МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. П. ДРАГОМАНОВА
ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

РЕФЕРАТ
на тему: “Дисоціативний розлад ідентичності”

Керівник: Ющенко Альона Петрівна

Виконала: студентка групи 10 зпс
Керімова Аміна Мубарізівна

Київ 2023
 Зміст
Розділ I. Роздвоєння особистості.....................................................................2
Вступ:...................................................................................................................2
1.1 Дисоціативний розлад ідентичності...................................................... 3
1.2 Етіологія дисоціативного розладу ідентичності................................... 4
Розділ II. Лікування дисоціативного розладу..............................................6
2.1 Діагностика дисоціативного розладу ідентичності.............................. 6
2.2 Лікування дисоціативного розладу ідентичності................................. 8
2.3 Симптоми та ознаки дисоціативного розладу особистості................. 9
Розділ III. Загальні уявлення про роздвоєння особистості......................11
3.1 Вплив соціального середовища на розвиток роздвоєння особистості.
11
3.2 Стереотипи та уявлення про роздвоєння особистості у суспільстві.12
Висновок...................................................................................................... 14
Використані джерела:..................................................................................15

2
Розділ I. Роздвоєння особистості

Вступ:
Роздвоєння особистості є серйозним психологічним розладом, який
характеризується відчуттям різниці між реальною особистістю та іншою,
альтернативною ідентичністю, що може мати власні уподобання,
характеристики та навіть пам'ять. Роздвоєння особистості – це загадковий
та захоплюючий аспект психічного життя людини, який вже століттями
цікавить вчених, психологів та філософів. Ця явища вивчається з різних
ракурсів – від клінічної психіатрії до культурології, аналізуючи його вплив
на сприйняття світу та взаємодію з навколишнім. У цьому рефераті ми
розглянемо основні аспекти роздвоєння особистості, його можливі
причини та вплив на індивіда, а також важливість вивчення цього явища
для сучасного суспільства.

1. Ілюстрація до теми

3
1.1 Дисоціативний розлад ідентичності

Дисоціативний розлад ідентичності, що раніше називався розладом

множинної особистості, - це тип дисоціативного розладу, що
характеризується наявністю ≥ 2 осіб, що чергуються між собою (також
називаються альтер-особами, его-станами або ідентичностями). Розлад
включає нездатність згадати події повсякденного життя, важливу особисту
інформацію та/або травматичні чи стресові події, при цьому все
перераховане, як правило, людина не може забути у звичайній ситуації.
Пацієнти, які страждають на це захворювання, можуть відчувати
раптові нав'язливі порушення мови, афективної сфери та поведінки.
Причиною майже завжди є тяжка дитяча травма. Діагностика ґрунтується
на зборі анамнезу, іноді у поєднанні з гіпнозом чи опитуваннями,
індукованими ліками. Лікування полягає у тривалій психотерапії, іноді у
поєднанні з медикаментозною терапією за наявності супутньої депресії
та/або тривоги.
Різні ідентичності можуть бути різною мірою вираженими. Зазвичай вони
більш виражені в тому випадку, коли люди знаходяться в умовах крайнього
стресу. Фрагментація ідентичності зазвичай призводить до асиметричної
амнезії, за якої те, що відомо одній особистості, може бути як відомо, так і
не відомо іншою; тобто, в однієї особи може спостерігатися амнезія по
відношенню до тих подій, які зазнали інші особи. У деяких випадках одна
з особистостей знає про інших особистостей і взаємодіє з ними в рамках
комплексного внутрішнього світу, причому іноді одна з особистостей
взаємодіє більше, ніж інші.У дослідженні, проведеному в одному
невеликому населеному пункті в США, річна поширеність дисоціативного
розладу особистості становила 1,5%, практично однаково у чоловіків і
жінок. Розлад може початися у будь-якому віці, починаючи з раннього
дитинства до старечого віку.

