1

Лекція №3-5
Тема: ВЧИТЕЛЬ ЯК СУБ’ЄКТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
План
1. Структурно-ієрархічна модель особистості вчителя.
2. Сутність та види педагогічної спрямованості.
3. Поняття про педагогічні здібності та їх класифікація.
4. Педагогічні вміння й навички, умови їх формування.
5. Професійна самосвідомість як складова психологічної компетентності педагога.
6. Стресостійкість як значуща риса особистості вчителя.
7. Психологічний портрет педагога.
Основні поняття: ідеали, інтереси, локус контролю, нахили, педагогічні
вміння, педагогічні здібності, переконання, професійна компетентність,
професійна самосвідомість, професійна спрямованість особистості вчителя,
професійна Я-концепція, професіограма вчителя, синдром емоційного вигоряння,
стресостійкість.

1. Структурно-ієрархічна модель особистості вчителя.

Професія вчителя є однією з найвідповідальніших професій, бо від фахового
рівня педагога залежить якість навчання, виховання й розвитку підростаючого
покоління. Як зазначалося раніше, вимоги до професії вчителя зумовлені, з
одного боку, запитом суспільства, а з іншого – визначаються своєрідністю
педагогічної діяльності. А тому, аби відповідати їм, учитель повинен володіти
низкою суб’єктивних характеристик. Серед них виділяють:
1) спрямованість особистості вчителя;
2) педагогічні здібності;
3) психологічну компетентність.

2. Сутність та види педагогічної спрямованості.

Головним компонентом структури особистості вчителя є педагогічна
спрямованість.
 2

Педагогічна спрямованість – це стійка домінуюча система мотивів

(переконань, нахилів, інтересів тощо), яка визначає індивідуальну та типову
своєрідність поведінки педагога, його емоційно-ціннісне ставлення до професії,
до своєї праці вчителя, передусім до дитини (задоволення, любов і т.п.).
Спрямований на дитину вчитель завжди визнає унікальну неповторність
кожного учня, дбає про розвиток його індивідуальних здібностей. Відсутність цієї
професійно важливої якості особистості вчителя призводить до знеосібнення
індивідуально-психологічного змісту дитини.
На підставі аналізу переконань, нахилів, інтересів, ідеалів педагога можна
зробити висновок, наскільки значущі для нього педагогічна діяльність та її об’єкт,
як глибоко він усвідомлює можливість правильного розв’язання педагогічних
задач; наскільки вчитель задоволений своєю діяльністю; які труднощі
трапляються в його діяльності і як він їх долає; як співвідносяться педагогічна
спрямованість з самооцінкою особистості, рівнем домагань, здібностями,
характером тощо.
Структура педагогічної спрямованості:
1) спрямованість на дитину – пов’язана з піклуванням, інтересом, любов’ю,
розумінням розвитку особистості дитини та створення умов для максимальної
самоактуалізації її індивідуальності;
2) спрямованість на себе – пов’язана з потребою в самовдосконаленні та
самореалізації у сфері педагогічної діяльності;
3) спрямованість на предметну сторону професії вчителя – зміст навчальної
дисципліни.
Професійна педагогічна спрямованість – суттєва ознака та передумова
справжнього авторитету вчителя, один із найважливіших суб’єктивних факторів
досягнення успіхів у професійно-педагогічній діяльності.
Різновиди педагогічної спрямованості:
1) справжня – полягає у стійкій мотивації на формування особистості учня
засобами предмета, який викладає вчитель, на переструктурування цього
предмета з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, на формування
 3

потреби учня в знаннях, носієм яких є педагог;

2) формальна – виявляється у відсутності адекватної мотивації міжособистісної
взаємодії, переживань за результати своєї діяльності, неврахуванні вікових та
індивідуальних особливостей школярів; учитель формально виконує свою
професійну роль;
3) оманлива – характеризується відсутністю потреби у міжособистісних
контактах, байдужим ставленням до учнів, незацікавленістю в результатах
їхнього навчання, виховання й розвитку; педагог не займає професійну позицію у
своїй діяльності, його основні інтереси перебувають поза сферою педагогічної
діяльності.
Основним мотивом адекватної педагогічної спрямованості є інтерес до
змісту педагогічної діяльності, усвідомлення свого покликання, відчуття потреби
в обраній діяльності.

3. Поняття про педагогічні здібності та їх класифікація.

