Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Одеська політехніка»

Інститут гуманітарних наук
Кафедра міжнародних відносин та права

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Міжкультурні комунікації»
на тему:
"ФОРМИ,СТИЛІ ТА КОНТЕКСТИ ВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ"

Виконала:
Здобувачка вищої освіти
спеціальності 291 «Міжнародні відносини,
суспільні комунікації та регіональні студії»
Лозовщук Софія Ігорівна
ІІ курс, ІМ-211

Науковий керівник:
Кудлай Ірина Володимирівна

Національна шкала ________________

Кількість балів: ____________________
Оцінка: ECTS _____________________
Члени комісії _____________________

Одеса – 2023
 ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ
КОМУНІКАЦІЇ
1.1. Визначення, цілі, функції, етапи комунікації.......................................... 5
1.2. Основні елементи комунікаційного процесу........................................... 9
1.3.Види комунікацій..................................................................................... 12
РОЗДІЛ 2. ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ
2.1. Поняття та основні ознаки вербальної комунікації............................. 16
2.2. Форми вербальної комунікації............................................................... 18
2.3. Стилі вербальної комунікації................................................................. 21
2.4. Контексти вербальної комунікації......................................................... 23
2.5. Національні особливості вербальних засобів комунікації. Приклади
вербальної комунікації в міжкультурній комунікації ........................... 25
ВИСНОВКИ......................................................................................................... 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... 29

2
 ВСТУП

Усі аспекти людської взаємодії потребують ефективної комунікації. Від

неї значною мірою залежать відносини, економічні справи, соціальна
взаємодія та всі інші галузі життя.
Вербальна комунікація особливо важлива для передачі повідомлень та
обміну ідеями один з одним. У сучасному світі такий спосіб набуває
особливого значення в умовах зростаючої глобалізації, яка вимагає
спілкування між людьми різних культур, мов і походження.
Метою даної роботи є розгляд різних форм, стилів та контекстів усного
мовлення та висвітлення їх впливу на її ефективність.
Зрозуміло, що тема є важливою для наукової проблематики. Вербальна
комунікація має важливе значення для продуктивного спілкування і є
критично важливим компонентом культурних та економічних обмінів. Люди
можуть покращити свої комунікативні навички в різних особливих
обставинах, розуміючи різні аспекти такої комунікації. Крім того, стан
сучасного клімату вимагає ефективної взаємодії, що робить цю тему
надзвичайно актуальною.
Завдання курсової роботи полягають у наступному:
1.Визначити та дослідити різні форми усного мовлення, що
використовуються у міжкультурній взаємодії.
2.Дослідити стилі такої комунікації.
3.Проаналізувати роль контексту у формуванні та впливі на вербальну
комунікацію.
У літературі є багато інформації про вивчення та розвиток такого
процесу спілкування, що передається за допомогою мови. Дослідники
розглядали її під різними кутами зору в різних сферах - від лінгвістики до
психології.
Одними з найважливіших внесків у вивченні є роботи таких вчених, як
Дебора Таннен, Ервінг Гоффман, Едвард Т. Холл та багато інших.
3
 Об'єктом дослідження є вербальна комунікація в міжнародному
середовищі спілкування, а предметом дослідження - форми, стилі та
контексти, які впливають на ефективність взаємодії.
Дослідження буде проводитися шляхом аналізу існуючої літератури,
включаючи книги, наукові журнали та інші наукові праці.
Таким чином, ця робота має на меті надати всебічний огляд усному
мовленню та його структурі в подібному середовищі комунікації. Зростаюча
важливість такої взаємодії в сучасному глобалізованому світі підкреслює
необхідність розуміння представлених особливостей спілкування для того,
щоб стати більш ефективними комунікаторами в різних міжнародних
аспектах.
Структура курсової роботи складається з титульного аркуша,
змісту роботи, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.
Основна частина має два розділи, що у свою чергу, поділені на підрозділи,
які надають повне уявлення про тему, розкриваючи поступово завдання
роботи.

4
 РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ
КОМУНІКАЦІЇ

1.1. Визначення, цілі, функції, етапи комунікації

Комунікація - це процес дії, в якому відбувається обмін інформацією,
ідеями, думками, почуттями, поглядами та знаннями між двома або більше
людьми. Ця двостороння взаємодія є важливим процесом не лише на
побутовому рівні, але й на професійному, оскільки вона є інструментом, який
допомагає налагоджувати зв'язки один з одним. Люди спілкуються з іншими
для того, щоб інформувати, нагадувати, розважати, сперечатися і
переконувати.
Комунікація включає в себе обмін ідеями, концепціями, уявою та
поведінкою за допомогою вербальної та невербальної взаємодії між різними
групами населення. Одна з відомих цитат Платона: "Розумні люди говорять
тому, що їм є що сказати, – стверджував мудрець і додавав: – А дурні просто
хочуть сказати хоч щось». Вона має відношення до цілей комунікації,
оскільки нагадує, що потрібно говорити з певною метою, а не просто для
того, щоб заповнити мовчання [3].
Здебільшого ефективна комунікація досягається завдяки тому, що
повідомлення, якими ми ділимося або передаємо, мають чітку мету. Існує
п'ять основних цілей, що виділяють при спілкуванні: інформувати,
викликати, розважати, сперечатися і переконувати.
Коли люди діляться знаннями про світ, в якому вони живуть, їхня мета
- інформувати. Інформаційні повідомлення намагаються представити
об'єктивний, правдивий і неупереджений погляд на теми, що розглядаються.
З подібним ми стикаємось ще з юних років, оскільки під час навчання
отримуємо багато інформації для здобуття знань. Ця мета також охоплює
пошук інформації про погоду, спортивні події, місцеві та міжнародні новини.
Населення повинно бути поінформоване, щоб вести своє життя мудро.