4
1.2 Етіологія дисоціативного розладу ідентичності
Дисоціативний розлад особистості зазвичай виникає у людей, які у
дитинстві пережили сильний стрес чи травму. Діти не народжуються з
почуттям єдиної цілісної особистості, вона розвивається під впливом
багатьох чинників та особистого досвіду. У дітей, схильних до тривалого
надмірного стресу, об'єднання психічних складових як цілісної
особистості не відбувається. У пацієнтів з дисоціативним розладом
особистості часто трапляються факти тривалого та тяжкого насильства
(фізичного, сексуального чи емоційного) та відсутності турботи в
дитинстві (у Сполучених Штатах, Канаді та Європі приблизно у 90%
пацієнтів).
Деякі пацієнти не зазнавали насильства в дитинстві, але
розповідають про сильні душевні переживання, пов'язані, наприклад, зі
смертю одного з батьків, серйозними захворюваннями чи іншою
стресовою подією.
На відміну від більшості здорових дітей, які сформували цілісну
самостійну особистість, у дітей, які пережили жорстоке поводження, не
відбувається інтеграції сприйняття, спогадів, емоцій та життєвого досвіду,
які залишаються розділеними. Ця ситуація посилюється батьками або
іншими опікунами, які поводяться непослідовно (наприклад, чергуючи
лагідну та образливу поведінку) за зразком, який називається травма зради.
З часом у таких дітей може розвинутися адаптивна здатність, що
захищає психіку від жорстокого поводження, яка проявляється як
«відстороненість»-тобто відрив від свого суворого фізичного середовища -
або відхід у себе.
Кожна фаза розвитку дитини чи пережитий негативний досвід
можуть спровокувати розвиток нової особи.

5
 2.Ілюстрація

На даний час дисоціація розглядається як симптоматичний прояв у

відповідь на травму, критичний емоційний стресс, і вона пов'язана з
емоційною дизрегуляцією та прикордонним розладом особистості.
Відповідно до лонгітюдного (довгострокового) дослідження Оґаві та
інших, найсильнішим передбачувальним фактором дисоціації у молодих
осіб була відсутність доступу до матері у віці 2 років. Багато останніх
досліджень показали зв'язок між порушеною прив'язаністю в ранньому
детстві та подальшими дисоціативними симптомами, також очевидними є
дані, що насильство в дитинстві та покинутість дитини досить часто
сприяють формуванню порушеної прив'язаності (яка виявляється,
наприклад, коли дитина дуже прискіпливо спостерігає за тим, чи звернено
на неї увагу батьків чи ні).

6
Розділ II. Лікування дисоціативного розладу

2.1 Діагностика дисоціативного розладу ідентичності

Діагностика дисоціативного розладу особистості є клінічною, що

ґрунтується на наявності наступних критеріїв у DSM-5-TR:
У пацієнтів спостерігаються ≥ 2 особистісні стани або ідентичність
(розщеплення особистості) та суттєвий розрив послідовності у їхньому
самовідчутті та почутті дії.
Також вони страждають від прогалин у пам'яті, що стосуються
повсякденних подій, важливої ​особистої інформації та травматичних подій
- тобто інформації, яку, як правило, людина не може забути у звичайній
ситуації.
Симптоми завдають значного дискомфорту або значно ускладнюють
соціальну або професійну діяльність. Крім того, більш імовірною
причиною симптомів не повинно бути наявність іншого розладу
(наприклад, складних часткових судом, черепно-мозкової травми,
посттравматичного стресового розладу, іншого дисоціативного розладу),
впливу алкогольної інтоксикації, загальноприйнятих культурних чи
релігійних практик, або, у дітей, гра (наприклад, уявний друг).
Для правильного діагнозу потрібні глибокі знання на тему
дисоціативних явищ. Рекомендується проводити тривалі опитування також
під впливом гіпнозу або медикаментозних засобів (барбітуратів або
бензодіазепінів), а хворих можна попросити вести щоденник між
прийомами у лікаря. Усі ці заходи включають спробу викликати зрушення
особистості під час проведення оцінки. З часом лікар може скласти схему
різних особистостей та їх взаємозв'язків. Можуть використовуватися