Здібності – особливості особистості, які виявляються у швидкості та
відносній легкості оволодіння певним досвідом або діяльністю.
Педагогічні здібності – сукупність індивідуально-психологічних
особливостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності і
визначають успіх в оволодінні цією діяльністю (В.О. Крутецький).
Педагогічні здібності – це складна й багатовимірна психологічна категорія.
У психологічній літературі існують різні підходи до класифікації педагогічних
здібностей. Більшість дослідників (Н.В. Кузьміна, В.О. Крутецький,
М.Д. Левітов та ін.) за основу виокремлення різних видів педагогічних здібностей
беруть особливості педагогічної діяльності, які сприяють підвищенню її
продуктивності та результативності.
Систему педагогічних здібностей утворюють такі здібності
(класифікація за Ф.Н. Гоноболіним):
1) дидактичні – здібності передавати учням навчальний матеріал доступно,
зрозуміло, ясно, викликати в них активну самостійну думку, організовувати їх
 4

самостійну діяльність, керувати їх пізнавальною активністю. Проявляються вони

у процесі передачі, використання засвоєних знань, умінь і навичок, перевірці,
контролі, оцінюванні результатів учіння;
2) академічні – здібності до певної галузі науки (математики, біології, літератури
тощо), що є предметом викладання вчителя у школі. Здібний педагог добре знає
навчальний предмет, вільно, глибоко володіє матеріалом, має до нього стійкий
пізнавальний інтерес, здійснює дослідницьку роботу, постійно знайомиться з
новими досягненнями у своїй і суміжних галузях знань;
3) гностичні – здібності до швидкого й творчого оволодіння методами навчання
учнів, пошуку і творення способів навчання, збору інформації вчителем про учнів
і себе;
4) конструктивні – здібності до створення атмосфери співробітництва, спільної
діяльності, чутливість до побудови уроку відповідно до мети розвитку і
саморозвитку учня, встановлення педагогічно доцільних стосунків із ним;
5) перцептивні – здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця,
розуміння особистості учня і його психічних станів, психологічна
спостережливість;
6) мовні – здібності чітко висловлювати свої думки і почуття за допомогою
вербальних (мови) та невербальних засобів (міміки, пантоміміки, жестів).
Мовлення вчителя повинно бути переконливим, простим, зрозумілим, образним і
виразним, емоційно-забарвленим. Він має володіти чіткою дикцією, багатим
словниковим запасом, уникати мовленнєвих огріхів (стилістичних, граматичних
тощо);
7) комунікативні – здібності до спілкування з учнями, вміння знаходити
правильний підхід до них, встановлювати з ними педагогічно доцільні стосунки,
наявність педагогічного такту;
8) експресивні – здібності, що виявляються в емоційній наповненості взаємодії з
учнями. Елементами їх є правильна дикція, добре поставлений голос, дихання,
узгодженість мови, міміки і жестикуляції;
9) організаторські – це здібності організовувати учнівський колектив,
 5

згуртовувати його, спонукати на розв’язання важливих завдань, здібності

оптимізувати власну діяльність (планування, контроль тощо). Робота вчителя
завжди містить елементи організації та самоорганізації;
10) сугестивні – здібності безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і
вміння на цій основі завойовувати в них авторитет. Вони пов’язані з умінням
педагога переконувати, рівнем його педагогічної свідомості, цілеспрямованістю
дій, сформованістю вольової сфери;
11) прогностичні – здібності, що виявляються в передбаченні результатів дій, у
виховному проектуванні особистості учнів, умінні прогнозувати розвиток їх
якостей. Вони пов’язані з педагогічним оптимізмом, із вірою в дитину, у
можливості виховання;
12) педагогічна рефлексія – здатність оцінити свою діяльність, її результати,
власний індивідуальний стиль;
13) педагогічна спостережливість – розподіл, обсяг і переключення уваги.
Здібний, досвідчений учитель уважно стежить за змістом і формою викладу
матеріалу, розгортанням своєї думки та думки учня, тримає в полі уваги всіх
учнів, чуйно реагує на ознаки їх втоми, неуважності, нерозуміння, фіксує
порушення дисципліни, слідкує за власною поведінкою (позою, мімікою,
пантомімікою, ходою).
Розглянуті групи педагогічних здібностей слід вважати
загальнопедагогічними. Вони необхідні кожному вчителеві, незалежно від його
фаху. Крім цих здібностей, можна виділити спеціальні педагогічні здібності, які
пов’язані з викладенням окремої дисципліни, наприклад, учитель біології поєднує
в собі любов до природи, здібності дослідника, експериментатора, схильного до
повсякденних спостережень, спостережливості, уміння бачити і чути живу
природу, допитливість, нахил до аналізу явищ природи, до зіставлень і порівнянь.