5
 Коли люди описують свої суб’єктивні враження від речей, що їх
оточують, їхня мета - викликати емоції. Такі повідомлення відіграють
важливу роль у житті, оскільки вони дають змогу висловити свої спогади,
настрої, почуття чи образи щодо суперечливих тем. Повідомлення є
цікавими, коли докази чи досвід ґрунтуються на реальних фактах. У цьому
випадку те, що намагаються довести, заслуговує на довіру, оскільки воно
отримане з перших джерел.
Третя ціль - діляться з один з одним почуттям задоволення і
захоплення, основна мета - розважити. Вираження почуттів сприяє
формуванню міцного фундаменту в спілкуванні. Саме розвага розбиває
монотонність взаємодії таким чином, що воно стає приємним і водночас
більш зрозумілим завдяки вираженню своїх почуттів.
Намагаються чітко і лаконічно представити аргументи проти,
незалежно від того, якою є тема розмови, мета - посперечатися.
Аргументовані повідомлення підтримують позиції щодо суперечливих
питань і вербально атакують чужі точки зору. Однак під час суперечки
атакується позиція людини, а не її особистість. Використовується сила
комунікації для того, щоб співрозмовники дізналися про точку зору і позицію
щодо питання, яке є предметом чвар.
В останньому випадку, коли люди намагаються вплинути на
переконання чи дії інших, їхньою метою є переконання. Переконливе
повідомлення має одну мету - заручитися підтримкою інших людей, змусити
їх повірити і діяти на користь того, хто переконує. Така комунікація впливає
з дитинства, адже те, що діти бачать в інших, вони схильні наслідувати.
Більше того, воно також відіграє центральну роль, коли ми дорослішаємо і
стаємо професіоналами.
Комунікація виконує кілька важливих функцій у людській взаємодії. Ці
функції можна умовно поділити на п'ять основних напрямків: інформаційна,
регулятивна, соціальна, емоційна та експресивна [7].

6
 Інформаційна комунікація - це найголовніша функція комунікації. Вона
забезпечує повноцінний обмін повідомленнями, що включає отримання та
передачу інформації, сприйняття та розуміння її змісту, а також вибір
найкращих вербальних та невербальних сигналів для передачі змісту
інформації.
Регулятивна комунікація - це використання комунікації для
регулювання поведінки та координації дій індивідів або груп. Кожне
повідомлення містить інформацію про те, як розподіляється контроль між
учасниками. Підтримуючи зоровий контакт з партнером, зберігаючи
мовчання, приймаючи певні пози, жести, тощо, можна здійснювати контроль
над співрозмовником. Цей тип спілкування часто використовується на
робочому місці або в інших групах для встановлення правил, процедур і
стандартів поведінки.
Соціальні зв'язки створюються і підтримуються завдяки соціальній
комунікації. Акцент на соціальних компонентах людських контактів, таких
як етикет і культурні конвенції, відрізняє цю форму спілкування. Побудова і
підтримка стосунків з членами сім'ї та друзями залежить саме від цієї
функції.
Вираження та контроль емоцій є важливими аспектами емоційної
функції спілкування. Воно часто використовується в консультуванні, терапії
та інших сферах, де люди повинні ділитися своїми почуттями.
Експресивна комунікація - це використання комунікативних засобів,
забезпечуючи передачу інформації в інтригуючий, яскравий, емоційно
виразний і доступний спосіб, а також викликаючи у співрозмовника
необхідні емоційні стани.
Переконатися в тому, що повідомлення або передана інформація
зрозуміла, є основною метою комунікації. Однак просто обмін інформацією
ще не означає, що сторони, які беруть участь у комунікації, можуть
спілкуватися ефективно. Кожен з нас стикався з випадками неефективного
обміну інформацією. Розуміння етапів процесу, в якому беруть участь двоє
7
або більше осіб, необхідне для того, щоб краще зрозуміти процес обміну
інформацією та передумови його успіху.
Відправник і одержувач проходять через низку взаємопов'язаних етапів
комунікаційного процесу під час обміну інформацією. Саме на них лежить
відповідальність за створення повідомлення і використання каналу для його
передачі, таким чином, щоб обидві сторони зрозуміли початкову ідею. Це
складно, оскільки кожний етап є одночасно точкою, в якій зміст може бути
спотвореним або повністю втраченим [6].
Зародження ідеї - це перший крок в комунікації. Яка саме ідея чи
повідомлення буде передана, залежить від відправника. На жаль, багато
спроб обміну інформацією зазнають невдачі на цьому етапі, тому що
відправник недостатньо міг продумати концепцію. Важливо пам'ятати, що
концепція ще не досягла тієї форми, в якій вона використовується для обміну
інформацією, адже відправник лише обрав концепцію як основу для обміну
інформацією. Для того, щоб обмін був ефективним, він повинен враховувати
різноманітні елементи.
Концепція повинна бути спочатку закодована за допомогою символів,
слів, інтонації та жестів, перш ніж її можна буде передати. Завдяки такому
кодуванню вона й стає повідомленням.
Крім того, відправник повинен вибрати канал, який працює з тими
символами, що використовуються для комунікації. Часто використовується
усна та письмова мова, а також електронні засоби, такі як комп'ютерні
мережі, електронна пошта, відеокасети тощо. Передача неможлива, якщо
канал не пристосований для реального фізичного прояву символів. Іноді
картина художника варта тисячі слів похвали, але вона не підходить для
передачі по телефону. Так само може бути недоцільно говорити з кожним
працівником одночасно. Ефективність обміну інформацією буде знижена,
якщо канал не дуже сумісний з концепцією, яка виникла на першому етапі.
Наприклад, керівник може розмовляти з підлеглим за чашкою кави, щоб
попередити його про порушення значних правил безпеки. Очевидно, що це
8
не так точно передає концепцію важливості порушень, як формальний лист
або заява на зборах.
На третьому етапі відправник передає повідомлення (закодовану думку
або групу ідей) одержувачу через канал. Акт фізичної передачі повідомлення
- це те, що більшість людей вважає комунікацією.
Одержувач декодує повідомлення після того, як відправник його
надіслав. Декодування - це процес перетворення символів, використаних
відправником, в ідеї одержувача. Останній зрозуміє, що мав на увазі
співрозмовник, коли створював свою концепцію, якщо символи, які він
вибрав, мають для них однакове значення. Процес обміну інформацією
завершується, якщо реакція на концепт не є необхідною.
Важливо зазначити, що комунікація не завжди є лінійним процесом. На
будь-якому етапі може виникнути ситуація, коли відправник отримує відгук
від одержувача, що призводить до модифікації повідомлення. Зворотній
зв’язок має вирішальне значення для забезпечення правильного розуміння
повідомлень і ефективності спілкування.
Комунікація – це складний і багатогранний процес, дуже важливий для
взаємодії людей. Він передбачає передачу інформації, думок і почуттів за
допомогою різноманітних усних, невербальних і письмових засобів.