7
спеціально розроблені структуровані опитувальники та анкети, особливо
лікарями з невеликим досвідом у діагностиці та лікуванні такого розладу.
Також лікар може спробувати встановити прямий контакт з
альтернативними особами, попросивши про бесіду з частиною свідомості
пацієнта, причетною до вчинків, про які той не пам'ятає чи вважає
досконалими кимось іншим. Гіпноз може допомогти лікарям отримати
доступ до дисоційованих станів пацієнта та інших осіб та допомогти
пацієнтові краще контролювати зрушення дисоційованих станів.
Повинна бути прийнята до уваги можливість симуляції (навмисної
симуляції соматичних чи психологічних симптомів, викликаної зовнішнім
стимулом), якщо її мотивом може бути особиста вигода (наприклад,
ухилення від відповідальності за дії чи обов'язки). Тим не менш,
симулянти зазвичай перебільшують добре відомі симптоми розладу
(наприклад, дисоціативну амнезію) та нехтують іншими симптомами.

3.Ілюстрація

8
2.2 Лікування дисоціативного розладу ідентичності

● Підтримуюча терапія, включаючи медикаментозне лікування

залежно від супутньої симптоматики
● По можливості психотерапія, сфокусована на поступовій тривалій
інтеграції особистостей
Інтеграція особистостей – найбільш бажаний результат лікування
дисоціативного розладу особистості. Для контролю проявів депресії,
тривожності, імпульсивності та зловживання психотропними речовинами
широко використовується медикаментозне лікування, яке не купує
дисоціацію як таку.
Лікування задля досягнення інтеграційних центрів під час
психотерапії. У тих випадках, коли інтеграція особи з якихось причин
небажана або неможлива, лікування має бути спрямоване на полегшення
комунікації та взаємодії між особами та зменшення симптоматики.
Пріоритет психотерапії полягає у стабілізації стану пацієнтів та
забезпечення їх безпеки, після чого можна проводити оцінку
психотравматичних факторів, вивчати особи пацієнта та причини
дисоціації. Деяким пацієнтам йде на користь госпіталізація, протягом якої
забезпечується постійний моніторинг стану хворого у міру загострення
хворобливих спогадів. Терапевти повинні проявляти пильність,
допомагаючи таким пацієнтам уникати ревіктимізації.
У міру виявлення та усунення причин дисоціації, терапія може бути
спрямована на перепідключення, інтеграцію та реабілітацію
альтернативних осіб пацієнта та його взаємовідносин та діяльності у
суспільстві.

2.3 Симптоми та ознаки дисоціативного розладу особистості

9
 Для дисоціативного розладу особистості характерна наявність
кількох симптомів.

Множинні ідентичності:

У одержимій формі численні особистості явно помітні для членів

сім'ї та колег. Пацієнти говорять і діють явно невластивим їм чином,
начебто в них вселилася інша людина чи інша істота. Нова особистість
може бути особистістю іншої людини (часто того, хто помер, можливо, за
драматичних обставин) або надприродної істоти (часто диявола чи бога),
яка може вимагати покарання за скоєні дії. При неодержимій формі різні
особистості часто настільки очевидні для спостерігачів, хоча людина може
виявляти раптове зміна афекту чи міжособистісного поведінки. Деякі
пацієнти відчувають почуття деперсоналізації, тобто. вони відчувають
якусь нереальність того, що відбувається з ними, "віддаленість" від самих
себе і відстороненість по відношенню до своїх фізичних і психічних
процесів. Пацієнти кажуть, що почуваються сторонніми спостерігачами
власного життя, ніби вони дивляться на себе у фільмі, над яким вони не
мають жодної влади (втрата самоорганізації). Їм може здаватися, що їхнє
тіло почувається інакше (наприклад, як маленька дитина або людина
протилежної статі) і не належить їм. Люди з дисоціативним розладом
особистості також зіштовхуються з вторгненнями у повсякденну
діяльність, коли відбувається зрушення особистостей чи втручання однієї
особи у функціонування інший. Наприклад, на роботі сердитий
особистість може раптово кричати на співробітника або боса.

