СЛОВНИК

ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Учитель і суспільство
1. Професія (лат. professio — офіційно зазначене заняття) —
вид трудової діяльності, що вимагає певних
знань та трудових навичок і є джерелом
існування, життєдіяльності.

2. Спеціальність — необхідна для суспільства обмежена галузь

застосування фізичних і духовних сил людини,
що дає їй можливість отримати необхідні засоби
для життя; комплекс набутих людиною знань і
практичних навичок для заняття певним видом
діяльності.

3. Педагогічна — досконале творче виконання учителем-

майстерність вихователем професійних функцій на рівні
мистецтва, результатом чого є створення оп-
тимальних соціально-психологічних умов для
становлення особистості вихованця, за-
безпечення високого рівня інтелектуального і
морально-духовного розвитку.
406 Словник педагогічних термінів
4. Педагогічна (гр. technike — вправний, досвідчений) —
техніка сукупність раціональних засобів та особливостей
поведінки учителя-вихователя, спрямованих на
ефективну реалізацію обраних ним методів і
прийомів навчально-виховної роботи з окремим
учнем чи всім класним колективом відповідно до
поставленої мети вихователя і конкретних
об'єктивних та суб'єктивних передумов (вміння в
галузі культури мовлення; володіння своїм
тілом, мімікою, пантомімою, жестами; вміння
одягатися, слідкувати за своєю зовнішністю;
дотримання темпу і ритму роботи; вміння
спілкуватися; володіння психотехнікою).

5. Психотехніка — напрям у психології, що розробляє питання

застосування знань про психічну діяльність
людини у процесі розв'язання практичних
завдань виховання особистості людини.

6. Професіо- — опис вимог, соціально-психологічних і фі-

грама зичних особистісних якостей, які висуває певна
професія.

Предмет і завдання педагогіки

1. Педагогіка (гр. paisec — діти; aho — веду) — наука про
навчання, освіту і виховання людей відповідно
до потреб соціально-економічного розвитку
суспільства.
2. Виховання — цілеспрямований і організований процес
формування особистості.

3. Навчання — двосторонній процес діяльності учителя й

учнів, спрямований на оволодіння знаннями,
уміннями і навичками, інтелектуальний розвиток
особистості, формування науково-
Словник педагогічних термінів 407
 го світогляду, оволодіння методами пізна-
вальної діяльності.
4. Освіта — сукупність знань, умінь і навичок, набутих у
навчальних закладах або шляхом самоосвіти, а
також сам процес оволодіння знаннями.

5. Народна — галузь емпіричних педагогічних знань і

педагогіка народного досвіду, які відображають погляди на
систему, напрями, форми, засоби виховання і
навчання підростаючого покоління.

6. Етпопеда- (гр. ethnos — плем'я, народ) — наука, що вивчає

гогіка особливості розвитку і становлення народної
педагогіки.

7. Сурдопеда- (лат. surdus — глухий + педагогіка) — галузь

гогіка педагогіки (зокрема дефектології), що
займається проблемами розвитку, навчання і
виховання дітей з вадами слуху.

8. Тифлопеда- (гр. typhlos — сліпий + педагогіка) — галузь

гогіка педагогіки (зокрема дефектології) про
особливості виховання і навчання дітей з вадами
зору.

9. Олігофрено- (гр. oligos — малий + phren — розум + пе-

педагогіка дагогіка) — галузь педагогічної науки, яка
займається вихованням і навчанням розумово
відсталих дітей.

10. Логопедія (гр. logos — слово + paideia — виховання,

навчання) — наука, яка вивчає порушення мови
і займається корекцією мовних дефектів.

11. Педологія (гр. pais — дитина + logos — вчення) — наука

про дитину, особливості її анатомо-фізіо-
логічного, психічного і соціального розвитку.
408 Словник педагогічних термінів
12. Функції (лат. functio — виконання, завершення) — чітко
педагогіки окреслені напрями і види діяльності, пов'язані з
завданнями всебічного гармонійного розвитку
особистості.
13. Методи (гр. methodos — шлях, спосіб) — прийоми,
дослідження способи та процедури емпіричного і теоре-
тичного пізнання явищ і процесів педагогічної
дійсності.

Розвиток і формування особистості

1. Людина — біологічна істота типу homo sapiens (людина
мисляча) яка характеризується фі-зіолого-
біологічними ознаками: прямою ходою,
розвиненими черепною коробкою, передніми
кінцівками та ін.

2. Особистість — соціально-психологічне поняття; людина, яка

характеризується з соціально-психологічного
погляду у першу чергу рівнем розвитку психіки,
здатністю до засвоєння соціального досвіду,
можливістю спілкуватися з іншими людьми.

3. Індивіду- — людина, особистість, яка вирізняється су-

альність купністю рис, якостей, своєрідністю психіки,
поведінки і діяльності, що підкреслюють її
самобутність, неповторність.

4. Розвиток — специфічний процес змін, результатом якого є

виникнення якісно нового, поступальний процес
сходження від нижчого до вищого, від простого
до складного, накопичення кількісних змін і
перехід їх в якісні.

5. Види розвитку біологічний (фізичний), психічний, соціальний.

людини
Словник педагогічних термінів 409
6. Формування (лат. formo — утворюю) — становлення людини
як особистості, яке відбувається в результаті
розвитку та виховання і має певні ознаки
завершеності.
7. Спадковість — здатність біологічних організмів передавати
своєму потомству певні задатки.

8. Задатки — деякі генетично детерміновані анатомо-

фізіологічні особливості мозку і нервової
системи, які є індивідуально-природною пе-
редумовою процесу розвитку і формування
особистості.

9. Ген (гр. genos — рід, походження, спадковий) —

елементарна одиниця спадковості, носій за-
датків.

10. Успадкування — процес отримання наступними поколіннями

біологічне від біологічних батьків через генно-хромосомну
структуру певних задатків.

11. Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорення

фізичного розвитку дітей, зокрема зросту, ваги,
статевого дозрівання.
12. Ретардація (лат. retradatio — затримка, уповільнення) —
відставання дітей у розвитку.

13. Клонування (гр. klon — паросток, пагін) — метод виро-

щування біологічних організмів з однієї клітини
із застосуванням клітинної культури.