4. Педагогічні вміння й навички, умови їх формування.

Педагогічні вміння – сукупність різноманітних дій вчителя, які
співвідносяться з функціями педагогічної діяльності і виявляють індивідуально-
 6

психологічні особливості вчителя, свідчать про його предметно-професійну

компетентність.
Виділяють такі загальнопедагогічні вміння й навички:
І. Інформаційні вміння й навички:
1) здійснювати дидактичну переробку матеріалу науки в матеріал учбового
предмету;
2) виділяти основні дидактичні одиниці (поняття, вміння, переконання),
розробляти шляхи їх формування, подальшого розвитку й перетворення в певну
систему знань;
3) не лише застосовувати, але й розвивати систему методів, найбільш характерних
для певного шкільного предмету;
4) застосовувати технічні засоби викладання, користуватися засобами наочності;
5) застосовувати елементи програмованого навчання;
6) вести мову з дітьми доступно їх розумінню, логічно, чітко, стисло й виразно;
7) у необхідних випадках графічно висловлювати думку за допомогою
нескладних схематичних малюнків;
8) забезпечувати зворотний зв’язок, тобто перевірку, оцінку, корекцію і
закріплення в пам’яті учнів засвоєних знань і вмінь;
9) проводити з дітьми різні форми позакласної та позашкільної роботи (екскурсії,
вікторини, конкурси, вечори тощо);
ІІ. Мобілізаційні вміння й навички:
1) залучати увагу учнів і формувати в них стійкі інтереси до учіння й праці; вчити
їх вчитися, зокрема раціональним прийомам учбової та трудової діяльності;
2) навчати учнів умінню застосовувати знання при розв’язанні практичних
завдань;
3) керувати розвитком колективу учнів.
ІІІ. Розвиваючі вміння й навички:
1) використовувати у викладанні методи спостереження й різні шкільні досліди;
2) застосовувати всю різноманітність методів викладання у відповідності з
даними фізіології, психології, педагогіки і шкільної гігієни;
 7

3) керувати розумовою діяльністю учнів і формуванням системи розумових дій і

відношень до оточуючого;
4) створювати в процесі навчання проблемні ситуації, які вимагають самостійного
мислення дітей, встановлення причинно-наслідкових зв’язків між предметами і
явищами дійсності;
5) формулювати та ставити учням запитання, які вимагають застосування
засвоєних раніше знань, порівнянь і самостійних висновків, активної пізнавальної
діяльності;
6) розвиток мовлення учнів.
ІV. Орієнтаційні вміння й навички:
1) формувати світогляд, відповідальне ставлення до природи й праці;
2) формувати в учнів стійкий інтерес до учіння та науки, до праці і професійної
діяльності у відповідності з потребами суспільства та особистими схильностями й
можливостями дітей;
3) здійснювати гуманне, естетичне, гармонійне виховання учнів.
Перераховані вище загальнопедагогічні вміння та навички – це не весь
перелік вмінь і навичок, які необхідні вчителю-вихователю. Педагог повинен
також володіти вміннями й навичками конструктивної, організаторської,
комунікативної і дослідницької діяльності, щоб творчо вирішувати завдання
навчання, виховання, розвитку учнів.
Педагогічні вміння й навички формуються у вчителя в процесі його
професійної підготовки у вищій педагогічній школі, а також у процесі самостійної
педагогічної діяльності після закінчення ВНЗ.

5. Професійна самосвідомість як складова психологічної

компетентності педагога.
Демократизація й гуманізація суспільства, які виступають головними,
пріоритетними лініями сьогодення, безпосередньо позначаються на
функціонуванні тих державних сфер, котрі визначають загальний розвиток країни
та її громадян. Серед них варто виокремити сучасну систему освіти, зокрема той
 8

