1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет управління, адміністрування та інформаційної діяльності
Кафедра загальної та практичної психології

ГЕНІАЛЬНІСТЬ ЯК ВИЩИЙ СТУПІНЬ РОЗВИТКУ

ЗДІБНОСТЕЙ
Реферат із дисципліни «Психологія»

 
студентки 18 У групи
факультету ФУАІД
Маргаринт Маріанна Іванівна
Науковий керівник:
кандидат педагогічних наук, 
доцент  Радкіна В.Ф.
 
 
 
 
Ізмаїл
2021
 2

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………….3
1. Поняття та класифікація здібностей…………………………………………..5
2. Основні рівні розвитку
здібностей…………………………………………...10
3. Способи розвитку здібностей до рівня таланту та
геніальності…………….11
Висновки…………………………………………………………………………15
Список використаних джерел…………………………………………………..16
 3

ВСТУП

Тема таланту та геніальності й досі залишається досить актуальною в

психології. Науковці наголошують, що «найчастіше зустрічається така
класифікація етапів розвитку навичок: здатність, обдарованість, талант,
геній» [3, с. 40].
Актуальність теми нашої роботи виявляється в наступних положеннях.
Дослідник З. Л. Рубінштейн писав: «Багато роботи присвячено дослідженню
таланту. Однак отримані результати можуть бути непропорційними обсягу
роботи, затраченої для отримання цих результатів. У цьому полягає недолік
вихідних установок багатьох досліджень і незадовільний характер методів, з
якими вони здебільшого використовуються» [4, с. 55].
На жаль, за допомогою невпинного аналізу руйнуються і нівелюються
ті яскраві райдужні ілюзії, якими людина обманює і прославляє себе. Так ми
дійшли висновку, що любов насправді є не що інше, як взаємне притягнення
тичинок і маточок ... а думок - простий рух молекул. Навіть геній — це єдина
державна влада, яка належить людині, перед якою можна схилити коліна, не
червоніючи, — навіть багато психіатри прирівняли б схильність до злочину,
навіть вважаючи це лише однією з тератологічних форм людського розуму,
божевіллям.
Питання таланту, обдарованості, геніальності, як справедливо поставив
Рубінштейн, незважаючи на регулярність дослідження, безумовно,
залишаються незрозумілими, враховуючи стільки різних причин причинно-
наслідкових зв'язків, що важко говорити про логічний зв'язок між цими
теоріями. У психологічній літературі, наприклад, на питання про
співвідношення термінів обдарований, обдарований і геній часто дають дуже
суперечливі відповіді. Багато джерел термінів «обдарованість» і «талант»
інтерпретуються та поділяються як взаємозамінні, а геній сприймається як
найвищий прояв таланту чи здібностей.
 4

Проте важливість теми наукової роботи, як і актуальність нашого

теоретичного дослідження, не розвинена.
Об’єктом дослідження є такі психологічні поняття, як обдарованість,
талант, геній.
Предмет дослідження - дослідження геніальності як вищого рівня
розвитку здібностей.
Метою нашої роботи є вивчення особливостей та умов виникнення,
розвитку та відкриття таких сторін людської психіки, як талант,
обдарованість, геніальність.
Мета досягається за допомогою наступних завдань:
- Описати поняття та класифікацію вмінь;
- Аналіз основних рівнів розвитку навичок;
- Дослідити шляхи розвитку навичок до рівня таланту та генія
Обрана нами тема дослідження стала предметом наукових досліджень
вітчизняних та зарубіжних психологів, соціологів та педагогів. До них
належать Ананьєв Б.Г., Петровський А.В., Гарднер Р., Гіппенрайтер Ю.Б.,
Лейтес М.С., Лурія А.Р., Матюшкін А.М., Немов Р.С., Попова Л.В.,
Рубінштейн С.Л., Теплов Б.М., Щебланова Є.І. та інші.
Ця робота складається із вступу, трьох пунктів, висновків та списку
джерел.
 5

