2

ЗМІСТ

Вступ……….……….……….……….……….……….……….……….………
Розділ 1. Поняття здібностей та їхнього розвитку ……….……….………..
1.1. Здібності їх види і структура …………………………………….
1.2. Здібності як можливість. ……….……….……….……….……...
1.3. Індивідуальні особливості здібностей……………………………
1.4. Розвиток здібностей………………………………………………..
Розділ 2. Методи дослідження здібностей людини та їх практичне
застосування. …….……….……….……….……….……….…………….
Розділ 3. Умови розвитку задатків людини як прояв здібностей в
майбутньому…………………………………………………………………..
Висновки……….……….……….……….……….……….……….…………..
Список використаних джерел……….……….……….……….……….…….
 3

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що проблема виявлення та

розвитку здібностей, обдарованості та таланту постійно ставиться перед
людиною починаючи ще з дитинства. Виявляється, що навіть у відносно
однакових умовах життя і діяльності психічні властивості дітей неоднакові та
розвиваються по різному. Тому, на мій погляд, проблема виявлення
здібностей, обдарованості та таланту, а так само взаємозв'язку і відмінності
цих явищ актуальні й в наш час.
Переступивши поріг будь-якого навчального закладу ми зіштовхуємося
з даною проблемою, тому що побачивши вперше дитину, учитель починає
поступово складати для себе картину здібностей цієї дитини. Робить він це
для того, щоб правильно вибрати методику навчання, саме з обліком цих
самих можливостей і здібностей.
Ступінь наукової розробки теми. Здібностями називають такі
психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко здобуває знання,
уміння і навички й успішно займається якою-небудь діяльністю. Але думок і
відповідей на це питання так само багато, як і вчених, які розглядали дану
проблему. Це відомі психологи та педагоги: доктор педагогічних наук
Б.М.Теплов, А. Матюшкін, В.Є.Чудновський, доктор психологічних наук Н.
Лейтес, та багато інших.
Метою даної роботи є аналіз і найбільш точне і повне теоретичне
розв'язання проблеми здібностей та їх розвитку. Також ще однією задачею є
ознайомлення з такими характеристиками здібностей, як якісна і кількісна;
розгляд природних передумов здібностей, таланту та їх розвитку в цілому.
Для реалізації поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:
 розкрити поняття, види, структура, особливості здібностей
людини;
 4

 схарактеризувати індивідуальні особливості здібностей

людини;
 висвітлити особливості розвитку здібностей людини;
 проаналізувати методи дослідження здібностей та їх практичне
застосування;
 розкрити умови розвитку задатків людини для розвитку
здібностей в майбутньому людини.
Об’єктом дослідження є передумова розвитку здібностей, що
забезпечує сприятливі умови для повноцінного життя та прояву здібностей в
майбутньому.
Предметом дослідження є висвітлення і цілісна характеристика
здібностей людини та їх розвитку в цілому.
Методи дослідження є вивчення можливостей розвитку здібностей та
розробка психолого-педагогічних проектів, що їх стимулюють.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і
складається із вступу, трьох розділів, які разом містять 4 підрозділів,
висновків та списку використаних джерел.
 5

Розділ 1. ПОНЯТТЯ ЗДІБНОСТЕЙ ТА ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ

1.1. Здібності їх види і структура

Здібності – це поєднання сприятливих індивідуально-своєрідних

особливостей та якостей психіки, котрі використовуються у відповідні
діяльності, проявляючи себе за допомогою швидкості, якості та
результативності виконання цієї діяльності при цьому затрачаючи на це
мінімальні силові, енергетичні та часові затрати.
У всіх сферах діяльності людини ми можемо спостерігати за проявом
здібностей. Наступні поділяють за таким показними, як зміст та характер
діяльності. Саме так і вирізняються здібності у певних сферах, наприклад,
здібності до навчання, малювання, музики, спорту, науки, конструювання,
а також артистичні та педагогічні здібності тощо.
Є також здібності, які напряму пов’язані з таким поняттям як
спрямованість особисті. От і В.Є.Чудновський стверджував, що
співвідношення спрямованості особистості й рівня здібностей є
неоднозначне і неоднакове: високий рівень здібностей суттєво впливає на
стиль поведінки та формування особистості в цілому. Велике значення має
той факт, що кажучи про розвиток здібностей ми маємо розуміти його
пряму залежність від умов виховання починаючи з ранніх літ,
особливостями формування особистості, які своєю чергою мають змогу
сприяти розкриттю здібностей, або ж, навпаки, призвести до того, що
здібності не матимуть змоги на реалізацію взагалі. Слід зауважити той
факт, що при виконанні однієї й тієї ж діяльності, маючи абсолютно
однакові досягнення суб’єкти виконання даної діяльності можуть мати при
цьому різні здібності, бо й однакові здібності можуть передувати успіху в
абсолютно різних за своєю суттю видах діяльності. От саме ця
закономірність є можливістю в компенсації здібностей в різних ситуаціях.
 6

В процесі виховання та навчання важливим чинником є сенситивні

періоди, найсприятливіші для тих чи інших здібностей [1, с. 616].
Оскільки ми уже розглядали поділ здібностей людини на види
передусім за характером і змістом діяльності, в якій вони виявляються, то
слід розглянути також їх поділ на загальні й спеціальні здібності.
 Загальні здібності людини це ті здібності, що певною мірою
виявляються у всіх видах діяльності. Завдяки таким своїм характеристикам
загальні здібності мають здатність забезпечити легкість і продуктивність у
виконанні різних видів діяльності та засвоєнні знань при цьому. До них
відносять такі здібності людини, як розумові, здібності до навчання та
праці. Вони опираються на загальні вміння які є необхідними в кожній
галузі діяльності, зокрема мова іде про такі, як уміти усвідомити
поставлене завдання, в слід за чим іде планування та організація їх
виконання, використовуючи при цьому наявні в досвіді людини методи та
засоби, повною мірою розкрити ті зв’язки речей, яких напряму стосується
діяльність, і як фінал засвоїти отримані нові методи роботи та з легкістю
долати труднощі, які можуть виникати на шляху до поставленої мети.
 До спеціальних здібностей також зараховують тотожні їм
здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-
управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші. Прояв спеціальних
здібностей ми можемо спостерігати в спеціальних галузях
діяльності,наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо.
Ці два види здібностей мають певну закономірність поєднання, що
проявляється в тому як загальні здібності виявляються і в спеціальних,
іншими словами в здібностях до певної конкретної діяльності. Надалі
розглядаючи спеціальні здібності потрібно зазначити, що вони визначені
вимогами, які певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо,
ставить перед людиною. Кожна спеціальна здібність є так званим фільтром
певних властивостей особистості, що надалі формують її готовність до
 7

активної та продуктивної діяльності. Слід також зазначити й те, що

здібності не тільки виявляються, а й формуються і вдосконалюються в
діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх
сторони. Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень
розвитку загальних здібностей.
У структурі здібностей виділяють також потенційні та актуальні
можливості розвитку. І так потенційні, характеризуються тим що коли
постає необхідність вирішення нових поставлених завдань, саме тоді й
проявляються такі можливості розвитку особистості.
Важливим чинником у розвитку особистості є соціальні умови у яких
або реалізуються або ж не реалізуються психологічні якості особистості. У
такому випадку мова іде про так звані актуальні здібності. І справді, далеко
не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до
своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об’єктивних
умов та сприятливих чинників. Отже, актуальні здібності становлять тільки
частину потенційних.
Також варто зазначити, що кожна здібність має свою структуру, в
якій розрізняють провідні й допоміжні властивості. Зокрема, провідними
властивостями, наприклад в літературних здібностях є особливості творчої
уяви та мислення; яскраві наочні образи пам’яті тощо.
Також вирізняють такі рівні здібностей:
 репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання,
опановувати діяльність).
 творчий (забезпечує створення нового, оригінального).
Слід, однак, зважати на те, що кожна репродуктивна діяльність має
елементи здібності до творчості, а творча діяльність включає і
репродуктивну, без якої вона неможлива. [1, с. 616-617].
Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність
людини мислити. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як
 8

широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, гнучкість,

критичність. Наприклад, В.Крутецький, досліджуючи здібності школярів
до математики, виявив важливу роль таких компонентів:
a) швидко і широко узагальнювати математичний матеріал
(узагальнення без будь-якого тренування);
b) швидко скорочувати процес міркування при розв’язанні завдань;
c) швидко перемикатися з прямого на зворотний хід думки у
процесі вивчення матеріалу.
Здібності також охоплюють не лише пізнавальні, а й емоційні
властивості. Наприклад, музикальні здібності ґрунтуються на емоційній
реакції, музичному враженні (Б.Теплов); у здібностях до наукової
діяльності важливу роль відіграють також емоції. І. Павлов наголошував:
«Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шуканнях». Також можна
відмітити те що існує тісний взаємозв’язок здібностей і вольових якостей –
ініціативності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою та
переборювати труднощі.
Отже, здібності не варто розглядати просто як властивість. Це
особливе і стійке поєднання психічних властивостей людини, що і
зумовлює можливість успішного виконання нею тієї чи іншої діяльності.
Недостатній розвиток окремих властивостей може компенсуватися.
Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною
дотиковою, нюховою та вібраційною чутливістю.