1.2. Основні елементи комунікаційного процесу

Комунікація - це складний процес, який включає певну кількість
елементів,де кожен з них є невід'ємною складовою ефективної взаємодії.
Цими елементами є: відправник, кодування, повідомлення, канал, одержувач,
декодування, реакція,зворотний зв'язок і контекст.
Перший серед елементів комунікації - є відправник. Це той, з кого
починається сам процес. Відправник хоче поділитися з одержувачем певною
інформацією, наприклад, проханням, запитом або ідеєю. Ним може
виступати торговий агент, керівник або не особистісний суб'єкт, наприклад,
сама корпорація.

9
 Кодування, є наступним елементом і являє собою метод, за допомогою
якого відправник передає інформацію. Останній організовує думки та ідеї у
формі, яку одержувач може зрозуміти, використовуючи слова, зображення,
символи тощо. Метою цього процесу є чітке передання інформації між
комунікантами.
Після вибору методу кодування відправник повинен створити
повідомлення, яке містить інформацію, яку він хоче донести. Можна
використовувати письмове, символічне, голосове, невербальне або
несловесне повідомлення. Воно повинно бути у форматі, який може бути
переданий через відповідний канал зв'язку.
Спосіб, за допомогою якого співрозмовники обмінюються
повідомленнями, називається каналом. Це елемент комунікації, коли
повідомлення передається через носій.
Існує три основні категорії, на які можна розділити канали в процесі
комунікації:
Усний: При особистій взаємодії відправник і одержувач вступають в
усну комунікацію. Наприклад, менеджер з продажу має справу
безпосередньо з клієнтами. Це дає відправнику більше влади над
комунікацією.
Письмовий: І відправник, і одержувач можуть надсилати та отримувати
повідомлення в письмовій формі. Листи, службові записки, звіти про ділову
комунікацію, електронні листи, повідомлення, інструкції.
Аудіо та відео: Аудіо канал використовує відеозаписи, відео
конференції, відео чати та інші подібні технології.
Наступним елементом і таким ж важливим як відправник є одержувач,
це сторона, якій призначене повідомлення. Він може прочитати, побачити
або почути повідомлення. Якщо людина вступає з ним у прямий контакт, він
може брати активну участь у процесі комунікації.
Одержувач повинен декодувати отримане повідомлення, так само як і
відправник його закодувати. Як частина комунікаційного процесу,
10
декодування передбачає інтерпретацію повідомлення одержувачем у світлі
його унікальних поглядів, контексту та попереднього досвіду.
Для того, щоб комунікація була успішною, кодування і декодування
повідомлення повинні бути сумісними. Це означає, що повідомлення має
бути отримане саме так, як задумав відправник.
Реакція є наступним елементом комунікаційного процесу. Відповідь
одержувача на повідомлення визначається тим, як він діє після того, як
побачив, почув або прочитав його. Вона може відрізнятися від людини до
людини. Той хто отримує повідомлення може вирішити просто зберегти
знання в пам'яті або ж відповісти чи вжити заходів негайно. Як приклад,
покупець купує товар одразу після розмови з продавцем.
Зворотний зв'язок є дуже важливим компонентом кількох факторів,
пов'язаних з комунікацією. У цьому типі зворотного зв'язку повідомлення
кодується для відправника, який повинен його розшифрувати. Простіше
кажучи, одержувач пояснює останньому, як він зрозумів повідомлення, і
додає свою власну думку. Він дозволяє йому дізнатися більше про те, як сам
сприйняв його повідомлення.
Контекст, останній, але не менш важливий етап будь-якої комунікації,
представляє собою екологічні, культурні та соціальні фактори, які впливають
на процес комунікації. Він може впливати на те, як кодується і декодується
повідомлення, а також на саму ефективність комунікації.
Отже, кожен елемент комунікації є важливим для ефективної взаємодії.
Комунікація вимагає, щоб вони працювали злагоджено, адже будь-який збій
у процесі може призвести до непорозуміння. Розуміння елементів
комунікації може допомогти людям покращити свої комунікаційні навички
та побудувати міцніші стосунки як на особистому, так і на професійному
рівні.

