Практичне заняття № 10

Тема заняття: Здібності та обдарованість у диференціальній психології

План заняття:

Теоретичні питання
1. Поняття обдарованості, таланту і геніальності.
2. Схильність до певного виду діяльності.
3. Загальні і спеціальні здібності.
4. Компенсація здібностей.
5. Діяльність як умова вимірювання здібностей та обдарованості.
6. Методи вивчення феномену геніальності:
− біографічний аналіз;
− вивчення випадків;
− статистичне дослідження;
− історіометрія;
− аналіз висновків тесту на визначення розумового коефіцієнту;
− лонгітюдне дослідження.

1.Поняття обдарованості, таланту і геніальності.

Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є

визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: "Обдарованість -
це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це
загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя".

Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково

зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності,
функцією особистості. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не
організму як такого, а особистості. Обдарованість виявляється лише через свою
співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона
виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови
діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки
обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що
висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі
навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить
високими, проте посильними.

Спеціальна обдарованість визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із

вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення є не тільки абстрактним, а й
реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності
визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи
інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що
співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.

Обдарованість є своєрідним поєднанням здібностей, від яких залежить можливість

досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності.
Обдарованість і здібності людей відрізняються не в кількісному, а в якісному
відношенні.

Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання

здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну
складну трудову діяльність. Талант - це високий рівень розвитку спеціальних
здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності,
який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю.
Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики,
математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо.

Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що

має історичне значення для життя суспільства.

Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні
творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас
рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою
діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

2.Схильність до певного виду діяльності.

Схильність можна розуміти не тільки як спрямованість (перевага), але і як прагнення

до якого-небудь заняття. Таким чином, в ній є як змістовно-оцінна сторона (відношення
до чого-небудь), так і динамічна, спонукальна (прагнення щось робити). Б. М. Теплов
стверджував, що схильності - це прагнення, - це можливості і між ними існує справжня
взаємозв'язок. На природну схильність до того чи іншого виду діяльності сильний
вплив надають типологічні особливості прояву властивостей нервової системи.

Отже, здібності і схильності пов'язані між собою не прямо, а опосередковано, через

типологічні особливості. Вони співіснують паралельно один одному (але не окремо!),
Якщо обумовлені природними задатками людини.

Сказане вище стосується до переваги інтелектуальних видів діяльності. Так, школярі з

високою і низькою активування ЦНС проявляють різний інтерес до тих чи інших занять:
другі більш схильні займатися технікою, а перші - сферами, пов'язаними з «природою»,
«людиною», художньою творчістю. Не випадково видатні в інтелектуальному
відношенні діти прагнуть реалізувати розумові зусилля, оскільки у них є потреба в
інтелектуальній активності.

Потреби в активності певного виду як латентні стану напруги потребують відповідної

розрядки, що при активізації станів і проявляється в схильності. Однак та тільки на
перших етапах виступає як несвідоме прагнення. Потім, у міру отримання задоволення
(задоволення) від процесу виконання обраної діяльності, вона стає більш
усвідомлюваною, «обростає» іншими мотиваторами (мотиватор - фактор, що впливає
на прийняття рішення і формування наміри), які в свідомості людини перетворюються
в діючі «мотиви» ( пояснення, чому він вибрав для занять даний вид діяльності). Не
розуміючи до кінця справжню причину схильності, людина трактує свій вибір
позитивним ставленням до цієї діяльності ( «подобається»), і йому цього достатньо.

3.Загальні і спеціальні здібності.

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій

вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються в усіх

видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності
людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній
галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й
організовувати їхнє виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби,
розкривати зв'язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими
прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих

спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо).