14. Рушійна сила — результат протиріч між біологічними, фі-

розвитку зичними і психічними потребами та наявним
рівнем фізичного, психічного і соціального
розвитку особистості.
410 Словник педагогічних термінів
 Мета і завдання виховання
1. Мета — ідеальне передбачення кінцевих результатів
виховання виховання.
2. Завдання — забезпечення всебічного гармонійного роз-
виховання витку особистості.

3. Всебічне — виховання, яке передбачає формування в

виховання особистості певних якостей щодо вимог ро-
зумового, морального, трудового, фізичного й
естетичного виховання.

4. Гармонійне передбачає, щоб якості щодо вимог складових

виховання виховання (розумового, морального, трудового,
фізичного, естетичного) доповнювали одна одну,
взаємно збагачувалися.

5. Національне — історично зумовлена і створена самим

виховання народом система виховних ідеалів, поглядів,
переконань, традицій, звичаїв, які спрямовані на
доцільну організацію діяльності членів
суспільства, у процесі якої відбувається процес
оволодіння морально-духовними цінностями
народу, забезпечується єднання і спадкоємність
поколінь, соборність народу.

6. Комплексний — підхід до виховання, що передбачає єдність

підхід до мети, завдань і засобів її досягнення шляхом
виховання діяльності різних соціальних інститутів (сім'ї,
навчально-виховних закладів, засобів масової
інформації).

Система освіти в Україні

1. Система — сукупність навчально-виховних та культурно-

освіти освітніх закладів, які здійснюють освіту і
виховання громадян.
Словник педагогічних термінів 411
2. Принципи (лат. рrіпсіріит — начало, основа) — це вихідні
освіти положення, що лежать в основі діяльності усієї
системи освіти в Україні та її структурних
підрозділів.
3. Дошкільна — початковий структурний компонент системи
освіта і освіти, який забезпечує розвиток і виховання
виховання дітей в родині та дошкільних виховних закладах
(дитячих яслах, садках).

4. Загальна — провідна складова системи освіти, що

середня забезпечує освіту і виховання дітей 6—18 років,
освіта підготовку їх до отримання професійної освіти
та трудової діяльності.

5. Професійно- — освіта, що забезпечує здобуття громадянами

технічна освіта певної професії відповідно до їх покликання,
інтересів та здібностей, соціальну підготовку до
участі у продуктивній праці.

6. Вища освіта передбачає забезпечення фундаментальної,

загальнокультурної, практичної підготовки
фахівців, які мають визначати темпи і рівень
науково-технічного, економічного та соціально-
культурного процесу, формування інтелек-
туального потенціалу суспільства.

7. Позашкільна — складові системи освіти, спрямовані на за-

освіта і вихо- безпечення потреб людини у задоволенні
вання інтересів та схильностей, здобуття дітьми до-
даткових знань, умінь та навичок, розвиток
інтелектуальних потенційних можливостей,
сприяють майбутньому професійному вибору
особистості.

Дидактика, її категорії
1. Дидактика (гр. didaktikos — навчаю) — галузь педагогіки,
яка розробляє теорію освіти і навчання.
412 Словник педагогічних термінів
2. Категорії (гр. kategoria — ствердження, основна й загальна
дидактики ознака) — загальні поняття, що відображають
найбільш суттєві властивості і відношення
предметів, явищ об'єктивного світу; розряд,
група предметів, явищ, які об'єднані спільністю
певних ознак.
3. Методоло- — наукові засади, що обґрунтовують зако-
гічні основи номірності, шляхи пізнавальної діяльності
дидактики людини.

Процес навчання
1. Методологічна — філософська теорія пізнання: від живого
основа процесу споглядання до абстрактного мислення і від
навчання нього до практики.

2. Функції (лат. functio — виконання, звершення) пе-

навчання редбачають виконання освітньої, виховної і
розвиваючої дій.

3. Рушійна сила — результат протиріч між пізнавальними і

навчального практичними завданнями, з одного боку, та
процесу наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого
боку.

4. Логіка — оптимально-ефективний шлях руху пі-

навчального знавальної діяльності людини від початкового
процесу рівня знань, умінь, навичок і розвитку до
потрібного рівня знань, умінь, навичок і роз-
витку. Вона охоплює ряд компонентів: усві-
домлення і розуміння навчальних завдань;
самостійна діяльність спрямована на оволодіння
знаннями; визначення законів і правил;
формування умінь і навичок; застосування знань
на практиці; аналіз та оцінювання навчальної
діяльності учнів.

5. Мотиви (фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — внутрішні

навчання психічні сили (рушії), які стимулю-
Словник педагогічних термінів 413
 ють пізнавальну діяльність людини. Види
мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні,
професійно-ціннісні, меркантильні.
6. Структура — структура, що містить у собі ряд взаємо-
процесу пов'язаних і взаємозумовлених компонентів:
учіння сприймання (безпосереднє, опосередковане),
розуміння (усвідомлення, осмислення, осяяння),
запам'ятання, узагальнення і систематизація,
застосування, дієва практика як поштовх до
пізнання і критерій істинності здобутих знань.

7. Тип навчання — спосіб і особливості організації мислите-

льної діяльності людини. В історії шкільництва
виділились такі типи навчання: догматичний,
пояснювально-ілюстративний, проблемний.

8. Догматичний — тип навчання, що характеризується такими

тип навчання особливостями: учитель повідомляє учням
певний обсяг знань в готовому вигляді без
пояснення; учні заучують знання без усві-
домлення та розуміння і майже дослівно
відтворюють завчене.

9. Пояснювально- характеризується тим, що учитель повідомляє

ілюстративний учням певний обсяг знань, пояснює сутність
тип навчання явищ, процесів, законів, правил та ін. з вико-
ристанням ілюстративного матеріалу; учні
мають свідомо засвоїти пропоновану порцію
знань і відтворити на рівні глибокого розуміння;
вміти застосувати знання на практиці.
10. Проблемний вирізняється тим, що учитель створює певну
тип навчання пізнавальну ситуацію, допомагає учням виді-
лити проблемну задачу, зрозуміти її і "при-
йняти"; організовує учнів на самостійне ово-
лодіння новим обсягом знань, які необхідні
414 Словник педагогічних термінів
 для розв'язання задачі; учитель пропонує ши-
рокий спектр використання набутих знань на
практиці.
11. Засоби — предмети шкільного обладнання, які ви-
навчання користовуються у процесі навчально-виховної
роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне
обладнання, письмове приладдя та інше).