11
 1.3. Види комунікацій
Комунікація - важливий аспект людської взаємодії. Вона має багато
форм, і кожен з них має свої унікальні особливості та характеристики.
Вербальна та невербальна, письмова та візуальна комунікації й слухання - це
п'ять способів, які прийнято виділяти якщо говорити про види
комунікаційного процесу.
Коли ми розмовляємо з іншими, ми спілкуємося вербально. Це може
відбуватися особисто, по телефону або через онлайн платформи, що
створенні для зв'язку. Запланована зустріч є прикладом більш офіційного
вербального обміну. Інші обміни є більш неформальними, наприклад,
розмова з другом за кавою або в кімнаті відпочинку на роботі. Якість і
складність слів, те, як ми їх комбінуємо, щоб передати повідомлення, а також
інтонація (висота, тон, каденція тощо), яку ми використовуємо під час
розмови, є однаково важливими, незалежно від стилю спілкування.
За допомогою методу вербальної комунікації можна ефективно
вирішувати завдання, що, безсумнівно, вважається перевагою над іншими
видами комунікації. Вона економить час і допомагає виконати роботу за
кілька хвилин, уникаючи інших тривалих процедур, таких як очікування
відповіді від співрозмовника. Недоліком такого виду комунікації є те, що
стає важко спілкуватися довгими абзацами, оскільки важливі моменти
можуть бути пропущені, і повідомлення стати дуже довгим, що призводить
до неправильного тлумачення або неефективної комунікації. Крім того, коли
йдеться про усну передачу власних думок і поглядів, повідомлення може
включати непотрібну або неактуальну інформацію, що може стати причиною
появи прогалин у комунікації та зниження її ефективності.
Часто наші дії говорять голосніше, ніж наші слова при спілкуванні.
Вираз обличчя, поза, зоровий контакт, рухи і дотики - все це приклади
невербальної комунікації, ще одного виду комунікацій. Наприклад, дуже
важливо звертати увагу не тільки на слова, а й на невербальні сигнали боса,
коли обговорюєте з ним свій план економії коштів. Хоча керівник може на
12
словах погодитися із запропонованою концепцією, його сигнали - уникнення
зорового контакту, зітхання, чухання обличчя тощо - будуть свідчити про
протилежне.
Невербальна комунікація існує століттями і є способом спілкування,
який не обмежується лише мімікою чи мовою тіла. Це також спосіб досягти
ясності в розмові, особливо з тими, хто не розмовляє тією ж мовою,що й ви,
але для цього потрібно розуміти культурні особливості мовця.
Вербальну комунікацію набагато легше зрозуміти і сприйняти, тому що
вона пояснюється за допомогою слів. Невербальна ж часто є протилежною і
може бути складною для розуміння. Наприклад, знак руки, коли вказівний
палець торкається великого, утворюючи букву "О", в індійській культурі
означає "добре" або "супер". Однак цей самий знак має зневажливе значення
в інших культурах, зокрема в Південній Америці.
Звернемо увагу на письмову комунікацію, яка включає електронні
листи, службові записки, звіти, контракти, пости тощо, та має на меті
передати інформацію чітко та лаконічно. Проте ця мета часто не досягається.
Насправді, погані навички письма можуть призвести до непорозумінь,
збентеження і навіть можливих юридичних ризиків. При письмовому
спілкуванні, особливо в цифрову епоху, слід пам'ятати, що повідомлення
зберігається, можливо, назавжди.
Головною перевагою такого методу є те, що інформацію легко
перевірити, а повідомлення має тенденцію бути точнішим, ніж усне
спілкування. Але цей вид без виключень має й свої недоліки. Одним з
головних є більш тривале виконання, надсилання повідомлень та отримання
відгуків, що сповільнює комунікаційний процес.
Нашу культуру значною мірою можна вважати візуальною. Адже наші
телевізори ввімкнені весь час, Facebook - це візуальна платформа з мемами,
відео, фотографіями тощо, Instagram - це платформа лише для зображень, і
рекламодавці використовують зображення для просування товарів і
концепцій на ринку.
13
 Візуальна комунікація оминає перешкоду мовних контрастів. У ній не
має значення, чи володієте ви певною мовою, чи ні. Наприклад, якщо ви
перебуваєте в Китаї, вам не потрібно розуміти вираз обличчя китайця, щоб
зрозуміти повідомлення на китайському зображенні або чиюсь роздратовану
позу чи рух. Існує й негативна сторона візуальної комунікації, бо деякі люди
ніколи не зможуть отримати повідомлення, передане за допомогою цього
виду. До цієї категорії людей відносяться люди з обмеженими фізичними
можливостями, які не побачать жодного повідомлення, наприклад відео,
слайди та презентації, графіки, діаграми та ін.
Стосовно практики слухання, то вона не часто входить до переліку
видів комунікації. Однак цей вид є, мабуть, одним з найважливіших, оскільки
без нього не можна належним чином взаємодіяти з людиною, яка сидить
навпроти нас. Лише потрібно уявити собі переговори, один із кроків у цьому
процесі - визначити, чого хоче і чого потребує інша сторона. Неможливо
оцінити це, не вислухавши, що ускладнює пошук взаємовигідного рішення.
Отже, комунікація має багато видів, і кожен з них має свої переваги та
недоліки і використовується в різних умовах і контекстах. Розуміння різних
видів комунікації може допомогти вибрати найбільш підходящий тип для
повідомлення, яке вони хочуть передати, і підвищити шанси на ефективну
комунікацію.
Загалом, міжкультурна комунікація є важливим аспектом нашого світу,
де люди з різних культур зустрічаються та спілкуються один з одним. Для
успішної міжкультурної комунікації необхідно мати глибокі знання про
культурні різниці та способи їх управління, використовувати різні форми та
стилі комунікації відповідно до контексту, а також забезпечувати
взаєморозуміння та повагу до культурної різноманітності.

14
 РОЗДІЛ 2. ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ

2. 1. Поняття та основні ознаки вербальної комунікації

Вербальна комунікація - це процес обміну інформацією, ідеями та
думками за допомогою усних або письмових слів. Це найпоширеніша форма
комунікації, яку використовують люди, і вона відіграє вирішальну роль у
нашому повсякденному житті, як в особистому, так і в професійному
середовищі. Вона має кілька особливостей, які визначають її ефективність та
результативність, зокрема, ясність, лаконічність, точність, узгодженість та
доречність [8].
Комунікація може набувати різних форм, включаючи розмови віч-на-
віч, телефонні розмови, відеоконференції, промови, лекції, презентації та
письмові повідомлення, такі як електронні листи, текстові повідомлення та
службові записки. Вона може бути спонтанною або запланованою,
формальною або неформальною, залежно від контексту та аудиторії.
Однією з головних особливостей вербальної комунікації є ясність.
Ясність - це ступінь, до якого повідомлення легко розуміється одержувачем.
Ясна комунікація вимагає використання простої і точної мови, уникнення
жаргону або технічних термінів, які співрозмовник може не розуміти. Це
також передбачає використання відповідного тону і гучності, щоб точно
передати задумане. Наприклад, у розмові віч-на-віч, підтримуючи зоровий
контакт і кажучи чітко і виразно, можна підвищити зрозумілість.
Лаконічність - ще одна важлива риса вербальної комунікації. Вона
означає використання якомога меншої кількості слів для ефективної передачі
повідомлення. Довгі розмови можуть заплутати слухача, тому дуже важливо
використовувати лише необхідні слова, щоб висловити свою думку чітко і
коротко. У деяких випадках використання візуальних засобів, таких як
схеми, діаграми або графіки, може допомогти стисло передати складну
інформацію.