Розрізнення загальних і спеціальних здібностей має умовний характер. Власне,

йдеться про взаємозв'язок загальних і спеціальних сторін в здібностях людини.
Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної,
конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їхні
сторони. Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень розвитку
загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, технічні та інші
здібності завжди спираються на високий рівень загальних розумових здібностей. Разом
з тим за приблизно одного й того самого розвитку загальних здібностей люди часто
різняться за своїми спеціальними здібностями. Учні, котрі мають високі загальні
здібності до навчання, нерідко виявляють їх однаковою мірою щодо всіх шкільних
предметів. Водночас часто-густо одні з них виявляються особливо здібними до
малювання, другі - до музики, треті - до технічного конструювання, четверті - до спорту.
Серед видатних людей було чимало особистостей з різнобічним розвитком загальних і
спеціальних здібностей (М.В. Гоголь, Ф. Шопен, Т.Г. Шевченко, О.П. Бородін та ін.).

Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють провідні й допоміжні

властивості. Так, провідними властивостями в літературних здібностях є особливості
творчої уяви та мислення; яскраві наочні образи пам'яті; розвиток естетичних почуттів;
почуття мови; в математичних - уміння узагальнювати; гнучкість процесів мислення;
легкий перехід від прямого до зворотного ходу думки; у педагогічних - педагогічний
такт, спостережливість; любов до дітей; потреба в передаванні знань; у художніх -
особливості творчої уяви і мислення; властивості зорової пам'яті, що сприяють
створенню і збереженню яскравих образів; розвиток естетичних почуттів, що
проявляються в емоційному ставленні до сприйнятого; вольові якості особистості, що
забезпечують перетворення задуму в дійсність.
Специфічними є шляхи розвитку спеціальних здібностей. Наприклад, раніше від інших
проявляються здібності до музики, математики. Вирізняють такі рівні здібностей:
репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати
діяльністю); творчий (забезпечує створення нового, оригінального). Слід, однак,
зважати на те, що кожна репродуктивна діяльність має елементи творчості, а творча
діяльність включає і репродуктивну, без якої вона неможлива.

Належність особистості до одного з трьох людських типів: "художнього",

"мислительного" і "проміжного" (за термінологією І.П. Павлова) суттєвою мірою
визначає особливості її здібностей.

Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини

характеризує художній тип, відносна перевага другої сигнальної системи -
мислительний тип, певна їхня рівновага - середній тип людей. Ці відмінності в сучасній
науці пов'язуються з функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип)
півкуль головного мозку.

Художньому типові властива яскравість образів, мислительному - перевага абстракцій,

логічних конструкцій. В однієї й тієї самої людини можуть бути різні здібності, але одна
з них більш значуща за інші. Водночас у різних людей спостерігаються одні й ті самі
здібності, які, проте, не однакові за рівнем розвитку.

4.Компенсація здібностей.

Питання про компенсації здібностей важливий не тільки в теоретичному, але і в

практичному відношенні: адже його рішення в кожному конкретному випадку має дати
відповідь, наскільки придатний людина до тієї чи іншої діяльності, наскільки необхідний
відбір у професійній сфері.
Одним з перших питання про компенсацію здібностей поставив у вітчизняній психології
Б. М. Теплов (1941, 1955J. Він говорив, зокрема, про компенсації відсутності
абсолютного слуху придбаним умінням, недостатньою витривалості слабкої нервової
системи її високою чутливістю.
Значне місце розглянутого питання приділялася В. С. Мерлін. У його школі однакова
продуктивність діяльності суб'єктів з різними задатками (типологічними особливостями
властивостей нервової системи і темпераменту) пов'язувалася з виробленням стилю
діяльності. Отже, йдеться про компенсацію недостатньо виражених здібностей і
якостей певними способами діяльності (Е А. Климов, 1969; Л. А. Копитова, 1964, та ін.).
У цій же психологічній школі було поставлено питання про компенсаторних відносинах
між властивостями темпераменту, що призводять до компенсації одних здібностей
іншими (В. С. Мерлін зі співавторами, 19676; В. В. Білоус, 1977).
Це ж питання розглядалося і К.К.Платоновим, який навіть виділив спеціальну групу
компенсаторних здібностей, що входять, на його думку, в структуру складних
здібностей.
З приводу компенсації існують різні точки зору, причому змішуються, по-перше,
соціальний та психофізіологічний аспекти обговорення, по-друге, поняття компенсації і
компенсаторних відносин. У результаті неадекватно ставляться завдання досліджень,
помилково тлумачаться одержувані результати, виникають невірні теоретичні
побудови і практичні рекомендації.
Соціальний аспект питання про компенсацію був вказаний Б. М. Тепловим (1955), який
зазначав, що немає поганих і хороших типологічних особливостей, кожна з них у різних
ситуаціях може мати і позитивне і негативне прояв, відповідно і людина, нездатний до
одного виду діяльності , може бути здатним до іншого.
У зв'язку з цим дослідник писав, що люди з різними типологічними особливостями
(задатками) можуть домагатися однакових високих соціальних досягнень: ставати
знаменитими артистами, видатними вченими, робітниками високого класу і т. Д. У
цьому випадку мова йде про таку компенсації одних здібностей іншими, яка дозволяє
різним людям досягати однаково високого соціального статусу, суспільного визнання
за свої досягнення. Її наявність дозволяє стверджувати, що взагалі нездатних до якої-
небудь справи людей немає, кожна людина здатний по-своєму (але, звичайно, різною
мірою).
Однак це не той вид компенсації, який забезпечує однакові досягнення людей в
одному і тому ж виді діяльності. Розгляд же такого призводить до
психофизиологическому аспекту проблеми компенсації. Він полягає у з'ясуванні того,
завдяки чому люди з різною вираженістю властивостей, здібностей, якостей досягають
однакової продуктивності (результативності) в одному і тому ж виді діяльності.
Одним з видів подібної компенсації виступає забезпечення ефективності діяльності
шляхом застосування знань і умінь (при недостатній вираженості необхідних
здібностей).