1.2.Здібності як можливість

Здібності як психологічні особливості людини, від яких напряму

залежить успішність отримання знань, умінь, навичок, але які самі до
наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться. Стосовно навичок
уміння і знання, в здатності людини виступають як деяка можливість.
 9

Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю стосовно

колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що такі
показники як структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться
сприятливими. Здатності людини є лише можливістю для придбання знань
і умінь. А чи будуть чи не будуть придбані ці знання й уміння, чи
перетвориться можливість у дійсність, залежить від безлічі умов. У число
яких входять, наступні:
 чи будуть навколишні люди (у родині, школі, трудовому
колективі) зацікавлені в тому, щоб людина опанувала цими знаннями й
уміннями;
 як його будуть навчати, як буде організована трудова діяльність,
у якій ці уміння і навички знадобляться і закріпляться, і т.д.
Існує думка про те, що психологія, не підтримуючи тотожність
здібностей і таких важливих компонентів діяльності – умінь, знань, і
навичок як можливість, цим самим підкреслює їх єдність [23].
Будь-яка діяльність не може існувати, розвиватися, здійснюватись без
здібностей, тому вони і проявляються в тій діяльності, яка цього найбільше
потребує. От, наприклад, не можна стверджувати про наявність
здібностей дитини до малювання, якщо при цьому її не намагаються
навчати малювати, якщо вона не отримує ніяких навичок, необхідних для
образотворчої діяльності. Тому що тільки під час навчання у сфері
мистецької діяльності, а саме малюнку і живопису можуть проявитися, або
бути повністю відсутніми здатності до цього[21]. Це виявиться в тому, як
швидко і просто дитина засвоює методи роботи, колірні поєднання,
навчається бачити прекрасне та надзвичайне в навколишньому світі.
Відомо чимало випадків, коли саме в дитинстві дитина не
отримала з боку навколишніх визнання та підтримки тих здібностей,
подальший розвиток яких міг би стати поштовхом для великих досягнень
в тій чи іншій галузі в майбутньому. От, наприклад, якщо у дитини ще не
 10

має достатньої кількості знань, умінь та навичок у певному виді діяльності

й саме тоді серйозної помилки допускає педагог, оскільки поспішно, без
будь-якої перевірки стверджує, що в школяра немає здібностей взагалі. Ось
саме починаючи зі шкільних років, будь-які навіть маленькі здібності
могли проявитись як можливість, але, на жаль, при легковажному
відношенні до розвитку їх у дитини ми спостерігаємо нехтуванням цих
можливостей і як результат відсутність тих здібностей, які дитина могла б
використати для відкриття свого таланту в майбутньому.[2] Наприклад,
Альберт Ейнштейн у середній школі вважався пересічним і нічим не
примітним учнем, і нічого, здавалося б не передбачувало його прийдешньої
геніальності.
Тому коли постає питання у чому виражається єдність здібностей, з
однієї сторони, і умінь, знань і навичок – з іншої? Ми можемо зробити
висновок, що здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як
таких, а в єдності їх отримання, тобто в тому, наскільки за рівних умов
швидко, глибоко, легко і міцно створюється процес засвоєння,
поглиблення знаннями й уміннями, істотно важливими для даної
діяльності. І саме тут виявляються ті можливості, що дають змогу говорити
про здібності.[3]
Отже, здібності - це можливість, а необхідний рівень
майстерності в тім чи іншій справі - це дійсність. Наприклад, музикальні
здібності, що виявилися в дитини, ні в якій мірі не є гарантією того, що
дитина буде музикантом. Для того, щоб це відбулося, суттєво необхідне
спеціальне навчання, наполегливість дитини, а також чимала
наполегливість і самого педагога, гарний стан здоров'я, що є однією з
основних умов, наявність музичного інструмента, нот і багатьох інших
умов, без яких здатності можуть стихнути, так і не проявивши себе. [4]

Тому дуже важливим є те, щоб не упустити ту можливість, яка

передує здібностям і надалі є суттєвою складовою, можна сказати гарантом
 11

втілення тих чи інших здібностей у майбутньому й отримання для світу

чергового науковця, вченого, композитора, художника одним словом
спеціаліста своєї справи.

1.3.Індивідуальні особливості здібностей

Розглядаючи індивідуальні особливості здібностей ми вдамося до

певних методик та їх властивостей, щоб повною мірою дослідити
поставлене питання. І от аналізуючи індивідуальні здібності людини у
зв'язку з процесом їх впровадження ми матимемо можливість краще і
ширше зрозуміти їх сутність. От, наприклад, якщо індивідуальні здібності
розуміти як певні властивості людини, завдяки яким вона має можливість
перетворювати й вдосконалювати навколишній світ і саму себе, то стає
цілком зрозуміло, що саме рівень цих здібностей залежний від характеру
протікання, форм та механізмів процесу соціалізації, в якому формуються
індивідуальні здібності людини. Водночас бачимо таку закономірність, що
рівень розвитку індивідуальних здібностей людини створює умови
протікання соціалізації, в якій вона включена як суб’єкт даного процесу. У
зв’язку з соціалізацією дослідження індивідуальних особливостей
розкриває їх соціальну сутність, а також доводить те, що вони самі є
певною мірою соціальним явищем. У вітчизняні психології цьому аспекту
здібностей велику увагу приділяв К.К.Платонов, який звернув увагу на те,
що здібності саме як соціальне явище недостатньо вивчене. Він вказував
лише декілька робіт присвячених цій проблемі, а саме: роботу
Л.І.Уманського про організацію здібності, також роботи Т.І.Артем та
дисертації В.В.Москаленко [5].
Якщо ж розглядати індивідуальні особливості здібностей людини
пов’язаних з її соціалізацією, то приходимо до висновку, що саме
дослідження в цій сфері є важливими в першу чергу для розуміння та
 12

пізнання того аспекту особистості, який напряму пов’язано з її активністю

як суб’єкта самореалізації. Виходячи з цього можна також розглядати
здібності як логіку дій суб’єкта діяльності у подальшому перетворенні їх у
результати цієї діяльності. Завдяки такій логіці суб’єкт модифікується,
проявляється певними новими сторонами. Саме від рівня здібностей
індивіда залежить ступінь цих перетворень, бо ж процес утворення
людиною предметного світу – це і є разом з тим, розвиток нею своєї
суб’єктної природи.[6]
Отже, здібності індивіда безпосередньо впливають на характер його
діяльності та особисті особливості. Таким чином можемо сказати, що
здібності є не просто одним з моментів процесу соціалізації, а й виконують
функцію його регулятора. Інша ж сторона регуляції здібностями процесу
соціалізації проявляється в тому, що в процесі діяльності індивіда,
здібності формують поєднання всіх його можливостей (вольових,
емоційних, інтелектуальних). Функцію проявлення пов’язано з тим, що
здібності в системі соціальних якостей індивіда займають переважне місце.
При розгляді питання індивідуальних особливостей здібностей ми
також розглянемо загальні здібності як загальні якості особистості, які
виступають як цілком конкретні психологічні прояви до числа таких
загальних якостей особистості, що в умовах конкретної діяльності можуть
виступати як здатності, відносяться індивідуально-психологічні
особливості, що і є основою нашого питання та характеризуються
приналежністю до одного з трьох типів людей: «художнього»,
«мислительного» і «проміжного» (за термінологією І.П. Павлова) суттєвою
мірою визначають особливості й самих здібностей. Відносна перевага
першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує
художній тип, а от відносна перевага другої сигнальної системи –
мислительний тип, певна їх рівновага – середній тип людей. Ці відмінності
в сучасній науці пов’язують із функціями лівої (словесно-логічний тип) і
 13