12. Модульне (лат. modulus — міра) — така організація

навчання навчального процесу, яка скерована на за-
своєння довершеного блоку адаптованої
інформації і забезпечує оптимальні умови
соціально-особистісного зростання учасників
педагогічного процесу.

13. Закономірності — принципи, що виражають найбільш необ-

навчання хідне, суттєве, істотне, загальне для організації
навчання.

14. Оптимізація (лат. optimus — найкращий, найзручніший) —

процесу процес створення найбільш сприятливих умов
навчання (добір методів, засобів навчання, забезпечення
санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників
та ін.) для отримання бажаних результатів без
додаткових витрат часу і фізичних зусиль.

15. Інтенсифіка- (фр. intensification, від лат. intensio — на-

ція навчального пруження + facio — роблю) — напруження,
процесу активізація розумових можливостей особистості
з метою досягнення бажаних результатів.
Словник педагогічних термінів 415
 Принципи навчання
1. Принципи (лат. рrіпсіріит — основа, начало) — осно-
навчання воположні ідеї, вихідні положення, які ви-
значають зміст, форми і методи навчальної
роботи відповідно до мети виховання і зако-
номірностей процесу навчання.

2. Правила — регулятивні міркування про конкретні дії

навчання вчителя та учнів з метою реалізації вимог того
чи іншого принципу.

Зміст шкільної освіти

1. Зміст освіти — чітко окреслена система знань, умінь та
навичок, якими людина оволодіває у певному
навчальному закладі.

2. Види освіти — загальна, політехнічна, професійна.

3. Загальна — оволодіння знаннями з основ наук і під-
освіта готовка учнів до отримання професійної освіти.

4. Політехнічна (гр. poly — багато + techne — мистецтво,

освіта майстерність, вправність) — один із видів
освіти, завданнями якого є: ознайомлення з
різноманітними галузями виробництва; пізнання
сутності багатьох технологічних процесів;
оволодіння певними вміннями і навичками
обслуговування найпростіших технологічних
процесів.

5. Професійна — освіта, спрямована на оволодіння знаннями,

освіта уміннями і навичками, що необхідні для ви-
конання завдань професійної діяльності.

6. Рівні освіти — рівні, що передбачають поступовість отри-

мання загальноосвітньої і професійної підго-
товки шляхом проходження певних етапів:
416 Словник педагогічних термінів
 початкова освіта, базова загальна освіта, повна
середня освіта, професійно-технічна освіта,
базова вища освіта, повна вища освіта.
7. Знання — ідеальне вираження в знаковій формі
об'єктивних властивостей і зв'язків світу
природного і людського; результат відображення
оточуючої дійсності.

8. Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну

дію на основі знань; вміння і готовність
застосувати знання у практичній діяльності на
засадах свідомості.
9. Навички — застосування знань на практиці, що
здійснюється на рівні автоматизованих дій
шляхом багаторазових повторень.

10. Навчальний — дидактично обґрунтована система знань,

предмет умінь та навичок, виокремлених з відповідної
вузької галузі науки чи мистецтва для вивчення у
навчальному закладі.

11. Навчальний — документ, в якому визначається для кожного

план типу загальноосвітніх навчально-виховних
закладів перелік навчальних предметів, порядок
їх вивчення за роками, кількість годин на
тиждень на їх вивчення, структура навчального
року.

12. Державний визначає перелік навчальних дисциплін, який є

компонент обов'язковим для вивчення у всіх загально-
навчального освітніх навчально-виховних закладах.
плану

13. Шкільний має рекомендаційний характер і передбачає

компонент перелік навчальних дисциплін, які можуть бути
навчального включені до робочого навчального плану за
плану рішенням ради школи (гімназії, ліцею).
Словник педагогічних термінів 417
14. Навчальна — документ, в якому подається характеристика
програма змісту навчального матеріалу із визначенням
розділів, тем, орієнтовної кількості годин на їх
вивчення.
15. Підручник — навчальна книга, в якій розкривається зміст
навчального матеріалу з певної дисципліни
відповідно до вимог діючої програми.

16. Навчальний — навчальна книга, в якій подається зміст

посібник навчального матеріалу, що не завжди відповідає
вимогам діючої програми, а виходить за її межі;
визначаються додаткові завдання, спрямовані на
розширення пізнавальних інтересів учнів,
розвиток їхньої самостійної пізнавальної
діяльності.

Методи і засоби навчання

1. Методи (гр. methodos — спосіб пізнання, шлях до-
навчання слідження) — упорядковані способи діяльності
вчителя й учнів, спрямовані на ефективне
розв'язання навчально-виховних завдань.

2. Прийоми — складова методу, певні разові дії, спрямовані

навчання на реалізацію вимог тих чи інших методів.

3. Засоби — засоби, що включають великий обсяг на-

навчання вчального обладнання, яке використовується у
системі пізнавальної діяльності (книги, картини,
зошити, письмове обладнання, технічні засоби
навчання та ін.).
4. Класифікація — класифікація, що передбачає групування
методів навчання методів навчання залежно від джерел інфор-
мації, логіки мислення, рівня самостійності у
процесі пізнання.
418 Словник педагогічних термінів
5. Розповідь — метод навчання, який передбачає оповідну,
описову форму розкриття навчального матеріалу
з метою спонукання учнів до створення в своїй
уяві певного образу.

6. Пояснення — вербальний метод навчання, за допомогою

якого учитель розкриває сутність певного явища,
закону, процесу.

7. Бесіда — метод навчання, що передбачає використання

попереднього досвіду учнів з певної галузі знань
і на основі цього залучення їх за допомогою
діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або
відтворення уже набутих.

8. Лекція — це метод навчання, за допомогою якого

учитель в словесній формі розкриває сутність
певних явищ, наукових понять, процесів, які
перебувають між собою в логічному зв'язку,
об'єднані загальною темою.