6.Методи вивчення феномену геніальності.

Геніальність (лат. genialis - властивий генієві, плідний) - здатність отримувати

результати у певній сфері діяльності, які зумовлюють корінні зрушення, впливають на
діяльність інших людей протягом тривалого часу.

Дослідження біографій видатних людей засвідчили, що помітні історичні фігури

походили з високоосвічених сімей, мали міцне здоров'я і сильний характер. Не було
виявлено зв'язків між геніальністю і патологіями чи хворобливістю.

Як довели сучасні дослідження, учених, художників і фахівців, що вирізнялися

надзвичайною продуктивністю або творчими здібностями, крім високого інтелекту
об'єднували деякі особистісні риси, мотивація до роботи і перцептивний стиль.

Вирішальне значення у підвищеній творчій віддачі відіграє не надзвичайний природний

дар, а велике прагнення до реалізації, дуже сильна установка, що стимулює до
безперервних пошуків. Часто генії довго не можуть виявити, в якій галузі вони
обдаровані. Головними у феномені геніальності є підвищений тонус, здатність до
концентрації, потужність життєвих сил. Вивчаючи генетичні передумови геніальності,
вчені зосереджуються на особливостях обміну речовин, гормонального балансу, що
можуть підвищувати продуктивність діяльності.
У пояснення феномену геніальності суттєвий внесок зробили представники
патологічних, психоаналітичних теорій, а також теорій якісної та кількісної переваги.

Прояви виняткової обдарованості підвищують соціальні та інформаційні кризи, які

стимулюють пошук нових ресурсів. Проте вирішального значення в розвитку і прояві
геніальності Ефроїмсон надавав спадковості, встановлюючи тісний зв'язок між
надобдарованістю і особливостями фізіології людини, що призводять до екзотичних
захворювань (рідкісних, як і сама геніальність). Розвиваючи ці міркування, він
виокремив найстійкіші комплекси "синдром - геніальність":

1. Підвищений рівень сечової кислоти (подагра і гіперурикемія). Подагрична стимуляція

мозку може підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності.
Міждисциплінарне дослідження, присвячене ролі подагриків у світовій історії, довело,
що багато її діячів страждали від подагри - Александр Македонський, Петро І, ПІ. де
Голль.