1. Поняття та класифікація здібностей

Намагаючись зрозуміти і пояснити, чому різні люди досягають різного

рівня успіху в життєвих обставинах за однакових або майже однакових умов,
ми звертаємося до поняття здібностей, оскільки вважаємо, що воно може
задовільно пояснити різницю в успіху. Ми використовуємо ту саму
концепцію, коли нам потрібно зрозуміти, чому одні люди здобувають знання,
навички та вміння швидше та краще, ніж інші. Що таке здібність?
М. Теплов зробив внесок у вивчення навичок через вітчизняну
психологію. З іншого боку, теорію здібностей створили багато інших
вітчизняних психологів: Виготський, Леонтьєв, Рубінштейн, Ананьєв,
Крутецький, Голубєва.
Теплов виділив 3 основні характеристики здібностей [3, с. 43]:
· Індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину
від іншої;
· Особливості, які сприяють успіху діяльності або навіть кількох видів
діяльності;
· Характеристики, що обмежуються знаннями, навичками та вміннями,
але які можуть пояснити легкість і швидкість засвоєння знань і вмінь.
На думку З. Л. Рубінштейна, «Здібності - це складне, синтетичне
утворення, що включає сукупність даних, без яких людина не здатна до
певної діяльності, і якостей, які виробляє лише процес правильно
організованої діяльності».
У.З.Юркевич під здібностями розуміє діяльність, У.Д.Шадриков –
властивості функціональних систем, що реалізують певні психічні функції
тощо. Але ми зупинимося на визначенні Теплова. Якщо узагальнити всі
вищенаведені характеристики, то отримаємо таке визначення [3, с. 46]:
«Здібності – індивідуальні риси особистості, які є суб’єктивними
передумовами успішного здійснення певної діяльності. Вони не зводяться
лише до знань, вмінь та навичок особистості.
 6

Слід також зазначити, що здібності можуть існувати лише в процесі

безперервного розвитку. Без розвитку та чи інша здібність втрачається. Отже,
успіх діяльності залежить від розвитку здібностей, необхідних для цієї
швидкої діяльності.
Розрізняють природні та специфічні здібності. Природні здібності
біологічно обумовлені і пов’язані з вродженими схильностями. Багато з цих
природних здібностей характерні для людей і тварин, особливо вищих,
наприклад, у мавп (наприклад: пам’ять, мислення, здатність до
елементарного спілкування тільки на рівні вираження). Ці здібності
формуються за допомогою таких механізмів навчання, як умовно-
рефлекторні зв’язки.
Специфічні здібності мають суспільно-історичне походження і
забезпечують життя та розвиток у соціальному середовищі. Натомість
конкретні навички можна розділити на 3 типи [5, с. 102]:
· Теоретичні, які визначають схильність людини до абстрактно-
логічного мислення, і практичні, в основі яких лежить схильність до
конкретно-практичних дій;
Навчальні, що впливають на успішність виховного впливу, на
засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості
та творчі, пов'язані з успіхом у створенні творів матеріальної та духовної
культури, нових ідей, відкриттів, винаходів.
· Вміння спілкуватися, взаємодіяти з людьми.
Також зауважте, що на відміну від природних та інших специфічних
здібностей, вони не сумісні один з одним. І тут більшість населення володіє
тими чи іншими з них. Разом вони зустрічаються вкрай рідко і переважно у
обдарованих і різнобічних людей. Уміння допомагають людині розвиватися і
за певного поєднання різних добре розвинених умінь визначають рівень
розвитку здібностей у конкретної людини загалом [6, с. 74].
Передумовою розвитку цієї здібності є вроджені схильності, з якими
народилася дитина. Однак навички не визначаються біологічно
 7