9. Інструктаж — метод навчання, що передбачає розкриття

норм поведінки, особливостей використання
методів і навчальних засобів, дотримання тех-
ніки безпеки напередодні залучення їх до
процесу виконання навчальних операцій.

10. Демонстрація — метод навчання, який передбачає показ

предметів і процесів в їх натуральному вигляді,
динаміці.

11. Ілюстрація — метод навчання, який передбачає показ

предметів і процесів у їх символічному зоб-
раженні (фотографії, малюнки, схеми тощо).

12. Спостере- — метод навчання, що передбачає сприймання

ження певних предметів, явищ, процесів у природному
і виробничому середовищі без втручання ззовні
у ці явища і процеси.
Словник педагогічних термінів 419
13. Лаборатор- — метод навчання, що передбачає організацію
ний метод навчальної роботи з використанням
спеціального обладнання та за визначеною
технологією для отримання нових знань або
перевірки певних наукових гіпотез на рівні
досліджень.
14. Практична — метод навчання, спрямований на викори-
робота стання здобутих знань у розв'язанні практичних
завдань.
15. Вправа — метод навчання, який передбачає ціле-
спрямоване, багаторазове повторення учнями
певних дій чи операцій з метою формування
умінь та навичок.

16. Аналітичний — метод, що передбачає мислений або прак-

метод тичний розклад цілого на частини з метою
вивчення суттєвих ознак цих частин.

17. Синтез — метод, який передбачає мислене або прак-

тичне поєднання виділених аналізом елементів
чи властивостей предмета, явища в одне ціле.

18.Індуктивний — вивчення предметів, явищ від одиничного до

метод загального.

19. Дедуктив- — вивчення навчального матеріалу від за-

ний метод гального до окремого, одиничного.

20. Проблемний — створення учителем проблемної ситуації,

виклад допомогу учням у виділенні та "прийнятті"
проблемної задачі, використання словесних
методів для активізації розумової діяльності
учнів, спрямованої на задоволення пізнавальних
інтересів.

21. Дослідний — залучення учнів до самостійного розв'язання

метод пізнавальної задачі з використанням необхідного
обладнання.
 Словник педагогічних термінів

Форми організації навчання

1. Форма (лат. forma — зовнішність, устрій) — це чітко
організації виражена в часі й просторі організація на-
навчання вчальної діяльності учнів, пов'язана з діяльністю
вчителя.

2. Урок — форма організації навчання, за якою учитель

проводить заняття у класній кімнаті з постійним
складом учнів, що мають приблизно однаковий
рівень фізичного і розумового розвитку, за
усталеним розкладом і регламентом.

3. Індивідуальна — навчання учителем одночасно лише одного

форма навчання учня.

4. Групова — навчання учителем групи учнів, які пере-

форма бувають на різних рівнях вікового й розумового
навчання розвитку без дотримання розкладу і регламенту.

5. Белл-лан- — форма організації навчання, яка полягала в

кастерська тому, що один учитель керував навчальною
форма діяльністю великої групи учнів (200— 250 осіб),
навчання залучаючи до цієї роботи старших учнів
(моніторів); учитель спочатку навчав моніторів,
а потім вони у малих групах навчали своїх
товаришів ("взаємне навчання").

6. Дальтон- — форма організації навчання, яка передбачала

план таку технологію: зміст навчального матеріалу з
кожної дисципліни розділявся на частини
(блоки), кожен учень у вигляді плану отримував
індивідуальне завдання, самостійно працював
над його виконанням, звіту-вався про роботу,
набираючи певну кількість балів, а потім
отримував наступне завдан-
Словник педагогічних термінів 421
 ня. Учителеві відводилась роль організатора,
консультанта. Учнів з класу в клас переводили
не по закінченню навчального року, а залежно
від рівня оволодіння програмовим матеріалом (3
—4 рази на рік).
7. Бригадно- — форма організації навчання, яка полягала в
лабораторна тому, що клас ділили на бригади (по 5—9 осіб),
форма навчання на чолі яких стояли обрані бригадири; навчальні
завдання давались на бригаду, яка й мала
працювати над їх виконанням; успіхи навчальної
праці визначались за якістю звіту бригадира.

8. Екскурсія (лат. excursio — поїздка, прогулянка) — форма

навчальної роботи, спрямована на вивчення
учнями при керівній ролі учителя певних явищ,
процесів, предметів шляхом безпосереднього їх
сприймання в конкретному виробничому,
природному середовищі.

9. Домашня — форма організації навчання, яка передбачає

форма самостійне виконання учнями навчальних
навчання завдань у позаурочний час (безпосередньо
вдома, в групах подовженого дня та ін.).

Аналіз і оцінка навчальної діяльності учнів

1. Оцінка — система певних показників, які відображають

об'єктивні знання та уміння учнів, що
виражаються в оцінювальній характеристиці.

2. Бал — результат оцінювання навчальної праці учнів

в умовно-формальному відображенні у
числовому вимірі.

3. Рейтингова (англ. rating — оцінка, порядок, класифікація) —

оцінка визначення рівня оволодіння учнями змістом
навчального матеріалу кожної навчальної теми,
блоку, цілісного курсу.
422 Словник педагогічних
термінів
 Сутність і зміст процесу виховання
1. Виховання — соціально і педагогічно організований процес
створення оптимальних умов для формування
людини як особистості; вплив вихователя на
вихованця з метою формування в нього бажаних
соціально-психічних і фізичних якостей.

2. Рушійна сила — результат протиріч між соціально-психічними

виховного і фізіологічними потребами та наявним рівнем
процесу вихованості особистості.

3. Структура — логічно взаємопов'язані компоненти, які

виховного забезпечують процес формування особистості:
процесу оволодіння правилами і нормами поведінки,
формування почуттів та переконань, вироблення
вмінь і звичок у поведінці, практична діяльність
у соціальному середовищі.

4. Закономір- принципи, що відображають необхідне, істотне,

ності стійке, повторюване, загальне для даної галузі
виховного відношення між явищами об'єктивної дійсності.
процесу

5. Самовихо- — систематизована і цілеспрямована діяльність

вання особистості, що спрямована на формування і
удосконалення її позитивних якостей та
подолання негативних.