рівень її організації, який пов’язаний із професійною підготовкою фахівців усіх

напрямів. Адже, як показують численні дослідження науковців, грамотний
виконавець професійних обов’язків, здатний до відтворення отриманих під час
навчання в професійному закладі знань, умінь, навичок, – це еталон учорашнього
дня; фахівець, що володіє високою загальнолюдською культурою та орієнтований
на втілення в життя своїх ідей, задумів, активна, емоційно врівноважена, вольова
особистість, котра прагне до постійного самовдосконалення, самореалізації, – це
ідеал сьогодення. І якщо становлення фахівця в першому випадку більшою мірою
залежить від педагогів-наставників, що забезпечують цілеспрямовану професійну
підготовку суб’єкта майбутньої трудової діяльності, то досягнення високого рівня
професійної майстерності особистості на сучасному етапі розвитку суспільства
спирається перш за все на її внутрішній світ, її самосвідомість, насамперед
професійну, яка забезпечує не лише розуміння та прийняття вимог конкретної
професії, певного зразка відносин у ній, але й сприяє усвідомленню власних
можливостей, ролі в обраній сфері соціальної взаємодії, формуванню самоповаги
до себе як до знавця своєї справи, ефективній організації власної поведінки та
діяльності.
Загальнотеоретичні аспекти проблеми становлення професійної, зокрема
педагогічної, самосвідомості фахівців відображені в дослідженнях І.В. Вачкова,
А.К. Маркової, В.П. Саврасова та ін.
На відміну від самосвідомості, професійна самосвідомість специфічніша за
своїм змістом, оскільки спрямована на професійну діяльність і на себе як суб’єкта
цієї діяльності. Якщо самосвідомість формується в життєдіяльності й спілкуванні
з оточуючими людьми і є результатом пізнання себе, власних дій, психологічних
якостей тощо, то професійна самосвідомість – це проекція всіх структурних
компонентів самосвідомості особистості на професійну діяльність.
Під професійною, зокрема педагогічною, самосвідомістю розуміють
сукупність психічних процесів – професійного самопізнання, емоційно-оцінного
ставлення фахівця до своєї особистості, саморегуляції поведінки в обраній сфері
професійної взаємодії, за допомогою яких дана особистість усвідомлює себе
 9

суб’єктом трудової діяльності; при цьому професійне самопізнання розглядається

насамперед як процес усвідомлення та співвіднесення особистістю власного
внутрішнього потенціалу з реальними вимогами професійної діяльності.
Структурні компоненти професійно-педагогічної самосвідомості:
1) когнітивний – уявлення про педагогічну професію, професійну спільноту,
власний професійний потенціал і ступінь його відповідності вимогам трудової
діяльності, самооцінка професійно важливих якостей особистості;
2) афективний – загальне ставлення педагога до себе в цілому або до окремих
сторін свого професійного “Я” зокрема;
3) поведінковий – здатність до саморегуляції поведінки в конкретних ситуаціях
педагогічної взаємодії.
Обґрунтована оптимістична, гармонійна самосвідомість зумовлює
задоволення професійною діяльністю, конструктивне вирішення професійних
проблем, унеможливлює хронічні міжособистісні суперечності та конфлікти.

6. Стресостійкість як значуща риса особистості вчителя.

У своїй педагогічній діяльності вчителі потрапляють у різні стресові
ситуації, оскільки вирішують проблеми, пов’язані з навчанням, вихованням,
перевихованням, зазнають психологічного тиску як із боку адміністрації, учнів,
так і з боку батьків, переживають внутрішньособистісні суперечності, побутову
невлаштованість тощо. Все це вимагає наявності такої значущої риси особистості
вчителя, як стресостійкості.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, професія педагога
належить до стресогенних, найнапруженіших у психологічному плані. Так,
коефіцієнт стресогенності педагогічної діяльності становить 6,2 бала за
максимального коефіцієнта 10 балів.
Висока емоційна напруженість зумовлена постійною наявністю великої
кількості факторів ризику, стрес-факторів. У педагогічній діяльності поряд із
загальними факторами ризику для здоров’я працівників розумової сфери
(нервово-емоційне напруження, інформаційне перевантаження, гіпокінезія) є і
 10