успадкованими ознаками. Мозок містить лише здатність розвивати ці

здібності. Як розвиваються здібності залежить від:
1) якість готівкових знань і навичок, ступінь їх інтеграції в єдине ціле;
2) якість вроджених нервових механізмів елементарної психічної
діяльності від природної обдарованості людини;
3) від більш-менш «тренування» самих мозкових структур у здійсненні
пізнавальних і психомоторних процесів.
Термін «здатність», незважаючи на його тривале й широке
використання в психології та наявність багатьох його визначень у літературі,
є неоднозначним. Характерними ознаками даного явища є:
1. Здібності — це властивості людської душі, що розуміються як низка
різних психічних процесів станів. Це найбільш повне і найстаріше з
доступних визначень навичок. Сьогодні вони практично вже не
використовуються в психології.
2. Здібності – це високий рівень розвитку загальних і конкретних знань,
умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання різноманітних видів
діяльності людиною. Це визначення з'явилося і було прийнято в психології
XVIII - XIX ст. Деякі з них використовуються і сьогодні.
3. Здібності - це не обмежується знаннями, вміннями та навичками, а
пояснює (пропонує) їх швидке засвоєння, закріплення та ефективне
використання на практиці. Це визначення прийнято сьогодні і є найбільш
поширеним. Він також є найвужчим і найточнішим з трьох.
4. Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особи, що
виявляються в діяльності і є передумовою успішності їх виконання, тобто
особливості особистості, що виражають ступінь розвитку ряду видів
діяльності. Швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння
знаннями, уміннями та навичками залежать від умінь, але самі навички не
обмежуються знаннями та вміннями.
 8

Значний внесок у розробку загальної теорії здібності зробив наш

домашній вчений Б. М. Теплов. Він запропонував третє з цих визначень
умінь.
Здібності, вважав Б. М. Теплов, не можуть існувати інакше, як у
постійному процесі розвитку. Здібності, які не розвивається, які людина вже
не використовує на практиці, з часом втрачаються. Тільки завдяки постійним
вправам у зв’язку з регулярними заняттями з таких складних видів людської
діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт
тощо, ми можемо отримати та розвинути відповідні здібності.
Ми також розглянемо різні типи розумових здібностей, описані
вченими.
Стенберг і його колеги з Єльського університету розробили теорію
Трійці інтелекту і виділили три основні групи інтелектуальних здібностей [5,
с. 77]:
1. Компонентний інтелект. Вона включає загальні здібності до
навчання, інтелект, словниковий запас, добре розуміння прочитаного тексту,
здатність працювати з такими об’єктами, як аналогії, силогізми категорії,
здатність критично мислити. Тобто інтелект у традиційному розумінні, який
оцінюють за допомогою тестів.
2. Емпіричний інтелект. Емпіричний інтелект охоплює здатність
розумно відбирати, розшифровувати, порівнювати та комбінувати елементи
інформації з метою вироблення нових ідей, теорій та ідей.
3. Контекстний інтелект. Контекстний інтелект охоплює здатність
адаптуватися в реальному світі, наприклад здатність оцінювати ситуації,
досягати цілей і вирішувати практичні проблеми.
Говард Гарднер (викладач Школи медицини Бостонського
університету) у своїй концепції інтелекту виділяє такі види навичок [6, с. 82]:
1) Просторовий інтелект. Здатність формувати просторові образи та
орієнтуватися у світі. Мікронезійські моряки з Кароліній можуть
орієнтуватися на сотні островів за зірками та власними відчуттями. Ученим,
 9