6. Перевихо- — система виховних впливів педагога на

вання вихованця з метою гальмування негативних
проявів у поведінці й утвердження позитивних
якостей в діяльності.

7. Фактори (лат. factor — той, що робить) — ті об'єктивні й

виховання суб'єктивні чинники, які певним чином
впливають на визначення змісту, напрямків,
засобів, методів, форм виховання.
Словник педагогічних термінів 423
8. Концепції (лат. conceptio — сукупність, система) —
виховання система поглядів на ті чи інші явища, процеси;
спосіб розуміння, тлумачення педагогічних
явищ; основна ідея теорії змісту й організації
виховання людини.
9. Принципи (лат. рrіпсіріит — основа, начало) — вихідні
виховання положення, які є фундаментом змісту, форм,
методів, засобів і прийомів виховного процесу.

10. Демокра- — принципи організації виховної системи, які

тизація передбачають децентралізацію, автономізацію
виховання навчально-виховних закладів; забезпечення
співробітництва вихователів і вихованців;
врахування думки колективу й кожної
особистості; визначення особистості як вищої
природної і соціальної цінності; формування
вільної особистості.

11. Гуманізація — створення оптимальних умов для інте-

виховання лектуального і соціального розвитку кожного
вихованця; виявлення глибокої поваги до
людини; визнання природного права кожної
особистості на свободу, на соціальний захист, на
розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на
самореалізацію фізичних, психічних і соціальних
потенцій, на створення соціально-психічного
фільтра проти руйнівних впливів негативних
чинників навколишнього природного і
соціального середовища; виховання у молоді
почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності.

12. Етнізація — насичення виховання національним змістом,

виховання що спрямований на формування національної
свідомості і національної гідності особистості;
формування рис національної ментальності;
виховання у молоді почуттів
424 Словник педагогічних термінів
 соціальної відповідальності за збереження,
примноження і життєдіяльність етнічної
культури.

Загальні методи виховання

1. Методи (гр. methodos — спосіб, шлях) — способи

виховання впливу вихователя на свідомість, волю і по-
ведінку вихованця з метою формування у нього
стійких переконань і певних норм поведінки.

2. Прийом — складова методу, що визначає шлях реалізації

виховання вимог певних методів виховання.

3. Засоби — надбання матеріальної і духовної культури

виховання (художня і наукова література, музика, театр,
радіо, телебачення, витвори мистецтва,
навколишня природа та ін.), форми і види
виховної роботи (збори, бесіди, конференції, ігри
та ін.), які використовуються у процесі дії того
чи іншого методу.

4. Перекону- — метод виховання, що передбачає умисний

вання цілеспрямований вплив на свідомість, волю і
почуття вихованців з метою формування у них
стійких переконань, певних норм поведінки.

5. Переко- — раціональна моральна основа діяльності

нання особистості, яка дає змогу їй здійснювати певний
вчинок свідомо; основна моральна настанова,
яка визначає мету і напрям вчинків людини,
тверда впевненість у чомусь, заснована на певній
ідеї, на світогляді.

6. Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ

дійсності, що відображає значення цих явищ у
зв'язку з її потребами і можливостями, вищий
ступінь емоційних процесів.
Словник педагогічних термінів 425
7. Пояснення — розкриття сутності норм і правил поведінки з
метою регулювання подальшої діяльності.

8. Етична — бесіда, що передбачає використання наявного

бесіда у вихованця соціального досвіду з метою
розширення його і забезпечення умов для
усвідомлення особистісної сутності тих чи
інших правил, норм поведінки.

9. Умовляння — один зі способів переконання, спрямований

на попередження навмисних дій вихованця з
метою їх гальмування, враховуючи
індивідуальні особливості його соціально-
психічного розвитку.

10. Диспут — прийом (щодо методу переконування)

формування переконань і свідомої поведінки
шляхом суперечки, дискусії у процесі
вербального спілкування з членами первинного
колективу чи іншої групи.

11. Совість — категорія етики, що характеризує здатність

(сумління) людини здійснювати контроль за власною
діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям.

12. Честь — категорія етики, що характеризує особистість

з позиції готовності відстояти, підтримати
гідність, репутацію свою особисту чи колективу,
членом якого вона є.

13. Приклад — метод виховання, який передбачає орга-

нізацію взірця для наслідування з метою
оптимізації процесу соціального успадкування.

14. Ідеал (гр. idea — уявлення, ідея) — поняття моральної

свідомості і категорія етики, що містить у собі
вищі моральні вимоги, мож-
426 Словник педагогічних
термінів
 лива реалізація яких особисто дала б змогу їй
набути досконалості; образ найбільш цінного і
великого в людині.
15. Вимога — метод педагогічного впливу на свідомість
вихованця з метою викликати, стимулювати або
загальмувати окремі види його діяльності. Види
вимог: вимога-прохання, вимо-га-довіра, вимога-
схвалення, вимога-порада, вимога-натяк, умовна
вимога, вимога в ігровому оформленні, вимога-
осуд, вимога-недо-віра, вимога-погроза.

16. Вправа — метод виховання, що передбачає планомірне,

організоване, повторюване виконання певних дій
з метою оволодіння вміннями і навичками
поведінки.

17. Привчання — організація планомірного і регулярного

виконання вихованцями певних дій з елементами
примусу, обов'язковості з метою формування
стійких звичок у поведінці.

18. Заохочення — метод виховання, що передбачає педагогічний

вплив на особистість і виражає позитивну оцінку
вихователем поведінки вихованця з метою
закріплення позитивних якостей та
стимулювання до активної діяльності.

19. Покарання — метод виховання, що передбачає вплив

педагога на особистість вихованця з метою осуду
чи гальмування його негативних дій і вчинків,
щоб відбулося заміщення їх позитивними діями.

20. Метод — спосіб впливу педагога на вихованця за-

"вибуху" собами, протилежними до тих, що звичайно
очікує особистість від вихователя.
Словник педагогічних термінів 427
 Формування колективу, його вплив на
виховання особистості
1. Колектив — соціально значима група людей, які об'єднані
спільною метою, узгоджено діють у напрямку
досягнення означеної мети і мають органи
самоврядування.