правої (образний тип) півкуль головного мозку. Художньому типові

властива яскравість образів, мислительному – перевага абстракцій,
логічних конструкцій.[3]
У однієї й тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них
більш значуща за інші. Водночас у різних людей спостерігаються ті самі
здібності, які, проте, не однакові за рівнем розвитку.
Схарактеризувавши такі індивідуальні типи ми аналізуємо яким
чином вони впливають на особливості здібностей людини. От, наприклад,
для художнього типу властива яскравість образів, що виникають у
результаті безпосереднього впливу, живого враження та емоцій.
Приналежність людини до художнього типу ні якою мірою не може
свідчити про те, що він призначений для діяльності художника. Очевидно
інше - представнику цього типу легше, чим іншому, освоїти діяльність,
що вимагає вразливості, емоційного відношення до подій, образності та
жвавості фантазії. Не випадково, що переважна більшість художників
(живописців, скульпторів, музикантів, акторів і т.д.) мають більш-менш
виражені риси цього типу. Якість розумового типу створюють умови для
найбільш сприятливого розвитку діяльності, зв'язаної з оперуванням
абстрактним матеріалом, поняттями, математичними вираженнями й ін.
Легко зрозуміти, яке велике коло конкретних занять (математика,
філософія, фізика, мовознавство і т.д.) може вимагати саме цих якостей як
передумов успішності опановування діяльністю. Необхідно підкреслити й
те, що віднесення людини до художнього типу не означає слабість
інтелектуальної діяльності, недолік розуму. Мова тут йде про відносну
перевагу образних компонентів психіки над розумовими.

Здібності – це загальнолюдські властивості. Людина може те, чого не

зможе найбільш організована тварина. Разом із тим у здібностях
виявляється й індивідуальна своєрідність кожної людини.
 14

Отже, наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є

незаперечним фактором. Вони виявляються в тому, до чого особливо
здатна певна людина і те якою мірою виявляються у неї здібності. Так,
одна людина здібна до техніки, інша – до музики, а третя – до наукової
діяльності, четверта – до художньої роботи тощо. Як і всі інші
індивідуальні особливості, здібності не даються людині в готовому вигляді
як щось належне їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні
особливості є результатом її розвитку.

1.4.Розвиток здібностей

Чим більше розвинута у людини здібність, тим успішніше вона

виконує пов’язану з нею діяльність, швидше опановує цю діяльність, а
процес опановування і сама діяльність даються їй легше, ніж діяльність в
тій сфері, в якій вона не має здібностей. На думку Б.М.Теплова, здібності за
своєю сутністю є поняттям досить таки динамічним та існує в русі
розвитку. Кожна здібність змінюється, набуває якісно іншого характеру в
залежності від наявності та ступеня розвитку здібностей. [5]
Вагомим фактором розвитку здібностей є навчання, виховання,
організований супровід в умовах взаємодії із соціумом. Вказуючи на ці
передумови, як на певний природній «дар», О.І. Кульчицька відокремлює
варіанти його взаємодії з соціальним середовищем, які у різні мірі
сприяють розвитку обдарованості, тобто здібностям зокрема:
«1) дитині буде запропонований вибір різних видів діяльності, і
шляхом спроб та помилок вона матиме можливість знайти, проявити «дар»;
2) дитина досить рано потрапляє у мікросередовище, яке вже
заздалегідь вибірково буде стимулювати прояв «дару»;
 15

3) у випадкових життєвих ситуаціях дитина стикається з людьми,

обставинами, які виявляються адекватними її «дару» і сприяють його
реалізації;
4) дитина може самостійно оцінити свою успішність у будь-якому
виді конкретної діяльності й сама себе «веде» по дорозі, яка спрямована
«даром» [4].
Суттєвим показником розвитку здібностей можуть служити темп,
легкість засвоєння та швидкість їх просування. Але необхідно зважати на
результати або швидкість розвитку у співвідношенні з його умовами, тому
що однакові досягнення у навчанні або роботі при різних умовах можуть
свідчити про неоднакові здібності. Вміння добиватися великих досягнень
при зовнішньо складних, несприятливих умовах свідчить про особливо
великі здібності [7, с. 41].
Вихідною передумовою для розвитку здібностей є такі природні
задатки, з якими дитина з’являється на світ. Водночас біологічно
успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок
концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише
здатність до формування цих здібностей (С.Л. Рубінштейн).

Рівень розвитку здібностей залежить:

• від якості знань і вмінь, від міри їх об’єднання в єдине ціле;

• природних задатків людини, якості природних нервових

механізмів елементарної психічної діяльності;

• більшої чи меншої «тренованості» самих мозкових структур, які

беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів
(Б.І. Додонов).

Вимогам об'єктивної діагностики здібностей відповідає пропонована

нами модель, яка визначає критерії оцінки розвитку здібностей їх різних
 16

видів та позначає пріоритети для розробки розвивальних програм й

запровадження технологічного процесу в педагогічний процес. Що
стосується вирішального фактора – умов розвитку здібностей починаючи з
дитячого віку, що є досить важливою умовою для подальшого розвитку
здібностей в майбутньому, зокрема умов, які стимулюють творчі здібності
– то це у першу чергу:

1) забезпечення сприятливої атмосфери, психологічного клімату;

2) забезпечення можливостей для тренувань та практики;
3) естетичність розвивального середовища;
4) збагачення довкілля різноманітними новими предметами та
стимулами;
5) залучення літератури та мистецтва, що сприяє формуванню
обдарованої особистості;
6) широке використання запитань дивергентного типу;
7) заохочення висловлювання оригінальних ідей;
8) відмова від висловлювання оцінок та критики в адресу дитини;
9) особистий приклад дорослого творчої поведінки;
10) взаємодія усіх учасників педагогічного процесу;
11) педагогічна майстерність дорослого у виявленні та розвитку
здібностей дитини. Критеріями педагогічної майстерності при цьому
виступають такі ознаки діяльності, як гуманність, науковість, педагогічна
доцільність, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).
Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні
педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді, освітній
компетентності [8, с. 241].
Своєрідним орієнтиром педагогічної діяльності в процесі
становлення здібностей особистості може стати думка Г.С. Костюка про те,
що «наше завдання – керувати розвитком здібностей усіх дітей.
Можливості для цього є у кожної дитини. Треба знати кожну дитину, її
 17

слабкі сторони та індивідуально до неї підходити» [9, с. 373]. Оскільки

залежно від того які передумови розвитку до здібностей у дитячому віці,
залежить подальший розвиток та втілення цих здібностей у життєдіяльність
людини в майбутньому.

Досить таки важливим та потрібним є дослідження розвитку

здібностей людини у чотирьох вікових періодах, саме це дасть нам змогу
зрозуміти як саме відбувається розвиток здібностей в тому чи іншому
періоді, що і буде слугувати для подальшого вдосконалення тих чи інших
здібностей людини. Ми розглянемо такі періоди: дошкільний, молодший
шкільний, підлітковий та юнацький. Слід зазначити, що здібності в
дошкільному віці можуть проявлятися під час застосування умінь у
провідному виді діяльності – сюжетно-рольовій грі. Накопичення окремих,
та різноманітних за своєю суттю умінь з метою отримання визнання
дорослих і ровесників, і є вагомим змістом особистого досвіду, який
складає специфічну для цього віку основу розвитку здібностей. Що
стосується умінь, які діти набувають в дошкільному віці, то вони не мають
якогось суттєвого значення, а їх функції розвивальні та пізнавальні.

