МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

«КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ»

Кафедра соціальної роботи, психології та соціокультурної діяльності імені

Т. Сосновської

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни
«Клінічна психологія»

Виконав (виконала):
студент (ка) П-41бз групи, 4 курсу
заочної форми навчання
053 «Психологія».
(шифр та назва спеціальності)
__Барабанова Олександра Дмитрівна___
(прізвище ім’я по батькові студента )
Перевірив:
Михальський Анатолій Володимирович

м. Кам’янець-Подільський
2023р.
 Варіант №1
1. Історія розвитку клінічної психології
Клінічна психологія сформувалася як окрема галузь на початку 20-го
століття, спираючись на основи психології, психіатрії та медичної науки.
Витоки клінічної психології можна простежити в роботах Вільгельма Вундта,
який заснував першу психологічну лабораторію в Лейпцигу, Німеччина, в 1879
році. Підхід Вундта до психології ґрунтувався на експериментальних методах, і
він зосередився на вивченні свідомого досвіду.
На початку 1900-х років Зигмунд Фройд та його послідовники розвинули
психоаналіз, який наголошував на ролі несвідомого у формуванні поведінки та
психічних процесів. Цей підхід до терапії став популярним у США в 1920-1930-
х роках, і багато психологів почали використовувати психоаналітичні техніки в
роботі з пацієнтами.
У середині 20-го століття біхевіоризм став домінуючим підходом у
психології. Біхевіористи вважали, що поведінку, яку можна спостерігати,
можна вивчати науково, і зосереджувалися на ролі факторів навколишнього
середовища у формуванні поведінки. Поведінкова терапія, яка використовувала
принципи біхевіоризму для лікування психологічних розладів, ставала дедалі
популярнішою в 1950-х і 1960-х роках.
У 1960-1970-х роках з'явилася гуманістична та екзистенціальна
психологія, яка наголошувала на важливості особистісного зростання та
самоактуалізації. Карл Роджерс і Абрахам Маслоу були видатними постатями в
цьому русі, який призвів до розвитку клієнтоцентрованої терапії та інших
гуманістичних підходів до терапії.
У другій половині 20-го століття когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)
стала провідним підходом до терапії. КПТ зосереджується на ролі думок і
переконань у формуванні поведінки та емоцій і наголошує на використанні
структурованих, цілеспрямованих технік, щоб допомогти пацієнтам змінити
свої моделі мислення та поведінки.
Сьогодні клінічна психологія - це різноманітна галузь, яка охоплює
багато різних підходів до терапії, включаючи психоаналітичний,
гуманістичний, когнітивно-поведінковий та інтегративний підходи. Клінічні
психологи працюють у різних умовах, включаючи приватну практику, лікарні,
клініки та науково-дослідні установи, і використовують цілий ряд методів та
втручань, щоб допомогти пацієнтам подолати психологічні труднощі та
покращити їхнє самопочуття.