які перевіряють інтелект, доведеться розробляти абсолютно нові методи та

враховувати інші навички, вирішуючи оцінити свій інтелект.
2) Музичний інтелект. Уміння сприймати та створювати мелодійно-
ритмічні конструкції. Деякі люди, розумово відсталі за всіма іншими
стандартами, можуть зіграти фортепіанну пісню, яку можна почути лише
один раз; буває, що талановитий джазовий тромбоніст не може читати газету.
3) Руховий інтелект, дрібна моторика, яка потрібна, наприклад, хірургу
чи танцюристу.
4) Міжособистісний інтелект. Здатність розуміти інших людей, їхні
почуття, мотиви та способи поводження з ними. Легко знайти спільну мову з
іншими завдяки чуйності та емпатії.
5) Внутрішньоособистісний інтелект. Здатність особистості розуміти
себе та розвивати почуття ідентичності.
Концепція Гарднера унікальна тим, що він стверджує, що в нервовій
системі людини існують окремі інтелекти. Він закликає припинити оцінку
людей за допомогою єдиного заходу, який називається «інтелект». Натомість
він вважає за краще мислити в категоріях безлічі інтелектуалів з різними
силами.

2. Основні рівні розвитку здібностей

У літературі виділяють кілька рівнів здібностей: здібності як такі,

обдарованість, талант, геніальність. Питання про здібності широко
досліджувалося багатьма вченими.
Під обдарованістю в літературі розуміють такий стан індивідуальних
психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності,
тобто діяльності, пов'язаній із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових
ідей, використанням нестандартних підходів в розробці проблем, уміння
знаходити найбільш перспективні рішення в тій або іншій предметній
області, відкритість будь-яким інноваціям. Слово «обдарований» досить
 10

спірне. Уява навіває образ цікавої, розумної, талановитої людини і, навпаки, -

звичайної, некомпетентної, зі стандартним розвитком і стандартним життям
[4, С. 88].
Всі діти талановиті. Кожен має свій особливий дар, великий потенціал,
дивовижну силу, яка дозволяє йому рости і розвиватися. З якою
наполегливістю і сміливістю дитина робить перші кроки, ходить, падає,
знову встає. Він активно опановує навколишній світ, прагнучи якомога
повніше реалізувати себе. Ця універсальна здатність притаманна всім дітям,
незалежно від їх специфічних здібностей і рівня розвитку. Якщо наполягати
на так званих «обдарованих дітях», то серед них є ті, хто досить рано виявляє
свої кмітливі здібності, а ті, хто проявляє себе пізніше в житті, такі здібності
можуть і можуть виявитися прихованими (або непоміченими) в дитинстві
набагато пізніше.
До останнього відноситься, наприклад, Альберт Ейнштейн, який в
дитинстві не вважався обдарованим і згодом виявився генієм. Він дивується,
як йому вдалося відкрити теорію відносності: «У дитинстві я розвивався
дуже повільно, тому питання, на які діти отримували готові авторитетні
відповіді від дорослих, приходили мені в голову набагато пізніше, і мені теж
довелося самому шукати на них відповіді» [5, с. 90].
Більшість вчених підтверджують, що головною характеристикою
людського потенціалу є не видатний інтелект, а внутрішній мотив, який
рухає людиною. Часто люди, які не мають видатних здібностей до подолання
власних обмежень і цілеспрямованого вирішення важливих завдань, більш
продуктивні, ніж здатні, але менш зацікавлені. У зв’язку з цим важко
реагувати на запити батьків щодо профорієнтації чи шкільної спеціалізації
дитини. Вид діяльності, в якому людина найбільш обдарована, не завжди
відповідає її інтересам і внутрішньому мотиву. Найчастіше проявляється
музично-художній талант. Розрізняють загальні та спеціальні таланти [5, с.
92].
 11

Прикладом обдарованих людей є М. В. Ломоносов і Леонардо да Вінчі.