Важливе значення для пізнання розвитку здібностей, починаючи з

дитячого віку, має визнання дорослих тих вмінь, які проявляються у
дитини. І розглядаючи такі вміння можемо дійти висновку, що вони
зумовлені індивідуальними особливостями дітей, що є передумовою
виділення дитини з-поміж інших, та того самого визнання зі сторони
дорослих та ровесників. І так, слід зауважити, що саме ті вміння які
набуваються дають змогу стати дитині особливою, що з часом і в процесі
подальшого їх розвитку, стати особистістю.

Загальні для певного віку закономірності розвитку здібностей зовсім

не заперечують, а навпаки, передбачають дедалі більші індивідуальні
відмінності у цьому процесі. Відмінності справді існують та вже на
 18

початкових етапах розвитку їх можна спостерігати, що пояснюється як

зосередженням зусиль окремих дітей на різних діяльностях, так і
внутрішніми відмінностями у перебігу психічних процесів, які, до речі, в
більшості випадків теж розвиваються і компенсуються надалі. Але
потрібно розрізняти ці індивідуальні відмінності й ті, які виникають між
обдарованими людьми. Вони мають різну природу: у першому випадку
відмінності зумовлені випадковим поєднанням ситуативних і задаткових
чинників, а в другому – є результатом особистісного розвитку,
обумовлюються життєвим досвідом і є способом існування людини в
системі її життєвих зв’язків.

Ті вміння, які отримують діти в дошкільному віці, не дають

достатньої можливості пристосування у світі з великою кількістю
можливих діяльностей. Тому слідуючи цьому необхідно відокремити
спільні характеристики всіх умінь, іншими словами знання, які надалі
можуть бути перенесені на інші види діяльностей. Про співвідношення між
уміннями та знаннями зазначав Г.С. Костюк – узагальнені знання стають
компонентами здібностей, входять до їх складу як: вікові особливості
розвитку здібностей, а саме дошкільний вік, молодший шкільний,
підлітковий, юнацький та вік; заволодіння узагальненими способами
розумових дій в навчальній діяльності; розвиток особистісних якостей в
процесі професійної спеціалізації знань та професійної діяльності. [10, с.
318].

Провідна роль навчальної діяльності в розвитку здібностей, не є

випадковістю, а скоріше – закономірністю, пов’язаною з культурно-
історичною ситуацією розвитку суспільства. Навчання забезпечує як
розвиток пізнавальних процесів, так і мотивації, вольової регуляції, які
входять до структурної частини здібностей. Досліджуючи підлітковий вік
ми можемо спостерігати, як змінюється ситуація, а саме розвиваються
переважно соціальні компоненти здібностей. В результаті належних цьому
 19

віку групових процесів, а саме активізація потреб у належності, у

самоствердженні тощо, відбуваються процеси, які Л.Фестінгер означив як
соціальну валідизацію здібностей [11]. На даний час ми можемо
спостерігати те, що кожен підліток включений в декілька соціальних груп,
у кожній з яких є особи, яких можна позначити як ситуативно-референтних
(зазначимо, що референтність може бути й зі знаком «-»). Очевидно, що
існує чимала залежність від таких референтних груп під час розкриття
людиною (підлітком) своїх здібностей, це проявляється в тому, що
напрямок розвитку здібностей залежить, як від особистісної значущості
таких осіб з різними векторами референтності, так і від того рівня розвитку
здібностей, з яким дитина підійшла до підліткового віку. Виходячи з вище
сказаного можна припустити, що розвиток тих чи інших здібностей в
підлітка стане поштовхом до пошуку ним відповідних референтних груп,
які створюватимуть належні умови для його самовдосконалення. Часто
конкуренція за визнання призводить до зміни напрямку розвитку
здібностей. Також є тенденція до того, що у деяких підліткових групах
розвивається здатність і до свідомого взаємного результату успішності в
різних видах діяльності, без будь-якого тиску заради визнання. Це
стимулює диференціацію за здібностями, розвиток індивідуальності
підлітків, але негативна сторона цього те, що ускладнюється застосування
розвивальних педагогічних впливів для розвитку здібностей в усіх членів
групи в одній і тій діяльності. За сприятливих умов розвитку особистості, в
останньої має відбутися усвідомлення діалектичної суперечності між
особистісним розвитком і спеціалізацією здібностей в професійній
діяльності.

Вважається, що у старшому юнацькому віці, якщо не власний досвід,

то приклад чужого приводить на думку про те, що на фоні можливих різких
змін як у соціальному оточенні, так і у сфері професійної діяльності
особистості, якості є тим утворенням, яке дозволить швидко й успішно
 20

адаптуватися до змін, не втрачаючи особистісної ідентичності.

Особистісний розвиток, початок якого пов’язувався з розвитком окремих
вмінь у дошкільному віці, у юнацькому пов’язується з розвитком стійких
якостей свідомості, основу яких складає ціннісний досвід, накопичений під
час розвитку, спеціалізації та індивідуалізації здібностей. Особистісні
цінності, пов’язані з розвитком здібностей, водночас є і соціально
обумовленими (бо кому потрібні здібності до діяльностей, які не є
суспільно корисними), і індивідуально специфічними, особливими,
оскільки мають можливість зображати в кожному окремому випадку
результат соціалізації особистості через заволодіння певним поєднанням
діяльностей із сотень можливих. Особистісні цінності, які регулюють
саморозвиток здібностей, не є винятково телеологічними. Для більшості
людей важливість набутих ними вмінь чи освоєних розумових дій
визначається не досягненням певних значущих рубіжних цілей, а здатністю
адаптуватися до мінливих умов життя і можливістю розв'язувати поточні
проблеми. Ось чому розвиток здібностей на різних вікових етапах є досить
важливим для майбутнього людини.

Також можна побачити, що нині перед суспільством гостро стоїть

проблема виявлення закономірностей і механізмів формування розвитку
здібностей. Це висуває відповідні вимоги до психології. Природну основу
розвитку здібностей становлять задатки – природжені анатомо-фізіологічні
особливості нервової системи й мозку, які виявляються в типологічних
особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей.
Лише своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання
зумовлює формування у неї здібностей. Для цього найчастіше
застосовують систематичні тренування, які передбачають активне
включення в діяльність. Першою ознакою зародження здібностей є нахил –
стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне
займатися. Справжній нахил поряд із тяжінням до діяльності зумовлює
 21

швидке досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від

справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або,
попри активне захоплення, дає посередні результати. Крім задатків,
важливе значення для розвитку здібностей має врахування у виховному
процесі сенситивних періодів формування функцій. Кожна дитина у
своєму розвитку проходить періоди підвищеної чутливості до певних
виховних впливів, до засвоєння тих чи інших видів діяльності. Наприклад,
у віці 2–3 років дитина інтенсивно опановує мову оточення, яка згодом стає
для неї рідною. Важливо підкреслити, що періоди особливої готовності до
опановування певними видами діяльності рано чи пізно закінчуються.
Якщо ту чи іншу функцію не було розвинено у сенситивний період, то
згодом її розвиток виявиться ускладненим, а то й зовсім неможливим. Саме
тому, люди, які прагнуть вивчити іноземну мову в дорослому віці,
докладають багатьох зусиль, але майже ніколи не володіють нею краще,
ніж рідною.

Специфічним видом розвитку здібностей особистості є її

психологічна підготовка до того чи іншого виду діяльності. Наприклад,
психологічна готовність особистості до професійної діяльності передбачає
сформованість у неї знань й умінь з фаху який її подобається, а також
певних моральних та емоційно-вольових якостей, а також якісний аналіз
здібностей спрямований на виявлення таких індивідуальних характеристик
людини, які є необхідними для їх ефективного застосування, щоб
досягнути поставленої цілі в бажаному для себе виді діяльності.

Кількісні виміри розвитку здібностей характеризують міру їх

наявності. Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко
використовують різноманітні тести (тести досягнень, тести інтелекту,
здібності, тести креативності тощо). Дослідження конкретно-психологічних
характеристик різних здібностей дозволяють відокремити загальні якості
індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності
 22

(наприклад, інтелект), а також спеціальні якості, котрі відповідають

вужчому колу вимог конкретної діяльності (спеціальні здібності).
Урахування рівня розвитку здібностей під час вибору професії та при
підборі кадрів сприяє підвищенню ефективності діяльності людини й
ступеня її задоволеності результатами своєї діяльності.