специфічні: значне голосове навантаження, великий обсяг зорової роботи,

переважання в процесі трудової діяльності статичного навантаження, порушення
режиму праці й відпочинку (професія вчителя нині фемінізована, тому фактором
ризику є ще й завантаженість роботою вдома, дефіцит часу для сім’ї і дітей).
Адаптації вчителя до стресових ситуацій сприяє його
соціально-психологічна толерантність (терплячість). Вона, як правило,
притаманна досвідченим, висококваліфіковаваним, упевненим у собі фахівцям.
Учителям із низьким рівнем педагогічної майстерності характерні такі риси, як
дратівливість і реактивна агресивність, їхня нетерплячість підвищує схильність до
стресу.
Із посиленням внутрішнього локусу контролю педагоги з високим рівнем
педагогічної майстерності легше справляються з труднощами (стресами)
освітнього процесу. Вчителі з низьким рівнем педагогічної майстерності часто
переживають професійні невдачі, що підвищує їх стрес-реакції та негативно
позначається на внутрішній локалізації контролю.
Особистісні механізми стресостійкості у педагогів-майстрів мають
конструктивну спрямованість, що сприяє їхньому професійному зростанню й
самореалізації (справжня адаптація). А механізми стресостійкості вчителів-невдах
відображають ситуативні способи подолання стресу (перекладання
відповідальності, уникнення ситуацій розв’язання проблем), які гальмують їхнє
професійне становлення та особистісний розвиток.
Без сформованої стресостійкості педагог не зможе конструктивно виходити
зі стресових ситуацій, ефективно розв’язувати життєві та професійні проблеми,
бути соціально адаптованим.

7. Психологічний портрет педагога.

Психологічний портрет вчителя утворюють 3 групи якостей:
1) індивідуальні якості – темперамент, задатки, статеві та вікові характеристики
тощо;
2) особистісні якості – особливості соціальної, моральної, духовної сфер
 11

людини; комунікативні якості;

3) статусно-позиційні особливості – статус, ролі, стосунки в колективі;
діяльнісні, поведінкові показники людини.
Найсприятливішими для педагогічної діяльності якостями вчителя є
емоційна стійкість, адекватна Я-концепція (висока адекватна самооцінка,
задоволення собою, прийняття соціальних норм, адекватна взаємодія з соціумом),
схильність до творчості, експериментування, професійна майстерність.
Несприятливі якості педагога: нейротизм, авторитарні й параноїдальні
тенденції, комплекс неповноціності, надмірна сензитивність і гіперсамоконтроль.
Структура професійно значущих якостей особистості вчителя залежить від
вікових категорій учнів, із якими він працює, та предмета, що викладає.
Узагальнена професіограма вчителя містить такі блоки якостей:
1) педагогічна спрямованість особистості (любов до дітей, психологічна
готовність до вчительської праці, психолого- педагогічна культура тощо);
2) особливості пізнавальної сфери педагога (педагогічна та психологічна
спостережливість, здатність довільно концентрувати й розподіляти увагу; творча
спрямованість уяви; логічність мислення, здатність переконувати, гнучкість
розуму; культура мовлення, багатство словникового запасу тощо);
3) педагогічний вияв емоційно-вольової сфери (здатність свідомо керувати
емоціями, регулювати свої дії, поведінку, володіти собою; терплячість,
самостійність, рішучість, вимогливість, організованість, дисциплінованість і т.п.);
4) типологічні й характерологічні особливості педагога (сила, врівноваженість і
рухливість нервово-психічних процесів; комунікативність, педагогічний
оптимізм, гуманність; об’єктивність в оцінюванні учнів і самооцінюванні;
схильність до громадської діяльності);
5) протипоказання до педагогічної роботи (дисгармонійна Я-концепція, виражена
неврівноваженість, переважання поганого настрою, підвищена дратівливість;
дефекти мовлення, органів слуху і зору; серцево-судинні захворювання;
акцентуації характеру, неврози, психози тощо).
 12

Центром структурно-ієрархічної моделі особистості вчителя є такі

професійно значущі якості, як професійна спрямованість, професійне мислення,
професійна рефлексія, педагогічний такт. Кожна з них становить комбінацію
елементарних і специфічних особистісних властивостей, які формуються в
діяльності, спілкуванні, певною мірою залежать від спадкових задатків.
Професійно-педагогічна спрямованість – інтерес до педагогічної
діяльності і здатність нею займатися, позитивне емоційне ставлення до діяльності
(любов, задоволення).
Професійне мислення – це мисленнєва діяльність, яка спрямована на
розв’язання професійних задач у повній предметній галузі.
Професійна рефлексія – психологічний механізм професійного
самовдосконалення, сутність якого полягає у співвіднесенні свого внутрішнього
потенціалу, своїх можливостей із вимогами обраної професії, завдяки чому стає
можливим саморозвиток особистості як професіонала.
Педагогічний такт – уміння поєднувати повагу й вимогливість до учня,
довіру та систематичний контроль, правильне використання схвалення й
негативної оцінки дій учнів.