15
 Точність також є важливою рисою вербальної комунікації. Це ступінь,
до якого повідомлення відображає задуманий зміст. Вона передбачає
використання відповідних слів, граматики та синтаксису для чіткої передачі
повідомлення. Оратор повинен переконатися, що інформація є фактично
правильна і не містить помилок, дезінформації або непорозумінь. Точність
можна підвищити, використовуючи приклади, аналогії або метафори, які
допомагають пояснити зміст.
Зв'язність - ще одна особливість вербальної комунікації, яка сприяє її
ефективності, це ступінь, до якого повідомлення є логічно структурованим та
організованим. Це також передбачає використання відповідних переходів,
таких як "по-перше", "по-друге" і "нарешті", щоб провести одержувача через
сповіщення.
Нарешті, доречність - це особливість вербальної комунікації, яка
залежить від контексту. Це ступінь відповідності інформації конкретному
контексту та аудиторії. Вона передбачає використання відповідної мови, тону
і стилю, які відповідають культурному досвіду, віку, статі та соціальному
статусу одержувача. Наприклад, повідомлення, доречне для офіційної ділової
зустрічі, може бути не доречним для неформального спілкування.
Комунікант повинен враховувати контекст і аудиторію при створенні ідеї,
щоб гарантувати, що воно буде сприйняте позитивно.
Отже, вербальна комунікація є найпоширенішою формою спілкування,
яку люди використовують для обміну інформацією, ідеями та думками. Її
основними рисами є ясність, лаконічність, точність, послідовність і
доречність. Ефективна вербальна комунікація вимагає використання
відповідної мови, тону і стилю, які відповідають культурному фону, віку,
статі та соціальному статусу одержувача. Дотримуючись цих особливостей,
відправники можуть гарантувати, що їхні повідомлення будуть сприйняті
позитивно і матимуть бажаний вплив на одержувача.

16
 2.2. Форми вербальної комунікації
Вербальна комунікація - це обмін інформацією за допомогою
вимовлених слів. Вона є важливим аспектом нашого повсякденного життя і
приймає різні форми, включаючи діалог і монолог.
Діалог - це тип вербальної комунікації, який передбачає обмін ідеями,
думками та інформацією між двома або більше людьми. Він є
фундаментальною частиною людської взаємодії і має багато форм,
включаючи інформативний, прескриптивний діалог, обмін думками та
правдивий [2].
Інформативний діалог - це тип розмови, в якому учасники
обмінюються інформацією або знаннями на певну тему. Він часто
використовується в освітньому середовищі, наприклад, в аудиторіях або на
лекціях, а також може відбуватися між експертами в певній галузі. Основна
мета інформативного діалогу - надати учасникам точну і достовірну
інформацію.
Прохання, команди, запевнення або заперечення виконати
запропоновані дії складають суть прескриптивного діалогу. Це означає, що
мовець пропонує план дій, а слухач відповідає за його виконання.
Обмін думками - це тип розмови, під час якої учасники висловлюють
свої погляди або переконання на певну тему. Він часто використовується в
неформальній обстановці, наприклад, на соціальних зустрічах або онлайн-
форумах, а також може відбуватися у формальній обстановці, наприклад, на
дебатах або міських зборах. Основна мета - сприяти взаєморозумінню та
діалогу між учасниками з різними поглядами.
Правдивий діалог включає в себе: емоційне спілкування (скарги,
хвастощі, захоплення, ентузіазм, тривогу), творчі жанри (міні-розповідь,
жарти, анекдоти) й інші теми [5].
Якщо діалог проводиться правильно, то він може бути корисним для
всіх сторін, зокрема допомогти зрозуміти одне одного, розв'язати конфлікт
або вирішити проблему.
17
 Загальні правила спілкування один з одним включають:
Активне слухання. Це означає бути повністю присутнім і уважним до
того, що говорить співрозмовник, не перебиваючи і не засуджуючи його.
Воно передбачає не лише чути слова, а й розуміти їхній зміст і реагувати на
них належним чином.
Повага є важливими складовими продуктивного діалогу. Потрібно
ставитися до іншої людини з гідністю і зважати на її точку зору, навіть якщо
ви з нею не згодні. Виявляючи емпатію, створюється безпечне і
доброзичливе середовище для відкритого і чесного спілкування.
Кінцевою метою діалогу є спільна робота для досягнення однієї цілі.
Для цього потрібно створити середовище співпраці, в якому кожен
почуватиметься комфортно, ділячись своїми ідеями та працюючи разом над
пошуком рішень. Співпраця вимагає готовності до компромісів, відкритості
до нових ідей і прагнення знайти спільну мову.
Діалог характеризується кількома мовними особливостями, які
відрізняють його від інших форм спілкування.
Однією з основних лінгвістичних особливостей діалогу є наявність
повторюваних запитань і повторів у репліках-відповідях. Повторення
запитань і фраз є поширеним прийомом для того, щоб переконатися, що
обидва учасники правильно розуміють один одного. Він також може
використовуватися для підтвердження згоди або незгоди мовця.
Ще однією особливістю є синтаксична незавершеність реплік, яка
компенсується попереднім висловлюванням. Іншими словами, учасники
часто використовують короткі та неповні речення, які покладаються на
контекст розмови для передачі сенсу. Це може допомогти підтримувати
діалог плавним та ефективним.
Спонукальні та питальні речення також часто використовуються у
цьому способі комунікації. Спонукальні використовуються для того, щоб
переконати або заохотити співрозмовника говорити або діяти, тоді як

