційна. Розглядає внутрішню
мотивацію при відносинах обміну. Не куплену благами відданість і лестощі,
а справжню відданість послідовників ідей лідера.
Існує декілька моделей психології лідерства, серед них:
Особистісна модель, говорячи простими словами, це – сукупність
особистісних і професійних якостей, яка ефектно співвідноситься з
поставленими завданнями.
Особистісних моделей існує незліченна кількість, власне, як і самих
лідерів. Однак є універсальна. Вважається, що ідеальна модель лідерства – це
сума особистих якостей та набутих навичок, помножена на психологічну
установку і поведінкову компетентність.
Ще приклад часто наводять модель, розроблену Ральфом Стогділлом,
американським психологом, доктором Університету штату Огайо. У неї
включені:
 Поєднання вроджених характеристик і темпераменту.
 Індивідуальні риси, вироблені протягом життя.
 Поведінка, здобутий в результаті освоєння навичок спілкування і
розумових здібностей.
 Потребують вирішення кризові ситуації, що послужили стимулом
для саморозвитку. [1, с. 5]
Згідно даної моделі, особистісна оцінка лідера залежить від його
соціально-економічних та інтелектуальних можливостей, а ще від життєвих
цінностей, активності і потреб.

6
 РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТА КОНЦЕПЦІЇ
ЛІДЕРСТВА

Їх також необхідно перерахувати, розповідаючи про те, що таке

лідерство. Як відомо, компетенція – це особистісна здатність фахівця
вирішувати ті або інші професійні завдання. У лідера, природно, їх має бути
безліч. Які саме? Це визначає відповідь на питання про те, яку поведінку
зобов’язаний демонструвати лідер та як повинен діяти за тих чи інших
обставин. І ось перелік лише основних компетенцій:
 Готовність нести відповідальність за команду, відповідати за
результат колективу навіть у разі невдачі.
 Ставити загальний результат вище особистого.
 Позитивно і неупереджено ставитися до кожного члена
колективу.
 Мати бажання вдосконалюватися і навчатися.
 Вміти чути і прислухатися до думки інших.
 Не боятися сильних підлеглих.
 Вміти надихати і бути готовим це робити.
 Готовність навчати інших, робити це ефективно.
 Бути відмінним управлінцем і експертом у своїй галузі.
 Вміти привнести в колектив зібраність і організувати людей,
надихнути на інтенсивну діяльність.
 Мати власну точку зору.
 Широко мислити. Бути готовим пропонувати і приймати
нестандартні рішення.
 Бути стресостійким.
 Не мати бажання самостверджуватися за рахунок інших.
Але найголовніша компетенція – це готовність стати лідером,
прагнення до цього статусу і тяга до керівництва людьми. [1, с.31]