2. Функції організаторська, стимулююча, виховна.

колективу

3. Первинний — група дітей, які навчаються в одному класі.

колектив

4. Загально- — усі вихованці і педагоги певного загально-

шкільний освітнього навчально-виховного закладу.
колектив
5. Тимчасовий — група вихованців, які є членами постійних
колектив первинних колективів і водночас об'єднуються
тимчасово для виконання певних дій за межами
класу (гуртки, студії, секції тощо).

6. Актив — група вихованців, членів конкретного ко-

лективу, які усвідомлюють вимоги керівника
колективу, допомагають йому в організації
життєдіяльності вихованців, виявляють певну
ініціативу.

7. Органи — уповноважені колективу на основі де-

самовряду- мократичних виборів, які допомагають пе-
вання дагогові здійснювати керівні функції, підтри-
мувати зв'язки з уповноваженими інших
колективів.

8. Лідер (англ. leader — вести, керувати) — член ко-

лективу, який у важливих ситуаціях здатний
здійснювати помітний вплив на поведінку членів
колективу, виявляти ініціативу в
428 Словник педагогічних термінів
 діях, брати на себе відповідальність за
діяльність колективу, вести його за собою.
9. Перспектива — мета, "завтрашня радість" (А.С. Макаренко),
що виступає стимулом у діяльності колективу та
окремих його членів.

10. Стадійність — вираження внутрішньої діалектики його

розвитку становлення, в основу якої покладено рівень
колективу взаємовідносин між вихователем і вихованцями,
між членами колективу.

Моральне виховання
1. Етика (гр. ethica — звичка, норов) — наука, що вивчає
мораль як форму суспільної свідомості, її
сутність, зокрема історичний розвиток у
суспільному житті.

2. Мораль (лат. moralis — моральний, від mores — звичаї)

— одна із форм суспільної свідомості; система
поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють
поведінку людей.
3. Моральне — виховання, що передбачає оволодіння нор-
виховання мами і правилами моральної поведінки, фор-
мування почуттів та переконань, умінь та
навичок.

4. Менталітет (лат. mentalis — розумовий; mentis — думка) —

світосприймання, світовідчуття, бачення себе у
світі, особливості прояву національного
характеру, своєрідність вдачі, ставлення до
навколишнього світу.

5. Загально- — набуті попередніми поколіннями, незалежно

людські від расової, національної чи релігійної
моральні приналежності, морально-духовні надбання, які
цінності визначають основу поведінки й життєдіяльності
окремої людини або певних спільнот.
Словник педагогічних термінів 429
6. Національні — історично зумовлені і створені певним
моральні етносом погляди, переконання, ідеали, традиції,
цінності звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на
загальнолюдських цінностях, але вирізняють
певні національні прояви, своєрідність у
поведінці і служать основою соціальної
діяльності людей окремої етнічної групи.

7. Гуманізм (лат. humanus — людський, людяний) —

прогресивний напрям духовної культури, що
звеличує людину як найвищу цінність у світі,
утверджує право людини на земне щастя, захист
прав на свободу, всебічний розвиток і прояв
своїх здібностей.

8. Інтернаціо- (лат. inter — між + natio — народ) — моральне

налізм поняття, яке передбачає поважне ставлення до
інших народів, їхньої історії, культури, мови,
прагнення до взаємодопомоги.

9. Гідність — моральне поняття, що виражає уявлення про

цінності людини як особистості, особливе
моральне ставлення людини до самої себе і
ставлення до неї спільноти, в середовищі якої
визначається цінність особистості.

10. Національна — етична категорія, яка характеризує осо-

гідність бистість з погляду розширення поняття ду-
ховних цінностей за межі свого "Я" і поєднання
особистісних переживань, відчуттів із
загальнонаціональними цінностями.

11. Дисципліна (лат. disciplina — вчення, виховання, роз-

порядок) — певний порядок поведінки людей,
що забезпечує узгодженість дій у суспільних
стосунках, обов'якове засвоєння і виконання
особистісно встановлених правил.
430 Словник педагогічних термінів
12. Статеве — процес оволодіння підростаючим поколінням
виховання моральним, культурним у сфері взаємин статей,
формування у них потреб керуватися нормами
моральності у відносинах осіб протилежної
статі.
13. Сексологія (лат. sexus — стать + logos — вчення) — наука
про статеве розрізнення, статеве виховання і
поведінку.

14. Еротика (гр. erotica — любовні начала) — почуттєвість,

хтивість, підвищений інтерес до проблем статі,
статевого життя і його зображення.

15. Обов'язок — категорія етики, що виражає моральні вимоги,

які для конкретної особистості, спеціальної
групи в конкретних соціальних умовах є
внутрішньо необхідними.

16. Милосердя — добре, співчутливе ставлення до людини, яка

переживає горе, страждає.

17. Альтруїзм (фр. altruisme, від лат. alter — інший) —

безкорисливе прагнення до діяльності на благо
інших, готовність заради цього зректися власних
інтересів.

18. Екологічне (гр. oikos — дім, середовище + logos — вчення)

виховання — озброєння людини знаннями в царині екології
і формування у неї моральної відповідальності за
збереження природного довкілля і розумного
співіснування з ним.

19. Правове — формування у людей правової свідомості,

виховання вмінь і звичок розумно діяти у правовому полі,
активної позиції у правовій сфері.
Словник педагогічних термінів 431
 Розумове виховання
1. Розумове — виховання, спрямоване на опанування си-
виховання стемою знань про наукові засади розвитку
природи і суспільства; розвиток потенційних
інтелектуальних сил особистості; формування
культури розумової праці.

2. Інтелект (intellectus — пізнання, розуміння, розум) —

суб'єктивна здатність людини здійснювати
доцільно орієнтовану діяльність, що дає змогу
особистості забезпечувати активну діяльність у
природному й соціальному середовищі.

3. Мислення — процес опосередкованого відображення

об'єктивної дійсності у зіставленнях, взає-
мозв'язках її структурних компонентів.