18
питальні використовуються для того, щоб ставити запитання та збирати
інформацію.
У спілкуванні монолог - це промова або висловлювання однієї особи,
без переривання або участі інших. Це протилежність діалогу, який
передбачає двох або більше учасників, що обмінюються інформацією, ідеями
або думками. Хоча перший часто асоціюється з публічним виступом або
виставою, він також може бути присутнім у повсякденному спілкуванні.
Монолог може мати різні форми, включаючи офіційну промову,
особисту розповідь або лекцію. У кожному випадку мовець є єдиним
учасником розмови і відповідає за передачу інформації або висловлення ідей.
Вони можуть бути за сценарієм або імпровізованими, залежно від контексту.
Однією з ключових характеристик є те, що мовець повністю контролює
хід і зміст розмови. Він має свободу поглиблено досліджувати тему або
висловлювати свою думку без перерви. Це може зробити повідомлення
потужним інструментом для переконливої або інформативної комунікації,
оскільки він дозволяє мовцеві донести своє повідомлення без втручання
інших.
Однак відсутність взаємодії в монолозі також може зробити його менш
цікавим для слухача. На відміну від діалогу, де учасники активно беруть
участь у розмові, в монолозі слухач може стати пасивним і відстороненим.
Це може ускладнити для оратора утримання уваги аудиторії, особливо якщо
монолог довгий або складний.
Інша особливість монологу полягає в тому, що його можна
використовувати для різних цілей. Наприклад, політик може виголосити
промову, щоб переконати виборців у своїй платформі, тоді як комік може
використовувати його, щоб розважити свою аудиторію. Вчитель ж
застосовує, щоб представити інформацію своїм учням, тоді як людина, щоб
поміркувати про свій особистий досвід.
Крім того, монологи можуть відрізнятися за тоном і стилем залежно від
контексту. Виголошений у формальній обстановці, наприклад, на діловій
19
зустрічі, може бути більш структурованим і фактологічним. І навпаки,
виголошений у неформальній обстановці, під час особистої бесіди, є більш
експресивним та емоційним.

2.3. Стилі вербальної комунікації

Обмін думками чи інформацією між людьми в усній формі називається
вербальною комунікацією. Обстановка, культурні норми та особисті
уподобання мовця впливають на методи такого спілкування. Зазвичай
розрізняють три типи стилів мовленнєвої комунікації - прямий і непрямий,
майстерний і короткий, інструментальний і афективний [12].
Прямий вербальний стиль передбачає сувору манеру спілкування, яка
уникає умовностей і хибних уявлень, щоб передати справжні наміри.
Наприклад, така манера спілкування характерна для американського
суспільства, де очікується, що комунікація буде здійснюватися з
використанням чітких, точних і недвозначних термінів. В Америці інсинуації
асоціюються з обманом і невпевненістю, натомість пряма, відверта
комунікація є ознакою чесності та переконаності.
За допомогою непрямої вербальної комунікації можна приховати та
спотворити справжні бажання, прагнення та наміри мовця. Такий спосіб
комунікації поширений у культурі Японії та Кореї. Мовець використовує
неоднозначні або навіть суперечливі фрази та твердження, намагаючись
захистити як своє обличчя, так і обличчя слухача. За традиціями цих народів
не можна публічно говорити "ні".
Майстерний (химерний) стиль робить акцент на спілкуванні за
допомогою яскравої, виразної мови. Такий підхід поширений у
близькосхідних суспільствах, де клятви та обіцянки захищають особистість
як того, хто говорить, так і того, хто слухає. Було б розумно припустити, що
араб лукавить, якщо він висловлює свої погляди або почуття спокійно, без
звичайної природної йому самовпевненості. Прямий вербальний стиль
розмови, ретельна презентація, лаконічність і продумані паузи не принесуть

20
успіху при спробі спілкування з арабами. З ними потрібно розмовляти у
більш щирій манері, говорячи більше і голосніше, ніж зазвичай.
Короткий (стиснений) стиль комунікації є протилежністю химерного.
Його головна особливість - передача інформації за допомогою мінімально
можливої кількості необхідних і достатніх фраз. Стиль також
характеризується великою кількістю пауз і виразною тишею. Як правило,
суспільства, які цінують колективізм, як, напрклад, китайська культура,
надають перевагу цій естетиці. Для китайського народу дотримання тиші
стає засобом контролю над потоком комунікації.
Мовець і мета комунікації - головні суб'єкти інструментального стилю
комунікації. Досягнення комунікативних цілей залежить від правильної
інформації. За допомогою нього людина може вербально виразити себе під
час розмови, зберегти свою незалежність і автономію перед
співрозмовником, а також продемонструвати свою унікальну особистість,
своє Я. Яскравими прикладами цього стилю спілкування є американська та
європейська культури.
Учасники афективного стилю спілкування пристосовуються до потреб і
почуттів співрозмовника, а також до самого процесу комунікації. Це
призводить до того, що під час емоційного спілкування необхідно проявляти
обережність, уникати потенційно небезпечних ідей і часто використовувати
двозначні формулювання.
Тому, залежно від ситуації, культурних норм та індивідуальних
уподобань мовців, вербальна комунікація може набувати різних стилів. Стилі
вербальної комунікації, які можуть бути використані для досягнення різних
комунікативних цілей, включають прямий і непрямий стиль, химерний і
стиснений стиль, інструментальний і афективний стиль тощо. Розуміння цих
численних комунікативних нюансів зробить ораторів більш успішними
комунікаторами в різних ситуаціях.