7
 Варто зауважити також, що, в залежності від психологічних
особливостей лідера, фахівці виділяють декілька концепцій лідерства, серед
них:
Атрибутивне лідерство. Основу даної концепції складають причинно-
наслідкові взаємозв’язки між тим, що вже сталося, і тим, що люди
сприймають як причину того, що сталося. Ось як це виглядає в контексті
обговорюваної теми: вибір лідера, як і поведінка його послідовників,
обумовлений його реакцією на них.
Взаємозв’язок очевидний. Лідер, спостерігаючи за тим, як працюють
члени його команди, отримує інформацію, на підставі якої робить висновки
щодо поведінки кожного з них. І надалі коригує свій стиль діяльності, щоб
адекватно реагувати на діяльність окремо взятих підлеглих.
Навіщо це потрібно? Потім, щоб зрозуміти, чому люди ведуть себе так,
а не інакше. І лідеру, треба сказати, не так-то просто це зробити. Нерідко у
нього немає ні часу, ні можливостей для безпосереднього спостереження за
роботою співробітника. Так що визначати поведінку доводиться, виходячи зі
знань про особистісні особливості працівника, про виконуваної ним роботи і
про організаційному оточенні. [3, с.42].
Для чого йому ці відомості? Щоб зрозуміти зв’язок між роботою та
поведінкою працівника, зробити висновки щодо результативності, виявити
унікальні особливості, які допомагають йому бути продуктивним. І, нарешті,
порівняти членів колективу по цим критеріям між собою.
Харизматичне лідерство. Ще одна концепція, яка заслуговує уваги.
Поняття лідерства нероздільно пов’язане з харизмою. Це винятковість
особистості, особлива обдарованість, «родзинка». Харизматичним лідером є
чоловік, якому підвладне надання глибокого впливу на своїх послідовників в
силу індивідуальних якостей.
Якщо узагальнити, то вийде така характеристика: ця людина впевнена
в собі, помірно чутливий до зовнішнього оточення, здатний бачити рішення
проблеми за межами статус-кво (повернення до вихідного стану) і вміє
8
донести до команди інформацію будь-якої складності простими словами. А
ще йому властива жага діяльності, яка настільки заразлива, що передається
іншим людям. Як правило, у здібностях та авторитеті харизматичного лідера
ніхто не сумнівається.
Але щоб стати таким, мало розташовувати до себе. Лідерство в
організації може бути притаманне лише людині, яка, крім особистої
привабливості, має здатність пропонувати нові, дієві, раніше не існуючі
варіанти бачення проблеми і шляхи її вирішення. Крім того, лідер повинен
вміти передати значущість своїх поглядів послідовників, щоб поширити їх і
спонукати колектив до діяльності. [4, с.15]
Варто обмовитися, що дана концепція відноситься до горезвісної теорії
про ситуаційне лідерство. Харизматичний підхід виявляється найбільш
дієвим при критичних обставинах в організації або за якихось радикальних
змінах, коли зростає потреба у швидкому пошуку нових рішень, які могли б
врятувати. У стабільних ситуаціях він не завжди ефективний

9
 РОЗДІЛ 3. ВЛАДА, ЯК ОДИН З ВИТОКІВ ЛІДЕРСТВА

Це поняття, до лідерства має безпосереднє відношення, теж не можна

обійти стороною. Владою називається можливість нав’язати свою волю,
вміння управляти людьми, навіть всупереч їх опору.
Що спільного між владою та лідерством? Вплив. А ще те, що обидві
якості мають бути властиві кожному керівнику. Щоб організація
функціонувала ефективно, владу необхідно застосовувати. Якщо керівник
нею не володіє, то вплинути на людей, від яких залежить діяльність
підприємства, у нього не вийде. [3, с.67]
Є і вагомі фактори, що відрізняють поняття влади і лідерства. І це –
баланс. Якщо мова йде про владу, то він необхідний. Розумний керівник
усвідомлює, що і його підлеглі теж мають над ним владу. Адже вони –
рушійна робоча сила його підприємства. Тому керівник повинен керувати
працівниками так, щоб у них не сформувалося почуття непокори і протесту.
Варто перерахувати також форми влади. Виділяють всього п’ять форм:
 Влада, яка спирається на примус. Найгірша з форм, так як
підлеглим вселяють: керівник має право і можливість карати їх.
 Влада, яка базується на винагороді. Підлеглі вірять, що керівник
задовольнить їх потреби, якщо вони будуть виконувати все, що їм наказано.
 Експертна влада. Працівники вірять в те, що у керівника є знання,
що дозволяють задовольнити їх потреби.
 Еталонна влада. Має відношення до психології лідерства.
Керівник має настільки привабливими особистісно-професійними рисами,
що його приклад хочеться наслідувати. Краща з форм.
 Законна влада. Будується на вірі підлеглих у правильність
наступного розкладу: керівник віддає накази, а вони виконують.
Перша форма не тільки найгірша, але і неефективна. Бо вплив через
страх зазвичай призводить до незадоволеності роботою підлеглих, що