Отже, проаналізувавши всі види розвитку здібностей, фактори які на

це впливають та ін. можемо сказати, що сприяння та дослідження розвиток
здібностей є дуже важливим фактором на шляху до майбутнього
використання даних здібностей людиною.
 23

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗДІБНОСТЕЙ ЛЮДИНИ

ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Розглядаючи питання, яке стосується досліджень здібностей людини

слід зазначити, що такі питання поставали не лише в сучасному світі, але й
привертали увагу дослідників з глибокої древності. Наприклад, таких як
Платона, який у своїх переказах розповідав, що мудреці Древньої Греції,
зійшовшись у храмі Аполлона в Дельфах, написали як заклик до
усвідомлення унікальності в людській природі: «Пізнай самого себе!».
Тобто, пізнання усієї сутності людини, включаючи її можливості та
здібності. Якщо брати до уваги позицію представників німецької
філософської школи (Моріц, Шиллер, Гете) то вони дотримувалися позицій
в яких поняття гармонійної особистості та поняття індивідуальності були
тотожними, і слід зазначити також те, що ці поняття є частиною однієї зі
складових здібностей людини. Саме цей науковий погляд залишається
актуальним і сьогодні, але у ході досліджень проблеми здібностей та
впровадження їх у життєдіяльність людини, дослідники відкривали й інші
грані поєднань та складових у даному понятті.
Першими дослідниками у питанні індивідуальних відмінностей були
В. Штерн, А.Ф. Лазурський та інші., у своїх дослідженнях вони не
проводили границі між здібністю до тієї чи іншої діяльності та схильністю
до неї, й були ближчі до істини, в порівнянні з їх колегами, які оцінювали
здібності за наявними досягненнями, за результатами тестових обстежень
або за допомогою дослідження мозкової діяльності [12, с. 19]. Загалом, в
перших дослідженнях здібностей людини відзначалися такі показники їх
розвитку: визнання вродженості здібностей, при якому увага приділялася
вивченню їх рівня розвитку при ігноруванні вивчення їх становлення;
вплив середовища та виховання у якості паралельного фактору, який або
прискорює, або уповільнює розвиток здібностей. На сьогодні існує
 24

загальнопсихологічний та диференційно-психологічний підходи, які

стосуються формування визначення розвитку здібностей людини.
Розглядаючи детальніше загальнопсихологічний підхід слід зауважити, що
при ньому здібності можуть бути виявлені як будь-які із проявів
можливостей індивіда та основою в цьому виступає питання про те, як саме
ефективніше розвивати можливості людей, при цьому включаючи їх
знання та вміння. При диференційно-психологічному підході,
підкреслюються відмінності між людьми у їх здібностях. Таким чином
даним питанням займається психофізіологія.
Також виділяють два погляди на розуміння здібностей – особистісно-
діяльнісний і функціонально-генетичний. При першому підході здібності
визначаються як властивості (або сукупність властивостей) особистості, що
впливають на ефективність діяльності. Автори О.Г. Ковалев, К.К.
Платонов, В.М. Мясищев, вважають, що під здібностями треба розуміти
властивості, необхідні для успішної діяльності, включаючи їх емоційні та
вольові компоненти.
Загалом для кращого розуміння про поняття здібностей традиційно
включаються три ознаки: - індивідуально-психологічні особливості, що
дають змогу відрізняти одну людину від іншої; - індивідуальні особливості,
які посідають основне місце при успішності виконання в тій чи іншій
діяльності або ж багатьох діяльностях, а також індивідуальні особливості,
які можуть пояснити суттєву легкість та швидкість набуття знань, умінь та
навичок [13].
Такі науковці, як О.Г. Ковальов, В.О. Моляко, В.М. М’ясищев, C.Л.
Рубінштейн, Б.М. Теплов та ін., розглядають здібності з позицій діяльності
і стоять на тому, що здібності особистості, її якості, як суб’єкта творчої
діяльності, її потреби, мотиви, знання, вміння, навички, емоції та почуття
займають одне із перших місць в особистісному аспекті і є структурно-
змістовими характеристиками її психічного складу [8, с. 46].
 25

Проведені дослідження у сфері пізнання здібностей людини вказують

на те, що на всіх етапах розвитку здібностей (наслідування – дошкільний
вік, співробітництво – молодший шкільний вік, конкуренція – підлітковий
вік, орієнтація на цінності груп вищого рівня – юнацький вік, орієнтація на
власні цінності – доросла людина) присутній і діяльнісний, і соціальний
компоненти. Якщо ж розглядати взаємодію соціального і діяльнісного
компонента, то визріває особистісний, і на вищому рівні розвитку
здібностей – обдарованості – він уже проявляє себе як домінант. Слід
також розрізняти соціальні чинники розвитку здібностей і соціальні
компоненти здібностей. Якщо вести мову про соціальні чинники, то це –
зовнішнє щодо особистості, соціальні компоненти – внутрішнє. Слід також
зазначити, що самі соціальні чинники можуть як сприяти, так і гальмувати
розвиток здібностей.
Соціальний компонент здібностей є внутрішнім утворенням
особистості, який в умовах соціальної взаємодії зображає індивідуальний
стиль розвитку. Наприклад, одній людині для успішної діяльності
необхідна конкуренція, суперництво, іншій – соціальна кооперація,
співробітництво, третій – соціальна підтримка, четвертій – поєднання цих
ситуацій чи зовсім інших ситуацій які тут не розглядалися [22].
Розглянемо дослідження, які дадуть змогу більш широко виявити
здібності людини їх вивчення та практичне застосування в одній з
важливих різновидів здібностей - обдарованості. Для об’єктивного
оцінювання цих досліджень, для початку потрібно починаючи зі шкільних
років, щоб основне завдання в сучасній школі було націлено не лише на
виявлення резервів здібних і обдарованих школярів, але й забезпечення
того навчально-виховного процесу, що дасть змогу формувати та розвивати
особистість обдарованого учня, його здатності до певних самостійних дій у
різноманітних навчальних, а також життєво-побутових ситуаціях, які
будуть поставати перед ним в процесі взаємодії з навколишнім соціальним
 26

середовищем. Вирішення подібного роду завдань можливе лише за умови,

якщо самі психологи розкриють та всебічно пояснять суть як феномену
обдарованості загалом, так і дитячої обдарованості зокрема, що стане
міцною базою для навчального процесу в школах, звідки й почнеться
впровадження виявлення та розвитку здібностей людини. В цілому якщо
вести мову про труднощі з якими стикаються в даному питанні, то
проблема обдарованості була та залишається серед предмета дослідження
багатьох вітчизняних та закордонних науковців, а саме: А. Біне,
Д.Б.Богоявленської, Н.Д.Вінник, М.М.Воронко, М.С.Гальченко,
Г.О.Гулько, Дж.Гетзелз, П.Джексона, С.Г.Заброцької, О.Л.Кононко,
С.Є.Кулачкіської, Є.І.Кульчицької, Н.С.Лейтеса, О.М.Лукашевич,
Дж.Марланда, В.А.Моляко, М.Морлока, Р.В.Павелків, Дж.Пломіна,
Дж.Рензуллі, Р.О.Семенової, Т.Сімонова, Р.Стернберга, Г.В.Струтинської,
П.О.Тадеєва, М.І.Тадеєвої, Е.Танненбаума, В.Фелдмена, М.Фрайзера,
В.В.Химинця, В.Д.Щадрікова. Так ось П.О.Тадеєв вважає, що досягнути
консенсусу задля обґрунтування понять, пов’язаних зі здібностями,
людською обдарованістю і талановитістю, буває досить складно [14].
Звертає увагу на тому, що «Будь-яка дискусія щодо природи обдарованості
та таланту залежатиме від того, як визначати ці терміни: кого вважати
обдарованим, а кого талановитим, як проявляються обдарованість і
талановитість» [14, с. 251]. Отже, не дивлячись на те, що галузь освіти
обдарованих учнів намагається гнучко реагувати на виклики сьогодення, а
відтак, розвивається досить стрімкими темпами, сьогодні існує значна
кількість проблем, які не є до кінця розв’язаними та потребують
подальшого вивчення.
А от Ж.І.Ханзель вдається в питання, на яке багато людей
намагаються дати відповідь: «Чи є гарантією успішності людини в житті,
кар’єрному зростанні хороші розумові здібності?». Науковець з приводу
цього переконливо доводить, що «Високий рівень інтелекту є важливою
 27