4. Здібності — індивідуально-психологічні особливості

людини, які є суб'єктивними умовами успішного
здійснення певного роду діяльності.

5. Талант (гр. talanton — видатні здібності) — сукупність

здібностей, що дають змогу отримати результати
інтелектуальної діяльності, які вирізняються
новизною, високою досконалістю і суспільною
значимістю.

Трудове виховання
1. Трудове — формування у людини любові до праці як
виховання природної потреби; забезпечення соціально-
психологічних умов для розвитку і підтримання
фізичного та психічного напруження особистості
з метою утримання членів суспільства на
достатньому рівні працездатності; формування
умінь і навичок у певних
432 Словник педагогічних термінів
 видах продуктивної праці; виховувати повагу до
людей праці та бережливе ставлення до
продуктів праці.
2. Професійна — цілеспрямована діяльність вихователя,
орієнтація скерована на надання допомоги вихованцям у
свідомому виборі професії.

3. Професійна — ознайомлення учнів з різними професіями та

інформація з потребами у фахівцях певного профілю в
країні (регіоні).

4. Професійна — індивідуальні поради конкретній особистості

консультація щодо найбільш доцільних професій, які
відповідають її інтересам, здібностям, психо-
лого-фізіологічним можливостям.

5. Професійна — вивчення усіх аспектів підготовки школярів

діагностика до тієї чи іншої професії: біологічних,
психологічних, соціальних, економічних.

6. Професійний — виявлення особливостей і якостей людини

вибір для отримання професійної освіти і заняття
певною професійною діяльністю.
7. Професійна (лат. adaptatio, від adapto — пристосовую) —
адаптація забезпечення умов для пристосування, звикання
особистості до умов праці на певному
виробництві чи в організації.

8. Суспільно — різноманітна трудова діяльність, спрямована

корисна безпосередньо на задоволення певних
праця суспільних потреб без спеціальної матеріальної
винагороди.

9. Продуктивна — праця, пов'язана з цілеспрямованою діяль-

праця ністю особистості, результатом якої є вироб-
лення конкретного продукту, виробу, отримання
винагороди за обсяг і якість та результати
трудових зусиль.
Словник педагогічних термінів 433
10. Економічне — виховання, що передбачає розв'язання таких
виховання завдань: формування економічного мислення,
озброєння економічними знаннями, вміннями та
навичками економічних взаємин.

Естетичне виховання

1. Естетика (гр. aisthesis — відчуття, почуття) — наука про

прекрасне та його роль у житті людини, про
загальні закони художнього пізнання дійсності,
розвитку мистецтва.

2. Естетичне — розвиток у людини почуттів прекрасного,

виховання формування умінь і навичок творити красу в
навколишній дійсності, вміти відрізняти красиве
від потворного, жити за законами духовної
краси.

3. Естетичні — стійке, емоційно-оціночне ставлення людини

смаки до прекрасного, що має вибірковий, су-
б'єктивний характер.

4. Естетичний — певні уявлення людини про красу, в основі

ідеал яких лежать критерії, за якими вона оцінює ті чи
інші явища, предмети.
5. Естетична — сформованість у людини естетичних знань,
культура смаків, ідеалів, розвиток здібностей до есте-
тичного сприйняття явищ дійсності, творів
мистецтва, потреба вносити прекрасне в ото-
чуючий людину світ, оберігати красу природи.

Фізичне виховання
1. Фізичне — виховання, що передбачає створення опти-
виховання мальних умов для забезпечення достатнього
434 Словник педагогічних термінів
 фізичного розвитку особистості, збереження її
здоров'я, оволодіння знаннями про особливості
організму людини, фізіологічні процеси, що
протікають у ньому, набуття санітарно-
гігієнічних умінь та навичок з догляду за
власним тілом, підтримання і розвиток його
потенціальних можливостей.
2. Природні — сонце, повітря, вода.
фактори
фізичного
виховання

3. Фізична — частина культури суспільства, що містить

культура систему фізичного виховання та сукупність
спеціальних наукових знань і матеріальних
засобів, необхідних для розвитку фізичних
здібностей людини, зміцнення її здоров'я.

4. Фізичний — ріст біологічного організму в результаті

розвиток поділу клітин.

5. Здоровий — життєдіяльність людини з урахування

спосіб життя особливостей і можливостей свого організму,
забезпечення соціально-економічних і
біологічних умов для його розвитку і збере-
ження.

Педагогічне спілкування

1. Педагогічне — система органічної соціально-психологічної

спілкування дії учителя-вихователя і вихованця у всіх сферах
діяльності, що має певні педагогічні функції,
спрямована на створення оптимальних
соціально-психологічних умов активної та
результативної життєдіяльності особистості.
Словник педагогічних термінів 435
2. Стилі авторитарний, ліберальний, демократичний.
спілкування
3. Авторитар- (лат. auctoritas — влада) — стиль спілкування,
ний стиль що ґрунтується на беззаперечному підкоренні
окремої людини або колективу владній
особистості.

4. Демократич- (гр. demokratia — влада народу, народовладдя)

ний стиль — врахування думки і волі колективу в
організації життєдіяльності вихованців.

5. Ліберальний (лат. liberalis — вільний) — безпринципне

стиль байдуже ставлення до негативних дій вихо-
ванців, потурання учням.

6. Навіювання — різні засоби вербального і невербального

емоційного впливу на людину з метою введення
її у певний стан або спонукання до певних дій.

7. Педагогічне — напрям у діяльності учителів і вихованців,

співробітництво який передбачає соціально-психологічне усві-
домлення педагогами і вихованцями спільності
дій у всіх видах праці на основі демократизму,
що сприяє розвитку творчих сил і пізнавальних
інтересів учнів, формуванню вільної діяльності
особистості.

8. Рівні спіл- Залежно від змісту і спрямованості дій партнерів

кування виділяють такі рівні спілкування: конвенційний
(лат. convencionalis — відповідно до договору),
примітивний, маніпулятивний,
стандартизований, ігровий, діловий, духовний.

9. Види спіл- вербальне, мануальне (лат. manualis — ручний),

кування технічне, матеріальне, біоенергетичне.
436 Словник педагогічних термінів
 Робота класного керівника
1. Класний — педагог, який здійснює безпосереднє керів-
керівник ництво первинним учнівським колективом.