Останній мав не лише художні, а й наукові таланти і реалізовував їх у різних
галузях науки та життя. Ознаки обдарованості з’являються досить рано і є
запорукою майбутнього успіху. Багато з них можна побачити в
повсякденному житті, не вдаючись до спеціальних тестів. Талант – це
сукупність навичок, що дозволяють отримати продукт діяльності, що
характеризується оригінальністю та новизною, досконалістю та соціальною
значущістю. Геніальність — це найвищий рівень розвитку талантів, що дає
можливість вносити докорінні зміни в ту чи іншу сферу творчості, щоб
«створити епоху». Як і здібності, геній може бути вродженим «генієм від
Бога» (В. Моцарт, Рафаель, А. С. Пушкін) і «генієм від самого себе»
(Демосфен, Ломоносов, Вагнер, Ньютон, В. Скотт).

3. Способи розвитку здібностей до рівня таланту та геніальності

Будь-які завдатки повинні пройти довгий шлях, перш ніж він стати
талантом чи геніальністю. Для багатьох здібностей людини цей розвиток
починається з перших днів життя і не закінчується, якщо людина продовжує
займатися діяльністю, в якій розвиваються відповідні здібності. У процесі
розвитку навичок існує ряд етапів. На одних з них готується анатомо-фізична
основа майбутніх навичок, на інших виникає залягання небіологічного плану,
на третіх розвивається необхідний навик і досягає відповідного рівня. Всі ці
процеси можуть виконуватися паралельно, а іноді і накладатися. Спробуємо
простежити ці етапи на прикладі розвитку таких здібностей, які, хоча б у
елементарній формі, ґрунтуються на чітко визначених анатомо-фізіологічних
особливостях від народження [6, с.90].
Перший етап розвитку будь-якої здатності пов'язаний з дозріванням
необхідних органічних структур або з формуванням на їх основі бажаних
функціональних органів. Зазвичай мається на увазі дошкільне дитинство, яке
є періодом життя дитини від народження до 6-7 років. Йдеться про
 12

вдосконалення всіх аналізаторів, розвиток і функціональну диференціацію

окремих відділів кори головного мозку, зв’язків між ними і руховими
органами, особливо кистями. Це створює сприятливі умови для навчання та
розвитку загальних умінь дитини, які певною мірою є передумовою
(завданням) для подальшого розвитку спеціальних умінь.
Розвиток спеціальних здібностей активно починається в ранньому
дитинстві і прискорено продовжується в школі, особливо в молодших і
середніх класах. Розвиток цих здібностей спочатку заохочується за
допомогою різних видів дитячих ігор, потім на них істотно впливає
навчальна та трудова діяльність. В іграх багато рухових, творчих,
організаторських, художніх та інших творчих здібностей є найважливішим
імпульсом розвитку. Навчання різним видам творчих ігор у дошкільному віці
є особливо важливим для формування у дітей спеціальних умінь [6, с 90].
Важливим моментом у розвитку здібностей дітей є комплексність,
тобто вдосконалення кількох взаємодоповнюючих навичок одночасно.
Розвивайте будь-які навички, не турбуючись про підвищення рівня розвитку
інших, коли потрібні відповідні рухи. Також здатність користуватися мовою,
ідеальне володіння цією мовою можна розглядати як відносно самостійну
здатність. Але та ж здатність як органічна частина належить і збагачує
інтелектуальні, міжособистісні, багато творчі здібності.
Якщо заняття дитини творчі, а не рутинні, вони будуть постійно
спонукати до роздумів і самі по собі стануть дуже привабливою річчю для
перевірки та розвитку своїх здібностей. Така діяльність завжди пов’язана зі
створенням чогось нового, відкриттям нових знань, відкриттям у собі нових
можливостей. Це саме по собі стає сильним і дієвим стимулом приєднатися і
докласти зусиль, необхідних для подолання труднощів. Така діяльність
зміцнює позитивну самооцінку, підвищує рівень прагнення, формує
впевненість у собі та відчуття досягнутості [1, с. 70-72].
Якщо діяльність знаходиться в межах оптимального рівня складності,
тобто не в межах можливостей дитини, то вона веде до розвитку її здібностей
 13

і усвідомлює, що Л.С. Виготський назвав область потенційного розвитку.