умовою самореалізації особистості в житті, але недостатньою, бо не

меншої значущості має здатність будувати позитивні відношення з іншими
людьми, враховуючи внутрішній стан, уміння протистояти стресам та
залишатися оптимістом, працювати в команді, попри окремі невдачі та
перешкоди» [15, с. 7]. Дослідник переконана в тому, що «Часто
особистості з помірними здібностями, але сильним характером та волею
творять дива. Самовиховання та зміцнення волі базується на самоповазі
особистості. Довіра дорослих породжує в дитині самоповагу, підносить у
власних очах та спонукає бути гідною цієї довіри»
І оскільки ми вже зрозуміли важливим чинником в прояві та розвитку
здібностей людини має правильний підхід до цього ще з самого дитинства,
шкільних років та подальшого навчання, а ж до повного застосування цих
здібностей в певній діяльності. І от певні дослідження в постановці даної
проблеми проводило чимало вчених, психологів та науковців. Цілком
відкритою та конкретною в даному питанні є думка Ж.І.Ханзель, згідно з
якою «ЗНЗ сьогодні викликає у дітей страх перед помилками: за неправильні
відповіді карають або висміюють, виставляють незадовільні оцінки,
записують у щоденники. Напрошується твердження: сучасний навчальний
заклад вбиває один із вроджених інстинктів – прагнення до пізнання, що є
головною умовою самовизначення особистості» [15]. В контексті освітнього
процесу американський вчений А.Маслов вбачав дві протилежні тенденції. З
однієї сторони, більшість вчителів стурбована необхідністю дати учням
більшу кількість фактів та інформації. Однак, дуже часто подібні знання
втрачають цінність для учня, не сприяють розвитку їх інтелектуальних
здібностей та не дають зорієнтуватися у собі. З іншої сторони, меншість
гуманістично - орієнтованих вчителів непокоїть сама дитина, вони
отримують задоволення від спілкування з нею, її психологічної
самоактуалізації. Під час міжособистісного спілкування такі вчителі
створюють навколо дитини атмосферу прийняття та розуміння, що
 28

призводить до зменшення страхів й тривожності [15]. Тому аналіз вище

згаданих положень дає змогу Ж.І.Ханзель вважати, що «навчання не
повинно базуватися на академічних знаннях і запам’ятовуванні. Тоді
людство стане роботом. Щоб досягнути реального успіху, необхідно
розвивати такі здібності, які недоступні роботам: креативність, уяву,
ініціативу, лідерські якості».

Якщо вести мову щодо методів, які мають місце для психологічного
дослідження здібностей людини одним з них, є тести застосування яких є
таким, що дасть можливість як з наукової, так і з практичної сторони
оцінити даний показник . Неодмінними умовами успішності використання
цього методу дослідження є такі показники:

1) обов'язковий комплекс випробувальних завдань;

2) чітка стандартизація зовнішніх умов, в яких відбувається

тестування;

3) наявність більш або менш стандартної (фіксованої) системи

оцінювання та інтерпретації одержуваних результатів;

4) дотримання при оцінюванні встановлених норм, середніх

показників правильного розв’язання завдань даного тесту, чітко
визначених вимог до рівня знань, умінь і навичок для представників певної
статі, віку або професії. Тестові показники й оцінки мають не абсолютний,
а відносний характер. В результаті яких ми можемо визначити лише місце,
яке посідає досліджувана ланка відносно певної норми. Змістова
різноманітність окремих видів психологічних тестів є причиною того, що їх
поділ і класифікація є складним, до кінця не вирішеним завданням. За
природою психічних властивостей, рівень розвитку здібностей яких
потрібно з’ясувати, психологічні тести поділяються на чотири основні
категорії:
 29

1) тести успішності;

2) тести здібностей;

3) тести таланту ;

4) тести якостей особистості.

Ще одним з вагомих методів дослідження в питанні здібностей

людини є аналіз продуктів діяльності людини, тому, що саме у своїй
діяльності людина виявляє обізнаність з певних питань, свої вміння та
навички, здібності, уважність і спостережливість, та інші риси характеру.
Отже, дослідження в цьому напрямку дасть змогу визначити різні психічні
якості та властивості особистості, рівень їх розвитку в продуктах діяльності
людини. Що стосується продуктів діяльності учнів то ними є виконані
письмові роботи, певні вироби зроблені своїми руками, малюнки тощо. І от
при зіставленню робіт, виконаних учнем у різний час, на різних етапах
навчання, дасть змогу простежити здібності та їх розвиток, здатність
удосконалювати уміння та навички, домагатися акуратності, майстерності,
виявляти кмітливість, наполегливість тощо. Саме це повинно стати
предметом аналізу продуктів діяльності.

Слід також звернути увагу на такий метод дослідження у питанні

здібностей людини, як метод узагальнення незалежних характеристик,
іншими словами це поєднання та узагальнення висновків багатьох
спостережень, які здійснювалися незалежно одне від одного, у різний час,
за неоднакових умов щодо різних видів діяльності людини. І от усі
отримані незалежні характеристики узагальнюються за певним принципом
і під певним кутом зору до таких характеристик ми можемо віднести,
наприклад, розумові показники особистості, моральність, вихованість,
дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури,
темп розвитку тих чи інших якостей особистості. Також маємо зауважити,
 30

що вдаючись до методу узагальнених характеристик, а саме розглядаючи їх

на початку формування, починаючи зі шкільного віку важливим є і те, щоб
учитель мав власне уявлення про учня. Відгуки інших учителів про
успішність, дисциплінованість, схильності та здібності, активність
потрібно враховувати не механічно, а вдумливо, перевіряючи їх
вірогідність. Такі характеристики дають змогу всебічно вивчити
особистість, скласти її характеристику й визначити шляхи подальшого
розвитку юнака або дівчини в процесі навчально-виховної роботи, а також
лише за таких умов можна отримати об’єктивні результати, впроваджуючи
метод узагальнених характеристик, щоб ніякі сторонні показники не мали
змогу вплинути на результат дослідження[20].

Удаючись у дослідженнях до методу самооцінки, що є також дуже

важливим при виявленні здібностей і полягає у тому, що виявляють рівень
здатності особистості оцінювати себе загалом або свої окремі морально-
психологічні якості - психічні процеси, стани та властивості, наприклад,
уважність, спостережливість, пам’ять, кмітливість, правдивість, чесність,
принциповість, дисциплінованість, акуратність, власний рівень культури,
ввічливість, працьовитість, мужність, успіхи в навчанні, праці тощо.
Показники самооцінки є важливими для з’ясування рівня розвитку
самосвідомості особистості, вміння критично ставитися до своїх вчинків,
усвідомлення свого місця в колективі і як результат виявлення своїх
здібностей для реалізації та розвитку їх надалі.
 31

РОЗДІЛ 3. УМОВИ РОЗВИТКУ ЗАДАТКІВ ЛЮДИНИ ЯК

РЕЗУЛЬТАТ ЗДІБНОСТЕЙ В МАЙБУТНЬОМУ

У психології тлумачення таких понять як задатки, здібності,

обдарованість є загальноприйнятими. І от при вивченні кожного з цих
понять ми можемо стикнутися з проблемами, які постають під час їх
функціонування, та втілення в життя. От, наприклад, людина зі
здібностями не народжується. Вона народжується із задатками. Також слід
зазначити, що не існує задатків до окремих видів діяльності – музики,
математики, професійної діяльності тощо. Задатки – це недиференційовані,
в основному, анатомофізіологічні, морфологічні особливості організму, які
не мають прямого відношення до успішності людини в певні діяльності. До
того, прихильники еквіпотенційної теорії здібностей сходяться на думці
про те, що всі немовлята, які народилися без патологій, мають приблизно
однакові задатки, достатні, щоб досягти значних успіхів у будь-якому виді
діяльності. Різниця між здібностями дорослих людей у більшості випадків
зумовлена не різницею в їх вроджених задатках, а особливостями розвитку
(чи не розвитку) здібностей [17].
Отже, задатки – це вроджене утворення, а здібності – набуте в
результаті розвитку тих же задатків, слідуючи цьому твердженню ми
можемо також підкреслити той факт, що здібності – це не причина
успішності людини в певній діяльності, а наслідок наявності розвитку
задатків у тій чи іншій діяльності. Отже, включаючись у ту чи іншу
діяльність, суб’єкт накопичує свої задатки, які переналаштовуються,
групуються та застосовуються таким чином, що утворюють якісно нове
утворення – здібності[18].
 32