Амнезія: У пацієнтів із дисоціативним розладом особистості зазвичай

спостерігається дисоціативна амнезія. Зазвичай вона проявляється як:

10
 ● Прогалини у пам'яті, що стосуються подій особистої біографії
(наприклад, певні відрізки часу у дитинстві чи підлітковому віці,
смерть родича)
● Провали у стійкій пам'яті (наприклад, події, що відбулися сьогодні,
добре освоєні навички [такі, як використання комп'ютера])
● Виявлення свідчень того, що пацієнт щось зробив чи сказав, але
цього не пам'ятає та/або якому здається, що він не схожий на себе
Інші симптоми:
Пацієнти з дисоціативним розладом особи можуть не лише чути
голоси, у них також можуть спостерігатися візуальні, тактильні, нюхові та
смакові галюцинації. Таким чином, виникає ризик хибної діагностики
психотичного розладу. Однак ці галюциногенні симптоми відрізняються
від типових галюцинацій при психотичних розладах, таких як шизофренія.
Поширені депресія, тривожність, вживання психоактивних речовин
за призначенням, самоушкодження, самокалечение, неепілептичні судоми,
суїцидальна поведінка, і навіть сексуальна дисфункція.
Переключення між особами та амнестичні бар'єри між ними часто
призводять до сумбурного безладного життя. Як правило, пацієнти
намагаються перебільшити або применшити інтенсивність своїх симптомів
та їх вплив на інших людей. Порушення у межах дисоціативного розладу
особистості широко варіюються. Вони можуть бути мінімальними у
активних пацієнтів; у таких пацієнтів стосунки (наприклад, з дітьми,
чоловіком чи друзями) можуть бути порушені більше, ніж професійна
діяльність. Лікування може зменшити порушення у соціальній та
професійній діяльності та у відносинах, але деякі пацієнти дуже повільно
реагують на лікування та іноді потребують його тривалої підтримки.

11
Розділ III. Загальні уявлення про роздвоєння
особистості

3.1 Вплив соціального середовища на розвиток роздвоєння

особистості

Соціальне середовище в значній мірі впливає на розвиток

роздвоєння особистості, яке може виявлятися у формі конфліктів між
різними аспектами особистості або відчуття розділеності між своїми
різними ролями або цінностями. Роздвоєння особистості може виникнути
внаслідок наступних факторів, пов'язаних із соціальним середовищем:

● Культурний контекст: Культурні норми, цінності, традиції і

очікування можуть створювати тиск на особистість. Наприклад,
суспільство може мати певні стандарти стосовно того, як повинна
вести себе особистість, і які ролі вона повинна виконувати. Це може
призвести до внутрішнього конфлікту, коли особистість намагається
відповідати цим очікуванням.
● Соціальні взаємодії: Взаємодії з іншими людьми можуть впливати на
те, як особистість сприймає себе і власну ідентичність. Конфлікти,
суперечки або соціальний тиск можуть призвести до виникнення
роздвоєння особистості.
● Сімейне середовище: Відносини в родині, виховання та вплив
батьків можуть впливати на формування особистості. Деякі
особистості можуть намагатися задовольнити очікування обох
батьків або згодитися з їх різними цінностями, що призводить до
внутрішнього конфлікту.

12
 ● Соціальні ролі: Люди виконують різні ролі в різних сферах життя
(робота, сім'я, друзі, громадянське суспільство). Вони можуть
відчувати себе розділеними між цими ролями та відчувати
внутрішній конфлікт, намагаючись відповідати різним очікуванням.
● Травми та стрес: Негативні досвіди, такі як травми, стрес або вплив
насильницьких відносин, можуть впливати на стан роздвоєння
особистості, викликаючи розпад інтегритету і внутрішньої єдності
особистості.
● Ідентифікація і самосвідомість: Важливий вплив на розвиток
роздвоєння особистості має самосвідомість і ступінь ідентифікації з
різними аспектами своєї особистості. Якщо людина не може
об'єднати різні сторони себе, це може призвести до внутрішнього
конфлікту.