21
 2.4. Контексти вербальної комунікації
Вербальна комунікація не обмежується обміном словами та реченнями,
а також враховує контекст, в якому вони використовуються.
Денотація - це основне або буквальне значення слова чи
словосполучення. Це значення, яке можна знайти у словнику або іншому
авторитетному джерелі. Наприклад, слово "будинок" означає будівлю, в якій
живуть люди. Це денотативне значення слова. Коли ми використовуємо
слова в їхньому денотативному значенні, ми передаємо інформацію без будь-
яких додаткових емоційних чи культурних підтекстів.
Конотація, з іншого боку, відноситься до емоційних або культурних
асоціацій, які слово несе в собі за межами свого буквального визначення.
Наприклад, слово "дім" може мати конотації тепла, безпеки та комфорту, а
слово "будинок", - ні. Так само слово "змія" може мати конотацію небезпеки
та обману, хоча його денотативне значення - це просто рептилія.
На конотацію можуть впливати різні фактори, зокрема культурні
норми, особистий досвід і тон голосу, яким ми говоримо. Наприклад, одне й
те саме слово, сказане доброзичливим тоном, може мати позитивну
конотацію, тоді як, сказане гнівним тоном - негативну. Контекст, в якому
вживаються слова, також впливає на їхню конотацію. Слово "патріотизм"
може мати позитивну конотацію в політичній промові, але негативну - в
дискусії про націоналізм.
Полісемія - це лінгвістичне явище, коли одне слово має кілька
пов'язаних між собою значень. Ці значення можуть відрізнятися як незначно,
так і суттєво залежно від контексту, в якому слово вживається. Полісемія
додає мові глибини та відтінків, дозволяючи мовцям передавати різні ідеї та
концепції за допомогою одного слова.
Синонімія, з іншого боку, стосується слів, які мають схожі або
ідентичні значення. Синоніми надають альтернативи або варіації в мові,
дозволяючи мовцям вибирати різні слова для передачі тих самих або схожих
ідей. Вони додають мові багатства і гнучкості, дозволяючи мовцям
22
підкреслити різні аспекти свого повідомлення або адаптувати мову до різних
аудиторій чи контекстів. Наприклад, "щасливий", "радісний" і "задоволений"
- це синоніми, які передають схожий емоційний стан, але можуть
відрізнятися за інтенсивністю або конотацією.
Розуміння полісемії та синонімії має вирішальне значення для
ефективної вербальної комунікації. Мовці повинні усвідомлювати
потенційну багатозначність слів (полісемію) і вибирати найбільш підходящі
слова або синоніми, щоб точно і доречно передати задумане повідомлення.
Слухачі, з іншого боку, повинні бути уважними до контексту і враховувати
різні значення, які може мати слово, щоб правильно інтерпретувати
повідомлення мовця.
Cпocтepeжeння тa oцiнки. Кoмпетентнicть в кoмунiкaцiї, a знaчить, i її
ефективнicть пpипуcкaють тaкoж уміння бачити вiдмiннiсть мiж
фaктуaльними твердженням тa висновками, зacнoвaними нa думцi, вiдчувати
рiзницю мiж oцiнкaми, щo включaють в cебе pезультaти cпocтеpежень, i
oцiнкaми, в яких cпocтepeжeння й oцiнки poздiленi.
Cпocтеpiгaючи, ми мoжемo бaчити, чути, тopкaтиcя, тощо. Peзультaти
нaших cпocтеpежень oпиcoвi. Oцiнкa ж включає в себе деякі висновки з тoгo,
щo ми cпocтеpiгaємo, нaше cтaвлення дo дiй пapтнеpa. У пpoцеci кoмунiкaцiї
чacтo виникaють непopoзумiння чеpез те, щo йoгo учacники cвoї пpипущення
aбo думки представляють як фaкти. Зaмicть тoгo щoб нaмaгaтиcя пpипиcaти
cпiвpoзмoвнику якicь думки, почуття, нacтpoї, щo мaють для нac знaчення,
iнoдi кpaще пocтapaтиcя видiлити тi його cлoвa, які послужили ocнoвoю для
вiдпoвiднoї iнтеpпpетaцiї.
Спостереження та оцінювання взаємопов'язані і взаємно впливають
одне на одного під час вербальної комунікації. Ефективне спостереження
підвищує точність оцінювання, надаючи додаткові підказки та контекст, тоді
як оцінювання спрямовує подальше спостереження та увагу на відповідні
аспекти процесу комунікації.

23
 2.5. Національні особливості вербальних засобів комунікації.
Приклади вербальної комунікації в міжкультурній комунікації
У процесі глобалізації люди по всьому світу активно взаємодіють з
іноземцями. У процесі спілкування виявляються значні відмінності в
мовленнєвому етикеті, способах і нормах комунікативної поведінки людей.
Кожен з мовців по-різному сприймає суть комунікативного акту і має певні
установки, які можуть бути неправильно зрозумілі в міжкультурній
комунікації.
Вербальна комунікація - це взаємодія, побудована на лексично
ізольованих одиницях (словах): усна (вербальна) і письмова (текстова). Для
збереження адекватності вираження думки і сприйняття вербальної
комунікації існує ряд вимог, які є обов'язковими для усного і писемного
мовлення: точність, ясність, осмисленість, доступність, чіткість вимови,
дотримання правил граматики, орфографії та пунктуації для письма і
культури мовлення.
Вербальна комунікація є основною складовою роботи таких фахівців,
як менеджери, юристи, психологи, бізнесмени, рекламісти тощо. Тому
володіння комунікацією, вербальним і невербальним спілкуванням необхідне
кожній діловій людині.
Усі сучасні підприємства мають знати про культурні відмінності у
спілкуванні, щоб будувати професійні стосунки. Розуміння цих різних
культурних бар'єрів у спілкуванні життєво важливе для успіху в бізнесі через
мультикультурне робоче середовище.
Однією з національних особливостей вербальної комунікації є
використання формальної та неформальної мови. У деяких культурах,
наприклад, в Японії, використання формальної мови високо цінується і є
очікуваним у багатьох ситуаціях. На противагу цьому вкультурах народів
США, використання неформальної мови є більш поширеним і в деяких
ситуаціях навіть кращим. Ця різниця може створювати комунікаційний