Тут важливо пам’ятати й той факт, що коли людина ніколи не була

залучена в якійсь діяльності (наприклад, музичні) – у неї не може бути
здібностей до цієї діяльності (за означенням). Тому якщо аналізувати
наміри виявити такі здібності методом тестування або ж безпосередньо на
практиці, то ми будемо спостерігати те, що при проведених тестуваннях не
можливо виявити відмінності у дітей стосовно їх музикальних здібностей, а
от на практиці ці відмінності яскраво виявляються, оскільки ігноруються
факти цілеспрямованого чи спонтанного повторення в дітей під впливом
бажання наслідування один одного, спонтанного викладу думок.
Отже, можемо зробити висновок, що не варто брати за основу
показники тестів в умовах, коли розвиток здібностей при цьому не
враховується (не проводилося практичне заняття перед цим).
Окремим випадком є здатність, або, як писав Г.С.Костюк, «здібність
до розвитку здібностей», яку він прямо пов’язував з обдарованістю [16]. В
одних ця обдарованість менше проявляється в інших набагато більше. Слід
зауважити те, що на відмінну від задатків, це відбувається не внаслідок
вроджених особливостей людини, а шляхом загальних здібностей, які
своєю чергою розвивалися в певних видах діяльності та як результат
набули здатність переноситися і на інші види діяльності, цим самим
повністю заволодіваючи ними. З цього можна зробити такий висновок, що
людина, яка на високому рівні заволоділа десятьма діяльностями, скоріше
за все, швидше і краще опанує ще однією, ніж людина, яка нічого до пуття
не вміє. Розглядаючи таку закономірність у процесах опановування
людиною певної кількості діяльностей ми можемо сказати, що у тієї
людини, яка має хист в багатьох видах діяльності, на відміну від тієї, що
такого результату не має, є те, що потрібно у тих самих діяльностях –
розвиток пізнавальних процесів, мотивація досягнення успіху, стратегії
виконання діяльності, впевненість у власних силах тощо. Таким чином,
обдарованість – це особистісне утворення людини, яке характеризується
 33

вищим рівнем розвитку творчих здібностей, загальною творчою

спрямованістю особистості й високими досягненнями в певній галузі
діяльності.
Не розглядаючи здібності як вродженні особливості людини, ми
схиляємося до того факту, що в основі розвитку тих самих здібностей
лежать такі анатомо-фізіологічні особливості як задатки. Прикладом цього
може слугувати те, що, наприклад, абсолютний слух як здатність не існує в
дитини до того, як він уперше став перед задачею розпізнавати висоту
звуку. До цього існував тільки задаток як анатомо-фізіологічний факт.
Адже справа не в тому, що здібності виявляються в діяльності, а в тому,
що вони створюються в цій діяльності.
Розвиток здібностей, як і взагалі всякий розвиток, не протікає
прямолінійно, його рушійною силою є боротьба суперечностей, тому саме
на проміжних етапах розвитку цілком можливі розбіжності між
здібностями й схильностями. Але також слід зауважити, що з визнанням
можливості таких розбіжностей зовсім не постає визнання того, що
схильності можуть виникати та розвиватися незалежно від здібностей,
тобто незважаючи ні нащо певний зв'язок між даними особливостями все ж
таки існують.

Переходячи до того важливого елемента як створення оптимальних

умов для розвитку задатків людини, а в результаті отримати чималі
здібності в майбутньому уже з раннього віку потрібно придивлятися до
дітей, брати до уваги те до чого вони виявляють найбільше інтересу, в яких
напрямах розвиваються їхні нахили, до чого вони з найбільшою охотою
беруться, у чому вони виявляють найбільшу спритність і вміння. Тому для
реалізації поставлених завдань входить, організація всіх тих умов, при яких
розвиваються здібності. Головне тут полягає в тому, щоб озброїти дітей
відповідними знаннями, прищепити їм любов до праці та вміння
 34

працювати, організувати ту їх діяльність, до якої вони найбільше здатні,

виробити в них спеціальні вміння та навички.
На цей час в усіх школах створені умови для розвитку здібностей
дітей. Починаючи з запровадження загальної середньої освіти, залучення
дітей до роботи в різноманітних гуртках, кабінетах, майстернях,
лабораторіях, палацах і будинках культури, технічних і агробіологічних
станціях, до участі в художній самодіяльності, адже все це забезпечує
всебічний розвиток здібностей дітей. Цими самими впровадженнями й
створилися умови для того, щоб кожна дитина спробувала свої сили в
найрізноманітніших галузях діяльності, а саме це має важливе значення як
для виявлення, так і для розвитку здібностей у майбутньому.
Якщо розглядати задатки людини у науковому вченні, то найбільш
правомірною є та гіпотеза про зв'язок задатків з мікроструктурою мозку та
органів чуття, залежно від якої й відбувається функціонування клітин, а
також з диференційними особливостями нервових процесів (сила,
врівноваженість, рухливість нервової системи, а також її групи). Розвиток
здібностей сприяє спадковість соціальних умов життя. Так, наприклад, в
одній сім'ї Й.Баха було 57 музикантів, з яких 20- видатних.
Розглянувши характеристику задатків з точки зору сучасних
психологів та педологів, хоча теорію останніх, про фатальну зумовленість
здібностей людей природженими задатками гостро критикували,
заперечуючи фатальну природженість здібностей, сучасні психологи не
заперечують природні диференційні особливості, що закладені в мозку й
можуть стати передумовою успішного виконання будь-якої діяльності.
Тому й природжені передумови до розвитку здібностей називають
задатками вони є природними можливостями розвитку здібностей.
Матеріальним їх підґрунтям є передусім будова мозку, кори його великих
півкуль та її функціональні властивості. Ці відмінності зумовлені не тільки
спадковою природою організму, а й утробним і поза утробним розвитком.
 35

Таким чином можна зробити ще одне узагальнення того, що задатки -

це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Всі люди
мають задатки до опановування мовою, але не всі опановують однаково
кількістю мов і не однаково володіють рідною мовою, натомість тварини,
не маючи задатків до мовного спілкування, ніколи не навчаться говорити.
Провідну роль у розвитку здібностей людини у її житті відіграють не
лише задатки дані з народження, а й умови життя, розвитку, умови
навчання людей, їх освіта та виховання. Тут ми можемо підмітити те, що
між здібностями і задатками існує не однозначний, а саме багатозначний
зв'язок. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежить від
умов життя, виховання та навчання. На ґрунті одних і тих самих задатків
можуть розвинутися різні здібності. Також слід зазначити й таку
особливість як те, що не всі задатки, з якими народжується людина,
обов’язково перетворюються на здібності й таким чином задатки, які не
знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і
залишаються нерозривними. Від задатків не залежить також зміст
психічних властивостей, які входять до кожної здібності. Ці властивості
формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом [19].
Раннє виявлення задатків – один із показників наявності природних
даних, що сприяють розвиткові здібностей. Біографії визначних осіб
свідчать, наприклад, про раннє виявлення здібностей до музики,
літератури, поезії. У Моцарта схильність до музики виявили у трирічному
віці, Олександр Пушкін перший твір написав у дев’ять років, Михайло
Лермонтов – у десять, Леся Українка – в тринадцять. Іноді умови не
сприяють раннім виявам здібностей. Утім, коли з’являються умови,
здібності можуть виявитися й згодом.
Поділяють задатки на два види:
 Задатки першого виду впливають на змістовий аспект
здібностей;
 36

 другого – лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До

задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.
Та попри всі твердження та дослідження слід зауважити, що роль
задатків у формуванні здібностей ще цілком не з’ясована. Проте
аналізуючи сучасний рівень знань про будову і функції мозку дає змогу
відкинути деякі необґрунтовані припущення в цьому питанні. Зокрема, не
підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію здібностей у різних
ділянках мозку. Не витримали перевірок практикою і припущення про
залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості звивин у
ньому. До прикладу, за середньої маси мозку дорослої людини 1 400
грамів, мозок англійського поета Джорджа-Гордона Байрона – 1 800,
французького письменника Анатоля Франса – 1 017 грамів. А найважчий
мозок виявили в однієї розумово відсталої людини.
Розглянувши певні співвідношення і поєднання задатків і здібностей
бачимо, що, хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов,
що далеко не однакові в різних людей, однак здатності не стільки
дарунок природи, скільки продукт людської діяльності, і умови в яких ця
діяльність відбувається є дуже важливим показником.