3.2 Стереотипи та уявлення про роздвоєння особистості у

суспільстві

Роздвоєння особистості – це поняття, яке часто асоціюється з

різними стереотипами та уявленнями в суспільстві. Ось деякі з них:

● Шизофренія та роздвоєння особистості: В суспільстві існує

поширене уявлення, що роздвоєння особистості та шизофренія – це
одне й те ж. Однак це невірно. Роздвоєння особистості – це
рідкісний розлад, коли людина має дві або більше відокремлених
особистостей, кожна з яких має власні уявлення, сприйняття та
поведінку.

13
 ● Дихотомія в особистості: Іноді люди припускають, що роздвоєння
особистості означає суттєвий конфлікт в між внутрішніми "я". Однак
це неправильно. Роздвоєння особистості – це патологічний розлад, а
не просто конфлікт різних аспектів особистості.
● Міф про небезпеку: Загальний стереотип полягає в тому, що люди з
роздвоєнням особистості є небезпечними і непередбачуваними. У
більшості випадків, люди з цим розладом не є загрозою для інших,
але можуть відчувати стрес та функціональні проблеми в щоденному
житті.
Важливо розуміти, що роздвоєння особистості – це серйозний
психічний розлад, який потребує компетентного фахового лікування та
підтримки. Найкращий спосіб розбити стереотипи – це здобути надійну
інформацію та підтримувати тих, хто стикається з цим розладом.

4.Ілюстрація

14
Висновок

Роздвоєння особистості, також відоме як дисоціативний розлад, є

серйозним психічним станом, який виникає в результаті руйнування
єдності свідомості, ідентичності та пам'яті особи. Цей стан може мати
серйозні наслідки для фізичного та психічного здоров'я людини. У цьому
рефераті ми розглянули основні аспекти роздвоєння особистості,
включаючи його симптоми, причини, методи діагностики та можливі
методи лікування. Основні висновки з даної роботи:

● Роздвоєння особистості є серйозним психічним розладом, що

супроводжується втратою єдності свідомості та ідентичності.
● Причини роздвоєння особистості можуть бути різноманітні,
включаючи психотравматичні події, стрес, фізичне насильство та
інші фактори.
● Діагноз роздвоєння особистості може бути складним завданням і
часто вимагає спеціалізованого психіатричного обстеження.
● Лікування роздвоєння особистості включає психотерапію,
фармакотерапію та інші методи психіатричної підтримки.
● Важливо надати пацієнту підтримку та розуміння, а також визначити
фактори, що сприяють розвитку цього розладу, для попередження
його повторення.

Загалом, роздвоєння особистості є серйозним медичним станом, який

вимагає комплексного підходу до діагностики та лікування. Невчасна і
некваліфікована допомога може призвести до загострення симптомів та
погіршення якості життя пацієнта.

15
Використані джерела:
А.О. Головіна Медична Психологія стаття “Нейробіологія дисоціативного
розладу особистості” 2018.

Т.М. Павленко Розлади особистості: розвиток уявлень, сучасні

класифікації, погляди на терапію 2018

By Далена ван Хейгтен - ван дер Клоет Університет Маастрихта: стаття

“Диссоціативні розлади” 2022

Стаття: “Межовий розлад особистості – основне про нього” Матеріал

підготували: Богдан Сумарюк та Ірина Герасим’юк асистенти кафедри
нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка 2021

Центр практичної психології та психотерапії "Інсайт"

стаття: “ДИСОЦІАТИВНИЙ РОЗЛАД ІДЕНТИЧНОСТІ” 2019

Щербакова Олександра Олегівна “Безліч особистостей – синдром чи

вигадка” 2023

16