2. Функції забезпечувати умови для всебічного гармо-

класного нійного розвитку школярів, координувати
керівника діяльність усіх вихователів щодо здійснення
національного виховання, вивчати індивідуальні
особливості учнів класу, організовувати
первинний дитячий колектив, турбуватися про
зміцнення та збереження здоров'я школярів,
формувати навички старанності та
дисциплінованості школярів, організовувати
позакласну виховну роботу, проводити роботу з
батьками, домагатись єдності вимог до
вихованців, вести документацію класу.

3. Форми індивідуальна, групова, фронтальна, словесна,

роботи практична, наочна.
класного
керівника

4. Колективні — форма позакласних виховних заходів, у

творчі справи підготовці та проведенні яких беруть участь усі
члени дитячого колективу, причому кожен учень
має змогу виявити і розвинути свої творчі
інтереси та можливості.

5. Диспут (лат. disputare — міркувати, сперечатись) —

форма виховної роботи із старшокласниками,
спрямована на формування моральних
переконань і свідомості у процесі дискусії,
суперечки, альтернативних міркувань.
6. Психолого- (гр. diagnostikos — здатний розпізнавати) —
педагогічна галузь психології і педагогіки, яка розробляє
діагностика методи виявлення індивідуальних особ-
Словник педагогічних термінів 437
 ливостей і перспектив розвитку та виховання
особистості.
7. Педагогічна (гр. prognostike — мистецтво робити прогноз)
прогностика — галузь наукових знань, що розглядає
принципи, закономірності і методи про-
гностування щодо об'єктів, які вивчає пе-
дагогіка.

8. Педагогічний (лат. consilium — нарада, засідання) — нарада

консиліум учителів-вихователів та психологів для
з'ясування причин різних систематичних
відхилень у поведінці вихованця і визначення
науково обґрунтованих заходів його пе-
ревиховання.

9. Позашкільні — організації та установи, які займаються

дитячі виховні питаннями всебічного гармонійного розвитку
заклади школярів відповідно до їх пізнавальних
інтересів та творчих нахилів.

10. Позакласна — вид цілеспрямованої виховної роботи з

виховна робота учнями, яка здійснюється учителями-вихо-
вателями в позаурочний час.

11. Позашкільна — вид цілеспрямованої виховної роботи з

виховна робота учнями, яка здійснюється за межами школи під
керівництвом педагогів-вихователів по-
зашкільних дитячих виховних закладів.

Місце і роль сім'ї у вихованні дітей

1. Сім'я — соціально-психологічне об'єднання близьких
родичів (батьків, дітей, бабусь, дідусів), які
живуть спільно і забезпечують біологічні,
соціальні й економічні умови для продовження
роду.
438 Словник педагогічних термінів
2. Авторитет (лат. auctoritas — влада) — відмінні особливості
батьківський окремої людини чи групи, завдяки яким вони
заслуговують на довіру і можуть завдяки цьому
здійснювати позитивний вплив на погляди і
поведінку інших людей; визнаний вплив батьків
на переконання й поведінку дітей, який
ґрунтується на глибокій повазі й любові до
батьків, довірі до високої значущості їхніх
особистих якостей і життєвого досвіду, до їхніх
слів і вчинків.

3. Авторитет — вплив на особистість, що ґрунтується на

істинний чесному, правдивому житті батьків, наповне-
ному гуманізмом, любов'ю до дітей, відпові-
дальністю за їх виховання.

4. Авторитет — вплив на особистість, що ґрунтується на

фальшивий помилковому уявленні про мету і засоби
виховання, методами і засобами, які дають
тимчасові результати, викликають зовнішню
слухняність дітей.

5. Функції сім'ї біологічна (репродуктивна), соціальна, еконо-

мічна.

6. Батьківські — форма роботи школи з батьками для забез-

збори печення соціально-педагогічних зв'язків дитячих
освітньо-виховних закладів із сім'єю.

Керівництво загальноосвітніми
навчально-виховними закладами
1. Школо- — галузь педагогіки, яка займається дослі-
знавство дженням завдань, змісту і методів управління
шкільною справою, системою керівництва та
організації діяльності загальноосвітніх
навчально-виховних закладів.
Словник педагогічних термінів 439
2. Принципи — вихідні положення, які визначають основні
управління напрямки, форми, засоби і методи керівництва
загальносвітними навчально-виховними
закладами.
3. Рада школи — об'єднання працівників загальноосвітнього
закладу II—III ступенів , учнів, батьків і
громадськості, яке діє у період між загальними
зборами (конференцією) і з метою вирішення
соціально-організаційних й економічних питань
життєдіяльності загальноосвітнього навчально-
виховного закладу.

4. Педагогічна — об'єднання педагогів навчально-виховного

рада закладу з метою розгляду питання організації та
удосконалення навчально-виховного процесу.

5. Перспектив- — документ, який визначає стратегічні

ний план напрямки розвитку школи на 5—10 років.
загально-
освітнього
навчально-
виховного
закладу

6. Календар- — документ, який визначає форми і зміст

ний план навчально-методичної й організаційної роботи
навчально-виховного закладу на навчальний рік,
яка регламентована конкретними строками
виконання.

7. Наукова — спосіб організації педагогічної праці, що

організація ґрунтується на сучасних досягненнях науки і
педагогічної практики, на всебічному методологічному
праці аналізі процесу праці, комплексному вико-
ристанні факторів, що дають змогу досягти
максимальних результатів.
440 Словник педагогічних термінів
8. Принципи — вихідні положення, які лежать в основі
наукової доцільної й ефективної праці учителя-
організації вихователя, оптимального підходу до вибору
педагогічної методів, прийомів та засобів продуктивної
праці діяльності.
9. Техніка — сукупність специфічних умінь, методів,
інтелектуальної прийомів і засобів діяльності, що забезпечує
педагогічної оптимальні умови для її результативності.
праці

10. Розклад — документ, який регламентує навчально-

уроків виховну діяльність учителів та учнів на кожен
день і робочий тиждень шляхом системи уроків.