От, наприклад, якщо у тварин передача досягнень попередніх

поколінь наступним здійснюється шляхом спадкоємних морфологічних
змін організму, то в людини це відбувається суспільно-історичним
шляхом, тобто за допомогою знарядь праці, мови, творів мистецтва і таке
інше. Кожна людина повинна прийняти естафету: застосовувати
знаряддя, користатися мовою, насолоджуватися добутками художньої
творчості й так далі.

Аналізуючи світ з точки зору історичних досягнень, людина може

виходячи з цього, в більшому обсязі почати втілювати у життя розвиток
своїх здібностей Адже прояв здібностей знаходиться безпосередньо в
прямі залежності від конкретних методик формування відповідних знань і
 37

умінь, що історично виробляються людьми в ході задоволення потреб

суспільства і своїх власних. Тому істотну роль в розвитку задатків, як
передумови для здібностей в майбутньому, відіграють умови при яких
людина розвиває ці задатки.
 38

ВИСНОВКИ

Отже, розглядаючи розвиток здібностей людини та всі ті складові,

процеси, структури та умови, що на них впливають ми бачимо, що
здійснюється цей розвиток у прцесі навчальної, трудової, ігрової
діяльності, та в цілому у процесі всієї життєдіяльності людини,
Розглядаючи розвиток здібностей, можна виділити три чинники
культурної детермінації. По-перше, необхідно підкреслити той факт, що
людина, на відміну від тварини народжується з незавершеним
формуванням функціональних систем психічної діяльності функціональні
системи, що психічні функції реалізуються, визрівають впродовж
тривалого постнатального періоду. Функціональні системи спочатку
формуються як окультурені «другою природою», створеною людиною. По-
друге, розвиток здібностей детермінується соціальними формами
діяльності. По-третє, розвиток здібностей детермінується індивідуальними
цінностями.
Стосовно того, що сприяє розвитку здібностей, то це – задатки, які
перш ніж перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях
розвитку. Для багатьох людських здібностей цей розвиток починається з
перших днів життя.
У процесі розвитку здібностей виділяють ряд етапів, в основі яких
лежать яскраво виражені анатомічно-фізіологічні завдатки, що хоча б в
елементарній формі представлені з народження. Первинний етап розвитку
будь-якої такої здатності на пряму пов'язаний із дозріванням необхідних
для неї органічних структур або формуванням на їх основні потрібних
функціональних органів. Він зазвичай належить до шкільного дитинства,
що охоплює період життя дитини від народження до 6-7 років. Тут
відбувається вдосконалення роботи усіх аналізаторів, розвиток і
 39

функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку,

зв'язків між ними та органів руху, передусім рук.
Реалізація здібностей особи є вирішальним критерієм рівня розвитку
суспільства в цілому. Проблема здібностей – одна з основних теоретичних
проблем психології й найважливіша практична проблема. Здібності
існують тільки в діяльності, і тому доки не стане ясно, якою саме
діяльністю займатиметься людина, не можна нічого сказати про її здібності
до цієї діяльності. Кожна людина індивідуальна і здібності відбивають її
характер, схильність до чого-небудь або захопленість чим-небудь. Та
здібності залежать і від бажання, постійних тренувань і вдосконалення в
певній області діяльності. І якщо у людини немає бажання до якогось виду
діяльності або захоплення чимось, то здібності в цьому випадку розвинути
не можна. Займаючись розвитком своїх здібностей, людина повинна
прагнути до того, щоб цей розвиток не був самоціллю, добиватися
поставлених задач та не зважаючи ні на що прагнути досягти успіху. І от
головне завдання в таких прагненнях полягає в тому, щоб попри все
залишатися гідною людиною, корисним членом суспільства. Тому потрібно
працювати над формуванням особистості, її позитивних і передусім,
моральних якостей.
Отже, здібності – це тільки одна сторона особи, одна з її психічних
властивостей. Якщо талановита людина морально нестійка, то вона не
може вважатися позитивною особою. І навпаки: обдаровані люди, що
відрізняються високим моральним рівнем, принциповістю, моральним
почуттям і сильною волею, приносили й приносять суспільству величезну
користь. Тому кожні людині слід розвивати свої здібності, адже саме це
може принести велике, світле майбутнє і визнання.
 40

Список використаних джерел

1.Варій М. Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.]/

М. Й. Варій – [3-тє вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 1007 с.–
ISBN 978-966-364-817-0
2. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.
3. Ковальов А.Г., Мясищев В.Н. Психологічні особливості
людини, т.2. Здатності. Л. Изд-во БРЕШУ, 1970.
4.Загальна психологія. / За загальною редакцією академіка С. Д.
Максименка. Підручник. - 2-ге вид., переробл. і доп. - Вінниця: Нова Книга,
2004.-704 с.
5. Крутецкий В. А. Проблемы формирования и развития
способностей // Вопросы психологии. - 1972. - №2. - С. 3-14.
6. Кульчицька О.І. Пізнаємо здібності // Крок за кроком: посібник /
Л.В. Артемова, О.І. Кульчицька, Н.М. Голота, І.В. Сухорукова. – К.: Кобза,
2003. – С. 48-50.
7.Теплов Б.М. Избранные труды / Б.М. Теплов. – В 2-х т. – М., 1985.
8. Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного
дослідження. - К.: Укрвузтшграф, 1996.(2 розділ)
9. Ильин Е. П. Психология индивидуальных различий / Е. П. Ильин. –
СПб. : Питер, 2004. – 701 с: ил. – (Серия «Мастера психологии»)
10. Лосева А.А. Психологическая диагностика одаренности: Учебное
пособие для вузов. / А.А. Лосева. – М.: Академический Проект: Трикста,
2004. – 176 с.
11.Максименко С. Д. Основи генетичної психології : навч. посіб / С.
Д. Максименко. – К. : НПУ Перспектива, 1998. – 220 с.
12. Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностика
интеллекта и личности. - К.: Вища школа, 1978.(2 розділ)
13. Грейс Крайг. Психологія розвитку. – СПб.: вид-во «Пітер», 2000
 41

14. Кудрявцев Т.В., Шегурова В.Ю. Психологический анализ

динамики профессионального самоопределения личности // Вопр. психол. –
1983. – № 2. – С. 51-59
15. Левин К. Динамическая психология: Избранные труды. – М.:
Смысл, 2001. – 572 с.
16. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток
особистості. – К.: Рад. шк., 1989. – 608 с. І 5 джеро в 1.4 розділі.
17. Психология. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского и М. Г.
Ярошевского. – 2-е изд. испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – С. 444.
18. Станкин М. И. Профессиональные способности педагога:
Акмеология воспитания и обучения / М. И. Станкин. – М. : Московский
психолого-социальный институт; флинта, 1998. – 368 с
19. Максименко С. Д. Основи генетичної психології : навч. посіб / С.
Д. Максименко. – К. : НПУ Перспектива, 1998. – 220 с.
20. Обдарованість, творчість, здібності: теорія, методика, результати
досліджень / За ред. В.О. Моляко, О.Л. Музики. – Житомир: Вид-во Рута,
2006. – 320 с.
21. Рубинштейн С.Л. Проблема способностей и вопросы
психологической теории // Психология индивидуальных различий / под
ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. – М.:
22. Гільбух Ю. З. Розумово обдарована дитина: психологія,
діагностика, педагогіка: Пер. з рос. - К.: Віпол, 1993. - 75 с.
23. Леви В. Л. Мистецтво бути собою. М., Знання, 1977.
42