2. Синдром Марфана - особлива форма диспропорційного гігантизму, наслідок

системного дефекту сполучної тканини. Його успадковують домінантно, тобто за
вертикальною лінією, але з дуже варіативними проявами. За максимального прояву
спостерігаються високий зріст за відносно короткого тулуба, величезні кінцівки,
арахнодактилія (довгі павукоподібні пальці), вивих кришталика, надзвичайна
худорлявість і деформована грудна клітка, порок серця, аневризма аорти. При цьому
рідкісному захворюванні (1 : 50 000), що істотно скорочує тривалість життя, наявний
підвищений викид адреналіну, який підтримує високий фізичний і психічний тонус.
Такими людьми були А. Лінкольн, Г.-Х. Андерсен, К. Чуковський.

3. Тестикулярна фемінізація (синдром МоррІса) - спадкова нечутливість периферійних

тканин до маску-лінізуючої дії чоловічого гормону сім'яників. Унаслідок цього розвиток
організму, наділеного чоловічим набором хромосом (46/ХУ) і сім'яниками,
парадоксально відбувається в жіночому напрямі. Розвивається псевдогермафродит -
висока, струнка, статна, фізично сильна жінка без матки, з малою піхвою; у неї немає
менструації, вона не може народжувати, однак здатна до сексуального життя і зберігає
нормальний потяг до чоловіків. Через безплідність псевдогерма-фродитів, носіїв
мутації, ця аномалія дуже рідкісна (1: 65 000 серед жінок). Псевдогермафродитизм міг
би спричинювати тяжкі психічні травми, але емоційна стійкість, життєлюбність,
багатоманітна активність, фізична і розумова енергія хворих на нього людей вражають.
За фізичною силою, швидкістю, спритністю вони настільки перевершують фізіологічно
нормальних осіб жіночої статі, що дівчат і жінок із синдромом Морріса (їх легко
визначити за відсутністю статевого хроматину в мазках слизової рота) виключають із
жіночих спортивних змагань. Від цієї аномалії, ймовірно, потерпали Жанна д'Арк,
Єлизавета Тюдор, Аврора Дюпен (Жорж Санд), Олена Блаватська.

4. Гіпоманіакально-депресивний психоз. У більшості досліджуваних осіб Ефроїмсон

спостерігав клінічні прояви психічного розладу у фазах депресії, відмову від їжі,
мутизм, багатотижневе мовчання, знищення готових творів, спроби самогубства, але
справжніх маній з безглуздою гіперактивністю майже не було. Психопатологічну
стимуляцію розумової діяльності спричинюють лише ті випадки, коли хворі на піку
спалаху маніакаль-ності проявляють не безглузду метушливість, а підвищену
працездатність, з різким, багатосезонним, багаторічним періодом смутку і
бездіяльності між творчими підйомами. Такими людьми могли бути Дж.-Г. Байрон, Р.
Берне, О. Пушкін.

5. Гігантолобість і високолобість. Збільшення голови і лобових часток у процесі

природного добору є основою для припущення про деяку кореляцію між висотою лоба
та інтелектом. За даними досліджень, у більшості тканин транскрибується тільки 3-Н$
% унікальної ДНК, тоді як у тканинах мозку миші транскрибується 10-13% цієї ДНК, а в
мозку людини - 20%. Отже, в мозку максимально мобілізується і використовується
генотип людини. Водночас припускають, що частина мозку людини, яка керує
фізіологічною функцією центральної і периферійної нервових систем, становить
близько третини або чверті його об'єму, тоді як 2/3-3/4 виконує функцію мислення.
Завдяки цим даним актуалізується питання про значення об'єму мозку.
Антропологічну і психометричну позитивну кореляцію між розмірами лоба і рівнем
мислення підтвердило вивчення серій портретів видатних діячів у різних галузях.
Переважно вони були високолобі і дуже високоло-бі, а гігантолобість серед них
траплялася приблизно так само часто, як і середньолобість. Якщо подагра,
гіперурикемія, гіпоманіакальність, синдром Марфана властиві 25-70% геніїв, то
гігантолобість і високолобість- 100%.

Отже, геніальність значною мірою зумовлена генетичними механізмами, виявляється в

надконцентрації на значущій діяльності і нерідко супроводжується порушеннями
фізичного і психічного здоров'я. Однак цих знань недостатньо для всебічного
розуміння сутності геніальності, а тому вона потребує подальшого вивчення.