Діяльність, яка не входить до цієї зони, набагато менш сприяє розвитку
навичок. Якщо це занадто просто, це лише пропонує виконання наявних
навичок; якщо це занадто складно, то це буде нездійсненним і тому не
призведе до створення нових навичок і вмінь.
Важливим моментом у розвитку здібностей людини є їх здатність до
компенсації, і це також стосується тих здібностей, для успішного розвитку
яких необхідні вроджені фізіологічні властивості. А.Н. Леонтьєв показав, що
певного рівня розвитку музичного слуху можна досягти у людей, чиї вуха не
дуже добре пристосовані до висоти слуху від народження, у людей, чиї вуха
не дуже добре пристосовані до здорового слуху від народження (такий слух
традиційно розглядається як завдаток для розвитку музичного слуху) [8, с
49].
Якщо за допомогою спеціальних вправ навчити людину інтонувати
звуки, тобто відтворювати їх частоту за допомогою свідомо контрольованої
роботи голосових зв'язок, то в результаті різко підвищується звуковисотна
чутливість і людина виявляється в змозі розрізняти звуки різної висоти
набагато краще, ніж він робив до цього. Правда, таке розрізнення
відбувається не на тональною, а на тембральній основі, але результат
виявляється одним і тим же: навчений подібним слух, який характерний для
людей, що мають чутливий з народження до висоти звуку орган слуху.
 14

ВИСНОВКИ

Реалізація здібностей людини є вирішальним критерієм рівня розвитку

суспільства. Проблема здібностей людини є однією з основних теоретичних
проблем психології і найважливішою практичною проблемою. Здібності
існують лише в діяльності, і хоча незрозуміло, яким видом діяльності буде
займатися людина, нічого не можна сказати про її навички для цієї
діяльності.
Кожна людина індивідуальна, і її здібності відображають її характер,
схильність до чогось або пристрасть до чогось. Але навички залежать від
бажання, постійного навчання та вдосконалення в кожній сфері. А якщо у
людини немає бажання чи пристрасті до чогось, то в цьому випадку вміння
розвивати неможливо. Розвиваючи свої здібності, людина повинна
переконатися, що цей розвиток не є самоціллю. Головне завдання – бути
гідною людиною, корисним членом суспільства.
Тому необхідно працювати над формуванням особистості, над
формуванням її позитивних і, насамперед, моральних якостей. Здібності – це
лише одна сторона людини, одна з її духовних якостей. Коли талановита
людина морально нестійка, її не можна вважати позитивною людиною.
Навпаки, обдаровані люди, що відрізняються високими моральними
нормами, принципами, моральними почуттями, сильною волею, принесли і
продовжують приносити суспільству велику користь.
 15

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні напрями практичної психології і психотерапії: збірник

матеріалів VIII Міжнародної науково-практичної конференції молодих
вчених, студентів та аспірантів (м. Харків, 16 грудня 2020 року). Харківський
національний університет внутрішніх справ. Харків, 2020. 227 с.
2. Асланян В.Ю. Типология личности: методика типологизации в
психологии. АНИ: педагогика и психология. 2019. № 2 (27). С. 285–290.
3. Вступ до спеціальності. К.: Київський університет імені Бориса
Грінченка , 2014. 29 с
4. Іванова О.В. Психологія: вступ до спеціальності [текст]: навч. посіб.
К.: «Центр учбової літератури», 2017. 184 с.
5. Крайг Г. Психология развития. Питер, 2012. 939 с.
6. Канеман Д. Мислення швидке й повільне [Текст]. Київ : Наш
Формат, 2017. 479 с.
7. Левенець А. Є.Вступ до практичної психології : Навч.-метод.
Комплекс. К. : Ін-т крим.-викон. служби, 2015. 30 с.
8. Рибалка В. В. Методологічні проблеми наукової психології [Текст] :
посібник. Київ : Талком, 2017. 244 с.