10
спричиняє зниження результативності. У результаті багато організацій
просто розвалюються.
Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок щодо того,
що таке лідерство. Це процес соціальної організації і управління
спілкуванням у певній групі людей. Тобто процес, очевидно, психологічний.
Лідерство – соціальне явище. Хорошим керівником може бути лише
той, до кого колектив відчуває довіру. Людина, досягнення і заслуги якого
визнаються і поважаються усіма членами команди. Той, за ким люди готові
слідувати і без примусу. [5, с.21]
І лідеру доводиться нелегко. По-перше, він знаходиться в сильній
залежності від колективу. Він повинен виражати всі його інтереси,
прислухатися до кожного, демонструючи таким чином повагу до
працівників, яке мотивує їх діяльність. Знайшовши лідерство в групі, людина
зобов’язана ініціювати активність, скоординувати дії колективу, забезпечити
зовнішні і внутрішні зв’язки, ресурси, відрегулювати міжособистісні
відносини.
Говорячи простою мовою, лідер повинен бути успішно соціалізованою
особистістю, здатною ефективно керувати без влади і враховувати інтереси
кожного члена команди.
Боротьба за лідерство – це явище, знайоме багатьом. Як правило, тягу
до цього статусу обумовлює бажання самоствердитися, отримати повагу,
визнання, владу чи авторитет. [7, с.54]
І якщо в ситуації, коли питання вибору лідера дійсно актуальне,
стикаються дві людини, які відповідають усім раніше переліченим якостям,
починається справжня боротьба. Це не фігура мови. Як виглядають два
лідера, кожен з яких має намір зайняти ту чи іншу посаду? Це два активних,
сміливих, рішучих, сильних людини, що відрізняються наполегливістю,
розвиненими комунікативними здібностями, харизмою і прагненням.
Та лідерство в організації в результаті отримує той, хто виявляється
більш раціональним, розважливим, чесним і перспективним.
11
 Вище були відзначені увагою основні поняття, що стосуються
психології лідерства. Наостанок можна навести декілька яскравих наочних
прикладів обговорюваного явища:
 Сер Уїнстон Леонард Спенсер-Черчілль. Чоловік, який в 2002
році був названий найвидатнішим британцем в історії. Надзвичайно
ерудована та енергійна особистість. Той, хто працював у безлічі міністерств і
чинив вплив на розробку планів військових дій в періоди обох світових воєн.
І, звичайно ж, Черчілль був чудовим оратором. Його виступи по радіо
слухали сотні тисяч людей – те, що він говорив, надихало і вселяло гордість
за Британію. [9, с.45].
 Франклін Делано Рузвельт. Ще один яскравий приклад лідерства.
Єдиний президент США, що обирався більш ніж на два терміни. Він
продовжував займатися державними справами, навіть незважаючи на те, що
був прикутий до інвалідного крісла. Рузвельт – приклад того, як людина
може у важкий час об’єднати безліч різних людей для досягнення загальних
цілей. Незважаючи ні на що, він зібрав команду фахівців і добився в Конгресі
підтримки реформ, спрямованих на поліпшення економічної ситуації в
країні.
 Маргарет Хільда Тетчер. Народилася в сім’ї кравчині і
бакалійника, а стала однією з найвпливовіших жінок світу. Її прем’єрство
стало найтривалішим в ХХ столітті. Ця жінка змогла втілити в життя цілу
низку консервативних заходів, які стали в підсумку частиною політики
тетчеризму.
Подібних прикладів – безліч, і не тільки в політиці. Джон Девісон
Рокфеллер, Генрі Форд, Сергій Михайлович Брін, Стівен Пол Джобс, Енді
Уорхол, Джон Вінстон Леннон, Майкл Джозеф Джексон, Мохаммед Алі… Ці
та інші імена навіки увійшли в історію. І можна бути впевненими, що цей
перелік буде лише поповнюватися.