24
бар'єр, коли люди з цих різних культур намагаються спілкуватися один з
одним [19].
Ще однією національною особливістю є використання високо
контекстної та низько контекстної комунікації. У високо контекстних
культурах, таких як Японія, комунікація значною мірою залежить від
контексту та стосунків між комунікантами. На противагу цьому, в культурах
з низьким контекстом, таких як США, комунікація більше покладається на
пряму вербальну комунікацію. Ця різниця може створювати непорозуміння в
комунікації, оскільки люди з різних культур можуть по-різному
інтерпретувати одне й те саме повідомлення залежно від рівня контексту.
У міжкультурній комунікації важливо знати ці національні
особливості, щоб уникнути непорозумінь і сприяти ефективному
спілкуванню. Наприклад, у діловому середовищі представники різних
культур повинні знати про використання формальної та неформальної мови в
різних культурах і відповідно до цього коригувати свій стиль спілкування.
Так само люди повинні знати про використання непрямої комунікації та
коригувати свій стиль спілкування відповідно до культурних норм людини, з
якою вони спілкуються.
Іншим прикладом того, як національні особливості комунікації можуть
проявлятися в міжкультурній комунікації, є переговори. Наприклад, в Японії,
переговори розглядаються як процес побудови відносин і можуть тривати
довше, ніж в інших культурах. І навпаки в США, переговори можуть бути
більш зосереджені на досягненні швидкого результату. Ця різниця в підходах
може створити непорозуміння в переговорах і призвести до їх провалу.
Отже, національні особливості вербальної комунікації можуть мати
значний вплив на міжкультурну комунікацію. Важливо усвідомлювати ці
відмінності та відповідно коригувати стилі спілкування, щоб уникнути
непорозумінь і сприяти ефективній комунікації. Розуміючи національні
особливості спілкування, люди можуть покращити свої комунікативні
навички та побудувати міцніші стосунки з людьми з різних культур.
25
 ВИСНОВКИ

Таким чином, у курсовій роботі досліджувались різні аспекти

вербальної комунікації та їхній вплив на ефективність спілкування, особливо
у сфері міжнародної комунікації.
Було встановлено актуальність та важливість даної теми, адже
ефективна взаємодія має передове значення для соціальних, культурних та
економічних обмінів у нашому взаємопов'язаному світі.
Розуміння структури та особливостей усного мовлення дозволяє людям
покращити свої комунікативні навички в різноманітних умовах.
Було визначено завдання цієї роботи, серед яких дослідження різних
форм вербальної комунікації в міжкультурній взаємодії, вивчення
комунікативних стилів та аналіз ролі контексту у формуванні та впливі на
вербальну комунікацію в міжкультурному середовищі.
Завдяки ретельному аналізу літератури, включаючи книги, наукові
журнали та інші наукові праці, курсова робота має на меті запропонувати
всебічний огляд структури усного спілкування. Отримавши глибше
розуміння цих аспектів, люди можуть стати більш ефективними
комунікаторами в різних обставинах, відповідаючи вимогам стрімко
зростаючому світу.
На мою думку, дане дослідження робить внесок в існуючий масив
знань про міжкультурну комунікацію, проливаючи світло на складові усного
мовлення, які сприяють або перешкоджають самому процесу спілкування.
Наприкінці можна зробити висновки, що комунікація є незамінним
інструментом для успішної людської взаємодії, і ця курсова робота вказує на
її важливість, розглянувши та заклавши основу для подальших досліджень і
розуміння в цій галузі. Розпізнаючи та опановуючи особливості вербальної
комунікації, люди можуть покращити свої комунікативні здібності та
сприяти налагодженню значущих зв'язків у світі, який стає дедалі більш
взаємопов'язаним.

26
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бацевич Ф.C. Основи комунікативної лінгвістики : підруч. / Ф. С.

Бацевич. К. : Академія,2004. 344 c.
2. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф. С.
Бацевич. К. : Довіра, 2007. 205 с.
3. Горєлов І. Н. Про вербальних і невербальних складових мовної
поведінки/ І.Н. Горєлов//Питання психолінгвістики. 2003. №1. с. 15-19.
4. Дармороз Г. А. Дискурс у міжкультурній комунікації: вербальні
таневербальні засоби спілкування / Г. А. Дармороз //Актуальні питання
філології: зб. наук. пр. 2012. Вип.4.
5. Козловська Г. В. Актуальність проблем міжкультурної комунікації
в сучасних умовах /Г. В. Козловська. Київ : 2005. 176 с.
6. Комунікації у системі управління. веб-сайт URL:
https://dl.kpt.sumdu.edu.ua/mod/book/view.php?id=4011&chapterid=2055
(дата звернення: 12.05.2023).
7. Кучмій О. П. Міжкультурні комунікації: структура і динаміка
процесів // Культура народів Причорномор'я. 2003. № 37.
8. Манакін В. М. Мова і міжкультурна комунікація: навч. посіб. / В.
М. Манакін. К.: ВЦ «Академія», 2012. 159 c.
9. Садохін А.П. Введення в теорію міжкультурної комунікації. М.
Вищ. шк., 2005. С. 15-135
10. Садохин А. П. Міжкультурна комунікація: навч. посіб. / А. П.
Садохин. М.: Альфа-М.: ИНФРА-М, 2004. 286 с.
11. Сніговська О. Формування міжкультурної компетентності
майбутніх фахівців з міжнароднихвідносин в освітньому середовищі
класичного університету: дис. канд. пед. наук. Умань, 2014
12. Стилі вербальної комунікації. веб-сайт URL: http://um.co.ua/14/14-
4/14-49433.html (дата звернення: 17.05.2023).

27
 13. Chen, G. M., & Starosta, W. J. (2000). The Development and Validation
of the Intercultural Communication Sensitivity Scale. Human Communication,
3(1), 1-15.
14. Gudykunst, W. B., & Kim, Y. Y. (2003). Communicating with
Strangers: An Approach to Intercultural Communication. McGraw-Hill.
15. Kim, Y. Y. (2005). Adaptation of Communication in Interethnic
Relationships. In W. B. Gudykunst (Ed.), Theorizing about Intercultural
Communication (pp. 375-403). Sage Publications.
16. Samovar, L. A., Porter, R. E., & McDaniel, E. R. (2010).
Communication between Cultures. Cengage Learning.
17. Scollon, R., & Scollon, S. (2001). Intercultural Communication: A
Discourse Approach. Wiley-Blackwell.
18. Ting-Toomey, S., & Chung, L. C. (2012). Understanding Intercultural
Communication. Oxford University Press.

28