2. Зміни психічної діяльності у різні періоди інфаркту міокарда

Інфаркт міокарда (ІМ) - це серйозне захворювання, при якому
відбувається блокування кровотоку до серцевого м'яза, що призводить до
пошкодження тканин і загибелі клітин. ІМ може мати значний вплив на
розумову діяльність, яка може змінюватися в залежності від стадії
захворювання. Нижче наведено короткий огляд змін у розумовій діяльності, які
можуть відбуватися в різні періоди ІМ:
1. Гостра фаза. Під час гострої фази ІМ, яка виникає протягом перших
кількох годин після появи симптомів, пацієнти можуть відчувати значну
тривогу, страх і дистрес. Раптовий початок болю в грудях, задишка та інші
симптоми можуть лякати і приголомшувати багатьох пацієнтів, що призводить
до почуття паніки і тривоги. Крім того, зменшення притоку крові до мозку
може спричинити когнітивні порушення, що призводять до сплутаності
свідомості, дезорієнтації, труднощів з пам'яттю та увагою. Пацієнти також
можуть проявляти ознаки депресії, такі як почуття безнадійності або
безпорадності, через шок від події та невизначеність прогнозу.
2. Підгостра фаза. Підгостра фаза ІМ відбувається протягом перших
кількох днів або тижнів після появи симптомів. Під час цієї фази пацієнти все
ще можуть відчувати когнітивні порушення, але вони зазвичай покращуються в
міру відновлення кровопостачання мозку. Однак пацієнти все ще можуть
відчувати значні емоційні розлади, такі як депресія, тривога або
посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Багато пацієнтів відчувають
почуття втрати або горя після перенесеного ІМ, оскільки їм, можливо,
доведеться суттєво змінити спосіб життя або зіткнутися з обмеженнями
фізичної активності. Деякі пацієнти також можуть відчувати симптоми ПТСР,
такі як спогади, нічні кошмари або поведінка уникнення, пов'язані з
перенесеним ІМ.
3. Хронічна фаза. Хронічна фаза ІМ настає через кілька тижнів після
появи симптомів і може тривати кілька місяців або навіть років. Під час цієї
фази пацієнти можуть відчувати довготривалі когнітивні зміни, такі як втрата
пам'яті або труднощі з концентрацією уваги. Ці зміни можуть бути пов'язані з
пошкодженням мозку, спричиненим зниженим кровотоком під час гострої
фази. Крім того, пацієнти можуть продовжувати відчувати постійний
емоційний дистрес, наприклад, тривогу або депресію, що може мати значний
вплив на якість їхнього життя. Багато пацієнтів також можуть відчувати
почуття ізоляції або розчарування, коли вони намагаються подолати
довгострокові наслідки інсульту і пристосуватися до свого нового життя.
Важливо відзначити, що тяжкість і тривалість цих психічних змін можуть
сильно відрізнятися в залежності від індивідуальних особливостей людини і
ступеня розвитку ІМ. Крім того, відповідні медичні та психологічні втручання,
такі як медикаментозне лікування, консультування та реабілітація, можуть
допомогти пацієнтам впоратися з симптомами та покращити загальний стан
здоров'я.

3. Типи реагування на захворювання: гармонійний, тривожний, іпохондричний

У психології та психіатрії виділяють кілька типів реакцій на хворобу,
зокрема гармонійну, тривожну та іпохондричну реакції.
Гармонійна реакція. Гармонійна реакція на хворобу передбачає
позитивний і проактивний підхід до хвороби. Люди з таким типом реакції, як
правило, мають відчуття контролю над своєю ситуацією і розглядають хворобу
як можливість вчитися і розвиватися. Вони можуть звертатися за інформацією
та підтримкою до медичних працівників, сім'ї та друзів, а також
використовувати ряд стратегій подолання фізичних, емоційних та
психологічних наслідків хвороби. Вони також можуть продовжувати займатися
улюбленою справою і підтримувати соціальні зв'язки, незважаючи на труднощі,
пов'язані з хворобою.
 Тривожна реакція. Тривожна реакція на хворобу характеризується
підвищеним почуттям страху, занепокоєння і невпевненості. Люди з таким
типом реакції можуть відчувати себе пригніченими вимогами своєї хвороби і
мати труднощі зі сном, їжею та звичайною діяльністю. Вони також можуть
відчувати фізичні симптоми, такі як пітливість, прискорене серцебиття і
задишка. Тривожна реакція може бути виснажливою і заважати людині
приймати рішення щодо свого лікування, дотримуватися медичних порад та
брати участь у лікуванні. Лікування тривоги може включати медикаментозне,
терапевтичне та релаксаційне лікування.
Іпохондрична реакція. Іпохондрична реакція на хворобу передбачає
надмірну заклопотаність своїм здоров'ям і переконання, що незначні симптоми
або відчуття є ознаками серйозної хвороби. Люди з таким типом реакції можуть
звертатися до кількох лікарів, проходити непотрібні медичні обстеження та
лікування, а також можуть стати соціально ізольованими через свої страхи.
Вони також можуть відчувати симптоми тривоги та депресії. Лікування
іпохондричного розладу може включати когнітивно-поведінкову терапію,
спрямовану на подолання основних переконань і стереотипів мислення, які
сприяють надмірній стурбованості станом здоров'я.
Важливо зазначити, що ці реакції можуть проявлятися в різному ступені і
можуть співіснувати в одній людині. Також можлива ситуація, коли людина
може відчувати різні типи реакцій у різний час протягом хвороби. Медичні
працівники повинні знати про ці реакції і надавати відповідну підтримку та
лікування, щоб допомогти пацієнтам впоратися з емоційними та
психологічними аспектами їхньої хвороби.