12
 ВИСНОВКИ

У соціальній психології існує кілька точок зору на природу і сутність

лідерства. Одна з них - «теорія рис» - обгрунтовано визначає лідерів за їх
особистими якостями. Інша - «ситуаційна теорія» обгрунтовує ініціативну
поведінку особистості потребами сформованої соціальної ситуації.
Відповідно до виділенням двох основних сфер життєдіяльності малої групи -
діловий, пов'язаної із здійсненням спільної діяльності і рішенням групових
завдань, і емоційної, пов'язаної з процесом спілкування і розвитку
психологічних відносин між членами групи, - виділяють два основних види
лідерства - лідерство у діловій сфері та лідерство в емоційній сфері. Ці два
види лідерства можуть бути персоніфіковані в одній особі, але частіше вони
розподіляються між членами групи. У залежності від ступеня вираженості
спрямованості на ту чи іншу сферу життєдіяльності групи можна виділити
типи лідерів, орієнтованих на вирішення групових завдань; на спілкування і
взаємини в групі; універсальних лідерів.
Існує кілька теорій «стилів лідерства» - системи прийомів впливу
лідера на групу. Найбільш поширеною у вітчизняній психологічній науці є
теорія К. Левіна, який виділяє три стилі керівництва -
авторитарний, демократичний, ліберальний.
Феномен лідерства визначається взаємодією ряду змінних, основними
з яких, є психологічні характеристики членів малої групи, характер
вирішуваних завдань і особливості ситуації, в якій перебуває група та її
лідер.

13
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Ануфрієва Н.М., Зелінська Т.М., Зелінський Н.Є. Соціальна

психологія: Курс лекцій.-К.: МАУП, 2010.-136с.
2. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник, К.: Центр
Навчальної Літератури, 2015.-624с.
3. Петровський А.В., Шпалінскій В.В. Соціальна психологія колективу.-
М.: Освіта, 2018.-176с.
4. Паригін Б.Д. Соціальна Психологія. -СПб, 2009.-543с.
5. Платонов Ю.П. Психологія колективної діяльності. Теоретико-
методологічний аспект-Л.: Вид-во ЛДУ, 2010.-184с.
6. Шихару П.М. Сучасна соціальна психологія .- М.: ИП РАМ, 2016 .-
448с.
7. Скрипченко О. В., Долинська Л. В.. Зальна психологія. – К.: Либідь,
2015. – с.464.
8. Семенова А. В., ,Гурін Р. С., Осипова Т. Ю. Основи психології і
педагогіки. – К.:Знання, 2016. – 319 с.
9. Серьожникова Р. К., Пархоменко Н. Д., Яковецька Л. С.. Основи
психології і педагогіки. – К.: Центр навчальної літератури, 2013. – 243 с.
10. Ашин Г.К. Элитология в системе общественннх наук //общественные
науки и современность. – 2013. – №4.
11. Єгорова-Гантман Е. В. Політиками не народжуються. Як стати і
залишитися ефективним лідером. — М.: Ніколо М, 2013.
12. Жискар д’Естен Валери. Влада та життя. – М.,2010. – С118
13. Кирилюк А.Е, Кремінь В.С, Ірхін С.А. Психологія та політика. -К.,
2013.
14. Кобилянська Е., Лабковська Е. Поведінка політиків пророчити можна
// Незалежна газета. 2013 р.
15. Мохонова О.А. Лідерство: суть та структурні компоненти//Нова
політика – № 2. – 2010. – С. 56.
14
16. Ольшанський Д. В. Політико-психологічний словник. — М.:
Академічний проект, 2012.
17. Пахарев А. Стиль політичного лідерства. Фактори формування та
складові. // Нова політика. – 2011. – № 5. – С. 554.
18. Сало I. Аналіз індивідуальних якостей политичного лідера як суб’екта
політики // Політ. Читання. – 2013. – № 4.

15